Професор Валентин Федорович Ніколаєв - організатор музейно-архівної справи Полтавщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Університет Григорія Сковороди Переяславі

ПРОФЕСОР ВАЛЕНТИН ФЕДОРОВИЧ НІКОЛАЄВ - ОРГАНІЗАТОР МУЗЕЙНО-АРХІВНОЇ СПРАВИ ПОЛТАВЩИНИ

Лілія Циганенко доктор історичних наук, професор

Оксана Костенко кандидат історичних наук, доцент

Роман Коцур доктор філософії в галузі історії (PhD)

Annotation

Lilia Tsyganenko Doctor of History (Dr. habil), Professor Izmail State University of Humanities, Ukraine

Oksana Kostenko PhD of Historical Science, Associate Professor Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Ukraine

Roman Kotsur Ph.D in History, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Ukraine

PROFESSOR VALENTYN FEDOROVYCH NIKOLAIEV AS ONE OF THE ORGANIZERS OF THE MUSEUM AND ARCHIVAL STUDIES OF POLTAVA REGION

The article is devoted to the study of one of the aspects of the professional and scientific activity of the outstanding scholar, Candidate of Biological sciences, Professor Valentin Fedorovich Nikolaiev (1889-1974) - namely to his participation in the organization andformation of the museum studies in Poltava region. The author has analyzed the conditions and the formation factors of the scholar's scientific worldview; has characterized his organizational and research activities, the main directions of his research; has clarified the personal contribution of the professor to the development of the national museum studies. In the scope of the study context, the personalized approach allows to identify the most important stages of the development of scientific directions, provides the national science and technology history of portrait specifics, actualizes human-dimensional aspects of research work. Within this framework, the task of studying not only the scientific heritage of the famous Ukrainian naturalist, Candidate of Biological sciences, Professor Valentin Fedorovich Nikolaiev, but also his work as head of the Natural History Museum of Poltava Provincial Zemstvo (now the Poltava Regional Museum of Vasyl Krychevskyi). The article highlights little-known facts about the activities of V.F. Nikolaeiv as head of the Natural History museum of the Poltava Provincial Zemstvo where he showed versatile talent of the organizer, the exponent, the researcher of zemstvo museum studies, played an important role in its preservation during the revolution and civil war. The work of V.F. Nikolaiev on replenishment offunds of the museum promoted the formation of new branches: the central scientific library, the central archive and art museum which are now separate cultural and educational institutions of regional value. V.F. Nikolaiev and his colleagues from the museum can also be considered as the organizers of archiving in Poltava region and founders of the modern State Archive of Poltava region.

Keywords: Valentin Nikolaiev, natural history museum, Poltava region, expositions, historical and cultural heritage.

Анотація

ніколаєв музей полтавський науковий

Статтю присвячено дослідженню одного з аспектів професійної та наукової діяльності видатного вченого-природознавця, кандидата біологічних наук, професора Валентина Федоровича Ніколаєва (1889-1974) - а саме його участі в організації і становленні музейної справи у Полтавщині. Проаналізовано умови та чинники формування наукового світогляду вченого; його організаційну, науково-дослідну діяльність; охарактеризовано основні напрями його наукових досліджень; з'ясовано особистий внесок професора в розвиток вітчизняної музейної справи. У контексті дослідження проблематики персоналізований підхід дає змогу визначити найважливіші етапи розвитку наукових напрямів, надає історії вітчизняної науки й техніки портретної конкретики, актуалізує людиновимірні аспекти пошукової роботи. У цьому контексті актуальним постає завдання щодо вивчення не лише наукової спадщини знаного українського вченогоприродознавця, кандидата біологічних наук, професора Валентина Федоровича Ніколаєва, а і його діяльність на посаді завідувач Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського). Висвітлено маловідомі факти про діяльність В.Ф. Ніколаєва на посаді завідувача Природничо-історичного музею Полтавського губернського земства, де він проявив різносторонній талант організатора, експозиціонера, дослідника земської музейної справи, відіграв важливу роль у її збереженні в роки революції і громадянської війни. Робота В.Ф. Ніколаєва з поповнення фондів музею сприяла утворенню нових філій: центральної наукової бібліотеки, центрального архіву і художнього музею, які зараз є окремими культурно-просвітницькими установами обласного значення. Також В.Ф. Ніколаєва і його колег з музею можна вважати одними з організаторів архівної справи на Полтавщині та фундаторами сучасного Державного архіву Полтавської області.

Ключові слова: Валентин Ніколаєв, природознавчий музей, Полтавщина, експозиція, історико-культурна спадщина.

