Міжнародні економічні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) невід'ємна частина світового господарства. Коріння сучасних міжнародних економічних відносин сягають у глибоку давнину і започатковані з елементарних форм «міжнародної» торгівлі на базі натурального обміну між окремими особами, сім'ями і племенами. Об'єктами обміну були, як правило, надлишки окремих товарів та знаряддя виробництва. На сучасному етапі розвитку людства МЕВ відображають господарські зв'язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, юридичними та фізичними особами з приводу виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основу їх складають ринкові системи і механізми.

Зміни, що відбуваються у світовій економіці, неминуче накладають відбиток на стан і характер МЕВ. Визнання світу як єдиної системи, що складається із взаємозалежних елементів і функціонує за єдиними законами ринкового простору, привело до появи концепції глобалізації економіки і нових принципів класифікації країн світу. Наслідком цього стала зміна підходів до формування економічних і торгових союзів та блоків держав, ініціювання процесів якісного перегрупування сил на світовій арені, посилення боротьби між окремими ланками світової системи.

Даний конспект лекцій містить огляд основних тем курсу “МЕВ”. Рекомендується для студентів напрямів «Туризм», «Готельно-ресторанна справа» міжнародний економічний капітал меркантилізм

Автори висловлюють щиру вдячність к.е.н., доценту Л.А.Панковій (Національний університет “Львівська політехніка” за наукові та методичні рекомендації щодо розкриття окремих тем конспекту.

ТЕМА 1. СУТЬ, СТРУКТУРА ТА СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутність та структура МЕВ

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) - це наука, яка вивчає закономірності розвитку міжнародних явищ і процесів, які відбуваються у сфері економіки. Вони представляють собою систему різноманітних господарських зв'язків національних економік різних країн, які ґрунтуються на міжнародному поділі праці. В даному курсі вивчаються економічні явища і процеси, тобто економічні стосунки, що виникають на міжнародному рівні щодо виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ в умовах обмеженості ресурсів. МЕВ включають комплекс економічних відносин між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (транснаціональними корпораціями, багатонаціональними корпораціями) в системі світового господарства.

Суб'єктами МЕВ є учасники міжнародних економічних явищ і процесів, здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Класифікують суб'єктів МЕВ за критерієм рівнів. Суб'єкти мікрорівня - це підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи. На метарівні - регіони, галузі економіки, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю. Для макрорівня характерні зв'язки між державами, групами держав, державами та міжнародними організаціями.

Головним суб'єктом системи світового господарства є держави. Саме вони створюють поле діяльності для суб'єктів метай мікрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє або багатостороннє співробітництво.

Основу міжнародних економічних відносин складає теорія і практика міжнародної економіки. Міжнародну (світову) економіку можна трактувати у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні це теорія, що застосовується для вивчення економіки сучасного взаємозалежного світу. Вузьке трактування визначає її як частину теорії ринкової економіки, що вивчає закономірності взаємодії суб'єктів різних держав в міжнародному обміні товарами, русі факторів виробництва, фінансування та формуванні міжнародної економічної політики держав.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:

виходом за межі національних господарств;

взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій;

визначеністю форм;

різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Як зазначалось рівні МЕВ можна розбити на макро-, метаі мікрорівні, де макрорівень - це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів, метарівень - це міжнародні зв'язки галузевого й регіонального значення, мікрорівень - це, відповідно, рівень зв'язків між фірмами різних країн.

Крім того рівні МЕВ також розглядають і за ступеням розвитку стосунків між суб'єктами МЕВ, ступеням тривалості дії угод і переплетеності економік. При цьому виділяють такі чотири рівні:

міжнародні економічні контракти - найпростіші, одиничні, відпадкові економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і регулюються переважно разовими угодами;

міжнародна економічна взаємодія - це добре відпрацьовані стійкі економічні зв'язки між суб'єктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на тривалий період часу;

міжнародне економічне співробітництво - це міцні і тривалі зв'язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових договорах і угодах. Даному рівню притаманне партнерство;

міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку МЕВ, який характеризується сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами. Кожний вищий рівень містить у собі ознаки нижчого.

Структура МЕВ включає вісім наступних форм:

міжнародні валютні відносини;

міжнародні фінансово-кредитні відносини;

міжнародне виробниче співробітництво;

міжнародне науково-технічне співробітництво;

міжнародні трудові відносини;

міжнародна торгівля товарами;

міжнародна торгівля послугами;

міжнародні транспортні відносини.

Існують загальні та специфічні принципи розвитку МЕВ.

Загальні принципи:

взаємовигідність економічних зв'язків для двох і більше партнерів;

еволюційність міжнародних економічних процесів, без силового нав'язування співробітництва;

неконфронтаційність МЕВ, тобто їх розвиток на основі компромісу;

системність розвитку, тобто комплексний розвиток системи МЕВ, рівномірний розвиток всіх складових і зв'язків;

розвиток МЕВ на науковому грунті;

спільне вирішення глобальних проблем.

