Засоби створення виразності у поетичному творі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Житомирський державний педагогічний університет ім.І.Франко

Кафедра міжкультурної комунікації

КУРСОВА РОБОТА

з теоретичного курсу іноземної мови

на тему

"Засоби створення виразності у поетичному творі"

Житомир-2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження

1.1 Місце поетичного твору у системі функціональних стилів англійської мови

1.1.1 Функція виразності при передачі контекстуального та емоційного значенні слів

1.2 Засоби виразності та їх лінгвістичний аспект у поетичному творі

1.2.1 Епітет

1.2.2 Порівняння

1.2.3 Метафора та метонімія

Висновки до Розділу 1

Розділ 2. Літературознавчий та лігнвістичний аналіз досліджуваних поетичних творів

2.1 Домінантні засоби виразності в англійському сонеті

Висновки до Розділу 2

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

поетичний англійський лінгвістичний виразність

Вступ

Сучасний етап розвитку лінгвістичної думки характеризується підвищеним інтересом вчених до проблематики вивчення тексту, як самостійного об'єкту дослідження.

Створення лінгвістичної теорії тексту втілило в життя ряд підходів до вивчення текстових явищ, однією із них є філологічний, який поєднає лінгвістичний аналіз з літературознавчим.

Предметом дослідження данної курсової роботи є всебічне вивчення стилістичних прийомів, які застосовуються, як засоби виразності у поетичних творах. Курсова робота перебуває у руслі досліджень з лінгвістиці англійського тексту, лінгвостилістиці і інтерпретації текстів,що явялє собою об'єкт дослідження даної роботи.

Для даної роботи важливим завданнями є описати, дати характеристику, якими саме стилістичними прийомами користується автор, щоб підсилити виразність та акцентувати увагу; класифікувати засоби виразності. Метою курсової роботи є простежити та експериментально перевірити їх структурний, семантичний і стилістичний аспекти у художніх текстах.

Актуальність роботи визначається недостатністю вивчення цієї проблеми, і навіть необхідністю вивчення структурно - семантичних параметрів тексту і, лексично стилістичних прийомів, які є обв'язковим компонентом поетичних творів.

Вибір нами саме цього класу виражальних засобів мови: епітета, порівняння, метафори та метонімії, які у роботі вивчаються та експерементально перевіряються, зумовлений їх особливою актуальністю - будучи одиницями мовної системи, вони становлять широкий пласт активно використовуваної лексики, яка є значною частиною англійської фразеології. Компаративні структури являють собою систему виражальних засобів в якій з особливою наглядністю проявляється так звана внутрішня форма мови, багатство власне мовних виражальних ресурсів, і, разом з тим, виразні порівняння розкривають склад образного мислення. Лінгвістична проблема досліджувальних стилістичних прийомів глибинно пов'язана з літературно-художнім та мовним образами.

Взаємодія об'єктивного та суб'єктивного факторів в порівняльній оцінці викликає особливий інтерес, адже істинність оцінки взагалі, а тим паче заснованої на асоціативному мисленні мовника є суперечливою.

Визначені в курсовій роботі проблеми і отримані результати визначають її теоретичне і практичне значення.

В теоретичному відношенні цінним є всебічне вивчення стилістичних прийомів, що дозволяє виявити їх мовностилістичні і функціональні особливості. Дослідження структурних характеристик епітета, порівняння, метафори, метонімії і розкриття їх ролі у процесі текстостворення вносить певний внесок у подальшу розробку лінгвістики тексту.

Практичне значення роботи у тому, що спостереження і деякі висновки досліджень даної роботи можна використати у практиці викладання англійської мови на семінарських і практичних занять. Матеріали дослідження можуть бути рекомендовані для розробки навчально-методичних посібників з аналітичного і домашнього читання.

Матеріалом дослідження для даної курсової роботи є сонети Вільяма Шекспіра.

В роботі використовувалися методи лінгвістичного аналіза:

Аналіз словникових дефініцій, контекстуально-ситуативного і текстового виявлення інформативного значення тропів поетичного мовлення (епітета, метафори);

аналіз компаративної зв'язки при текстовому виявленні порівнянь;

аналіз фразеологічних та довільних сполучень слів при дослідженні розгорнутої метонімії (перефразу);

аналіз стилістичної конвергенції у поетичному творі.

Данна курсова робота складається з двох розділів, висновків дослідження до кожного розділу. В першому розділі даються теоретичні обгрунтування об'єкту дослідження.

В другому розділі перевіряється достовірність теоретичних положень лінгвістичної природи стилістичних прийомів та інформативна значимість їх у поетичних текстах.

У висновках узагальнюється найважливіши результати досліджень, які пов'язаны із завдань даної роботи поставлених на початку проведеного дослідження.

Розділ 1. Теоретичні передумови дослідження

1.1 Місце поетичного твору у системі функціональних стилів англійської мови

Стиль художньої мови, з точки зору лінгвістики є найбільш багатий мовленнєвими ресурсами, багатоплановий і різноманітний.

Основна функція стилю художньої мови -- це шляхом використання мовленнєвих і специфічних стилістичних засобів сприяти задуму автора і більш глибокому розкриттюперед читачем внутрішніх причин умов існування, розвитку або відмерання [23; ст.413]

Стиль художньої мови має таки різновиди: віршована мова, художня проза та мова драматургії. Термін "поезія" термин литературознавчий. Під ним розуміють не тільки мову художніх творів у її відношенні до змісту висловлювання, та найголовнішено, що це вид мистецтва. Це засвідчує і висловлювання одного з відоомих критиків В. Г. Бєлінського про поезію:

"Что такое поэзия? -- спрашиваете вы, желая скорее услышать решение интересного для вас вопроса или, может быть, лукаво желая привести нас в смущение от сознания нашего бессилия решить столь важный и трудный вопрос... То или другое -- все равно; но прежде чем мы вам ответим, сделаем вопрос и вам, в свою очередь. Скажите: как назвать то, чем отличается лицо человека от восковой фигуры, которая чем с большим искусством сделана, чем похожее на лицо живого человека, -- тем большее возбуждает в нас отвращение? Скажите: чем отличается лицо живого человека от лица покойника? ... Дело ясное: в первых есть жизнь, а во вторых ее нет". [15, с.634]

З точки зору лінгвістичної стилістики, нас цікавить, поезія як стиль художеньої мови.

Увірвавшись у прозаїчні оповідання віршований ритм підсилив емоційну тональність висловлювань.

