Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО

ЧУБРИКОВА Ольга Олександрівна

УДК 811.512.161

СЕМАНТИКО-СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДНОПІДРЯДНИХ З'ЯСУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ТУРЕЦЬКІЙ МОВІ

10.02.13 - Мови народів Азії, Африки, аборигенів Америки та Австралії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ - 2005р.

Дисертацією с рукопис

Роботу виконано на кафедрі тюркології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Бондаренко Іван Петрович завідувач кафедри китайської, корейської та японської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор, академік НАН Казахстану Мусаєв Кенесбай Мусайович головний науковий співробітник Інституту мовознавства РАН (м. Москва);

кандидат філологічних наук Саттарова Зера Мамбетівна старший викладач кафедри кримськотатарської і турецької філології Кримського державного інженерно-педагогічного університету МОН Україн.

Провідна установа: Одеський національний університет ім. II. Мечникова.

Захист відбудеться "12" жовтня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 в Інституті сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: м. Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України за адресою: м. Київ-1, вул. Грушевського, 4, к. 207.

Автореферат розіслано " 12" вересня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук ХамрайО.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Питання, що стосуються складнопідрядних конструкцій, є одними із найскладніших у тюркології. Це зумовлено, насамперед, відмінністю синтаксичних структур турецької та більшості європейських мов, у тому числі й української, і, відповідно, неможливістю прямого співвіднесення багатьох лінгвістичних понять, які характеризують складнопідрядні речення.

До цього часу у вітчизняній тюркології (див. роботи В. Гордлевського, М. Дмитрієва, Т. Груніна, А. Кононова, Ш. Айлярова, С. Соколова, М. Баскакова, О. Баскакова, Н. Гаджиєвої, Е. Севортяна та ін.) дослідження складнопідрядних конструкцій базувалося фактично лише на двох принципах логіко-граматичному, відповідно до якого підрядні речення або ж їхні еквіваленти - поширені звороти - класифікувалися за принципом їх уподібнення до членів простого речення (підрядні додаткові, підметові, означальні, обставинні чи розгорнутий додатковий зворот, розгорнутий підметовий зворот і т.ін.), або формальному, що спирався на морфологічні форми, які утворюють розгорнуті звороти. Однак сьогодні значного поширення в мовознавстві набули структурно-семантичні та семантико-структурні класифікації складнопідрядного речення (див. роботи В. Виноградова, О. Шахматова, І. Білодіда, Л. Теньєра, В. Бєлошапкової, Н. Валгиної, І. Вихованця, К. Городенської, М. Плющ, О. Пономаріва, А. Грищенка, А. Загнітка, І. Слинько, Ю. Бєляєва та ін.).

Проте існуючі спроби вітчизняних лінгвістів (М. Баскаков, А. Кононов, С. Соколов, О. Баскаков, Ш. Айляров) розробити структурно-семантичну класифікацію турецького речення не можна назвати такими, що повною мірою відповідають критеріям цієї класифікації. У зв'язку з цим до сьогодні з'ясувальні речення не були виділені в окремий граматичний тип. Це призвело до того, що складнопідрядні речення з однаковим типом семантико-граматичного зв'язку в них, а саме - з'ясувальним, розглядалися розпорошено відповідно до характеристики лише синтаксичної ролі їхнього підрядного компонента: у розділах про додаткові, підметові та інші підрядні речення. Традиційна класифікація підрядних речень та розгорнутих зворотів за їх співвідношенням з членами простого речення у багатьох випадках повною мірою не віддзеркалює багатогранних змістових відношень, що існують між предикативними центрами складнопідрядної конструкції. Семантична характеристика речення - одна з найважливіших з практичної точки зору, особливо при адекватному перекладі, досі залишається недостатньо опрацьованою. Характерною особливістю переважної більшості існуючих тюркологічних праць із синтаксису є цілковита сконцентрованість на теоретичному аспекті. Спосіб формування структури підрядного компонента речення визначався лише на основі його синтаксичної ролі та морфологічної суті форми, що його утворювала. Це значно ускладнювало сприйняття складнопідрядних конструкцій тими, хто вивчає турецьку мову.

Значною проблемою є практична відсутність робіт, присвячених складнопідрядним конструкціям як окремим синтаксичним одиницям. Тематика досліджень складнопідрядного зв'язку фактично “розчинена” серед аналізів різних за структурою видів речення (простих поширених і складних), які можуть передавати підрядність, а, отже, цей вид, безперечно, потребує узагальнення. Попри це, поки що взагалі не можна говорити про наявність досліджень, присвячених семантичним особливостям складнопідрядних конструкцій. Отже, у контексті сьогоднішнього стану розвитку тюркології у світлі сучасних мовознавчих тенденцій і нагальної потреби якісної підготовки фахівців із турецької мови назріла проблема розробки класифікації складнопідрядних конструкцій турецької мови на засадах, які кваліфікують речення як системні єдності структурних та семантичних ознак і віддзеркалюють усю сукупність взаємозв'язків їхніх частин, тобто, розробки сучасної структурно-семантичної або семантико-структурної класифікації складнопідрядного речення (залежно від того, яким характеристикам - структурним чи семантичним, приділятиметься більше уваги). Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах загальної наукової теми “Актуальні проблеми східної філології класичної та сучасної доби”, що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (номер державної реєстрації - 02БФ044-01).

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - це виявлення та теоретичне обґрунтування семантико-структурних особливостей складнопідрядних з'ясувальних конструкцій сучасної турецької мови та створення на цій основі їх семантико-структурної класифікації, а також дослідження способів утворення складнопідрядних з'ясувальних конструкцій. Така мета зумовлена наміром створити основу для подальшого зіставлення турецьких складнопідрядних конструкцій з українськими, щоб у майбутньому, вперше у тюркології, розробити відповідну практичну методику перекладу з української мови на турецьку. Основним підґрунтям класифікації обрана семантика - тобто, така характеристика речення, яка, даючи уявлення про зміст висловлювання, є спільною для української і турецької мов, на відміну від суто формальних структурних класифікацій.

