- можливість користування такими недорогими послугами інфраструктури, як електроенергія, вода, телекомунікації, транспортні шляхи, послуги тощо;

- відсутність контактів з кримінальними структурами.

Для усунення перешкод у надходженні іноземних інвестицій уряд намагається покращити умови для інвесторів. З цією метою приймаються закони, вносяться зміни і доповнення до чинних законодавчих актів. Передбачається, що іноземці матимуть можливість набувати права власності на землю.

У сучасних умовах в Україні необхідно проводити політику сприяння іноземним інвестиціям, обов'язкову для усіх державних установ, яка сприятиме зростанню довіри інвесторів і покращанню умов для процесу інвестування.

У сфері сприяння надходженню іноземних інвестицій в Україну пріоритетними на даному етапі економічного розвитку є такі питання: право власності на землю; організація роботи Агентства по сприянню іноземним інвестиціям, визначення його функцій; правове забезпечення; податкова система зниження зборів. Як свідчить досвід західних країн, надходження іноземних інвестицій повинні сприяти розвитку економіки країни, оздоровленню платіжного балансу за рахунок поточних операцій, технологічному оздоровленню економіки, запровадженню досягнень науково-технічного прогресу. Для створення сприятливого інвестиційного клімату та його стабілізації потрібен тривалий період часу, що сприятиме розвитку міжнародної інвестиційної співпраці, збільшенню надходження інвестицій із-за кордону та їх ефективному використанню.

2. Інвестиційні інтереси України в системі міжнародного руху капіталу

Формування конкурентноздатної ринкової інфраструктури вимагає мобілізації усіх національних ресурсів та абсолютного використання усіх національних переваг. Однак поза увагою не повинні залишатися ті інвестиційні джерела, що перебувають за межами країни і які здатні підсилити темпи її економічного зростання. Для деяких країн саме міжнародна інвестиційна діяльність, інакше кажучи, надходження і використання іноземного капіталу, визначає умови економічного розвитку.

Особливо актуальна ця проблема для країн з перехідною економікою, зокрема для України.

Розширення обсягу виробництва в секторі з іноземною участю, що супроводжується підключенням до нього місцевих субпостачальників, сприяє розгортанню сполучених галузей. У результаті прискорюється ріст приймаючої економіки в цілому і виникає додатковий попит на кваліфіковану робочу силу, інженерів і вчених.

Здійснюючи імпортозаміщення, іноземний сектор здатний насичувати приймаючу економіку гостродефіцитною оригінальною продукцією, призначеною для модернізації її виробничої бази; він також дозволяє формувати сучасну модель споживання, заохочувати конкуренцію, привносити й удосконалювати ринкові методи господарювання в країнах з економікою перехідного періоду. До того ж залучення іноземних фірм, що працюють на експорт, веде до збільшення експортних доходів країни-реципієнта. Зростає внесок таких доходів у приріст її ВВП. Лук'янченко В.Б. Іноземні інвестиції в економіці України: динаміка та структура // Моніторинг інвестиційної діяльності в Україні. - 2005.-№ 1.

Відомі економісти, як переваги іноземних інвестицій відзначають податкові надходження і заробітну плату працівникам, які, виступаючи доповненням до бюджету, у кінців-кінців призводять до розвитку інфраструктури і збільшенню соціальних витрат.

Крім того, продуктивність праці на підприємствах з іноземними інвестиціями іноді в 2 рази перевищує продуктивність на вітчизняних. Це зумовлено високою ефективністю нових складальних підприємств, котрі належать іноземним інвесторам, їх більш вузькою спеціалізацією меншою кількістю управлінського та дослідницького персоналу.

Іноземна присутність може і негативно впливати на відтворювальний процес у країні-реципієнті. За час реформ як резиденти, так і нерезиденти розробили витончені схеми укриття прибутку і відведення її від оподатковування (а нерідко і частини фонду заробітної плати, щоб не робити відрахування в позабюджетні фонди). Такого роду схеми реалізуються через використання грошових сурогатів, «откатних» цін, різноманітних форм неплатежів. До того ж, прямі іноземні інвестиції у виробництво з орієнтацією на збут на внутрішньому ринку призведуть до відтоку валюти, адже інвестори, які продадуть товари за гривні (рублі або іншу грошову одиницю) змінить їх на євро, долари або іншу тверду валюту, щоб вивести за кордон. Отже, така ситуація призводить до відтоку валюти з крайни.

Говорячи про недоліки закордонних інвестицій, не можна не розглянути ситуацію в Україні. Крім маленького обсягу інвестицій, що одержала Україна за всі роки незалежності, тут участь іноземного капіталу можна охарактеризувати наступною тенденцією: залучення інвестицій йде в регіони, що вже є порівняно благополучними в цьому аспекті (Київ і Київська область); продовжується відсталість периферійних зон, котрі знаходяться в умовах глибокої кризи (регіони західної України). Тобто підсилюються регіональні диспропорції в країні.

Отже, присутність закордонного капіталу має як позитивні, так і негативні наслідки для країни-реципієнта. Тому поряд з емпіричними підходами щодо оцінки впливу закордонного капіталу на економічне зростання, існують кількісні математичні методи, розроблені ведучими вченими-економістами. Проте вважається, що багато з цих методів не доведені до логічного завершення і не надають кінцевих формул для оцінки впливу іноземних інвестицій на темпи економічного росту країни-реципієнта.

Характер впливу іноземних інвестицій на економіку країни-реципієнта не може бути чітко окресленим, тому що може впливати на народне господарство приймаючої крайни як позитивно, так і негативно.

Тож важливим є звертання до математичної оцінки впливу закордонного капіталу на економіку країни-реципієнта. Усі наведені моделі дозволяють визначити це зробити; однак усі вони працездатні та ефективні для країн, що мають сталий економічний розвиток. В умовах трансформаційного періоду економіки України більш логічним було б визначення та застосування індивідуального підходу щодо аналізу, результати якого можна було б використовувати для розробки політики стосовно прямих іноземних інвестицій.

