Українська фемінологія в історіографічному процесі другої половини XIX - першої третини XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 930.1: 94 (477)”18”/”19”

Спеціальність 07. 00. 06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

УКРАЇНСЬКА ФЕМІНОЛОГІЯ В ІСТОРІОГРАФІЧНОМУ ПРОЦЕСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Буряк Лариса Іванівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Войцехівська Ірина Нінелівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки

Офіційні опоненти: член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Даниленко Віктор Михайлович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України другої половини ХХ століття

член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Дубровіна Любов Андріївна, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, директор

доктор історичних наук, професор Капелюшний Валерій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри етнології та краєзнавства

Захист відбудеться 17 січня 2011 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 15 грудня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент О. І. Божко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена специфікою проблеми, метою, завданнями та характером дослідження. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів (17 підрозділів), висновків, списку використаних джерел та літератури (89 с., 951 позицій). Загальний обсяг дисертації - 483 с.

Вступ. Актуальність дослідження. Сучасний стан розвитку історичної науки в Україні диктує необхідність поглибленого аналізу історіографічної спадщини, розглядання її під новим кутом зору, звільнення від існуючих стереотипів. Українська історіографія другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. є непересічним явищем, акумулюючи в собі багатий досвід, високу професійну майстерність та новаторство вчених. Серед її недостатньо досліджених сегментів перебуває фемінологія як напрям історичного знання, об'єктом дослідження якого виступають жінки в історії, їхнє правове становище, функціональні ролі, місце у суспільному житті, політичних процесах, творенні національно-культурного простору.

Реконструкція науково-творчої спадщини вчених, пов'язаної із вивченням становища жінки у соціумі в контексті історичного, правового, етнокультурного, соціологічного, антропологічного вимірів відкриває можливість відтворення фемінологічних моделей науки в поєднанні з факторами часу й простору. Це надає актуальності поставленій проблемі, яка ще не знайшла належного висвітлення. Змістово-концептуальне з'ясування історії зародження, становлення та розвитку фемінологічних досліджень дозволяє осмислити багатоманітність тематики та пріоритетність напрямів. У фокусі дослідження знаходиться одна з ключових проблем, що має важливе значення для розуміння як історіографічного процесу в цілому, так і окремих його складових, а також веде до усвідомлення органічної спорідненості тогочасних українських досліджень з історії жіноцтва із загальноєвропейською науковою традицією, яка демонструвала поглиблений інтерес до вивчення людини і жінки зокрема.

В історії української фемінології важливе місце посідають дослідження другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст., коли історіографія, на хвилі пошуку пріоритетних наукових проблем, засвідчила підвищений інтерес до історії жіноцтва. Питання правового статусу жінки, її освіта, становище в родині й суспільстві на різних етапах історії, стосунки з оточуючим світом, сприйняття соціумом, взаємини з представниками протилежної статі, так само, як жіноча компонента у династичних схемах, національна та релігійна ідентифікація жінок, дискусії довкола проблем матріархату, вплив жіноцтва на політичні події стали органічною складовою тогочасної української історіографії, закладаючи основи нового напряму історичних знань.

Фемінологічний дискурс другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. презентує українську історіографію як своєчасний інтелектуальний відгук на трансформації епохи. Визначення кола дискусійних проблем у фемінологічних студіях, ступеня їх розробленості й пріоритетності дозволяє концептуалізувати українську фемінологію як соціокультурний та історіографічний феномен, розглядаючи її на тлі подій, що мали як національний, так і геополітичний вимір.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах науково-дослідної теми «Історія української державності нової та новітньої доби» (державний реєстраційний номер 06 БФ046-01), яка включена до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дисертаційного дослідження є українська фемінологія як складова історіографії, що аналізується у контексті соціокультурних трансформацій, національного відродження та інституалізації історичної науки.

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку української історичної фемінології у її етнокультурному, географічному та часовому вимірах, тенденції збагачення знань з історії жіноцтва, правового становища жінки, її ролі та місця у суспільному житті, системі національно-культурних цінностей.

Хронологічні межі дисертації охоплюють другу половину ХІХ - першу третину ХХ ст., що зумовлено особливостями зародження й розвитку української фемінології в історіографічному процесі, коли на хвилі європейських ліберально-демократичних настроїв та рухів, боротьби за вирішення жіночого питання, національно-культурного відродження розгорнулося наукове осмислення ролі та статусу жінки в історичному поступі, яке тривало до початку масових репресій проти української наукової еліти, руйнації ВУАН та розправи з її провідними діячами.

Географічні межі дисертації обумовлені об'єктом дослідження і визначаються місцезнаходженням центрів історичної науки на українських теренах з їхньою тогочасною приналежністю до державних утворень.

Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні та реконструкції фемінологічної складової історіографічного процесу, комплексному аналізі її надбань у контексті політичних, соціальних, культурних, духовних трансформацій суспільства, інституалізації української історичної науки, діяльності вчених Київського, Харківського, Новоросійського, Львівського університетів, археографічних комісій, наукових товариств, часописів, академічних структур.

Метою обумовлені наступні завдання дослідження:

з'ясувати стан наукового розроблення проблеми, обґрунтувати актуальність її вивчення;

сформувати теоретико-методологічні засади та розширити поняттєвий апарат фемінологічної складової історіографії;

виявити та опрацювати комплекс джерел, оптимальний для всебічного вивчення поставленої проблеми, одержання науково достовірних та обґрунтованих результатів;

відтворити процес зародження та розвитку фемінологічних студій в Україні як складової історіографії;

дослідити пріоритетні системоутворюючі елементи фемінології, визначити її періодизацію, характерні риси, зумовлені особливостями українського історіографічного процесу, культурними впливами, суспільними трансформаціями, ментальними домінантами;

систематизувати праці фемінологічного спектру в загально-історичному, історично-правовому, етнографічному, культурологічному соціо-антропологічному контекстах;

розкрити формування міждисциплінарного характеру фемінологічних студій, що розвивалися на перетині історії, етнографії, історії права, соціології, антропології, культурології;

визначити основні жанрові форми історіографічного доробку, присвяченого проблемам історії жіноцтва;

відобразити наявність загально-цивілізаційного та національно окресленого дискурсів у фемінологічному сегменті української історіографії;

реконструювати спектр жіночих образів, представлених історіографічним доробком;

розглянути впливи європейського гуманітарного та інтелектуального простору на розвиток української фемінології;

відтворити фемінологічну компоненту відповідно до романтичної, позитивістської, модерністської течій в українській історіографії;

актуалізувати недостатньо вивчені аспекти проблеми, сформулювати пропозиції щодо її подальшого дослідження.

