Охорона, вивчення і використання пам’яток історії та культури на Харківщині (1920 – червень 1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Охорона, вивчення і використання пам'яток історії та культури на Харківщині (1920 - червень 1941 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Чернікова Інна Володимирівна

Харків 2007

Загальна характеристика роботи

пам'ятки історія культура охорона

Актуальність теми дослідження. Український народ протягом віків створив численні культурні цінності, збереження й використання яких є необхідною умовою нових духовних досягнень та формування глибоких патріотичних почуттів сучасного покоління українців. В умовах розбудови незалежної Української держави процес національного та культурного відродження неможливий без вивчення, збереження та популяризації історико-культурних цінностей, актуалізації багатовікових надбань нації. Тому охорона пам'яток історії та культури є пріоритетно-стратегічною лінією українського державотворення. Стаття 66 Конституції України покладає на суспільство обов'язок не заподіювати шкоди культурній спадщині Конституція України (Із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222 - IV. Станом на 1 січня 2006 року). - К.: Міністерство юстиції України, 2006. - С. 33..

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю осмислення досвіду пам'яткознавців Харківщини в контексті вседержавних подій та загальноісторичного процесу. Узагальнення місцевих досягнень зі збереження історико-культурної спадщини є основою характеристики різних аспектів охорони, вивчення та використання пам'яток у масштабах усієї держави. Вивчення історії пам'яткоохоронної справи, основних етапів її розвитку сприяє відтворенню цілісної картини формування історичної пам'яті українського народу. З розвитком краєзнавчих досліджень великого значення набувають проблеми регіонального висвітлення подій. Пам'яткознавчий рух, який виконує не лише охоронні, просвітницькі та виховнi функцiї, а й консолiдує кращi науковi, творчі й громадські сили, потребує особливої уваги науковців.

Зокрема, вимагає цілісного спеціального дослідження процес розвитку пам'яткоохоронної справи на Харківщині - краї зі сталими культурними та історичними традиціями, науковою школою пам'яткознавців. У цьому контексті винятковий інтерес викликає діяльність державних, громадських пам'яткоохоронних установ, музеїв Харківщини у досить суперечливий період історії України - 1920-ті - червень 1941 рр.

Аналіз тогочасних подій, узагальнення позитивної практики пам'яткоохоронців та критичне осмислення їхніх невдач надає взірцевий приклад сучасним ентузіастам зі збереження пам'яток. Найкращі традиції, науковий спадок та колосальний досвід учасників пам'яткоохоронного руху 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. не втратили свого значення і сьогодні, бо перегукуються з подібними проблемами в житті незалежної України: обмеженим фінансуванням пам'яткоохоронних заходів, нестачею фахівців цієї справи, іноді байдужим ставленням несвідомої громадськості та урядовців до подальшої долі напівзруйнованих пам'яток тощо.

Таким чином, дослідження пам'яткоохоронного процесу на Харківщині у зазначений хронологічний період є актуальним, оскільки розкриває широке коло проблем теоретичного і практичного плану, які слід вирішувати державі, науковцям та громадськості.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зміст дисертаційного дослідження має зв'язок з науковою темою кафедри історії України Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди “Історія України: проблеми суспільного, політичного, культурного, економічного розвитку”.

Дисертація виконана відповідно до мети і завдань комплексних програм з дослідження регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, загальноукраїнської державної програми “Повернуті імена”. Крім того, робота виконана в аспекті реалізації Закону України “Про охорону культурної спадщини” Верховної Ради України Правова охорона культурної спадщини: Зб. документів. - К.: Інтерграфік, 2004. - С. 140 - 165; Про внесення змін до Закону України “Про охорону культурної спадщини” // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 5. - С. 203 - 217. та “Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004 - 2010 рр.” (затвердженої Законом України від 20 квітня 2004 р. № 1692 - IV) Правова охорона культурної спадщини: Зб. документів. - К.: Інтерграфік, 2004. - С. 180 - 191..

Метою дослідження є здійснення всебічного аналізу діяльності державних, музейних, громадських пам'яткоохоронних установ та визначних осіб Харківщини у царині охорони, вивчення і використання пам'яток історії та культури; узагальнення основних тенденцій та особливостей, які були притаманні становленню, еволюції та занепаду регіонального пам'яткоохоронного руху в контексті загальноісторичного процесу. Для досягнення вищевказаної мети наукового дослідження поставлені конкретні науково-дослідницькі завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки досліджуваного питання та його джерельну базу;

- виділити й схарактеризувати етапи відродження, розвитку та занепаду пам'яткоохоронного руху на Харківщині в 1920 - червні 1941 рр.;

- простежити динаміку процесу формування системи регіональних державних та громадських органів охорони пам'яток історії та культури в зазначений період;

- установити взаємозв'язок цього процесу з тогочасним економічним та суспільно-політичним розвитком держави;

- висвітлити напрями діяльності, методи та форми роботи державних і музейних установ, громадських осередків зі збереження історико-культурної спадщини;

- проаналізувати та узагальнити результати роботи таких осередків на території Харківщини;

- розкрити роль окремих пам'яткознавців у збереженні та вивченні пам'яток;

- визначити головні умови піднесення пам'яткоохоронного руху протягом 20-х рр. ХХ ст., проаналізувати співпрацю громадськості з державними пам'яткоохоронними установами, розвиток конструктивних відносин між ними в цей час;

- з'ясувати причини припинення діяльності пам'яткоохоронних установ наприкінці 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст., умови та особливості їх занепаду;

- розглянути репресії відомих пам'яткоохоронців Харківщини у 30-ті рр., простежити долю репресованих;

- на основі аналізу колосального досвіду пам'яткоохоронців 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. визначити позитивні результати їхньої діяльності, сформулювати практичні рекомендації, спрямовані на сучасне забезпечення належної охорони культурної спадщини регіону.

Об'єктом дослідження є становлення, розвиток та занепад процесу охорони історико-культурної спадщини України у 1920 - червні 1941 рр.

Предметом дисертаційного дослідження є зміст, форми, методи та напрями діяльності державних, музейних та громадських установ Харківщини з виявлення, охорони, вивчення, використання й популяризації регіональних пам'яток історії та культури.