Специфічні принципи:

кожна держава має право вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні й культурні системи;

заборона використання економічних, політичних та інших заходів з метою підкорення іншої держави;

обов'язок держав співпрацювати між собою з метою підтримання міжнародного миру і безпеки, розвитку міжнародного співробітництва і прогресу;

взаємна і справедлива вигода від партнерства;

надійність і конвертованість валюти;

вчасні міжнародні розрахунки;

підтримка платіжного балансу;

не нав'язування штучного інтегрування та інше.

Характер та тенденції розвитку сучасних МЕВ. Сучасний рівень інтенсивних економічних зв'язків між країнами свідчить про :

великий ступінь міжнародного розподілу праці у світовому господарстві;

зростання масштабів і якісних змін характеру традиційної міжнародної торгівлі готовою продукцією, а саме, з чисто комерційної вона перетворилася багато в чому на засіб безпосереднього обслуговування національних виробничих процесів;

інтенсифікацію міграції капіталів;

швидкий обмін науково-технічними знаннями, розвиток сфери послуг;

помітний ріст масштабів міграції робочої сили;

прискорення та розширення процесів інтеграції економік країн та регіонів.

Досягнута ступінь єдності торгівлі, виробництва та кредитно-фінансової сфери промислово розвинених країн служить ознакою формування світового господарського комплексу. Його учасники, не дивлячись на кордони між державами, функціонують як складові частини спільної господарської системи. Тобто, проходить інтернаціоналізація господарської діяльності. Вона характеризує взаємозв'язок і взаємозалежність окремих національних економічних систем. Вона під дією науково-технічного прогресу створює таку ситуацію, коли практично кожній з країн не вигідно мати “своє виробництво”. Окремі національні економіки все більш інтегруються в світове господарство, прагнучи знайти та знаходять свою нішу. Все більш інтернаціональний характер набуває рух капіталів, робочої сили, підготовка кадрів, обмін спеціалістами.

Генеральною тенденцією розвитку світового господарства є рух в напрямку єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічному зближенню та об'єднанню окремих країн в єдиний світовий господарський комплекс. Це дозволяє говорити про необхідність вивчення проблем глобальної економіки як системи, комплексу міжнародних економічних відносин.

Появу (феномен) глобалізації можна розглядати з двох сторін. На макроекономічному рівні глобалізація означає спільне прагнення країн та окремих регіонів до економічної активності поза межами своїх кордонів. Ознаки такого прагнення наступні:

лібералізація;

зняття торгових та інвестиційних бар'єрів;

створення зон вільного підприємництва.

На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміють розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку. На відміну від міжнаціональної та багатонаціональної орієнтації підприємницької діяльності глобалізація означає єдиний підхід до освоєння світового ринку або ринків так званої “світової тріади “ (Північна Америка, Західна Європа, Японія).

В сучасних умовах на розвиток МЕВ впливають:

перехід від індустріального до постіндустріального суспільства (інформаційного);

технологічні революції;

загострення енергетичної і сировинної проблем;

екологічна проблема.



1.2 Суть та характеристика середовища МЕВ

Середовище МЕВ може бути визначене, як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Таке середовище схематично можна розділити на внутрішнє і зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище МЕВ - це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин разом з її внутрішніми законами існування, функціонування й розвитку.

Зовнішнє середовище МЕВ - це зовнішні по відношенню до суб'єктів міжнародних економічних відносин умови реалізації форм і видів різних рівнів МЕВ. Це ж визначення може мати ще й такий вигляд: зовнішнє середовище МЕВ - це система зовнішніх умов, у яких розвиваються міжнародні економічні відносини, та система факторів, які впливають на поведінку суб'єктів МЕВ. І зовнішнє, і внутрішнє середовища мають власний поділ на окремі частини, кожна з яких має своєрідний конкретніший вплив на існування та розвиток міжнародних відносин. Внутрішнє середовище системи міжнародних економічних відносин, тобто внутрішня її будова може бути представлена, як набір таких елементів:

зовнішньоекономічна діяльність країн та їхніх суб'єктів;

управління міжнародними економічними процесами, регулювання міжнародних економічних відносин;

форми і види МЕВ;

внутрішні закони функціонування системи міжнародних економічних відносин, тобто це ті явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер, постійно чи періодично повторюються за певних умов.

Зовнішнє середовище МЕВ поділять за двома критеріями: за сферами впливу і за безпосередністю дії.

а) за сферами впливу середовище МЕВ ділиться на:

природно-географічне середовище;

політико-правове середовище;

економічне середовище;

соціально-культурне середовище.

б) за безпосередністю дії:

умови й фактори прямої (безпосередньої) дії;

умови й фактори непрямої (посередньої) дії.

