Скіфські кургани між чмиревою та гаймановою могилами (степова північна периферія Великої Білозерки)

Поховання було вщент пограбоване, тут було зафіксовано лише кілька дрібних кісток, невиразних фрагментів амфор і зотліла очеретяна підстилка на дні.

Поховання 1. Зафіксоване на відстані 7 м на північний захід від центру кургану. Могильна яма овальної форми мала розміри 1 х 0,8 м і була орієнтована за лінією схід--захід. Під східною стінкою було влаштовано невеликий підбій зі сходинкою висотою 0,15 м і шириною 0,25 м. Похиле дно зафіксоване на рівні 3,3 м. від нуля (рис. 13: 1).

У підбої розчищено поховання дитини. Кістки майже повністю зотліли, судячи зі збережених решток, малюка поклали випростано на спину, головою на південь. Під ним фіксувалась підстилка у вигляді фрагментів очерету та тонких дерев'яних плашок типу лика.

По центру могили, ймовірно в районі таза і живота виявлено розсип бісеру (рис. 13: 2). У південному куті камери, за головою похованого зафіксовано невеликий круглобокий горщик висотою 13 см., який, на жаль, не зберігся.

Поховання 4. Знаходилось на відстані 9 м на північ від центру кургану. Вхідна яма мала овальну форму, розміри 1,7 х 1,3 м і була орієнтована за лінією північ--південь. Дно вхідної ями похило спадає до рівня 1,2 м від краю ями в напрямку до підбою, влаштованого під південною стінкою. Підбій розміром 1,6 х 1,6 м викопаний на одній осі з вхідною ямою (рис. 14).

Знахідок не зафіксовано.

Поховання 5. Знаходилось поруч з похованням 4, на захід від нього. Поховання 4 і 5 розділяла материкова перетинка шириною лише 0,2 м. Вхідна яма мала овальну форму, розміри 1,7 х 1,5 м і була орієнтована за лінією північ-- південь. На глибині 0,9 м від рівня материка під північною стінкою зафіксовано невелику сходинку, нижче якої дно похило спадає до підбою. Підбій розміром 1,5 х 0,9 м, влаштований під південною стінкою, дещо відхиляється на захід від вісі вхідної ями. Висота склепіння в середній частині становить 0,5 м (рис. 14).

Знахідок не зафіксовано.

Незвичне розташування, симетрична форма і відсутність знахідок спонукає звернути увагу на об'єкти, названі похованням 4 і похованням 5. Можна припустити, що тут маємо справи не з могилами, а із культовими спорудами, що не були пов'язані із захороненням небіжчика, втім не слід відмовлятись і від протилежної думки. Раніше було окреслено низку комплексів, що на перший погляд є подібними до поховальних споруд, втім не мають функції поховання. До таких відносимо насипи без ознак поховання, поминальні місця на курганах попередніх епох, площадки зі слідами ритуальних дій тощо (Болтрик 2007, с. 47). У цьому випадку, напевно, маємо справу із так званими потаємними культовими спорудами, або норами, на яких слід зупинитись докладніше.

Потаємні культові споруди -- «нори»-ка- такомби. Якщо святилища з насипами до певної міри уособлювали в собі образ чи ідею гори, то «нори»-катакомби репрезентували печеру, тобто своєрідну анти-гору. На загадкові підземні ходи вперше звернули увагу при досліджені поховальних пам'яток Дніпро-Молочанського межиріччя. Зазначимо, що версія про створення цих ходів давніми грабіжниками була спростована ще під час дослідження першого з них і ось чому. По-перше, лази заповнені пухким ґрунтом чи закладені вальками, а не замулені, як це трапляється з грабіжницькими дудками. Подруге, частину з цих споруд влаштовано в курганах доби бронзи, а давні шукачі скарбів добре розпізнавали «свіжі» скіфські могили з коштовностями від «старих» насипів доби бронзи.

Рис. 14. Курган 2/1972, поховання 4 і 5

У 1975 р. біля сс. Мала Білозерка, Михай- лівка і Тимошівка Запорізької обл. були досліджені сім підземних нороподібних ходів скіфського часу (Отрощенко, Болтрик 1982, с. 43; Болтрик та ін. 1976, с. 307). Ці, як тоді здавалось, поховальні споруди, привертали до себе увагу незвичністю форм, що на тлі малої чисельності скіфських поховальних пам'яток на сході Північної Таврії (Рассамакин 1989, с. 129--131), були особливо помітними.

Вони були впущені до вже давно існуючих насипів курганів зрубної культури. У верхній частині круглі або підпрямокутні в плані ями, які нагадували вхідні шахти скіфських могил, але в придонній частині від них відходили один чи два норо подібні ходи. Параметри цих лазів сягали: довжини 6--11 м, в перетині мали у середньому діаметрі в один метр та глибині 3--5 м. В одних випадках, коли дно круто падало до низу, вони мало численні сходинки- полички. В інших долівка лазу мала повільний нахил, позбавлений будь-яких уступів.

Стіни лазів зберегли відбитки теслоподібних знарядь чи навпаки знарядь з гострим закінченням типу клювця або акінаку, але інколи вони чергувались із слідами пазурів хижих тварин (вовка чи лисиці). Ця обставина наштовхує на думку про часткове використання реальних нор представників тваринного світу людиною, шляхом їх розширення, на що в певних випадках вказує і розгалуженість мережі ходів під курганом.

Деякі з цих об'єктів мали поховання, які були влаштовані (може впущені) на початку ходу (Тимошівка, к. 8, п. 4 і к. 9, п. 6), із досить скромним майновим супроводженням -- вістрями стріл та залишками шкаралупи від яєць. Останні були знайдені в п. 5 к. 31 біля Великої Білозерки, що являло собою нороподібний лаз, влаштований в кургані катакомбної культури. Це комплекс вторинного використання, оскільки на момент поховання частину його порожнин було засипано. Жінку 30 -- 40 років поклали на лівий бік, зібганою впоперек невеличкої камери, головою на північ. Час поховання визначає ніжка античної амфори. Від жертовної їжі залишилися кістки дрібної рогатої худоби та 11 яєць качки (?).

Щось більш певне відносно похованих в них осіб сказати важко. Зазначимо лише, що в к. 9 біля с. Тимошівка небіжчика було покладено на правий бік з частково підібганими ногами, загорнуто в мачулу, ноги його входили в отвір лазу так, як за описом Павсанія це відбувалось з шукачем оракулів Трофонієм, про що буде далі. Небіжчика в лазі сусіднього кургану (№ 8) в тому ж пункті -- чоловіка зрілого віку, було покладено таким же чином.

Згодом лази-нори відкрили в наступних пам'ятках: с. Високе (к. 1, та к. 6), с. Пришиб (к. 4), ст. Бурчак (к. 10) с. Таврія (к. 6), біля м. Василівка (к. 7) та спіралеподібний хід в к. 14 біля с. Заповітне. Після відкриття нами в 1988 р. в кургані Кара-Тюбе Східного лазу (глибиною 15,85 м), культове призначення якого не викликало сумнівів (Болтрик 1993, с. 194), дослідники почали схилятись до лазів під насипами могил, як об'єктів сакрального характеру (Рассамакин 1992, с. 83; Рассамакин, Колосов 1992, с. 22; Антонов 2000, с. 37). В цьому ж ряду знаходиться хід з двома відгалуженнями навколо могили 2, кургану 17 біля с. Золота Балка (Полин 2014, с. 150--152). Загалом, В. С. Оль- ховський налічував 26 жертовних споруд у 20 курганах, які були впущені з давньої денної поверхні (Ольховский 1991, с. 128--129).

