Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сучасний етап розвитку України відбувається в умовах потужних процесів інтернаціоналізації. Останні десять років XX сторіччя внесли істотні корективи до міжнародних відносин, зокрема до темпів зростання обсягів міжнародної міграції капіталу. Одним з ключових напрямів наукової думки у розв'язанні цих питань є пошук та аналіз можливостей загальнонаціональної та регіональної економічної інтеграції. Дослідженню проблематики розвитку участі національної економіки і економік регіонів у світовому господарстві присвячені роботи В. Андрійчука, М. Гонака, Б. Данілішина, М. Долішнього, Ю. Макогона, С. Писаренко, Є. Савельєва, Є. Сича, Л. Чернюк, О. Чмир, М. Чумаченка. Серед досліджень питань міжнародної економічної інтеграції варто також виділити роботи В. Будкіна, І. Бараковського, Д. Вайцнера, В. Геєця, Б. Губського, В.Євстигнєєва, О. Журавської, Д. Лук'яненко, М. Максимова, Г. Климко, А. Кредісова, Г. Крьомера, Ю. Пахомова, Ф. Перру, А. Поручника, А. Румянцева, П. Уайлза, А.Філіпенка, Ю. Шишкова.

Віссю досліджень, що стосуються розв'язання вітчизняних проблем, є пошук можливостей поліпшення інвестиційного клімату і пожвавлення ділової активності. Разом з тим найпоширенішим є підхід до розгляду України як реципієнта іноземного капіталу, що значною мірою обумовлює результати досліджень і обмежує ефективність їх впровадження. З урахуванням об'єктивних законів розвитку економічних систем, які визначають розвиток процесів інтернаціоналізації та лежать в основі міжнародного розподілу факторів виробництва, принциповим є розуміння того, що участь національної економіки в процесах міжнародної міграції капіталу повинна розглядатися не тільки з позицій ввезення капіталу, але й в контексті необхідності забезпечення вигідної для національної економіки вільної міграції капіталу, що припускає забезпечення передумов для вільного вивозу капіталу у тісному зв'язку з принципами національної соціально-економічної і політичної безпеки.

Мета та задачі дослідження. Метою дослідження інвестиційних інтересів як рушійної сили міжнародного капіталу. Досягнення поставленої мети дослідження здійснювалось через виконання наступних задач науково-теоретичного, методичного та практичного характеру:

окреслити теоретичні засади забезпечення інтегрування України до процесів міжнародної міграції капіталу;

проаналізувати розвиток та сучасний стан міжнародних відносин щодо міграції капіталу;

проаналізувати стан ключових для інтегрування України в процеси міжнародної міграції капіталу сегментів вітчизняного ринку капіталу;

виявити проблеми, що перешкоджають інтегруванню економіки України в процеси міжнародної міграції капіталу, зокрема загрожують економічній безпеці України;

Об'єктом дослідження є світові ринки капіталу та взаємодія на них національних економік в розрізі географічних секторів та форм руху капіталу на цих ринках в контексті посилення взаємодії національних економік.

Предметом дослідження є економічні та організаційно-фінансові засади участі України в процесах міжнародної міграції капіталу з ефективним використання м потенціалу України.

1 Теоретичні основи дослідження інвестиційних процесів міжнародної економіки

1.1 Сутність міжнародного руху капіталу

капітал міжнародний інвестиція реципієнт

Міжнародний рух капіталу - це приміщення і функціонування капіталу за рубежем, насамперед з метою його самозростання. Вкладаючи капітал за рубежем, інвестор здійснює закордонні інвестиції.

Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу:

I - етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII - початку XVIII вв. до кінця XIX вв.). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії).

II - етап вивозу капіталу (з кінця XIX - початку XX вв. до середини XX в.). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем.

III - етап міжнародної міграції капіталу (із середини 50-60-х років XX в. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:

1. Інтернаціоналізація господарського життя.

2. Поява можливості більш вигідного додатка капіталу за рубежем.

3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання.

4. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати і т.д.

5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал.

6. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною.

7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу.

8. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

При здійсненні експорту капіталу суб'єкти керуються економічною доцільністю, що складається в наступному:

одержанні додаткових прибутків;

установленні контролю над іншими об'єктами;

обході протекціоністських бар'єрів на шляху руху товарних потоків;

наближенні виробництва до нових ринків збуту;

одержанні доступу до новітніх технологій;

збереженні виробничих секретів шляхом створення закордонних філій;

економії на податкових платежах (наприклад при створенні підприємства в СЭЗ);

зниженні витрат на охорону навколишнього середовища.

Економічна доцільність імпорту капіталу складається в:

можливості розвитку визначених нових і старих виробництв;

залученні додаткових валютних ресурсів;

розширенні науково-технічного потенціалу;

створенні додаткових робочих місць.

Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу.

Рис. 1.2. Схема основних форм вивозу капіталу

Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за рубежем у наступних формах:

1. У формі приватного і державного капіталу в залежності від того вивозиться він приватними або державними організаціями і компаніями.

2. У грошовій і товарній формах. Наприклад, вивозом капіталу можуть бути машини й устаткування, патенти і ноу-хау, якщо вони вкладаються в статутний капітал створюваної за рубежем фірми, або можуть бути товарні кредити.

