Міжнародна міграція як фактор підвищення зайнятості населення

До пріоритетів міграційної політики трудова міграція була включена лише 2000 р., коли вона вже набула масового характеру і не могла не помічатися властями. В Указі Президента про основні напрями соціальної політики до 2004 р. їй було присвячено три з шести визначених там основних завдань у сфері регулювання міграційних процесів. Серед них: захист соціально-економічних інтересів і прав українських працівників-мігрантів; збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави; створення правових та соціально-економічних основ регулювання зовнішньої трудової міграції громадян.

В Указі не було конкретизовано шляхи та методи досягнення висунутих цілей. Проте його прийняття забезпечило активізацію законотворчої діяльності. На основі закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (набрав чинності у жовтні 2000 р.), було розроблено механізм ліцензування посередницької діяльності при працевлаштуванні за кордоном, яким запроваджено значно жорсткіші умови видачі ліцензій, а також перевірки виконання ліцензійних умов. Таким чином було продемонстровано, що регулювання зовнішньої трудової міграції сприймається владою передовсім як контроль за діяльністю фірм-посередників. Парадокс, однак, полягав у тому, що контролю з боку держави зазнавали як раз ті агентства, які працювали легально.

Наступна висунута в Указі ціль - збереження трудового та інтелектуального потенціалу країни - недвозначно вказувала, що трудова міграція становить загрозу цьому потенціалу, тобто спрямовувала на скорочення виїзду. Це завдання розглядалося в контексті покращання економічної ситуації в країні, скорочення безробіття, тобто як складова загальної політики зайнятості. Саме так воно трактувалося прийнятим того ж 2000 р. законом щодо затвердження Державної програми зайнятості населення. Програма, розрахована до 2004 р., передбачала: укладання двосторонніх міжнародних угод з працевлаштування і соціального захисту громадян, які працюють за кордоном; співробітництво у сфері трудової міграції і соціального захисту працівників-мігрантів і членів їхніх сімей-громадян країн СНД; співробітництво прикордонних областей України та Російської Федерації, інших сусідніх держав, у сфері розвитку прикордонних міграцій; посилення контролю за суб'єктами підприємницької діяльності, що займаються посередництвом у працевлаштуванні громадян за кордоном. Характерно, що співробітництво з зарубіжними державами спрямовувалося Програмою у східному напрямку.

Все більшого значення набував такий напрямок міграційної політики держави, як запобігання торгівлі людьми. Він реалізовувався у співпраці з міжнародними партнерами та неурядовими організаціями. Було розроблено спеціальне законодавство (статтю стосовно відповідальності за торгівлю людьми було внесено до кримінального кодексу ще 1998 р.), посилено відповідальність за подібні злочини, затверджено державні програми, створено координаційні органи. У складі органів внутрішніх справ почав діяти спеціальний підрозділ із боротьби із цим явищем. [9]

По суті, однак, ці заходи були спрямовані не на забезпечення легального і безпечного працевлаштування за межами держави, а на „зменшення масштабів зовнішньої, зокрема, трудової міграції, ... її недопущення в майбутньому”, як це зазначалося в Концепції демографічного розвитку України на 2005-2015 рр., прийнятої наприкінці 2004 р., тобто практично одночасно з Програмою забезпечення прав та інтересів громадян, які виїжджають за кордон для працевлаштування, про яку йшлося вище.

Постанова Уряду, якою було затверджено цю Концепцію, втратила чинність з прийняттям 24 червня 2006 р. рішення про затвердження Стратегії демографічного розвитку на період до 2015 р. (Постанова КМУ № 879). Оскільки регулювання міграції розглядалося в ній як засіб уповільнення темпів депопуляції, вона так само націлювала на скорочення нелегальної міграції громадян за кордон. Передбачалося посилити боротьбу з незаконною діяльністю у сфері посередництва в працевлаштуванні за кордоном, збільшити з цією метою штатну чисельність працівників МВС, які займаються цією проблемою.

