Вивчення лексико-семантичного поля як засобу втілення ідеї державотворення у фразеології службових документів першої половини ХХ століття

Вивчення лексико-семантичного поля як засобу втілення ідеї державотворення у фразеології службових документів першої половини ХХ століття

Оксана СУШКО,

асистент кафедри української мови

та літератури

Слов'янського державного педагогічного університету

Стаття продовжує цикл публікацій автора з проблем фразеології офіційно-ділового стилю українського мовлення. У ній розглянуто лексико-семантичні особливості компонентного складу фразеологічних одиниць текстів службових документів першої половини ХХст.

Ключові слова: концепт, лексико-семантичне поле, фразеологізм.

Одним із важливих завдань сучасної лінгвістичної науки є відтворення цілісної картини світу як образу світу за даними мови. Це зумовлює необхідність виявлення основних принципів будови мовної та концептуальної картин світу. На думку деяких дослідників, зокрема А.Д.Бєлової, Г.В.Колшанського, В.З.Дем'янкова, потрібно перш за все розмежувати поняття мовної та концептуальної картин світу, оскільки кожна з них має свої конституенти. Так, наприклад, С.І.Потапенко звертає увагу на те, що при “тлумаченні свідомості як картини світу, яка включає людину її дії, стани, картина світу виконує роль репрезента змісту свідомості окремої особи, який формується в ході її власної діяльності, тобто характеризується суб'єктивністю. На думку автора, остання риса відрізняє картину світу від образу світу, який визначається як картини світу у всій її повноті, виявляючи риси надіндивідуального утворення.

Під терміном “картина світу” лінгвісти розуміють суб'єктивний образ об'єктивного світу, який концентрує всі сторони життя людини. Особливість цієї картини світу полягає в тому, що вона перебуває у взаємозв'язку з ментальним лексиконом, який у мовленнєвій практиці відтворює знання про окремі лексеми й еквівалентні їм одиниці мови.

Під терміном “концептуальна картина світу” в мовознавстві розуміють “системність ідеального утворення”, яким виступає свідомість.

Однією з актуальних проблем сучасної лінгвістичної науки в контексті дослідження концептуальної картини світу є вивчення концепту, що розглядається як одиниця пам'яті, як текст, який зберігає лінгвокультурну інформацію. На думку вчених, кожен концепт є не тільки знаком, але й знаковим для окремої культури та мови, тому вивчення концептів повинно здійснюватися крізь призму антропоцентризму як системи лінгвістичних, культурологічних, семіотичних поглядів.

Чимало сучасних лінгвістичних досліджень спрямовано на виявлення національно-культурної специфіки концептів. Так, наприклад, лінгвістичні дослідження поняття концепту знаходять свій вияв у працях А.Вербицької, З.Д.Попової, І.О.Стерина, Е.В. Кузнецової та інших. Учені називають концепт одним із центральних термінів когнітивної лінгвістики й визначають його як ідеальну сутність, що формується у свідомості людини. С.І.Потапенко, досліджуючи сутність такого складного поняття, зауважує, що “концепт - це ніби згусток культури у свідомості людини; те, у вигляді чого культура входить до ментального світу людини. І, з іншого боку, концепт це те, засобом чого людина... сама входить до культури, а в деяких випадках і впливає на неї” [4, 125].

Концепт як універсальна понятійна категорія наділений змістом. Одним із важливих чинників розуміння цього змісту є слово, адже реальна дійсність відображається в мозку людини як процес мислення та як знання про цю дійсність, що репрезентується в матеріальних формах мови.

У сучасній українській лінгвістиці в галузі дослідження мовної картини світу, етнолінгвістики, лінгвокультурології плідно працюють І.О.Голубовська, С.Я.Єрмоленко, В.В.Жайворонок, С.М.Руденко, Н.В.Слухай, О.С.Снитко, О.В.Тищенко та інші.

Вважається доведеним, що мовна картина світу виявляє себе не лише на лексичному рівні, а й на фонетичному (наприклад, у специфіці звуконаслідувальних утворень), морфологічному, синтаксичному.

