Скіфські кургани між чмиревою та гаймановою могилами (степова північна периферія Великої Білозерки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Скіфські кургани між чмиревою та гаймановою могилами (степова північна периферія Великої Білозерки)

скіфський курган поховальний

Ю. В. Болтрик

О. В. Шелехань

У статті опубліовано матеріали зі скіфських курганів IV ст. до н. е., розкопаних у 1970 та 1972рр. біля с. Велика Білозерка Запорізької обл. Розглянуті пам'ятки розташовані на давньому шляху, що відомий як Старий Чумацькій і був відгалуженням Муравського. Тут зафіксовано унікальні знахідки, які засвідчують потужний вплив античної культури на варварський світ. Серед матеріалів заслуговують на увагу зразки зброї та залишки прикрас: литик, золоті платівки та золота підвіска у вигляді об'ємного зображення голови Гери. Деякі риси поховального обряду уможливили звернутися до теми про ходи і лази в курганах.

Ключові слова: Нижнє Подніпров'я, скіфська культура, курганний могильник, поховальний обряд, наконечники стріл, золоті платівки, золота підвіска.

Вступ

Північно-Рогачицька експедиція (з 1972 р. -- Запорізька) Інституту археології АН УРСР на чолі з В. І. Бідзілєю, досліджувала поховальні пам'ятки в зоні меліоративного будівництва. Її співробітники 1 у 1970 і 1972 рр. на північ від с. Велика Білозерка У роботах брали участь Ю. В. Болтрик, В. Ю. Мур- зін, В. В. Отрощенко та В. О. Томашевський. Запорізької обл. дослідили чотири кургани з похованнями скіфського часу.

Первинно, у звіті, досліджені пам'ятки було прив'язано до нині вже не існуючого радгоспу ім. Суворова, на землях якого розташовувались насипи. Згодом, на північній околиці Великої Білозерки, у різні роки було досліджено ще низку курганів, які отримали назву за вказаним населеним пунктом. Надалі, розглядаючи окремі, найвиразніші, матеріали з робіт 1970 і 1972 рр., дослідники також іменували ці кургани просто за назвою села (Бидзиля и др. 1973, с. 261; Болтрик, Островерхов 1989, с. 25; Золото... 1991, кат. 130; Русяєва 1994, с. 104; Полин 2014, с. 428). Тому не порушуючи встановлену традицію, будемо й надалі іменувати ці комплекси як кургани біля с. Велика Біло- зерка. Єдине уточнення, яке слід зробити, це додати до назви кургану рік дослідження, оскільки у 1972 р. нумерацію курганів розпочали заново. Крім того, західніше цих курганів ще у 1963--1964 рр. експедиція Московського університету під проводом Б. М. Гракова розкопала два насипи (кургани 1 і 2), що також були прив'язані до Великої Білозерки (Кузнецова, Кузнецов 2005, с. 317).

Статтю присвячено лише матеріалам скіфського часу, а поховальні комплекси доби бронзи та середньовіччя залишені поза увагою. Загальну інформацію щодо культурної приналежності поховальних комплексів згаданих курганів зібрано в таблиці.

Основна частина матеріалів зберігається у Наукових фондах Інституту археології НАН України (колекції № 917 і 918). Вироби з дорогоцінного металу експонуються в Музеї історичних коштовностей України.

Топографія пам'яток

Досліджені кургани розташовані на степовому межиріччі, яке з півночі обмежується краєм плато над заплавою Дніпра, а із заходу та півдня -- долиною річки Велика Білозерка (рис. 1). Два насипи, що прикрашали поле 4 радгоспу ім. Суворова, стояли на відстані 300 м одне від одного, їх розкопали у 1970 р. Ще три насипи, які знаходилися на 6 км західніше, на полі 1, розкриті у 1972 р. Вони розташовувались між північним краєм с. Великої

Білозерки та невеличким селом Цвєткове, ближче до останнього.

Рис. 1. Кургани біля с. Велика Білозерка на тлі основних курганних пам'яток Степу IV ст. до н. е. А: 1 -- Кам'янка Дніпровська; 2 -- Велика Знам'янка; 3 -- Солоха; 4 -- Орел; 5 -- Чмирева Могила; 6 -- Велика Цимбалка; 7 -- Сахнова Могила; 8 -- Велика Білозерка, кургани 1970/1 і 2/1970; 9 -- Велика Білозерка, кургани 1--3/1972; 10 -- Носаки; 11 -- Гайманова Могила; 12 -- Златопіль; 13 -- Казенна Могила; 14 -- Верхній Рогачик; 15 -- Вишнева Могила; Б: 1 -- Лугова Могила; 2 -- Жовтокам'янка; 3 -- Бабина Могила; 4 -- 4 -- Страшна Могила; 5 -- Соболева Могила; 6 -- Чортомлик; 7 -- Товста Могила; 8 -- Дідова Могила; 9 -- Гостра Томаківська Могила; 10 -- Піски; 11 -- Золота Балка; 12 -- Велика Знам'янка; 13 -- Солоха; 14 -- Верхній Рогачик; 15 -- Вишнева Могила; 16 -- Орел; 17 -- Чмирева Могила; 18 -- Велика Білозерка, кургани 1970/1, 2/1970, 1/1972, 2/1972 і 3/1972; 19 -- Носаки; 20 -- Гайманова Могила; 22 -- Казенна Могила; 23 -- Вільна Україна; 24 -- Братолюбівський курган; 25 -- Козел; 26 -- Огуз; 27 -- Діїв курган; 28 -- Тащенак; 29 -- Мелітопольський курган; 30 -- Шульгівка; 31 -- Кара-Тюбе; 32 -- Бердянський курган; 33 -- Водославка

На захід відомі кургани навколо Чмире- вої Могили, а зі сходу до насипів розкопаних 1970 р. найближчою була відома розкопана курганна група Носаки 1, розташована на землях с. Балки. В цілому ж, поховальні пам'ятки межиріччя Дніпра та Білозерки, між селами Велика Білозерка та Балки, перебували в смузі напрямку заданого давнім битим шляхом, відомого як Старий Чумацькій, що був вірогідним відгалуженням Муравського (Болтрик 2015а, с. 26; рис. 1). Своєрідними дороговказами, що позначали крайні точки цієї ділянки виступали великі, практично однакові, насипи Чмиревої на заході та Гайманової Могили на сході. Далі від Чмиревої Могили в субзахідному напрямку височили найбільші кургани лівобережної частини Золотого поясу Скіфії: Велика Цимбалка (5 км), а за долиною Білозерки -- Лемешева Могила (18 км) та за 28 км -- Солоха (Отро- щенко, Болтрик 1982, с. 42).

Матеріали

Курган 2/1970. Курганний насип (рис. 2; півсферичної форми) був розораний, уціліла висота 0,4 м і діаметр 20 м. Під курганом виявлено два поховання скіфського часу та кільцевий рів діаметром 15,5 м, шириною 1,0--1,2 м і глибиною 0,4--0,7 м. У західній частині рову зафіксовано кістки великої худоби.

