Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Семантична деривація в сучасній російській мові

Тропіна Ніна Павлівна

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі російської мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України та на кафедрі слов'янських мов та загального мовознавства Херсонського державного університету

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, завідувач відділу російської мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Іванова Людмила Петрівна, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, професор кафедри російської мови

доктор філологічних наук, професор, Манакін Володимир Миколайович, Кіровоградський державний університет ім. Володимира Винниченка, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри загального та російського мовознавства

доктор філологічних наук, професор Мусієнко Валентина Павлівна, Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, завідувач кафедри загального та російського мовознавства

Провідна установа - Дніпропетровський національний університет, кафедра загального та російського мовознавства Міністерство освіти і науки України, м. Дніпропетровськ

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук, професор Н.Г. Озерова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Російська мова під дією переважно екстралінгвальних факторів у другій половині XX ст. зазнала помітних змін, які супроводжувала неологізація словникового складу. У процесах неологізації лексико-семантичної системи суттєву роль відіграла семантична деривація (термін Д.М. Шмельова) - утворення у слів нових значень, так звані “переходи” і “перенесення” значень, які призводять до розвитку багатозначності.

На вивченні особливостей російської мови кінця XX століття в русистиці було зосереджено значну увагу, однак семантична деривація як засіб поповнення словникового запасу описана або фрагментарно, в рамках ширших за тематикою досліджень, або без достатньої уваги до її теоретичних проблем (О.П. Єрмакова, О.Д. Дуліченко, І.А. Кулинич, О.А. Семенюк, Н.В. Чернікова та ін.). Виняток становлять праці Л.О. Кудрявцевої початку 90-х років. Недостатню увагу до цього способу оновлення лексико-семантичної системи можна пояснити насамперед відсутністю розвідок, в яких було б узагальнено досягнення в осмисленні лексико-семантичної деривації як особливого динамічного феномена, що не тільки поєднує синхронію мови з діахронією, а й віддзеркалює та формує мовну картину світу етносу, репрезентуючи антропоцентричну природу мови.

Крім того, з погляду ономасіології, процес семантичної деривації є використанням уже відомого слова (його зовнішньої оболонки) для номінації нового об'єкта, тобто - вторинною номінацією (термін В.М. Телія). Досліджень, у яких враховано подвійний характер семантичної деривації, її одночасне входження до парадигми семасіології й ономасіології, не існує.

До семантичної деривації як особливого феномена мови має бути здійснено, на нашу думку, мультипарадигмальний підхід з боку семантики, синтагматики, прагматики, ономасіології із застосуванням методології, методів і прийомів, розроблених і апробованих як традиційним описовим мовознавством, так і іншими галузями мовознавства - структурною лінгвістикою, функціональною лінгвістикою, етнопсихолінгвістикою, когнітивною лінгвістикою: тільки тоді можна сподіватися на адекватний її опис.

Вважаємо, що назріла необхідність в інтегруванні знань, накопичених лінгвістикою щодо складного лінгвістичного феномена, яким є семантична деривація, в рамках цілісної галузі - семантичної дериватологїї.

Виокремленню семантичної дериватологїї в самостійну дисципліну сприяють значні досягнення лінгвістики в галузі теоретичної семантики, успішний розвиток теорії номінації, становлення дериватологїї (насамперед - морфологічного словотвору), розробка теорії породження мовлення, успіхи психо-, соціо-, етнолінгвістики, розвиток когнітивного напрямку у вивченні мови.

Багато проблем, які, на наш погляд, мали б бути об'єктом семантичної дериватологїї, розглянуто в рамках тих дослідницьких парадигм, до кола інтересів яких входили різні вияви і властивості полісемії - як синхронічного явища і як явища історичного розвитку значення. Теоретична база семантичної дериватологїї закладена в працях багатьох лінгвістів, які в різний час досліджували проблеми семантики і номінації, розробляли основи теорії деривації - у працях Г. Пауля, О.О. Потебні, М.М. Покровського, С. Ульмана, Л.А. Булаховського, В.В. Виноградова, О.І. Смирницького, В.А. Звегінцева, Д.М. Шмельова, Н.Д. Арутюнової, Ю.Д. Апресяна, В.Г. Гака, Ю.М. Караулова, С.Д. Кацнельсона, М.П. Кочергана, О.С. Кубрякової, Л.О. Кудрявцевої, Л.М. Мурзіна, М.В. Нікітіна, В.М. Русанівського, О.О. Селіванової, Ж.П. Соколовської, О.О. Тараненка, В.М. Телія, Г.А. Уфімцевої та ін.

Наприкінці XX - початку XXІ ст. інтерес до семантичної деривації підвищився. З'явилося фундаментальне дослідження семантичної деривації В.Г. Гака (1998); питанням сучасної семантичної деривації в російській та українській мовах присвятили кандидатські дисертації Н.В. Чернікова (1997 р.), І.А. Самойлова (1999), Д.В. Мазурик (2002); лексико-семантичних словотвірних аспектів торкаються в докторських дисертаціях О.А. Семенюк (2001) та О.А. Стишов (2003). Проблеми семантичної деривації є предметом наукових дискусій російських учених, проектується створення “Каталогу семантичних переходів”, і, відповідно, розробляються теоретичні основи семантичної деривації (Г.А. Залізняк, Г.І. Кустова, О.В. Падучева, Р.І. Розіна та ін.).

