4.1. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці...................................................................................................................

4.2. Техніка безпеки при проведенні геодезичних робіт …………......................

Висновки....................................................................................................................

Додатки ......................................................................................................................

Додаток 1. Схема вихідних пунктів державної геодезичної мережі для створення планово-висотної мережі згущення на м.Луцьк……………………

Додаток 2. Схема пунктів планово-висотної мережі згущення на м. Луцьк………………………………………………………………………………

Додаток 3. Технічний звіт по топографо-геодезичних роботах на заданому об'єкті…………………………………..……………………….…………………

Додаток 4. Картограма виконаних топографо-геодезичних робіт.……………

Додаток 5. Викопіювання з чергового кадастрового плану м. Луцька………………………………………………………………………………

ВСТУП

Актуальність роботи. Перехід України до ринкової економіки, різноманітних форм власності на землю та платного характеру її використання різко підвищує значення містобудівних документів як однієї з найважливіших ланок у механізмі регулювання земельних відносин у місті, узгодження приватних і громадських інтересів. Законом України "Про основи містобудування" передбачено створення містобудівного кадастру населених пунктів України.

Містобудівний кадастр - це впорядкована сукупність інформації про правовий, господарський і екологічний стан об'єктів і явищ міського середовища у часі і просторі для забезпечення розвитку і функціонування міста.

Топографо-геодезична інформація є зв'язуючою основою кадастрової інформації, яка знаходиться в базах даних. Від точності, достовірності, зручності і наочності сприйняття, доступності картографо-геодезичних матеріалів залежить стан містобудівного кадастру, що в свою чергу впливає на ефективне управління і перспективне планування розвитку міста.

Мета роботи. Метою даної роботи є аналіз та оцінка стану геодезичних мереж для забезпечення потреб містобудівного кадастру.(на прикладі м.Луцька).

Мета роботи визначає наступні завдання:

1. Опрацювати теоритичні основи містобудівного кадастру.

2. Проаналізувати інформаційну базу.

3. З'ясувати методи побудови геодезичних мереж в Україні.

4. Вияснити економічні аспекти та організацію робіт.

5. Розглянути техніку безпеки при проведенні геодезичних робіт.

6. Визначити геодезичне забезпечення м.Луцька для потреб містобудівного кадастру

7. Здійснити на практиці топографо-геодезичні вишукування на заданому об'єкті .

Об'єктом дослідження є містобудівний кадастр м. Луцьк.

Предметом дослідження є геодезичне забезпечення м.Луцька для потреб містобудівного кадастру.

Робоча гіпотеза. В сучасних умовах надзвичайно динамічного середовища інформація відіграє все більш важливу роль. Інформація перетворюється на стратегічний ресурс. Містобудівний кадастр населених пунктів (надалі - містобудівний кадастр) - це система даних про населені пункти, їхні функціональні зони, окремі території та земельні ділянки, будинки й споруди, соціальну, інженерну і транспортну інфраструктуру, екологічні та інженерно-геологічні умови. Основне завдання містобудівного кадастру - накопичення, обробка і видача інформації для виконання різноманітних виробничих завдань різними організаціями, службами й установами міста. І якість цієї інформації головним чином залежить від якості топографо- геодезичних вишукувань.

У даному дипломному проекті ми проведено всебічний аналіз геодезичних мереж в Україні, методи і вимоги щодо їх побудови та проведемо оцінку геодезичного забезпечення м. Луцька для потреб містобудівного кадастру.

Розділ 1. Містобудівний кадастр

1.1. Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру

Законом України "Про основи містобудування" передбачено створення містобудівного кадастру населених пунктів України, який міститиме систему даних про належність території до відповідних функціональних зон, їх сучасне і перспективне призначення, екологічну, інженерно-геологічну ситуації, стан забудови й інженерного забезпечення, характеристику будинків і споруд на землях усіх форм власності і призначений для забезпечення в установленому порядку суб'єктів містобудування необхідною інформацією. Містобудівний кадастр - це автоматизована інформаційна система, яка містить дані про міські території, об'єкти міського середовища.

Основне завдання містобудівного кадастру - накопичення, обробка і видача інформації для:

- розробки генерального плану міста;

- управління і перспективного планування розвитку міста та його окремих районів;

- проектування об'єктів промислового і цивільного призначення на території міста;

- експлуатації об'єктів міського господарства (включаючи інженерні мережі), визначення обсягів і строків їх реконструкції;

- вдосконалення обліку та раціонального використання об'єктів нерухомості і природних ресурсів;

- вирішення завдань оподаткування, введення нормативної плати за користування природними ресурсами і санкцій за забруднення навколишнього середовища, нераціональне землекористування;

- виконання виробничих завдань різними організаціями, службами й установами міста;

- забезпечення вихідною інформацією галузевих автоматизованих систем;

- виконання завдань земельної реформи, відведення земельних ділянок, землевпорядкування, охорони прав землекористувачів, орендарів і землевласників;

- проведення природоохоронних заходів.