Найбільш яскраве емоційне забарвлення мають саме висловлювання у поетичних творах. Ритм, звукова організація виразів, епіграматичність та інші якості, які випливають із природи поетичних творів, мають значний вплив на підвищення тону емоційної напруги. Взагалі поетичні твори мають найбіль яскраво виражені особливості стилю художньої мови. Саме в цьому різновиді даного стилю мови всі його найбільш типові риси проявляються та представлені у концентрованому вигляді.

В різновиді стилю художньої літератури -- поетична мова, в сучасній англійській мові современном английском домінують елементи письмової, книжної мови, хоча наявність форм і слів розмовної мови в деяких жанрах сучасної англійської поезії - звичайне явище. Вся історія розвитку цього виду художньої мови визначила перевагу книжних елементівнад розмовними. Поезія на протязі багатьох століть вважалась "мистецтвом не для всіх ", і мовленнєві форми цього стилю знаходились в повній відповідності з таким визначенням; слова та форми підбиралися так, щоб задовольнити потреби вибагливого смаку, запобігти тому,щоб поезія стала надбанням широких мас.

"... если поэзия берется изображать лица, характеры, события, -- словом картины жизни, само собою разумеется, что в таком случае она берет на себя ту же самую обязанность, что и живопись, то есть быть верною действительности, которую взялась воспроизводить. И эта верность есть первое требование, первая задача поэзии", -- писав Белінський. [15,с.803]

1.1.1 Функція виразності при передачі контекстуального та емоційного значенні слів

Загальні принципи організації художньої мови спираються на його протиставленість мові побутово-практичного призначення, використання якої обмежується комунікативною (лат. communicatio, від communico -- роблю загальним, зв'язую, спілкуюся) функцією мовлення й не виконує при цьому ніяких естетичних завдань. Мові науково-практичного призначення або, інакше кажучи, мові повсякденного спілкування художнє мовлення протиставляється як таке, що характеризується підкресленою емоційно-смисловою виразністю.

Під виразністю насамперед розуміють своєрідність, виділеність, підкреслену відчутність тієї форми, якою послуговуються для передачі певного повідомлення і яка, за словами Г. Винокура, "не збігається з функцією мови як засобу повсякденного спілкування, і виступає як форма своєрідного її ускладнення". Якщо завдання комунікативної, практичної спрямованості мови полягає насамперед у донесенні до свідомості співрозмовника (слухача або читача) інформації про щось, певного повідомлення, то у випадку, коли ми маємо справу з художнім, а не побутовим мовленням, фактологічно-комунікативна функція мови не виступає як самоціль (говориться тобто не виключно для того, аби про щось повідомити), навіть більше того, в художньому мовленні це повідомлення може бути зведене до такого "критичного" мінімуму, коли те, про що йдеться, мало що важить або взагалі має нульове значення з точки зору його фактичної (тобто достовірної і актуальної) інформативності.

Виразність вияву форми певного повідомлення не пов'язується виключно з мовленнєвою його функцією. У випадку з поетичним твором ми говоримо насамперед про виразність зображення в цілому, маючи на увазі, крім мовленнєвої, предметну зображувальність, а також форму композиційної побудови твору. Мовленнєва виразність пов'язується при цьому з конкретними принципами відбору і сполучення слів, а також формами словотворення, що характеризують своєрідність мовного стилю того чи іншого письменника або поета й водночас можуть бути підведені під певні загальні закономірності.

В цілому виразність спирається на варіативність, тобто можливість різного оформлення приблизно одного змісту, який складає об'єктивну, загальну основу повідомлення.

Об'єктивною передумовою виразності мови є, таким чином, наявність у ній явища емоційності, яку частіше позначають терміном експресивність (від лат. expressio -- вираження), під яким розуміють підкресленість форми вияву почуттів, її здатність справляти емоційний вплив. Через емоційність словесного вираження знаходить свій вияв оціночне ставлення письменника до ним зображуваного, викликається у читача відповідний емоційний настрій, потрібний для осягнення авторської ідеї, її пафосу. Емоційна увиразненість, експресивність художнього мовлення реалізується переважно (але не виключно) за рахунок введення до нього таких слів, словосполучень і синтаксичних конструкцій, що більшою або меншою мірою відступають від загальноприйнятої, узвичаєної мовленнєвої норми (тобто норм нашого повсякденного спілкування) і психологічно сприймаються на її тлі як певна мовленнєва несподіванка, новація, яка в силу своєї неочікуваності порушує автоматизацію нашого сприйняття й тим самим створює передумови для емоційного враження. Про те, що відступ від узвичаєних мовленнєвих норм висловлювання найчастіше супроводжується емоційним переживанням, набуває здатності справляти емоційний вплив на співрозмовника, слухача або читача, писали вже в античності. Зокрема, Арістотель з цього приводу зауважував: "...відступ [від повсякденної мови] сприяє тому, що мова видається більш урочистою: адже люди ставляться до стилю так, як до іноземців або своїх співгромадян. Отож потрібно надавати мові характеру іноземної, оскільки люди схильні дивуватися тому, що [приходить] здалеку, а те, що збуджує подив, приємне", В. Шкловський, коментуючи даний факт, пише: "Історія мистецтва показує нам, що (у всякому разі, часто) мова поезії -- це мова не цілком зрозуміла, а напівзрозуміла.

Яскраво виражена осібність, неповторність характеру того чи іншого художнього твору передусім залежить від того, з якою мірою повноти письменник використовує лексичний запас мови, наскільки вміло він користується всіма її мовленнєвими шарами, починаючи з функціональних стилів літературної мови й закінчуючи діалектно-просторічними елементами, а також виробленими у процесі історичного розвитку мови формами словесного вираження думки. Потрібно досконало володіти мовою, усіма її багатствами, але, крім досконалого володіння мовою, потрібна ще й досконалість думки, якою ця мова живе, і яка, зрештою, і визначає самобутність її характеру, взяту в останній інстанції.

1.2 Засоби виразності та їх лінгвістичний аспект у поетичному творі

Як вже згадувалась раніше, неповторність поетичного твору,а саме залежить саме від поетичній мови, його індивідуального стилю поета , тобто засобів виразності для підкріплення образів якими користується автор. Стилістика вивчає виразні засоби мови з точки зору використання їх у різних стилях мови, поліфункціональності, потенційних можливостей використання в якості стилістичного прийому.[ 23, с. 43] Під виразним засобом ми будемо мати на увазі будь-яку фонетичну, морфологічну, словотвріну, лексичну, фразеологічну або синтаксичну форму, яка існує в системі мови в готовому вигляді, і функцією якої є надання висловленню більшої логічної або емоційної виразності. А під стилістичним прийомом свідоме та цілеспрямоване виділення (підсилення) певного структурного та семантичного значення мовної одиниці (нейтральної або експресивної) яке набуває у мовленні загального статусту і в такий спосіб функціонує як модель.

