Семантико-синтаксична організація речень з дуплексивами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Семантико-синтаксична організація речень з дуплексивами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика дисертації

Актуальність дослідження. Сучасна лінгвістика, яка вбачає в реченні особливу синтаксичну одиницю з властивою їй багатоплановістю і багатоаспектністю, прагне створити типологію простого речення з урахуванням не лише його структурних рис, але й змістових, визначити місце простого ускладненого речення в граматичній системі мови.

Оскільки на попередніх етапах розвитку синтаксичної науки головна увага приділялась вивченню форми речення, активно вивчалась його формально-синтаксична, структурна ускладненість, пов'язана з наявністю особливих типів синтаксичних відношень між компонентами предикативної одиниці, то традиційно ускладненими визнавались речення, до складу яких входили сурядні ряди словоформ, напівпредикативні звороти, звертання тощо.

Дещо іншу інтерпретацію природи простого ускладненого речення знаходимо в дослідженнях з семантичного синтаксису, де зазначена проблема вважається однією з найактуальніших і пов'язується, перш за все, з інформативним змістом речення.

Відповідно до сучасного уявлення про семантику речень, аналіз їх змісту передбачає врахування не лише експліцитної інформації, але й імпліцитної, оскільки речення - це не проста сума лексичних і граматичних значень слів, що входять до його складу, а окрема семантико-синтаксична й інтонаційна єдність.

Семантична організація речення, зокрема формально простого, в останні десятиріччя була предметом постійної уваги лінгвістів. Стало очевидним, що назва «просте речення» зовсім не означає справжньої простоти основної синтаксичної одиниці, що просте речення здатне виражати складну думку і за змістом наближатись до складного речення.

Загальновизнаним у мовознавчій літературі є положення про те, що речення найчастіше є асиметричним знаком, в якому спостерігається розбіжність між планом вираження і планом змісту. До таких семантично ускладнених речень належать і конструкції з дуплексивами, комплексний опис яких ми пропонуємо в нашому дослідженні.

Термін «дуплексив» (від лат. duplex - подвійний), запропонований Л.Д. Чесноковою, не можна вважати загальноприйнятим. Проте останнім часом ним все частіше послуговуються мовознавці. Зокрема, у працях з функціонального синтаксису його використовує І.Р. Вихованець, а також автори посібника «Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання» І.І. Слинько, Н.В. Гуйванюк, М.Ф. Кобилянська. Користується цим терміном і Н.Л.Іваницька, проте частіше такі елементи у структурі речення вона називає узагальнено - «синтаксичними компонентами з подвійною причленною залежністю». Ф.П. Смагленко, Т.Є. Тимофєєва, М.О. Павловська, О.В. Скороглядова, Г.О. Золотова та інші кваліфікують компонент з подвійним синтаксичним зв'язком як «предикативне означення».

Правда, термін «предикативне означення» у мовознавчій літературі використовується і в інших значеннях. Зокрема, ним називають член речення, виражений орудним предикативним, що інші вчені зараховують до іменного складеного присудка, а також означення, яке поряд з атрибутивним значенням містить у собі потенційну предикативність. О.О. Шахматов називав «предикативними» особливі різновиди означень і прикладок, що мають додаткові обставинні відтінки, О.О. Каминіна - актуалізовану відокремлену прикладку. Використання терміна «предикативне означення» спричиняється, як бачимо, до змішування різних понять. Через те при дослідженні синтаксичної природи компонента з подвійною причленною залежністю надаємо перевагу терміну «дуплексив».

В українському мовознавстві речення з дуплексивами (типу Рахіра гляділа вперед себе задумана, з випуленими очима (О. Кобилянська); Іду в захопленні й нестямі, весни розспіваної князь (Б.-І. Антонич); Султанська мати хотіла бачити свою невістку мертву (П. Загребельний) тощо) не були послідовно і вичерпно описані. Фрагментарно вивчались лише граматичні особливості таких структур. Проте у традиційній системі членів речення компоненти з подвійним синтаксичним зв'язком не знайшли належного місця. Одні мовознавці розглядали їх серед головних членів речення, кваліфікуючи як «подвійні присудки» (О.О. Шахматов, І.Р. Вихованець, О.І. Леута та ін.) або як «частину іменного складеного присудка з речовими зв'язками» (О.М.Пєшковський, В.А.Бєлошапкова, Н.Ю. Шведова, О.Д. Пономарів та ін.), інші - як особливий компонент структури речення (Ф.П. Смагленко, Н.Л.Іваницька, Л.Д. Чеснокова, О.С. Попов та ін.), треті - зовсім оминали цю проблему. Таким чином, питання про семантико-синтаксичну організацію речень з дуплексивами до цього часу залишається актуальним.