Двома головними причинами, що лежать в основі формування нової виробничо-технологічної й економічної структури українського суспільства, варто вважати, по-перше, функціонування самостійної національної економіки, у відомій мері зорієнтованої на світове господарство, і по-друге, базування такої економіки на власних природно-матеріальних, трудових, науково-технічних, фінансових ресурсах. Оскільки сучасний розвиток світового господарства об'єктивно виключає автаркію, Україна мала й має досить великі зовнішньоекономічні відносини з багатьма країнами миру. З іншого боку, що розвивається економіка країни вимагає інвестиційних вкладень у такому обсязі, що неможливо забезпечити власними коштами. Звідси принципово важливим є обґрунтування двох напрямків: створення й підтримка інвестиційного клімату в країні, сприятливого для іноземних інвестицій, і використання останніх як фактор структурної перебудови української економіки. Виходячи з досвіду інших країн, система іноземного інвестування нерідко виступає каталізатором внутрішнього економічного росту. Тому використання іноземного капіталу й для України може бути ефективним з погляду її незалежного розвитку. Однак виникає проблема створення й підтримки сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвестицій, а останнє припускає дві характеристики: реальні умови додатка капіталу й наявність державної політики регулювання іноземного інвестування в інтересах національної економіки.

Пропонована проблема, як представляється, повинна розглядатися безвідносно до тих розбіжностям, які є в економічній літературі із приводу суперечливого впливу іноземних інвестицій на українську економіку, тобто їх позитивних і негативних наслідків. Набагато важливіше досліджувати питання, куди їх направити і як використовувати з максимальною віддачею, як це роблять такі автори, як М. Денисенко, А. Семенов, В. Комарів Що стосується реальних умов застосування іноземних інвестицій, те, з одного боку, вони є, оскільки національний капітал поки не в змозі задовольнити всі інвестиційні потреби; з іншого боку, вони формуються управлінською діяльністю державних структур. Таке розрізнення існує на практиці, а тому повинне бути вичленоване в дослідженні. Існує й третя сторона проблеми - готовність іноземних інвесторів направляти свої капіталу в українську економіку, але вона поки залишається за межами даного дослідження. З огляду на даного сторіччя, що намітився в країні з початку, економічний ріст, варто вважати, що в Україні існують реальні умови для іноземного інвестування. Так, за період із січня по жовтень 2003 року ВВП виріс на 7, 2% у порівнянні з відповідним періодом 2002 року. Це сприяло тому, що за той же період прямі іноземні інвестиції у формі грошових потоків, а також спонукуваного й нерухомого майна зросли на 4,3% [7,25], що склало 130 дол. США на один жителя України (проти 70 дол. в 1998 році).

Відзначимо, що створення й підтримка сприятливого інвестиційного клімату в країні укладається не тільки в залученні певного обсягу іноземних інвестицій, але й у конкретних умовах їхнього застосування. У цьому змісті розвиток національної економіки України має певні особливості. По-перше, деіндустриалізація країни зажадала скорочення виробництва продукції важкої промисловості до рівня національних потреб і потреб експорту її продукції. По-друге, впровадження нових технологій і створення пріоритетних сфер як основи інформаційного суспільства неминуче пов'язано із залученням іноземного капіталу. По-третє, чималих інвестицій вимагає реконструкція аграрного сектора країни й підвищення його продуктивності. По-четверте, відновлення будівельної індустрії пов'язане з оптимальними її розмірам для національної економіки. В-П'ятих, іноземні інвестиції можуть бути використані для відродження фундаментальної науки й системи вищого утворення. В-Шостих, чималих коштів вимагає часткова реанімація минулої й створення нової моделі соціальної політики в країні, де також можуть бути використані іноземні інвестиції.

Зрозуміло, що для оптимізації процесу задоволення даних потреб неможливо обійтися без регулюючої діяльності держави по формуванню й розподілу інвестиційного фонду. Державна політика в цьому напрямку здійснюється Законом України «Про іноземне інвестування», що визначає умови прийняття іноземного капіталу в нашу країну, частку іноземних інвестицій у спільних підприємствах, експертне підтвердження прав інтелектуальної власності іноземного інвестора, можливості здійснення спільної інвестиційної діяльності (спільного підприємництва) і ін. Але справа в тому, що практичне втілення положень даного Закону натрапляє на дві (щонайменше) проблеми. Перша укладається в необхідності умов інвестування українського й іноземного капіталів. На жаль, немає єдності поглядів на неї й оцінок серед дослідників: одні намагаються обґрунтувати необхідність створення більше сприятливого інвестиційного клімату для іноземного капіталу (аргумент - залучення в країну як можна більшого обсягу іноземного капіталу); інші наполягають на справедливості стосовно вітчизняного капіталу й пропонують практикові однакових умов (пільг, відсотків, податків і т. п.). Представляється, що обидві позиції мають як позитивні, так і негативні сторони. Так, створення більше сприятливого клімату іноземним інвесторам має позитивний сенс у тім, що внутрішніх інвестиційних ресурсів дійсно не вистачає. Негативним моментом даної думки варто вважати відсутність стимулу для інвестицій у легальну економіку з боку тіньового капіталу. Або: за допомогою іноземних капіталовкладень можна швидше реанімувати підприємства виробничого комплексу, що має національне значення. Але одночасно існує небезпека підпорядкування цієї частини економіки інтересам капіталу інвестора; те ж можна віднести й до безумовно позитивного впливу іноземних інвестицій на збільшення зайнятості працездатного населення країни-реципієнта, ріст його доходів і стимулювання сукупного попиту, але одночасно негативом можна вважати відносно низьку оплату праці, відому його декваліфікацію в порівнянні з розвиненими країнами або тим рівнем, що був характерний працівникові до втрати їм роботи. І в цьому змісті дійсність підтверджує справедливість думки про наявність відомої небезпеки з боку іноземного капіталу.

Аналіз позиції щодо дискримінації вітчизняних інвесторів у порівнянні з іноземними показує, що крім юридичної, економічної й моральної несправедливості стосовно національного капіталу, це є однією із причин його витоку за кордон, тобто позбавлення власного потенційного джерела інвестування української економіки. У цьому факті проглядається слабість аргументу за надання більше сприятливих умов іноземним інвесторам.

