Закарпаття
Географічне положення, територія, адміністративний поділ Закарпатської області. Рельєф та геологічна будова, корисні копалини. Клімат, рослинність та тваринний світ. Кількість та склад населення. Народне та курортне господарство, туристські маршрути.
| Рубрика | География и экономическая география |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.03.2015 |
| Размер файла | 93,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Географічне положення, територія, адміністративний поділ
- Рельєф і геологічна будова
- Корисні копалини
- Клімат
- Внутрішні води
- Рослинність
- Тваринний світ
- Населення
- Народне господарство
- Курортне господарство
- Внутрішні господарські відмінності і міста
- По рідному краю. Туристські маршрути по Закарпаттю
Географічне положення, територія, адміністративний поділ
Закарпатська область розташована на крайньому південному заході України і займає південно-західну частину Східних Карпат та північно-східну частину Середньодунайської низовини, що заходить сюди по р. Тисі та її притоках. З Закарпаття відкривається прямий вихід на обширні рівнини середнього Дунаю і Центральної Європи. Через гірські перевали в Карпатах Закарпатська область добре сполучена з іншими областями республіки і всього Радянського Союзу. Через територію Закарпаття ще в глибоку давнину проходили великі торговельні шляхи з країн Східної і Південно-Східної Європи до придунайських і балканських країн.
Одна з найважливіших особливостей зручності географічного положення області полягає в тому, що тут до українського кордону прилягають дружні нам європейські країни. На крайньому північному заході Закарпатської області з Україною межує Польща; на заході в межах Закарпаття наша країна має кордон з Словаччиною; на південному заході кордон проходить з Угорщиною; на півдні в межах Закарпатської області ми маємо кордон з Румунією. На сході і північному сході Закарпатська область межує з Івано-Франківською, а на півночі з Львівською областями.
Територія Закарпатської області становить 12,8 тис. кв.км.
Після возз'єднання з Українською РСР Закарпаття з 22 січня 1946 р. стало областю республіки. В адміністративному відношенні область спочатку поділялася на 13 округ, які згодом було перейменовано на райони. Тепер в Закарпатській області 11 районів (Берегівський, Виноградівський, Іршавський, Міжгірський, Мукачівський, Перечинський, Рахівський, Свалявський, Тячівський, Ужгородський, Хустський, Великоберезнянський, Воловецький), 9 міст, у тому числі 2 обласного підпорядкування (Мукачеве, Ужгород), 14 селищ міського типу, 256 сільських Рад, яким підпорядковано 738 сільських населених пунктів.
Рельєф і геологічна будова
За характером рельєфу Закарпатська область являє собою гірську країну. 4/5 її території припадає на гори і лише 1/5 частина - на рівнину. Карпатські гори та їх відроги, іноді з високими крутими схилами, вкритими розкішним лісом, мальовничі гірські долини - це основний тип ландшафту Закарпатської області. Рівнинна місцевість розкинулась лише в південно-західній частині області і називається Закарпатською, або Притиською, низовиною. Ця низовина розташована в долині р. Тиси та її приток і є частиною обширної Середньодунайської низовини.
Українські Карпати простяглися з північного заходу на південний схід і в межах Закарпаття являють собою три поздовжніх пасма хребтів та відокремлену гірську групу на південному сході. Серед позитивних форм рельєфу з північного сходу на південний захід виділяють 12 великих геоморфологічних одиниць. Серед додатніх форм рельєфу - це Вододільний хребет (Вододільні Карпати), Полонинський хребет (Полонинські Карпати), Вигорлат-Гутинський хребет (Вулканічні Карпати), Чорногірський гірський вузол (Чорногори), Рахівський масив, Вулканічні острівні гори. Великі геоморфологічні одиниці з від'ємними формами рельєфу представлені Верховинською поздовжньою долиною, що відокремлює Вододільні Карпати від Полонинських; Ясиня-Черемошською поздовжньою долиною, яка відмежовує, з одного боку, Вододільний хребет від Скибових Карпат і Чорно-гір'я, а з другого, - Скибові Карпати від Чорногір'я; Цирок-Боржавською (Тур'я-Боржавською) поздовжньою долиною, яка відокремлює Полонинський хребет від Вигорлат-Гутинського хребта; Іршавською дав-ньоозерною улоговиною, яка знаходиться між вигином Вигорлат-Гутинського хребта і відрогами вулканічного пасма Хат; Верхньотиською давньоозерною улоговиною; Притиською алювіальною рівниною.
Центральне пасмо Карпат становить Полонинський хребет, що простягся від р. Ужа та його притоки Улички на північному заході області до верхів'їв річок Пруту і Тиси на південному сході, і закінчується вершиною Близниця (1880 м). Пасмо прорізане кількома поперечними долинами і утворює такі окремі полонини, як Рівна, Боржава, Красна, Свидовець та ін.
На північ від Полонинського хребта розташовані Горгани. Хребти їх дуже розчленовані, вузькі, мають круті схили і кам'янисті гребені. В західній частині Горган виділяються гірські масиви Смерек (1425 м), Озерна (1500 м), Кам'янка (1579 м), Канч (1583 м), Стримба (1723 м), порізані верхів'ями річок Тереблі, Ріки, Мокрянки і мають складний рельєф. Тут ро-сту'гь прекрасні хвойні ліси. Східні Горгани вищі від Західних. У них виділяються вершини: Попаддя (1742 м). Чорна Клева (1723 м), Буштул (1693 м).
