Утворення Київської Русі: українська історіографія (ХХ – початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ"

УДК 930.2 (477) "19" / "20"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ: УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ

(ХХ - ПОЧАТОК ХХІ СТ.)

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

ШОСТАК МАРГАРИТА ВАСИЛІВНА

Переяслав-Хмельницький - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі української етнології Національного науково-дослідного інституту українознавства.

Науковий керівник:

ФІГУРНИЙ ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ, кандидат історичних наук, Національний науково-дослідний інститут українознавства, завідувач відділом української етнології.

Офіційні опоненти:

БОРИСЕНКО ВОЛОДИМИР ЙОСИПОВИЧ, доктор історичних наук, професор, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, завідувач кафедри історії України;

ДМИТРУШКО ВІКТОРІЯ МИХАЙЛІВНА, кандидат історичних наук, Національний університет біоресурсів і природокористування України, асистент кафедри соціальної роботи та соціології.

Захист відбудеться "10" грудня 2010 р. о "13" годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.02 в ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" за адресою: 08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" (08401, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий "3" листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук І.О. Демуз.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (301 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 201 сторінку, з них 175 сторінок основного тексту.

Актуальність дослідження. З відновленням державної незалежності України значно зріс дослідницький інтерес до історичного минулого українського народу, зокрема до Київської Русі як першого українського державного утворення. Першим питання про походження праукраїнської держави - Київської Русі - поставив літописець Нестор: "…Звідки пішла Руська земля і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля (держава) постала?" Літопис Руський (За Іпатіївським списком). - К.,1989. - С. 1.. Ці кілька рядків літопису породили чималу кількість літератури та стали причиною запеклих дискусій серед наукових кіл щодо утворення Київської держави, що тривають й до сьогодні.

Українська історична наука, інтегруючи надбання знань вітчизняних учених, етнічних українців, які проживали і проживають як на теренах України, так і за її межами в ХХ - на початку ХХІ ст., покликана системно дослідити процес нагромадження знань про утворення Київської держави, оскільки попередній рівень її фахового висвітлення був недостатнім і заангажованим, особливо в імперські й тоталітарні часи.

Найголовнішим завданням українських істориків в умовах відновлення державної незалежності України стало створення фундаментальної, по-справжньому наукової історії українського народу. Щоб прилучитися до реалізації цього завдання ми спробували переосмислити попередню історіографію, присвячену проблемі утворення Київської Русі як важливого періоду національної історії України, без будь-яких ідеологічних упереджень, на традиціях національної історіографії та на засадах наукового академізму. Комплексний науковий аналіз літератури дасть змогу визначити основні етапи розвитку цієї проблеми, поглибити наукові знання про роль і місце Київської держави в історії України в контексті загальноєвропейського цивілізаційного процесу. Саме ця обставина значною мірою зумовила вибір теми дослідження, визначення його мети та завдань. Ця важлива історіографічна проблема потребує цілісного аналітичного, комплексного та системного підходу.

Таким чином, актуальність дослідження історії утворення Київської Русі в новітній історіографії визначається: а) необхідністю аналізу й систематизації нагромаджених знань про походження Київської Русі з метою кращого пізнання минулого українського народу; б) недостатнім розробленням і вивченням проблематики утворення Давньоруської держави у працях українських учених; в) потребами визначення панівних концепцій походження Київської Русі як держави українського народу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відділі української етнології Національного науково-дослідного інституту українознавства у межах двох тем науково-дослідної роботи ННДІУ: "Дослідження етнічної історії українського народу та науково-методичне забезпечення вивчення її в середній та вищій школі" (державний реєстраційний номер 0104U003353) та "Український етнос у світовому часопросторі" (державний реєстраційний номер 0107U002234).

Мета дисертаційного дослідження - здійснити ґрунтовний аналіз праць українських учених ХХ - початку ХХІ ст., присвячених питанню утворення Київської Русі.

Мета дисертаційної роботи реалізується шляхом виконання таких дослідницьких завдань:

· охарактеризувати стан наукової розробки теми, визначити коло джерел і теоретико-методологічну основу дослідження;

· здійснити історіографічний огляд праць науковців початку ХХ - кінця 1980-х рр., які проживали на українських етнічних землях; виявити основні концепції походження Київської Русі;

· дослідити історію утворення Київської держави в інтерпретаціях українських учених-емігрантів та діаспори;

· з'ясувати сучасне бачення зазначеної проблематики в українській історичній науці доби незалежності;

· у контексті проаналізованих історіографічних джерел виділити й обґрунтувати основні етапи та періоди нагромадження знань з історії утворення Київської Русі;

· подати рекомендації щодо подальшої розробки теми.

Об'єкт дослідження - науковий доробок українських учених, а саме їхні праці, присвячені проблемам утворення Київської Русі.

Предмет дослідження - основні чинники утворення Київської Русі, відображені в узагальнюючих працях, монографіях і статтях вітчизняних учених ХХ - початку ХХІ ст.

Хронологічні межі дисертації зумовлені специфікою дослідження і охоплюють два виміри: а) утворення Київської Русі з кінця ІХ ст. до початку Х ст.; б) період вивчення цієї проблематики в українській історіографії з початку ХХ ст., коли утверджувалася українська історична наука на ґрунті розробленої М. Грушевським наукової схеми історії України, вийшли у світ перші два томи його "Історії України-Руси", що підготувало початок нового етапу в розвитку історіографічних досліджень про Київську Русь - до сьогодення (доба незалежності та переоцінка попереднього пласту історичних знань про формування Київської держави).

Географічні межі дисертації включають територію сучасної України з урахуванням особливостей адміністративно-територіального поділу протягом ХХ - початку ХХІ ст., а також розташування українських наукових центрів за межами України, де працювали вітчизняні вчені (США, Канада, Німеччина, Франція, Польща, Чехія тощо).