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, науковості, об'єктивності. У процесі дослідження використовувалися методи історіографічного аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, наратологічний, які в поєднанні з біографічним та інституційним підходами, дали можливість дослідити українську історичну фемінологію, відобразити її еволюцію, виокремити пріоритетні напрями, розглянути специфіку проблеми крізь призму історичних подій та явищ, становлення і розвитку історіографії як наукового та соціокультурного феномена. Комплексне застосування принципів, методів, підходів сприяло реалізації визначених завдань, поглибленню знань з історії фемінологічних студій, розширенню уявлення про них як про органічну складову історіографічного процесу в Україні.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Фемінологічні студії другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. представлені як самостійна наукова проблема і вперше стали предметом цілісного та систематизованого вивчення. Застосування теорії мережевої моделі історичної науки як методу дослідження в історіографії дозволило комплексно підійти до розгляду фемінологічної складової української історіографії, встановити її інтелектуальні зв'язки, простежити закономірності, тяглість традиції досліджень.

Уперше дослідження з історії жіноцтва розглянуті в контексті інституалізації української історичної науки, а саме діяльності університетів, археографічних комісій, наукових товариств, провідних періодичних видань, структур Української Академії наук, що дало можливість проаналізувати еволюцію фемінології, зміну тематичних напрямів і проблематики досліджень, визначити методологічні пріоритети.

Теоретичне значення одержаних результатів визначається їхньою новизною та вагомістю висновків, які покликані сприяти найбільш повному і цілісному висвітленню процесу становлення та еволюції української фемінології як складової історіографії другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. фемінологічний історіографічний археографічний науковий

Теоретичні висновки та узагальнення є підґрунтям для послідовного розвитку фемінологічних досліджень та реконструкції цілісності українського історіографічного процесу. Вони збагачують уявлення про історію історичної думки в Україні, підкреслюють її варіативність, полівекторність, доповнюють загальну конфігурацію, демонструють зв'язок з європейською та світовою наукою.

Практичне значення. Матеріали дисертації можуть прислужитися для подальших досліджень у галузі української історіографії із залученням фемінологічного сегменту, бути корисними при вивченні різноманітних проблем історії жіноцтва. Результати можуть використовуватись в процесі підготовки навчальних посібників з української історіографії, при розробці лекційних курсів та спецкурсу з фемінології на історичних факультетах вищих навчальних закладів.

Наукова апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження апробовані у виступах авторки на 22 конгресах, конференціях, читаннях міжнародного, всеукраїнського, регіонального рівнів, у тому числі: П'ятий та Шостий конгреси Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 26-29 серпня 2002 р.; Донецьк, 28 червня - 1 липня 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Ґендерні стратегії сталого розвитку України» (Київ, 14 січня 2005 р.); Третя Міжнародна науково-практична конференція «Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє» (Київ, 3-5 листопада 2005 р.); Четверта Міжнародна науково-практична конференція «Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє» (Київ, 6-8 листопада 2008 р.); П'ята Міжнародна наукова конференція «Держава, економіка, суспільство» (Краків, 15-17 травня, 2005 р.); П'ята Міжнародна конференція, присвячена розвитку демократії та демократичної освіти в Україні: канадсько-український проект «Розбудова демократії» (Київ, 8-10 листопада, 2007 р.); Двадцята Міжнародна наукова конференція «Вспомогательные исторические дисциплины - источниковедение - методология истории в системе гуманитарного знания» (Москва, Російський державний гуманітарний університет, 31 січня - 2 лютого 2008 р.); П'ята Всеукраїнська науково-практична конференція «Українська державність: історія і сучасність» (Маріупольський державний гуманітарний університет, 28 листопада 2008 р.); Міжнародна наукова конференція «Проблеми гармонізації традиційних і новітніх бібліотечно-інформаційних ресурсів» (НАН України, Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 7-8 жовтня 2008 р.); Третя Міжнародна наукова конференція «Україна і Ватикан в контексті культурно-цивілізаційного діалогу: історія і сучасність» (Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 21 - 22 квітня 2009 р.); Третя Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених, присвячена 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 22 - 23 квітня, 2010 р.) та ін.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи відображено в 33 опублікованих наукових працях загальним обсягом 41 друк. арк., зокрема індивідуальній монографії, колективному навчальному посібнику та 22 статтях у провідних наукових фахових виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Перший розділ «Методологія, історіографія та джерела дослідження» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Методологічні засади та стан розроблення проблеми» визначено поняттєво-термінологічний апарат, обґрунтовано методологію дослідження, проаналізовано ступінь та специфіку висвітлення зазначеної проблеми в українській та зарубіжній історіографіях.

Застосування сучасних базових понять, одним з яких є «історична фемінологія», розглядається як правомірне і необхідне для наукових праць другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст., тематично пов'язаних історією жіноцтва. Інтерпретація поняття «наратив», як категорії доби модернізму і постмодернізму Колесник І. Український гранд-наратив: ретроспективи і перспективи / І. Колесник // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. - 2008. - Вип. 3. - Ч. 1. - С. 154. , надала можливість розширити коло джерел, залучаючи до реконструкції фемінологічної складової праці вчених, що створювалися на межі історії з етнографією, антропологією, соціологією, правом, літературною критикою, публіцистикою.