На сході Запорізької обл. дослідили ще два лази, що разом з іншими об'єктами на своїх курганах утворювали цілі культові комплекси. Один з них біля згаданого вище с. Луганське Розівсь- кого р-ну складався з прямокутної ями без ознак поховань, порожньої ями з підбоєм, круглої кам'яної викладки та лазу загальною довжиною біля 6 м, на вході до якого поклали собаку. Єдність комплексу підкреслюють фрагменти однієї посудини, знайдені в різних об'єктах.

Другий комплекс було досліджено в кургані біля одного з виходів давніх кристалічних порід Приазовської височини, що сформував пагорб висотою 324 м -- Бельмак Могилу. Під курганом виявили споруду, яку утворювали чотири необроблені брили граніту, та чотириметрової завглибшки ями з підбоєм, дно якої було застелено шкірою. В центрі підбою лежали три ряди хребців вівці, під стінкою кістки тварини (Антонов 2000, с. 37--39).

Останні два комплекси, розташовані в найбільш прикметних в ландшафтному відношенні місцях Надазов'я, виступають своєрідним містком між спорудами Північної Таврії та унікальним комплексом Двогорбої Могили (Привалова и др. 1982, с. 148--178). На наш погляд, цю пам'ятку з огляду на наведений ряд комплексів (особливо два останні та лаз з кургану Кара-Тюбе) слід вважати складним та найбільш масштабним святилищем Степової Скіфії. Він поєднує в собі такі риси.

Насип без поховань з потрійним кромлехом.

Крепіду, під західною частиною якої, наприкінці ланцюжку з п'яти людських жертв, лежав гранітний стовп розміром з людину (мінімум вісім скелетів, знайдені в кургані є швидше жертвами ніж супроводжуючими головного небіжчика особами, оскільки центральну споруду важко визнати могилою).

П'ять підземних лазів і ям.

Оскільки весь комплекс перекрито насипом в один захід, то знайдені під ним 19 амфор дають загальну дату, яка лежить у межах рубежу V-- IV ст. до н. е. (Монахов 1999, с. 162--163). З огляду на цю дату підземні споруди Двогорбої Могили, якщо їх продовжувати вважати поховальними, дещо не відповідають своєму часу (вони мали б наближатись до схеми Солохи ІІ чи чогось подібного). Якщо ж сприймати їх як елементи культового комплексу, то ця неузгодженість знімається. Крім того, лаз довжиною 18 м та шириною 1,8 м в північно-східному секторі Двогорбої Могили, вірогідніше за все, є культовою спорудою, а не грабіжницьким лазом.

Допоміжним аргументом на користь культового харктеру комплексу Двогорбої Могили слугують лаз в кургані Кара-Тюбе та два паралельні лази Олександрополя, довжиною 38 м та глибиною 8,5 м. До того ж, в насипу Олек- сандрополя в 1852 р. було знайдено зображення собаки, вирубане з черепашкового вапняку. Цей елемент разом з лазами теж є, можливо, свідченням якихось культових дій, зважаючи на знахідку глиняної голови тварини в «норі» Пришибського кургану (Рассамакин, Колосов 1992, с. 22). Наявність в Олексадрополі ще одного ходу, який починався з кута вхідної ями північно-східної могили, сягав довжини 52 м, наприкінці робив дугу і майже підходив з заходу до камери центральної могили, але не йшов до неї, теж змушує переглянути визначення його як грабіжницького.

У слушності цієї думки переконують спостереження, зроблені на Третьому та Шостому Бесшатирських курганах в Східному Казахстані. Там вдалося простежити системи підземних галерей довжиною до 55 м, висотою 1,1--1,7 м, які мали архітектурне оформлення входів у вигляді ніш для жирових каганців. Ці конструкції входили з поли під центр насипу кургану, де розгалужувались на декілька коротких сліпих ходів (Акишев, Кушаев 1963, с. 46, 60--62). Так само як в Олександрополі та Кара-Тюбе, ці галереї закінчуються значно нижче рівня поховальних споруд.

Цікаво, що Г. М. Курочкін в статті, присвяченій «шаманським містеріям в глибинах скіфського кургану», згадуючи підземні галереї Бесшатирських курганів, наводить версію Р. Ісмаїлова, який в кургані в Уш-Тобі (Казахстан) відкрив аналогічну споруду та пов'язав її з повідомленням античної традиції про те, що у саків існував звичай, за яким під час укладання шлюбу молоді влаштовують символічну боротьбу в якихось підземних святилищах (Курочкин 1993, с. 27--31). В обох випадках, по суті, мова йде про ритуальні дії, що мають відношення до хтонічних божеств, культів померлих та родючості, причому в легенді про походження скіфів, наведеній Геродотом (IV, 8--9), ритуал священного шлюбу здійснюють напівбожества -- Геракл та змієдіва, що є персоніфікацією богині землі.

Важко судити про конкретний зміст хтоніч- них обрядів, що відбувались в подвійних лазах скіфських курганів. Ми маємо на увазі і такі розвинуті паралельні лази як в Олександро- полі, чи розвернуті в протилежні боки, як в к. 8 і 9 біля Тимошівці. Крім того, під насипами курганів є ряд ям, від яких відходять короткі, наче намічені лази, але вони теж подвійні (більшість з цих об'єктів вважають грабіжницькими прокопами). Вони зафіксовані: в південній частині к. 31 біля Солохи (яма 1), в північній частині к. 1 Первомаївки ІІ, к. 12 Верхнього Рогачику, врешті, до цього ж переліку входить і курган 2/1972 біля Великої Білозерки (радгоспу Суворова). Не випадково, мабуть, ледь намічені два лази -- ніші має яма під насипом -- святилищем в Тимошівці, к. 7. Слід наголосити, що чотири насипи цієї групи (№ 7--10), вірогідно, являли собою єдиний культовий комплекс, центром якого був насип № 7, зроблений скіфами та три зрубні кургани, в яких ними ж було влаштовано «нори»-катакомби.

У пошуках пояснення загадкових лазів скіфів ми звернули увагу на семантичні пояснення обрядових уявлень індоєвропейців -- про роль миші та крота. Ці тварини в ряді найдавніших міфологічних мотивів пов'язані з богом лікування Асклепіем. Святилище Асклепія в Епідаврі на Пелопонесі було збудовано за образом нори крота, а саме ім'я бога етимологічно пов'язано з однією з індоєвропейських назв «крота». Кріт вшановувався в зв'язку з богом зцілення в давньоіндійській міфологічній традиції Рудрою (Гамкрелидзе, Иванов 1984, с. 532). В обрядовій практиці індоєвропейців кріт та миша сприймаються як в поховальному аспекті, так і в контексті зцілення.