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає як у постановці проблеми, яка ще не була предметом системного розгляду й не отримала всебічного об'єктивного висвітлення в українській історичній науці, так і в її вирішенні. Вперше узагальнено та комплексно проаналізовано досягнення українських вчених ХХ - початку ХХІ ст. щодо історії утворення Київської держави. Розглянуто та переосмислено сформовані ними концепції, теорії і гіпотези формування Київської Русі, виявлено причини, які позначилися на характері й рівні дослідницьких оцінок. До наукового обігу вперше залучено фундаментальні праці; здійснено комплексний аналіз опублікованих документів, збірок, численних публікацій та інших наукових видань, а також бібліографічно-довідкової літератури, дисертаційних досліджень тощо.

У межах проведеного дослідження висунута низка положень, які складають елементи новизни та виносяться на захист:

· здійснено класифікацію історіографічних джерел із зазначеної проблематики;

· висловлено критичну оцінку стосовно достовірності ряду тверджень, які в імперський та радянський періоди сприймалися дослідниками як незаперечна істина;

· досліджено внесок українських учених-емігрантів у справу вивчення історії утворення Київської Русі;

· здійснено історіографічний огляд публікацій періоду незалежності та розкрито їхнє значення для переосмислення і доповнення проблеми;

· запропоновано періодизацію нагромадження знань в українській науковій літературі з історії утворення Київської держави та подано характеристику кожного з досліджуваних періодів;

· виокремлено низку перспективних аспектів теми для подальшої розробки.

Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові принципи історизму, системності та об'єктивності. Реалізація цих методологічних засад відбувалася на базі порівняльного та історико-хронологічного методів, що дозволили здійснити комплексне дослідження, систематизувати й узагальнити накопичений матеріал.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть стати основою для написання монографії з даної проблематики, наукових статей і навчальних посібників. Положення дисертації та введені до наукового обігу джерела можуть бути використані для читання лекційних і спеціальних курсів з історії України й історіографії історії України.

Особистий внесок здобувача. Викладені положення, узагальнення та висновки належать дисертантові одноосібно та зводяться до здійсненого у вітчизняній історичній науці комплексного аналізу надбань українських учених з даної проблематики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях на наукових конгресах і конференціях: Міжнародний конгрес "Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і в світі" (Київ, 21-22 жовтня 2005 р.); Міжнародний конгрес "Українська освіта у світовому просторі" (Київ, 19-21 жовтня 2006 р.); Другий Міжнародний конгрес "Українська освіта у світовому просторі" (Київ, 2007 р.); Третій Міжнародний конгрес "Українська освіта у світовому часопросторі" (Київ, 21-22 жовтня 2009 р.).; Міжнародна конференція "Українознавство XXI ст.: нові вимоги, проблеми та методологія розвитку" (Київ, 2008 р.); Міжнародна конференція "Україна, українці та українськість у історичному постанні та формах культурного досвіду" (Київ, 29 жовтня 2009 р.).

Публікації. Результати дисертації відображені у 12 публікаціях: 10 статей у фахових виданнях, 2 тези доповідей. Усі праці написані одноосібно.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання роботи, її методологічні засади й теоретичну базу. Сформульовано наукову новизну, практичне значення дисертації, наведено відомості щодо апробації одержаних результатів.

У першому розділі - "Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження" - проаналізовано ступінь історіографічної розробки проблеми, охарактеризовано джерельну базу та висвітлено теоретичні основи й методологію дослідження.

Наукові праці істориків, присвячені проблемі утворення Київської Русі, можна поділити на такі групи: 1) дослідження дорадянських істориків; 2) праці радянських істориків про походження Київської держави; 3) дослідження вітчизняних істориків періоду української незалежності; 4) напрацювання представників української діаспори.

З урахуванням історіографічного розвитку відповідно до внутрішніх дисциплінарних тенденцій і динаміки політичних та ідеологічних процесів, запропоновано періодизацію накопичення знань із задекларованої тематики: перший етап - початок ХХ ст. - початок 1930-х рр.; другий етап охоплює середину 30-х - 80-ті рр. ХХ ст., що розділений у свою чергу на два історіографічні періоди: середина 30-х - перша половина 50-х рр. ХХ ст., середина 50-х - друга половина 80-х рр. ХХ ст.; третій етап - з 1991 р. - по сьогодення.

Важливою подією першого етапу був вихід у світ перших томів фундаментальної праці з української минувшини та історії утворення Київської Русі М. Грушевського - "Історія України-Руси" Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн.: т. 1: до поч. ХІ віка [3-є вид.]/ М.С. Грушевський. - К., 1913. - 648 с.; Його ж. Історія України-Руси: в 11 т., 12 кн.: т. 2. - ХІ-ХІІІ вік [3-є вид.]/ М.С. Грушевський. - Львів, 1905. - 634с.. У своїй відомій статті "Звичайна схема "руської" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства" М. Грушевський висунув концепцію про окремішність українського історичного процесу від російського, починаючи ще з антської доби Грушевський М.С. Звичайна схема "руської" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства / Михайло Сергійович Грушевський // Твори у 50 томах: т. 1. [редкол.: П. Сохань (гол. ред.), І. Гирич (відп. секр.), О. Тодійчук]. - Львів: Світ, 2002. - С. 77.. Ця схема стала поворотним рубежем у розвитку української історіографії, сприяла утвердженню її національної самобутності. Власне на ґрунті цієї схеми сформувалася новітня українська історична думка.

Свої погляди на проблему утворення Київської Русі викладали українські вчені-емігранти - С. Шелухін Шелухін С. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Русі з Франції / Сергій Шелухін. - Прага, 1929. - 128 с., Р. Лащенко Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права (Княжа доба): ч. 1. / Р.М. Лащенко. - Прага: Держ. друк., 1923. - 124 с., В. Липинський Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму: Твори. Політологічна секція Т. 6; кн. 1. / В'ячеслав Липинський. - К.; Філадельфія, 1995. - 470 с., С. Томашівський Томашівський С. Українська історія: Нарис: т. 1: Старинні і середні віки / С. Томашівський. - Львів: Вчора і нині, 1919. - 154 с., М. Кордуба Кордуба М.М. Найновіші теорії про початки Руси / Мирон Михайлович Кордуба // ЛНВ. - 1929. - № 12. - С. 1082-1096. та ін.

