Размещено на http://allbest.ru

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94:316.343.652(477.6)“1928/1940”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНА ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ДОНБАСУ (1920-1930-і роки): ФОРМУВАННЯ, УМОВИ ЖИТТЯ, ДІЯЛЬНІСТЬ

07.00.01 - історія України

Струченков Олександр Вікторович

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Лихолобова Зоя Григорівна, професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор Нікольський Володимир Миколайович, професор кафедри історії України Донецького національного університету

кандидат історичних наук, доцент Міхеєва Оксана Костянтинівна, доцент кафедри соціології управління Донецького державного університету управління

Захист відбудеться 6 лютого 2009 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд.38.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 26 грудня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиКрапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Однією з нагальних проблем, яка вимагає сьогодні термінового вирішення, є перехід України від індустріального до інформаційного типу суспільства. За нових умов гарантами добробуту та стабільного поступу держави стають інтелектуальні ресурси та розвиток високих технологій. Відповідно підвищується значення інтелігенції як носія та творця знань, особливо інженерно-технічних працівників (ІТП). Не займаючись фізичною працею, але тісно пов'язані зі сферою матеріального виробництва, вони здійснюють організацію, керівництво та нагляд за виконанням робіт. Без перебільшення, від їхніх умінь та навичок, від їхньої наполегливої та кропіткої праці залежить науково-технічний прогрес.

Для з'ясуванні природи, статусу та ролі технічної інтелігенції в сучасному українському суспільстві треба досконало проаналізувати той соціально-історичний та політичний ґрунт, на якому вона формувалась. У якості такого ґрунту виступають події та процеси, які мали місце в 1920-1930-і роки. Сучасна українська інтелігенція (в тому числі й інженерно-технічна) генетично пов'язана з попередніми поколіннями «радянської робітничо-селянської інтелігенції», яка постала як нова соціальна спільнота саме в цю переламну добу. Витоки більшості соціальних та психологічних рис сучасної інтелігенції слід шукати в тих часах.

Вивчення джерел формування технічної інтелігенції, форм та методів підготовки спеціалістів, особливостей їхнього соціального становища, професійної та громадської діяльності дозволить краще осягнути зміни, які відбулися в українському суспільстві в 1920-1930-і роки. Крім того, звернення до цієї наукової проблеми дає можливість зрозуміти не лише сутність та принципи функціонування соціальної системи тієї доби, але й відповісти на питання про чинники, які обумовили формування своєрідного стилю життя, світосприйняття та соціальності людини, відомих зараз у суспільствознавстві як радянська ідентичність.

Зв'язок дисертації з науково-дослідницькими програмами та планами. Дослідження підготовлене на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету в рамках науково-дослідної теми «Проблеми нової та новітньої історії України» (№ Г-07/28).

Об'єктом дослідження виступає інженерно-технічна інтелігенція Донбасу, її професійна та громадська діяльність, детермінована місцем у системі соціально-економічних та політичних відносин, що склалися в радянському суспільстві в роки довоєнних п'ятирічок.

Предметом дослідження є вся сукупність соціальних, політичних, економічних та культурних процесів, що мали місце в Україні в 1928-1940 роках, на тлі яких відбувалося відтворення технічної інтелігенції як окремої соціальної групи, а також її участь в індустріальному будівництві та громадському житті країни.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють добу довоєнних радянських п'ятирічок, тобто 1928-1940 роки. Саме на цей період в Україні постала командно-адміністративна система. Разом з тим у ці роки з'явилася нова, принципова відмінна від попередніх поколінь технічна інтелігенція. Докорінно змінилися соціальні джерела її формування, методи та форми підготовки, кількісний та якісний склад.

Географічні рамки дослідження включають територію Донбасу в межах сучасної Донецької та Луганської областей. У 1928-1930 роках вона охоплювала п'ять округів: Артемівський, Луганський, Маріупольський, Сталінський та Старобільський. У 1930 році округи були ліквідовані, а управлінські функції були передані до районів, які існували в їхніх межах. В 1932 році всі райони ввійшли до складу Донецької області, яка в 1938 році була розділена на Сталінську та Ворошиловградську області.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі опрацьованих джерел та літератури провести комплексний узагальнюючий аналіз змін у соціальному обличчі та статусі інженерно-технічної інтелігенції Донбасу наприкінці 1920-х - у 1930-і роки, а також всебічно вивчити її виробничу та громадську діяльність.

Досягнення зазначеної мети передбачає розв'язання таких завдань:

· визначити рівень розробленості запропонованої теми в історичній науці;

· проаналізувати базові засади державно-партійної політики щодо технічної інтелігенції;

· оцінити забезпеченість народного господарства Донбасу інженерно-технічними кадрами та виявити динаміку зміни їхнього кількісного та якісного складу протягом довоєнних п'ятирічок;

· дослідити основні форми і методи підготовки та підвищення кваліфікації ІТП;

· виявити чинники, які обумовили зміни рівня та якості життя техперсоналу;

· проаналізувати професійну діяльність технічних спеціалістів, визначити їхній трудовий внесок в індустріальне будівництво країни;

· з'ясувати причини, хід та наслідки репресивної політики держави щодо технічної інтелігенції Донбасу наприкінці 1920-х - в 1930-і роки;

· охарактеризувати соціально-психологічне обличчя виробничо-технічної інтелігенції, її громадську діяльність та політичні настрої;

· виявити регіональні особливості формування, діяльності та умов життя технічної інтелігенції Донбасу в роки радянської модернізації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що автор:

- визначив ступінь розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історичній науці;

- увів до наукового обігу значний масив архівних першоджерел: звіти центральних та місцевих партійних і профспілкових органів, дані статистики, матеріали особистого походження;

- простежив еволюцію політики державно-партійного керівництва СРСР щодо творення нової генерації технічної інтелігенції; на основі статистичних матеріалів виявив динаміку зростання кількісного та якісного складу спеціалістів Донбасу від 1928-1929 до 1939-1940 років;

- дослідив рівень та якість життя ІТП, зокрема, динаміку реальних доходів, умови праці та побуту, характер дозвілля тощо;

- неупереджено підійшов до вивчення виробничої та громадської діяльності технічної інтелігенції, висвітивши як позитивні, так і негативні моменти участі спеціалістів в ударництві, стахановському русі, в різноманітних громадсько-політичних кампаніях та акціях;

- проаналізував низку архівно-слідчих справ, а також дані особистих карток 1040 спеціалістів, заарештованих органами держбезпеки в 1937-1938 роках; завдяки широкому діапазону вибірки визначено соціально-демографічний склад ІТП - жертв «великого терору», вивчено дію механізму масових репресій;

- розглянув різноманітні аспекти життя технічної інтелігенції крізь призму формування в неї нових соціально-психологічних рис, що якісно відрізняли її від попередніх поколінь інтелігенції.

