Найдавніші згадки про переклад

Найдавніші згадки про переклад

О.А. Кальниченко

В.О. Подміногін

В статті аналізуються найдавніші свідчення використання перекладу від перших згадок про нього (бл. 2500 р. до н. е.) до ІІІ ст. до н. е., а також найперші думки про переклад та відлуння цих думок в різних концепціях перекладу.

Створення сучасної теорії перекладу неможливе без попереднього дослідження історії перекладу та перекладацької думки. Тому об`єктом даної праці є аналіз найдавніших свідчень про переклад та перекладачів. Зазвичай історію перекладу та перекладацької думки ведуть лише від часів стародавнього Риму, з одного боку, та Александрії ІІІ ст. до н. е., де було здійснено переклад грецькою мовою з гебрайської Старого Заповіту, так звану Септуагінту, з іншого. Але ж переклад як суспільне явище існував набагато раніше. Вивчення цієї лакуни лише розпочинається і метою даної публікації є зібрання різних даних про переклад, починаючи від самих перших згадок про нього (бл. 2500 р. до н. е.) і закінчуючи ІІІ ст. до н. е., ознайомлення з ними широкого перекладацького загалу та аналіз того, як перші теоретичні думки про переклад та мову впливають на сучасні перекладацькі, і не лише перекладацькі, концепції.

Найдавніші свідчення про використання перекладу - це написи, знайдені на гробницях правителів Елефантини, що відносяться до ІІІ тисячоліття до н. е. [1]. Ці правителі часів VI династії жили в двомовному прикордонному регіоні давнього Єгипту. Можливо, самі напівнубійці, і таким чином знайомі з мовою чи мовами племен, з якими підтримували стосунки єгиптяни, ці правителі стали "наглядачами драгоманів" [1, 213]. Незважаючи на той факт, що єгиптяни проявляли мало шани до іноземних мов, обов'язки цих князьків вважалися достатньо важливими, щоб заслужити на спеціальну згадку і бути включеними до переліку інших їхніх титулів [1, 218].

"…Його Величність послав мене другого разу одного. Я вирушив дорогою на Елефантину і повернувся з Іртдже, Мехеру, Тереросу та Іртджетджу за вісім місяців. Я повернувся і привіз з цієї країни дари у великій кількості, подібних яким ще ніколи до цієї землі не привозили. Я повернувся через землі дому вождя Зату та Іртдже. Я відкрив ці краї. Ніколи раніше, виявляється, цього не робили жоден наш правитель та наглядач над драгоманами, котрі ходили в Ям до мене…"(фрагмент з цього напису)

Проте існують інші матеріальні свідчення про існування перекладу. Це - словники. Словники існують стільки, скільки існує сама писемність. Шумерські таблички, що відносяться до 2600 р. до н. е., - це найстаріші номенклатури, які збереглися до наших днів. Ці таблички слугували одномовними словниками, перелічуючи професії, худобу, посуд, реманент, божества. У них наводяться терміни, прийняті школами писців, і ці переліки стали основою більш повного словника цієї мови, укладеного бл. 2200 року до н. е. [2].

Як свідчать глиняні таблички з написом вавилонською та урійською мовами, які було знайдено в Ноузі (бл. 2500 р. до н. е.), двомовна лексикографія також з'явилася у шумерів [3: 66-67]. Аккадсько-шумерська двомовність зародилась при запозиченні аккадцями шумерської мови, коли бл. 1900 р. до н.е. шумерські писці, що вже звикли складати переліки слів однією мовою, почали додавати до шумерських слів аккадські переклади. Так виникли перші двомовні словники. У наш час уже розкопано досить багато різних їхніх зразків. А під час археологічних розкопок в Угариті було знайдено чотирьохмовний шумерсько-аккадсько-хурритсько-угаритський словник [2].

Робота над історією усного перекладу в його численних різних формах та обставинах лише розпочалася. Через відсутність ідеальних, надійних письмових свідчень деякі лакуни, мабуть, ніколи не будуть заповнені, особливо в ті періоди, коли внаслідок владних відносин підносили одну мову за рахунок приниження інших. Добре відомо, наприклад, що давні греки мали мало поваги до мов інших народів, називаючи їх "варварськими". Так само й у стародавніх Єгипті та Римі інші мови також не цінувалися, унаслідок чого еліта не прагнула вивчати мови, хіба що за винятком грецької. І все ж уже у ІІІ тис. до нашої ери у єгиптян був ієрогліф, котрий означав "(усно) перекладати."

Незважаючи на наявність товмачів за давніх часів, до доби Відродження вони згадувалися не часто [4]. Можливо, впливовим чинником тут був пріоритет письмового тексту над усним. Соціальний статус тлумачів також може служити поясненням їх не частої появи на шпальтах історичних анналів: адже часто вони були змішаної етнічної та культурної належності, часто жінками, рабами або належали до нижчих каст [4, 6]. Безсумнівно одне, вони були посередниками між віддаленими культурами; і місце, на яке вони заслуговують, не відповідає тому, що знайшло відображення в історичних пам'ятках.

