До питання про категорію оцінки та її місце в тексті

ДО ПИТАННЯ ПРО КАТЕГОРІЮ ОЦІНКИ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ТЕКСТІ

Марина МИХАЛЬЧЕНКО,

здобувач кафедри української мови

Донецького національного університету

Роботу присвячено дослідженню категорії оцінки. Оцінка визначена як функціонально-семантична категорія. З'ясовано функціональні вияви оцінки на рівні тексту.

Ключові слова: оцінка, модальність, текст.

Оцінка - одна з найцікавіших загальнолюдських категорій. Вона закладена в людині самою природою і пов'язана з усіма видами людської діяльності. Науковці вивчають категорію оцінки з погляду філософії, логіки, психології, етики. Сьогодні, коли актуальною є проблема співвідношення семантики і прагматики, оцінні значення активно вивчаються й у лінгвістичній науці. Категорію оцінки мовознавці розглядають на всіх рівнях мови, пов'язуючи її з модальністю, емоційністю та експресивністю. Значна кількість сучасних лінгвістичних досліджень спрямована на вивчення тексту та його мовних параметрів. Проте місце та роль оцінки у структурі тексту залишаються недостатньо дослідженими. Мета нашої статті - визначити статус оцінки в системі мовних категорій і з'ясувати функціональні вияви оцінки на рівні тексту.

У сучасному мовознавстві постало питання про оцінність як про особливу функціональну сферу мови, оцінка набула статусу мовної категорії, що у свою чергу спричинило виникнення різних поглядів на співвідношення її з категорією модальності. Серед лінгвістів існують різні розуміння терміна «оцінка». Ми не будемо зосереджуватися на аксіологічному аспекті, оскільки не розглядатимемо текстову оцінку, спираючись лише на логіку.

У [1] категорія суб'єктивної оцінки витлумачена як семантико-синтаксична категорія, яка реалізується відповідним синтаксичним вживанням різних частин мови і виражає ставлення мовця до предмета мовлення. Таке визначення не можна вважати повним, оскільки воно не враховує прагматичного аспекту категорії оцінки. «В оцінці семантичний і прагматичний аспекти нероздільні, усі сторони її функціонування відображають злиття семантики (власного значення мовних одиниць, включаючи висловлення в цілому) та прагматики (умов реалізації процесу комунікації)» [3, 203]. Прагматична спрямованість твору як спонукання до певної реакції обов'язково взаємодіє з оцінкою. Як зазначає Г.В. Степанов, автор прагне прищепити читачам «ті ціннісні орієнтири, які він, “відправник мовлення”, художник, митець, особистість і член суспільства, вважає важливими для інших людей і тим самим для себе самого» [10, 124].

У [5] оцінка витлумачена вузько і віднесена до кола модальних значень. Варто зауважити, що сутність оцінки не обмежується вказівкою на позитивне чи негативне ставлення до подій, фактів, явищ, а її структура залежить від багатьох компонентів, як обов'язкових (об'єкт оцінки, суб'єкт оцінки, аспект оцінки, оціночна шкала, стереотипи), так і факультативних (оцінні класифікатори, інтенсифікатори, мотиви). Вияв оцінки зумовлений не просто прагненням автора виразити свою думку, а бажанням наголосити на об'єкті оцінки, звернути на нього увагу читача, формуючи певне ставлення до цього об'єкта.

Деякі науковці не відокремлюють оцінку від модальності і на рівні тексту.

І.Р. Гальперін, наприклад, розглядає оцінку як одну з найбільш суттєвих ознак модальності. При цьому він поділяє суб'єктивно-оцінну модальність на фразову (виражена граматичними та лексичними засобами) і текстову (реалізована не лише особливим вживанням граматичних та лексичних засобів, а й у характеристиці героїв, у своєрідному розподілі предикативних і релятивних відрізків висловлення, у сентенціях, у розумових висновках, в актуалізації окремих частин тексту).

З.Я. Тураєва характеризує модальність як категорію, що поглинає категорію оцінки та цільову комунікативну настанову. В основі категорії модальності дослідниця вбачає універсальні категорії логіки, які організують раціональну свідомість і на які нашаровуються оцінний та емоційно-експресивний відтінки смислу.