Метою дисертаційної праці є комплексне дослідження речень з дуплексивами, з'ясування особливостей формально-синтаксичної, структурно-семантичної й комунікативної організації речень з цим компонентом.

Мета роботи передбачає розв'язання таких завдань:

описати синтаксичну природу подвійного зв'язку тяжіння та семантичні відношення, породжені цим зв'язком;

з'ясувати лінгвальний статус дуплексива;

здійснити систематизацію формальних засобів вираження дуплексива в українській мові;

дослідити семантичну організацію односуб'єктних та двосуб'єктних конструкцій з дуплексивами;

виявити й описати семантичні типи дієслів, з якими сполучаються дуплексиви;

схарактеризувати семантичні типи дуплексивів як предикатів вторинної пропозиції;

визначити можливості семантичного узгодження пропозицій, що формують зміст речень з дуплексивами;

з'ясувати комунікативні особливості речень з дуплексивним компонентом.

Методологія та методи дослідження. Науковий аналіз здійснювався на основі врахування відомих положень про зв'язок мови і мислення, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Характер дослідження зумовив використання таких методів: безпосереднього спостереження, системного опису, компонентного аналізу, лінгвістичного експерименту, методу трансформацій та лінгвостатистичного аналізу мовних одиниць.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено комплексний аналіз речень з дуплексивами, враховуючи їх структурні, семантичні та комунікативні особливості: визначено граматичний статус дуплексива як окремого члена позиційної структури речення, систематизовано формальні засоби вираження дуплексивних компонентів, окреслено семантичні групи дієслів, з якими поєднується дуплексивний компонент, вказано на функціонально-комунікативні особливості речень з дуплексивами.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні досліджень про синтаксичну природу простих семантично неелементарних речень, про їх поліпредикативність та поліпропозитивність; в окресленні поняття дуплексива як окремого компонента речення з подвійною причленною синтаксичною залежністю; у визначенні різновидів сильного і слабкого синтаксичного зв'язку тяжіння, яким пов'язується дуплексив у реченні; у всебічному і комплексному підході до аналізу речень з дуплексивами з урахуванням їх формальних, семантичних і функціонально-комунікативних характеристик.

Практична цінність дослідження визначається прямим зв'язком результатів дослідження з практикою викладання української мови у школі та вузі. Вони можуть бути використані для доповнення структурно-семантичної типології простих неелементарних речень в сучасній українській мові реченнями з дуплексивами, для уточнення синтаксичної природи дуплексива та подвійного синтаксичного зв'язку - тяжіння.

Теоретичні узагальнення, висновки і сам фактичний матеріал можуть бути використані при читанні лекцій з синтаксису, при написанні посібників та розробці спецкурсів і спецсемінарів.

Особистий внесок дослідника. Усі експериментальні спостереження й узагальнюючі висновки зроблені автором дисертації самостійно.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане в рамках реалізації наукової програми «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» та в руслі наукової проблематики кафедри сучасної української мови Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича - «Розвиток української мови на лексичному та граматичному рівнях».

Матеріалом для дослідження послужили речення з дуплексивними компонентами, дібрані методом суцільного виписування з творів українських письменників ХІХ-ХХ ст., з журналів і газет та записів усного розмовного мовлення (картотека складає 6000 прикладів).

