Законодавче регулювання поземельних відносин та його соціальні наслідки для Правобережної України (1793-1886 роки)

1. У Правобережній Україні на час приєднання до Російської імперії панували феодальні соціально-економічні відносини, натуральне господарство з магнатсько-шляхетською монополією на землю і кріпаків. Консервацію такого становища зумовлювало периферійне розміщення краю щодо основаних торговельно-промислових та культурних центрів Речі Посполитої. Побічними факторами була відсутність монархічної централізації, притаманної державам-сусідам, незабезпечення зручними шляхами, що консервувало суспільно-економічні відносини, гальмуючи розвиток товарно-грошових відносин. У поземельних відносинах панували три головних суб'єкти з правом володіння землею як основним засобом виробництва, знаряддям політичного та економічного панування: польські магнати і шляхта, держава та церква.

2. У Речі Посполитій інституція недоторканності приватної власності вже давно став домінуючим, унормованим, що сформувало відповідну ментальність її мешканців. Регламентація законодавчого захисту приватної власності превалювала над захистом державної, адже державні угіддя постійно перебувала в довготривалому, необмеженому і не контрольованому казною володінні польських магнатів. В Російській імперії, де панувала абсолютна монархія, інституція приватної власності досить довго законодавчо не визнавалась. Її легітимація була зафіксована жалуваними грамотами дворянству і містам лише в 1785 р. Кінець XYIII - початок XIX ст. ознаменувався якісними змінами в законодавчому регулюванні суспільних відносин у Російській імперії, що зумовлювалось формуванням й поширенням ідей права і законності та інституціональної поваги до приватних прав підданих. Натомість у Речі Посполитій, яка була становою монархією, не існувало інституції конфіскації майна. В Російській імперії право верховної влади конфісковувати майно не сприяло становленню приватної власності як суспільної інституції, що суттєво гальмувало формування у свідомості населення шанобливого ставлення до неї. Законодавча регламентація конфіскаційних дій мала характер прецеденту і залежала від політичної ситуації та політичної мети влади.

На відміну від Російської імперії в Речі Посполитій існували різноманітні форми землеволодіння. Польське законодавство, як і російське, зафіксувало наявність вотчинного або повного володіння землею, яке з юридичної точки зору поєднувало в собі права володіння, користування та розпорядження. Неповне право власності поширювалось на державні маєтності, адже воно характеризувалось обмеженням права розпоряджатись і надавалось королем або ухвалою сейму виключно представникам панівного стану. Формами неповного володіння державними маєтками були емфітеутичне (обмежене право успадкування), поєзуїтське (фіксований платіж за право володіння) та ленне володіння (регламентувалось успадкування). Польське законодавство практично не регулювало, а лише фіксувало орендні відносини. Регламентувало їх польське звичаєве право, яке передбачало дві форми оренди: строкову і „традицію”, через що орендні контракти не укладались у письмовій формі та не реєструвались державними органами. Польські правові норми, на відміну від російських, не забороняли різним верствам населення набувати орендних прав володіння поміщицькими маєтками і незаселеними земельними угіддями, оскільки ці відносини регулювались звичаєвим правом. На відміну від польського, російському законодавству не була властива інституція неповного володіння землею. Не регулювалось й тимчасове володіння поміщицькими маєтками, адже російські дворяни майже не використовували таку форму експлуатації своїх вотчин.

Польська держава не втручалася в поземельні відносини між поміщиками і кріпаками, а лише регламентувала їх за посередництвом люстраційних комісій, не запроваджуючи механізму їх контролю. Обмежена регламентація сприяла наділенню селянської сім'ї в Правобережній Україні окремою ділянкою земельних угідь, на відміну від жеребкування у розподілі общинної землі серед російських селян. Критерієм наділу була спроможність селянської родини обробити власною худобою певний розмір земельних угідь у панській економії. Ця особливість землекористування залишилась незмінною до аграрної реформи 1861 р. Польському законодавству було властивим існування інституції приватної власності на міста і містечка, міщани яких були особисто вільними, а землею користувались на тих самих засадах, що й селяни.