Цікавим є підхід Р.З. Мурясова, А.С. Самігуліної, А.Л. Федорової, які враховують подвійний характер зв'язку модальності та оцінки. З одного боку, модальність визначає характер оцінки, наповнюючи її об'єктивними або суб'єктивними смислами, а з іншого - модальність «оцінюється» за двома шкалами «добре-байдуже-погано» та «об'єктивне-суб'єктивне». Науковці уявляють оцінку як сонячний диск, а різноманітні модальні вияви - як його промені. Модальні ознаки вчені співвідносять з периферійною зоною оцінного значення [8]. Очевидно, оцінка, у свою чергу, перебуває на периферії поля модальності.

У [11] виділяють 6 типів модальних значень, серед яких названі емоційна та якісна оцінки змісту висловлення. Оцінність пропонують розглядати не як вид модальності, а як особливу семантико-прагматичну сферу, що взаємодіє з модальністю як елемент її оточення, середовища. Дослідники вказують на периферійність специфічних ознак категорії оцінки, аргументуючи свою думку відсутністю інваріантного компонента значення - відношення змісту висловлення до дійсності. Таке бачення оцінки вдало доповнює думка Т.В. Маркелової. Вона виділяє спільні компоненти у структурі категорій оцінки та модальності, які визначають взаємозв'язок розглядуваних категорій. Це такі компоненти: ставлення, суб'єктивність, об'єктивність.

За О.В. Бондарком, функціонально-семантична категорія являє собою систему різних мовних засобів, здатних взаємодіяти для виконання певних семантичних функцій. Оцінну функцію можуть виконувати всі одиниці мови - від слова до тексту. Оцінні значення реалізуються засобами різних мовних рівнів (лексико-семантичний - Він поганий, морфологічний - Це вже значно краще, синтаксичний - Теж мені герой!). Можна стверджувати, що оцінка є окремою функціонально-семантичною категорією, cемантичною домінантою якої є “схвалення/несхвалення” (з різних позицій) певних ситуацій, явищ, подій, вчинків, осіб, предметів тощо. На основі частотності вживання та здатності передавати значення категорії з-поміж мовних засобів вираження функціонально-семантичної категорії виділяють ядро і периферію. Центр утворюють основні засоби, а периферію - засоби, які можуть передавати і передають значення категорії, але не є основними. У випадку функціонально-семантичної категорії оцінки центр і периферія чітко не розмежовуються, значення категорії передають засоби всіх ярусів мови, згруповуючись і утворюючи певні комплекси. Шкала оцінки має складну структуру, зумовлену співвідношенням власне оцінного та дескриптивного в її складі. Відповідно, різні засоби вираження оцінки спрямовані на різні аспекти цієї шкали. У художніх текстах вибір і частотність вживання певних мовних засобів залежить і від індивідуального стилю автора, його задуму: одні й ті самі засоби вираження категорії оцінки в одних текстах можуть бути основними, а в інших майже не вживатися. Важкість виділення центру і периферії функціонально-семантичної категорії оцінки спричинена і внутрішньотекстовою градацією оцінки. Наприклад, в оповіданні Ю. Покальчука “Макар” градація оцінних елементів відбувається в напрямі узагальнення. Узагальнена оцінка подається в кінці тексту і підкреслює позицію автора: «...а таки добре, що він так зробив, нехай як би прикро все це не обернулося, але добре, що він так зробив. Таки добре, і хоч він ще не міг усього осягнути, але це була його велика правда» (1, 126). В.М. Нікітевич вважає, що категорія оцінки реалізує суб'єктивну оцінку предметів і їх ознак з погляду мовця, а тому вона є передусім «категорією іменників, прикметників та прислівників», тобто притаманна окремим лексичним розрядам слів у межах кожної з цих частин мови [9, 83]. Лексичні засоби вираження оцінних значень досить поширені, але не можна назвати їх основними. Не варто забувати і про подвійну природу оцінки: семантика якості, оцінної ознаки (думка про цінність об'єкта) поєднується із семантикою ставлення (до об'єкта оцінки). Відповідно, основним репрезентантом семантики якості є прикметник як вираження ознаки (Він порядний), ступеня вияву ознаки (Він найпорядніший), а семантика ставлення реалізується дієсловом (Я ціную його порядність). З погляду синтаксису, оцінне висловлення складається з об'єкта оцінки (підмета) та оцінного предиката (присудка). Розглядаючи основні та периферійні засоби вираження оцінки, доцільно співвідносити їх з оцінною шкалою. Периферійними будуть засоби, які пов'язуються з кінцевими елементами шкали (Яке диво! - захоплення, дуже добре; Що за день! - обурення, дуже погано). Аналізуючи функціонально-семантичну категорію оцінки, слід виходити зі змісту речення, враховувати контекст. У подальшому ми плануємо дослідити засоби вираження оцінки в художньому тексті.

