Стратегії тлумачення оповідного дискурсу

Багато моделей мови і мовного уживання у лінгвістиці грунтують на порівневій основі: морфонологія, синтактика, семантика, прагматика [1]. Такий принцип, зазвичай, своєчасний в абстрактному описі, однак він не цілком доречний з погляду моделей когнітивного опрацювання інформації [пор. 2]. Одне з головних допущень когнітивної моделі є у тому, що для процесів творення і розуміння (інтерпретації) тексту характерна складна взаємодія інформації, що надходить з різних рівнів. Скажімо, семантичну інтерпретацію не обов'язково здійснюємо після завершення синтаксичного аналізу. Вона починається раніше на основі неповної інформації про поверхневі синтаксичні структури, а підчас синтаксичного аналізу використовуємо інформацію семантичного й прагматичного рівнів [3, 163].

З причин парадигмального зсуву у лінгвістиці на початку 1970-х років, наукова зацікавленість проблемами дискурсу привела до використання дискурсних результатів у творенні перших варіантів когнітивної моделі розуміння мовної одиниці більшої за речення - зв'язного тексту. Ця зацікавленість відродилась не лише до теорій розуміння тексту, але й до інших теорій організації пам'яті (теорій схем) відзначених у галузі штучного інтелекту. Центральне місце у дослідженнях посіло моделювання знань про світ. Так, поняття схеми Ф. Бартлета (Bartlett 1932) знову увійшло в ужиток, причому у більш експліцитній формі. Воно стало фігурувати під назвами: схема, сценарій, чи фрейм [3, 155].

Фрейм (сценарій, схема, модель) - це фрагмент знань про світ, організований навколо певного поняття чи типової для соціуму ситуації, який містить зв'язну з ним основну, типову чи потенційно можливу інформацію. Відтак фрейм як ментальну схему уживаємо для позначення одиниці “знань дій”, знань про стереотипні ситуації життя. Кожен “фрагмент дійсності” функціонує як знак, означувач якого є явищем, даним нам у безпосередньому сприйнятті чи найближчим змістом фрагмента тексту, а означуване - “типовий фрагмент ментальної схеми” [4, 9]. Словом, розуміння тексту передовсім вимагає побудови його ментальної репрезентації. Згадані поняття стали моделями способів подання знань про світ у розумінні дискурсу (форми і змісту). Якщо спершу дослідження проводилися незалежно, то тепер відчутна інтеграція теоретичних розроблень з проблем міждисциплінарного вивчення дискурсу у межах когнітивної науки [див. 5].

Зауважмо, що існують різні типи, стилі, а також способи розуміння інформації закладеної у тексті. У різних ситуаціях користувачі мовою демонструють відмінне розуміння типів тексту. Якщо проектувати модель розуміння текстової інформації, на думку Т. ван Дейка і В. Кинча, її треба орієнтувати не на рівні, а на комплексність опису: від розуміння слів до розуміння складових частин речення і складних речень, а згодом до вищих структур тексту. Адже існує постійний зворотний зв'язок між одиницями різної складності: розуміння функції слова у реченні залежатиме від функціональної структури речення загалом, включаючи синтаксичний та семантичний рівні. Тобто замість традиційної структурної моделі розуміння й творення тексту доцільніше оперувати стратегічною моделлю [3, 163].

Стратегії - частина загального досвіду: вони репрезентують знання про процеси розуміння. Утім інколи поняття стратегія розуміння пов'язують лише з когнітивною частиною мовленнєвої діяльності, з тією частиною фреймового утворення, де відбуваються ментальні операції, скеровані на вибір і фільтрацію потрібної семантико-змістовної інформації. Уживання лінгвістичних знань відводять до тактичного компоненту мовленнєвої діяльності. Це, так би мовити, схематично. Словом, відбувається роз'єднання змістових (денотативних і десигнативних) і формальних (вербально-синтагматичних) рівнів процесу творення мовлення [2, 174], який тягнеться суцільно і його елементи взаємопов'язані та взаємообумовлені. Розв'язання проблеми кореляції стратегічних і тактичних компонентів мовленнєвої діяльності виходить з положеня про неперервність перебігу мовомислення людини - суб'єкта мовлення. Стратегічні дії безперестанні, адже вони задіяні ще на первинних етапах творення мовлення (пропозиційно-десигнативні стратегії, планування комунікативного акту). Стратегія і тактика також неподільні: якщо перша - взірець, план дій, то інша - спосіб реалізації цієї дії [2, 174].