Природно-географічне середовище МЕВ. Найголовніші умови та фактори, що впливають на розвиток міжнародних економічних відносин, пов'язані з нерівномірністю розташування природних ресурсів, з наявністю чи відсутністю тих чи інших ресурсів у різних країнах. Країни, багаті на одні ресурси, вступають у відносини з країнами, що не мають даних ресурсів, зате багаті на інші. Наявність ресурсів тісно перекликається з різноманітністю кліматичних умов, що сприяє розвитку міжнародного поділу праці, а відповідно, грає значну роль у розвитку МЕВ.

Досить значну роль грають такі фактори, як величина території країни й кількість населення. Чим менша країна, тим більшою є потреба у її спеціалізації. Великі ж країни, як правило, багаті на природні ресурси, й, до того ж, мають широкий спектр кліматичних умов, що згладжує проблеми ресурсів.

Не менш важливу роль грає розташування країни по відношенню до світових торгівельних шляхів. Країни, що знаходяться на перетині таких шляхів, як правило, спеціалізуються на наданні посередницьких послуг фінансового, комерційного і транспортного типу. Звідси й термін “геополітичне розташування”. Геополітичне розташування країни (регіону) - це розташування по відношенню до інших країн, регіонів, по відношенню до транснаціональних шляхів (водних, сухопутних, повітряних); це розташування на шляху чи на перетині різноманітних інтересів суб'єктів світового господарства.

Природно-географічні умови існування та розвитку міжнародних економічних відносин є первісним по відношенню до інших умов, що входять у середовище МЕВ.

Політико-правове середовище впливає на міжнародні економічні відносини не так у плані умов і факторів їхнього існування, як у плані їхнього розвитку. Особливо слід зауважити діалектичний зв'язок міжнародної політики та світової економіки, оскільки міжнародна політика є своєрідним механізмом задоволення або узгодження інтересів суб'єктів міжнародних відносин.

Міжнародна політика - це сукупність методів і засобів, спрямованих на досягнення цілей і завдань, що випливають з інтересів суб'єктів міжнародних відносин.

Зовнішня політика - це діяльність держави у сфері зовнішніх відносин, яка витікає з інтересів країни та її суб'єктів.

Оскільки міжнародна політика є механізмом узгодження інтересів, то слід розглянути політичні інтереси країн, груп країн, регіонів. Одним із основних політичних інтересів кожної країни є нормальний прогресивний хід розвитку власної економіки. Щоб економіка країни розвивалась у тому руслі, яке співпадає з напрямками задоволення національних інтересів, необхідно, щоб держава розвивала свою внутрішню політику самостійно, без втручання інших держав. Це, звісно, можливо тільки за умови, що держава буде незалежною, суверенною, і це також є основним з політичних інтересів.

До важливих політичних інтересів відносяться:

міцна та надійна оборона;

володіння найновішою інформацією;

розвиток науки, володіння найсучаснішими технологіями, що означає високу конкурентоспроможність;

розвиток соціальної та культурної сфер;

підняття загального престижу тощо.

На основі подібних і спільних інтересів країни об'єднуються у регіональні чи інші групові об'єднання. Спільність інтересів різних країн витікає з:

вигідного (взаємовигідного) економічного та іншого співробітництва;

подібність природно-географічних умов: клімату (наприклад, країни Африки, Південно-Східної Азії, чи інші), природних ресурсів (ОПЕК), географічного розташування (країни Причорномор'я), геополітичного розташування (країни Балтії) ;

історично-національного розвитку (країни Британської співдружності, країни СНД);

спільність конкурентів (Західно-Європейський Союз);

подібності соціально-економічного розвитку (ті ж країни ЕС, посткомуністичні країни);

спільність військового будівництва (НАТО, країни інших військових блоків);

надзвичайної спеціалізації (країни Бенілюксу).

Помітну роль у розвитку міжнародного співробітництва відіграє політична стабільність країн, груп країн, регіонів.

Як і всяка система, міжнародні економічні відносини потребують існування інституціонального забезпечення, яке б здійснювало регулювання їхнього функціонування й розвитку.

Інституціональне забезпечення МЕВ - це сукупність правових інституцій (конференцій, конгресів, нарад, комітетів, комісій, організацій) і правових норм, вироблених ними, котрі забезпечують регулювання МЕВ на різних рівнях.

Слід розрізняти міжнаціональні й наднаціональні органи регулювання міжнародних економічних відносин.

Міжнаціональні органи регулювання МЕВ - це такі інституції, які виконують рекомендаційно-координаторські функції, постанови яких бажані для виконання.

Наднаціональні органи регулювання МЕВ - це інституції (як правило, блокових об'єднань), які здійснюють наказово-координаторські функції і їхні постанови мають виконуватись беззаперечно.

Міжнародні конференції, конгреси, наради в основному представляють собою інститути, які виробляють норми в певних напрямках розвитку міжнародних відносин, створюють виконавчі органи, скликаються порівняно рідко, а ще рідше періодично. Наприклад, конференції ГАТТ чи валютні конференції. Бувають випадки, що конференції переростають в організації, які до своїх назв додають слово “конференція”.