3. Надзвичайні методи (конфіскація, секвестрування, заборона), невідомі спільноті Правобережної України, коли порушувалися права приватної власності, використовувалися для термінового та дієвого покарання учасників повстань. Вони, як й інші радикальні репресивні заходи російської влади, спрямовувались проти соціальних структур, які виявили опозиційність царизму. Внаслідок цих викликів саме законодавство стало конструктивним інструментом для наступу на правові традиції в поземельних відносинах краю. Отже, в першій половині XIX ст. на теренах Правобережної України зіштовхнулись дві правові культури у ставленні до приватної власності. Російська влада змушена була вдатися до компромісних заходів у розв'язанні протиріч, які існували між чинним у цьому регіоні польським законодавством і звичаєвим правом та російськими законодавчими нормами. Компроміс полягав у тимчасовому збереженні паралельної чинності польського і російського законодавства.

4. Листопадове повстання 1830 р. зумовило інвентарну реформу, яка законодавчо була утаємничена і обмежилась лише теренами Правобережної України, адже держава втручалась у приватні права польських поміщиків та порушувала їх господарські принципи. Січневе повстання 1863 р. стало черговим приводом для антипольських репресій, які посягнули на основу польської могутності в західних губерніях - права володіння землею. Активізувалась політика усунення польського етносу з цієї сфери економічних відносин. Обмежуючи приватні права польських поміщиків, імперія наштовхнулась на опір, що проявився у масових порушеннях російського законодавства в поземельних відносинах. Російська влада, ігноруючи владні права польських поміщиків, поставила перед собою завдання жорстко контролювати і регулювати поземельні відносини для забезпечення соціально-політичної стабільності й фіскальної вигоди. З цією метою в 1840 р. влада скасувала чинність законодавчих норм Речі Посполитої, що диктувалось не лише антипольськими факторами, а і юридичною плутаниною в їх паралельному використанні з нормами російського законодавства, тим більше, що Литовський статут та сеймові ухвали вже не відповідали соціально-економічним реаліям.

5. Руйнування натурального господарства, прискорене розвитком товарно-грошових відносин після аграрної реформи 1861р., стало додатковим імпульсом якісного розвитку іпотеки на капіталістичних засадах. До реформи кредитування землевласників мало характер державної фінансової допомоги панівному стану для збереження його монопольного становища у володінні землею, запобігання їх розоренню і спрямовувалося на консервацію феодально-кріпосницьких відносин. Це було нонсенсом, адже іпотека як ключовий елемент капіталізму сприяє селекції господарів на землі. Пореформена соціально-економічна ситуація висунула на порядок денний розвиток не лише державної, а й приватно-акціонерної іпотеки. Це й зумовило законодавче схвалення появи загальноімперських і регіональних акціонерних іпотечних установ. Головна їх відмінність від державних полягала в кредитуванні під заставу землі всіх верств населення, в той час як державний поземельний кредит мав становий характер і права на його отримання позбавлялись представники польського етносу. Іпотечне законодавство сприяло утворенню конкурентних умов кредитування, підвищенню ефективності господарювання та товаризації сільськогосподарського виробництва, а особливо розвитку ринку землі.

6. Зростаюча заборгованість поміщиків штовхала їх на пошуки додаткових шляхів одержання прибутків, що прискорило процес обезземелення всіх категорій селян і посилило їх експлуатацію. Все це загострювало соціальне напруження в сільській місцевості краю, і держава змушена була вживати малоефективних заходів законодавчого обмеження експлуататорського тиску на поміщицьких селян. Квінтесенцією цієї політики була інвентарна реформа, яка впорядкувала розміри панщини та земельні наділи селян. Під час її проведення держава експериментувала із скасуванням кріпосного права і запровадженням контрактних взаємовідносин між селянами та поміщиками. Але експеримент був продиктований не економічними, а політичними мотивами, що зумовило половинчастість і незавершеність реформи. Поряд з цим державним селянам дозволили купувати землю у приватну власність і перевели на оброк. Це передбачало обмеження їх експлуатації тимчасовими власниками державних маєтків і укріплення їхніх господарств. Напередодні аграрної реформи 1861 р. для державних селян законодавчо було створено полегшені умови колективної оренди державних земель, адже уряд вважав їх прогнозованими і дисциплінованими орендарями.