Досягнення цієї мети вимагає виконання низки завдань як теоретичного, так і практичного характеру: - проаналізувати роботи вітчизняних тюркологів та турецьких мовознавців стосовно складнопідрядних конструкцій; - чітко окреслити коло конструкцій, які можуть виражати підрядні зв'язки; - визначити диференційні ознаки з'ясувальних конструкцій з урахуванням поглядів вітчизняних та зарубіжних мовознавців, а також власних спостережень та узагальнень; - запропонувати семантико-структурну класифікацію складнопідрядних з'ясувальних конструкцій; - дослідити засоби утворення складнопідрядних з'ясувальних зв'язків у рамках визначених нами семантичних груп; - визначити особливості вживання з'ясувальних конструкцій у різних функціональних стилях мовлення. Об'єктом дисертаційного дослідження є складнопідрядні з'ясувальні конструкції турецької мови із сучасних періодичних видань (газет, журналів, інтернет-видань), а також із деяких художніх творів сучасних турецьких авторів. Використання у даній дисертаційній роботі саме сучасної турецької мови вирізняє її серед існуючих синтаксичних досліджень, які були виконані на основі турецької мови 20-70-х років ХХ ст., котра через активну лінгвістичну політику керівництва Турецької держави (вилучення арабізмів, персизмів тощо), суттєво відрізняється від сучасної.

Предметом дослідження є семантико-структурні особливості складнопідрядних з'ясувальних конструкцій, зокрема множинність способів їх утворення, згідно з різновидами існуючих у турецькій мові складнопідрядних конструкцій.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі застосовується ціла низка сучасних методів лінгвістичних досліджень, насамперед, традиційний описовий метод із застосуванням відповідних прийомів класифікації та систематизації. При визначенні особливостей складних конструкцій у турецькій мові застосовується зіставний метод. Визначення диференційних та класифікаційних ознак з'ясувальних конструкцій базується на структурному методі. Водночас автор звертається також до методики іншомовної трансформації при дослідженні засобів утворення складнопідрядних з'ясувальних конструкцій для розкриття їхніх семантичних відмінностей. З метою виявлення частоти використання різних видів складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у різних функціональних стилях мовлення був застосований статистичний метод. При розгляді з'ясувальних конструкцій у рамках визначених семантичних груп застосовується метод функціонального аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Основне теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у розробці та обґрунтуванні запропонованої дисертантом семантико-структурної класифікації складнопідрядних з'ясувальних конструкцій турецької мови відповідно до вимог сучасної лінгвістики. А саме:- вперше розроблена та обґрунтована низка теоретичних положень для виокремлення складнопідрядних з'ясувальних конструкцій як самостійного типу речення;- вперше визначені диференційні ознаки складнопідрядних з'ясувальних конструкцій;- досліджені граматичні та семантичні характеристики опорних слів у головній частині складнопідрядних з'ясувальних конструкцій, висвітлений їх вплив на формування підрядної частини, продемонстрована множинність форм зв'язку між головною та підрядною частинами;- вперше виокремлені та описані семантичні відтінки складнопідрядних з'ясувальних конструкцій;- запропоновано новий спосіб визначення формування підрядного компонента складнопідрядної з'ясувальної конструкції на основі семантичних та граматичних властивостей опорного слова, без визначення синтаксичної ролі в реченні цього підрядного компонента ;- розроблено оригінальну схему класифікації складнопідрядних з'ясувальних конструкцій, що максимально адекватно віддзеркалює всю гаму змістових відтінків, які вони передають;- досліджене вживання складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у різних функціональних стилях мовлення. Основні положення, що виносяться на захист:- турецькі складнопідрядні з'ясувальні конструкції є окремим типом складнопідрядних конструкцій з притаманними їм диференційними ознаками;- складнопідрядний з'ясувальний зв'язок у турецькій мові виражається трьома видами синтаксичних конструкцій: 1) сполучникові складнопідрядні речення, 2) безсполучникові складнопідрядні речення, 3) поширені речення з розгорнутими зворотами;- спосіб формування підрядного компонента турецької складнопідрядної з'ясувальної конструкції може бути визначений на основі валентностей опорного слова залежно від його граматичних та семантичних особливостей. Практичне значення одержаних результатів. Розроблений у дисертації матеріал є результатом власної мовної практики автора: як викладацької (1998 - 1999 рр.), так і перекладацької під час тривалого терміну перебування на дипломатичній роботі у Туреччині (1999 - 2004 рр.).

Автор дисертації насамперед керувався бажанням спростити сприйняття турецьких складнопідрядних з'ясувальних конструкцій тими, хто вивчає турецьку мову в Україні, а також розробити максимально доступний для іноземців спосіб побудови складнопідрядної з'ясувальної конструкції. Для цього запропоновані чіткі структурні схеми з'ясувальних конструкцій, які віддзеркалюють засоби і форми внутрішнього синтаксичного зв'язку відповідно до опорного слова на основі його валентностей. Подібний підхід може бути застосований також для дослідження означальних і обставинних з'ясувальних конструкцій. Подання матеріалу у вигляді схем і таблиць є своєрідною дидактичною базою для викладання синтаксису турецької мови. Викладений у дисертаційному дослідженні матеріал може бути використаний для розробки зіставних характеристик українських складнопідрядних речень з турецькими і в перспективі - для створення спеціальних методик перекладу, написання підручників з практичного синтаксису, навчально-практичних посібників з синтаксису в таблицях і т.ін.

Апробація результатів дисертації. Положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на спеціальних засіданнях кафедри тюркології Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка (вересень 2002 р., листопад 2003 р.), науковому семінарі в Інституті сходознавства ім. А. Кримського (листопад 2003 р.), були представлені в доповідях на VІІІ Сходознавчих читаннях А. Кримського в Інституті сходознавства НАН України (Київ, 2004); конференції “Розвиток українсько-турецьких відносин” в Університеті Газі (Анкара, 2003). Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у 5 публікаціях (одна у співавторстві), надрукованих у провідних фахових виданнях та науковому журналі “Тюрк ділі” (“Турецька мова”, друкований орган Лінгвістичного товариства турецької мови Туреччини). Структура та обсяг дисертації. Основна мета та завдання зумовили структуру дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг 244 с., з них 197 с. тексту) та списку використаних джерел (203 позиції).