Рання згадка в Біблії про володіння кількома мовами та про навички перекладу зустрічається в ІІ Книзі Царів (ІІ Царів 18: 26), де єврейські парламентері прохають урядовця царя Ассирії Санхериба: "Розмовляй, будь ласка, з твоїми рабами по-арамейському, бо ми розуміємо цю мову; не говори до нас по-юдейському, щоб не розуміли люди, оті на мурі.", та в Книзі Пророків (Ісаї 36: 11) також: "Говори, будь ласка, з твоїми слугами по-арамейському, бо ми розуміємо! Не говори з нами по-юдейському в слух людей, що на мурі" [5]. Отже, ассирійські воєначальники могли спілкуватися гебрайською та арамейською мовами, ну й також, зрозуміло, власною ассирійською. З Книги Буття (Буття 42: 23) ми дізнаємося, що Йосиф, як верховна єгипетська особа говорить до своїх братів, які щойно прибули з Ханаану, а вони не впізнали його і не знають, що він їх розуміє, адже говорить він через перекладача. "Вони ж не знали, що Йосиф розуміє їх, бо між ними був перекладач" (Буття 42: 23).

Крім того, у нас є тверді, буквально кажучи, докази у вигляді написів на камені про зацікавленість правителів багатонаціональних імперій у тому, щоб їхні закони та накази були зрозумілими. Такі написи дійшли до наших часів (як двомовні, так і тримовні), найбільш відомими з числа яких є напис у Бегістуні в Ірані, написи на Розеттському камені та на обеліску в Філах, обидва з Єгипту. У них той самий текст наведено різними мовами, так щоб його могли зрозуміти різні етнічні групи населення. Так, Бегістунський напис перського царя Дарія (бл. 521 року до н.е.) містить один і той же текст трьома мовами: давньоперською, аккадською та еламською. Завдяки цьому напису ассиріологам (Г.К. Роулінсону та іншим) вдалося розшифрувати та прочитати клинописні тексти аккадською, а пізніше й еламською мовами. Цінним ключем для розшифрування єгипетських ієрогліфів став камінь з форту Св. Жульєна, ель-Рашид (Розетта), в Єгипті, що містить декрет, прийнятим радою жерців на підтвердження культу фараона тринадцятилітнього Птоломея V на відзнаку його першої річниці на троні (196 рік до н. е), який було вибито на камені тричі: ієрогліфами (що типово для жрецьких наказів), демотичним письмом (давньоєгипетське письмо, яке використовувалося в побутових записах) та грецькою мовою (мовою врядування). Значення цього напису для єгиптології велетенське. Адже незабаром ієрогліфи вийдуть із вжитку й на кінець IV ст. н.е. зникнуть знання того, як їх читати та писати. Співставлення грецького та єгипетського текстів дало в 1822 році Ж.-Ф. Шампольону ключ до розшифрування давньоєгипетських ієрогліфів, й пізніше він та його послідовники повністю розкрили всю складну систему єгипетської писемності й змогли прочитати інші єгипетські тексти. Услід за написом на камені було прочитано численні тексти, написані на папірусах, виконаних з волокон особливої тростини. Таким чином, завдяки перекладу історична наука отримала в своє розпорядження давньоєгипетські літописи, численні повчання, казки та повісті, а також велетенську кількість релігійно-магічної літератури.

