Мовленнєвий статус адресата в аспекті теорії ролей

Останні десятиріччя XX століття характеризувалися зміною наукової парадигми в мовознавстві: на перший план вийшли когнітивні та комунікативні дослідження, які розкривають базові відносини між мовою та людиною. Як зазначає О.О. Селіванова, однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів, орієнтоване на їхнє діалогічне взаєморозуміння у співвідношенні з параметрами мови, середовища і культури [1,7]. Різноманіття суб'єктів спілкування та складність взаємовідносин між ними, варіативність ситуацій мовленнєвої взаємодії та специфіка етикетних норм, на яких базується мовленнєва комунікація, роблять її вивчення однією з найскладніших проблем.

Мета цієї роботи полягає у дослідженні мовленнєвого статусу адресата на матеріалі сучасного англомовного художнього дискурсу. Актуальність роботи зумовлена загальною тенденцією сучасної лінгвістики, яка фокусує особливу увагу на дієвості антропоцентричного принципу та малодослідженістю цієї проблеми. Об'єктом дослідження є маніфестація мовленнєвого статусу адресата у художньому дискурсі. Предметом дослідження виступають реагуючі висловлювання адресата в процесі мовленнєвої взаємодії.

Загальними методологічними принципами сучасного мовознавства є експансіонізм, експланаторність , антропоцентризм та функціоналізм [2,207]. Експансіонізм відноситься до взаємодії лінгвістики з іншими науками, що дозволяє перебороти „надспеціалізацію”, редукціонізм і наблизитися до холістського підходу до організації наукового знання. Експансіонізм підсилює експланаторні можливості будь-якої науки. Як зазначає О.О. Селіванова, „пояснювальність мовних явищ збільшується з залученням даних інших галузей знань”[3,35].

Для сучасних лінгвістичних досліджень характерним є активне використання термінів та понять інших дисциплін. Так, поняття статусу, запозичене з соціології, означає позицію індивіда у соціальній системі суспільства, що визначається згідно до певних ознак, таких як приналежність до соціальної групи, рівень освіти, професія, посада, стать та вік [4,134]. І.Є. Фролова, диференціюючи поняття “комунікативний статус” та “статус комуніканта”, зазначає , що „перший відбиває суто комунікативну ієрархію, а другий - ієрархію усіх сталих і мінливих групових та індивідуальних ознак особи у комунікативному акті”[5,180]. Як вважає дослідниця, релевантними для статусу комуніканта є: соціальні ознаки (вік, стать, професійно-освітній, соціальний рівень, тощо); рольві ознаки (гість, покупець та інші); інтерперсональні, особистісні ознаки (близькість-дистантність та інші); ситуативні ознаки (ті, що зумовлені місцем, часом та іншими умовами спілкування) [5,181]. Згідно з точкою зору Ю. Хабермаса, соціальний статус багатомірний та поєднує в собі характеристики трьох типів дій: нормативних, драматургічних та комунікативних. Нормативні дії зорієнтовані на суспільство людей, які підпорядковують свою поведінку загальним цінностям; драматургічні дії зорієнтовані на учасників взаємодії, які являють собою наче публіку один для одного, це, перш за все, етикетні дії; комунікативні дії зорієнтовані на учасників взаємодії, які підтримують між собою вербальне та невербальне спілкування [Хабермас, цит. за 6,16].

Мовленнєвий статус адресата безпосередньо корелює з певною соціальною роллю. Роль комуніканта є формою суспільної поведінки людини та зумовлена його положенням у деякій соціальній групі й у певній ситуації спілкування [4,136].

Відповідно до типів рольових відносин, усі ситуації спілкування поділяються на симетричні (ролі комунікантів рівні) та асиметричні (роль одного з комунікантів є вищою за роль іншого) [7,135-136]. Екстраполюючи результати досліджень теорії ролей на проблему вивчення мовленнєвого статусу адресата, ми виділяємо три типи діад, в яких віддзеркалюється співставлення мовленнєвого статусу комунікантів (адресата (А₂) та адресанта (А₁)): 1) А₂=А₁; 2) А₂>A₁; 3) A₂<A₁. Міжособові відносини, як один з найважливіших факторів, що визначають перебіг, характер та мовні особливості спілкування, у свою структуру включають поряд з вертикальними (статусно-рольовими) відносинами, горизонтальні (дистанційні) відносини та характер спілкування (кооперативний/конфліктний).