Поняття мовленнєвої тактики зближується з поняттям мовленнєвого жанру і мовленнєвого акту на рівні виокремлення їхніх часткових видів. Проте, як зауважує І. В. Труфанова, за визначенням терміни мовленнєва тактика і мовленнєва стратегія позначають крупнішу одиницю, ніж, терміни мовленнєвий акт і мовленнєвий жанр [6, 58]. Мовленнєва тактика і мовленнєва стратегія - це сукупність мовленнєвих дій, до того ж “мовленнєва стратегія і мовленнєва тактика взаємопов'язані як рід і вид” [7, 22]. Якщо комунікативна тактика дорівнює одній мовленнєвій дії, тоді не вказується, чим вона відрізняється від мовленнєвого акту. Поняття мовленнєвої стратегії й комунікативної тактики, уживають і щодо мовленнєвих дій, і текстів [8, 125-130]. Під комунікативною стратегією розуміють основне завдання, генеральну інтенцію у межах комунікативного процесу, під тактикою одне з послідовно розв'язуваних завдань у межах стратегічної лінії. Узагальнюючи думки дослідників, Т. В. Матвеєва визначає стратегії “як сукупності мовленнєвих дій скерованих на вирішення комунікативних завдань мовця, а тактики як однієї чи декількох мовленнєвих дій, які сприяють реалізації певної стратегії” [9, 66; пор. 10, 255-257].

Отож, типологію мовленнєвих тактик і стратегій будуємо відповідно до типів тем і ситуацій - стереотипів спілкування, основаних на стереотипних ситуаціях - структурно і функціонально цілісних сталих комплексах (шаблонах побуту). Інтерпретувати ситуації, дії та вчинки інших, планувати свої та інші дії діяльності, можна завдяки набутим у процесі соціалізації “знань дій” [11, 228], знань про типи ситуацій. Такі знання дій ситуацій набуваємо, виходячи із однорідних ситуацій у процесі суспільної практики, що сприяє виробленню тотожних способів їхнього втілення. Ментальною схемою для позначення одиниці знань дій, знань про стереотипні ситуації є поняття фрейму у його тактичному (мікроструктурному) та стратегічному (макроструктурному) моделюванні знань про світ. Однак поняття стратегія, стратегія розуміння - набули різнобічного, комбінованого і водночас багатогалузевого характеру. Така диверсифікація призвела до того, що вони екстраполювалися на різні методи, способи, прийоми когнітивної, комунікативної й зрештою дискурсної діяльності. Стратегії можна, для прикладу, згрупувати, грунтуючи на моделях розуміння тексту запропонованих Т. ван Дейком і В. Кинч [3].

Зосередьмо увагу на когнітивних стратегіях інтерпретації оповідного дискурсу, які демонструють можливості осягнення сенсу текстової інформації репрезентованої наратором та персонажем. Вони як спосіб дій, з одного боку, скерований на вивчення когніції у її лінгвістичних аспектах і виявах, з іншого - на дослідження когнітивних аспектів самих лексичних та граматичних явищ текстових комунікантів: наратора та персонажів. Це виявляється в обстеженні вербальної пам'яті, внутрішнього лексикону, а також в аналізі творення та розуміння мовлення текстових комунікантів, воднораз у який спосіб вербалізуються структури знань, які вони формують. Відтак така філологічна галузь як когнітивна лінгвістика, пов'язана з описом світу й створенням засобів такого опису [12], плідно оперує такими когнітивними моделями як: концепція; характеристика процесу категоризації; модель розуміння тексту [13, 56]. Принагідно зауважмо, що термін когнітивний використовуємо для осягнення усіх ментальних операцій тексту, у контрасті до емпіричних подій [пор. 14, 90].

