Українська фемінологія в історіографічному процесі другої половини XIX - першої третини XX століття

З огляду на те, що українська ментальність була особливо чутливою до материнської проблематики, Олена Пчілка зупинила свій вибір на постаті Марії-Магдалени. Представляючи образ матері гетьмана І. Мазепи у контексті національно-патріотичної концепції української історії, письменниця водночас створила близький до епічного ідеал української жінки-матері.

У підрозділі 4.3 «Багатомірність жіночого образу в історично-фемінологічних дослідженнях» простежуються спроби реконструкції образу жінки у працях В. Гнатюка, О. Левицького, М. Слабченка в єдиному мережевому дослідницькому полі, характерною рисою якого була різнобарвна палітра суперечливих постатей представниць жіночої статі. Звернуто увагу на те, що попри збереження тенденції створення ідеальних ґендерних моделей в історичному наративі, український соціум дедалі більше поставав у дослідженнях і своєю зворотною стороною. У центрі аналітики правових традицій, юридичних процедур, соціокультурних явищ опинились жіночі постаті, що були як уособленням благочинності, так і ті, хто не вписувався у загальноприйнятий соціальний контекст через девіантну поведінку або знаходився на узбіччі соціуму.

Розглядаються гіпотези вчених щодо участі жінки у процедурі «casus notabilis», питання про співвідношення приватної та публічної сфер життя, їхніх меж в умовах ранньомодерного соціуму. За проведеними дослідженнями окреслювалась неоднозначність образу жінки, що могла виступати як у ролі жертви, так і в ролі учасниці злочину. Поза увагою істориків не залишились сюжети, які мало відповідали ґендерному ідеалу, найбільш поширеному в українській історіографії. На основі документальних матеріалів відображались картини реалій життя, аналізувались жіночі вчинки, кримінальні у тому числі, у контексті повсякденності, давалась правова, історична, психологічна оцінка.

Обґрунтовано висновок про те, що серед жіночих постатей, які викликали особливий інтерес істориків у силу своєї суперечливості, були шинкарки як соціальний феномен українського ранньомодерного суспільства, котрі потрапили до списку так званих «порочных граждан Малороссии». Водночас етнографічний образ шинкарки був позначений романтичним ореолом. Українська історіографія не давала однозначної оцінки щодо цієї соціальної категорії жіноцтва, фіксуючи щонайменше дві протилежні точки зору. За першою з них, шинкарка поставала уособленням гріха, за другою - особою з сильним характером, налаштованою на боротьбу за комерційний успіх, втіленням природної розкутості та веселощів, без яких неможливо було уявити буденне життя.

Серед недоліків тогочасних фемінологічних студій виокремлено панування патріархального підходу, який залишав поза увагою власну позицію жінок, їхню самооцінку. Причина цієї обмеженості криється у прихильності більшості істориків до позитивізму, який, продовжуючи домінувати в історіографічній практиці, стримував можливості реконструювання внутрішнього світу ранньомодерного українського соціуму, його ментальностей, форм самоусвідомлення тощо.

У підрозділі 4.4 «Жінка, місто, освіта: історіографічна рецепція» аналізується сегмент історіографії, присвячений розвитку жіночої освіти в Україні. Акцентовано увагу на урбаністичному елементі як органічному тлі висвітлення проблем жіночої освіти.

Виявлено спроби в українській історіографії вибудувати модель дослідження жіночої освіти у контексті національних історичних традицій Праця О. Кониського «Жіноча освіта на Україні» розглядається як така, що закладала основи національного дискурсу в дослідженнях жіночої освіти, представляючи її як один з важливих чинників політичної свободи, економічного та соціального розвитку нації. Проте, на деякий час цей дискурс перейшов у латентний стан і був актуалізований завдяки діяльності Української Академії наук (В. Щербина «До історії жіночої освіти у Києві», 1926).

Домінуючі позиції наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. зайняли публікації, що розглядали жіночу освіту як один із актуальних загальноцивілізаційних проектів, підпорядкованих імперській політиці. Природно, що ініціатива у цій сфері історичних досліджень належала російським вченим, підтвердженням чого стало фундаментальне видання, підготовлене відомою дослідницею жіночого руху, істориком О. Лихачовою «Материалы для истории женского образования в России (1086-1856)», що охоплювало розвиток жіночої освіти упродовж ХІ - ХІХ ст., у тому числі в українських землях.