В аспекті вертикальних відносин мовленнєвий статус адресата досліджується з позиції мовних засобів, які вживає адресат відповідно до певного типу взаємодії. Так, перший тип діади (А₂=А₁) віддзеркалює ситуацію мовленнєвого спілкування між особами з рівним рольовим статусом, тобто між друзями, родичами, колегами приблизно одного віку та соціального статусу. Інші дві діади ( А₂>A₁; A₂<A₁) представляють ситуації статусної нерівності комунікантів.

До показників статусно-рольових відносин комунікантів, а, відповідно, і до ідентифікації мовленнєвого статусу адресата належать: звертання, інші засоби номінації співрозмовника; особливості синтаксичної організації висловлювання; особливості вживання тих чи інших мовленнєвих актів; метакомунікативні висловлювання, що регулюють перебіг спілкування; паравербальні та невербальні засоби.

Звертання - це найбільш яскравий показник статусу комунікантів. Форми звертання в англійській мові включають займенники другої особи та вокативи, але при цьому, займенники представлені лише однією формою “you”. Лінгвістична система стандартної англійської мови не дає можливості ні граматичного, ні статусно-маркованого вибору. Як вважає С. Гремлі, відсутність форми „ти-ви” у повсякденному спілкуванні компенсується значною варіативністю уживання вокативів, які несуть головне навантаження в процесі передачі соціальних розбіжностей [8,289].

Пор.: “ You Americans, always looking the wrong way for traffic. Lucky for you I've decided to take you under my wing. You shouldn't survive long by yourself”.

“You'd be looking the wrong way, too, if you were in Boston, you pompous popinjay”[1,6].

Даний тип спілкування є характерним для симетричних статусно-рольових відносин між комунікантами. Намагання адресата завищити свій статус, висловивши поблажливе ставлення до американців, а, відповідно, і до співрозмовниці, нівелюється реакцією-відповіддю адресата. Вживаючи вокатив you pompous popinjay (“ти, напищений папуга”), адресат-жінка підкреслює, що має рівний мовленнєвий статус з адресантом.

Синтаксична організація висловлювання, як правило, детермінується горизонтальними відносинами між учасниками мовленнєвої взаємодії. Під час спілкування на близькій дистанції більш поширені незакінчені та еліптичні висловлювання, що пояснюється спільним фондом знань комунікантів, окличні висловлювання, переривання партнера.

Пор.:”Fiona! Look at these figures! They are…”

“Charles, sit down. I have something to tell you”.

“Not now. You've got to look at this chart and explain to me how…”

“Charles, it's important!”

“Nothing could be more important than this mess. How…”

“Charles!”

“Well, Fiona, what is it?” [1,36].

Переривання може маркувати рівність співрозмовників або більш високий статус того, хто перериває іншого комуніканта. Наведений вище приклад віддзеркалює перехід симетричних мовленнєвих статусів комунікантів (А₂=А₁) в асиметричні (А₂>A₁ ). Приналежність комунікантів до вищого керівного складу корпорації та їх давні дружні стосунки дають Чарльзу право вживати директиви та певною мірою ігнорувати репліки адресата-жінки. Фіона тричі перериває партнера, уживаючи директиви та окличні речення. Останнє звертання до співрозмовника (“Charles!”) з окличною інтонацією має на меті імпліцитно нагадати, що вона, як власник корпорації, має право бути вислуханою. Характерною рисою спілкування між малознайомими людьми є синтаксична повнота, розгорнутість висловлювань, експліцитно виражені синтаксичні зв'язки.

Комунікативний статус адресата безпосередньо експлікується в мовленнєвих актах. Так, сфера рівностатусного спілкування (А₂=А₁) накладає обмеження на вживання директивів, оскільки вони маркують більш високий статус мовця. У випадку несиметричності статусно-рольових позицій комунікантів для мовлення вищестоячого партнера характерне вживання директивів (вимог, наказів, порад), асертивів (глузувань, образ, докору), промісивів (погроз). Ці мовленнєві акти досить часто комбінуються з невербальними маркерами переваги - порушенням особистого простору співрозмовника з більш низьким статусом.

Пор.: Paul got up.

“At least we can tell whether it looks like the right kind of implant” he said. “Let me see the incision.”

“No!” she exclaimed, in a tone that startled him. He frowned….

He reached a hand towards her. She pulled back into the chair.

“No!” she repeated…. “Please get out of the way. I want to go to bed”.

But Paul moved a short step close [5,98-99].

Беручи до уваги той факт, що вербальний та невербальний канали комунікації використовуються одночасно, причому за невербальним каналом закріплена функція регулювання міжособових відносин між учасниками спілкування, у наведеному прикладі ми спостерігаємо чітку статусну диференціацію між співрозмовниками, яка експлікується за допомогою вербальних та невербальних засобів. В ситуації асиметричних мовленнєвих статусів (А₂ <A₁ ) адресат-жінка намагається шляхом вербальних та невербальних дій захиститися від вторгнення у свій особистий простір.( “No!” she exclaimed; “No!” she repeated; She pulled back into the chair).