Вагоміші підстави змушують звернути увагу на штучну печеру пророка Трофонія в Ле- бадії, що в Беотіїї, її опис наводить Павсаній (ІХ.37.2--3). В цій печері, вхід до якої знаходиться на горі, Трофоній, вихованець Деметри, як віщун давав оракули, при цьому прохач, після складного підготовчого ритуалу, вводився в стан жаху в вузькому лазі. Перед тим як потрапити туди, бажаючого взнати свою долю, за допомогою вузької та тонкої драбини спускали до печери розміром з «великий глек для випічки хліба, глибиною вісім ліктів» (аналог вхідної ями). Прохач опускав ноги в вузький отвір між стінкою та дном цієї печери і якась сила затягала його в темряву, в таємне святилище, де йому незримий голос відкривав майбутнє та безліч інших таємниць. Повертався прохач оракула тим же шляхом, через той же отвір. Процес «реабілітації» відбувався на Троні Пам'яті, де прохача повертали до тями (Грейвс 1992, с. 139).

Попри усвідомлення, що це далеко не пряма аналогія, проте, в інформації Павсанія є все ж таки певний збіг з лазами в археологічних пам'ятках скіфів. По-перше, Оракул знаходиться на горі -- скіфські підземні святилища влаштовують в курганах чи біля них. По-друге, навколо печери Трофонія влаштовано мармурову огорожу в два лікті заввишки -- у скіфів огорожі чи кромлехи з вапняку. По-третє, всередині огорожі є штучна печера. Павсаній пише, що вхід до печери схожий на піч для хліба і має чудову кам'яну кладку -- подібного в скіфів немає. Але є штучна печера, в середині вона має щілину, в яку прохач оракулів має занурити ноги до колін. Залучаючи опис Пав- санія, ми намагались показати вірогідність не поховального використання підземних споруд.

Аналізуючи курган 2/1972 в цілому, бачимо, що він постає як єдиний комплекс. Центральне поховання 3, що відноситься до третьої чверті IV ст. до н. е., судячи з набору поховального інвентарю належало шляхетному небіжчику, якого супроводжувала жінка в коштовних шатах. Про поховання 2 щось важко сказати через тотальне пограбування. Проте його вхідна яма, знаходились поза межами материкового викиду і відповідно під зовнішнім краєм первісної обваловки, що оточувала центральне поховання. Розташоване поруч з вхідною ямою поховання 2, (могила дитини), посилює враження належності обох споруд до головної могили (додаткові входи до центральної могили робили найчастіше під північним краєм обваловки). Оскільки дитину поклали в секторі, де влаштовують супровідні могили, то можна припускати, що її функції були подібні до серії інших дитячих могил в курганах -- забезпечити легкий перехід головному небіжчику в потойбічний світ. Крім того, розташовані у північному секторі поховання 4 та 5, ми пов'язуємо з культовими лазами, які, схоже, були влаштовані під час спорудження кургану для відправлення певних поминальних обрядів.

Курган 3/1972. Розташовувався на відстані 45 м на захід від кургану 2.

Курганний насип конічної форми, висотою 2,5 м і діаметром 30 м. Насип було споруджено в один прийом з однорідного чорнозему. На глибині 2 м від вершини виявлено материковий викид, що залягав окремими плямами навколо вхідної ями центральної могили. Максимальна потужність викиду не перевищувала 0,5 м. Навколо кургану рову не зафіксовано (рис. 15).

У північно-західному секторі насипу, на рівні похованого чорнозему, зафіксовано дрібні фрагменти амфор та кісток тварин, що, напевно, лишились від тризни.

Поховання 2. Основне поховання 2 розташовувалось в центрі кургану. Катакомба мала дві вхідні ями (рис. 16).

Вхідна яма 1 прямокутна в плані, розміром 2,9 х 1,6 м, орієнтована за лінією схід--захід з незначним відхиленням. Під її східною стінкою на глибині 2,8 м від рівня материка простеже- но сходинку шириною 1,2 м. Нижче її дно похило спадає до рівня 3,65 від материка. Під південно-західною стінкою, де було влаштовано вхід до поховальної камери, на дні простежено канавку розміром 1,7 х 0,1 х 0,1 м. Вона при- значалась для кріплення дерев'яного заслону перед входом.

Рис. 15. Курган 3/1972, план і перетин

У заповненні вхідної ями 1 знайдено кілька фрагментів чорнолакової мисочки на піддоні (рис. 17: 1). Її параметри: діаметр вінця -- 11 см, піддону -- 7,5, висота загальна -- 3,6, піддону -- 1,1 см. Мисочка має загнуте досередини вінце, несе на собі сліди тривалого використання. Чорний лак значною мірою облущився, а на вінці присутні дві пари просвердлених отворів для ремонту. На дні простежується штампований орнамент у вигляді подвійного кільця з насічками та пальметами.

Подібні посудинки відомі з Первомаївки ІІІ У першій публікації помилково вказано Перво- маївка ІІ (Полин 2014, с. 537)., к. 2, п. 2 (Евдокимов, Фридман 1991, с. 79; рис. 5: 8) та Дудчанів, к. 4, п. 1 (Фридман 1987, с. 168; рис. 5, 2). С. В. Полін відносить першу із зазначених знахідок до середини IV ст. до н. е., а другу, що є практично ідентичною до вели- кобілозерської, відносить до третьої -- початку четвертої чверті IV ст. до н. е. (Полин 2014, с. 450, 537). Утім, слід звернути увагу на вузький жолобок на підошві кільцьового піддону, який, згідно спостережень дослідників, притаманний для посуду останньої чверті IV ст. до н. е. (Егорова 2009, с. 22).

Вхідна яма 2 прямокутна, із закругленими кутами, розміром 2 х 1,4 м, орієнтована за лінією північний схід--південний захід. Зафіксовано дві сходинки: перша на глибині 0,8 м від материка шириною 0,15, друга -- на глибині 3,2 м від материка, шириною 0,6 м. Дно цієї вхідної ями було нижче рівня поховальної камери на 0,2 м. Тут також в долівці простеже- но канавку для дерев'яного заслону. її ширина становила 0,22 м, глибина -- 0,1 м. Ця канавка була віддалена від північної стінки на 0,2 м. Вхідна яма 2 з'єднана з поховальною камерою коротким дромосом метрової довжини.

Рис. 16. Курган 3/1972, план і перетин поховання 2

Поховальна камера чотирикутної форми, розміром 2,9 х 2 м, орієнтована за лінією північний захід--південний схід. Дно камери знаходилось на глибині 3,7 м від рівня материка і 7,2 м від нуля. Висота склепіння в центрі сягала рівня 1,6 м від дна. Поховання пограбоване. У мішаному чорноземному заповненні, за 20 см від рівня підлоги зафіксовано розрізнені деталі поховального інвентарю та фрагмент склепіння черепа людини.

