Іспанська народна казка: жанрово-композиційний та лінгвопрагматичний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ІСПАНСЬКА НАРОДНА КАЗКА: ЖАНРОВО-КОМПОЗИЦІЙНИЙ ТА ЛІНГВОПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТИ

МАСТИЛКО Наталія Володимирівна

УДК 81'42:82=1/-9=134.2

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іспанської філології

Київського національного лінгвістичного університету,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Корбозерова Ніна Миколаївна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра іспанської та італійської філології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Помірко Роман Семенович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

кафедра французької філології, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук

Коротіч Тетяна Анатоліївна,

Київський національний економічний університет,

кафедра іноземних мов, доцент

Провідна установа: Харківський державний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди

Міністерства освіти і науки України, кафедра романської філології

Захист відбудеться “24” березня 2005 року о 10 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11, в

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

(м. Київ, б-р Шевченка, 14).

Автореферат розісланий „ 22 ” лютого 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В.Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

іспанський народний казка

Рефероване дисертаційне дослідження присвячено комплексному аналізу казок, які належать до скарбниці іспанської народної творчості. Фольклор загалом є своєрідним каталізатором уніфікуючих, спільних тенденцій, що творять літературну мову на ґрунті загальнонародного мовлення. Усна народнопоетична творчість зберігає кращі зразки вікових мовно-художніх надбань і виражально-зображальних засобів, тому має надзвичайно важливе значення для розвитку літературної мови взагалі, для піднесення мовної культури народу. Показовим у цьому плані є жанр фольклорної казки, який ми вважаємо за доцільне розглядати як проміжну ланку в системі усно-розмовних стилів, що відображає процес формування літературної норми на основі народно-розмовного мовлення і відноситься до літературно-розмовної стильової підсистеми мови.

У мовознавстві, літературознавстві та фольклористиці казковий текст неодноразово виступав об'єктом досліджень: структурного (Греймас А., Дандис А., Коротіч Т.А., Леві-Стросс К., Мелетинський Є.М., Пропп В.Я., Швачко С.О.), синтаксичного (Борковський В.І., Тищенко Н.В.), структурно-типологічного (Мелетинський Є.М., Сорокотенко О.В.), фонетичного (Дворжецька М.П., Саєнко Т.І.), стилістичного (Вавринюк Т.І., Гронська О.Н., Лещенко О.І., Нефьодова О.Д., Сотнікова С.І., Тараненко О.В.), перекладознавчого (Венгренівська М.А.) та діахронічного (Мелетинський Є.М., Пропп В.Я.). Така увага лінгвістів до проблематики фольклорної казки зумовлена тим, що як певний жанр художнього тексту, вона є одним із засобів вияву та збереження народних традицій, а за своєю генезою казка виступає своєрідним способом передачі традиційної культури мовлення. Вивчення специфічних ознак фольклорних казок дозволяє виявити відображені в мові духовні складові буття народу, який творив ці оповіді, глибше зрозуміти його характер та менталітет.

Актуальність дисертації визначається загальною тенденцією сучасних лінгвістичних досліджень до комплексного вивчення процесу вербальної комунікації, у центрі якої стоїть людина, та прагматичним підходом до аналізу мовних явищ з урахуванням усіх форм і умов, за яких здійснюються комунікативні акти.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету в межах комплексної теми "Мовні системи. Динаміка функціонування фонетичних, граматичних і лексичних одиниць: когнітивний та комунікативно-прагматичний аспекти (германські, романські та українська мови)", затвердженої Вченою радою Київського державного лінгвістичного університету (протокол № 5 від 24 січня 2000 року).

Мета дисертації полягає у визначенні прагматичного потенціалу та функцій сталих композиційно-структурних компонентів казки, висвітленні мовної специфіки іспанських народних казок як репрезентантів традиційної культури мовлення.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

? визначити жанрові особливості народних казок і виокремити казку з-поміж суміжних жанрових утворень;

? охарактеризувати відображену в мові культурно-національну специфіку кожної з виділених груп іспанських народних казок;

? побудувати інваріантну структурну модель текстів іспанських казок;

? виявити лінгвопрагматичні особливості незмінних структурних компонентів іспанського казкового тексту - заголовка і традиційних формул - та проаналізувати способи й засоби вербалізації в них прагматичних інтенцій казкаря;

? систематизувати наявні в текстах казок усно-розмовні елементи відповідно до прагматичних функцій, які вони виконують;

? описати мовні засоби інтенсифікації прагматичного впливу в текстах іспанських народних казок.

Об'єктом вивчення стали тексти іспанських народних казок фольклорної традиції у їх семантичній та структурній цілісності.

Предметом дослідження виступають композиційно-структурні компоненти іспанських народних казок, а також мовні ресурси інтенсифікації прагматичного потенціалу висловлень у казкових текстах.

Для досягнення поставленої мети та розв'язання конкретних завдань було використано низку методів лінгвістичного аналізу: компонентний і структурний аналіз при класифікації іспанських народних казок та для встановлення інваріантної моделі казкового твору; соціолінгвістичний аналіз для встановлення кореляції мовних та соціальних явищ; описово-аналітичний для вивчення, узагальнення і систематизації отриманих результатів; метод контекстуального прагмалінгвістичного аналізу - для визначення функцій аналізованих одиниць у текстах іспанських народних казок; кількісний аналіз - для встановлення відсоткового співвідношення між досліджуваними одиницями.

Матеріалом дослідження стали 202 іспанські народні казки, зафіксовані у письмовому вигляді зі збереженням автентичної форми та змісту текстів (загальний обсяг 898 сторінок).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що аналіз іспанських народних казок уперше здійснено в межах комунікативно-прагматичного підходу з урахуванням трьох сторін комунікації: адресанта - тексту - адресата. Новим є лінгвопрагматичний ракурс дослідження структурної побудови та мовної специфіки іспанських казкових текстів.