Паравербальна та невербальна поведінка адресата під час мовленнєвої взаємодії експлікує інформацію про ієрархічні та дистанційні відносини між комунікантами. Рівність партнерів відбивається у симетричному вживанні невербальних та паравербальних засобів: дотиків, обійм, різноманітних жестів, сміху, шепоту і т.і.. Асиметричні відносини характеризуються вторгненням вищестоящого партнера у персональний простір учасника з нижчим статусом, демонстрація своєї переваги, у тому числі за допомогою жестів, пильного погляду, підвищеного тону. У випадку, якщо між комунікантами існує дистанція, їх невербальна поведінка більш нейтральна, аніж під час невимушеної взаємодії.

До мовленнєвих актів, притаманних адресату з нижчим статусом, належать: запит поради, прохання, виправдання, подяка, вибачення, обіцянка, низька оцінка себе та своїх дій, похвала партнера з вищим соціальним статусом.

Статусні характеристики співрозмовників знаходять своє відбиття також у кількісній та якісній характеристиках спілкування.

Пор.: “To be brief, Miss Thanatogenos, the Dreamer intends to train a female embalmer and his choice, his very wise choice has fallen on you”.

“Oh, Mr. Joyboy”.

“Say nothing. I know how you feel. May I tell him you accept?”

“Oh, Mr. Joyboy”.

“And now if I may intrude a personal note, don't you think this calls for a little celebration?

Would you do me the honour of taking supper with me this evening?”

“Oh, Mr. Joyboy, I don't know what to say…”[4, 86].

Ми спостерігаємо чітку диференціацію мовленнєвих статусів співрозмовників, що віддзеркалюється у використанні комунікантом з вищим соціальним статусом синтаксично повних, розвернутих висловлювань, директиву (“Say nothing”), який одночасно виступає в якості метакомунікативного висловлювання та коректує мовленнєву поведінку адресата, реквестиву, модальних дієслів, які мають на меті здійснити вплив на адресата. Мовлення адресата представлене лише емфатичним вигуком (Oh) та офіційним звертанням до адресата.

У мовленнєвій взаємодії комунікантів знаходять своє відбиття основні види міжособових контактів: асоціація та дисоціація. Асоціативно-спрямоване спілкування відбиває прагнення адресата до співробітництва, створення найбільш сприятливих умов комунікації, що базуються на унісонному характері взаємозв'язку реплік. Характерною рисою діалогів-співпраць є узгодження мовленнєвих актів адресата та адресанта за ілокутивною функцією, коли за питанням іде відповідь, за спонуканням - згода або відмова, за ствердженням - підтвердження або заперечення, а також відсутність непрямих реакцій, спрямованих на пресупозицію попереднього висловлювання. Мовленнєві акти, які можуть викликати негативну реакцію адресата: заперечення, докори, поради, коментарі, вживаються мовцем у пом'якшеній формі. Найбільш яскравий показник співпраці в мовленнєвій взаємодії - лексичні маркери схвалення, підтвердження, погодження з думкою співрозмовника тощо. Частіше за все, згода експлікується за допомогою слів: yes, OK, прислівників sure, exactly , виразів You're quite right there, Quite so!, A very good idea і т.і., слів-синонімів; уживанням гіпероніма та гіпоніма в ініціюючій та реагуючій репліках.

Пор.: Mike switched off the engine and pulled off his helmet. He turned to her his astonishingly handsome face flushed and happy. “what do you think?” he asked. “Wasn't that great? I could ride like that forever”.

“It was”, she agreed, her smile reflecting his enthusiasm. “It was totally fantastic”.

Mike climbed down, and then, before Jessica could follow, he lifted her off into his arms.

“What are you doing?” she yelled, laughing. “Put me down!”

“Never”, Mike answered, his golden eyes suddenly serious. “This is my idea of heaven. My bike, an open road, and the most wonderful girl in the world snuggled up against me. I'll never let you go, Jess. Not ever.”

Jessica wrapped her arms around his neck, overhelmed with love. “You couldn't get rid of me if you tried”, she said softly. “I'm never leaving you”[9,4-5].