Катакомби з двома вхідними ямами досить часто зустрічаються серед курганних пам'яток Степу, практично більшість з них є одночасними спорудами, зведеними за єдиним задумом, хоча, ще декілька років тому їх вважали асинхронними. Для прикладу можна згадати кургани Західнобогданівської групи. Під курганом 1 вхід до катакомби, названий вторинним також відрізнявся від первинного наявністю дромо- су. Друга вхідна яма до катакомби під курганом 2 цієї ж групи примітна наявністю навскісного входу до камери (Мозолевский 1980, с. 151--154). Аналогічну ситуацію бачимо на прикладі курганів 6 та 34 могильника Гай- манове Поле (Тереножкин и др. 1977, с. 159, 198). Така ж трактовка була дана і кургану 6 могильника Водославка. Тут в одній катакомбі з двома дромосами було здійснено поховання чоловіка та жінки. Оскільки скелет чоловіка лежав ближче до дальньої стінки камери, то припустили, що його було поховано першим, і лише через деякий час жінку було підзахоро- нено через вхідну яму 2 (Кубышев и др. 1983, с. 70). Не виключенням був і курган Пласка Могила. Стосовно цього кургану один з авторів цієї статті спершу вважав, що курган було споруджено у два прийоми, а друга вхідна яма пов'язувалась з досипкою насипу. За типовим тогочасним сприйняттям споруд з подвійними входами, на підставі поховального інвентарю комплекс було розділено на «чоловічу» та «жіночу» групи та висунуто традиційне для того часу припущення про те, що вхідна яма 2 була споруджена для підзахоронення жінки до тієї ж катакомби, де раніше упокоївся чоловік (Болтрик, Савовский 1991, с. 98, 102, 107). Згодом ця версія, як для Пласкої Могили так і значного ряду інших курганів була відкинута (Болтрик 2009, с. 39--46; 2015b, с. 38--46; 2016, с. 29).

Рис. 17. Курган 3/1972, матеріали з поховання 2: 1 -- чорнолакова мисочка; 2--4 -- золоті пластинки одягу; 5 -- скляний литик; 6--15 -- наконечники стріл



Таку ж ситуацію маємо і з похованням 3 кургану 3/1972. На кресленні добре видно, що материковий викид оточує вхідну яму 1 і перекриває вхідну яму 2. Вхідна яма 2 не перерізає материковий викид. Таке розташування підземних споруд свідчить про те, що вони були влаштовані одночасно.

Тут слід констатувати, що в смузі степу в IV ст. до н. е. поховальні комплекси представників шляхетної соціальної верстви скіфів влаштовували з двома, а то й більше входами. Принцип цих споруд полягав в тому, що вхід до могили в центрі кургану оточували первісною обваловкою, лишаючи підхід до неї, а додаткові входи робили з боку зовнішніх країв обваловки. Тому довжина додаткових дромосів від других вхідних ям залежала від діаметру обваловки.

Опис знахідок. Золоті платівки квадратної форми (три екземпляри; рис. 17: 2--4). Виготовлені із золота 500 проби. Розміри двох зразків становлять 29 х 29 мм, третього -- 29 х 28 мм, їх маса 1,41--1,6 грами.

На всіх трьох платівках нанесено однотипне зображення людини на крилатому коні в профіль вправо. Кінь показаний в русі, його ліва задня нога робить крок уперед, тоді як передні ноги спрямовані вперед і вгору. Крило коня росте з його грудей і закриває торс вершника. По краю платівки фігури оточені валиком, який розчленований поперечними рисками.

Виконання платівок типове для скіфського мистецтва. Втім, не зважаючи на ідентичну композицію, на виробах простежуються суттєві відмінності у виконанні. Перша платівка (рис. 17: 2) вирізняється більшою стрункістю фігур. Профіль вершника грацильний і пропорційніший. Його штани прикрашені смугою насічок. Пегас має вужчу морду та гостріше вухо. Насічки загалом виглядають тоншими, ніби нанесені гострішим інструментом.

Друга та третя платівки (рис. 17: 3--4) є більш грубими за рахунок крупніших та менш охайних деталей. Профіль людини на них більш роздутий, він має широкополу шляпу (?), та ширші скіфіки. У нього не передано орнаменту на штанях, натомість під його стегном насічками показано сідло (?), а на крупі Пегаса -- попона (?). Інакше показано його вузду: на цих двох платівках чітко видно крупні фалари. Крім того більш виразно передано хвіст та вуха Пегаса.

Загалом, складається враження, ніби це вироби, виконані за допомогою різноманітних технік, при тому різними творцями з неоднаковим рівнем майстерності. Перша платівка могла бути виконана у техніці металопластики із доопрацюванням деталей чеканкою. Друга та третя -- у техніці басми на одній матриці із подальшим доопрацюванням деталей чеканкою. Сліди інструментів вказують, що зображення протиралось по матриці стекою. Після цього карбуванням позначались деталі: пір'я та шерсть Пегаса, візерунок одягу вершника та кінської попони. В цілому, перша платівка видається на оригінал, тоді як дві інші -- за її копію (чи навпаки?). Додатково, на одній з платівок простежено, що отвір для нашивання був відірваний і після цього було зроблено інший, далі від краю, вже на крилі коня. Це спостереження доводить ймовірність використання платівок на одязі за життя їх власника.

Аналогій цій композиції серед скіфських ста- рожитностей не відомо. О. В. Ліфантій умовно відносить їх до типу «I4F Ритуали (сцени з життя скіфів)» разом з такими сюжетами, як сцени побратимства й сцени полювання (Ліфантій 2018, с. 90).

Вірогідні інтерпретації цього сюжету можна знайти в античній міфології. Найперше, спадає до думки легенда про героя Беллерофонта, який за допомоги Пегаса здійснив низку подвигів. Найбільш примітним було вбивство Химери, завдяки чому цей образ набув певної популярності, хоча й лишався в тіні інших героїв, зокрема, Геракла. Крім того, Беллерофонт вважався відступником, який наприкінці життя посягнув на владу олімпійських богів через що був приречений на самотність. Можливо, тому цей персонаж не часто зустрічається в декоративному мистецтві IV ст. до н. е. (Schefold, Jung 1988; Hoffman 1993, p. 67--68).

На користь античного походження цієї композиції може свідчити специфічний головний убір зображеного героя. На двох платівках угадується головний убір, подібний до шляпи з широкими полями (?), властиаої для античної зображальної традиції. Образи вершників у подібних головних уборах присутні на монетах царя Македонії Амінта ІІІ, котрий помер у 370 р. до н. е. (Fornasier 2001, s. 265; див. також: Boardman 2001, fig. 123; 223).

Так само і серед скіфських старожитностей постать вершника на крилатому коні є рідкістю, чого не скажеш, наприклад, щодо сюжетів, ототожнених із подвигами Геракла. Втім, мало ймовірно, що в середовищі номадів брали до уваги тонкощі грецької міфології. Вірогідно, Беллерофонт на Пегасі міг приваблювати їх, передусім, мотивом боротьби шляхетного героя проти чудовиськ. Таким чином, ця композиція потрапляє в один ряд із сюжетами з Новосілки та Гайманової Могили, де сцени боротьби з потворами були трактовані як подвиги Колаксая. Тому не виключається близькість цього образу до скіфського Геракла, божества звитяги та перемоги над чудовиськами. (Бессонова 1983, с. 19, 44--45). Крім того, дослідники вказують, що крилатий кінь був присутній серед сюжетів мистецтва та міфотворчості варварів задовго до того як вони зазнали впливу античного світу. Аналогічно, вершник у індоіранській міфології є універсальним образом культурного героя чи сонячного божества (Кузьмина 1977, с. 100-- 101, 107). Це ще раз підкреслює, що скіфи не сліпо копіювали античні сюжети, а лаштували їх під свої світоглядні вподобання.