В якості теоретичної конструкції дослідження використано мережеву модель історичної науки, яка означає «інтеграцію розрізнених елементів (ідей, теорій, біографій, наукових інституцій, академічних шкіл, наукових співтовариств, наукових династій…) в безшовну мережу взаємозв'язаних елементів, між якими постійно циркулює інформація» Колесник І. Мережева модель науки (новий проект української історіографії?) / І. Колесник // Ейдос. Альманах теорії та історії історичної науки. - 2009. - Вип. 4. - С. 56. . Мережева модель як метод дозволила, по-перше, об'єднати навколо поняття «історична фемінологія» широкий спектр питань; по-друге, аналізувати джерела з огляду на соціокультурні процеси, події у світі та українське відродження; по-третє, розглядати фемінологію крізь призму інституалізаційних структур - університетів, наукових товариств, Академії наук, часописів; по-четверте, враховувати антропологічну складову - оточення учених-істориків, міжособистісні контакти, родинні зв'язки, стосунки «учитель-учні».

Історіографія проблеми структурована з огляду на характер дослідження. Ключове місце в ній посідає доробок Д. Дорошенка, О. Оглоблина Дорошенко Д. Огляд української історіографії / Д. Дорошенко. - Прага, 1923. - 220 с.; Оглоблин О. Українська історіографія. 1917 - 1956 / О. Оглоблин. - К. : Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2003. - 252 с., праці сучасних учених Д. Данилюка, Л. Зашкільняка, Я. Калакури, В. Капелюшного, І. Колесник, А. Коцура, В. Коцура, В. Кравченка та ін., де класифікуються та аналізуються етапи еволюції історичної думки Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи національного Відродження (друга половина ХVIII - ХІХ ст.). - Х. : Основа. - 1996. - 296 с.; Колесник І. І. Українська історіографія (ХVIII - XX століття) / І. І. Колесник. - К. : Ґенеза, 2000. - 256 с.; Калакура Я. С. Українська історіографія: курс лекцій / Я. С. Калакура. - К. : Ґенеза, 2004. - 496 с.. Розгляд фемінології як соціокультурного та історичного феномена зумовив необхідність звернення до праць С. Білоконя, В. Даниленка, М. Дмитрієнко, Л. Дубровіної, Н. Миронець, присвячених вивченню історичних, культурних, соціальних процесів та явищ в Україні.

Великий масив інформації, необхідний для розуміння специфіки фемінології в історіографічному процесі в Україні, містять праці, присвячені вченим, спадщина яких відображає науковий інтерес до історії жіноцтва. Їх автори розкривають світоглядні позиції, наукові інтереси, творчу, громадську діяльність, приватне життя видатних постатей історичної науки, в тому числі В. Антоновича, Ф. Вовка, В. Гнатюка, М. Грушевського, К. Грушевської, В. Іконникова, М. Костомарова, О. Лазаревського, О. Левицького, І. Линниченка, М. Слабченка, М. Сумцова, І. Франка та ін Пінчук Ю. А. Микола Іванович Костомаров (1817 - 1885) / Ю. А. Пінчук. - К. : Наук. думка, 1992. - 232 с.; Ульяновський В. І. Син України (Володимир Антонович: громадянин, учений, людина) / В. І. Ульяновський // Антонович В. Б. Моя сповідь. Вибрані історичні та публіцистичні твори / В. Б. Антонович. - К. : Либідь, 1995. - С. 5-76; Сарбей В. Г., Москвич Л. Г. Академік УАН Орест Іванович Левицький (1848 - 1922): життєпис, бібліографія його праць і праць про нього / В. Г. Сарбей, Л. Г. Москвич. - К. : Ін-т історії України НАН України, 1998. - 155 с.; Войцехівська І. Н. Володимир Іконников: джерелознавчі студії / І. Н. Войцехівська. - К. : Ін-т української археографії НАН України, 1999. - 360 с.; Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський / Ю. Шаповал, І. Верба. - К. : Альтернативи, 2005. - 352 с. та ін..

Особливої уваги заслуговують дослідження, в яких аналізується діяльність університетів, наукових товариств та установ, провідних часописів, процеси інституалізації історичної науки Журба О. І. Становлення української археографії: люди, ідеї, інституції / О. І. Журба. - Д. : Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту, 2003. - 185 с.; Палієнко М. Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / М. Г. Палієнко. - К. : Темпора, 2005. - 384 с.; Попова Т. Н. Историография в лицах, проблемах, дисциплинах: из истории Новороссийского университета / Т. Н. Попова. - Одесса : Астропринт, 2007. - 536 с. та ін. .

Історіографія фемінологічних студій бере свої початки від появи перших праць з історії жіноцтва, які не залишалися поза увагою наукової громадськості Кавелин К. Д. О состоянии женщин в России до Петра Великого. Историческое исследование Виталия Шульгина. Вып. 1. Киев, 1850 / К. Д. Кавелин // Отечественные записки. - 1850. - № 8. - Отд. VI. - С. 50-60; А. [Антонович В.] Шараневич И. Гальшка княгиня Острожска, оповедане историчне. Львов, 1880 / А. [Антонович В.] // КС. - 1882. - Т. 1. - № 1. - С. 209-211; [Антонович В.] D-r Antoni I. Niewiasty Kresowe. Warszawa, 1883 (Д-р Антоний І. Женщины на окраинах. Варшава, 1883) / [Антонович В.] // КС. - 1883. - Т. 5. - № 4. - С. 873-876; В. Н. [Науменко В.] Русова С. Малорусские женщины ХVI и XVII века (сборник «К свету», стр. 205-219) / В. Н. [Науменко В.] // КС. - 1904. - Т. 87. - № 10. - С. 43-44; Гнатюк В. Л. Маячанець. Про шлюб на Україні-Руси в XVI - XVII ст. / В. Гнатюк // ЛНВ. - 1906. - Т. 34 - С. 597-600 та ін.. Одна з перших спроб здійснити історіографічний огляд напрацювань з «генетичної соціології» із присутньою в ній ґендерною/жіночою компонентою належала М. С. Грушевському. Вивченню соціальних практик в українській історіографії він присвятив спеціальний розділ у праці «Початки громадянства (генетична соціологія)», аналізуючи доробок Ф. Вовка, В. Гнатюка, В. Охримовича, М. Сумцова, М. Чернишова Грушевський М. Українські переживання // Початки громадянства (генетична соціологія) / М. Грушевський. - Прага, 1921. - С. 301-316..