7. Січневе повстання 1863 р. радикалізувало характер проведення аграрної реформи 1861 р. у Правобережній Україні. Уряд почав використовувати підтримку соціально-економічного становища селян для спрямування їх проти польських панів, як один із найсуттєвіших мобілізаційних заходів у придушенні повстання та нівелювання польськості. Отже, повстання прискорило законодавчо закріплену еволюцію поземельних відносин у краї в напрямі утворення стану селян-землевласників, що здійснювалось у розрахунку на поглиблення антагоністичної прірви між руськими селянами і поляками-поміщиками, не порушуючи принципу недоторканності приватної власності. Законодавчі можливості оренди і навіть суборенди земельних угідь відкрили селянам простір для успішного розвитку власних господарств. Правові норми аграрної реформи 1861 р. були поширені на державних, удільних, поєзуїтських і ленних селян, що дало змогу ліквідувати різноманітності їх категорій, тимчасово уніфікувавши їх поземельне становище, яке відрізнялось лише стартовими розмірами земельних ділянок, що вони викупляли. Цьому сприяв законодавчий дозвіл іпотечного кредитування селян для купівлі землі у колективну і в одноосібну приватну власність. Отже, внаслідок радикального реформування поземельного становища селян різних категорій в Правобережній Україні сформувався загальний стан селян-власників. Сам перебіг і принцип проведення аграрної реформи 1861 р. зумовили їх майнову диференціацію.

8. Оскільки земельні володіння греко-католицької церкви протягом першої чверті XIX ст. перейшли до православної, то згідно з російським законодавством влада дотримувалась секуляризаційного принципу. Узаконювався поступовий перехід православних церковних установ Правобережної України на державне утримання, щоб безболісно ліквідувати церковне землеволодіння. Секуляризація обминула лише православні сільські церкви, враховуючи соціально-політичну ситуацію в краї.

Радикальні зміни поземельних відносин у Російській імперії розпочались з 1801 р., коли російське законодавство дозволило купцям і міщанам купувати земельні угіддя. У подальшому це право отримали всі піддані Російської імперії, крім євреїв та кріпаків. Таким чином, на початку XIX ст. законодавчо остаточно було усунуто монополію дворянства на право володіння земельними угіддями. Особи недворянського походження були обмежені в правах придбання земельних угідь, які на той час не становили значної ціни без селян, які її обробляли, що й давало змогу отримувати від неї прибуток. Саме через цю обставину втрачався інтерес різних верств населення до придбання землі. Практика змусила законодавця низкою нормативних актів розширити можливості усім соціальним категоріям населення у придбанні землі, що стало імпульсом до зростання ціни на неї.

З метою встановлення державного контролю над єврейським етносом було підготовлено низку законодавчих і практичних заходів щодо фінансової та фіскальної підтримки його переходу в землеробський стан і утворення єврейських землеробських колоній. Цей державний експеримент зазнав невдачі, і влада відмовилась від його підтримки у пореформений період.

Характерною особливістю поземельних відносин у Правобережній Україні була відсутність формально зафіксованих меж земельних володінь, що зумовило розвиток цивільного законотворення в Речі Посполитій, яке регулювало судові межові суперечки. Для припинення межових суперечок російський уряд замінив судові методи їх розв'язання адміністративними, провівши генеральне межування.

З початку XIX ст. російське самодержавство стало проводити законодавчо обґрунтовану політику легітимації та декласації польської шляхти в Правобережній Україні. Декласація безземельної шляхти позбавила її шляхетських привілеїв і створила особливу, невластиву для цього краю верству населення, унормувавши соціальну структуру для збільшення питомої ваги платників податків, адже колишні шляхтичі переводилися у стан оподаткованого населення і формувалася новітня генерація чиншовиків, хоча вони і називались однодворцями. Період активної декласації характеризувався поширенням, а подекуди і відновленням чиншових поземельних відносин у польських поміщицьких маєтках. Ця законодавча політика призвела до значного послаблення шляхетської солідарності, зрівнявши однодворців у соціальному статусі з державними селянами. Російське законодавство не врегульовувало чиншове право, доки проблема не вийшла з берегів соціальної стабільності. Законодавча невизначеність призводила до масового обезземелення значної верстви населення. Поміщики прагнули перевести чиншовиків у становище звичайних орендарів. Їх заворушення непокоїли не лише російську владу, а й польських поміщиків. Таким чином, у другій половині 80-х років XIX ст. верховна влада вимушена була законодавчо розв'язати їх земельне питання. Одночасно вона унормувала поземельне становище “вільних людей”, яким, на відміну від чиншовиків, надали право викупляти земельні ділянки, якими вони користувались на тих самих підставах, що й селянам.