На південь від Полонинського хребта паралельно йому розташований Вигорлат-Гутинський, або Вулканічний, хребет з найвищою вершиною Бужора (1085 м). Його іноді ще називають Ужгород-Хустів-ським хребтом. Цей хребет відокремлений від Закарпатської низовини З0-40-кілометровою смугою передгір'їв. Вигорлат-Гутинський хребет складається з кількох гірських груп, які разом утворюють його пасмо. Основними з них є хребти Маковиця (гора Ма-ковиця, 976 м), Синяк (1018 м). Верхній Діл (гора Бужора), масив Тупий (878 м). На лівому березі Тиси починається Гутинський хребет, що простягається вздовж річки і кордону з Румунією на схід. Середня висота Вигорлат-Гутинського хребта невелика-800-1000 м. Вигорлат-Гутинський хребет являє собою пасмо згаслих вулканів з рештками вулканічних конусів. Південні схили цих гір переходять у смугу передгір'їв.
На крайньому південному сході Закарпаття, на схід від р. Тиси розташовані Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Головний хребет їх починається масивом Менчул (1368 м) і закінчується горою Стіг (1655 м).
На північ від Рахівського масиву в межиріччі Білої Тиси й Чорної Тиси лежить масив Чорногори з найвищою вершиною всіх Українських Карпат-Говерлою (2061 м). Це найвища і найменш розчленована ерозією, і найбільш неприступна частина Східних Карпат. Крім Говерли, в Чорногірському вузлі є ще кілька вершин, які мають висоту понад 2000 м.
За смугою передгір'їв Карпат лежить Закарпатська низовина, розташована на правобережжі Тиси та пониззів її приток. У районі м. Берегового на рівнині підноситься Берегівське дрібногір'я, складене вулканічними породами.
Між Полонинським хребтом і Горганами лежить Центрально-карпатська депресія (зниження). Вона простяглася з південного сходу на північний захід укрита глинистими сланцями. Зниження на всьому протязі аж до Ясинської улоговини являє собою смуги знижених гір висотою 700-800 м. Ясинська улоговина - це ізольована ділянка серед Карпатських гір, оточена лісистими хребтами. З цієї улоговини бере початок найбільша річка Закарпаття - Тиса.
Полонинський хребет відокремлений від Вигорлат-Гутинського Внутрішньокарпатською депресією, яка поділяється на три улоговини: Перечинську, Свалявську і Хустську.
Щодо геологічної будови Українські Карпати поділяються на три зони: флішову, вапнякову, вулканічну. До флішової зони належать в основному складчасті Карпати - Горгани і Полонинські гори. Вони складаються з осадочних порід флішу - пісковиків, конгломератів і глинистих сланців. Вони виникли як результат нагромадження в морі, яке було на місці сучасних гір, осадів, які зносили річки з прилеглих частин суші. Потужні товщі флішу були згодом підняті на поверхню і зібрані в складки, гребені яких стали окремими хребтами.
Стискання земної кори і утворення складок у процесі формування гір супроводились сильними поперечними розломами, внаслідок яких південно-давньо-кристалічна зона поринула на велику глибину і її вкрили пізніші наноси. Кристалічна зона знову виступає на поверхні у південно-східній частині області в Рахівському масиві, утвореному кристалічними сланцями, кварцитами та' мармурами. Опускання кристалічної зони супроводились вулканічною діяльністю, в результаті якої утворилися Вигорлат-Гутинські гори, що оточують Закарпатську передгірну рівнину. Серед порід, з яких складаються окремі ланки Вигорлат-Гутинського хребта, дуже поширені андезити і трахіти, а також менш щільні осадочно-ефузивні відклади у вигляді вулканічних туфів. Між флішами і вулканічними зонами Карпат простяглася найвужча зона - вапнякова. На Закарпатті вона представлена лише окремими розрізненими виходами вапняків і мармурів.
На крайньому заході області Карпати мають незначні висоти. Чим далі на схід, тим більше вони підвищуються, але найвищі точки ледве досягають 2000 м. Горгани вищі від Полонинських гір. Усі їхні вершини являють собою гострі піки, які величаво височать серед обширних кам'яних осипів. Проте краса Горган не тільки в їх будові, а й у могутніх букових, ялинових та смерекових лісах. Ці ліси піднімаються по гірських схилах до 1100-1200 м. У Горганах в багатьох місцях збереглася природа в її первісному незайманому вигляді.
На схід від Чорної Тиси окремою групою розкинулись Чорногори. Їх пасмо обіймає Закарпаття із сходу дугою, кінець якої досягає верхів'я р. Білої Тиси. Чорногори досягають 2000 м висоти, а окремі вершини ще більші. Пасмо цих гір нерідко має численні скелі, ребра, бічні відгалуження.
У Горганах та Чорногорах є багато прекрасних полонин з густою трав'янистою рослинністю та запашними гірськими квітами. На полонинах випасаються колгоспні отари овець і кіз та череди великої рогатої худоби.
Українські Карпати дуже знижені і доступні для сполучення. Тут є кілька зручних перевалів, через які прокладені залізниці і шосейні дороги. Найбільш відомі серед них Ужоцький (889 м), через який проходить залізниця і шосейна дорога Ужгород-Львів, Верецький (841 м), Воловецький (1014 м), Торунський (941 м), Ясинський, або Яблуницький (913 м), через який проходить залізниця і шосейна дорога Рахів-Коломия.