Сучасні дослідники історії жіноцтва в Україні широко використовують багату спадщину науковців другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. Одне з центральних місць тут посідають дослідження М. Богачевської-Хомяк, Л. Смоляр, О. Маланчук-Рибак, в яких ця спадщина розглядається як підґрунтя та вагомий інтелектуальний чинник жіночого руху, дається її короткий історіографічний огляд Богачевська-Хомяк М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України (1884-1939) М. Богачевська-Хомяк. - К. : Либідь, 1995. - 424 с.; Смоляр Л. Минуле заради майбутнього: жіночий рух Наддніпрянської України ІІ половини ХІХ - поч. ХХ ст.: сторінки історії / Л. Смоляр. - Одеса : Астропринт, 1998. - 408 с.; Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні / [за заг. ред. Л. О. Смоляр]. - Одеса : Астропринт, 1999. - 440 с.; Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ - першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст / О. Маланчук-Рибак. - Чернівці : Книги - ХХІ, 2006. - 499 с. та ін. .

До фемінологічного масиву в українській історіографії зазвичай звертаються дослідники, висвітлюючи історію жіноцтва в контексті культурного та суспільно-політичного життя, правове становище жінки на різних етапах історії Лабур О. В. Жіночий фактор в системі суспільних відносин в Україні (ХVІ - ХVІІ ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. і. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / О. В. Лабур. - Одеса, 1999. - 15 с.; Старченко Н. Становище жінки-шляхтянки на Волині другої половини ХVІ - першої половини ХVІІ ст.: майновий та правовий аспекти: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Н. П. Старченко. - Л., 2002. - 19 с. та ін.. Вони виступають підґрунтям для розробок з соціальної історії Горобець В. «Хочу […] поняти б за себя московського народу вдову…» (Жінки в політичній біографії Івана Брюховецького) / В. Горобець // Соціум. Альманах соціальної історії. - 2002. - Вип. 2. - С. 149-164; Гуржій О. «Іван носить плахту, а Настя - булаву»? Суспільно-політичний портрет елітної жінки першої третини ХVIII ст. / О. Гуржій // Соціум. Альманах соціальної історії. - 2002. - № 1. - С. 219-230; Ворончук І. Подружні зради як наслідок практики укладання шлюбів в Україні в ХVI - XVIІ ст. / І. Ворончук // Соціум. Альманах соціальної історії. - 2006. - Вип. 6. - С. 161-211 та ін.. Фемінологія є полем перетину етнографічних, історично-правових, антропологічних досліджень, що підтверджують праці М. Гримич, К. Диси, О. Кісь Гримич М. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ - початку ХХ ст. / М. Гримич. - К. : Віпол, 2004. - 588 с.; Диса К. Історія з відьмами: cуди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої ХVII - XVIII ст. / К. Диса. - К. : Критика, 2008. - 302 с.; Кісь О. Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / О. Кісь. - Л. : Ін.-т народознавства НАН України, 2008. - 272 с. та ін. . Спеціальний історіографічний огляд масиву публікацій ХХ - початку ХХІ ст., в яких розглядається роль жіноцтва в історії України від давніх часів до сьогодення в різних сферах суспільного життя, представлено у монографії Т. Орлової Орлова Т. Жінка в історії України (вітчизняна історіографія ХХ - початку ХХІ ст.) / Т. Орлова. - К. : Логос, 2009. - 584 с..

Попри інтенсивне використання фемінологічного доробку українських істориків та перші спроби історіографічного аналізу, відсутня комплексна його характеристика, яка передбачає визначення структури проблемного поля, виявлення найбільш актуальних питань та пріоритетних напрямів, з'ясування специфіки залежно від розвитку історичної науки, географічного чинника, суспільно-політичних та культурних трансформацій, світоглядних позицій учених.

Підрозділ 1.2 «Джерельний комплекс дослідження» містить аналіз і класифікацію джерел. Специфіка праці зумовила структурування джерельного комплексу, який складається з історіографічних та історичних джерел. Основою джерельною бази є праці українських вчених, у яких висвітлюється широке коло питань фемінологічного спрямування. Історіографічний масив джерел умовно поділяється на дві групи. У першій зазначена проблема виступає як самостійний предмет дослідження, а друга презентує фемінологічну компоненту як складову загальноісторичного наративу.

Класифікація джерельного масиву за пріоритетністю напрямів надала можливість виокремити блоки, що складаються з загальноісторичних, історично-правових, етнографічних, культурологічних, антропологічно-соціологічних досліджень, а також тих, які мають синтезований характер. У загальноісторичних працях (М. Грушевський, В. Іконников, Г. Іконникова, М. Костомаров, О. Лазаревський, Д. Мордовець, Й. Ролле, Ю. Сіцінський, В. Шульгін) переважно змальовується картина жіночої присутності в минулому, вплив жінок на перебіг історії, відображається їхній духовний світ в умовах релігійно-культурного протистояння, розкриваються типи жіночих характерів.

Історично-правовий комплекс джерел уміщує праці, в яких жіноча компонента розглядається як органічна складова системи відносин, передбачених Литовським статутом, Магдебурзьким та звичаєвим правом. У дослідженнях М. Владимирського-Буданова, С. Дністрянського, Є. Єзерського, О. Єфименко, О. Загоровського, В. Камінського, О. Левицького, М. Слабченка, І. Черкаського та ін. акцентується увага на проблемах правового статусу жінки, її прав у родині батька та чоловіка, успадкування майна, особливостях укладання та розірвання шлюбу, покараннях за правопорушення.