Хронологічні межі дослідження охоплюють січень 1920 - червень 1941 рр. - період відродження, стрімкого піднесення та занепаду пам'яткоохоронного руху в Україні й на Харківщині зокрема. Початок періоду пов'язаний із завершенням національно-визвольної боротьби, переходом від війни до мирного існування держави, з другою післявоєнною спробою відродження Харківського ГУБКОПМИСу в січні 1920 р. (перші кроки діяльності установи відбулися в 1919 р.). Кінцева межа - червень 1941 р. - час абсолютного занепаду пам'яткоохоронного руху на Харківщині, припинення існування всіх відомих державних та громадських установ пам'яткознавчого спрямування. До 1941 р. тоталітарним режимом були зведені нанівець попередні досягнення пам'яткознавців, проведені репресії серед відомих учасників пам'яткоохоронного руху. З початком Великої Вітчизняної війни починається змістовно новий етап більш відповідального ставлення радянського уряду до охорони історико-культурної спадщини, що є предметом окремого наукового дослідження.

Територіальні межі дослідження охоплюють простір Харківщини в її тогочасних кордонах - терени, на яких представники пам'яткоохоронних установ проводили активну регіональну роботу з вивчення, охорони та популяризації пам'яток із залученням широких науково-громадських кіл. Враховано адміністративно-територіальні зміни на Харківщинірр. 1920 - 1930-х рр., унаслідок чого територіальні межі дослідження збігаються з тогочасними кордонами Харківської губернії (1919 - 1925 рр.), округу (1925 - 1932 рр.) та області (з 1932 р.).

Методологічні та теоретичні засади дисертаційного дослідження становить комплексний підхід, що базується на принципах історизму, об'єктивності, системності, діалектичного розуміння історичного процесу. У сукупності це дає змогу неупереджено схарактеризувати розвиток та штучну ліквідацію пам'яткоохоронного руху Харківщини у взаємозв'язку з конкретними умовами тогочасного суспільно-політичного життя.

Методи дослідження. Специфіка цієї роботи, визначені мета та завдання дослідження зумовили комплексне застосування різноманітних методів. Серед загальнонаукових методів перевагу надано методам аналізу, синтезу фактів та джерел, структурно-системному методу. Серед спеціальних історичних методів застосовано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний та анкетно-біографічний.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим у вітчизняній історіографії цілісним дослідженням пам'яткоохороного руху на Харківщині, у якому проаналізовано та узагальнено досвід діяльності державних, громадських та музейних установ з охорони, вивчення і використання пам'яток історії та культури протягом значного хронологічного періоду - 1920 - червня 1941 рр., розкрито зміст і регіональні особливості пам'яткоохоронної справи, введено до наукового обігу значний масив архівного матеріалу.

У дисертації вперше:

- досліджено історію пам'яткоохоронного руху 1920 - 1941 рр. у межах Харківщини - від часу повоєнного відродження пам'яткоохоронних інституцій і до їх остаточної ліквідації в ході сталінських репресій;

- визначено основні етапи становлення, розвитку та занепаду місцевих державних та громадських пам'яткоохоронних установ, обґрунтовано доцільність такої періодизації;

- критично проаналізовано причини ефективності та результативності роботи пам'яткознавців протягом 20-х рр. ХХ ст. Визначено конкретні умови ефективної співпраці громадськості з пам'яткоохоронними установами краю;

- розкрито маловідомі сторінки трагічних біографій репресованих учасників пам'яткоохоронного руху Харківщини (співробітників музейних установ, пам'яткознавчих осередків), досліджено їхні подальші долі.

Науково-теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у розкритті змісту, форм і напрямів діяльності пам'яткознавців та широких кіл громадськості в 1920 - червні 1941 рр. Усебічний аналіз діяльності пам'яткоохоронних органів 20-30-х рр. ХХ ст. має практичне значення для вдосконалення нині існуючої системи державних і громадських установ зі збереження культурної спадщини, для подальшої розробки науково-методологічної бази проблем охорони, вивчення й використання пам'яток історії та культури.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з історії України, підручників і навчальних посібників з пам'яткознавства, історичного краєзнавства, історії музейної справи тощо.

Наведені в роботі висновки та рекомендації спрямовані на оптимізацію сучасного стану пам'яткоохоронної справи в регіоні, активізацію громадської ініціативи на місцях, теоретичної та практичної підготовки населення до збереження культурної спадщини.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Узагальнені результати дослідження, викладені в дисертації, були представлені на 3 міжнародних і 6 регіональних науково-практичних та історико-краєзнавчих конференціях упродовж 2005 - 2007 рр. Зокрема, на ХIV Міжнародній науково-практичній конференції “Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні” (Київ, 23 - 24 березня 2005 р.), ХІ Міжнародних Могилянських читаннях “Доля музейних зібрань. Від церковно-археологічного музею до національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника” (Київ, 7 - 8 грудня 2006 р.), 60-й ювілейній міжнародній конференції молодих учених “Каразінські читання” (Харків, 20 квітня 2007 р.), науково-практичній конференції “Харківський регіон: пошук стратегії оптимального розвитку” (Харків, 19 жовтня 2005 р.), “VI Сумській науковій історико-краєзнавчій конференції” (Суми, 24 - 25 листопада 2005 р.), науково-практичній конференції молодих учених “Методологія сучасних наукових досліджень” (Харків, січень 2006 р.), ХІІ Сумцовських читаннях, присвячених 15 річниці незалежності України (Харків, 14 квітня 2006 р.), науковій конференції у рамках ХІІІ Сумцовських читань “Сучасний музейний заклад: проблеми вивчення, збереження та популяризації національної історико-культурної спадщини” (Харків, 18 квітня 2007 р.), VI науково-практичній конференції “Сіверщина в контексті історії України” (Глухів, 17 - 18 травня 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертації знайшли своє відображення в 16 одноосібних публікаціях загальним обсягом 5,9 друкованих аркушів. Із них 7 статей надруковано в наукових фахових виданнях України (збірниках наукових праць), затверджених та ліцензованих Вищою атестаційною комісією України; 9 статей - у збірниках матеріалів та тезах наукових конференцій.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, відповідає його меті та завданням. Дисертаційна робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів (10 підрозділів), висновків, додатків (29 таблиць, 4 схеми, 7 фотокопій архівних документів) та списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дослідження становить 298 сторінок, із них 199 сторінок основного тексту, 61 сторінка додатків і 38 сторінок списку використаних джерел і літератури (491 найменування).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми, суть наукової проблеми та її актуальність, визначено зв'язок дослідження з науковими програмами, планами та темами, мету, конкретні науково-дослідницькі завдання, об'єкт, предмет, хронологічні та територіальні межі, перелічено методологічні та теоретичні засади, методи дослідження, подано інформацію про наукову новизну дисертації, науково-теоретичне і практичне значення одержаних результатів, повідомлено про апробацію результатів дисертації та публікації автора, наведено структуру дослідження.