Виявлено деякі закономірності висвітлення процесів у сфері жіночої освіти. 1870-ті - початок 1880-х рр. були позначені переважно інтересом до історії інститутів шляхетних дівчат (В. Шульгін, М. Захарченко). Матеріали, що відображали початковий етап впровадження вищої жіночої освіти та свідчили про зацікавленість нею істориків, з'явились за редакцією В. Іконникова, його авторською участю («Положение о Высших женских курсах, учрежденных в Киеве», 1881), «Историческая записка и отчет о Высших женских курсах за первое четырехлетие», 1884). Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у центрі уваги дослідників опинились вже інші освітні установи - безстанові жіночі гімназії (В. Александрович, Г. Александровський, Г. Іконникова, О. Маркевич).

Акцентується увага на тому, що в фемінологічно-освітянських розвідках простежується намагання підкреслити соціокультурні зрушення, зумовлені жіночою освітою, персоніфікувати їх, розповідаючи про людей, долучених до розвитку цієї сфери. Розробки Г. Іконникової, присвячені діяльності Ф. Фортинського на Вищих жіночих курсах у Києві (1903) та засновниці Першої Київської приватної жіночої гімназії В. Ващенко-Захарченко (1903), розглядаються не лише як історіографічний доробок, а публікації, органічно вписані у боротьбу, що наполегливо велась ученими за вищу жіночу освіту, відкриття Курсів зокрема.

У п'ятому розділі «Актуалізація історичної фемінології в умовах національного відродження першої третини ХХ ст.», який складається з чотирьох підрозділів, проаналізовано розвиток фемінології на наступному етапі, що відбувався, передусім, у межах діяльності Української Академії наук.

У підрозділі 5.1 «Історично-фемінологічні студії в системі Української Академії наук: напрями та специфіка» обґрунтовується, що дослідження у сфері фемінології були представлені широким колом питань. Продовжуючи традиції, які склались в українській історіографії, вони водночас відбивали суттєві зміни у структурі історичної науки на новому етапі її розвитку, вказували на нові пріоритети, продуковані зміною суспільно-політичних і культурних векторів розвитку української історії.

Більшість питань, які стосувались історичних, культурологічних, етнографічних, соціологічних, антропологічних аспектів фемінології, розглядались в межах діяльності Історично-філологічного відділу, структур, об'єднаних Історичною секцією на чолі з М. Грушевським. Публікації В. Шербини (жіноча освіта в контексті києвознавства), Ф. Мищенка (візантологія), В. Петрова та К. Квітки (фольклористика), К. Грушевської, Ф. Савченка, К. Штепи, К. Копержинського, Н. Заглади (етнографічна антропологія) стали підтвердженням інтересу науковців до фемінологічної проблематики. Вивчення правового становища жінки було включено до сфери діяльності Соціально-економічного відділу Академії (Комісія для виучування історії західноруського та українського права, Комісія для виучування звичаєвого права). Виокремлено доробок І. Черкаського, зокрема його працю «Громадський (копний суд) на Україні-Русі ХVI-XVII ст.» (1928) як найбільш фундаментальну, у якій розглядались та коментувались особливості участі жінок у судових процедурах.

Одна із знакових праць М. Грушевського «Початки громадянства (генетична соціологія)» (1921) розглядається як така, де вчений, виступаючи водночас як історик і соціолог, по суті актуалізував фемінологічні студії, спрямовуючи їх у соціоетнологічну та антропологічну площину. При цьому М. Грушевський схилявся до інтерпретації «жіночого елементу» як більш підвладного сексуальному та материнському інстинктам, спроможний на них будувати життя, на противагу чоловічому - більш соціальному, товариському, здатному організовуватися на ґрунті симпатій. Наукові ініціативи М. Грушевського були підтримані і продовжені його донькою К. Грушевською, котра присвятила низку публікацій вивченню становища жінки на ранніх етапах розвитку цивілізації. Її праця «Про дослідження статевих громад в первіснім суспільстві» (1929) мала особливе значення як така, що підтверджувала необхідність розширення наукових розробок у сфері жіночої історії.

Досліджено подальший розвиток дискусійних проблем матріархату, його природи та існування у слов'янських культурах у студіях голови Візантійської комісії академіка Ф. Мищенка. Опонуючи М. Грушевському, Ф. Мищенко стверджував, що питання про матріархат перебуває в стані гіпотетичності та нез'ясованості. З огляду на незавершеність і дискусійність проблематики, його праця «З історії східно-візантійської культури. Споріднення й шлюб» називалась «етюдами» (1926, 1927), де «основним осередком еволюції» фігурувала родина усупереч М. Грушевському, який пов'язував цивілізаційний прогрес із колективом та індивідом.

