Науково-технічний текст як конституент комунікативного акту

НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ТЕКСТ ЯК КОНСТИТУЕНТ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ

С.В. Подолкова

Сумський державний університет

Зміни, що відбуваються в сучасній науково-технічній мові, свідчать про зростаючу роль техніки й відповідно науково-технічних текстів у житті людей.

Комунікативний підхід до дослідження тексту спирається на аналіз системоформувальних категорій тексту як його найбільш загальних і істотних ознак, що відбивають реалізацію в мові фрагмента дійсності у процесі комунікації (функціональний аспект).

Комунікативна діяльність людини залежить від різних внутрішніх і зовнішніх чинників, природних параметрів (статі, віку, таланту); соціально надбаних чинників (освіти); психологічних (настанови, мотиву); професійних та інших мотивів; способів кодування повідомлення (усний/письмовий), мети комунікативного акту (повідомлення, переконання, вплив і таке ін.); регістру стосунків суб'єкта й об'єкта; характеру референта, зображеного у повідомленні (реальний/ квазіреальний) (Колегаева 1991:8).

Розглянемо науково-технічний текст як семіотичну систему, об'єднану комунікативною цілісністю, логічними, граматичними і семантичними зв'язками. У когнітивній сфері як автора, так і читача, є загальна інформація про предмет висловлення і про потенційно можливе функціонування мовних одиниць, що дає можливість різноманітного мовного оформлення.

Під науково-технічним текстом розуміємо цілісний мовленнєвий твір, що відноситься до наукової або технічної діяльності людини, комунікативним наміром якого є передавання інформації про матеріальні і нематеріальні об'єкти, їх кількісно-якісні характеристики і просторові відносини між ними за допомогою загальномовних і термінологічних мовних засобів.

Науково-технічні тексти функціонують переважно у сфері наукової комунікації. Під науковою комунікацією у роботі розуміємо процес створення, передавання і сприйняття повідомлення, в основу якого покладено наукове пізнання світу (Колегаева 1991:30). У науковій комунікації окремий фрагмент об'єктивної дійсності стає референтним простором повідомлення. Референтний простір наукового тексту відбиває об'єктивну, а не вигадану реальність, на відміну від художнього тексту, у якому референтний простір є продуктом свідомості автора (Колегаева 1991:33). Діяльність автора у науковій комунікації полягає у точному доборі і поясненні фактів об'єктивної дійсності.

Специфіка людської комунікації, у тому числі і наукової, полягає у тім, що її цілі соціальні і зазнають впливу суспільства. Наукова комунікація відрізняється від інших видів комунікації такими особливостями: 1) в її основу покладено наукове пізнання світу; 2) їй властивий об'єктивний характер відображення дійсності; 3) суб'єкт і об'єкт наукової комунікації пов'язані загальною науково-практичною діяльністю. Між комунікантами, що віддалені один від одного у просторі й/або часі, вербальна інформація передається у формі письмових текстів. Наукові тексти як універсальний засіб передавання і збереження інформації використовують у міжособистій і масовій комунікаціях.

Розуміння комунікації як діяльності, спрямованої на створення, передавання і сприйняття повідомлення, знання умов її проходження і чинників, що впливають на її ефективність, необхідно для характеристики науково-технічного тексту як конституента комунікативного акту.

Мовна комунікація здійснюється в рамках комунікативної ситуації, адекватні складові фактори якої є необхідною і достатньою умовою для успішного мовного спілкування як усного, так і письмового.

До таких факторів відносять: автора; адресата; предмет комунікації; код, за допомогою якого створюється і сприймається текст; текст, тобто сигнал, у якому за допомогою мови закодована інформація, матеріальне "тіло" в акті комунікації, що пов'язує автора і адресата в цьому акті; загальні умови, за яких відбувається спілкування (Сахарный 1989:116).

Текст як продукт мовленнєвого і комунікативного акту поєднує комунікантів і референтів (фрагмент світу речей або світу образів) (Романов 1984:104) на основі комунікативної дії, утворюючи тим самим "комунікативно-соціальне поле" (Сусов 1980:95) або гіперконфігурацію: Х (Г, С, Т, Л, Р), у якій Г і С - комуніканти, Т - текст з його ілокутивною функцією і відповідний йому референт. Л характеризує місце, а Р вказує на відносини між комунікантами під час проходження мовленнєвого акту. Виділені компоненти притаманні будь-якому комунікативному акту. Схема комунікативно-соціального поля має такий вигляд (рис.1).

Рисунок 1 - Схема комунікативно-соціального поля

Акт науково-технічної комунікації характеризується суспільною формою комунікативної взаємодії, в основі якої знаходиться кореляція із ситуацією-типом. Остання може бути подана у вигляді деякої схеми (фреймової структури) із властивими їй особливостями й умовами функціонування комунікативного (мовленнєвого) вчинку, які охоплюють конкретні норми поводження в суспільстві.

