Засоби вираження відношення ідентифікації у висловленнях сучасної української літературної мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Засоби вираження відношення ідентифікації у висловленнях сучасної української літературної мови

відношення ідентифікація зсунута рема

Висловлення з відношенням ідентифікації на зразок Коли батя одержав від тебе [Володьки] листівку, оту, що з хвилями океану, з пальмами,.. як дитина, радів (О.Т. Гончар) привертали увагу лінгвістів - прихильників динамічного підходу до мови, оскільки відношення ідентифікації належать до таких мовних явищ, адекватний опис яких неможливий без урахування "комунікативної ситуації, де одночасно присутні і мовець, і текст, і смисл" [6, 100]. Зокрема, П. Стросон наголосив на залежності референції від комунікативної структури висловлювання [8]. Д. Вайс встановив, що сутність речень з відношенням ідентифікації полягає в тому, що вони повідомляють адресату (слухачу) про можливість зміни висловлення Х, референт якого є йому ще невідомим (принаймні так вважає мовець) на висловлення У, референт якого передбачається відомим [4]. Н.Д. Арутюнова проаналізувала засоби вираження відношення ідентифікації на рівні простого речення [1; 2]. Необхідною умовою здійснення функції ідентифікації, на думку мовознавця, є використання таких ознак, які можуть бути віднесені до предмета або особи на об'єктивному рівні. Так, запитання Хто та вродлива дівчина, що вчора була на вечірці? (розмовне мовлення) може стати причиною непорозуміння, оскільки мовець ризикує розійтись у смаках з адресатом. О.В. Падучева ж розглядала комунікативну структуру референтних висловів, наголошуючи на таких засобах вираження відношення ідентифікації, як контрастний наголос та актуальне членування простих речень з відношенням ідентифікації, і пропонуючи для аналізу використовувати терміни "зсунута рема" і "підкреслена тема" [5]. Але умови реалізації відношення ідентифікації та засоби його вираження на рівні складних конструкцій залишилися поза увагою лінгвістів.

Ідентифікація у перекладі з латинської мови (idem - той же самий і facere - робити) означає уподібнення. Термін був введений Фройдом. У синтаксичній теорії це явище відоме під різними назвами: "денотативна (онтологічна) тотожність" (Н.Д. Арутюнова, Н.Г. Горголюк), "одинична референція", "означена референція", "ідентифікуюча референція" (П.Ф. Стросон, Дж.Р. Сьорл, Донелан).

Поняття відношення ідентифікації включає як істотний елемент презумпцію мовця про наявність у слухача ідентифікуючого знання, а саме: існуючий об'єкт у якомусь відношенні виділений серед інших. Мовець апелює до відповідної частини ідентифікуючого знання слухача для того, щоб вказати йому, якому з об'єктів відноситься повідомлення [Стросон]. Тому основною ознакою досліджуваних речень є комунікативна нерівноцінність двох висловлень, які прирівнюються, оскільки невідоме встановлюється через відоме.

Відношення ідентифікації відбувається за двох умов: намір ідентифікувати одиничний предмет і здатність це здійснити (завершена чи успішна референція) [Сьорл]. При успішній референції об'єкт не може бути однозначно визначеним для слухача, хоча мовець здатен зробити необхідні уточнення за вимогою. Наприклад, у висловленні на зразок: Чоловік, що мене пограбував, був одягнений у джинсовий костюм темно-синього кольору (розмовне мовлення) неможливо відразу ідентифікувати грабіжника, необхідно ще, крім одягу, визначити такі ознаки, як зовнішність, зріст, індивідуальні прикмети (татуювання, шрами, порізи). Завершена ж референція - це така, за якої об'єкт недвозначно ідентифікується для слухача, напр.:

- Схаменися, Томашику. Час спати, - умовляє його стара, - вдосвіта треба ж вставати: не виспимось.

- Виспимось, - бадьоро відповідає Томаш. - От тільки трішечки засиплю. Чим я не мірошник! Домелю! Ще й, як той Антін, поховаю Мертвяка з усіма панами.