Підрозділ 5.2 «Фемінологічна складова досліджень соціального інституту парубоцьких та дівочих громад» містить аналіз публікацій, які підтверджували, що одним з пріоритетних напрямів діяльності Української Академії наук стала «соціальна преісторія», зокрема вивчення парубоцьких та дівочих громад в українському соціумі, специфіки дошлюбних відносин у молодіжному середовищі з урахуванням еволюції стосунків між представниками різної статі. Фемінологічна складова цих досліджень презентована колом питань, що акцентують увагу на участі дівчат у підготовці вечорниць, відносинах у площині «дівчина - парубок», «дівчина - родина», «дівчина - громада», дівочій цнотливості відповідно до морально-етичних норм українського суспільства.

Окреслені основні періоди досліджень цієї проблематики. Перша хвиля інтересу до парубоцьких громад, досвіток та вечорниць припала на середину 1880-х - 1890-ті роки (О. Маркевич, М. Сумцов, М. Чернишов). Наступний етап позначився студіями М. Дикарева, В. Ястребова у контексті антропологічних та етнологічних досліджень кінця ХІХ - початку ХХ ст. Публікації Н. Заглади, В. Камінського, К. Копержинського, Ф. Савченка засвідчили те, що вивчення цього явища знову стало актуальним в межах діяльності Української Академії наук.

Дослідження Н. Заглади («Побут селянської дитини: матеріали до етнології», 1929) доповнювали загальну картину українського соціуму, позбавляючи її стереотипів та репрезентуючи нові аспекти родинних стосунків, зокрема домінуючий прагматизм у ставленні дорослих до одруження дітей, насамперед дівчат.

Не зважаючи на те, що структура фемінологічних студій кардинально змінилась на новому етапі, уявлення про жіночу природу в контексті давньої історії розширювалися та поглиблювалися, доповнювалась картина правового статусу жінки, вносились корективи у розуміння культури відносин між представниками протилежних статей у повсякденному житті.

У підрозділі 5.3 «Публікація спогадів жінок у виданнях Української Академії наук» розглядається поява у виданнях під егідою ВУАН масиву жіночих спогадів. Деякі з них (Марії Грінченко про І. Нечуя-Левицького та М. Ковалевського, Олени Пчілки, Ірини Антонович - про М. Драгоманова, Софії Єгунової-Щербини - про В. Антоновича, Віри Александрової - про М. Костомарова та Д. Мордовця, а також низка спогадів Ганни Берло, у яких поміж інших діячів особливе місце відводилося П. Чубинському), друкувалися у науковому часопису «Україна». Частина спогадів, у тому числі Софії Русової, Марії Беренштам-Кістяківської, Людмили Мищенко, Антоніни Трегубової, була надрукована у збірнику «За сто літ» упродовж 1928-1930 рр. Підтримуючи ініціативи М. Грушевського щодо видання жіночих спогадів, М. Возняк, представляючи львівське наукове середовище, підготував до друку спогади Агати Ускової про Тараса Шевченка, які стали своєрідним продовженням спогадів її доньки, що свого часу були опубліковані у «Киевской старине» (1889). На початку 1930-х рр. з'явились спогади Катерини Мельник-Антонович як «примітки та відомості до мемуарів» В. Антоновича.

Встановлена багатовимірність жіночих спогадів, що постають як: історичне джерело; жіночий інтелектуальний продукт; відображення жіночої складової в історії (освіта, гуртки, ініціативи, діяльність, участь і місце жінки в житті відомих чоловіків). Мотивацією щодо їхньої появи була актуальність досліджень з історії жіноцтва у системі Української Академії наук та необхідність вивчення подій і процесів українського національного відродження.

У підрозділі 5.4 «Образ жінки в контексті національно-культурної та інтелектуальної творчості» розглядається одна із провідних складових предметного поля фемінологічних студій першої третини ХХ ст., якою виступає літературна, наукова, громадська діяльність відомих жінок. Проаналізовано причини появи нового спектру досліджень, його особливості, зміст, форми, а також закономірності наукових рефлексій з приводу виникнення такого явища як жінки-письменниці, жінки-вчені, жінки-громадські діячки.

