Статус промовистих імен у художньому дискурсі

СТАТУС

ПРОМОВИСТИХ ІМЕН У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

О.В. Бока

Предметом даної статті є промовисті власні імена в художньому дискурсі. Об'єктом - засоби інтерпретації. Актуальними проблемами в сучасній лінгвістиці, що заслуговують на подальше вивчення, є виникнення власних імен, перехід загальних імен у власні і навпаки. Велике значення при цьому мають етимологічні витоки промовистих власних імен та процеси, які відбуваються під час їх асиміляції у тексті.

На часі поряд з традиційним терміном “ономастика” (наука, що вивчає закономірність еволюції і функціонування власних імен) вживається термін “онімія”, який є узагальнюючим для топонімії, антропонімії, теоніміїї та інших груп ономастичної лексики. Онімія завжди реагує на інновації, що відбуваються у світі, регіструє суспільно-важливі зміни, доносить до нащадків відомі імена та події [1, 36].

Метою даної статті є дослідження ролі власних імен (ВІ) у міжкультурній комунікації. Об'єктом статті виступають промовисті ВІ, предметом є засоби їх інтерпретації. Матеріалом дослідження даної статті є роман В. Теккерея “Ярмарок суєти. Роман без героя” в оригіналі та його переклади на українську та російську мови [2, 383; 3, 36; 4, 70; 5, 217].

В словнику С.І. Ожєгова знаходимо таке тлумачення: ім'я - особиста назва людини, що надається при народженні [6, 248]. Власне ім'я - це іменник, який є особистою, індивідуальною назвою кого-небудь [6, 738]. Аналогічне пояснення читаємо в енциклопедичному словнику: власні імена - слова або словосполучення, що називають одну єдину індивідуальну особу [7, 1243].

За визначенням В.Н. Ярцевої ВІ - це слово, словосполучення або речення, що слугує для виділення об'єкта з ряду аналогічних об'єктів, індивідуалізує та ідентифікує даний об'єкт. Ономастична лексика протиставляється апелятивному лексичному складу мови.

На відміну від інших слів, ВІ не пов'язано безпосередньо з поняттям, воно є вторинним по відношенню до апелятиву. Власні імена становлять значний лексичний прошарок та, як правило, не перекладаються, що призводить до виникнення іншомовних ВІ.

Існує чотири головні способи виникнення ВІ: трансформування апелятива у ВІ (онімізація), запозичення іншомовних ВІ, перехід ВІ з одного розряду до іншого (трансонімізація) та штучне створення імен-оказіоналізмів [8, 473].

Класифікація імен за походженням на природні та штучні проходить через всі категорії онімічної лексики. Вона тісно пов'язана з класифікацією імен за їх призначенням, яка в свою чергу базується на умовах їх застосування (урочисті події чи повсякденне спілкування). Ситуація обирає жанр, який впливає на вибір лінгвістичних засобів. Залежно від призначення імен їх форми підлягають варіюванню. Імена, що вимовляються нечасто бувають довгими. Пор.: Maria Louse Antoinette, Chingachgook the Big Serpent, John Running Deer. Імена, що регулярно вживаються, є зазвичай короткими. Природнім шляхом виникають обсерваційні імена. Пор.: укр. Великий, Малий, Червоний Яр, англ. Hawk's Eye, the Brave. Штучним шляхом творяться меліоративні антропоніми та меморіальні топоніми. Пор.: Святослав, Жовтень, Петербург. Імена, створені спеціально, превалюють в офіційній сфері. У неофіційному середовищі переважають імена, утворені природнім шляхом. Між зазначеними вище сферами немає чітких меж, в них обох припускаються однакові імена. Проте ці середовища є тотально різними, тому, змінюючи сферу, ім'я пристосовується до її закономірностей і зазнає значних змін. Пор.: укр. Ірина > Іра > Ірочка > Іринка, англ. Elizabeth > Liza > Liz > Lizzie > Bess > Betty [1, 163].

Назви різних типів, що означають різноманітні предмети, утворюють широку шкалу зразків, які непомітно транспонуються. Незважаючи на схожість суміжних лексичних груп, прозорим є розподілення на власні та загальні імена.

Загальне ім'я співвідносить предмет з його класом, має основну та додаткові конотації. Власне ім'я пов'язане з індивідуальним предметом чи з кількома однойменними об'єктами, кожен з яких сприймається індивідуально. ВІ означає окремий предмет, не пов'язане з поняттям, проте може мати додаткові конотації. Якщо побічна конотація переростає у головну, ВІ перетворюється на загальне. ВІ завжди конкретні. Якщо конкретність об'єкта не є наявною, спостерігається тенденція переходу ВІ у ЗІ [1, 113].