3. У короткостроковій (звичайно на термін до 1 року - банківські депозити і засоби на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові позики і кредити) і довгострокової формах (прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити).

4. У позичковій і підприємницькій формі. Позичковий капітал приносить його власникові доход в основному у вигляді відсотка по внесках, позикам і кредитам, а капітал у підприємницькій формі - переважно у вигляді прибутку. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 2002. -190 с.

Міжнародний кредит - позички в грошовій або товарній формі, що надаються кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах.

Пільговий міжнародний кредит - міжнародний кредит, що надається на пільгових умовах:

а) на тривалий термін; |

6) по занижених ставках у відсотках;

в) по безпроцентному кредиті.

Дарунок - це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних інтересів.

Підприємницький капітал включає прямі і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій, по визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають, вони здійснюються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками, що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів. Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій, на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми, а також облігації й інших цінних паперів. Лук'янченко В.Б. Іноземні інвестиції в економіці України: динаміка та структура // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. - 2005.-№ 1.

Однак реальної границі між прямими і портфельними інвестиціями ні, хоча в багатьох країнах вона формально визначена законодавчими актами.

Вивіз прямих інвестицій може здійснюватися або через створення за рубежем нової фірми (самостійно або з місцевим партнером), або через покупку істотної частки у вже діючій за рубежем фірмі або повне поглинання цієї фірми. За рубежем усі ці фірми звичайно називаються закордонними філіями батьківських компаній (в Україні під філією мають через те, що на Заході називають відділенням). Ці філії підрозділяють на відділення, дочірні й асоційовані компанії.

Відділення реєструється в закордонній країні, але має власний баланс у складі балансу своєї батьківської компанії, відповідає по зобов'язаннях батьківської компанії, цілком належить батьківської компанії і тому не є юридичною особою.

Дочірня компанія реєструється в закордонній країні як компанія з власним балансом, тобто є юридичною особою, але контроль над нею здійснює батьківська компанія, тому що вона має основну частину акцій (паїв) дочірньої компанії.

Асоційована компанія відрізняється від дочірньої тем, що знаходиться під більш слабким контролем батьківської фірми, який належить істотна, але не основна частина акцій.

До різновиду дочірніх і асоційованих компаній можна віднести і більшість спільних компаній, що створюються на паях двома або декількома фірмами, звичайно на короткий термін, для виробництва якого-небудь продукту. Західні СП відрізняє від українських вузький асортимент продукції, короткий термін існування і необов'язкова іноземна участь.

До закордонних філій іноді відносять і такі фірми, у яких батьківської компанії не належить ні однієї акції, і керування здійснюється через ліцензійні угоди.

Закордонні представництва (агенства, контори, бюро), організовані фірмами за рубежем, традиційно не включають у прямі (і взагалі в закордонні) інвестиції, хоча вони володіють і керують власністю за рубежем.

Здійснюючи прямі інвестиції за рубежем, компанії керуються переважно одним з наступних мотивів.

1. Основним мотивом є прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів і послуг на місці.

2. Значна частина прямих інвестицій здійснюється по техніко-економічних причинах і націлена на створення за рубежем власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв'язків (складів, баз підробітку, транспортних підприємств, банків, страхових компаній…), тобто товаро- і послугопровідної мережі, переважно для збуту товарів і послуг зроблених у країні-експортері.

3. Частина інвестицій вивозиться в рамках т.зв. утечі капіталу, особливо це характерно для країн з нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, високими податками й інфляцією, твердими обмеженнями на господарську діяльність, а також з високим рівнем злочинності. Цей мотив є в даний час ведучої для більшості нових компаній з українським капіталом за рубежем. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

Активність участі країни у світовому ринку інвестицій і готовність інвесторів до експорту капіталу в яку-небудь країну залежить від інвестиційного клімату в країні, що імпортує капітал.

Інвестиційний клімат являє собою сукупність економічних, політичних, юридичних і соціальних факторів, що визначають ступінь ризику іноземних капіталовкладень і можливість їхнього ефективного використання в країні. Інвестиційний клімат є комплексним поняттям і включає ряд параметрів: національне законодавство, економічні умови (спад, підйом, стагнація), митний режим, валютна політика, темпи економічного росту, темпи інфляції, стабільність валютного курсу, рівень зовнішньої заборгованості і т.д. Бойчик І.М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.

1.2 Класифікація інвестицій в міжнародній економіці

Термін «інвестиції» походить від латинського «investire» - одягати. Поняття інвестицій на підприємстві передусім пов'язують з кількісною і якісною зміною виробничих потужностей. Без здійснення інвестицій неможливий нормальний процес виробництва.

В загальноекономічному розумінні інвестиції пов'язують з балансом підприємства. В такому розумінні інвестиції - це стан активів підприємства і уречевлення капіталу в активах.

Визначення інвестицій у фінансах пов'язують з використанням капіталу або довгостроковими капітальними вкладеннями з метою одержання прибутку. Отже, інвестиції мають фінансовий і виробничий аспекти.