Деякі автори висувають як перешкоди для більше об'ємного іноземного інвестування в економіку України такі причини, як нестабільність законодавчої бази, недосконалість податкової системи, суперечливість (у теорії й на практиці) прав власності на землю, пробіли в механізмі приватизації держмайна іноземними юридичними й фізичними особами, по суті відсутність державних гарантій іноземним вкладенням капіталу. Дані затвердження можна розглядати і як справедливі й не дуже. Справа в тому, що, на наш погляд, із двома з них погодитися важко. Так, нестабільність характерна для будь-якої перехідної економіки, а недосконалість законодавства або оподатковування із приводу іноземного капіталу існує у всіх країнах, особливо в що розвиваються. Однак, і те, і інше аж ніяк не є перешкодою для іноземного інвестування їхньої економіки. Брати до уваги, як представляється, треба головне - економічну ефективність інвестицій як для іноземного інвестора, так і для національної економіки України. І тільки із цієї позиції слід чи визначати сприятливий інвестиційний клімат у країні-реципієнті капіталу.

Таким чином, для України позитивними результатами ввозу капіталу варто визнати створення можливостей розвитку її національної економіки на рівні сучасних техніки й технологій, росту зайнятості населення, розвитку інфраструктури (транспорту й інших комунікацій), росту життєвого рівня народу країни в остаточному підсумку. До негативних наслідків можна віднести: ризики (економічні, фінансові, технологічні) через політичну нестабільність, скорочення можливостей прибуткового застосування капіталу у своїй країні, скорочення поля діяльності для малого й середнього підприємництва або його витиснення СП із іноземним капіталом і т. п. Крім того, не можна скидати з рахунки й мети іноземних інвесторів: використання дешевої робочої сили, дешевої сировини, сприятливої для них економічної ситуації в прагненні збільшити прибуток від капіталу, що вивозиться, вільне або мимовільне стримування розвитку тих галузей національної економіки, які могли б розвиватися більш успішно при наявності власних інвестиційних ресурсів.

Отже, виявляються суперечливі процеси й тенденції в росту обсягу іноземних інвестицій. Проте, їхня доцільність для економіки України очевидна - вона диктується тим, що її реструктуризація вимагає значних інвестицій, яких за рахунок власних джерел покривати не вдається. Звідси кредити МВФ і МБ, окремих держав і приватних фірм, розширення практики спільних з іноземним капіталом підприємств, залучення закордонного капіталу в будівництво важливих для країни об'єктів, поліпшення виробничої й соціальної інфраструктури й зон вільного підприємництва (ЗСП). Особливо ефективним виявилося використання траншів, грандів, обмін фахівцями й т. п. Все це приводить до необхідності створення в країні певних привабливих умов для іноземних інвесторів, тобто створенню хоча б відносного сприятливого для них інвестиційного клімату.

Разом з тим, високі відсотки по кредитах, частка привласнюється, що, з об'єктів спільного підприємництва, у ряді випадків кабальні умови «допомоги» викликають законне неприйняття іноземних інвестицій. Загальновідомо: учені-економісти вважають, що сума іноземного капіталу в країні-реципієнті не повинна перевищувати 30-ти відсотків від ВВП, оскільки перевищення цієї границі може викликати погрозу її економічної (національної) безпеки. Поки для України такої небезпеки не існує - загальний обсяг прямих іноземних інвестицій у країні не досягає стосовно ВВП і трьох відсотків. Із січня по вересень 2003 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено прямих інвестицій на суму 954,1 млн. дол. США. Інвестиції надійшли з 114 країн миру, серед яких перші позиції належать США, Кіпру, Великобританії, Нідерландам, Німеччині, Росії, Швейцарії, Австрії Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

Більше активному припливу й ефективному використанню іноземного капіталу, а також стримуванню «втечі» вітчизняного капіталу може перешкодити ряд факторів, які в сукупності й формують інвестиційний клімат у країні. Насамперед цей клімат залежить від так званої ринкової реакції, найважливішими параметрами якої варто вважати особливості й ступінь розвиненості ринкового механізму економіки в регіонах країни: податкові пільги й преференції, динаміка розвитку й ускладнення ринкових відносин, стартові умови входження в ринок кожного регіону. За даними офіційної статистики найбільшою привабливістю для іноземних інвесторів сьогодні володіють м. Київ і Київська область, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Одеська, Львівська й Харківська області й Автономна Республіка Крим - у ці регіони вкладено 78,2% іноземних інвестицій.

З погляду комплексного аналізу інвестиційного клімату в країні і її регіонах, можна виділити (по Бэрри) такі характеристики: політична стабільність, темпи економічного росту, конвертованість валюти, заробітна плата й рівень продуктивності праці, короткострокові й довгострокові кредити за рахунок власного капіталу, відношення до іноземних інвестицій і прибутків, масштаби приватизації (або націоналізації), стан платіжного балансу, ступінь реальності реалізації договору, рівень розвиненості транспорту й зв'язку, місцевого самоврядування, наявність надійних партнерів, можливість використання послуг експертів. Узагальнюючи даної характеристики, можна виділити основні фактори створення сприятливого інвестиційного клімату: політичні, економічні, соціальні, екологічні, фінансові, ресурсно-сировинні, трудові, виробничі, інноваційні, інфраструктурні, споживчі, інституціональні, законодавчі, кримінальні.

Істотним фактором, на наш погляд, є й те, якою мірою іноземні інвестиції сприяють або гальмують інноваційні процеси в реструктуризації національної економіки в цілому й з погляду входження країни в міжнародне економічне співтовариство. В. Гусєв розглядає даний фактор з позиції інтернаціоналізації господарського життя з урахуванням процесів розширення міжнародного поділу праці, посилення конкуренції, інтернаціоналізації капіталу, функціонування транснаціональних корпорацій (ТНК), міграції робочої сили, створення єдиного інформаційного простору [1, 77-81]. Даний підхід представляється досить перспективним для подальших досліджень розглянутої в статті проблеми.