У першому розділі дисертації - “Історіографія, джерела, методологія та методика дослідження” - аналізується стан наукової розробки обраної проблеми, подається характеристика джерельної бази дослідження, розкриваються методологічні та теоретичні засади, методи наукового дослідження.

У підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми” проаналізовано рівень наукової розробки теми протягом 1920 - 2007 рр.

Наукова література, присвячена окремим проблемам охорони, вивчення та використання пам'яток історії та культури на території України та Харківщини зокрема, поділяється на шість хронологічних груп: 1) роботи безпосередніх учасників пам'яткоохоронного руху та музейного будівництва 1920-х рр.; 2) роботи учасників музейного будівництва 1930-х рр.; 3) роботи радянських учених 1940-х - середини 1950-х рр.; 4) дослідження радянських учених другої половини 1950-х - початку 1991 рр.; 5) розвідки представників української діаспори та зарубіжних учених; 6) дослідження науковців незалежної України (1991 - 2007 рр.).

Історіографія проблеми складається з широкого кола наукових досліджень. Перші спроби осмислити ідею збереження культурної спадщини, вивчити, розкрити і проаналізувати процеси охорони і популяризації пам'яток історії та культури в УСРР належали безпосереднім учасникам та лідерам пам'яткоохоронного руху: М. Біляшівському Біляшівський М. Наші національні скарби // Шлях. - 1918. - № 4. - С. 80 - 83; Біляшівський М. Наші національні скарби. - К.: Тип. С. Кульженко, 1918. - 24 с.; Біляшівський М. Справи українського мистецтва // Шлях. - 1918. - № 1. - С. 48 - 50., М. Грушевському Грушевський М.С. Береження і дослідження побутового і фолькльорного матеріялу як відповідальне державне завдання // Україна. - 1925. - Кн. 5. - С. 3 - 13., В. Дубровському Дубровський В. Охорона пам'яток культури в УСРР // Охорона пам'яток культури на Україні. - Зб. І. - Харків, 1927. - С. 5 - 13; Дубровський В. Чергові завдання сучасного музейного будівництва на Україні // Український музей. - Зб. 1. - К., 1927. - С. 13 - 26; Дубровський В.В. Поточні справи охорони пам'яток культури на Україні // Наука на Україні. - 1927. - № 2 - 4. - С. 348 - 356; Дубровський В. Музеї на Україні. - Харків: Державне видавництво України, 1929. - 60 с.; Дубровський В. Історично-культурні заповідники та пам'ятки України. - Харків: Державне видавництво України, 1930. - 76 с., С. Таранушенку Таранушенко С. Пам'ятки українського мистецтва. Будівництво. - Харків, 1921. - 45 с.; Таранушенко С. Пам'ятки мистецтва старої Слобожанщини. - Харків: Учпедгіз, 1922. - 196 с.; Таранушенко С. Старі хати Харкова. - Харків, 1922. - 63 с.; Таранушенко С.А. Покровський собор у Харкові. - Харків, 1923. - 43 с., О. Федоровському Федоровский А.С. Инструкции и программы для археологических разведок и сбора археологических материалов // Труды и экспедиции для изучения Изюмского края. - Вып. 1. - Изюм, 1923. - С. 1 - 30; Федоровський О. Інструкції та програми для розвідок і реєстрації пам'яток археологічних. - Харків, 1927. - 136 с.; Федоровський О.С. Інструкції та програми для розвідок і реєстрації пам'яток археологічних // Охорона пам'яток культури на Україні. - Зб. 1. - Харків, 1927. - С. 15 - 144., Ф. Шміту Шмит Ф. Охрана старины на Украине // Художественная жизнь. - 1920. - № 4 - 5. - С. 15 - 17; Шмит Ф. Об исследовании и издании памятников древне-русского искусства // Наука на Украине. - 1922. - № 3. - С. 125 - 145; Шміт Ф. Про дослідування й видання пам'ятників староруського мистецтва. - Харків, 1922. - 25 с., Д. Щербаківському Щербаківський Д. Українські дерев'яні церкви: короткий огляд розробки питання // Збірник секції мистецтв. - Вип. 1. - К., 1921. - 87 с.; Щербаківський Д. Культурні цінності в небезпеці // Життя й революція. - 1927. - № 1. - С. 95 - 102..

Із середини 1920-х рр. з'являються перші спроби проаналізувати пам'яткоохоронний рух у цілому та окремі дії уряду, що стосувалися охорони, вивчення та використання культурної спадщини УСРР. У цьому контексті значний інтерес викликають статті проф. О. Федоровського, у яких надається інформація про п'ятирічну краєзнавчу працю на Харківщині, аналізуються дослідження провідних музейних установ регіону Федоровський О.С. Краєзнавча робота в Харкові і на Слобожанщині // Червоний шлях. - 1923. - № 3. - С. 186 - 194; Федоровский А.С. Краеведческая работа в Харькове и на Слободской Украине (в 1910 -1920-х гг.) // Краеведение. - 1924. - № 3. - С. 292 - 298..

Важливе значення для активізації роботи з обліку пам'яток мало видання у 1927 р. збірника науково-методичних матеріалів “Охорона пам'яток культури на Україні”. У вступній статті оприлюднювалися критерії відбору пам'яток для охорони, надавалися методичні поради щодо їхньої типологізації та принципів організації пам'яткоохоронних установ Охорона пам'яток культури на Україні. - Зб. І. - Харків, 1927. - 159 с..

Друга група наукових досліджень представлена обмеженою кількістю пам'яткознавчих розвідок, виданих протягом 1930-х рр. Майже всі вони вийшли до середини 1933 р., коли ще не було розпочато масові арешти лідерів та учасників пам'яткоохоронного руху.

Обмежена інформація про пам'ятки історії та культури, їхній стан та перспективи використання надходила лише крізь призму мистецтвознавчих розвідок та звітів про результати культурного розвитку нової держави. У ці роки тоталітарний уряд більше уваги приділяв пропаганді досягнень радянського будівництва.