Литик-скарабеоїд 1 овальної форми, виготовлений з прозорого світло-жовтого скла. По довгій вісі, на середині товщини, залишено наскрізний отвір, для кріплення каблучки У раніших статтях помилково вказано, що ця знахідка походить з кургану 2, поховання 1 біля с. Велика Білозерка (Болтрик, Островерхов 1992, с. 16; Бруяко, Островерхов 1993, с. 62; Островерхов, Охотников 1996, с. 167). Утім, у польовому звіті та щоденнику зазначено, що литик зафіксовано в комплексі кургану 1972/3, поховання 2 (Бидзиля и др. 1972, с. 19, табл. VI; щоденник 3, арк. 62). Хоч литики мають усі ознаки персня-печатки, в середовищі скіфів вони використовувались як центральні частини намиста або ж браслетів з на-мистин (Болтрик, Фиалко 2007, с. 84). Має відтиснуте зображення двох півнів, які стоять на черепах баранів (?)у бойовій позі один напроти одного. Над ними розміщено хижого птаха в польоті, а на землі між півнями -- мишу (рис. 17: 5).

Розміри геми: внутрішня площина із зображенням 29 х 24 мм; зовнішня ледь опукла: 31 х 26; товщини максимальна 10, мінімальна 7 мм. Діаметр отвору 1,5 мм.

У поховальних пам'ятках скіфів усі литики- скарабеоїди, дешеві відливки зі скла, походять з поховань дівчат, рідше молодих жінок, де вони несли функцію апотропеїв та прикрас (Остро- верхов, Охотников 1996, с. 163; Болтрик, Фиал- ко 2007, с. 84). У варварському середовищі Північного Причорномор'я скляні литики V--IV ст. до н. е. концентруються в районі Кам'янського городища та розташованих неподалік від нього курганах заможних скіфів: Носаки. к. 4, п. 3; Велика Знам'янка, к. 13, Вишнева Могила тощо. Примітно, що саме у цьому місці, на вододілі Дніпра та Великої Білозерки, де вздовж ланцюгів могил простежується шлях на дніпровські переправи між Кам'янкою та Приазов'ям, у кургані 21 біля с. Гюновка неподалік Кам'янського городища знайдено литик із зображенням чоловіка, що веде нав'юченого віслюка (Болтрик, Островерхов 1989, с. 24; Болтрик 1990, с. 41--43; Болтрик, Фиалко 2007, с. 82--87, рис. 10). Припускається, що подібні вироби могли виготовлятись у Північном Причорномор'ї із імпортної сировини, що надходила, вірогідно, з Іонії та Фінікії. Особливо це припущення стосується зразків, що несуть риси декоративного мистецтва варварів (Бруяко, Островерхов 1993, с. 62).

Цей литик разом з подібними знахідками неодноразово привертав увагу дослідників. Говорячи про фігури півнів, А. С. Островерхов звертає увагу на те, що в античній міфології цей птах посідав помітне місце. Він був супутником багатьох богів, виступав уособленням войовничості та мужності, а бої півнів уособлювали перемогу над злими силами в хтонічних та поховальних культах (Островерхов 2006, с. 147). Для прикладу також можна згадати незвичне зображення грифоно -- півня на персні з Та- манського півострова. Ця знахідка належить до IV ст. до н. е. і пов'язується із орієнтацією майстра на варварський смак замовника (Неверов 1986, с. 21).

Композиція з півнями, що б'ються, майже одразу привернула увагу скіфологів після публікації досліджень Товстої Могили. На золотій обкладці устя піхов меча нанесена майже ідентична пара півнів у бойовій позиції. На високий ступінь подібності не впливає навіть те, що ці зображення не заглиблені в площину виробу, а рельєфно виступають над нею. Б. М. Мо- золевський зазначав незвичність цього сюжету для скіфського мистецтва і схилявся до думки про його належність з античної зображальної традиції (Мозолевський 1979, с. 178--179). Припускається, що образи півнів і з Товстої Могили, і з Великої Білозерки мали одне першоджерело, на жаль нам не відоме (Островерхов 2006, с. 147).

Думку продовжив М. Ю. Трейстер. Дослідник звернув увагу, що півнячі бої відомі не тільки у пам'ятках образотворчого мистецтва, а й у античній літературі, де вони пов'язувались з діонісійським культом. Згідно цього він також рішуче заперечив скіфський характер декору меча (Трейстер 2013, с. 459--460, див. також: Неверов 1984, с. 239, табл. CLXVI: 7).

Цікаве поєднання зображень двох півнів та орла, що кружляє над ними. Тут заслуговує на увагу байка Езопа, яка відома у віршованому переказі поета ІІ ст. Бабрія під назвою «Півники». Згідно сюжету, після бійки двох півнів, переможець, що сидів і вихвалявся на даху, врешті був впольований орлом (Бабрій 1.5)

Також, чужорідним для скіфського мистецтва виглядає образ миші. Дослідники припускають, що образ цієї тварини на литиках теж пов'язаний з античною традицією, зокрема із малоазійським культом Аполлона Смінфейського. Крім того не виключається їх зв'язок із стихійними лихами (Островерхов, Охотников 2001, с. 96; Островерхов 2006, с. 145--146). Слід згадати цікаву композицію, презентовану на камеї ІІ ст. з Ермітажу. Тут два півня стоять по обидва боки від плетеного кошика, один з них тримає мишу в дзьобі, ще одна миша стоїть на кошику. Відмічається популярність цього сюжету в гліптиці, фресках та мозаїці (Неверов 1988, с. 146).

Утім у випадку з представленою знахідкою не можна відкидати можливості того, що в очах власниці цього литика, описана сцена, хоча й запозичена з античного мистецтва, могла мати зовсім інший зміст. Передусім привертає увагу тричленна композиція, де орел може відповідати небесній сфері, півні, як не літаючі птахи -- земній, а миша й черепи -- підземному світу. До певної міри це нагадує набір дарів, піднесених скіфами Дарію. Також, не виключено, що цю композицію могли ототожнити із космогонічною моделлю всесвіту (Болтрик, Ос- троверхов 1989, с. 25; 1992, с. 16; Островерхов, Охотников 1996, с. 168).

Можна обережно припустити, що півні стоять не на черепах, а на відрубаних головах тварин. Хоча й не надто чіткі, але подібні зображення голови барана можемо бачити, зокрема, на пластинці з Сахнівки. Тут вона нанесена поруч із чоловіком, якого приносять у жертву (Вертієн- ко 2010, с. 60). Також спадають на думку нечисленні приклади заміщення головами дрібної рогатої худоби голів похованих воїнів. Маємо на увазі приклади з поховання 145 Світловодського могильнику та кургану біля слободи Тарасівка (Козир 2014, с. 63). Тож, у будь якому випадку, чи то череп, чи то голова, слід пов'язувати цей елемент композиції з потойбічним світом. Можна також згадати сцени жертвоприношення барана (чи козла?), які бачимо на матеріалах із Гайманової та Денисової Могили, Діїва кургану та Водославки, к. 6. Це платівки із танцюючими у вакхічному екстазі менадами, що тримають в руці ногу чи голову дрібної рогатої худоби (Бессонова 1983, с. 74--75).

Сагайдачний набір (13 бронзових тригранних наконечників стріл, до нашого часу збереглось 10 екземплярів; рис. 17: 6--15).

Шість наконечників баштоподібної форми з високим ложком, висотою 30--35 мм і шириною 10--12 мм. З шести зразків чотири мають невисоку виділену втулку, два -- приховану. Один наконечник з прихованою втулкою має арочну голівку. Ще три наконечники мають приховану втулку і грані, зрізані під тупим кутом до основи, у якій простежується трикутний виріз. Їх параметри: висота 30--35 мм, ширина -- до 15 мм. Внаслідок корозії, прослідкувати відсутність чи наявність ложків на гранях, на жаль неможливо.

