Міжнародна економічна інтеграція: сутність, види та особливості

9

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Кафедра МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

КУРСОВА РОБОТА

ЗА КУРСОМ «МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА»

НА ТЕМУ «МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ: СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ОСОБЛИВОСТІ»

Студентка Давидова Ю. О. Керівник: асистент кафедри

Група МЕ-06-Б міжнародної економіки

Іваненко І. А.

___________

(підпис)

Донецьк - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 6

1.1 Поняття міжнародної інтеграції, основні ознаки, умови розвитку, тенденції та учасники 6

1.2 Форми та етапи інтеграційних процесів 12

1.3 Теорії міжнародної економічної інтеграції 16

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ І ПОШИРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТІ 20

2.1 Аналіз розвитку ЕС 20

2.2 Аналіз розвитку НАФТА 26

2.3 Аналіз розвитку СНГ 32

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ 38

3.1 Основні цілі і наслідки міжнародної економічної інтеграції 38

3.2 Головні проблеми світової економічної інтеграції 43

3.3 Місце України в процесах світової економічної інтеграції 48

ВИСНОВКИ 57

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 60

ДОДАТОК А 63

ДОДАТОК Б 65

ДОДАТОК В 67

ДОДАТОК Г 68

ВСТУП

Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності екомік різноманітних країн, розвиток інтеграційних процесів на макро- і мікрорівнях, інтенсивний перехід цивілізованих країн від зачинених національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Однією з аксіом політико-економічного розвитку світової економіки у післявоєнний період є поступовий ріст їх взаємозалежності.

Процес світової економічної інтеграції є зумовленим розвитком та поглибленням світового поділу праці. Від звичайного обміну товарами - до сталої масштабної міжнародної торгівлі товарами та послугами - до інтернаціонального переміщення капіталів та створенню нових виробництв - до щільної виробничої і науково-технічної кооперації - до спільного ведення виробництва і керування. У результаті - національні економіки «проникають» одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних фаз науково-технічної, виробничої, інвестиційної, фінансово-комерційної діяльності. Економічна взаємозалежність країн і народів стає відчутною реальністю. Поступово складаються і стають особливо щільними всебічні світові господарські регіональні зв'язки, які охоплюють багато країн. Міжнародна економічна інтеграція отримує практичне втілення, визначаючи також перспективи подальшого господарського прогресу.

Логіка ринкової економіки та класичної економічної теорії, відкритість та свобода торгівлі також сприяли розвитку інтеграційних процесів. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов та впливу, сприяла більш активному їх включенню до міжнародного поділу праці і кооперацію, у процес широкого міждержавного спілкування. Динамічний розвиток світових продуктивних сил, все більш широке впровадження результатів науково-технічного прогресу відкрили для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного типу відтворення, до формування нового технологічного базису. У результаті відбулося переростання продуктивних сил національно-державних поділів, їх вихід за межі територіальних кордонів. Причому цей процес стосується усіх важливих елементів матеріальної та нематеріальної сфери не тільки товарів, але й капіталу, послуг, робочої сили, усіх стадій суспільного відтворення. Виходячи з цього, а також з того, що Україна зараз є активним учасником інтеграційних процесів, тема даної курсової роботи є дуже актуальною.

Мета даної курсової роботи полягає у дослідженні форм, особливостей та проблем міжнародної економічної інтеграції, у т. ч. й в Україні.

Завдання роботи:

- дослідження теоретичних основ, концепцій та теорій світової економічної інтеграції;

- аналіз основних інтеграційних групувань;

- проаналізувати наслідки та ефекти інтеграційних процесів для країн-учасниць;

- аналіз проблем і перспектив України у світових інтеграційних процесах.

Предметом дослідження є міжнародні економічні інтеграційні процеси як сфера міжнародних економічних відносин.

Об'єктом дослідження виступає міжнародна економічна інтеграція.

Методами дослідження в даній курсовій роботі є різноманітні загальнонаукові методи дослідження, у т. ч. системного, порівнювального, історичного аналізу, методи будування таблиць, методи статистичного аналізу.

Дана курсова робота структурно складається з вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури, що містить 34 джерела.

У першому розділі роботи вивчаються проблеми теорії міжнародної економічної інтеграції, розглядаються форми та етапи інтеграції, торії міжнародної інтеграції.

Другий розділ роботи присвячений аналізу особливостей розвитку основних інтеграційних групувань, таких, як Європейський Союз, НАФТА та СНД.

У третьому розділі роботи розглядаються та аналізуються основні цілі та наслідки (як позитивні, так і негативні) міжнародної економічної інтеграції, головні інтеграційні проблеми та перспективи, а також досліджується місце України у процесах світової економічної інтеграції.

На основі викладеного вище, для досягнення поставленої мети та вирішення названих завдань слід, перш за все, розглянути теоретичні питання досліджуваної проблеми.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1.1 Поняття міжнародної інтеграції, основні ознаки, умови розвитку, тенденції та учасники

Існує багато визначень поняття міжнародної економічної інтеграції. Нижче приведені декілька з них.

Міжнародна економічна інтеграція -- це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики. [1]

Поняття «міжнародна економічна інтеграція» можна визначити як об'єктивний, усвідомлений та спрямований процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем, що мають потенціал саморегулювання і саморозвитку, і в основі котрих лежить економічний інтерес самостійних суб'єктів господарювання і міжнародне розподілення праці. Саме цим заперечується розуміння інтеграції як свідомо регулюємого або тільки стихійного ринкового процесу. Це дві нерозривні сторони одного й того ж процесу. Основною метою інтеграції є нарощення об'єму товарів та послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності у міжнародних масштабах.

Вплив на процеси міжнародної економічної інтеграції, її основні ознаки, умови та рівні розглянено у табл. 1.1.

На макрорівні міжнародної економічної інтеграції процес інтеграції йде через взаємодію окремих фірм прилеглих країн на основі формування різноманітних економічних відношень між ними, у тому числі створення філій за кордоном. На міждержавному (макро-) рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об'єднань держав і узгодження національних політик.