Актуальність дослідження спричинена необхідністю глибшого теоретичного обґрунтування семантичної деривації як самостійного способу поповнення словникового складу. Семантична деривація потребує всебічного інтегрованого теоретичного дослідження як таке мовне явище, яке, перебуваючи на стику декількох мовних рівнів, опинилося в полі зору декількох лінгвістичних парадигм, що призвело до розпорошеності досягнень у її вивченні й зумовило необхідність об'єднання зусиль, спрямованих на її дослідження під егідою однієї лінгвістичної галузі. Окрім того, остаточна зміна дослідницьких парадигм, яка відбулася наприкінці минулого століття, не тільки дозволяє, а й потребує розгляду семантичної деривації з погляду прагматики, комунікації, когніції, етнопсихології - крізь призму людського фактора.

Актуальність роботи зумовлена також відсутністю досліджень сучасної семантичної деривації в російській мові, здійснених не тільки з урахуванням значної кількості семантичних інновацій останнього часу, але й з використанням новітніх підходів до аналізу цього процесу.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідної теми кафедри слов'янських мов та загального мовознавства Херсонського державного університету “Інтегральне дослідження російської мови (у зіставленні з українською)” (затверджена вченою радою Херсонського державного університету, протокол №1 від 23 вересня 2002р., №1980007532).

Тема дисертації в такому формулюванні затверджена вченою радою Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (протокол №9 від 19.11.92).

Метою дослідження є вивчення закономірностей утворення нових значень слів як двобічного явища - як семантичної деривації і як вторинної номінації; як явища семантико-епідигматичної і номінативної систем мови, що знаходиться в безпосередній залежності від завдання реалізації мовних функцій і пов'язане двовекторними зв'язками з мовною картиною світу, притаманною етносу. Передбачено, що таке багатогранне вивчення утворення нових значень слів, з одного боку, розкриє риси, властиві семантичній деривації російської мови другої половини XX століття, а з другого - буде кроком на шляху до виділення семантичної дериватологїї в самостійну лінгвістичну дисципліну.

Досягнення зазначеної мети дослідження передбачало розв'язання таких конкретних завдань:

Визначити місце семантичної деривації серед інших способів поповнення словникового складу і простежити становлення поглядів на виникнення у слів нових значень як на мотиваційно-дериваційне явище.

Обґрунтувати необхідність мультипарадигмального підходу до вивчення семантичної деривації.

Простежити появу нових лексико-семантичних значень в ономасіологічному аспекті - як наслідок реалізації цільових настанов соціуму на створення нових мовних одиниць, призначених для виконання різних мовних функцій. На цій основі створити функціональну класифікацію актів вторинної номінації та мовних одиниць (семантичних дериватів), які є їх наслідком.

Проаналізувати на основі даних психології і когнітологїї особливості процесів мотивації при вторинній номінації. Окреслити коло онтологічних сфер, які активно номінувалися в другій половині XX ст., та коло сфер, які слугували донорами лексем при вторинній номінації. Описати типи мотиваційних ознак, які діють при вторинній номінації в сучасній російській мові.

Дослідити виникнення нових лексико-семантичних значень у парадигмі семасіології - як результат дії семантичної деривації. На основі аналізу семантичних дериватів другої половини XX ст. розробити теоретичні засади моделювання семантичної деривації, прийнявши за аналог опис морфологічного словотвору й адаптувавши його основні поняття до особливостей семантичної деривації.

Окреслити коло маргінальних щодо семантичної деривації явищ, які є близькими до неї зовні, але суттєво відрізняються шляхами утворення.

З'ясувати роль синтагматичних властивостей слів і контекстів їхнього вживання в якості креативних сил при виникненні у слів нових значень.

Визначити продуктивні для сучасної російської мови архетипи метафоричної семантичної деривації, простежити їх динаміку.

Виявити принципи взаємозв'язку між архетипами семантичної деривації, які діють у сучасній російській мові, та образом світу і мовною картиною світу, що притаманні російському етносові; простежити трансформацію мовної картини світу під впливом семантичної деривації.

Об'єктом дослідження є нові значення слів російської мови, які з'явилися в другій половині XX століття внаслідок необхідності оновлення й удосконалення лексико-семантичної системи.

Предметом дослідження є складне лінгвістичне явище, що виступає, залежно від позиції дослідника, або як семантична деривація, або як вторинна номінація.

Матеріал дослідження. Вивчення семантичної деривації - вторинної номінації проведено на матеріалі семантичних дериватів другої половини XX століття. Основний масив мовного матеріалу почерпнуто з неологічних словників і довідників, тлумачних словників, які побачили світ на зламі століть і відбивають якісні й кількісні зміни словниково-семантичного складу російської мови. Крім того, використано мовний матеріал, зібраний і систематизований автором; його джерелами були радіо й телебачення, газети й журнали, усне літературне мовлення та “загальний сленг”, меншою мірою - мемуарна, науково-популярна і художня література. Загалом було досліджено близько 2000 семантичних неологізмів.