Другий історіографічний етап включає два історіографічні періоди. Перший з них - це початок жорсткої ідеологізації історичної наукової думки в УРСР і тотального нищення її носіїв з середини 1930-х рр. до першої половини 1950-х рр., коли досить велика група істориків, уникаючи переслідувань з боку більшовиків, емігрувала за межі УРСР. Цей період започатковує "двоколісний розвиток" української історичної науки: марксистської під контролем тоталітарного режиму в УРСР; національно-демократичної на західноукраїнських землях і в діаспорі. Переважна більшість радянських істориків, сповідуючи партійно-класовий підхід до історії, розглядала українську зарубіжну історіографію Київської Русі як складову частину "буржуазної" славістики й намагалася визначити місце в науці основних концепцій давньоруської історії "буржуазних" авторів. В.Т. Шушарін, визначив основні аспекти походження Давньої Русі в зарубіжній історіографії: 1) заперечення Давньої Русі як особливого етапу в розвитку східного слов'янства; 2) торгівельна теорія В. Ключевського; 3) норманізм Шушарин В.П. Современная буржуазная историография Древней Руси / В.П. Шушарин. - М.: Наука, 1964. - С. 13.. Автор робить висновок, що зазначені концепції походження Київської Русі не мають під собою наукового підґрунтя і спростовані радянською історичною наукою.

Другий період (середина 1950-х - 1980-ті рр.) супроводжується хрущовською відлигою, критикою культу особи Сталіна, гаслами М. Горбачова про перебудову, гласність і плюралізм. У цей час спостерігалося створення наукових праць, у яких було використано ґрунтовний фактологічний матеріал, однак при цьому висновки дослідників мали заангажований і деформований вигляд.

У праці О. Степенко "Проблеми історіографії Древньої Русі" (1965) було викладено матеріал з історіографії Київської держави з позицій марксизму-ленінізму Степенко О.Д. Проблеми історіографії Древньої Русі / О.Д. Степенко. - Кам'янець-Подільський, 1965. - 84 с. . В цій роботі поєднано підходи представників російської і української історичної думки й представлено їх як захисників і продовжувачів патріотичної концепції М. Ломоносова, їхню спільну боротьбу з "антинауковими" поглядами на початок історичного життя слов'ян і Русі. Норманську концепцію автор називає не інакше, як реакційною та антипатріотичною концепцією походження Давньоруської держави.

Загалом, радянська історіографія дослідження питання формування Київської держави була підпорядкована інтересам пануючої на той час у СРСР марксистсько-ленінської ідеологічної доктрини з її класовим і партійним підходами.

Третій етап (сучасний) логічно ув'язується з проголошенням незалежної демократичної України. Для цього періоду характерне банкрутство партійно-класової методології, ліквідація контролю над діяльністю вчених, дерусифікація наукових установ і видань, створення нових інституцій, повернення з спецхранів бібліотек і перевидання праць з історії утворення Київської Русі М. Грушевського, Д. Багалія, І. Крип'якевича, Д. Дорошенка, Н. Полонської-Василенко, В. Липинського та ін., приїзд в Україну істориків української діаспори - О. Пріцака, Л. Винара, О. Субтельного, їхні виступи на конференціях - все це сприяло прилученню колишніх радянських науковців, які зуміли дистанціюватись від ідеологічних схем і нашарувань тоталітарної доби та розірвати з пануючою в СРСР методологією наукових досліджень, до національних традицій української історичної науки.

А.С. Міносян у своїй науково-дослідній роботі "Становлення української державності у ІХ - на початку ХХ ст.: історіографія проблеми" (1996) утворенню Київської держави присвятив цілий розділ. Важливим здобутком українських істориків з проблеми утворення Київської держави стало створення "Історії України: нове бачення", що вийшла під загальною редакцією В. Смолія. У розділі "Київська Русь" все ще фігурують такі поняття як "давньоруський народ", "давньоруська держава", наголошується, що нащадками народу Київської Русі є три східнослов'янські народи Котляр М.Ф. Україна крізь віки: в 15 т., т.2.: Київська Русь / [під ред. В.А. Смолія] - К., 1995. - 335 с.. П. Толочко подає широкий джерельний комплекс і робить історіографічний аналіз праць російських та українських науковців, присвячених питанням утворення Київської держави Толочко П.П. Київська Русь / Петро Петрович Толочко. - К.: Абрис, 1996. - С. 248..

Великою фундованістю, насамперед археологічними джерелами, характеризуються праці М. Брайчевського, В. Барана, В. Рички, О. Моці, П. Толочка, Л. Залізняка та інших учених, присвячені соціально-економічним, етнічним та етнокультурним процесам у період утворення Київської Русі.

Етнічні, історіографічні, культурологічні, правознавчі й інші аспекти заснування Київської Русі були висвітлені М.В. Поповичем Попович М.В. Нарис історії культури України / М.В. Попович. - К.: Артек, 1999. - 728 с., П.П. Музиченко Музиченко П.П. Історія держави і права України: [навч. посіб.]/ П.П. Музиченко. - К.: "Знання", 2001. - 429 с., З.І. Боярською Боярська З.І. Історія держави і права України / З.І. Боярська. - К.: КНЕУ, 2001. - 278 с., Г.П. Півтораком Півторак Г.П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи та правда про трьох братів слов'янських зі "спільної колиски" [2-е вид., доповнене]/ Г.П. Півторак. - К.: Арістей, 2004. - 180 с., Н.М. Яковенко Яковенко Н.М. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Н.М. Яковенко. - К.: Критика, 2005. - 584 с., А.М. Гузом Гуз А.М. Історія держави і права України. Джерела права періоду Київської Русі / А.М. Гуз. - К.: КНТ, 2007. - 69 с., В.М. Івановим Іванов В.М. Історія держави і права України / В.М. Іванов. - К.: Атіка, 2007. - 728 c., В. Балушоком Балушок В.Г. Українська етнічна спільнота: етногенез, історія, етнонімія / В.Г. Балушок. - Біла Церква, 2008. - 304 с., С. Макарчуком Макарчук С.А. Етнічна історія України [навч. посіб.]/ Степан Арсентійович Макарчук. - К.: Знання, 2008. - 471 с. та іншими вченими.