Теоретичне та практичне значення дисертації визначається можливістю використати її матеріали для розробки спецкурсів, посібників, бібліографічних покажчиків з історії інтелігенції Донбасу, а також для підготовки фундаментальних праць з новітньої історії України. Основні положення дослідження можуть бути враховані державними, господарськими та громадськими органами. Міністерство освіти і науки та Міністерство економіки мають врахувати досвід аналогічних інституцій 1920-1930-х років при визначенні потреб народного господарства в спеціалістах, у розробці та реалізації програм з підготовки та підвищення кваліфікації ІТП. Виходячи з досвіду радянської модернізації, на сучасному етапі держава разом з профспілками та адміністрацією підприємств має проводити виважену соціальну політику стосовно технічної інтелігенції, використовувати різноманітні методи та форми стимулювання її виробничої активності. Останнє стосується трудового змагання та курсів підготовки робітників провідних професій, які набули значного поширення на підприємствах важкої промисловості.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці наукової проблеми, яка у зазначених хронологічних та географічних межах досі не була предметом спеціального дослідження. На прикладі одного з найбільших та найстаріших індустріальних районів України інженерно-технічна інтелігенція розглядається як суб'єкт та об'єкт радянської модернізації.

Апробацію результатів дослідження здійснено шляхом виступів із доповідями на 8 міжнародних науково-практичних конференціях: «Європейська наука ХХІ століття: стратегія і перспективи розвитку-2006» (22-31 травня 2006 р., Дніпропетровськ), «Передові наукові розробки-2006» (1-15 вересня 2006 р., Дніпропетровськ), «Науковий потенціал світу-2006» (18-29 вересня 2006 р., Дніпропетровськ), V Міжнародна науково-практична конференція «Шевченківська весна» (1-2 березня 2007 р., Київ), наукова конференція професорсько-викладацького складу Донецького національного університету (24-26 квітня 2007 р., Донецьк), VII Міжнародна наукова конференція «Історія та сучасність: погляд крізь віки» (17-18 травня 2007 р., Донецьк), IV Міжнародна науково-практичної конференції «Сучасні проблеми управління» (29-30 листопада 2007 р., Київ), VI Міжнародна науково-практична конференція «Шевченківська весна» (20-21 березня 2008 р., Київ).

Публікації. Основний зміст дисертації викладений у 8 статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій - 5 друкованих аркушів.

Структура дисертації. Дане дисертаційне дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, дев'яти підрозділів, висновків, посилань, додатків (18 схем і таблиць), списку джерел та літератури (270 найменувань) - всього 277 сторінок, з них основна частина - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, окреслено його хронологічні та територіальні рамки, аргументовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення, представлено апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - «Історіографія, джерельна база, методологічні засади дослідження» - проаналізований ступінь розробленості теми, джерельна база дослідження, обґрунтовані методологічні принципи та методи, які застосовуються у дисертаційній роботі.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки теми» в основу аналізу доробку фахівців з історії технічної інтелігенції Донбасу покладено проблемно-хронологічний метод, використання якого дозволило виділити такі етапи в розвитку вітчизняної історіографії проблеми: 1) кінець 1920-х - середина 1950-х років; 2) середина 1950-х - 1980-і роки; 3) 1990-і - 2000-і роки. Кожен із цих періодів має свою специфіку щодо методологічних підходів, інтерпретації та оцінки фактів.

Перший етап характеризується пануванням в історичній науці ідеологічного диктату Комуністичної партії. На початку 1930-х років Я. Тун, І. Красницький, Ш. Супоницький проаналізували основні групи ІТП, рівень та шляхи забезпечення ними провідних галузей промисловості Красницький І. Боротьба за кадри / І. Красницький. - Харків, 1930. - 76 с.; Тун Я. Кадри народного господарства / Я. Тун. - Харків, 1930. - 190 с.; Супоницький Ш. Про кадри соціалістичного будівництва / Ш. Супоницький. - Харків, 1931. - 96 с.. У цих роботах вивчення кадрового питання та вироблення рекомендацій щодо його розв'язання підпорядковано обґрунтуванню настанов ВКП(б) на «великий стрибок» в справі творення нової інтелігенції. Останнє негативно позначилося на аналітичному рівні цих розвідок. З кінця 1920-х років відповідно до політичної кон'юнктури поряд із проблемою кадрів з'явилася нова тема - «шкідництво». У численних публікаціях «Промпартія», група шахтинських «шкідників» та інші видавалися за потужні контрреволюційні організації «старих буржуазних спеціалістів», що діяли кілька років Экономическая контрреволюция в Донбассе (Итоги шахтинского дела): Статьи и документы / Под ред. Н.В. Крыленко. - М., 1928. - 304 с.; Вышинский А.Я. Дело «Промпартии» / А.Я. Вышинский // Научный работник. - 1930. - №11-12. - С.7-25..

Отже, на початку 1930-х років з праць, присвячених ІТП, вихолощувався науковий зміст. Чи не єдиним виключенням являються дослідження А.Є. Бейліна Бейлин А.Е. Подготовка кадров в СССР за 15 лет / А.Е.Бейлин. - М.; Л., 1932. - 55 с.; Бейлин А.Е. Кадры специалистов в СССР: Их формирование и рост / А.Е. Бейлин. - М., 1935. - 420 с.. Виявлення динаміки кількісного та якісного складу спеціалістів дозволило автору певним чином осмислити процес формування нової генерації інтелігенції.