Таблиця 1.1

Ознаки, умови та рівні міжнародної економічної інтеграції [2]

Динамічний розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений	Основні ознаки інтеграції	Умови інтеграції	Рівні інтеграції
· економічним розвитком країн, їх груп та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів; · закономірностями науково-технічного прогресу; · тенденціями демографічного розвитку; наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, економічної, охорони навколишнього середовища, використання світового океану та космосу, економічного зростання та народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); · різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.	· взаємопроникнення и переплетіння національних виробничих процесів; · на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасників; · необхідність та цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; поява міждержавних (наднаціональних або наддержавних) структур (інституціональні структури); · усунення обмежень; узгодження · законодавств та стандартів; · єдина зовнішня торгівельна політика; узгодження внутрішньої політики (економічної, соціальної та ін.)	· розвинена інфраструктура; · наявність політичних рішень уряду (створення умов для інтеграції - політична і економічна база); · правові та соціально-культурні умови.	1. Макроекономічний (державний рівень). 2. Мікроекономічний (між фірмовий - ТНК).

Бурхливий розвиток між фірмових зв'язків породжує необхідність міждержавного (а іноді і наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечування вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили між країнами у рамках даного регіону, на узгодження и проведення спільної економічної, валютно-фінансової, науково-технічної, соціальної, зовнішньої та оборонної політики. У результаті - створюються цілісні регіональні господарчі комплекси з єдиною валютою, інфраструктурою, спільними економічними задачами, фінансовими фондами, спільними наднаціональними і міждержавними органами управління. [3]

Перепони на шляху інтеграції держав, що розвиваються [4]:

1. Держави, яки інтегруються, слабко доповнюють економіки одна одної, що стримує процес інтеграції; звідси виникає необхідність структурних змін.

2. Не розвинена інфраструктура.

3. Відмінності рівней і потенціалів розвитку.

4. Політична нестабільність.

Економічна інтеграція має у своїй основі ряд об'єктивних факторів, серед яких найважливіше місце займають [5]:

· глобалізація господарського життя;

· поглиблення міжнародного розподілення праці;

· загальносвітова за своїм характером науково-технічна революція;

· підвищення відкритості національних економік;

· соціально-економічна однорідність національних підприємств;

· близькі рівні розвитку груп держав;

· тривала співпраця;

· спільні кордони та умови розвитку;

· розвиток комунікаційних можливостей;

· тісне переплетіння економік на мікрорівні;

· спільність культурних і історичних традицій;

· цілеспрямована політика державних органів і партій держав щодо інтеграційних процесів;

· об'єктивна необхідність спільного рішення глобальних проблем людства.

Усі ці фактори взаємообумовлені.

У сучасних умовах розвиток сталих економічних зв'язків між країнами і особливо між їх фірмами на основі міжнародного розподілення праці прийняло глобальний характер. Все більша відкритість національних економік, розверчення НТР, міжнародна торгівля, міграція капіталу, сучасні системи транспорту, зв'язку і інформації сприяли переходу процесу інтернаціоналізації господарського життя на такий рівень, на котрому виникла глобальна мережа взаємозв'язків у цілісному світовому господарстві з активною участю у ньому основної маси фірм більшості країн світу.

Глобалізація господарського життя найбільш інтенсивно йде на регіональному рівні, оскільки більшість фірм має контакти з фірмами сусідніх країн. Тому одна з основних тенденцій глобалізації світового господарства - створення навколо тієї чи іншої країни або групи найбільш розвинених країн інтеграційних зон, крупних економічних мегаблоків.

Наприклад:

· США - на американському континенті;

· Японія та США - у Тихоокеанському регіоні;

· Провідні західноєвропейські держави - у Західній Європі.

В свою чергу у рамках регіональних інтеграційних блоків іноді формуються субрегіональні осередки інтеграції, що особливо характерно для Тихоокеанського регіону.

Продовжується поглиблення міжнародного поділу праці. Під впливом НТП усилюється предметний, технологічний розподіл праці на міжфірмовому та міждержавному рівнях. Посилюється взаємозв'язок (взаємозалежність) виробників окремих країн на основі не тільки обміну результатами праці, а й організації спільного виробництва на базі кооперування, комбінування, взаємодоповнюваності виробничо-технологічних процесів. Інтенсивний розвиток кооперування між фірмами різних країн призвів до появи крупних міжнародних виробничо-інвестиційних комплексів, ініціаторами створення яких частіше за усе є ТНК.

Фактор, що стимулює інтеграційні процеси - підвищення відкритості національних економік.

Характерними рисами відкритої економіки є [7]:

· глибока втянутість економіки країни у систему світо господарчих відношень;

· послаблення або повна ліквідація обмежень на міждержавні пересування товарів, капіталу, робочої силі;

· можливість конвертування національних валют.

Головні учасники та організатори інтеграційного процесу [8]:

· держави;

· партії;

· ТНК;

· громадські організації.

Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок [9]:

· усунення дискримінації та бар'єрів між країнами -- учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили і підприємництва;

· стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;

· динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва;

· забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний та політичний союзи) характерні:

· синхронізація процесів відтворення у межах груп країн;

· створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік і пріоритетом власного поділу праці;

· особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи;

· узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами.

Тенденції міжнародної економічної інтеграції:

1. Глобалізація світової економіки - розвиток міжнародних економічних відносин впливом спеціалізації і розподілом праці приводить до глобалізації. Основні риси глобалізації:

- змінюється вид виробництва, він переходить до міжнародної форми у вигляді ТНК;

- нововведення змісту виробництва і обміну через вплив спеціалізації, тобто орієнтація національної економіки на міжнародні стандарти;

- міжнародні центри управління, міжнародні системи інформації, система міжнародних стандартів (ГАТТ, МВФ, органи ООН та ін.).

2. Регіоналізація - історично сформована регіональна відповідність єдиним економіко-географічним, культурним нормам і т.д.