Когнітивна модель інтерпретації тексту як результату природного опрацювання мовних фактів, є ментальною моделлю розуміння й водночас моделлю опрацювання тексту, що своєю чергою потребує побудови когнітивних моделей текстових ситуацій [13]. Когнітивні принципи сприяють інтерпретації когнітивних настанов й обмежень на організацію інформації в оповідному дискурсі на її розподіл у тексті, послідовність її поданння. Модель розуміння художнього тексту має свою специфіку. В організації оповідного дискурсу, як складної когнітивної структури, найчіткіше виявляється дія двох когнітивних обмежень. Перше з них пов'язане з порядком нагадування, що грунтується на принципі іконічності: як відповідності між уявленнями про світ та їхньою репрезентацією у мові. Якщо речення кодують хронологічні впорядковані події, то їхня послідовність відповідає хронології цих подій [15]. Сам когнітивний принцип організації текстової інформації виявляється у викладі подій через дискурси наратора і персонажів у тексті у тому природному порядку, у якому вони мали б місце у дійсності. Зрештою у художній нарації такі єдності впорядковуються у хронології епічних подій. Тобто просторове, каузальне чи хронологічне впорядкування елементів текстової інформації (дискурсу наратора і персонажів) відображає впорядкованість сприйняття дійсності.

Інше когнітивне обмеження стосується поділу заданої інформації (відомої адресату) і нової інформації (невідомої адресату) [16]. Стара інформація може бути у фонді загальних знань, входити в інформаційний тезаурус людини, чи належати до інформації, переданої попереднім фрагментом тексту. Когнітивним механізмом розподілу інформації на задану (given) і нову (new) вважають аперцептивною засадою засвоєння знання. Іншими словами, за її допомогою поступальна інформація корелює з уже побудованою понятійною системою [17]. Добавлення нової інформації до вже відомої становить основу побудови концепта тексту у процесах його розуміння і творення. В оперативній інформації зберігається баланс між тематичною інформацією (given) як заданою точкою повідомлення, і рематичним матеріалом (new), який повинен інтегруватися в уже встановлену тему.

Рема це компонент комунікативної структури, який конститує мовленнєвий акт повідомлення. Відповідно тема - його неконституюючий компонент, протиставлений ремі. Рема - це абсолютне надбання речення, тому що вона формує речення як твір мовлення з певним комунікативним завданням, а роль теми - відносна: тема несе відповідальність за зв'язок речення з текстом і екстралінгвістичною реальністю [18, 30]. Досліджуючи класичні інформаційні категорії Р. Томлін, передовсім розмежовує топік/тему і дане/нове. Ці поняття можна радикально переінтерпретувати у когнітивних термінах, опираючись на факти, незалежно установлені у когнітивній психології. Дослідник пропонує замінити поняття теми (топіка) на фокусну увагу, а поняття даного на активоване у пам'яті. Відтак, експерементально маніпулюючи станами уваги і пам'яті мовця, можна перевірити реалізацію когнітивних рис у граматичній структурі [19].

Утім як зауважує Х. Р. Мелиг, поняття теми і реми не доповнюють одне одного: за цим звичним уже протиставленням ховаються два рівні аналізу: дихотомія топіккоментар з одного боку, а з іншого - дихотомія фонфокус. Топік це дискурсно-семантична відправна точка висловлювання, - те, про що говориться, а коментар - те, що говориться у топіку. Топік утворює предмет повідомлення і подеколи забезпечує зв'язок з попереднім контекстом. Таке членування висловлювання, треба відрізняти від іншого, яке творить мовець з врахуванням релевантності його висловлювання для слухача. Для опису цього іншого рівня маємо поняття фон і фокус. Фон становлять ті елементи висловлювання, які мовець прогнозує відомі слухачеві, а фокус висловлювання - це власне релевантна інформація [20, 447]. Словом, поняття фокус/перспектива, пресупозиція/інтродукт, тема/рема відіграють важливу роль у побудові тексту впливаючи на впорядкування текстової інформації [3, 315]. Поняття фокусу локалізується на рівні референції та референційних актів. Для того щоб фокус став корисним семантичним і прагматичним поняттям треба з'ясувати вплив акту фокалізації на акт референції. Утім саме поняття фокусу тісно пов'язане з поняттями тема і рема, логічний суб'єкт і логічний предикат, пресупозиція й твердження.