Теоретичне значення. Дослідження прагмалінгвістичних та жанрово-композиційних особливостей іспанських народних казок є певним внеском у розвиток теоретичних аспектів прагмалінгвістики, лінгвістики тексту та комунікативної семантики. Запропонований аналіз функцій мовно-структурних одиниць розвиває методику функціонального аналізу і сприяє подальшій розробці принципів функціонального підходу до вивчення мовних явищ. Висвітлення відображених в мові культурно-національних особливостей іспанських народних казок збагачує знання в галузі лінгвокульторології.

Практична цінність роботи полягає в розробці мовознавчих проблем не лише теоретичної, але й прикладної значущості. Аналіз мовленнєвого матеріалу іспанських народних казок допоможе простудіювати в аудиторії різноманітні лінгвістичні модальності, притаманні як літературній (стандартній) мові, так і розмовному мовленню. Застосовуємо прагматичний підхід при аналізі матеріалу, відштовхуючись від того факту, що розмовляти іноземною мовою означає не лише "діяти", але й "взаємодіяти" з іншими комунікантами. Це дозволить використовувати результати, положення та висновки роботи в практиці викладання іспанської мови, у курсі стилістики (розділи: "Інтерпретація тексту", "Семантика тексту", "Функціональні стилі", "Стилістика художньої літератури"), у спецкурсах "Лінгвістика тексту", "Лінгвокультурологічний аспект вивчення іспанської мови", а також у курсі теорії й практики перекладу ("Проблеми перекладу слів з широкою семантикою") тощо.

Апробація результатів дослідження здійснена на семи конференціях, у тому числі міжнародних: на двох щорічних науково-практичних конференціях викладачів, аспірантів і студентів Київського національного лінгвістичного університету (Київ 2000, 2001); всеукраїнських: "З XX в XXI століття" (Київ, 2001), "Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу" (Київ, 2001), "Наукова спадщина професора Євгенії Литвиненко та завдання сучасної романістики" (Київ, 2002); у науковій конференції "Семіотика культури / тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, 2004); міжнародній науково-практичній конференції "Моделювання міжнародних відносин" (Київ, 2004).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження висвітлені в 9 статтях, виданих у фахових збірниках наукових праць, та одних тезах наукової конференції.

Основні положення, що виносяться на захист:

1. Основний прагматичний зміст казки сфокусовано у невід'ємних компонентах її композиційної структури: заголовку, традиційних формулах казки та функціях дійових осіб. Саме вони є ефективними засобами текстового впливу і відіграють провідну роль у реалізації прагматичних інтенцій адресанта (колективного адресанта).

2. Іспанська народна казка - це наративний текст зі стійкою композиційною структурою. У порівнянні з побутовими та анімалістичними, іспанські чарівні казки найбільш однотипові за своєю побудовою. Їх інваріантну структурну модель можна зобразити у вигляді десяти основних інформативних елементів, функцій дійових осіб. При реалізації цієї структури в кожному конкретному тексті компоненти інформативного мінімуму можуть бути розширені, трансформовані, проте їх значення як опорних епізодів для розвитку сюжету казки залишається незмінним.

3. Прагматична мета заголовка казки полягає у встановленні контакту з адресатом. Він актуалізує основну інформацію повідомлення і виконує тематизувальну й інтригуючу функції. Типовими для іспанських народних казок є заголовки-дескрипції, що представляють головних дійових осіб, об'єкти або події як центри розвитку казкового сюжету. Характерологічний елемент у заголовку казки є прагматично зумовленим і пов'язаним із текстовими категоріями проспекції та ретроспекції.

4. Ініціальні, медіальні та фінальні формули визначають текст як казковий і являють собою, поряд з функціями дійових осіб, схематичну основу для розвитку подій. Ініціальні та фінальні формули є маркерами розгортання і згортання казкової картини світу. Ініціальні формули виступають лінгвопрагматичним засобом реалізації казкового хронотопу і вказують адресату відповідну стратегію до сприйняття й розуміння казкового тексту. Фінальні формули є традиційними маркерами завершення казкової оповіді. Роль медіальних формул полягає у зображенні просторових переміщень дійових осіб, інтенсифікації процесу виконання ними певних дій.

5. Експресивність та інтенсифікація висловлень - невід'ємні елементи живого мовлення - найбільш властиві прямій мові казкових персонажів. Діалоги казки, хоч і підпорядковуються внутрішнім жанровим законам, найчіткіше передають специфіку усного розмовного мовлення і є максимально експресивно маркованими фрагментами казкового тексту.

6. На синтаксичному рівні засобами інтенсифікації та збільшення аргументативної сили висловлень виступає свідоме повторення адресантом слів і синтаксичних структур. Еліпсис дієслів та випущення фінальних елементів висловлення пояснюються усномовним характером функціонування творів і сприяють підвищенню лаконічності та динамічності оповіді. Неповні речення у діалогах казки мають певний прагматичний потенціал, який актуалізується в мовленнєвому акті й який можна виявити лише за умов урахування контексту.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 186 сторінок (обсяг тексту дисертації - 155 сторінок) складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, переліку джерел ілюстративного матеріалу. Список використаної літератури нараховує 291 роботу українських і зарубіжних авторів, у тому числі - 70 праць іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, визначено мету та завдання роботи, об'єкт і предмет, описано методи аналізу матеріалу, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження.

У розділі 1 "Жанрова специфіка іспанських народних казок" обґрунтовуються теоретичні засади дослідження казки, визначається поняття "народна (фольклорна) казка" і тлумачиться специфіка функціонування вказаного терміну в іспанській мові. Особливу увагу приділено ознакам, які різнять народну, фольклористичну та літературну казки. У розділі подано класифікацію досліджуваного матеріалу з детальною характеристикою культурно-національної специфіки кожної з визначених груп.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики є характерним інтерес до питань культурологічного плану. Мова і культура становлять діалектичну єдність: мова є складовою культури, а отже, не існує поза соціально успадкованою сукупністю практичних навичок й ідей, які характеризують спосіб життя даного суспільства (Мамонова, 2004). Казка, яка належить до духовного спадку певного народу, репрезентує надзвичайно цікаве для вивчення лінгвістично-культурне поєднання. Однією з багатьох функцій казки є моделювання людських життєвих ситуацій за допомогою мови, в якій відтворюється соціальне підґрунтя доби, коли її було створено. У зв'язку з тим, що жодний художній текст, а особливо фольклорний, не може бути правильно інтерпретованим поза межами соціокультурного контексту, вважаємо за доцільне розглядати його з урахуванням трьох сторін комунікації: адресант - текст - адресат, оскільки він наділяється смислом як оповідачем, так і реципієнтом. Лише в межах комунікативно-прагматичного підходу можуть бути виявлені й адекватно проінтерпретовані закономірності структурної організації та мовного оформлення тексту, зумовлені його жанровою специфікою.