Найдавніші документально засвідчені посилання на потребу в усному перекладі, якщо ще не на сам переклад, насправді є близькосхідного походження і скоріше легендарні та міфічні, аніж строго історичні. Народи старозаповітних часів, за відчутним винятком єгиптян, хеттитів та персів, майже всі спілкувалися семітськими мовами, які, навіть у наші дні, в багатьох відношеннях залишаються настільки схожими, що той, хто розмовляє літературною гебрайською мовою, може, в певній мірі, зрозуміти того, хто говорить літературною арабською. А коли Мойсей, якого виховала дочка фараона і який, напевне, говорив єгипетською, пізніше виводив євреїв з єгипетського рабства, "з-поміж людей чужої мови", як стверджується в Біблії, то багато хто з цих євреїв безперечно був двомовним, або міг розуміти накази своїх єгипетських володарів, а декотрих можна було б назвати напевне тлумачами. І хоча в Біблії містяться посилання на дипломатичні та торговельні відносини царя Соломона з багатьма чужоземними владарями, такими як Хірам, цар Тиру, в цих коротких згадках ми знайдемо більше відомостей про їх "мерзенних" богів, аніж про їх мови. [4]. Давні греки так само, як правило, зневажали мови інших народів і посилалися на них, у кращому разі, як на "варварські", очевидно, слово звуконаслідувального походження, яке, мабуть, означало "тарабарщину" або "незрозумілу нісенітницю". Якщо ще не за часів троянської війни, коли карійці вже зображувалися Гомером "варварами", то, принаймні, за доби Геродота, як можна припустити, греки, одначе, не зважаючи на свої етноцентричні культурні та мовні упередження, починають відчувати потребу в тому, щоб звертатися до послуг перекладачів, переважно у своїх торгівельних зв'язках з іншими народами та в своїх широко розкиданих колоніях в Малій Азії, вздовж чорноморського узбережжя, в Єгипті, Кирені, південній Галлії та в Гіспанії [4]. Навіть уявити неможливо, що аргонавти спілкуються з місцевим населенням Колхіди без перекладачів, чи Іфігенію, яка живе серед скіфів у Тавриді і не вивчила в достатній мірі їх мову, щоб пізніше служити перекладачем своєму брату Оресту. Якщо говорити в більш історичному контексті, то греки з процвітаючих прибережних колоній Великої Греції, в південній Італії, на Сицилії, Кирені, південній Галлії та Гіспанії за часів Алквіада й пізніше безсумнівно використовували перекладачів у своїх зв'язках із своїми італійськими, сицилійськими, африканськими, ґалльськими чи іберійськими сусідами, а також із своїми торговими конкурентами фінікійцями. Проте класична грецька література взагалі не згадує про послуги перекладачів, можливо тому, що не вважала їх достатньо важливими для згадки [4]. Та й класичні римські автори щодо предмета усного перекладу зовсім не були велеречивішими. У всіх хроніках Лівія про війни Риму та його дипломатичні стосунки ми, наприклад, не знайдемо жодних згадок про використання тлумачів у відношеннях римлян з етрусками, чи пізніше римлян з карфагенянами, галлами або іберійськими племенами Гіспанії.

Найдавніші ясні посилання на послуги професійних усних перекладачів починають з'являтися в грецькій літературі в часи славнозвісних походів Олександра Македонського до Азії, коли його військо досягло Індії. Під час цих кампаній, щоб бути в змозі спілкуватися з представниками різних народів, які він підкорив або з якими уклав союзницькі відносини, йому нерідко доводилося звертатися до послуг перекладачів. Деякі грецькі історики навіть висунули припущення, що Олександр сам подбав про те, щоб вивчити, принаймні, перську мову, хоча вони також і дорікали йому, що він, сподіваючись досягти більшої популярності серед своїх нових азійських підданців, облишив власні грецькі традиції. Посилання на існування тлумачів, проте, у всій єврейській, грецькій та римській літературі класичної доби все ще трапляється рідко, хоча існують всі підстави припустити, що багато хто з євреїв став тлумачем під час Вавилонського полону, чи за перських царів часів Естер, чи що деякі з грецьких воїнів, які ходили з Ксенофонтом до Внутрішньої Азії, повернулися додому з практичним знанням якоїсь азійської мови [4].

Майже у всіх міфологіях світу можна знайти повір'я в те, що у час творення світу мова була єдиною. Ця мова забезпечувала можливість усіх людей спілкуватися поміж собою. А потім відбулася якась подія, що сприяла появі багатьох мов. Згідно з юдео-християнською традицією, як записано у Книзі Буття (Книга Буття 11: 1-9), таке змішання мов стало Божою карою за людську зухвалість. Уривок з Книги Буття, що описує цю подію, пов'язує її з будівництвом Вавилонської Вежі. Біблійна притча про Вавилонську Вежу здавна привертає увагу перекладачів та перекладознавців, адже це - старозаповітна оповідь про розподіл мови на багато різноманітних мов, притча, яку часто розглядають як міф про походження перекладу [6, 21]. Таким чином, Вавилонська Вежа - не лише символ людської пихи та марноти, нашого необмеженого честолюбства, але й символ припинення існування єдиної загальної мови, й отже, виникнення потреби в перекладі та перекладачах. Саме звідси й походить назва журналу Міжнародної федерації перекладачів (FIT) "Babel"; звідси й назва книги Джорджа Стейнера про переклад "After Babel" (1975) [7]; звідси й назва статті Жака Дерріди "Des Tours de Babel" (1985) [8], в якій здійснюється деконструкція есеї Вальтера Беньяміна "Місія перекладача" [9], й цей перелік можна продовжувати і продовжувати.

Однак, історія про Вавилонську Вежу піднімає більше запитань, аніж дає відповідей, що, поза всяким сумнівом, є її принадною ознакою. Як же нам розуміти цей міф про одну мову?