Апробація роботи. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри сучасної української мови Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича та кафедри української мови Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Основні теоретичні положення, а також практичні результати були викладені на міжнародних та всеукраїнських конференціях: «Актуальні проблеми синтаксису» (Чернівці, 1997); «Українська філологія: школи, постаті, проблеми» (до 150-річчя заснування кафедри української словесності) (Львів, 1998); «Українська мова: стан і перспективи» (Київ, 1999); «Педагогічні ідеї С. Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання» (Чернівці, 1999), на наукових конференціях викладачів, співробітників та студентів Чернівецького університету (1995-1999).

Публікації. Проблематику дисертаційного дослідження висвітлено у 8 публікаціях, серед яких - 6 статей.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу та трьох основних розділів, висновків, списку використаних джерел, списку літератури та додатків.

Основний зміст роботи

дуплексив семантичний лінгвальний дієслово

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, визначаються мета і завдання, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, методи дослідження, окреслюється наукова проблематика семантично неелементарного речення в лінгвістичній літературі, зв'язок дисертації з іншими темами та проблемами.

У першому розділі дисертації «Формально-граматична організація речень з дуплексивами» основна увага зосереджена на особливостях двобічного синтаксичного зв'язку - тяжіння, яким пов'язується дуплексив з іншими компонентами позиційної структури речення, з'ясовуються лінгвальний статус дуплексива, його місце у системі членів речення та засоби його вираження.

Вихідною позицією у питаннях трактування синтаксичного зв'язку є протиставлення словосполучення і речення як одиниць двох різних рівнів - некомунікативного і комунікативного.

На формально-граматичному рівні речення основною ознакою дуплексива є його двобічний синтаксичний зв'язок: з одного боку - з іменем (підметом чи прямим об'єктним поширювачем), а з другого - з дієсловом-присудком.

Тяжіння як окремий вид неприслівного зв'язку знаходить своє відображення тільки на рівні речення і не може розглядатися серед різних типів прислівного зв'язку (як-от: узгодження, керування, прилягання тощо), оскільки не виявляє у словосполученні своїх специфічних особливостей.

Перебуваючи у двобічній (двоспрямованій) залежності від підмета (чи об'єктного поширювача) і від дієслівного присудка, «тяжіючий» член ніби конденсує в собі властивості двох членів речення - означального та обставинного поширювачів: щодо імені він виконує формально виражену атрибутивну функцію, а щодо дієслова-присудка - обставинну, оскільки тісно пов'язується з ним за змістом (тому в літературі цей член речення називають «суміщеним», «конденсованим»). У комплексі ці атрибутивно-обставинно-предикативні відношення характерні для зв'язку тяжіння.

Сутність і незвичайність зв'язку тяжіння полягає в тому, що він об'єднує не два компоненти, як звичайно, а три, тобто регулярний бінарний підрядний зв'язок ускладнюється третім, синтаксично зумовленим компонентом, який залежить від двох перших. У цьому «ускладненому підрядному зв'язку» (типу «Він сидів + у гніві»; «Ми застали начальника + в гніві») дієслово, потрапляючи в позицію між словами, які семантично схильні до потенційного сполучення, починає виконувати «посередницьку» роль у здійсненні цього зв'язку.

Зарахування повнозначних дієслів, що вживаються у конструкціях з припідметовими дуплексивами і є інформативно значимими, до категорії зв'язок не є виправданим. Тут можна говорити тільки про зв'язкову функцію цих дієслів, тимчасову і зумовлену синтаксично. Оскільки дуплексиви в комунікативній реалізації речення виявляються актуалізованими компонентами, то саме вони несуть основне семантичне навантаження і ніби «відсувають» на задній план дієслово-присудок. Проте твердити, що за цих умов дієслова десемантизуються, немає підстав. Вони тільки дещо послаблюють своє значення, оскільки за умови актуалізації саме дуплексив містить у собі «максимум ознаки», що стосується суб'єкта чи об'єкта.

Виходячи з валентних властивостей дієслів-присудків, розрізняються облігаторні та факультативні компоненти у структурі речення, перші з яких зумовлені валентно, інші - ні.

Дієслова з облігаторною валентністю семантично недостатні і потребують доповнення свого змісту залежними словоформами, вживання яких є обов'язковим, а дієслова з факультативною валентністю можуть вживатися і без поширювачів, зберігаючи відносну інформативну завершеність.