Наприкінці 1920-х років з'явилися публікації, підготовлені за результатами обстежень окремих загонів технічної інтелігенції Донбасу. Написані на місцевому матеріалі, вони допомагають з'ясувати маловідомі аспекти повсякденного життя спеціалістів: матеріальне становище, умови праці та побуту тощо Киржнер Д., Турубинер Б. Условия труда и быта инжтехперсонала украинской горной промышленности / Д. Киржнер, Б. Турубинер // Инженерный работник. - 1928. - №11-12. - С.144-163; Ренке В.П. Кадры инженерно-технического персонала каменноугольной промышленности Донецкого бассейна / В.П. Ренке; под ред. К.В. Моисеенко. - Донецк, 1930. - 114 с..

До питання створення нової генерації виробничої інтелігенції звернулися автори монографії «Донецкий индустриальный институт за 20 лет» Донецкий индустриальный институт за 20 лет. 1921-1941 гг. - Сталино, 1941. - 132 с.. У роботі містяться дані про динаміку чисельності студентів втузу, їхнє соціальне походження, успішність у навчанні.

Післявоєнне десятиріччя позначилося появою перших дисертацій з історії технічної інтелігенції України Бабко Ю.В. Коммунистическая партия в борьбе за создание новой технической интеллигенции в годы первой пятилетки (1928-1932 гг.). (По материалам высшей технической школы УССР): автореф. дисс. … к.и.н.: спец. 07.00.01 «История КПСС» / Ю.В. Бабко. - К., 1955. - 16 с.; Терентьев В.П. Подготовка инженерно-технических кадров на Украине в годы первой пятилетки (для тяжелой промышленности): автореф. дисс. … к.и.н.: спец. 07.00.02 «История СССР» / В.П. Терентьев. - Харьков, 1955. - 16 с.. Головну увагу в них було зосереджено на різноманітних формах підготовки нового покоління ІТП. Надзвичайно заідеологізовані, написані на вузькій джерельній базі, вони доводили керівну роль КПРС у формуванні та «вихованні» радянської інтелігенції.

Зняття окремих табу в розробці проблем суспільствознавства в другій половині 1950-х років сприяло подальшому вивченню історії технічної інтелігенції, яке тривало впродовж наступних 30 років у рамках дослідження джерел її формування:

1) використання старих («буржуазних») спеціалістів;

2) підготовка нових кадрів у втузах і технікумах;

3) висуванство. С.О. Федюкін довів безпідставність тези про ніби вороже ставлення до радянського режиму найбільш кваліфікованої частини дореволюційної інтелігенції, нейтралітет або співробітництво з новою владою її середніх та нижчих прошарків.

На конкретних прикладах він показав, що «вододіл тут проходив не між групами інтелігенції, а всередині цих груп» Федюкин С.А. Советская власть и буржуазные специалисты / С.А. Федюкин. - М.: Мысль, 1965. - С.26..

Вивчення історії технічної інтелігенції за зазначеними вище напрямами в Україні здійснювали Ю.О. Курносов, А.Г. Бондар Курносов Ю.О., Бондар А.Г. У навчанні та праці: Підготовка кадрів інтелігенції в Українській РСР / Ю.О. Курносов, А.Г. Бондар. - К.: Наукова думка, 1964. - 343 с., В.Ф. Башевой Башевой В.Ф. Деятельность КП(б)У в области подготовки кадров производственно-технической интеллигенции в период второй пятилетки (1933-1937 гг.): автореф. дисс. … к.и.н.: спец. 07.00.01 «История КПСС» / В.Ф. Башевой. - К., 1967. - 24 с., М.А. Коновалов Коновалов М.А. Вирішальна сила соціалістичної реконструкції: (Діяльність КП України по підготовці та вихованню індустріально-технічних кадрів (1928-1937 рр.)) / М.А. Коновалов. - К.: Вид-во Київського ун-ту, 1973. - 229 с., Т.І. Ткаченко Ткаченко Т.И. Деятельность Коммунистической партии по подготовке и воспитанию инженерно-технических кадров на Украине (1928-1932): автореф. дисс. … к.и.н.: спец. 07.00.01 «История КПСС» / Т.И. Ткаченко. - Одесса, 1974. - 27 с. та ін. Залучивши матеріалів Донбасу, С.М. Чагир та А.Д. Рудой проаналізували галузеву специфіку висуванства, а також кількісний та якісний склад висуванців. Дослідники дійшли висновку, що висуванство було одним з головних джерел формування технічної інтелігенції Донбасу Чагир С.М. Деятельность КП(б)У по выдвижению хозяйственно-технических кадров в области тяжелой промышленности и по обучению специалистов-практиков в годы первой пятилетки / С.М. Чагир // Тр. Донецкого индустр. ин-та. - 1959. - Т.43, вып.3. - С.47-79; Рудой А.Д. Мероприятия Коммунистической партии по подготовке производственно-технической интеллигенции из практических работников в годы второй пятилетки (на материалах Украины) / А.Д. Рудой // Научные зап. кафедры марксизма-ленинизма Ждановского металлург. ин-та. - 1959. - Т.1. - С.144-182..

Своєрідним підсумком розвідок з проблем історії української інтелігенції стала монографія Л.І. Ткачової. Авторка зробила висновок, що протягом 20 років у країні постала нова інтелігенція, сформована Комуністичною партією за класовим принципом. Разом із докорінними змінами в чисельності та соціально-демографічному складі ІТП змінилося і їхнє соціально-психологічне обличчя, що дозволяє говорити про появу саме соціалістичної виробничо-технічної інтелігенції Ткачова Л.І. Інтелігенція Радянської України в період побудови основ соціалізму / Л.І. Ткачова. - К.: Наукова думка, 1985. - 192 с..