Третя група наукових праць, виданих протягом 1940-х - середини 1950-х рр., позбавлена історичної об'єктивності через жорстоку цензуру та ігнорування низки пам'яткоохоронних тем. У цьому контексті значний інтерес викликає періодичне видання “Архітектура Радянської України”, у якому ще напередодні Великої Вітчизняної війни порушувалися питання збереження пам'яток різних регіонів України й Харківщини зокрема, повернення наукових надбань відомих пам'яткоохоронців Будянська Т.М. Організувати видання теоретичних праць з української архітектури // Архітектура Радянської України. - 1940. - № 8. - С. 42 - 43; М.С. Про охорону пам'яток архітектури на Україні // Архітектура Радянської України. - 1940. - № 12. - С. 39 - 41..

У цілому ж суттєво новий етап відродження та розвитку пам'яткоохоронної проблематики розпочався з другої половини 1950-х - на початку 1960-х рр. після розвінчання культу особистості Й. Сталіна та зародження процесу десталінізації. Четверта група наукових досліджень з охорони пам'яток історії та культури протягом другої половини 1950-х - кінця 1980-х рр. реалізовувалася в узагальнювальному контексті вивчення музейного будівництва в Україні. Висвітлення цієї тематики відбулося в монографіях і статтях М. Бондаря, К. Дубіної, Г. Мезенцевої, П. Славіна, Ю. Омельченка, Г. Шевчук та інших науковців Бондар М., Мезенцева Г., Славін П. Нариси з музейної справи. - К.: Видавництво Київ. ун-ту, 1959. - 191 с.; Дубіна К.К. Берегти скарби культури народу // Український історичний журнал. - 1966. - № 12. - С. 3 - 12; Мезенцева Г.Г. Музеи Украины. - К.: Издательство Киев. ун-та, 1959. - 179 с.; Омельченко Ю. Музейне будівництво на Україні за сорок років радянської влади // Наукові записки КДУ ім. Т.Г. Шевченка. - 1957. - Т. XVI. - Вип. 12. - С. 131 - 145; Шевчук Г.М. Культурне будівництво в Українській РСР // Український історичний журнал. - 1960. - № 4. - С. 117 - 120; Шевчук Г.М. Культурне будівництво на Україні у 1921 - 1925 роках. - К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1963. - 428 с.. Аналізуючи діяльність музейних установ, автори частково торкалися питань дослідження та збереження національних історико-культурних цінностей у 1920 - 1941 рр., характеризували засоби охорони архітектурних пам'яток. Поява цих досліджень засвідчила позитивні зрушення в історіографії питань охорони, вивчення та використання пам'яток.

У публікаціях 1960 - 1970-х рр. радянські історики поглиблюють пам'яткознавчі дослідження, звертаючись до архівних матеріалів. Зокрема, ґрунтовні дослідження В. Акуленка розкрили історико-правовий аспект збереження монументальних пам'яток Акуленко В.І. Охорона пам'яток культури в Українській РСР (1922 - 29 рр.) // Український історичний журнал. - 1972. - № 6. - С. 113 - 118; Акуленко В.І. Радянське законодавство про пам'ятки історії та культури. - К., 1977. - 16 с..

З початком перебудови та гласності у другій половині 1980-х - на початку 1990-х рр. з'являються незаангажовані наукові дослідження, присвячені історії пам'яткоохоронного руху, внеску наукової та творчої інтелігенції у розвиток та становлення цих процесів на Харківщині протягом 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. Пам'яткоохоронні питання неодноразово порушували у своїх публікаціях В. Войналович, В. Горбик, С. Горєлова, Ю. Данилюк, Г. Денисенко, Ю. Жуков, С. Заремба, І. Ігнаткін, С. Кот, П. Скрипник, П. Тронько та інші науковці Горбик В.О., Денисенко Г.Г., Скрипник П.І. Пам'ятки України: Проблеми збереження і дослідження. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. - 42 с.; Горелова С. Мероприятия советского правительства по охране памятников искусства (1917 - 1941 гг.) // Искусство. - 1987. - № 8. - С. 37 - 42; Жуков Ю.Н. Становление и деятельность советских органов охраны памятников истории и культуры, 1917 - 1920. - М.: Наука, 1989. - 304 с.; Заремба С.З. Історичне краєзнавство в УРСР 1917 - 1937 рр. - К.: Наукова думка, 1984. - 280 с.; Игнаткин И.А. Охрана памятников истории и культуры: Справ. пособие. - К.: Вища шк., 1990. - 223 с.; Кот С.И. Первый на Украине. (К образованию Всеукраинского комитета охраны памятников искусства и старины) // Историческое краеведение в СССР: вопросы теории и практики: Сб. ст. - К.: Наукова думка, 1991. - С. 263 - 273; Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії та культури в Українській РСР: Зб. метод. матеріалів в шести частинах / Ред. колегія: П.Т. Тронько, В.О. Горбик, Ю.З. Данилюк. - Ч. 1. - Охорона пам'яток історії та культури. 1917 - 1926 рр. - К.: Б. в., 1989. - 186 с.; Охорона, використання та пропаганда пам'яток історії та культури в Українській РСР: Зб. метод. матеріалів в шести частинах / Ред. колегія: П.Т. Тронько, В.О. Горбик, Ю.З. Данилюк. - Ч. 2. - Охорона пам'яток історії та культури. 1926 - 1941 рр. - К.: Б. в., 1989. - 172 с.; Скрипник Г.А. Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського. - К.: Наукова думка, 1989. - 304 с.; Тронько П.Т. Історико-культурні цінності і сучасність. - К.: Рідний край, 1988. - 187 с..