Разом з тим, у документі фактично вперше наголошувалося на необхідності збільшення можливостей легального працевлаштування громадян України за кордоном, причому вказувалися можливі шляхи досягнення цієї мети. Крім традиційного укладання міждержавних угод про працевлаштування та соціальний захист, говорилося про необхідність міжнародного визнання документів про освіту громадян, про збільшення квот працевлаштування українців.

У Концепції конкретизувалося також питання щодо забезпечення зворотності трудової еміграції. Зокрема, ставилося завдання розроблення та виконання програми соціальної та професійної адаптації заробітчан, що повертаються, підвищення кваліфікації, перекваліфікації, розширення можливостей працевлаштування на батьківщині шляхом розвитку малого бізнесу і підприємництва, створення нових робочих місць, поширення інформації про вільні робочі місця за допомогою загальнодержавної бази даних, сприяння внутрішній міграції населення тощо. Серед важливих положень Концепції була також вимога здешевлення послуг із переказу мігрантами коштів в Україну

Нова редакція Закону «Про зайнятість населення», прийнята Парламентом у першому читанні в січні 2007 р., сприятиме вдосконаленню механізмів регулювання трудової міграції. Окремими статтями в ній передбачені норми щодо зайнятості і соціального захисту громадян України, які працюють за її межами, та використання на території України праці іноземців. Нова редакція містить спеціальну статтю, присвячену сприянню зайнятості громадян за кордоном та їхньому соціальному захисту. [8]

Президент України визначив Держкомнацміграції спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції. Разом з тим, серед його завдань першочерговими були реалізація політики у сфері міжнаціональних відносин, забезпечення прав національних меншин, а також осіб, депортованих за національною ознакою, які поверталися в Україну, забезпечення зв'язків з українцями, які проживають за кордоном.

Це стосувалося і органів міграційної служби на місцях, які до 2004 р. існували в областях, містах Києві та Севастополі як підрозділи відповідних державних адміністрацій, а з травня 2004 р. перейшли у підпорядкування Держкомнацміграції як його територіальні органи. Створення повноцінної владної вертикалі у сфері міграції та біженців мало, безумовно, позитивне значення. Проте постійні реорганізації Держкомнацу негативно відзначалися на роботі його територіальних підрозділів. Під час неодноразових перетворень прийняття заяв про надання статусу біженців, їх розгляд та документування шукачів притулку призупинялися. Так, відповідно до рішення Уряду органи міграційної служби як підрозділі Держкомнацміграції мали бути створені в усіх адміністративних одиницях України із штатною чисельністю до 150 осіб. Проте невдовзі кількість служб було скорочено з 27 до 23, зменшено чисельність працівників. 12 квітня 2006 р. наказом Держкомнацміграції „Про реорганізацію територіальних органів міграційної служби” вони були відновлені в усіх регіонах, кількість працівників збільшена до визначеної урядом. [25]

8 листопада 2006 р. Кабінет Міністрів України ухвалив рішення реорганізувати Державний комітет України у справах національностей та міграції і Державний департамент у справах релігії, утворивши на їх базі Державний комітет України у справах національностей та релігій. Здійснити реорганізацію доручалося Міністерству юстиції України. Лише через рік урядовим рішенням було підтверджено компетенцію новоутвореного державного комітету в сфері захисту біженців. Впродовж цього року, хоча заяви про надання статусу біженця місцевими органами міграційної служби приймалися, проте рішення за ними не ухвалювалися.

Важливі завдання у сфері міграції виконує Міністерство закордонних справ України. Крім організації видачі віз, консульської роботи, реєстрації громадян, які проживають за кордоном, захисту їхніх прав, воно бере участь „у формуванні та реалізації державної політики з візових та міграційних питань”, має певні повноваження відповідно до низки міграційних законів („Про імміграцію”, „Про біженців”, „Про громадянство України”).

Регулюванням широкого кола міграційних питань займається Міністерство внутрішніх справ України. Указами Президента України саме на нього покладено виконання законодавства про імміграцію та про громадянство України. В його структурі 2002 р. створено Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, що має статус урядового органу державного управління, тобто вищий, ніж просто підрозділ міністерства. Крім питань імміграції та натуралізації, департамент займається контролем за дотриманням іноземцями правил перебування в Україні, боротьбою з нелегальною міграцією. Його опосередкована участь у регулюванні трудової міграції за кордон полягає в тому, що саме цей орган здійснює оформлення паспортних документів громадян України для виїзду за кордон.