Через поодинокість знахідок важко визначити їх хронологічну позицію. Сумарно, такі наконечники найбільше отримують поширення у сагайдачних наборах IV ст. до н. е. (Мелюкова 1964, с. 25--29). Для прикладу можна згадати пам'ятки, де такі наконечники переважали. Тригранними баштоподібними зразками були укомплектовані, зокрема, сагайдачні набори 2 та 3 з Товстої Могили (Черненко 1975, с. 153--154). Представницька вибірка подібних зразків відома з Носаків, к. 12, гр. 2 (Бидзиля и др. 1977,с. 143), Іллінки, к. 4, п. 2 (Плешивенко 1991, с. 60--61). Серія зразків зі зрізаними під тупим кутом гранями відома з Талаєвського кургану (Колтухов, Сенаторов 2015, с. 325).

Підсумовуючи, зазначимо, що поховання 2 кургану 3/1972 відноситься до останньої чверті IV ст. до н. е. З оглядом на дві вхідні ями у катакомбі, наявність прикрас та зброї, можна припускати, що ця поховальна споруда належала вельможній парі.



Підсумки

Розглянуті поховальні комплекси належать до горизонту пам'яток IV ст. до н. е.: від першої половини (к. 2/1970, п. 2) до третьої чверті (к. 2/1972, п. 3) і кінця зазначеного сторіччя (3/1972, п. 2). Усі виявлені поховання здійснені в могилах катакомбного типу. Як відомо, цей тип поховальної споруди набуває особливої популярності в степовій та, навіть, лісостеповій смузі у класичній та фінальній фазі скіфської історії. (Ольховский 1991, с. 94--95).

Можна відзначити, що серед описаних комплексів найбільшими параметрами вирізнялись ті, де було зафіксовано найбагатший інвентар. Зокрема, поховання 3 кургану 2/1972, здійснене в катакомбі, мало глибину близько 3,95 м, поховання 2 кургану 3/1972 -- 3,7 м від рівня материку.

Через нищівне пограбування, положення тіла зафіксовано лише двічі, в обох випадках небіжчики були покладені у випростаній позі на схід. Молоду людину з поховання 2/1970, п. 1 поклали головою на захід, дитину з поховання 2/1972, п. 1 -- на схід. Ще в одному випадку, де не вдалось простежити орієнтацію тіл, відмічається колективне поховання -- к. 1/1972, п. 6. Простежені особливості цілком відповідають найбільш поширеним поховальним традиціям скіфів IV ст. до н. е. (Ольховский 1991, с. 102--103). Традиційним для скіфського поховального обряду є й покладення тіла на підстилку з органічних матеріалів, що було про- стежено в курганах 2/1972, п. 1 та 2/1970, п. 2 (Ольховский 1991, с. 104--105).

Кургани 2/1972 та 3/1972, де було зафіксовано найбільш представницький інвентар, могли належувати лідерам окремих родів. Адже кожен зі згаданих насипів був оточений меншими, які вже у 70-і роки майже не фіксувались на поверхні.

Простежені особливості поховального обряду та інвентарю є традиційними для скіфської матеріальної культури в Степу. Разом з тим у цих, на перший погляд пересічних пам'ятках, зустрінуті унікальні знахідки, які засвідчують потужний вплив античної культури на варварський світ у IV ст. до н. е.



Література

Акишев, К. А., Кушаев, Г. А. 1963. Древняя культура саков и усуней долины реки Или. Алма-Ата: АН Казахской ССР.

Алексеев, А. Ю. 1995. Скифское погребение V в. до н. э. в кургане Малая Цимбалка (раскопки И. Е. Забелина в 1868 году). Археологический сборник Государственного Эрмитажа, 32, с. 53-59.

Алексеев, A. Ю., Мурзин, В. Ю., Ролле, Р. 1991. Чертомлык. Скифский царский курган IV в. до н. э. Киев: Наукова думка.

Алексеева, Е. М. 1975. Античные бусы Северного Причерноморья. Москва: Наука. Свод археологических источников, Г 1-12.6.

Антонов, А. Л. 2000. Святилища -- «нори» скіфського часу. В: Усачук, А. Н. (ред.). Археология и древняя архитектура Левобережной Украины и смежных территорий. Донецьк: Східний видавничий дім, с. 37-39.

Бабенко, Л. И. 2005. Песочинский курганный могильник скифского времени. Харьков: Райдер.

Бабенко, Л. И. 2016. Пан и сюжет пекторали -- неслучайные совпадения. Археологія і давня історія України, 2 (19), с. 9-26.

Бандуровский, А. В., Буйнов, Ю. В. 2000. Курганы скифского времени Харьковской области (северско- донецкий вариант). Киев: ИА НАН Украины.

Берестнев, С. И. 1999. О роли собаки в религиозно-мифологических представлениях древних индоевропейских племен. Древности, 4, с. 41-49.

Бессонова, С. С. 1983. Религиозные представления скифов. Киев: Наукова думка.

Бессонова, С. С. 1994. Курганы Лесостепного По- бужья. В: Черненко, Е. В. (ред.). Древности скифов. Киев: ИА НАН Украины, с. 3-34.

Бидзиля, В. И., Болтрик, Ю. В. 1972. Отчет о работе Запорожской постоянно действующей экспедиции в 1970, 1972 гг. НА ІА НАН України, ф. 64, 1970, 72/36.

Бидзиля, В. И., Болтрик Ю. В., Отрощенко, В. В., Яковенко, Э. В. 1973. Работы Запорожской экспедиции. Археологические открытия 1972, с. 259-261.

Бидзиля, В. И., Болтрик, Ю. В., Мозолевский, Б. Н., Савовский, И. П. Курганный могильник в урочище Носаки В: Бидзиля, В. И. (ред.). Курганные могильники Рясные Могилы и Носаки (предварительная публикация). Киев: Наукова думка, с. 61-158.

Бидзиля, В. И., Полин, С. В. 2012. Скифский царский курган Гайманова Могила. Киев: Скиф.

Бойко, Ю. Н., Берестнев, С. Л. 2001. Погребения VII--IV вв. до н. э. курганного могильника у с. Ку- пьеваха (Ворсклинский регион скифского времени). Харьков: РА-Каравелла.

Болтрик, Ю. В. 1990. Сухопутные коммуникации Скифии (по материалам новостроечных исследований от Приазовья до Днепра). Советская археология, 4, с. 30-44.

Болтрик, Ю. В. 1993. Курган Кара-Тюбе. Древности Степного Причерноморья и Крыма, IV, с. 183197.

Болтрик, Ю. В. 2007. Культові споруди Степової Скіфії. Магістеріум, 27, с. 47-57.

Болтрик, Ю. В. 2009. Повозки как показатель целостности комплекса скифского кургана. В: Бессонова, С. С. (ред.). Эпоха раннего железа. Киев; Полтава: ИА НАН Украины, с. 39-47.

Болтрик, Ю. В. 2015a. Східне крило курганів Золотого поясу Скіфії (географічний аспект). Археологія і давня історія України, 4 (17), с. 14-29.