Зазначається, що з огляду на специфіку об'єкта дослідження історичний та культурологічний дискурси виявили подальшу тенденцію до зближення та взаємопроникнення. Осмислення феномена національно-культурної та інтелектуальної жіночої творчості відбувалось у публікаціях Д. Багалія, М. Василенка, М. Грушевського, О. Грушевського, Д. Дорошенка, І. Франка. Органічною складовою фемінологічного сегменту на цьому етапі виступають розробки Б. Грінченка, Д. Донцова, М. Драй-Хмари, С. Єфремова, М. Куліша, А. Музички, М. Могилянського, А. Ніковського, присвячені жінкам-письменницям. Зазначено, що лише у поодиноких випадках авторами публікацій про відомих українок виступали жінки (Ївга Спаська, Софія Русова). Портретну дослідницьку галерею складали ключові для української історії, культури, науки жіночі постаті (Христина Алчевська, Ганна Барвінок, Грицько Григоренко, Дніпрова Чайка, Марко Вовчок, Олександра Єфименко, Марія Загірня, Ольга Кобилянська, Наталія Кобринська, Уляна Кравченко, Пелагея Литвинова-Бартош, Олена Пчілка, Леся Українка, Любов Яновська), діяльність і творча спадщина яких стали органічною та невід'ємною складовою національно-культурного відродження.

Водночас, деякий, хоч і стриманий, лібералізм періоду «українізації» надав можливість з'явитись різним оціночним моделям, що презентували варіативність жіночих образів. Як зразок біографічно-історичного нарису фемінологічних студій виокремлено дослідження Ї. Спаської, присвячене П. Литвиновій-Бартош (1928). Багатогранний портрет представляв жінку в інтер'єрі епохи, на тлі родоводу Туманських-Бартошів, родинного виховання, навчання, одруження, сімейних перипетій, літературної та публіцистичної діяльності, етнографічних досліджень, стосунків та листування з провідними українськими вченими. При цьому Ї. Спаська зробила наголос на особливостях тогочасної жіночої освіти, виховання, оточення, загалом жіночого питання.

У Висновках підведені підсумки дослідження, викладені основні результати, сформульована низка теоретичних положень, що виносяться на захист:

З'ясовано недостатність вивчення досліджуваної проблеми, фрагментарність її відображення в історично-фемінологічній науковій літературі;

Вибудована методологія дослідження, доповнено його поняттєво-термінологічний апарат, що надало можливість розширити та поглибити аналітичний процес, наголошуючи на спадкоємності сучасної та попередньої історіографічної традиції;

Відтворено процес зародження та становлення історичної фемінології як органічної складової української історіографії, об'єктом дослідження якої виступають жінки в історії, їхнє правове становище, функціональні ролі, місце у суспільному житті, політичних процесах, творенні національно-культурного простору;

Визначено періодизацію фемінологічних студій, критерієм якої виступають знакові події в українській історіографії та зміна пріоритетності системоутворюючих компонентів. У другій половині ХІХ ст. такими виявилися дискусійні питання щодо соціального та правового статусу жінок, їхнього релігійного життя, перебування при владі, впливів окремих представниць жіночої статі на перебіг історичних подій. На зламі ХІХ - ХХ ст. у фемінологічних студіях, які стали органічною складовою українознавчих досліджень, доповнюючи та поглиблюючи автентичність української історії, пріоритетні позиції зайняли етнологічні дослідження, що відображали жінку на різних вікових стадіях у калейдоскопі повсякденного життя, колі родинних відносин. У перші десятиліття ХХ ст. предметне поле фемінології зазнало змін, зумовлених появою нових наукових структур та задач, зокрема необхідністю осмислення громадської, наукової, літературної діяльності жіноцтва;

З'ясовано зв'язок між дослідницькою проблематикою у спадщині істориків та зовнішніми і внутрішніми чинниками, що спричинили мотивацію вчених. До зовнішніх віднесено європейські соціокультурні трансформації, ліберально-демократичні суспільні настрої та рухи, національне відродження, Українська революція 1917 - 1921 рр. Серед внутрішніх виокремлюються причетність істориків до жіночої освіти, родинні зв'язки, психоемоційні характеристики окремих постатей української історіографії;

Фемінологічна компонента досліджена відповідно до течій, що існували в українській історіографії. Виявлені тенденції щодо глоріфікації жіночого образу в романтичній традиції, відтворення його реальної багатоманітності істориками-позитивістами, загострення питань психології та соціальної природи жінки при поширенні впливів модернізму в наукових дослідженнях;

Простежено існування двох фемінологічних дискурсів: один ґрунтувався на загально-цивілізаційних цінностях, другий - на національних соціокультурних традиціях;

Розкрито міждисциплінарний характер фемінологічних студій, які синтезували історичні, історично-правові, культурологічні, етнологічні, антропологічні, соціологічні, психологічні та інші знання і, не маючи на той час визначеної структури, еволюціонували у системі різних галузей історичної науки;