Окрему (п'яту) групу становлять праці представників української діаспори та зарубіжних учених, присвячені пам'яткоохоронним питанням. Специфіка цих досліджень полягає у тому, що їхні автори, на відміну від своїх співвітчизників, упродовж 1950 - 1980-х рр. зверталися до заборонених тем без будь-яких перешкод. Ця обставина фундаментально вплинула на незаангажовані погляди Д. Дорошенка, С. Крушеля, П. Курінного, М. Міллера, Н. Полонської-Василенко, Р. Сусліка, Ю. Федорова Дорошенко Д. Короткий нарис історії Християнської церкви. - Канада: Еклезія, 1949. - 102 с.; Крушель С. Разгром православных храмов в СССР // Вестник Института по изучению СССР. - 1954. - № 4. - С. 12 - 21; Курінний П. Нариси з історії української археології. Університетські Виклади. - Авсбург: Видання Українського вільного університету, 1946. - 127 с.; Миллер М. Уничтожение большевиками памятников истории, культуры и искусства в СССР // Вестник Института по изучению СССР. - 1953. - № 3. - С. 5 - 16; Міллер М. Знищення Православної церкви большевиками // Український збірник: Зб. пр. / Відп. ред. П. Курінний. - Мюнхен: Інститут з вивчення СССР, 1957. - Кн. 10. - С. 41 - 60; Полонська-Василенко Н. Історична наука в Україні за совєтської доби та доля істориків // Записки НТШ. - Т. СLXXIII: Збірник на пошану українських учених, знищених більшовицькою Москвою. - Париж - Чикаго, 1962. - С. 7 - 111; Суслік Р.Л. Криваві сторінки з неписаних літописів. - Англія: Дзвін, 1956. - 337 с.; Федорів Ю. Історія церкви в Україні. - Люблін, 1991. - 347 с.. Водночас ці роботи не позбавлені суб'єктивізму.

Серед сучасних пам'яткознавчих досліджень закордонних учених слід виділити розвідки А. Берке та Т. Геврика Берке А. Українське світання // Пам'ятки України: історія та культура. - 1996. - № 2. - С. 128 - 133; Геврик Т. Втрачені архітектурні пам'ятки Києва: Український музей, Нью-Йорк - Київ, 1991. - 64 с..

Здобуття Україною незалежності у 1991 р. розпочало новий етап у вивченні історії пам'яткоохоронного руху в державі. Шосту групу наукової літератури (1991 - 2007 рр.) презентують дослідження В. Акуленка, В. Вечерського, В. Горбика, Г. Денисенко, С. Заремби, С. Кота, О. Нестулі Акуленко В.І. Охорона пам'яток культури в Україні (1917 - 1990).- К.: Вища школа, 1991. - 274 с.; Вечерський В. Новий погляд на проблему втраченої архітектурної спадщини // Пам'ятки України: історія та культура. - 2001. - Ч. 4. - С. 2 - 9; Вечерський В.В. Українська спадщина: Історико-культурне ессе. - К.: Видавництво Ін-ту проблем сучасного мистецтва, 2004. - 340 с.; Горбик В.О., Денисенко Г.Г. Проблеми дослідження і збереження пам'яток історії та культури в Україні // Український історичний журнал. - 2003. - № 3. - С. 143 - 151; Горбик В.О., Денисенко Г.Г., Скрипник П.І. Пам'ятки України: Проблеми збереження і дослідження. - К.: Ін-т історії України НАН України, 1994. - 42 с.; Заремба С.З. Пам'яткознавство України: Історія і сучасність // Праці центру пам'яткознавства. - Вип. 1. - К., 1992. - С. 5 - 24; Заремба С.З. Українське пам'яткознавство: історія, теорія, сучасність / НАН України, Центр пам'яткознавства. - К.: Логос, 1995. - 448 с.; Заремба С.З. Нариси з історії українського пам'яткознавства / Центр пам'яткознавства НАН України, УТОПІК. - К.: ТОВ “Видавництво Аратта”, 2002. - 204 с.; Кот С. Термін “пам'ятка” і “пам'ятник” у пам'яткознавстві // Праці центру пам'яткознавства. - К., 1992. - Вип. 1. - С. 30 - 40; Кот С. Шукаючи втрачені клейноди у справі повернення й реституції культурних цінностей українського козацтва // Пам'ятки України: історія та культура. - 2007. - Ч. 2. - С. 87 - 111; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917 - 1941 рр. - Ч. І. 1917 р. - середина 20-х років. - К.: Вид. Інституту історії України НАН України, 1995. - 280 с.; Нестуля О. Доля церковної старовини в Україні. 1917 - 1941 рр. - Ч. 2. Кінець 20-х - 1941 рр. - К.: Вид. Інституту історії України НАН України, 1995. - 216 с.; Нестуля О.О. Стан пам'яток культового призначення в середині 30-х років у радянській Україні // Історична пам'ять: Наук. зб. - Полтава: АСМІ, 2000. - № 1 - 2. - С. 194 - 206.. Із залученням значної джерельної бази науковці розкривають проблеми охорони, вивчення та використання пам'яток в Україні після 1917 р. При цьому в контексті аналізу загальнореспубліканського пам'яткоохоронного руху висвітлюється становлення відповідних установ та осередків, діяльність державних та громадських інституцій, наукової інтелігенції та окремих осіб. Вищезазначені праці є надзвичайно цінними для дослідження обраної теми, оскільки у них фрагментарно аналізується активна позиція наукової інтелігенції та громадськості Харківщини з питань охорони та популяризації пам'яток історії та культури²⁰.

Безперечно, важливе місце в розробці проблем охорони, вивчення та збереження пам'яток культового призначення України в 1917 червні 1941 рр., питань повернення національних пам'яток історії та культури, вивезених з території держави, займають ґрунтовні публікації О.О. Нестулі. ²⁰ Заремба С.З. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури: (Іст. нарис). - К.: Логос, 1998. - 244 с.; Кот С. Витоки: з передчасів Українського товариства охорони пам'яток історії та культури // Пам'ятки України: історія та культура. - 2005. - Ч. 2. - С. 128 - 139; Нестуля О.О. Особливості пам'яткоохоронного руху в Україні 1917 - 1991 рр. та актуальні завдання збереження історико-культурної спадщини на сучасному етапі // Стратегія українського державотворення. Філософсько-політологічний та економічний аналіз. Філософія. Економіка. Політика. Освіта: Зб. наук. пр. - Київ - Полтава: “АСМІ”, 2000. - С. 147 - 160.Вищезазначені праці науковця мають першорядне значення для реферованого дослідження, оскільки в них на основі широкого кола архівних матеріалів детально висвітлюється пам'яткоохоронна робота Харківського ГУБКОПМИСу, Харківської крайової інспектури, міських, окружних та повітових комісій з охорони пам'яток, музеїв Харківщини.