1.2 Форми та етапи інтеграційних процесів

XVII - перша половина ХХ ст. стали епохою формування незалежних національних держав, у другій половині ХХ ст. почався протилежний процес. Ця нова тенденція спочатку (з 1950-х) отримала розвиток тільки у Європі, але згодом (з 1960-х) розповсюдилася і на інші регіони. Багато країн добровільно відмовляються від повного національного суверенітету і створюють інтеграційні об'єднання з іншими державами. Головною причиною цього процесу є прагнення до підвищення економічної ефективності виробництва.

Міжнародна економічна інтеграція мас декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів.

Щодо рівнів інтеграції, то вони визначаються таким чином:

1. Взаємодія на рівні приватного підприємства та організації. Міжнародна інтеграційна практика свідчить; саме на їхню долю припадає значний тягар забезпечення інтеграційного процесу.

2. Взаємодія на рівні держав. На цьому рівні забезпечується інтегрування основних ланок національних економік, а також створення юридично-правових норм та умов інтеграційного процесу.

3. Соціально-політичний рівень розвитку інтеграційного процесу. На цьому рівні створюються політичні, культурні, релігійні, чисто людські передумови успішного розвитку інтеграційного процесу.

4. Рівень власне інтеграційного об'єднання чи угруповання Це рівень міжнародної економічної спільності з притаманними ій економічними інтересами, з властивими їй характерними рисами та особливостями. Саме на цьому рівні інтеграційне об'єднання виступає як суб'єкт міжнародних економічних відносин, не позбавляючи такого статуса жодну з країн-інтегрантів. [10]

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить декілька етапів, кожний з яких передбачає більш широку інтеграцію та має свої особливості (табл.1.2).

Таблиця 1.2

Форми економічної інтеграції

Форма економічної інтеграції	Скасування тарифів та квот між учасниками	Єдина торгівельна політика щодо третіх країн	Скасування обмежень на рух виробничих факторів	Гармонізація економічної політики та інституцій	Єдина валюта, єдина валютна політика
1. Зона вільної торгівлі	Так	Ні	Ні	Ні	Ні
2. Митний союз	Так	Так	Ні	Ні	Ні
3. Спільний ринок	Так	Так	Так	Ні	Ні
4. Економічний союз	Так	Так	Так	Так	Ні
5. Повна економічна інтеграція	Так	Так	Так	Так	Так

Зона вільної торгівлі виникає тоді, коли група країн скасовує обмеження на взаємну торгівлю, але, разом з цим, кожна країна-учасниця зберігає свою власну систему тарифів і квот на торгівлю з третіми країнами. Іншими словами, це зона, в межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Розрізняють повну та промислову зони вільної торгівлі. Промислова зона вільної торгівлі репрезентує незначну ступінь економічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами. Прикладом промислової зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Митний союз - це інтеграційне об'єднання, утворюється тоді, коли країни-учасниці усувають будь-які обмеження на взаємну торгівлю, а також вводять спільну систему тарифів і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Спільний ринок - це митний союз з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількості законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування наднаціональних органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції - економічного союзу.

Економічній союз - складна форма міждержавної економічної інтеграції, що потребує проведення єдиної економічної і валютно-фінансової політики, створення системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів.

Повна економічна інтеграція (економічний і валютний союз/політичний союз) - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного і валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ. [11]

Приклади форм міжнародної економічної інтеграції наведені у табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Ступені розвитку регіональної економічної інтеграції

Ступені	Приклади
1. Зона вільної торгівлі	ЄЕС у 1958-1968 ЄАВТ з 1960 НАФТА з 1988 МЕРКОСУР з 1991
2. Митний союз	ЄЕС у 1968-1986 МЕРКОСУР з 1996
3. Спільний ринок	ЄЕС у 1987-1992
4. Економічний союз	ЄС з 1993
5. Повна економічна та політична інтеграція	Поки що прикладів немає

Таким чином, можна виділити чотири етапи встановлення і розвитку міжнародної економічної інтеграції:

1. Створення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів та інших обмежень між країнами-учасниками.

2. Створення митного союзу з установленням єдиних тарифів у торгівлі і у русі робочої сили та капіталу.

3. Виникнення економічного союзу, що являє собою начальну фазу реальної економічної інтеграції.

4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання.

Останні два етапи можуть включати у себе певні складові, пов'язані зі специфікою того чи іншого інтеграційного групування. Більшість з існуючих у світі інтеграційних групувань знаходяться поки що на стадії формальної інтеграції, тобто проходять перший та другий етапи інтеграційного розвитку. У цілому послідовний розвиток форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики як внаслідок об'єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створення нових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні та дійові механізми й інструменти забезпечення групової економічної безпеки.

1.3 Теорії міжнародної економічної інтеграції

У теорії економічної інтеграції виділяється ряд напрямків, які відрізняються перед усе різними оцінками інтеграційного механізму. Це неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неокейнсіанство, диріжистські напрямки та ін. [12]

Представники раннього неолібералізму (1950 - 1960 рр.) - швейцарський економіст Вільгельм Репке та француз Моріс Алле під повною інтеграцією розуміли створення єдиного ринкового простору у масштабі декількох держав, функціонування котрого здійснюється на основі дії стихійних ринкових сил і вільної конкуренції незалежно від економічної політики держав і існуючих національних і міжнародних правових актів. Втручання ж держави у сферу міжнародних економічних відношень приводить на їхній погляд до таких негативних явищ, як інфляція, розбалансування міжнародної торгівлі, розлад платежів.

Проте, розвиток міжнародної економічної інтеграції, формування регіональних міждержавних союзів при активної участі держав показали неспроможність поглядів ранніх неолібералів. Представник пізнього неолібералізму - американський вчений Бела Беласса вважав, що економічна веде до більш інтенсивної участі держав в економічних справах. Велика увага приділялася еволюції інтеграції, що відбувається на сонові як економічних, так і політичних процесів.