Деякі автори, і в першу чергу німецькі романтики - від Гердера та братів Шлегелів, потім Вільгельма Гумбольдта та Гете, до численних постромантиків - від Вальтера Беньяміна до Гайдеггера та Джорджа Стейнера хотіли вірити в первісну мову, яку було втрачено при розсіюванні мов у Вавилоні, і якої можна знову досягти завдяки досконалому (або навіть, за Беньяміном, недосконалому) містичному перекладу. Таким чином, відповідно до цих уявлень, перекладач стає рятівником світу, відновлювачем первісної мовної єдності, яку боги змішали на рівнинах Шинеар-краю. Споріднений міф, створений «науково» під впливом німецьких романтиків у середині ХІХ ст. Августом Шлейхером (1821-68), це - міф про походження індоєвропейських народів, які колись розмовляли єдиною чистою прамовою, або Ursprache, названою індоєвропейською прамовою.

У цьому фрагменті з Книги Буття висловлюється визнання характерної риси близькосхідного регіону на відміну від двох інших регіонів перших цивілізацій давнього світу. Адже, якщо взяти Китай, то він загалом мав одну класичну мову, одне письмо, одну цивілізацію. Те саме з незначними варіаціями можна сказати й про давню Індію. А ось Близький Схід має багато різних неспоріднених цивілізацій та мов, що з давніх-давен створювали труднощі у спілкуванні. І в новозаповітні часи ця проблема все ще залишається не розв'язаною, адже тут ми знову зустрічаємося з посиланнями на схожу ситуацію, як те «змішання мов», що виникло внаслідок будівництва Вавилонської Вежі, ситуації, яка при необхідності вирішувалася за допомогою того, що називають "чудом язиків".

Отже, Вавилонське змішання стало карою за колективне лиходійство і Господь, аби перешкодити спорудженню Вавилонської Вежі, позбавив будівничих здатності до порозуміння, змішавши мови. Він же, розмисливши пізніше, зробив учнів Христа поліглотами, щоб ті поширили нову віру по всьому світу. Тому, за християнською традицією, на свято «зішестя святого духа на апостолів» (П'ятидесятниці) з'являються язики полум'я, щоб відновити єдність у Христі Спасителі знанням багатьох мов та перекладом. Врешті-решт, коли Господь покарав людство, давши йому багато мов, то Він також у своїй безмежній мудрості дав людству і перекладачів. Так свідчить про це християнська традиція. Процитуємо інший фрагмент з Біблії, тепер вже з Нового Заповіту:

"1. А як настав день П'ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. 2. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. 3. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. 4. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти. 5. А перебували в Єрусалимі між юдеями побожні люди з усіх народів, що під небом. 6. І як зчинився той шум, зійшлась велика юрба і хвилювалися, бо кожен чув, як вони говорили його мовою. 7. Здивовані й остовпілі, вони один до одного казали: "Хіба не галилеяни всі оці, що розмовляють? 8. Як же воно, що кожен з нас чує нашу рідну мову: 9. партяни, мідяни, еламії. І мешканці Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту й Азії, 10. Фригії і Памфілії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Кирени, римляни, що тут перебувають, 11. юдеї і прозеліти, крітяни й араби - ми чуємо їх, як вони нашими мовами проголошують величні діла Божі?" (Діяння 2: 1-11).

І знову в Євангелії від Марка: "А ось чуда, що будуть супроводжувати тих, хто увірують: Ім'ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити новими мовами... " (Марко 16: 17) та в І Посланні до Корінтян: "Коли хтось говорить мовами, нехай буде їх двоє, а щонайбільше троє, і нехай один пояснює, і то по черзі"(До корінтян 14: 27) [5]. Отже, саме завдяки перекладові людство зламало мовні бар'єри і знайшло шлях до єдності й співпраці.

У середні віки, коли завжди знаходили для своїх ідей чуттєвий образ, щоб зобразити зло різномовності, використовували символ Вавилонської Вежі, додаючи їй за зразком східної іконографії лиховісного характеру [10: 257].

Усе більше пробивав собі шлях принцип визнання мовної та національної своєрідності. Для цього використовувався чудовий текст Бл. Августина: "... африканська, сирійська, грецька, гебрайська і всі інші мови додають різноманітності одягу цієї цариці - християнської доктрини. Але так само як розмаїтість ця поєднана в одязі, так і всі мови поєднані в одну віру. Нехай в одязі буде розмаїтість, але не буде розривів". А святий Тома Аквінський писав, що всі мови здатні привести до істини [10, 260].