- Який Антін? - питає стара.

- А той, що рибалка розказував (З.М. Тулуб).

Засоби вираження відношення ідентифікації можуть бути "мовними", тобто граматичними (займенники, позиція в реченні) і лексичними, а також "немовними" (ситуативними - наголос, тема-рематичне членування; жест - без звернення до значення, а прямою вказівкою на необхідний предмет).

Серед основних засобів вираження відношення ідентифікації на рівні простого речення виділяються мовознавцями [2; 5] такі:

1. Дейктичні займенники, що виконують вказівну функцію у випадках відсутності власних назв, напр.: Ось цей будинок (розмовне мовлення).

2. Власні назви, які виконують номінативну функцію щодо об'єктів і мають властивість одиничної референції, незалежно від умов комунікації. Зокрема, власним назвам віддається перевага, якщо функція ідентифікації домінує в тих випадках, коли мова йде про предмет, що є відомим як мовцю, так і адресату (в оптимальному випадку емпірично). Напр.:

Долорес:

- … Один щасливий лицар зліз на гору

і доступив руки і серця панни.

Що ж, Анно, мрія ся уже справдилась,

бо та принцеса - то, звичайно, ти,

убиті лицарі - то ті панове,

що сватались до тебе нещасливо,

а той щасливий лицар - дон Гонзаго.

(Леся Українка).

3. Одним із основних засобів вираження відношення ідентифікації є тема-рематичне членування і порядок слів. У досліджуваних реченнях рема позначає нове, тобто те, що лише вводиться в поле зору, але при цьому "це нове" повинно бути відомим з минулого досвіду - інакше не буде ніякої ідентифікації, а тема - невідомим, інакше немає потреби в ідентифікації [1]. Це відбувається внаслідок зсунутої реми та підкресленої теми.

Рема - це компонент, що включає слово з головним фразовим наголосом. При нормальній, не емфатичній, будові речення рема - це кінцева група. Речення зі зсунутою ремою виникають внаслідок перетворення зсуву реми, тобто деяке слово або група слів набуває контрастний фразовий наголос і переходить в кінець речення, стаючи його зсунутою ремою, а залишок переноситься на початок із внутрішньою перестановкою слів, як правило, одержуючи другорядний фразовий наголос (висхідний) [7]. Так, речення Купив квіти Михайло виходить внаслідок зсуву реми зі слова купив на слово Михайло в реченні Михайло квіти купив (розмовний стиль). Рема, що є групою підмета або додатку, як правило, зсунута; нормальна ж рема є групою присудка.

Підкреслена тема є актуальною за умови, коли мовець хоче відзначити, що в попередньому контексті йшлося про декілька різних об'єктів, а в даному реченні в центрі уваги опиняється один з них, наприклад: На кожній руці в нього [чабана] по годиннику, один спішить, другий відстає, так він поглядає на той, що спішить, по ньому пасе…(художній стиль).

4. Порядок слів та контрастний наголос. Наприклад: Петру сподобалась Віра (тобто інші не сподобались) пор.: Петру сподобалась Віра (а іншим не сподобалась).

На рівні ж складного речення умови відношення ідентифікації та засоби вираження його складніші: вказівні займенники й ідентифікуючі дескрипції, контекст, слова з видільно-обмеженим значенням і контрастний наголос.

Наприклад, у реченні: Це, мабуть, той, що по радіо Тоню вітав, - приколисуючи дитину, сказала Корнієва молодиця і потім звернулась до льотчика: - Ціла ж тут історія в нас, Петре…(О. Гончар) відношення ідентифікації відбувається через використання не лише вказівного займенника той ("дейктичного показника"), а й ідентифікуючої видільної дескрипції -"дескриптивного терму" ( по радіо Тоню вітав).