турецький складнопідрядний текст диференційний

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність проведеного дослідження, сформульовано мету та завдання, висунуто основні положення, що виносяться на захист, окреслено матеріал дослідження та методи його аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів.

У першому розділі “Історія дослідження складнопідрядних конструкцій у турецькій мові” подається історіографія проблеми, наводиться стисла характеристика робіт вітчизняних і турецьких мовознавців з досліджуваної тематики (В. Гордлевський, М. Дмитрієв, А. Кононов, С. Соколов, Ш. Айляров, О. Баскаков).

У зв'язку з тим, що науковим та методологічним підґрунтям сучасної української тюркології залишається радянська тюркологічна школа, у процесі аналізу літератури головна увага приділена саме радянським і пострадянським теоретичним джерелам, починаючи з 1923 року (рік створення Турецької Республіки), який умовно може вважатися початком формації сучасної турецької мови.

У першому підрозділі першого розділу “Проблема складнопідрядних конструкцій турецької мови у вітчизняному мовознавстві” проаналізовані теорії складного турецького речення В. Гордлевського, М. Дмитрієва, А. Кононова, С. Соколова, Ш. Айлярова, О. Баскакова. Виявлено, що до цього часу дискусії тюркологів, що мали переважно теоретичний характер, точилися навколо структурно-визначального критерію підрядного речення в турецькій мові, термінології та граматичної природи форм, здатних формувати підрядні компоненти речень і т.д.

Другий підрозділ першого розділу “Теоретична інтерпретація складнопідрядних конструкцій у турецькому мовознавстві” присвячений розгляду робіт відомих турецьких учених-синтаксистів з особливим акцентом на тих дослідженнях, що відзначені Товариством турецької мови та Міністерством національної освіти Туреччини як кращі (Т. Бангулоглу, Т. Генджан, М. Ергін, М. Хенгірмен, Л. Карахан, А. Бесерек, М. Караорс, О. Гьокер, А. Мехмедоглу). Таким чином усувається вакуум, який існував у вітчизняній тюркології через недостатні контакти протягом тривалого часу з Туреччиною.

Ані вітчизняні, ані турецькі мовознавці не мають єдиного підходу та узгодженого, спільного визначення складного речення в турецькій мові. Ними не здійснено його єдиної узагальненої класифікації. Мовознавці насамперед розходяться у думці про те, що є основним структурно-визначальним критерієм речення. Більшість радянських і пострадянських науковців (М. Дмитрієв, А. Кононов, С. Соколов, Ш. Айляров, О. Баскаков), а також турецькі фахівці (А. Мехмедоглу, А. Бесерек) дійшли висновку, що речення характеризує наявність присудка у формі verbum finitum. Водночас, практично всі турецькі лінгвісти пов'язують речення із поняттям судження, фактично ототожнюючи їх.

Очевидно, що тюркологи не сходяться в питанні, чим є конструкції з дієслівними формами (дієприкметниками, дієприслівниками, віддієслівними іменами): частинами простих речень чи підрядними реченнями у складі складних. В. Гордлевський - фактично єдиний серед вітчизняних тюркологів відносить речення з дієслівними формами до повноцінних підрядних речень. А турецькі лінгвісти Т. Бангуоглу, Т. Ґенджан, М. Хенґірмен, А. Бесерек, вважаючи конструкції з дієслівними формами частинами складного речення, тобто власне тими компонентами, які змінюють просте речення на складне, дотримуються думки, що вони все-таки іноді можуть утворювати підрядні речення. Проте варто зауважити, що у турецькому мовознавстві взагалі не приділяється належної уваги категорії підрядності, і навряд чи можна говорити про існування чітко визначених ознак підрядного речення.

М. Дмитрієв стверджує, що конструкції з дієслівними формами є підрядними реченнями лише за умови наявності в них ім'я-підмета у основному відмінку. В іншому випадку вони є зворотами простого речення. С. Соколов також близький до віднесення віддієслівних форм до підрядних речень, однак визнає, що ці структури не наділені усіма властивостями речення, а тому називає їх підрядними квазіреченнями. Більшість дослідників (А. Кононов, Ш. Айляров, О. Баскаков, М. Ерґін, Л. Карахан, М. Караорс, О. Ґьокер) вважає конструкції з дієслівними формами складовими простих речень. У вітчизняному мовознавстві їх прийнято називати розгорнутими зворотами простих поширених речень.

У результаті аналізу та узагальнення теорій складного речення у вітчизняному та турецькому мовознавстві у даному дослідженні констатується, що у турецькій мові існує кілька видів складних синтаксичних конструкцій, які передають підрядність: сполучникові і безсполучникові складнопідрядні речення, а також поширені речення з розгорнутими членами, що утворюються за допомогою безособових форм дієслова (віддієслівних імен, дієприкметників, дієприслівників).

Що ж стосується загальної лінгвістичної концепції цієї дисертаційної роботи, то в ній під турецьким простим реченням мається на увазі синтаксична конструкція, у якій присудок виражений verbum finitum, а складним реченням вважається синтаксична конструкція, структурними компонентами якої є два або більше простих речень з присудками у формі verbum finitum, поєднаними певним синтаксичним зв'язком. До поширених речень з розгорнутими зворотами відносяться речення, в яких наявні звороти, утворені дієслівними формами: дієприкметниками, дієприслівниками та віддієслівними іменами.

Таким чином, на основі існуючих досліджень дисертантом виділено три види турецького речення: 1) просте, 2) поширене з розгорнутими зворотами, 3) складне. Складне речення у свою чергу поділяється на складносурядне (сполучникове і безсполучникове) та складнопідрядне (сполучникове і безсполучникове).

У першому розділі наведено 4 схеми, які узагальнюють існуючі класифікації турецького речення сучасними вітчизняними і турецькими мовознавцями, а також демонструють структуру турецького речення.

У другому розділі “Особливості складних конструкцій у турецькій мові. Диференційні та класифікаційні ознаки складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у турецькій мові” вирішується теоретичне завдання дисертаційного дослідження - розробка та обґрунтування основ семантико-структурної класифікації.

