Українсько-російські відносини 1991-2008 років: економічний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ВІДНОСИНИ 1991-2008 РОКІВ: ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

ГАЛУШКО ОЛЕНА ВЯЧЕСЛАВІВНА

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі зовнішньої політики та міжнародних відносин Київського міжнародного університету

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Надтока Геннадій Михайлович, Київський університет імені Бориса Грінченка, зав. кафедри всесвітньої історії та методики навчання

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кудряченко Андрій Іванович, директор Інституту європейських досліджень НАН України

кандидат історичних наук, доцент Асатуров Сергій Костянтинович, зав. кафедри міжнародної інформації Київського славістичного університету

Захист відбудеться 11 березня 2010 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.133.02 у Київському університеті імені Бориса Грінченка (04212, м. Київ, вул. Воровського, 18/2, зал засідань ученої ради)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка за адресою: м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13-Б, наукова бібліотека

Автореферат розіслано 10 лютого 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, Голованов С.О. кандидат педагогічних наук, доцент

АНОТАЦІЯ

Галушко О.В. Українсько-російські відносини 1991-2008 років: економічний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 00.07.02. - Всесвітня історія. - Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню історії українсько-російського економічного співробітництва 1991-2008 років. Визначена періодизація українсько-російських економічних відносин. Встановлено, що перебуваючи під впливом внутрішніх та зовнішніх процесів, двосторонні економічні відносини не завжди збігалися з періодами, що характеризували відносини політичні. Виявлена загальна позитивна динаміка розвитку українсько-російського торгово-економічного співробітництва. В роботі простежено процес формування нормативно-правової бази економічних відносин між Україною та РФ.

У процесі аналізу інвестиційного українсько-російського співробітництва виявлені регіональні пріоритети Російської Федерації. Доведено, що загалом взаємовигідний розвиток виробничої кооперації двох країн супроводжувався наростанням загрозливих з точки зору національної безпеки тенденцій. Обґрунтовано висновок про те, що, незважаючи на можливі зміни політичної кон'юнктури, слід очікувати збереження тенденції наростання масштабів двостороннього економічного співробітництва.

Ключові слова: українсько-російські економічні відносини, нормативно-правова база, концептуальні основи, зовнішньополітична стратегія, прикордонне співробітництво, торговельно-економічні відносини, виробнича кооперація, інвестиції, патерналізм, рівноправне партнерство.

АННОТАЦИЯ

Галушко Е.В. Украинско-российские отношения 1991-2008 годов: экономический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 00.07.02. - Всемирная история. - Киев: Киевский университет имени Бориса Гринченко, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию истории украинско-российского экономического сотрудничества 1991-2008 годов. В работе доказано, что исследуемая эпоха характеризовалась становлением двусторонних отношений в статусе межгосударственных. В работе обосновано ряд важных теоретических положений. Определена периодизация украинско-российских экономических отношений, которая на макроуровне включает дорыночный (1990-е гг.) и рыночный (с начала 2000-го гг.) этапы. Установлено, что пребывая под влиянием внутренних и внешних факторов, двусторонние экономические отношения не всегда соотносились с периодами, которые характеризовали политические отношения. Доказано, что рост конкуренции России с Европейским Союзом в борьбе за определяющее политико-экономическое влияние на Украину привел к активизации российской экономической экспансии в украинском направлении.

Выявлена позитивная динамика развития украинско-российского экономического сотрудничества, которая синхронизировалась с этапами «расщепления» экономик (1991-1996 гг.), кризисного спада активности двусторонних внешнеэкономических контактов (1997-1999 гг.), вызваного неблагоприятной международной финансовой конъюнктурой, стагнационными процессами в торгово-экономическом сотрудничестве двух стран (2000-2002 гг.) и их беспрерывным ростом в 2003-2008 гг.

В работе исследован процесс формирования нормативно-правовой базы экономических отношений между Украиной и РФ, основные принципы которого были определены в конце 1990-х гг. с принятием долгосрочной программы сотрудничества. В процессе анализа инвестиционного украинско-российского сотрудничества выявлены региональные приоритеты Российской Федерации. Доказано, что в общем взаимовыгодное развитие производственной кооперации двух стран сопровождалось нарастанием (начиная с середины 2000-х гг.) деструктивных и угрожающих с т.з. национальной безопасности тенденций. Автором виявлены тенденции оптимизации национальной структуры торговли Украины с Россией. Обосновано вывод о том, что со сменой политической коньюнктуры в общем не изменилась тенденция наращивания маштабов двостороннего экономического сотрудничества.

Ключевые слова: украинско-российские экономические отношения, нормативно-правовая база, концептуальные основы, внешнеполитическая стратегия, приграничное сотрудничество, торгово-экономические отношения, производственная кооперация, инвестиции, патернализм, равноправное партнерство.

SUMMARY

Olena Galushko. Ukrainian-Russian relations of 1991-2008: economic aspect. - Manuscript.

Thesis for obtaining scientific degree of the candidate of the historical sciences on speciality - 07.00.02. - World history. - Kyiv University named after Boris Grinchenko, Kyiv, 2010.

The thesis is devoted to complex research of the history of the Ukrainian-Russian relations in the period of 1991-2008. Periodization of the Ukrainian-Russian relations has been determined. It has been also established that under inner and external processes bilateral economic relations didn't happen to be correspondent with periods of political cooperation.

General positive dynamics of the Ukrainian-Russian trade and economic cooperation development has been proved. The process of formation of the normative legal basis of the economic relations between Ukraine and Russian Federation has been investigated. Regional priorities of Russian Federation have been found in the process of analysis of investment Ukrainian-Russian cooperation. It has been proved that mutually beneficial development of production cooperation of two countries has been accompanied by the growth of threatening tendencies in the aspect of national safety. The conclusion that despite the possible changes in political situation one may expect the preserving of the tendency of growth of bilateral economic cooperation scope has been made.