Поховання 1. Основне поховання (№ 1) знаходилось по центру кургану. Здійснене у під- бійній могилі. На глибині 2 м від центрального репера у вхідній ямі, вздовж її південної стінки, була зафіксована сходинка шириною 0,2 м. Поховальна камера овальної форми і розміром 3,8 х м споруджена під довгою північною стінкою. Вхідна яма та поховальна камера орієнтовані довгою віссю за лінією північний схід--півден- ний захід. Підлога камери знаходилась на рівні м від давньої денної поверхні.

Поховання вщент пограбоване. Лише у вхідній ямі було виявлено фрагменти скелету людини та уламок чорнолакової посудинки. Судячи з невеликого фрагменту це формоване вінце канфару діаметром 9 см, плавно відігнуте назовні. У північно-східному куті могили зафіксовано кістки коня, що, напевно, лишились від заупокійної трапези (рис. 3: 1).

Поховання 2. Бічна могила, що, вірогідно супроводжувала основну, була влаштована па- ралельно до першої, на відстані 6 м на південь від центру насипу. Поховання представлене підбійною могилою. Вхідна яма розміром 2,76 х 0,58 м, на глибині 2,04 м від нуля вздовж південної стінки вхідної ями зафіксовано сходинку шириною 0,4 м. Поховальна камера прямокутної форми із заокругленими кутами споруджена під довгою північною стінкою вхідної ями. Вхідна яма та поховальна камера орієнтовані довгою віссю за лінією захід--схід.

1. На старих топографічних картах цю групу позначено, як Рясні Могили.

Рис. 2. Курган 2/1970, план і перетин

Рис. 3. Курган 2/1970. 1 -- поховання 1; 2 -- поховання 2

Скелет особи молодого віку лежав під північною стінкою на спині у випростаній позі, головою на захід. Поховання не було пограбоване, хоча череп був повністю зруйнований внаслідок обвалу склепіння камери (Бидзиля, Болтрик 1972, щоденник 2, с. 5). Під кістками простежувалась підстилка з органічного матеріалу. В районі черепа виявлено п'ять пастових та одна скляна бусина. Біля лівого коліна лежав сагайдачний набір, що складався зі 116 наконечників стріл. Над наконечниками простежено прошарок зотлілої шкіри, що, напевно лишився від горита чи сагайдака. У деяких екземплярів у втулці простежувалось дерев'яне древко, що завдяки окислам збереглось на довжині 2-- 3 см. Ще чотири Так само, чотири наконечники зображено між ніг скелету на польовому кресленні, хоча в щоденни-ку згадується знахідка лише трьох наконечників (Бидзиля, Болтрик 1972, щоденник 2, с. 6). наконечники знаходились між ніг похованого у районі колін. За головою мерця, під західною стінкою, лежала амфора, а в його ногах -- рештки поминальної трапези (ребра, лопатка та стегно коня; рис. 3: 2).

Опис знахідок. Наконечники стріл (до нашого часу збереглись лише 112 екземплярів; рис. 4: 1--112).

Загальний список комплексів, досліджених

у 1970 і 1972 рр. біля с. Велика Білозерка

Більшість, 68 екземплярів, складають тригранні пірамідальні наконечники з прихованою втулкою, з ледь опущеними гранями та П-подібними ложками в основі (рис. 4: 1--68). Висота їх становить 25--30 мм, ширина в ос- нові -- 8--9 мм, діаметр втулки не перевищує 3 мм. Такі вироби А. І. Мелюкова відносила до четвертої хронологічної групи. Дослідниця зазначала, що вони переважали у сагайдачних наборах Солохи, Огузу та Чортомлика (Мелюкова 1964, с. 25).

29 ЗО 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56

Рис. 4. Курган 2/1970, матеріали з поховання 2: 1--112 -- наконечники стріл; 113--118 -- буси; 119 -- амфора

У значно меншій кількості, 15 екземплярів, присутні трилопатеві наконечники стріл з трикутною голівкою, прихованою втулкою та опущеними лопатями, що утворюють шипи (рис. 4: 69--83). На двох із них простежуються литі хрестоподібні мітки: в одному випадку з чотирма променями у вигляді косого хреста, в іншому -- з п'ятьма променями. Параметри цих виробів коливаються у межах 26--32 мм висоти і 8--9 мм ширини. Згідно спостережень А. І. Мелюкової, такі екземпляри також притаманні комплексам четвертої хронологічної групи, де вони були поширені у незначному числі (Мелюкова 1964, с. 29). Хоча аналогічні трилопатеві наконечники широко представлені, наприклад, у сагайдачному наборі з Корніївки, к. 2, п. 2, датованого за знахідкою гераклейсь- ких амфор більш раннім часом, а саме серединою -- третьою чвертю V ст. до н. е. (Ковалев, Полин 1991, с. 51; рис. 6).

Також тут знайдено дев'ять трилопатевих наконечників з трикутною голівкою, у яких лопаті зрізані вище основи втулки (рис. 4: 84-- 92). їх розміри аналогічні до розмірів зразків попередньої групи. Серед них вирізняються три зразки меншого розміру, висотою 22--23 мм, які, напевно, були сточені.

Інші типи представлені поодинокими знахідками. Це стосується трьох тригранних наконечників пірамідальної форми з прихованою втулкою (рис. 4: 93--95) та двох тригранних наконечників з виділеною втулкою (рис. 4: 96--97). Останні вирізняються значним ступенем спрацьованості.

Також до сагайдачного набору входило 13 рогових наконечників (рис. 4: 98--110). Дванадцять екземплярів мають конічну форму із пласкою основою, діаметр біля 6 мм та висоту від 19 до 26 мм. Їх абрис варіюється з оглядом на те, що кожен виготовлявся окремо і легко спрацьовувався. За спостереженням Є. В. Черненка аналогічні наконечники з Товстої Могили були виготовлені на токарному станку (Черненко 1975, с. 154). Ще один роговий наконечник висотою 29 мм мав пірамідальну форму із опущеними гранями, що утворювали шипи. Така риса, ймовірно, наслідувала шипи тригранних бронзових виробів.

Рогові наконечники, хоча й в обмеженій кількості, стабільно присутні у сагайдачних наборах протягом всього скіфського часу попри загальне домінування бронзових виробів. Відмічається, що у IV ст. до н. е. вони у більшій мірі зустрічаються в похованнях Степу (Євдокимов та ін. 2012, с. 81--82). Зазначимо, що їх форма практично не змінювалась з ранньоскіфського часу. Напевно, що цьому сприяли простота у виготовленні та доступність сировини.

Цікава картина була простежена у Центральній могилі Бердянського кургану (перша третина IV ст. до н. е.). Майже у кожному з одинадцяти сагайдачних наборів кілька екземплярів були роговими. А набір 9 був повністю укомплектований роговими наконечниками, що досі є унікальним випадком. Абсолютно всі вони конічні, близько трьох четвертей виробів мають шипи в основі. Серія таких знахідок з Бердянського кургану є найбільшою серед скіфських старожитностей (Мурзін, Фіалко 1998, с. 103--104). Крім того рогові наконечники в невеликій кількості зустрічаються у багатьох показових комплексах, таких як Товста Могила (Черненко 1975, с. 154), Мала Лепе- тиха, к. 10, п. 4 (Євдокимов та ін. 2012, с. 81), Золота Балка, к. 13, п. 7 (Полин 2014, с. 82) тощо.