9. Отже, майже століття знадобилось Російській імперії для законодавчого регулювання поземельних відносин у краї. Воно розтягнулось на такий тривалий термін тому, що верховна влада не прагнула радикально втручатись у приватні права землевласників. Законодавство формувалось під впливом таких чинників: політичного, зумовленого протидією польських поміщиків та шляхти інтеграції регіону в імперію; економічного, оскільки з розвитком товарно-грошових відносин руйнувалося натуральне господарство поміщиків і різних категорій сільських жителів, товаризувало сільськогосподарське виробництво, що призвело до зростання ціни на землю і загострювало “земельне питання”; соціального, адже радикалізація поземельних відносин із прогресуючим малоземеллям, провокувало соціальну нестабільність у сільській місцевості; етнічного, що став причиною дискримінації в праві володіння, розпорядження та користування землею і правового, який декларував право на недоторканість приватної власності. Всі ці чинники зумовлювали законодавче регулювання особливостей формування поземельних відносин у Правобережній Україні, які еволюціонували в напрямі диференціації і „витискання” із села численної маси землеробського населення, суттєвої ротації приватних землевласників, концентрації сільськогосподарського виробництва, яке трансформувалось у товарне з регіональною спеціалізацією. Еволюцію законодавчого регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні у досліджуваний період можна поділити на такі періоди:

перший період - 1793-1801 рр. - установлення компромісної системи паралельної чинності законодавства Речі Посполитої і Російської імперії та легітимація особливостей поземельних відносин і властивих для краю форм землеволодіння;

другий період - 1801-1830 рр. - установлення державного контролю за поземельними відносинами в Правобережній Україні, руйнування дворянської монополії на приватне землеволодіння та заміна російським законодавством цивільних правових норм Речі Посполитої у врегулюванні поземельних відносин;

третій період - 1830-1840 рр. - законодавче вдосконалення інституції конфіскації і остаточна ліквідація чинності Литовського статуту та сеймових ухвал;

четвертий період - 1841-1860 рр. - державне врегулювання поземельних відносин з метою досягнення соціальної стабільності та експерементування у скасуванні кріпацтва;

п'ятий період - 1861-1865 рр. - започаткування аграрної реформи 1861 р. та радикалізація її проведення в краї внаслідок Січневого повстання 1863 р.;

шостий період - 1866-1870 рр. - трансформація поземельних відносин, яка відбувалась під впливом законодавчого регулювання, зумовленого Січневим повстанням 1863 р.;

сьомий період - 1871-1886 рр. -трансформація поземельних відносин, внаслідок впливу законодавчого регулювання, зумовленого розвитком капіталізму та остаточне законодавче внормування поземельного становища всіх категорій селян.

Таким чином, законодавче регулювання суспільних відносин як один з найважливіших механізмів здійснення державою своїх управлінських, контрольних та регулятивних функцій, суттєво вплинуло на еволюцію поземельних відносин у Правобережній Україні з кінця XYIII ст. до середини 80-х років XIX ст. Законодавство стало одним з інструментів, завдяки якому російська влада змогла взяти під контроль поземельні процеси в приєднаному регіоні, спрямувати їх розвиток у необхідному для держави напрямі, виходячи з геополітичних і внутрішніх соціально-політичних, економічних та етнічних реалій. Здійснюючи законодавче регулювання поземельних відносин, держава вирішувала такі головні завдання: формувала інституцію приватної власності на землю, створювала умови для гарантування державою її недоторканності; розробила законодавчі механізми забезпечення фіскальних інтересів казни в поземельних відносинах та збереження соціальної стабільності шляхом унормування земельного ринку, іпотечного кредитування, інститутів оренди, застави, оцінки земельних угідь, успадкування та умов розпорядження земельною власністю. Постійний моніторинг держави поземельних відносин у Правобережній Україні відображався в їх законодавчому регламентуванні під могутнім впливом розвитку товарно-грошових відносин та соціо-етнічних особливостей краю. В 60-80-х роках XIX ст. у питанні законодавчого регулювання поземельних відносин все зростаючу, а згодом і домінуючу роль відігравали як антипольська спрямованість, так і економічні мотиви, продиктовані пануванням товарно-грошових відносин.