Враховуючи облігаторність / факультативність дуплексива на структурному рівні, пропонуємо розрізняти сильне і слабке тяжіння, відповідно до традиційного поділу синтаксичних зв'язків на сильні та слабкі (виходячи з таких понять, як передбачуваність / непередбачуваність, обов'язковість / необов'язковість, регулярність / нерегулярність тощо).

Дуплексиви, які є обов'язковими компонентами у структурі речення, пов'язані сильним тяжінням (як-от: Син звався Тодор і був при жовнірах (О. Кобилянська); - Тому ви мерщій нарекли її володаркою світу? (П. Загребельний)), і, навпаки, дуплексиви, факультативні в структурі речення, пов'язуються слабким тяжінням (їх вживання в реченні безпосередньо пов'язане з комунікативним завданням мовця), напр.: Ваш Михайло лежить в «сусіднім» лісі застрілений; Кілька хвиль пізніше випровадив її Івоніка напівзімлілу на коридор (З тв. О. Кобилянської).

Одночасна залежність дуплексива від двох членів речення - підмета і присудка чи об'єкта та присудка - вирізняє його в системі головних та другорядних членів речення. У зв'язку з цим постає проблема статусу цього компонента. «Тяжіючий член» не піддається однозначній класифікації як головний чи поширюючий член речення, оскільки ним виражаються різні семантичні відношення.

Враховуючи структурно-семантичні особливості компонентів з подвійним синтаксичним зв'язком - тяжінням, що знаходить своє відображення тільки на рівні речення, а також предикативно-атрибутивну, предикативно-обставинну чи предикативно-об'єктну функцію дуплексивів, ми схиляємось до думки, що подібні компоненти слід вирізняти окремо у традиційній системі членів речення і розглядати як самостійні компоненти структури речення, що займають проміжне місце в системі головних та поширюючих членів речення, розрізняючи при цьому припідметові (присуб'єктні) та придодаткові (приоб'єктні) дуплексиви.

Найтиповішою формою вираження припідметового дуплексива є орудний предикативний (як ад'єктивних, так і субстантивних форм - 20%). Крім орудного відмінка, засобами вираження припідметового дуплексива є такі субстантивні моделі: N₁, «без + N₂», «за + N₄,
«під + N₄», «з + N₅», «у(в) + N₆». Зрідка трапляються у ролі дуплексива і прислівники (0, 02%). Атрибутивні форми представлені такими моделями: Adj₁, Pron₁, Part₁; Adj₅, Pron₅, Part₅.

Приоб'єктний дуплексив виражається найчастіше орудним напівпредикативним відмінком (60%). Менш поширені такі моделі: Adj₄, Part₄, Pron₄; «за + Adj₄ (Part₄)»; N₄; «без + N₂», «на + N₄», «за + N₄; «з + N₅» «у(в) + N₆», «на + N₆». Прислівники у ролі приоб'єктного дуплексива - явище рідкісне.

У другому розділі «Семантична організація речень з дуплексивами» подано детальний опис семантичної структури речень на пропозитивному рівні. При розмежуванні дуплексивних конструкцій на односуб'єктні та двосуб'єктні, в дисертації здійснено класифікацію первинних і вторинних пропозицій; розглянуто семантичні відношення між пропозиціями, можливості сполучуваності пропозицій, зумовлених семантикою предиката.

Формально просте речення, що містить у своєму складі дуплексив, є асиметричним знаком, у якому спостерігається розбіжність між планом вираження і планом змісту: монопредикативне речення з дуплексивом виражає такий зміст, який співвідноситься зі змістом складного речення.

Поряд з головною, експліцитно вираженою пропозицією у реченнях з дуплексивами спостерігається і друга, згорнута пропозиція, предикат якої не має присудкового вираження. Однак дуплексивний компонент, що репрезентує згорнуту пропозицію, може бути експлікований у структуру предикативну шляхом перетворення даного речення у речення іншої синтаксичної будови, що має той самий зміст. Пор.: Сташку знайшли ледве теплу (І.Вільде) // Коли Сташку знайшли, вона була ледве тепла // Сташку знайшли, і була вона ледве тепла // Сташку знайшли, ледве тепла вона була.