Центральне місце в етнографічному комплексі джерел посідають дослідження В. Гнатюка, М. Драгоманова, П. Єфименка, Н. Заглади, З. Кузелі, В. Охримовича, В. Петрова, М. Сумцова, І. Франка, М. Чернишова, В. Ястребова, які найбільш виразно представляють образ жінки крізь призму культури побуту, повсякдення, стосунків із членами родини.

Блок антропологічно-соціологічних досліджень складають праці В. Антоновича, Ф. Вовка, К. Грушевської, М. Дикарева, К. Копержинського, Ф. Савченка, в яких проблеми соціального статусу жінки розглянуто у контексті еволюційних процесів та суспільних інституцій, таких як сім'я, громада.

Джерела історично-культурологічного характеру презентують жінку у площині її літературної та наукової діяльності. Вони представлені комплексом публікацій Д. Багалія, М. Василенка, М. Грушевського, О. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Драй-Хмари, С. Єфремова, С. Русової, Ї. Спаської, І. Франка. Водночас у підрозділі зазначено, що класифікація джерельного комплексу за такою схемою є досить умовною з огляду на тенденцію до синтезованості історичних знань, характерну для тогочасного історіографічного процесу. Тож праці М. Грушевського, В. Гнатюка, О. Єфименко, М. Костомарова, О. Левицького, як і доробок В. Антоновича, М. Драгоманова, І. Франка, презентують блок універсальних історіографічних джерел.

Значний масив матеріалів фемінологічного спрямування містять періодичні видання. Серед київських часописів фігурують, перш за все, «Киевская старина», «Университетские известия», «Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца», «Україна», в Західній Україні - «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Записки Наукового товариства ім. Т. Шевченка», «Матеріали до українсько-руської етнології». Низку публікацій, що стосувались фемінологічної проблематики, почерпнуто з видань Української Академії наук («За сто літ», «Первісне громадянство та його пережитки на Україні», «Етнографічний вісник» та ін.).

З точки зору розкриття специфіки фемінологічних студій, їхньої системної складової як у змістовому, так і авторському вимірах, цінним виявився науковий доробок збірки «Minerva», що видавалася при історико-філологічному семінарії Вищих жіночих курсів у Києві.

До дослідження проблеми залучено також комплекси джерел особового походження. У листуванні Ф. Вовка, В. Гнатюка, М. Грушевського, М. Драгоманова, М. Павлика, І. Франка висвітлюється інтерес науковців до проблем історії жіноцтва. Важливий комплекс джерел, які надають можливість відтворити наукові зацікавлення вчених, коло їхнього спілкування, духовний, особистісний зв'язок, спільність інтересів адресатів, міститься в архівних фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, в особових фондах М. Владимирського-Буданова (Ф. 60), П. Житецького (Ф. 85), В. Іконникова (Ф. 46), О. Кістяківського (Ф. 61), М. Костомарова (Ф. 22), О. Левицького (Ф. 81), А. Лободи (Ф. 37), Д. Мордовця (Ф. 105).

У фонді І «Літературні матеріали» зберігаються виписки О. Левицького «Брак, положение женщины, семейные нравы» (спр. 3925), «Брак», «Семья» (спр. 3926), «Тестаменты» (спр. 3927), «Развод» (спр. 3928), україномовний варіант праці вченого «Нариси народного життя в Лівобережній Україні в другій половині XVII ст.» (спр. 33898) та ін. Там же наявні неопубліковані матеріали В. Шульгіна, серед яких «Состояние женщин в период времени от введения християнства до нашествия монголов» (спр. 1148). У рукопису «Рыцарство средних веков. Его начало, распространение, дух и влияние на жизнь и образованность Европы» (спр. 1153) В. Шульгін докладно розкриває лицарське ставлення до жінки (розділ «Любовь к женщине»).

Матеріали, які свідчать про зацікавленість Української Академії наук фемінологічною проблематикою, представлені у фонді Х, зокрема документи комісій, відділів, Науково-дослідної кафедри історії України, Історичної секції, що висвітлюють їхню діяльність та концентрують увагу на основних напрямах роботи ВУАН.

Інформаційно насичений блок матеріалів з проблеми, що розглядається, зберігається у ЦДІАК України: особові фонди М. Владимирського-Буданова (Ф. 840), В. Іконникова (Ф. 849), О. Кістяківського (Ф. 263), О. Котляревського (Ф. 2223), О. Потебні (Ф. 2045), М. Сумцова (Ф. 2052). Безумовну цінність мають матеріали фонду родини Грушевських (Ф. 1235).

Іншу групу джерел становлять автобіографічні матеріали (щоденники, спогади), які дозволили з'ясувати ситуацію у наукових установах, настрої наукової інтелігенції, коло інтересів і спілкування, внутрішню мотивацію досліджуваної проблематики. Спогади про істориків їхніх колег та друзів мають цінне значення для усвідомлення внутрішніх і зовнішніх чинників, що визначали пріоритетність наукових інтересів.

Другий розділ «Розвиток фемінології як складової української історіографії» містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1 «Зародження української історичної фемінології в контексті соціально-культурних трансформацій» обґрунтовано тезу про те, що поява наукових знань про жіноцтво була відповіддю на гострі виклики часу в умовах формування нової ідеологеми, домінантою якої проголошувалося відстоювання природного права як основи громадянської позиції для всіх, у тому числі для жінок. Актуалізація суспільно-політичних, національно-культурних, духовних процесів сприяла зародженню фемінології як напряму наукового знання в українській історіографії. Пріоритетними мотивами цього процесу виступали пошук шляхів розв'язання жіночого питання, дискусії у суспільстві щодо прав жінок, подальший розвиток української історичної думки в умовах національного відродження. З'ясовано об'єктивні та суб'єктивні чинники фемінології, мотиваційне підґрунтя вибору дослідницької проблематики, включаючи фахові заняття вчених, їхню причетність до жіночої освіти.

