Мовна компетенція у студентів як складник фахової культури майбутнього лікаря

Размещено на http://www.allbest.ru/

МОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ У СТУДЕНТІВ ВНЗ ЯК СКЛАДНИК ФАХОВОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ

Homo sapiens - це Homo еloquens

(Людина розумна - це людина, яка спілкується)

Уміння спілкуватися в різних ситуаціях із дотриманням установлених норм є однією з найголовніших соціальних вимог, що ставляться до юнацтва. Звичайно, ефективність мовленнєвого спілкування багато в чому залежить від вікових, індивідуальних особливостей людини, яка вступає в контакт з іншими, особистості, яка володіє комунікативною компетенцією.

Одне із важливих завдань вищої школи на сучасному етапі плягає у підготовці випускників до ефективного мовленнєвого спілкування, готовності до розуміння мовлення інших, здатності до власної мовленнєвої творчості, що відповідає компетенції мовної особистості. Проте повсякденність переконує, що студенти-медики волдіють низьким рівнем мовної компетенції. Звідси й випливає актуальність нашого дослідження, яка зумовлена у подальшому удосконаленні системи вивчення української мови. Усвідомлення означеної проблеми, а також потреба в науковому обґрунтуванні й розробленні методики формування та розвитку мовної і мовленнєвої (та їх різновидів) компетентностей студентів зумовили вибір напряму нашого дослідження

Об'єктом є професійна мовна і мовленнєва підготовка студентів ВНЗ.

Предмет дослідження ? зміст і технологія формування професійної мовної компетенції студентів ВНЗ.

Мета дослідження полягає у створенні системи роботи з використання найефективніших видів та формах навчальної, наукової роботи зі студентами (у тому числі іноземними) й обґрунтуванні її ефективності для формування мовної компетенції студентів.

Завдання роботи полягає у підборі найбільш оптимальних методів та прийомів навчання, розробці системи вправ та завдань, які б підвищували мовну компетентність студентів-медиків.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз навчальних планів), емпіричних (спостереження за мовленням студентів у різних сферах професійного й неофіційного спілкування; бесіди, проведення тестувань та зрізів знань; вивчення досвіду роботи викладачів).

Мовна компетенція це потенціал лінгвістичних знань людини, сукупність правил аналізу і синтезу одиниць мови, які дають можливість будувати й аналізувати речення, користуватися системою мови з метою спілкування.

У дослідженнях сучасних учених представлені складові мовної особистості: мовна, мовленнєва, предметна, прагматична, комунікативна компетенції, постійний інтелектуальний розвиток, духовне багатство особистості; акумулювання мовних традицій, розвиток психічних процесів: пам'яті зорової та слухової, мислення абстрактного (понятійного) й образного (художнього), спостереження, уяви репродуктивної (відтворювальної) й творчої. Зміст мовної компетенції можна розкрити через її складові знання, вміння і навички. Знання, вміння і навички вважаються складовими будь-якого виду компетенції. Між мовними знаннями, з одного боку, і вміннями та навичками, з іншого, існує взаємоспрямований зв'язок. Мовні знання зумовлюють виникнення мовленнєвої реакції або реалізації цих знань у вміннях і навичках, а певний мовленнєвий досвід спричинюється до підсвідомих чи свідомих узагальнень.

Формування мовної особистості означає не тільки набуття людиною певних знань, умінь і навичок, але й самовиховання свідомого ставлення до мови, що виражається в прагненні та вмінні мовців спілкуватися рідною та іншими мовами, відповідальному ставленні до власного мовлення, постійній, наполегливій роботі над його вдосконаленням.

У ТДМУ імені І. Горбачовського уже понад 12 років навчаються іноземці з понад 50 країн світу. Протягом першого та другого років навчання студенти-іноземці вивчають українську мову. Нашим завданням також є також забезпечення оволодіннями ними певним рівнем мовних знань. Мовну компетенцію іноземця тлумачать як опанування коду мови на певному етапі навчання, її кваліфікують як «знання граматики...мови в найширшому значенні і достатнього запасу лексики. Мовна компетенція необхідна для структурування і погодження граматично коректних висловлювань мовою, що вивчається, відповідно до комунікативно-прагматичних цілей спілкування» [3 ]. Залежно від ступеня опанування мовою говорять про: а) граматичну компетенцію, яка належить до формального боку мови морфологічна, синтаксична, словотвірна; б) лексичну компетенцію, яка об'єднує в певній мовній системі лексичні структури. Мовна компетенція є своєрідною преамбулою до породження висловлювань чужою мовою, реалізується через мовлення. Без такого зв'язку вона залишається тільки потенційною можливістю.