Визначено найбільш характерні риси досліджень, присвячених історії жіноцтва, з поміж яких були тенденція до розвитку в межах єдиного українського етнографічного простору, еволюційний характер, закономірність, тяглість, спадковість, тривалість в історіографічній традиції, домінуюча система патріархальних цінностей. Разом з тим, вивчення становища жінки часто підпорядковувалось більш широким національним та соціальним стратегіям, у зв'язку з чим виник своєрідний трикутник бінарних зіставлень - європейсько-українських, українсько-російських, російсько-європейських, відкриваючи додаткові можливості для пізнання й реконструкції історичних процесів;

Встановлено пріоритетність жанрових форм фемінологічних досліджень, які формувались на перетині різних наративних комплексів - наукового, науково- публіцистичного, белетристичного;

Реконструйовано в історіографічному просторі образи жінок відповідно до соціокультурної та вікової ідентифікації: донька, дружина, мати, вдова, кохана, відьма, шинкарка, покритка, жертва і заручниця обставин, особа, наділена повноваженнями приймати самостійні рішення, та, насамкінець, постать жінки, що уособлювала собою національно-культурне відродження;

Досліджено впливи європейської гуманітарної науки на розвиток історично-фемінологічних студій в Україні, що знайшло свій прояв у їхньому тісному зв'язку з німецькою, польською, французькою школами, наближеності українських вчених, зокрема М. Грушевського, В. Гнатюка, Ф. Вовка, З. Кузелі, І. Франка, до соціологічних, етнологічно-антропологічних європейських наукових центрів;

Концептуалізовано українську фемінологію як соціокультурний та історіографічний феномен, безпосередньо пов'язаний з суспільними процесами, національним відродженням, інституалізацією української історичної науки, а саме з діяльністю археографічних комісій, університетських центрів, наукових товариств, часописів, Української Академії наук. Шлях, який пройшла українська фемінологія, перш ніж стати в сучасних умовах самодостатнім напрямом історичних досліджень, відбиває суперечливий «ритм» її життя. З'явившись як своєчасний інтелектуальний відгук на соціокультурні виклики, вона пережила стан дискретності, адаптації, інноваційних рецепцій, кризи та стагнації. Виявлено фактори незавершеності еволюції фемінологічних студій, серед яких була їхня непроста міждисциплінарна конфігурація. Людина виявилась найскладнішим предметом дослідження, а жінка поставала однією з найбільш загадкових ланок соціуму. Проте, головною причиною стагнації, вихолощення традиційної науковості, а надалі й глибокої кризи цих досліджень стали зміни в історичній науці, які відбулись у 1930-х рр. і були пов'язані з насадженням комуністичної ідеології, переслідуванням та знищенням наукової інтелігенції.

У підсумковій частині дисертації сформульовано пропозиції та рекомендації, спрямовані на подальше поглиблене вивчення фемінологічного сегменту української історіографії:

- Розробити та впровадити на історичних факультетах лекційний курс «Українська фемінологія в історіографічному процесі: від зародження до сучасності», в якому відтворити історію фемінологічної думки в Україні з акцентом на цивілізаційному контексті;

- Опублікувати збірку виявлених у процесі дослідження жіночих спогадів, які є важливою складовою фемінологічного наративу і можуть сприяти інтенсифікації та поглибленню подальшого вивчення історії жіноцтва;

- У серії видань «Пам'ятки історичної думки» видати ненадруковані у свій час праці В. Шульгіна та О. Левицького, що зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського і розкривають як процес становлення студій, так і погляди вчених на окремі проблеми історії жіноцтва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія

1. Буряк Л. Жінка в українському історичному наративі: автори, ідеї, образи / Лариса Буряк. - К. : Національна академія управління, 2010. - 368 с. (22.2 друк. арк.)

2. Рецензія: Дмитрієнко М. Ф. Резензія на книгу: Буряк Л. Жінка в українському історичному наративі: автори, ідеї, образи. - К., 2010. - 368 с. // Гілея. Зб. наук. праць. - К., 2010. - Вип. 36. - С. 511-514.

3. Статті у наукових фахових виданнях,що входять до переліків, затверджених ВАК України:

4. Повсякденне життя козацької еліти Лівобережної України ХVІІІ ст. крізь призму матеріального світу / Л. Буряк // Соціум. Альманах соціальної історії. - 2003. - Вип. 2. - С. 197-206.

5. Жіночі портрети Данила Мордовця в контексті історіографічного аналізу / Л. Буряк // Історіографічні дослідження в Україні. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2004. - Вип.14. - С. 210-225.