В даній курсовій роботі ми зосередемо свою увагу лише на деяких тропаях поетичного твору таких як епітет, порівняння, метафора та метонімія.

В стилістиці й поетиці під тропом розуміється семасіологічно двопланове вживання слова, при якому його матеріальна форма реалізує одночасно два значення - пряме і переносне. Зв'язок прямого і переносного значень базується на різних принципах (суміжності, подібності й т.ін.), що зумовлює існування різних видів тропів. Тропіка є системно-структурним утворенням, в якому конституенти (тропи) розподіляються за двома вісями мови - парадигматичною та синтагматичною. Функціонально-семантичне макрополе тропіки складається з полів подібності (епітет, порівняння, метафора, літота/гіпербола), суміжності (метонімія, перифраза) і протилежності (оксюморон, іронія).

Значний інтерес являє собою діахронічний аспект тропіки і питання про гіпотетичний "першотроп", що послужив джерелом усього розмаїття тропів, існуючих нині в мові. На думку ряду лінгвістів, "першотропом" можна вважати метонімію (особливо її різновид - синекдоху), тому що в її oснові лежить асоціативна суміжність контексту (ситуації й референта). [29, ст.103] Так, Ц. Тодоров вважає, що подвоєння синекдохи створює метафору. Тієї ж позиції дотримується й А.Анрі, визначаючи метафору як подвійну метонімію. Проте метонімія навряд чи може вважатися вихідною в становленні тропів. Не підлягає сумніву та обставина, що основною функцією метонімії є ідентифікуюча за відношенням до окремих конкретних предметів і аж ніяк не характеризуюча. Метонімія найменш експресивна зі всіх тропів. Є вагоміші підстави вважати вихідним тропом епітет. Людина з давніх-давен намагалася пізнати різні предмети оточуючого світу, перш за все пізнаючи ознаки й властивості цих предметів, зіставляючи їх з ознаками та властивостями інших предметів, а згодом даючи їм словесні визначення. Первісна мова передає враження від предметів і явищ зовнішнього світу або елементарно, подібно до перших слів дитини, або більш змістовно, за допомогою слів-епітетів, кожне з яких називає певну чуттєво-сприйняту ознаку (А.Шахнарович).

1.2.1 Епітет

Епітет -- це засіб виразності, один із основних тропів поетичного мовлення, призначентй підкреслювати характерину рису,визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле,збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Є підстави вважати, що епітет належить до двох осей, парадигматичної та синтагматичної, одночасно. В наведеному вище прикладі the smiling sеа парадигматичний аспект полягає у виборі експресивного знака, а синтагматичний - у зміні синтаксичної позиції знака, вираженого іншою частиною мови: The sea was smiling(v.-) а the smiling sea (adj.)

Досить чітко проcлідковується тенденція до розподілу епітетів на дві основні категорії. До першої з них відносять узуальні (звичні, традиційні) епітети, до другої - неузуальні, оказіональні. І.Р.Гальперін і Л.Турсунова позначають ці категорії термінами: асоціативні і неасоціативні епітети. Другий термін, однак, уявляється невдалим, тому що неасоціативні епітети взагалі не існують. Будь-який епітет виникає на базі певної асоціації. Не слід змішувати два види різних за характером асоціацій. Узуальні (звичні) асоціації лежать в основі епітетів, що належать до першої категорії, і тому самі ці епітети також сприймаються як звичні. Неузуальні, часто унікальні семантичні асоціації складають основу епітетів другої категорії, що мають оказіональний характер.[23,c.148-143].

У свою чергу, узуально-асоціативні епітети представлені двома підкласами - постійними й описово-оцінними.

Постійні епітети (constant epithets), багато з яких належать фольклору чи виходять від нього, характеризуються максимальною узуальністю (пор. укр. чорні брови, сірий вовк, широке поле, зелений гай тощо):

In that pleasant district of merry England there extended in ancient times a large forest (W.Scott). And now I'm in the world alone upon the wide, wide sea (G.G.Byron). All love is sweet (P.B.Shelley).

Описово-оцінні епітети (descriptive-estimative epithets) вказують на яку-небудь ознаку, що не є інгерентною для всього класу даних предметів, або є суб'єктивною оцінкою означуваного:

That delicately-bronzed skin, /.../ the large liquid eyes, the full but exquisite lips - all the stigmata of passion were there (A.C.Doyle). The water was divine (K.Mansfield.). It was a horrible evening (D.Du Maurier).

Оказіонально-асоціативні епітети є "гібридами", що виникли в результаті перетинання поля епітета з полями інших тропів.

Сфера вживання епітета -- стиль художньої мови. Саме тут він "володарює без обмежень" Чим меньше какой-либо стиль речи допускает в качестве характерных черт проявление индивидуального, тем реже встречаются в нем эпитеты. Их почти нет в деловой документации, газетных сообщениях и других стилях, лишенных индивидуальных черт в использовании общенародных средств языка.

1.2.2 Порівняння

Порівняння - це стилістичний прийом, що полягає в частковому уподібненні двох об'єктів дійсності (або їх якостей), які відносяться до різних класів. Порівнювані предмети не ідентичні повністю, вони тільки чимось нагадують один одного. Констатація їх часткової єдності і дає нове сприйняття предмета.

Порівняння - це структура, що складається з двох компонентів, суб'єкта і об'єкта порівняння, пов'язаних показниками операції уподібнення, такими як like, as, as…..as, as though, as if, such as та інші.

Порівняння може бути лексично вираженим дієсловами seems, resembles, reminds, looks like, порівняльними оборотами і підрядними порівняльними реченнями.

Отже, увагу привертає багатоманіття засобів і форм мовної матеріалізації порівняння. Тому лінгвістична проблема порівняння

характеризується визнаною складністю в силу своєї багатоаспектності. Логічним здається виходити з уявлення про порівняльну конструкцію як про ціле, що містить в якості строго обов'язкової частини порівняльний член.