Болтрик, Ю. В. 2015b. Ще раз до питання про од- ноактність зведення скіфіських курганів. Археологія і давня історія України, 2 (15), с. 38-47.

Болтрик, Ю. В. 2016. Місце Бердянського кургану в системі поховальних памяток Скіфії. Археологія і давня історія України, 2 (19), с. 27-32.

Болтрик, Ю. В., Отрощенко, В. В., Савовский, И. П., Шелапов, С. М. 1976. Работы скифского отряда Запорожской экспедиции. Археологические открытия 1975, с. 307.

Болтрик, Ю. В., Островерхов, А. С. 1989. Сюжеты на литиках-скарабеоидах из скифских памятников Поднепровья и Подунавья. В: Толочко, П. П. (ред.). Проблеми історії та археології давнього населення Української РСР. Київ: ТДК, с. 2425.

Болтрик, Ю. В., Савовский, И. П. 1991. Курган Плоская Могила. В: Болтрик, Ю. В., Бунятян, Е. П. (ред.). Курганы степной Скифии. Киев: Наукова думка, с. 98-107.

Болтрик, Ю. В., Островерхов, А. С. 1992. Литик- скарабеоид из скифского кургана у с. Большая Бело- зерка. В: Мозолевский, Б. Н. (ред.). Киммерийцы и скифы. Мелитополь: ИА НАН Украины, с. 16-17.

Болтрик, Ю. В., Фиалко, Е. Е., Чередниченко, Н. Н. 1994. Бердянский курган. Российская археология, 3, с. 140-155.

Болтрик, Ю. В., Фиалко, Е. Е. 1997. Золотые ажурные аппликации у скифов (к интерпретации изображения пластины из Соболевой Могилы). В: Захарова, Н. А. (ред.). Ювелирное искусство и материальная культура. Санкт-Петербург: Государственный Эрмитаж, с. 5-7.

Болтрик, Ю. В., Фиалко, Е. Е. 2005. Роль коня в погребальной традиции скифов. В: Актуальные проблемы археологии, истории и культуры (к юбилею профессора Т. Н. Троицкой). Новосибирск: НГПУ, 2, с. 13-36.

Болтрик, Ю. В., Фиалко, Е. Е. 2007. Украшения из скифских погребальных комплексов Рогачикс- кого курганного поля. Старожитності Степового Причорномор'я і Криму, XIV, с. 51-93.

Болтрик, Ю. В., Фиалко, Е. Е. 2010. Посуда из скифских погребальных комплексов Рогачикского курганного поля. Stratum plus, 3, с. 289-323.

Бруяко, И. В., Островерхов, А. С. 1993. Литик- скарабеоид из Никония. В: Охотников, С. Б. (ред.). Древнее Причерноморье. Одесса: Одесское археологическое общество, с. 60-63.

Вертієнко, Г. В. 2010. Зображення скіфської та- натологічної міфологеми на Сахнівській пластині. Східний світ, 3, с. 59-73.

Вертієнко, Г. В. 2015. Іконографія скіфської есхатології. Київ: Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського.

Винокуров, Н. И. 2014. Животные в погребальной практике населения городища Артезиан. В: Зуев, В. Ю., Хршановский, В. А. (ред.). Погребальная

культура Боспорского царства. Материалы Круглого стола, посвященного 100-летию со дня рождения Михаила Моисеевича Кубланова (1914--1998). Санкт-Петербург, с. 212-220.

Власова, Е. В. Древности эллинские и местные. В: Бонгард-Левин, Г. М. (ред.). Античное наследие Кубани. Москва: Наука, 3, с. 199-255.

Галанина, Л. К. 1965. Греческие поножи Северного Причерноморья. Археологический сборник Государственного Эрмитажа, 7, с. 5-27.

Галанина, Л. K., Лесков, А. М. 2015. Ульские курганы как исторический источник. В: Иванчик, А. И., Лесков, А. М. (ред.). Ульские курганы. Культово-поминальный комплекс скифского времени на Северном Кавказе. Москва; Берлин, Бордо: Палеограф, с. 101-116.

Гамкрелидзе, Т. В., Иванов, В. В. 1984. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Тбилиси: Тбилисский университет.

Городцов, В. А. 1909. Дневник археологических исследований в Зеньковском уезде Полтавской губернии в 1906 году. Труды четырнадцатого археологического съезда, 3, с. 93-161.

Грейвс, Р. 1992. Мифы Древней Греции. Москва: Прогресс.

Гречко, Д. С., Каравайко, Д. В. 2016. Дослідження курганів Більського археологічного комплексу в 2016 р. Археологічні дослідження Більського городища -- 2016, с. 21-35.

Евдокимов, Г. Л., Фридман, М. И. 1991. Курганы скифского времени у с. Первомаевка на Херсонщи- не. В: Болтрик, Ю. В., Бунятян, Е. П. (ред.). Курганы степной Скифии. Киев: Наукова думка, с. 72-97.

Євдокимов, Г. Л., Данилко, Н. М. Могилов, О. Д. 2012. Скіфський курган 10 біля с. Мала Лепетиха у Нижньому Подніпров'ї. Археологія, 2, с. 76-95.

Егорова, Т. В. 2009. Чернолаковая керамика IV-- II вв. до н. э. с памятников Северо-Западного Крыма. Москва: МГУ.

Егорова, Т. В. 2017. Античная чернолаковая керамика из собрания Государственного музея изобразительных искусств имени А. С. Пушкина. Научный каталог. Москва: ГМИИ А. С. Пушкина.

Журавлев, Д. В., Саблин, М. В., Строков, А. А. 2016. Захоронения собак на поселении Голубицкая 2. В: Журавлев, Д. В., Шлотцауер, У. (ред.). Азиатский Боспор в Проикубанье в доримское время. Москва: ГИМ, с. 34-37.

Золото... 1991. Золото Степу. Київ; Шлезвіг: ІА НАН України.

Ильинская, В. А., Тереножкин, А. И. 1983. Скифия VII--IV вв. до н. э. Киев: Наукова думка.

Клейн, Л. С. 2010. Время кентавров. Степная прародина греков и ариев. Санкт-Петербург: Евразия.

Клочко, Л. С., Гребенников, Ю. С. Скифский ка- лаф IV в. до н. э. В: Телегин, Д. Я. (ред.). Материалы по хронологии археологических памятников Украины. Киев: Наукова думка, с. 86-96.

Ковалев, Н. В., Полин, С. В. 1991. Скифские курганы у с. Корнеевка Запорожской области. В: Болт- рик, Ю. В., Бунятян, Е. П. (ред.). Курганы степной Скифии. Киев: Наукова думка, с. 33-53.

Ковпаненко, Г. Т., Бунятян, Е. П., 1978. Скифские курганы у с. Ковалевка Николаевской области. В: Ковпаненко, Г. Т. (ред.). Курганы на Южном Буге. Киев: Наукова думка, с. 133-150.

Козир, І. М. 2014. Ритуальне поховання 145 з грунтового могильника поблизу м. Світловодськ Кіровоградської обл. В: Супруненко, О. Б. (ред.). Феномен Більського городища. Київ; Полтава: Центр пам'яткознавства НАН України та УТОПІК, с. 6164.

Колтухов, С. Г., Сенаторов, С. Н. 2015. Скифский Талаевский курган 1891 года. Материалы к археологической карте Крыма, XVII, с. 318-341.