Містобудівний кадастр формується на базі спеціальної кадастрової інформації і включає в себе відомості про просторове положення міських територій та об'єктів, розміщених на земній поверхні, над і під нею; про явища і процеси, які відбуваються в місті; економічний і правовий стан цих територій та об'єктів, їх природні, господарські, якісні й кількісні характеристики та інші відомості, необхідні для управління областю, районом і містом, а також для забезпечення нормального функціонування міських організацій, підприємств і установ. При цьому кадастрова інформація повинна відповідати наступним вимогам:

- обов'язкова територіальна прив'язка даних, яка дозволяє проводити необхідний аналіз і синтез інформації в різних територіальних розрізах;

- необхідний ступінь дискретності й узагальнення даних, які дозволяють забезпечити їх багаторазове і багатоцільове використання;

- комплексність, повнота і вибірковий характер даних, як відображення конкретних завдань управління містобудівельним розвитком, які вирішуються в даний момент у даному місті;

- оперативність інформації;

- достовірність і точність, узагальнення й однорідність даних.

Місто - це великий населений пункт, який представляє собою певний, відмінний від села, тип соціально-економічної організації суспільства. Місту притаманна специфічна демографічна, професійна й організаційна структура поняття міста невіддільне від поняття територіального розподілу праці.

У структурі міст, як правило, виділяють особливі міські зони: центр, житлову, промислову та ін. У сучасних містах можна виділити функціональні вузли, які об'єднують працю, побут і відпочинок жителів.

Для міста характерна підвищена густота населення і компактність забудови. Віднесення населеного пункту до категорії міста оформляється в певному порядку і супроводжується встановленням його міської межі і міських земель.

Міські землі - це територія, яка є базою для житлового, культурно-побутового, промислового та іншого будівництва, а також для розміщення шляхів сполучення. При цьому під територією міста розуміють всі землі, які знаходяться в рамках межі міста. Остання виконує дві функції: по-перше, вона є границею, яка відділяє землі міста від інших категорій земель, по-друге, виконує роль адміністративної границі міста, тобто виконує ті ж функції, що й межа району, області тощо. Встановлення межі міста (основою чого служать рішення відповідного державного органу про визнання населеного пункту містом) має істотне юридичне значення, оскільки з цього моменту на даній території починає діяти правовий режим міських земель.

В Україні виділяють наступні категорії міст: районного, обласного і республіканського підпорядкування. До міст районного підпорядкування відносять населені пункти, які мають промислове і культурне значення, з числом жителів не менше 12 тис. і не більше 50 тис. Категорію міст обласного під­порядкування складають крупні культурні і політичні центри, які мають промислове значення. Населення цих міст повинно перевищувати 50 тис.чол.

Відповідно до функціональних особливостей міських зон, земельні ділянки у складі міських територій можуть використовуватися для різних цілей: розміщення житлових, адміністративних, торговельних, промислових будівель і споруд, проїздів, вулиць, майданів, парків, залізничних шляхів, організації сільськогосподарського виробництва тощо.

При всій різноманітності використання міських територій загальним для них є обслуговування потреб міста. Водночас відмінності у характері використання земельних ділянок, які входять у склад міських земель, накладають відбиток на їх правовий режим, а отже, й на зміст містобудівного кадастру. Відповідно до особливостей правового режиму міських земель виділяють їх різновидності.

Землі, які фактично забудовані або призначені під забудову згідно з планом розвитку міста і використання його земель, надаються в користування (оренду) підприємствам, організаціям, відомствам, кооперативам і громадянам для громадського, індивідуального будівництва. Ці землі складають найважливішу частину міських земель. На них, по суті, розміщується саме місто, тобто житлові, адміністративні, промислові та інші будівлі і споруди.

1.2 Сфера містобудівної діяльності

Перехід до ринкової економіки, різноманітних форм власності на землю та платного характеру її використання різко підвищує значення містобудівних документів як однієї з найважливіших ланок у механізмі регулювання земельних відносин у місті, узгодження приватних і громадських інтересів.

Необхідність формування міської території як системи з великою кількістю ділянок і споруд на відносно обмеженому просторі завжди супроводжується виникненням найрізноманітніших ситуацій, на розв'язання яких спрямована містобудівна діяльність. Загальна сутність проблемних ситуацій - схрещення інтересів різних землекористувачів, їх містобудівне вирішення - це або узгодження інтересів за рахунок створення інтегрованих планувальних структур, або вибір взасмовиключних можливостей використання території, тобто створення монофункціональних планувальних структур.

Таким чином, містобудівне регулювання земельних відносин - це, перш за все, дотримання раціональної планувальної організації території та узгодженого взаємного розміщення виробничих комплексів, житлових районів, громадських центрів, зон масового відпочинку та інших об'єктів.

Шляхом раціональної планувальної організації території, узгодженого взаємного розміщення об'єктів будівництва формуються умови для праці, побуту й відпочинку населення, організації виробництва, збереження і поліпшення навколишнього середовища. Містобудівні методи регулювання діють у всьому світі, незалежно від суспільного ладу, природних, соціальних та економічних процесів.

Завдання містобудування - це планувальна організація території. Тому містобудування часто називають ще плануванням населених пунктів, чи районним і міським плануванням.

Першим законом, що підсумував загальні положення планування і забудови міст, був англійський закон 1909 року, який увінчав собою всю систему європейських законодавчих актів, що були введені в дію починаючи з 40-х років XIX століття. Відповідно до цього закону, складання генеральних планів міст зосереджувалося в міських радах і ставилося під контроль міністерства внутрішніх справ. Водночас закон надавав можливість організаціям і приватним особам спостерігати за виконанням проектів планування.

Особливо важливим положенням закону було право примусової купівлі землі для реконструкції та розширення міст. Муніципальна влада одержала можливість виконувати планування на всій території міста, незалежно від майнових прав на землю, а якщо проект передбачав розширення міста, то включати і сільськогосподарські угіддя, розташовані за міською межею. Не підлягали відчуженню тільки землі загального користування (вулиці, площі, сади, місця розташування пам'яток архітектури та мистецтва, а також королівські парки).