2.2 Тенденція та динаміка міжнародного руху капіталу в світі та місце в ньому України

Сьогодні практично всі країни світу включені в процеси міжнародного розподілу факторів виробництва. Цього вимагають продуктивні сили, які зазнають вплив технологічної революції. Масштаб, характер, структура, якісні і кількісні характеристики зв'язків національної економіки зі світовим господарством зумовлюють рівень залучення національних економік до нього, при цьому рівень залучення - об'єктивний показник розвитку країни.

Виникнення капіталу є результатом будь-якого економічного акту обміну. А перелив капіталу є ключовою ланкою механізму відтворювання. Тому динамічне включення національних економік у процеси міграції капіталу є об'єктивним вираженням сутності капіталу.

Найбільш мобільною формою капіталу є грошова. Поєднуючи це зі властивістю універсальності грошей, автор звужує поле досліджень рухом грошового капіталу, результати якого повною мірою можуть бути перенесені на весь капітал.

При розгляді численних теорій ММК особливу увагу, на думку автора, заслуговують неокласичні, неокейнсіанські теорії. Найбільш привабливими з погляду пояснення особливостей ММК сьогодні є теорія конкурентних переваг Майкла Портера.

Загальноприйняте, що розвиток господарського співробітництва на міжнародному рівні ґрунтується на об'єктивній необхідності існування взаємної зацікавленості учасників у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та на основі організаційних і правових механізмів, що дозволяють організувати і здійснити відповідні операції. Без одночасної присутності всіх вказаних елементів повноцінне міжнародне співробітництво неможливе.

Посилення взаємозалежності національних економік для кожної з них ґрунтується на діалектичній єдності цільових функцій їх розвитку. З одного боку, з ростом залежності від світового господарства кожна з національних економік стає більш уразливою, з іншого - взаємозалежність економік є похідною процесів міжнародної спеціалізації та кооперації, а через це, - об'єктивно необхідною і сприятиме досягненню соціальних, політичних та економічних цілей.

Наслідки інтернаціоналізації для кожної країни залежать від того, яким чином будуються зовнішні відносини її економіки, тобто, чи є результатом входження національної економіки до світового господарства асиміляція або інтеграція. У першому випадку для країни очевидна втрата економічного суверенітету, у другому - об'єктивним стає зміцнення позицій. Тому необхідно зазначити, що аспект входження у світове господарство є складним як у теоретичному, так і в практичному плані для будь-якої країни.

Розвиток інтеграційних процесів обумовлено об'єктивними економічними законами організації суспільства, насамперед процесів глобалізації. Автором підкреслюється, що інтеграція є найбільш результативною формою соціально-економічної взаємодії між країнами по розподілу капіталу.

Найбільш поширеним сьогодні у вивченні явищ взаємної інтеграції національних економік є загальноекономічний підхід, оснований на гармонізації торгівельних відносин. Автором доведено, що виникнення і розширення інтересів країн у спільному використанні капіталу, зокрема зростання частки іноземного капіталу в національних компаніях, не завжди визначається гармонізацією торгівельних відносин.

Встановлено, що інтеграція національних економік у процеси ММК має місце лише у випадку набування середовищем системної цілісності. Вияв інтеграційної системи визначається її функціями і структурою.

Функції інтеграційної системи полягають в об'єднанні потенціалів його суб'єктів, спрямованому на досягнення інтеграційних ефектів.

Структура системи визначається кількісними і якісними параметрами системи, найбільш істотними зв'язками і відносинами між її компонентами, а також їх ієрархічною упорядкованістю. Виходячи з того, що інтеграційна система є складною і багаторівневою, структура її функціональних частин залежать від рівня інтеграції.

Визначено, що інтеграційна взаємодія національних економік через ММК набагато меншою мірою залежить від географічного ареалу розташування країн, що вступають в інтеграційну взаємодію, ніж це має місце у випадку загальноекономічної інтеграції. Виходячи з неможливості застосування до інтегрування в процеси ММК критерію територіальної локалізації об'єднання, запропоновано здійснювати класифікацію етапів інтеграції національних економік в процеси ММК залежно від досягнення певної критичної маси відносин між суб'єктами національних економік на мікро-, національному, макро - та мега-рівнях.

Формування інтегрування національної економіки в процеси ММК відбувається на основі об'єктивних передумов і факторів. Доведено, що в аспекті інтеграційної взаємодії національних економік через ММК, завдяки полівекторності і багатополярності дії факторів міжнародної міграції капіталу, роль об'єктивних закономірностей співробітництва в порівнянні з міждержавними домовленостями є домінуючою, і це характерно для всіх рівнів інтеграції національних економік в процеси міжнародної міграції капіталу.

В контексті необхідності забезпечення загальноекономічної інтеграції, для України принциповим є визначення оптимального географічного вектора інтегрування у процеси ММК. Актуальним для цього є використання положень теорії світових міст.

Аналіз процесів міжнародної міграції капіталу у світі, сучасного стану та перспектив залучення України до них» відповідно до завдань дослідження аналізуються сучасний стан процесів ММК у світі, особливості та наявність резервів щодо активізації участі України в процесах ММК.

Розвиток процесів ММК на сучасному етапі характеризується зростаючою зацікавленістю країн щодо участі в них. Щороку за період з 1991 р. майже чверть країн світу змінювали режими регулювання прямих іноземних інвестицій (далі ПІІ), в середньому 94% таких змін носили позитивний для ПІІ характер та простежувалась стійка тенденція зростання їх кількості.

Аналіз концентрації міжнародних потоків капіталу, висновки теорії світових міст, зокрема застосування результатів дослідження П. Тейлора стосовно ділової активності великих міст світу, дозволили визначити географічний вектор інтеграції України в процеси ММК.

Пріоритетним є розвиток відносин з Лондоном - світовим містом із зоною домінування, що включає країни колишнього СРСР, та Франкфуртом - найкращим, виходячи з показників ділової активності, медіумом щодо відносин України з містом вищої ієрархії. Через найнижчий за розглянутою вибіркою міст рейтинг ділової активності Москви, визначено, що відносини з цим містом не можуть вважатися пріоритетними щодо інтегрування України в процеси ММК, незважаючи на значні торгівельні і політичні зв'язки з Росією. Автор підкреслює, що визначений вектор інтеграції України в процеси ММК відповідає проголошеному в Україні напрямку загальноекономічної інтеграції з ЄС.