У середині 60-х рр. виник напрямок корпораціоналізму, представники якого - американські економісти Сідней Рольф і Юджин Ростоу виявили новий стрижень інтеграції. Вони вважали, що у протилежність ринковому механізму та державному регулюванню функціонування ТНК спроможне забезпечити інтегрування міжнародної економіки, її раціональний і збалансований розвиток.

Представники структуралізму - шведський економіст Гуннар Мюрдаль та ін. критично відносилися до ідеї повної лібералізації руху товарів, капіталу і робочої сили в інтегрованому просторі, вважаючи, що вільне функціонування ринкового механізму може привести до визначених диспропорцій у розвитку і розміщенні виробництва, поглибленню нерівності у прибутках. Економічна інтеграція розглядалася як глибокий процес структурних перебудов в економіці інтегруючих держав, у результаті яких виникає якісно новий інтегрований простір, більш досконалий господарський організм. На їхню думку, полюсами розвитку інтеграції є крупні фірми, промислові компанії, цілі галузі промисловості.

У 70-х рр. широке розповсюдження отримали ідеї неокейнсіанства, представники якого - американський економіст Ричард Купер та ін. - зокрема, вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає у тому, як захистити різноманітні вигоди широкої міжнародної економічної взаємодії від обмежень і одночасно зберегти максимальну для кожної держави ступінь свободи. Неокейнсіанці висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший - інтеграція з наступною втратою національної свободи, але обов'язковим узгодженням економічних цілей і політики; другий - інтеграція при умовах якнайбільшого збереження національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути наведений у чистому вигляді, вони вважали необхідним їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої та зовнішньої господарської політики інтегруючих сторін.

Різновидом неокейнсіанського напрямку є диріжизм, теоретики якого також заперечують вирішальну роль в інтеграційних процесах ринкового механізму і вважають, що створення і функціонування міжнародних економічних структур можливо на основі розробки інтегруючими сторонами спільної економічної політики, узгодження соціального законодавства, координації кредитної політики. Наданий напрямок економічної думки представлен голландським вченим Яном Тінбергеном.

Значну роль у розвитку теорії міжнародної економічної інтеграції відіграли російські економісти. М. П. Шмєлєв пов'язує витоки світових інтеграційних процесів з потребами сучасного міжнародного розподілення праці, розвитком науково-технічного прогресу, поглибленням міжнародної спеціалізації та кооперації господарчих структур окремих держав. Найбільш важливими характеристиками інтеграції він вважає міждержавне регулювання економічних процесів, поступове формування інтеграційного господарчого комплексу з спільними пропорціями і спільною структурою відтворення; усунення адміністративних і економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному пересуванню у межах регіону товарів, капіталу і робочої сили; вирівнювання рівней економічного розвитку інтегруючих країн.

Зараз у зв'язку з розширенням ЄС за рахунок вступу до нього нових держав розроблен ряд моделей подальшого розвитку європейської інтеграції шляхом її поглиблення, серед яких виділяються моделі «ступеневої інтеграції», «Європи концентричних кіл», «диференційованої інтеграції». В основі перших двох моделей покладена ідея створення в ЄС «ядра» з найбільш розвинених країн, навколо котрих формуються «кола» з країн з меншою глибиною інтеграції. Модель «диференційованої інтеграції» походить з того, що географічне розширення ЄС повинно змінити концепцію інтеграції і передбачає диференціацію швидкості інтеграційних процесів по різним країнам. Як і «ступенева», «диференційована» інтеграція переслідує мету поглиблення інтеграційних процесів, але при цьому виключає необхідність підписання договорів і обмеження часу. Передбачається також створення «ядра» з різним складом учасників.

Висновки до Розділу І

Інтеграція - це особливий етап у процесі інтернаціоналізації господарського життя, який веде до створення нової якості - цілісності відокремленого господарського комплексу декількох країн (однорідний, внутрішньо злитий господарський механізм). Основними факторами, які сприяють процесу міжнародної економічної інтеграції є регіоналізація, глобалізація господарського життя, а також міжнародне розподілення праці.

При інтеграції відбувається переплетіння національних виробничих процесів, глибокі структурні зміни у економіці інтегруючих країн та виникають міждержавні регулюючі структури. Міжнародна економічна інтеграція означає допомогу між національними господарствами різних країн, ліквідація бар'єрів у торгівлі між країнами, сукупність ринків кожної з країн з метою створення єдиного спільного ринку. Найчастіше організаторами інтеграційних процесів виступають держави, партії, ТНК та громадські організації.

Основними етапами процесу міжнародної інтеграції є зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, валютний союз та політичний союз. Інтеграційний механізм по-різному оцінюється у різних теоріях міжнародної економічної інтеграції. У зв'язку з розширенням інтеграційних процесів на сучасному етапі розвитку світової економіки виникають нові теоретичні моделі інтеграції.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ І ПОШИРЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТІ

2.1 Аналіз розвитку ЄС

Найбільшого ступеню зрілості досягнув інтеграційний господарчий комплекс у Західній Європі, де у 1957 р. біло створено Європейська економічна спільнота (ЄЕС). Сучасна історія створення та розвитку Європейського Союзу починається з 1951 року. У квітні цього року було підписано договір про Європейське об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС, ECSC -- European Coal and Steel Community), у яке увійшли 6 країн - Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ціллю договору було об'єднання європейських ресурсів по виробництву сталі та вугілля, договір став дійсним у 1952 році. Це була свого роду передісторія західноєвропейської інтеграції. Реальний відлік її виникнення і розвитку починається з 1957 року, коли ті ж країни підписали договори про створення Європейської економічної спільноти (ЄЕС, EEC -- European Economic Community) та Європейської спільноти по атомній енергетиці (Євратом, Euratom -- European Atomic Energy Community). До складу спільноти увійшли країни з високим рівнем розвитку, що визначило високі темпи його економічного росту протягом наступних 15 років. Подальше розширення ЄС можна побачити у табл. 2.1. Найбільш важливим та широким по сфері компетенції з цих трьох європейських спільнот було ЄЕС, так що у 1993 році воно було офіційно перейменоване у Європейську спільноту (ЄС, EC -- European Community).