Комунікативна функція висловлення з відношенням ідентифікації полягає передусім у вказівці на предмет, про який робиться повідомлення, тому мовець акцентує увагу на ознаці або відношенні, що здатні виділити об'єкт з класу подібних. Серед таких ознак і відношень можна назвати:

1) відношення родинної спорідненості: Крім Баглая - молодшого, є ще Баглай - старший, що за свій темперамент та задиркуватість раніше був знаний на селищах як Іван - дикий, Іван - рудий, а з певного часу відомий більше як «отой Баглай, що в Індії», або просто Віруньчин Іван (О.Т. Гончар);

2) відношення додатковості: Пораєм корів, а я [Вірунька] ні ясел, ні силосу не бачу, все поглядаю на шлях, коли вже ті шефи приїдуть, а з ними той рудий - кучерявий, що в нього щось шалене в очах…(М. Коцюбинський);

3) партитивні відношення, напр.: На прохання Леверьє астроном Іоган Галлі пильно спостерігав той сектор неба, на який йому вказав математик (Г.В. Железняк).

Належність предмета до більшості може бути підкреслена і сполученнями один з, один з тих, з тих, які мають видільно-вказівне значення, напр.: Дашенька перейняла від батька залюбленість у безмовний тваринний світ і тому серед майбутніх зоотехніків у академії була одною з тих небагатьох, хто вибрав собі фах за покликанням, хоч ніхто їй і не вірив так само, як ніхто не вірив попервах у Веселоярську (П.А. Загребельний);

4) сингулярні для певного фрагменту світу ознаки: Проси ще! - казав Гаврило, одбираючи випрохані гроші. - Біжи он за тією панею, що на голові пір'ячко теліпається (М. Коцюбинський);

5) локальні відношення: Яке вікно, який балкон? Може, отой, де чиїсь вудки стирчать? (О.Т. Гончар);

6) посесивні відношення:

Годвінсон (до Едіти)

- Я жалкую, що покарав Господь

побожну матір нечестивим сином,

але вже я не можу зоставатись

в тім домі, де господарем ваш син.

(ЛесяУкраїнка).

7) креативні відношення: Це ж який письменник? Отой, що «Роксолану» нашкрябав? (П.А. Загребельний);

8) участь у події: Ніхто так і не збагнув, кого Тиміш назвав йолопом - Василя чи того, хто звів гвинтівку (Ю.М. Мушкетик).

Проте не всі дескрипції рівноцінні щодо мети ідентифікації. Наприклад, у реченні Згодом навіть феодали стали продавати розташовані на їхніх землях парафії і монастирі тому, хто більше заплатить, або відписували їх своїм родичам, що не мали права успадкування (з підручника) дескрипція не вказує на ознаки конкретної особи, тому що людей, спроможних заплатити, може бути багато.

Одним із широковживаних граматичних засобів представлення відношення ідентифікації в англійській мові є артикль the, наприклад, в реченні The restriction on the change of quantum number in a transition is the selection rule for the rigit rotator (науковий стиль) означений артикль при предикативному члені означає "той самий" (тобто те саме відоме правило вибору). Означений артикль вказує на певну особу або предмет й тим самим виділяє їх з класу, до якого належать, тобто ідентифікує, як-от: The doctor examined John (художній стиль). Наявність означеного артикля перед словом doctor свідчить про те, що йдеться про лікаря, якого викликали, або до якого Джон звертався, або про якого перед цим щось говорилося, тобто конкретну особу. Однак, В.Є. Шевякова наголошує, що означений артикль не завжди вказує на конкретну особу або предмет [10], пор: The lion was my friend (лев був моїм товаришем) та The lion is a carnivorous animal (лев - хижак). У першому прикладі означений артикль є додатковим уточненням у тексті і вказує на певного лева, а в іншому - використання артикля підкреслює, що маються на увазі всі об'єкти даного роду незалежно від ситуації.

Означений артикль слугує засобом ідентифікації в таких випадках [6]:

1. Коли з ситуації або контексту зрозуміло, про яку особу або предмет йде мова, наприклад: Please, close the window (мова йде про вікно, відчинене в даний момент); Where is the key?(тобто ключ від певних дверей, певного столу тощо); Put your book on the shelf (мається на увазі єдина полка в кімнаті або та, на якій звичайно лежить ця книга).