Майже вікова регламентація російською владою поземельних відносин у Правобережній Україні сприяла ліквідації кріпацтва, соціальній уніфікації сільських жителів. Але з допомогою державного регулювання поземельних відносин не вдалося вирішити аграрне питання, яке було зумовлене перетворенням землі на товар у процесі розвитку товарно-грошових відносин, що, в свою чергу, призвело до прогресуючого загострення проблеми аграрного перенаселення в краї. Саме цей соціально-економічний фактор впливав на соціально-політичне становище населення краю, гальмував товаризацію сільськогосподарського виробництва і запровадження прогресивних методів ведення «господарства». Хоча прогресуюча диференціація в середовищі сільського населення виштовхувала із сільської місцевості велику кількість її мешканців, але ментальне бажання володіти землею суттєво гальмувало цей процес, консервуючи соціально-політичну та економічну ситуацію в поземельних взаємовідносинах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

Борисевич С.О. Законодавче регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні (1793-1886) / С.О. Борисович: монографія.- К.: Вид-во НАДУ, 2007.- 424 с.

Статті в наукових фахових виданнях, збірниках наукових праць

1. Борисевич С.О. Чиншова реформа 1886 р. / С.О. Борисевич // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету Історичні науки.- 1998.- Т.2 (4). -С. 133-139.

2. Борисевич С.О. Проведення чиншової реформи 1886 р. Подільській губернії / С.О. Борисевич // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: Історичні науки.- К., 1999.- Т.3 (5).- С. 196-203 .

3. Борисевич С.О. До питання вивчення законодавчого регулювання поземельних стосунків євреїв Правобережної України в XIX ст. / С.О. Борисевич // Українська історіографія на рубежі століть. Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: Історичні науки.- Кам'янець-Подільський., 2001. - Т. 7(9).- С . 294-297.

4. Борисевич С.О. Еволюція цивільного законодавства Російської імперії стосовно успадкування поміщицької власності в першій половині XIX ст. / С.О. Борисевич //Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України.- 2002.- № 6.- С. 67-78.

5. Борисевич С.О. Реалізація чиншової реформи 1886 р. в Подільській губернії / С.О. Борисевич // Український історичний журнал.- 2005.- № 2.- С. 78-90.

6. Борисевич С.О. Доля і законодавчі підстави існування поєзуїтських маєтків у Правобережній Україні і XIX ст. / С.О. Борисевич // Проблеми історії України XIX -початку XX ст.- К., 2006.- Вип. XI.- С. 124-141.

7. Борисевич С.О. Законодавче регулювання іпотечного кредитування поміщиків Правобережної України в другій половині XIX ст. / С.О. Борисевич // Проблеми історії України XIX - початку XX ст.- К., 2006.- Вип. XII.- С. 77-86.

8. Борисевич С.О. Імперська законодавча політика в питанні залучення євреїв до занять землеробством / С.О. Борисевич // Бористен.- Дніпропетровськ, 2007.- №2 (188).- С. 25-27.

9. Борисевич С.О. Особливості державного землеволодіння в Правобережній Україні на початку XIX ст. / С.О. Борисевич // Науковий журнал. Історичні і політологічні дослідження.- Донецьк: Вид-во Донецького національного університету, 2007.- № 5/6.- С. 82-91.

10. Борисевич С.О. Маловідомий аспект проведення аграрної реформи у Правобережній Україні / С.О. Борисевич // Наукові праці: Науково-методичний журнал.- Історичні науки.- Миколаїв: Вид-во МАГУ ім. Петра Могили, 2008.- Т. 88.- Вип. 75.- С. 26-28.