ВІ - топоніми та антропоніми - є унікальними мовними знаками. Вони вказують на конкретний об'єкт, не класифікують його і не відносять до розряду ідентичних об'єктів. У мові, поза межами тексту, ВІ не мають денотативного значення [9, 106].

У мовленні ВІ наповнюються змістом, який включає знання комунікантів про об'єкт, з різною наповненістю якісною / кількісною інформацією, при цьому має місце суб'єктивне відношення до референта.

Між змістом ВІ та ситуацією спілкування реалізується детермінований однозначний зв'язок: виходячи за межі комунікативної ситуації і/або певного соціуму, ВІ залишає свій слід. Вступаючи в нову ситуацію і означаючи новий референт, власне ім'я відповідно відображає його ознаки в тому складі, в якому вони відібрані новими комунікантами. При цьому, незважаючи на суб'єктивні розбіжності, у співбесідників виникає образ з більш-менш спільними характеристиками, що дозволяє ідентифікувати об'єкт; в іншому випадку акт комунікації не мав би місце [9, 107].

У художній літературі апелятивність ВІ представлена в так званих промовистих іменах. Ці імена за формою ідентичні загальним іменам, що позначають риси, найбільш властиві персонажеві. Ім'я персонажа є вагомим фактором у створенні твору. Воно актуалізує авторську прагматичну направленість тексту на читацьку співучасть. Тому використання внутрішньої форми імені, його фонетичних асоціацій, морфологічної форми - це свого роду “до-антропонімічний” етап його розвитку.

Не маючи в ізольованому стані власного предметно-логічного значення, переважна більшість ВІ підлягає реалізації тільки в контексті і вимагає для виконання називної та вказівної функцій обов'язкового лексичного мінімуму. Поява імені персонажа до його представлення читачу створює ефект “початку з середини”, продовження оповідання, що почалося раніше, згадування осіб та подій, немовби відомих читачу

Називаючи героя, ВІ стає тематичним словом. Завдяки своїй невіддільності від дійової особи, ім'я сприймається в асоціативному комплексі з нею, отримує право не лише вказувати на позначуваний об'єкт, але й слугувати його характерологічним представником. Тобто, коли ВІ входить у контекст, воно може прийняти будь-яке наповнення. Змістовне насичення ВІ відбувається поступово. Воно включає в себе всі кваліфікації персонажа, які надає йому автор. Кваліфікації виражені, по-перше, ідентифікуючими засобами безпосереднього іменування, які представляють собою вторинну номінацію особи. Пор.: Олівер Твіст з однойменного роману Ч. Діккенса називається “the poor child”, “the orphan”, “the miserable boy”. Кожен такий випадок висвітлює одну рису персонажа і емоційний фон комунікативної ситуації. Об'єднуючись, вони створюють різноманітну кваліфікацію даного персонажа, яка включається у формування змістовної структури імені [2, 110].

Вторинна номінація, що виступає в синонімічному ряду ідентифікуючого найменування персонажа, синтаксично виражається підметом, додатком, звертанням.

Входячи до художнього тексту семантично недостатнім, ВІ виходить з нього семантично збагаченим і виступає сигналом, що збуджує широкий комплекс певних асоціативних значень. Їх можна вважати локальною семантичною структурою, що закріплюється за даним іменем в контексті, - індивідуально-художнім значенням власного імені [2, 111].

ВІ можуть перетворюватись на загальні. Пор.: У. Лінч (W. Lynch) > суд Лінча, А. Кабаре (A. de Cabaret) > кабаре, Д. Комма (D. Comma) > кома, Ж.-Ф. Паркет (J.-P. Parquet) > паркет, М. Кетчуп (M. Ketchup) > кетчуп, Плюшкін > плюшкін. Якщо літературний персонаж або людина являє собою непересічну особистість та має яскраво виражену рису характеру, то згодом аналогічну рису починають асоціювати з його ім'ям. Внаслідок цього ім'я перестає слугувати позначенням однієї конкретної особистості, стає загальним, починає жити своїм незалежним життям, іменує тип людей, яким притаманні певні спільні риси. Ім'я вступає у від-антропонімічну фазу свого існування. При адаптації його в мові ім'я набуває узуально закріплене номінативне значення. Персонаж, що ним позначається, програє, бо стає носієм лише однієї домінуючої риси. Завершення процесу відантропонімізації імені проявляється в його здібності до словотворення. Пор.: укр. шевченківський стиль, рос. обломовщина, англ. Romeo-Like [2, 112]. Коли власне ім'я стає загальним, воно може стати іншою частиною мови (не іменником) та змінити свою парадигму. Пор.: W. Lynch - американський капітан, який чинив миттєву жорстоку страту злочинців без суду > англ. to lynch > укр. лінчувати; Coventry - назва англійського міста, яке було повністю зруйновано німецькою авіацією > англ. to coventry > укр. повністю зруйнувати.