Перший підрозділ другого розділу присвячений розгляду особливостей складних конструкцій у турецькій мові. Турецькі речення з підрядним зв'язком специфічні за своєю структурою. Вони є складними інтегрованими одиницями, частини яких знаходяться у взаємозумовлених та взаємоузгоджених граматичних, синтаксичних і семантичних зв'язках. Особливо складним є поширене речення з розгорнутими зворотами, кожний з яких - це окремий предикативний центр із властивими йому засобами інтегрування в загальну структуру речення. У дисертаційному дослідженні набагато чіткіше окреслена структура поширених речень завдяки запровадженню лінійних схем речень. Доведено, що кожний поширений зворот складається із взаємозалежних груп слів, причому розгорнутий зворот є підпорядкованим керованим членом речення. Упорядкування розгорнутих зворотів поширеного речення та компонентів у середині розгорнутого члена здійснюється за принципом передування керованого члена керуючому. Між керуючим і керованим існують тісні синтаксичні, а також семантичні зв'язки. Лінійне розташування членів речення має важливе значення для передачі змісту, оскільки саме другорядний член, що знаходиться ближче до присудка, акумулює смисловий і логічний наголос.

Другий підрозділ другого розділу присвячений визначенню диференційних і класифіційних ознак складнопідрядних з'ясувальних конструкцій; встановленню їхніх структурних та семантичних особливостей, граматичних та семантичних типів, засобів синтаксичного зв'язку. Відповідно до сучасних загальнолінгвістичних вимог щодо структурно-семантичних класифікацій виділяються складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними, означальними та обставинними. Завдяки використанню в роботі узагальнюючого терміну “складнопідрядні з'ясувальні конструкції” забезпечується об'єднання під однією назвою речень з однаковим типом семантико-граматичного зв'язку, чого вони позбавлені, коли розглядаються розпорошено при характеристиці лише синтаксичної ролі їх підрядного компонента - у розділах про додаткові, підметові та інші підрядні речення.

У вітчизняному мовознавстві складнопідрядною з'ясувальною конструкцією називається така синтаксична конструкція, у якій головна частина характеризується змістовою та структурною неповнотою, а підрядна, з'ясовуючи конкретний зміст повідомлюваного, заповнює її.

Аналіз значної кількості турецьких речень показав, що частина з них також характеризується наявністю двох частин, з яких одна пояснює іншу або доповнює зміст іншої. Отже, сутність з'ясувальних зв'язків у турецькій мові та ж, що і в українській.

Дослідження різновидів турецьких складнопідрядних з'ясувальних конструкцій проводилося автором на основі класифікаційних вимірів структурно-семантичного підходу, розроблених вітчизняними мовознавцями:1) особливості залежності підрядної частини від головної (залежність від слова/словосполучення чи від усього змісту головної частини); 2) смислові відношення між головною і залежною частинами, які разом витворюють цілісний зміст; 3) різновид синтаксичного зв'язку.Виявлено, що у турецькій мові з'ясувальним конструкціям властива наявність одного компонента у головній частині, який пояснюється підрядною частиною. TCK'daki ayrэmcэlэрa dikkat зeken Yalova, zina ile ilgili maddelerin yeniden dьzenlenmesi gerektiрini dьєьnьyor - Ялова, який притягнув увагу до дискримінації, наявної у Кримінальному кодексі Туреччини, вважає, що треба переглянути статті про перелюбництво. Tьrkiye'de gaz piyasasэnэn liberalleюtirileceрi haberleri var - Є інформація, що газовий ринок Туреччини буде лібералізовано. Bu denetimin zamanlama bakэmэndan anlamlэ olduрu aзэk Очевидно, що час проведення цих випробувань обґрунтований. Onun iyi Tьrkзe bildiрine eminim - Я впевнена, що він добре знає турецьку мову.

Отже, центральним поняттям у турецьких з'ясувальних конструкціях, як і в українських, є опорне слово. Це і є їхньою першою диференційною ознакою. При цьому в якості опорних слів можуть виступати різні частини мови. Так, у першому з наведених прикладів опорним є дієслово (dьєьnmek), у другому - іменник (haber), у третьому - прикметник, використаний у значенні прислівника (aзэk), у четвертому - прикметник (emin).

Аналіз структури складнопідрядних з'ясувальних речень підтвердив можливість вираження з'ясувальних зв'язків різними за структурою реченнями. Orada pek зok NATO subayэyla tanэюtэm ve gцrdьm ki bazэlarэ hвlв Rusya'dan nefret ediyor - Там я познайомився з багатьма офіцерами НАТО і побачив, що деякі до цього часу ненавидять Росію. Зiller, iз borзlanma faizlerindeki yьkselmenin ana nedenlerinden birinin de dэю borзlanmanэn yarэsэnэn iзeriden karюэlanmasэ olduрunu bildirdi - Чіллер сказала, що однією з основних причин підвищення відсотків по внутрішнім заборгованостям є сплачення половини зовнішнього боргу за рахунок внутрішніх ресурсів. Зok yakэn gelecekte Rusya, NATO'nun Brьksel yakэnlarэndaki Mons'ta bulunan karargвhэnda gerek siyasi, gerekse de askeri aзэdan tam olarak temsil edilecek gibi gцrьnьyor - Здається, наче у найближчому майбутньому Росія, як в політичному, так і у військовому плані, буде повноцінно представлена у штабі НАТО, що поблизу Брюсселя у місті Монс. Kalkmak, ayrэlmak vakti geldi sanэyordum - Я вважав, (що) настав час встати і піти. Перший із зазначених прикладів - складнопідрядне сполучникове речення з підрядним додатковим, другий - поширене речення з розгорнутим додатковим зворотом, третій - поширене речення з розгорнутим порівняльним зворотом, четвертий - складнопідрядне безсполучникове речення з підрядним додатковим. Ці види речень об'єднує те, що усі вони визначені дослідниками-тюркологами як складнопідрядні.