Ефективність процесу спілкування нерідко залежить від того, наскільки збігаються параметри адресанта й адресата твору. Це твердження є особливо актуальним при аналізі фантастичної літератури загалом, зокрема казки, яка передбачає наявність у адресанта й адресата певних когнітивних структур, що відповідають за сприйняття і розуміння цього типу текстів. Відхилення від норм такої структури з боку адресанта або її невпізнання адресатом порушує комунікативний процес.

На початку свого існування адресантом казки виступав оповідач/казкар - людина середнього віку, яка спрямовувала свій твір для конкретної аудиторії, як правило, добре йому відомої (Jean, 1988). Адресатами фольклорних творів були не моделі, або ідеальні реципієнти, а конкретні особи, слухачі казки. Комунікація відбувалася у визначеному часі й просторі. Казкар розповідав історію, яку знав напам'ять. Він не створював, а лише відтворював казкові тексти зі структурних елементів, наданих у його розпорядження традицією. Тобто ми можемо говорити про колективного адресанта казки, оскільки оповідач використовував готовий мовленнєвий субстрат, попередньо опрацьований іншими казкарями, і не імпровізував щодо композиційної структури твору: модифікація конструктивних елементів призвела б до руйнування корпусу казки. Його свобода полягала у великій кількості способів, якими він міг “грати” з аудиторією: вибудовувати оповідання на свій лад на лексичному рівні, прикрашати очікувані моменти, готувати невеликі несподіванки щодо перебігу подій тощо.

Адресатами народних казок були селяни, які завдяки цим оповіданням мали змогу глибше зрозуміти довколишній світ. Для них (як і для дітей, які виступають адресатами сучасних казкових творів) віддаленість надприродного світу від повсякденного життя проходить непоміченою. Уявлення селян про реальний світ не виключали існування надприродних елементів. У цьому відношенні вони виступали ідеальними адресатами казки, тому що без жодних зусиль зі свого боку сприймали неймовірні властивості можливих світів.

Іспанські народні казки, що виступають об'єктом нашого дослідження, - це невеликі за обсягом прозові оповіді усної традиції. Вони продукт колективної творчості цілих поколінь і були зафіксовані на письмі вченими-фольклористами зі збереженням оригінальної форми, змісту та звучання текстів. Традиційність норм побудови народної казки, які поширюються як на форму, так і на зміст оповіді, її універсальність та відсутність авторського права на текст відрізняють її від літературної казки. Імпровізація, характерна для творчості казкарів, виявляється у вільному доборі лексико-семантичних елементів, проте є вторинною щодо традиційності тексту і не торкається домінантних жанрових ознак, трансформація яких відбувається в літературній казці. Фольклорну казку варто відрізняти і від так званої фольклористичної - літературного запису усної версії, зафіксованої вченими графічно і по-своєму трансформованої ними.

Народна казка являє собою складний комплекс віддзеркалень дійсності й усвідомлюється як адресантом, так і адресатом розповіді як художня реальність. Вона має стійку, історично усталену поетику, власне коло дійових осіб, характеризується замкнутістю наративної структури й описує незвичайні з погляду повсякденної логіки події. До цього жанру фольклорної творчості входять твори, відмінні за походженням, стилем і змістом. У роботі видається виправданим використання загальноприйнятої класифікації казкового матеріалу на чарівні та нечарівні за тематичною ознакою. За характером дійових осіб іспанські чарівні казки поділяються на побутові (дійові особи - люди) і анімалістичні (основні персонажі тварини). Сюжет іспанської народної казки виступає найважливішою категорією жанру, він завжди конфліктний і відбиває стосунки між персонажами, характерні для кожної з виділених груп.

Для того, щоб віднести текст іспанської казки до розряду чарівних, у ній обов'язково повинен бути присутнім магічний предмет/помічник, який допоможе головному героєві пройти випробовування і ліквідувати початкову нестачу (Rodriguez Almodovar, 1989). Загалом можна стверджувати, що йдеться про групу казок, що мають подібну для всіх представників індоєвропейської культури морфологію та внутрішню структуру. Стабільність композиції чарівної казки відповідає і досить “негнучкій” семантиці, в якій повністю відсутні психологічні пояснення дій героя. Семантичну структуру іспанської чарівної казки можна зобразити так: 1) послання про засади суспільства; 2) послання про сім'ю і родинні стосунки; 3) послання про свободу, справедливість і несвідоме.

Побутові казки (ПК), у порівнянні з іншими казковими оповідями, найбільше наближені до реальної дійсності й суспільних проблем. Конфлікт у цих творах виникає у сфері соціальних або сімейних відносин і розв'язується не за допомогою магічного помічника, а завдяки власним зусиллям героїв. У багатьох ПК змальовано антагоністичні стосунки в сім'ї - між чоловіком і дружиною; в соціальних сферах - між бідняками і панівною верхівкою, дурнем і сільськими людьми. Зважаючи на особливості головного конфлікту, наявний матеріал умовно можна розподілити на твори дидактичні (повчальні), які знайомлять адресатів з правилами поведінки, з мистецтвом слова, здатністю вийти зі скрутного становища за допомогою власних хитрощів, формують почуття справедливості, відчуття гумору (“Los tres consejos”); соціально-антагоністичні, в яких відтворено проблеми суспільних інституцій доби створення текстів (“Juanito malastrampas”); сатиричні, що висміюють людські вади, недоліки тогочасної системи (“La esposa desobediente”) і гумористичні, або розважальні, казки (“Los cinco sordos”).