Досить рідкісною знахідкою є два екземпляри дерев'яних наконечників стріл (рис. 4: 111--112). Один виріб тригранний в основі, але із конічним вістрям, діаметром 6 мм і висотою 34 мм. Другий -- фрагментований, конічної форми, діаметром 6 мм і висотою 19 мм. Можливо своєю формою вони імітували більш поширені бронзові та рогові наконечники.

Подібних знахідок відомо небагато. Вперше вони були зафіксовані ще на початку ХХ сторіччя в кургані 4 могильника Скоробір (Городцов 1909, с. 141) та в кургані 1 біля с. Волоське (Макаренко 1911, с. 82). Зазвичай схожі вироби трактують як черешкові наконечники. Але заслуговує на увагу спостереження В. О. Го- родцова, котрий писав, що знахідки зі Ско- робору «вирізані просто на древках на зразок бронзових». Опублікований малюнок засвідчує, що скоріш за все це дійсно так, адже нижче голівки зберігся доволі довгий та прямий стрижень древка Тільки у такому разі доречніше було б говорити не «наконечник», а «вістря». (Шрамко 1987, рис. 69: 14). Інший приклад суцільно дерев'яної стріли, у якої вирізане вістря імітує бронзовий наконечник -- з кургану 13, поховання 2 групи БОФ (Богданівська збагачувальна фабрика) біля м. Орджонікідзе (Черненко 1981, с. 103). Тому надалі, згадуючи про наявність черешка, зазначимо, що це доволі умовно, оскільки через часткову збереженість органічних виробів не можна впевнено говорити чи є нижня частина фрагментом древка, чи дійсно черешком.

За останні десятиліття перелік знахідок дерев'яних наконечників не надто розширився. Наприклад, три зразки відомі зі Львове, к. 18,

п. 2. Всі вони тригранної форми, з шипами в основі. Один з них доволі крупний, 44 мм висотою (Кубышев и др. 1982, с. 143; рис. 13, 5--7). Одразу 17 аналогічних екземплярів зафіксовано у наборі разом з 96 бронзовими зразками у комплексі Дніпрорудне, к. 6, п. 2 (Кузнецова, Кузнецов 2005, с. 324).

Відомі й втульчасті дерев'яні наконечники. Зокрема, одинадцять таких виробів видовже- но-конічної форми походить з Іллінки, к. 4, п. 3 (Плешивенко 1991, с. 65). Дві знахідки відомо з Малої Лепетихи, к. 10, п. 4 (Євдокимов та ін. 2012, с. 82). Зустрічаються вони й у Лісостепу, наприклад, чотиригранні зразки у згаданому вище кургані 4 могильника Скоробір (Шрамко 1987, рис. 69: 12, 13).

Наведені приклади наштовхують на думку, що стріли без металевих наконечників мали бути у вжитку у набагато більшому обсязі, ніж нам про це відомо. Вони зберігаються до нашого часу лише завдяки збігу певних обставин, зокрема за умови консервації у окислах бронзи або завдяки падінням на них глиняних склепінь камери, що ізолювали дерево від дій води та повітря. Приклади комплектації одного сагайдачного набору стрілами із настільки різними наконечниками може свідчити про варіативність застосування стрілецької зброї у полюванні та в бою. Огляд комплексів засвідчує, що дерев'яні та рогові наконечники зустрічаються у могилах із представницьким воїнським інвентарем.

Загалом, представлений сагайдачний набір відповідає старожитностям першої половини IV ст. до н. е.

Намисто (рис. 4: 113--118). Одна бусина циліндричної форми, виготовлена із жовтої пасти. Діаметр 11,5 мм, висота -- 6 мм. Одна бусина глазчаста, циліндричної форми, виготовлена із жовтої пасти. Діаметр 10 мм, висота -- 8 мм. Одна бусина циліндричної форми, виготовлена із блакитного скла, з вертикальними насічками. Діаметр 9 мм, висота -- 5 мм. Одна бусина глазчаста, циліндричної форми, виготовлена із блакитної пасти. Діаметр 10 мм, висота -- 6 мм. Одна бусина фрагментована, глазчаста розплескано -- сферичної форми, виготовлена із жовтої пасти. Діаметр 8 мм, висота -- 9 мм. Загалом, представлений набір бус типовий для пам'яток Північного Причорномор'я VI--IV ст. до н. е. (Алексеева 1975, с. 55).

Амфора з відбитою ніжкою, діаметр горла -- 10 см, висота -- 53 см, найбільший діаметр тулуба -- 25 см (рис. 4: 119). Згідно параметрів та абрису, відноситься до кола фасоських виробів конічно-біконічного типу біконічного варіанту за С. Ю. Монаховим (Монахов 2003, с. 66--68; табл. 42: 1; 43: 2, 5). Подібні вироби відомі, наприклад, з Бердянського кургану кінця першої -- початку другої чверті IV ст. до н. е. (Бол- трик та ін. 1994, с. 154).

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що за сагайдачним набором та амфорою, цей комплекс належить до першої третини IV ст. до н. е. Проста поховальна конструкція обох могил у вигляді підбою не суперечить цьому висновку.

Курган 1/1972. Розташовувався посередині поля 1 радгоспу ім. Суворова, на відстані 0,5 км від повороту з дороги Велика Білозерка--Бла- говіщенка по напрямку на с. Цвєткове.

Чорноземний курганний насип напівсфе- ричної форми на час розкопок мав висоту 1 м і діаметр 28 м. Тут було зафіксовано п'ять поховань зрубної культури, два невизначені та одне поховання скіфського часу, з яким і був пов'язаний кільцевий рів. Останній мав у перетині напівкруглу форму, та перетини- проходи із заходу шириною 1 м та зі сходу шириною 0,8 м. Діаметр рову 24--25 м, ширина -- 0,5--0,7, глибина -- 0,5--0,8 м. Глиняний викид лежав півмісяцем на похованому ґрунті, лишаючи вільним південно-східний сектор кургану.

Первинний насип було споруджено за доби бронзи. Під насипом по лінії північний захід-- південний схід було влаштовано сім поховань: № 1--5 і 7--8. За скіфського часу в центральну частину кургану було впущено поховання, що отримало номер 6, досипано насип і викопано рів. Останній при цьому частково зруйнував поховання 7. Не виключено, що скіфська катакомба також зруйнувала раніше поховання в центральній частині кургану (рис. 5; 6).

У східній частині рову, по обидві сторони від перемички зафіксовано тризну у вигляді фрагментів амфор. Один з фрагментів, частина горла, мав яскраву червону фарбу, вірогідно, залишки діпінті.

Цікавий факт поховання собаки, яке влаштували у ровику біля західної перемички. На користь того, що скелетні рештки можна трактувати саме як поховання, а не рештки тризни, свідчить те, що кістки лежали в анатомічному порядку. Собаку поклали на лівому боці, головою на північ, в бік перемички (рис. 6: 2).

За відсутності кісткових решток, можна приблизно встановити лише зріст пса за кресленням. На ньому довжина стегнової кістки становить близько 17 см. Отже, за коефіцієнтом Куделка у холці він мав висоту близько півметра, що відповідає середнім показникам того часу (Koudelka 1885; Журавлев и др. 2016, с. 34). Не суперечить цьому і ймовірна довжина черепу в межах 15 -- 20 см (Цалкин 1960, с. 61).