Особливо яскравим, на нашу думку, є вияв картини світу у фразеології., оскільки тут ще більшою мірою, ніж у лексиці, відображено національну картину світу.

Завданням нашої праці є праці є виявлення лексико-семантичного поля як засобу втілення ідей державотворення у фразеології службових документів першої половини ХХ століття.

Оскільки фразеологічні одиниці є концентрованими носіями елементів картини світу, то фразеологічні одиниці офіційно-ділового стилю є концентрованими одинцями розуміння ідеї державотворення.

З'ясувати особливості втілення ідеї державотворення у фразеології службових документів першої половини ХХ століття допомагає принцип виділення лексико-семантичного поля, оскільки лінгвістична природа концепту передбачає його закріпленість за певними вербальними засобами реалізації, сукупність яких складає план вираження відповідного лексико-семантичного поля, побудованого навколо ядра, представленого іменем концепту. Ім'я концепту - слово, а у випадку багатозначності останнього - один із його лексико-семантичних варіантів. Під терміном поле у мовознавстві розуміють “сукупність змістових одиниць (понять, слів), що охоплюють певну галузь людського досвіду, людських знань. У свою чергу поле семантичне - це “сукупність слів, виразів мови, що становить тематичний ряд, який охоплює певне коло значень; лексична мікросистема” [3, 32].

Досліджуючи багатоманітний фразеологічний матеріал текстів службових документів першої половини ХХ століття, помічаємо, що, незважаючи на значну стандартизованість текстів офіційно-ділового стилю, у них яскраво відображено погляди авторів різних документів на світоглядний аспект тих проблем, які піддаються висвітленню, причому індикатором мовної картини світу виступають уже самі фразеологічні одиниці, органічно включені в контекст і експресивно конотовані.

Аналізуючи лексико-семантичні особливості компонентного складу фразеологізмів офіційно-ділового стилю зазначеного періоду, можемо схарактеризувати семантичну структуру фразеологічних одиниць на позначення ідеї державотворчості в мовній картині світу, яка має концептуальний характер і формуються на основі таких лексико-семантичних полів, як: нація, держава, Україна, влада, народ, закон, свобода, моральність. Проілюструємо цю думку на прикладі лексико-семантичного поля „держава”.

Фразеологічні одиниці, які активно функціонують у текстах службових документів, - це закодована інформація про своєрідну мовну картину світу, яку можна розглядати як мовне мислення. Відомо, що перша половина ХХ століття - доволі складний і багатогранний період в історії України, період боротьби за власну державу, за незалежність. Тому не випадково низка фразеологізмів службових документів досліджуваного періоду об'єднуються в лексико-семантичне поле держава. Принагідно підкреслимо, що деякі фразеологічні одиниці даного лексико-семантичного поля розкривають свою семантику тільки в контексті, а поза контекстом вони можуть належати до інших полів.

Власна суверенна держава - мета українського народу, до досягнення якої він ішов протягом багатьох років. Це вершина вершин його політичного життя. Підвалиною добробуту народу в такій державі повинна бути державна мова, а також шанобливе ставлення до інших національних культур. Для того, щоб держава була сильною і мала авторитет у світовому товаристві, їй необхідно мати власну армію, причому це повинна бути армія добровільного характеру. Основним законом держави, що захищає життя і права її громадян, є Конституція, а сторожем Конституції повинен бути Генеральний суд.

Відомо, що держава виконує низку важливих функцій у житті суспільства. І однією із таких функцій є охорона витворів інтелектуальної праці. Крім цього, у державі повинні створюватися такі матеріальні умови праці, щоб інтелігентні люди мали змогу віддатися культурно-творчій праці. Для того, щоб держава могла активно розвиватися, потрібно її очищати від таємних наїзників, які діють приховано, порушуючи права Української Республіки.

Усі громадяни, що проживають в окремій державі, повинні займатися своєю мирною працею на всіх ділянках громадського й культурно-освітнього життя, яке можна вести в рамах обов'язуючих законів.