Закордонні вчені вважають інвестиції вирішальним базисом майбутньої доходності підприємства. Втілення інвестиційних проектів потребує відмови від грошових коштів сьогодні на користь отримання прибутку в майбутньому. Як правило, на отримання прибутку слід розраховувати не раніше, ніж через рік після початкових витрат (інвестицій). В цей період вони є основною причиною виникнення фінансових проблем (наприклад, з ліквідністю), які підприємство намагається вирішити через додаткове фінансування.

Згідно зі статтею1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» під інвестиціями розуміють «всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих («ноу-хау»);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень…»

Існує і дещо звужене розуміння інвестицій, коли інвестиції розглядаються з позиції потоків платежів. З такої точки зору під інвестиціями можна розуміти всі витрати (або їх грошовий еквівалент), пов'язані з використанням капіталу (імобілізація, уречевлення вільного капіталу). Більш вузьке розуміння інвестицій включає сам об'єкт і строки імобілізації капіталу, які в такому випадку виступають критерієм класифікації інвестицій.

Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу, класифікація якого наведена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Класифікація інвестицій

Загальне визначення інвестицій можна деталізувати на виробничо-господарські (реальні) і фінансові інвестиції. На такому підході здійснений поділ активу балансу на негрошові активи (інвестиційний сектор) і грошові (або платіжні) засоби. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, визначаються як інноваційні інвестиції). Фінансові інвестиції не мають матеріальних компонентів і поряд з матеріальними інвестиціями відіграють значну роль в житті підприємства. До них відносяться вклади підприємства в дебіторську заборгованість або вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку становлять цінні папери, включаючи кошти в банках. Значення фінансових інвестицій буде зростати по мірі розвитку фінансового ринку і накопичення досвіду роботи з фінансовими активами.

За цілями застосування інвестицій їх поділяють на реінвестиції (заміна застарілих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва тощо).

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюється обізнаними інвесторами, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і детально ознайомлені з механізмом інвестування. Непрямі інвестиції пов'язані з інвестуванням, що опосередковується інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними. Тому вони вкладають кошти в цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками. Такими цінними паперами можуть бути інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або компаній. Акумульовані таким чином кошти посередники розміщують на свій розсуд - обирають найефективніші об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані прибутки розподіляють серед своїх клієнтів.

За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Перші - це вкладення капіталу на період не більше одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад один рік, хоча інвестиційні компанії довгострокові інвестиції деталізують в такий спосіб: до 2 років; від 2 до 3 років; від 3 до 5 років; більше 5 років.

Інвестиції за формою власності інвесторів поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні. В економічній теорії та практиці застосовується термін «приватні» інвестиції до вкладення коштів, що здійснюють фізичні особи, а також підприємства недержавної форми власності, насамперед - колективні. Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють центральні або місцеві органи влади за рахунок бюджетів, позабюджетних фондів і позикових коштів, а також державні підприємства й установи за рахунок власних і позикових коштів. Іноземні інвестиції пов'язані з вкладеннями, що здійснюють іноземні громадяни, юридичні особи і держава. Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють резиденти та нерезиденти.

Інколи виділяють інвестиції за регіональною ознакою. Інвестиції всередині країни (внутрішні) означають вкладення коштів в об'єкти інвестування, які розміщені в територіальних межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними) розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, які розміщені за межами території даної країни. До таких інвестицій відносять придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає найістотніші їх ознаки і при необхідності може бути розширена відповідно до підприємницьких або дослідницьких цілей. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. - К.: Наукова думка. - 2008. - 345 с.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а також постачальники, будь-які суб'єкти підприємницької і фінансової діяльності - банківські, страхові і посередницькі установи. Також суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), а також держави та міжнародні організації. Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності можуть поєднувати функції двох і більше суб'єктів. Відносини між суб'єктами інвестиційної діяльності здійснюються на підставі договорів.

Інвестор є основним суб'єктом інвестиційної діяльності, який здійснює вкладення власних, позикових і/або залучених коштів у формі інвестицій. Інвесторами можуть бути: фізичні та юридичні особи; об'єднання юридичних осіб, які створюються на підставі договору про спільну діяльність і які не мають статусу юридичної особи; державні органи; органи місцевого самоврядування; іноземні суб'єкти підприємницької діяльності.

З урахуванням направленості основної господарської діяльності інвестори поділяються на індивідуальних та інституційних. Інвестор індивідуальний - це фізична або юридична особа, що здійснює вкладення коштів у формі інвестицій для розвитку виробничо-господарської діяльності. Інвестор інституційний - це фінансовий посередник, який акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює інвестиційну діяльність. Інституційні інвестори представлені інвестиційними компаніями, інвестиційними фондами, що, як правило, спеціалізуються на операціях з цінними паперами.

За цілями інвестування, які ставлять перед собою інвестори, виділяють стратегічні і портфельні інвестиції. Перші при здійсненні інвестицій, мають на меті придбання контрольного пакету акцій або переважаючої частки статутного капіталу іншого підприємства для отримання можливості самостійного управління ним. Портфельний інвестор вкладає кошти в різноманітні об'єкти інвестування з метою отримання доходу або приросту капіталу.