Друга половина 1980-х років позначилася появою нових розвідок. Заслуговує на особливу увагу дисертація Г.В. Касьянова, де доводиться, що інженерно-технічні секції (ІТС) галузевих профспілок чимало зробили для підвищення виробничої та громадської активності ІТП, особливо у залученні спеціалістів до руху ударників, стахановців, у підвищенні культурного рівня робітників тощо Касьянов Г.В. Инженерно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве: 1926 - 1937 гг.: дисс. … к.и.н: спец. 07.00.02 «История СССР» / Г.В. Касьянов. - К., 1987. - 239 с..

Початок переоцінки радянської концепції історії інтелігенції пов'язаний з демократизацією громадського життя та «департизацією» суспільних наук в умовах незалежної України. У 1989 році Г.В. Касьянов започаткував дослідження резонансних спецеїдських процесів. Він дослідив зв'язок між політикою партії щодо інтелігенції в 1920-і роки та Шахтинською справою, її вплив на подальшу долю технічної інтелігенції України Касьянов Г.В. «Шахтинська справа»: про жертви сталінських репресій у Донбасі, 1928 р. / Г.В. Касьянов // Під прапором ленінізму. - 1989. - №22. - С.55-61.. Питання щодо політичного терору проти спеціалістів Донбасу на даний момент активно розробляють З.Г. Лихолобова Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років на Україні (переважно на матеріалах Донецького регіону): Навч. посібник / З.Г. Лихолобова. - Донецьк: ДонДУ, 1996. - 144 с., О.М. Бут, П.В. Добров Бут О.М., Добров П.В. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20-30-ті роки ХХ століття. - 2-е вид., виправл. і доповн. / О.М. Бут, П.В. Добров; Під заг. ред. О.М. Бута. - Донецьк: Вид-во «УкрНТЕК», 2002. - 316 с., В.М. Нікольський Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х - 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження: Монографія / В.М. Нікольський. - Донецьк: Вид-во ДонНУ, 2003. - 624 с.. Автори виявили характер, масштаби та наслідки репресій, висвітили трагічну долю окремих ІТП, які стали жертвами незаконних дій органів держбезпеки. Проте потребують подальшого вивчення особливості каральних акцій проти техперсоналу в другій половині 1930-х років. техперсонал донбас довоєнний

Протягом 1990-2000-х років істотних змін зазнала методологічна база розвідок. У низці узагальнюючих праць інтелігенція розглядалася не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт історичного процесу, неупереджено висвітлювалися різноманітні, аспекти її формування, становища та діяльності в міжвоєнний період Касьянов Г.В. Інтелігенція Радянської України 1920-30-х років: соціально-історичний аналіз: автореф. дис. … д.і.н.: спец. 07.00.01 «Історія України» / Г.В. Касьянов. - К., 1993. - 32 с.; Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ століття): У 3-х кн. / АН України, Ін-т історії України, Відділ історії культури українського народу. - К., 1994. - Кн.1-3..

Безпосередньо до порушеної нами теми звертається в своїй дисертації С.П. Гнітько Гнітько С.П. Інженерно-технічна інтелігенція Донбасу в 1920-і - на початку 1930-х років: дис. … к.і.н.: спец. 07.00.01 «Історія України» / С.П. Гнітько. - К., 1996. - 274 с.. Дослідниця довела цілеспрямований характер політики ВКП(б) щодо розчинення дореволюційної генерації спеціалістів у новій, робітничо-селянській, інтелігенції. Значну увагу приділено виробничій та громадській активності ІТП, їхньому матеріальному становищу. Проте слід наголосити на певній обмеженості дослідження. Так, аналізуючи формування нової генерації інтелігенції, а також її професійну діяльність, авторка приділяє найбільше уваги добі НЕПу. Багато аспектів історії ІТП у роки першої п'ятирічки висвітлюються недостатньо глибоко або взагалі оминаються, наприклад, питання про добробут, умови праці та побуту техперсоналу.

Характеристика історіографії зазначеної наукової проблеми була б неповною без аналізу розвідок зарубіжних дослідників. У публікаціях українських діаспорних істориків питання про життя та діяльність технічних спеціалістів у міжвоєнну добу майже не висвітлювалися. Чи не єдиним винятком є робота К.С. Кононенка Кононенко К.С. Україна і Росія: Соціально-економічні підстави української національної ідеї. 1917-1960 / К.С. Кононенко. - Мюнхен: Український технічно-господарський ін-т, 1965. - 536 с..

Розвідки західних «совєтологів» характеризуються більш широким полем дослідження. К. Бейлз, проаналізувавши причини, хід та наслідки спецеїдських процесів, наголосив на фальсифікації цих справ Kendall E. Bailes. Technology and Society under Lenin and Stalin: Origins of the Soviet Technical Intelligentsia. 1917-1941 / Kendall E. Bailes. - Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1978. - 472 p.. Історії виробничої інтелігенції Донбасу присвячена публікація Ф. Бенвенуті. Дослідник виявив механізм здійснення «великої чистки» на прикладі Макіївського металургійного заводу. Багато уваги приділено трагічній долі директора підприємства Г. Гвахарія Benvenutti F. Industry and Purge in the Donbass, 1936-1937 / F. Benvenutti // Europe-Asia Studies. - 1993. - Vol.45, №1. - P.57-78.. Аналіз причин, ходу та наслідків репресій представлено в роботах Г. Куромії Kuromiya H. The Shakhty Affair / H. Kuromiya // South East European Monitor. - 1997. - №4. - P.41-64; Куромія Г. Свобода і терор в Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870-1990-і роки / Г. Куромія; Пер. з англ. Г. Кьорян, В. Агеєв. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. - 510 с.. Вчений зауважив, що у порівнянні з іншими регіонами України Донбас найбільше постраждав від політичних репресій 1920-1930-х років.

Серед сучасних російських дослідників до вивчення репресій проти технічної інтелігенції Донбасу звернувся С.О. Кісліцин, який зробив акцент на виявленні причин та наслідків Шахтинської справи Кислицын С.А. Шахтинское дело. Начало сталинских репрессий против научно-технической интеллигенции в СССР / С.А. Кислицын. - Ростов н/Д.: Логос, 1993. - 109 с..