Захоронення собак є досить нечисленними для скіфських поховальних комплексів (Шульц 1953, с. 63; Синика, 2006, с. 58--59). Проте, згадаймо факт знахідки «кісток та черепу собаки» в сусідній Малій Цимбалці. Там їх поклали в поховальну камеру неподалік від входу, разом із тридцятьма однаковими щелепами якихось тварин, нанизаних на ремінь (Алексеев, 1995, с. 53). Це перегукується з інформацією В. С. Ольховського, який налічував у комплексах Степу лише п'ять подібних випадків, хоча всі вони були здійснені не у рові, а у катакомбах чи їх вхідних ямах. Натомість, у ровах зазвичай фіксуються розрізнені скелетні рештки худоби, які лишались після поминальної трапези (Ольховский 1991, с. 118, 130). Як виключний випадок можна також згадати захоронен- ня двох коней у рові кургану Жовтокам'янка (Мозолевский 1982, с. 187).

Відомі поховання псів і у лісостепу. У дослідженому нещодавно кургані 2 групи 2 в урочищі Розрита Могила кістяк собаки було зафіксовано у заповненні поховання 1. Хоча у цьому випадку не виключено, що пса було поховано значно пізніше за пограбування могили (Гречко, Каравайко 2016, с. 25--28). У зв'язку з цим можна згадати, що жертви собак відомі й на поселенських пам'ятках, зокрема на Західному Більському городищі (Shramko 2015,p. 47).

Під східною полою кургану, напроти перемички у рові, розчищено три кінські черепи та скупчення розрізнених кісток, що залягали на ділянці розміром 1,7 х 1,2 м. Напевно, що це рештки тризни скіфського часу (див. наприклад: Ильинская, Тереножкин 1983, с. 122; Ольховский 1991, с. 124, 130).

Знахідки кінських черепів у ровах також є традиційною рисою поминальних звичаїв скіфів. Можна для прикладу згадати, що найбільша їх кількість була виявлена у рові Товстої Могили. За різними підрахунками їх кількість становила 35 або майже 50 особин (Ольховский 1991, 130). По три кінські черепи було виявлено у ровах таких пам'яток, як Пласка Могила (Болтрик, Савовский 1991, с. 98) та Соболева Могила (Мозолевский, Полин 2005, с. 150).

Не можна не відзначити розподіл знахідок жертовних тварин під курганом -- рештки коней зафіксовано зі східної сторони, а скелет пса -- із західної. Дослідники зазначають, що зазвичай у скіфських курганах сліди тризни концентруються біля західної перемички. Це пов'язується із поганським світоглядом, коли захід сонця асоціювався зі смертю, а душа померлого відправлялась до потойбічного світу саме у цьому напрямку (Винокуров 2016, с. 215; Скорый, Хохоровски 2018, с. 131--132). З іншого боку, кінські жертви зі східної частини кургану можуть позначати якісь ритуали пов'язані з солярним культом (див. напр.: Кузьмина 1977,

с. 99; Болтрик, Фиалко 2005, с. 14).

Рис. 6. Курган 1/1972: 1 -- бровки; 2 -- поховання пса у рові

Тож, не буде перебільшенням припускати, що у даному випадку похований чи принесений у жертву пес мав виконувати роль провідника у потойбічний світ (Берестнев 1999, с. 45--46; Галанина, Лесков 2015, с. 114; Гречко, Кара- вайко 2016, с. 28). З іншого боку, можливо, що цю функцію виконував кінь, а пес в свою чергу охороняв межу між світом мертвих і світом живих. При чому, не виключено, що охороняти він мав живих від похованого в кургані небіжчика. Подібну, хоча й дещо віддалену аналогію, можемо навести з грецької міфології. Маємо на увазі триголового пса Цербера, що охороняв вихід з Аїда (Бессонова 1983, с. 61--62; Клейн 2010, с. 236--237).

Відомі й інші приклади використання собаки в поховальній церемонії, пов'язані з так званими ритуальними норами або лазами. Так, під курганом біля с. Луганське Запорізької обл. на вході лазу довжиною 6 м лежав скелет пса. В лазі кургану 4 біля с. Пришиб знайдено виліплене з глини скульптурне зображення голови хижої тварини, що нагадує вовка чи лисицю (а може собаку?). У насипу кургану Лугова Могила (Олександропіль) у 1852 р. було знайдено фігуру собаки, вирубану з черепашкового вапняку (Болтрик 2007, с. 53).

Поховання 6 (рис. 7) впущене до центру кургану. Стінки вхідної ями значною мірою оплили, в плані її пляма мала грушоподібну форму, тож її первинні контури чітко окреслилися лише в придонній частині. Яма мала форму прямокутника, орієнтованого довгою віссю за лінією південний захід--північний схід. Розміри на рівні дна наступні: ширина -- 1,6--1,9 м, довжина -- 3,1, глибина -- від 5,1 му південно-східному куті до 5,5 м біля входу в поховальну камеру. У південно-східному куті, під короткою стінкою була залишена материкова сходинка шириною 0,7 м і висотою 0,2 м. Вхід до камери влаштовано під південно-західною частиною вхідної ями.

Рис. 7. Курган 1/1972, поховання 6

У заповненні вхідної ями, у північно-західному куті на глибині 4,5 м від верхівки кургану зафіксовано череп коня, що лежав мордою донизу, тім'ям на схід. У центрі ями, на глибині 6 м від верхівки кургану знайдено фрагмент ніжки амфори. Крім того, у заповненні, починаючи від самого верху, зустрічались перевід- кладені уламки ліпного посуду зрубної культури та окремі людські кістки.

Поховальна камера складається із двох частин. Перша -- прямокутної форми, розміром 2,5 х 2,8 м, орієнтована довгою віссю за лінією північний схід -- південний захід. Склепіння повністю обвалене, стінки збереглись на висоту не більше ніж на 0,5 м від підлоги.

Поховання вщент пограбоване і, з огляду на перекопи і запливи, неодноразово. Судячи із залишків кісток, можна припускати, що тут було поховано принаймні троє людей. У заповненні камери, в її першій частині, біля входу на рівні 0,2 см від підлоги, зафіксовано фрагмент лобної частини черепа та залізний ніж з кістяною рукояткою1. Фрагмент черепу іншої особи знайдено у південній частині камери. Третій череп лежав у центрі поховальної камери. Крім того у різних місцях зафіксовано кістки коней (два черепи) та бика (один череп).

бокам від входу. Ця частина теж має обвалене склепіння, прямокутну в плані форму, витягну-

У північно-західній стіні цієї камери було влаштовано вхід до іншої, розміщеної паралельно. Первинно вони були розділені материковими останцями, які на момент розкопок фіксувались лише у вигляді невеликих підвищень по ту за лінією північний схід--південний захід, але вона дещо більша -- її розміри становлять 4,4 х 2,4 м. Жодної знахідки тут не виявлено.

Судячи з типу поховальної споруди та решток тризни, можна лише відзначити, що колективне поховання 6 належить до горизонту пам'яток Скіфії V--IV ст. до н. е.