Методи та методики дослідження визначені намаганням розглянути семантичну деривацію як різнопланове мовне явище. Дослідження в кожній з парадигм, до яких входить це явище, потребувало звернення до відповідних методів, методик та прийомів. У роботі використано описовий метод, елементи компонентного аналізу, методики моделювання мовних процесів (номінативних актів і семантичної деривації), елементи лексико-семантичного порівняльного аналізу, методики лінгвістичного анкетування, спеціально розроблена авторська методика дистрибутивного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що утворення нових значень слів розглядаємо в дисертації як багатогранне й динамічне явище, яке є складовою частиною кількох лінгвістичних парадигм - семасіологічної, ономасіологічної, етнопсихосоціолінгвістичної.

У роботі вперше інтегровано можливості цих підходів, і, таким чином, утворення нових значень слів описано як єдиний деривативно-номінативний процес - тим самим зроблено крок до виділення семантичної дериватології в самостійний дослідницький напрям лінгвістики.

Створено концепцію, за якою семантичну деривацію-вторинну номінацію розглянуто як когнітивний процес, що здійснюється в комунікації під впливом комунікативно-прагматичних вимог часу та соціуму.

На нових засадах - з урахуванням донорських і реципієнтних зон, а також семантики мотиваційної ознаки - розроблено теорію модельного опису семантичної деривації; уперше описано динаміку архетипів семантичної деривації в сучасній російській мові й виділено неологічний технократичний архетип семантичної деривації, який є породженням новітнього часу.

На широкому фактичному матеріалі досліджено закономірності зв'язків між семантичними зрушеннями та стереотипами світосприймання, які притаманні суспільству. Семантичну деривацію-вторинну номінацію розглянуто як чинник, який активно діє при творенні мовної картини (моделі) світу й одночасно зумовлює її відносну стабільність та віддзеркалює її мінливість.

У дисертації виявлено і вперше описано як лінгвістичне явище подвійну гетерогенну мотивацію; на матеріалі російської та української мов відзначено поширення міжмовної ізосемії, яка охоплює семантичні інновації.

Теоретичне значення дослідження полягає в розвитку теоретичних засад семантичної дериватологїї як самостійної галузі лінгвістики, у включенні семантичної дериватології в парадигму сучасних поглядів на мову як когнітивно-комунікативний процес, у запровадженні вивчення семантичної деривації як єдиного, але двобічного процесу семантичної деривації-вторинної номінації з позицій семасіології та ономасіології.

Результати дисертації мають значення в контексті подальшої розробки методологічних підходів до семантичних зрушень, удосконалення існуючих методів та прийомів дослідження семантичної деривації-вторинної номінації, упорядкування та розгалуження понятійно-термінологічного апарату семантичної дериватології.

Використані підходи дали змогу розробити функціональну типологію вторинної номінації; принципово оновити засади модельного опису семантичної деривації; виявити закономірності зв'язку між семантичними зрушеннями та контекстом; знайти закономірності зв'язку етнічних стереотипів із архетипами семантичної деривації; увести в наукове вживання деякі явища, які досі не фіксувалися як предмети наукових досліджень - технократичний архетип семантичної деривації, подвійну гетерогенну мотивацію.

Практична цінність одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при подальшому науковому вивченні явища семантичної деривації-вторинної номінації, у лексикографії, у практиці вузівського викладання курсів лексикології, лексикографії, словотвору, стилістики російської мови, у читанні спецкурсів, при написанні курсових та дипломних робіт.

Особистий внесок дисертанта. Робота є цілком самостійним дослідженням, виконаним дисертантом без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні відділу російської мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. Основні положення дослідження було повідомлено на 18 міжнародних конференціях: “Нове в теорії і практиці опису і викладання російської мови” (Варшава 2003), “Teaching/learning paradigm of foreign languages” (Шяуляй 2002), “Мова і культура” (Київ 2001, 2002, 2003), “Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київ 2003), “Міжнародна Кирило-Мефодіївська конференція” (Одеса 1997, 1999, 2002, 2003), “Національно-культурний компонент у тексті і мові” (Мінськ 1994), “Проблеми зіставної семантики” (Київ 2001), “Російська мова і література: проблеми вивчення та викладання” (Київ 2002, 2003), “XX століття в дзеркалі літератури та культури” (Херсон 2001), “Функціонування мовних одиниць у художньому і публіцистичному мовленні” (Херсон 2001), “Текст і методика його аналізу” (Херсон 2002); міжнародному семінарі “Структура і зміст зв'язків із громадськістю в сучасному світі” (Луганськ 2002); на 8 всеукраїнських конференціях: “Проблеми зіставної семантики” (Київ-Черкаси 1992), “Стилістика російської мови: теоретичний та практичний аспекти” (Київ - Харків 1993), “Нові підходи до філології у вищій школі” (Мелітополь 1996), “Актуальні проблеми металінгвістики” (Черкаси 2001), “Мова та національна свідомість” (Одеса 2001), “Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон 2002), “Актуальні проблеми дескриптивної лінгвістики” (Херсон 2003), “Поетика художнього тексту” (Херсон 2002); 5 міжвузівських конференціях: “Проблеми інтегрального опису мовних одиниць” (Херсон 1990), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ 1990), “Лексична семантика і прагматика” (Харків 1991), “Актуальні проблеми зіставної семантики близькоспоріднених мов” (Черкаси 1992), “Стилістика російської мови: теоретичний і порівняльний аспекти” (Харків 1993); на щорічних науково-практичних конференціях у Херсонському державному університеті.