Key words: Ukrainian-Russian relations, normative legal basis, conceptual bases, foreign political strategy, boundary cooperation, trade and economic relations, industrial cooperation, investments, paternalism, equal partnership.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія суспільства й державності України з середини ХVІІ ст. формувалась під визначальним впливом російського фактору. Суперечливість цього впливу проявлялась в усіх сферах буття. Так, у галузі політичній Росія, з одного боку, значною мірою унеможливлювала чергове іноземне завоювання України, «збирала» її розпорошені етнічні землі, з іншого - «регулювала» всі прояви політичної самоорганізації українського суспільства. Взаємозбагачення культур і церковно-православних традицій супроводжувалось русифікацією України й витісненням на маргінальні позиції її національно-культурних та конфесійних цінностей. У базовій економічній сфері взаємовідносини суспільств виявляли більшу згармонізованість. Однак поступове перетворення України в один із індустріальних та аграрних центрів Російської імперії, а пізніше - СРСР нерідко супроводжувалось крайнощами: або невиправданою консервацією виробничих відносин (наприклад, кріпацтва, яке стримувало темпи промислового перевороту ХІХ ст.) або їх псевдореволюційною трансформацією (наприклад, трагічною за наслідками заміною ринкових відносин адміністративною системою управління економіки).

Новітня епоха українсько-російських, у т.ч. економічних відносин, представляє особливий науковий інтерес. Він визначається цілим комплексом різнорідних чинників.

По-перше, йдеться про час, коли відбувалась докорінна зміна характеру цих відносин, - з 1990-х рр. вони перебудовувались за моделлю міждержавних. Ця обставина значно ускладнила всю систему економічної взаємодії двох країн, викликала її структурну перебудову, зміни в ділянці двосторонньої економічної кооперації тощо.

По-друге, значущість проблеми пояснюється збереженням пріоритетності для України економічних зв'язків з Росією, яка неодмінно залишалась її основним міжнародним торгово-економічним та енергетичним партнером. Важливим при цьому є той факт, що здійснювана Україною політика диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків не девальвувала цінність для національних інтересів північно-східного напрямку міжнародної економічної кооперації.

По-третє, для науковців актуалізуючою обставиною стала зміна Україною головного інтеграційного вектора на початку 90-х рр. - його євразійське спрямування поступилось європейському. Наскільки під впливом цієї трансформації змінились масштаби і глибина економічної взаємодії та економічної взаємозалежності України й Росії? Наскільки вагомими залишались політичні мотиви двостороннього співробітництва? Якими є наслідки нових спроб економічної кооперації двох держав? Це коло питань залишається в центрі уваги істориків, соціологів, економістів.

По-четверте, виявлення основних тенденцій розвитку економічних українсько-російських відносин дозволило б не тільки окреслити їх перспективи та шляхи оптимізації, але й визначити напрями спільних українсько-російських зусиль в рамках їх подальшої інтеграції у світовий економічний простір.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Представлене наукове дослідження здійснено в рамках науково-дослідної теми «Міжнародно-правові, політичні та економічні засади європейської інтеграції України» (рег. номер № 014U003161) Київського міжнародного університету.

Об'єктом дослідження є сучасні економічні українсько-російські відносини.

Предметом дослідження є характер та основні тенденції, масштаби й динаміка виробничих, торговельних, інвестиційних відносин між Україною та РФ, правові та політичні аспекти їх організації.

Хронологічні межі дослідження зумовлені необхідністю цілісного сприйняття економічного напряму українсько-російських відносин на етапі суверенного розвитку обох держав, починаючи з 1991 року. Верхня межа дослідження пояснюється, по-перше, змінами в «Стратегії національної безпеки Росії» 2008 р. та загостренням всього комплексу двосторонніх відносин. Йдеться про перехід Росії від стратегії «стримування Заходу» до стратегії «відновлення традиційних сфер впливу». Війна в Грузії означала проведення червоної демаркаційної лінії між РФ і країнами Заходу. При цьому Україна, на переконання російських політиків, залишалась у відновленому сегменті економічних, політичних і гуманітарних інтересів РФ. По-друге, вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) у травні 2008 р. спричинив корекцію економічних інтересів сторін і структури двосторонньої торгівлі. По-третє, верхня хронологічна межа дослідження обрамляє етап сталого й динамічного зростання масштабів українсько-російського економічного співробітництва, перерваного світовою фінансовою кризою та вимушеним згортанням (на чверть) обсягів двосторонньої торгівлі в 2009 році. Зазначене дозволяє стверджувати, що саме 2008 р. завершує цілий етап економічних відносин між Україною та Російською Федерацією.

Дисертантка ставить за мету здійснити комплексний аналіз розвитку українсько-російських економічних відносин 1991-2008 рр.

Загальній меті дослідження підпорядковані завдання:

- з'ясувати стан наукової розробки проблеми;

- встановити рівень насиченості джерельної бази й охарактеризувати основні види джерел з обраної теми дослідження;

- прослідкувати еволюцію зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних концепцій обох країн, стратегій їх національної безпеки;

- узагальнити матеріал стосовно розвитку нормативно-правової бази українсько-російського співробітництва, включаючи взаємодію прикордонних областей;

- виявити характерні особливості, основні етапи й тенденції торговельного співробітництва між Україною й Російською Федерацією;

- проаналізувати розвиток українсько-російського співробітництва у сфері виробничої кооперації та інвестицій;

- на основі галузевих узагальнень визначити основні етапи двосторонніх економічних відносин, співвіднести їх з періодизацією українсько-російських політичних відносин;

- враховуючи тенденції розвитку двосторонніх економічних відносин, визначити шляхи їх оптимізації в контексті інтересів національної безпеки України.