Процес розвитку і перетворення цих європейських спільнот у сучасний Європейський союз проходив шляхом, по-перше, передачі все більшого числі функцій управління на наднаціональний рівень та, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції.

Таблиця 2.1

Історія розширення ЄС

Рік	Країна	Загальна кількість членів
1957	Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція	6
1973	Велика Британія, Данія, Ірландія	9
1981	Греція	10
1985	Ґренландія (автономна територія Данії) виходить із спільноти	10
1986	Португалія, Іспанія	12
1990	Німецька Демократична Республіка (приєдналася до Західної Німеччини)	12
1995	Австрія, Фінляндія, Швеція	15
2004	Угорщина, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія	25
2007	Болгарія, Румунія	27

Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заява про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.).

З 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом на вступ до ЄС. Європейські амбіції Туреччини сягають 1963 року, коли у Анкарі було укладено відповідну угоду. Офіційно, попередні переговори розпочалися у жовтні 2005-го року. Однак аналітики прогнозують можливий вступ Туреччини у 2015-му році. Туреччина має здійснити деякі необхідні соціальні і економічні реформи. Інша проблема те, що лише 3 % території Туреччини належить до Європейського континенту, хоча формально, відповідно до Копенгаґенських критеріїв географічних вимог немає.

Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема, негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.

Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Сербія офіційно визнані потенційними кандидатами. [14]

За оцінкою на 2006 рік повний ВВП країн-учасниць ЄС становить 13,08Ч10¹² , а на душу населення $29900.

Можна сказати, що за час свого існування динаміка частки внутрішнього регіонального експорту країн-учасниць ЄС була досить стабільною і це інтеграційне об'єднання посідає велике місце у процесах взаємної торгівлі зі країнами-партнерами у їх спільній зовнішній торгівлі, про що свідчать дані з таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Динаміка частки внутрішнього регіонального експорту у загальному експорті країн-учасниць деяких інтеграційних групувань у 1970-2006 рр. [15]

Інтеграційні групування	1970	1980	1985	1990	2006
Європейський союз, ЄС	60%	59%	59%	62%	60%
Північноамериканська зона вільної торгівлі, НАФТА				41%	47%
Асоціація держав Південно-східної Азії, АСЕАН	23%	17%	18%	19%	22%
Південноамериканський спільний ринок, МЕРКОСУР				9%	20%
Економічне співтовариство держав Західної Африки, ЄКОВАС		10%	5%	8%	11%
Організація економічного співробітництва центральноазіатських держав, ОЄС-ЄКО	3%	6%	10%	3%	3%
Карибська спільнота, КАРИКОМ	5%	4%	6%	8%	4%

Таким чином, внутрішній регіональний експорт країн Європейського Союзу зазнав невеликого спаду у 80-х рр., але згодом стабілізувався і зупинився на рівні 1970 р. Щодо НАФТИ, то частка експорту цього інтеграційного групування за 6 років зросла на 6%. АСЕАН протягом 80-х рр. зменшив частку експорту і на 1996 р. так і не зміг досягти рівня 1970 р. (23%). Спостерігається бурхливий зріст частки експорту країн МЕРКОСУР. За 6 років вона збільшилася на 11%. У країнах ЄКОВАС у 1985 та 1990 рр. відбулося зменшення частки внутрішнього регіонального експорту, але у 1996 р. частка збільшилася до 11%. Експорт країн ОЄС-ЄКО досягнув найбільшої частки у 1985 р., але переважно він складає близько 3%. Країни-учасниці КАРИКОМ досягнули найбільшої частки експорту у 1990 р. (8%), але до 1996 р. ця частка зменшилася у два рази.

На початковому етапі розвитку конкуренцію ЄС намагалось складати інше інтеграційне групування - Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), але внаслідок сильної різнорідності країн-учасниць згодом не набула такого значення, як ЄС. Досягненню успіху ЄС також сприяло те, що спільнота мала три центри сили (ФРН, Франція, Італія) і найбільш сильна країна ЄЕС не мала абсолютної переваги (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Співвідношення економічної потужності в ЄЕС та ЄАВТ, 1960 [16]

ЄЕС	ЄАВТ
Країни	Національний прибуток (млрд. дол.)	Національний прибуток на душу населення (дол.)	Країни	Національний прибуток (млрд. дол.)	Національний прибуток на душу населення (дол.)
ФРН	51,6	967	Велика Британія	56,7	1082
Франція	39,5	871	Швеція	10,9	1453
Італія	25,2	510	Швейцарія	7,3	1377
Голландія	10,2	870	Данія	4,8	1043
Бельгія	9,4	1000	Австрія	4,5	669
Люксембург			Норвегія	3,2	889
			Португалія	2,0	225
Загалом	135,9	803		89,4	1011

Очевидно, що найбільший національний прибуток по цим двом об'єднанням має Велика Британія (56,7 млрд. дол.), а найменший - Португалія (2,0 млрд. дол.). Щодо ЄЕС, то ФРН характеризується найбільшим рівнем національного прибутку (51,6 млрд. дол.), а найменшим - Бельгія та Люксембург (9,4 млрд. дол.). По ЄАВТ відповідно Велика Британія (56,7 млрд. дол.) та Португалія (2,0 млрд. дол.). Найбільший національний прибуток на душу населення по ЄЕС та ЄАВТ припадає на Швецію (1453 дол.), найменший - на Португалію (225 дол.). По ЄЕС найбільший рівень національного прибутку на душу населення спостерігається у Бельгії та Люксембурзі (1000 дол.), а по ЄАВТ - у Швеції (1453 дол.). Найменший рівень відповідно мають Італія (510 дол.) та Португалія (225 дол.)

Європейський союз є найбільш розвиненим інтеграційним групуванням серед усіх, що існують у світі. Побачити це можна завдяки порівняльній характеристиці інтеграційних групувань у табл. 2.4.

Таблиця 2.4

Порівняльна характеристика ЄС, НАФТА і АТЕС на 2007 р.