Внаслідок різних чинників, пов'язаних із демографічним, політичним та економічним розвитком архаїчних міст-держав, з багатьох грецьких міст виводяться колонії, які розміщуються майже по всьому узбережжю Середземного та Чорного морів. За часів Великої колонізації (750-550 рр. до н. е.) грецька культура набуває широкого поширення від Марселю на заході до Криму на північному сході. У ході своїх постійних контактів з представниками інших народів у греків виробляється чітке розуміння високого рівня своєї власної культури, й вони називають всі інші народи, які розмовляють мовами їм незрозумілими, відповідно до принципів звуконаслідування, "варварами". Зіткнення греків із варварами в Перській війні на початку V ст. до н. е. стає темою твору Геродота "Історія" - першого історичного твору. У цьому творі він демонструє великий інтерес до інших народів й особливо до єгиптян, яким присвячує другу книгу свого твору. Їх звичаї та побут показано як такі, що водночас є і джерелом, і протилежністю до звичаїв та побуту греків, у чомусь полярно відрізняючись, а в чомусь уподібнюючись. Проте навіть у цьому особливому випадку саме єгиптяни, за словами Геродота, опанували грецькою мовою за часів від перших грецьких поселень у дельті Ніла (заснування Наукрату близько 650 року до н. е.) до сучасної йому доби (500 рік до н. е.). Уже цей давній текст свідчить про те, як мало греки були схильні до вивчення іноземних мов. Можна припустити, що наймані воїни на службі у фараона, які з'являються в Єгипті, починаючи з VII ст. до н. е., мають елементарні знання єгипетської мови, проте важливо відзначити, що в джерелах досі не знайдено цьому підтверджень. І у все більшій та більшій мірі у греків проявляється прагнення нав'язувати свою мову та свою культуру іншим народам. Мовні посередники зустрічаються за часів античності на всіх рівнях: від стихійних помічників до професійних перекладачів. У грекомовній сфері аж до самої елліністичної епохи спиралися, як правило, для потреб перекладу на рабів-іноземців. Про те як людям, які говорять різними мовами, вдається порозумітися й передавати думки один одному, можна прочитати вже у "батька історії" Геродота (484?-430/420? до н. е.) у його "Histories Apodeixis" (буквально «Викладенні подій»), у Другій книзі, в якій розповідається про те, як єгипетські жриці навчаються передачі своїх релігійних знань грекам, після того, як цих жінок викрали та продали в рабство фінікійці. Незрозумілу для них "варварську" мову давні греки порівнюють із джеркотанням птахів [11]. 57. Мені також здається, що цих жінок назвали голубками додонці, бо ці жінки були варварами і додонцям здавалося, що їхня мова була схожа на спів птахів. За деякий час, кажуть, що голубка почала розмовляти людським голосом, тобто, коли жінка почала висловлюватися так, що вони її розуміли, а коли вона розмовляла варварською мовою, їм здавалося, ніби вона вимовляла звуки, які вимовляють птахи. Бо, як це може бути, щоб голубка говорила людським голосом? (Переклад з грецької мови А.О. Білецького) І Есхіл в "Агамемноні" про мову полоненої дочки троянського царя Пріама, пророчиці Кассандри, каже, що вона промовляє варварською мовою, наче ластівка.

Геродот ніколи не звертався до питань перекладу, що ми їх звично називаємо теорією перекладу. Геродот ніколи не розповідає про те, як перекладати; навіть, по суті, ніде не описує процесу перекладу. Тому, до праці Робінсона [12], Геродота ніколи не пов'язували з теорією перекладу, яка, як вважалось зазвичай, починається з Ціцерона, котрий жив на чотири століття пізніше. Проте для Геродота основний інтерес полягає саме в спілкуванні між культурами. В іншому фрагменти Геродот розповідає про те, як у Єгипті з'явився "перекладацький корпус", коли хлопчиків-єгиптян було послано жити серед греків та навчатися їх мові. 154. Він [Псамметіх] доручив їм також виховувати єгипетських дітей, щоб вони навчили їх еллінської мови, і від цих дітей походять теперішні тлумачі, що є в Єгипті. Іонійці та карійці протягом тривалого часу жили на тих місцях, розташованих недалеко від моря, трохи нижче від міста Бубастія, на розтоці Нілу, що називається Пелусійським гирлом. За деякий час їх переселив звідти цар Амасій і розмістив їх у Мемфісі і використав їх як охоронців, надавши їм перевагу перед єгиптянами. Після їхнього оселення в Єгипті і через спілкування з ними, ми тепер точно знаємо в Елладі від царювання Псамметіха все, що після відбувалося в цій країні, бо вони були першими іноземцями, що оселилися в Єгипті [11]. Також Геродот повідомляє, що тлумачі, або перекладачі, становили окрему касту в Єгипті. 164. У єгиптян існують сім станів і один із них називається стан жерців, другий -- воїнів, третій -- пастухів, четвертий -- свинарів, п'ятий -- торгівців, шостий -- товмачів і, нарешті, ще стан керманичів. Такі стани є в єгиптян, а назви вони одержали від того, чим вони займаються [11].