Методологічну та теоретичну основу дослідження складають об'єктивні принципи універсальності й історизму. Їх реалізація ґрунтується, зокрема, на ідеологічній неупередженості, дослідженні історичних, у т.ч. економічних процесів та явищ у їх стадіальному розвитку в контексті регіональних та глобальних трансформацій.

В основі теми лежать наступні теоретичні положення:

- про об'єктивну зумовленість набуття Україною суверенного державного статусу й поступового формування національної економічної системи, здатної розвиватись на власній основі й уникнути критичного рівня зовнішньоекономічної залежності;

- про взаємовигідний характер українсько-російського економічного співробітництва, модель якого має базуватись не на принципах патерналізму й дискримінацій, а на засадах рівноправного партнерства;

- про перспективність для України участі в євразійських інтеграційних процесах відповідно до темпів зближення євразійської інтеграційної моделі з європейською та формування єдиного європейського економічного простору;

- про взаємозв'язок політичної, економічної, культурної й конфесійної складових в системі двосторонніх міжнародних відносин.

Важливим концептуальним підґрунтям дисертації слугували теоретичні розробки, представлені в працях західних істориків, політологів та економістів Дж. Боффа, З. Бжезинського, У. Кінкейда, Р. Ліндера, К. Познанскі, С. Хантінгтона, в роботах російських науковців К. Гаджиєва, А. Міллєра, О. Окари, А. Мошеса, а також українських вчених-спеціалістів у галузі українсько-російських відносин: С. Василенка, О. Дергачова, В. Манжоли, Г. Надтоки, Б. Парахонського, С. Пирожкова, Г.Перепелиці та ін. Базовими для дослідження стали, зокрема, їх висновки щодо геополітичних основ сучасних міжнародних відносин, політичної природи й спрямованості взаємин між Україною та Росією, причин та наслідків їх трансформації в новостворюваній системі міжнародної безпеки.

В роботі задіяно цілий ряд дослідницьких методів. Керуючись системно-хронологічним та проблемним підходами до наукового осмислення подій та процесів, що характеризували українсько-російське економічне співробітництво, авторка використала різновиди аналітичного методу та методу узагальнень, зокрема: історіографічного, структурного, функціонального, статистичного, а також методи індивідуалізації й аналогій, актуалізації й синхронізації.

Наукова новизна дослідження

Дисертація є першим у вітчизняній історіографії комплексним дослідженням історії українсько-російського економічного співробітництва 1991-2008 років. Зазначена епоха характеризувалась становленням двосторонніх відносин у статусі міждержавних, що супроводжувалось розвитком двох суперечливих тенденцій: російської патерналістської й української партнерської.

Авторкою обґрунтовано ряд важливих теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною й винесені на захист:

- визначена періодизація українсько-російських економічних відносин, яка на макрорівні включає доринковий або напівринковий (1990-і рр.) та ринковий (з поч. 2000-х рр.) етапи; вони суттєво відрізнялись механізмом організації двостороннього співробітництва, оскільки характеризувались поступовим витісненням бартерних операцій товарно-грошовими, а організаційна роль держави доповнювалась самоуправлінням приватних торгово-економічних та фінансових суб'єктів;

- встановлено, що перебуваючи під впливом внутрішніх (у т.ч. кризових) та зовнішніх процесів, двосторонні економічні відносини не завжди збігалися з періодами, що характеризували відносини політичні; з формуванням на початку 2000-х рр. ринкової моделі двостороннього співробітництва збігаються якісні зміни політичної стратегії Росії, спрямовані на відмову від наслідування західних цивілізаційних цінностей, створення підконтрольного собі євразійського інтеграційного простору, залучення України до євразійських економічних та військово-політичних інтеграційних процесів;

- доведено, що наростаюча конкуренція Росії з Євросоюзом у боротьбі за визначальний політико-економічний вплив на Україну спричинила відмову з боку Росії від політики згортання економічних зв'язків з Україною як інструменту політичного тиску; у цьому зв'язку розглядається як закономірний факт стрімкого зростання двостороннього товарообігу та інвестицій (форма економічної експансії) в умовах поглиблення з 2005 р. політичної кризи у двосторонніх відносинах між Україною та Росією;

- виявлена загальна позитивна динаміка розвитку українсько-російського торгово-економічного співробітництва, яка синхронізувалась з етапами т.зв. «розщеплення» економік (1991-1996 рр.), кризового спаду в активності двосторонніх зовнішньоекономічних контактів (1997-1999 рр.), викликаного несприятливою міжнародною фінансовою кон'юнктурою, стагнаційними процесами в торгово-економічному співробітництві двох держав (2000-2002 рр.) та їх безперервним наростанням з 2003-2004 рр.;

- вперше простежено процес формування нормативно-правової бази економічних відносин між Україною та РФ, основні засади якої були визначені наприкінці 1990-х рр. з прийняттям довгострокової програми співробітництва; нерозвиненою залишалась нормативно-правова основа прикордонного співробітництва, яка в окремих регіонах лише номінально була переведена на засади єврoрегіональної моделі;

- в процесі аналізу інвестиційного українсько-російського співробітництва виявлені регіональні пріоритети Російської Федерації, які пов'язані, по-перше, з територіями високої концентрації етнічних росіян та російськомовного населення, по-друге, з енергоємними областями; при цьому напрями українських інвестицій в Росію не були пов'язані з завданнями етнокультурного спрямування;

- доведено, що загалом взаємовигідний розвиток виробничої кооперації двох країн супроводжувався наростанням (починаючи з середини 2000-х рр.) деструктивних і загрозливих з т.з. національної безпеки тенденцій: збереженням існуючих та створенням нових російських монополій у сфері виробництва (наприклад, кольорових металів) та переробки (зокрема, нафтопродуктів), а також дезорганізацією й розформуванням викуплених російськими підприємцями важливих для України підприємств у машинобудівній, енергопродукуючій та машиноремонтній (у т.ч. судноремонтній) галузях;

- виявлені тенденції оптимізації структури торгівлі України з Росією: по-перше, за останні п'ять років майже на третину знизилась частка імпортованих з Росії енергоресурсів в загальному імпорті з РФ (з 65,5% до 46,8%); по-друге, в півтора рази (з 23,5% до 37,3%) зросла частка продукції машинобудування в українському експорті в РФ; показано, що структура експорту Росії в Україну продукції машинобудування є нижчою (20%), а сировинна складова сягає 70%;

- авторка обґрунтовує висновок про те, що зі зміною політичної кон'юнктури й можливим застосуванням з боку Росії політики економічних санкцій щодо України загалом не зміниться усталена тенденція нарощення економічної присутності РФ в Україні.