Всі інвестори мають рівні права на: здійснення інвестиційної діяльності в будь-якій формі; володіння, користування і розпорядження об'єктами інвестування; самостійне визначення обсягів і напрямів інвестицій; залучення на договірній, переважно на конкурсній, основі інших суб'єктів інвестиційної діяльності; здійснення контролю за цільовим використанням коштів, що інвестуються; об'єднання власних та залучених коштів із коштами інших інвесторів для здійснення спільного інвестування.

Інший суб'єкт інвестиційної діяльності - замовник. Замовниками можуть бути інвестори (уповноважені посередники), які здійснюють реалізацію інвестиційних проектів, не втручаючись при цьому в підприємницьку та іншу діяльність інших суб'єктів інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено договором між ними.

Підрядниками є фізичні та юридичні особи, які виконують роботи по договору підряду або державному контракту, що укладається із замовниками.

Власниками об'єктів інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, а також інші фізичні та юридичні особи (в тому числі іноземні), державні органи і органи місцевої влади, міжнародні об'єднання та організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.

Практична реалізація фінансових вкладень суб'єктами інвестиційної діяльності відбувається за наступними напрямами:

капітальне будівництво, де відбувається вкладення інвестицій в основні засоби виробничого та невиробничого призначення. Воно об'єднує діяльність замовників, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання тощо;

інновації, в яких втілюється науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал;

фондовий ринок: акції, облігації, похідні інструменти.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання виступають фінансові ресурси (рис. 1.3):

власні і внутрішньогосподарські резерви інвестора, які включають в себе початкові внески засновників до статутного капіталу і частину грошових коштів, отриманих в результаті господарської діяльності, тобто за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань, коштів, що виплачуються органами страхування у вигляді відшкодування збитків від аварій, стихійних лих тощо;

позикові кошти, серед яких банківський кредит, інвестиційний податковий кредит, бюджетний кредит та інші кошти;

залучені кошти, які отримані від продажу акцій, пайових та інших внесків юридичних осіб та працівників підприємства;

централізовані кошти, що надходять в порядку перерозподілу із фондів концернів, асоціацій та інших об'єднань підприємств;

бюджетне фінансування з відповідних фондів на виконання державних, регіональних або галузевих цільових програм. Безоплатність цього джерела фінансування перетворює його фактично на джерело власних коштів;

Рис. 1.3. Джерела фінансування інвестицій

кошти іноземних інвесторів, що надаються у формі фінансової або іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладів в грошовій формі міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств різних форм власності. Залучення іноземних інвестицій забезпечує розвиток міжнародних економічних зв'язків і впровадження передових науково-технічних досягнень.

В залежності від того, які джерела фінансових ресурсів залучає підприємство для фінансування своєї інвестиційної діяльності, виділяють три основні форми фінансування інвестицій: самофінансування; кредитне фінансування; змішане фінансування.

Самофінансування під час здійснення інвестиційної діяльності - це фінансування повністю за рахунок власних фінансових ресурсів. Ця форма фінансування, як правило, використовується при реалізації короткострокових інвестиційних проектів з невисокою нормою рентабельності. Дребот Н.П. Інвестиційна стратегія підприємництва: засади і особливості формування в сучасних умовах. // Регіональна економіка. - 2000.- С. 56-67

Кредитне фінансування використовується в процесі реалізації короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій, тому що його необхідно повернути на визначених умовах. З іншого боку, кредитор не претендує на участь в доходах від реалізації інвестицій.

Змішане фінансування є комбінацією декількох джерел фінансування. Це найбільш розповсюджена форма фінансування інвестиційної діяльності, вона може застосовуватись при реалізації будь-яких інвестиційних проектів.

При виборі джерел фінансування інвестиційної діяльності питання повинно вирішуватися підприємством з врахуванням багатьох факторів: вартості залученого капіталу, ефективності віддачі від нього; співвідношення власного та позикового капіталів, що визначає рівень фінансової незалежності; ризику, що виникає при використанні того або іншого джерела фінансування, а також економічних інтересів інвесторів.

Управління інвестиціями. Аналіз інвестиційного клімату в країні - це перший етап управління інвестиціями на рівні підприємства. Він включає в себе аналіз наступних прогнозів: динаміки валового внутрішнього продукту, національного доходу і обсягів виробництва промислової продукції; динаміки розподілу національного доходу (накопичення і споживання); розвитку приватизаційних процесів; державного законодавчого регулювання інвестиційної діяльності; розвитку окремих інвестиційних ринків, особливо грошового і фондового.

Наступний етап - вибір конкретних напрямів інвестиційної діяльності підприємства з врахуванням стратегії її економічного та фінансового розвитку. На цьому етапі підприємство визначає галузеву спрямованість своєї інвестиційної діяльності, а також основні форми інвестування на окремих етапах діяльності. Для цього вивчається інвестиційна привабливість окремих галузей економіки - їх кон'юнктура, динаміка і перспективи попиту на продукцію цих галузей.

Інвестиційна привабливість галузей економіки оцінюється під час промислового аналізу, який складається з трьох частин: визначення стадії життєвого циклу галузі; визначення позиції галузі по відношенню до ділового циклу; якісний аналіз та прогнозування перспектив розвитку галузі.