Міжнародні комітети та комісії мають визначений статус, хоч і бувають в основному представницькими чи виконавчими органами. Це постійно діючі інститути, завданням яких є втілення в життя рішень і намірів, ухвалених на міжнародних нарадах, конференціях, конгресах, а також комітетами й комісіями, що працюють, як правило, постійно, але бувають тимчасові комісії, завданням яких є виконання одного якогось завдання. При одному з головних органів ООН, Економічній і Соціальній Раді (ЕКОСОР) працює п'ять комітетів і п'ять регіональних комісій.

Міжнародні організації - це стійкі, міцно зорганізовані інститути, зі своїми органами управління, що діють на основі чітко вироблених статутних засад. Класифікувати міжнародні організації можна за декількома критеріями і вони бувають в залежності від:

рівнів створення й функціонування - міждержавними, регіональними, груповими;

роду діяльності - політичними, науковими, промисловими, аграрними, торговельними, валютними, з питань реконструкції та розвитку тощо;

рівня представництва - урядовими, міжурядовими, міжпарламентськими, неурядовими.

Кожна з розглянутих інституцій по-своєму впливає на розвиток економічних відносин, але всі разом вони складають управлінську систему, котра регулює їх.

Економічне середовище МЕВ. Одним з показників економічного потенціалу країни є наявність природних ресурсів, котрі можна розглядати з позицій природно-географічного і економічного середовища МЕВ одночасно. В економічному плані більш цікавим є не факт наявності того чи іншого ресурсу, а ефективності його використання, можливостей його використання.

Основними чинниками економічного середовища МЕВ виступають:

ефективність використання ресурсів, а не їх наявність;

розвиток продуктивних сил;

ефективність функціонування фінансово-кредитної системи країни;

густота населення;

рівень доходів та рівень споживання;

рівень міжнародної спеціалізації.

Соціально-культурне середовище МЕВ. Узагальнено соціально-культурне середовище можна звести до факторів, що випливають з поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та соціальної поведінок, бо людська поведінка формується саме під впливом фізіологічних і соціальних засад. Воно включає наступні компоненти: політична орієнтація, етикет, мотивація до праці, мовні та на немовні комунікації, тощо.



ТЕМА 2. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ. СВІТОВИЙ РИНОК ТА СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

2.1 Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці (МПП) - вища ступінь розвитку суспільного поділу праці, який виходить за межі національних економік країн світу. Основою МПП є економічно вигідна спеціалізація окремих країн і обмін між ними випущеною продукцією визначеної кількості та якості.

Суспільний поділ праці - процес відособлення різних видів трудової діяльності, які взаємодіють між собою і взаємодоповнюють один одного. Він має дві форми: спеціалізацію та кооперацію. Якщо спеціалізація представляє собою безпосереднє розмежування діяльності на окремі операції, то кооперування об'єднує ці оперативні дії в один загальний процес. Виділяють також типи суспільного поділу праці: загальний, частковий та одиничний (великі сфери діяльності людини: промисловість, сільське господарство, міжгалузевий, підгалузевий рівень, процеси в середині фірми).

За просторовим критерієм виділяють міжрегіональний поділ в середині країни, поділ між країнами, поділ праці між групами країн.

Виходячи з визначення суспільного поділу праці, І.М.Школа, В.М.Козменко пропонують наступне визначення МПП це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Основними умовами МПП є:

1. Умови природно-географічного походження: різниця у величині території, чисельності населення, географічне розташування, нерівномірність кліматичних умов, наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів, наявність моря або виходу до моря та інше.

2. Соціально-економічні умови: особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни, переважаючі відносини власності, соціальна природа і механізм організації національних господарств, різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях, виробничі та зовнішньоекономічні традиції, соціально-економічний розвиток сусідів, політичні інтереси.

3. Науково-технічний прогрес: розвиток науки, рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, технологічна диверсифікація, рівень оновлень основних виробничих фондів, оптимальність розмірів підприємств.

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці, бажання знизити витрати виробництва. Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва при використанні дешевшого імпорту.

Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар у тому випадку, коли вона має такі фактори виробництва, які дозволяють їй виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій країні. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Основні тенденції міжнародного поділу праці. Безперервно розвиваючись, процес МПП набув певних тенденцій та особливостей. До них слід віднести:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. На долю розвинутих країн припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, в світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості, виробництво трудомістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб, в першу чергу, промислово розвинутих країн. На провідні ролі в цьому вийшла перша четвірка так званих “драконів” Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що відносяться до нових індустріальних країн.

2. Пануюче становище в МПП зайняв внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо, подетальної та технологічної спеціалізації.

3. В результаті нерівномірності соціально-економічного розвитку в групі промислово розвинутих країн продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил, в першу чергу між трьома основними центрами США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їх економіки та залучення до участі у МПП на іншій основі.

5. Відбувається неперервне зростання ролі транснаціональних корпорацій у міжнародному економічному обміні та МПП. Транснаціональні корпорації контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Має місце тенденція до об'єднання зусиль провідних країн з колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергозберігаючі типи виробництв, що призвело до змін в структурі і, навіть, географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП та МЕВ в цілому. Вони не можуть розвиватись стихійно тому, що це може призвести до непередбачуваних наслідків.