Результати дослідження історії розвитку та сучасного стану процесів міжнародного розподілу капіталу свідчать про істотні трансформації у домінуючих формах руху капіталу протягом 90-х років у світі. Роль банківських позичок у структурі ввозу іноземного капіталу знизилася у 90-х роках відповідно до 70-х - початку 80-х років в 5,5 разів, питома вага ПІІ зросла у 3 рази, більше ніж у 8 разів збільшилася частка портфельних інвестицій. Відбулися зміни й усередині групи портфельних інвестицій. Якщо в першому періоді аналізу в спільному портфелі частка акцій була майже в 12 разів вища частки облігацій, то в 90-х роках частка облігацій перевищила частку акцій на 8%. Переважаючою стала фондова модель розподілу капіталу. Для країн, що розвиваються динамічною є ММК у формі ПІІ. Струніна В. Шляхи поліпшення інвестиційного клімату в Україні // Економіка України. - № 9. - 2008. - С. 11-16.

Група розвинених країн світу є нетто-кредитором потоків ПІІ, група інших країн - нетто-дебітором. За період 1983-1998 рр. накопичений розмір негативного сальдо в групі розвинених країн за позицією ПІІ склав 604,14 млрд. дол. США. Майже 85% цієї суми сформувало позитивне сальдо ММК в країнах, що розвиваються, приблизно 15% припадає на групу країн Центральної та Східної Європи. Протягом 90-х років 2/3 загального припливу становить 10 країн, тоді як на кожну з 100 інших країн - не більш 2%. Отже, поряд з вихідними інвестиційними центрами очевидна і наявність центрів, що приймають інвестиції.

Автор підкреслює, що незважаючи на значні зміни темпів росту і обсягів ММК протягом 1990-х років, пропорції його розподілу між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, не змінилися.

Дослідження фондових ринків США та розвинутих країн Європи на підставі компонентів основних індексів цих ринків дозволило зробити висновок про можливу середню прибутковість спекулятивних операції з портфелів цінних паперів, що обертаються на цих ринках, у розмірі 24,5%. Динаміка всіх індексів свідчить про фондовий бум в розвинутих країнах. Автором звернено увагу на те, що прибутковість американського портфеля більша німецького, але значно поступається загальноєвропейському, що свідчить про переваги для міграції капіталу загальноекономічної інтеграції.

На підставі зіставлення здобутих результатів з темпами економічного росту в країнах, чиї емітенти увійшли до розрахунку та ставками залучення коштів до державних боргових паперів цих країн, виявлена переоцінка курсової вартості щодо реальної (дивідендної) прибутковості розглянутих цінних паперів. Через це, а також через стрімке розширення ринку похідних цінних паперів, автором підкреслюється ризиковий характер сучасних міжнародних ринків капіталу.

Аналіз поточної участі України в процесах міжнародної міграції капіталу свідчить про її незначне залучення в них. Разом з тим в роботі підкреслюється виняткова корисність залучення іноземного капіталу в економіку України. Доведено значно вищу ефективність роботи іноземного капіталу в економіці України, ніж національного. Для аналізу застосовано методику Е. Балацького і Р. Павличенка, основану на порівнянні іноземного і національного секторів за показниками продуктивності праці через найбільшу об'єктивність такого зіставлення, оскільки порівнюються лише кінцеві результати і не враховуються податкові й організаційно-правові розходження в умовах діяльності.

Автором підкреслюється, що частка іноземного сектору в загальному обсязі експорту значно перевищує частку зайнятого в іноземному секторі населення України. Порівняльний аналіз значень цього показника в Україні з іншими країнами світу показав, що Україна є лідером і лише після неї йдуть Росія, Японія та Китай. Зроблено висновок про те, що іноземний сектор сприяє виходу України на міжнародні товарні ринки, та головною для ввозу капіталу в Україні є експортна модель. Проте підкреслена чітка тенденція до зниження цього показника у часі, що може свідчити про поширення моделі завоювання нового ринку у відносинах між Україною та іноземним капіталом. Крім цього, доведена більша здатність іноземного сектора до інвестування, ніж національного.

Аналіз стану інвестиційної сфери України свідчить про значні перешкоди до участі України в процесах ММК. Автором звернено увагу на диспропорції в структурі відтворювального процесу та неможливість для України подальшого екстенсивного нарощування ефективності використання капіталу через недооцінку вартості факторів праці та сировини й звуження фінансування інноваційних процесів. У дисертації підкреслюються тенденції погіршення інвестиційної привабливості України, що, зокрема, виявилось у стійких тенденціях спаду операційної рентабельності промислової продукції з 30,3% у 1992 р. до 4,8% у 2000 р., загостренні проблеми зміни основних фондів, тенденції до зниження частки податкових надходжень у структурі зведеного бюджету Україні в умовах посилення тиску на платників податків.

Через застосування коефіцієнта Лоренса виявлені значні розбіжності між концентрацією населення, інвестиційними потоками та обсягами експорту/імпорту в різних регіонах України.

Досліджено здатність фінансового сектора України до активізації участі України в процесах міжнародної міграції капіталу і доведено, що його сучасне становище заважає залученню Україною іноземного капіталу. Звернено увагу на домінанту банківського сектору в розподілі ресурсів на Україні, але його нездатність до форсованого та адекватного реальним потребам сучасної економіки України залучення та розподілу капіталу. Проведено аналіз розвитку та сучасного стану фондового ринку України. У ході дослідження застосовано кореляційний метод аналізу для з'ясування відповідності динамік макроекономічних індикаторів (ломбардної на облікової ставок НБУ, інфляції, курсів гривні до російського рубля, німецької марки та долара США) та цін на позичковому (застосовані щоденні дані по ставках короткострокових міжбанківських кредитів в гривнях та доларах США), фондовому (застосовані щоденні значення індексів ProU-50, ProU-10, PFTS, SPBU-30, КАС-20 (W)) сегментах, обсягу торгів в ПФТС. Результати розрахунків свідчать про значну неадекватність динамік зазначених груп показників і отже, про розбалансованість механізмів регулювання розподілу капіталу в Україні. Звернено увагу на істотне падіння всіх значень фондових індексів потягом періоду з середини 1997 р. до кінця 2001 р. (наприклад, значення індексів ProU-50, ProU-10, SPBU-30 становило на 31.12.2001 р. проти 10.09.1997 р. лише 7%, 12%, 7% відповідно). Доведений високий ступінь ризиків навіть для короткострокових вкладень активів у вітчизняний фондовий ринок і низький рівень гарантій виконання інвестиційних зобов'язань.