Основними інституціями, відображеними в іспанських соціально-антагоністичних казках, є приватна власність і право передавати її своїм дітям. Герої, позбавлені спадщини або бідні від народження, боротимуться проти нової системи, критикуватимуть її. Конфлікти навколо приватної власності можуть бути двох типів: родинні й соціальні. Найпоширенішими іспанськими казками першого різновиду є ті, в яких відображено проблему бездітності, тобто відсутності спадкоємців, наприклад: “Dicen que era un matrimonio que no tenia familia. Y llevaban muchos anos de casados” (“Yo dos y tu uno”). Із цієї причини подружжя звертається до Бога з проханням подарувати їм сина, досить часто даючи абсурдні обіцянки на зразок: “- Me gustaria tener un hijo aunque se lo llevara el diablo - pues asi de fuerte era su deseo.” (“Blancaflor”). Зворотною стороною проблеми є сім'ї з великою кількістю дітей, яких вони були не в змозі прогодувати: “Pues eran un padre y una madre y ambos eran muy pobres y tenian tres hijos pequenos” (“Pedro”).

Сатиричне відображення проблем приватної власності й екзогамного шлюбу було причиною виникнення так званих “казок про дурнів” (або сатиричних казок). Вони є більш пізніми утвореннями і надзвичайно гротескними за своїм характером, тому що відповідають повному запереченню простою людиною системи, яка надає блага тим, хто ними вже володіє і прагне відібрати все, навіть гідність, у тих, хто й так є бідним. Дурні в іспанських казках являють собою негативні символи народної прози. Комізм цих оповідань полягає в тому, що дурневі (у проаналізованих іспаномовних казках не зустрічаються тексти, у яких жінка виступала б у цій ролі), який, крім того, ще й безнадійно бідний, удається одружитися з принцесою - багатою спадкоємницею трону: “Piel de piojo y aro de hinojo”; “Bien puede ser” тощо. Використання протиставлення стає в таких казках основним художнім прийомом: завдяки контрасту персонажів створюються сатиричні образи дурнів (“Juan Tonto y Maria la Lista”).

Досить поширена група серед ПК - твори дидактичної спрямованості. Казки такого типу вказують на відповідну стратегію для досягнення певної мети, знайомлять з правилами поведінки, формують у адресатів почуття справедливості, відповідальності тощо. Особливу групу серед повчальних казок становлять оповідання релігійної спрямованості. Головними дійовими особами в них виступають люди і біблійні персонажі, а прагматична мета полягає у тому, щоб продемонструвати читачам/слухачам казки, що лише віра допомагає людині подолати труднощі, зрозуміти справжній сенс життя. В їх характерологічних образах відбуваються суттєві зміни у порівнянні з чарівними та іншими типами побутових казок. Якщо в останніх персонажі постають як готові характери і не змінюються протягом усього тексту, в релігійних казках досить часто можна спостерігати перетворення негативного персонажа в позитивний через страх бути покараним Богом.

До анімалістичних іспанських казок (АК) відносимо такі фабульні оповіді, головними героями яких виступають персоніфіковані тварини (“La zorra y el lobo”, “La zorra y la ciguena”). Варто зауважити, що до АК не входять оповідання, персонажами яких є трансформовані в звірів за допомогою чаклунства особи або якісь фантастичні істоти. Люди також можуть бути героями АК, але їх роль у розвитку сюжету є другорядною. Основними персонажами іспанських АК виступають тварини, тісно пов'язані з діяльністю людини. За своїми функціями вони поділяються на активних, дії яких призводять до розвитку сюжет казки, і пасивних, проти яких спрямовані зусилля попередніх героїв. Почуття голоду є основною, майже універсальною, рушійною силою для розвитку сюжету АК. Уся оповідь підпорядкована основному закону тваринного світу - з'їсти або бути з'їденим. Загалом конфлікт між тваринами в іспанських АК можна зобразити схемою (перший компонент у кожній парі виходить переможцем):

свійські тварини (активні і пасивні) / дикі тварини

маленькі тварини / великі тварини

хитрі тварини / злі тварини

травоїдні тварини / м'ясоїдні тварини

птахи / тварини

люди / тварини.

Загальновідомим є той факт, що АК алегоричні за своїм змістом. Хоч звірі живуть і діють в обставинах властивих лише для них, учинки їх завжди логічно вмотивовані і виражають у казці суспільну або моралізаторську ідею. Інколи звірів свідомо поставлено в умови не лише тваринного, але й людського життя, що надає казкам комічності. У таких текстах навіть діалоги між тваринами мають підкреслено “людський” характер. Наприклад: “ ?Que le pasa a uste, senor gato? Buenos dias tenga uste. ?Quien es uste?” (“El lobo”). Використання в розмові ввічливої форми “Usted”, звертання до тварини за допомогою слів “senor, senora”, вживання конструкцій, властивих розмовній мові - все це надає казкам гумористичного звучання і посилює ефект комічності, а гумор, як відомо, виконує не тільки розважальну, але й повчальну функції.

У розділі II "Композиційно-структурна організація іспанського казкового тексту та її прагматичний потенціал" розглянуто загальні ознаки побудови казкових текстів та визначено невід'ємні елементи композиції іспанських казок у цілому, проаналізовано їх структурно-семантичні особливості та комунікативно-прагматичні функції, які вони виконують у текстах. Побудовано інваріантну структурну модель іспанських чарівних казок.