Оскільки дієслова, прикметники, прислівники завжди є понятійними, то утворення цих частин мов від власних назв свідчить про повну апелятивність іменних основ. Пор.: тургенівська дівчина, сучасний Шекспір, шевченківський стиль. Ці слова є самостійними поняттями, які несуть певний набір інформації, типізованих рис, пов'язаних із способом життя чи творчою манерою особистості.

Конотація, створення образу та перехід у ЗІ виникають у ВІ у наступних випадках: денотат імені набуває широкої відомості у майже всіх членів мовного колективу; ім'я втрачає зв'язок з конкретним денотатом і стає типовим [1, 117]. Зв'язок слова, поняття та предмета схематично зображується у вигляді трикутника, що символізує екстралінгвістичне (предмета, явища тощо), лінгвістичне (звука чи звукової послідовності, яка формує слово) та логічне (наших уявлень про даний предмет серед інших) значення.

У сучасній лінгвістиці багато уваги приділено передачі ВІ на інші мови. Спостерігається тенденція популяризації ВІ, через які автор передає своє ставлення до героя, влучно його характеризує. Перед фахівцями постає задача адекватно транслювати ВІ такого типу в мову перекладу, зберегти форму ВІ, задум автора та стиль тексту.

Автори художньої літератури використовують ВІ як трансфери характеру, певних рис чи подій в житті героїв. Таким чином постає задача правильно передати ВІ та зберегти їх додаткове навантаження. Асоціації, що мали місце при створенні ВІ, є доволі різноманітними. Вони формують комплекс, який набагато перевищує коло асоціацій загальних імен (ЗІ). С. Уіллманн розрізняє чотири типи асоціацій:

1) за змістом (подібність, суміжність);

2) за звучанням;

3) за граматичною аналогією;

4) екстралінгвістичні, що пов'язані з переходом запозичених слів в інше соціальне середовище [1, 284].

Крім асоціацій, спільних для членів певного мовного колективу, кожна людина має свої особисті асоціації. Апелятивне значення лексем, що входять до складу ВІ, тим слабші, чим краще відомий денотат імені, і навпаки. Пор.: І. Рєпін, S. Zweig, J. London, M. Twain, О. Вишня. Наведені вище прізвища викликають у певного кола людей асоціації з професією, з творчими доробками відомих особистостей. Проте, читачі, які не знайомі з культурними здобутками конкретної країни, подумають про репу, гілля, столицю Великобританії, двійку, фруктове дерево. На такому асоціюванні базується традиційний літературний прийом введення в художній твір персонажів, ВІ яких несуть додаткове навантаження. Такі імена непотрібні (або необов'язкові) для основних героїв, характери яких легко зрозуміти по прочитанню твору. ВІ такого типу бажані для другорядних персонажів, які ніби залишаються “за кадром” [1, 287]. Пор.: прізвище користолюбного продажного дворецького в фільмі “Петербурзькі таємниці” Хлебонасущенский.

Характери головних персонажів детально описуються автором протягом твору, тому немає необхідності надавати їм промовисті імена. Головну героїню роману В. Теккерея "Ярмарок суєти" звуть Беккі Шарп (Becky Sharp). Ім'я повністю відповідає характеру героїні та апелює до притаманних їй рис. Пор.: англ. sharp - укр. гострий, дратівливий, дотепний, жорстокий, хитрий, шахраюватий. Незважаючи на очевидну етимологію даного ВІ, на інші мови передається лише його графічна форма.

За традицією ВІ транскрибуються або транслітеруються у мовах-кореляторах. Інколи практикується вживання додаткових пояснень або добору фонетично та лексично схожого імені [10, 99]. Аналоги розповсюджених ВІ існують у багатьох мовах (англ. Sharp, Smith, Hope, Black, укр. Надія, Віра, Чорний) [11, 176].