На пильну увагу заслуговують збірник матеріалів “Репресоване краєзнавство (20 - 30-ті роки)” Репресоване краєзнавство (20 - 30-ті роки) / Ін-т історії України. Всеукраїнська спілка краєзнавців. Редкол.: П.Т. Тронько (голова) та ін. - К.: Рідний край, 1991. - 478 с.; серії книг “Реабілітовані історією” Реабілітовані історією. - Київ - Полтава: Рідний край, 1992. - 401 с.; Реабілітовані історією. Харківська область: Книга перша. - Ч. 1. - Київ - Харків: Оригінал, 2005. - 800 с. та “Репресоване відродження” Репресоване “відродження” / Упоряд. О.І. Сидоренко, Д.В. Табачник. - К.: Україна, 1993. - 399 с.. Ці праці підвищують ефективність дослідження, оскільки розкривають трагічну долю багатьох репресованих пам'яткознавців Харківщини, сприяють кращому розумінню тих складних ідеологічних, суспільно-політичних та економічних процесів, що впливали на діяльність пам'яткоохоронців та наукової інтелігенції взагалі, підкреслюють надзвичайно складні умови їхньої роботи.

Окреме місце в історіографії пам'яткоохоронної тематики займають дисертаційні дослідження. Останнім часом, протягом 1998 - 2007 рр., з'явилася низка дисертацій, автори яких висвітлюють пам'яткознавчі проблеми Харківщини відповідно до тематик та хронологічних меж своїх досліджень (І. Козюра Козюра І.В. Розвиток історичного краєзнавства на Полтавщині в 20 - 30-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХДУ. - Харків, 1998. - 18 с., В. Романовський Романовський В.С. Розвиток пам'яткознавства на Харківщині в ХІХ - на початку ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2007. - 19 с., О. Рябокобила Рябокобила О.О. Розвиток історичного краєзнавства на Харківщині в 20 - 30-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2000. - 21 с., Є. Ярошенко Ярошенко Є.С. Формування системи охорони культурних цінностей в Україні (ХІХ - поч. ХХ ст.): Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2004. - 18 с.).

Історіографічний аналіз свідчить про те, що, незважаючи на наявність різнобічних наукових досліджень з історії охорони, вивчення і використання історико-культурної спадщини, проблема становлення та розвитку пам'яткоохоронного руху на Харківщині в 1920-ті - червні 1941 рр., формування мережі пам'яткознавчих осередків, специфіка їх діяльності не стали темою спеціальних розвідок. Необхідним є також аналіз еволюції напрямів роботи пам'яткоохоронців в умовах постійної зміни ставлення владних інституцій до збереження культурної спадщини; репресій відомих пам'яткознавців Харківщини у 1930-ті рр., їхньої подальшої долі. Дослідженню цих питань присвячена подана робота.

У підрозділі 1.2 “Характеристика джерел, методологія та методика дослідження” схарактеризовано використані опубліковані та архівні джерела, розкрито методологічні, теоретичні засади наукового дослідження, методи його здійснення.

Джерельну базу дослідження становлять: 1) опубліковані офіційні документи вищих органів державної влади та управління, місцевих органів управління, державних, крайових, окружних та місцевих органів з охорони культурної спадщини, громадських осередків та організацій; 2) матеріали архівних установ; 3) матеріали періодичних видань; 4) документи і матеріали особистого характеру, у тому числі біографії і мемуарна література (мемуари, спогади, щоденники, епістолярна спадщина безпосередніх учасників та свідків пам'яткоохоронного руху).

Зокрема, опрацьовано збірки законів та нормативних актів з питань релігії і церкви, опубліковані в 1920-ті рр. Гидулянов П.В. Церковь и государство по законодательству Р.С.Ф.С.Р. Сборник узаконений и распоряжений с разъяснениями V отдела НКЮ / Под ред. П.А. Красикова. - М.: Наркомюст, 1923. - 100 с.; Гидулянов П.В. Отделение церкви от Государства. Полный сборник декретов Р.С.Ф.С.Р. и СССР, инструкций, циркуляров и т.д. с разъяснениями V отд. Н.К.Ю. Р.С.Ф.С.Р. / Под ред. П.А. Красикова. - Изд. 2-е доп. (по окт. 1924 г.). - М.: НКЮ, 1924. - 404 с.; Сборник циркуляров Н.К.Ю. по ликвидационному отделу и отчетов ликвидотдела по отделению церкви от государства. - Харьков, 1921. - № 2 - 4. - 112 с.; збірники документів про відповідну політику КПРС і радянського уряду, оприлюднені в 1960 - 1970-ті рр. Законодавство про релігійні культи. - К.: Б. в., 1973. - 186 с.; КПРС і Радянська держава про релігію та атеїстичну пропаганду: Зб. док. і матер. - К.: Держполітвидав УРСР, 1962. - 184 с.; Законодавство про пам'ятки історії та культури. - К.: Наукова думка, 1970. - 320 с..

Під час дослідження широко використано матеріали збірників документів “Законодавство про пам'ятники історії та культури”, “Культурное строительство в СССР. 1917 - 1927. Документы и материалы”, “Охрана памятников истории и культуры: Сборник документов” Законодавство про пам'ятники історії та культури (Збірник нормативних актів) / За ред. О.Н. Якименка. - К.: Політвидав України, 1970. - 464 с.; Культурное строительство в СССР. 1917 - 1927. Документы и материалы. М.: Наука, 1989. - 467 с.; Охрана памятников истории и культуры: Сборник документов. - М.: Советская Россия, 1973. - 192 с., які надали можливість простежити етапи становлення й розвитку законодавства УСРР в галузі збереження культурної спадщини.

Значний інтерес викликають збірники документів “Охорона пам'яток культури в Україні (1917 1920 рр.)”, “Охорона історико-культурної спадщини України на сучасному етапі: Концептуальна розробка”, “Історико-культурна спадщина України (ХІХ поч. ХХ ст.)” Нестуля О.О., Рудий Г.Я. Охорона пам'яток культури в Україні (1917 1920 рр.). К., 2001. - 193 с.; Історико-культурна спадщина України (ХІХ поч. ХХ ст.): Збірник документів і матеріалів / Упорядник: Т.Ф. Григор'єва. К.: Рідний край, 1995. - 327 с.. Наведені матеріали дозволяють простежити загальну ситуацію з проблеми охорони пам'яток в УСРР, процес створення нормативних актів та концептуальних засад пам'яткознавства.