Іспанська народна казка визначається сталою композиційною структурою, особливістю побудови якої є лінійна організація її складників-висловлень. Структурні компоненти казки розташовуються у певній логічній послідовності, зумовленій причиново-наслідковими зв'язками. Композиція іспанської казки характеризується тенденцією руху видо-часових форм, що підпорядковуються сюжету, невизначеністю хронотопу та наявністю соціокультурного компонента, який відображає певне коло проблем періоду створення казки та змальовує характерні риси представників іспанського соціуму. Особливості казкового сюжету полягають у трикратному повторенні дій героя, з їх поступовою гіперболізацією, що надає твору динамічності й розширеності, підкреслює, у конкретних випадках, складність виконаного завдання. Композиція іспанських народних казок може бути зображена традиційною схемою: експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка та заключна частина.

Експозиція має винятково важливе значення для реалізації комунікативно-прагматичних інтенцій. Її завдання полягає у введенні персонажів і підготовці адресата до сприйняття наступного фабульного конфлікту. Експозиція казки тісно переплітається з її наступною частиною - тобто зав'язкою, яка у чарівних казках зводиться до того, щоб відправити головного героя з дому. В інших типах народних казок зав'язка - це певна конфліктна ситуація, що приводить у рух казковий сюжет. Причина конфлікту в побутових казках тісно пов'язана з їх темою і не може бути визначена однозначно. В анімалістичних творах почуття голоду призводить до сутички між персонажами і зумовлює казкову інтригу.

Кульмінація в казці - найбільш напружений момент, задля якого і відбувалися всі попередні дії головних героїв. Як правило, в іспанських казках вона являє собою ситуацію зіткнення, боротьби двох протилежних сил, одна з яких виходить переможницею, причому в переважній більшості випадків завдяки застосуванню хитрості, а не сили.

Фінальний блок казки складається з розв'язки й епілогу, в яких адресата інформують про результати подій. Для більшості іспанських народних казок характерний закритий тип фіналу, який має експліцитний характер і не викликає в адресата жодних запитань. Виняток складають анімалістичні казки, в яких досить часто спостерігається несподіване припинення розвитку сюжету. Казкар, ніби стомившись розповідати казку, без підведення жодних підсумків несподівано закінчує її прямою мовою персонажів.

Серед усіх виділених груп іспанських казкових творів чарівні казки найбільш однотипні за своєю будовою, їх інваріантну структурну модель можна зобразити у вигляді десяти основних функцій дійових осіб - опорних точок казкової оповіді, або прагматичних фокусів змісту. При реалізації цієї структури у кожному конкретному тексті компоненти інформативного мінімуму можуть бути розширені, трансформовані, доповнені, проте їх значення як базових епізодів для розвитку сюжету чарівної казки залишається незмінним.

Модель казкового тексту передбачає обов'язкову наявність заголовка та його відповідність сюжету. Заголовок - невід'ємний структурний компонент казкового тексту, що сприяє реалізації прагматичної настанови останнього. Прагматичність заголовка зумовлена декількома факторами: його орієнтацією на наступний текст (проспекцією), автоцентричністю (реалізацією авторських інтенцій) й антропоцентричністю (орієнтацією на адресата). Заголовок служить для встановлення контакту з адресатом і виконує тематизувальну, інтригуючу, а інколи й оцінну функції.

Аналіз тематизувальної функції в заголовках іспанських народних казок засвідчує, що серед складників змістової структури текстів, які винесено в назву в побутових і анімалістичних оповідях, переважна роль належить дійовим особам (65% і 94% відповідно). У чарівних казках, у більшості випадків, зустрічаються заголовки, які називають персонажів (42%), місце розвитку подій або чарівний предмет, на здобуття якого спрямовані зусилля героїв (35%). Типовими для іспанських народних казок є заголовки-дескрипції: “La mujer mandona”, “La esposa desobediente”, “El Castillo de iras y no volveras”. У деяких випадках дескриптивні елементи входять до складу власної назви і виконують оцінну функцію: “Juan Tonto у Mriia la Lista”, “Juanito Malastrampas”. Такі заголовки не лише спонукають адресатів прогнозувати щодо подальшого розвитку сюжету, але й дозволяють залучити попередній асоціативний досвід читача, певну позатекстову інформацію про головних дійових осіб. Виняток становить група анімалістичних казок, у заголовках яких спостерігається малий відсоток характерологічних елементів. Це пояснюється тим фактом, що їх головними героями виступають відомі з дитинства тварини, сама назва яких дозволяє адресатові сформувати відповідну пресупозицію щодо подальшого перебігу подій на основі залучення загальнокультурного досвіду (“La zorra y el lobo”, “El burro, el leon y el lobo”). Часто очікування адресата щодо фіналу казки порушуються, більш слабка тварина перемагає сильнішу, що призводить до переосмислення важливих за змістом моментів оповіді, виділенні якостей, які допомогли слабкішому персонажеві отримати перемогу над суперником. Усе це сприяє реалізації прагматичної настанови анімалістичної казки - вказати відповідну стратегію поведінки для досягнення своєї мети, стратегію, що виділяє хитрість як одну з моральних цінностей іспанського народу.

Прагматично зумовленим і пов'язаним із категоріями проспекції та ретроспекції є вживання означеного артикля у заголовках іспанських народних казок. Означений артикль виступає сигналом для адресата твору про необхідність залучення певної передінформації, важливої для правильної інтерпретації казкового тексту. Використавши у заголовку означений артикль, який відсилає реципієнта до попереднього асоціативного досвіду, в казковий текст названа дійова особа або предмет уводиться катафорично, за допомогою неозначеного артикля, так ніби вперше з'являється в тексті. Це свідчить про те, що далі відомі герої потрапляють у нову ситуацію. Неозначений артикль на початку казки вказує на несподівану для адресата постінформацію.

Традиційні формули - сталі елементи казки, певний мовленнєвий субстрат, наданий у розпорядження казкаря традицією. Вони відносяться до жанроутворюючих елементів, що виконують функції композиційної організації та маркування тексту як казкового. Традиційні формули визначають як сталі конструкції з контекстуальною зумовленістю вживання. Відповідно до їх прагматичних функцій та розташування у тексті, традиційні формули розділяють на ініціальні, медіальні й фінальні.