Державна прикордонна служба України здійснює пропуск через державний кордон осіб та транспортних засобів, протидіє нелегальній міграції, вона також організує прийняття заяв про набуття статусу біженця в Україні, якщо шукач притулку був затриманий за спробу нелегального перетинання кордону України.

Головним органом, який забезпечує реалізацію державної політики в сфері трудової міграції, є Міністерство праці та соціальної політики України. Зокрема, міністерство здійснює ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном та забезпечує контроль за додержанням ліцензійних умов, бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів у сфері трудової міграції, здійснює моніторинг трудової міграції, виступає замовником наукових досліджень цього явища.

Таким чином, питаннями міграції в Україні опікуються кілька міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, проте для жодного з них вони не є основною, тим більше, єдиною сферою діяльності. Уряд підтримує ідею створення окремої Державної міграційної служби, що, серед іншого, передбачено Планом дій ЄС - Україна. Проте наразі все ще немає консенсусу стосовно природи, функцій та повноважень цього органу. [31]

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. посібник для вузів. - К.: Центр навч. літератури, 2004. - 384 с.

2. Біляцький С. Зростання населення: зайві роти чи потрібні робочі руки? // Політика і час. -2006. - № 5. - С. 61-65

3. Варщук Н.Г. Імміграція до країн Європи: роль економічних факторів//Наукові записки. - К.: Вид. дім «КМА»;2005. - Т.44. Економічні науки. - С. 31-35.

4. Дахно І.І. Світова економіка. Видання 2-ге,перероблене та доповнене. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2008. - 280 с.

5. Дахно І.І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2002. - 214 с.

6. Державний комітет статистики України

7. Дяченко Б.І. Європейський ринок праці в системі міжнародної міграції трудових ресурсів // Економіка АПК. -2005. -№ 2. - С.138-143

8. Кисільова Т. Регулювання трудової міграції// Соц. Захист, 2006. - №5. - с.37-38.

9. Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном: Спеціальна допов. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К.: Інтертехнологія, 2003.

10. Козак Ю.Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Економіка зарубіжних країн: Навч. пос. Для вузів. - К.: ЦУЛ,2003. - 351 с.

11. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях: Навч. посібник. - К.: «Центр навчальної літератури», 2004. - 676 с.

12. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник. - 4-те вид. стер. - К.: Знання-Прес, 2003. - 406 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

13. Ліанова Е.М. Ринок праці: Навч. посібник для вузів. - К.: Центр навч. літератури, 2003. - 224 с.

14. Липов В.В. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406, с

15. Міністерство статистики та аналізу Республіки Білорусь

16. Огляд Трудової міграції в Україні, Молдові, Білорусі. - К.: Sida, 2007. - 150 с.

17. Петюх В.М. Ринок праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1999. - 288 с.

18. Представництво МОМ в Білорусі

19. Сапи В.І., Сапи Н.М. Міжнародна економіка: Практикум: Навч. посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. - 159 с.

20. Сєрова І. Національна політика світових країн по протидії нелегальній міграції у сучасний період // Підприємництво, господарство і право. -2003. -№ 1. - С. 103-106.

21. Статистичний щорічник України за 2006 р./За ред.. О.Г. Осауленка. - К.: Видавництво «Консультант», 2007. - с. 552.

22. Філіпченко А.С., Будкін В.С., Рогач О.І. Світова економіка: Підручник. - К.: «Либідь», 2007. - 640 с.

23. Шевчук П.І. Соціальна політика. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.

24. Школа І.М., Козменко В.М., Бабінська О.В. Міжнародні економічні відносини: Підручник/За ред.. І. М. Школи - 2-гее вид., перер. і доп. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2007. - 544 с.

25. Ярошенко М. Державне регулювання міграційних процесів в Україні // Юридичний Вісник України. -2002. -№ 41. - С. 14.

Размещено на Allbest.ru