З'ясовано, що динаміка індексів фондового ринку України підлягала дії законів нормального розподілу, що свідчить про принципову можливість застосування математичних методів прогнозування його поведінки. Однак зроблено висновок про неможливість застосування моделей прогнозування, які засновані на дисперсійному аналізі динаміки фондового ринку через значні відхилення отриманих результатів.

2.3 Сучасні інвестиційні схеми як засіб відмивання капіталу

Відмивання «брудних» грошей є складним економіко-правовим явищем, яке не має кордонів. Воно вийшло за межі злочину в традиційному розумінні. Відмивання - це заключний етап злочину, і в більшості випадків воно прямо не пов'язане з первісним (предикатним) злочином. Проблема набула глобального характеру, і поряд із незаконним обігом наркотичних засобів, викликає найбільшу стурбованість світового співтовариства. За даними аналітиків Міжнародного валютного фонду за 2000 рік, відмивання грошей у світі досягає 5% загального внутрішнього продукту або 1,5 трлн. доларів. В Україні ця сума становить до 5 млрд. грн. щорічно.

Україна дотепер майже не стикалася з масштабним «відмиванням» грошей у його класичному варіанті. Характерною для нашої країни проблемою є ухилення від оподаткування та супутнє йому явище - неминучий відплив капіталу. Проте рано чи пізно майже перед усіма країнами постає проблема запобігання «відмиванню» «брудних» грошей. У цьому відношенні наше суспільство переживає етап становлення. Ось чому Україна має враховувати особливості самої системи протидії відмиванню коштів, яка має координуватися не тільки з національною системою законодавства та економічним порядком держави, а й із міжнародною системою протидії, яка вже склалася і має свої принципи функціонування і розвитку.

Якщо міжнародна та зарубіжні системи протидії почали формуватися ще на початку 80-х років минулого століття, то початком вітчизняної законотворчості щодо проблеми запобігання «відмиванню» грошей можна вважати 1995 р., коли Верховна Рада України прийняла Закон України «Про заходи протидії обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р. №62/95-ВР.

Відмивання грошей - це, якщо перевести на мову економіки, спосіб догляду від податків. А податки - це те, що вкладає державу в медицину, утворення, соціальні програми. Із часів Юрія Деточкина, що наївно пояснював суддям: «Крадуть, багато крадуть», - усе змінилося. Тепер крадуть не багато, а фантастично багато. Суми, виведені українськими олігархами з України за кордон протягом 2007 року, б'ють всі рекорди. Для порівняння: за всі попередні роки незалежності обсяг прямих «інвестицій» з України склав сумарно лише $189,5 млн. Це в 32,7 (!) разу менше, ніж за один минулий рік.

З'ясувалося також, що на 1 січня 2008 року із всіх українських «інвестицій» 94,0% довелося на Кіпр. Рік назад кіпріоти задовольнялися тільки 4,2% інвестиційного портфеля України (хоча, і це для такої малорозвиненої країни, як наша, забагато, говорять експерти). І от що дивно: 86,1% від всіх прямих інвестицій з України на 1 січня нинішнього року доводиться на один регіон - Донецьку область. А всього рік даний показник по Донецькій області становив лише 3,3%.

Левова частина зазначених інвестицій у Кіпр із Донецької області була здійснена в другій половині минулого року, а особливо - в останньому кварталі. Звичайно ж, Держкомстат не приводить у своїх звітах назв якихось фірм або конкретних прізвищ бізнесменів. Повідомляється лише, що понад 90% інвестицій з України за рубіж здійснювалися у вигляді цінних паперів. І близько 89% із цих інвестицій зроблені українськими підприємствами, зареєстрованими по виду економічної діяльності «операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг і надання послуг підприємцям». Але шила в мішку не приховаєш. Спочатку в українських, а потім і в закордонних ЗМІ з'явилася інформація, що основні мільярди виведені

Але вищевикладене - тільки запал у детективі про подорож грошей українських платників податків. Виявляється, що в 2007 році й Кіпр посів перше місце по обсягах прямих інвестицій… в Україну. На 1 січня 2008 року вони склали 5 млрд. 941,8 млн. доларів.

Що це означає? Ви, напевно, чули таке слово «оффшор»? Оффшор - це статус деяких держав або окремих регіонів, що дозволяє зареєстрованим у них фірмам платити мінімальні податки. Приміром, в Україні ставка податку на прибуток підприємства - 25%, на Кіпрі ж вона виміряється однозначними цифрами. Тому туди на підставні фірми-одноденки й перекачують свої капітали українські нувориші. Ну, а потім кошти, виведені в Кіпр і інші оффшоры з метою ухиляння від сплати податків, благополучно вертаються в Україну у вигляді прямих, уже не оподатковуваних податком, інвестицій на покупку банків, підприємств, нерухомості й т. п.

От кілька прикладів «інвестицій» з Кіпру в 2007 році. У березні минулого року Антимонопольний комітет України дозволив компанії «GULOVA ENTERPRISES LIMITED» (м. Лимассол, Кіпр), що займається керуванням корпоративними правами, придбати понад 50% акцій ЗАТ «МЛЗ» (Макіївка, Донецька область). У серпні 2007 року раніше ніде не згадувана компанія Trelodia Investments Limited (Кіпр) стала власником 13 млн. 798 тис. 441 простої іменної акції ВАТ «Киевэнерго», що становить 12,73% її статутного фонду. Колишній глава НКРЭ Валерій КАЛЬЧЕНКО й радник Президента Юрій ПРОДАНИЙ затверджували, що новий менеджмент «Киевэнерго» представляє інтереси Донбаської паливно-енергетичної компанії, підконтрольної Ринату Ахметову.