2. Коли особа або предмет, названі раніше, знову згадуються в розмові або тексті, як-от: When I entered the room I saw a man standing at the window. The man was very old (художній стиль); Once there lived an old doctor in a small town. The doctor was known to everybody in the town as very kind man (художній стиль).

В українській мові артиклю the відповідають вказівні займенники той, цей, пор. I see a dog. The dog is black (англ. мова; розмовний стиль) - Я бачу собаку. Той собака чорний (укр. мова).

Також за допомогою препозиції артикля the відбувається введення рестриктивного підрядного складнопідрядного речення. Саме артикль сигналізує про намір мовця використати розряд предметів, що позначені іменною групою, і повинен розглядатися як функція обмежувального підрядного, віднесеного до назви. Обмежувальні підрядні виводяться з контексту і стають метою пошуку предмету мови, наприклад: The house in which we live is in the centre of the town (підрядне означальне речення in which we live - обмежувальне; воно визначає, про який саме будинок говориться в цьому реченні); This is the man about whom we spoke yesterday (художній стиль); The letter that I received from him yesterday is very important (художній стиль); The vessels which arrived at the port yesterday were built in Russia (художній стиль).

З. Вендлер вважає, що речення з відношенням ідентифікації (так він називає речення з обмежувальними підрядними) завжди можна трансформувати в буттєві речення, як-от: I see a house - There is a house I see; A boy had dinner with me - There is a boy who had dinner with me [13, с.64].

В українській мові складнопідрядним реченням з обмежувальним підрядним відповідають присубстантивно-означальні речення, в головній частині яких при опорному слові виступає антецедент той, що має видільно - індивідуалізуюче значення, наприклад:

Річард (до Едіти)

- Та хоч би в тій книзі, що ти в руках держиш. Я прочитав уважно притчу…(художній стиль).

Обов'язковою умовою існування відношення ідентифікації є контекст. Зіставлення функцій вказівного займенника та означеного артикля в анафоричних структурах англійської мови відбувається у таких контекстах [5]:

1) контексти, в яких повтор обов'язково супроводжується вказівним займенником, наприклад: I am going to call on him at five o'clock. I hope he will come home by that time (розмовний стиль). У цих контекстах ідентифікація обов'язкова. Якщо опустити вказівний займенник або замінити його на артикль, то це призведе до розриву контекстуальних зв'язків, а, відповідно, й до розриву зв'язку між іменем та його референтом. Це передусім стосується займенника this зі словом country, що використовується щодо країни, в якій знаходиться мовець або автор, пор.: The export of coal from this country decreased last year (зі статті в англійській газеті) - Експорт вугілля з Англії зменшився минулого року; The import of coal into this country decreased last year (із повідомлення кореспондента з Голландії) - Імпорт вугілля до Голландії зменшився минулого року. Функція вказівного займенника може бути названа в цьому випадку функцією сильної ідентифікації.

2) контексти, в яких займенник й артикль взаємозамінні. У цих контекстах кореферентність антецедента та повтору у більшості випадків буває обумовлена спільністю конототивних ознак, і повтор, як правило, сам в змозі ідентифікувати об'єкт. У таких контекстах використовується як артикль, так і вказівний займенник - в залежності від інтенції відправника, який бажає підкреслити або об'єкт, єдино можливий в даній ситуації, або об'єкт, згаданий вище, як-от: The price of tin is higher than that of copper (that = the price) (науковий стиль); Do you see the white house at the end of the street? My brother lives in that (= the) house (розмовний стиль); He showed me his new dictionary yesterday. He bought that (= the) dictionary in Kyiv (розмовний стиль). Функцію вказівного займенника можна назвати функцією слабкої ідентифікації.

3) контексти, в яких використовується лише артикль. У контекстах цього типу ім'я, використане в повторі, здатне само ідентифікувати об'єкт безпосередньо зверненням до смислу, до референту, наприклад: The Petrovs arrived from Leningrad yesterday (розмовний стиль).