З метою спрощення процесу аналізу побудови турецьких складнопідрядних конструкцій в роботі застосовуються терміни головна частина і підрядна частина складнопідрядної з'ясувальної конструкції замість традиційного розподілу речення на члени (підмет, присудок, додаток, розгорнутий підмет, розгорнутий додаток тощо). Таким чином ми позбавляємося розмаїття традиційних термінів (головне речення, підрядне речення, поширене речення, розгорнутий зворот), які мають виключно описове теоретичне, а не лінгвопрагматичне навантаження.

Отже, за формою синтаксичного зв'язку, з'ясувальні речення - це складнопідрядні конструкції, які складаються з головної і підрядної частин, що є їхньою другою диференційною ознакою.

Як вже було зазначено, головна і підрядна частини речення пов'язані одна з одною не лише синтаксично, а й семантично. Різні семантичні відтінки з'ясувальних конструкцій прослідковуються у наступних прикладах: Bilsar Yцnetim Kurulu Baюkanэ Selman Bilal markaya yatэrэm yaparak dьnya pazarэnda iddialэ olduklarэnэ belirtti - Голова правління “Більсар” Сельман Білял відзначив, що, роблячи ставку на марку, вони стають конкурентноспроможними на світовому ринку. Bunun karюэlэрэnda Gьney Kэbrэs'эn da resmi adэ olan `Kэbrэs Cumhuriyeti' adэyla tam ьye alэnmasэnэ istiyor - На заміну цього він хоче, щоб Південний Кіпр набув повного членства (в ЄС) за своєю офіційною назвою „Республіка Кіпр”. Tьrk tarafэ gцrьюmeler sэrasэnda, ABD'de зok bьyьk boyutlarda bir dezenformasyon olduрunu ve Tьrkiye'nin Kuzey Irak'э iюgal etmek istiyor gibi gцsterildiрini hatэrlattэ - Турецька сторона під час переговорів зауважила, що у США панує велика дезінформація і ситуація подається так, немов Туреччина хоче окупувати Північний Ірак. Юiiri gьzelce okuyuюunuz, црretmeni sevindirdi - Вчителя порадувало те, як гарно ви читаєте вірш. У першому прикладі факт передається, як дійсне явище, у другому - є відтінок бажання, у третьому - непевності, у четвертому - способу дії. Отже, з'ясувальні речення можуть передавати різні семантичні відтінки. Це є їхньою третьою диференційною ознакою.

Комплекс цих диференційних ознак та їх регулярний вияв дозволяє кваліфікувати турецькі з'ясувальні конструкції як окремий тип складнопідрядних конструкцій. Подальша деталізація визначених диференційних ознак турецьких з'ясувальних конструкцій з метою їх опису і характеристики різновидів за семантико-структурними ознаками, визначення факторів і засобів, що формують складність і багатоманітність цих речень, здійснюється у роботі шляхом розгляду таких питань:1) структурні особливості опорних слів та їх валентності;2) семантика опорних слів;3) семантико-структурні відношення в турецьких реченнях зі з'ясувальним підрядним зв'язком між головною і підрядною частинами;4) засоби зв'язку головного і підрядного речення - сполучники, віддієслівні імена, асиндетичні засоби.

Визначення структурних особливостей складнопідрядних конструкцій базується на виокремленні чинників, граматичні характеристики яких впливають на побудову підрядного компонента конструкції. У ході дослідження виявлено, що форма вираження підрядного члена проявляє структурну та семантичну залежність від компонента головного речення, якому вона підпорядкована. Так, з перехідними дієсловами використовуються віддієслівні імена з афіксами присвійності у знахідному відмінку, з дієсловами у пасивному стані - віддієслівні імена з афіксами присвійності в основному відмінку, з неперехідними дієсловами - віддієслівні імена у непрямих відмінках або з післяйменниками. Підрядні частини сполучникових та безсполучникових з'ясувальних конструкцій проявляють лише семантичну, а не структурну залежність від головної частини речення.

У результаті аналізу взаємовпливів головної і підрядної частин з'ясувальних конструкцій встановлено, що їхніми структурними особливостями є: а) частиномовна приналежність опорного слова, б) його граматичні особливості, в) засоби синтаксичного зв'язку. Було доведено, що здатність поширюватися підрядною частиною мають дієслова, іменники, прикметники та прислівники. Їм властивий відповідний валентний потенціал, завдяки якому визначається засіб синтаксичного зв'язку між головною і підрядною частинами речення. Визначальну роль у плані формування підрядного компонента відіграють граматичні особливості опорних слів, зокрема, дієслова - стан (активний/пасивний), перехідність/неперехідність.

Відповідно до цього, нами виділені такі граматичні типи турецьких з'ясувальних конструкцій: 1) при дієсловах: а) при дієсловах в активному стані (перехідних і неперехідних), б) при дієсловах у пасивному стані, 2) при іменниках, 3) при прикметниках, 4) при прислівниках та прикметниках у функції прислівників.

Встановлено, що засобами синтаксичного зв'язку складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у турецькій мові є: 1) афікси віддієслівних імен (-dэk/-acak, -ma, -mak, -эю) або афікси дієприкметників (-an, -mэю, -acak, -ar), 2) сполучники, 3) безсполучниковий зв'язок. Відповідно до цього у визначених граматичних типах враховуються конструкції з трьома різними типами синтаксичного зв'язку: а) з розгорнутими зворотами, б) сполучникові, в) безсполучникові.

Семантичні зв'язки виявляють залежно від приналежності керуючого компонента певній лексичній групі та форми вираження підрядного компонента. Відповідно до цього українські переклади складнопідрядних конструкцій різняться - вживаються складнопідрядні з'ясувальні речення з різними сполучниками що, щоб, як, чи, а отже демонструють різні семантичні відтінки - дійсність факту, бажання, непевність, спосіб дії.

Семантичні типи складнопідрядних речень визначалися у роботі на основі змістових відтінків, які вони передають. Основними визначальними чинниками складнопідрядних з'ясувальних конструкцій є: 1) семантика і валентності опорних слів у головному реченні; 2) семантика окремих форм, за допомогою яких підрядна частина приєднується до головної.