Починаючи від 336 року до н. е., внаслідок завойовницьких походів Олександра Македонського, прозваного Великим, утворюється велетенська імперія, яка охоплює не лише землі Македонії, Фракії та Греції, успадковані Олександром від батька Філіпа ІІ, але й території Малої Азії, Лівану та Палестини, Єгипту, Месопотамії, а незабаром і всієї Перської імперії, а також потому й країв на півночі - до рік Окс та Яксарт, на сході - до рік Інд та Гіфасіс, а на півдні - до узбережжя сучасного Пакистану та Перської затоки. Це завоювання також означало перемогу грецької культури та мови під час наступної епохи еллінізму (323-31 рр. до н. е.), коли греко-македонські чи принаймні еллінізовані династії правили у великих та малих царствах на території колишньої імперії Олександра. Перш за все, грецька мова була мовою армії, яка забезпечувала основну підтримку владі Олександра та його наступників. Втім, найдавніші безсумнівні згадки про послуги військових перекладачів містяться саме в грецькій літературі і пов'язані із походом Олександра Великого в Азію, де він, як відомо, досяг Індії. У ході цієї кампанії йому час від часу доводилося покладатися на перекладачів, щоб спілкуватися з різними народами, які він підкорив, або які були йому за союзників. Шляхом заснування за грецьким зразком грецьких міст по всій території імперії Олександра поширюються грецький спосіб життя, побут та культура. Так, навіть у далекій Індії цар династії Маур'їв Ашока повеліває записувати грецькою мовою свої закони. Таке широке розповсюдження грецької мови сприяло формуванню в Середноземноморському світі та на Близькому Сході койне - "спільної мови" всіх греків, у якій розчинилися всі діалекти грецької мови. А всякий, хто хотів належати до правлячих кіл, мав засвоїти грецьку мову та грецький стиль життя в гімназіях - навчальних закладах, створених по всьому грекомовному світі. Із наявних джерел не завжди нам достатньо ясні подробиці взаємовідносин між грекомовним правлячим класом та корінним місцевим населенням. Лише елліністичний Єгипет, де в умовах клімату пустелі все-таки збереглися численні папіруси, дає нам достатньо інформації такого роду. Ці папіруси свідчать, що греки не дуже схилялися до того, щоб вивчати місцеву єгипетську мову - демотичну. Тисячі документів, що містяться на папірусах і пов'язані з повсякденним життям в елліністичному Єгипті під владою греко-македонської династії Птоломеїв, підтверджують, що надзвичайно мала кількість греків опанувала єгипетською мовою. Приклад, коли один і той самий текст написано тією ж самою рукою і грецькою, і єгипетською, чи не є унікальним. І навпаки, значно частіше зустрічаються приклади, які говорять про те, що у сфері управління єгиптяни користувалися офіційною грецькою мовою, а в одному випадку позивач відверто бідкається, що не знає цієї мови, у зв'язку з чим має незручності. Зрозуміло, що корінному населенню писати листи чи скарги допомагала численна група писарів, чи то греків, чи то єгиптян, з нового середнього класу, і вони відігравали велику роль, прислуговуючись як двобічні тлумачі, хоча із існуючих джерел важко намалювати детальну картину цього.

Контакти римлян із грецьким світом, які розпочалися з підкорення римлянами південної Італії та Сицилії, а потім на кінець ІІІ ст. до н. е. й поступовим поширенням свого панування на східне Середземномор'я, призвели до своєрідного поділу життя римлян. У той час як у публічному та політичному житті римська аристократія строго дотримувалася зразків стародавньої римської традиції, у приватному житті римлян на дозвіллі на заміських віллах повністю домінувала грецька культура, яка набула нечуваного поширення, незважаючи на опір з боку численного кола традиціоналістів, таких як Катон Старший. Та й перші римські історики, які творили під час Другої Пунічної війни, писали свої аннали грецькою. Грецькі філософія та риторика були базовими складовими освіти знатних римських юнаків, тому не дивно, що досить-таки часто юні римські аристократи мандрували до грецьких Афін чи Родесу, щоб там отримати належну освіту. Ну а римським сенаторам, чи полководцям належало володіти грецькою мовою, бо ця мова залишалася мовою врядування в східних частинах імперії. Переклад же з латини грецькою, чи навпаки, був цілком буденною частиною тутешнього життя.