Теоретичне значення дисертації визначається постановкою і розв'язанням комплексу проблем, що відтворюють історію українсько-російських відносин 1991-2008 рр. - фундаментальної складової всієї системи зовнішніх економічних зв'язків суверенної України. Проведене дослідження може сприяти формуванню цілісної історії багатогранного співробітництва між двома державами.

Практичне значення дисертації зумовлене тим, що основні її положення можуть бути використані в процесі підготовки узагальнюючих праць та підручників з історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України, при розробці відповідних вузівських курсів та спецкурсів. Матеріали й конкретні пропозиції авторки можуть бути застосовані також державними установами та приватними структурами України з метою оптимізації їх економічних відносин з суб'єктами господарювання Російської Федерації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації оприлюднені авторкою на методологічних семінарах, круглих столах та засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Київського міжнародного університету, а також на міжнародних конференціях: «Україна та Росія в політичному просторі єдиної Європи» (Київ, жовтень 2007 р.), «Україна та Росія: як зміцнити фундамент стратегічного партнерства» (Київ, листопад 2008 р.)

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в 4 авторських статтях, що репрезентують різні аспекти українсько-російського економічного співробітництва.

Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми. Керуючись ними, авторка звертається у першому розділі до історіографічного та джерелознавчого аналізу поставлених у дисертації проблем. У другому розділі висвітлено процес формування нормативно-правової бази економічних відносин між Україною та Росією. Це дало змогу повніше представити матеріал щодо торговельного аспекту двостороннього співробітництва (третій розділ) та взаємодії двох країн у галузі інвестицій та виробничої кооперації (четвертий розділ). Таким чином, дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи без додатків та списку літератури складає 181 стор. комп'ютерного тексту. Список використаних джерел і літератури включає 340 найменувань. Додатки А та Б вміщують по п'ять таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

український російський економічний співробітництво

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об'єкт та предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, розкрито його теоретико-методологічні засади й методи проведення, сформульовано основні положення наукової новизни результатів дослідження, їх теоретичне та практичне значення, зазначено форми їх апробації та обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі - «Історіографічні аспекти та джерельна база українсько-російського економічного співробітництва» - проаналізовано ступінь дослідженості проблеми, а також представлено огляд наявних джерел дослідження.

У першому параграфі першого розділу - «Стан наукової розробки проблеми» - здійснено огляд наукових праць, що стосуються українсько-російських економічних відносин. Визначено, що упродовж новітньої історії вони вирішальним чином впливали на систему стабільності та безпеки регіону Центральної та Східної Європи і залишаються фактором регіональної та глобальної безпеки. Звідси інтерес до теми з боку істориків, політологів, економістів та соціологів.

Авторка з'ясовує, що характерними рисами історіографії зазначеної проблеми є, по-перше, її надмірна заполітизованість. В Україні та Росії вона корелюється або з домінуючими тенденціями суспільного розвитку й загальнополітичними доктринами тієї чи іншої держави, або з ідеологією однієї з провідних партійно-політичних еліт. На Заході діють або критерії доцільності з точки зору збереження безпекової стабільності в Євразії, або критерії, зорієнтовані на геополітичні інтереси західних держав у цьому стратегічно важливому регіоні. По-друге, історіографії двосторонніх відносин властивий накопичувально-фактологічний підхід, згідно з яким збагачення теми новими фактами майже не супроводжується їх теоретичним переосмисленням і формуванням науково-обґрунтованих висновків. Нарешті, проблематика міждержавних українсько-російських відносин висвітлюється, переважно, без необхідної термінологічної дисципліни та без ретельного аналізу їх соціальної природи й історії.

З'ясовано, що в українській історіографії зберігається фактично три концептуальних бачення відносин з Російською Федерацією. Першим і домінуючим є підхід, згідно з яким нормалізація, а отже урівноправлення цих відносин обумовлюється завершенням процесу європейської та євроатлантичної інтеграції України (C. Василенко, Б. Парахонский, О. Дергачев, Г. Надтока, А. Кудряченко, С. Асатуров, В.Врублевський та ін.).

Альтернативними першій є концепція інтеграції України в економічні та оборонні структури, що перебувають під патронатом Росії (О. Гош, С. Гмиря, М. Цюпа), а також концепція збереження діючої системи національної та регіональною безпеки, у тому числі утримання економічних позицій на території СНД шляхом дотримання Україною позаблокового, нейтрального статусу (А.Дмитрієв, Л. Тимченко, А. Шпель).

Дисертантка наголошує на тому, що так само багатоманітною є й російська історіографія проблеми. В основі концептуального розмаїття лежить, зокрема, традиційний поділ дослідників на так званих «західників» та «слов'янофілів». Представники слов'янофільського крила історіографії українсько-російських відносин виходять з неприродності явища суверенізації України (К. Гаджиєв, О.Дугін та ін.). Разом з тим, в російській історіографії останніх років з'явився і поступово посилюється західницький концептуальний підхід до оцінки всього спектру українсько-російських відносин, який сприймає партнерську перспективу їх подальшого розвитку (В. Мироненнко, А. Окара та ін.).

