Міжнародна міграція як фактор підвищення зайнятості населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

«МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ»



Зміст

Вступ

1. Загальні закономірності розвитку світового ринку трудових ресурсів

1.1 Поняття та види зайнятості

1.2 Поняття міжнародної міграції та основні її причини

1.3 Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів

2. Міграційні процеси та їх вплив на зайнятість в розвинутих країнах

2.1 Міжнародна міграція та її вплив на розвиток США

2.2 Особливості міграційних процесів в Республіці Білорусь

3. Вплив міжнародної міграції на зайнятість населення України

3.1 Динаміка міжнародної міграції в Україні

3.2 Негативні та позитивні наслідки, які виникають у зв'язку з міграцією робочої сили

3.3 Управління міграційними процесами як шлях вирішення проблеми зайнятості населення

Список використаних джерел



ВСТУП

Актуальність теми. В сучасних умовах домінуючою тенденцією у міжнародних відносинах є глобалізація, одним з проявів якої виступає міжнародна міграція робочої сили. Все більшого поширення і значення набуває переміщення людських ресурсів, зумовлене соціально-економічними, військовими, етнічними та релігійними чинниками. Істотне зростання масштабів міжнародної міграції, залучення до неї значних обсягів трудових ресурсів актуалізує дослідження міжнародної міграції робочої сили як однієї з форм світових господарських зв'язків та її впливу на світове господарство.

Важливість дослідження міграційних процесів зумовлена також стрімким зростанням їх обсягів, нарощуванням інтенсивності, поширенням на всю територію нашої країни, вагомим впливом на її економічний та соціальний розвиток. Особливе місце міграції робочої сили в сучасних умовах визначається насамперед її динамізмом, швидким реагуванням на зміни у суспільстві та економіці.

У зарубіжній економічній науці у працях Л. Брю, К. Макконелла, Дж. Борхаса, Я. Мінсера, А. Роя, Б. Чісвіка вже напрацьовані відповідні механізми регулювання міграційних потоків.

Вагомий внесок у вивчення процесу інтернаціоналізації робочої сили, теорії і практики міжнародної трудової міграції, нормативно-правових аспектів регулювання міграційних процесів й удосконалення організаційно-економічних механізмів їх регулювання за умов перехідної економіки зробили провідні вітчизняні вчені В. Будкін, О. Власюк, В. Геєць, М. Долішній, С. Злупко, А. Кравченко, Е. Лібанова, Ю. Макогон, О. Малиновська, Н. Марченко, А. Мокій, С. Пирожков, С. Писаренко, О. Позняк, А. Поручник, М. Романюк, А. Румянцев, Є. Савельєв, Л. Семів, А. Філіпенко, І. Школа. Активно працюють над дослідженнями аналогічних теоретичних і практичних проблем міжнародної міграції робочої сили російські вчені С. Глінкіна, А. Кірєєв, Н. Кулікова, В. Івантер, Л. Максаков, Г. Овчінніков, С. Панарін, К. Семьонов, І. Сініцина.

Мета і задачі дослідження. Мета курсової роботи - розробка механізму посилення позитивного впливу міжнародної міграції робочої сили на соціально-економічний розвиток нашої країни.

Досягнення мети роботи зумовило необхідність постановки і вирішення таких завдань:

ѕ сформулювати концептуальні підходи щодо ознак, чинників та засобів регулювання міжнародної трудової міграції;

ѕ узагальнити досвід міграційної політики країн еміграції та імміграції з різним рівнем економічного розвитку з огляду на можливості його адаптування у нашій країні;

ѕ визначити особливості міграційних процесів і окреслити напрями участі України у міжнародному регулюванні руху робочої сили;

ѕ дослідити вплив факторів соціально-економічного розвитку на міжнародну трудову міграцію з України.

Об'єктом курсової роботи виступає міжнародна міграція робочої сили, місце в ній України, масштаби, напрями та форми залучення вітчизняних трудових ресурсів до світових міграційних потоків.

Предметом курсової роботи виступають міграційні процеси у світі, система заходів щодо посилення позитивних ефектів міжнародної міграції робочої сили на зайнятість населення.

Методи дослідження. Теоретичною базою курсової роботи є теорії міжнародних економічних відносин, існуючі науково-теоретичні розробки щодо регулювання процесів міжнародної міграції робочої сили. У роботі використаний широкий спектр методів наукового аналізу та дослідження міжнародних трудових відносин, а саме методи: аналізу, синтезу та порівняння (підрозділи 2.2 та 2.2 - при дослідженні досвіду функціонування систем державного регулювання міжнародної міграції робочої сили у країнах з високим рівнем економічного розвитку та можливостей його адаптування в Україні); історико-системний (підрозділ 1.3 - для виявлення особливостей міжнародної трудової міграції на сучасному етапі); системного аналізу (підрозділ 2.1, 2.2 та 3.3 - при обґрунтуванні методів та засобів забезпечення регулювання і контролю міжнародної трудової міграції); статистичного аналізу (підрозділи 2.1, 2.2 та 3.1 - при дослідженні міжнародної міграції).