6. Життя на маргінесах або образ шинкарки в українській історіографічній спадщині (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Л. Буряк // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць: у 2-х ч. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2005. - Число 12. - Ч. 2 - С. 182-196.

7. Українська історична фемінологія ХІХ - початку ХХ ст. в контексті історіографічного аналізу / Л. Буряк // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Зб. наук. праць: у 2-х ч. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2006. - Число 13. - Ч. 2. - С. 162-176.

8. Жіноча освіта в Україні в контексті урбанізації / Л. Буряк // Пам'ять століть. - 2006. - № 2 (березень-квітень). - С. 53-62.

9. Образ жінки в українській гуманітаристиці: історія і сучасність / Л. Буряк // Науковий часопис НПУ ім. М. Драгоманова. Серія 6 «Історичні науки». - К., 2007. - Вип. 4. - С. 112-118.

10. Фемінологічні сюжети у часопису «Киевская старина» (1882-1906 рр.) / Л. Буряк // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2007. - Число 14. - С. 173-190.

11. Науково-творча спадщина М. Костомарова у контексті історичної фемінології / Л. Буряк // Історіографічні дослідження в Україні. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2008. - Вип. 19. - С. 348-363.

12. Жіноче оточення Б. Хмельницького в оцінках українських істориків (друга половина ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Л. Буряк // Гілея. Зб. наук. праць. - 2008. - Вип. 17. - С. 132-140.

13. Історична фемінологія у науковій спадщині Олександра Лазаревського / Л. Буряк // Рукописна та книжкова спадщина України (Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів). Зб. наук. праць. - К. : Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, 2009. - Вип. 13. - С. 241-260.

14. Жіночі портрети у часопису «Киевская старина» як джерело української історичної фемінології / Л. Буряк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2009. - № 94-95. - С. 79-84.

15. Правовий статус жінки як об'єкт дослідження в українській історіографії другої половини ХІХ ст. / Л. Буряк // Український історичний журнал. - 2009. - № 1. - С. 190-211.

16. Історична фемінологія у західній історіографії (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.) / Л. Буряк // Історико-географічні дослідження в Україні. Збірка наукових праць. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2009. - Число 11. - С. 300-313.

17. Історико-фемінологічні студії другої половини ХІХ століття: релігійний контекст / Л. Буряк // Гілея. Зб. наук. праць. - 2009. - Вип. 20. - С. 162-172.

18. Материнський образ в українському історичному наративі: ідеї, автори, конструкції (кінець ХІХ - перша третина ХХ століття) / Л. Буряк // Університет. - 2009. - № 5 (31). - С. 13-29.

19. Історико-фемінологічні студії в системі Української Академії наук / Л. Буряк // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвід. зб. наук. праць. - К., 2009. - Вип. 10. - С. 24-45.

20. Джерела з української історичної фемінології у працях істориків другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. / Л. Буряк // Історіографічні дослідження в Україні. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2010. - Вип. 20. - С. 238-257.

21. Жіночий образ в українській історіографічній традиції на рубежі ХІХ - ХХ століть: етнографічно-етнологічний вимір / Л. Буряк // Сумська старовина. - 2010. - № ХХХ. - С. 164-176.

22. Дослідження парубоцьких та дівочих громад як соціального інституту у контексті української історіографії (друга половина ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Л. Буряк // Гілея. Зб. наук. праць. - 2010. - Вип. 32. - С. 105-113.

23. Жінка в контексті творення нового національно-культурного та інтелектуального середовища: студії першої третини ХХ ст. / Л. Буряк // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв: наук. журнал. - 2010. - № 2. - С. 121-126.

24. Жіноча біографістика в українській історіографії (друга половина ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Л. Буряк // Спеціальні історичні дисципліни: генеалогія і геральдика. - К. : НАН України. Інститут історії України, 2010. - Вип. 16. - С. 6-16.

25. Жінка в контексті політичної історії: історіографічний дискурс другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. / Л. Буряк // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2010. - № 2 (54). - С. 82-90.

Публікації, які додатково відображають результати дослідження

26. Образ міста в українській жіночій мемуаристиці другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / Л. Буряк // Матеріали Третьої Міжнародної науково-практичної конференції [«Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє»], (Київ, 3 - 5 листопада 2005 р.). - К., 2005. - С. 333-338.