Характеристики	ЄС (з 1958)	НАФТА (з 1988)	АТЕС (з 1989)
Кількість країн на початок 2007 р.	27	3	21
Рівень інтеграції	Економічний союз	Зона вільної торгівлі	Формування зони вільної торгівлі
Розподіл сил у середині блоку	Поліцентричність за загальним лідерством Німеччини	Моноцентричність (США - абсолютний лідер)	Поліцентричність за загальним лідерством Японії
Ступень різнорідності країн-учасниць	Найбільш низький	Середній	Найбільш високий
Розвиток органів наднаціонального керування	Система органів наднаціонального керування (Рада ЄС, Європейська комісія, Європарламент та ін.)	Спеціальних органів наднаціонального керування немає	Органи наднаціонального керування вже є, але не грають великої ролі
Доля у світовому	40%	17%	42% (без країн НАФТА
експорті у 2007			- 26%)

Таким чином, можна зробити висновок, що за рівнем інтеграції найбільш розвиненим є ЄС, до того ж його країни-учасниці складають вагому долю у світовому експорті. Члени ЄС характеризуються найбільш низьким ступенем різнорідності, має розвинену систему органів наднаціонального керування. Друге місце посідає НАФТА - зона вільної торгівлі з середнім рівнем різнорідності країн-учасниць, яка знаходиться на третьому місці за долею у світовому експорті. На останньому місці знаходиться АТЕС. Це об'єднання знаходиться тільки на ступені формування зони вільної торгівлі, має найбільш високий ступінь різнорідності членів, проте посідає друге місце за долею у світовому експорті (без країн НАФТА).

Порівняти динаміку Єврозони з динамікою країн світу можна за допомогою табл. 2.5.

Таблиці 2.5

Порівняльна характеристика динаміки ВВП у країнах світу [17]

Роки	Світовой ВВП р/р, %	ВВП США р/р, %	ВВП Єврозоны р/р, %	ВВП Німеччини р/р, %	ВВП Великої Британии р/р, %	ВВП Японії р/р, %	ВВП Китаю р/р, %	ВВП Росії р/р, %
1983	-	4,3	-	1,8	3,5	2,4	-	-
1984	-	7,2	-	2,8	2,6	3,9	-	-
1985	-	4,1	-	2	3,6	4,5	-	-
1986	-	3,5	-	2,3	4	2,8	-	-
1987	-	3,4	-	1,5	4,6	5	-	-
1988	-	4,1	-	3,7	5	6,7	-	-
1989	-	3,5	-	3,6	2,2	4,3	-	-
1990	-	1,9	-	5,7	0,8	6,0	-	-0,1
1991	-	-0,2	-	5	-1,4	2,2	15,0	-8,0
1992	-	3,3	1,5	2,2	0,2	1,1	8,7	-18,0
1993	-	2,7	-0,8	-1,1	2,3	-1,0	14,4	-14,0
1994	-	4	2,4	2,3	4,4	2,3	23,1	-21,0
1995	-	2,5	2,2	1,7	2,9	2,4	9,7	-3,0
1996	-	3,7	1,4	0,8	2,8	3,6	8,8	-5,0
1997	4,2	4,5	2,3	1,4	3,3	0,6	0,9	0,9
1998	2,9	4,2	2,9	2	3,1	-1,0	-4,5	-4,5
1999	3,7	4,4	2,8	2	2,9	0,9	3,2	3,2
2000	4,5	3,7	3,5	2,9	3,9	3,0	9,0	9,0
2001	2,2	0,8	1,6	0,8	2,3	-1,2	5,0	5,0
2002	2,4	1,9	0,9	0,2	1,8	1,1	4,0	4,0
2003	2,9	3,0	0,5	-0,1	2,2	3,3	5,9	5,9
2004	3,8	4,0	2,1	2,0	2,6	2,6	4,8	4,8
2005	4,1	3,5	3,0	3,0	3,0	3,0	4,8	4,8
2006	3,2	3,3	2,6	2,4	2,6	2,7	10,6	7,0
2007	3,3	2,4	2,1	1,0	2,3	2,3	9,5	6,0

Таким чином, поступовий розвиток ЄС не означає відсутності цього процесу і труднощів, які його супроводжують. Є у наявності міждержавні і внутрішньодержавні диспропорції, які виникли у результаті приєднання нових членів ЄС. Значні проблеми виникали і виникають у процесі виконання єдиної аграрної політики, єдиних централізованих цін на основні види сільськогосподарської продукції. Визиває тривогу також падіння конкурентоспроможності європейських товарів на міжнародних ринках, зменшення долі ЄС у світовій торгівлі, відставання від США у комп'ютерізації та ін.

2.2 Аналіз розвитку НАФТА

Іншим прикладом інтеграційних тенденцій, що розвиваються вже не в Європі, а в Північній Америці, є НАФТА. За підрахунками спеціалістів, це об'єднання об'єднує сьогодні територію з населенням понад 430 млн. чоловік; на нього припадає понад 20% обсягу світової торгівлі. Щорічне виробництво товарів і послуг цими країнами складає 7 трлн. долл. США.

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі була створена шляхом підписання угоди в грудні 1992 р. між трьома країнами - США, Канадою і Мексикою, що вступили в силу з 1 січня 1994 р. Згідно з цію угодою, з січня 1994 року розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 році. Виникненню НАФТА передувала угода між США і Канадою (1989 р.) про зону вільної торгівлі, що поклала початок інтеграції в Північної Америці. Мексика приєдналася до угоди в лютому 1991 р. Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в системі світових господарських зв'язків інтеграційне угруповання об'єднало найбільш високо розвинуті країни сучасності з однією з країн, що розвивається, яка ледь піднялась до рівня «нових індустріальних середніх держав». [18] Можна сказати, що США мали безумовну ініціативу та лідерство у створені НАФТА, про що свідчить економічний потенціал учасників об'єднання на час його формування (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Економічний потенціал учасників НАФТА на момент формування

Країни-учасниці	ВВП	ВВП на душу населення
США	100%	100%
Канада	9,4%	87,7%
Мексика	5,5%	15,5%

У рамках НАФТА передбачено заходи для лібералізації руху товарів, послуг і капіталів через кордони, що розділяють три країни. В угоді передбачено захист північноамериканського ринку від експансії азіатських і європейських компаній, що намагаються обминути американські митні бар'єри шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику. Досягнуто згоди про ліквідацію більшості тарифів на продукцію сільського господарства, за винятком обмежень у торгівлі кукурудзою, цукром, деякими овочами і фруктами, а також про поступову (протягом 10 років) ліквідацію митних бар'єрів у торгівлі автомобілями і текстилем.