Постановка проблеми та актуальність теми дослідження

Становлення України як незалежної демократичної держави сприяло переосмисленню її історії, відкриттю багатьох імен, явищ, фактів, які тривалий час залишалися поза увагою вчених. Персоналізація української історії дає змогу визначити етапи розвитку певних наукових напрямів, надає історії вітчизняної науки й техніки портретної конкретики. Для більшості наших співвітчизників ім'я Валентина Федоровича Ніколаєва пов'язано, в першу чергу, з основним напрямом його наукової діяльності, а саме вивченням низки важливих сільськогосподарських культур та селекцією садових квіткових рослин, зокрема гладіолусів і жоржин. Учений здійснював активну природоохоронну діяльність, був одним з організаторів та секретарем правління Полтавського товариства любителів природи, першим запропонував проєкт заповідної мережі Полтавської губернії. Серед найвагоміших здобутків В.Ф. Ніколаєва - збагачення науки визначними результатами з удосконалення субтропічних рослин, за що він отримав серед фахівців-ботаніків звання одного з кращих знавців субтропічних культур у колишньому СРСР. Однак мало хто знає, що Валентин Федорович Ніколаєв проявив себе і в галузі музеєзнавства, краєзнавства і архівної справи, очолюючи певний час Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства. Дослідження заявленого аспекту творчості вченого дозволить доповнити та конкретизувати науково-організаційну діяльність професора В.Ф. Ніколаєва, його значення для збереження української національної історико-культурної спадщини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Діяльність В.Ф. Ніколаєва епізодично висвітлювалась в роботах таких вчених: Т. Кварацхеліа, М. Ільїна, П. Якимова, Г. Шликова, А. Борисова, С. Борейко, Т. Гармаш, В. Самородова, С. Кигим, В. Вергунова тощо. Полтавський період життя В.Ф. Ніколаєва також було проаналізовано в статті професора Г.Г. Ващенка, яку було надруковано в науковому часописі-місячнику Організації українських націоналістів (революційної) «Визвольний шлях».

Наукова, професійна, історіографічна біографія українського вченого, кандидата біологічних наук, професора В.Ф. Ніколаєва вперше стала об'єктом комплексної уваги у дисертаційному дослідженні Р. Коцура, який проаналізував та з'ясував організаційну, науково-дослідну та педагогічну діяльність вченого, охарактеризував основні напрями його наукових досліджень. Дослідник вперше в українській історіографії на документальній основі здійснив всебічне, комплексне вивчення наукової біографії, науково-організаційної та педагогічної роботи видатного вченого-природознавця, професора В.Ф. Ніколаєва (Коцур Р. Професор В.Ф. Ніколаєв, 2020).

Мета статті полягає у необхідності дослідити (на підставі аналізу доступних джерел і літератури) маловідомі факти діяльності та внеску професора В.Ф. Ніколаєва в музейно-краєзнавчу та архівну справу Полтавщини.

Виклад основного матеріалу дослідження

Валентин Федорович Ніколаєв (В.Ф. Ніколаїв, В.Ф. Миколаєв), більше відомий освіченому загалу як український вченийбіолог, селекціонер, народився 8 серпня (за старим стилем 26 липня) 1889 р. у м. Слов'янську Харківської губернії (нині Донецька область) у родині провізора (ЦДАВО України, 166, 12, 5362: 1-2). Його батько, Федір Ніколаєв, власник аптекарського магазину, кількох аптек та готелю, був новатором у своїй справі. Відомо, що при головному магазині у Слов'янську діяла лабораторія з виготовлення та розфасовки ліків, частина з яких мала специфічний склад, запатентований Федором Ніколаєвим й мала відповідні назви: «Мозольна рідина провізора Ніколаєва», «Шлункові краплі провізора Ніколаєва» тощо (Коцур Р. Професор В.Ф. Ніколаєв, 2020: 42). Окрім цього, Ф. Ніколаєв активно займався селекційною роботою (мав кілька медалей з престижних виставок), громадською та благодійною діяльністю.

Мати В.Ф. Ніколаєва, за походженням кубанська козачка (дівоче прізвище Рукавішникова), померла в 30-річному віці, залишивши своєму чоловіку дев'ятьох дітей. Валентину Ніколаєву на той час було всього п'ять років (НА ПКМ, Од.зб. 11-1565: 10).