27. Ґендер в контексті національної та культурної ідентичності України: перспективи у глобалізованому світі / Л. Буряк // Матеріали науково-практичної конференції [«Духовні засади розвитку людства в епоху глобалізації та українська перспектива»], (Київ, 2005 р.) - К. : Національна академія управління. - 2005. - С. 163-168.

28. Жіноча історія як інтелектуальний чинник націєтворення в Україні / Л. Буряк // Матеріали V Міжнародної конференції [«Розвиток демократії та демократична освіта в Україні»], (Київ, 8 - 10 листопада, 2007) / Канадське Агентство Міжнародного Розвитку (CIDA), НПУ ім. М. П. Драгоманова, Канадсько-український проект «Розбудова демократії». - К., 2007. - С. 34-35.

29. Проблемы женской истории в источниковедческом наследии А. М. Лазаревского / Л. Буряк // Материалы ХХ Международ. науч. конф. [«Вспомогательные исторические дисциплины - источниковедение - методология истории в системе гуманитарного знания»], (Москва, 31 янв. - 2 февр. 2008) / Рос. гос. гуманитар. ун-т, Ист.-арх. ин-т, каф. источниковедения и вспомогат. ист. дисциплин. - М. : РГГУ, 2008. - Ч. 1. - С. 211-214.

30. Актуалізація національної ідентичності в українській історичній фемінології / Л. Буряк // Матеріали науково-практичної конференції [«Виклики українській історичній ідентичності: політико-економічні та соціокультурні проблеми»], (Київ, 2007 р.) - К. : Національна академія управління. - 2008. - С. 90 - 96.

31. Два погляди - один об'єкт дослідження: жінки-вчені у працях С. Русової та Н. Полонської-Василенко / Л. Буряк // Матеріали Четвертої Міжнародної конференції [«Жінка у науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє»], (Київ, 6-8 листопада 2008 р.). - К., 2008. - С. 253-259.

32. Історична фемінологія // Спеціальні історичні дисципліни: довідник: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [І. Н. Войцехівська (кер. авт. кол.), В. В. Томазов, М. Ф. Дмитрієнко та ін.] / Л. Буряк. - К. : Либідь, 2008. - С. 495 - 503.

33. Правовий статус жінки як предмет наукових дискусій в українській історіографічній традиції (середина ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Л. Буряк // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції [«Українська державність: історія і сучасність»], (28 листопада 2008) / Маріупольський державний гуманітарний університет. - Маріуполь, 2008. - С. 42-43.

34. Католицько-православна антитеза як компонента історико-фемінологічного наративу доби українського національного відродження другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / Л. Буряк // Україна і Ватикан в контексті культурно-цивілізаційного діалогу: історія і сучасність. Серія наукових збірників. Зб. № 3. - К. : Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України, 2009. - С. 207-218.

35. Жіночі спогади у виданнях ВУАН як фемінологічна компонента української історіографії / Л. Буряк // Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції молодих учених, присвяченої 65-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній Війні (22-23 квітня 2010 р.) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2010. - Вип. ІІІ. - Ч. 4. - С. 51-53.

АНОТАЦІЯ

Буряк Л. І. Українська фемінологія в історіографічному процесі другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації на ґрунті широкого кола історіографічних та історичних джерел комплексно досліджено становлення української фемінології як органічної складової історіографії та соціокультурного феномену. Праці, в яких розкривались питання правового та сімейного статусу жінки, її соціальні ролі, освіта, становище в родині й суспільстві на різних етапах історії, місце в політичних подіях, релігійна та національна жіноча ідентифікація розглядаються як відповідь вчених на суспільно-політичні виклики та трансформації епохи у контексті національного відродження та інституалізації української історичної науки. Фемінологічна складова історіографії, представлена історичними, історично-правовими, етнографічними, соціо-антропологічними, культурологічними дослідженнями, аналізується з урахуванням впливів європейської гуманітарної думки та відповідно до течій в українській історіографії: романтизму, позитивізму, модернізму.

Здійснено періодизацію фемінологічних студій, основним критерієм якої виступають знакові події в українській історіографії та зміна пріоритетності системоутворюючих компонентів на кожному з етапів. Застосування мережевої моделі історичної науки в якості теоретичної конструкції дозволило виявити, комплексно оцінити та простежити розвиток студій про жіноцтво на різних рівнях, включаючи університети, наукові товариства, часописи, академічні структури. Разом з тим, окреслені характерні риси цих досліджень, серед яких домінуючими виявились загальна тенденція до поширення знань про жіноцтво в межах єдиного українського простору, їхній еволюційний характер, спадковість, тривалість, усталеність в історіографічній традиції.