Незважаючи на численні та широкі зв'язки з іншими народами та культурами, давні греки, мабуть, приділяли мало уваги перекладу: у всій грецькій літературі відсутнє будь-яке обговорення як практики перекладу, так і процесу перекладу. Відсутність зацікавленості в чужоземних мовах навряд чи можна пояснити, як це часто роблять, зневагою до «варварів». Варто враховувати, що грецька культура не розвивалася, як це часто бувало в інших краях, під домінуючим впливом чужоземної культури [13, 113]. Необхідності в перекладі грецькою мовою письмових пам'яток з інших мов не виникало, а потреби спілкування з іноземцями у військовій, дипломатичній чи торговельній сферах задовольнялися людьми, які не отримали спеціальної підготовки й знали кілька мов у силу обставин свого життя. Давнім грекам не лише в V ст. до н. е., а й значно пізніше здавалося, що мови відрізняються одна від одної лише за своєю зовнішньою звуковою оболонкою, а за своєю внутрішньою будовою вони абсолютно тотожні між собою, оскільки точно відтворюють будову мислення та будову реального світу, однакову для всіх людей [14]. І все ж, поза всяким сумнівом, вони використовували як тлумачів, так і письмових перекладачів. Наприклад, одним із найдавніших різновидів тлумачення у грецькому світі, напевне, була передача слова Аполлона тим, хто прибув із чужоземних країв за пророцтвом та порадою до Дельфійського оракула. Так само існують свідчення, що давні грецькі філософи мали доступ до єгипетських текстів, імовірно в перекладах грецькою мовою. Іноземні мови греки не вчили, вони розраховували на те, що інші народи будуть вивчати їх мову; також вони цуралися запозичень чужих слів, або зворотів, не бажаючи впливати на органічний розвиток їх мови та культури. Ця ситуація продовжувалася і в елліністичний період, коли потреба в перекладі грецькою була зведена до мінімуму тим фактом, що грецька мова стала мовою міжнародного спілкування всього тодішнього цивілізованого світу. Аналогічно, і в І ст. н. е. дві найвидатніші події, що спонукали появу перших роздумів та міркувань про переклад в інших краях, - переклад давньогрецьких текстів та Нового Заповіту - в Греції не мали місця, адже оригінальні тексти були на цьому етапі іще цілком доступні грецьким читачам.

Переклади літератури із східних мов з'являлися у Греції лише епізодично, наприклад втрачений переклад «Висловлювань Акіхара», виконаний Теофрастом з Ереса (372 - 288 до н. е.), грецьким філософом, учнем та другом Аристотеля, найрізностороннішим ученим античності, чий внесок у розвиток рослинництва та фізіології рослин не мав собі рівних аж до XVI ст. Проте, як правило, переклади з іноземних мов на грецьку мову здійснювалися самими носіями цих мов, наприклад єгиптянами (Манефон), вавилонянами (Берос), фінікійцями (Санхуніатон), євреями (виконаний сімдесят двома тлумачами переклад Старого Заповіту, так звана Септуагінта). Проте ці поодинокі досягнення не спричинили створення теорії перекладу. Особливе місце серед перекладів грецькою мовою посідає легендарний переклад Старого Заповіту - Септуагінта (285 - ІІ ст. до н. е.).

У стародавній Греції виникають спеціальні, або, інакше, галузеві словники, що зосереджені на конкретній галузі знань. Виходячи з матеріалів, що дійшли до нас від сивої давнини, можемо вважати, що цими першими галузевими словниками є два грецькі медичні глосарії I ст. н. е., в яких пояснюються спеціальні медичні терміни, вжиті Гіппократом; перший глосарій належить граматику Геродіану, а другий - Геродоту Лікарю [2].

З точки зору етимології "перекладати" означає "переносити з одного місця на інше". Здається, що серед самих найперших питань про переклад, піднятих, мабуть, з три тисячоріччя тому, було питання "що перекладається (переноситься)?" І відповідь була приблизно така: ми переносимо значення, що містяться у словах. Бо слово - то є вмістилище значення. І слова - то будівельні цеглинки, з яких побудована мова. Слова - це перші елементи (одиниці) перекладу [15, 20 - 49] .

Фр. Ренер [16] продемонстрував, яким чином перші теоретичні думки про переклад на Заході виявилися тісно пов'язані з поглядами на мову давніх греків. Греки розглядали мову як будівлю, структуру, як ціле, що складається з розміщених у певному порядку частин. Переважаючою метафорою була архітектурна метафора: як будівля складається з менших елементів, які називають цеглинками, так і мовна структура складається з менших елементів, які називаються словами [15, 20 - 49]. Слова є знаками. Виражений формально знак (sonum) репрезентував частинку значення (significatio). Для Платона частинки значення, представлені словами-знаками, були не лише постійними, але й безсумнівними елементами справжньої реальності: платонічних ідей. Відсторонені від суєтного світу повсякдення "значення" були проявами ідеального: досконалого, вічного [17; 18]. Для Аристотеля знаки також віддзеркалювали дійсність. І переклад був можливим, бо дійсність залишалася незмінною: значення слова, його significatio, не змінювалося, коли виражалося через іншу форму, sonum.