До другої групи джерел належать матеріали архівних установ. Найважливішу тематичну інформацію містять фонди ЦДАВО України. У них зосереджені законодавчі акти та нормативні документи ВУЦВКу і РНК УСРР щодо збереження культурної спадщини окремих регіонів України. Зокрема, матеріали фонду Народного комісаріату освіти (Ф.Р - 166) мають велике науково-історичне й довідкове значення у висвітленні питань розвитку пам'яткоохоронної справи на Харківщині у 1920-ті - червні 1941 рр. 12 описів цього фонду вміщують протоколи засідань, постанови з'їздів, резолюції, законодавчі положення, звіти й кошториси провідних пам'яткоохоронних установ УСРР 1920-х рр. ВУАКу, ВУАНу, Крайових інспектур з охорони пам'яток, УКОПК, ВУКОПМИСу, Харківського ГУБКОПМИСу, окружних та повітових КОПМИСів, музеїв краю. Їх вивчення й аналіз дозволяють простежити процес становлення, розвитку та занепаду регіонального пам'яткоохоронного руху в 20 - 30-ті рр. ХХ ст.

Значний комплекс документів, присвячених подіям 30-х - початку 40-х рр. ХХ ст., знаходиться у фонді ВУЦВК (Ф.Р - 1). Постанови Уряду, доповідні записки, листи, а також постанови Ради НКО УРСР дозволяють простежити остаточний занепад пам'яткоохоронної справи наприкінці 1930-х рр. Крім цього, протоколи засідань ВУЦВКу містять низку важливих постанов, що характеризують тогочасне ставлення радянського уряду до культових пам'яток.

Велике значення для дослідження мають фонди Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України. Тут знаходиться особистий 278-й фонд видатного пам'яткоохоронця Харківщини - С.А. Таранушенка. Відповідно 6285 одиниць зберігання цього фонду висвітлюють колосальні масштаби діяльності мистецтвознавця на відповідальних посадах завідувача республіканського Музею українського мистецтва в Харкові (1920 - 1933 рр.), завідувача архітектурно-монументальної секції Харківського ГУБКОПМИСу (1920 - 1922 рр.); голови комісії з вивчення української архітектури ВУКОПМИСу (1920 - 1922 рр.); Харківського крайового інспектора охорони пам'яток матеріальної культури (1926 - 1931 рр.).

Проаналізувати напрями діяльності місцевих державних органів влади й громадських пам'яткоохоронних осередків дозволяють фонди Державного архіву Харківської області (ДАХО). Так, матеріали фонду Харківського окрвиконкому (Ф.Р - 845) відображають діяльність установи в 20-ті рр. ХХ ст., уміщують цінні документи з історії охорони культурної спадщини Харківщини.

У фонді Харківського міськвиконкому (Ф.Р - 408) зберігаються важливі для розкриття теми дисертаційного дослідження документи рівня міської влади (протоколи, витяги з протоколів, довідки, листи, доповідні звіти, списки церков міста станом на 1932 р., акти про закриття молитовних будівель, знищення церков міста, довідки про відречення священиків від свого звання).

Матеріали про вилучення церковного майна, арешти священиків у 1920 р., передачу церковних і монастирських будівель радянській владі в Харкові сконцентровано у Ф.Р - 230 (Харківське Єпархіальне управління).

Із фонду Харківського губвиконкому (Ф.Р - 203) використано протоколи засідань Губернської комісії з вилучення та утилізації непотрібних архівних матеріалів та акти Харківської губернської комісії щодо вилучення церковних цінностей на користь фонду допомоги голодуючим, які дозволяють скласти уявлення про масштаби втрат культурної спадщини регіону.

Діяльності Вовчанського повітового комітету охорони пам'яток мистецтва, старовини й природи (1920 - 1921 рр.) присвячений невеликий Ф.Р - 4129. Аналіз “Положення” та “Інструкції про діяльність Вовчанського повітового комітету”, листування, щомісячних звітів, планів діяльності комітету, особового складу та кошторису витрат надає ґрунтовну інформацію про організацію та напрями діяльності громадського осередку.

Матеріали, що розповідають про історію становлення та розвитку п'яти секцій Харківського ГУБКОПМИСу, сконцентровані в однойменному фонді Р - 4365 (1919 - 1922 рр.). Інтерес викликають документи, які містять інформацію про структуру та напрями діяльності комітету. Інформація з цього фонду дає уявлення про місце і роль громадських, наукових і культурних діячів, висококваліфікованих фахівців і аматорів, залучених до співпраці в усіх секціях ГУБКОПМИСу.

Опрацьовані матеріали фонду Відділу народної освіти Харківського губвиконкому (Ф.Р - 820) містять доповіді музейних працівників про охорону пам'яток на Харківщині, стан музеїв, звіти про проведення археологічних досліджень у межах губернії, організацію музейної та екскурсійної роботи, листування з місцевими виконавчими комітетами й культурно-освітніми закладами про виявлення, облік і збереження архівних матеріалів протягом 1919 - 1924 рр. Ці свідчення надають можливість усебічно проаналізувати складний процес створення музеїв та становлення їх пам'яткоохоронних функцій у досліджуваний період.

Окремо слід виділити фонд кримінальних справ репресованих громадян міста Харкова та Харківської області Харківського обласного управління СБУ (Ф.Р - 6452), у якому зосереджено особові та кримінальні справи видатних пам'яткоохоронців, музеєзнавців, краєзнавців, науковців та представників творчої інтелігенції Харківщини. Низка документів розкриває трагічні долі В.О. Бабенка, К.А. Бєрладіної, Д.П. Гордєєва, В.В. Дубровського, П.М. Жолтовського, В.М. Зуммера, О.А. Нікольської, О.Ц. Поплавського, С.А. Таранушенка, К.Г. Черв'яка та інших репресованих пам'яткознавців.

Враховуючи, що пам'ятки Полтавщини та Сумщини перебували під контролем Харківського крайового інспектора, досліджено окремі фонди ДАПО (Ф.Р - 363: Полтавський окружний виконавчий комітет; Ф.Р - 2068: Лубенський окружний виконком) та ДАСО (Ф.Р - 4563: Окружна інспектура народної освіти Конотопського окрвиконкому; Ф. 4653: Конотопський окружний виконавчий комітет; Ф.Р - 5601: Інспектура народної освіти виконкому Роменської окружної ради). Ці фонди містять матеріали листування місцевих державних установ з Харківським крайовим інспектором, обов'язкові постанови і є ґрунтовним додатковим матеріалом з історії заснування та становлення пам'яткоохоронних державних та громадських установ.

Також було використано науково-допоміжні фонди Харківського історичного музею. Усього при підготовці дисертації опрацьовано 130 одиниць архівного зберігання з 22-х фондів архівних установ України.