Існують наступні стадії життєвого циклу галузі (рис. 1.3):

Рис. 3.3. Стадії життєвого циклу галузі

Для інвестування найбільш доцільним є вкладення капіталу в об'єкти тих галузей, які знаходяться в стадії розширення, коли чітко спостерігаються найбільший приріст курсової вартості їх акцій і позитивні перспективи бізнесу.

Оцінка циклічності галузі побудована на порівнянні її динаміки розвитку із загальноекономічними тенденціями. За цією ознакою розрізняють:

галузі, що зростають, зростання яких проявляється на загальному негативному фоні, тому їх виявляють шляхом порівняння загального зростання з галузевим;

захищені галузі, які мало залежать від зміни стану економіки в цілому (наприклад, фармацевтична галузь);

циклічні галузі, в яких коливання цін і обсягів відбувається одночасно із загальноекономічними змінами (наприклад, виробництво електрообладнання);

контрциклічні галузі, в першу чергу, видобуток мінеральної сировини (газ, вугілля, нафта). Розвиток цих галузей може досягати максимуму під час нетривалих та неглибоких економічних спадів. Однак, глибока депресія може призвести до падіння виробництва і в видобувних галузях;

чутливі до зміни доходності. В галузях цієї групи коливання відбуваються в залежності від зміни процентних ставок (наприклад, банківські послуги).

Такий аналіз дозволяє передбачити зміни відсоткових ставок і можливі зміни загальноекономічної кон'юнктури.

Якісний аналіз, що проводиться в кінці галузевих досліджень, пояснює історичний аспект розвитку галузі в даній країні і світі; умови конкуренції - наявність вхідних бар'єрів у галузь, відносини між існуючими конкурентами, можливість появи товарів-аналогів; виробничий потенціал виробників і платоспроможність покупців; законодавче забезпечення функціонування галузі.

За вищезазначеними даними робляться висновки про перспективи вкладення коштів в підприємства даної галузі.

Основним показником оцінки інвестиційної привабливості галузей є рівень прибутковості їх активів, який розраховується в двох варіантах - це прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), віднесений до загальної суми активів, і балансовий прибуток, віднесений до загальної суми активів, що використовуються.

Крім оцінки інвестиційної привабливості галузей, в процесі управління інвестиціями підприємство проводить і оцінку інвестиційної привабливості регіонів, тому що продукція підприємств однієї галузі, що знаходиться в регіонах, має різну привабливість.

Оцінка інвестиційної привабливості регіонів країни проводиться за різними факторами, після чого показники регіонів порівнюють з середніми показниками по країні.

На підставі отриманих результатів підприємство приймає рішення про вибір конкретних напрямів і форм інвестування.

В подальшому здійснюється вибір конкретних об'єктів інвестування, що залежить від пропозицій на інвестиційному ринку, серед яких обираються окремі проекти і фінансові інструменти, що відповідають основним напрямам інвестиційної діяльності та економічній стратегії підприємства. Відібрані об'єкти інвестування аналізуються з позиції їх економічної ефективності, за результатами якого проводиться ранжування об'єктів за критерієм їх оптимального співвідношення між прибутковістю і ризиком. До реалізації обираються ті об'єкти, які забезпечують найбільшу доходність з найменшим рівнем ризику (або з рівнем, який влаштовує підприємство).

Далі визначається ліквідність інвестицій. Під час здійснення інвестиційної діяльності фірми повинні враховувати, що в результаті зміни інвестиційного клімату за окремим об'єктами інвестування очікувана доходність може значно зменшитись. Тому необхідно контролювати всі зміни і своєчасно приймати рішення про вихід з окремих інвестиційних проектів.

Однією з основних складових управління інвестиціями є визначення необхідного обсягу інвестиційних ресурсів та пошук джерел їх формування. При цьому прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення інвестиційної діяльності підприємства в запланованих напрямах. В залежності від потреби в інвестиційних ресурсах визначають джерела їх формування. При недостатності власних фінансових коштів приймається рішення про залучення позикових коштів.

В результаті здійснення всіх зазначених операцій формується інвестиційний портфель, який представляє собою сукупність інвестиційних програм, що здійснюються підприємством. Останньою стадією управління інвестиціями є управління інвестиційними ризиками. На цьому етапі спочатку необхідно виявити ризик, який може виникнути в процесі інвестування по всіх об'єктах, а потім розробити заходи щодо його мінімізації.

1.3 Необхідність залучення інвестицій

Обсяг іноземних інвестицій - один з показників, що характеризують ступінь інтеграції країни у світове співтовариство і залежать від привабливості об'єкта інвестування.

Одержання іноземних інвестицій, умови їх залучення - це фактори, що характеризують інвестиційну діяльність і сприяють подальшому розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Інвестиційна привабливість визначається суб'єктами інвестування загальним інвестиційним кліматом у країні, умовах проведення зовнішньоекономічній діяльності, у тому числі правовими, митними.

Кожна держава має свою систему цін на ресурси, податкову політику та законодавчу базу, різний рівень розвитку галузей, а отже, і відмінності у прибутковості суб'єктів та об'єктів інвестування. Імпортні та експортні операції з переміщення капіталу пов'язані з політичною стабільністю та рівнем торгівлі на міжнародному ринку.