Законом було встановлено порядок оцінки землі і вжито заходів проти спекуляції земельними ділянками; території, що передбачалися під проїзд, місто одержувало тепер у приватних землевласників безкоштовно. Для реалізації проектів планування місту дозволялося випускати позики на термін до 80 років.

Таким чином, закон 1909 року запровадив у містобудуванні надійну економічну та правову платформу.

Подібні закони були прийняті майже в усіх країнах світу.

Головним документом, що регламентує містобудівну діяльність в нашій країні, є Закон України "Про основи містобудування", прийнятий Верховною Радою у листопаді 1992 року.

Містобудівна діяльність містить значні за обсягом розділи теоретичних обґрунтувань, що зріднює її за характером з науковою діяльністю. Як галузь наукового знання, містобудування досліджує закономірності формування та функціонування територіальних систем різного ієрархічного рівня, розробляє принципи і критерії прийняття проектних рішень у вигляді:

- правил і норм проектування;

- стереотипних елементів містобудівних рішень;

- технологій (процедур) і методичних розробок окремих проектних завдань;

- моделей-концепцій перспективного розвитку територіальних систем.

Головними напрямками містобудівної діяльності є:

1) розробка і реалізація містобудівної документації;

2) визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для містобудівних потреб;

3) розміщення будівництва житлово-цивільних, виробничих та інших об'єктів, формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів, зон відпочинку та оздоровлення населення;

4) створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури території та населених пунктів;

5) захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу техногенних і соціально-побутових чинників, небезпечних природних явищ;

6) збереження пам'яток архітектури і містобудування, історичного середовища, природного ландшафту.

Таким чином, у системі управління розвитком міста за прийняття і здійснення містобудівних рішень відповідальні три сфери:

а) прогнозування, в якій готується народногосподарська концепція розвитку міста;

б) проектування, завдання якої полягає у визначенні конструктивного шляху розвитку і засобів його реалізації;

в) будівництва, в якій здійснюється реалізація містобудівних рішень.

Оперативне керівництво містобудівною діяльністю покладається на місцеві органи влади, в яких створюється відповідна служба головного архітектора міста. Ця служба координує весь містобудівний процес:

- організацію і здійснення містобудівних проектів;

- готує рішення про відведення земельних ділянок для будівництва;

- здійснює контроль за будівництвом та здачею об'єктів в експлуатацію.

Таким чином, зміст містобудівного проектування розкривається через систему дій щодо підготовки, прийняття та реалізації проектних рішень, які спрямовані на одержання комплексу ефектів:

- соціального, який досягається за рахунок раціонального розміщення виробничих сил і розселення;

- екологічного, спрямованого на поліпшення і збереження природних ландшафтів, раціональне використання ресурсів, оздоровлення середовища;

- естетичного, що виникає завдяки поліпшенню архітектурно-художньої виразності міста та його окремих ансамблів.

1.3. Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

За останні роки помітно зріс інтерес до регулювання земельних відносин у містах, де активно відбувається процес приватизації землі, за рахунок чого місцеві бюджети поповнюються коштами від плати за землю. При цьому слід підкреслити, що надходження до місцевих і державного бюджетів від плати за землі населених пунктів удвічі більші, ніж від земель сільськогосподарського призначення, які займають майже у вісім разів більшу площу в земельному фонді країни.

До земель міст нині спрямована особлива увага й тому, що тут проживає більша частина населення країни, яке в ході приватизаційних процесів стає щораз більше причетним до землі. Тому з боку міських земельних органів нині спостерігається посилений інтерес до складання планів земельно-господарського устрою території населених пунктів.

Особливу увагу необхідно приділяти проблемам оптимізації і раціонального використання природних ресурсів у місцях проживання людей - в населених пунктах. Адже на порівняно невеликій площі, всього 6918 тисяч гектарів, або 11,9 відсотка від земельного фонду країни, зосереджене все населення нашої держави, а також розміщена основна маса капіталовкладень (виробничі, адміністративні, культурно-побутові підприємства, організації й установи).

Особливістю цільового призначення цих земель є забезпечення різноманітних потреб суб'єктів земельних відносин населених пунктів. Багатогранність земель населених пунктів вимагає й належного правового режиму регулювання земельних відносин, особливо в період їх реформування та введення різних форм власності на землю. Сьогодні відсутня нормативна база щодо визначення оптимального співвідношення розвитку промислової і комунальної галузей, садибної і багатоповерхової забудови при максимальному збереженні земель, придатних для сільськогосподарського використання, зокрема сільськогосподарських угідь. Адже курс на садибний тип забудови, особливо в містах обласного підпорядкування та промислових центрах, вимагає великої кількості земель, а також коштів на відповідне впорядкування території і будівництво інженерних мереж. Використання земельних ресурсів населених пунктів вимагає детального вивчення й аналізу їх наявності з метою створення умов для найбільш повного задоволення потреб населення, яке там проживає.

Активний процес формування земель населених пунктів, особливо міст, пов'язаний з приватизацією землі, справлянням плати за землю, зумовив потребу у глибокому вивченні землевпорядниками закономірностей розвитку міст, містобудівних обмежень, планування та будівництва муніципальних об'єктів. У результаті цього виникла потреба складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, хоч, на нашу думку, цей вид землевпорядних робіт необхідно розглядати як проект землевпорядкування населеного пункту. По-перше, за своїм змістом ця розробка є проектом і базується на матеріалах генерального плану населеного пункту. По-друге, в населеному пункті, особливо в місті, немає господарств, а є власники землі і землекористувачі, тому впорядкуванню підлягає територія міста. По-третє, устрій (в тому числі земельний) - це фактичний стан організації території. В даному випадку мова йде про впорядкування території.