2.2 Світовий ринок

Міжнародний поділ праці і його міжнародне кооперування заклали основу для виникнення світового ринку.

Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Для нього характерні такі риси:

він є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні межі;

він виявляється у міждержавному переміщенні товарів, які знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але й зовнішнього попиту і пропозиції;

він оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях та регіонах вони можуть бути використані найефективніше;

він виконує сануючу роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари та часто їх виробників, які не можуть забезпечити міжнародний стандарт якості при конкурентних цінах;

на ньому існує особлива система цін світові ціни;

на ньому рух товарів обумовлюється не лише економічними факторами (виробничими зв'язками між підприємствами та регіонами країни), а і зовнішньоекономічною політикою окремих держав.

Товар, який знаходиться на світовому ринку у фазі обміну, виконує інформаційну функцію, повідомляючи усереднені параметри сукупного попиту та сукупної пропозиції. Завдяки цьому кожний учасник може оцінити та адаптувати параметри свого виробництва до світових.

Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотній вплив на виробництво, показує йому що, скільки та для кого треба продукувати. У цьому сенсі світовий ринок є первісним відносно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки.

2.3 Світове господарство

Світове господарство є невід'ємною частиною МЕВ. Виділяють наступні визначення поняття “світове господарство”.

Світове (всесвітнє) господарство представляє собою сукупність національних господарств, взаємозв'язаних процесом міжнародного поділу праці, міжнародними економічними відносинами.

Світове господарство сукупність національних економік країн світу, поєднаних між собою мобільними факторами виробництва.

Сучасне світове господарство це глобальний економічний організм, сукупність національних економік, що перебувають у тісній взаємодії і взаємозалежності, підпорядкований об'єктивним законам ринкової економіки.

Світове господарство це сукупність міжнародних економічних відносин у взаємозв'язку з продуктивними силами та відповідним механізмом регулювання й управління.

Наведені вище визначення дещо відрізняються за змістом, що відображає різні підходи до визначення структурних елементів світового господарства. У перших трьох визначеннях головними елементами визначені національні економіки (господарства). Згідно з четвертим визначенням, міжнародна економічна система розглядається як результат взаємодії усієї сукупності світогосподарських зв'язків та продуктивних сил з включенням механізму регулювання управління. Тобто, мається на увазі система якісно вищого рівня, ніж проста сукупність національних економік рiзних держав. Кожне з наведених визначень більшою чи меншою мірою відображає суть світового господарства. Найбільш повним за суттю можна вважати наступне визначення: світове господарство це сукупність національних господарств, взаємопов'язаних міжнародними економічними відносинами з відповідним механізмом регулювання та управління.

Основою формування світового господарства є інтернаціоналізації виробництва і усього господарського життя .

Світове господарство є складною комплексною системою з досить чіткими межами, якісними і кількісними параметрами. Його не слід ототожнювати з світовою економікою, яка стосується здебільшого продуктивних сил, їхніх національних та регіональних особливостей. Не слід його ототожнювати і з світовим ринком. Відмінність його від світового ринку полягає в тому, що воно проявляється, перш за все, через міжнародний рух факторів виробництва та через міжнародний рух товарів (меншою мірою). Для світового ринку переважно характерне міжнародне переміщення товару, міжнародна торгівля. Світове господарство містить усі основні параметри світового ринку і доповнює його новими суттєвими рисами, пов'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Характерними рисами сучасного світового господарства є :

розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва, перш за все у формах ввезення вивезення капіталу, робочої сили і технології;

ріст на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, перш за все у рамках ТНК;

економічна політика держав у підтримці міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

виникнення економіки відкритого типу у рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Регулювання світового господарства здійснюється заходами національної та міждержавної економічної політики. У рамках світового господарства економіка окремих країн стає все більш відкритою і орієнтованою на міжнародне економічне співробітництво.

Кінець ХХ і початок ХХІ століття є періодом формування нової системи світового господарства з властивою їй ієрархією національних економік у міжнародному поділі праці та на міжнародному ринку факторів виробництва. Основною її рисою все більше стає не протиріччя, а тенденція до співробітництва і взаєморозуміння. Проходить нівелювання, зближення економічних рівнів розвитку різних країн.

Інтернаціоналізація виробництва під дією науково-технічної революції створює таку ситуацію, коли країнам вже не вигідно мати виключно все “своє виробництво”. Інтегруючись у світове господарство, країни прагнуть знайти і знаходять там свою комірку. Дослідження закономірностей формування міждержавних зв'язків, їх розвитку дає змогу робити висновок про те, що прагнення до створення єдиного планетарного ринку капіталів, товарів та послуг, економічне зближення і об'єднання окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс є генеральною тенденцією розвитку світового господарства.