Результати дослідження було апробовано також при розробці й читанні спецкурсу для магістрантів “Семантична деривація в сучасній російській мові” і курсу “Актуальні проблеми сучасного мовознавства”; курси прочитані автором дисертації в Херсонському державному педагогічному інституті (згодом - державному університеті) у 1997 - 2003 рр.

Публікації. Основні положення й результати дослідження викладено в 34 публікаціях, серед них: 1 монографія, 24 статті (з них 21 у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 3 статті в зарубіжних виданнях), 9 тез.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної наукової літератури, списку довідкової літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу. Повний обсяг дисертації - 401сторінка. У роботі подано 8 схем і 28 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його наукову новизну, об'єкт, предмет і методи дослідження, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, окреслено джерела ілюстративного матеріалу.

У першому розділі “Теоретичні основи й історія включення семантичної деривації в епідигматичну систему мови” висвітлено історію становлення погляду на багатозначність як явище динамічне, як один із способів поповнення словника. Розуміння того, що значення полісемантичного слова не тільки взаємозалежні, але й походять одне від одного, виникло в працях О.О. Потебні, було розвинуте в дослідженнях С.Д. Кацнельсона, Д.М. Шмельова, Ю.Д. Апресяна, М.М. Шанського. Вони обґрунтували динамічний характер полісемії, побачили спільність між семантичною деривацією і морфологічним словотвором у тому, що і семантична деривація і морфологічний словотвір поповнюють словниковий запас новими номінативними одиницями. Таке розуміння багатозначності стало можливим тільки на основі досягнень теоретичної семасіології, зокрема, завдяки утвердженню погляду на слово як систему значень, кожне з яких є самостійною одиницею лексико-семантичного ярусу мови (О.І. Смирницький та ін.).

Семантична деривація посідає особливе місце в синхронії й діахронії мови, оскільки виникнення у слова нового значення є проявом динамічного характеру семантичної системи, є кроком із синхронії в діахронію. Завдяки діалектичності поглядів вітчизняних лінгвістів (В.М. Русанівського, О.О. Тараненка, Ж.П. Соколовської, Л.О. Кудрявцевої) ще в період, коли пріоритет належав системно-структурному вивченню явищ на синхронному зрізі, їх праці започаткували традицію розглядати багатозначність як динамічне явище, поєднуючи при цьому спостереження над історичними процесами розвитку з розглядом на синхронному зрізі.

З погляду ономасіології, семантична деривація є використанням імені у вторинній функції (Є. Курилович), тобто вторинною номінацією (В.М. Телія). Розглядаючи семантичну деривацію в парадигмі ономасіології, маємо змогу простежити зв'язок цього процесу з екстралінгвальною дійсністю, врахувати “людський фактор”, що включає усвідомлені й підсвідомі мотиви, “колективне несвідоме”, яке притаманне мовному індивідові й соціуму в момент номінації і впливає на вибір назви.

У розділі обґрунтовано необхідність об'єднання двох дослідницьких позицій - ономасіологічної й семасіологічної (позиції мовця й позиції слухача). Таке об'єднання, на нашу думку, дозволить глибше зрозуміти процес набуття словами нових значень, моделювати його з моменту зародження до кінцевого результату - входження нового значення в семантичну структуру багатозначного слова.

У другому розділі “Семантична деривація в ономасіологічному аспекті” здійснено ономасіологічне дослідження семантичної деривації.

Ономасіологічний підхід до об'єкта дослідження дозволяє пов'язати появу семантичних дериватів із лінгвальними й екстралінгвальними факторами, виявити типи семантичних дериватів щодо дійсності, побудувати моделі та обґрунтувати функціональну типологію номінативних актів. Запропоновані в роботі моделі номінативних актів і функціональна типологія цих актів базуються на гіпотезі про те, що слово є одиницею, здатною репрезентувати всі функції мови, у тому числі й прагматичну (пор. праці зі штучного інтелекту і машинного перекладу _ Л. Бірнбаум, Дж. Мей, Р. Шенк, Р.Г. Піотровський). Крім цього, у дослідженні використано ідеї теорії мовленнєвої діяльності й ономасіології про те, що вихідним пунктом акту номінації є складне переплетіння інтенцій номінатора (О.С. Кубрякова, Р.І. Павеленіс, О.О. Залевська).

З погляду ономасіології всі семантичні деривати є наслідком вторинної номінації - у тому значенні, що зовнішня оболонка слова (лексема) не створюється в акті такої номінації, а вдруге використовується назва, яка раніше існувала в мові: “стара” назва - новий об'єкт номінації. З погляду новизни означуваного об'єкта вторинна номінація поєднує два принципово різних процеси: процес первинної номінації, коли за допомогою наявних у мові слів номінуються нові реалії та поняття (перестройка общества, гласность, спутник Земли, буфер дисплея, память компьютера), і процес перейменування, трансномінації, коли “старі” реалії й поняття отримують нові назви (направление > вектор: политические векторы, разнообразие > спектр: спектр общественного мнения, разгул > вакханалия: вакханалия цен).

Обґрунтовано гіпотезу про те, що властивості семантичних дериватів корелюють із потребами суспільства в первинній номінації нового або в оновленні експресивного фонду словника способом перейменувань і що семантика дериватів закладена в номінативному акті й зумовлена функціональною спрямованістю цього акту на реалізацію переважно якої-небудь функції мови (або сукупності декількох функцій) - комунікативної, інтелектуальної, прагматичної і пов'язаної з останньою фатичної. Характер акту вторинної номінації, його функціональна спрямованість зумовлені усвідомленими чи підсвідомими настановами номінатора і соціуму на (1) об'єктивне відображення властивостей об'єкта номінації, (2) на відображення прагматичних інтенцій номінатора, (3) на номінацію нового об'єкта й одночасне відображення прагматичних інтенцій номінатора.