Аналіз історіографії свідчить, що найбільш вивченим періодом є 1928-1932 роки, в межах якого найдокладніше розглянуто джерела формування технічної інтелігенції та її відносини з владою. Значно менше уваги приділено виробничій та громадській активності ІТП. Досі не вивчено матеріальне становище, умови праці та побуту спеціалістів, а також їхнє життя та діяльність у 1933-1940 роках. Останнє ще раз доводить необхідність комплексного дослідження історії технічної інтелігенції Донбасу в добу радянської модернізації кінця 1920-х - 1930-х років.

У підрозділі 1.2 «Джерельна база, методологія та методи дослідження» проаналізовано джерельна та теоретико-методологічна база дисертаційної роботи.

Джерельну базу дослідження складають документи, які зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України), а також у державних архівах Донецької та Луганської областей та в поточному архіві Управління Служби безпеки України в Донецькій області. Загалом було досліджено та опрацьовано матеріали 38 архівних фондів.

Усю сукупність джерел за походженням та змістом умовно можна розділити на такі групи:

1) документи органів ВКП(б) та КП(б)У;

2) праці керівників Комуністичної партії;

3) законодавчі акти;

4) діловодна документація державних установ та підприємств;

5) документи та матеріали галузевих профспілок;

6) архівно-слідчі справи репресованих ІТП;

7) дані статистики;

8 періодичні видання 1920-1930-х років;

9) документи особистого походження.

Той факт, що перше місце у класифікації посідають не законодавчі акти, а документи Комуністичної партії, не є випадковим. У політичній системі СРСР ВКП(б) зосередила в своїх руках усю повноту влади, підміняючи органи державного управління. Рішення центральних партійних органів проголошували основні напрямки політики щодо інтелігенції Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898-1988): В 15-ти т. / Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. - 9-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1984-1985. - Т.4-7.; Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК: В 2-х т. / Ин-т истории партии при ЦК Компартии Украины - филиал Ин-та марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. - К.: Политиздат, 1976. - Т.1.- 1064 с.. Конкретні відомості про життя та діяльність ІТП містяться у фондах міських, окружних та обласних комітетів КП(б)У.

Другу групу джерел становлять праці визначних діячів Комуністичної партії, які обіймали найвищі державні посади: В.І. Леніна, Й.В. Сталіна, Г.К. Орджонікідзе та ін. Як і документи ВКП(б) ця категорія джерел за своїм значенням порівняна із законодавчими актами, оскільки автори висловлювали не тільки власне бачення державно-партійної політики щодо технічної інтелігенції, але своїми роботами брали участь у розробці цієї політики Ленин В.И. Полное собрание сочинений / В.И. Ленин; Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1979-1983; Сталин И.В. Сочинения: В 13-ти т. / И.В. Сталин; Ин-т Маркса-Энгельса-Ленина при ЦК ВКП(б). - М.: Госполитиздат, 1951-1952. - Т.10-13; Орджоникидзе Г.К. Статьи и речи: В 2-х т. / Г.К. Орджоникидзе; Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. - М.: Госполитиздат, 1957. - Т.2. - 837 с..

До третьої групи джерел належать законодавчі акти. Конституція СРСР у редакції 1924 та 1936 років визначала інтелігенцію другорядною у порівнянні з робітниками та колгоспним селянством групою в соціальній структурі радянського суспільства. Серед інших видів нормативно-правових актів (НПА) слід виділити постанови Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) та Ради Народних Комісарів (РНК) СРСР, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) та РНК УСРР. Вони визначали соціально-правовий статус та регламентували діяльність ІТП. Багато актів органи законодавчої та виконавчої влади ухвалювали на основі постанов Комуністичної партії. Отже, функція значної частини НПА полягала у закріпленні на державному рівні рішень керівництва ВКП(б).

Четверта група джерел представлена документами державних установ та підприємств. У наказах, звітах та листуванні Вищої Рада Народного Господарства, Наркоматів праці та важкої промисловості, трестів «Донвугілля», «Сталь», «Укрхім» містяться дані про динаміку кількісного та якісного складу технічної інтелігенції. Про різноманітні форми підготовки та підвищення кваліфікації ІТП можна довідатися, опрацювавши документацію Українського управління курсового навчання, Інспекції Головного управління навчальних закладів НКВП, а також фонди втузів, які діяли в Сталіно в 1920-1930-і роки.

П'яту групу джерел становлять матеріали ІТС. Документи керівних органів зберігаються у ЦДАВО України: ф.2605 - Всеукраїнська рада професійних спілок (ВУРПС); ф.2595 - Всеукраїнський комітет (ВУК) спілки робітників-металістів; ф.2602 - ВУК спілки гірників; ф.2737 - ВУК спілки робітників основної хімічної промисловості та ін. Матеріали низових осередків містяться у фондах Донецького та Луганського обласних держархівів. Обстеження, проведені профспілковими органами надають унікальну інформацію про чисельність, соціально-демографічний склад, виробничу та громадську діяльність, рівень та якість життя спеціалістів.

До шостої групи джерел належать архівно-слідчі справи репресованих ІТП. Вивчення матеріалів слідства дозволяє з'ясувати механізм фабрикації справ та розгортання терору проти інтелігенції, а також дослідити основні форми опору, до яких вдавалися заарештовані спеціалісти.

Сьома група джерел - статистичні матеріали. У дисертації використано опубліковану та неопубліковану статистику, зокрема, документи Управління народногосподарського обліку при Держплані УРСР та Сталінського обласного управління народногосподарського обліку. Особливу цінність становлять відомості про структуру сімейних бюджетів спеціалістів та інформація про чисельність і склад технічної інтелігенції у розрізі Всесоюзних переписів 1926 та 1939 років.

Восьма група джерел представлена періодичними виданнями 1920-1930-х років. Громадські об'єднання технічної інтелігенції мали власні друковані органи - «Инженерный работник», «Инженерный труд», «Фронт науки и техники». Державні установи видавали часописи, присвячені формуванню нової генерації ІТП: «Кадри», «За промышленные кадры», «Высшая техническая школа». Історія технічної інтелігенції відображена на шпальтах газет: центральних - «Труд», «За индустриализацию», республіканських - «Комуніст», «Пролетарий», місцевих - «Диктатура труда», «Социалистический Донбасс», багатотиражки. На сторінках періодичних видань порушувалися актуальні наукові проблеми, відбувався обмін думками та досвідом, висвітлювалося повсякденне життя та виробнича діяльність спеціалістів. Періодика є одним з головних джерел інформації про передвоєнні роки, бо за цей період в архівах збереглася найменша кількість матеріалів.