Курган № 2/1972. Знаходився за 300 м на південний захід від кургану 1/1972.

Курганний насип напівсферичної форми на час розкопок мав висоту 1,7 м і діаметр біля 25 м (рис. 8). Хоча він не розорювався, натомість був ушкоджений бліндажем та окопами Другої світової війни. Під насипом, який було зведено в один прийом, зафіксовано п'ять поховань. Напевно, що всі вони належать до скіфського часу.

Поховання 3. Центральне поховання 3 (рис. 9) розташовувалось під центром кургану. Представлене бездромосною однокамерною ка- такомбою. Вхідна яма розміром 3,2 х 2,5 м мала форму овалу і була витягнута за лінією південний захід -- північний схід. Її розміри по дну становлять 3,1 х 1,7 м. Зі сходу на захід у вхідній ямі простежено три уступи. Перший, шириною 0,9 м зафіксовано на глибині 2 м. від нього похила долівка спускалась до рівня 2,9 м, до другого похилого уступу шириною 0,8 м. Третій уступ шириною 1,2 м розташовувався на рівні 3,6 м від рівню материка і 6,7 м від нульового репера на вершині кургану.

Рис. 8. Курган 2/1972, план і перетин

У заповненні вхідної ями зустрінуті фрагменти двох чорнолакових посудинок та розрізнені залізні пластинки обладунку.

Чорнолаковий посуд представлено двома канфарами (рис. 10: 1--2). Обидва зразки виготовлені з добре відмуленої помаранчевої глини світлого відтінку, вкриті якісним блискучим лаком із графітним блиском. Перший зразок, кан- фар класичної серії з формованим, плавно відігнутим назовні вінцем та приземкуватим, різко відділеним від горла гладким тулубом (ймовірний діаметр вінця і тулуба становить близько 12 см). На внутрішній поверхні денця, простежується штампований орнамент у вигляді подвійного кільця насічок. На одному з фрагментів фіксуються просвердлені отвори для ремонту (рис. 10: 1). Від другого зразку лишилось лише формоване порожнисте вінце (рис. 10: 2).

Ці знахідки, судячи з графічної реконструкції, можна віднести до канфарів класичного типу. Сумарно, екземпляри подібного профілю відносяться до другої -- третьої чверті IV ст. до н. е. (Рогов, Тункина 1998, с. 167; Егорова 2009, с. 26; 2017 с. 37; Полин 2014, с. 315). Відзначимо, що аналогічні канфари були зафіксовані у таких поховальних пам'ятках, як Іллінка, к. 4, п. 2 (Плешивенко 1991, с. 63), Ковалівка V, к. 2,

п. 2 (Ковпаненко, Бунятян 1978, с. 142), Великий Рогачик, к. 19, п. 1 (Болтрик, Фиалко 2010, с. 295--297) та багатьох інших. Уточнюють час серії цих канфарів близькі аналогії з Афінської агори, де подібні посудини датуються третьою чвертю IV ст. до н. е. (Sparkes, Talcott 1970;

р. 122--123: N 696--704).

Вхідна яма та поховальна камера розташовані на одній вісі захід--схід. Поховальна камера трапецієподібної форми споруджена під короткою західною стінкою вхідної ями. її довжина -- 3,4 м, ширина коротших стінок становить 1,8 і 2,4 м. Склепіння камери обвалене, на момент розкопок його висота становила 2,2 м, а первинна, напевно, сягала близько 1,7--1,9 м. Дно зафіксовано на глибині 3,95 м від рівня материку.

Рис. 10. Курган 2/1972, матеріали з поховання 3: 1--2 -- фрагменти чорнолакових канфарів; 3 -- втулка списа; 4 -- вток дротика; 5 -- фрагменти псалія; 6--13 -- пластинки обладунку; 14--15 -- наконечники стріл

З північної стінки камери хід, не виключено грабіжницький (?), вів з поховання 3 до камери поховання 2. Його розміри наступні: ширина 1,5 м, висота біля метра і довжина -- 0,8 м.

Опис знахідок. Не зважаючи на тотальне пограбування, в могилі вціліла низка цікавих артефактів.

У північно-східному куті поховальної камери, вхідної ями, у перемішаному шарі ґрунту (вірогідний поворот грабіжницького ходу, що однією стороною тримався материкової стінки), знайдено золоті прикраси, що, напевно, належали костюму жінки. Вони можуть бути поділені на три групи: оздоби головного убору (довгі пластини), прикраси одягу (?), представлені дрібні чотирикутними й ажурними платівками та, врешті, окремо стоїть підвіска у вигляді голови жінки, яка могла бути центральним елементом намиста чи сережки. Також виявлено амфороподібні підвіски, що могли декорувати різні частини одягу.

Прикраси головного убору. фрагмент довгої золотої пластинки оздоблено сценами протистояння міфічних поліморфних істот (рис. 11: 1). Його розміри: довжина -- 60 мм, висота від 7 до 15 мм. Виріб масою 1,24 грами, виготовлений із золота 375°. Судячи з обрису, пластинка була розмішена на куті головного убору і була обрізана по його контуру. Примітно, що тут простежується вторинне використання цієї оздоби: первинно пластина мала прямокутну форму, але згодом була обрізана разом із частиною фігур, а отвори для кріплення зроблені безпосередньо на зображеннях.

На збереженій частині пластинки передано у профіль дві пари протиставлених потвор з тілом котячого хижака та крилами птаха. фігури в парах торкаються одне одного передніми лапами. У істот, що відвернуті одна від одної, хвости сплетені у вісімку. У одного з персонажів (сфінкс?) зображена людська голова без деталізації рис обличчя. Інша постать має чітко виражені статеві ознаки -- набряклі груди, характерні для ссавців у період вигодовування. Під ногами поліморфів розташовано дрібніші істоти. Це два їжаки (?), один з яких показаний доволі схематично, скарабей та коник у стриб- ку (?) між передніми лапами лівої пари. Знизу вся композиція обмежена фризом з овів.

Рис. 11. Курган 2/1972, матеріали з поховання 3: 1-- 4 -- золоті платівки одягу; 5 -- амфороподібні підвіски

Загалом, пластинки із протиставленими по- ліморфами були зафіксовані серед матеріалів багатьох пам'яток IV ст. до н. е., таких як Товста Могила, Вільна Україна, к. 22, п. 1, Куль-Оба та інші. Утім, у цьому випадку маємо справу з більш складною композицією із залученням різнопланових персонажів. Відомо лише два комплекси, де зустрінуті аналогічні знахідки, які могли бути виготовлені за однією матрицею -- з Водославки, к. 6 та з некрополя Вільна Україна (Червоний Перекоп 4), к. 22, п. 2. (Ліфантій 2018, с. 55).

На довшій пластинці з Водославки, к. 6 представлено пари протиставлених потвор, а під їх ногами аналогічним чином зображені їжаки (?) та коник. Подібність проявляється навіть у таких деталях, як набрякли груди у одного з монстрів. Разом з тим, знахідки з Водославки у більшій мірі зберегли свою форму. Згідно цього можемо бачити, що тут, поліфморфи представлені доволі різноманітними істотами, а між їхніми головами нанесено восьмипроменеві зірки. Датовано цей курган третьою чвертю IV ст. до н. е. (Ліфантій 2015, с. 74). Одразу чотири аналогічні пластинки з Вільної України, к. 22, п. 2 добре зберегли свою форму. На них поміщено три пари поліморфних істот, додатково, окрім коників та їжаків тут зафіксовано зображення скарабея (Лесков та ін. 1970, с. 33).