У підрозділі 2.2 «Джерела з історії жіноцтва у працях учених другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст.» аналізуються підходи та ставлення вчених до комплексів джерел з історії жіноцтва, серед яких виокремлювалися літописні, фольклорно-етнографічні, епістолярні, іноземні хроніки, законодавчі та правові акти. Виявлення джерел, їхнє критичне осмислення розглядається як один з ключових чинників становлення та розвитку фемінологічних студій. Джерела, масив яких постійно збільшувався упродовж зазначеного періоду, надавали можливість максимально наблизити студії до адекватного розуміння соціуму, його аналізу з урахуванням різноманітних складових, включаючи жіночу.

У підрозділі 2.3 «Фемінологічні студії на тлі інституалізаційних процесів української історіографії» розширення та активізація спектру фемінологічної проблематики нерозривно пов'язуються з подальшою інституалізацією історичної науки, а саме з діяльністю археографічних комісій, університетів та наукових товариств у Києві, Львові, Одесі, Харкові.

Реконструйовано мережеву модель наукових зв'язків, яка презентує університетських учених, членів наукових товариств, авторів часописів, чиї дослідження присвячувалися фемінологічній проблематиці. Обґрунтовано, що попри територіальну розірваність українських земель, існував спільний науково-інтелектуальний простір, у якому досліджувались актуальні проблеми історії жіноцтва.

Підрозділ 2.4 «Історично-фемінологічний дискурс у часопису «Киевская старина» є логічним продовженням попереднього і містить аргументоване підтвердження, що «Киевская старина» виявляла сталий інтерес до історії жіноцтва, була «місцем зустрічі» науковців, долучених до розроблення цієї проблематики. Здійснено класифікацію матеріалів, які представляли фемінологічний сегмент часопису, виокремлено історичні, документальні, етнографічні, белетристичні, бібліографічні публікації, а також художні жіночі портрети та коментарі до них.

З огляду на те, що журнал, усупереч владі, сприяв національному відродженню, ряд його авторів шукали чинники, які б впливали на національну свідомість. При виборі сюжетів жіночої історії дотримувався принцип вибірковості, особливо щодо персоналій. Пріоритет надавався постатям, життєвий приклад яких міг сприяти пробудженню патріотичних почуттів українства.

Увагу О. Левицького, І. Малишевського, Й. Ролле привертали жінки з погляду їхніх впливів на оточення та на хід історії. Історично-етнографічні та фольклористичні розвідки П. Єфименка, В. Милорадовича, Ц. Неймана, М. Сумцова, М. Чернишова, В. Ястребова відображали як характери, вчинки, внутрішній світ жінки, так і стереотипи її сприйняття громадою. О. Лазаревський та В. Модзалевський, публікуючи документи, не лише сприяли реконструкції різних сторін жіночого життя, але й створювали підґрунтя для подальшого розвитку цього напряму історичних знань. Численні рецензійні матеріали свідчили про спроби вписати фемінологічні студії у формат традиційної культури історичного дослідження.

Третій розділ «Жінка в українському соціумі: історичні студії другої половини ХІХ ст.» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Соціальний та правовий статус жінки в українській історичній думці» обґрунтовується теза про те, що проблеми суспільно-правового статусу жінки виявилися серед найбільш актуалізованих у фемінологічному сегменті української історіографії. Починаючи від з'ясування окремих правових понять (віно, придане, посаг), вчені, з розширенням джерельної бази, переходили до інтерпретацій складних переплетінь кодифікованих законів з місцевими традиціями та звичаєвим правом.

Фемінологічні студії заявили про себе як про перехрестя різних світоглядних позицій та наукових течій, які спричинили до виокремлення в історіографії двох напрямів: один з них ґрунтувався на національних культурних цінностях (В. Антонович, М. Костомаров, О. Лазаревський, О. Левицький), інший - вибудовував парадигму історії жіноцтва, послуговуючись універсальними ліберально-гуманістичними ідеями (М. Владимирський-Буданов, В. Іконников, В. Шульгін). Антитези - українсько-російська, українсько-польсько-російська, російсько-європейська та загострений погляд на відмінності між народами, їхнє етнокультурне протиставлення зближували представників обох течій, виступаючи характерною рисою фемінологічного дискурсу. Деякі праці мали виразний суспільно-політичний підтекст з метою подальшого поглиблення процесів національно-культурного відродження.

Високий правовий статус жінки в українському соціумі, її традиційна повноправність - ключові елементи романтичної концепції М. Костомарова - стали органічною складовою його матріархальної міфологеми. Етнопсихологічна модель М. Костомарова була доповнена позитивістською конструкцією В. Антоновича, на думку якого росіяни зневажають жінок, українці ставляться до них з повагою, поляки перебувають з жінками у постійній конфронтації («Три національні типи народні», 1888).

Феномен «Домострою», як віддзеркалення державної авторитарної системи, безпосередній взаємозв'язок між сімейною підлеглістю жінки та безправністю більшості населення Московської держави були досліджені В. Іконниковим. У моделі, що зумовлювала підпорядковане становище жінки (держава, батьківська родина, чоловік), основний акцент зроблено на першій складовій, хоча, на думку вченого, усі три види залежності уподібнювалися за механізмами їхньої дії, спрямовуючись на підкорення того, хто потрапляв у систему її координат.

Співвідношення трьох компонентів шлюбної процедури в історичному минулому (світська влада, публічне визнання, церковне вінчання), спрощена схема розлучень, їхня добровільна форма, майнові права жінки у невінчаному шлюбі стали предметом дослідження М. Владимирського-Буданова. Одним з перших, звернувшись до цієї проблематики, вчений обґрунтував, що церковне вінчання не вважалось обов'язковим при укладанні шлюбу для більшості українського населення включно до XVII ст.

Теза про пріоритетне суспільно-правове становище жінки виступила базовою в концепції ґендерних відносин в українському шляхетському (Л. Левицький) та козацько-старшинському (О. Лазаревський) соціумах Правобережної та Лівобережної України. Більшість фемінологічних досліджень, що постають як своєрідне перехрестя романтизму та позитивізму, ґрунтувалась на усвідомленні специфіки становища жіноцтва, зумовленої суспільною диференціацією та культурними традиціями. Враховувався також географічний фактор, який надавав можливість проаналізувати регіональні відмінності, відтворити еволюційні процеси як у межах етнічних українських земель, так і на сусідніх територіях Литви, Білорусії, Росії, у західноєвропейських народів.