Можливість з'ясувати особливості ментальності та світосприйняття спеціалістів, відчути атмосферу переламної доби, за якої вони жили та працювали, надають документи особистого походження. Зокрема, це спогади видатних інженерів О.М. Терпигорєва та І.П. Бардіна, трудовий шлях яких розпочався в Донбасі, а також щоденник московського вчителя-історика І.І. Шитца Терпигорев А.М. Воспоминания горного инженера / А.М. Терпигорев. - М.: Изд-во АН СССР, 1956. - 272 с.; Бардин И.П. Жизнь инженера / И.П. Бардин. - Новосибирск: Облиздат, 1939. - 192 с.; Шитц И.И. Дневник «великого перелома» (март 1928 - август 1931) / И.И. Шитц. - Paris: Ymca-Press, 1991. - 328 с..

Як бачимо, джерельна база дисертації дозволяє цілісно реконструювати історію технічної інтелігенції Донбасу в добу довоєнних п'ятирічок.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять сучасні філософські та соціологічні концепції, які розглядають інтелігенцію як специфічний соціокультурний феномен, пов'язаний з формуванням та розвитком модернового суспільства. Інтелігенція як творець знань та цінностей визначає матеріальний і духовний поступ соціуму. Разом з тим активно застосовується антропологічний підхід, який трактує пересічну людину не тільки як об'єкт, але і як суб'єкт історичного процесу. Дисертаційна робота базується на принципах об'єктивності, історизму, всебічності та системності. Вони реалізовані через застосування як загальнонаукових та теоретичних методів (аналіз, синтез, абстрагування, опис, аналогія), так і конкретно-історичних методів (порівняльно-історичний, історико-генетичний, ретроспективний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний).

У другому розділі - «Формування нової генерації інженерно-технічної інтелігенції в 1928-1940 роках» - розглядаються різноманітні форми підготовки та підвищення кваліфікації ІТП, а також заходи влади щодо творення нового соціально-психологічного обличчя інтелігенції.

У підрозділі 2.1 «Інженерно-технічні кадри Донбасу на початковому етапі індустріалізації: кількісний та якісний склад» зауважується, що у 1929 році чисельність спеціалістів регіону становила 5993 особи. 70% ІТП були представниками дореволюційної генерації інтелігенції, 35,9% мали вищу освіту, а 41,1% - середню освіту. Комуністами були 8,1% ІТП, кожний п'ятий спеціаліст походив з родин робітників. Отже, наявні кадри виробничої інтелігенції не відповідали соціально-економічній та політичній ситуації, яка склалася в другій половині 1920-х років. З одного боку, невелика кількість кваліфікованих ІТП ставила під сумнів успіх індустріалізації. З іншого боку, переважання безпартійних ІТП - вихідців з «непролетарських» прошарків населення суперечило курсу ВКП(б) на створення нової, радянської робітничо-селянської, інтелігенції.

Підрозділ 2.2 «Підготовка інженерів та техніків через мережу спеціальних навчальних закладів» присвячений діяльності втузів і технікумів. На виконання рішень липневого (1928 рік) та листопадового (1929 рік) пленумів ЦК ВКП(б) про великий стрибок у творенні нової інтелігенції збільшилася кількість навчальних закладів та абітурієнтів. З метою збільшити кількість випускників було скорочено термін навчання, скасовано дипломне проектування, впроваджено сумнівні методики викладання та перевірки знань. Матеріальна база втузів була незадовільною, бракувало кваліфікованих викладачів. Як результат, освітній рівень молодих спеціалістів був низьким. На початку другої п'ятирічки акцент у підготовці ІТП перенесли з кількісних на якісні показники. Зазначені вище новації в організації навчального процесу були скасовані, збільшилося фінансування вищої школи. Але остаточно подолати вади в якості освіти не вдалося. За доби довоєнних п'ятирічок інститути і технікуми підготували більше 15 тисяч ІТП.

Державно-партійне керівництво поклало на втузи і технікуми завдання готувати саме радянську технічну інтелігенцію. Пролетаризація та комунізація студентства досягалася за рахунок чисток «соціально чужих елементів» та відрядження до навчальних закладів «парттисяч». Велику роль у зміні соціальних джерел формування інтелігенції відіграли робітфаки. У 1930 році серед студентів втузів Сталіно робітники становили 80-90%, а комуністи та комсомольці - 50%.

Незважаючи на численні вади, становлення системи технічної освіти в Донбасі більше було пов'язано зі здобутками, ніж із втратами: зросла кількість навчальних закладів та студентів, різноманітними стали форми підготовки ІТП. Втузи та технікуми відіграли значну роль у формуванні нової генерації технічної інтелігенції.

У підрозділі 2.3 «Роль системи позашкільного навчання в підготовці та підвищенні кваліфікації технічних спеціалістів» висвітлена діяльність фабрично-заводських технічних курсів (ФЗТК), підприємств-шкіл та вечірніх робітничих університетів (ВРУ), які надавали можливість здобути освіту без відриву від виробництва. У 1928-1932 роках вони розглядалися як альтернатива втузам і технікумам у справі творення нового покоління ІТП, бо мали низку переваг:

1) їхнє утримання не вимагало великих коштів;

2) термін навчання не перевищував трьох років;

3) абітурієнтами могли бути тільки робітники. Випускники курсової мережі лише формально вважалися спеціалістами. Рівень їхньої підготовки був низьким, що зумовлювалося відсутністю середньої освіти у більшості слухачів та незадовільною матеріальною базою закладів. З 1933 року систему позашкільного навчання зорієнтували на вдосконалення майстерності техперсоналу, яким займалися навчально-курсові комбінати та галузеві інститути підвищення кваліфікації (ІПК).