Окрему підгрупу складають фразеологізми, до компонентної структури яких входить безпосередньо лексема держава та похідні від неї. Наведемо приклади. Відомо, що офіційною емблемою держави повинен бути державний герб, а урочистою піснею - символом держави - державний гімн. У фразеології службових документів першої половини ХХ століття міститься глибока філософська думка про те, що в період державотворчих процесів з метою їх успішного завершення нація повинна прагнути до певної найвищої цілі, тобто чітко окреслити державний ідеал нації. І допомогти ї й у цьому повинні державні мужі, які несуть відповідальність за свої вчинки перед народом і мають відповідальність державної служби.

Значна увага приділялася й тому, як людина - громадянин окремої держави - повинна поводити себе в цій державі. На думку політиків першої половини ХХ століття, кожна особа має засвоїти почуття державної дисципліни.

Окремої уваги варта робота уряду в незалежній державі, оскільки він повинен з педагогічно-державного далекозорістю оцінювати всі процеси і явища, які відбуваються в країні.

Як показують дослідження, у першій половині ХХ століття окреслилася проблема форми власності. На думку тогочасних політиків це повинна бути національно-державна власність. Вивласнення державного майна заборонялося. Відомо, що ліси, надра, промислові підприємства є власністю держави, але оскільки ними можуть користуватися громадяни, їм необхідно одержати на це користування право або державну концесію.

Повноцінну роботу держави повинні забезпечувати державні інститутції, які покликані також сприяти зросту державності та здійснювати державне будування.

Відомо, що доволі актуальною для функціонування держави є система оподаткування або встановлення її доходів - державних прибутків. На початку ХХ століття система державних прибутків була доволі розгалужена й включала: звичайні прибутки, посередні податки, державні регалії, скардове майно, викупні оплати. Усіма державними доходами повинен порядкувати окремий фінансовий державний орган, покликаний зміцнювати державну скарбницю.

Будуючи власну державу, необхідно враховувати всі важливі складові частини в роботі державного устрою - сосуди державного будівництва.

Зрозуміло, що шлях української державності був доволі складним і багатогранним. Часто він проходив через боротьбу за межі державної виконности, стремління повернути загублену державність, державну реставрацію, а також через боротьбу з державною легковажністю.

Іноді лексема держава, яка є частиною компонентного складу фразеологічних одиниць, що входять до незваного лексико-семантичного поля, варіюється з лексемами організм, тіло, апарат, край, країна, як-от: державний організм, стан монолітного державного тіла, творити державний апарат, упорядкувати життя краю.

Свідченням того, що ідея державотворення мала доволі яскраве вираження як елемент картини світу у фразеології українських службових документів першої половини ХХ століття є низка термінологічних фразеологічних одиниць як на позначення органів державної влади, відомств, політичних і громадський організацій, так і на позначення посадових осіб: Колегія Верховних Правителів держави, Державний Сенат, Федерально-Державний парламент, Державне Міністерство, Держави Згоди, державно-народна контроля, Державна Генеральна Канцелярія; шеф державної власті, державний діловод, державний Столоначальник, голова держава та інші.

Отже, формуючись навколо таких знакового поняття, як держава, фразеологічні одиниці службових текстів досліджуваного періоду є одним із найважливіших засобів означення національної держави - України, якою бачив її український народ у першій половині ХХ століття і якою вона бачиться у новітній час.

У перспективі дослідження - подальше виявлення лексико-семантичних полів фразеологізмів офіційно-ділового стилю.

Література

1. Вакуров В.Н. Метафорическая природа фразеологических единств русского языка // Филологические науки. - 1981. - № 4. - С. 48-54.

2. Голубовська І.О. Мовна картина світу як об'єкт лінгвістичного вивчення // Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія: Збірник наукових праць: У 2 ч. / Упоряд. В.Ф.Чемес - К.: Видавничо-поліграфічний центр ”Київський університет”, 2001. - Ч.1. - С. 252-258.

3. Іваненко Н.В. Мікрополе ”щастя” у концепті добра на матеріалі української мови // Мова і культура. - Вип. 6. - Т.ІІІ. Ч.І. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2003. - С. 326.

4. Потапенко С.І. Орієнтири мовної та концептуальної картини світу (на матеріалі англійської мови) // Мова і культура. - Вип.5. - Т.ІІІ. Ч.2. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2002. - С. 125.