Відповідно до цього визначені лексичні групи дієслів, що можуть виконувати функцію опорних - дієслова зі значенням: а) мовлення, б) мислення, в) відчуття/сприймання, г) волевиявлення/спонукання, д) психічного стану, е) сподівання/віри, є) буття/виявлення, ж) цікавості/піклування/пошани/турботи, з) дії, и) невдоволення.

Аналіз семантичного навантаження граматичних форм, за допомогою яких підрядні з'ясувальні приєднуються до головної частини, здійснювався на основі досліджень турецьких лінгвістів, які до цього часу не були відомі вітчизняній тюркології. Так, з'ясувальні сполучники в турецькій мові (ki, da, diye) - переважно асемантичні. Форми, що утворюють віддієслівні імена, мають лексичні значення: -dэk - факт, -ma - процес, -эю - стала ознака.

У результаті комплексного підходу на основі проаналізованого матеріалу були виділені такі десять семантичних типів турецьких з'ясувальних конструкцій: 1) з семантичним відтінком дійсності факту, 2) з семантичним відтінком бажаності/можливості чи необхідного факту або непрямого спонукання, 3) з семантичним відтінком неповної вірогідності/ірреальності, неправильності/непереконливості, 4) з семантичним відтінком невпевненості/сумніву або непрямого питання, 5) з семантичним відтінком якості/загальної ознаки або різновиду предметів, 6) із семантичним відтінком просторовості, 7) із семантичним відтінком часу, 8) із семантичним відтінком способу дії, 9) із семантичним відтінком міри та ступеня, 10) із семантичним відтінком причини.

Таким чином у роботі певною мірою усувається тенденція до звуження сутності з'ясувальних зв'язків фактично до однієї семантичної категорії дійсності факту, коли з'ясувальні конструкції зі значенням порівняння, причини, часу і тому подібне, відносяться лише до підрозділів синтаксису про підрядні означальні та обставинні речення, що унеможливлює їх адекватний структурний та семантичний аналіз і, відповідно, їхнє адекватне практичне вживання, зокрема, іноземцями, які оволодівають турецькою мовою.

Граматичні, синтаксичні та семантичні типи турецьких з'ясувальних конструкцій представлені в роботі у вигляді відповідної схеми.

Третій розділ “Засоби утворення складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у турецькій мові” присвячений дослідженню засобів синтаксичного зв'язку головної та підрядної частин у різних типах з'ясувальних конструкцій з якнайширшим, по можливості, представленням їхнього розмаїття.

Вперше реалізується триступенева схема розгляду з'ясувальних конструкцій. З'ясувальні конструкції розглядаються у відповідності до:1) семантичного типу (десять семантичних типів);2) частиномовної належності опорного слова та його граматичних особливостей: а) при дієсловах в активному стані (перехідних/неперехідних) та в пасивному стані, б) при іменниках, в) при прикметниках, г) при прислівниках та прикметниках у функції прислівників;3) засобу синтаксичного зв'язку: а) конструкції з розгорнутими зворотами, б) сполучникові конструкції, в) безсполучникові конструкції. Завдяки детальній структуризації з'ясувальних конструкцій, узагальнення їх за семантичною ознакою, а не морфологічною формою, що утворює підрядний компонент, чи синтаксичною роллю підрядного компонента, як це мало місце в тюркологічних роботах до цього часу, описана значно більша кількість способів вираження складнопідрядних з'ясувальних зв'язків. Дослідження підтвердило активну функціональність усіх трьох типів з'ясувальних конструкцій (поширених, сполучникових і безсполучникових речень).

У роботі розглядаються також способи адекватного перекладу українських підрядних з'ясувальних сполучників (що, щоб, ніби/наче, як ...) і семантично близьких до них усталених розгорнутих конструкцій типу: полягати в тому, що; той факт, що; за те, що ... . Завдяки цьому автором дисертації пропонується класифікація, яка би стала основою для створення зіставних класифікацій українських складнопідрядних речень і турецьких складнопідрядних конструкцій, а також методик перекладу з турецької мови на українську і навпаки.

Значна кількість проаналізованого матеріалу підтвердила, що найуживанішим у складнопідрядних конструкціях зі з'ясувальним зв'язком є поширені речення з розгорнутими зворотами, і, відповідно, найпоширенішим формантом підрядних компонентів речення є віддієслівні імена. Перше місце у цьому плані посідає -dэk форма. Нами значно розширено коло способів використання цього синтаксичного форманта у з'ясувальних конструкціях, враховано його використання у складі ізафетних сполук, поєднання з післяіменниками. На друге місце за частотою вживання можна поставити віддієслівні імена на -ma, -mak, та -эю. Дисертантом врахована здатність дієприкметників формувати підрядні з'ясувальні компоненти. Найбільш функціональним способом сполучникового зв'язку є сполучник ki. Водночас часто вживаними є словоформа diye та післяіменник gibi, що виступають у функції сполучників. Безсполучниковий зв'язок у з'ясувальних конструкціях реалізується переважно за рахунок лексичної підрядності або підрядності морфологічної - головним чином за допомогою умовного та наказового способів.

Одним із найважливіших практичних результатів дисертаційного дослідження є наочне викладення способів вираження підрядних зв'язків у з'ясувальних конструкціях у відповідних структурних таблицях та схемах, створених окремо для кожної семантичної групи, чим систематизується та істотно спрощується їх сприйняття.

Цим водночас досягається й одна з практичних цілей цього семантико-структурного дослідження - визначення засобів і форми синтаксичного зв'язку відповідно до опорного слова на основі його валентностей.

Четвертий розділ “Вживання турецьких складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у текстах різних функціональних стилів” присвячений дослідженню рівня використання складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у публіцистичному, офіційно-діловому, науковому, розмовному та художньому стилях, кожному з яких присвячений окремий підрозділ.

До сьогодні функціональний аналіз турецьких складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у межах певних стильових підрозділів у вітчизняній тюркології практично не здійснювався. Що стосується досліджень особливостей синтаксису в окремих функціональних стилях мовлення, можемо виділити лише дисертаційну роботу Ю. Щеки, присвячену розмовній мові.