11. Борисевич С.О. Політико-правове розв'язання поземельного становища «вільних людей» / С.О. Борисевич // Проблеми історії України XIX - початку XX ст.- К.: Інститут історії України, 2007. - Вип. XIY. - С. 107-110.

12. Борисевич С.О. Трансформаційні процеси в аграрних відносинах Правобережної України, зумовлених Січневим повстанням 1863 р. / С.О. Борисевич // Університет. - Київ: Київський славістичний університет, 2008. - № 4.- С. 42-48.

13. Борисевич С.О. Економічний потенціал та правовий статус державних земель в Правобережній Україні на початку XIX ст. / С.О. Борисевич // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету: Історичні науки.- Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008.- Т.18: На пошану професора В.С. Степанкова.- С. 209-215.

14. Борисевич С.О. Правове регулювання державного землеволодіння в Правобережній Україні на початку XIX ст. / С. О. Борисевич, Н.Р. Темірова // Вісник Донецького університету.- Донецьк, 2008.- № 1.- С. 93-102.

15. Борисевич С.О. Правовий статус державних земель в правобережній Україні в кінці XYIII ст. / С.О. Борисевич // Університет. - Київ: Київський славістичний університет, 2008. - № 5.- С. 35-39.

16. Борисевич С.О. Історіографія законодавчого регулювання поземельних відносин в Правобережній Україні в XIX ст. / С.О. Борисевич // Університет. - Київ: Київський славістичний університет, 2008. - № 6.- С. 30-38.

17. Борисевич С.О. Законодавче регулювання державної іпотечної політики в першій половині XIX ст. / С.О. Борисевич // Український історичний журнал.-№ 5.- 2008.- С. 100-111.

18. Борисевич С.О. Законодавче регулювання землеволодіння і землекористування церкви в XIX ст. / С.О. Борисевич // Проблеми історії України XIX - початку XX ст.- К.: Інститут історії України, 2008.- Вип. XY .- С. 260-268.

19. Борисевич С.О. Джерельна база законодавчого регулювання поземельних відносин в Правобережній Україні (кінець XYIII - 80-ті роки XIX ст.) / С.О. Борисевич // Університет. - Київ: Київський славістичний університет, 2009. - № 2.- С. 35-44.

20. Борисевич С.О. Законодавче регулювання аграрних відносин в Правобережній Україні після Січневого повстання 1863 р. / С.О. Борисевич // Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць.- Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2009.- Т. 13 : Присвячено 90-річчю Кам'янецької доби УНР.- С. 398-406.

Матеріали конференцій, що мають пріоритетне значення:

1. Борисевич С.О. Законодавче регулювання церковного землеволодіння в 1800-1820 рр. в Правобережній Україні / С.О. Борисевич // IY регіональна науково-практична конференція «Волинь незабутня».- Рівне, 1993. - С. 42-45;

2. Борисевич С.О. Законодавчий статус поєзуїтського землеволодіння в Правобережній Україні на початку XIX ст. / С.О. Борисевич // Міжнародна краєзнавча конференція «Велика Волинь: минуле й сучасне».- Житомир, 1993.- С. 184-188;

3. Борисевич С.О. Правовий статус земельних володінь дворянського роду Порай-Кошиц в Правобережній Україні / С.О. Борисевич // «I генеалогічні читання пам'яті Вадима Модзалевського».- Київ, 1995.- С. 85-92;

4. Борисевич С.О. Правовий статус земельних володінь дворянського роду Дверницьких в Правобережній Україні / С.О. Борисевич // «II генеалогічні читання пам'яті Вадима Модзалевського».- Київ, 1996.- С. 32-41;

5. Борисевич С.О. Правовий статус земельних володінь дворянського роду Станішевських / С.О. Борисевич // «III генеалогічні читання пам'яті Вадима Модзалевського».-Київ, 1997.- С. 42-49;

6. Борисевич С.О. Законодавче регулювання статусу державних маєтків в Правобережній Україні на початку XIX ст. / С.О. Борисевич // «На пошану професора Леоніда Антоновича Коваленка».- Кам'янець-Подільський, 1997.- С. 93-97;