В українській мові відношення ідентифікації, за Н.Д. Арутюновою, відбувається в "контексті життя" та в "контексті мови, дискурсу" [2, с.14]. У "контексті життя" об'єкт, даний в безпосередньому спостереженні, ідентифікується з об'єктом, що існує в нашій пам'яті, тобто зіставляються враження від так би мовити "різних" об'єктів.

В основі цього контексту є впізнання. Ситуація впізнання утворюється при зіставленні ознак особи або предмета, які залишилися в пам'яті, з рисами у безпосередньому спостереженні, як-от: Ничипір вдивлявся в обличчя жінки, силкуючись побачити молоду Дарину, ту, що сміялась найголосніше і співала найдзвінкіше, ту Дарину, за якою впадали не тільки сосонські парубки… Чоловік (Ничипір) намагається впізнати "ту, що сміялась найголосніше і співала найдзвінкіше, ту Дарину, за якою впадали не тільки сосонські парубки", зіставивши риси обличчя молодої Дарини з жінкою, що бачить перед собою. Те, що це речення саме з відношенням ідентифікації, а не тотожності, свідчить різночасовість, виражена лексемами молодиця (молода Дарина) - жінка, а також дескрипція (ту, що сміялась найголосніше і співала найдзвінкіше, ту Дарину, за якою впадали не тільки сосонські парубки), яка вказує на "фонд знань" Ничипіра, на події, що відбувалися в далекому минулому.

Повідомлення про ситуацію впізнання також будується за допомогою дієслова впізнати, що керує двома кореферентними доповненнями, які відносяться до одного і того ж реального об'єкта: впізнати в комусь-то когось. У першому доповненні фіксуються відомості теперішнього спостереження, а у другому - ознаки, що відносяться до минулого, напр.: Станішевський пізнав у ньому того самого парубка, який кинув йому межи очі цукерки, і оскаженіло потяг його канчуком раз і вдруге… (П.Й. Панч); Коли вже був біля огорожі - пізнав того самого пана, якого зустріли в степу (Н. Рибак). Значення дієслова впізнати передбачає знайомство з об'єктом в минулому. Функцію попереднього знайомства з предметом виконує також такі лексеми, як:

1) колись, як-от: - Пишва з міністерства, - обернувся Федір Власович і остовпів: так, це той, що колись вдерся до нього на квартиру…(М.Я. Зарудний) пор.: у особі з міністерства Федір Власович впізнав Пишву; Смішно. Можливо, навіть, що це та сама камера, в якій він [Андрій] колись сидів, в кожнім разі точнісінько така сама (І.П. Багряний); Навколо купи мертвих, а між ними, певно, і Василь. Той, який колись найбільше пестив Володьку, той, який колись, коли Володькові вдарив кінь у око, казав: «Ну, все було б добре, тільки кепсько, що так знівечило нашого Володика» (У.О. Самчук);

2) пригадав: Нарешті пригадав: це той посполитий, що торік утік з Полтавщини (Ю.М. Мушкетик), тобто раніше вже бачив.

У "контексті мовлення (дискурсу)" об'єкт ідентифікується з тим, про який мова йшла в попередньому контексті. Засобами вираження є займенники той, цей, як-от:

Прочанин

- Та й з тим пророком два таких було,

Що звались Юдами. Один земляк мій,

а другий здалека… забув я місто,

з якого був він родом…

Тепер я бачу добре: ти той Юда,

що вчителя продав.

(Л. Українка).

Таким чином, порівняльний аналіз засобів вираження відношення ідентифікації у висловленнях англійської та української мов дозволяє твердити, що порядок слів, контрастний наголос, вказівний займенник є диференційними ознаками для українського мовлення, а означений артикль - для англійського. Контекст же та "обмежувальне" підрядне складнопідрядного речення є визначальним засобом вираження відношення ідентифікації як для англійських висловлень, так і для українських. Однак, у майбутніх наукових працях варто проаналізувати і особливості функціонування висловлень з відношенням ідентифікації, формальну та семантичну організацію їх.

Размещено на Allbest.ru