Вставні слова і словосполучення в текстах ділової мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вставні слова і словосполучення в текстах ділової мови

План

Вступ

1. Основні ознаки ділової мови

2. Поняття про вставні слова і словосполучення

3. Основні групи вставних конструкцій

Висновки

Література

Вступ

Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу. Вона створена зусиллями багатьох поколінь.

Становлення народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.

Мова - найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер - не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об'єктивні закони природи й суспільства. Пізнавальна діяльність людини, її мислення можливі лише на базі мовного матеріалу, слів і речень. Кожний момент діяльності обумовлюється думкою і її носієм - мовою. Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства.

В Україні державною є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя; сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Така важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов'язує добре знати правила й закономірності її розвитку. Щоб оволодіти нормами сучасної літературної мови, треба глибоко вивчати її лексичний склад, фонетичну систему, граматичну будову і стилістичні властивості. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня.

1. Основні ознаки ділової мови

Одним із найдавніших у мові є офіційно-діловий стиль. Він властивий офіційним документам (указам, постановам, законам) і діловим паперам (заявам, розпискам, дорученням), які й дали йому назву. Цей стиль настановляє та інформує громадян і суспільство - у цьому й полягає його основна комунікативна функція. Визначальними рисами є точність і стандартність, однозначність викладу й адекватність розуміння, чіткість і послідовність. Здебільшого офіційно-діловий стиль має писемну форму, тому належить до книжних стилів. Він характеризується сукупністю мовних засобів на всіх рівнях мови, йому властиві:

· слова з прямим значенням, терміни і шаблони, професіоналізми, відсутність емоційна забарвлених слів;

· складні й складноскорочені слова;

· вживання іменників, які ніколи не замінюються займенниками, дієслів теперішнього часу й інфінітивів;

· позаособовий характер дієслів у формі 3-ї особи з невизначено-особовим значенням, словесно-цифровий запис числівників, переважно використовується чоловічий рід (на позначення осіб жіночої статі - теж);

· складні речення, прості - ускладнені зворотами, із прямим порядком слів, безособові речення, за метою висловлювання - розповідні й спонукальні, широко вживаються однорідні члени речення;

· тексти мають чітку організацію, діляться на пункти, параграфи; висловлювання мають констатуючий, ствердний характер, їм не властиві такі типи мовлення, як роздум, розповідь.

Слід наголосити, що стиль ділових паперів і стиль офіційних документів відмінні. Та хоч канцелярське мовлення істотно різниться від мови державних законодавчих актів, функцію вони виконують одну й ту саму - настановчо-інформативну, а це дає підстави відносити їх до одного стилю мовлення.

Отже, офіційно-діловий стиль за своєю структурою, яка виявляється в усіх системах мови, є окремим і повноправним серед інших стилів українського літературного мовлення.

2. Поняття про вставні слова і словосполучення

Слова і словосполучення, введені в речення з метою внесення в нього того чи іншого пояснення або надання йому різних модальних значень, називаються вставними. Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за смислом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова і словосполучення часто використовуються у діловому мовленні, при складанні ділових паперів, ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному діловому мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачам - краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури.

Зв'язок із реченням у вставних конструкціях здійснюється за допомогою інтонації, яка залежить від інтонації всього речення. І якщо простежити, як конкретно виявляє себе кожна складова частина інтонації в різних позиціях вставних конструкцій, зокрема мелодична лінія, висота голосу, час звучання, сила вимови, характеристика пауз, то виходить, що вставні конструкції вимовляються в тісній єдності ч основним реченням і не виділяються ні рухом основного тону, ні інтенсивністю, ні паузами. Тільки на початку речення можна помітити висхідний напрям руху основного тону у вставних словах та виший частотний рівень, а також більшу інтенсивність вимови порівняно з усім реченням: "Отже, почалися сільські весілля, думалось їй" (Є. Гуцало). Якщо вставні конструкції розміщені в середині речення, то пауза спостерігається тільки після них, а не з обох боків: "Зміни на краще, можна сказати, відбулися на моїх очах" (журн.).

Крім того, вставні конструкції приєднуються до речення без сполучників або за допомогою сполучників сурядності та підрядності. З сурядних найчастіше вживаються і, а, з підрядних - як: "Сталевий трос двічі обривався, доки, нарешті, вдалося зірвати з місця примерзлий до землі газик і витягти його на грейдер" (О. Гончар); "І справді, оптимізм - невід'ємна риса трудового народу..." (М. Рильський); "А хіба менш важливе значення мас суворе дотримання ощадливих режимів застосування пестицидів? Щороку ми, як правило, використовуймо їх велику кількість" (журн.).

Вставні конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям ч річних боків. Найважливіші з них - за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома. За складом, наприклад, розглядаються вставні слова, словосполучення і речення у зв'язках з вираженням компонентів різними частинами мови та частками. Семантичний поділ на групи поєднується з різними способами оформлення думки. офіційний діловий мовлення словосполучення

За складом виділяються вставні слова, словосполучення і речення. У ролі вставних слів найчастіше виступають модальні слова: мабуть, певно, безперечно, можливо, безсумнівно та ін. Більшість із них співвідноситься з прислівниками: звичайно, нарешті, власне, імовірно, взагалі, навпаки тощо. Або просто прислівники, утворені від інших частин мови, у тексті стають вставними словами: по-моєму, по-твоєму, по-перше, по-друге, по-двадцяте, зрештою, наприклад, без сумніву, по суті (прислівникові сполучення) та ін.