Курсова робота розглядалася за таким планом:

1. Загальні закономірності розвитку світового ринку трудових ресурсів (в контексті даного розділу розглядаються такі питання: поняття та види зайнятості; поняття міжнародної міграції та основні її причини; основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів)

2. Міграційні процеси та їх вплив на зайнятість в розвинутих країнах(в цьому розділі розглядаються питання: міжнародна міграція та її вплив на розвиток США; особливості міграційних процесів в Республіці Білорусь)

3. Вплив міжнародної міграції на зайнятість населення України (для дослідження цього розділу поставленні питання: динаміка міжнародної міграції в Україні; негативні та позитивні наслідки, які виникають у зв'язку з міграцією робочої сили; управління міграційними процесами як шлях вирішення проблеми зайнятості населення



1. Загальні закономірності розвитку світового ринку трудових ресурсів

Світовий ринок трудових ресурсів - це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв'язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу. Іншими словами:

Світовий ринок робочої сили - це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені. [19, 110]

1.1 Поняття та види зайнятості

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Демографічна сутність зайнятості відображає взаємозалежність зайнятості з віково-статевими характеристиками населення, його структурою тощо.[24, 40-42]

Залежно від тривалості і режиму зайнятості виділяють такі її форми:

· повну - діяльність працівника протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток в нормальних для даного регіону розмірах.

· неповну - зайнятість певної особи протягом неповного робочого дня або з неповною ефективністю, з неповною оплатою.

Залежно від сфери застосування праці виділяють основну і додаткову зайнятість, які ще можуть називатися первинною і вторинною.

· основна зайнятість, або первинна - це діяльність в межах нормативного робочого дня, тижня за основним місцем роботи.

· додаткова зайнятість - це зайнятість понад нормативний робочий час.

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

· економічно активне населення (робоча сила);

· економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

Однією з найважливіших проблем ринкової економіки є проблема повної зайнятості. Зайнятість це економічна категорія, яку розглядають з двох боків:

1) зайнятість як економічна категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

2) зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили. [4, 110]

Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці. [5, 73]

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

В Україні домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. [30]

1.2 Поняття міжнародної міграції, основні її причини та значення

Трудові ресурси (робоча сила) розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає.

Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і центральна Африка, північна частина Латинської Америки.

Світовий ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто переживає тенденційні зміни.

Основні особливості динаміки професійної структури і форм зайнятості активного населення світу:

ѕ збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає;

ѕ в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними. [29]

Явище міжнародної міграції населення досить давне і залишило помітний слід у розвитку людства. Більша частина населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

Міграція трудових ресурсів - це переміщення людей у територіальному просторі з метою пошуку місця роботи.

Міжнародна трудова міграція - це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. [1, 123]

Основні причини існування міжнародної трудової міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

ѕ велика густота населення.

ѕ масове безробіття.

ѕ низький життєвий рівень і заробітна плата.

ѕ виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

ѕ потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.

ѕ потреба у додатковій дешевій робочій силі.

ѕ порівняно висока зарплата.

Міжнародна міграція робочої сили це переміщення робочої сили між країнами, процес організованого, або стихійного переміщення працездатного населення із однієї країни в іншу. [23, 139-140]

Важливо з'ясувати, як впливає відтворення робочої сили іммігрантів на процеси відтворення національної робочої сили. Хоча становище іноземних працівників у системі виробничих відносин принципово не відрізняється від становища громадян країн імміграції (і ті, й ті продають свою робочу силу, продукуючи додану вартість), проте наймання іноземних трудящих має свої специфічні особливості, зумовлені їхньою більшою економічною залежністю від місцевих підприємців. Це проявляється в обмеженнях терміну перебування у приймальній країні; у різного роду застереженнях (а інколи й відвертій дискримінації) щодо професії, характеру і місця роботи, визнання кваліфікації, права змінювати місце роботи тощо; у штучному звуженні сфер застосування праці іммігрантів із вилученням для них певних секторів наймання (наприклад державної служби) та ін.

Крім того, іммігранти заповнюють робочі вакансії, які не користуються попитом у місцевого населення, передусім у галузях із найбільш трудомістким, непрестижним, небезпечним виробництвом або посиленою інтенсифікацією праці, отримуючи нижчу порівняно з місцевими заробітну плату. Підприємці ж, які використовують іноземну робочу силу (часто без урахування її фаху та за відсутності соціального захисту), значною мірою звільняються від витрат на її відтворення. Держава у найбільш розвинутих країнах бере активну участь у відтворенні національної робочої сили протягом усього її життя (витрати на освіту, медичне обслуговування, професійну підготовку й перепідготовку, пенсії за віком і за інвалідністю, допомога з безробіття, сімейні допомоги), водночас державні внески в «людський ресурс» іммігрантів мінімальні. [14, 233-234]

Така ситуація викликає труднощі з визначенням інтернаціональної вартості робочої сили. По-перше, заробітна плата, яку отримує іммігрант за кордоном, часто дає йому можливість задовольнити потреби, які не є необхідними на батьківщині. Оскільки обсяг та структура життєвих потреб, а також засоби їхнього задоволення суттєво залежать від того, за яких умов і з якими життєвими запитами сформувався працівник, вартість іноземної робочої сили більшою мірою відображає умови її відтворення у менш розвинутих країнах, ніж ті умови, в яких вона функціонує.

По-друге, практично не піддається точному визначенню вартість усіх товарів та послуг, які купують у високорозвинутих країнах іммігранти. Справа в тому, що ціни на товари значно відхиляються від їхньої вартості. До того ж частину заробітної плати багато хто з іммігрантів пересилає на батьківщину.