Землі, які прибудуть у приватну власність, використовуватимуться найбільш ефективно. Необхідно забезпечити стабільність і гарантований захист прав на землю, а також можливість її передачі іншим особам та використання відповідно до законодавства.

Раціонального використання та регульованого продажу й оренди, крім земель приватної власності, потребують землі державної і комунальної власності, де необхідно враховувати державні та громадські інтереси.

Придбати вільну від забудови землю для підприємницької діяльності надзвичайно складно, практично неможливо - лише після купівлі об'єкта нерухомості можна приватизувати земельну ділянку. В Україні ще відсутня чітка система реєстрації прав на нерухомість, у тому числі й на землю, а також немає чітких прозорих правил і гарантій щодо землекористування. Не сформовані ринкові основи визначення вартості земель, а також порядок застави земель під кредити банків, не визначені правові засади здійснення трансакцій із землею.

Під час приватизації земель головне завдання полягає в тому, щоб була досягнута гармонія щодо забезпечення їх раціонального використання, захисту прав власників, урахування державних і суспільних інтересів. Формування та державне регулювання ринку землі в населених пунктах передбачає:

- аналіз та оцінку правового середовища приватизації та купівлі-продажу землі в населених пунктах;

- вивчення існуючих механізмів набуття і реалізації прав власності на землю, узагальнення досвіду приватизації та купівлі-продажу земельних ділянок за останні роки;

- визначення ролі держави та місцевого самоврядування у формуванні та регулюванні ринку землі;

- врахування світового досвіду державного регулювання ринку землі.

На цій підставі передбачається визначити основні проблеми формування ринку землі в населених пунктах і головні напрямки державної політики щодо:

- гарантування прав власників землі;

- узгодження державних і приватних інтересів при здійсненні земельних відносин;

- нормативно-правового та економічного регулювання ринку землі;

- формування земельно-ринкової інфраструктури;

- організації фінансового механізму функціонування ринку землі;

-забезпечення соціальних пріоритетів у сфері міського землекористування.

Впровадження цього механізму в умовах ринкової економіки забезпечить більш сприятливі умови для формування ринку землі та нерухомості.

Законодавче забезпечення регулювання ринку землі, удосконалення нормативної бази у сфері містобудування на державному та місцевому рівнях створять умови для ефективного використання земель, стимулювання підприємницької діяльності, заохочення інвестицій у розбудову та благоустрій міст і сіл у ринкових умовах.

1.4. Інформаційна система містобудівного кадастру

Система кадастру містить відомості про земельний фонд, яким користуються фізичні та юридичні особи в містах та сільській місцевості, дані про самих землекористувачів, вартість та природно-технічні показники ділянок і ґрунтів, ціни та податки на землю, екологічні характеристики різних районів, картографічну та геодезичну інформацію, а також інші відомості, які необхідні органам виконавчої влади.

Система кадастру регулює:

- правовий режим земель, включаючи питання власності на надра та експлуатацію природних ресурсів;

- права і обов'язки землевласників, землекористувачів, орендарів;

- основні принципи податкової політики;

- контроль за використанням та охороною земель і навколишнього середовища;

- бюджетні питання.

Складовою частиною робіт щодо створення та впровадження земельного й містобудівного кадастрів є інвентаризація земель, основною метою якої є впорядкування даних про правовий, господарський та економічний стан земель і об'єктів містобудівної ситуації для достовірного їх обліку. Ці роботи виконуються за допомогою програмних комплексів, які забезпечують:

- автоматизовану обробку результатів польових робіт з врівноваження, планово-висотного обґрунтування;

- визначення координат;

- автоматичне формування контурів ділянок та угідь землекористування;

-автоматичне формування звітних матеріалів (текстово-титульний аркуш, реестр, заголовок, координати контурів ділянок та угідь, графічних - план встановлення меж ділянок та угідь землекористування, звітний план території, схема геодезичного обгрунтування, схема прив'язки кутів повороту меж земельних ділянок).

Основою програмних комплексів є використання математичних методів обробки даних геодезичного обгрунтування, топографічних знімань та оперативне оновлення існуючих картографічних матеріалів. Обчислення площ контурів супроводжується оцінкою їх точності, виконаною за середніми квадратичними похибками положення точок, отриманих автоматично в результаті обробки геодезичних мереж та топографічних знімань. Системи підтримують різні класи точності проведення топографо-геодезичних робіт.

У результаті обробки вихідних даних програми формуються плани земельних ділянок, які характеризуються точно прорахованими відповідними значеннями параметрів і площ. Векторний шар земельних ділянок становить підоснову містобудівного кадастру конкретного населеного пункту, на який в подальшому наносяться інші кадастрові або топооб'єкти. Роботи з інвентаризації земель виконують згідно з "Керівним технічним матеріалом з інвентаризації земель населених пунктів". Отримана інформація про земельні ділянки є базою для видачі державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування (володіння) землею. Дані про земельні ділянки становлять підоснову містобудівного кадастру конкретного населеного пункту.