Ініціальні формули являють собою ядро експозиції казкового тексту. Їх основна прагматична функція спрямована на адресата: вони відіграють провідну роль у визначенні останнім жанру оповіді та виборі відповідної стратегії для її інтерпретації. Ініціальні формули виступають лінгвопрагматичним засобом реалізації казкового хронотопа, а отже, і засобом створення казкової картини світу. Вони орієнтують адресата щодо просторово-часової організації твору, вводять в оповідь дійових осіб: “Habia una vez un rey y una reina que, despues de casados, estuvieron mucho tiempo sin tener descendencia” (“Los cinco sordos”); “Erase una vez un pobre escobero que tenia tres hijas” (“El principe encantado”); “Erase que se era un rey muy viejo que tenia un solo hijo, al que debia casar antes de morirse” (“Las tres naranjas del amor”). На комунікативно-прагматичну значущість формул вказує той факт, що вони є обов'язковим компонентом структурної організації іспанських народних казок.

Фінальні формули належать до кінцевого блоку казки і є традиційними маркерами завершення казкової оповіді. Вони набагато різноманітніші, ніж ініціальні формули, а їх вживання - це своєрідний ритуал, використаний оповідачем не лише для того, щоб згорнути казкову оповідь, але й віддати данину традиції: “ Y colorin colorao, por tu boca se ha escapao. Y colorin colorao, cuento acabao ” (“El medio pollico”); “Y colorin colorao, este cuento se ha acabao” (“Juan Soldado”).

Функціональні різновиди медіальних формул зумовлені жанровою специфікою казки. По-перше, вони є готовим мовленнєвим матеріалом для зображення переміщень дійових осіб, які повинні долати великі відстані заради досягнення поставленої мети. Через те, що оповідь повністю не зосереджено на подорожі, а лише на її етапах, географічні переміщення героя найчастіше описані стереотипними формулами з герундієм чи інфінітивом, на зразок “Y caminando, caminando llego al fin a la casa del Sol y llamo en la puerta” (“El Castillo de Orope”). По-друге, медіальні формули використано для підкреслення процесу тривалості й інтенсивності дії: “Cose que te cose, cose que te cose a la luz del candil” (“Una vara”).

Стабільність структури казкових творів, наявність традиційних шаблонів, на які могли орієнтуватися наратори, зумовили комунікативну значущість казки на певному етапі розвитку суспільства. Казка виступала зразком зв'язного тексту, на який носії мови спиралися при створенні нових текстів.

У розділі III "Лінгвопрагматичні особливості іспанських народних казок" досліджено стратегічні механізми комунікативної взаємодії у діалогах казкового тексту. Проаналізовано та інтерпретовано в прагматичному аспекті специфічно жанрові особливості мовного оформлення казок, зокрема лексичні та синтаксичні засоби інтенсифікації висловлень.

Діалог у казковому тексті - своєрідна модель побутового мовлення, оскільки він максимально точно передає мовні особливості казкаря. Безумовно, він не є прямим віддзеркаленням усномовної стихії тому, що становить собою частину художнього твору, в якому адресант уникає використання ненормативних лексичних елементів. Проте для нього, як і для розмовного мовлення загалом, характерне вживання певних мовленнєвих шаблонів, або кліше. Надаючи думці словесного вираження, адресанти часто використовують готовий мовленнєвий матеріал, певні стійкі структури, які не лише скорочують час на продукування висловлення, але й допомагають повніше і виразніше передати адресатові всі відтінки смислу повідомлення. Хоч казковий діалог підпорядковано єдиній сюжетній темі оповіді, у формально-структурному плані він майже ідентичний звичайному розмовному діалогові. Мовленнєві стратегії, що використано в казкових діалогах, відбивають стратегії спілкування іспанців у повсякденному житті. В роботі розглядаємо мовленнєві кліше діалогів у аспекті теорії мовленнєвих актів; аналізуємо ту роль, яку вони виконують у висловленні; визначаємо ставлення до них адресанта; характеризуємо вплив, який вони здійснюють на адресата повідомлення.

Апелятивність як одна зі складових мовленнєвої діяльності полягає у встановленні контакту з адресатом за допомогою певних слів, формул ініціації діалогів. В іспанських народних казках засоби звертання до співрозмовника ідентичні засобам усного побутового мовлення, їх вибір залежить від прагматичних інтенцій адресанта, від ситуації спілкування та характеристики референта. Зважаючи на той факт, що казкові герої не завжди наділені власним ім'ям, у іспанських народних казках переважають способи звертання до адресата за допомогою особових займенників (“Pero, hombre, ?tu estas loco?”, “Y usted como se llата?”), іменників, що вказують на родинні стосунки (“Esta bien, hijo. Pues ahora me vas a vender esta olla de miel”), професію (“No se apure usted, maestro…”), назву тварини в анімалістичних казках (“Zorrita, zorrita, venga usted, que ya no puedo tirar de la cuesta”), a також апелятивів “senor, senora; hombre, mujer” (“No, hombre, no hagas eso, que con una basta”, “Ay, senora! Mi pena no puede usted aliviarla”, “Ay, senor! ?Que en la bodega esta el tragaldabas y se ha tragado a mis tres nietecitas!”).

Надзвичайно поширені в казкових текстах засоби звертання, що демонструють ставлення адресанта до співрозмовника. Афективний компонент у них активізується здебільшого завдяки зменшувальним суфіксам і словам-звертанням, до складу яких входить сема емоційності (“Mira, maridito, he hecho un negocio estupendo”). Знання контексту стає необхідною умовою для правильної інтерпретації апелятивних форм з емоційним компонентом у текстах іспанських народних казок, тому що в деяких випадках спостерігається трансформація їх семантичного значення. Особливо це стосується зменшувальних афективних суфіксів, які інколи мають іронічний чи саркастичний характер і в фразах, вилучених із контексту, можуть бути неправильно інтерпретованими.