У цілому НАФТА - молоде економічне формування. Механізми співробітництва НАФТА знаходяться в стадії формування.

Згідно з табл. 2.2, члени НАФТА торгують в основному з країнами-учасницями ЄС і доля взаємної торгівлі зростає (як в ЄС, так і в НАФТА). Це свідчить про високу ступінь взаємозлиття.

Згідно з таблицями 2.4 і 2.6 можна виділити особливості НАФТА як інтеграційного об'єднання.

По-перше, Північно-американська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві -- це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою воно об'єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни.

По-друге, країни, що об'єднались в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне, це не є винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого поряд з такими велетнями Латинської Америки, як Бразилія та Аргентина, входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку.

По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США -- світовий лідер з науково-технічним потенціалом та конкурентноспроможною економікою.

Основні торговельні та інвестиційні канали в межах угруповання спрямовані переважно зі США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади і Мексики припадає на торгівлю зі США. Що до канадсько-мексиканських торгівельних та інвестиційних зв'язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.

По-четверте, угода має широко масштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами -- інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

По-п'яте країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів -- Західної Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.

На відміну від Європейського Союзу, що піднявся на найвищий інтеграційний щабель, НАФТА не має досконалої структури національних органів регулювання тристоронніх відносин, що на даний час цілком улаштовує Канаду і Мексику, які вбачають в ній загрозу політичній та економічній незалежності. Зрештою, зона вільної торгівлі -- це перший етап у міжнародній економічній інтеграції, і йому притаманні свої інституційні механізми.

Порівняти НАФТА з іншими блоками можна за допомогою Табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Порівняння регіональних блоків 2004 рік [19]

Регіональний блок	Площа (км2)	Населення	ВВП (ППС) ($US) ВВП (млн.)	ВВП (ППС) ($US) ВВП на душу населення	Країни-учасниці
ЄАВТ (EFTA)	529,600	12,233,467	471,547	38,546	4
ЄС (EU)	4,325,675	496,198,605	12,025,415	24,235	27
ЄврАзЕС (EurAsEC)	20,789,100	208,067,618	1,689,137	8,118	6
СААРК (SAARK)	5,136,740	1,467,255,669	4,074,031	2,777	8
ССАГПЗ (GCC)	2,285,844	35,869,438	536,223	14,949	6
НАФТА (NAFTA)	21,588,638	430,495,039	12,889,900	29,942	3
АСЕАН (ASEAN)	4,400,000	553,900,000	2,172,000	4,044	10
PARTA	528,151	7,810,905	23,074	2,954	14+2
КАРИКОМ (CARICOM)	462,344	14,565,083	64,219	4,409	14+1
CSN	17,339,153	370,158,470	2,868,430	7,749	10
CACM	422,614	37,816,598	159,536	4,219	5
Agadir	1,703,910	126,066,286	513,674	4,075	4
BAC (EAC)	1,763,777	97,865,428	104,239	1,065	3
COMESA	3,779,427	118,950,321	141,962	1,193	5
ЄКОВАС (ECOWAS)	5,112,903	251,646,263	342,519	1,361	15
ЦАВЄС (CEMAC)	3,020,142	34,970,529	85,136	2,435	6
SACU	2,693,418	51,055,878	541,433	10,605	5

Таким чином, НАФТА посідає перше місце площею, що займає, та за обсягом ВВП серед багатьох блоків, з якими її порівнюють. ВВП складає 12,889,900 млн. дол. США. Близьким до цього показника є значення ЄС, хоча до цього групування входить набагато більше держав.

Показники соціально-економічного розвитку країн-членів НАФТА можна побачити у табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Показники соціально-економічного розвитку країн-членів НАФТА у 2007 році [20]

№ п\п	Показник	США	Канада	Мексика	НАФТА
1.	Населення (млн. чол.)	278,2	30,5	97,4	406,1
2.	Територія (тис. кв. км)	9364	9971	1958	21293
3.	ВВП (млрд. дол.)	9152,1	634,9	483,7	10270,7
4.	ВВП на душу населення (млрд. дол.)	32921	20481	4966	25291
5.	Золотовалютні резерви (млрд. дол.)	120,0	56,3	63,6	239,9
6.	Експорт (млрд. дол.)	695,2	238,4	136,7	1070,3
7.	Імпорт (млрд. дол.)	1059,1	220,2	148,7	1428,0
8.	Сальдо (млрд. дол.)	-363,9	18,2	-12,0	-357,7
9.	Доля у світовому експорті (%)	12,8	4,4	2,5	19,7
10.	Експорт послуг (млрд. дол.)	253,4	34,2	11,8	299,4
11.	Імпорт послуг (млрд. дол.)	180,4	38,5	13,8	232,7
12.	Доля у світовому експорті послуг (%)	19,9	2,7	0,9	23,5
13.	Експортна квота (%)	7,6	37,5	28,3	10,4
14.	Інвестиційний клімат (доля іноземного капіталу у загальному обсязі прямих інвестицій, %)	10,6	19,6	10,5	10,2

Таким чином, США є найбільш активною країною НАФТА за усіма показниками, окрім території інвестиційного клімату, де її випереджає Канада.

Економічний ефект від створення НАФТА:

1. Очікування різкого збільшення американського експорту (у 1994 р. американський експорт виріс на 17,5% лише від створення НАФТА), а звідси

2. Збільшення зайнятості.

3. Перенесення трудомістких, наукомістких та брудних виробництв до Мексики.