Кузнецова, Т. М., Кузнецов, С. В. 2005. Курганы скифского времени у пос. Днепрорудный и с. Большая Белозерка (краткий очерк). В: Гуляев, В. И. (ред.). Древности Евразии: от ранней бронзы до раннего средневековья. Памяти В. С. Ольховского. Москва: ИА РАН, с. 317-332.

Кузьмина, Е. Е. 1977. Конь в религии и искусстве саков и скифов. В: Тереножкин, А. И. (ред.). Скифы и сарматы. Киев: Наукова думка, с. 96-119.

Кубышев., А. И., Дорофеев, В. В., Шилов, Ю. А., Нечитайло, А. Л., Куприй, С. А., Шевченко, Н. П., Толкачев, Ю. И., Амирханов, А. Ш., Абикулова, М. И., Былкова, В. П. 1983. Отчет о работах Херсонской археологической экспедиции в зоне строительства Каховской оросительной системы в Херсонской и Запорожской областях в 1983 году. НА ІА НАН України, ф. 64, 1983/26.

Кубышев, А. И., Николова, А. В., Полин, С. В. 1982. Скифские курганы у с. Львово на Херсонщи- не. В: Тереножкин, А. И. (ред.). Древности степной Скифии. Киев: Наукова думка, с. 130-148.

Курочкин, Г. Н. 1993. Путешествие в преисподнюю: шаманские мистерии в глубинах скифского кургана. Петербургский археологический вестник, 6: Скифы. Сарматы. Славяне. Русь., с. 27-31.

Ліфантій, О. В. 2015. Два типи довгих пластин головних уборів скіфів із зображенням комах. Ма- гістеріум, 60, с. 71-75.

Ліфантій, О. В. 2018. Коштовні металеві аплікації костюма населення Степової Скіфії VII--ІІІ ст. до н. е. Дисертація к. і. н. Київ.

Лесков, А. М., Кубышев, А. И., Болдин, Я. И., Зарайская, Н. П., Отрощенко, В. В., Чередниченко, Н. Н., Румянцев, А. Н., Ястребова, С. Б. 1970. Отчет о раскопках в Каховском районе Херсонской обл. в 1970 г. НА ІА НАН України, ф. 64, 1970/36.

Макаренко, Н. Е. 1911. Археологические исследования 1907--1909 годов. Известия ИАК, 43, с. 1130.

Мелюкова, А. И. Вооружение скифов. Москва: Наука. Свод археологических источников, Д 1-4.

Мозолевський, Б. М. 1979. Товста Могила. Київ: Наукова думка.

Мозолевский, Б. Н. 1980. Скифские курганы в окрестностях г. Орджоникидзе на Днепропетровщине (раскопки 1972--1975 гг.). В: Тереножкин, А. И. (ред.). Скифия и Кавказ. Киев: Наукова думка, с. 70154.

Мозолевский, Б. Н. 1982. Скифский «царский» курган Желтокаменка. В: Тереножкин, А. И. (ред.). Древности Степной Скифии. Киев: Наукова думка, с. 179-221.

Мозолевский, Б. Н., Полин, С. В., 2005. Курганы скифского Герроса IV в. до н. э. (Бабина, Водяна, Соболева могилы). Киев: Стилос.

Монахов, С. Ю. 1999. Греческие амфоры в Причерноморье. Комплексы керамической тары. Саратов: Киммерида.

Монахов, С. Ю. 2003. Греческие амфоры в Причерноморье. Типология амфор ведущих центров-экспортеров товаров в керамической таре. Москва; Саратов: Киммерида.

Мурзін, В. Ю., Фіалко, О. Є. 1998. Зброя з Бердянського кургану. Археологія, 3, с. 103-112.

Неверов, О. Я. 1984. Металлические перстни и печати. В: Рыбаков, Б. А. (ред.). Античные государства Северного Причерноморья. Москва: Наука, с. 239-240.

Неверов, О. Я. 1986. Металлические перстни эпохи архаики, классики и эллинизма из Северного Причерноморья (опыт классификации). В: Грач, Н. Л. (ред.). Античная торевтика. Ленинград: Государственный Эрмитаж, с. 17-27.

Неверов, О. Я. 1988. Античные камеи в собрании Эрмитажа. Ленинград: Искусство.

Ольховский, В. С. 1991. Погребально-поминальная обрядность населения Степной Скифии (VII-- III до н. э.). Москва: Наука.

Онайко, Н. А. 1970. Античный импорт в Приднепровье и Побужье в IV--II вв. до н. э. Москва: Наука. Свод археологических источников, Д 1-27.

Отрощенко, В. В., Болтрик, Ю. В. 1982. Культурно-хронологическое и территориальное распределение могильников Днепро-Молочанской степной области. В: Телегин, Д. Я. (ред.). Материалы по хронологии археологических памятников Украины. Киев: Наукова думка, с. 38-46.

Островерхов, А. С. 2006. Античная стеклянная глиптика на юге Восточной Европы. Вестник древней истории, 2, с. 131-154.

Островерхов, А. С., Охотников, С. Б. 1996. Раннеантичные стеклянные геммы из Северного Причерноморья. В: Буйских, С. Б. (ред.). Мир Ольвии. Киев: ИА НАН Украины, с. 165-168.

Островерхов, А. С., Охотников, С. Б. 2001. Глиптика Никония и его округи. В: Крижицький, С. Д. (ред.). Ольвія та античний світ. Київ: ІА НАН України, с. 95-100.

Плешивенко, А. Г. 1991. Скифский курган у Белозерского лимана. В: Болтрик, Ю. В., Бунятян, Е. П. (ред.). Курганы Степной Скифии. Киев: Наукова думка, с. 53-72.

Полидович, Ю. Б. 2015. Меч из кургана Толстая Могила. Археологія і давня історія України, 2 (15), с. 124-139.

Полин, С. В. 1984. Захоронение скифского воина- дружинника у с. Красный Подол на Херсонщине. В: Черненко, Е. В. (ред.). Вооружение скифов и сарматов. Киев: Наукова думка, с. 103-119.

Полин, С. В. 2014. Скифский Золотобалковский могильник V--IVвв. до н. э. на Херсонщине. Киев: Олег Філюк.

Привалова, О. Я., Зарайская, Н. П., Привалов, А. И. 1982. Двугорбая Могила. В: Тереножкин, А. И. (ред.). Древности Степной Скифии. Киев: Наукова думка, с. 148-178.

Раевский, Д. С., 2006. Мир скифской культуры. Москва: Языки славянских культур.

Рассамакин, Ю. Я. 1989. Скифские памятники верховья р. Молочной. В: Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья (к 90-летию Б. Н. Гракова). Запорожье, с. 129-131.

Рассамакин, Ю. Я. 1992. О некоторых особенностях скифского погребального обряда Днепро-Моло- чанского междуречья. В: Мозолевский, Б. Н. (ред.). Киммерийцы и скифы. Мелитополь: ИА НАН Украины, с. 82-83.

Рассамакин, Ю. Я., Колосов, Ю. Г. 1992. Курганная группа у пгт Пришиб. Киев.

Рогов, Е. Я., Тункина, И. В. 1998. Расписная и чернолаковая керамика из некрополя Панское I. Археологичекие вести, 5, с. 159-175.

Русяєва, М. В. 1994. Золоті прикраси у вигляді голови Гери. Археологія, 1, с. 104-109.