Мовленнєвий епізод (реалізація комунікативного акту) може бути поданий як фреймова структура ілокутивного типу тексту і містить умови її функціонування і контекст загальних дій, на фоні яких здійснюється реалізація інтенції автора. Фрейм містить інформацію, що дозволяє адресату зрозуміти прагматичну спрямованість конкретного тексту. Ф-структура складається із ядра (цілеспрямованого мовленнєвого вчинку), набору типових форм і варіантів поводження, що представляють її у мовленнєвому епізоді; учасників мовленнєвої події (Г і С) і конкретних дій, що реалізують семантичну сутність ядра. Крім цих компонентів, до мовленнєвого епізоду відносять: мету, план, консеквент (результативний ефект) і перспективу (Романов 1984:105-106).

Сприйняття висловлювань (текстів) як визначених комунікативних актів ґрунтується на складному процесі, в якому використовуються різні види "знань". Це загальне "знання" організовано у концептуальні системи, що описані у термінах фреймів. Фрейми як сукупність даних, що визначають типову ситуацію, були досліджені у працях Т.А. ван Дейка (1989), М. Мінського (1978), Ч. Філмора (1988), C.Fillmore (1982), E. Goffman (1974), B. Shannon (1981).

Текст, створений автором повідомлення, є мов би "інструкцією", що дозволяє реципієнту створити уявлення про референта, використовуючи ті поняття про предмети і відносини між ними, що вже зберігаються в його пам'яті до моменту сприйняття даного тексту. Мова при цьому виступає універсальним інструментом об'єктивації знання. У науково-технічних текстах своєрідними "віхами", на які може орієнтуватися індивід при використанні свого минулого досвіду, є терміни і термінологічні сполучення. Маючи спеціальну науково-технічну підготовку, читач установлює зв'язки між поняттями, позначеними термінами, і поняттями, що містяться в його тезаурусі. Ефективність наукової комунікації багато в чому залежить від того, до якого ступеня спеціальні фонові знання адресата відповідають фоновим знанням відправника тексту.

Науковій комунікації властива суспільна форма комунікативної взаємодії, при якій повідомлення від автора (авторів) до необмеженої кількості адресатів передається за допомогою науково-технічних текстів. На формування науково-технічного тексту впливають конкретні цілі учасників комунікації, їх належність до однієї сфери науково-практичної діяльності.

Успішність наукової комунікації пов'язана з реалізацією інтенцій автора науково-технічного тексту: ознайомити адресата з результатами своєї наукової і практичної діяльності і поглибити його спеціальні фонові знання; установити контакт з адресатом і зацікавити його в наданій інформації; переконати адресата у вірогідності свого повідомлення. Реалізуючи ці інтенції, автор орієнтується щодо змісту тексту та підбору мовних засобів на всі складові мовленнєвої ситуації. При домінуючій ролі мотиву й мети мовленнєвого акту важливу функцію виконують й об'єктивні чинники, як-то місце, час, тема тексту. Перекладач повинен не тільки розуміти зміст тексту на іноземній мові й мати спільні з автором спеціальні фонові знання щодо референта тексту, але й враховувати всі чинники комунікативної ситуації, що впливають на ефективність комунікації взагалі.

Список літератури

Дейкван Т.А. Язык, познание, коммуникация. - М.: Прогресс, 1989. - 312 с.

Каменская О.Л. Текст и коммуникация. - М.: Высшая школа, 1990. - 152 с.

Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. -Одесса: Обл. упр. по печати, 1991. - 120 с.

Минский М. Структура для представления знаний//Психология машинного зрения.-М.,1978.-151с.

Романов А.А. О формальном представлении смысловой организации текста // Текст как объект лингвистического анализа и перевода. - М.: Наука, 1984. - С. 102-111.

Сахарный Л.В. Введение в психолингвистику. - Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-та, 1989. - 184 с.

Сидоров Е.В. Коммуникативный принцип исследования текста // Изд. АН СССР. Сер. Яз. и лит, 1986. - Т.45, № 5.-С. 425-427.

Сусов И.П. О двух путях исследования содержания текста // Значение и смысл речевых образований. - Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1980. - С.90-103.

Филмор Ч. Фреймы и семантика понимания // Новое в зарубежной лингвистике. - М.: Прогресс, 1988. - Вып. 23. - С. 52-92.

Fillmore C. Frame Semantics. Linguistics in the Morning Calm // Linguistic Society of Korea. Seoul: Hanshin, 1982. - 230 p.

Goffman E. Frame Analysis. New York: Harper & Row, 1974. - 352 p.

Shannon B. What is a Frame? Linguistic Indicators // Journal of Pragmatics. 1981.-V.5.- P. 189-235.