Зміст мовної компетенції це засвоєння категорій і одиниць мови та їх функцій, вивчення закономірностей і правил оволодіння системно-структурними утвореннями семантичного, синтаксичного, морфологічного, фонологічного характеру, які необхідні для розуміння і побудови мовлення, це здатність розуміти й реалізувати граматичну природу висловлювання.

За чинною програмою 40 годин виноситься на практичні заняття, 68 на самостійне опрацювання. Значна увага в курсі «Українська мова за професійним спрямуванням» приділяється засвоєнню мовних стереотипів комунікації медика (етикетні вислови, мовні кліше, терміни, професійні жаргонізми), виправленню типових помилок у застосуванні цих стереотипів.

Фахова мова медика це діалоги фармацевта з покупцем в аптеці або лікаря з хворим у поліклініці чи лікарні, написання різних довідок, протоколу операції, історії хвороби чи реферату. Обов'язковим для будь-якої фахової мови є вживання специфічних термінів високого рівня стандартизації, зваженість і точність формулювань, І цілком природно, що саме терміни перебувають у центрі уваги, коли йдеться про опанування фахової мови.

Однак і загальновживана лексика у фаховій мові зазнає певних змін, окремі слова набувають нових значень або нових відтінків

Для повноцінного спілкування треба мати необхідний словниковий запас і вміти правильно будувати речення.

Формування мовної компетенції студентів-медиків залежить великою мірою від роботи викладачів-словесників на практичних заняттях з української мови. Пропонуємо використання методу тестового контролю мовної компетенції, вивчення найпоширеніших мовних конструкцій фахової мови медика під час виконання різнопланових завдань та вправ.

Тестовий контроль

До важливих засобів формування свідомості студентів дослідники відносять народну творчість, мистецтво, безеквівалентну лексику та ін. Це зумовлює введення в навчально-виховний процес відповідного дидактичного матеріалу.

Питання контролю мовної компетенції неодмінно пов'язане з тестуванням знань, умінь та навичок з фонетики, лексики і граматики української мови. Тестовий контроль мовної компетенції іноземця неодмінно наштовхується на індивідуальні чинники, що можуть значно вплинути на об'єктивність оцінювання. У такому випадку найдоцільнішим вважається зіставлення індивідуальних особливостей тестованого (темп мовлення, паузи нерішучості) з відповідними чинниками при спілкуванні його рідною мовою. Цей підхід методично виправданий, але його важко врахувати у загальному тесті з української мови як іноземної, оскільки аудиторія тестованих різномовна. Створення об'єктивної системи оцінювання мовної компетенції іноземця стає можливим з урахуванням того, що мовленнєві вміння і навички є виявом мовних знань, мінімізують їх і створюють базу для чіткої організаційної схеми безпосередніх об'єктів контролю.

Отже, тест безпосередньо вимірює рівень володіння конкретними вміннями та опосередковано рівень володіння відповідними мовними знаннями.

Продуктивність засвоєння термінів та їх активне використання в усному та писемному українському фаховому мовленні багато в чому залежить від відповідної системи підготовчих вправ, послідовно спрямованих як на переклад та вдумливе засвоєння термінології, так і на активізацію вмінь говоріння та слухання, необхідних для застосування цієї термінології у конкретних робочих ситуаціях.

Ефективним є поєднання вправ як репродуктивного характеру, що виконують ознайомлюючу функцію, так і творчих, що сприяють активному самостійному використанню термінологічної лексики відповідно до виробничої ситуації.

Серед великої кількості репродуктивних вправ ефективним є використання наступних:

· дати усно тлумачення фаховим термінам українською мовою;

· дібрати терміни до запропонованих визначень;

· скласти термінологічний словник до тексту з фахового підручника, давши пояснення термінам;

· переказати матеріал попередньої лекції, звертаючи увагу на вимову та вживання фахової термінології.