У романі В. Теккерея “Ярмарок суєти. Роман без героя” заслуговує уваги ім'я Стрічки, що використане як власне завдяки звичці дівчини на ім'я міс Хорокс прикрашати волосся стрічками. Міс Хорокс не є головним персонажем роману. В. Теккерей часто використовує the Ribbons замість справжнього імені, що з боку автора є прикладом іронії та зневажливого ставлення до героїні. Дане ім'я вдало передається іншими мовами. Пор.: the rise and progress of those Ribbons (множина) [2, 383]; звеличення і успіх тих Стрічок [3, 356]; возвышение и успех вышеозначенных Лент [4, 70]; the Ribbons opened an account; Стрічки відкрили свій рахунок; Ленты завели свой текущий счет. В наступному прикладі бачимо різницю в граматичних формах між російським та українським варіантами. Пор.: the times were very much changed since the period when she drove; давно минув той час, коли Стрічки їздили; давно прошли те времена, когда она ездила; the Ribbons was proclaimed his second legal mother-in-law; Стрічки стануть його другою мачухою; Ленты будут объявлены его второй законной мачехой. Така різниця зумовлена процесами, що відбулися з ВІ. Стрічки як ЗІ трансформувалось у ВІ, але спочатку воно зберігало форму множини. Пор.: those Ribbons. Поступово відбувся процес уніфікації. ВІ повністю відокремлюється від апелятива the ribbons і набуває однини, бо характеризує одну єдину особу. Пор.: the Ribbons was proclaimed.

При передачі топоніму Mudbury автор українського варіанту, на відміну від російського, використовує елементи етимологічних витоків. Пор.: the Ribbons opened an account at the Mudbury Branch Savings' Bank; she drove to Mudbury; Стрічки відкрили свій рахунок в грязьберському відділенні ощадної каси; Стрічки їздили до Грязьбері; Ленты завели свой текущий счет в отделении сберегательной кассы в Мадбери; она ездила в Мадбери. Згідно контексту, це насправді невелике брудне містечко. Пор.: англ. mud та укр. грязь, бруд. Сенюк О. модифікує першу частину слова, використавши українське значення. Друга частина залишилась без змін, що надало назві іноземного звучання.

Прийом апелювання до етимологічних витоків ВІ Сенюк О. використовує у багатьох місцях твору. Варто зауважити, що в українському варіанті роману імена головних героїв та географічних назв передані традиційними засобами транскрипції або транслітерації. Пор.: Sharp - Шарп, Crawley - Кролі, Dobbin - Доббін. Перекладу зазнали лише другорядні ВІ. Пор.: The latter youth … was the quietest, the clumsiest, and, as it seemed, the dullest of all Dr. Swishtail's young gentlemen [2, 35]; Другий із згаданих тут хлопців … був найплохіший, найнезграбніший і, здається, найтупіший з усіх юних вихованців доктора Лупмена [3, 48]; Последний из упомянутых юношей … был самым тихим, самым неуклюжим и, по-видимому, самым туповатым среди юных джентльменов, обучавшихся у доктора Суиштейла [5, 61]. Англійське слово swish означає українською сікти, лупцювати. Використовується зазначений спосіб апелювання до етимологічних витоків слова та добір часткового українського еквіваленту. Пор.: … as my informant (little Tom Eaves, who knows everything, and who showed me the place) told me [2, 450]; … which showed that he knew the world too - in the Tomeavesian way, that is [2, 454]; … як розповідав мені мій інформатор (миршавий Том Пролазлі, який знає геть усе і який показував мені те місце) [3, 411]; Це свідчило, що він також знає світ - звичайно, по-своєму, по-пролазлівському [3, 414]; … как сообщил мне мой осведомитель, маленький Том Ивз, который все решительно знает и который показывал мне эти места [4, 156]; Это доказывало, что и он тоже знает свет - по-своему, по том-ивзовски, конечно [4, 160]. У даному прикладі для передачі імені всезнаючого слуги добирається еквівалент, виходячи з характеру героя.

Англійське слово cackle означає українською кудкудакати, ґелґотати, хихикати, базікати. В. Теккерей іронізує ще з одного героя. Сенюк О. використовує стилістичний прийом імітації звуків, або ономатопію, і добирає влучний еквівалент даного прізвища Кудкудакт, що повністю відповідає характерові персонажа. Д'яконов М. передає це ВІ традиційним способом транскрипції Кекл. Пор.: … while Сackle, the assistant-surgeon, and two above-named worthies were speculating upon Osborne's intrigue…[2, 107]; … як помічник військового лікаря Кудкудакт і два названі вище шановні джентльмени говорили про Осборнові любовні справи [3, 113]; … когда Кекл, помощник полкового врача, и оба ранее названых достойных джентльмена обсуждали на все лады интрижку Осборна [5, 162].