На підставі врахування спрямованості на репрезентацію певних функцій мови виділено такі функціональні типи актів вторинної номінації: (1) денотативно-сигніфікативний (нейтральний), протилежний йому (2) прагматичний, проміжний (3) денотативно-сигніфікативно-прагматичний (змішаний). Перший тип номінації сприяє витворенню семантичних дериватів з дескриптивною, другий - з конотативною, третій - з дескриптивно-конотативною семантикою.

Між первинністю - вторинністю означування, з одного боку, та функціональними типами вторинної номінації й семантичними властивостями вторинних номінантів, з другого _ немає прямого співвідношення, але існує певна кореляція (схема 1):

Новий номінат Старий номінат

Схема 1

У російській мові другої половини XX ст. активно функціонували всі три типи вторинної номінації. Кожний тип виконував притаманні йому завдання й обслуговував певні “запити” соціуму.

Цивілізаційні процеси, технічний прогрес, зміни в суспільстві викликали необхідність називати нові явища, для чого активно використовувалася денотативно-сигніфікативна (нейтральна) вторинна номінація й виникали семантичні деривати, призначені для реалізації комунікативної та інтелектуальної функцій. Так, у другій половині XX ст. отримали назви різні новітні для свого часу механізми, технічні пристрої, споруди: метеор, комета `човни на підводних крилах', фрегат `зрошувальний пристрій', коммуникации `водогінна, електрична мережа', якорь `посадочний майданчик'; предмети побуту, одяг та його частини, аксесуари: пенал, стенка, гольф, пончо, мокасины, плетенки, платформы, дипломат, тушь, тени; нові наукові, технічні, соціальні поняття: буфер, вирус (в інформатиці), мантия `оболонка Землі', застой, рыночные отношения, ускорение, перестройка, адресный, баланс, диалог, гуманитарная помощь, международная договоренность, адаптация; особи за родом занять, діяльності та професією, переконанням: автономист `прихильник автономії регіонів', аграрий `член Аграрної партії', диагност `спеціаліст з визначення технічних порушень', челнок `дрібний торговець' та ін.

Прагматична вторинна й денотативно-сигніфікативно-прагматична (змішана) номінація в другій половині й кінці XX століття активно використовувалися внаслідок взаємодії лінгвальних та екстралінгвальних факторів. Відновлення експресивного фонду - чинник, що діє як засіб компенсації мовних утрат відповідно до закону інтенсивного, випереджального “старіння” експресивних одиниць. У російській мові другої половини XX ст. цей процес інтенсифікувався політико-соціальними факторами й характеризувався загальною тенденцією демократизації мови, яка відображала поступову демократизацією суспільства, що позначилося на активності в цей період процесів вторинної номінації прагматичного і змішаного типів.

Прагматична вторинна номінація діяла при номінації дій, осіб, артефактів, властивостей, якостей: гастролер `злодій', ящик `телевізор', конь, козлик, восьмерка, девятка `автомобілі, їхні марки', обвал `значна кількість чогось', вакуум `повна відсутність чогось', галопирующий `який швидко прогресує', вполнакала `впівсили'. Особливо інтенсивно вторинна прагматична номінація діяла при номінації дій і станів - близько 2/3 дієслівних інновацій лексики досліджуваного періоду складають конотативні інновації: реформы буксуют, вкалывать в библиотеке, вибрировать перед начальством, загорать без дела, загреметь с работы, рубить в математике, сечь в компьютерах, прокачивать информацию та ін. Цим дериватам притаманна конотація образності, емоційності, експресивності, неофіційності, вони мають, як правило, розмовний або сленговий характер. Більшість із них виникає й активно використовується в мові мас-медіа: Парламент никак не мог сочинить закон о собственности и земле, а правительство забуксовало на вопросах акционирования наших заводов. - “Аргументы и факты”, 1992; Однако едва ли эксперты МБРР догадывались, какими методами местные власти будут разруливать эту проблему. - “Московский комсомолец”, 2001.

Прагматичні інтенції можуть реалізовуватися в рамках денотативно-сигніфікативно-прагматичної (змішаної) номінації. У процесі таких номінацій формування понятійного ядра сигніфікату сполучається із включенням в нього конотативних сем, які експлікують прагматичні інтенції номінатора; внаслідок цього виникає семантичний дериват із дескриптивно-конотативним значенням: зубр `знавець своєї справи + позитивна оцінка номіната', жучок - `підслухувальний пристрій + негативна оцінка його використання'. Пор.: В. Геращенко - один из зубров экономической науки. - “Экономическая газета”, 1999. У рамках такого типу номінації набували “неофіційності” назви технічних пристроїв: дождевальная установка > брызгалка, технологическая линия > нитка і под. Поява таких номінацій, як і низки “побутових” перейменувань прагматичного типу (узкий шкаф > пенал, автомобиль > козлик), зумовлена, на нашу думку, окрім загальної тенденції суспільства до демократизації та прагненням відмовитися від офіційності не тільки в побуті, а й у професійній діяльності, ще й психологічним феноменом сприймання технічного світу як продовження світу людини та існуванням протосоціальних відношень “людина - техніка” (N.K. Humprey). За такого світосприймання подібні номінації служать втіленню фатичної функції мови в лексико-семантичну одиницю і через неї - в текст.