Детальну характеристику семантики і структури оцінки подає Є.М. Вольф, яка вважає оцінку одним із видів модальності, що накладається на дескриптивний смисл висловлення. Дослідниця описує оцінку як модальну рамку, що не збігається ні з логіко-семантичною побудовою висловлення, ні з синтаксичною. «Оцінна модальність визначається висловленням у цілому, а не окремими його елементами, і є компонентом висловлення» [3, 11]. Справді, оцінка включається в контекст і має особливу структуру. Оцінку слід розглядати саме на рівні тексту, оскільки часто не можна сказати позитивна чи негативна ця оцінка, не ознайомившись з контекстом. Наприклад, Слова тут, ясно, безсилі. Контекстуально зумовлене значення можуть мати не лише окремі слова, а й цілі речення. Знак «+» чи «-» в такому разі визначається суцільним характером тексту. Як свідчать спостереження, в тексті об'єкт оцінки зазвичай означений, а оцінна шкала і стереотипи не мають безпосереднього вираження. Суб'єкт оцінки може бути виражений, але часто, особливо в художніх текстах, встановлюється з контексту або з форми висловлення. Уже говорили, що вона обкрутила вдівця заради його будинку та грошей - об'єкт оцінки - вона, суб'єкт - громадська думка. Тож ми будемо розглядати оцінку як рамку тексту, яка складається з експліцитних та імпліцитних елементів.

За словами В.А. Кухаренко, модальність є обов'язковою текстовою категорією, яка онтологічно властива тексту, «тому що останній є результатом суб'єктивного авторського осмислення дійсності і, природно, відображає не просто світ, але світ, побачений очима автора» [6, 83]. Модальність тексту виходить за межі самого тексту, починається ще до його створення, адже створенню тексту передує вибір теми, проблеми твору. Усі етапи створення художнього тексту зумовлені модальністю. Варто зауважити, що картина світу будується через вибір, вибір явищ дійсності, вибір предметів, вибір ознак. У свою чергу, вибір автором лінгвістичного та екстралінгвістичного матеріалу для твору (описувані ситуації, об'єкти оповіді, персонажі та їх характеристики, мовні засоби для опису тощо) передбачає його оцінку. Очевидно, що сама ідея, авторський задум втілює оцінку. Отже, текстова оцінка, як і модальність, починається ще до створення тексту. Більше того, у тексті оцінка має проектувальний, текстотвірний характер.

Оцінні значення тісно пов'язані з емоційними. Через емоції передається ставлення до дійсності. Емоційні компоненти значення можуть виступати в ролі інтенсифікаторів оцінки. Але емоційними можуть бути і дескрипції. У свою чергу, оцінка не завжди передбачає емоційне забарвлення, вона може бути емоційною, але може бути і суто раціональною. Не слід забувати і про те, що оцінка може бути нейтральною, а отже, позбавленою емоційного забарвлення. Ми дотримуємося погляду на аксіологічний і емотивний параметри тексту як на підкатегорії інформативності. Саме ці параметри тексту дозволяють читачеві зрозуміти авторську позицію. Наприклад, в оповіданні “Богдана” автор не дає характеристики дружині головного героя, він не називає її імені жодного разу («У Олега Вікторовича була дружина, фарбована блондинка…», «Особливо голосно лемент блондинки лунав після відсвяткованих, як звичайно, народних свят.», «…фарбована блондинка потрапила в аварію і відразу померла»), але ставлення автора до неї зрозуміло (2, 251-269). Оповідання В. Мастєрової “Сиродій” написане у формі монологу. Оцінка прямо виражається лише з погляду головного персонажа - маленької дівчинки. Вона оцінює ситуацію з дитячою безпосередністю, не розуміючи всього, що відбувається в її родині: «Було, якось розпік її дід, каже: «За який мені гріх на старості ще й байстрюка годувати?» А мама як заплаче - і з хати. А у нас і нема того байстрюка, бо тільки я та мої старші сестри» (1, 64). У цьому тексті оцінка виконує функцію компенсації інформаційної недостатності. Те, про що прямо не сказано в оповіданні, стає очевидним з позиції персонажа.