Сучасні комп'ютерні технології дають можливість отримувати цифрові карти, незалежно від масштабу вихідних картографічних матеріалів. При формуванні цифрової карти території використовуються високоточні алгоритми шифрування, які забезпечують врахування можливої деформації та стику пластикових або паперових вихідних даних картографічних носіїв. Якість цифрової карти забезпечується використанням растроскануючих технологій, в яких відсутній суб'єктивний чинник, пов'язаний з ергономічними характеристиками технічного забезпечення та з фізичними можливостями людини (як при роботі з дигітайзером).

За бажанням користувача формується цифрова карта з будь-якою кількістю шарів топографічних об'єктів, що розташовані на території будь-якої площі та конфігурації.

Отримана цифрова карта є основою картографічного аспекту геоінфор-маційної системи (ГІС).

Передбачається така схема створення банку даних містобудівного кадастру:

1. Схема міста (М 1:10000, 1:25000, 1:50000);

2. Схеми кварталу (М 1:2000, 1:5000, 1:10000);

3. Земельні ділянки (М 1:500, 1:1000, 1:2000).

Банк даних:

1. Загальна площа ділянки:

а) під городом;

б) під садом;

в) під двором;

г) під житловими будівлями; г) під нежитловими будівлями;

2. Форми користування землею:

а) у приватній власності;

б) у колективній власності;

в) у державній власності;

г) оренда;

3. Норма площі землі для власності (користування):

а) скільки за нормою:

б) фактично;

в) скільки у постійному користуванні;

г) скільки у тимчасовому користуванні;

4. Оцінка власності (нерухомості):

а) вартість будівель;

б) вартість споруд;

в) вартість землі;

г) вартість комунікацій (каналізація, телефон, телебачення, газопостачання, водогін, вулична мережа).

5. Розташування об'єкта:

а) від центру міста;

б) від залізничного вокзалу;

в) від автостанції;

г) від аеропорту

д) кліматичний пояс (тип грунтів);

е) ступінь забрудненості навколишнього середовища;

є) наявність річок, каналів, штучних водоймищ.

У зв'язку зі створенням державного містобудівного кадастру однією з основних проблем є розробка його структури змісту і систем класифікації й кодування кадастрової інформації.

Містобудівний кадастр - це впорядкована сукупність інформації про правовий, господарський і екологічний стан об'єктів і явищ міського середовища у часі і просторі для забезпечення розвитку і функціонування міста. Під об'єктами розуміють природні, соціальні, господарські та інші предмети, процеси і явища. Дослідженню і обліку підлягають як макрооб'єкти (квартал, майдан), так і мікрооб'єкти (окремі деталі споруд) і їх характеристики.

Завершальним результатом робіт є створення інформаційної автоматизованої системи і організаційної структури містобудівного кадастру, які забезпечують збір, нагромадження, аналіз, обробку, оновлення, зберігання, облік і видачу кадастрової інформації споживачам: установам, організаціям і приватним особам. Кадастрова інформація може видаватись споживачам у графічному, текстовому або цифровому вигляді.

Структура містобудівного кадастру включає окремі взаємопов'язані бази даних кадастрової інформації. Містобудівний кадастр формується у вигляді інформації двох рівнів: перший рівень - базовий, другий - відомчий. Базовий рівень включає дві основні взаємопов'язані структурні одиниці (підсистеми): "Територія" і "Об'єкти". Він містить кадастрову інформацію про міську територію і розташовані на ній об'єкти. У першій структурній одиниці виділені штучні території (райони) і природні, які поділяються на основні" територіальні одиниці (ОТО): квартала (мікрорайони), вулиці, дороги, майдани, перехрестя і територіальні одиниці (ТО) для окремих ОТО. Друга структурна одиниця базового рівня подана у вигляді шести баз даних кадастрової інформації про рівнопланові об'єкти, а саме: цивільні і промислові будинки, споруди і будівлі, лінійні об'єкти, геологічні і гідрологічні об'єкти, зелені насадження, соціальні, кліматичні, екологічні та інші явища і процеси.

Склад і зміст інформації базового рівня визначається загальноміськими завданнями і вимогами підрозділів і виконкому міста, різних міських інстанцій, установ і окремих осіб.

Зміст, форми зберігання і подання кадастрової інформації відомчого рівня визначаються кожним відомством на базі інформації базового рівня, а також завдань. При цьому базовий рівень забезпечує вирішення координаційних завдань на відомчому рівні. Повинен також передбачатись обернений інформаційний зв'язок між відомчим і базовим рівнем для обновлення і поповнення інформації.

Зв'язуючою основою містобудівного кадастру є топографо-геодезична інформація, яка забезпечується на єдиних системах міських планових і висотних координат і кадастрових кодів об'єктів. При цьому її роль і зміст визначаються метою і завданнями, які поставлені перед міським кадастром.

В результаті виконаних топографічних знімань повинна бути одержана інформація, призначена для певних баз містобудівного кадастру, яка повністю задовольняє споживача за точністю, детальністю і повнотою. Топографо-геодезична інформація є зв'язуючою основою кадастрової інформації, яка знаходиться в базах даних. Виходячи з цього, масштаби знімань для кожної бази можуть бути різні (навіть до масштабу 1:2000 і крупніше на окремі об'єкти і території).

В цілому топографо-геодезична інформація для цілей кадастру є його необхідною частиною. При цьому вона може бути подана в графічному або цифровому вигляді, зручному для споживача.

Графічне виведення інформації повинно відповідати запитам споживачів щодо детальності її змісту. При цьому цифрова і семантична інформація зберігається в основному паспорті даного об'єкта, де вказуються кількісні і якісні його характеристики.