Зроблено висновок, що останнім часом динамічно збагачується західна історіографія українсько-російських відносин (Д. Аньери, Дж. Пауль, Г. Клемент, А. Каппер, Дж. Мороней, Т. Кузьо, В. Хеслі). Її відносна насиченість дала підстави для написання докторської дисертації (В.В. Петровського), в якій проаналізовано близько 300 монографій та 150 статей.

До узагальнюючих фундаментальних досліджень з означеної тематики необхідно віднести дослідження, здійснені на межі економіки й політології. Йдеться, зокрема, про праці С. Пирожкова, Б. Губського, А. Сухорукого, М. Бурмістрова, Г. Шестопалова, А. Некіпєлова, В. Вашанова та інших. Особливістю цих робіт є їх комплексний характер. Серед узагальнюючих праць, присвячених українсько-російським відносинам 1991-2008 рр., важливе місце належить розробкам О. Білоуса, Г. Надтоки, А. Лузан, Р. Грінберга та інших.

Історіографія проблеми представлена й чисельними дослідженнями, які присвячені галузевому й регіональному співробітництву. З'явилися роботи, в яких були піддані аналізу окремі сфери нормативно-правового регулювання двосторонніх, у т.ч. економічних зв'язків, проблеми енергетичного, торговельного, інвестиційного, виробничого та транскордонного співробітництва.

У другому параграфі першого розділу - «Джерельна база дослідження» - дисертантка доводить, що в процесі реконструкції українсько-російських відносин 1991-2008 рр. використовувались різноманітні джерела, як за походженням, так і за змістовним наповненням. До першої групи джерел належать нормативно-правові акти (актові джерела), які визначали спрямованість розвитку українсько-російських, у т.ч. економічних відносин, їх масштаби, характер та способи реалізації. Важливими нормативними документами, які створювали правове поле для соціально-економічного розвитку кожної з країн-партнерів, стали закони, законодавчі акти, постанови вищих органів виконавчої влади України й Росії. Основну частину актових джерел складали двосторонні та багатосторонні договори.

У тісному зв'язку з першою виступає інша група джерел - виступи, заяви, послання Президентів обох країн, глав урядів, міністрів закордонних справ, діячів провідних політичних партій. До цінних джерел належить віднести збірники документів і матеріалів, що містять, зокрема, й важливу статистичну інформацію. Серед інформаційно насиченої групи джерел - періодична преса, зокрема, газети (часописи).

Базовим джерелом стали матеріали поточних архівів, що містяться, зокрема, в фондах державного архіву Міністерства закордонних справ України та Центрального архіву вищих органів влади України. Їх основу становлять доповіді, звіти, інформаційні й експертні записки, заяви, а також постанови, накази й розпорядження, які дають можливість відтворити механізм та змістовну частину двостороннього економічного співробітництва.

Важлива роль у підготовці дисертаційного дослідження належить і мемуарній літературі. Загалом, різноманітність та інформаційна насиченість джерел дає можливість успішно досліджувати проблему.

Другий розділ - «Формування нормативно-правової бази українсько-російського економічного співробітництва» - містить аналіз нормативно-правових документів, які спрямовували економічні зв'язки між Україною та РФ.

У першому параграфі другого розділу - «Розвиток концептуальних основ українсько-російського економічного співробітництва» - показано, що визначальною складовою внутрішньодержавних нормативно-правових актів, що детермінують характер та основні тенденції двосторонніх українсько-російських відносин, є зовнішньополітичні концепції цих країн.

На початковому етапі новітніх українсько-російських економічних відносин (1991 - 1999), що характеризувався їх становленням, зовнішньополітична концепція Росії розбудовувалась на стратегії реінтеграції країн пострадянського простору в рамках СНД і самостійного входження країн, у т. ч. Росії, в світовий геополітичний та економічний простір. РФ тривалий час розглядала євроінтеграцію як домінанту своєї зовнішньої політики, відмовившись від перспективи входження до складу об'єднаної Європи лише наприкінці 1990-х років.

Неоднозначність зовнішньоекономічної стратегії Росії 1990-х рр. виявилась у її балансуванні між т.з. «глобалістською концепцією перспективного розвитку», що передбачала її самостійне включення у світову економіку на засадах демократизації суспільства й адаптації національної економіки до умов постіндустріальної епохи, та «регіоналістського», згідно з яким Росія мала створити патронований нею інтеграційний простір у рамках СНД (ідея спільної валютної зони й оптимального євразійського ринку).

Концептуальні підходи України 1990-х рр. до організації двосторонніх відносин з РФ майже не зазнавали змін. Спостерігався курс України на політико-економічну суверенізацію, перманентне посилення європейського вектору її зовнішньої політики, збереження нею російських економічних та енергетичних ринків.

Відзначається, що новий етап у розвитку українсько-російських відносин, у зв'язку зі зміною російських концептуальних підходів, починається наприкінці 90-х - початку 2000-х років. Невиправдані сподівання на цілковиту реінтеграцію в межах пострадянської території, глибоке проникнення західних держав в геополітичний простір СНД пов'язували в Росії із несумісністю з російськими національними інтересами надмірної орієнтації на західні цивілізаційні та політичні цінності. Це спонукало Росію до корекції зовнішньополітичного курсу.

Українська концепція двостороннього співробітництва 2000-х рр. характеризувалась непослідовністю у своєму розвитку. У 2000 - 2004 рр. відбулося часткове «замороження» євроінтеграційних й інтенсифікація євразійських інтеграційних процесів. Натомість з 2005 р. Україна відкрито проголошує євроінтеграцію як стрижневий вектор своєї зовнішньої політики й неможливість одночасної інтеграції в євразійський простір.