Провідною тенденцією світогосподарського розвитку останніх десятиліть є поступовий перехід багатьох країн до економіки відкритого типу. Вона передбачає ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі, використання різних форм спільного підприємництва, організацію зон вільного підприємництва, інтеграцію господарського комплексу у світове господарство та світовий ринок. Одним з найважливіших її критеріїв є сприятливий інвестиційний клімат країн, що стимулює притік капіталовкладень, технологій, товарів. При цьому внутрішній ринок країни є доступний для таких надходжень. Але в той же час відкрита економіка не допускає безконтрольності у зовнішньоекономічних зв'язках. Вона вимагає активного державного регулювання структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики тощо з метою недопущення односторонніх переваг економічно розвиненіших країн.



ТЕМА 3. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

3.1 Характеристика міжнародної торгівлі як однієї з форм МЕВ

Міжнародна торгівля (МТ) це система відносин обмінного характеру, що виникають та існують між суб'єктами МЕВ і базуються на міжнародному поділі праці (МПП). Це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини стосовно товарів, що є продуктами матеріального виробництва. Структуру міжнародної торгівлі, як правило, розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів та як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

За товарною структурою МТ товари поділяються на наступні групи:

продовольство (вкл. напої та тютюн);

сировина;

мінеральне пальне;

продукція переробної промисловості.

У структурі МТ за методами реалізації товарів виділяють:

традиційну торгівлю товар відповідні гроші, виходячи з попиту і пропозиції;

торгівлю в рамках кооперації;

зустрічну торгівлю сукупність міжнародних торговельних угод при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів;

міжнародну біржову торгівлю. Кліринг система безготівкового розрахунку за товари , послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов'язань. Вона здійснюється у вигляді системи міжнародних організацій з купівлі-продажу золота, валюти, цінних паперів;

міжнародні аукціони;

міжнародні ярмарки великий періодично діючий ринок, що проводиться в одних і тих же місцях у визначений час;

міжнародні виставки;

міжнародні тендери (торги) покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товар, який повинен відповідати певним вимогам;

консигнація форма продажу товарів за кордоном, при якій володар товарів передає їх комісіонеру для продажі з його складу.

3.2 Регулювання міжнародної торгівлі

Державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється на різних рівнях:

одностороннє;

двостороннє;

багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи використовуються здебільшого при загостренні політичних відносин.

При двосторонньому регулюванні заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами торговими партнерами. Кожна із сторін попереджує свого торгового партнера про прийняття будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає погодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

Розрізняють економічні та неекономічні наступні методи зовнішньоторгової політики.

В свою чергу економічні методи поділяються на тарифні та нетарифні.

Головним інструментом торгової політики держав є тарифні методи. Базуються вони на митних тарифах. Митні тарифи представляють собою систематизований, відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності або гармонізованої системи опису та кодування товарів, перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються при перетині митного кордону держави.

Митні тарифи складаються на основі товарних класифікаторів. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.

Мито це обов'язковий грошовий збір, здійснюваний державою через мережу митних закладів з товарів при перетині ними кордону країни. Мито виконує декілька функцій:

захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції (протекціоністське мито);

є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіскальне мито);

є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки.

За способом нарахування мита бувають:

адвалерні це мита, які нараховуються на митну вартість товару (наприклад, 20% від вартості);

специфічні це мита, які нараховуються на натуральні одиниці, тобто вагу, обсяг або якої-небудь характеристики товару (наприклад, 20 дол за 1 тонну);

комбіновані коли товар одночасно оподатковується адвалерним і специфічним митами (наприклад, 20% вартості, але не менше 10 дол. за 1 тонну).

За об'єктом обкладання мита бувають:

імпортні які накладаються на імпортні товари при їх завезенні у країну;

експортні які накладаються на експортні товари при їх вивезенні за межі митної території держави;

транзитні накладають на товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

За характером мита бувають:

сезонні для регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру;

антидемпінгові застосовуються у випадку ввезення на територію країни товару за демпінговими цінами;

компенсаційні накладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо або непрямо використовувались субсидії, якщо їх імпорт наносить шкоду національним товаровиробникам аналогічних товарів.

За походженням:

автономні вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країни;

конвенційні встановлюються на базі двосторонніх або багатосторонніх угод;

преференційні це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, що розвиваються.

За типами ставок:

постійні які не змінюються в залежності від обставин;

змінні які можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках, наприклад, за зміни рівня світових цін.

За способом нарахування:

номінальні тарифні ставки, вказані у митному тарифі;

ефективні мита на кінцеві товари, встановлені з врахуванням рівня мит на імпортні вузли та деталі цих товарів.

Тарифна квота це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару і при перевищенні певної кількості встановлюється підвищена ставка тарифу.

Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі відносяться до нетарифних обмежень. У нетарифних методах фінансові інструменти застосовуються для державного регулювання експорту, приховані для імпорту; а з кількісних: квотування для імпорту, “добровільні” обмеження для експорту, а ліцензування для експорту та імпорту.

Кількісні обмеження це адміністративна форма регулювання торгового обороту шляхом встановлення кількості і номенклатури товарів дозволених для експорту чи імпорту.