Очевидно, організацію і ведення робіт на базовому рівні, який багато в чому є сферою діяльності Державної служби геодезії, картографії та кадастру, повинні здійснювати спеціалізовані центри (служби кадастру), які мають подвійне підпорядкування - виконкомам міських (обласних) рад і ГУГіК.

Коротко опишемо зміст базового рівня міського кадастру.

Підсистема "Територія". Кадастрова інформація про райони включає найменування району, його меж (координати вершин кутів повороту), прилягаючі райони, з прив'язкою до межі основного і спеціальну інформацію.

Кадастрова інформація про основні територіальні одиниці включає інформацію про район, в який входить ОТО, межі (контури) даної ОТО, території, які прилягають до даної ОТО, з прив'язкою до її меж і спеціальну інформацію конкретно для кожної ОТО.

Аналогічну інформаційну структуру мають і територіальні одиниці - земельні простори з певними межами, в тому числі закріплені актами відведення земель.

Підсистема "Об'єкти". Всі шість баз даних включають інформацію про самі об'єкти, їх характеристики, територіальну прив'язку об'єктів по межах (або межах їх зон впливу) і спеціальну інформацію.

Кодування інформації здійснюється за наступною схемою.

Підсистема "Територія ". Району присвоюється код - порядковий номер, починаючи із 01 згідно з номером в алфавітному списку районів.

Код ОТО містить чотири символи. Перший символ вказує на тип ОТО згідно з наведеною раніше класифікацією, три наступні визначають номер ОТО даного типу. Наприклад, код кварталу (мікрорайону) записується у вигляді: 1000 + порядковий номер кварталу (мікрорайону ОХХХ). Коди решти ОТО формуються аналогічним чином. Вулиці і майдани, які мають загальноміський шифр, якщо це можливо, зберігають його.

Код ОТО містить три символи і представляє собою порядковий номер відповідної територіальної одиниці в межах даної ОТО.

Підсистема "Об'єкти". Код об'єкта складається з трьох полів. Перше поле визначає код бази даних: 1, 2, 3, 4, 5, 6. Друге поле визначає кадастровий код об'єкта в базі даних. У кожній базі даних кадастровий код об'єкта включає чотири класифікаційні групи: тип, категорія, рід і вид об'єкта. Наприклад, для бази даних "Зелені насадження" класифікаційні групи включають наступні основні показники: тип - загального користування, спеціального користування, обмеженого користування, присадибні ділянки, розсадники і оранжереї, сільськогосподарські угіддя, кладовища; категорія - ліс, парк, сад. сквер, вулична посадка, жива огорожа, точкова посадка (окремі дерева або кущі); рід - дерева, кущі, квітники, газони, змішані посадки; вад - фруктові, листяні, хвойні, змішані, трав'янисті, квітники. Третє поле показує на порядковий номер об'єкта в межах відповідної бази даних.

Спеціальна інформація щодо об'єктів (паспорт об'єкта) вводиться за допомогою реєстрів. При цьому числові параметри, які вилучають інформацію кількісного характеру, задаються у звичайній формі, а для інформації якісного характеру (матеріал тощо) розроблена система кодів згідно з таблицями класифікаторів.

1.5 Порядок виконання робіт щодо створення містобудівного кадастру

Згідно з наказом Міністерства України у справах будівництва і архітектури № 110 від 6 червня 1992 року "Про організаційно-методичні заходи з забезпечення створення і ведення містобудівного кадастру населених пунктів України" передбачається наступна послідовність виконання робіт зі створення містобудівного кадастру конкретних населених пунктів на базі місцевих служб архітектури і містобудування:

1. Створити підрозділи містобудівного кадастру в структурі місцевих органів управління із затвердженим штатним розписом;

2. Провести інвентаризацію наявного графічного матеріалу (топокарти, містобудівна проектна документація тощо) і забезпечити їх наявність, а в разі необхідності - оновлення;

3. Встановити фактичну межу населеного пункту з оформленням необхідних юридичних документів;

4. Виявити місцеві і регіональні підприємства та організації для залучення до виконання робіт зі створення системи кадастру в конкретному населеному пункті, з оформленням документів у Головному науково-методичному центрі містобудівного кадастру населених пунктів України, для отримання ліцензії в Управлінні ліцензування і сертифікації Державного комітету в справах містобудівання і архітектури;

5. Укласти в Головному центрі договір на розробку проекту автоматизованої системи містобудівного кадастру відповідного населеного пункту;

6. Скласти план робіт з паспортизації й інвентаризації земель населеного пункту, включаючи об'єкти інженерної, транспортної інфраструктури і нерухомості;

7. Разом з Головним центром виконати роботу з визначення складу програмно-технічного забезпечення, джерел фінансування і термінів подачі даних, а також забезпечити навчання обслуговуючого персоналу.

Головний центр здійснює авторський нагляд і координацію робіт зі створення і забезпечення функціонування мережі територіальних служб містобудівного кадастру України, розв'язання перспективних проблем методичного, програмного, технічного забезпечення і навчання обслуговуючого персоналу на договірних засадах.

Розділ 2. Топографо-геодезичні роботи при створенні містобудівного кадастру

2.1 Основні положення створення планових геодезичних мереж України

Методи побудови планових геодезичних мереж

Планові геодезичні мережі, які функціонують нині на території України (державні, мережі згущення, спеціальні мережі), створювалися такими основними методами: тріангуляції, полігонометрії і трилатерації.