Нарешті, по-третє, та частина заробітної плати, про яку йдеться, як відомо, враховується у вартості робочої сили іммігрантів. Але вартість, створена в одній країні й переправлена у грошовій формі в іншу країну, внаслідок різниці в рівнях економічного розвитку цих країн набуває іншого вираження.

Таким чином, визначення величини вартості робочої сили іноземних трудящих є дуже складною проблемою. [13, 55-56]

Підвищення вартості робочої сили стосується всіх основних категорій найманих працівників, у тому числі іноземних. Залучившись за кордоном у процес виробництва, іноземці опиняються в умовах праці, зовсім не зрівнянних із тими, що склалися в них на батьківщині. Незвична інтенсифікація праці, що поглинає набагато більше фізичної, а особливо нервово-психічної, енергії, спричинює помітне зростання об'єктивно обґрунтованих потреб іммігрантів. А отже, збільшується вартість їхньої робочої сили. Звичайно, підприємці й держави-реципієнти намагаються стримати цей процес, що певною мірою негативно позначається на підвищенні ціни національної робочої сили. [22, 252-253]

1.3 Основні тенденції розвитку сучасних міграційних процесів

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

США, Канада - постійно працює 5% іммігрантів(5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.

Західна Європа - кількість працюючих іммігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі, Швейцарії, ФРН, Франції.

Близький Схід - в середньому тут працює 3-5млн. іммігрантів. Найбільше іноземців працює в Об'єднаних Арабських Еміратах, Катарі, Кувейті, Саудівській Аравії.

Латинська Америка - число іммігрантів 3-8млн. Найприваблішими країнами є Аргентина та Венесуела.

Австралія - це традиційний центр міграції, котрий стягує на роботу 2-3% іммігрантів від кількості всього числа працівників.

Азіатсько-Тихоокеанський регіон - основними імпортерами робочої сили тут є Японія, Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Сінгапур.[26]

Наслідки міжнародної міграції робочої сили досить різноманітні. Вони проявляються як в країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, переносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як показує аналіз, вигод більше в країнах-імпортерах робочої сили, а в країнах-експортерах в цілому втрати перевищують вигоди. Світ в цілому виграє, оскільки свобода міграції дозволяє людям переміщуватись в країни, де вони можуть внести більший чистий дохід у світове виробництво.

Країни, що приймають робочу силу, отримують такі переваги:

· в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість в країні їх перебування;

· підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати ріст заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

· приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, зразу стають великими платниками податків;

· значний дохід приносить трансферт знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, в США 230 членів Національної Академії Наук, 33% лауреатів Нобелівської премії -- іммігранти;

· іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.

· іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення. В Німеччині, Франції, Швеції 10% всіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців. У Швейцарії -- 24%, у Люксембургу - 38%.[11, 155-156]

До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.

Зміни густоти населення і соціальні чвари використовуються урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну. П.Х. Ліндерт іронічно зауважує з цього приводу: «Статуя Свободи тримає свою лампу яскраво запаленою для фізиків, інженерів та спеціалістів з ЕОМ».

Країни-експортери робочої сили також отримують певні вигоди:

· зниження рівня безробіття і, як наслідок, -- соціального напруження в країні;

· безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим
професійним навичкам, знайомство з передовою технологією, організацією праці тощо;

· отримання доходів у ВКВ внаслідок грошових переказів емігрантів.

Ці перекази включаються до статті «Приватні перекази» платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять з собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна розглядати як подвоєну суму переказів. [11, 156-157]

Розрахунки зарубіжних фахівців показують, що роль приватних переказів особливо велика для країн з середнім рівнем розвитку. У цих країн доходи від експорту робочої сили в окремі роки перевищують надходження з решти видів зовнішньоекономічної діяльності. За даними МВФ, середня норма прибутку при експорті товарів становить 20%, послуг -- 50%, а від експорту робочої сили значно вище. Наприклад, перекази в Пакистан від працюючих за кордоном перевищує надходження від експорту товарів і послуг у 5 разів. В Єгипті наприкінці 80-х років перекази емігрантів становили понад 3 млрд. дол. на рік, а експлуатація Суецького каналу -- 970 млн. дол. У Йємені перекази емігрантів в окремі роки у З0 разів перевищували надходження від експорту товарів і послуг. За даними на початок 90-х років, близько 40 країн світу мали надходжень від мігрантів не менше 100 млн. дол., а 10 країн --понад 1 млрд. дол.

Це -- одна сторона наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. З іншого боку ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили: а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків; б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий «відплив розумів», який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол. [12, 155-157]



2. Міграційні процеси та їх вплив на зайнятість в розвинутих країнах

міграція зайнятість трудовий

2.1 Міжнародна міграція та її вплив на розвиток США

Будучи найбільш економічно розвиненою країною, США є основним направленням міграції як низькокваліфікованої , так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігранті, ніж у всі інші країни, разом узяті.

Основні потоки низькокваліфікованої робочої сили прямують в США з довколишніх латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують в США практично зі всіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і так далі.