Це може бути компаративний предикат, порівняльний зворот, порівняльне підрядне речення та інші.

Потрібно розрізняти стилістичні порівняння (simile) від логічних (comparison), які оперують поняттями, що належать до одного класу, з метою встановлення їх подібності чи відмінності. Образне порівняння зазвичай виключає всі якості об'єктів за винятком одного, яке є спільним для них:

I could see the roof as pink as a slice of salt ham from the top of my garden. (V. Pritchett)

Багато порівнянь внаслідок їх широкого використання перетворились в стійкі сполучення, на основі яких сформувались фразеологічні одиниці та прислів'я і приказки, наприклад: as bright as a button, drunk as a lord, fit as a fiddle, as like as two peas, as old as the hills.

Крім того, в англійській мові існує цілий ряд клішованих порівнянь, які підкреслюють подібність різних якостей і дій людини і тварини, що є їх носіями, напр: sly as a fox, busy as a bee, playful as a kitten, to swim like a duck, to work like a horse, as quick as a monkey, as poor as a church mouse, as stubborn as a mule, as strong as an ox..

Структура порівняння відрізняється великою різноманітністю. В роботах, присвячених образним порівнянням, виділяється декілька типів порівняння:

порівняння, в якому експліцитно виражено суб'єкт і об'єкт порівняння, і останній виступає в якості предикативного члена. Функція порівняння такого типу - виражати шляхом співставлення двох предметів комплекс ознак предмета, що є темою порівняння.

Наприклад: Unhappiness was like a hungry animal waiting beside the track for any victim. (G.Greene).

Порівняння, виражене сполученням "А + субстантивна група", яку можна розглядати як редуцироване підрядне речення з опущеним підметом. Наприклад: Who the devil is Avice Crichton?, - She's the young actress I know. She's as pretty as a picture. (S.Maugham).

Порівняння, в якому права частина визначає дієслово чи дієслівну группу лівої частини з такою ж дією, що здійснюється іншим суб'єктом чи тим же суб'єктом в інших умовах.

Наприклад: He did not know what to do with those arms and hands, and when, to his excited vision, one arm seemed liable to brush against the books on the table, he lurched away like a frightened horse. (J. London).

Порівняння, в якому права частина визначає обставину образу дії при дієслові лівої частини. Наприклад: Father Thomas watched him intensively, sitting both upright,like a cobra watching a mangoose.. (G. Greene).

Порівняння, в яких порівнюються ситуації. Вони зазвичай виражаються двома чи декількома реченнями. Наприклад: I was not surprised, but I was thrilled, when the door behind him slowly opened. It was like seeing the film of the book. (M. Spark).

Порівняння можуть базуватись на метафорі, коли співставлювані поняття повністю тотожні, і на метонімії, коли при співставлені понять порівнюються тільки їх окремі риси. В свою чергу, і метафора, і метонімія містять приховане порівняння. Але, все ж, ці поняття слід відрізняти, адже метафора є семантичним зсувом у словесній формі в специфічному лексичному оточенні, що виключає буквальне розуміння.

1.2.3 Метафора

Метафора - різновид поетичного тропа, який виражається в перенесенні значення за схожістю [23, с.125]. У метафорі завжди одночасно два значення те, яке визначається контекстом, та інше, яке визначається звичним визначенням слова, тобто яке притаманне даному слову поза контекстом. Перше називається переносним значенням (предмет), друге є прямим значенням (образ).

"Для создания метафор не существует инструкций, нет справочников для определения того, что она "означает" или "о чем сообщает" (13, с.46). Цих поглядів дотримується і Толочин І.В.: " Метафора опознается только благодаря присутствию в ней художественного начала. Она с необходимостью предполагает ту или иную степень артистизма. Не может быть метафор, лишенных артистизма, как не бывает шуток, лишенных юмора. Конечно, встречаются безвкусные метафоры, но и в них есть артистизм, даже если его и не стоило обнаруживать или можно было лучше выразить. Ученые, пишущие о метафоре - Блэк, Баранов, Вовк, признают, что они имеют дело с образным сравнением (28, с.52-58).

Коли ми говоримо про метафору, ми, як приклад, беремо прості речення та словосполучення, в яких деякі слова вжиті метафорично, а інші у своєму звичному значенні. Якщо ми хочемо утворити речення, яке цілком складається зі слів-метафор, то це призводить до появи поговірок, алегорій та загадок. Блек зазначає що :... " метафорический процесс как взгляд на ночное небо через сильно закопчённое стекло, на котором лишь определённые линии остались чистыми": видны будут только те звёзды, которые выстроятся по сети прозрачных линий, то есть звёздный узор будет определяться структурой стекла. Метафора, таким образом, подобна закопчённому стеклу, а концептуальная система вспомогательного субъекта - это сетка чистых линий, сквозь которую рассматривается основной субъект.[3,с.41] Треба зазначити,що М. Блек розглядає метафору як предикат і не звертає увагу на обставини при яких вживаються висловлювання, а також на думки, дії, почуття тих, хто говорить при цих обставинах.

Разом з тим М. Блек признає, що існує безліч контекстів, де значення, метафоричного визначення повинно реконструватися з урахуванням намірів того, хто говорить.

Щоб зрозуміти, що має на увазі той, хто говорить, нам необхідно знати, наскільки "серйозно" він відноситься до фокусу меафори. Метафоричне використання висловлювання у його вживанні у такому змісті, який відрізняється від його звичного або прямого змісту, і в такому контексті, який сприяє виявленню цього непрямого або нестандартного змісту.

На питання: "Навіщо письменникові заставляти читачів розв'язувати такого роду загадки М. Блек дає відповідь:

Метафора покриває лакуни в словнику буквальних найменувань. Метафора як різновид катахрези, під якою М. Блек розуміє вживання слова в деякому новому смислі з метою заповнити пустоту в словнику.

Катахреза це вказання нового змісту у старі слова.

Метафора (в якій можуть проявитися властивості притаманні катахрезі) вживається із стилістичних причин. Метафора дає задоволення читачеві. Принцип М. Блека: якщо в тебе визиває сумнів яка-небудь особливість мови, приписуй їй існування задоволення. Метафора - це різновид загадки яка прпонується пропонуєтьсч реципієнту для розгадування. У такому вигляді метафора дая застарілим виразам нове життя ,одягаючи їх в гарні вирази. М.Блек так висловлює цю думку: "И снова читатель наслаждается решением задачки или восторгается мастерством автора наполовину скрывать и наполовину раскрывать то, что он хотел сказать. А иногда метафоры вызывают шок "приятного сюрприза".Принцип, вытекающий из всего, следующий. Если сомневаешься относительно какой-то языковой особенности, посмотри, какое удовольствие она доставляет читателю. Этот принцип хорошо работает в отсутствие любых других свидетельств" [2, c. 34].