7. Борисевич С.О. Законодавче регулювання статусу державних маєтків в Правобережній Україні в 20-30-х рр. XIX ст. / С.О. Борисевич // Міжнародна наукова конференція «Поляки на Поділлі. Погляд крізь віки» (Хмельницький, 1999);

8. Борисевич С.О. Російське законодавство щодо правового статусу єврейського землеволодіння в Правобережній Україні / С.О. Борисевич // XII Подільській історико-краєзнавчій конференції.- Кам'янець-Подільський, 2000).- С.32-40;

9. Борисевич С.О. Законодавче регулювання статусу державних маєтків в Правобережній Україні в 40-60-х роках XIX с. / С.О. Борисевич // Міжнародна конференція «Виклики сучасної історіографії: світовий та український контексти».- Львів, 2001.- C.10-16;

10. Борисевич С.О. Законодавче регулювання іпотеки в 20-40-х роках XIX ст. / С.О. Борисевич // XYI Волинська історико-краєзнавча конференція, присвячена 65-річчю Волинської державної обласної університетської наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки.- Луцьк, 2005.- С. 37-42;

11. Борисевич С.О. Особливості аграрної реформи 1861 р. в Правобережній Україні / С.О. Борисевич // Всеукраїнська науково-практична конференція (Луцьк, 2006), X міжнародна наукова Кирило-Мефодіївська конференція.- Одеса, 2007.- С.7-11;

12. Борисевич С.О. Причини чиншової реформи 1886 р. / С.О. Борисевич // Міжнародній науковій конференції «Україна - Біларусь - Польща і Литва: крізь колізії історичного минулого до нових перспектив співробітництва».- Чернівці, 2008.- С. 43-49;

13. Борисевич С.О. Особливості іпотеки після аграрної реформи 1861 р. / С.О. Борисевич \\ Міжнародна наукова конференція «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії».- Харків, 2008.- С. 39-44.

АНОТАЦІЯ

Борисевич С.О. Законодавче регулювання поземельних відносин та його соціальні наслідки для Правобережної України (1793-1886 роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2009.

У дисертації розглядається історія законодавчого регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні починається з приєднання краю в 1793 р. до Російської імперії і закінчуючи започаткуванням чиншової реформи 1886 р. Аналізується еволюція законодавчих норм, зумовлених політичними, соціально-економічними та етнічними особливостями регіону, які впливали на характер поземельних відносин. Значна увага приділена законодавчому регулюванню змін різноманітних форм володіння державними маєтками, орендних відносин, функціонування інституцій конфіскації, секвестру, заборони, опіки, застави, оцінки, продажу та успадкування нерухомого майна в державному та приватному іпотечному кредитуванні, а також у розмежуванні земельних угідь, які здійснювались російською владою в напрямі спрощення та уніфікації. Простежуються соціальні наслідки еволюції поземельних відносин.

Ключові слова: законодавче регулювання, поземельні відносини, форми землеволодіння, форми землекористування, іпотека, оренда, застава, конфіскація, секвестр, заборона, нерухоме майно.

АННОТАЦИЯ

Борисевич С.А. Законодательное регулирование поземельных отношений и его социальные последствия для Правобережной Украины (1793-1886 годы). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2009.

В диссертации избран необычный путь ретроспективного анализа эволюции поземельных отношений - через исследование российского имперского законодательства. В ней особое внимание уделено юридическому закону - как нормативному акту, который формализует субъективно обязательную связь между причинами и следствиями общественных явлений. Именно потому в диссертационной работе законодательству уделено превалирующее внимание, учитывая то, что оно отображает интересы государства, которое в той или иной мере учитывает интересы тех или иных социальных слоев населения и формирует общественные взаимоотношения.

Диссертационное исследование посвящено истории законодательного регулирования поземельных отношений в Правобережной Украине в период присоединения края в 1793 г. к Российской империи до начала чиншевой реформы 1886 г. В нем анализируется эволюция законодательных норм, обусловленных политическими, социально-экономическими и этническими особенностями региона, оказывающими влияние на характер поземельных отношений. Существенное внимание уделено законодательному регулированию изменений многочисленных форм владения государственными имениями, арендным отношениям, функционированию институтов конфискации, секвестра, запрещения, опеки, залога, оценки, продажи и наследования недвижимого имущества в государственной и частной ипотеке, а также в размежевании земельных владений, осуществляемых российской властью в направлении упрощения и унификации законодательной базы, которая регулировала поземельные отношения в Российской империи. Прослеживаются социальные последствия эволюции поземельных отношений.