Карпати дуже мальовничі, їх скелясті вершини і схили оздоблені гірськими потоками, морськими очима-озерами і густими лісами. В долинах, особливо відкритих на південь і захищених від холодних гірських вітрів, розкинулися сади і виноградники. Всі три гірські пасма Карпат чітко окреслені поздовжніми міжгірними долинами. У цих зниженнях є багато населених пунктів, які розміщені переважно на висотах від 100 до 400 м, але деякі з них є також на висотах 500-600 м і навіть більше 1000 м. Найгустіше заселене і найбільше освоєне Внутрішньокарпатське депресійне зниження, де виділяється кілька зручних улоговин. Найбільшими і найзручнішими серед них є Хустська, Перечинська, Свалявська, Довжанська.
Центрально-карпатське зниження також поділяється на кілька улоговин: Ужанську, Ворітньо-Воловецьку, Міжгірську, Колочавську, Усть-Чорнянську, Ясинську і Богданську. Населення тут живе здебільшого на висотах від 500 до 700 м.
У багатьох місцях гірську систему Карпат перетинають не лише гірські долини, але й поздовжні долини річок.
На південь від смуги передгір'їв простяглася Закарпатська низовина. Північна її межа починається від м. Ужгорода, звивистою лінією пролягає на схід приблизно через такі населені пункти: Середнє, Мукачеве, Станове, Сільце і Рокосів. Долинами річок низовина довгими язиками заходить у передгір'я далі на північ від цієї лінії. Низовина лежить у південно-західній частині області і займає площу близько 2000 кв.км. У західній частині вона найширша і лежить найнижче над рівнем моря, а в напрямі на південний схід поступово звужується і підвищується. Більша частина низовини розміщена вздовж правого берега р. Тиси, і лише невелика її частина лежить на лівому березі. Поверхня низовини в основному рівнинна, хоч і порушується неглибокими пологими, часто ледве помітними зниженнями. Низовина поступово підноситься з півдня на північ. Висоти біля р. Тиси ледве досягають 105 м, а в напрямі до передгір'їв більші 130 м. Закарпатська низовина являє собою другу (надзаплавну) терасу р. Тиси та її численних приток.
Закарпатська низовина характеризується поширенням неогенових пісковиків, які лежать під антропогеновими відкладами. На розмитій поверхні пісковиків знаходиться товща давнього алювію, який у нижніх горизонтах складається з гальки або піску, а в верхніх - з важкого піскуватого суглинку. Рівнинність території, малий спад поверхні і незначна глибина річкових долин на низовині утруднюють поверхневий стік. В окремих місцях розвивається процес заболочування. Високий рівень ґрунтових вод на низовині, а також суглинковий і глинистий склад підґрунтя утруднюють проникнення води в глиб і цим спричиняють надмірне зволоження верхніх горизонтів ґрунту. Під час весняної поводі, а інколи і під час сильних дощів у горах влітку, річки переповнюються, низькі береги не можуть вмістити всієї води, і річки заливають низькі місця. Від цих поводей також піднімається рівень ґрунтових вод, що призводить до підтоплення ґрунтів. Ґрунтові води впливають на формування і розподіл грунтово-рослинного покриву низовини. На незораних ділянках у більш знижених місцях поширені дубові ліси та луки, а на підвищених також і дубово-грабові ліси.
Закарпатська низовина закінчується на схід від м. Виноградова. Далі на північний схід уже йде вузька долина р. Тиси. На схід від Хустських Воріт до селища Великого Бичкова долина розширюється, на річці чітко виражені три тераси. На схід від Великого Бичкова Тиса уже тече в горах, тому її долина, як у всіх гірських річок, дуже вузька, з крутими високими схилами, вкритими лісами. Між Хустськими Воротами і Великим Бичковим Тиса протікає по південній і південно-західній окраїні Хустської улоговини.
Хустська улоговина має площу близько 1 тис. кв.км. вона простяглася між Вигорлат-Гутинськими та Полонинськими горами на 70 км з північного заходу на південний схід. Дно улоговини поступово підноситься в напрямі з заходу на схід і від р. Тиси на північ і північний схід до Полонинських гір. Передгірна частина улоговини підноситься в середньому на 100 - 150 м над рівнем р. Тиси і має погорбований рельєф.
закарпаття туристський курортний населення
Корисні копалини
Геологічна будова та історія геологічного розвитку Карпат вказує на наявність тут різноманітних корисних копалин. Орогенічні рухи утворили складчасті зони Карпат, а окремі частини їх були або підняті або занурені на глибину. В зв'язку з горотворчими процесами значної сили досягла вулканічна діяльність. Все це вказує на складність геологічної будови території Закарпаття.
Закарпатська область України багата на корисні копалини, але за іноземного панування народне господарство тут не розвивалось. Особливо багато тут родовищ кам'яної солі та будівельних матеріалів. Є природні горючі гази, буре вугілля, залізна руда, руди кольорових металів, каоліни. Закарпатська область також дуже багата на джерела мінеральних вод.
Кам'яна сіль. Поклади кам'яної солі у Закарпатті були відомі дуже давно, але справжня промислова експлуатація цих родовищ розпочалася з XVIII ст. Про сіль Закарпаття знали в усіх країнах Західної Європи, де вона посіла міцне місце на ринку.
Величезні поклади кам'яної солі є в районі селища Солотвини на правому березі р. Тиси. Є думка, що ці родовища простягаються від м. Пряшева (в Чехословаччині) на схід через всю територію Закарпаття до Хуста і Солотвини і далі до Семиграддя (в Румунії), де кам'яна сіль виходить на поверхню.