Тріангуляція -- побудова на місцевості у вигляді мережі трикутників, у кожному з яких вимірюються три кути (рис. 1.1). Крім того, в деяких трикутниках вимірюються сторони, які називаються базисними. Базисних сторін в мережі має бути не менше двох. На основі першої з використанням теореми синусів обчислюються довжини усіх інших сторін. Друга та наступна базисні сторони служать для контролю обчислень. На кінцях базисних сторін виконують астрономічні спостереження, з яких знаходять координати вихідних пунктів та азимути (а потім дирекційні кути) базисних сторін. Дирекційні кути інших сторін знаходять з обчислень. На основі довжин сторін і їх дирекційних кутів знаходять приростки координат по кожній стороні і координати усіх пунктів тріангуляції.

Рис. 2.1. Мережа тріангуляції

Полігонометрія -- побудова на місцевості у вигляді системи ламаних ліній, у яких вимірюються сторони і кути при вершинах (рис. 1.2). Полігонометричні ходи опираються на вихідні сторони АВ і СD. На початку А і в кінці С ходу виконують астрономічні спостереження, з яких визначають координати цих пунктів та азимути, а потім дирекційні кути вихідних сторін АВ і СD.

Рис. 2.2. Мережа полігонометрії

Трилатерація -- побудова на місцевості у вигляді мережі трикутників, у яких вимірюються три сторони (рис. 1.3).

Рис. 2.3. Мережа трилатерації

Мережі трикутників повинні опиратися на дві або більше вихідні сторони. На одному кінці кожної з цих сторін виконуються астрономічні спостереження, з яких визначають координати вихідних пунктів та азимути (дирекційні кути) вихідних сторін.

В останні десятиріччя в зв'язку з швидким розвитком супутникової геодезії при оновленні та реконструкції планової ДГМ, згідно з “Основними положеннями створення державної геодезичної мережі України” 1998р. у геодезичне виробництво широко впроваджено новий метод створення геодезичних мереж з використанням супутникових радіонавігаційних систем GPS (Global Position Station). В цьому методі положення кожного пункту геодезичної мережі визначається незалежно від інших пунктів мережі за результатами спостережень штучних супутників Землі.

Схема планових мереж, побудованих згідно з “Основними положеннями 1954-1961 рр.”

На сьогоднішній день на території України функціонує державна геодезична мережа, яка є складовою частиною державної геодезичної мережі СРСР, що була побудована на протязі 50-90 років XX століття. Ця мережа є однією з найбільш унікальних за розмірами і точністю мереж у світі. Основні принципи побудови геодезичної мережі були викладені в 1961 р. в “Основних положеннях про побудову державної геодезичної мережі СРСР”, які пізніше отримали скорочену назву “Основні положення 1954-1961 рр.”

Згідно з цим документом, планова державна геодезична мережа СРСР поділялася на чотири класи: 1, 2, 3, 4-й.

Спочатку будувалася астрономо-геодезична мережа 1 і 2 класу. Астрономо-геодезична мережа 1 класу будувалася у вигляді полігонів периметром 800-1000 км. Полігони утворювалися ланками тріангуляції або полігонометрії довжиною не більше 200 км (рис 1.4).

На кінцях ланок будувалися два пункти Лапласа, на яких виконувалися астрономічні визначення довгот, широт та геодезичних азимутів базисних сторін. Ряди тріангуляції складалися з трикутників, близьких до рівносторонніх, або з геодезичних чотирикутників. Геодезичний чотирикутник -- це чотирикутник з двома діагоналями. Довжини сторін в трикутниках або геодезичних чотирикутниках 20-25 км. Ряди тріангуляції могли бути замінені рядами полігонометрії з довжинами сторін 20-25 км.

Рис. 2.4 Схема планової ДГМ, побудованої згідно з ”Основними положеннями 1954-1961 рр.”

Астрономо-геодезична мережа 2 класу будувалася у вигляді суцільної мережі трикутників, розміщених між вихідними базисами. Довжини сторін трикутників 7-20 км. В суцільній мережі не рідше, ніж через 25 трикутників, вимірювалися базисні сторони, на кінцях яких встановлювалися пункти Лапласа, для яких визначалися астрономічними методами довготи, широти і геодезичні азимути базисних сторін. Мережі 2 класу будувалися також у вигляді полігонометрії (рис. 1.4), в основному метод полігонометрії знаходив своє застосування в залісених районах. Були спроби використання при створенні мереж 2 класу методу трилатерації, але вони не дали належних за точністю результатів.

Мережі тріангуляції 3 класу будувалися у вигляді вставок у трикутники вищого класу (рис. 1.5), або у вигляді жорстких систем (рис. 1.6).

Жорстка система являє собою систему з п'яти і більше пунктів, в якій пункти 3 класу з'єднувалися між собою і з пунктами вищого класу. Довжини сторін 3 класу -- 5-8 км.

Подібно до 3 класу будувалися мережі тріангуляції 4 класу: у вигляді вставок у трикутники вищого класу та у вигляді жорстких систем. Довжини сторін 4 класу становили 2-5 км.

Метод полігонометрії при створенні мереж 3 і 4 класу також знайшов широке застосування. Ці мережі за точністю нічим не поступалися перед мережами тріангуляції.

Що стосується методу трилатерації, то він отримав застосування лише при побудові мереж 3 і 4 класів, проте ці мережі за точністю поступалися мережам, створеним методами тріангуляції та полігонометрії.