Речення з дуплексивами становлять контаміновані вирази, що утворились внаслідок схрещення ядерних структур: Сполучення базових і додаткових актантів у подвійні актанти, а базових і «згорнених» речень у контаміновані предикативні вирази відбувається у конструкціях з дуплексивами по-різному. Чітко розмежовуються два типи конструкцій з дуплексивами: односуб'єктні та двосуб'єктні, структурно-семантичні характеристики яких різняться між собою. Пор.: «Дівчина (S) повернулася щасливою» і «Син (S₁) уявляв матір (S₂) щасливою».

У першому реченні спостерігаємо суб'єктну контамінацію: обидва предикати (базовий і вторинний) характеризують спільний суб'єкт, представлений синтаксемою дівчина: «Дівчина повернулася» і «Дівчина була щаслива». Складніші перетворення маємо у другому реченні: результативним реченням є двосуб'єктна конструкція, в якій базовий і вторинний предикати вжиті при різних суб'єктах: «Син (S₁) уявляв матір» і «Мати (S₂) була щаслива».

Пропозитивну структуру елементарного речення прийнято моделювати як вираз, центральним компонентом якого є предикат.

За типом діяльності, яка виконується суб'єктом-агенсом, пропозиції односуб'єктних дуплексивних конструкцій можна розподілити на такі групи:

з предикатами із значенням руху: Ішов я спраглий спрагою пустель (Л. Костенко);

з предикатами із значенням конкретної фізичної дії: Оноді молотив самий цілий день овес (О. Кобилянська);

з предикатами, що означають виробничу чи професійну діяльність людини: Антон служив писарем колись (Г. Тютюнник);

з предикатами із значенням мовлення, мислення: -Імітація? - скрикую непритомна (І.Вільде);

з предикатами із значенням «сприймання»: Колько перший побачив тата (Г. Тютюнник);

з предикатами із загальним значенням стану: а) положення суб'єкта у просторі: Так од ранку цілу днину Він просидів в самотині (Леся Українка); б) з предикатами із значенням переходу з одного стану в інший: Ночами прокидаюсь в лихоманці (М.Івасюк);

з предикатами, що позначають процеси життя, росту, виховання, смерті: Мати ж прожила одиначкою своє зіткане з буднів життя (О. Гончар); І померла в гризоті вона молодою (Д. Павличко);

з предикатами із значенням «називання», «ідентифікації»: Не гідна ти дочкою ліса зватись (Леся Українка).

У двосуб'єктних дуплексивних конструкціях функцію основного предиката виконують перехідні дієслова, здебільшого акціональні, з відкритою валентною позицією для суб'єкта - активного виконувача дії, якому протиставляється другий учасник події - об'єкт, субстанція, що піддається дії з боку активного суб'єкта.

Першу пропозицію двосуб'єктних конструкцій формують суб'єкт (на граматичному рівні - підмет), предикат (дієслово-присудок) і об'єкт (прямий об'єктний поширювач). Ці пропозиції додатково ускладнені каузацією (значенням, пов'язаним із семантикою каузованого впливу на об'єкт) чи авторизацією (значенням, пов'язаним з семантикою сприймання об'єкта суб'єктом). Пропозиції, ускладнені каузацією, представлені такими типами:

з предикатами із значенням переміщення і зміни положення в просторі: Я привіз тебе в царство своє не чужою (М.Вінграновський);

з предикатами із значенням «передачі», «віддачі»: Віддай мене у березні, Віддай мене неторканим, Віддай - цвіте мигдаль (І. Драч);

з предикатами із значенням «створення» об'єкта: Бог створив людину доброю (Р.Іваничук);

з предикатами із значенням «знищення»: Івана, мабуть, вбили сонного (М. Стельмах);

з предикатами із значенням «захоронення»: І зариють її живою, і спитають, за який гріх вона була вбита (П. Загребельний);

з предикатами із значенням «розлуки»:…Пробач мені, що тяжко завинив, - лишив тебе на старість одиноку (М. Луків);

з предикатами із значенням «перетворення»: Мова робить людину нездоланною в пошуках істини (І. Вихованець);

з предикатами із значенням «зберігання»: Я збережу це плаття таким новим і святковим і надіну його при нашій зустрічі… (І.Вільде);

з предикатами із значенням «призначення на посаду» чи «соціального статусу»: Шпачиху навіть висунули квартальною (О. Гончар);

з предикатами із значенням «споживання їжі»: Паску доводилось їсти несвячену (О. Довженко).