І лише в XX столітті це загальне уявлення про значення було позбавлене свого домінуючого положення. Тому, отже, нема нічого дивного, що це уявлення переважало також і в міркуваннях з теорії перекладу. Поняття абсолютного та інваріантного значень є тим кластером думок про переклад, який існує дуже тривалий час. Фактично вважалося, що перекладач діє подібно до муляра: так само як той розбирає по цеглинках первісну будівлю, а потім використовує ті самі цеглини для побудови деінде нової споруди, так і перекладач розбирає по елементах джерельну структуру, а далі з цих елементів створює десь в іншому місці нову. Проте цеглинами тепер були не самі слова, а значення, які вони містили чи репрезентували. А оскільки перекладач використовував ті самі цеглинки, тобто ті самі словесні значення, то відповідність гарантувалася. Тому метафора, яку Честерман пропонує для найдавнішої стадії розвитку думок про переклад, така: "переклад це - перебудова" [15].

Відлуння цього комплексу думок можна знайти в багатьох сучасних семантичних концепціях і теоріях та у численних випадках використання поняття "значення", наприклад, денотація (конотація); в лексичній семантиці, особливо компонентному аналізі; у лексикографії та у термінознавстві. Більш того, саме реакція на цей комплекс думок і викликала всі ці дебати про перекладність: чи можуть слова різних мов насправді "означати те саме"? Доки значення сприймалися як абсолютні, об'єктивно існуючі, то легко було сказати "так". Але впевненість ця поступово стала вичерпуватися: чи всі слова? чи всі слова у всіх контекстах? чи всі слова завжди? [15, 20 - 49].

Перспективу подальшого дослідження автори вбачають у більш детальному вивчення відлуння найдавніших поглядів на мову та переклад на формування різних сучасних перекладознавчих, лінгвістичних, культурологічних та дидактичних концепцій.

Summary

The study analyses the earliest evidence of translation and interpreting activities from the first records (c. 2500 B. C.) up to the III century B. C. as well as the oldest ideas of translation and their reflections in some modern translation theories.

Список літератури

1. Kurz, I. The Rock Tombs of the Princes of Elephantine: Earliest References to Ineterpretation in Pharaonic Egypt // Babel. - 1985. - Vol. 31 (4). - Р. 213-216.

2. van Hoof, H. The Writing of Dictionaties // Translators through History/ Eds.: Delisle J., Woodsworth J. - Amsterdam and Philadelphia: John Benlamins, 1995. - P. 229 - 241.

3. Finegan, J. Light From the Ancient Past. London: Oxford University Press. - 1967.

4. Roditi, E. Interpreting: its history in a nutshell. - Washington: Georgetown University. - 1982.

5. Біблія або Книги Святого Письма. - Київ: Видання місійного товариства "Нове життя", 1992.

6. Robinson, D. Babel, tower of. // Baker M. Routledge Encyclopedia of Translation Studies / M. Baker (ed.) - London, New York: Routledge. - 1998. - P. 21 - 22.

7. Steiner, G. After Babel: Aspects of Language and Translation. - London, Oxford and New York: Oxford University Press, 1975.

8. Derrida, J. Des Tours de Babel. // Graham, J. (ed.) Difference in Translation. - Ithaca: Cornell University Press, 1980. - P. 165 - 207.

9. Benjamin W. Die Aufgabe des Ubersetzeres / W. Benjamin // Das Problem des Ьbersetzens / Ed. H.J. Stцrig, - Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1963.- S. 182-92. В укр. перекладі: Беньямін В. Вибране / В. Беньямін. - Львів: Літопис, 2002. - С. 23 - 38. Беньямін В. Місія перекладача / В. Беньямін // Вісник Міжнародного Слов'янського університету (м. Харків) : сер. Філологія, 2003. - Т. 6, №1. - С. 24 - 29.

10. Ле Гофф, Ж. Цивилизация средневекового Запада. - М.: Издательская группа Прогресс, Прогресс-Академия, 1992. - 376 с.

11. Геродот. Історія в дев'яти книгах / Переклад, передмова та примітки А.О. Білецького. - Київ: Наукова думка, 1993. - 575 с.

12. Robinson, D. Western Translation Theory from Herodotus to Nietzsche. - Manchester: St. jerome Publishing. - 1997.

13. Перельмутер И.А. Греческие мыслители V в. до н. э. // А.В. Десницкая, С.Д. Кацнельсон (ред.) // История лингвистических учений. Древний мир. - Ленинград: Наука, 1980. - С.110 - 130.

14. Тронский, И.М. Вопросы языкового развития в античном обществе. - Л.: Наука, 1973.

15. Chesterman, A. Memes of Translation: The Spread of Ideas in Translation Theory. - Amsterdam: John Benjamins. - 1997.

16. Rener, F. M. Interpretatio: Language and Translation from Cicero to Tytler. - Amsterdam: Rodopi, 1989.

17. Kelly, L.G. The True Interpreter: A History of Translation Theory and Practice in the West. - New York: St. Martin's Press, 1979.

18. Robinson, D. The Translator's Turn. - Baltimore: John Hopkins University Press, 1991.