Іноземні інвестиції являють собою довгострокові вкладення капіталу та інвестиції іноземними власниками у промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки; реалізацію вивезення підприємницького капіталу в країні-реципієнті. У Законі України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції визначаються як цінності, які вкладають іноземні інвестори в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до чинного законодавства України з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

На сучасному етапі одержання прибутку як кінцевої мети процесу Інвестування сприяє залученню іноземного капіталу. Інвестори вивчають національну економіку країни, її законодавчу систему, ресурси для визначення об'єкта капіталовкладення з вищою віддачею. Об'єктами зарубіжного інвестування є всі об'єкти, інвестування в які не заборонене законами України.

Проведені дослідження особливостей іноземного інвестування показали, що іноземні інвестиції мають позитивні і негативні характеристики для країн-реципієнтів і країн-резидентів (табл. 1).

Таблиця 1. Вплив іноземних інвестицій на економіку країн-резидентів і країн-реципієнтів

Країна-резидент-експортер	Країна-реципієнт-імпортер
Переваги	Недоліки	Переваги	Недоліки
Зростання прибуткової інвестицій за рахунок перерозподілу капіталу всередині країни в більш прибуткові за кордоном Збільшення експорту товарів, устаткування, технологій, що стимулює виробничий процес Стимулювання інноваційного процесу	Високий ступінь ризику Зниження темпів вітчизняного виробництва Міграція робочої сили Уповільнення темпів економічного зростання і розвитку країни через переміщення капіталу за кордон	Стимулювання темпів зростання національної економіки Надходження сучасних технологій, техніки, устаткування Створення додаткових робочих місць Посилення конкуренції всередині країни	Зниження темпів економічного зростання країни-реципієнта, оскільки прибуток інвестора як частина ВВП надходить у країну-резидент Надходження не нових технічних засобів, технологій Небезпека демпінгу Висока ціна Стримування інноваційного процесу Оплата праці нижча від світового рівня Банкрутство національних товаровиробників внаслідок недостатньої конкурентоспроможності Зниження ролі і значення країни на світовому ринку

Країни-інвестори одержують значний прибуток від інвестицій, оскільки вкладають їх у більш прибуткові галузі за кордоном, використовуючи там дешевшу кваліфіковану робочу силу, експортують туди засоби праці, але цим уповільнюють темпи економічного зростання і розвитку країни. Іноземні інвестиції і міграція робочої сили є сучасними формами переміщення трудових ресурсів і коштів. Міграція робочої сили зумовлена рівнем заробітної плати, на який впливають економічний розвиток країни, її природні, історичні і національні особливості, соціальні умови. Країна-експортер капіталу сприяє міграції робочої сили із своєї країни і створює додаткові робочі місця в країні-імпортері, використовуючи її дешевий кваліфікований трудовий потенціал. Кухленко О., Смірнова О. Стратегія інвестиційної діяльності в Україні // Економіка України. - № 11. - 2002. - С. 22-26.

Інвестиції, що надходять, спочатку є поштовхом для економічного розвитку країни-імпортера, сприяючи піднесенню виробничих можливостей країни та покращуючи її демографічну ситуацію. Сучасні техніка і технологія, що надходять, мають завищену ціну, оскільки вони не найновіші, досить тривалий період діють у країні-експортері. Використовуючи іноземний капітал, важко стати лідером на світовому ринку. Іноземні інвестиції, що надходять, використовуються неефективно. Країна-реципієнт повинна мати чітку державну політику щодо інвестицій, що надходять.

Інвестиційна діяльність підприємств АПК свідчить, що інвестиції, одержувані підприємствами, часто використовуються не на технічне переоснащення виробництва, а на реконструкцію і поновлення основного капіталу. Більшість підприємств одержують інвестиції для підтримання існуючого виробництва без урахування конкурентоспроможності продукції, що знижує інтенсифікацію інвестиційного процесу.

Зарубіжні інвестиції здійснюються по-різному, але основними є державні і приватні. Перші здійснюються в національних інтересах, тому одержання прибутку не є основною їх метою. Другу - у вигляді прямих, портфельних, кредитних та ін. провадяться власниками капіталу, які роблять довгострокові вкладення в галузі економіки.

За співвідношенням прямих і портфельних інвестицій визначають роль і значення іноземного капіталу в економіці країни. Прямі приватні інвестиції являють собою вкладення в зарубіжні підприємства, які на відміну від портфельних дають право інвестору контролювати діяльність підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних. Портфельні інвестиції надходять у країну шляхом продажу цінних паперів через міжнародні фінансові інститути, фонди, експортні агентства, банки. У країну-реципієнт підприємницький капітал надходить у формі позик, кредитів, грантів.

Державна політика залучення іноземних інвестицій здійснюється Кабінетом Міністрів і Національним банком України, регулюється Верховною Радою.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 року №414 із змінами та доповненнями від 26 січня 1998 року №98 визначено порядок одержання і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України незалежно від форми власності юридичних осіб-резидентів.

Процедура одержання гарантій повернення кредитів інвестору передбачає два етапи. Перший - попередній розгляд питання про доцільність остаточного опрацювання проекту і можливості надання гарантій Кабінетом Міністрів України. Другий - остаточний розгляд питання доцільності надання гарантій Кабінетом Міністрів України.