Когнітивні принципи організації інформації пов'язані також з певною долею належності тексту до його текстового прототипу. Такий принцип діє у ході реалізації плану як когнітивної структури репрезентації знань мовця про типову організацію тексту. Дослідники Р. де Богранд і В. Дреслер пов'язують традиційно диференційовані типи текстів з когнітивними структурами: опис з фреймами, нарацію зі схемою, аргументацію з планом [21, 88, 90; пор. 22]. Отож, художнє подання когніцій є взаємозв'язане з мовою і стилем тексту, та з репрезентованими у ньому психологічними та філософськими перспективами. Повідомлення ментальних станів комунікантів у художньому тексті логічно відмінні від повідомлень фізичних подій. Звідси й виникає питання пов'язане з описом цих ментальних актів, провівши відмінну межу між авторською, нараторською і персонажною когніцією.

Сучасні дискурсні дослідження мають одну властивість. У них переважає орієнтація на певний тип дискурсу: тут, скажімо, художній. Невід'ємною властивістю здійснюваних людиною когнітивних процесів є єдність чутливого і раціонального. Вона пронизує усю динаміку опосереднень у поточних взаємодіях елементів тріади “мисленнясвідомістьзнання” [23, 10]. Вона існує і функціонує завдяки мові. У процесі її функціонування здійснюється трансфер матеріалу перцептивних (глибинних) пізнавальних образів, у конкретно-мовні текстові (поверхневі) продукти мовомислення. Водночас вони категоризують і елементи пізнавального образу, і образ загалом. Говорячи про глибинні та поверхневі структури маємо справу з вихідною та кінцевою фазою єдиного процесу. З появою концепції Н. Хомського, який увів поняття глибинних і поверхневих структур у науковий обіг, вони не набули однозначного смислу. Воднораз концепція Н. Хомського відображає потребу розмежування інформації, яка подана набором мовних елементів - у їхніх взаємозв'язках і взаємообмеженнях - у реченні. Утім виходячи на рівень тексту, інформацію поверхневого плану назвемо безпосередньо мовною (дискурсною) інформацією. З іншого боку, це стосується того, що слідом за Н. Хомським прийнято називати глибинною структурою, уточнюючи термін структура атрибутом семантична, і що так чи інакше стоїть за семантичним змістом.

Дискурсна стратегія являє собою план-програму оптимальної реалізації комунікативної інтенції. Цей план включає у себе вибір предмета і теми спілкування, а також випрацювання взірців інших комунікативних процедур, виконання яких пов'язано з реалізацією поставленої комунікативної мети. Тактичні прийоми ж навпаки - скеровані на процес вибору найбільш ефективних засобів з існуючого багатоманіття й альтернатив. Тому вважатимемо цілком прийнятним розгляд стратегії як проекції, прогнозу досянення глобальних і локальних цілей з набором конститутивних дій, потрібних для цього [24, 104]. Важливо, що об'єм стратегії визначається у її кореляції до уживаних тактичних прийомів, методик. Словом, когнітивно-фреймовий і дискурсно-фреймовий образи - іміджі комунікативної ситуації, що містять знання лінгвокультурологічного характеру.

Дискурсна інтеракція завжди конвенційна і піддається соціальному вимірові. Соціальні норми мовленнєвої поведінки і конвенції використання мовних знаків регулюємо соціо-культурними традиціями певного соціуму й етносу. Завдяки цьому і дискурсна стратегія особистостей набуває стандартизованого, національно-стереотипного характеру. Відтак норма - взірець, інваріант допустимих дій, позначає “межі пошуку альтернативних шляхів (засобів) досягнення мети індивідом” [25, 233].