У США легально іммігрують 740 тис людина в рік і емігрують 160 тис людина. Чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис чоловік. [3]

Статистика Бюро переписів населення і Служби імміграції і натуралізації (INS) Сполучених Штатів містить безліч всіляких відомостей, що характеризують імміграційні потоки з різних регіонів і країн. Як виявляється з цих даних за період між переписами 1970 і 2000 років населення США збільшилося на 78119875 чоловік. За цей же час в країну легально в'їхало 20076986 іммігрантів. Таким чином, імміграція за цей період дала 25,7% спільного приросту населення. Зрозуміло йдеться лише про безпосередніх переселенців без врахування дітей, які народилися після приїзду їх батьків до Америки. Якщо ж врахувати і цей аспект, то доля приросту населення за рахунок імміграції стане значно вища. [19, 38]

Особливу проблему сьогодні представляє трудова імміграція, як легальна, так і нелегальна. Майже половина нелегалів в'їхали в країну за туристичними, студентськими і навіть за робочими візами. Порушення ними законодавства полягає або в знаходженні в країні після закінчення дозволеного терміну або в порушенні мети поїздки, що декларує (скажімо, у влаштуванні на роботу замість навчання або туризму). Вони відносно легко знаходять низькооплачувану і малокваліфіковану роботу як в місті, так і в сільській місцевості (наприклад, як сезонні сільськогосподарські або будівельні робітники-мігранти). Так, нелегали складають 24% зайнятих в сільському господарстві, 17% -- працівників пралень і хімчисток, 14% зайнятих в будівництві і 12% -- підприємств громадського харчування, що працюють на кухнях. При цьому у них доки практично немає можливості отримати роботу легальним шляхом -- щорік імміграційна служба видає лише 5000 тимчасових трудових віз для низькокваліфікованих працівників. [7]

Рис. 2.1 Нелегалів більше в низькооплачуваних заняттях Структура зайнятості недокументованих мігрантів (7,8 млн. недокументованих працівників в 2006 році) %. У дужках -- відповідна структура для постійного населення

США завдяки своїй економічній та науково-технічній перевазі над основними конкурентами стали головними «викрадачами умів» у світі. До недавнього часу основним каналом їх залучення до США було навчання іноземців, із яких 2/3, як правило, залишалися в цій країні після закінчення навчання. Аналізуючи досвід США, слід зазначити, що ця країна ніколи досі не прагнула вітати на своїй землі іноземних студентів і скеровувати більшу кількість американців на навчання за кордон так, як нині. Для досягнення успіху уряд США і університети сформували нове партнерство в галузі освітніх обмінів. Визначено пріоритетні принципи, якими країна має керуватися у розширенні обмінів:

- розширення ініціатив у сфері обміну, включаючи міжнародні програми стипендій Фулбрайта і Гілмана;

- культивування нових відносин з метою розвитку програм обміну в галузі освіти з країнами, які відіграють дедалі важливішу роль на міжнародній арені;

- збільшення прийому до американських університетів талановитої, але малозабезпеченої молоді та представників різних культур;

- подальше вдосконалення візової політики.

США розвивають успішні програми обміну в галузі освіти, такі як програма стипендій Фулбрайта, в рамках якої з 1946 р. на навчання в США приїхали понад 250 тис. іноземних студентів з 185 країн, і програма стипендій Гілмана, яка з 2000 р. дозволила 2200 американським студентам навчатися за кордоном. Варто згадати, що серед спеціалістів, задіяних у Манхетенському проекті із створення атомної зброї, частка іммігрантів перевищувала 50%. [8]

Сьогодні студенти-іноземці і співробітники-іммігранти складають близько половини академічного персоналу у сфері природних наук. Як очікується, до 2010 року їх доля зросте до 75%. В цілому ж люди що народилися за кордоном, складають 16-19% володарів ступеня бакалавра в природних і інженерних науках. Серед володарів ступеня магістра ця доля складає 29-32%, а серед володарів докторських ступенів -- 36-40%. [27]

Тому закономірним є той факт, що в 1990 р. у США 62 % присуджених учених ступенів з інженерних наук припало на іноземців (в основному азійців); висока питома вага прибулих була також у математиці, комп'ютерних науках та фізиці; іноземне походження мали 60 % авторів найбільш цитованих праць із фізики і З0 % -- з інших природничих наук; а чверть засновників або президентів компаній, які працюють у сфері біотехнологій, були неамериканського походження. Більше того, ряд інноваційних галузей промисловості США завдячують своїм прогресом використанню праці іммігрантів: у сфері інформаційних технологій, наприклад, нині працюють 640 тис. іноземців (в основному індійські фахівці та вихідці з колишнього СРСР), що складає 18,3 % усіх зайнятих у цій галузі. [22, 254-255]

В цілому можна виділити три компоненти імміграції, що мають найбільш важливі позитивні наслідки:

1) приплив висококваліфікованих фахівців, що полегшує навантаження на освітню систему США і що знижує витрати на їх підготовку;

2) приплив низькокваліфікованой і низькооплачуваної робочої сили, що забезпечує заповнення робочих місць, не привабливих для американців, і що дозволяє понизити виробничі витрати і ціни, особливо в будівництві, сільському господарстві і сфері послуг. Побічним негативним результатом імміграції даного типа є уповільнення зростання оплати праці в цих галузях;

3) широкомасштабна підготовка іноземних студентів в американських вузах, що дозволяє здійснити відбір кращих кадрів для надання ним роботи і місця проживання в США і стимулювати формування проамериканських груп, здатних бути носіями нової політичної культури і ідеології з тих хто в подальшому повернеться до своїх країн.