Солотвинське родовище солі займає площу близько 4 кв.км. Глибина залягання досягає до 600 м. Сіль цього родовища чиста, прозора, високої якості. В ній міститься від 94,5 до 99,7% NаСІ. Запаси Солотвинського родовища дуже великі - понад З0 млн. т.
Поклади солі є також у долині р. Тиси між річками Тереблею і Тересвою та в пониззях цих річок. Соляний район Закарпаття має до З0 населених пунктів, де виявлено поклади солі. Найголовнішими серед них є Добрянське, Верхня Новоселиця, Данилове та ін.
Радянські геологи останнім часом у районі м. Сваляви відкрили родовище природного горючого газу.
Вугілля. На території Закарпаття виявлено 50 родовищ бурого вугілля. Закарпатська вугленосна площа досягає 5 тис. кв.км і лежить вздовж південно-західного передгір'я Карпат між річками Ужем та Тереблею. На цій площі виділяють три геоструктурні зони, які займають Верхньотиську та Чоп-Мукачівську западини і Вигорлат-Гутинське пасмо. Верхньотиська западина досить глибока, заповнена пухкими осадочними відкладами міоценового віку, потужність яких досягає 5-6 км. Чоп-Мукачівську западину також заповнюють осадочні породи міоценового віку, серед яких виявлені соленосна світа та ефузивні (магматичні) породи.
У межах Закарпатської вугленосної площі геолог В.Т. Сябряй виділяє 6 буровугільних районів: Ужгород-Мукачівський, Іршавський, Хустський, Задньо-Ліпшинський, Новоселице-Углинський, Вишківський.
Вугілля цих родовищ залягає на глибині 18 - 220 м. Пласти його, як правило, мають складну будову. В межах Закарпатської площі зустрічаються два основних типи вугілля: буре та перехідне від бурого до кам'яного. Якість різноманітна. Так, вугілля Ужгород-Мукачівського району має: вологи 1,05-34,77%, золи 7,69-17%, летких речовин 33-61,35%, сірки 0,11-18,5%. Вугілля південно-східної частини Закарпаття (Новоселице-Углинського району) має: вологи 2,56%, золи 2,9%, летких речовин 31,37%, сірки 1,07%. У вугіллі Вишківського району небагато вологи (8,7%), золи (6,85%), летких речовин (34,55%), і воно має найвищу серед усіх родовищ теплотворну здатність, містить 68,17% вуглецю, 5% водню, 0,65% сірки, 1,47% азоту. Серед бурого вугілля зустрічаються лігніти, які зберегли ще структуру деревини.
Вугілля Закарпаття утворилося з хвойних і листяних (граб, береза) деревних порід, а також з вологолюбних трав'янистих рослин (очерет, осока).
Найголовніші в області родовища вугілля розміщені в Іршавському та Вишківському районах. Іршавський вугленосний район розміщений в улоговині по течії річок Боржави та Іршави. Поклади вугілля є також біля сіл Ільниці (де вже в другій половині XIX ст. провадилися його розробки). Білок, Великого Раковиця і Заднього.
Після визволення Закарпаття від німецько-фашистських загарбників і возз'єднання з УРСР радянські геологи розвідали тут старі і виявили нові родовища бурого вугілля.
Торф. На Закарпатській низовині раніше були поширені болота, які утворилися в долинах численних річок, що стікають з гір і відкладають багато наносів. Тепер більшість цих боліт вже осушена і перетворена на культурні землі, решта осушується. На заболочених ділянках є малопотужні, торфовища, які мають лише місцеве значення.
Залізні руди. На території Закарпаття є численні, але незначні за своєю потужністю родовища залізних руд, які розміщені на значній площі від Ужгорода до Рахова. Промислового значення як щодо запасів, так і щодо якості руди ці родовища не мають. Значна кількість невеликих родовищ залізних руд розміщена на крайньому південному сході в районі поширення кристалічних сланців. Окремі залізорудні родовища починали розробляти з середини минулого століття. Руда тут залягає на площі понад 200 кв.км невеликими гніздами, вміст заліза в них невеликий-до 22 і рідко до 57%. Найбільш відомі родовища-Великий Бичків, Кобилецька Поляна, Косівська Поляна, Ділове, Костилівка, Рахів.
Поклади залізних руд зустрічаються також на південно-західній окраїні Вигорлат-Гутинських гір, де відомо понад 50 дрібних родовищ руди. В Іршавській улоговині є родовища залізних руд біля Довгого, Білків і Великого Раковця. Ці руди містять від 23 до 52% заліза, однак запаси їх невеликі.
На північ і північний захід від м. Мукачевого розміщене Шелестівське родовище з' вмістом заліза від 50 до 60%. Невеликі поклади залізних руд є біля сіл Середнього, Антонівки, Лемковець та в інших місцях.
Переважна більшість залізорудних родовищ Закарпаття може задовольнити лише дуже обмежені місцеві потреби. Залізні руди розробляли тут лише в Довгому і Кобилецькій Поляні.
Алуніти (алюмінієва сировина) розміщені в Закарпатті в районі м. Берегового. Якість алунітів не дуже висока, але все ж вони можуть бути придатними для виробництва алюмінію. Ці родовища досліджені і вивчені недостатньо.
Каоліни-сировина для фарфоро-фаянсової промисловості. Поклади високоякісних каолінів розміщені в районі м. Берегового та с. Квасового. Є також каоліни біля с. Дубринича (на північ від Ужгорода). Каоліни Закарпаття відзначаються високою якістю і здавна здобули собі славу; з них у минулому виробляли знаменитий віденський фарфор.