Діалог-унісон між закоханими являє собою яскравий приклад асоціативно спрямованого спілкування. На своє питання “What do you think? Wasn't that great?” Майк отримує емфатичну реакцію-погодження, представлену словом-синонімом fantastic та підсилювальним прислівником totally. Вербальна реакція з боку адресата гармонічно доповнюється невербальним компонентом спілкування: усмішкою, яка виступає маркером позитивних емоційних стосунків між комунікантами (“It was”, she agreed, her smile reflecting his enthusiasm.). Діалог між закоханими характеризується підвищеною емоційністю, яка віддзеркалюється у вживанні співрозмовниками “заперечно-тотальних прономінативів [9,66]. Згідно з точкою зору А.Д.Бєлової в моменти депресії, емоційної та моральної кризи, людина оперує такими “універсальними” словами як all, always, never, оскільки починає мислити узагальненнями, генералізаціями [9,66]. В даному випадку вживання слова never характеризує стан емоційного піднесення, який викликаний щирим почуттям Майка до коханої дівчини. Реагуючи на попередню репліку співрозмовника, адресат-жінка також вживає слово never, підкреслюючи тим самим емоційну єдність та єдність почуттів.

Дисоціативно-спрямоване спілкування передбачає контрадикторний характер вербальної та невербальної взаємодії. Діалог-конфлікт характеризується порушенням принципів кооперації та ввічливості, а також різними видами прагматичної дисгармонії. До них ми відносимо: несумісність комунікативних намірів співрозмовників; ігнорування висловлювань партнера; реакції-ухилення на ініціюючу репліку, що маскують справжній намір мовця; невідповідність мовленнєвих актів за ілокутивною силою; заперечування пресупозицій попереднього мовленнєвого акта іншого співрозмовника, непогодження з слововживанням, тоном мовлення тощо.

Пор.:”Do you like to dance, John?” Cathy leaned back in one of the leather chairs and watched John organize his lessons for the day.

“No, I don't like loud music, fast cars, or football, either. I'm a total loser as a teenager, Cathy. I've got more important things - “

She was so furious she stopped him in mid-sentence. “Why do you always have to put other people down for having fun? Just because you don't know how to have a good time yourself.”

“And why do you always try to embarrass me by asking silly questions when I'm trying to teach you something?”[3,59].

Заперечення прагматичної пресупозиції квеситиву з боку адресата-чоловіка призводить до конфліктного перебігу спілкуванняю Одним із яскравих засобів вираження протистояння між учасниками комунікації виступає діалогічне цитування (повторення реплік або частин попередніх реплік співрозмовника, що виступає як вираження негативного відношення до повідомлюваного [2,68]. Репліки-цитації, як правило, спрямовані на пресупозицію висловлювання, у спілкуванні вони набувають різноманітних значень: незгоди, несхвалення, неприйняття, здивування, обурення.

Прагматична дисгармонія нерідко накладається на різку форму вираження, підсилюючи вплив таких мовленнєвих актів, як наказ, вимога, погроза, докір, викриття, образа, провокація. Діями комунікантів у таких ситуаціях керує не ввічливість, а антиввічливість, про що свідчить і широке використання ними зниженої лексики. У дисоціативно-спрямованому спілкуванні усі вищезгадані мовленнєві акти можуть вживатися як мовцем з вищим статусом, так і співрозмовником з більш низьким статусом, тому що він під впливом емоцій може забути про ієрархію.

Дослідження мовленнєвого статусу адресата як відбиття характеру міжособових відносин між комунікантами та його представленість в художньому та інших типах дискурсів є вельми актуальним та потребує детального вивчення.

Список літератури

1. Селиванова Е.А.Основы лингвистической теории текста и коммуникации: Монографическое учебное пособие.-К.: Фитосоциоцентр, 2002.- 336с.

2. Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине XX века// Язык и наука конца XX века.- М.: Российский гуманитарный ун-т, 1995.- 407с.

3. Селиванова Е.А. Когнитивная ономасиология (монография).-К.: Изд-во укр. фитосоциологического центра, 2000.- 248с.

4. Крысин Л.П. Социолингвистические аспекты изучения современного русского языка. - М.: Наука, 1989. - 186с.

5. Фролова І.Є. Поняття „статусу комуніканта” у мовленнєвій взаємодії//Матеріали науково-методичної конференції „Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика - на шляху до інтеграції”. - Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - 2003. - С.180-181.

6. Карасик В.И. Язык социального статуса. - М.: Ин-т языкознания РАН; Волгогр. гос. пед. ин-т, 1992. - 330с.

7. Белл Р. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы: Пер. с англ. - М.: Международные отношения, 1980. - 318с.

8. Gramley S.E. and Patzold K.M. A Survey of Modern English.-L.:Routledge,1992.-498p.

9. Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации.-К.: Киевский ун-т им. Т.Шевченко, 1997.-310с.