Вправи творчого спрямування повинні бути складнішими і передбачати більшу самостійність студента при їх виконанні, наприклад:

· за допомогою словника доберіть до термінів синоніми, складіть з них пари, введіть терміни-синоніми в речення, враховуючи відтінки їх значень;

· за допомогою словника доберіть до термінів антоніми, складіть з ними речення;

· складіть усне висловлювання фахового спрямування, використовуючи професійну термінологію;

· складіть діалог виробничої тематики, насичений вашою фаховою термінологією;

· прочитайте текст, виправте терміни, що вжиті з невластивим для них значенням.

Доцільним є також застосування вправ порівняльно-зіставного типу, що допомагають студентам відчути специфіку виучуваних понять, ілюструють особливості нормативного фахового мовлення порівняно з розмовно-побутовим; та вправ на переклад, що виявляють "поряд із спільними ознаками, котрі є характерними для близькоспоріднених мов також риси своєрідні, національно специфічні". Вправи цих типів дозволяють проаналізувати особливості виучуваних понять на фонетико-орфоепічному, лексико-граматичному та стилістичному рівнях. Крім того, збагачуючи лексичний запас студентів-нефілологів професійно-науковою термінологією, ми одночасно маємо змогу підвищувати культуру мовлення майбутніх фахівців, звертаючи увагу на:

· особливості вимови та правопису того самого терміна в російській та українській мовах;

· доречність використання термінів та професіоналізмів у різних мовних ситуаціях;

· нюанси вживання термінів-синонімів (дублетів - власне українського слова та інтернаціоналізму) у фахових текстах;

· особливості перекладу стійких термінологічних сполук, що не мають точних українських відповідників російським варіантам та ін.

Застосування таких видів роботи допоможе студентам уникати сліпого калькування при перекладі фахової літератури та написанні текстів професійного спрямування, орієнтує на вживання нормативних форм термінолексем та фахових фразеологічних терміносполучень, дає можливість знаходити складні перехресні відношення в найбільш близьких мовах, як то російська та українська, що є надзвичайно цінним для південно-східних регіонів України.

Безперечно, найбільш доцільним для формування мовленнєвої фахової компетенції на основі науково-професійної термінології є використання текстів зі спеціальності. Невеликих за обсягом, доступних за змістом, насичених словами, стійкими словосполученнями та граматичними конструкціями, характерними для мови спеціальності. Тільки на рівні тексту виучувані професійні терміни постають як цілісна комунікативна система, придатна для використання в певних робочих ситуаціях, а не як сукупність розпорошених лексем та синтагм.

Самому викладачеві-мовнику не під силу організувати роботу над вивченням фахової термінології як системи, що слугує основою для опанування майбутньою професією, знайти інформативні тексти за фахом, із великої кількості термінів відібрати найбільш уживані у певній сфері виробництва. Отже, перспективи виходу з цієї ситуації ми вбачаємо у тісній співпраці викладачів української мови (за професійним спрямуванням) із викладачами профілюючих фахових дисциплін, у створенні інтегрованих методичних посібників з української мови, наповнених текстами, що несуть у собі базові знання для майбутніх спеціалістів, насичених найуживанішою фаховою термінологією, створенні перекладних словників-мінімумів фахових термінів та професійних сполук, які б описували фахову термінологію у терміносистемі, тобто з урахуванням усіх родо-видових та логіко-понятійних зв'язків. Бажаним було б викладання і самих професійно зорієнтованих дисциплін держаною мовою, збільшення кількості україномовних підручників та галузевих перекладних та тлумачних словників. Лише зацікавивши студентів їх майбутньою спеціальністю, ми зможемо привити любов до української мови та отримати національно свідомих, мовленнєво компетентних фахівців, що зможуть досягти особистісного й професійного самовизначення та домогтися самореалізації.