Квотування (контингентування) це обмеження у вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період часу. Квоти бувають:

за напрямом дії експортні, імпортні;

за охопленням глобальні, індивідуальні.

Ліцензування передбачає видачу імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну.

Ліцензії бувають:

генеральна дозвіл на ввезення або вивезення певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

глобальна дозвіл завезти або вивезти певний товар без обмеження у будь-яку країну протягом визначеного проміжку часу;

автоматична дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки на товар, яка не може бути відхилена органом державної влади.

“Добровільні” обмеження експорту це кількісне обмеження експорту, базоване на зобов'язанні одного із партнерів добровільно обмежити або не збільшувати обсяг експорту товару на певний період часу в обумовлених угодами розмірах.

Серед нетарифних методів регулювання важливе місце посідають приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до декількох сотень. Але основними з них є:

внутрішні податки і збори;

технічні бар'єри;

вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель це прихований метод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише від національних фірм, навіть якщо вони дорожчі за імпортні.

Внутрішні податки і збори це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а значить і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Технічні бар'єри це введення таких національних, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо.

Вимоги про вміст місцевих компонентів законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, серед яких найсуттєвіші наступні:

субсидії;

кредитування;

демпінг.

Субсидії це грошові виплати, скеровані для підтримки національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються:

прямі безпосередні виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом зразу ж після здійснення експортної операції;

непрямі це приховане дотування експортерів шляхом надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками нижчими за ринкові тощо;

внутрішні субсидії це метод, який передбачає бюджетне фінансування виробництва товарів, які реально конкурують з імпортними;

експортні субсидії це метод стимулювання експорту шляхом бюджетних виплат національним експортерам, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за цінами нижчими, ніж на внутрішньому ринку.

Експортне кредитування це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у формах:

кредитів національним експортерам від державних банків під ставку відсотку, нижчу за ринкову;

державних кредитів іноземним імпортерам, при дотриманні ними зобов'язань купувати товари лише у фірм країни;

страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг вивезення товарів за цінами нижчими, ніж на внутрішньому та на світовому ринку. Демпінг може здійснюватись за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. Демпінг може мати одну з таких форм:

епізодичний демпінг це епізодичний продаж надлишкових товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами;

спеціальний демпінг експорт товарів за цінами нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку або навіть нижчими, ніж витрати виробництва;

постійний демпінг постійний експорт товарів за заниженими цінами;

зворотній демпінг завищення цін на експорт у порівнянні з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку;

взаємний демпінг зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром за заниженими цінами.

Серед нетарифних засобів регулювання міжнародної торгівлі є правові інструменти, які детально вивчаються міжнародним правом, але тісно пов'язані з міжнародною економікою. Серед них виділяють торгові угоди та правові режими.

Торгові угоди укладаються між урядами країн і ратифікуються парламентами. Вони укладаються здебільшого на 5-10 років і за рішенням сторін можуть переглядатися і продовжуватися.

З правових режимів найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим. Особливості першого з них розглянуто раніше. Національний режим це режим економічних відносин між державами при якому кожна з сторін надає іноземним фізичним та юридичним особам режим, аналогічний як і для своїх юридичних і фізичних осіб.

3.3 Роль ГАТТ/СОТ в регулюванні міжнародної тогівлі

Важливе значення в регулюванні торгово-економічних відносин країн світової співдружності відіграє Генеральна угода з тарифів та торгівлі / Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ). 22 країни в 1946 р. підписали ГАТТ першу в історії багатосторонню міжнародну угоду, що регулювала умови світової торгівлі. З 1 січня 1994 р. її реорганізовано в СОТ.

Це міжнародна організація, яка діє на базі міжнародної багатосторонньої угоди, що регулює режим взаємної торгівлі і торгову політику країн-членів. Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві. Рішення ГАТ-СОТ приймаються представниками від країн-учасниць під час переговорів, які називаються раунди.

Перші п'ять раундів переговорів у 1947, 1949, 1951, 1956, 1960-1962 роках були присвячені проблемам зниження мит; шостий Кеннеді раунд (1964-1967 р.) проблемам торгових відносин США з країнами ЄС; у сьомому Токіо раунді (1973-1979 р.) основними були питання усунення нетарифних бар'єрів та лібералізація міжнародної торгівлі.

Програма восьмого Уругвайського раунду стосувалася тарифних і нетарифних бар'єрів, торгівлі окремими видами товарів та природних ресурсів, регулювання міжнародного обміну послугами. Найважливішим є результат Уругвайського раунду переговорів (1986 1992), кінцеві документи якого було підписано 117 країнами стосовно:

зменшення митних тарифів індустріальними країнами у середньому на 36%;

скорочення індустріальними країнами експортних субсидій на 36%, рівня підтримки сільгоспвиробників на 20%;

поширення ГАТТ / СОТ на сферу послуг.