Дисертантом встановлена залежність і частотність використання з'ясувальних конструкцій від сфери їхнього функціонування. Водночас, проведений аналіз наочно показав, що серед з'ясувальних конструкцій немає таких, які би вживалися лише у текстах одного стилю.

Особливу увагу в роботі приділено публіцистичному стилю сучасної турецької мови. Найбільш частотними серед з'ясувальних конструкцій у публіцистичному стилі є конструкції з опорними дієсловами, поширені розгорнутими зворотами, що утворюються за допомогою -dэk форми та усіченого інфінітиву на -ma. Виходячи з практичної мети, дослідження здійснювалося шляхом порівняльного аналізу окремих з'ясувальних конструкцій, зокрема були виділені можливі структурні кліше та наведені відповідні формули їх перекладу українською мовою.

Аналіз з'ясувальних конструкцій офіційно-ділового та наукового стилів засвідчив, що синтаксичні характеристики цих стилів почали поступово змінюватися в останні 30-40-х років разом зі зміцненням євроінтеграційних намірів Туреччини у бік більшої чіткості та простоти. У зв'язку з цим у діловій документації перевага надається більш коротким реченням, аніж довгим заплутаним конструкціям. При цьому найчастіше використовуються поширені з'ясувальні речення з розгорнутими зворотами, а найчастотнішим формантом є -dэk форма.

Аналіз турецьких джерел показав, що на сучасному етапі визначальну роль у офіційно-діловому та науковому стилях відіграє структура побудови речення. У зв'язку з цим особлива увага була приділена дисертантом низці структурних тонкощів з'ясувальних конструкцій (визначення та оформлення суб'єкту дії речення, узгодженість суб'єкта та дієслова, керування дієслова і т.ін.) з активним використанням лінійних схем.

У розмовній мові основною тенденцією є спрощення, подрібнення складних конструкцій з великою кількістю розгорнутих зворотів на більш прості. Перевага надається сполучниковим та безсполучниковим конструкціям (насамперед ki, diye, ya, da) та різним типам безсполучникових конструкцій. Спостерігається висока частотність конструкцій, у яких головне речення складається лише з опорного предиката, що найчастіше виражається дієсловами, прикметниками та прислівниками, а підрядне приєднується сполучником ki (dedim ki ... я сказав, що ...; dьєьndьm ki ... я подумав, що ... ; eminim ki ... я впевнений, що ...; belli ki ... відомо, що ...; iyi ki ... добре, що ... і т.п.).

У результаті дослідження використання складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у художньому стилі дисертант дійшов висновку, що з'ясувальні конструкції не дуже поширені у художньому стилі. Вони зустрічаються в середньому один раз на 25 речень. Характерним є те, що у розглянутих нами текстах зустрічалися практично всі види з'ясувальних конструкцій - з розгорнутими зворотами, сполучникові, безсполучникові та їхні різновиди. Це переважно короткі речення, що містять один підрядний компонент.

ВИСНОВКИ

У цьому дисертаційному дослідженні вирішується кілька важливих наукових задач теоретичного і практичного характеру: виявлення та теоретичне обґрунтування семантико-структурних особливостей складнопідрядних з'ясувальних конструкцій, створення на цій основі їх семантико-структурної класифікації з урахуванням способів передачі семантичних нюансів думки, розробка нового підходу до визначення способу формування підрядного компонента речення та інші. Це дозволяє стверджувати, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній тюркології дослідженням, у якому запропонована та обґрунтована семантико-структурна класифікація турецького складного речення і, зокрема, складнопідрядних конструкцій. Результати досліджень зумовили такі висновки:1. Складнопідрядна з'ясувальна конструкція в турецькій мові - це самостійний тип турецького речення, у якому головна частина характеризується змістовою та структурною неповнотою, а підрядна, з'ясовуючи конкретний зміст повідомлюваного, заповнює її. 2. Складнопідрядні з'ясувальні конструкції мають такі диференційні ознаки: 1) опорне слово у головній частині, 2) складнопідрядний тип синтаксичного зв'язку між головною та підрядною частинами, 3) семантичний зв'язок між головною та підрядною частинами. 3. Складнопідрядний з'ясувальний зв'язок у турецькій мові виражається трьома видами синтаксичних конструкцій: 1) сполучникові складнопідрядні речення; 2) безсполучникові складнопідрядні речення; 3) поширені речення з розгорнутими зворотами.4. Вперше вихідною одиницею аналізу турецьких речень, зокрема складнопідрядних з'ясувальних конструкцій, є семантика. З'ясувальні конструкції класифіковані у даній дисертаційній роботі згідно зі своїми структурними особливостями у межах визначених семантичних груп. Іншими словами структурне підпорядковане семантичному. 5. Проведений грунтовний аналіз граматичних та семантичних характеристик опорних слів, який дозволив визначити їхні валентності і запропонувати визначення способу формування підрядного компонента речення, на основі опорного слова без формального визначення його синтаксичної ролі в реченні.6. Запропонована триступенева схема розгляду з'ясувальних конструкцій, яка полягає у наступному:1) семантичний тип з'ясувальної конструкції: 1) з семантичним відтінком дійсності факту, 2) з семантичним відтінком бажаності/можливості чи необхідного факту або непрямого спонукання, 3) з семантичним відтінком неповної вірогідності/ірреальності, неправильності/непереконливості, 4) з семантичним відтінком невпевненості/сумніву або непрямого питання, 5) з семантичним відтінком якості/загальної ознаки або різновиду предметів, 6) із семантичним відтінком просторовості, 7) із семантичним відтінком часу, 8) із семантичним відтінком способу дії, 9) із семантичним відтінком міри та ступеня, 10) із семантичним відтінком причини.2) частиномовна належність опорного слова та його граматичні особливості: а) при дієсловах в активному стані (перехідних/неперехідних) та в пасивному стані, б) при іменниках, в) при прикметниках, г) при прислівниках та прикметниках у функції прислівників; 3) засіб синтаксичного зв'язку: а) конструкції з розгорнутими зворотами, б) сполучникові конструкції, в) безсполучникові конструкції.7. Для кожного семантичного та граматичного типу складнопідрядних з'ясувальних конструкцій наводиться український синтаксичний відповідник, що відкриває шлях для створення зіставних класифікацій українських складнопідрядних речень і турецьких складнопідрядних конструкцій, а також відповідних методик перекладу з турецької мови на українську і навпаки.8. Запроваджені у роботі нововведення - лінійне моделювання речення, схематичне представлення з'ясувальних конструкцій є першими кроками для впровадження у тюркологію методик, які застосовуються при вивченні інших іноземних мов, зокрема створення граматик у таблицях та схемах, розробці зіставних характеристик та методик перекладу.9. Враховуючи багатоманітність способів формування з'ясувальних конструкцій в рамках семантичних груп, досліджені стилістичні нюанси їх використання.