Застосування добору еквівалентів при передачі ВІ у художньому дискурсі є допустимим. Наведені в прикладах імена персонажів та місця їх проживання не грають головної ролі у романі. Влучно підібрані еквіваленти таких імен згідно їх етимологічного походження роблять український варіант більш відповідним оригіналові з огляду на іронічне відношення до героїв. Як зазначає Лазаренко Л.М., “мета перекладача - не тільки перекласти книгу рідною мовою, - треба донести соціокультурний та естетичний шари авторського задуму - в цьому полягає турбота і про перекладений художній твір, і про читачів” [12, 217].

Проте, на думку автора даної статті, О. Сенюк припускається грубої помилки, коли добирає свій власний еквівалент до назви відомої вулиці в лондонському Сіті. Пор.: … and to contract a matrimonial alliance with the Honourable Joan, only daughter of John Johnes (…) and head of the firm of Johnes, Brown and Robinson, Threadneedle Street, Bankers… [2, 455]; … стати перед вівтарем з високоповажною Джоанною, дочкою Джона Джонса, голови банкірської контори "Джонс, Браун і Робінсон" на Ломбард-стріт…[3, 415]; … и вступил в брачный союз с достопочтенной Джоанной, единственной дочерью Джона Джонса (…) главы банкирской фирмы "Джонс, Браун и Робинсон" на Треднидл-стрит [4, 161]. У даному випадку вірним є використання вже існуючого сталого еквіваленту.

На матеріалі вищенаведених прикладів бачимо, що кожна з двох іншомовних версій роману має свої особливості. В українському варіанті уваги заслуговують вдалі переклади імен другорядних персонажів. Їх фонетичне звучання та змістовне наповнення роблять український варіант майже еквівалентним оригіналові в плані задуму автора вказати читачеві на головні риси другорядних героїв, не використовуючи прийом опису.

Вживання В. Теккереєм промовистих ВІ додає твору іронічного звучання та яскраво демонструє ставлення автора до своїх персонажів. Влучно підібрані промовисті імена другорядних героїв дозволяють Теккерею запобігти описанню їх характерів. Цей спосіб своєрідної компресії вказує на піклування автора про свого читача, який завдяки задуму письменника отримує максимум інформації при мінімальній характеристиці персонажів. Такий підхід є вельми актуальним у художньому дискурсі як для текстів оригіналу, так і для його трансформацій.

SUMMARY

The article deals with speaking proper names, ways of their interpretation in different languages.Origin of proper names, their transforming into common names and vice versa play an important role nowadays. Comprehension of etymological origin of speaking proper names and the processes of their assimilation are very actual nowadays.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Суперанская А.В. Общая теория имени собственного - М.: “Наука”, 1973 - 366 с.;

2. Thackeray W. Vanity Fair. A Novel without a Hero. - London: Penguin Books, 1994 - 672 p.

3. Теккерей В. Ярмарок суєти. Роман без героя. - Київ: "Вища школа", 1983 - 518 c.

4. Теккерей В. Ярмарка Тщеславия. Роман без героя. Том 2 // Москва: "Известия", 1960 - 179 c;

5. Теккерей В. Ярмарка Тщеславия. Роман без героя. Том 1 // Москва: "Известия", 1960 - 211 c;

6. Ожегов С.И. Словарь русского языка - М.: “Русский язык”, 1990 - 923 с.

7. Советский энциклопедический словар под ред. Прохорова А.М. - М.: “Советская энциклопедия”, 1989 - 1632 с.

8. Лингвистический энциклопедический словарь под ред. Ярцевой В.Н. - М.: “Советская энциклопедия”, 1990 - 683 с.

9. Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту - Вінниця: “Нова книга”, 2004 - 261 с.;

10. Korunets' I.V. Theory and Practice of Translation// Вінниця: Нова книга, 2003. - 445 с.;

11. Карабан В. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Частина 2// Вінниця: Нова книга, 2001. - 303 с.;

12. Лазаренко Л.М. Соціокультурний компонент перекладу антропонімічної та топонімічної лексики художнього твору// Вісник Сумського державного університету. Сер. Філологічні науки. - 2004. - №3 (62). - С. 217-222.