Переклад вправ

Незважаючи на те, що переклад як навчальна вправа давно використовується в методиках викладання мов (його ефективність і необхідність застосування обґрунтовували видатні лінгвісти і методисти А.Д. Алфьоров, Н.М. Баженов, Л.А. Булаховський, Ф.І. Буслаєв, К.Д. Ушинський, О.М. Фінкель та інші), проблема його доцільності під час вивчення другої мови була й досі залишається предметом дискусій. Передусім це стосується навчання іноземної мови, але загальне неоднозначне ставлення до цього виду роботи позначилося й на методиці викладання близькоспоріднених мов. І хоча багато сучасних дослідників і методистів рекомендують використовувати переклад у методиці викладання другої близькоспорідненої мови (Н.М. Арват, О.М. Біляєв, Н.І. Волошанівська, Є.П. Голобородько, А.П. Коваль, В.Я. Мельничайко, О.В. Пасхіна, Н.А. Пашківська, В.І. Помагайба, Г.І. Савицька, М.Б. Успенський, А.П. Феоктистов, О.Н. Хорошковська, І.Г. Чередниченко та ін.), однак він посідає недостатнє місце в системі навчання української мови як другої.

У навчальному посібнику В. Юкала «Культура мови» подана система вправ і завдань, спрямованих на розвиток мовної культури студента-медика. «Словничок труднощів російсько-українського перекладу» допомагає студентам виправити типові помилки (особливо русизми), які мають місце у фаховому мовленні лікарів: «круглодобово/цілодобово»; «алое/алоє»; «синець/синяк» тощо . Значної уваги в посібнику приділено засвоєнню мовних стереотипів комунікацій лікаря, виправленню помилок у застосуванні цих стереотипів («завідувач відділення/завідуючий відділенням»; «кардіограма/кардіограма серця»), акцентуаційним нормам: «прогУлянковий/прогугянкОвий»; «асимЕтрія/асиметрІя» тощо. Така робота сприяє оптимізації спілкування в медичній галузі.

Для іноземних студентів, у свою чергу, пропонуємо використовувати англомовні тексти з медичною термінологією для перекладу на українську. Завдання викладача полягає у забезпеченні студентам відповідними текстами, вивченні словникового мінімуму теми. В результаті студенти збагачують свій лексичний запас фахової української термінології.

Рекомендуємо використовувати й технічні засоби на практичних заняттях з української мови для підвищення мовної компетенції студентів. Для іноземців доречним є використання аудіозописів алфавіту, вимови звуків, які є типовими лише для української мови ([г], [ж] [ц] [щ], фрикативних [дж], [дз]). Це сприятиме покращенню рівню знань з фонетики, яка є фундаментом для подальшого вивчення іноземної (української) мови. Прослуховування діалогів, аудіювання також варто застосовувати з метою вироблення фонетичної, лексичної, морфологічної, словотвірної компетенцій.

Висновки

На сьогоднішній день актуальним залишається питання про форми, методи й засоби організації навчальної діяльності студентів, які сприятимуть удосконаленню мовленнєвих умінь і навичок, необхідних для фахівців галузі охорони здоров'я. Сформованість професійного мовлення майбутніх медичних працівників має бути результатом усебічної підготовки, орієнтованої на фахову майстерність спеціаліста.

Потрібно й далі продовжувати роботу у цьому напрямку, застосовуючи комунікативно-діяльнісний, функціонально-стилістичний, проблемний, етнопедагогічний, українознавчий, системний підходи. Розвивати мовну компетенцію можна з використанням інноваційних технологій. У випадку із студентами-іноземцями маємо враховувати ситуацію двомовності й добирати відповідний дидактичний матеріал для збагачення усного й писемного мовлення.

мовний особистість студент лікарь

Список літератури

1. Вятютнев М.Н. Понятие о языковой компетенции в лингвистике и методике преподавания иностранных языков Иностранные языки в школе. - 1975. - № 6. - С. 55-64.

2. Мацько Л. Матимемо те, що зробимо. До питання формування мовної культури // Дивослово. - 2001. -№ 9. - С. 2-3.

3. Ґудзик Ірина. Навчаємо слухати-розуміти українську мову // Рідні джерела. - 1998.- № 1-2.

4. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо: К., Освіта, 1991. - 228 с.

5. Вихованець І.Р. Таїна слова: К., Культура, 1990. - 142 с. 4.

6. Єрмоленко С.Я. Культура української мови: Довідник. - К., Культура, 1990. - 356 с. 5. Мацько Л.І., Сидоренко О.М. Українська мова: Посібник. - К., Либідь, 1995. - 432 с.

Размещено на Allbest.ru