Читачі роблять із метафори прикрасу. Ціль метафори розвага.

Інша точка зору на метафору це трансформація буквального смислу висловлювання.

Метонімія

Метонімія по-різному визначається у лінгвістиці. Деякі лінгвісти визначають метонімію, як різновид тропа, близького до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю. Інші розуміють під метонімією більш ширше поняття,як заміну одного значення предмета іншою назвою згідно стосунків,які існують між цими двома поняттями. Друге визначення дозволяє під метонімією розуміти найрізноманітніши випадки заміни одно поняття іншим. Так, наприклад, заміну причини наслідком, або конкретного - абстрактним, також, можна підвести під це визначення.

У.Еко вважає метафорічна замінність (субституція) базується на метонімічній практиці [4, с.78-79]. Метонимічні зв'язки переходять в метафоричні. Це є можливим завдяки тому, що метафоричні заміни базуються на визначену стійку семантичну модель. Про те, що метонімія - контекстуальний вираз, зазначало багато дослідників. Ж.Лакан зазначав на те, що метонімія основана на зв'язку слів (word-to-word connection), в той час як метафора це заміна одного слова іншим [9. c. 156]. Саме тому метафора може перефразуватися у порівняння за допомогою допоміжних слів,а з метонімією це зробити не можна.

Особливості метонімії порівняно з метафорою є в тому, що як вірно зазначив А. А. Потебня, метонімія, при створенні образу при розшифровці зберігає його, метафора ж, навпаки, при розшифровці фактично руйнує та знищує цей образ. Метонімія, зазвичай, використовується як і метафора, з метою виразного зображення фактів дійсності, сприяє розкриттю його чуттєвих, зорових та більш відчутних уявлень про зображувальне явище. Вона ,одночасно, може виражати і суб'єктивно-оціночне відношення автора до зображуваного явища. [27, с.17].

Дійсно, дуже часто, якась одна ознака, явища або предмета, на яку закцентовано увагу або спеціально виділену, типізовану, більш може розкрити суть явища, чим порівняння цього предмету з іншими або зображення прямого відношення автора до предмету.

Художеня метонімія будується на виділенні випадкової ознаки, яка в даному випадку для автора є дуже важливою та доцільною.

Висновки до розділу І

Отже є всі підстави зробити такий висновок,що найбільш характерним для поетичних творів як одного зі стилів ходожньої мови є образність. Можна впевнено стверджувати, що в поетичних творах контекстуальне значення та емоційність значення слів виконує функцію провідника суб'єктивно - оціночних поглядів автора. Образ, який створюється різними засобами виразності(стилістичними прийомами), викликає чуттєве сприйняття дійсності і , в свою чергу, як наслідок,сприяє створенню бажаного ефекта та реакції на зображене.

Щоб досягти цього ефекту поети та письменники використовують експресивні засоби мови. В даному розділі ми розглянули теоретичні аспек- ти деяких з них.Як підсумок зазначемо, частота використання епітетів та типовий вибір даного лінгвістичного прийому є важливою складовою стилію літературного направалення і самого письменника.

Метафора як один із основних тропів поетичного мовлення є також засобом виразного відображенням дійсності.Часто метафора характеризується як один із спо- собів точного відображення дійсності в художньому плані, але це поняття точності відносне.Саме метафора, яка створює необхідний конкретний образ абстрактного поняття, дає можливість різного тлумачення змісту повідомлення. Порівняння як і метафора є потужнім засобом характеристики явищ та предметів дійсності, і в значній мірі, сприяє розкриттю авторського світосприймання, виявляє відношення письменника до фактів цієї об'єктивної дійсності.

Метонімія, зазвичай, використовується як і метафора,з метою виразності зображувальних фактів, але при цьому, остання, при розшифровці образу фактично знищує, руйнує його, а метонімія , навпаки, зберігає та сприяє розкриттю його чуттєвих,зорових та більш відчутних уявлень про зображувальне явище.

Розділ 2. Літературознавчий та лігнвістичний аналіз досліджуваних поетичних творів

2.1 Домінанті засоби виразності в англійському сонеті

У сонетах Шекспіра, у порівнянні зі своїми попередниками і письменниками більш пізніших епох, Шекспір, вцілому дуже обачно використовував епітети. У його сонетах є такі , в яких нема чи майже нема епітетів у традиційному розумінні. Звичайно, створювавши твори любовної лірики, Шекспір не міг взагалі не використовувати традиційних епітетів цього жанра, це в першу чергу "sweet" та "fair"."Sweet" означає "милий", "коханний", "добрий". В сонетах Шекспіра епітет "sweet" (або, вищий ступінь порівняння, sweetest) зустрічається у застосуванні до птахів (sweet birds, сонет 73), бутонів (sweetest buds, сонет 70), повітря небес (heaven's sweetest air, сонет 70), лестощів (sweet flattery, сонет 42) і навіть схованим під замком скарба заможної людини (sweet uplocked treasure, сонет 52).

Але головним чином епітет "sweet" застосовується в сонетах де є "Белокурый Друг". Говорячи з ним, та про нього, поет застосовує поєднання "thy sweet self", наприклад "Thyself thy foe, to thy sweet self too cruel" (сонет 1). Це важко перекласти буквально (отримуємо: "Сам собі ворог, для себе, милого, надто жорстокий"), але значення цього епітета тут в тому, що він стоїть поруч у сусідстві зі словами негативного значення - "foe", "too cruel" - і компенсує їх емоційний вплив, звинувачення у ніжному піклуванні.

Епітет "sweet" застосовується скрізь , що пов'язано з "Другом". Переконуючи його одружитися, поет говорит про його можливе "милом потомстве" (sweet issue), якому Друг передасть "милое сходство" (sweet semblance) з собою (Сонет 13). Повагу, яку виказує Друг поету, - це "sweet respect" (Сонет 26), а думки поета про нього - "sweet silent thoughts" (Сонет 30); його ім'я - "sweet beloved name" (Сонет 89) та ін. Зрозуміло, і кохання поета до свого Друга - це "sweet love". Останнє поєднання є найбільш традиційним для англійської любовної лірики тієї епохи і епітет "sweet" в цьому випадку може слугувати постійним епітетом (якщо вже "love", так вже неодмінно "sweet").