Мармур. Закарпаття славиться своїми різноколірними мармурами, з яких особливо цінний білий скульптурний, який видобувають в околицях с. Ділового. Всього тут є понад З0 родовищ мармуру. Вони розташовані переважно між річками Тереблею і Те-ресвою, а також в басейні р. Тиси між Раховом і Діловим. Родовища мармуру ще вивчені недостатньо, але уже тепер він має загальнореспубліканське значення.
Вапняки. Вапняки використовують у будівництві, а також як сировину для виробництва цементу. Вони поширені в тій же середній смузі геологічних утворень, що й мармур. Найбільші їх родовища є в районі Перечина, Сваляви, Довгого та інших місцях.
Будівельні матеріали. На території Закарпаття е багато родовищ андезитів, трахітів, ріолітів, базальтів, вулканічних туфів, кварцитів та пісковиків. Найбільші їх родовища знаходяться біля Ужгорода (Радванка), в районі міст Мукачевого, Берегового, Хуста, Виноградова тощо.
Вулканічні туфи видобувають біля сіл Кам'яниці, Буківця, Новоселиці та в інших місцях.
В області є багато так званих карпатських пісковиків, з яких будують мости, дамби, будинки тощо. Високоякісний будівельний камінь є біля с. Радванки, що недалеко від Ужгорода. Крім того, між містами Береговим і Мукачевим видобувають жорновий камінь.
Біля Дубринича є великі поклади глини. У багатьох місцях Закарпаття залягають прекрасні вогнетривкі глини. Наявність різних високоякісних глин створює сприятливі умови для розвитку цегельно-черепичного і гончарного виробництва. Останнім часом на Закарпатті виявлені великі запаси бентонітових глин, які широко застосовуються в різних галузях промисловості.
Джерела мінеральних вод. Закарпатська область дуже багата на джерела мінеральних вод. Тут є більш як 300-350 мінеральних джерел, з яких вивчено 50. Всі вони розміщені майже в 100 населених пунктах та їх околицях. Завдяки бурхливій вулканічній діяльності в недавньому геологічному минулому основним типом тут є вуглекислі мінеральні води. Здебільшого джерела цих вод поширені в гірських місцевостях області. Мінеральна вода Закарпатських "боркутів" щодо своїх цілющих якостей подібна до. знаменитих кавказьких джерел. Вміст вуглекислого газу в "беркутах" досягає 2-2,5 г на літр води. У Закарпатті утворилися вуглекислі лужні (содові) води боржомського типу, вуглекислі соляні джерела, соляно-лужні вуглекислі води єсентукського типу, вуглекислі води типу кисловодських нарзанів і вуглекислі" залізисті води. Закарпатська область відома такими джерелами мінеральної води: залізистими, сірчаними, соляними, йодистими, вуглекислими та ін.
За даними А. Є. Бабинця, джерела содових вуглекислих вод боржомського типу найбільше поширені в Мукачівському і Свалявському районах. Недалеко від Сваляви в долині р. Латориці та її приток з щілин гірських порід витікає багато мінеральних джерел. Найбільші з них розміщені на північ від с. Поляни (мінеральна вода цих джерел має назву "поляна-квасова"), в районі сіл Луга (мінеральна вода "лужанська"), Плоского, Солочина і м. Сваляви. Мінеральна вода під назвами "лужанська", "поляна-квасова", "боркути" відома за межами області, а та кож використовується на курортах Закарпаття.
Мінеральні води джерел Закарпаття мають різний вміст солей. Він найбільший у воді "поляна-квасова". Джерела м. Сваляви мають дещо меншу мінералізацію, ще меншу - Луга.
Вуглекислі соляні джерела зосереджені в районі сіл Солі та Костриної, по долинах р. Ужа та його приток.
Соляно-лужні вуглекислі води єсентукського типу зосереджені в районі с. Драгового Хустського району та біля с. Сеймів Міжгірського району.
В Закарпатті дуже поширені вуглекислі води типу кисловодських нарзанів. У свій час поет М.Ю. Лєрмонтов дуже влучно назвав кисловодський нарзан "холодним кип'ятком". У Закарпатті вуглекислі джерела незалежно від температури повітря також вічно вирують, ніби киплять; це результат виходу з надр разом з водою вуглекислого газу. Джерела цього типу нарзану є в м. Ужгороді, в околицях сіл Луга, Лютої, Верхнього Студеного, Верхнього Бистрого, Квасів, Лугів, Білина та в інших місцевостях.
Мінеральні джерела Закарпаття ще недостатньо вивчені і мало використовуються. Наявність мінеральних джерел при сприятливих кліматичних умовах і чудовій природі створює великі можливості для створення санаторіїв, курортів, будинків відпочинку.
Клімат
Закарпаття за схемою Б.П. Алісова належить до області континентального європейського клімату. Основні кліматичні риси його мають багато спільного з Угорщиною та північною частиною Балканського півострова. Вони також визначаються широтним простяганням території і загальною циркуляцією атмосфери. Проте якби кліматичні відмінності Закарпаття визначалися лише його широтним, простяганням і процесами загальної циркуляції, то вони були б невеликі, бо за широтою область простягається менш як на 3°. Закарпаття має дуже строкату мозаїку місцевих кліматів. Нерідко два пункти лежать лише за кілька кілометрів один від одного, а мають настільки різний клімат, що навіть склад сільськогосподарських культур у них неоднаковий.