Таким чином, у наявній літературі й досі відсутнє спеціальне узагальнююче дослідження з історії утворення Київської Русі. Змістове наповнення праць вітчизняних учених з цієї теми потребує глибокого комплексного аналізу й узагальнення внеску дослідників у вітчизняну історичну науку.

Джерельна база дослідження містить різноманітні за походженням, характером, видами, формою і змістом матеріали, що відбивають процеси зародження Київської держави. Здійснивши відповідну класифікацію, до складу джерел відносимо збірники опублікованих документів, монографії, статті.

Монографічні праці М. Грушевського Грушевський М.С. Історія України-Руси: в 11 т.: т. 1: До початку ХІ віка / М.С. Грушевський. - К., 1905. - 648 с., С. Шелухіна Шелухін С. Звідкіля походить Русь. Теорія кельтського походження Київської Русі з Франції / С. Шелухін. - Прага, 1929. - 128 с., І. Крип'якевича Крип'якевич І.П. Українське життя в давні часи: Ч. 1: Княжі часи / І. П. Крип'якевич. - Львів: Просвіта, 1933. - 96 с., М. Брайчевського Брайчевський М.Ю. Походження Русі / Михайло Юліанович Брайчевський. - К.: Наук. думка, 1968. - 224 с. , О. Пріцака Пріцак О. Походження Русі: т. 1: Стародавні скандинавські джерела / О. Пріцак. - К.: Обереги, 1997. - 1074 с. , М. Котляра Котляр М.Ф. Утворення Давньоруської держави / Микола Федорович Котляр. - К., 1993. - 44 с., В. Рички Рычка В.М. Формирование территории Киевской земли (IX - первая треть XII в.) / В.М. Рычка. - К., 1988. - 124 с., П. Толочка Толочко П.П. Київська Русь / Петро Петрович Толочко. - К.: Абрис, 1996. - 360 с., В. Барана Баран В.Д. Кий, Щек і Хорив, сестра їх Либідь та пракорені українського народу / В.Д. Баран. - К.: ТОВ "Атлант ЮЕмСі", 2007. - 63 с. створювалися на основі широкого фактичного матеріалу, в яких комплексно досліджено основні тенденції розвитку знань з історії утворення Київської Русі. У цих працях найбільш концентровано відображений рівень розвитку українських історичних наукових знань, їхня вага та зміст протягом попередніх етапів розвитку.

Автором були вивчені та проаналізовані статті в таких періодичних і академічних виданнях як "Основа", "Київська старовина", "Записки НТШ", "Статьи по славяноведению", "Вопросы истории", "История СССР", "Очерки истории СССР", "Советское государство и право", "Большевик", "Радянська Україна", "Наукові записки Інституту мовознавства АН УРСР", `Вісті АН УРСР", "Український історичний журнал", "Відродження" та ін.

Літературу з піднятої проблематики складають колективні дослідження, узагальнюючі праці, у тому числі й підручники та посібники, статті в наукових збірниках і періодичних виданнях, науково-популярні видання, матеріали науково-практичних конференцій, рецензії, дисертації та автореферати, що певною мірою висвітлюють процеси утворення Київської Русі, написані протягом усіх досліджуваних нами історіографічних періодів. Для всебічного вивчення зазначеної тематики, окрім праць історичного характеру, були залучені окремі археологічні, етнологічні, літературознавчі, мовознавчі розвідки, у яких вивчено різні аспекти походження Київської Русі.

Джерельна база, на основі якої проведено дисертаційне дослідження, відповідає авторській концепції та методологічним принципам опрацювання проблематики. Залучена до аналізу сукупність джерел різного походження є достатньо представницькою для того, щоб у повному обсязі проаналізувати особливості досліджуваного нами процесу, розкрити поставлені мету та завдання, зробити відповідні висновки.

У другому розділі - "Основні концепції утворення Київської Русі в працях науковців, які проживали на українських етнічних землях (початок ХХ ст. - кінець 80-х рр. ХХ ст.)" - досліджено основні теорії походження Київської Русі; виділено основні періоди нагромадження знань з проблематики зазначеного етапу.

Вивчаючи стан досліджуваної проблеми, ми з'ясували, що на початку ХХ ст. найбільш яскравим і масштабним явищем були результати діяльності М. Грушевського. Критичний підхід до вітчизняних літописів, вивчення інших джерел дали можливість ученому рішуче відкинути норманську теорію походження Русі. Він фактично першим виступив із твердженням, що творцем Київської держави була південна група східних слов'ян - предків українського народу, на землях яких вона була створена. Згадані ідеї вченого були реалізовані в процесі написання ним "Історії України-Руси". Слід відзначити, що ця схема стала органічною частиною наукової творчості групи вчених - послідовників М. Грушевського. Разом із тим, уже тоді дана схема викликала заперечення з боку багатьох дослідників, а особливо у питанні про давньоруську спадщину в історичній долі трьох східнослов'янських народів. І. Крип'якевич у своїй історичній праці "Велика історія України" виступив із критикою антинорманської концепції М. Грушевського. Він вважав, що нормани "скріпили мілітарно" державну організацію, очоливши її скандинавською династією. М. Яворський у своїх курсах "Історія України" також не погоджувався з положеннями М. Грушевського стосовно Київської Русі. Український історик-марксист вважав цю державу, "створену варягами-руссю", спільною державою тодішніх слов'янських племен.