В параграфі здійснено огляд процесу формування договірної бази українсько-російських економічних відносин. З'ясовано, що упродовж першого етапу (1990 - 1997 рр.) відносини розбудовувались в умовах відсутності базових домовленостей між суверенними державами. На перших порах двосторонні відносини регулювались «Договором між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою» від 19 листопада 1990 року.

Другий етап розпочався з підписання базового Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією від 31 травня 1997 року. Ця подія мала слугувати розвиткові рівноправного та взаємовигідного співробітництва в економіці, «поетапному формуванню спільного економічного простору шляхом створення умов для вільного переміщення товарів та послуг, капіталів та робочої сили.»

Іншою площиною українсько-російського економічного співробітництва стали відносини в рамках інтеграційних проектів. Нормативно-правова база інтеграційних об'єднань сприймалась як необхідний елемент організації економічних міждержавних відносин. Підставами для лібералізації економічних відносин РФ із країнами-партнерами залишались спрямованість та глибина їх інтеграції в ініційовані Росією союзи: СНД (1991), ОДКБ (1992), ЄврАзЕС (2000), ЄЕП (2003).

У другому параграфі другого розділу - «Нормативно-правова база міжгалузевого українсько-російського співробітництва» - здійснено аналіз двосторонніх угод та тієї частини внутрішніх законодавчих актів обох країн, які визначали напрямки, характер і глибину економічної взаємодії сторін. Етапною подією стало підписання двостороннього Договору про економічне співробітництво на період 1998 - 2007 рр., яке стало можливим після введення в дію основного українсько-російського документу - Договору про дружбу, співробітництво та партнерство (1997).

В ключовій - торговельно-економічній сфері українсько-російських відносин - період з 1991 до 2008 рр. було підписано близько двадцяти угод та договорів, які задекларовували їх паритетний характер. Перспективним напрямком українсько-російської економічної співпраці, згідно з укладеними угодами, залишалась взаємодія у високотехнологічних галузях як на двосторонньому, так і багатосторонньому рівнях. З кінця 1990-х рр. правового оформлення набувала співпраця фінансово-промислових груп (Угода про основні принципи створення українсько-російських фінансово-промислових груп - 1995 р.), а також у сфері інвестування міждержавних та корпораційних проектів, створення спільних підприємств (Угода про загальні умови і механізми розвитку виробничої кооперації держав СНД). Відзначено, що слабкою ланкою в правовому забезпеченні українсько-російських відносин залишалось співробітництво на рівні приватних суб'єктів господарювання. Непаритетними були короткострокові угоди про взаємодію України й Росії в енергетичній сфері (неринкові ціни встановлювались не тільки на енергетичну сировину, але й на її транспортування). Загалом, рівень правового оформлення саме міжгалузевого співробітництва не дозволяв вивести його зі сфери політичних спекуляцій і застосування дискримінаційних економічних санкцій у найбільш чутливих галузях.

У третьому параграфі другого розділу - «Нормативно-правова база прикордонного економічного співробітництва між Україною та Російською Федерацією» - доведено, що основною організаційною формою економічного співробітництва було встановлення прямих економічних зв'язків між прикордонними областями та регіонами, започатковане Угодою про співробітництво та взаємодію 1994 року.

Якісно новий етап міжрегіональних відносин розпочався з 2001 р. - після підписання Довгострокової програми міжрегіонального та прикордонного співробітництва на 2001 - 2007 рр. Це стимулювало відносини на зазначеному рівні, оскільки на момент підписання Програми вони були узгоджені в 288 договорах та протоколах, укладених між адміністративно-територіальними одиницями України та РФ. Чинником, який суттєво стримував процес оптимізації наявної правової бази співробітництва, залишалась його надмірна централізація та стримування законоініціативної творчості місцевих (прикордонних) органів влади. Так, 15 російських територіальних одиниць взагалі не мали офіційно оформлених зв'язків з українськими партнерами. На законодавчому рівні, що формувався на основі результатів переговорного процесу, не було завершено уніфікацію організаційних принципів партнерської взаємодії сторін. Зокрема, не стала загальноприйнятою перспективна єврорегіональна модель співробітництва. Започаткована на початку 2000-х рр., вона не була наділена чіткими механізмами самореалізації.

У третьому розділі дисертації - «Торговельний аспект українсько-російських відносин» - проаналізовано основні етапи, галузеву структуру та прикордонну торгівлю України з РФ.

В першому параграфі третього розділу - «Етапи новітніх українсько-російських торговельно-економічних відносин» - авторка виділяє два макроетапи. Перший з них охоплює 1991 - 2002 рр. й характеризується становленням ринкового типу двосторонніх торгово-економічних відносин в умовах функціонування напівадміністративної системи управління економікою. Другий етап бере свій початок з 2002 - 2003 рр., коли Україною з ринковою економікою була в основному подолана неприйнятна з точки зору національної безпеки надмірна концентрація українських торговельних потоків на російському напрямку.

Дисертантка дійшла висновку, що неоднозначність процесів на зазначених відтинках часу вмотивовує необхідність поділу їх на підетапи. 1991-1996 рр. стали часом т.зв. «розщеплення» економік, домінування бартерного обміну, становлення фінансових та інших інструментів його регулювання. 1997-1999 рр. характеризувались світовою й внутрішньоросійською фінансовою дестабілізацією, які негативно позначились на українсько-російській торгівлі. Стагнаційні процеси у цій сфері тривали й у 2000-2002 роках.

Далі доведено, що початок нового курсу Росії у сфері торгово-економічних відносин на пострадянському просторі (2003 р.) збігся в часі з виходом більшості країн СНД на ринкові відносини та становленням багатоукладної економіки. Крах сподівань Росії на повну інтеграцію пострадянського простору спричинив її поворот від інтеграційної ейфорії до прагматизму в економічних відносинах. Ставка була зроблена на жорстко детерміновані політичною доцільністю двосторонні торгово-економічні відносини.