В основу діяльності ГАТТ були покладені такі принципи:

недискримінація у торгівлі, зрівняння у правах товарів імпортного та вітчизняного виробництва стосовно внутрішніх показників та зборів, а також правил, що регулюють внутрішню торгівлю;

режим найбільшого сприяння, згідно з яким кожна з країн-партнерів зобов'язується надати партнеру такі ж права та пільги, які вона надає або збирається надати будь-якому іншому партнерові;

використання переважно тарифних методів захисту національного ринку, ліквідація імпортних квот та інших нетарифних обмежень;

прогресивне зниження митних тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;

надання преференційного режиму у торгівлі з країнами, що розвиваються;

розв'язання торгових конфліктів шляхом переговорів, консультацій і арбітражу.

Головна мета ГАТТ / СОТ ліквідація митних та інших обмежень у торгівлі, а також забезпечення рівних умов у світовій торгівлі для всіх країн учасниць.



ТЕМА 4. ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

4.1 Меркантилізм

Перша теорія міжнародної торгівлі (ТМТ) теорія меркантилізму була розроблена європейськими вченими Томасом Маном, Чарльзом Дейвіантом, Жаном Батістом Колбертом, сером Вільямом Петті. Меркантилізм це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та становлення капіталізму.

Згідно з теорією меркантилізму багатство країни вимірюється кількістю золота та срібла, якими вона володіє. Основні висновки даної теорії:

1. Меркантилісти вперше запропонували струнку теорію міжнародної торгівлі. Вони вважали, що багатство країни полягає у володінні нею золотом та сріблом, і для досягнення цієї мети держави повинні: експортувати товарів та послуг більше, ніж імпортувати; регулювати зовнішню торгівлю для збільшення експорту і зменшення імпорту; заборонити або обмежити експорт сировини і дозволити безмитний імпорт сировини; заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами.

2. Провісники класичної школи економіки показали прямий зв'язок зовнішньої торгівлі із внутрішньоекономічним розвитком країни.

3. Неомеркантилісти пояснюють прагнення деяких країн мати активний торговий баланс їх соціальною або політичною метою.

4. Частина термінології часів меркантилізму збереглася до наших днів і часто вживається, за суттю, неправильно: пасивний торговий баланс (несприятливий) не обов'язково є збитковим; активний торговий баланс (сприятливий) може бути невигідним.



4.2 Теорія абсолютних переваг

Засновником класичної школи економічної думки був Адам Сміт, який піддав критиці твердження меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами у вигляді золота або дорогоцінних каменів, які надходять до країни внаслідок перевищення експорту над імпортом. Він проголосив замість того, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві товарів, де вони мають абсолютні переваги.

Суть теорії зовнішньої торгівлі А.Сміта, або теорії абсолютних переваг: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, які продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їх торговим партнерам).

Відповідно до поглядів А.Сміта:

урядам не слід втручатись у зовнішню торгівлю: вони повинні підтримувати режим відкритих ринків та свободи торгівлі;

нації, так само як і приватні особи, повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів, у виробництві яких у них є переваги, та торгувати ними в обмін на товари, перевагами у виробництві яких володіють інші нації;

зовнішня торгівля стимулює розвиток продуктивності праці шляхом розширення ринку за межі національних кордонів;

експорт є позитивним фактором для економіки, тому що забезпечує збут надлишку продуктів, які не можуть бути продані на внутрішньому ринку;

субсидії на експорт є податком на населення та призводять до підвищення внутрішніх цін і тому повинні бути скасовані.

Позитивною стороною теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на національному, але й на міжнародному рівні.

Недоліком цієї теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих, чи інших товарів, тобто, коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

4.3 Теорія порівняльних переваг

Теорію абсолютних переваг А.Сміта розвинув Давід Рікардо, довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Він показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів.

Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно більш низькими витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій.

Теорія порівняльних переваг:

вперше описала баланс сукупного попиту та сукупної пропозиції. Хоча і передбачалось, що вартість товару визначається кількістю праці, необхідної для його виробництва, теорія порівняльних переваг показала, що ця вартість насправді визначається співвідношенням сукупного попиту та пропозиції на товар на внутрішньому та на зовнішньому ринках;

вона довела існування виграшу від спеціалізації та торгівлі для усіх країн-учасниць, а не тільки для однієї країни за рахунок того, що інші зазнають втрат;

вона дозволяє здійснювати зовнішньоекономічну політику на науковому фундаменті.

Недоліки теорії порівняльних переваг випливають із тих припущень, на яких вона базується. Тому, при застосуванні теорії порівняльних переваг для аналізу зовнішньоекономічних відносин, необхідно брати до уваги, що вона:

не враховує транспортних витрат;

ігнорує вплив зовнішньої торгівлі на розподіл доходів всередині країни, коливання цін та заробітної плати, інфляцію та міжнародний рух капіталу;

виходить з існування тільки одного фактора виробництва (праці);

ігнорує існування таких важливих передумов міжнародної торгівлі, як відмінності у наділеності країн факторами виробництва;