Ускладнені авторизацією пропозиції поділяються на:

пропозиції з предикатами із значенням «сприймання»: І розгубленість, радість і плач, коли побачить його живісінького і неушкодженого (Г. Тарасюк);

пропозиції з предикатами із значенням «виявлення»: Маму застав [Бронко] зігнуту над столом при вікні (І.Вільде);

пропозиції з предикатами із значенням «мислення, уявлення, знання»: Дивлячись на зношене тіло старече, важко Єльці навіть уявити його молодим (О. Гончар);

пропозиції з предикатами із значенням «володіння»: Люди хочуть кожен день мати на столі хліб свіжим (З газ.);

пропозиції з предикатами із значенням «ставлення суб'єкта до об'єкта: Султан полюбив її таку - уярмлену, понижену, пригнічену (П. Загребельний);

пропозиції з предикатами із значенням авторизованої оцінки: Я вважав тебе за свого найбільшого ворога (І. Франко);

пропозиції з предикатами із значенням «називання»: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм (Т. Шевченко);

пропозиції з предикатами із значенням «чекання»: Темнооким чудесним гостем я чекала тебе з доріг (Л. Костенко);

пропозиції з предикатами із значенням «зустрічі»: Василь стрів коло двору на невеличкому возку дівчину з закутаною головою (Марко Вовчок).

Друга пропозиція у конструкціях з дуплексивами має непредикативне оформлення, є додатковою («згорнутою») і займає в реченні залежну позицію, підпорядковуючись першій пропозиції.

Дуплексив належить до вторинних предикатів, що мають пасивну реалізацію, морфологічно виражаючись субстантивними чи ад'єктивними формами, тому його можна вважати предикатом «стану» (за класифікацією І.Р. Вихованця) чи «якості» (за термінологією Т.В. Булигіної).

За семантикою «вторинного» («дуплексивного») предиката можна виділити шість типів другої пропозиції, що поєднуються з дієслівними предикатами як односуб'єктних, так і двосуб'єктних конструкцій:

із значенням зовнішньої характеристики суб'єкта: Я лежу з заплющеними очима (Г. Тютюнник); Дитину тричі проносили голою через розріз, зроблений в живому дереві (Г. Маковій);

із значенням внутрішньої характеристики: Живе вона в мене веселенька собі (Марко Вовчок); Я завжди знав Ольгу скромною і мовчазною (І.Вільде);

із значенням кваліфікації: Ти виріс злочинцем (П. Загребельниий); Люд увесь в тім краю мусив узнавать його за пана (Леся Українка);

з предикатами, що вказують на віковий статус суб'єкта: І померла в гризоті вона молодою, залишився назавжди без матері я (Д. Павличко); Мене вивезено звідти дитиною (П. Загребельний);

з предикатами з квантитативним значенням: Хочу лежати в степу в теплу ніч одна… (О. Довженко); Олеся понесли останнім (В.Підмогильний);

з предикатами із значенням власне стану: а) фізичного стану суб'єкта: Лягала молодь у труну жива… (Леся Українка); Ми часто бачили батька п'яним (О. Довженко); б) психічного стану суб'єкта: Зневажений, покривджений лежав я… (А. Кримський); Султан волів бачити її [Хуррем] розвеселеною, розсміяною, безтурботною, безжурною (П. Загребельний).

Речення з дуплексивами є семантично неелементарними не тільки тому, що містять дві пропозиції, але ще й тому, що в його змісті наявні певні логіко-семантичні відношення, які пов'язують ці пропозиції і формують третю пропозицію.

Найбільш частотним типом відношень між першою і другою пропозиціями у реченнях з дуплексивами є відношення одночасності подій, як-от: Зоня сидить за столом випрямлена, зовні спокійна (І.Вільде); Дрозди клювали горобину свіжою (К. Наріжний).