Встановлено, що внаслідок диверсифікації зв'язків спостерігалась тенденція до зниження частки Росії у зовнішньоторговельному обігу України (1991 р. - 80%, 1996 р. - 50%, 1997 р. - 37%, 2007 р. - 32%). При цьому інтенсивно зростала частка Євросоюзу, яка у 2007 р. становила вже 33%. Ця обставина не в останню чергу змусила Росію вдатися до адекватного посилення своєї економічної присутності в Україні, не відмовляючись при цьому від політики дискримінаційних економічних санкцій. Звідси - висока динаміка зростання взаємного товарообігу - з 26 млрд. дол. у 2006-му до 40 млрд. дол. у 2008 році.

У другому параграфі третього розділу - «Галузевий аспект двосторонніх торговельних відносин» - представлена трансформація структури українського експорту в Росію та українського імпорту з РФ, проаналізовані чинники, що визначали галузеві пріоритети, характер та обсяги двосторонньої торгівлі.

Показано, що провідною статтею українського експорту в Росію залишалися чорні метали та вироби з них. Виявлена динаміка експорту зазначеної продукції цілком корелюється з запропонованою авторкою загальною періодизацією українсько-російського товарообігу. Зокрема, в кризові 1997-1999 рр. середньостатистичний експорт чорних металів в Росію майже вдвічі поступався рівню докризового 1996 року. В період стагнації 2000-2002 рр. ця цифра майже не змінилилася (бл. 780 млн. дол.). Натомість в період динамічного зростання торгівлі (2005-2008 рр.) сума середньорічного експорту чорних металів досягла 2,7 млрд. доларів й у 3,5 рази перевищила його кризовий рівень.

Свідченням позитивних змін у структурі українського експорту до Росії стала динаміка розвитку торгівлі продукцією машинобудівного комплексу. Отримані дані демонструють, що під час кризи 1997-1999 рр. щорічний експорт машинобудівної продукції з України до Росії становив у середньому близько 773 млн. доларів або 25,7% загального обсягу українського експорту до цієї країни. В період стагнації він стабілізувався в середньому на позначці 986 млн. доларів (28,7% загального експорту). Після 2003 р., середньорічний обсяг експорту машинобудівної продукції в 1,8 рази перевищив показники попереднього етапу, сягнувши 2,75 млрд. доларів (бл. 30 % загального експорту в РФ).

Незважаючи на нерівномірний розвиток експорту продукції хімічної промисловості в Росію, він також поступово зростав у межах визначених нами періодів: з 603 млн. дол. в період кризи 1997-1999 рр. до 724,4 млн. дол. в часи стагнації й 762 млн. дол. на ринковому етапі розвитку торговельних відносин. Об'єктивним при цьому було зменшення питомої ваги цієї продукції в загальному обсязі українського експорту в Росію з 26,3% (середній показник кризового періоду) до 22% (період стагнації) й 9,6% в часи розвитку зовнішньої торгівлі на ринкових засадах. Пояснюється це урізноманітненням самої структури експорту й диверсифікацією торговельних зв'язків України.

Стабільно суттєвою залишалась і частка аграрної продукції в українському експорті до Росії. Окремі її види були зорієнтовані головним чином на Російську Федерацію. Серед них яловичина, молоко та молочні продукти, вино й цукор. В середньому Росія щорічно закуповувала в Україні бл. 80% експортної яловичини. Подібною була й ситуація у молочній галузі, де питома вага російського експорту сягала в середньому 47% і, за винятком 2006 - 2007 рр., наближалась до 60%.

Високий рівень зорієнтованості експорту на Росію був характерним і для виноробної промисловості України. Росія закуповувала в середньому дві третини (66,5%) експортного обсягу виноградного вина України. Серед найбільш експортованих у Росію товарів харчової промисловості (до 1997 р.) залишався й цукор.

Проте зростання експортної зернової товарної маси до Росії стало помітним лише після 2003 року. При цьому необхідно враховувати, що РФ залишилась серед країн, які мінімально залежали від українського експорту зернових - його частка в загальному експорті України не перевищувала 1%. В цілому, Росія купувала не більше 20% українського експортного збіжжя. Зіставним з цими показниками був експорт до Росії соняшникової олії. РФ закуповувала в середньому від 3% до 9% цієї експортної продукції України, а її частка в загальному експорті, за винятком 2001 р., була меншою 1%.

Іншою виявилась картина імпорту Україною російських товарів. Основною його статтею залишались енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки. Результати дослідження дають підстави твердити, що обсяги імпорту Україною російських енергетичних ресурсів увесь час зростали (з 1994 до 2007 рр. вони збільшились у 5,3 рази). Тимчасовий спад (на чверть імпорту) був зафіксований лише на етапі економічної стагнації (1999-2001 рр.). Саме енергетичні ресурси становили більшу частину російського експорту в Україну. За період 1996-2007 рр. відповідний мінімальний показник становив 45,8% (1996 р.), а максимальний - 74,3% (1999 р.) загального імпорту України з РФ. В середньому в означений проміжок часу частка енергосировини у російському експорті в Україну становила 60%, а щорічна енергетична товарна маса коштувала для України в середньому 5,3 млрд. доларів.

Другим за рейтингом був імпорт з Росії продукції машинобудування. Однак за вартістю середньорічної товарної маси, спрямованої в Україну (1223 млн. дол.), продукція машинобудування в 4,4 рази поступалась обсягам імпорту енергоресурсів. Ця стаття в загальному українському імпорті з Росії не перевищувала в середньому 14%. На етапі кризового розвитку двосторонніх торгових відносин вона становила 12,3%, в період стагнації (2000-2002) - 15,6% загального експорту РФ в Україну, а з 2003 р. - бл. 16,6%. Цей показник виявився вдвічі меншим відповідного українського.