Безпосередньо питаннями залучення іноземного капіталу в Україну займаються державні структури, створені на основі указів Президента України (табл. 2).

Таблиця 2. Державні структури з залучення іноземного капіталу

Державні інститути Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів (ВКР)	Функції Подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти рішень про надання іноземним кредиторам державних гарантій при одержанні кредитів
Палата незалежних експертів з питань інвестицій	Постійно діючий консультаційно-дорадчий орган при Президентові країни, метою якого є попередження конфліктів між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади
Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну	Створена при Президентові країни для опрацювання і реалізації державної політики щодо залучення і використання інвестицій із-за кордону
Національне агентство України з реконструкції та розвитку (НАУРР)	Бере участь у формуванні державної політики щодо залучення іноземних інвестицій та забезпечує координацію співробітництва міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій з міжнародними фінансовими організаціями та здійснює контроль проектів, які вони підтримують
Державний інвестиційно-кліринговий комітет Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва	Розглядає питання в рамках інвестиційно-клірингових відносин, пов'язаних із залученням інвестиційних ресурсів

Національне агентство України з реконструкції та розвитку створене в липні 1996 року на базі Української державної кредитно-інвестиційної компанії (постанова Кабінету Міністрів України від 4 грудня 1995 року №793), яка не мала правового статусу центрального органу виконавчої влади. Національне агентство України з реконструкції та розвитку має статус міністерства і виконує функцію контролю за використанням коштів, що надходять. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

Усі державні структури справляють певний вплив на процес залучення інвестицій із-за кордону в національну економіку країни. На регіональному рівні в управлінні іноземними інвестиціями беруть участь органи місцевої адміністрації, їм делеговані функції соціально-економічного розвитку регіонів.

Країни СНД, у тому числі й Україна, і Східної Європи вважали прямі іноземні інвестиції основним джерелом розвитку у перехідний період. Хоча частково вони і відіграють певну роль у розвитку економіки, але беручи до уваги економічний стан країни, підтримка їх незначна. Саме у зв'язку із значно менш сприятливим кліматом обсяги вкладення капіталу найбільш розвинених країн - основних реципієнтів країни, що розвиваються, і колишні соціалістичні країни - незіставно малі.

Так, за даними німецьких спостерігачів за семирічний період обсяг прямих іноземних інвестицій в кількісному виразі як у процес економічного зростання, так і у фінансування внутрішніх інвестицій в країнах-реципієнтах був невеликим, із загальної суми прямих іноземних інвестицій у всіх 26 країнах, де провадяться реформи, близько 40% направлені в Угорщину і 70% у країни Східної та Центральної Європи.

В Україні на душу населення припадає близько 85 дол. США іноземних інвестицій. Це останнє місце серед східноєвропейських країнах, в яких проводяться реформи (наприклад, у 1996 році: Угорщина - 1000 дол. США на душу населення, Чехія - 400, Естонія - 320, Польща - 140).

Іноземні інвестиції нерівномірно розподіляються по регіонах країни. Найбільш пріоритетними щодо аналізу політики реформ є Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська області, а також м. Київ. Великий обсяг інвестицій надходить в Україну із США, Німеччини, Великобританії. Західні інвестори вкладають капітал насамперед у галузі машинобудування і металургію.

У галузевій структурі агропромислового комплексу України іноземні інвестиції спрямовуються переважно не в первинну переробку сільськогосподарської сировини, тобто не в ті підприємства, які безпосередньо пов'язані Із сільським господарством, а пріоритетною галуззю, що одержує великий обсяг іноземних інвестицій, є харчова промисловість, яка має понад 20% у загальному обсязі інвестицій, сільське господарство одержує в 10 разів менше (2,2%). іноземні інвестиції в АПК спрямовуються переважно для розвитку харчової та «переробної промисловості.

На підставі проведеного аналізу інвестиційного процесу нами визначені фактори, від яких залежить надходження прямих іноземних інвестицій в Україну. Фактори, що впливають на іноземні інвестиції, можна поділити на дві групи, виділивши позитивні та негативні або переваги і недоліки інвестицій для іноземних інвесторів (табл. 3).

Таблиця 3. Фактори, що впливають на прямі іноземні інвестиції

Переваги для прямих іноземних інвестицій	Перешкоди для іноземних інвесторів
Географічне положення в Європі Велика чисельність населення Сприятливі природні умови Великий за розмірами ринок Нерозвинута виробнича і соціальна інфраструктура Високий рівень освіти населення Високий рівень кваліфікації робочої сили, у тому числі інженерно-технічних працівників Низький рівень заробітної плати	Негативний міжнародний рейтинг України Відсутність політичної відповідальності держави Відсутність стабільності в законодавстві Бюрократичний апарат з низьким рівнем доходів Відсутність ініціативи прийняття рішення Тривалий строк розгляду документів для реєстрації спільних підприємств Низькі темпи приватизації Відсутність державних гарантій для іноземних інвестицій, які можуть захищатися в суді Складна і дорога процедура одержання в'їзних віз і прикордонний контроль Труднощі при одержанні дозволу на трудову діяльність Податкова система, робота податкової інспекції (податки і збори; суб'єктивна інтерпретація чинних законів) Порушення домовленостей про зустрічі з представниками державних структур або підприємств України Нерозвинутий внутрішній фінансовий ринок Недостатньо розвинуті і дорогі послуги інфраструктури

«Недоліки» переважають «переваги», що пояснюється нестабільністю інвестиційного процесу в країні, залежного від багатьох суб'єктивних факторів.