За законодавством ПАР у першу чергу приймаються ті мігранти, що документально можуть підтвердити, що для них є вакансії в приватних або державних фірмах. У США для одержання візи на в'їзд необхідно одержати так названий трудовий сертифікат - офіційне підтвердження від фірми або компанії про згоду дати робоче місце, завірений в Міністерстві праці США, причому процес одержання трудового сертифіката є дуже складною і тривалою процедурою. Максимальний термін, на який видається віза трудовому іммігранту, не може перевищувати 2 роки, а продовження або поновлення цієї візи є вкрай трудомістким процесом, що вимагає практично наново виконати всі імміграційні формальності. [20]

Імміграційне законодавство США встановлює, що для видачі трудового сертифіката Міністерство праці США повинно переконатися, «що на місці передбачуваного працевлаштування іноземця в даний час немає американських робітників, які можуть, бажають і мають достатню кваліфікацію для виконання визначеної роботи, для якої підходить і на яку претендує іноземець». Крім того, повинно бути встановлено, що працевлаштування іноземця не зробить негативного впливу на зарплату або умови праці американських робітників. Для трудового іммігранта в США обмежені можливості виїзду з США, наприклад, у відпустку, з родинних обставин або інших причин. Трудові іммігранти не вправі по власному розсуду перемінити місце роботи, район проживання або інші умови контракту, не ризикуючи бути депортованим із США. Відповідно до нового імміграційного законодавства США в рамках квоти, відведеної для трудящих іммігрантів, детально обговорене виділення щорічно 40 тис. віз, призначених для «розширення і розмаїтості потоку іммігрантів». Це пов'язано з тим, що в 80-і роки переважну більшість іммігрантів у США складали вихідці з Азії і Латинської Америки. Таке становище, на думку авторів законодавства, порушує національну рівновагу в країні, яка традиційно формувалася в основному за рахунок вихідців із Європи. [17, 105]

2.2 Особливості міграційних процесів в Республіці Білорусь

Завдяки своєму геополітичному розташуванню, Республіка Білорусь є переважно країною транзиту для міграційних потоків зі сходу (з країн СНД та Азії) до Європи.

Громадяни Білорусі почали виїжджати у західному напрямі, і для постійного проживання, і з метою працевлаштування, лише на початку 1990-х рр.

До цього часу еміграція була настільки нечисленною, що її можна не брати до уваги. Білорусь має від'ємний міграційний баланс щодо західних країн, хоча міграційний баланс з країнами СНД та Балтії є додатнім. [28]

Рис. 2.2 Сальдо міжнародної міграції населення Республіки Білорусь у 1989-2006 рр., тис.осіб [15]

У другій половині 1990-х років масштаби міграційних переміщень поступово зменшувалися. Кількість осіб, які виїхали на постійне проживання до країн, що не входили до складу СРСР, скоротилася. Приплив населення з цього регіону залишається незначним - приблизно 1,1-1,7 тис.осіб.

Рис. 2.3 Міграція з Білорусі на постійне місце проживання за кордон до країн, що не входили до СРСР, у 1994-2006 рр., тис.осіб [15]



Німеччина, США та Ізраїль є основними країнами призначення, до яких виїжджає близько 90% емігрантів з Білорусі. Дані статистики про реєстрацію місця проживання населення говорять про те, що у 2000- 2006 рр. приблизно третина від'ємного міграційного балансу припадала на еміграцію до США, трохи менше за третину - на Німеччину, і трохи більше за чверть - на Ізраїль. До інших країн вибули лише 10,3% емігрантів. [28]

Сьогодні міграційні потоки стабілізувалися на доволі низькому рівні. У 2006 р. 2 200 осіб виїхали на постійне місце проживання за кордон до країн поза межами колишнього СРСР, а 1 100 осіб повернулися; таким чином баланс міграції був від'ємним і становив - 1 100 осіб. Найбільш активно беруть участь в еміграції особи молодшого працездатного віку (20-24 років) та 30-49-річні. Дев'яносто відсотків з них мають вищу освіту або професійну підготовку. Якщо серед усього населення республіки особи з вищою освітою становлять 14,0%, серед вибулих за кордон - близько 25%.

Щодо трудової міграції, білоруси виїжджають на заробітки передовсім до Німеччини, а також до США та Канади. Важливою країною-реципієнтом сезонних працівників є Польща, з якою Білорусь має угоду про взаємне працевлаштування. Сюди прямують, за даними обстежень, 12-15% працівників-мігрантів.[16, 45-46]

На заробітки за кордон білоруси їдуть або на підставі юридично оформлених контрактів, або без них. За оцінками експертів, кількість осіб, які виїхали на роботу за кордон без жодних договорів або контрактів, підписаних у Білорусі, в кілька разів перевищує кількість тих, які виїхали на офіційних підставах. За даними дослідження „Міжнародна міграція молоді в Білорусі: напрямки, структура та наслідки”, не всі з них є нелегальними мігрантами у повному значенні цього слова, оскільки велика частина укладають угоди і контракти в країні призначення безпосередньо з працедавцем. [10, 213]

Працівники-мігранти виконують різні види робіт, працюючи офіціантами, програмістами, продавцями, вихователями в дитячих закладах, економістами, прибиральниками тощо. За даними опитувань, переважна більшість (67,6%) виконували за кордоном роботу, яка не відповідала їхній освіті. Понад 30%, не були зареєстровані в країні перебування. Переважна більшість проживала за кордон без сім'ї.