Ключові слова: українська історіографія (друга половина ХІХ - перша третина ХХ ст.), історіографічний процес, фемінологія, історія жіноцтва, жіночі образи, жіноча освіта, суспільно-правовий статус жінки.

АННОТАЦИЯ

Буряк Л. И. Украинская феминология в историографическом процессе второй половины ХІХ - первой трети ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации на основании широкого круга историографических и исторических источников проведено комплексное исследование становления украинской феминологии как социокультурного феномена и составляющей историографии. Работы, посвященные вопросам правового и семейного статуса женщин, их социальным ролям и функциям на различных этапах истории, а также женскому образованию, религиозной и национальной идентификации, рассматриваются как отклик ученых на общественно-политические вызовы и трансформации эпохи в контексте национального возрождения, развития исторической науки и ее институализации.

Феминологический сегмент историографии представлен историческими, историко-правовыми, этнографическими, социоантропологическими, культурологическими исследованиями. Работы М. Грушевского, В. Иконникова, А. Иконниковой, Н. Костомарова, А. Лазаревского, Д. Мордовцева, И. Ролле раскрывают картину женского присутствия в истории, влияние женщин на ход политических событий. Труды М. Владимирского-Буданова, А. Ефименко, О. Левицкого, М. Слабченко, В. Шульгина представляют женщину в контексте юридических систем и практик, действовавших в украинских землях. Массив этнографических исследований В. Гнатюка, М. Драгоманова, П. Ефименко, Н. Заглады, З. Кузели, В. Охримовича, М. Сумцова, И. Франко реконструирует образ женщины сквозь призму культуры повседневной жизни, отношений с членами семьи. В публикациях В. Антоновича, К. Грушевской, М. Дикарева, К. Копержинского, где доминантой является социоантропологический анализ, освещаются проблемы социального статуса женщины на ранних стадиях развития общества с учетом его эволюционных процессов и общественных институтов. Исследованиия Д. Багалея, Н. Василенко, А. Грушевского, С. Ефремова подтверждают стремление представить образ женщины с позиций ее интеллектуальной и культурной деятельности.

Историографический анализ феминологической составляющей осуществлен с учетом влияния европейской гуманитарной науки и течений в историографии - романтизма, позитивизма, модернизма. Определены системообразующие компоненты феминологических исследований, разработана их периодизация, основным критерием которой выступают знаковые события историографического процесса, изменения приоритетности ключевых направлений. Использование сетевой модели исторической науки в качестве теоретической конструкции позволило комплексно проанализировать развитие феминологических исследований на различных уровнях, включая университеты, академические структуры, научные общества, журналы. Выявлены их характерные черты, среди которых доминирующими оказались тенденция к развитию в системе единого украинского географического пространства, эволюционный характер основных составляющих, их закономерность, преемственность, пролонгированность в историографической традиции.

Ключевые слова: украинская историография (вторая половина ХІХ - первая треть ХХ ст.), историографический процесс, феминология, история женщин, женские образы, женское образование, общественно-правовое положение женщины.

АNNOTATION

Buryak L. Ukrainian Feminology in the Historiographical Process of the second part of the XIX-th and the first third of the XX-th centure. - Manuscript.

The thesis for a degree of the Doctor of History in speciality 07.00.06 - Historiography, Source Studies and Special Historical Disciplines. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2011.

The dissertation contains complex research on the basis of a wide range of the historiographical and historical sources of Ukrainian feminology formation as the social-cultural phenomenon and integral component of historiography. Investigations dealing with legal and family status of women their social role and functions at different historical stages, their education, religion and national identity are considered as timely response of the scientists to social and political transformations of the epoch in the context of national Renaissance, development of historical science and institualization process. Feminological segment of historiography, presented by historical, historical-legal, ethnographical, sociological, cultural research is investigated with due regard for influence of European humanitarian science and trends in Ukrainian historiography - romanticism, positivism and modernism.

The author defines system-forming component of feminological investigations, works out periodization, the basic criterion being main events of historiographical process, priorities changes of the key tendencies. Use of the network model of historical science as a theoretical construction allows to make a complex analysis of feminological studies development at various levels, including universities, academic structures, scientific societies, magazines and defines characteristic features, dominating feature being tendency toward development in the system of common Ukrainian geographical space, evolutionary nature of the main component, their regularity, conformity, duration in the historiographical tradition.

Key words: Ukrainian historiography (the second part of the XIX-th and the first third of the XX-th centure), historiographical process, feminology, history of women, women images, women education, social and legal status of woman.

Размещено на Allbest.ru