В диссертации проанализировано более 600 законодательных актов Российской империи, утвержденных императором в течении 1793-1886 гг., касающихся регулирования поземельных отношений всех слоев населения Правобережной Украины и на их основе анализируется польская законодательная практика в этой сфере. Выявлены существенные отличия принципов, которые декларировало польское и российское законодательства, параллельно сосуществовавшие в крае более 40 лет.

Основное внимание уделено анализу эволюции отношения правящих кругов Российской империи к принципу неприкосновенности частной собственности с одновременным сохранением института конфискации имений. Раскрывается процесс законодательного закрепления государственного контроля за помещичьим землевладением с определением правовых основ формирования удельного землевладения. Осуществляется сравнительный анализ российского и польского законодательства для выявления противоречий между ними. Предлагается периодизация развития российского законодательства, регулирующего поземельные отношения.

Проанализированы причины перманентных законодательных изменений в регулировании поземельных отношений в Правобережной Украине, определено влияние Ноябрьского 1830 г. и Январского 1863 г. восстаний на законодательное регулирование этих отношений в крае. Выясняется правовой статус государственного и частного землевладения в крае и анализируется законодательное регулирование отказа от польской традиции управления государственной земельной собственностью. Характеризуется и анализируются эволюция законодательного регламентирования аренды государственных и помещичьих имений, изменений в ипотеке, землепользовании государственных и помещичьих крестьян, а также законодательные особенности аграрной реформы 1861 г. в крае. Обобщаются законодательная политика относительно изменений в землевладении и землепользовании мещан, купцов, колонистов, еврейского населения, секуляризации церковных земель, а также принципы реформирования земельного статуса «вольных людей» и чиншевиков. Охарактеризованы причины генерального межевания в крае и особенности его законодательной регламентации. Проанализированы социальные последствия законодательной регламентации политики легитимации польской шляхты и правовые меры власти против польских землевладельцев.

Ключевые слова: законодательное регулирование, поземельные отношения, формы землевладения, формы землепользования, ипотека, аренда, залог, конфискация, секвестр, запрещение, недвижимое имущество.

ANNOTATION

Borisevich S.A. The Legislative adjusting of land relations and his social consequences for Right-bank Ukraine (1793-1886 years). A Manuscript.

Dissertation on the competition of graduate degree of doctor of historical sciences on speciality 07.00.01 is history of Ukraine. Institute of history of Ukraine of NAN of Ukraine. - Kiev, 2009.

The unusual way of retrospective analysis of evolution of land relations is selected in dissertation - through research of the Russian imperial legislation. In this ware the special attention is spared to the legal law - as to the normative act which formalizuet subjectively obligatory connection between causes and effects of the public phenomena.

Dissertation research is devoted to the history of the legislative adjusting of land relations in Right-bank Ukraine in the period of joining of land to the Russian empire in 1793 to the beginning of chinshevoy reform in 1886. The evolution of legislative norms, conditioned by the political, socio-economic and ethnic features of region, having influences on character of land relations is analysed in it. Substantial attention is spared to the legislative adjusting of changes of numerous forms of domain state estates, leasings relations, functioning of institutes of confiscation, sequestrum, prohibition, guardianship, mortgage, estimation, sale and inheritance of the real estate in a state and private mortgage, and also in delimitation of the landed domains, carried out by Russian power in the direction of simplification and standardization of legislative base which regulated land relations in the Russian empire. The social consequences of evolution of land relations are traced.

More than 600 legislative acts of the Russian empire, ratified by an emperor in a period of 1793-1886 related to the adjusting of land relations of all layers of population of Right-bank Ukraine ave and on their basis Polish legislative practice is analysed in this sphere.

Keywords: legislative adjusting, land relations, forms of landownership, form of land-tenure, mortgage, lease, mortgage, confiscation, sequestrum, prohibition, real estate.

Размещено на Allbest.ru