Поряд із орієнтацією на прагматично знижену номінацію в другій половині XX ст. спостерігаємо “інтелектуально” спрямовану вторинну номінацію, яка виявляється як детермінологізація (спектр общественного мнения, коммерческая структура, вектор политики, аграрный сектор, гамма изделий из кожи).

У розділі розглянуто проблеми вибору мотиваційної бази і мотиваційних ознак, на основі яких у сучасній російській мові відбувається вторинна номінація. Розв'язанню конкретного завдання вичленування сфер, із яких черпаються мотиваційні ознаки, виділенню і типологізації ознак, що відіграють роль мотиваційних, у роботі передує теоретичний розгляд базових для теорії номінації понять і їхніх відношень - мотивації, вмотивованості, внутрішньої форми, мотиваційної бази.

В ономасіології ці терміни мають інше, ніж у словотворі й семасіології, значення. Мотивація розглядається як творчий пізнавальний процес позначання шляхом модифікації й трансформації вже існуючих у пам'яті знаків, у ході якого опосередковуються зв'язки об'єкта, його концепту з ономасіологічною структурою. Умотивованість у такому випадку - результат мотивації, відображений у мовних знаках у вигляді свого “сліду” - внутрішньої форми. Таким чином, умотивованість і мотивація “виводяться” за межі відношень між мотивуючим і мотивованим словом, включають у себе об'єктивну дійсність (об'єкт номінації, його ознаки і властивості), а також психоментальні операції, які здійснює суб'єкт номінативного акту - номінатор та ін. (В.Г. Гак). Остаточно якісно інше, ніж у теорії словотвору (по суті - актуалізоване й модернізоване потебнянське), розуміння вмотивованості сформувалося в когнітивній ономасіології, яка спирається при цьому на розуміння мотивації як породження психоментального комплексу (О.О. Селіванова).

Таке розуміння мотивації й вмотивованості використовуємо з тією лише різницею, що в процесі вторинної номінації ні модифікації, ні трансформації знаків (якщо під знаком розуміти зовнішній сигнал) не відбувається.

Поняття мотиваційної бази в ономасіології ширше, ніж у словотворі, і не має одностайного трактування. У роботі використано погляд на мотиваційну базу, обґрунтований когнітивною ономасіологією (О.О. Селіванова) і трансформований нами відносно вторинної номінації. Мотиваційну базу розуміємо як комплекс, складовими частинами якого є донорська сфера, з якої запозичується ім'я, використовуване вдруге, і денотат, ім'я якого слугує номінантом - з усіма можливими асоціаціями. Мотиваційну ознаку розуміємо як ознаку (ряд ознак), яка (які) вичленується в об'єкті вербалізації під час номінації і на основі якої (яких) номінований об'єкт отримує назву.

Вибір мотиваційної бази і мотиваційної ознаки в сучасній семасіології розглядають як певний етап номінативного процесу, що має довербальну й вербальну фази (Л.К. Жаналіна, О.О. Селіванова) і здійснюється відповідно до загальних законів психокогнітивної обробки позамовної інформації.

На основі даних психології (Л.С. Виготський, І.М. Сєченов, О.Р. Лурія, О.Ю. Артем'єва), психолінгвістики (О.М. Леонтьєв, О.О. Леонтьєв, О.О. Залевська, Р.М. Фрумкіна), когнітології, включаючи когнітивну ономасіологію (Т.Г. Виноград, Р. Шенк, О.О. Селіванова), у роботі змодельовано залежність між типом/етапом сприймання дійсності й типом мотиваційної ознаки.

Номінації можуть відбуватися на різних етапах когнітивної обробки позамовної інформації. На етапі “первинного бачення” (О.Р. Лурія, О.Ю. Артем'єва) об'єкт сприймають неподільно-цілісно (гештальтно), він одержує тільки загальну оцінку: “добре - погано”, “потрібно - не потрібно”. На етапі “первинного бачення” мотивації виникають на основі цілісного образу (гелікоптер в професійному середовищі льотчиків отримав назву стрекоза) чи його цілісної оцінки (лопух, сундук стосовно людини). Такі вторинні номінації мають яскраво виражений образний характер (стрекоза), іноді виглядають із логічної точки зору немотивованими (лопух, сундук).

На другому етапі психокогнітивної обробки дійсності виникають реакції детального бачення - “другого бачення”, коли об'єкт піддано деталізованій інтелектуальній обробці, виділено його ознаки, включено у класифікаційні зв'язки і т.д. (О.Ю. Артем'єва). Основна маса номінацій виникає на цьому етапі.

Таким чином, відповідно до даних психології, а також на основі даних аналізу мовного матеріалу, припускаємо, що при вторинній номінації діють два основних види мотивування:

1) гештальт-мотивування (мотивування цілісним образом “за першим враженням”);

2) мотивування за ознаками (при цьому весь зміст також може служити ознакою).

Мотивування всім змістом також може виникнути на етапі “другого бачення”, коли номінатор усвідомлює онтологічні зв'язки об'єкта номінації (метонімія, розширення, звуження значень виникають внаслідок усвідомлення таких зв'язків).