Ще одним найбільш домінантним епітетом сонетів є "fair". "Fair" -слово яке має багато значень, і всі його значення використовуюються Шекспіром. Для основного поетичного значення, "fair" - це "вродливий", "прекрасний". Вже в першому рядку першого сонета використовується цей прикметник, в найвищому ступені порівняння: "From fairest creatures we desire increase" - "От прекраснейших творений мы желаем приплода". Далі зустрічаюьтся "прекрасная роза" ("fair rose", сонет 54) та "прекрасный цветок" ("fair flower", сонет 69), "прекраснейшая драгоценность" {"the fairest and most precious jewel", сонет 131) та ін.

Так само як і "sweet", "fair" можна віднести до всього, що пов'язано з Другом. Поет називає його "fair friend" (сонет 104), знаходить у нього "fair brow" ("прекрасное чело", сонет 19), "fair eyes" ("прекрасные глаза", сонет 83); його ім'я - це "fair name" (сонет 108), його товариство - це "fair gift" ("прекрасный дар", сонет 87); дитина, яка може у нього народитися, - це неодмінно "fair child" та ін. Кохання до Друга - це також "fair love" (сонет 21).

При проведеному дослідженні поетичних творів Шекспіра необхідно зазначити, що автор в багатьох випадках використовував епітет "true". В сонеті 68 "раскрашенным щекам и накладным локонам" протиставиться справжня, природна краса "without all ornament, itself and true"; таким чином, "true" тут означає "справжній", "істинний", напротивагу штучного, фальшивого.

В деяких випадках "true" має підсилюючий зміст та виконує функцію виразності, наприклад: "true rights" ("истинные права"; сонет 17), "true sorrow" ("настоящая/сильная печаль; сонет 120), "true fool" ("настоящий/полный глупец"; так названа любовь в сонете 57).

Всі ці значення зливаються з поєднанням "true love", яке вживається в сонетх багаторазово і акцентовано. "True love" - це любов справжня, яка відповідає природній гармонії та відданна. Таке кохання відчував поет до свого Друга і такого ж почуття чекав від нього.Як вже зазначалося раніше, для Шекспіра зовнішня врода та внутрішня пов'язані і становлять одне ціле. В сонеті 105 він це декларує: "`Fair, kind and true' is all my argument" - ""Красота, доброта, верность" - вот весь мой предмет", тим самим поєднує такі поняття "fair" та "true" в одне ціле.

Важливо пояснити та проаналізувати інший вид епітетів ті які відносяться до плинності часу - "Времени", який загрожує вроді "порчей, уничтожением и забвением". "Time" у значенні "пора", "період" можуть застосовуватися як епітети в яких є позитивний зміст, наприклад "golden time" ("золотая пора [юности]"; сонет 3) або "balmy time" ("целительное время [мира]", сонет 107). Але плинність часу, взагалі, представлена в основному як деструктивна сила, яку поет наділив особистими якостями. Відношення поета до плинності часу виражається у таких епітетах: "never-resting Time" ("не знающее покоя Время"; сонет 5), "wasteful Time" ("опустошительное время"; сонет 15); "devouring Time", "swift-footed Time", "old Time" ("всепожирающее Время", "быстроногое Время", "древнее Время"; сонет 19), "sluttish Time" ("неряшливое время [грязнящее мраморные надгробья правителей]; сонет 55). Время именуется "кровавым тираном" ("bloody tyrant"; сонет 16); его рука называется "жестокой" ("cruel hand"; сонет 60), "губительной" ("injurious hand"; сонет 63), "беспощадной" ("fell hand"; сонет 64). Плинність часу выразно назван "воровским" ("Time's thievish progress"; сонет 77); також: "dial's shady stealth" (про стрілки годинника: "движение тайком, украдкой" - сонет 77). До цього необхідно додати дуже експресивний вираз "разрушительная осада дней, наносящих удары (подобно осадному орудию)" ("wreckful siege of battering days"; сонет 65).

До цього ж необхідно дати характеристику епітетам зими та ночи, які в сонетах символізують старість: "hideous winter" ("отвратительная/ужасная зима"; сонет 5), "ragged hand" ("косматая рука" зимы; сонет 6), "hideous night" ("ужасная ночь"; сонет 12), "sullied night" (буквально: "замаранная ночь", сонет 15), "swart-complexioned night" ("смуглолицая ночь"; "swart" має також конотацію "злобный", "зловредный" - сонет 28).

Установлено, що основна функція епітетів - підсилення емоційного забарвлення певних почуттів, обставин, дій. Прикладом постійних, невипадкових авторських епітетів можуть слугувати наведені вище епітети Часу та зими (старості). Різновидом епітетів підсилення є прикрашаючи епітети.В сонетах Шекспіра до цієї категорії відносяться вище зазначені епітети "sweet" та "fair"

Іншим прикладом таких епітетів в проаналізованих сонетах порівнянно мало; це: "lovely April" ("прелестный апрель" - сонет 3), "gaudy spring" ("пестрая/цветастая весна" - сонет 1), "proud titles" ("гордые титулы" - сонет 25), "glorious morning" ("чудесное утро" - сонет 33), "beauteous day" ("прекрасный день" - сонет 34), "crystal eyes" ("хрустальные глаза" - сонет 46) та ін.

Дані здійсненого аналізу дають зробити висновок, що в сонетах Шекспіра небагато прикрашаючих епітетів, але існують постійні та складені епітети. Аналіз мовного матеріалу показав,що прикладами таких епітетів як засобу виразності є: "lusty leaves" ("пышная листва" - сонет 5), "sable curls" ("соболиные локоны" - сонет 12), "lofty trees" ("высокие/величественные деревья" - сонет 12), "holy tear" ("святая слеза [об утраченных друзьях]" - сонет 31), "silver fountains" ("серебряные ключи" - сонет 35), "purging fire" ("очистительный огонь" - сонет 45), "fiery race" ("огневая скачка" - сонет 51), "boundless sea" ("безграничное море" - сонет 65), "bare truth" ("голая правда" - сонет 69), "black night" ("черная ночь" - сонет 73), "wide world" ("широкий мир" - сонет 107), "wide universe" ("широкая/необъятная вселенная" - сонет 109), "rosy lips and cheeks" ("цветущие/румяные губы и щеки" - сонет 116), "blind fool" ("слепой дурак" - сонет 137), "holy fire" ("священный огонь [Любви]" - сонет 153) та ін.