По мірі насадження радянського режиму в УРСР була висунута гіпотеза про вирішальний вплив східних слов'ян на державотворчі процеси на території Східної Європи. У 1949 р. С. Юшков оприлюднив у Москві книгу "Общественно-политический строй и право Киевского государства", в якій Київська держава трактувалася фактично як російська Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Киевского государства / С.В. Юшков. - М., 1949. - 543 с.. Інші гіпотези утворення Київської Русі були оголошені політично шкідливими, а їхні носії опинилися в еміграції. К. Гуслистий та Ф. Ястребов висунули положення про Київську Русь як "спільний початковий період" в історії українців, росіян і білорусів. Окрім утвердження положень про Київську Русь як "спільну колиску" в офіційній науці СРСР, майже одночасно виникає ідея про єдиний руський (східнослов'янський) народ Київської Русі.

10 січня 1954 р. ЦК КПРС затвердив "Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією (1654-1954 pp.)", в основу яких було покладено ідею про те, що російський, український та білоруський народи походять від єдиного кореня - давньоруської народності. Поява офіційно узаконеної концепції на тривалий час заблокувала наукову розробку проблеми етнічного складу Київської Русі. Надалі теза про єдину давньоруську народність стала своєрідним підґрунтям для формування постулату про "нову етнополітичну спільність - радянський народ". К. Гуслистий і ряд російських радянських істориків у 1950-х рр. створили серію праць, у яких доводили, що давньоруська народність стала єдиним коренем, з якого походять росіяни, білоруси й українці.

Друга половина 1960-х рр. - пробудження інтересу до історії, ріст національної свідомості спонукали ряд істориків відмежуватися від офіційної історіографії. Одним із перших серед них був М. Брайчевський. Його наукова монографія "Походження Русі" (1968) була актуальною на той час і залишається важливою працею сьогодні. Вчений через заперечення існування народу "слов'яни" наштовхує читача на думку, що не існувало "давньоруської народності". Він, зокрема, вважає, що українська державність зародилася в епоху визрівання у наших предків феодальної системи відносин (ІІ-ІХ ст.). На її основі сформувалася могутня держава Київська Русь, а основною територією формування послужила Середня Наддніпрянщина Брайчевський М.Ю. Походження Русі / Михайло Юліанович Брайчевський. - К.: Наук. думка, 1968. - 224 с..

1970-і - другу половину 1980-х рр. у науковій літературі називають "періодом застою", СРСР сповзав до системної кризи, яка не обминула й історичну науку. Під кутом зору ленінського методу історичного дослідження була захищена дисертація В. Федорасової на тему "Киевская Русь в трудах советских историков", де автор проаналізувала розвиток історичних знань щодо соціально-економічного та політичного устрою Київської Русі. В колективній монографії "Советская историография Киевской Руси" (1978) під загальною редакцією В. Мавродіна було розглянуто, за допомогою марксистсько-ленінської методології, широкий комплекс досліджень радянських учених з етнічної, соціально-економічної та політичної історії Київської держави.

Українська радянська історична наука поповнилася рядом праць з історії м. Києва і Київської Русі. Цікавими розвідками як дослідник давнього м. Києва заявив про себе П. Толочко. Його монографії "Історична топографія стародавнього Києва" (1972), "Древний Киев" (1976), "Киев и Киевская земля в эпоху феодальной раздробленности" (1980) становить помітний внесок у дослідження історичного й археологічного минулого міста. Підсумовуючий характер мав тритомник "История Києва", перший том якого вийшов у 1982 р. Досліджуючи та вивчаючи різні концепції походження Давньоруської держави, П. Толочко відкидав ідею хазарських витоків східнослов'янської державності за О. Пріцаком, автохтонну за М. Грушевським, норманську та візантійську теорії. Він вважав, що процес утворення держави Київська Русь був результатом тривалої політичної, економічної і культурної консолідації східних слов'ян.

Основна вада праць із стародавньої та середньовічної історії України полягала в тому, що вона досліджувалася за офіційною схемою, яка вимагала навіть ці часи української минувшини розглядати з класових позицій, трактувати як частину російської історії, замовчуючи окремішність етногенезу українського народу.

Проаналізувавши основні концепції утворення Київської Русі в працях науковців, які проживали на українських етнічних землях, можемо виділити основні історіографічні періоди нагромадження знань із зазначеної теми з початку ХХ ст. до кінця 80-х рр. ХХ ст.: І-й період - початок ХХ ст. - початок 30-х рр. ХХ ст., коли М. Грушевський створив наукову схему та періодизацію української історії, дав її науковий синтез, концентровано віддзеркалений у багатотомній "Історії України-Руси"; ІІ-й період - середина 30-х - перша половина 50-х рр. ХХ ст. характеризується початком жорсткої ідеологізації радянської науки, коли процес дослідження з історії утворення Київської Русі зіштовхнувся з марксистською історіографією, що розгорнула наступ на так звану "буржуазну науку"; ІІІ-й період - середина 50-х - 80-ті рр. ХХ ст. - спостерігалося створення наукових праць, у яких було використано ґрунтовний фактологічний матеріал, але при цьому висновки дослідників мали заангажований і деформований вигляд.

У третьому розділі - "Походження Київської держави в інтерпретаціях українських учених-емігрантів" - розкрито внесок українських учених еміграції у справу дослідження історії утворення Київської Русі. київська русь українська державність

Зі встановленням радянського режиму значна частина українських учених опинилася в еміграції, а їхня діяльність і внесок у розвиток знань з досліджуваної теми замовчувалися або спотворено висвітлювалися в радянській науці. Натомість діяльність осередків і центрів наукових шкіл у Західній Україні та за її межами забезпечила висвітлення широкого спектру питань щодо історії утворення та розвитку Київської Русі як держави українського народу.

Українські вчені-емігранти у вирішенні питання утворення Київської Русі опинилися в полі відомої полеміки між "норманістами" й "антинорманістами". До норманістів пристала значна більшість істориків української еміграції: С. Томашівський, В. Липинський, Д. Дорошенко, В. Щербаківський та ін. Великий інтерес в еміграції викликала праця історика-правознавця С.П. Шелухіна "Звідкіля походить Русь - теорія кельтського походження Київської Руси" (1929), в якій уперше була подана концепція походження Київської Русі з півдня нинішньої Франції, а саме - з Галії.