Клімат Закарпатської області помірно континентальний, але він пом'якшується порівняною близькістю Атлантичного океану. Досить істотні зміни в кліматичні процеси області вносить вплив Карпатських гір. Карпати перешкоджають переміщенню повітряних мас, посилюють континентальність, сприяючи більшому прогріванню повітря влітку і більшому його охолодженню взимку. Значні зміни вносять гори в напрям зимових вітрів. У горах повітря взимку охолоджується сильніше, ніж на рівнині, воно стає щільнішим і спускається з гір у вигляді холодних, північних і північно-східних вітрів. Крім того, взимку північні вітри іноді проникають у Закарпаття також і по "коридорах" річкових долин, коли масам холодного повітря вдається перевалити через Карпатські хребти.
Вітри в Закарпатті не бувають дуже сильними, що пов'язано із значною розчленованістю рельєфу. Найбільшої швидкості взимку і навесні досягають вітри північного та північно-східного напряму, а влітку - північно-західного. Вітри південного та південно-східного напряму, які бувають тут восени і взимку, мають, як правило, помірну швидкість. У закритих долинах, міжгірних зниженнях та улоговинах часто стоїть тиха, безвітряна погода.
Гірський рельєф зумовлює в кліматі області багато особливостей. Так, для нього дуже характерні гірські і долинні вітри з добовою періодичністю. Вночі, коли вершини охолоджуються швидше, ніж нижні ділянки схилів і підніжжя, холодне повітря рине в долини. Тому тут навіть за найжаркіших літніх днів майже ніколи не буває душних ночей. Із сходом сонця повітря в долинах від нагрівання стає легшим внаслідок чого виникає денний рух повітря вгору. Особливо помітні гірськодолинні вітри в долинах річок Ужа і Латориці.
По всій території області спостерігається загальний характер річного ходу температур: мінімум скрізь припадає на січень, максимум - на липень. Середня річна температура досягає 9,3° (Ужгород). Річна ізотерма 8,5° відокремлює низовину і смугу південного передгір'я від холодніших гірських районів. При цьому за температурними умовами р. Ріка ділить гірську частину області приблизно на дві рівні частини: західну і східну. Західна половина області тепліша, середні річні температури тут становлять від 8,5 до 4,5°. Східна половина холодніша, тут переважають середні річні температури від 6,5 до 3,0°.
У найвищій зоні східного Закарпаття середні річні температури повітря знижуються до 0°. Річна амплітуда середніх місячних температур найбільша в Хуст-ській улоговині (Хуст-25,1°) і Закарпатській низовині (Чоп-23,7°). Тут континентальність клімату виявлена найбільше. У гірських улоговинах континентальність клімату проявляється трохи слабіше, бо літо в них холодніше завдяки висоті і північно-східним вітрам.
Територія Закарпаття має достатнє зволоження. Навіть у його найсухіших місцях середня річна кількість опадів не буває менше 530-640 мм. У районах найбільшого зволоження вона досягає 1400-1600 мм у горах, 800-1000 мм у передгір'ях і 620-700 мм на низовині. Найкраще зволожені західні схили.
Кліматичні умови Закарпаття обумовлюються також висотною поясністю: чим вище в гори, тим клімат стає більш суворим. Тепла пора в горах на 2 місяці коротша, ніж на низовині. Наприкінці травня і навіть на початку червня на полонинах часто бувають приморозки. Сніг випадає на початку листопада. На рівнині він рідко коли лежить більше одного місяця. Бувають зими, коли сніг випадає і сходить за зиму по 4-5 раз і лежить по 10-12 днів.
Зима на рівнині коротка, м'яка і нестала. Вона починається з середини грудня. Погода взимку тут хмарна, волога, з туманами, з температурами близько 0°. В горах зима більш сувора і починається наприкінці листопада - на початку грудня. Середня температура січня в Ужгороді - 2,9° (хоч інколи бувають морози до - 28°). Температура січня в Солотвині - 4,2°, Хусті - 4,8°, у горах - 8,9°. В горах звичайно стійкий сніговий покрив. Він досягає 1 м і більше. На найвищих вершинах сніг у окремі роки лежить до липня.
Найтепліший місяць на Закарпатті - липень. У цей час середня температура повітря в Ужгороді 19,9°, в Хусті 19,7°, тобто нижча, ніж у східній частині УРСР. Середня добова температура повітря в липні 15-25°. Дуже рідко температура повітря доходить до 36-37°. У гірських районах температура повітря значно нижча. На полонинах вона становить 9-13°, на найвищих горах 7-8°.
Опадів найбільше буває влітку (понад 60%), особливо в червні, а вторах - у липні, що залежить від західних і північних вітрів. Влітку бувають зливи і грози.
Узимку опадів буває небагато: від 40 до 90 мм на місяць. Половина опадів у грудні на рівнині випадає у вигляді дощу, і тільки в січні встановлюється зима.
У горах сніг іноді випадає у червні, а на значних висотах навіть у липні.
Показником теплових умов є суми активних температур за період з середньою добовою температурою
понад 10°, а вологозабезпеченості-геотермічний коефіцієнт за цей самий час.
Щодо теплових умов і вологозабезпеченості вегетаційного періоду область поділяється на 3 райони: низовинний, передгірний і гірський.
Низовинний район охоплює всю Закарпатську низовину. До його складу входять: Берегівський район, південна частина Виноградівського, а також південно-західна частина Ужгородського та Мукачівського районів. Це дуже теплий район області. Сума активних температур з середньою добовою температурою понад 10° тут становить 3000-3020°, а в окремих місцях навіть 3600°.