Крім часових, речення з дуплексивами можуть передавати також відношення зумовленості-наслідку (умовно-наслідкові, умовні, причиново-наслідкові), допустові, цільові, з'ясувальні та кваліфікативні. Наприклад: Такою він міг любити Сташку (І.Вільде); Хвороба зробила його страшним (І. Франко); Сльози Марини залишали його байдужим (П. Мирний); Люди зло вважають безкінечним (П. Загребельний).

Смислові відношення між пропозиціями, що складають загальний інформативний зміст речень з дуплексивами, виникають на основі семантики дієслова-присудка (предиката першої пропозиції).

У третьому розділі «Комунікативні особливості речень з дуплексивами» з'ясовано особливості модального плану, схарактеризовано референтні властивості актантів, досліджено актуальне членування та умови, за яких дуплексив може відокремлюватись у реченні.

До особливостей дуплексивних конструкцій на комунікативному рівні слід зарахувати передусім спосіб включення пропозицій, що складають їх зміст, у модальну рамку речення: дві взаємодіючі пропозиції у модальному плані виступають як одне ціле, вони «нанизуються» на одну спільну модально-часову вісь.

Аналіз речень з дуплексивами свідчить про тенденцію суб'єкта (підмета односуб'єктних і двосуб'єктних моделей) виражатися іменем зі статусом референтної означеності.

Можливості актуального членування у досліджуваних конструкціях обмежені і визначені заздалегідь семантико-синтаксичною структурою речення.

Специфіка актуального членування речень з дуплексивами полягає в тому, що ремою в них здебільшого виступає дуплексив. Він оформляє супровідну інформацію про ознаку граматичного предмета, передає повідомлення про стан суб'єкта чи об'єкта, який супроводить дію (цим дуплексив відрізняється від напівпредикативних конструкцій, що також містять згорнуту предикацію, проте виражають не супровідну інформацію, а додаткову). Дуплексив найчастіше становить мету висловлення, його інформаційний центр. У тих випадках, коли дуплексив входить до складу теми, висловлення має експресивний характер і виконує інше, не пряме комунікативне завдання.

Здатність дуплексивів відокремлюватися передусім залежить від того, наскільки дієслово-присудок здатне самостійно виконувати свою функцію: чим виразніше лексичне значення дієслова, тим більша можливість відокремлення дуплексива.

Умови, що сприяють відокремленню дуплексивів, в основному ті ж самі, що й при відокремленні будь-яких інших членів речення. Найбільшу схильність до відокремлення має дуплексив, постпозитивний щодо присудка і відмежований від нього іншими членами речення. Напр.: Наймолодший Браницький помер нагло, неодруженим і бездітним (Ф. Бурлака); Він [Грицько Многогрєшний] лежить на великому дерев'яному ліжкові, роздягнутий, накритий вовняною ковдрою чи кириєю (І. Багряний).

Відокремлення дуплексивів підтверджує не лише самостійність дієслова-присудка, але й дуплексива, що має значення вторинного суб'єктного та об'єктного предикатива. Відокремлені дуплексиви слід розглядати як окремий різновид напівпредикативних конструкцій.

У висновках формулюються теоретичні узагальнення та результати дослідження семантико-синтаксичної структури речень з дуплексивами.

Додатки містять 7 таблиць зі статистичними підрахунками щодо особливостей функціонування речень з дуплексивами в сучасній українській мові.

Висновки

Аналіз формально-граматичної структури речень з дуплексивами у зв'язку з їх власне-семантичною структурою показує, що дуплексив - це окремий неприслівний поширювач речення, що залежить одночасно від імені (підмета чи прямого об'єктного поширювача) й дієслова (присудка) і пов'язаний з ними двобічним синтаксичним зв'язком - тяжінням.

Речення з одним граматичним центром, що містять у своєму складі дуплексив, мають асиметричну структуру: вони виражають декілька ситуацій і за змістом дорівнюють складним реченням.

Речення з дуплексивом - особливий різновид формально простих, семантично неелементарних структур, що займають в синтаксичній системі української мови помітне місце поряд з реченнями з детермінантними членами та деякими іншими членами речення, наділеними потенційною предикативністю.

