Відіменникові дієслова в німецькій і українській мовах

3. Структурні типи німецьких і українських ВД можна порівняти зі структурними типами ВД деяких інших мов. Простежимо це у таблиці 2, де наведені індекси активності імен у творенні дієслів (тобто ступені поширення ВД) у 12 мовах, а також перелічені структурні типи ВД, їх наявність /відсутність у 12 різноструктурних мовах та типологічні індекси кожного структурного типу в цих мовах.

Як показують дані таблиці 2, іменники в німецькій мові виявляють середній ступінь активності при творенні дієслів. Найбільш активними серед індоєвропейських мов є іменники англійської мови з індексом 1,54. Цей факт пояснюється, очевидно, майже необмеженими можливостями конверсії “іменник>дієслово”. Стосовно структурних типів ВД німецька мова виявляє найбільшу близькість до слов'янських та балтійських мов. Це стосується перш за все наявності в них структурних типів ВД із префіксами та рефлексивним займенником. Українські іменники виявляють відносно невисоку активність у творенні дієслів, яка обумовлює місце української разом з іншими слов'янськими та балтійськими мовами в нижній частині наведеного списку мов.

4. Семантика префіксів німецької та української мов формується на базі просторових значень адвербіально-прийменникових одиниць, від яких вони походять. Ці префікси розвинули певну кількість вторинних непросторових значень, проте у складі ВД вони реалізуються саме як первинні просторові (пор. приклади 2.6, 2.7). Ці значення збігаються в обох мовах, незважаючи на те, що семантично еквівалентні префікси не пов'язані етимологічно (див. табл. 3).

Таблиця 3 - Префікси ВД із просторовими значеннями в німецькій та українській мовах

5. Семантична класифікація ВД здійснювалась на основі семантичної функції мотивувального іменника (МІ) у тлумаченні дієслова.

Встановлені такі семантичні типи:

1) посесивний (МІ - посесивний об'єкт); 2) локативний; 3) атрибутивний; 4) інструментальний; 5) темпоральний та інші (Kaliuљиenko 2000). З кожного типу були вилучені групи ВД, які об'єднує спільна формула тлумачення. У цій формулі МІ позначається символом S_m, а інші аргументи символами S₁, S₂, S₃. Так, у посесивному типі виділяються такі семантичні групи:

“S₁ має S_m”;

“S₁ не має S_m”. В індоєвропейських мовах відсутні ВД цих двох груп;

“S₁ починає мати S_m”. У німецькій і в українській до неї належать інхоативні посесивні ВД, пор.: нім. Feder>sich befiedern, укр. перо>опірюватись;

“S₁ починає не мати S_m”. ВД цієї групи виражають протилежне значення втрати чогось, пор.: нім. Nadel>nadeln, нога>обезножити, сила>знесилити;

“S₁ каузує S₂ мати S_m” - посесивні каузативні або так звані орнативні ВД, пор.: нім. Waffe>bewaffen, укр. зброя>обеззброїти.

6. На підставі інвентарю досліджених структурних типів ВД, значень їх словотворчих префіксів, набору семантичних типів можна зробити висновок, що німецька та українська мови виявляють значну близькість у цій підсистемі словотвору. ВД обох мов належать в цілому до того ж типологічного класу, що й інші германські та слов'янські мови. Але ступінь типологічної близькості німецьких ВД, з одного боку, до ВД інших германських мов, а з іншого боку, - до ВД української та інших слов'янських мов не є ізоморфним ступеню їх генетичної спорідненості. Це виявляється, перш за все, в розвитку префіксації, кількості префіксів, їх значеннях, продуктивності ВД із префіксами. Основні риси відмінності німецьких і українських ВД полягають у більшій активності німецьких іменників у творенні дієслів (на відміну від української) структурного типу безафіксних, а отже, і деяких інших типів ВД без суфіксів (див 2.1, 2.2, 2.5, 2.7)

Список літератури

Городенська К.Г., Кравченко M.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). -Київ, 1981.

Гринберг Дж. Квантитативный подход к морфологической типологии языков//Новое в лингвистике. - Москва, 1963. - Вып. 3. - С.60-94.

Казевич В.Б. Типологическое изучение языков и место в нём квантитативной типологии // Квантитативная типология языков Азии и Африки.-Ленинград, 1982.-С. 8-12.

Ковалик И.И. Аффиксы и их роль в словообразовательном гнезде // Актуальные проблемы русского словообразования. - Ташкент, 1982.

Erben J. Einfьhrung in die Wortbildungslehre. - Berlin, 1993.

Henzen W. Deutsche Wortbildung. Tьbingen, 1965.

Kaliuљenko V.D. Deutsche denominale Verben // Studien zur deutschen Grammatik. -Tьbingen, 1987.- Bd. 30.

Kaliuљenko V.D. Typologie denominaler Verben // Linguistische Arbeiten.- Tьbingen, 2000. - Bd. 419.

Kьhnhold I. Prдfixverben // Deutsche Wortbildung. Erster Hauptteil. Das Verb. Sprache der Gegenwart.- Dьsseldorf, 1973. - Bd. XXIX.-S. 341-375.

Wellmann H. Verbbildung durch Suffixe. In: Deutsche Wortbildung. Erster Hauptteil. Das Verb. Sprache der Gegenwart. - Dьsseldorf, 1973. - Bd. XXIX.-S. 17-140.