Описані найтиповіші з'ясувальні конструкції публіцистичного, офіційно-ділового, наукового, розмовного та художнього стилів. Виділені і наведені можливі кліше перекладу українською мовою складнопідрядних з'ясувальних конструкцій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Підвойний В. М., Чубрикова О. О. Трактування форми -dэk в українській та турецькій лінгвістиці // Вісник Київського національного ун-ту імені Тараса Шевченка. Серія “Східні мови та літератури”. - К., 1998. - Вип. 1. - С. 28-34 (дисертантові належать сторінки 31-34).

2. Чубрикова О. О. Особливості використання та перекладу поширених речень у газетному стилі ( на прикладі газети “Hьrriyet”) // Східний світ. - К., 2004. - № 1. - С. 160-170.

3. Чубрикова О. О. Особливості складеного (поширеного) речення в турецькій мові // Східний світ. - К., 2002. - № 2. - С. 121-130.

4. Чубрикова О. О. Семантико-структурні особливості складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у турецькій мові та особливості їх перекладу українською мовою // Сходознавство. - К., 2004. - № 25-26. - С. 187-196.

5. Chubrykova O. Ukraynaca-Tьrkзe Tercьme Зalэюmalarэnda Geliюmeler ve Ukrayna'da Tьrkoloji Geliюmesi // Tьrk Dili. - Ankara: Tьrk Dil Kurumu, 2004. - Sayэ 630. - Cilt LXXXVII. - S. 548-551.

АНОТАЦІЯ

Чубрикова О.О. Семантико-структурні особливості складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у турецькій мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.13 - мови народів Азії, Африки, аборигенів Америки та Австралії. Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. - Київ, 2005.

Дисертація присвячена виявленню та теоретичному обґрунтуванню семантико-структурних особливостей складнопідрядних з'ясувальних конструкцій у турецькій мові та створенню на цій основі їхньої семантико-структурної класифікації. Доводиться існування у турецькій мові складнопідрядних з'ясувальних конструкцій як окремого типу складнопідрядних конструкцій з такими диференційними ознаками: 1) опорне слово у головній частині; 2) синтаксичний зв'язок між головною і підрядною частинами; 3) семантичний зв'язок між головною і підрядною частинами.

У роботі пропонується новий підхід до визначення способу формування підрядного компонента речення на основі граматичних та семантичних особливостей опорного слова без визначення його синтаксичної ролі.

Максимально враховуються семантичні нюанси думки, виділено десять семантичних типів з'ясувальних конструкцій, розширено коло способів їхньої передачі.

Ключові слова: складнопідрядні з'ясувальні конструкції, семантико-структурна класифікація, опорне слово, поширені речення з розгорнутими зворотами, віддієслівні імена.

АННОТАЦИЯ

Чубрикова О.О. Семантико-структурные особенности сложноподчиненных изъяснительных конструкций в турецком языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.13 - языки народов Азии, Африки, аборигенов Америки и Австралии. - Институт востоковедения им. А. Крымского НАН Украины. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию и исследованию семантико-структурных особенностей сложноподчиненных изъяснительных конструкций в турецком языке, а также созданию на этой основе их семантико-структурной классификации. Доказывается существование сложноподчиненных изъяснительных конструкций как отдельного типа сложноподчиненных конструкций с такими дифференцирующими признаками: 1) опорное слово в главной части предложения; 2) синтаксическая связь между главной и подчиненной частями; 3) семантическая связь между главной и подчиненной частями.

В результате исследования этих дифференцирующих признаков определены грамматические и семантические типы изъяснительных конструкций. Грамматические типы: 1) изъяснительные конструкции при глаголах: а) при глаголах в активном залоге (переходных и непереходных), б) при глаголах в пассивном залоге; 2) изъяснительные конструкции при именах существительных; 3) изъяснительные конструкции при прилагательных; 4) изъяснительные конструкции при наречиях и прилагательных в функции наречий. Семантические типы изъяснительных конструкций: 1) с семантическим оттенком действительности факта; 2) с семантическим оттенком желательности, возможности, необходимости; 3) с семантическим оттенком неполной вероятности, ирреальности, неправильности, неубедительности, 4) с семантическим оттенком неуверенности, сомнения, косвенного вопроса, 5) с семантическим оттенком качества, общего признака, разновидности предметов, 6) с семантическим оттенком пространственности, 7) с семантическим оттенком времени, 8) с семантическим оттенком способа действия, 9) с семантическим оттенком меры и степени, 10) с семантическим оттенком причины.

На основе этих признаков в работе предлагается новый подход к определению способа формирования подчиненного компонента предложения на основе грамматических и семантических особенностей опорного слова без определения его синтаксической роли.

В диссертации также значительно расширен круг описанных способов образования сложноподчиненных изъяснительных конструкций, исследовано их использование в функциональных стилях речи.

Ключевые слова: сложноподчиненные изъяснительные конструкции, семантико-структурная классификация, опорное слово, распространенные члены предложения с развернутыми оборотами, отглагольные имена.

SUMMARY

Chubrykova O.O. Semantic-structural features of the compound explanatory sentences in Turkish language. - Manuscript.

A thesis submitted for a Candidate of Philology degree on speciality 10.02.13 - languages of the peoples of Asia, Africa, natives of America and Australia. - A. Krymsky Institute of Oriental Studies of the NAS of Ukraine. - Kyiv, 2005.