4. Зниження виробничих витрат, підвищення конкурентоспроможності.

5. Отримання великих фінансових вливань за рахунок лібералізації міграції капіталу (до 8% ВВП Мексики).

6. Зростання зайнятості у Мексиці, приплив нових технологій.

Негативним моментом для Мексики є жорстка конкуренція з боку США та Канади; до 60% сільськогосподарської продукції, що вирощується, стане не конкурентоспроможною.

Наслідками для Канади стали пільгові умови для співробітництва з Мексикою, мексиканський ринок дуже місткий, звідси можливість для Канади різко збільшити свій експорт; зниження витрат на оплату праці.

2.3 Аналіз розвитку СНД

Співдружність Незалежних Держав (СНД) -- міждержавне об'єднання, створене в грудні 1991 року як господарський, політичний та економічний союз 11 колишніх республік СРСР (Азербайджан (1993), Білорусь (1991), Вірменія (1991), Казахстан (1991), Киргизстан (1991), Молдова (1994), Росія (1991), Україна (1991), Таджикистан (1991), Туркменістан (1991), Узбекистан (2000)). У 1993 році до СНД приєдналася Грузія - вийшла зі складу СНД у 2006 році. У 2005 році зі складу СНД вийшов Туркменістан.

У середині СНД укладено дві угоди про поглиблену інтеграцію. У січні 1996 р. Росія, Білорусь та Казахстан уклали згоду про створення Митного союзу, до якого у березні того ж року приєдналася Киргизія, а у квітні 1998 р. - Таджикистан. Митний союз поміж іншого передбачає однаковий торгівельний режим у відношенні до третіх країн, єдність митної території. 2 квітня 1996 р. підписано договір про створення Спільноти Росії і Білорусі, що передбачає не тільки економічну, а й політичну інтеграцію двох держав. [21]

СНД як наддержавне утворення має дуже малу кількість «точок зіткнення» між його членами. Це примусило лідерів країн Співдружності шукати альтернативні інтеграційні варіанти. На просторі СНД було сформовано декілька організацій з більш конкретними спільними цілями та проблемами.

· Організація Договору про колективну безпеку (ОДКБ), до якої входять Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан (готовляться документи до вступу Узбекистану). Задачею ОДКБ є координація та об'єднання зусиль у боротьбі з міжнародним тероризмом та екстремізмом, нелегальним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин.

· Євразійська економічна спільнота (ЄврАзЕС) - Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан, Узбекистан. Приоритетні напрямки діяльності - нарощення товарообігу між країнами-учасницями, інтеграція у фінансовій сфері, уніфікація митних і податкових законів. ЄврАзЕС починався у 1992 р. з Митного союзу, створеного для зниження митних бар'єрів. У 2000 Митний союз переріс у спільноту п'яти країн СНД, в якій Молдова та Україна мають статус спостерігачів. ВВП цього об'єднання можна побачити у табл. 2.6.

· Центральноазіатське співробітництво (ЦАС) - Казахстан, Киргизія, Узбекистан, Таджикистан, Росія (з 2004 р.). 6 жовтня 2005 року на самміті ЦАС прийнято рішення підготувати документи для створення об'єднаної організації ЦАС- ЄврАзЕС, тобто фактично вирішено ліквідувати ЦАС.

· Шанхайська організація співпраці (ШОС) - Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан, Узбекистан, КНР.

· Єдиний економічний простір (ЄЕП) - Білорусь, Казахстан, Росія, Україна.

· Союзна держава Росії та Білорусі.

· Співдружність демократичного вибору - Україна, Молдова, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Македонія, Словенія і Грузія.

Простежити розвиток країн-учасниці СНД за останні роки можна за допомогою індексів фізичного обсягу ВВП, наведеними у табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Індекси фізичного обсягу валового внутрішнього продукту [22]

	2001	2003	2004	2005	2006	2007
	У процентах до попереднього року
Азербайджан	109,9	111,2	110,2	126,41	134,51	125,01
Вірменія	109,6	114,0	110,5	113,9	113,3	113,7
Білорусь	104,7	107,0	111,4	109,4	110,0	108,2
Грузія	104,8	111,1	105,9	109,6	109,4	112,71
Казахстан	113,5	109,3	109,6	109,7	110,7	108,5
Киргизстан	105,3	107,0	107,0	99,8	103,1	108,2
Молдова	106,1	106,6	107,4	107,5	104,0	103,31
Росія	105,1	107,3	107,2	106,4	107,4	108,1
Таджикистан	109,6	111,0	110,3	106,7	107,0	107,8
Узбекистан	104,2	104,4	107,7	107,0	107,3	109,82
Україна	109,2	109,6	112,1	102,7	107,1	107,3
У середньому по Співдружності*	106	108	108	107	108	109
	2000 = 100
Азербайджан	109,9	135,2	148,9	188,3	253,2	317
Вірменія	109,6	141,4	156,3	178,0	201,7	229
Білорусь	104,7	117,6	131,0	143,4	157,7	171
Грузія	104,8	122,8	130,1	142,6	156,0	…
Казахстан	113,5	136,2	149,3	163,8	181,3	197
Киргизстан	105,3	112,7	120,6	120,3	124,0	134
Молдова	106,1	121,9	130,9	140,8	146,4	…
Росія	105,1	118,1	126,6	134,7	144,6	156
Таджикистан	109,6	134,8	148,7	158,6	169,7	183
Узбекистан	104,2	113,1	121,8	130,4	139,9	…
Україна	109,2	125,9	141,1	145,0	155,2	167
У середньому по Співдружності*	106	121	130	139	150	163

¹ Високі темпи економічного росту пов'язані з значним збільшенням видобутку нафти та газу

² Січень-вересень

… Дані відсутні (ненадані)

* Оцінка (розрахунок)

Отже, в цілому по країнам СНД можна сказати, що їх ВВП зростає з кожним роком.

Структуру експорту і імпорту в останні роки між країнами-учасницями СНД та країнами-учасницями і іншими країнами можна простежити за табл. 2.10 (повний варіант у Додатку).