Враховуючи структурно-семантичні особливості компонентів з двоспрямованим синтаксичним зв'язком - тяжінням, а також їх предикативно-атрибутивну, предикативно-об'єктну чи предикативно-обставинну функцію в реченні, вважаємо, що подібні компоненти варто вирізняти окремо у системі членів речення і розглядати їх як проміжну ланку між головними та другорядними членами речення. Дуплексивні компоненти поділяються на припідметові (присуб'єктні) та придодаткові (приоб'єктні) на формально-граматичному та семантико-синтаксичному рівнях.

Особливістю семантичної структури речень з дуплексивами є те, що вони можуть бути трикомпонентними та чотирикомпонентними. Семантичну структуру односуб'єктних конструкцій формують S (суб'єкт), Р₁ (дієслівний предикат) та Р₂ (суб'єктний предикатив). До семантичної структури двосуб'єктних моделей належать: S (суб'єкт), Р₁ (дієслівний предикат), O(S₂) (контамінований компонент: об'єкт першої пропозиції та суб'єкт другої пропозиції) та Р₂ (об'єктний предикатив).

Друга пропозиція не реалізується предикативно (присудково) оформленим висловленням і тому не є «модальною». Проте подія, названа другою пропозицією, характеризується співвіднесеністю з модальним планом першої пропозиції, предикат якої є присудком речення. Формально показник модальності тяжіє в реченні до присудка - предиката першої пропозиції, хоч насправді співвіднесені з дійсністю обидві частини речення (і перша, й друга пропозиції), незалежно від ступеня їх спаяності.

Речення з дуплексивним компонентом є самостійним висловленням, тому має єдине актуальне членування. У стилістично нейтральних висловленнях дуплексив є інтонаційним центром речення, вносить у його інформативний зміст нову інформацію і тому завжди виступає ремою. Однак і при експресивному порядку компонентів, коли дуплексив займає будь-яку, не кінцеву позицію, він здебільшого не змінює свого призначення - виконувати роль реми у висловленні.

За умови особливої (посиленої) актуалізації у структурі речення дуплексив може відокремлюватися. Відокремлення дуплексива зумовлене власне комунікативними завданнями і пов'язане з прагматичними інтенціями мовця - передавати особливе смислове навантаження, актуалізувати роль додаткової інформації. При цьому дієслово-присудок набуває максимальної самостійності, а відокремлені дуплексиви дещо змінюють своє призначення: відмежовуючись від дієслова-присудка, вони виражають додаткову інформацію про предмет, тоді як невідокремлений дуплексив вказує на супровідний стан дії.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

Авторизовані конструкції в українській мові // Матеріали наукової конференції викладачів, співробітників та студентів, присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького університету. - Т.1, кн. 1. - Чернівці, 1995. - С. 109-110.

Дуплексивне ускладнення простого речення // Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті: Зб. наук. праць. - Чернівці, 1996. - С. 144-152.

Структурно-семантичні особливості предикативного імені з подвійним синтаксичним зв'язком у простому реченні // Науковий вісник Чернівецького університету. - Чернівці, 1997. - Вип. 13. - С. 132-138.

Семантична структура речень з дуплексивами // Проблемні питання синтаксису: Зб. наук. статей. - Чернівці, 1997. - С. 46-54.

Дуплексив як елемент ускладнення семантики простого речення // Матеріали Всеукр. наук. конференції «Актуальні проблеми синтаксису». - Чернівці, 1997. - С. 91-92.

До питання про тяжіння як особливий вид синтаксичного зв'язку // Науковий вісник Чернівецького університету. - Чернівці, 1998. - Вип. 34. - С. 151-156.

Пропозитивна структура речень з дуплексивами // Мовознавство. - 1998. - №4-5. - С. 52-58.

Роль семантичного аспекту у творенні синтаксичних конструкцій непрямого мовлення (на мат. творів Ю. Федьковича) // Науковий вісник Чернівецького університету. - Чернівці, 1998. - Вип.34. - С. 137-141 (у співавт.).

Размещено на Allbest.ru