Нижче приведені основні технічні характеристики державних мереж, побудованих згідно з “Основними положеннями 1954-1961 рр.” методом тріангуляції (табл. 2.1) і методом полігонометрії (табл. 2.2).

Оскільки для забезпечення топографічних знімань державних мереж було недостатньо, їх подальше згущення здійснювалося мережами 1 і 2 розрядів, які створювалися такими ж методами, що і державні мережі.

Таблиця 2.1

Основні технічні характеристики державних мереж тріангуляції,
побудованих згідно з “Основними положеннями 1954-1961 рр.”

Таблиця 2.2

Основні технічні характеристики державних мереж полігонометрії, побудованих згідно з “Основними положеннями 1954-1961 рр.”

Характеристика сучасної планової геодезичної мережі України

В зв'язку з науково-технічним прогресом, який відбувається у світі, і новими завданнями, які ставляться перед геодезичною галуззю України, державна геодезична мережа, підлягає оновленню та модернізації. 8 червня 1998р. постановою Кабінету Міністрів України затверджені “Основні положення створення державної геодезичної мережі України”. Головним Управлінням Геодезії Картографії та Кадастру при Кабінеті Міністрів України видана “Інструкція з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500”

Згідно з цими документами, планова геодезична мережа України складається з державної мережі (астрономо-геодезична мережа 1 класу, геодезична мережа 2 класу, геодезична мережа 3 класу), мережі згущення
(4 класу, 1 і 2 розрядів) та знімальної мережі.

Щільність геодезичних пунктів

Під щільністю геодезичних пунктів розуміють площу території, яка забезпечується одним пунктом. Чим менша ця площа, тим більшою є щільність. Нормативні документи встановлюють необхідну щільність пунктів. При її обґрунтуванні береться до уваги масштаб і призначення майбутніх топографічних знімань.

Так, у відповідності до “Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500” Київ, ГКНТА 2.04-02-98), середня щільність пунктів планової державної геодезичної мережі для створення геодезичної основи топографічних знімань на незабудованих територіях в масштабі 1:5000 повинна бути доведена до одного пункту на 20-30 км² і в масштабі 1:2000 -- до одного пункту на 5-15 км² (п. 1.1.24). На забудованих територіях щільність пунктів ДГМ повинна бути доведена до одного пункту на 5 км².

Щільність планових геодезичних мереж згущення поза населеними пунктами повинна бути доведена до одного пункту на 7-10 км² для знімань у масштабі 1:5000, і до одного пункту на 2 км² для знімань у масштабі 1:2000.

В містах, селищах та інших населених пунктах, а також на промислових майданчиках щільність мереж згущення має бути один пункт на 1 км² на незабудованих територіях та чотири пункти на 1 км² -- у забудованих частинах.

Характеристика астрономо-геодезичної мережі 1 класу

Астрономо-геодезична мережа 1 класу (АГМ-1) будується у вигляді однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з рівномірно розміщених геодезичних пунктів, віддалених один від одного
на 50-150 км.

АГМ-1 є геодезичною основою для побудови нових геодезичних мереж і забезпечення подальшого підвищення точності існуючої ДГМ з використанням методів супутникової геодезії.

Частина пунктів АГМ-1 являє собою постійно діючі пункти GPS спостережень та астрономо-геодезичні обсерваторії, на яких виконується комплекс супутникових астрономо-геодезичних, гравіметричних та геофізичних спостережень, що забезпечують безперервне відтворення загальної геодезичної системи координат.

Решта пунктів АГМ-1 -- це фундаментально закріплені на місцевості пункти, положення яких періодично визначається в рамках довгострокової програми функціонування ДГМ.

Система координат, яка задається пунктами АГМ-1, узгоджується з фундаментальними астрономічними (небесними) системами координат і надійно зв'язана з аналогічними системами різних держав у рамках узгодження наукових проектів міжнародного співробітництва.

Кожний пункт АГМ-1 повинен бути зв'язаний GPS-вимірюваннями не менше, як з трьома суміжними пунктами мережі.

Пункти АГМ-1 повинні бути вставлені в мережу високоточного нівелювання, що дозволяє визначити перевищення нормальних висот між суміжними пунктами АГМ-1 з середньоквадратичними помилками не більше 0,05 метра.

На кожному пункті АГМ-1 виконуються і періодично повторюються визначення відхилень вискових ліній з середньоквадратичною помилкою 0,”5.

Кількість пунктів АГМ-1 та їх розташування визначається програмою побудови ДГМ.

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2 класу

Геодезична мережа 2 класу будується у вигляді однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з рівномірно розміщених геодезичних пунктів існуючої геодезичної мережі 1 та 2 класів, побудованих згідно з вимогами “Основних положень 1954-1961 рр.” і нових пунктів, що визначаються відповідно до вимог цих “Основних положень”.

Геодезична мережа 2 класу є вихідною геодезичною основою для побудови геодезичної мережі згущення 3 класу та геодезичних мереж спеціального призначення з використанням методів супутникової геодезії та традиційних геодезичних методів.

Нові пункти геодезичної мережі 2 класу розміщуються на відстані
8-12 км один від одного, а на території міських населених пунктів, великих промислових об'єктів -- 5-8 км, їх положення визначається, як правило, відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними геодезичними методами (тріангуляції, трилатерації, полігонометрії), які забезпечують точність визначення взаємного положення пунктів з середньоквадратичними помилками величиною 0,03-0,05 метра при середній довжині сторін 10 кілометрів.