У підрозділі 3.2 «Жінка і політика в українському історичному дискурсі» розглянуті праці істориків, у яких відбилися спроби «вписати» жінку в політичне життя та представити її учасницею історичних подій. Визначено, що героїнями національно орієнтованого фемінологічного дискурсу стали, передусім, жінки з оточення гетьманів Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Дорошенка, І. Виговського, І. Скоропадського. Окрім того, з урахуванням процесів, характерних для тогочасної української історіографії, інтерес істориків поширювався на жінок, причетних не лише до української, але й до загальноімперської історії, підтвердженням чого є науковий доробок В. Іконникова. Героїнями його досліджень були учасниці «великої політики» - імператриці Катерина ІІ, Єлизавета Петрівна, княгині Наталія Олексіївна, Наталія Долгорукова, Катерина Дашкова, новгородська посадниця Марфа Борецька.

Історично-публіцистичний цикл Д. Мордовця «Русские исторические женшины» та «Русские женщины нового времени» презентував відомі жіночі постаті в контексті політичної історії Х - ХІХ ст., класифікуючи їх за двома типами - «західним» та «східним».

У науковій спадщині М. Костомарова участь жінок у політичній історії висвітлювалася на ґрунті двох культур. Поряд з особами, які претендували на російський престол або обіймали його - Марина Мнішек, царівна Софія, імператриці Анна Іоанівна, Єлизавета Петрівна («Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей»), історика не менш цікавили дружини Б. Хмельницького («Богдан Хмельницкий»), жіноче оточення І. Мазепи («Мазепа»), П. Дорошенка («Черниговка»). Зусиллями О. Лазаревського з'явилися нові відомості про суттєвий вплив Ганни Золотаренко та Анастасії Скоропадської на політичну діяльність своїх чоловіків.

Нарис історика-белетриста Й. Ролле (Dr. Аntoni І.) «Женщины при Чигиринском дворе» (1894) розглядається як одна з перших спроб узагальнити впливи жінок на хід української історії середини ХVІІ ст., показати їхню спроможність чи неспроможність скористатися своїм привілейованим становищем, вміння вибудовувати модель власної поведінки, стосунки з оточенням.

Зроблено висновок, що ключові постаті жінок, представлені в історичних дослідженнях, створюють загальну картину жіночої присутності в політичному житті. Поміж тим, ці дослідження відображають сприйняття істориками представниць жіночої статі, причетних до політики, з урахуванням потреб часу, історіографічної кон'юнктури, світоглядних позицій вчених, їхніх морально-етичних принципів та смаків, а також демонструють різноманітні авторські емоції щодо своїх героїнь - симпатії, антипатії, співчуття, засудження, захоплення, розчарування тощо.

Підрозділ 3.3 «Історичні дослідження релігійного життя жіноцтва» містить аналітику фемінологічного сегменту, де релігійний чинник, як домінанта соціокультурних характеристик історії минулого, неодмінно враховувався при розгляді правового статусу жінки. Висвітлення впливів християнства на формування родини, морально-етичних норм, громадської поведінки, а також участь церкви у процедурі укладання та розірвання шлюбу, її причетність до культивування образу жінки як спокусниці та втілення гріховності набуло поширення в українській історіографії. Історики-романтики презентували морально-етичний комплекс проблем, пов'язаних з православною традицією, конструювали жіночий образ, що відповідав уявленням про християнські цінності. Представники позитивізму реконструювали цей образ, прагнучи відтворити реальність історичних процесів.

М. Костомаров переконливо доводив істотні відмінності, які існували між українцями та росіянами в інтерпретації та сприйнятті православних канонів, різні світоглядні орієнтири, в тому числі, у ставленні до жінки.

Дослідження церковної традиції у процедурах укладання та розірвання шлюбів, її поступового проникнення у сферу приватного життя виявилось одним з пріоритетних напрямів української історіографії. Праця О. Єфименко «Народные юридические воззрения на брак» (1874) аналізується під кутом зору обґрунтування народного ставлення до шлюбу, передусім, як до громадянського акту. Відповідне висвітлення ці проблеми знайшли у дослідженні Ю. Сіцінського «Семейная жизнь в Подолии в первой половине прошлого века» (1891), де історик вибудував картину сімейних відносин, проаналізував феномен «громадянського шлюбу» і відповідного до нього «свобідного» сімейного статусу жінки, причини довготривалого існування (майже до середини ХVІІІ ст.) цього явища на Поділлі.

Тема жіночої релігійної самоідентифікації була репрезентована серією матеріалів різних за своїм призначенням. Звернення до життєвих колізій окремих відомих жінок, зокрема Софії Тарновської-Острозької, Раїни Могилянки, Анни-Алоїзи Острозької, кожна з яких виступала уособленням певних релігійних процесів, стало підґрунтям для їхнього глибшого осмислення.

Апологетиці східного християнства Я. Головацького, котрий висловлював негативне ставлення до впливів західної культури і західного християнства, які, на його думку, призвели до падіння суспільної моралі, протиставляються погляди М. Драгоманова як історика-бунтаря. Науково-творчий доробок М. Драгоманова свідчить про те, що вчений розглядав поширені у різних релігіях, у тому числі православ'ї, погляди на жінку як такі, що спрямовувалися на її психологічне та фізичне підкорення чоловікові («Оповідання про заздрих богів», 1894). Історика, насамперед, цікавили природа стереотипного уявлення про жінку як утілення гріховності, проблеми жіночої національної ідентифікації. На ґрунті пісенного фольклору вчений презентував біполярну палітру жіночих образів, у якій відомі героїні Маруся Богуславка і Роксолана, на його думку, могли виступати своєрідним уособленням жіночого вибору в українсько-турецькому конфлікті.