Відносно точною є статистика про трудових мігрантів, які виїжджають або прибувають до країни офіційно, тобто на підставі договорів або контрактів, підписаних в Республіці Білорусь. Масштаби такої міграції є незначними: 2006 р. за контрактами та договорами прибули лише 900 осіб, а 4,5 тис. осіб виїхали до інших країн. [28]

Рис. 2.4 Працівники-мігранти, які прибули в Білорусь та вибули з неї на підставі офіційних договорів або контрактів у 1994-2006 рр., осіб[15]

На думку експертів, дійсна кількість вибулих на тимчасову роботу за межі держави суттєво перевищує офіційні цифри. Причому оцінки коливаються в дуже широкому діапазоні. Так, відповідно до бази даних Міжнародної організації праці, чисельність працівників-мігрантів з Білорусі становить 12-14 тис. осіб, тобто в три рази більше, ніж зафіксовано статистикою. Проте за деякими іншими оцінками, за кордоном працюють близько 400 тис. Білорусів, тобто в 100 разів більше за офіційно представлені данні.

Такі значні розходження оцінок говорять про недосконалість існуючого обліку трудової міграції, що не дає змогу об'єктивно вивчити та оцінити відповідні процеси.[23]

Таблиця 2.1 Виїзна та в'їзна трудова міграція, розподіл за віком та статтю, 2006 р. [18]

Вік	Загалом	Стать
		Чоловіки	Жінки
Молодше 18	7	7	0
18-19	31	31	0
20-24	98	81	17
25-29	152	128	24
30-34	113	92	21
35-39	121	92	29
40-44	123	112	11
45-49	111	100	11
50-54	80	68	12
55-59	60	45	15
60-64	19	10	9
65-69	3	1	2
Старші за 70	4	3	1
ЗАГАЛОМ	922	770	152

Масштаби трудової міграції в Білорусі зростають, хоча вони все ще залишаються невеликими. Разом з тим, в цій країні відмічаються покращання матеріального становища сімей, члени яких виїжджають на заробітки. За деякими оцінками, білоруси, які працюють за кордоном, переказують приблизно 2-3,5 млрд. дол. США на рік. Середня місячна зарплата білоруських мігрантів становить 800-1000 дол. США, причому 70-80% своїх доходів вони переказують на батьківщину. Незважаючи на це, Міністерство економіки та Національни Банк країни, як і раніше, не враховують грошові надходження від працівників-мігрантів. [28]



3. Вплив міжнародної міграції на зайнятість населення України

3.1 Динаміка міжнародної міграції в Україні

З України найвищий показник еміграції для постійного проживання на Захід був зафіксований 1990 р. - понад 90 тис. осіб. Після проголошення незалежності внаслідок надій на покращання життя виїзд значно скоротився. Погіршення економічної ситуації в середині 1990-х рр. мало за результат деяке збільшення еміграції. Проте тенденція до її скорочення лишилася панівною: 2006 р. про свій виїзд для постійного проживання до країн, які не входили до складу СРСР, повідомили лише 8,65 тис. осіб.

Основними країнами еміграції, відповідно до офіційних статистичних даних, були і залишаються Ізраїль, Німеччина, США. Однак частка емігрантів, які прямували до Ізраїлю, значно зменшилася (38,9% у 1995 р., 16% у 2006 р.). Натомість, зростав еміграційний потік до європейських країн. На найпопулярнішу країну призначення перетворилася Німеччина. Якщо 1991 р. сюди виїхали трохи більше 2 тис. осіб, 1995 р. - 9,8 тис. осіб, то 2002 р. - 10,7 тис. У 2006 р. до Німеччини прямували 1,7 тис. осіб або п'ята частина емігрантів з України.

Частка емігрантів, які виїжджали до інших країн, передовсім європейських, постійно зростала і становила 2006 р. понад третину. Помітним був виїзд до Угорщини, Чехії, Польщі.

Зазнав змін етнічний склад емігрантів. Якщо раніше більшість з них становили євреї, 2005 р. понад половина вибулих була українцями, євреями - лише 5,6% (2006 р. дані щодо етнічної належності мігрантів не збиралися) . [28]



Рис. 3.1 Стаціонарна еміграція з України до країн, що не входили до складу СРСР, у 1990-2006 рр., осіб [6]

Істотне зменшення виїзду населення було обумовлено демократизацією суспільного життя, завдяки чому зникли політичні, етнічні, релігійні його причини. Водночас, відкриття кордонів забезпечило можливість досягти головної мети еміграції, яка полягає у поліпшенні якості життя, шляхом короткострокових подорожей з метою заробітку.

Як свідчить державна статистика, обсяги трудової міграції офіційними каналами постійно зростають. У 1996 р. зареєстрованими посередниками у іноземних працедавців було працевлаштовано 11,8 тис. громадян, у 1998 р. - 24,4 тис., у 2001 р. - 36,3 тис., а у 2006 р. - 62,2 тис. осіб. Проте наведені цифри навіть приблизно не відображають дійсні масштаби заробітчанства, що, як правило, визначаються за допомогою оцінок, здійснених на основі різних обстежень.[22, 245]

Так, обстеження, проведене 2001 р. Держкомстатом у 8 областях країни, виявило, що за межами держави працювали 380,5 тис. мешканців цих регіонів, що було в 70 разів більше зареєстрованої державною статистикою кількості працівників-мігрантів з них. Крім того 95,0 тис. осіб були задіяні в т.з. "човниковій" торгівлі. Отримані дані дозволили оцінити загальний обсяг трудових міграцій як мінімум в 1 млн. осіб.

На підставі обстеження, здійсненого центром зайнятості Тернопільської області, було зроблено висновок, що загальні обсяги трудової міграції з України сягають 2 млн. осіб.