Дослідники по різному інтерпретують образи комах на золотих пластинках. Їх можуть пов'язувати з сюжетом смерті та воскресіння (Раевский 2006, с. 486) чи з образом світового дерева (Ліфантій 2015, с. 73--74). На хтоніч- ний характер цієї композиції вказують постаті сфінксів та грифонів, а скарабей є безумовно потойбічним персонажем.

Виріб масою 1,38 грами, виготовлений із золота 500°. Розміри збереженої частини 22 х 37 мм. Можна припускати, що первинно цей виріб був довгою ажурною пластиною головного убору зі складною композицією, а згодом був обрізаний за силуетами їх образів. З боків простежуються довгі неохайні задирки. Голови передані в профіль, обличчям одна до одної, зі сплетеними чи притиснутими гострими трикутними бородами. Персонажі мають два загнуті назад роги, які здіймаються над маківкою. Вони закручені у спіраль на кшталт рогів барана. Додатково, два відростки рогів (?), якими істоти торкаються одне одного, простягнуті вперед над лобом. Вся композиція згори та знизу обмежена фризом з овів.

Цей виріб є унікальним як для скіфської торевтики, так і для Північного Причорномор'я загалом. Тому можна окреслити лише загальні міркування стосовно зображених істот. С. С. Бессонова зазначає, що зооантропоморф- ні істоти були притаманні початковому періоду антропоморфізації скіфського мистецтва, що на її думку відповідає V ст. до н. е. В першу чергу вона відзначає поширення таких персонажів серед матеріалів поховань еллінізованої варварської знаті (Бессонова 1983, с. 81, 98). На користь цього може свідчити й поширення образів сатирів в арсеналі греко-варварського мистецтва (Онайко 1970, с. 48--49; Русяєва 1995, с. 27--28). Яскравий приклад -- платівки у вигляді голови бородатого і рогатого сатира (чи річкового бога Ахелоя) з другого Семибрат- нього кургану (Власова 2010, с.206--207).

Слід звернути увагу і на образ Пана, відомий на перехресті меча з Товстої Могили. Цій знахідці було присвячено багато робіт. фахівці майже одноголосно відзначають незвичність цього образу у варварському середовищі та пов'язують його появу із впливом античної зображальної традиції. Пана трактують як істоту, що поєднує у собі хтонічні та фертильні риси, причому не виключається, що у варварському середовищі його образ міг бути переосмислений, набуваючи рис бога війни (Черненко 1975, с. 161--163; Трей- стер 2013, с. 460; Полидович 2015, с. 133--135). Аналізуючи Пана з Товстої Могили, докладно і на широкому історичному тлі розглянув образи рогатих антропоморфних персонажів Л. І. Бабенко. Він дійшов висновку, що за скіфського часу роги могли бути матеріальним втіленням фарну і, відповідно рогатий персонаж ототожнювався ним із героєм, який здобув божественну благодать (Бабенко 2016, с. 20--21).

Але у греко-скіфському мистецтві сатири і са- тироподібні персонажі відрізняються гротескними рисами обличчя, що властиво для стихійних і буйних створінь нижчого пантеону. У той же час лики рогатих чоловіків з Великої Білозерки мають стрункіший і шляхетніший профіль.

Певною мірою видаються подібними до цього зображення сцени із сюжетом побратимства. Маємо на увазі пари героїв, що обнявшись п'ють з однієї посудини таким чином, що їх голови можуть бути притиснуті одна до одної. Такі сцени відомі осібно на золотих платівках з Куль-Оби, Солохи та Бердянського кургану, а також включені до багатофігурних композиції на пластинках з Сахнівки чи Карагодеуашха (Бессонова 1983, с. 64). Втім, наведена аналогія є доволі віддаленою, адже на сценах побратимства показано суто антропоморфні образи без жодних зовнішніх ознак міфічної істоти.

Також рогаті чоловіки з Великої Білозірки дещо нагадують постать на ажурній аплікації горита з Соболевої Могили, п. 2. Маємо на увазі синкретичний образ людини-птаха, що тримає двох драконів. Хоча деякі дослідники називають його «жерцем в ритуальному костюмі півня», погодитись з таким визначенням важко, адже він має пташині лапи, хвіст та чотири пари крил. Тому й пір'я на тілі слід тлумачити не як костюм, а як його природній покрив. Відповідно, перед нами не перевдягнута людина, а поліморфна істота. Його могли ототожнювати або з образом Володаря звірів (Бессонова 1983, с. 86), або з образом божества війни, аналогічного іранському Вретрагні (історіографія дискусії див.: Вертієн- ко 2015, с. 43--45; Полидович 2015, с. 134--135). Вірогідно, що тут показано адаптований скіфами образ Гаруди -- персонажу давньоіндійської, буддійської, ламаїстської міфології, царя птахів, втілення сонця, переможця змій (Болтрик, фіалко 1997, с. 7). Пластинка з Соболевої Могили подібна до представленої у нашій статті знахідки також контуром голови з акуратно підстриженою гострою борідкою. На подібність цих персонажів може вказувати і їх поліморфність.

Інша група речей, що виявляє схожість -- профільні постаті грифонів (?). Так, дуже подібні пластинки калафа жінки з Кам'янки, к. 21. На них зображена істота, названа Л. С. Клоч- ко грифоном з козлиною головою (Клочко, Гребенников 1982, с. 88). Втім, на виробі явно простежуються людські риси гострого обличчя з прямим носом та трикутною борідкою, що з більшою долею ймовірності дозволяє вважати цього поліморфа сфінксом.

У цілому, поки не було виявлено аналогічних цілих пластинок із подібними образами, можна вважати їх уособленням хтонічних і родючих сил.

Прикраси одягу. Дві золоті пластинки із зображенням голови людини у фас (рис. 11: 3). Цей персонаж має довге волосся, мигдалеподібні очі та округлі риси обличчя. Одна з платівок розміром 19 х 16 мм і масою 0,64 грами, інша -- 18 х 18 мм і масою 0,58 г. Виготовлені із золота 500°.

На одній з пластинок видно, що два отвори для кріплення були розірвані. Замість одного з них було зроблено інший отвір, що розташовувався далі від краю -- вже на щоці образу. Це спостереження також іще раз засвідчує тривале використання платівок протягом життя їх власників.

Подібні вироби неодноразово привертали увагу дослідників. М. В. Русяєва переконливо довела, що на таких пластинках зображували Діоніса, античного бога родючості й виноробства (Русяєва 1995, с. 23). Наголошується, що вони були притаманні поховальним комплексам представників вищої аристократії степу, таким як Чортомлик, Огуз чи Лугова Могила (Фиалко 2003, с. 129).