Наступний прикладом є складені епітети: "never-resting Time" ("неутомимое Время" - сонет 5), "swift-footed Time ("быстроногое Время" - сонет 19) та "swart-complexioned night" ("смуглолицая ночь" - сонет 28); кроме того, находим: "deep-sunken eyes" ("глубоко запавшие глаза" - сонет 2), "all-eating shame" ("всепожирающий стыд" - сонет 2), "new-appearing sight" ("новоявленное зрелище" - сонет 7), ("long-lived phoenix" (буквально: "долгоживущий Феникс" - сонет 19), "storm-beaten face" ("побитое грозой лицо" - сонет 34), "all-oblivious enmity" ("всезабывающая вражда" - сонет 55), "world-without-end-hour" ("бесконечные часы [ожидания] - сонет 57), "sweet-season'd showers" ("ливни благоуханного времени года [т.е. весенние]" - сонет 75), "proud-pied" (буквально: "гордо-пестрый апрель" - сонет 98), "dear purchased right" ("дорого купленное право" - сонет 117), "tongue-tied patience" ("терпение, лишенное дара речи" или "немое терпение" - сонет 140), "pity-wanting pain" ("боль, нуждающаяся в сочувствии" - сонет 140).

Ще один стилістичний прийом, який застосовує Шекспір у свої сонетах, для підкреслення виразності образів є порівняння. Як вже зазначалося раніше порівняння - це стилістичний прийом, що полягає в частковому уподібненні двох об'єктів дійсності (або їх якостей), які відносяться до різних класів. Порівнювані предмети не ідентичні повністю, вони тільки чимось нагадують один одного. Констатація їх часткової єдності і дає нове сприйняття предмета.

У сонетах Шекспіра в багатьох випадках ознакою порівняння виступає дія. Например, у сонеті 85 поет уразливий суперництвом зі сторони іншого поета, який також захоплювався та зображав у своїх віршах "Белокурого Друга", поет пише, що йому нічого не залишається як повторити за ним "амінь!": "I...like unletter'd clerk still cry `Amen'/ To every hymn that able spirit affords." Тут предмет порівняння - "I", образ - "unletter'd clerk", а - "cry `Amen' to every hymn that able spirit affords" (під "able spirit"необхідно розуміти поета-суперника).

У сонеті 57, Шекспір зображає своє принижене чекання Друга, поет пише: "Nor dare I question with my jealous thought/Where you may be, or your affairs suppose,/But, like a sad slave, stay and think of nought/Save, where you are, how happy you make those" ("Я не смею ревнивым умом задаваться вопросом, где ты можешь быть, или гадать, чем ты занят, но, как печальный раб, сижу на месте и не думаю ни о чем, кроме одного, - какими счастливыми ты делаешь тех, кто сейчас с тобой".) Предмет порівняння - "I", образ - "a sad slave", а в якості ознаки виступає наступний за цим розповсюджений предикт.

У сонеті 93, при підозрі свого Друга і займає позицію "притворного неведения", поет пише: "So shall I live, supposing thou art true,/Like a deceived husband..." ("Так я буду жить, полагая [делая вид], что ты мне верен, как обманутый муж".) У цьому прикладі предмет - "I", образ - "deceived husband"; розповсюджена ознака - "live, supposing thou art true" - выражен дієсловом з дієприкметниковим оборотом.

У сонеті 29 поет пише, що його не дають спокою тяжки роздуми про свою нещасливу долю,але тільки він подумає про Друга, "my state,/like to the lark at break of day arising/From sullen earth, sings hymns at heaven's gate" ("мое состояние, поднимаясь, как жаворонок на заре, с мрачной земли, поет гимны у небесных врат"). Предмет - "my state", образ - "lark (at break of day)". Ознака виражена наступним складним предикатом: "arising from sullen earth, sings hymns at heaven's gate", в якому дієслово "arise" та "sing"вдноситься як до предмету так і до образу; "earth" та "heaven" мають пряме відношення як для образа і переносне - для предмета; а "hymns" та "gate" мають тільки переносне значення для того й іншого.

У сонеті 22 є порівняння : "thy heart... I will keep so chary/As tender nurse her babe from faring ill" ("твое сердве... я буду хранить так бережно, как нежная нянька - свое дитя от заболевания"). Тут дієслово-ознака "keep" отримує розповсюдження, як для предмета так і для образа; у результаті роль ознаки порівняння грає конструкція із двух паралельних предикатів: "keep thy heart chary" (для предмета, "I"), та "keep babe from faring ill" (для образа, "tender nurse").

У сонеті 17 поет пише, звертаючись до свого Друга: "Who will believe my verse in time to come,/If it were filled with your most high deserts?/Though yet, heaven knows, it is but as a tomb/ Which hides your life and shows not half your parts' ("Кто в будущем поверит моим стихам, если они будут полны [описаниями] твоих высочайших достоинств, - хотя, видит небо, они всего лишь подобны могиле, которая скрывает твою жизнь и не показывает и половины тебя?"). Тут предмет - "it (verse)", образ - "tomb", а ознака граматично оформлена як підрядне речення "Which hides your life and shows not half your parts", відноситься у прямому значенні до образу, а в переносном - до предмету.

Більшість порівнянь в сонетах Шекспіра є розгорнутими. Буває що майже весь сонет складається з одного складного порівняння ( Сонет 143)Додаток 2.

Як показало наше дослідження, метафора в сонетах Шекспіра, також, виконує функцію виразності, що є основою художнього образу. Зазначемо по-перше випадки, коли метафорою є епітетом, такий епітет є метафорічним. Наприклад: "winged speed" ("окрыленная скорость" - сонет 51), "hungry ocean" ("голодный океан" - сонет 65), "gilded honour" ("позолоченная честь" - сонет 67), "vengeful canker" ("мстительная порча" - сонет 99).

Як і порівняння, метафори можуть бути розповсюдженими; в сонетах Шекспира домінують розповсюджені метафори.У якості типового прикладу розглянемо метафори, які є у першому сонеті.