На рівні заголовка тексту можна говорити і про інформативність, і про оцінку. Заголовок називає текст за його темою, тобто виконує номінативну функцію. Оцінка повідомляє про додаткові значення. Наприклад, у заголовку оповідання “Харизма Нюрки Гаврош” інформативність поєднується з іронічною оцінкою. Шкала оцінок систематизує інформацію, яку передають засоби оцінки у тексті. Оцінка може мати різний вияв на різних рівнях текстової інформації. Інформація, яку містять оцінні структури, може стосуватися як об'єкта оцінки (Ви такий ввічливий), так і її суб'єкта (Я люблю класичну літературу).

Завдання тексту полягає у вираженні певного концепту, сформульованої ідеї твору. Концепт являє собою авторське бачення дійсності, уособлює авторську картину світу. Саме тому концепт твору тісно пов'язаний з категорією оцінки. З одного боку, усі категорії і засоби, що є в тексті, служать формуванню концепту, а з іншого - концепт передбачає вираження авторської оцінки світу, явищ, подій, героїв.

Відомо, що для будь-якого тексту характерна дія протилежних за напрямом сил. У тексті наявні різні сюжетні лінії, конфлікти, різноманітні засоби - у цьому полягає дія відцентрових сил. Діють і доцентрові сили: усе це підпорядковано виконанню однієї мети, об'єднано однією ідеєю, темою. Текстову оцінку слід розглядати як вияв дії доцентрових сил. Це можна продемонструвати на прикладі тексту, який являє собою потік свідомості. Звичайно, основною доцентровою силою, від якої залежить зв'язність тексту, є послідовний сюжетний розвиток. Але в такому тексті зовнішнього зв'язку елементів немає, сюжетний розвиток непослідовний, а то й взагалі відсутній. Загальна оцінка тут виконує особливу текстотвірну функцію. Засоби вираження оцінки зменшують дію відцентрових сил. Значення, вплив цих засобів посилюється, коли вони утворюють сполучення, згруповуються або просто повторюються. Вони є тими скріпами, на яких тримається цілісність тексту і які забезпечують його зв'язність.

Отже, засоби вираження оцінки на всіх мовних рівнях концентруються в тексті, втілюючи його прагматичну орієнтацію. Оцінка корелює з іншими категоріями тексту, виконує текстотвірну функцію. Проблема функціональних виявів оцінки в художньому тексті потребує подальшого опрацювання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М., 2004. - С. 193.

2. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. - М.: Эдиториал УРСС, 2001. - 208с.

3. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. - М.: КомКнига, 2006. - 280с.

4. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. - М.: УРСС, 2004. - С.113-121.

5. Грамматика современного русского литературного языка. - М.: Наука, 1970. - С.611-614.

6. Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту. - Вінниця, 2004. - 272с.

7. Маркелова Т.В. Взаимодействие оценочных и модальных значений в русском языке // Филологические науки. - 1996. - №1. - С.80-89.

8. Мурясов Р.З., Самигуллина А.С., Федорова А.Л. Опыт анализа оценочного высказывания // Вопросы языкознания. - 2004. - №5. - С. 68-78.

9. Никитевич В.М. К вопросу о категории оценки в русском языке // Филологические науки. - 1960. - №3. - С.81-91.

10. Степанов Г.В. Язык. Литература. Поэтика. - М.: Наука, 1988. - 382с.

11. Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. / Бондарко А.В., Беляева Е.И., Бирюлин Л.А. и др. / Под ред. Бондарко А.В. и др. - Л.: Наука, 1990. - 263с.

12. Тураева З.Я. Лингвистика текста и категория модальности // Вопросы языкознания. - 1994. - №3. - С.105-114.

ДЖЕРЕЛА

1. Антологія сучасної прози. Десять українських прозаїків. - К.: “Роккард”, 1995. - 162с.

2. Дяченко Марина, Дяченко Сергій, Олді Генрі Лайон, Валентинов Андрій. Пентакль: Збірка. - К.: Джерела М, 2004. - 288с.