На тлі цього, платівки з Великої Білозерки стоять дещо осторонь, оскільки походять з могил представників набагато нижчого соціального стану. Адже ані розміри курганного насипу, ані обсяг поховального інвентарю не вказують на екстраординарну заможність похованих тут персон. Разом з тим, вирізняється і виконання платівок. Їх контур не круглий, як у аналогів, а ближче до заокругленого п'ятикутника. Волосся показане не дрібними кучерями, а таким що спадає звивистими пасмами нижче рівня підборіддя. Врешті, нижній зріз платівок проходить не по підборіддю, а по шиї. Вказані особливості навели О. В. Ліфантій до цілком слушної думки, що у даному випадку маємо справу з варваризо- ваним зображенням Діоніса. Дослідниця вказує, що за ступенем спрощення та певним відходом від канону найбільш близькими до розглянутих виробів можуть вважатись знахідки з Гаймано- вої Могили другої чверті -- середини IV ст. до н. е. (Ліфантій 2018, 67).

Вважаємо, що у цьому випадку чітко проявляється ситуація, коли «законодавцем моди» виступає скіфська аристократія, яка мала можливість користуватися послугами античних майстрів. У свою чергу, варварська знать середньої ланки прагнучи бути подібними до своїх зверхників, волею чи неволею наслідувала ці традиції.

Дві золоті прямокутні пластинки зі сценою шматування оленя котячим хижаком (рис. 11: 4). Розміри пластинок: 28 х 23 і 27 х 23 мм, маса 1,1іа 0,97 грам відповідно. Обидва зразки виготовлені із золота 375°.

Обидві платівки практично однакові, виготовлені одним штампом. Оленя зображено на животі з підібганими ногами та піднятою головою. Лев стоїть на його спині, вчепившись пазурами в тіло та іклами в загривок.

Подібні пластинки добре представлені серед скіфських поховальних пам'яток, зокрема й тих, що розташовані неподалік Великої Біло- зерки. Мова йде про комплекси Носаки, к. 4, гр. 1 та Златопіль, к. 16, гр. 4, що датуються першою половиною IV ст. до н. е. Простежено, що більшість пластинок цього типу прикрашали платову частину головних уборів жінок (Лі- фантій 2018, с. 112).

Унікальна золота скульптурна підвіска у вигляді жіночої голови у високому головному уборі (стефані). Підвіска масою 6,13 грами виконана із золота 900°. Її параметри наступні: загальна висота становить 32 мм, ширина по шиї -- 9, по зачісці -- 16, по головному убору -- 18, товщина по шиї -- 6, максимальна -- 9 мм (рис. 12).

Деталі підвіски засвідчують високий рівень виконання. Судячи з усього, підвіска виготовлялась з чотирьох окремих частин. Рельєфна лицьова частина, напевно, була відлита за восковою моделлю. Пласкі частини, тобто, головний убір, тильна та нижня поверхні вирізані з листового металу. На тильній та нижній частині простежуються сліди пайки на швах, тоді як лицьова частина є більш охайною. Також на ній помітно набагато менше подряпин. На нижній площині було зроблено круглий отвір, оточений кілечком скані. Це, а також відносно незначна вага вказують на те, що виріб є пустотілим. Рослинний декор стефани виконано у техніці зерні та скані: по центру розташована дев'ятипелюсткова пальмета, обабіч якої -- пари менших трипелюсткових пальмет, вписаних у контур убору. Вони оточені по периметру рядом зерні, овами та ще одним рядом зерні по краю. Дрібні деталі, тобто риси обличчя, напевно, були допрацьовані карбуванням.

Перед нами немов портрет молодої і гонорової жінки. Вона має видовжений овал обличчя, мигдалеподібні очі, масивне округле підборіддя та прямий ніс. Пишна зачіска з проділом розкішними пасмами розпадається в боки з-під стефани. Шию жінки прикрашає намисто, що передане двома рядами зерні. Центром намиста є крихітний, але надзвичайно деталізований букраній, припаяний таким чином, мов у підвіски на шиї висить власна підвіска. У мочках вух жінки є дірочки, де, напевно, первинно кріпили сережки.

Первинно цей образ був ототожнений з Деметрою (Бидзиля и др. 1973, с. 261). Згодом, детальний аналіз цієї та інших аналогічних прикрас було проведено М. В. Русяєвою. Окрім білозерської підвіски, вона наводить лише три подібні зразки: з некрополю Ольвії, з Пан- тікапея та з Британського музею невідомого походження. На жаль, контекст всіх трьох аналогічних знахідок не певний. Тому детальний аналіз підвіски з Великої Білозерки має неабияку цікавість. На думку М. В. Русяєвої, ця підвіска входила до складу шийної прикраси, а зображена жінка -- це грецька богиня Гера, покровителька родини та родючості, сестра- дружина Зевса. На цю думку підштовхнули наявність високого головного убору, притаманного панівному божеству та букранію, що, на думку дослідниці, був атрибутом саме Гери (Русяєва 1994, с. 107--108).

Рис. 12. Курган 2/1972, підвіска у вигляді голови Гери

На користь цього свідчить і підвіска з Музею Вікторії й Альберта у Лондоні, також ототожнена з Герою. Жіночий образ теж має високий головний убір з акантом у центрі (діадему?), аналогічну зачіску та подібні риси обличчя. Датується цей витвір кінцем IV -- початком ст. до н. е. (Coarelli 1970, p. 110).

Що ж до інших підвісок з Британського музею, розглянутих М. В. Русяєвою, вони входили до складу низки намиста. На ньому разом із амфороподібними підвісками кріпляться схожі підвіски у вигляді жіночої голови, хоча й простіші у виконанні та оздобленні. На двох голівках простежуються коров'ячі ріжки та вуха, що призвело дослідників до думки про те, що тут зображено Іо, котра була жрицею Гери. Припускається, що це намисто походить з італійського міста Тарент (Уильямс, Огден 1995, с. 205). Зауважимо, що цей виріб датується серединою ст. до н. е., а уведення образу Іо до репертуару жіночих прикрас було покликане підкреслити фертильність та привабливість власниці цієї оздоби (Contestabile 2013).

У якості аналогій можна навести підвіски, що входили у склад великих сережок. Одна з них, з Крисп'яно (Апулія) датується IV ст. до н. е, також оздоблена зерню та сканню, на шиї показано намисто з розеткою по центру. Додатково, у вухах фігури збереглись сережки у вигляді грон зерні, яких не вистачає підвісці з Великої Білозерки. Інші зразки, з міста Перуджа, що в Умбрії та з Музею мистецтва Метрополітен датуються дещо пізніше, кінцем IV -- початком ІІІ ст. до н. е. та ІІІ ст. до н. е. відповідно. Утім, зображені на згаданих знахідках жінки простоволосі, до того ж риси їх обличь відрізняються спрощеністю та схематичністю рис (Coarelli 1970, p. 79, 124).

З скіфських комплексів також походять підвіски у вигляді жіночої голови (хоча й без головного убору та набагато більш спрощеного вигляду), але які належать до часу близько середини IV ст. до н. е. і можуть бути згадані лише як дуже віддалена аналогія. Маємо на увазі знахідки сережок з Пісочина, к. 8 (Бабенко 2005, с. 118), Соболевої Могли, п. 6 (Мозо- левский, Полин 2005, с. 340) та Золотої Балки, к. 17, п. 2 (Полин 2014, с. 154). Крім того можна згадати пустотілі підвіски (13 екземплярів), які входили до складу намиста з Новосілки, к. 4, що у Лісостеповому Побужжі. Але тільки у цьому випадку бачимо наявність високого головного убору (Бессонова 1994, с. 27).