У побутовому мовленні й у текстах, що його імітують, є численна кількість елементів, які втрачають своє основне лексичне значення і перетворюються на так звані базові стереотипні формули (кліше). Серед мовленнєвих кліше, поширених у казкових текстах, знаходяться стимулятори розмови, до яких адресант звертається у моменти, коли прагне привернути увагу адресата до своїх слів або ж просто під впливом емоцій, що його переповнюють. Комунікативна мета стимуляторів розмови полягає в тому, щоб дозволити адресатові повністю інтегруватися в діалог. Вони позбавлені інформаційного навантаження й їхні функції у діалогах мають суто прагматичний характер: вони передають певні прагнення адресанта, його емоційне ставлення до повідомлення і зосереджують увагу адресата на конкретній інформації.

У залежності від комунікативної ситуації стимулятори розмови набувають відповідного контекстуального навантаження і вносять у текст додаткову інформацію. В діалогах казки вони, як правило, використовуються у мовленнєвих актах-директивах для: 1) зосередження уваги адресата на інформації, що далі повідомляється (“Mira, tienes que aprovechar la hora de las diez, que es cuando el caballo sale a comer el verde... “; “- Oye, tu, ?has visto que ya no estamo contento ahora que tenemo tanto dinero?”); 2) погрози та застереження від певних дій (“?Me sueltas las manos? Mira que te doy con el pie”); 3) підбадьорення й заохочення адресата до здійснення певних вчинків (“Anda, clavame este alfiler en la frente”).

Іспанські народні казки, на відміну від інших, літературно більш опрацьованих текстових утворень, безпосередньо стикаються з проблемою дискурсивної організації, адже продукування усного тексту набагато швидший процес, ніж його створення у письмовій формі. Дискурсивна зв'язність народних казок забезпечується наявністю в текстах численних елементів, названих дослідниками "розмовні опори". Останні є пасивними щодо комунікантів і повністю належать повідомленню: поєднують його структурні елементи й служать для заповнення пауз у мовленні.

Розмовні опори поділяються на прагматичні зв'язки й власне опорні елементи. Перші, крім зв'язувальної функції, виконують ще й модальну, тобто демонструють ставлення адресанта до самого висловлення або до його адресата, їх вживання зумовлене типом мовленнєвого акту, а завдання полягає у збільшенні іллокутивної сили висловлення. Прагматичні зв'язки підкреслюють повідомлення: 1) з відтінком нетерпіння (“?Comadre, comadre, que ya estamos aqui!”; “?Arriba, que me queman!”) та задля вираження невдоволення адресата в мовленнєвих актах-експресивах (“?Pero que dices! Te voy a matar si hago eso”; “Pero, hombre, ?tu estas loco?”); 2) з метою наполягання на сказаному в репрезентативах (“Toma esta botella y guardala que de algo bueno te servira”; “?Compadres, - empezo a decir el gigante, - que ese maldito muchacho nos ha enganado y nos hemos comido a la giganta!”); 3) для надання категоричності відмові в актах-комісивах (“Que no, que no le debemos nada”); 4) посилення наказу в актах-директивах (“Que no te abrace nadie”; “Que no vea mi mujer lo que hay”; “Que vaya Judas”).

Власне розмовні опори синтаксично невід'ємні від висловлення, до якого належать, і досить важко підлягають однозначній класифікації. Нерідко вони виступають формами, яким не притаманне смислове навантаження, тобто функціонують як експлетивні елементи ("слова-паразити"): “Bueno, pues fueron llegando las aves de todas partes del mundo,... “; “Bueno, pues el otro cogio la bestia y se fue para el campo”.

Живе мовлення завжди експресивне й передає не лише об'єктивну реальність, але й певні переживання людини, її психологічні та ментальні стани. Світ казки надзвичайно конфліктний, а тому йому не сторонні емоційні компоненти, які відображено в мовленні за допомогою певних лінгвістичних засобів, названих дослідниками інтенсифікаторами висловлення. Останні являють собою прагматичну категорію, що максималізує і підкреслює у висловленні внесок авторського "Я". Вони обираються адресантом свідомо серед великої кількості засобів, що надає йому мова.

До інтенсифікаторів у текстах іспанських народних казок відносимо вигуки, які відображають суб'єктивно-оцінне ставлення адресанта до предмета чи висловлюваної думки (“?Vaya unos amos que hay por ahi! ?Maldita sea!”; “?Huy, por Dios, que nochecita!”); іронічні звороти (“Estas listo si te crees que te vamos a abrir, con lo que le hiciste al pobre Judas y al otro demonio.”); слова, до семи яких входить інтенсифікація (“enorme piedra”; “manjares exquisitos”; “precioso anillo”); кліше розмовної мови, що слугують для підкреслення відповідних якостей особи/предмета (“...le dijo al juez bien fuerte para que todos oyeran...”; “...para que crean que estas bien muerto...”); афективні суфікси (“En la cesta traia un botecito con una pluma dentro”; “Estuvo pensando un momentillo y se dijo:...”). Одним із найпоширеніших засобів інтенсифікації висловлення в казці виступає порівняння (“Como tenian mas hambre que el perro'un ciego...”; “Estaba canijo, canijo como una cana, y su mujer gorda, gorda como una encina vieja”). Вигуки являють собою категорію модальності тексту. Основна їх функція полягає в експресивній інтенсифікації змісту висловлення. Вигуки прямо не називають самі почуття адресанта, а дають лише уявлення про відчуття, що його переповнюють, а тому їх прагматичне значення може трансформуватися під впливом контексту. Наприклад, вигук “?Dios mio!” у залежності від ситуації спілкування може передавати невдоволення, відчай, благання тощо. Іронія характеризується невідповідністю між об'єктивним змістом висловлення і його інтенціональним смислом. Основою іронічних висловлень є намір адресанта емоційно оцінити ситуацію чи адресата. В іспанських народних казках за допомогою іронії казкар не лише інтенсифікує своє повідомлення, але й демонструє власне вміння “грати” мовою, виявляє свій талант казкаря.