Сприйняття і розуміння інформації відбувається у межах складних ситуацій і соціальних контекстів, коли реципієнт конструює інформацію про взаємозв'язки між подіями і ситуаціями. Отже, рецепієнт володіє трьома видами фактів: інформацією про саму подію, інформацією про ситуацію чи контекст та інформацією про когнітивні пресупозиції. Звідси опрацювання оповідного дискурсу - не лише когнітивна, але й водночас і соціальна подія. Це твердження, звичайно, очевидне, але наголосимо на тому, що соціальні риси оповідного дискурсу в структурі художнього тексту взаємодіють з когнітивними. Когнітивна модель повинна відображати той факт, що зв'язний текст і відповідно процес розуміння тексту втілюється у соціальному контексті, адже конструюємо уявлення не лише про сам текст дискурс дискурс наратора персонажний дискурс, але й соціальний контекст, і ці два уявлення - текст соціальний контекст - взаємодіють. Це - основа соціальної функціональності. Сам стратегічний підхід до когнітивного моделювання творення і розуміння оповідного дискурсу грунтуємо на певних основах когнітивної моделі розуміння текстової інформації. Серед них, слідом за Т. ван Дейком та В. Кинчем, виокремлюємо: конструктивістську, інтерпретуючу, пресупозиційну, прагматичну основи моделі [3, 156-159].

Загальна риса обидвох когнітивних процесів - творення й інтерпретації оповідного дискурсу - полягає у конструюванні у пам'яті певних уявлень на основі візуальних чи мовних фактів. Це становить конструктивістську основу стратегії інтерпретації. Проте у процесі читання конструюємо не лише уявлення на основі візуальних і вербальних фактів, а радше інтерпретацію подій і висловлювань, що становить інтерпретуючу основу моделі. Конструювання подання події відбувається практично рівночасно із опрацюванням матеріалу. Розуміння відбувається оперативно: паралельно з опрацюванням та інтерпретацією фактів і активацією й використанням внутрішньої, когнітивної інформації. Щойно таку інформацію розглядаємо як когнітивні передумови конструювання моделі, її називаємо пресупозиційною основою [3,57-158].

Оскільки дискурсу властиві наміри, інтенції, нам доводиться мати справу не лише з лінгвістичними об'єктами, але й з фактами форм соціальної діяльності: мовленнєвих актах. Форми та інтерпретації інформації можуть бути зумовленими цією функцією висловлювання. Назвемо її прагматичною основою моделі опрацювання дискурсу. Тобто однією з когнітивних наслідків цієї основи є те, що інтерпретуючи інформацію, конструюються уявлення мовленнєвих актів приписуючи певну функцію чи категорію дії мовленнєвому повідомленню, а отже й мовцеві. Проте на кожному етапі не має фіксованого порядку між фактами та їхньою інтерпретацією: інтерпретації можна спочатку сконструювати, а відтак зіставити зі сприймаючими фактами. На це скерований стратегічний підхід, що тісно пов'язаний з комплексним опрацюванням подій і зв'язних текстів. Згадані риси (основи моделі) грунтуємо на уявленні про те, що когнітивна модель опрацювання оповідного дискурсу, рівночасно як інше комплексне опрацювання інформації є стратегічним процесом, внаслідок якого з метою інтерпретації дискурсу у пам'яті моделюємо його ментальні уявлення. Адже у певних процесах використовується і сприймаюча інформація, і інформація, закладена у пам'яті. Тобто йдеться про різні компонети стратегічного підходу до опрацювання оповідного дискурсу з подальшим включенням певної моделі у загальну модель стратегічної вербальної комунікації у соціальному контексті. Утім у такої соціальної моделі повинна бути когнітивна основа, яка забезпечується репрезентацією соціальних контекстів, ситуацій учасників комунікації та інтерактивних процесів.

Summary