Що ж до букранія, то аналогії двох видів походять з Північної могили Огузу. Перший -- це дві платівки у вигляді черепу бика прикрашеного гірляндами з китицями (Фиалко 2003, с. 131, рис. 2: 16), а другий -- це мініатюрний литий букраній з комплексу дрібних деталей -- уламків від складних ювелірних виробів. До цієї серії належить більша підвіска у вигляді голови бика другої чверті IV ст. до н. е. відома з некрополю Пантікапея (Уильямс, Огден 1995, с. 160).

Також у похованні було знайдено амфоро- подібні підвіски, представлені двома типами. Три дрібні золоті зразки мають гладку поверхню. Їх розміри: висота -- 12 мм, ширина -- 2-- 3 мм, маса 0,29 грами. Інші три амфороподібні підвіски, прикрашені сканню та зерню. Розміри цих виробів дещо більші: висота -- 24--25 мм, діаметр -- 8--9 мм, діаметр петельки близько 3--4 мм, маса 1,46 і 1,54 грами. Усі підвіски виготовлені із золота 900°.

Такі підвіски частіше використовувалися в наборах складних шийних прикрас (вірогідно утворювали єдиний комплекс з голівкою Гери), але могли бути оздобами різних частин одягу. Для прикладу згадаємо калафи, сережки та нагрудну прикрасу із Чортомлика (Алексеев и др. 1991, с. 192, 197. Ідентичні підвіски прикрашали і калаф, і намисто жінки з Кам'янки, к. 22 (Клочко, Гребенников 1982).

Зброя і спорядження. Залізні пластинки об- ладунку двох типів. До першого відносяться прямокутні пластинки із закругленою нижньою гранню, розміром близько 15 х 30 мм (рис. 10: 6--10). Ці зразки можуть бути фрагментами панцира, що закривав верхню частину тіла. Для прикладу -- панцир з Первомаївки ІІ, к. 1, п. 1 та к. 4, п. 8. (Евдокимов, Фридман 1987, с. 89--90), південна камера кургану 2 біля с. Зелене (Фиалко 2012, с. 223). До другого типу належать вигнуті пластинки видовженої форми шириною приблизно 2 см (рис. 10: 11-- 13). Ці зразки можемо відносити до пластин подолу панцира чи до бойового поясу. Показові фрагменти походять з Семибратнього, Мелітопольського та кургану 4 біля с. Червоний Поділ (Черненко 1968, с. 33--34; Полин 1984, с. 110). На внутрішній стороні пластинок фіксується органічна тлінь, що, напевно, лишилась від шкіряної основи панцира.

Бронзові тригранні наконечники стріл (два екземпляри; рис. 10: 14--15). Один зразок висотою 30 мм, з виділеною втулкою, П-подібним ложком та опущеними гранями. Другий -- висотою 21 мм, пірамідальної форми з виїмкою в основі.

Фрагменти бронзових кнемід, на жаль, не дають змоги відтворити їх форму. Можна лише сказати, що товщина фрагментів становить близько 1 мм.

Питання поширення наголінників у скіфській паноплії було розглянуто у низці спеціальних робіт (Галанина 1965; Черненко 1968). З тих пір серія імпортних античних наголінників у Північному Причорномор'ї поповнилась за рахунок нових знахідок: Первомаївка ІІ, к. 1, п. 2 та к. 4, п. 8 (Евдокимов, Фридман 1987, с. 94, 111), Іллінка, к. 4, п. 2 (Плешивен- ко 1991, с. 63), Соболева Могила, п. 2 (Мозолев- ский, Полин 2005, с. 175), Гайманова Могила (Бидзиля, Полин 2012, с. 271) та інші. Примітно, що їх ареал розширився у тому числі й за рахунок знахідок у Лісостепу. Зокрема, одна з найстарших у Скіфії пар наголінників, що датуються ще серединою V ст. до н. е., була виявлена у Стеблеві, к. 3 (Скорый 1997, 35--36), більш пізнім часом датуються кнеміди зі Старого Мерчика, кургани 3 та 11 (Бандуровский, Буйнов 2000, 93).

Наголінники були одним з найпоширеніших видів захисного обладунку в античному світі. Вони складали частину паноплії важкоозброє- ного воїна гопліта. Цей тип обладунку відомий ще за часів архаїки. Зокрема, класичний тип із анатомічними деталями став відомий з пізньо- архаїчного часу, в подальшому він практично не зазнав суттєвих змін протягом всього часу вжитку. Більшість кнемід, знайдених у Північному Причорномор'ї відносяться до виробів одного типу (Мелюкова 1964, с. 75; Галанина 1965, с. 6). У пам'ятках Східної Європі вони побутують з середини V ст. до н. е. і, принаймні, до ІІ ст. до н. е.

Торкаючись теми поширення кнемід у Північному Причорномор'ї, слід зауважити, що значна їх кількість походить із Керченського та Таманського півостровів, де навіть утворився синкретичний комплекс захисного озброєння із лускатого панцира та грецьких шолому з наголінниками. Ця обставина свідчить про те, що Боспорське царство відігравало роль основного постачальника цих речей скіфам (Мелюкова 1964, с. 76; Галанина 1965, с. 7).

Також у заповненні поховальної камери виявлено уламки залізних виробів: фрагмент втулки наконечника списа довжиною 6,7 см і діаметром 2,5 см (рис. 10: 3), вток дротика довжиною 11,2 см і діаметром від 1,2 до 1,5 см (рис. 10: 4) та фрагмент псалія довжиною 10,4 см (рис. 10: 5).

Загалом, комплекс датовано третьою чвертю IV ст. до н. е. згідно характеристик чорнолакового посуду та золотих прикрас. Зважаючи на наявність у поховальному інвентар важкого озброєння та вишуканих прикрас, можна припускати, що ця поховальна споруда належала шляхетній парі.

Поховання 2. Розташоване на відстані 5,5 м на північний захід від центру кургану. Представлене однокамерною катакомбою з коротким дромосом (рис. 9). Вхідна яма трапецієподібна в плані, розміром 2,3 х 2,1 м, орієнтована за лінією північний захід--південний схід. На глибині 0,8 м від рівня материка зафіксовано сходинку під північно-західною стінкою шириною 0,4 м. Нижче цієї сходинки вхідна яма похило спадала до дна, яке було зафіксоване на рівні 4,4 м від краю ями, або 7,3 м від нульового реперу на вершині кургану. Дно мало ухил в бік південної стінки, де був влаштований вхід до дромоса, що вів до поховальної камери. Вхід на момент розкопок мав ширину 1,5 м і висоту 1,2 м. Довжина дромоса сягала лише 0,4 м. Поховальна камера овальної форми була влаштована перпендикулярно до довгої осі вхідної ями. Її розміри сягали 3,55 х 1,7 м. На стінках фіксувались сліди землерийного плаского знаряддя шириною 5 см. У південній стінці камери розташований грабіжницький хід з поховання 3.