За результатами загальнонаціонального соціологічного моніторингу Інституту соціології Національної академії наук України, в 15,7% українських домогосподарств одна або більше осіб мали досвід тимчасової трудової міграції. Таким чином, чисельність осіб, які працювали за кордоном, можна оцінити на рівні 2,5 мільйонів осіб. [28]

Під час парламентських слухань з питань трудової міграції Міністерство праці та соціальної політики України озвучило оцінку кількості працівників-мігрантів з України на рівні 3 мільйонів осіб, виходячи із розрахунку кількості осіб працездатного віку, які «зникли» з національного ринку праці.

Водночас, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини надала значно вищі оцінки трудової міграції, яка, на її думку, охоплює до 7 мільйонів українців.

Відповідно до інформації посольств України, за країнами призначення працівники-мігранти розподіляються таким чином: у Польщі на заробітках перебувають 300 тис. осіб, в Італії та Чехії - по 200 тис., у Португалії - 150 тис., Іспанії - 100 тис., Туреччині - 35 тис., у США - 20 тис. Чисельність українців, які працюють у Російській Федерації, оцінюється в 1 млн. осіб. [21]



Рис. 3.2 Оцінки чисельності працівників-мігрантів з України за країнами призначення, тис.осіб [6]

Таким чином, більше половини працівників-мігрантів з України працюють у країнах ЄС. На відміну від східного напрямку, тобто Росії, західний напрямок стає дедалі привабливішим внаслідок вищого рівня оплати праці та кращих її умов. На рішення про еміграцію до країн ЄС впливають також запроваджені деякими європейськими країнами законодавчі процедури, які дають змогу незаконним мігрантам врегулювати свій статус (наприклад, у Португалії в результаті легалізації дозволи на перебування та працевлаштування отримали 65,5 тис. громадян України, в Італії - 117 тис., в Іспанії 2001 р. було легалізовано 7,6 тис. українців, а у 2005 р. - понад 20 тис.).

Перші трудові мігранти походили з великих міст (наприклад, з Києва та ін.), проте нині серед них переважають жителі сільської місцевості. Порівняно з 1990-ми рр. значно змінилися показники віку та освіти працівників-мігрантів. Питома вага осіб з вищою освітою серед них зменшилася вдвічі. І, навпаки, зросла частка осіб із середнім рівнем освіти, людей робітничих професій.

Основними сферами зайнятості українських працівників-мігрантів є будівництво (71,4% чоловіків і 10,6% жінок), сільське господарство (12,7% чоловіків і 25,6% жінок) та домашнє обслуговування. Структура зайнятості українців в різних країнах відрізняється і залежить від потреб місцевого ринку праці .

Статевий склад мігрантів в окремих країнах корелює з видами робіт, якими вони там зайняті. Так, чоловіки переважають в Португалії та Росії, де вони працюють, в основному, на будівництві, а жінки - в Італії та Греції, де вони переважно зайняті в сільському господарстві та домашньому обслуговуванні. Відповідно, в 2004 р. жінки становили 19% українських працівників-мігрантів у Португалії та 75,7% у Греції. [28]

3.2 Негативні та позитивні наслідки, які виникають у зв'язку з міграцією робочої сили

Трудова міграція є джерелом значних валютних надходжень в Україну. На основі аналізу платіжного балансу країни у 2004 р. Світовий банк оцінив їх у 400 млн. доларів США. Порівняно з 2003 р. їх обсяги збільшилися на третину, а з 2000 р. - зросли у дванадцять з половиною разів. 50% цих коштів надійшли із „старих” країн ЄС, 5% - з країн, що приєдналися до Євросоюзу нещодавно, 37% - з Російської Федерації, Казахстану та Білорусі.

Проте значна частина зароблених за кордоном грошей передається неофіційними каналами (за даними того ж Світового банку до 2/3), тому оцінити реальні обсяги надходжень важко. На думку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, мігранти надсилають в Україну приблизно 400 млн. доларів США щомісячно, тобто 5 млрд. на рік. Лише до Тернопільської області щороку надходить 100 млн. доларів США, до Івано-Франківської - 56,5 млн. За підрахунками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, найбільш вірогідно оцінювати обсяги переказів у 7,2 млрд., тобто 8,5% ВВП. Якщо погодитися із цими припущеннями, переказані мігрантами кошти є цілком співставні з обсягами прямих іноземних інвестицій в економіку України, які 2005 р. становили 9 млрд. доларів США.

Такі значні грошові надходження передовсім є важливим засобом боротьби із бідністю, підвищення рівня життя сімей заробітчан. Новітні дослідження, виконані на основі даних щодо 74 країн, що розвиваються, показали, що збільшення кількості мігрантів на 10% призводить до зменшення людей, які знаходяться за межею бідності, на 1,6%, тоді як збільшення ВВП на 10% дає змогу скоротити бідність лише на 1,2%.

За даними обстеження домогосподарств мігрантів, проведеним 2003 р. Національним інститутом проблем міжнародної безпеки, внаслідок поїздок на заробітки за кордон значно покращилося матеріальне становище майже 40% з них, у 35% воно поліпшилося певною мірою (лише 10% вважали, що воно не змінилося, 15% не визначилися із відповіддю).