З урахуванням релігійної складової у комплексі етико-психологічних проблем, віддзеркалених у пісенному фольклорі, в підрозділі проаналізована одна з центральних праць І. Франка з його фемінологічного доробку «Жіноча неволя у руських піснях народних». Зазначається, що такі питання, як природне покликання жінки, «жіноча гріховність», «вільна любов» розглядаються І. Франком у контексті традиційного конфлікту між канонами церковної моралі, громадською думкою та свободою людського вибору. Наголошується, що інтерпретація вченим фольклорних джерел здійснювалась у тому числі з метою актуалізації гострих проблем сучасності, до вирішення яких І. Франко підходив з позицій гуманізму, домінуючого у його творчості 1880-х рр.

Зроблено загальний висновок про те, що фемінологічні студії, позначені релігійною проблематикою, були покликані, по-перше, реконструювати процес утвердження християнських традицій у приватній сфері, відтворити механізми їхніх впливів на родину та її членів; по-друге, сприяти поширенню ліберально-демократичних ідей у суспільстві; по-третє, надати інтелектуальний імпульс осмисленню загострених національним відродженням історично-культурних процесів, конфесійних трансформацій української еліти, православно-католицького протистояння, протестантських впливів в українському середовищі, що повинно було сприяти усвідомленню історичного вибору України, її місця у системі європейської цивілізації.

У четвертому розділі «Жіночий образ в історіографічній традиції на рубежі століть» структурно виокремлено чотири підрозділи, які розкривають кардинальні зміни в українській історичній науці, в тому числі у її фемінологічному напрямі, що відбулися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

У підрозділі 4.1 «Етнографічно-етнологічний контекст фемінологічних студій» виявлені характерні риси фемінологічних пошуків, показано домінування в них українознавчого елементу та перенесення основного акценту в етнографічно-етнологічну площину. Аналізується фемінологічна складова доробку Ф. Вовка, В. Гнатюка, М. Дикарева, З. Кузелі, В. Шухевича, об'єднаних науковою мережею періодичних видань - «Записки НТШ», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології», «Літературно-науковий вісник».

Наголошується на винятковій ролі Ф. Вовка в розвитку української етнології, одним із важливих напрямів якої, завдяки вченому, було дослідження шлюбних обрядів, що несли в собі соціально-культурний код інституції шлюбу, з'ясування специфіки сімейних відносин. Жіноча компонента завдяки своїй багатомірності стала органічною складовою теоретичного осмислення проблем матріархату, яким займався Ф. Вовк. Природу соціальної підпорядкованості жінки, яка залишалась нерозгаданою, вчений аналізував у зв'язку з іншими актуальними проблемами. Її витоки він намагався знайти у процесах, що відбувались на більш ранніх стадіях.

Як одна із знакових у фемінологічному спектрі етнологічних напрацювань, що отримали міжнародне визнання і високо оцінювались сучасниками, розглядається праця «Дитина в звичаях і віруваннях українського народу» (1906), етнографічний матеріал для якої зібраний Марком Грушевським, був систематизований і прокоментований вченим-етнографом З. Кузелею. Серед пріоритетних завдань дослідження була необхідність представити «образ жінки від початків зрілості до приведення дитини в світ».

У контексті зацікавлень фольклорними джерелами з актуалізованою жіночою складовою розглядається спадщина В. Гнатюка, зокрема цикл праць «Легенда про три жіночі долі» (1910), «Купаніє і паленіє відьм у Галичині» (1912), «Пісня про покритку, що втопила дитину» (1919), «Пісня про неплідну матір і ненароджені діти» (1922). Аналізуються підходи вченого щодо класифікації пісень у зібраннях «Коломийок» (1907) та «Гаївок» (1909), які відтворювали різноманітні сюжети приватного життя, презентували розмаїття жіночих образів, фіксували світ їхніх почуттів. З'ясовано, що фемінологічний доробок В. Гнатюка засвідчив новий для тогочасної української історіографії міждисциплінарний підхід до дослідження проблем із застосуванням методів соціології, психології, етнології.

Розвиток етнології в Україні, зокрема у Галичині, наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. привів до значних здобутків у висвітленні становища жінки в системі родинних стосунків, включаючи материнство, виховання дітей, відносини з чоловіком на різних вікових стадіях. Представлений матеріал репрезентував багатоманітність народного життя з його конфліктністю та калейдоскопом соціальних зв'язків, створював основу для пізнання психології українського селянства, що висувалось як одне із стратегічних завдань наукових досліджень.

У підрозділі 4.2 «Материнський дискурс в українському наративі» зосереджено увагу на джерелах, об'єднаних проблематикою материнства в єдиний міждисциплінарний мережевий простір. З огляду на різноманітність його складових, у центрі аналітики знаходяться праці, що перебувають на межі історично-культурологічних, етнографічних, літературознавчих студій.

Інтерпретація образу матері показує, що ця проблематика пройшла шлях від багатоваріантності, зумовленої впливами модернізму (П. Житецький «Мысли о народных малорусских думах», П. Зайцев «Перше кохання Шевченка», В. Охримович «Значение малорусских свадебных обрядов и песен в эволюции семьи», М. Сумцов «Дума об Алексее Поповиче»), до канонічної міфологеми як необхідної складової національного піднесення (О. Пчілка «Марія-Магдалена, мати гетьмана Мазепи», С. Русова «Жінка в поезії Шевченка»).

Зазначається, що актуалізація материнської проблематики на переломних етапах історії була закономірним явищем, адже в образі жінки-матері традиційно втілювались ідеї патріотизму, національної ідентичності, самовідданості. П. Житецький, аналізуючи українські народні думи, розглядав відображений в них образ матері як втілення істини, у вічному пошуку якої перебуває людина. Водночас, на думку вченого, культ матері в українській традиції мав соціопсихологічну природну двоїстість, виступаючи, з одного боку, уособленням любові, з іншого - втіленням залежності людини від вищого авторитету. Ставлення до матері, виплекане національною традицією, як вважав П. Житецький, могло бути причиною гострого внутрішнього конфлікту, оскільки прагнення свободи та бажання жити власним життям завжди залишається природним і властивим як окремій людині, так і народу в цілому.