Подальше зростання й становлення В. Ніколаєва відбувається під впливом його старшого брата Миколи Федоровича Ніколаєва. Обидва брати навчалися на природничому відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету Святого Володимира (Самородов В. Постаті природознавства, 2016: 54-64). Завдяки Миколі Федоровичу Валентин Федорович пов'язав своє життя з Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, який брати очолювали по черзі: Микола у 1910-- 1915 рр., Валентин - у 1916-1923 рр. З іменами братів Ніколаєвих, пов'язане зародження та становлення природоохоронного руху на теренах Полтавщини. Вони брали участь в організації першої в державі виставки з охорони природи в м. Харкові (22 грудня 1913 - 12 січня 1914 рр.). Обидва брати були серед організаторів Полтавського товариства любителів природи, в якому В.Ф. Ніколаєв виконував обов'язки секретаря правління (Самородов В. Постаті природознавства, 2016: 55-59). Микола Ніколаєв очолював перше в імперії ентомологічне бюро в Полтаві (1915 р.), був дійсним членом Полтавської вченої архівної комісії (1909-1917 рр.), завідував хлібним відділом Полтавського державного банку (1923 р.), став одним із засновників Ботанічного саду Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (1927-1929 рр.) та ін.

Повертаючись до біографії Валентина Ніколаєва зазначимо, що у деяких джерелах вказано, що він навчався в Бахмутській гімназії з 1899 р. (Самородов В. Людина великої ерудиції, 2016: 83), хоча сам вчений у автобіографії про цей факт не згадує (Науковий архів УНУС: 31). Натомість достовірно відомо, що В.Ф. Ніколаєв закінчив Першу Харківську класичну гімназію у 1908 р., де навчався за кошти батька. До речі, в цьому ж закладі в 18731876 рр. навчався всесвітньо відомий натураліст В.І. Вернадський. Під час навчання В.Ф. Ніколаєв проживав у сім'ї Ф.І. Власівського - товариша голови губернського суду, який захоплювався квітникарством й мав власну оранжерею. Валентин багато часу проводив у саду, займався культивуванням різних квіткових рослин. Можливо, саме тут зародився його інтерес до квітів, який згодом знайшов втілення у виведенні нових сортів.

Під час навчання в гімназії Валентин проявляв сумлінність до вивчення природничих наук. Його захоплювали «Естественная история мировоззрения» Е. Г еккеля, «Дарвинизм» А. Уоллеса. Особливою популярністю серед гімназистів старших класів користувалися книги В. Бельше «Любовь к природе» й Ж.А. Фабра «Инстинкт и нравы насекомых». Цікавився Валентин також історією філософії. У студентські роки часто перечитував твори Канта, Спінози, Шопенгауера. Через таку пристрасть до читання саме йому батько заповів свою бібліотеку, яку пізніше В.Ф. Ніколаєв подарував Донецькому та Харківському державним університетам (нині Донецький національний університет імені В. Стуса та Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна) (Kotsur R., Contribution, 2020: 32).

Після закінчення гімназії Валентин планував вступити до Фрайбурзької гірничої академії в Німеччині, найстарішого гірничого університету світу, заснованого в 1765 р., але смерть батька змінила його плани. У 1908 р. В. Ніколаєв вступив до Харківського університету на природниче відділення фізико-математичного факультету. У своїй біографії науковець пізніше вказував, що навчався в університеті за кошти, які самостійно заробляв уроками (ЦДАВО України, 166, 12, 5362: 1).

У цей час у закладі працювали видатні професори: автор підручників з ботаніки В.І. Талієв; автор першого підручника з альгології В.М. Арнольді; фізіолог і біохімік рослин, завідувач кафедри фізіології рослин В.К. Залеський; зоолог і палеонтолог П.П. Сушкін; завідувач кафедри геології Д.М. Соболев; засновник кафедри фізичної географії та антропогеографії А.М. Краснов та інші. У період навчання в університеті В. Ніколаєв сформувався як вчений-біолог: брав участь у багатьох наукових експедиціях природничо-дослідницького спрямування; активно займався селекційною роботою.

Наприкінці 1915 р., після блискучого закінчення університету (НА ПКМ, 9155: 1) В.Ф. Ніколаєва обрано за конкурсом завідувачем Полтавського краєзнавчого музею (Науковий архів УНУС: 31) - так почався професійний шлях Валентина Федоровича Ніколаєва як організатора краєзнавчої та музейної справи Полтавщини. Треба зазначити, що це було не перше знайомства В. Ніколаєва з музейною роботою: ще в часи студентства він працював практикантом у Полтавському природничо-історичному музеї, займався упорядкуванням експонатів, оформлював збирання природничих колекцій тощо.

Полтавський земський краєзнавчий музей було засновано в 1891 р. за ініціативи професора В.В. Докучаєва (1846-1903), який у 1890 р. запропонував створити в Полтаві природничий музей. На пропозицію В.В. Докучаєва план музею розробив ґрунтознавець, біолог, краєзнавець М.О. Олеховський. За цим планом музей складався із двох відділів: наукового (з геологічним, палеонтологічним, ґрунтовим, ботанічним, зоологічним підвідділами) і практичного (з підвідділами корисних копалин, сільськогосподарським, кустарним) (Самородов В. Постаті природознавства, 2016: 11). Новий заклад отримав назву Природничо-історичний музей Полтавського губернського земства.