При вторинній номінації метафоричного типу як мотиваційні ознаки можуть використовуватися: функція, яку виконує об'єкт номінації і “донор” назви; зовнішня ознака, яку візуально спостерігаємо; внутрішня ознака-властивість, притаманна об'єкту номінації об'єктивно або на суб'єктивну думку номінатора; подібність рухів, інших зовнішніх проявів, подібність якостей, внутрішніх властивостей і под.

Функція як ознака при вторинній номінації. У розглянутий період на основі функціонального переносу одержала назви велика кількість механізмів, технічних засобів, приладів, покликаних замінити працю людини чи тварини та ін.: водовоз, заправщик, конь `різновиди машин', калькулятор `обчислювальний механізм', грузовик `космічний корабель', обувь `автопокришки', капсула `відокремлювана частина космічного корабля', локаторы і передатчики `органи морських тварин', погреб `підземний арсенал', каптерка `театральне приміщення для збереження реквізиту' та ін. На основі функціонального перенесення утворено багато термінів і професіоналізмів інформатики: мозг і память комп'ютера, администратор `сукупність інформаційно-обчислювальних засобів, що керують порядком виконання програм у комп'ютері', буфер `пристрій, який зв'язує дискові нагромаджувачі інформації і служить для її передачі' тощо. Це є свідченням того, що сучасна російська мова, вибираючи мотиваційну базу для вербалізації технічних об'єктів, приладів за функціональною ознакою, “віддає перевагу” донорам - словам з антропосфери й біосфери, при номінації живого, органічного - словам технічної сфери.

Зовнішня подібність, включаючи спостережувану подібність дій, як основа вторинної ознакової номінації. Зовнішня подібність може базуватися на якійсь одній ознаці: `смугастість' при номінації переходу через дорогу зоонімом зебра; більш, ніж на одній ознаці: `наявність “сумки” + розташування на животі' при номінації кишені словом кенгуру; на всьому зовнішньому вигляді: грибок - `навіс від сонця у вигляді гриба'; гвоздик - `каблук жіночого взуття, подібний до цвяха'.

На основі подібності, яку спостерігаємо візуально, у сучасній російській мові номінуються різноманітні артефакти (одяг, взуття, домашнє начиння, техніка, споруди і т.д.): восьмерка `автодорожня розв'язка', купол `парашут', барабан `обертова картотека', распашонка `квартира певного планування', лапша `трикотажні вироби, плетені “в гумку” і сам вид плетіння' та ін.; природні об'єкти і їхні властивості: грива `пагорок', лысый `позбавлений рослинності'; інтелектуальні артефакти: дерево `дерево залежностей' та ін. Сферами-донорами при цьому служать: біосфера, артефакти, інтелектуальні артефакти.

Подібність властивостей, виявів і їх результатів як мотиваційна ознака при вторинній номінації. Рівень метафоричності при таких номінаціях “глибший”, ніж при номінаціях на основі зовнішньої ознаки, такі мотиваційні ознаки не очевидні. Подібність між об'єктом номінації і “донором”, що дав своє ім'я об'єкту номінації, має яскраво виражений модус фіктивності “начебто, якби, ніби”. На основі такої вторинної номінації одержали найменування суспільні дії-стани: буксовать, пробуксовывать, тормозить, притормаживать, галопировать, заболеть (реформы тормозят, инициативы пробуксовуют, инфляция галопирует, общество заболело); дії, спрямовані на зміни будь-яких соціальних явищ (“каузуючі” дії): корчевать, выкорчевывать (выкорчевывать наркоманию); абстрактні і пропозитивні поняття: вирус стяжательства, катализатор `збудник, прискорювач суспільних процесів', климат `обстановка в соціумі, у колективі', горизонталь, вертикаль власти; артефакти: витамины `добрива', зонтик `система протиядерної оборони'; особи чи групи осіб: гномы `банкіри', архитектор, режиссер `ідеолог перебудови', селекционер `тренер, що відбирає спортсменів', негр `письменник, найнятий для написання чиїх-небудь мемуарів' і т.п. Донорськими сферами при цьому служать: техно-, біо- і антропосфери, природа, артефакти, інтелектуальні артефакти.

Типологію метонімічних переносів детально розробив Є.Л. Гінзбург (1985), моделі метонімічних інновацій сучасної російської мови описала Л.О. Кудрявцева (1993), тому в нашому дослідженні розглянуто тільки один аспект цього процесу - типи мотиваційних ознак і мотивуючих сфер. При номінації метонімічного типу слугує як мотивація всім змістом, напр.: ракетка `пристосування для гри в теніс' > ракетка `гравець, тенісист', кулинария `мистецтво готування їжі' > `мистецьки приготовлена їжа' > кулинария `магазин-кондитерська, що торгує виробами кулінарії' та ін., так і мотивація якоюсь однією ознакою, напр.: борт `частина човна' > борт `літак, корабель'.

Оскільки метонімічна номінація ґрунтується на якомусь об'єктивно існуючому типі зв'язку, залежності, суміжності і т. ін. об'єкта, що номінується, й об'єкта, що дає йому ім'я, то сфери-донори та сфери-реципієнти часто виявляються або близькими, або номінація може проходити в рамках однієї сфери. У якості донорських сфер виступають: антропосфера, сфера артефактів, сфера природи (природні речовини).