Найтеплішим місцем тут є район м. Виноградова. У цій частині на верхніх ділянках схилів, де ростуть. виноградники, сума температур понад 10° в окремі роки буває більша 3600°. Високу теплозабезпеченість. має район с. Мужієвого Берегівського району (3500 - 3550°). Ці місця достатньо захищені від холодних вітрів і мають дуже сприятливі умови (експозиція, форми рельєфу) для денного прогрівання і нічного стікання повітря.
Середня температура липня по району дорівнює 20° і більше, а січня-лише-3, - 4°. Період з температурою понад 10° триває 180-195 днів, а з температурою понад 15°-120-140 днів.
Весняні приморозки тут закінчуються в середньому в 20-х числах квітня, а перші осінні починаються 10-28 жовтня; безморозний період, залежно від рельєфу, триває 170-190 днів.
Теплові ресурси низовинного району забезпечують вирощування широкого асортименту сільськогосподарських культур, у тому числі таких теплолюбних як середні і пізні сорти винограду, абрикос, персиків, рису та інших цінних культур.
Зволоження на півночі району достатнє, на півдні - помірне і лише в окремі роки тут буває посуха. За період з середньою добовою температурою понад 10° буває 380-460 мм опадів, а за рік - 530-700 мм.
Передгірний район займає все передгір'я і південну частину Вигорлат-Гутинського хребта, а також Іршавську та Хустську улоговини. До нього входить північна частина Виноградівського, середня частина Мукачівського та Ужгородського, південь Іршавського, Перечинського, Тячівського і Хустського, а також невелика південно-західна частина Рахівського районів.
Рельєф цього району дуже різноманітний, відповідно до нього різноманітні і кліматичні умови. В цілому це також теплий район, де суми активних температур коливаються в межах 2700-3000°, середня температура липня становить 19-20°, а січня-4,2-4,5°. Тепловий режим Іршавської та Хустської улоговин відрізняється від передгір'я більш чіткими рисами континентальності. До цих улоговин проникають з гір маси охолодженого повітря; взимку тут часто бувають морози, а відлиги - рідше, ніж у передгір'ї. Проте в ряді місць Іршавщини на схилах є окремі добре захищені від холодних вітрів і сприятливі для денного прогрівання ділянки, де суми активних температур досягають 3050°. Період з середньою добовою температурою повітря понад 10° у передгірному районі триває 180-185, а з температурою понад 15°-115-130 днів. Останні весняні приморозки закінчуються в другій і третій декадах квітня, а перші осінні - настають на початку другої декади жовтня; безморозний період триває в середньому 170 - 175 днів.
Теплові ресурси цього району достатні для вирощування багатьох теплолюбних сільськогосподарських культур, у тому числі винограду і тютюну. Передгірний район належить до зони надмірного зволоження.
Гірський район займає найбільшу частину території області. Він охоплює майже весь Вигорлат-Гутинський хребет (виняток становить лише його південно-західна частина) і всю іншу гірську територію області, що лежить далі на північний схід від нього. ' У межах цієї частини області значною або більшою своєю територією знаходяться такі адміністративні райони: Великоберезнянський, Воловецький, Перечинський, Свалявський, Міжгірський, Рахівський, Іршавський. Мукачівський, Тячівський і Хустський.
Кліматичні особливості цього району визначаються його положенням відносно рівня моря, а також вертикальною зональністю. Різниці в висотах над рівнем моря тут досить значні: від 300 до 2000 м. Отже, якщо крім висоти прийняти до уваги експозиції схилів та різноманітність форм рельєфу, то стане зрозуміло, чому кліматичні відмінності між окремими частинами району дуже істотні.
Кліматичні умови гірського району змінюються із збільшенням висоти над рівнем моря. Так, у січні із збільшенням висоти на кожні 100 м температура повітря зменшується на 0,4°, а в липні - на 0,7°. На висоті 1500 м середня температура повітря в липні дорівнює 12°, а в січні-10°. Із збільшенням висоти скорочується тривалість теплої пори, а також періодів з температурою повітря понад 10 і 15°.
Долини є найтеплішими місцями в гірському районі. У деяких з них, зокрема на дні, південних і західних схилах, суми активних температур досягають 2400-2470°. Середня температура липня становить 15-18°, а січня-4,5-6°. Теплових ресурсів достатньо для вирощування жита, ярої пшениці, вівса, картоплі, огірків тощо.
Атмосферних опадів у гірському районі за рік буває на відкритих схилах близько 1000 мм, в улоговинах-до 800 мм. Клімат середньої зони помірно холодний. Сума активних температур коливається в межах 1000-1600°, а період активної вегетації дорівнює 90-100 дням. Верхня зона холодна. Тут тепла вистачає для вирощування буряків, капусти, квасолі, ранніх сортів картоплі, гречки і вівса на зелений корм. Ще вище. тривалість періоду з температурою понад 10° становить лише 60-88 днів, суми температур за цей час коливаються в межах 600-1000°. Середня річна кількість опадів досягає 1500 мм. Теплові ресурси дозволяють вирощувати найменш теплолюбні культури - турнепс, ріпу, редиску, картоплю, овочі на зелень і деякі кормові.