По оцінках Міністерства фінансів України, втрати держбюджету від офшорних схем склали в першому кварталі 2006 року 2,5 млрд. грн. А чого випливало очікувати, якщо частка продукції, що проходить через оффшоры, склала, наприклад, в Індустріального союзу Донбасу й Алчевского металургійного комбінату - 63%, Дніпровського металургійного комбінату - 70%, Запорізького алюмінієвого комбінату - 82%, а в Побужского феронікелевого комбінату, ЗАТ «Юнипласт», Марганецкого горнообогатительного комбінату й ЗАТ «Ильичсталь» - всі 100%. І це далеко не повний перелік. Чи треба говорити про те, який величезна шкода наносить українській економіці ця ситуація? Солідні закордонні інвестори, прекрасно знаючи її, нізащо не понесуть в Україну свої гроші. Для них такі многомиллиардные інвестиції в Україну з Кіпру й інших оффшоров - як яскрава емблема, що означає, що в цій державі процвітає махрова корупція й чесний бізнес тут робити нема чого.

3. Перспективи розвитку міжнародного ринку капіталу та їх рушійних сил

Економічна сутність і роль міжнародного ринку капіталів полягає в перерозподілі ресурсів у глобальному масштабі. Практично в усіх розвинених країнах світу (а останнім часом і в державах із ринковою економікою, що формується) фінансові ринки мають міжнародні відгалуження. У нерезидентів є право купувати цінні папери на національних ринках, а деякі емітовані в даній країні цінні папери можуть бути об'єктом паралельних випусків в іноземних фінансових центрах чи котируватися на їх вторинних ринках. Нові електронні банківські технології значно збільшують ці можливості, надають учасникам точну миттєву інформацію про стан фінансових ринків будь-яких країн і дозволяють опрацьовувати дані у швидкісному режимі.

Очікується, що домінуючі сьогодні ринки стануть інтегрованими до такої міри, що втратять свою національну сутність. За період із середини 80-х років до кінця 90-х на світовому ринку капіталів сталися деякі структурні зміни, оскільки більшість розвинених і деяких країн, що розвиваються, реформували свої ринки цінних паперів, уніфікувавши їх.

Ще 10 років тому понад дві третини ресурсів міжнародного ринку капіталу розміщалися в країнах, що розвиваються, і головними одержувачами були Латинська Америка, Південно-Східна Азія і країни - виробники нафти. Зараз основними одержувачами коштів на міжнародних ринках капіталів є банки і фінансові компанії країн Організації економічного співробітництва та розвитку, позичальниками - уряди, місцева влада й міжнародні фінансові організації.

Комітет експертів ОЕСР, який періодично проводить порівняльний аналіз ринків капіталу, вважає, що, попри національні відмінності ринків капіталів, вони мають подібні риси: високий ступінь монополізації, збільшення ролі держави як боржника, кредитора та гаранта, підвищення ролі інституціональних інвесторів, тенденції до уніфікації, інституціалізації та інтернаціоналізації. З цією метою країни проводять реформи своїх банківських, економічних і кредитних систем і фондової біржі. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495

У даний час інвестори можуть продавати цінні папери на великому та рухливому глобальному фінансовому ринку. Нові інформтехнології розширюють можливості інвесторів з оцінки ризиків, пов'язаних із цінними паперами.

За допомогою нових методів хеджування інвестори можуть ефективніше контролювати ризики, пов'язані з конкретними угодами. Сек'юритизація змушує банки конкурувати з інституціональними інвесторами та іншими фінансовими установами в боротьбі за укладання угод, надаючи більший спектр послуг і вигідніші умови інвесторам; сек'юритизація вигідна для кредитора, оскільки надає йому можливість ефективніше управляти своїми кредитними лімітами й портфелем активів; позичальники можуть ефективніше здійснювати власне фінансування.

У цей самий період відбувалося поглиблення регіональної інтеграції в Європі, Північній і Південній Америці, у країнах Тихоокеанського регіону; Генеральна угода з тарифів і торгівлі була перетворена на Всесвітню торговельну організацію, намітилася тенденція до формування єдиного ринку фінансових послуг, фондові ринки перетворилися на найважливіший елемент мобілізації інвестиційних ресурсів. Все це призвело до того, що в сучасному світі окрема держава неспроможна самостійно вирішувати економічні проблеми.

Інтернаціоналізація економіки набула якісно нового змісту й досягла таких масштабів, що правомірно говорити про глобально інтегровану економіку.

Кредитори й інвестори конкурують один з одним у боротьбі за прибуткові фінансові угоди, тому позичальникам не обов'язково акцентувати свою увагу на окремому секторі ринку, а кредитори й інвестори можуть вибірковіше підходити до своїх фінансових угод, використовуючи свопи і хеджування.

Безсумнівно, найпотужніший ринок капіталу в США. Він регулюється державою і переносить у глобальний масштаб свої тенденції. Держава встановлює такий валютний режим, який розкріпачує фінансовий ринок; лібералізація без рестрикцій забезпечує глобалізацію. Тому саме американський долар (внаслідок ліберальної валютної політики США), а не німецька марка чи ієна (або інші ВКВ), зайняв таке значуще становище у світі, обслуговуючи інтеграцію та переміщення глобальних потоків капіталу.

Американський долар, канадський долар, англійський фунт, японська ієна, німецька марка та інші конвертовані валюти відносно вільно коливаються стосовно одна одної. Їх валютний курс багато в чому визначається незалежними ринковими силами. Коли іноземний інвестор купує паї IBM, вартість цих акцій, виражена у валюті, може змінюватися двома способами. По-перше, її ціна може збільшуватися чи падати залежно від попиту та пропозиції на акції на Нью-Йоркській фондовій біржі. По-друге, вартість може змінитися під впливом валютного курсу долара стосовно валюти інвестора. Японський інвестор в американські акції стежитиме за рухом курсу долар/ієна, а німецький - долар / марка. (Те саме можна сказати й про американського інвестора, який купує паї в неамериканському підприємстві.)