У третьому розділі “Семантична деривація в контексті понять і проблем епідигматики” семантичну деривацію розглянуто як один із способів утворення одиниць лексико-семантичного ярусу, виявлено можливості застосування й адаптації щодо її вивчення й опису апробованих у морфологічному словотворі понять, запропоновано розширити їх коло введенням таких, які відбивають специфіку досліджуваного типу деривації.

Семантична похідність і семантична мотивованість. Одним із понять морфологічного словотвору, що увійшло до семантичної дериватології, є поняття похідності - мотивації. Як і морфологічний словотвір, семантична дериватологія розмежовує діахронну і синхронну похідність і мотивацію (С.Д. Кацнельсон, Д.М. Шмельов). Однак входження деяких основних понять морфологічного словотвору - поняття словотворчого форманта і мотивуючої бази щодо семантичної деривації без зміни, трансформації неможливе через цілком очевидну причину: при семантичній деривації мотиваційні відношення між мотивуючим і мотивованим значеннями формального вираження, крім об'єднання під “егідою” однієї лексеми, не мають. Це чітко відрізняє їх від мотиваційних відношень у морфологічному словотворі, що припускають не тільки зв'язок і розходження за значенням між одиницями, об'єднаними мотиваційними відношеннями, а й матеріальне вираження цього зв'язку і цих розходжень.

Описуючи семантичну деривацію в парадигмі епідигматики, доречним буде використати для позначення елементів, які здійснюють мотиваційний зв'язок між значеннями полісемантичного слова, поняття “семантичний формант”, що не має прямого аналога в морфологічній дериватології. Перша частина цього терміна вказує на те, що мотиваційні відношення при семантичній деривації здійснюються на семантичному рівні, друга - на те, що семантичні елементи, які є спільними для семем, служать “поштовхом”, відправним пунктом для формування нового значення, “формують” його. Це “формування” не в сенсі формального, зовнішнього оформлення - афіксації та ін. Семантичні елементи, що здійснюють мотиваційні асоціації між мотивованим і мотивуючим значеннями, є “формантами” у тому розумінні, що вони є першоосновою для формування нового значення.

Семантичний формант як поняття семантичної деривації не може бути ототожнений, співвіднесений ні з поняттям мотивуючої основи, ні з поняттям форманта, які використовують для опису процесів морфологічного словотвору. Семантичний формант _ це та частина мотивуючої семеми, яка, входячи до мотивованої семеми, служить для зв'язку між семемами, які перебувають у мотиваційних відношеннях, і є основою для розвитку похідного, мотивованого значення. За ономасіологічною термінологією, семантичний формант - це мотиваційна ознака. Семантичний формант може займати в структурі нового значення будь-який ієрархічний статус - архісеми, диференційної семи, потенційної семи, тобто не обов'язково повинен бути центральним елементом її значення, він може бути будь-яким елементом нового значення.

На наш погляд, досліджуючи семантичну деривацію, необхідно вивчати не тільки статус і динаміку статусу семантичних елементів, які є базою розвитку похідних значень, а й враховувати змістовне, денотативно-сигніфікативне (“речовинне”) значення цих елементів. Необхідність вивчення змістовного боку розвитку значень зумовлена тим, що саме наявність у значенні слова тих чи тих семантичних елементів визначає саму можливість процесу семантичної деривації й виникнення нового значення. Інакше кажучи, потенція семантичного розвитку, “семантичного зрушення” закладена в семантиці мотивуючої одиниці. Зеброю стали називати перехід через дорогу не тому, що ознака “смугастості” є головною чи другорядною ознакою африканської тварини, а, мабуть, тому, що ця ознака взагалі притаманна тварині, “упадає в око” і породжує асоціації, необхідні для того, щоб служити мотиваційною ознакою в момент номінації і стати основою перенесення назви.

Поняття “тип” і “модель” у концептуальному полі семантичної деривації. Повна схема утворення семантичного деривата повинна, за такого підходу, мати такі складові:

1) узагальнена ідеографічна віднесеність мотивуючого й похідного значень, донорська і реципієнтна сфери (напр.: живе > неживе);

2) лексико-тематична віднесеність мотивуючого й похідного значень (напр.: живий організм > артефакт);

3) лексичне значення мотивуючого й мотивованого значень (напр.: жучок `комаха' > `підслуховувальний пристрій'; стрекоза > `вертоліт'; слон > `тягач');

4) змістовна характеристика семантичних формантів (жучок `підслуховувальний пристрій': `маленький розмір' і, як наслідок, `непомітність'; стрекоза `вертоліт': `весь зовнішній вигляд' + `уміння “зависати”'; слон `тягач': `сила' + `використання для переносу ваги');

5) формальна характеристика семантичних формантів (наприклад, у випадку з жучком семантичний формант у структурі мотивуючої семеми `комаха' має статус потенційної семи (`маленький розмір', `непомітність') у структурі похідної семеми `підслуховувальний пристрій' здобуває статус диференційної семи).

Нижче, як приклади, подано описи утворення деяких семантичних дериватів у вигляді моделей.

Приклад 1. Семантична деривація:

Распашонка - `сорочка особливого крою без усяких застібок (іноді на зав'язках) для немовлят' > `малогабаритна квартира з двома розташованими одна проти одної маленькими спальнями, двері яких виходять у прохідну загальну кімнату' (жартівливе).