Суттєвою статтею експорту РФ до України були чорні метали й вироби з них. За підрахунками авторки, їхня частка в загальному імпорті з Росії не перевищувала 7,4%. При цьому, з 2002 р. спостерігалась тенденція стрімкого зростання російського експорту в Україну чорних металів та виробів із них ( в 6,7 рази).

Завершила список пріоритетних товарів російського експорту в Україну продукція хімічної промисловості. Характерно, що й у цій сфері частка імпортованої з Росії продукції постійно зростала. На зазначених вище етапах вона змінювалась відповідно в діапазоні: 5,1% - 7,1% - 8,4%. Важливо зазначити, що й за цією статтею Україна вивозила в Росію товарів на 10% більше, ніж ввозила з РФ.

Експорт російської аграрної продукції в Україну був стабільно незначним. Він не перевищував 5% в загальному його обсязі. В середньому Росія ввозила з України в 4 рази більше сільськогосподарських товарів, ніж вивозила.

Дисертанткою зроблено висновок, що структура українського експорту до Росії була значно оптимальнішою російського експорту до України - сировинний компонент у першому випадку становив бл. 40%, у другому - понад 60%. Прямим наслідком монопольної енергетичної залежності від Росії стало високе від'ємне сальдо в торгівлі з Росією (2002 р. - 3,1 млрд. дол., 2005 р. - 5,3, 2006 р. - 5,1, 2007 р. - 4,2 млрд. дол.). Такі показники не відповідали інтересам національної економічної й політичної безпеки. У цьому зв'язку нагальною залишалась проблема пошуку варіантів оптимізації внутрішнього споживання й диверсифікації шляхів імпорту енергетичної сировини.

У третьому параграфі третього розділу - «Прикордонна торгівля України з Російською Федерацією» - показано, що охоплюючи сім областей України (АР Крим, Донецьку, Запорізьку, Луганську, Сумську, Харківську, Чернігівську) та шість областей Росії (Бєлгородську, Брянську, Воронезьку, Курську, Ростовську і Краснодарський край), прикордонна співпраця, в першу чергу торгівля, здійснювалась фактично по всьому периметру українсько-російського кордону. При цьому, питома вага зазначених торговельних зв'язків сягала нерідко 50% загального двостороннього товарообігу.

З'ясовано, що традиційна модель прикордонного співробітництва передбачала прикордонну торгівлю та обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків. Проте на зламі 1990-х - 2000-х рр. в українсько-російських двосторонніх відносинах почала утверджуватись нова, єврорегіональна модель співробітництва. Такі євроінтеграційні утворення («Дніпро», «Слобожанщина» та інші) від початку передбачали формування сучасної інфраструктури та застосування принципів вільного переміщення в них капіталів, товарів, робочої сили. Однак адмістративне регулювання цих відносин з центру, яке кожною із сторін вмотивовувалось, по суті, необхідністю стримування сепаратистських тенденцій, деформувало єврорегіональну модель співробітництва. До того ж, її поширення на всі прикордонні області з середини 2000-х років було призупинено. Нею охоплена нині лише третина прикордонних регіонів.

В результаті аналізу виявлено, що серед найбільших торговельних партнерів російських прикордонних областей залишались АР Крим, Донецька, Запорізька та Харківська області. При цьому встановлено, що навіть у кризові та стагнаційні періоди двосторонніх відносин товарообіг прикордонних областей зберігав позитивну динаміку й перевищував темпи зростання загального товарообігу України з РФ у 2 - 2,5 рази.

Показово, що майже незадіяні в сфері обміну нафтопродуктами та газом, українські прикордонні області мали позитивне сальдо в торгівлі зі своїми російськими обласними партнерами. Так, у 2000-х рр. щорічний експорт прикордонних областей в Росію перевищував імпорт з Росії в середньому на чверть. Зазначено, що одним із засобів оптимізації прикордонного співробітництва може стати створення спільного координаційного центру.

Четвертий розділ - «Українсько-російське співробітництво в галузі виробничої кооперації та інвестицій» - складається з двох параграфів.

У першому параграфі четвертого розділу - «Основні етапи розвитку двосторонньої виробничої кооперації та інвестиційної політики» - дисертантка здійснила аналіз інвестиційного співробітництва та виробничої кооперації й виділила основні етапи та тенденції двосторонньої інвестиційно-виробничої кооперації.

З'ясовано, що на початку 90-х рр. структура економіки в Україні була перевантажена спрямованістю виробництв на країни пострадянського простору. Близько 80% українських підприємств не мали завершеного циклу. Тому особливістю першого етапу (1990-1996 рр.) стала переважно ситуативна й нераціональна перебудова системи кооперативних зв'язків, створення міждержавного механізму двосторонньої виробничої кооперації з Росією. Поступове нарощення коопераційної активності після глибокого спаду розпочинається тільки з 1994 року. До 1996 р. включно обсяги прямих інвестицій Росії в Україну зросли з 19,3 до 56,2 млн. дол. або в 2,9 рази; інвестиції в зворотньому напрямку збільшились з 4,2 до 52,1 млн. дол. або в 12,4 разів. Україна й Росія вийшли тоді на мінімальні, але приблизно рівні обсяги взаємних інвестицій.

Другий етап (1997-1999 рр.) характеризувався світовою фінансовою кризою й закономірним спадом у сфері виробничої кооперації. Взаємні прямі інвестиції скоротились майже вдвічі. Необхідно відзначити, що українська інвестиційна активність не зростала і в 1999 р., тоді як РФ наростила її з 34,3 до 287,7 млн. дол. (у 8,4 рази). Дисертантка наголошує, що це було пов'язано з вищими темпами ринкових перетворень в Росії та її фінансовими можливостями, зумовленими масштабним експортом енергоносіїв.