На особливу увагу заслуговує доробок С. Томашівського. У своїй праці "Історія України. Старинні і Середні віки" вчений висловлює досить цікаві думки з приводу походження Київської Русі. Він визнає за варягами вирішальну роль у початках державного життя східнослов'янських племен. Вчений, подібно до більшості представників норманської теорії, відмічає швидку слов'янізацію варязьких завойовників. Він вважає, що "норманський чи взагалі германський початок Руської держави не підпадає сумніву"Томашівський С. Українська історія: Нарис І: Старинні і середні віки / Стефан Томашівський. - Львів: Вчора і нині, 1919. - С. 29.. С. Томашівський визначає в історії Київської Русі два періоди: варязький і слов'янський.

За В. Липинським, творцями Київської держави були варяги: "…сама назва й основи Руси були покладені розселенням полукочових добичників войовників, так званих варягів, між різними племенами, що жили між Балтійським і Чорним морями. Центр того розселення врешті означився в Києві, де серед місцевого колоніального хаосу, на руїнах попередніх розложених державних організмів, почалась організація нової охлократичної держави, спертої на силі неосілих, не володіючих землею, а живучих тільки з дані і зі здобичі - князівських дружин. Під охлократичною варязькою владою відбулась уніфікація різних завойованих ними племен. Їм прищеплена була одна державна назва Руси…" Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму: твори. Політологічна секція / В'ячеслав Липинський. - Відень, 1926. - 580 с..

Серед відомих українських учених-емігрантів до норманістів слід віднести Д. Дорошенка. Головні праці з питання походження Київської Русі Д. Дорошенка - "Нарис історії України" (ч. 1-2, 1932- 1933), "Огляд української історіографії" (1923). На думку вченого, варяги відіграли "ролю зав'язи, ролю цементу, яким скріплено в одне ціле окремі руські племена" й тим самим "звели їх в єдину політичну систему, в одну державу" Дорошенко Д. Нарис історії України (До половини ХVІІ ст.): т.1 / Д. Дорошенко. - Варшава, 1932. - С. 24.. Від них, як стверджує науковець, нова держава одержала ім'я - "Русь". Саме з появою варягів, що було, на думку Д. Дорошенка, ключовим моментом старої української історії, змінився уклад місцевого життя, коли "племінні інтереси відступали на другий план, даючи місце інтересам політичним, державним" Там само. - С. 26..

Варто відзначити, що крім норманської теорії походження Київської держави, у середовищі української наукової еміграції і на Західній Україні першої половини ХХ ст. побутувала антинорманська концепція, для якої характерним було заперечення варязького елементу у формуванні державності Київської Русі; дослідники стверджували, що назва "Русь" варягів жодним чином не стосується, пов'язуючи дану назву зі слов'янським етнонімом.

На особливу увагу заслуговує думка представника цієї концепції, відомого історика та правознавця, одного з основоположників історико-правової науки в діаспорі Р. Лащенка. До творчого доробку вченого належать наукові розвідки, присвячені питанню утворення Київської Русі: двотомний курс "Лекції по історії українського права", де в першій частині "Княжа доба", автор висвітлює найдавніше розселення українських племен і їхній побут, теорію походження української держави й розглядає Київську Русь як осередок української державності.

Двотомна "Історія України" відомого вітчизняного вченого в еміграції Н. Полонської-Василенко є солідною працею, у якій авторка вивчає перші спроби державного об'єднання українців, походження терміну "Русь", причини утворення Київської держави, зазначаючи при цьому, що це було початком саме української держави.

М. Чубатий у праці "Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов'янських націй" доводив, що Київська Русь у другій половині ІХ ст. вже була державою, що охоплювала територію на схід і захід від середнього Дніпра. На переконання вченого, немає сумніву, що початком історичних часів українського народу була Київська Русь як державний організм, створений антськими слов'янами. М. Чубатий доводив, що Київська Русь - це одне утворення, а Київсько-Руська держава - зовсім інше, що зародилися і розвивалися три східнослов'янські народи на території Київсько-Руської імперії, а не на території Київської Русі.

О. Субтельний вважав, що виникнення міста Києва є досягненням не якоїсь окремої етнічної групи, а результатом складної слов'яно-скандинавської взаємодії.

Серед прізвищ американських істориків українського походження, які плідно досліджували актуальні проблеми утворення Київської Русі, треба виділити О. Пріцака, який висвітлював дискусію між норманістами й антинорманістами, утворення Київської Русі, вплив "півдня" на новостворену державу. Важливе значення мала його праця "Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг)", в якій уений визнавав і обґрунтовував ідею хозарських витоків східнослов'янської державності. Він вважав, що руси та поляни не мають прямого відношення до східних слов'ян, адже етнічно пов'язані з хозарами. Їм належить і честь заснування столиці Русі - м. Києва.

Отже, історіографічні дослідження вчених української діаспори та вчених-емігрантів, всупереч фальсифікаціям і спотворенням, зробленим радянською наукою, відіграли важливу роль у вивченні питання утворення Київської Русі.

У четвертому розділі - "Сучасна українська історіографія історії заснування Київської Русі (90-ті рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.)" - проаналізовано праці вітчизняних учених доби незалежності щодо питання утворення Київської держави.

З моменту проголошення незалежності України розпочинається новий етап дискусій, у центрі яких опинилися проблеми формування східнослов'янських народностей та етнічної структури Київської Русі. Тезу про існування єдиної східнослов'янської етнокультурної спільності обстоюють П. Толочко, М. Котляр, О. Моця, В. Ричка.