В основу природно-історичного музею були покладені колекції, зібрані експедицією професора В.В. Докучаєва на території Полтавської губернії: зразки ґрунтів - 4 тис. одиниць; зразки гірських порід - 500 одиниць; гербарій - до 800 аркушів. Важливим надбанням музею стала колекція про ґрунтові зони (подарована В.В. Докучаєвим), в якій було зібрано зразки ґрунту з Кавказу, Туркестану, Індії, Цейлону. Значним поповненням музею стали зразки гірських порід, палеонтологічні залишки, зібрані під час геологічних обстежень Полтавського, Хорольського, Кобеляцького, Миргородського, Кременчуцького повітів Полтавської губернії, проведених улітку 1891 р. М.О. Олеховським разом з В.І. Вернадським, В.В. Докучаєвим та іншими (Самородов В. Постаті природознавства, 2016: 40). Діяльність завідувача музею М.О. Олеховського, його беззавітне служіння науці сприяло тому, що багато державних установ, мешканців регіону безкоштовно передавали свої колекції музею. Таким чином, у перші два роки існування музей збагатився на 1 700 експонатів. У 1906 р. до музею надійшли матеріали з етнографії (20 тис. експонатів) меценатки К.М. Скаржинської (1853-1932), зібрані нею у своєму маєтку на хуторі Кругликах на Лубенщині. Серед переданих матеріалів - унікальна колекція писанок та наукова бібліотека (4 тис. томів), а також 3 836 експонатів із природознавства (мінералогії, геології, біології). Цінні колекції східних старожитностей (понад 4,5 тис. предметів) упродовж 1894-1913 рр. до музею передав військовик П.П. Бобровський (1861-1944) (Николаев В., Из истории, 1991: 7).

З метою популяризації пошуково-експозиційної діяльності музею, спочатку у вигляді додатків до Звітів губернської земської управи, а потім окремим виданням почала виходити друкована серія «Звіти природно-історичного музею Полтавського губернського земства» (на сьогодні збереглися випуски за 1891-1892, 1898, 1903, 1906-1913, 1914-1915, 19161917рр. - авт.) (Дроздова О. Видавнича, 2008: 53).

Набагато пізніше, вже 1963 р. Валентин Федорович Ніколаєв написав спогади про музей, де зазначав, що до початку ХХ ст. музей «...злидарював, оскільки розміщувався усього в трьох невеликих кімнатах флігеля у дворі земства, абсолютно непристосованих під музей». По суті, він складався з двох самостійних музеїв: природно-історичного та етнографічного із окремими завідувачами. За спогадами вченого, природно-історичним музеєм завідував учень В.В. Докучаєва, тесть В.Ф. Ніколаєва М.О. Олеховський; етнографічний музей очолював художник і любитель української етнографії К.В. Мощенко (1876-1963), який зібрав велику кількість українських візерункових тканин, килимів, плахт, гончарних виробів, писанок та інших предметів побуту (Николаев В., Из истории, 1991: 6).

У 1902 р. музей перевели в інше приміщення: на верхній поверх просвітницького будинку імені М.В. Гоголя (нині приміщення Державного архіву Полтавської області) й до 1909 р. завершилося облаштування історичного, церковного та етнографічного відділів. У той же час природничий, археологічний, та історико-етнографічний «немісцевого характеру» (колекції П.П. Бобровського та К.М. Скаржинської) відділи музею були відкриті на третьому (мансардному) поверсі нового будинку Полтавського губернського земства.

У 1909 р. штат музею складався з 3-х осіб: завідувача, діловода і служителя. Врахувавши умови (хвороба завідувача музею), Губернська земська управа ввела до штату музею нову одиницю: помічника завідувача, на яку було запрошено брата В.Ф. Ніколаєва - Миколу Ніколаєва. Наприкінці 1909 р. (після смерті завідувача М.О. Олеховського) саме Микола Федорович Ніколаєв став завідувачем музею (Николаев В., Из истории, 1991: 8).

У своїх спогадах В.Ф. Ніколаєв присвятив багато сторінок опису діяльності брата на посаді завідувача. Зокрема, дізнавшись з літературних джерел й під час поїздок до Харкова, Катеринослава, Києва про особливості роботи інших краєзнавчих музеїв, ознайомившись зі зразками оформлення експонатів та облаштуванням вітрин, новий завідувач зміг отримати у губернської земської управи достатньо великі асигнування - більші, ніж звичайний річний бюджет музею (близько 15 000 руб.) для виготовлення спеціальних музейних вітрин. Окрім цього, щорічний бюджет музею було збільшено, що дало змогу купувати більше експонатів, виписувати необхідну літературу (Николаев В., Из истории, 1991: 9).