Цей сонет, написаний Шекспіром для вродливого юнака з метою переконати його одружитися, майже вцілому складається з метафор(Додаток 3); перерахуємо їх:

Рядок 2: "beauty's rose". В цій метафорі краса порівнюється з трояндою. У чому призначення цієї метафори? Іншими словами,чому поет написав "роза красоты", а не просто "красота"? Зрозуміло, що в метафорі завжди залишається елемент загадки, і ми не можемо впеснено стверджувати, що зможемо розгадати, що мав насправді на меті сказати Шекспір. Але, аналізуючи ми можемо стверджувати, по-перше, що порівняння та зображення краси троянди дає читачу замість абстрактної "красоты" її яскравий зримий символ, допомогаючий вцілому сприйняттю вірша. По-друге, за допомогою цієї метафори створюється уявлення про красу як про щось живе, ніжне, тремтливе, всупереч того, що краса це щось застигле в довершеній формі. По-третє, характерна для рослин циклічність цвітіння дає логічне передбачення для подальшого відроження краси у нащадках /47/.

Продовжуючи наше дослідження даного сонета, треба зазначити, що до кінца перших чотирьох рядків продовжується розгорнута метафора, зміст якої - проста констатація факта зміни поколінь в рослинному світі, а в переносному (предметному) - в тому, що такого ж самого безсмерття краси ми бажаєм для людей, які мають цю красу. Щоб нагадати, що мова, насправді, ведеться не про квіти а про людей, у 4 рядку вживається слово "heir" ("наследник"), яке у прямому значенні до квітів є метафорою (при цьому предмет та образ немовби міняються місцями). Слово "memory" у кінці того ж рядка також повертає нас зі світу рослин у світ людей.

Рядок 5: "contracted to thine own bright eyes". Епітет "bright" ("яркий") у поєднанні "bright eyes" (що прийнято перекладати на російську мову як "ясные глаза") є прикладом фразеологізма, яка виникла з метафори, В даному рядку використовується розгорнута метафора "contracted to thine own... eyes" ("обрученный со своими... глазами") є такою,яка визначає видатний авторський стиль. Вона мовою образів говорить про небажання молодої людини одружуватися і,можливо, про його самолюбство та егоїзм.

Рядок 6: "feed'st thy light's flame with self-substantial fuel" ("питаешь свой огонь топливом собственного существа").

Рядок 7: "making a famine where abundance lies" ("создавая голод там, где лежит изобилие"). Ці дві розгорнуті метафори важко пояснити чітко, хоча їх загальний зміст зрозуміти можна: поет дорікає юнакові,що той живе для себе, втрачає свою вроду саме тому,що не хоче ділитися нею (ми розуміємо,що хоче донести до нас "бесплодное холостячество", якому протиставляється плідне одруження). Проте, можливо, тут автор хоче показати ще якісь натяки,які були зрозумілими автору і його адресату, але від нас вони приховані.

Рядок 8: "thyself thy foe" ("сам себе враг") - це, також, метафора, хоча ми і не сприймаємо її такою через розмитість ; іі змііст просто у тому, шкодить сам собі. Цей зміст продубльовано в наступній метафорі: "to thy sweet self too cruel".

Рядки 9-10: "Thou that art now the world's fresh ornament/ and only herald to the gaudy spring". В цих рядках, аналіз мовного матеріалу показав дві зрозумілі метафори : адресат сонета зображається в першому випадку "world's ornament" ("украшением мира"), в другому - "herald to the spring" ("глашатаем весны"). Епітет "gaudy" ("яркий", "красочный") також має метафоричний характер.

Рядки 11-12: "Within thine own bud buriest thy content,/And, tender churl, mask'st waste in niggarding" ("В своем бутоне прячешь свое содержание и, нежный скряга, маскируешь растрату скупостью"). В цих двох рядках пропонується ще два метафорічних варіанта нарікань на адресу юнака. Можна навіть встановити таку відповідність: "feed'st thy light's flame with self-substantial fuel" (рядок 6) - "Within thine own bud buriest thy content" (рядок 11); "making a famine where abundance lies" (строка 7) - "mask'st waste in niggarding" (рядок 12). Усі четири метафори досить розмиті, залишають простір для тлумачення; про причини цього ми можемо тільки здогадуватися.

Проте у останніх двух рядках міститься яскравий і сильний (навіть дуже різкий на смак сучасного читача) образ: "Pity the world, or else this glutton be,/To eat the world's due, by the grave and thee" ("Пожалей же мир, а то окажешься обжорой, съевшим на пару с могилой то, что причитается миру".) Можливо, мова ведеться про красу а "причитается миру" нащадки цієї краси. Як свідчать результати аналізу мовного матеріалу, тут міститься п'ять окремих метафор: поєднання "pity the world"; іменник "glutton" и глагол "eat" (мова ведеться про "проедании" краси); поєднання "the world's due", де слово "due" запозичене зі світу грошових відносин; і також вживання замість "grave" та "thee" як двух "обжор", яким буде належити краса та врода.

У сонеті 4 (Додаток 1) Образ створюється в перших рядках метафорично використаними словами "spend" ("тратить") та "legacy" ("наследство"). Далі цей образ послідовно опрацьовується, всі метафори беруться зі сфери грошових відносин і бугхалтерії: "bequest" ("дар по завещанию"), "lend" ("давать взаймы"), "abuse" ("злоупотреблять"), "profitless" (тут: "не имеющий прибыли"), "usurer" ("ростовщик"), "traffic" (тут: "денежные сделки"), "audit" (тут: "бухгалтерский/финансовый отчет"), "executor" ("душеприказчик"). З ціми "непоетичними" словами на контрасті поєднуюються слова із традиційного ліричного арсеналу: "loveliness", "beauty", "beauteous", "sweet". Це стилістичне зіткнення відображає своєрідність даного сонета.

У сонетах Шекспіра нами зафіксовано ще один засіб виразності, яким вдало користуєься поет для отримання яскравих образів-це метонімія. По-перше відмітимо деякі випадки метонімії серед епітетів. У сонеті 154 фігурує німфа, та її рука названа "virgin hand" ("девственная рука"); тут епітет "virgin" є метонімічним, оскільки у свому прямому значенні він відноситься до німфи, а не до її руки. Сонет 99 має контрастну пару епітетів: "blushing shame" (буквально: "краснеющий стыд"), "white despair" ("бледное отчаяние"); ці два епітета, "blushing" та "white", є випадками метонімії, оскільки сором або відчай не можуть, відповідно, червоніти та бліднути, - це може тільки людина,яка іх відчуває Можна вважати, метонімією і поєднання "zealous pilgrimage" ("усердное/ревностное паломничество" - сонет 26), тому що завзяття та старанність - насправді якості паломника, а не паломництва.