Географічне положення та природні умови України сприятливі для інвесторів як і велика чисельність населення та високий рівень його освіти. Частина населення не має постійної роботи та сталих прибутків. Низький рівень заробітної плати може мати і негативне значення, оскільки спонукає до одержання хабарів при проведенні економічних заходів. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

Кваліфікована робоча сила, соціально не захищена і не затребувана державою, використовується зарубіжними підприємцями. Оплата праці значно нижча, ніж в інших економічно стабільних країнах

Нерозвинута інфраструктура як виробнича, так і соціальна, з одного боку, є перешкодою для західних бізнесменів, а з іншого - об'єкт вкладення капіталу.

Серед причин, визначених аналітичним методом, що перешкоджають надходженню іноземних інвестицій в інші країни СНД, характерними є нестабільність і невизначеність законодавства, особливо непередбачувані зміни в оподаткуванні.

Для залучення іноземних інвесторів у кожній країні слід обов'язково передбачити наступні заходи:

- податкові пільги на прибуток; звільнення від податків і мита матеріалів, комплектуючих виробів, устаткування, що завозяться з метою розвитку виробництва; урахування при оподаткуванні курсових змін;

- введення п'ятирічної відстрочки застосування положень нових законів, що погіршують умови діяльності іноземних інвесторів;

- звільнення від сплати митних зборів, податку на додану вартість при ввезенні товарів, які є внеском іноземного інвестора у статутний капітал протягом строку його формування, звільнення від вивізного мита товарів власного виробництва;

- заміна податків, зборів та обов'язкових платежів розподілом виробничої продукції між інвестором і країною або суб'єктами країни;

- визначення основ господарської діяльності вільних економічних зон і надання пільг у зонах експортного виробництва.

В Україні іноземні інвестори керуються у своїй діяльності понад 70 нормативними актами різного рівня. Зміни і доповнення, що вносяться у чинне законодавство, не покращують умов інвестиційної діяльності.

Таблиця 4. Класифікація способів усунення перешкод прямим іноземним інвестиціям (ПП)

І. Стабілізація політичної обстановки та поліпшення макроекономічного середовища
Зниження рівня інфляції	Сприяння з боку уряду
Якість і надійність інформації міністерств, відомств та інших фінансових інститутів	Забезпечення стимулів з боку місцевої адміністрації в регіонах для одержання ПП
Продовження економічної політики формування народного господарства України, відкритого для світового ринку	Проведення маркетингової кампанії для підвищення іміджу України як країни-одержувача ПП
II. Усунення перешкод, що збільшують ризик капітальних вкладень
Стабілізація законодавства	Рівноправне ставлення як до своїх, так і до іноземних інвесторів
Забезпечення захисту прав власності	Виконання норм закону на всіх рівнях системи управління інвестиціями
Призначення посадової особи, яка відповідає за ПП	Забезпечення можливості звернення до суду у випадку порушення закону органами управління
Зниження рівня корупції і злочинності	Скорочення контролю до необхідного мінімуму
Наближення стилю менеджменту в Україні до міжнародних стандартів
Ш. Усунення перешкод, що збільшують витрати на здійснення заходів підвищення доходності інвестицій
Спрощення бюрократичних процедур відносно інвестиційного процесу	Фінансові стимули для зацікавленості інвесторів
Удосконалення податкової системи, зменшення податкового тиску на підприємство	Поліпшення транспортної та телекомунікаційної інфраструктури
Зниження розмірів плати за одержання дозволів, віз тощо
Забезпечення на законодавчому рівні гарантій повернення експортерам прибутку на додану вартість
IV. Поліпшення умов для реалізації стратегічних цілей підприємств
Лібералізація зовнішньої торгівлі	Конкуренція регіонів для одержання ПП
Довгостроковість вкладень	Поліпшення соціальної інфраструктури

Вивчення умов залучення іноземних інвестицій в Україну показало, що іноземним інвесторам дуже важливо, щоб в країні-реципієнті були створені певні умови для їх діяльності. На підставі даних проведеного дослідження умов надходження іноземних інвестицій розроблена класифікація способів усунення перешкод прямим іноземним інвестиціям. У табл. 4 наведено чотири групи перешкод прямим іноземним інвестиціям і запропоновано заходи щодо їх усунення. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

Серед заходів загального характеру першочерговими варто вважати наступні:

- стабільність політичної ситуації і довіра уряду;

- надійність інформаційного забезпечення;

- простір для дій приватного підприємництва;

- адекватне і прогнозоване оподаткування;

- правові гарантії і гарантії виконання договорів;

- скорочення ролі бюрократичного апарату управління, спрощення процедури видачі дозволів;

- ліберальний зовнішньоторговельний режим;