Важливим джерелом для висвітлення діяльності пам'яткоохоронців є регіональні та центральні періодичні видання, такі як “Бюлетень Комісії краєзнавства ВУАН”, “Бюлетень Народного Комісаріату освіти”, “Бюлетень Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди”, “Зодчество”, “Краєзнавство”; “Краеведение”; “Науковий збірник науково-дослідчої кафедри історії України ім. Д.І. Багалія”; “Советское краеведение”, “Україна”, “Хроніка археології та мистецтва”, “Червоний шлях”; газети “Комуніст”, “Робітнича газета”, “Пролетарська правда”, “Харьковский пролетарий”.

Четверта група джерел дослідження представлена спогадами свідків тогочасних подій та репресованих представників наукової інтелігенції, що значно доповнюють загальну картину громадського руху зі збереження культурної спадщини, нищення його представників тоталітарним режимом Дражевська Л. Совєтський терор проти української інтеліґенції в 1930-х роках (Очима очевидця) // Український засів. - Харків, 1993. - Ч. 5. - С. 78 - 82; Єфремов С. Щоденники: 1923 - 1929. - К.: ЗАТ “Газета “Рада”, 1997. - 834 с.; Костюк Г. Зустрічі і прощання: Спогади. - Едмонтон: Канадський ін-т українських студій, 1987. - 743 с.; Семененко О.П. Харків, Харків…- Харків: Нью-Йорк / Березіль. - М.Р. Kots, 1992. - 158 с.; Хвильовий М.Г. Твори: У 2 т. - Т. 2: Повість. Оповідання. Незакінчені твори. Нариси. Памфлети. Листи / Упоряд. М.Г. Жулинського, П.І. Майдаченка. - К.: Дніпро, 1990. - 925 с..

Таким чином, аналіз джерельної бази свідчить, що вона є достатньою для достовірного й усебічного розкриття обраної проблеми.

Другий розділ дисертації - “Організація, розвиток та діяльність державних пам'яткоохоронних установ” - розкриває становлення та роботу владних структур у зазначеній галузі.

У підрозділі 2.1 “Передумови створення. Формування законодавчої бази” аналізуються пам'яткоохоронні заходи у часи діяльності Центральної Ради, Гетьманату і Директорії, які заклали фундамент для відродження та відносно швидкого становлення державних пам'яткоохоронних установ та громадського руху зі збереження пам'яток у повоєнний час. Крім цього, розкриваються позитивні зміни у законодавстві УСРР протягом 1920-х рр.

Установлено, що важливою умовою відродження пам'яткоохоронного руху на Харківщині у першій половині 1920-х рр. стало налагодження дієвої системи законодавчих актів та нормативних документів зі збереження культурної спадщини. Їх поява значно посилила контроль за станом охорони, наукового вивчення та використання пам'яток історії та культури в регіоні.

У підрозділі 2.2 “Утворення, структура, фінанси” розглядається становлення та розвиток державних інституцій зі збереження культурної спадщини Харківщини (ВУКОПМИСу, ГУБКОПМИСу, Крайової інспектури з охорони пам'яток матеріальної культури, УКОПК, Республіканського комітету охорони та збереження історико-культурних, архітектурних і археологічних пам'ятників УРСР), розкривається структурна підпорядкованість установ, особливості їхнього фінансування.

Доведено, що в цілому на “хвилі” політики українізації 1920-ті рр. були сприятливими для відродження та розвитку пам'яткоохоронних інституцій на Харківщині, і це засвідчила їх динамічно зростаюча кількість. Але уже наприкінці 1920-х рр. розпочинається кардинальний спад зацікавленості радянського уряду у збереженні культурної спадщини. До середини 30-х рр. ХХ ст. тоталітарний режим штучно ліквідував майже всі пам'яткоохоронні установи та осередки регіону за винятком УКОПК (ліквідований у 1937 р.).

У підрозділі 2.3. “Розбудова музейної мережі. Роль музеїв у збереженні культурної спадщини” проаналізовано процес формування мережі музеїв. Розкривається становлення та пам'яткоохоронна діяльність провідних музейних установ Харківщини протягом 1920-х - початку 1930-х рр.: Музею українського мистецтва, Етнографічного музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди, Харківського історично-археологічного музею, Вовчанського культурно-історичного музею, Ізюмського окружного та місцевого Володимирського (Наталіївського) музею.

З'ясовано, що завдяки ентузіазму музеєзнавців, їх активному співробітництву з державними пам'яткоохоронними органами та місцевими громадськими осередками, здійснювалося масштабне виявлення, дослідження та збереження археологічних пам'яток, використання архітектурних та історичних об'єктів культурної спадщини. Але на початку 1930-х рр. музейні установи поступово перетворюються на ідеологічні центри радянської влади, облишаючи пам'яткоохоронний напрям діяльності.

У третьому розділі “Внесок громадськості у справу збереження та вивчення пам'яток” подано оцінку участі громадськості у становленні та розвитку пам'яткознавчого руху.

У підрозділі 3.1 “Заснування та діяльність громадських пам'яткоохоронних об'єднань” аналізується становлення та робота таких громадських осередків: Всеукраїнського товариства з охорони пам'яток старовини й мистецтва, Вовчанського, Куп'янського, Старосалтівського та Великобурлуцького повітових комітетів охорони пам'яток мистецтва, старовини й природи; Вільшанського осередку “Краєзнавство”; громадських районних інспектур у справах охорони пам'яток при Окружній комісії.

Підкреслюється, що ініціатива членів громадських осередків, залучення до свого кола фахівців, представників наукової і творчої інтелігенції в основному дозволяли втілювати в життя заплановані заходи з охорони пам'яток.

У підрозділі 3.2 “Співробітництво громадськості з державними установами” проаналізовано чинники, які сприяли активній позиції громадськості стосовно пам'яток, ідеї щодо їхнього збереження та вивчення. Наголошується на тому, що громадська позиція наукової інтелігенції та свідомого місцевого населення з питань охорони та збереження об'єктів культурної спадщини, їх ентузіазм та співробітництво з державними пам'яткоохоронними інституціями, ініціатива заснування громадських осередків та товариств відповідної спрямованості свідчать про сформований громадський пам'яткоохоронний рух на Харківщині у зазначений період.

У четвертому розділі “Розгром тоталітарною системою пам'яткоохоронного руху в 30-ті рр. ХХ ст.” схарактеризовано етап занепаду пам'яткоохоронної справи на Харківщині, ліквідації установ відповідної спрямованості.