Понад 60% домогосподарств мігрантів вклали зароблені за кордоном гроші в придбання або ремонт житла. Завдяки цьому 80% домогосподарств мігрантів вважали свої житлові умови добрими або нормальними. Значні кошти спрямовувалися на освіту членів родин. Саме на цей пріоритет витрат було вказано у кожному п'ятому з досліджених домогосподарств. [16, 46-47]

Важливе значення мають не лише грошові, але й так звані соціальні трансфери, тобто знання, досвід, зв'язки, набуті під час роботи за кордоном. Завдяки набутим навичкам та заробленим коштам мігранти частіше, ніж інше населення, вдаються до відкриття власного бізнесу. Результати обстеження Держкомстату свідчать, що питома вага самозайнятих серед осіб з досвідом трудових міграцій була в 1,5 рази більша, а частка роботодавців - на третину більша, ніж серед зайнятого населення України в цілому.

Таким чином, мігранти сприяли розвиткові підприємництва, а отже, створювали робочі місця не лише для себе, але й для інших громадян. За підрахунками фахівців Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ, розвиток трудових міграцій підвищує чисельність зайнятих загалом по Україні на 0,7 млн. осіб.

Проте, наслідки грошових надходжень від мігрантів з-за кордону не є однозначними. Спрямовані переважно на споживання, перекази призводять до збільшення імпорту і зростання цін та інфляції. Крім того, коли вони стають додатковим мотивом для збільшення еміграції, розвиток економіки може гальмуватися внаслідок дефіциту робочої сили, передовсім кваліфікованої.

Перетворення значного сегменту тимчасової трудової міграції на стаціонарну є найбільш загрозливим наслідком трудової міграції для демографічного розвитку. Як свідчать опитування, якщо виїжджаючи вперше працівники-мігранти, як правило, налаштовані заробити найбільше за можливо коротший строк і повернутися на батьківщину, з накопиченням міграційного досвіду орієнтація на переселення для постійного проживання зростає.

Цілком вірогідно, що більшість українців, які працюють в країнах із значно вищими, ніж в Україні, заробітками легально, можуть розраховувати на професійне та соціальне просування, набуття статусу постійних жителів, навряд чи повернуться на батьківщину. Наприклад, посольство України в Італії відмічало, що випадки возз'єднання сімей українців в цій країні почастішали.

Навіть у разі повернення всіх працівників-мігрантів на батьківщину, демографічні втрати неминучі внаслідок порушення сімейних стосунків в результаті тривалої відсутності одного із подружжя, відкладених народжень або відмови від народження дітей, погіршення стану здоров'я в результаті праці за кордоном.

Крім кількісних втрат, з міграцією пов'язані якісні втрати населення, оскільки в ній беруть участь здебільшого особи найбільш продуктивного віку, порівняно високого рівня освіти, відсутність яких в Україні негативно позначається на характеристиках її трудового потенціалу.[26]

На вкрай серйозну проблему перетворюється спричинене міграцією соціальне сирітство, бездоглядність дітей, батьки яких виїхали на роботу за кордон. Опитування українських жінок, які працюють в Італії, показало, що лише 7% з них не мали дітей, тоді як третина мали одну дитину, а майже половина - двоє дітей. Згідно з матеріалами опитування школярів, проведеного 2005 року в Тернополі, у 25,5% з них батьки перебували за кордоном, в тому числі в 4,2% - батько й мати.

Навіть, якщо діти залишені під опікою близьких родичів, відсутність материнської турботи все одно має негативні наслідки. У дітей формується утриманська психологія, вони займаються марнотратством, інколи підсвідомо намагаючись помститися батькам, які їх залишили. У молоді формується стереотип, що гідний заробіток можна отримати лише за кордоном. Разом з тим, не можна не враховувати, що заробітки мігрантів дають змогу забезпечувати дітям кращі умови життя, медичного обслуговування, освіти, тому наслідки трудової міграції для сім'ї і дітей неоднозначні.

Найнесприятливіші наслідки трудової міграції пов'язані з тим, що працевлаштування українців за кордоном є переважно нелегальним. Це обумовлює непоодинокі випадки порушення їхніх людських та трудових прав, аж до підневільної праці, сексуальної експлуатації. Якщо 1998 р. в Україні було виявлено лише 2 злочини, пов'язані із торгівлею людьми, то 2000 - 42, 2003 - 289, а 2005 - 415 (протягом 1998-2005 рр., за інформацією Міністерства внутрішніх справ, виявлено 1279 таких злочини). Лише впродовж 2004 р. в Україну було повернуто 255 жертв торговців живим товаром (з них 15 неповнолітні), а 2005 р. - 390 (з них 41- неповнолітні).

Варто зазначати, що серед потерпілих від торгівлі людьми, яким МОМ в Україні надала допомогу, зростає частка чоловіків: у 2005 р. вона становила 15%. Все частіше йдеться не про сексуальну експлуатацію, а про примусову працю: 34% потерпілих впродовж 2004-2005 рр.[28]

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України. [12, 232-233]

3.3 Управління міграційними процесами як шлях вирішення проблеми зайнятості населення

В Україні державна міграційна політика тільки формується. Вона базується на основоположних державних нормативно-правових документах і міжнародних правових актах, таких як Закони України «Про громадянство України», «Про правовий статус іноземців», «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», «Про біженців», «Про зайнятість населення», «Про підприємництво», «Про адміністративні правопорушення»; «Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів»; Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію»; Угода між урядом Росії і України про співробітництво прикордонних областей, двосторонні угоди про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами своєї країни; Міжнародна Конвенція ООН про захист прав трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей. [17, 223]