М. Котляр у праці "Утворення Давньоруської держави" (1993) все ще розглядав Київську Русь як "колиску" трьох братніх східнослов'янських народів: російського, українського та білоруського. Дослідник доводив, що мовна єдність східних слов'ян у ІХ і наступних століттях зміцнювалася спільністю державного життя. Подальший розвиток Київської держави сприяв поглибленню спільності матеріальної й духовної культури, становленню національної (етнічної) єдності Русі та монолітності руського (давньоруського) народу.

В. Ричка не погоджується з твердженням про організуючу роль ватаг варягів-русів у створенні підвалин Давньоруської держави. Він зазначає, що утворення останньої було закономірним наслідком внутрішнього, соціально-економічного, політичного та культурного розвитку місцевого, слов'янського у своїй основі, населення. У дослідженні "Київська Русь: проблема етнокультурного розвитку (конфесійний аспект)" (1994) дослідник звернув увагу на те, що хоча слов'янський елемент у давньоруській державі і був провідним, однак до його складу входило біля двох десятків неслов'янських племен, які, інтегруючись у суспільство, об'єктивно сприяли етносоціальним пертурбаціям, що відбувалися в самому слов'янському середовищі. На погляд В. Рички, більш правомірно було б говорити про "давньоруську етнокультурну спільність". До її формування залучалися різні компоненти в різних частинах Київської держави, внаслідок чого джерела етнічного поповнення на північно-східних і південно-західних землях істотно відрізнялися. Це відкривало можливості для подальшої етнічної диференціації, яка вже в інших політичних умовах призвела до остаточного відокремлення окремих народностей.

О. Моця обстоює тезу про існування і єдність давньоруської народності. У першому томі колективної монографії "Історія України: нове бачення" (у 2-х тт., 1995-1996) учений, на основі аналізу стародавньої доби, приходить до висновку, що в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, починаючи з епохи бронзи, зароджується праслов'янський етнічний масив, який згодом посів провідне місце та став основою формування українського етносу. Він наголошує, що ідея єдності набула найбільшого поширення у феодальних верхах (рід Рюриковичів, бояри), адже саме феодальна еліта була носієм етнічних (національних) ідей.

П. Толочко у монографії "Київська Русь" (1996) визначив основні елементи давньоруської народності та довів, що вона була відносно стійкою етнокультурною спільністю, причому, пояснює автор, всі явища та процеси середньовічного буття були відносні. Щодо назви "Русь" - П. Толочко не вбачає у ній щось чуже східним слов'янам, привнесене в їхнє життя тільки у ІХ-Х ст. Навпаки, на його думку, той факт, що ця назва швидко поширилася на весь східнослов'янський світ, вказує на давні традиції його побутування у цьому середовищі. Незалежно від походження, на думку історика, в період східнослов'янської політичної і етнокультурної консолідації назва "Русь" була тотожна назві "слов'яни". На думку П. Толочка, нова князівська династія Рюриковичів на Русі, за походженням північна, на перших порах сприяла залученню варягів до процесів державного життя країни. Проте залучення ніколи не набувало форм панування чи засилля чужинців. Процес їхнього притоку на Русь суворо контролювався, а проживання у слов'янському середовищі мало свою регламентацію, що виражалася в екстериторіальності варязьких дружин відносно великих давньоруських міст. Русь розвивалася у рамках загальних закономірностей історико-культурного процесу середньовічної Європи, в якому кожний народ брав участь насамперед власними культурними традиціями. Слов'яно-скандинавська за походженням князівська династія на Русі дуже швидко стала просто слов'янською, яка не мислила себе поза інтересами того державного організму, на чолі якого вона виявилася. Протягом одного-двох поколінь північні народи, які йшли на службу до київських князів і залишалися на постійне місце проживання, повністю асимілювалися, - такої думки щодо проблеми походження Київської Русі дотримується П. Толочко.

Ряд українських істориків, які прилучилися до надбань національної історіографії, засвоювали її новітні здобутки, що сприяло переосмисленню ними своїх поглядів, відмови від марксистської ідеології. А.П. Коцур та В.П. Коцур визнають історію Київської Русі невід'ємною складовою частиною історії України, а український народ автохтонним, споконвічним на його історичній землі Коцур А.П. Історіографія історії України: Курс лекцій / А.П. Коцур, В.П. Коцур. - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - С. 53.. Підсумковий характер носять монографії П. Толочка та О. Толочка. Відома авторська концепція зазнала в них певної еволюції у бік повнішого визнання пріоритетної ролі Київської Русі в етногенезі українців.

Р. Іванченко у дослідженні "Київська Русь: початки української держави" (1995) обґрунтувала висновок, що Київська Русь створена автохтонним населенням Подніпров'я, в якому провідна роль належала слов'янам-полянам, що жили в тісному контакті з численними неслов'янськими племенами. Ця держава була створена задовго до появи будь-яких інших племен з півночі та була цілком самобутньою в своєму існуванні, зі своїми законами, традиціями і навіть своєю назвою. Проте Р. Іванченко зазначає, що саме в цей період існували у складі Київської держави й інші досить цілісні державні утворення, що підпорядковувалися Києву. У них - своя самобутня політична традиція, спільність матеріальної культури, духовна спільність. Передусім, у Київській державі важливе місце посідає Новгородська земля, літописна Славія, середньовічна парламентська республіка. Підводячи підсумки у своєму дослідженні Р. Іванченко зазначила, що Київська Русь як стабільне політичне утворення починає своє історичне буття з середини VII ст., коли встановлюється перша правляча династія Києвичів. Це свідчило, що в східнослов'янському суспільстві уже міцно встановилися ті суспільні процеси, які формували феодальну державу з усіма притаманними їй особливостями. Вихід на міжнародну арену у зв'язку з договорами з Візантією, прийняття християнства Аскольдом - період найвищого піднесення Київської держави за Києвичів.