Прислівникові і співвідносні з ними модальні слова в ролі вставних слів розрізняються лише в контексті: прислівник пояснює переважно дієслово, виражаючи спосіб дії, а модальне слово вказує на ступінь вірогідності, який характеризує все речення.

Деякі дієслова також можуть виконувати роль вставних слів, граматично відриваючись від інших слів у реченні (даруйте, дозвольте, бачу, може, розуміється, знаєте, чуєте, буває тощо).

Деякі сполучники, частки відіграють роль вставних слів: проте, однак, власне, мовляв, мов (рідко), отже, втім тощо. Слова однак і проте бувають вставними і надають значення модальної протиставності тільки тоді, коли вони стоять у середині речення. На початку речення це звичайні протиставні сполучники сурядності і після них не треба ставити кому.

У другу групу умовно можна виділити вставні словосполучення і сполучення слів: чого доброго, коротше кажучи, кажучи відверто, з дозволу сказати, чесно кажучи, з одного боку, як правило, як звичайно, як відомо, на щастя, на лихо, на диво, за словами... Словосполучення бувають вільні і фразеологічні (дієслівні та іменні). До вільних належать такі: на мою думку, сказати по правді, за словами (переказами) чиїмись тощо. До фразеологічних - в усякому разі, таким чином, власне кажучи, так би мовити, хвалити Бога (долю), пробачте на слові та ін.

Характер відношень між вставним словом і словосполученням, з одного боку, і словом речення, з яким вони пов'язані, зовсім інший, ніж у звичайному синтаксичному словосполученні при вільному сполученні слів. Тут нема граматичної злитості, семантичної єдності компонентів, які дозволяють словосполученню виконувати номінативну функцію: "Постать Джмелева як пасічника, либонь, найколоритніша на Україні" (С. Колесник). Віднесеність вставного слова либонь до присудка зумовлена метою, характером та обстановкою висловлювання в цілому, а не необхідністю семантичного розкриття присудка.

Вставними можуть бути й цілі речення, переважно односкладні - означено-, неозначено- та узагальнено-особові, безособові.

3. Основні групи вставних конструкцій

За значенням виділяються такі групи вставних конструкцій:

1. Ті, що виражають ступінь вірогідності повідомлюваного: безперечно, безумовно, справді, очевидно, можливо, може, розуміється, певно, звичайно, мабуть, здається та ін.

2. Ті, що вказують на зв'язок думок, послідовність викладу чи його завершення: по-перше, по-друге, між іншим, до речі, втім, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином тощо.

3. Вставні конструкції, які виражають почуття мовця: на жаль, на лихо, на щастя, на диво, чого доброго, на біду превелику тощо.

4. Ті, що вказують на характер висловлення або спроби оформлення думок: сказати по правді, коротше кажучи, іншими словами, так би мовити та ін.

5. Вставні конструкції, які вказують на джерело повідомлення: на думку..., за словами..., як кажуть, признатися, думаю, каже, за повідомленням..., на наш погляд, по-моєму тощо.

6. Вставні конструкції, звернені до співбесідника, щоб привернути увагу: розумієте, бач, бачте, чуєш, пам'ятаєте, уявіть собі, даруйте, пробачте на слові та ін.

Інші групи менш виразні і не дуже численні.

Місце розташування вставних конструкцій в основному в основному реченні довільне, проте найчастіше розміщуються вони на початку і в середині речення. Рідше зустрічаються в кінці його.

З розділових знаків, що виділяють вставні конструкції в реченні відокремлюють їх від інших членів, переважають коми. Якщо вставні конструкції входять до складу відокремлених членів речення, то вони, як правило, не виділяються комами.

В текстах ділової мови здебільше використовуються такі вставні слова і словосполучення:

1. Вставні слова і словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь впевненості або невпевненості в повідомленні.

Наприклад: звичайно, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, немає сумніву, видно, очевидно, припустимо, відома річ, сказати правду, як-не-як, так би мовити, видимо, либонь та ін.

2. Вставні слова і словосполучення, що вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Наприклад: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких) тощо.

3. Вставні слова і словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, по-третє, кінець кінцем, мало цього та ін.

Висновки

Явище вставленості, або вставності, тлумачиться в українському мовознавстві неоднозначне через його змістову неоднорідність. Вставним конструкціям приписується суб'єктивно-оцінне значення, вставленим - додатково інформаційне. Психологічна ж основа для вставних і вставлених конструкцій та сама: включати супровідні "змісти" в речення, виражати другий, неосновний план повідомлення. Формально, з погляду синтаксичного, явища вставності і вставленості розмежувати неможливо. Вони розмежовуються лише на рівні змісту і комунікації, коли беруться до уваги учасники спілкування, їхні установки, цілі, смисли. Розмежування цих явищ вимагає іншої термінології, оскільки "вставність" і "вставленість" за змістом принципово не відрізняються. Отже, з погляду синтаксичного, маємо одне явище вставності, або вставленості.

Синтаксичний підхід до вставних конструкцій означає розгляд їх із погляду місця і ролі в структурі речення. Вставні конструкції не є членами речення і ніби "порушують" його структуру, вводячи другий план повідомлення у зміст речення. Другий план повідомлення може включати суб'єктивну оцінку і логіку впорядкування змісту речення, побіжні факти тощо, що так характерно для текстів ділової мови.

Література

1. Паламар Л. Українське літературне мовлення. - К., 1997.

2. Сучасна українська мова. - К., 1997.

3. Шевченко Л. Сучасна українська мова. - К., 1993.

Размещено на Allbest.ru