Окремо діяла система підготовки адміністративно-технічного персоналу - Промакадемія, курси червоних директорів, факультети особливого призначення. На базі останніх двох типів закладів у 1934 році було створено ІПК господарників.

Наприкінці 1930-х років зусиллями мережі спеціальних навчальних закладів та системи позашкільного навчання постала нова генерація технічної інтелігенції. У 1939 році в народному господарстві Донбасу працювало близько 50 тисяч ІТП, з яких лише 60% мали спеціальну технічну освіту. Питома вага «старих» спеціалістів зменшилася до 10%. Більше половини ІТП походила з родин робітників, партійно-комсомольський прошарок становив 30%. Значно змінилося соціально-психологічне обличчя нових спеціалістів.

Третій розділ дисертації «Рівень та якість життя інженерно-технічних працівників» складається з двох підрозділів. Перший з них - «Динаміка реальних доходів та система натурального забезпечення спеціалістів» - присвячений аналізу матеріального становища техперсоналу. На початку першої п'ятирічки ІТП підприємств гірничо-металургійного комплексу були найбільш високооплачуваною категорією технічної інтелігенції. Середньомісячна зарплата техперсоналу становила 256 крб. Видаткова частина сімейного бюджету пересічного спеціаліста мала такий вигляд: 27% коштів витрачалися на харчування, 18% - на навчання дітей, 11% - на обов'язкові платежі, 44% - на придбання одягу, промислових товарів, задоволення культурних потреб. Але невдовзі керівництво країни відмовилося від нарахування ІТП високої платні та надання їм різноманітних пільг. Наслідком усезростаючого товарного голоду та інфляції стало введення в 1929 році карткової системи, яка стосовно техперсоналу мала відверто дискримінаційний характер. За нормами постачання ІТП були прирівняні до категорії службовців. Продуктовий пайок задовольняв лише третину потреб у їжі. Повільне зростання зарплати не встигало за стрімким підвищенням цін приватного ринку. Як результат, знижувалася трудова мотивація та зростала плинність кадрів спеціалістів.

Постановою ЦВК та РНК СРСР від 1 серпня 1931 року «Про покращення побутових умов інженерно-технічних працівників» техперсонал був прирівняний за нормами та порядком постачання до робітників. Разом з тим підвищилися посадові оклади та розміри преміальних. Проте через численні перекручування на місцях ці заходи не дали позитивного ефекту. У 1932 році 70-80% коштів родин спеціалістів витрачалися на харчування. Максимальне падіння рівня та якості життя припало на часи голодомору. Лише з кінця 1933 року ситуація почала покращуватися. ІТП важкої промисловості отримували додатковий «обкомівський» пайок. У 1933-1940 роках зарплата зросла номінальному виразі у 2-3 рази. Проте аналіз бюджетів свідчить, що у 1940 році рівень добробуту технічної інтелігенції не тільки не дорівнював, але за всіма параметрами був нижче, ніж на початку індустріалізації.

У підрозділі 3.2 «Умови праці та побуту інженерів і техніків» наголошується, що спеціалісти мали ненормований робочий день, який тривав 14-16 годин. Щотижневим відпочинком могли скористатися 40% ІТП, а правом піти у відпустку - 60% ІТП. Таке становище обумовлювалося як дефіцитом спеціалістів, так і нераціональним використанням робочого часу. Напружений ритм праці значно підвищував ризик профзахворювань та виробничого травматизму. Так, на 1928 рік кожний шостий ІТП-гірник зазнав нещасного випадку, більше половини техперсоналу галузі мали профзахворювання. Проте через брак путівок відпочити та пройти курс санаторного лікування щороку могли 20-25% спеціалістів.

Не менш гостро стояло питання про відповідальність техперсоналу за аварії та нещасні випадки. ІТП були заручниками командно-адміністративної системи: з одного боку, від них вимагали за будь-яку ціну виконувати план, а з іншого боку - дотримуватися інструкцій щодо проведення робіт. У 1928 році 12,6% ІТП вугільної промисловості притягалося до кримінальної відповідальності, а в 1940 році - 30,4%.

Виробничій інтелігенції доводилося не тільки працювати, але й жити в огидних умовах. Багато ІТП мешкали у гуртожитках та комунальних квартирах. У 1928-1937 роках середня площа житла, яка припадала на кожного члена родини спеціаліста, скоротилася з 12,3 до 8,3м². Незадовільною була якість комунальних послуг.

Буденне життя спеціалістів складалося не тільки з постійних черг за дефіцитними матеріальними благами. Для багатьох з них не менш важливою була можливість задовольнити духовні потреби. З цією метою створювалися будинки та клуби ІТП, в яких працювали бібліотеки і гуртки, проходили театральні вистави і кіносеанси. Утім, через нечисленність та нерозвиненість таких закладів рівень задоволення культурних потреб інтелігенції залишався низьким.

Наприкінці 1920-х - в середині 1930-х років відбувалося стрімке падіння рівня та якості життя спеціалістів: зменшилася реальна зарплата, збільшився робочий день, загострилася житлова криза. У другій половині 1930-х років рівень доходів почав зростати. Проте умови праці залишилися важкими. В 1940 році матеріальне становище ІТП, умови їхньої праці та побуту були набагато нижче рівня 1928 року.

У четвертому розділі «Виробничо-технічна інтелігенція в системі соціально-економічних та політичних відносин» - проаналізовано відносини між владою та інтелігенцією за умов здійснення реконструкції промисловості та постання тоталітарного режиму. У підрозділі 4.1 «Професійна та громадська діяльність інженерно-технічних працівників» висвітлюється внесок ІТП в індустріалізацію. На початку першої п'ятирічки техперсонал уникав участі в політично заангажованих формах виробничої активності (соцзмагання, ударництво, виробничі наради та комісії). Лише каральні акції, підкріплені певним матеріальним та моральним заохоченням, змусили спеціалістів виконувати свої обов'язки під гаслом будівництва соціалізму. На 1 січня 1932 року більше половини ІТП Донбасу були членами ударних бригад. За змістом виробнича діяльність техперсоналу була доволі різноманітною. Спеціалісти здійснювали експертизу проектів промислового будівництва, ініціювали створення бригад з оптимізації управління підприємствами, розробляли та впроваджували змінно-зустрічні плани. Організаційне керівництво роботою здійснювали ІТС та наукові інженерно-технічні товариства (НІТТ).