Падіння курсу американського долара стосовно інших валют збільшуватиме вартість інвестицій в іноземні компанії та навпаки.

З іншого боку, розпочавшись в одній державі, фінансова криза швидко виходить за її межі саме внаслідок глобалізації та інтегрованості. 27 листопада 1997 року на світовому фінансовому ринку розпочалася найбільша біржова криза. Можливо, цей день залишиться в історії як «чорний понеділок» - курси акцій компаній в усьому світі стали стрімко падати.

Падіння курсів корпоративних паперів розпочалося в Гонконгу. На думку експертів, поточна валютна криза, приєднання Гонконгу до Китаю і дуже високі курси акцій у Гонконгу призвели до нестабільності ринку цінних паперів, тому що його капіталізація втричі перевищувала обсяг ВВП, тобто вартість підприємств, акції яких обертаються на ринку, була втричі більша ВВП. Азійський ринок мав посипатися, а за ним усі ринки (особливо ринки розвинених країн) - ланцюгова реакція.

Економіка Гонконгу здебільшого штучно прив'язана до американського долара, а економіка Японії перебувала в кризі, її фінансова система виявилася неефективною для запобігання і врегулювання кризи в регіоні. Падіння азійського ринку викликало коливання на інших ринках. Американці стверджували, що (після останньої кризи 1987-го) їх економіка здорова як ніколи. Проте акції провідних компаній (особливо в галузі високих технологій), що повсякчас зростали, почали стрімко падати, вказуючи на непередбачуваність і слабкість світового фондового ринку. Керівники найбільших індустріальних країн почали конфіденційні консультації, планувалася термінова зустріч «вісімки».

На думку експертів, цю кризу можна було передбичати, оскільки останніми роками курси акцій більшості компаній були невиправдано завищеними й мали потребу в коригуванні, яке, проте, стало стихійним. Як вважає глава Федеральної резервної системи США А. Грінспен, жорсткі заходи з врегулювання величезного ринку швидше за все призвели б до зворотного результату. Він стверджує, що в довгостроковій перспективі подібні кризи корисні для США: темпи зростання курсів акцій сповільнюються до стійкішого рівня, а інфляція стає менш обтяжливою. Експерти компанії «Кредит Свісс Ферст Бостон» вважали, що ринок стабілізується на новому рівні.

Поруч із «чорним понеділком» ділова громадськість згодом стала говорити про «золотий вівторок». 28 листопада 1997 року за одну годину індекс Доу Джонса на Нью-Йоркській фондовій біржі зріс на 337,17 пункту і становив 7498 пунктів. Це відновило спокій дрібних і підбадьорило крупних інвесторів. Зокрема, компанія «Майкрософт» втратила в понеділок 2 млрд. дол., а у вівторок повернула 1,8 млрд.; CNN заробила 115 млн. дол., a IBM була готова купити 3,5 млрд. власних акцій. 28 жовтня було продано понад 1 млрд. акцій. У середу на закриття біржі індекс Доу Джонса зріс до 7506 пунктів. У Токіо в середу ситуація стабілізувалася, ціни акцій стали зростати, але повільно. У Гонконгу розпочалися торги, і хоча індекс Хан Сен виріс на 17,5%, експерти вважають, що період різких коливань не закінчений. Спекуляції гонконгівський долар / американський долар, поруч із коливаннями ринку цінних паперів, але в меншій мірі, тривали й 1998 року.

Ринки країн із перехідною економікою (і російський) також відреагували на світову кризу: у Малайзії ринок корпоративних паперів упав на 6% одразу після запровадження урядом обмежень, а в Чехії владі довелося скасувати обмежувальні вимоги, оскільки вони призвели до великих ускладнень для імпортерів і зовсім не вплинули на хід кризи.

Таким чином, розвиток сучасного ринку капіталу стає основною ланкою функціонування світової економіки, куди залучаються нові держави. Глобалізація фінансових ринків і обміну капіталами - неминучий процес, який має позитивні та негативні сторони.

Вивіз капіталу сприяє збільшенню взаємопроникнення національних економік, прискоренню обороту грошей, раціональнішому їх використанню, але поруч йдуть спекулятивні процеси. У капіталообмін втягуються країни, не зовсім готові до фінансової участі, приміром такі, які нещодавно отримали можливість виходу на ринок, в яких підключення до глобального фінансового ринку може викликати системну кризу. Проте сучасний режим валютних курсів дозволяє використовувати й фіксовані паритети; і чимало країн із не досить розвиненою економікою, високим рівнем її відкритості чи сильною залежністю від зовнішнього ринку вдаються до регулярних інтервенцій з метою підтримки стійкості національної грошової одиниці. Така політика виправдовує себе доти, поки валютний орієнтир, разом із яким національна грошова одиниця плаває (приміром, долар США чи євро), залишається стабільним.

Свобода фінансових операцій за відносної відсталості банківської інфраструктури в регіоні зробила ряд держав уразливими перед масштабними спекуляціями на ринках фондових цінностей; виток короткострокових капіталів знекровив їх валютні ринки; підвищення курсу долара США, а разом із ним і курсів деяких місцевих валют зменшило доходи від експорту. У результаті, довелося перейти на режим валютного плавання, зробити правила контролю над рухом капіталу жорсткішими, щоб уникнути негативного впливу валютного чинника на економіку.

Міжнародні потоки приватного капіталу, які прийшли в країну завдяки лібералізації, розглядаються як альтернативне джерело зовнішнього фінансування (особливо країн, що розвиваються) порівняно з кредитуванням, тому МВФ підштовхує країни до лібералізації. У ряді випадків це відіграє позитивну роль, та нерідко фінансова лібералізація (потоків капіталу з і в країну), особливо паралельно швидкій приватизації фінансових інститутів (зокрема, банків), змінює середовище їх функціонування докорінно, і не завжди вони можуть перебудуватися.