Проаналізовані інтенсифікатори висловлення не вичерпують увесь багатий і оригінальний мовленнєвий матеріал, що зустрічається в текстах іспанських народних казок, проте вони дозволяють продемонструвати необмежену фантазію казкарів, висвітлити основні способи підкреслення експресивності повідомлення, властиві фольклорним текстам іспанської літератури, завдяки яким оповіді набувають самобутнього характеру.

На синтаксичному рівні іспанська казкова оповідь тяжіє до літературної норми. Засобами інтенсифікації та збільшення аргументативної сили висловлень виступає свідома редуплікація адресантом слів і лексико-синтаксичних структур (“No puedo, no puedo, que estoy vistiendo a mi hermanito Juan.”; “Y esperar, esperar, esperar, hasta que se quedo dormida.”). Еліпсис присудка та елімінація фінальних елементів висловлення зумовлені усномовним характером функціонування творів і сприяють підвищенню лаконічності та динамічності оповідання, збільшують сигніфікативну силу повідомлення (“Pues entonces me tiene usted que dar la navaja. - ?Yo, la navaja?”; “Otra pedrada y, ?pumi, otro trozo de turron. Asi un rato.”; “Mira la familia de este zapatero. Siempre tan pobres, pero siempre tan contentos y felices”).

У загальних висновках підсумовано результати виконаного дослідження й окреслено перспективи подальшого опрацювання запропонованої теми.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми, що виявляється у комунікативно-прагматичному підході до висвітлення жанрово-композиційної та функціональної специфіки досліджуваних одиниць. Здійснено лінгвопрагматичний аналіз характерних мовних особливостей іспанських казок, що належать до фольклорного спадку літературної творчості. У роботі проведено аналіз прагматичного потенціалу сталих структурних компонентів казки, виявлено їх головні комунікативно-прагматичні функції, розглянуто основні засоби інтенсифікації текстового впливу.

Дослідження показало, що основний прагматичний зміст іспанських народних казок сконцентровано у невід'ємних елементах її композиційної структури, до яких належать заголовок, традиційні формули казки, функції дійових осіб.

Загальною особливістю побудови тексту казки є лінійна організація її складників-висловлень, що розташовуються у певній логічній послідовності, зумовленій причиново-наслідковими зв'язками. Композиція іспанської казки характеризується: 1) підпорядкованістю видо-часових форм сюжету; 2) невизначеністю хронотопу; 3) наявністю соціокультурного компонента. Особливість казкового сюжету - трикратне повторення дій героя, з їх поступовою гіперболізацією. Це надає твору динамічності та розширеності, підкреслює, у конкретних випадках, складність виконаного завдання. Чарівні казки найбільш однотипні за своєю композиційною структурою, в якій виділяються десять основних інформативних компонентів - функцій дійових осіб.

Заголовок, як перший знак казкового тексту, актуалізує основну інформацію повідомлення. Його прагматичність зумовлена орієнтацією на адресата, а основна функція - викликати зацікавленість в останнього, сформувати в адресата настанову на ознайомлення з казкою.

Традиційні формули - невід'ємні структурно-змістові компоненти текстів іспанських народних казок. Ініціальні формули відіграють провідну роль у визначенні адресатом жанру тексту і у виборі відповідної стратегії для його інтерпретації. Медіальні формули - готовий мовленнєвий матеріал для передачі переміщень дійових осіб і підкреслення тривалості процесу виконання дії. Фінальні формули, найбільш різноманітні за своєю лексико-семантичною структурою, вказують на завершення оповіді та згортання казкової картини світу.

Іспанські народні казки як мовленнєві утворення фольклорної традиції відображають тенденції, які творять літературну норму на ґрунті загальнонародного мовлення і належать до літературно-розмовної стильової підсистеми мови. Дослідження показало, що експресивність та інтенсифікація висловлень як невід'ємні елементи живого мовлення є найбільш властивими конструкціям з прямою мовою в казці. Діалог у казці, незважаючи на те, що він виступає складником художнього твору і підпорядковується сюжетній лінії - своєрідна модель повсякденного мовлення іспанців, у якій максимально точно відображено основні стратегії комунікативної взаємодії. У діалогах казки використано найбільшу кількість засобів посилення прагматичного потенціалу висловлення з метою ефективно вплинути на адресата.

Дискурсивна зв'язність іспанських народних казок забезпечується наявністю в них числених елементів, "розмовних опор", які поєднують структурні елементи повідомлення й служать для заповнення пауз у мовленні. Їх комунікативна значущість полягає у тому, що досить часто вони виконують модальні функції, тобто демонструють ставлення адресанта до самого висловлення або до його адресата.

Щодо синтаксичного рівня іспанських народних казок, встановлено, що казкова оповідь тяжіє до літературно унормованих текстів. Побутове мовлення є більш спонтанним і непідготовленим, ніж казка. Для нього характерна велика кількість синкопованих, неповних речень. У казкових оповідях чисельність складних речень значно більша порівняно з простими. Проте усний характер існування народних казок зумовив деякі особливості в їх синтаксичній структурі, зокрема такі: 1) елімінацію фінальних елементів речення; 2) еліпсис дієслів; 3) порушення граматичного порядку слів; 4) редуплікацію, або навмисне повторення лексичних елементів речення. Всі перелічені нами засоби є синтаксичними ресурсами виділення і підкреслення комунікативної значущості окремих одиниць та для вираження емоційних реакцій на слова співрозмовника або з приводу предмета, що обговорюється.

Подальшою перспективою наукового пошуку може бути дослідження національно-культурної специфіки фразеологічних одиниць іспанської народної казки в їх функціональному аспекті, тобто висвітлення їхніх номінативних, синтаксичних і прагматичних функцій. Мова загалом, і фольклорних творів зокрема, виступає як дзеркало національної культури і фіксує зміст, який тим чи іншим чином відбиває умови життя певного народу. Цікавим може бути зіставне дослідження фразеологічної номінації текстів іспанських та українських фольклорних казок, оскільки воно дозволить виявити спільні й відмінні риси культурно-ціннісної картини світу цих двох народів, простежити стратегії й способи репрезентації знань, що стоять за мовними знаками та мовленнєвими творами.