Найбільшого поширення набула раціоналізаторська робота, яка проходила у формі місячників боротьби з виробничими втратами, складання та виконання «соціалістичних замовлень раціоналізації», зменшення залежності від імпорту іноземної техніки. Так, у 1931 році у всеукраїнський фонд раціоналізації ІТП Донбасу надіслали 4975 пропозицій з економічним ефектом у 5 млн. крб. Здобутки спеціалістів Г.С. Резнікова, К.К. Карташова, К.Ф. Єпіфанцева, О.І. Бахмутського, І.О. Шашацького та ін. були відзначені найвищими урядовими нагородами.

Велика роль у реконструкції старих та будівництві нових підприємств належала господарським керівникам, таким як Г.В. Гвахарія, І.Г. Макаров, Я.С. Гугель, М.В. Радін, І.Т. Кірілкін. Директор Макіївського металургійного заводу Г.В. Гвахарія в 1934 році запровадив у цехах систему агрегатно-бригадного госпрозрахунку, яка забезпечила рентабельну роботу підприємства. Згодом цей досвід набув всесоюзного поширення, що дозволило перевести підприємства важкої промисловості на бездотаційну роботу.

Чималу роль зіграли ІТП у розгортанні стахановського руху, створюючи умови для підвищення продуктивності праці та встановлення виробничих рекордів. Наприкінці 1930-х років техперсонал підприємств зосередився на освоєнні нових виробництв та покращенні якості продукції. Прикладом для всіх у цьому стала наполеглива праця І.І. Бридька, І.Г. Копаньова, Л.М. Бубнова, В.С. Мучника та ін.

Окрім того, спеціалісти взяли участь у підготовці кваліфікованих робітників. За даними 16 профспілок УСРР у 1932 році масовою техпропагандою займалося 4497 ІТП, керівниками технічних гуртків були 1752 ІТП. Багато спеціалістів консультували робітників-винахідників. У середині 1930-х років інженери і техніки долучилися до підготовки робітників до складання державного техіспиту, а в передвоєнну добу - до створення трудових резервів. Участь в інших видах громадської активності була незначною. Технічні спеціалісти на відміну від творчої та педагогічної інтелігенції не підтримали політику українізації.

За доби радянської модернізації професійна та громадська діяльність ІТП зазнала ідеологічних перекручень і спотворень. Але варто пам'ятати, що за будь-яких обставин вона завжди була спрямована на прогресивний розвиток суспільства.

У підрозділі 4.2 «Репресивно-каральні акції влади проти технічної інтелігенції» зауважується, що з переходом до форсованої індустріалізації у відносинах з інтелігенцією державно-партійне керівництво надавало пріоритет примусу та насильству. Репресії проти ІТП не були самоціллю, вони завжди спрямовувалися на розв'язання конкретних соціально-економічних та політичних проблем.

Цькування в 1928-1931 роках дореволюційної генерації технічних спеціалістів обумовлено намаганням влади перекласти на неї провину за провальний початок першої п'ятирічки. Насилля застосовувалося лише як засіб залякування та деморалізації опозиційної частини інтелігенції. Тільки 7% заарештованих ІТП засудили до страти. «Великий терор» кінця 1930-х років характеризувався розширенням масштабів репресій та їхньою надзвичайною жорстокістю. Він був покликаний закріпити тоталітарну політичну систему. Репресії проти технічної інтелігенції почалися ще в 1936 році, коли державно-партійне керівництво стало шукати винуватців спаду стахановського руху. Разом з тим терор виступав засобом знищення відомчого плюралізму господарників і техперсоналу. Ось чому об'єктом «великої чистки» була не тільки стара, але й нова, радянська, генерація спеціалістів. Найбільшого розмаху репресії досягли в 1937-1938 роках, коли в Донбасі заарештували більше 3 тисяч ІТП, з яких 65,4% згодом було страчено.

Наприкінці 1920-х - в 1930-і роки органи держбезпеки відпрацювали схему ведення слідства у справах спеціалістів. Звинувачення були стандартними: шкідництво, саботаж, диверсії. У 1936-1938 роках до них додалося політичне звинувачення - троцькізм. Хитка доказова база зумовила те, що більшість справ розглядалися позасудовими органами в закритому режимі. Заарештовані спеціалісти вдавалися до різноманітних форм опору каральній системі. Вони писали листи-скарги на адресу вищого керівництва країни, відмовлялися давати показання, використовували судові процеси як засіб викриття протизаконних методів слідства. Така поведінка до певної міри стримувала розмах репресій.

Репресії значно послабили інтелектуальний потенціал Донбасу, паралізували виробничу та громадську діяльність технічної інтелігенції. Але чи не найгіршими були морально-психологічні наслідки. Дегуманізація мислення, подвійна мораль, формалізм надовго стали нормою життя багатьох спеціалістів. Репресії остаточно закріпили в СРСР таку систему соціально-економічних та політичних відносин і статусів, у якій технічна інтелігенція посідала другорядне місце.

У висновках узагальнюються основні положення та формулюються підсумки дослідження:

· наукова розробка історії ІТП Донбасу за доби радянської модернізації знаходиться на стадії вивчення. Першочергової уваги потребує дослідження повсякденного життя та виробничої діяльності спеціалістів, виявлення регіональної специфіки технічної інтелігенції Донбасу;

· політика державно-партійного керівництва щодо інтелігенції базувалася на тому, що вона являла собою неповноцінну соціальну групу і мала разом з іншими верствами стати матеріалом для творення нового суспільства;

· за роки довоєнних п'ятирічок чисельність ІТП Донбасу зросла у 8 разів. Більшість з них походила з родин робітників та селян. Зміни кількісного та соціально-демографічного складу спеціалістів дозволяють говорити про формування дійсно нового покоління технічної інтелігенції;