Л. Залізняк у своїй монографії "Від склавинів до української нації" (1997) стверджує, що Київська Русь виникла як держава південних русичів-праукраїнців, але поряд із цим наголошує на тому, що не підлягає сумніву важлива роль скандинавського військово-аристократичного та торгового елемента в кристалізації держави Русь у ІХ-Х ст. Л. Залізняк у своїх працях "Нариси стародавньої історії України" (1994), "Україна в Російській імперії" (1994), "Походження українського народу" (1996), "Первісна історія України" (1999), "Від склавинів до української нації" (1-е вид. 1997 р.; 2-е вид., доп. 2004 р.) та в інших публікаціях додатково підсилив аргументацію поглядів М. Грушевського археологічними й етнологічними фактами. Причому він зупинився на вузлових моментах проблеми походження українського народу, зробивши висновок, що формування українського етносу відбулося у тих же хронологічних межах, що і ґенеза інших великих етносів помірної зони Європи, землі яких належали до зони впливу греко-римської цивілізації. Наголошуючи на тому, що визначення етнічної приналежності Київської Русі є найважливішою проблемою в історії України, Л. Залізняк вважає, що ця проблема має не тільки суто наукове, а й велике політичне значення. Вважаючи Київську Русь багатоетнічною державою імперського типу, дослідник стверджує, що в ній проходили консолідаційні процеси (в тому числі етнічні) навколо пануючого етносу, що був у політичному, економічному, культурному, духовному центрі держави. Л. Залізняк, заручившись вітчизняними й іноземними джерелами, даними археології, мовознавства, етнології, етнографії, антропології та інших наук, має підстави вважати, що Київську Русь як державу консолідував не міфічний давньоруський етнос, а праукраїнці на давньоруському етапі свого розвитку.

Г. Півторак повністю заперечує теорію "спільної колиски" та існування давньоруської народності, називаючи це вчення фальшивим і неспроможним. У своїй монографії "Міфи і правда про трьох братів зі спільної колиски (про походження українців, росіян та білорусів)" (1998) він зазначає, що виникнення окремих східнослов'янських народностей, зокрема й української, відбувалося не внаслідок поділу так званої давньоруської народності на три частини, а шляхом консолідації кількох суміжних і близькоспоріднених груп східнослов'янських територіально-племінних об'єднань у компактні культурно-етнографічні масиви.

В. Баран, спираючись на археологічні дані, зазначає, що в Ладозі й інших городищах північно-східної частини слов'ян у ІХ ст. ще до покликання князів жили як слов'яни, так і нормани-варяги, а назва "Русь", "Руська земля" з'являється лише у кінці ІХ ст. і має скандинавське походження Баран В.Д. Історичні витоки українського народу / В.Д. Баран, Я.В. Баран. - К.: Ґенеза, 2005. - С. 132.. Науковцем обстоюється концепція, що на утворення Київської держави діяли два фактори: внутрішній - сам народ, його племінна еліта, яка досягла розуміння необхідності державної організації, і зовнішній - варязькі князі з військовими дружинами, які поступово, підпорядковуючи північно-східні приволзькі, а потім південні дніпро-дністрянські племінні об'єднання слов'ян, підняли державотворчий процес на той вищий надплемінний рівень, який забезпечував діяльність державних інститутів Там само. - С. 134..

Утім, як уточнює В. Баран, Рюриковичі не побудували б державу на теренах України, коли народ не був би готовий до цього. Саме утворення держави можливе лише за умови, коли суспільство вже досягло відповідного економічно-соціального та культурного рівнів. Досить швидка слов'янізація князів з династії Рюриковичів, прийняття окремої від інших скандинавських народів православної віри є безсумнівним доказом політичної активності місцевої східнослов'янської еліти, здатної впливати і на державотворчі процеси.

Отже, з кінця ХХ ст. за короткий час в Україні виросла нова генерація незаангажованих учених, які по-новому осмислюють українське минуле. Зусиллями науковців старої і нової генерації, інколи у співпраці з дослідниками української діаспори, підготовлений ряд праць, курсів лекцій і підручників з історії виникнення Київської держави.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження:

- Українська історіографія ХХ - початку ХХІ ст. з історії утворення Київської Русі пройшла в своєму розвитку три етапи: перший етап - початок ХХ ст. - початок 1930-х рр.; другий етап охоплює середину 30-х - 80-ті рр. ХХ ст.; третій етап - з 1991 - по сьогодення. Зазначені етапи залежно від змін тематик у досліджуваній літературі, головних акцентів розгляду, рівня накопичення і систематизації матеріалу, ступеня тенденційності й об'єктивності поданих даних та інших чинників, умовно можна розділити на історіографічні періоди: 1) початок ХХ ст. - початок 30-х рр. ХХ ст.; 2) середина 30-х - перша половина 50-х рр. ХХ ст.; 3) середина 50-х - кінець 80-х рр. ХХ ст.; 4) з 1991 р. - по сьогодення. При визначенні зазначеної періодизації нами були максимально враховані об'єктивні та суб'єктивні фактори історії, що безпосередньо впливали на роботу дослідників.

- Об'єктивний розгляд зазначеної проблематики притаманний дослідникам першого та третього історіографічних етапів, а також представникам діаспори. Проте, якщо вчені початку ХХ ст. часто залежали від впливу суспільно-політичної ситуації, а науковці в еміграції мали обмежений доступ до документальних джерел, то сучасні історики використовують суто наукові методи й підходи до вирішення поставлених завдань. Радянські дослідники, на нашу думку, підлаштовували свої висновки до вимог державної ідеології. До пріоритетних тем дослідження історії утворення Київської Русі можна віднести етнічні та державотворчі процеси, основні теорії походження Київської Русі та терміну "Русь". Якщо до середини 1930-х рр. історична наука розглядала етнічні процеси в Київській Русі з позицій близьких до концепції М. Грушевського, то в повоєнний період значного поширення набула теорія єдиної давньоруської народності, родоначальниками якої стали російські історики Б. Греков, В. Мавродін, Л. Черепнін. І хоча в наукових дискусіях висловлювалися серйозні критичні зауваження з приводу цієї концепції, вона була визнана та схвалена радянським керівництвом, оскільки сприяла зміцненню внутрішньої єдності СРСР.