Внутрішні води
Річки. Гідрографічну сітку Закарпатської області утворюють більше 20 річок, які протікають на її території, багато потоків. Усі вони належать до басейну Тиси і мають порівняно значний спад русел. Річки, прорізуючи гірські хребти, швидко котять свої води у глибоких мальовничих долинах. При виході на низовину течія річок сповільнюється, вони набувають рівнинного характеру з блукаючими руслами, стрімкими берегами, дуже мало розвиненими заплавами.
У горах долини річок вузькі, з крутими схилами. Поздовжні долини значно ширші від поперечних, падіння їх значно менше, а тому й течія річок більш сповільнена. Такими, наприклад, є річки Ріпинка, до м. Міжгір'я, Теребля від с. Синевир, що течуть вздовж Центрально-карпатської депресії, Тур'я, Пініє, Дусина, які прорізують Внутрішньокарпатську депресію. Річки, які течуть з півночі на південь від головного вододілу Карпат у напрямі до Закарпатської низовини, прорізують Полонинські і Вигорлат-Гутинські гори. В багатьох місцях їх долини дуже вузькі, а в верхів'ях нерідко майже вся долина їх зайнята руслом і по сторонах від нього лише де-не-де виступають невеличкі ділянки заплави. Схили долин круті, скелясті, трудно доступні. Падіння річок дуже значне, течія швидка. Такі річки мають великі запаси гідроенергії.
Сухої пори року річки Закарпаття, навіть такі найбільші з них, як Уж, Латориця, Теребля, Тересва і Тиса, дуже міліють і звужуються до 40-50 м, а глибини ледве досягають 0,8-1,2 м. Зовсім іншого характеру річки набувають під час весняної поводі. Рівень води в них підвищується на 1-2 м, вода заливає заплаву і з великою швидкістю мчить з гір на рівнину, переносячи з собою гальку і навіть велике каміння. Під час весняної поводі річки Закарпаття інколи завдають шкоди містам і селам. Влітку під час дощів у горах буває короткочасне невелике підвищення рівня води. Осінній максимум опадів також впливає на режим річок. Круті схили, скелясті породи і значне падіння річок у горах спричиняють великий поверхневий стік. Проникнення води в грунт зовсім незначне, вона зносить частину грунту, річки стають каламутними.
Зовсім інші умови стоку мають річки на території Закарпатської низовини. Поверхня низовини рівнинна, схили невеликі, глибина річкових долин незначна. Все це утруднює поверхневий стік і спричиняє заболочування. Розливи супроводяться підвищенням рівня ґрунтових вод, верхні горизонти грунту розмокають, і місцевість стає труднопрохідною. Сухої пори року річки Закарпатської низовини мають дуже повільну течію. Вода в річках у цей час завжди прозора.
Всі річки Закарпаття беруть початок у горах і мають великі запаси гідроенергії. Долини їх у місцях перетинання гір досить вузькі і часто мають вигляд ущелин, течія дуже стрімка. Річки Закарпаття мають мішане живлення: ґрунтове, снігове та дощове; у відповідності до цього і визначається їх гідрологічний режим.
Основною рікою Закарпатської області є Тиса. У межах області вона тече своєю верхньою течією до м. Чопа (240 км). Між гирлом її притоки Боржави і Чопом Тиса протікає по території Угорщини. На значному своєму протязі вона є прикордонною річкою. Тиса бере початок від злиття Чорної Тиси і Білої Тиси, недалеко від м. Рахова. У своїй верхній частині до с. Вилка вона має гірський характер. До селища Великого Бичкова річка прорізує впоперек Карпати. До неї тут підступають вершини Свидівця-і Чорногір.
Схили долини круті і високі, дно вузьке, вкрите луками. Лише в районі Ясині і Рахова вона розширюється до 0,7 км. Падіння Тиси між Раховом і Великим Бичковом дуже значне, в середньому 4,5 м на кожний кілометр шляху. Глибина річки 0,3-1,2 м, ширина від 10 до 40 м. Нижче від Великого Бичкова долина Тиси різко змінюється. Річка вже тече майже в широтному напрямі вздовж південного краю Хуст-ської улоговини. З півночі до неї підходять довгі відроги Полонинських Карпат. Долина річки в цій частині розширюється до 8 км. Заплава вкрита луками, а на підвищених місцях розміщені поселення і орні землі.
Ще нижче за течією річки, починаючи від Тячева, луки чергуються з чагарниками і невеликими дубовими або березовими гаями. Падіння річки тут значно менше (1,8-2,4 м на кілометр), швидкість течії повільніша (1,2-2 м за секунду), глибина 1,2-2 м, ширина русла-від 50 до 100 м. Нижче Хуста Тиса проривається через Вигорлат-Гутинський хребет. Долина її тут звужується до 1,3 км.
Нижче Виноградова Тиса виходить з гір на Закарпатську низовину, але рівнинного характеру набуває лише після с. Вилка. Падіння річки стає незначним, до м. Чопа воно зменшується від 0,4 - до0,8 м/км. Заплава нечітко виділяється серед широкої тераси. Тут багато боліт, стариць, заповнених водою. На цій дільниці Тиса має дуже звивисту течію, ширина її досягає 80-130 м, глибина 1-2 м. У воді багато каламуті, яка осідає на дно.
Щоб запобігти розливам, на рівнинній дільниці вздовж обох берегів Тиси нижче с. Вилка споруджені дамби. Вони розташовані на віддалі 0,1-2 км від ріки.
Режим Тиси залежить від річного ходу опадів. Крім звичайної поводі, яка буває під час танення снігів, у верхній її течії спостерігається підвищення рівня води також під впливом літнього і осіннього. максимумів опадів. Найнижчий рівень води в Тисі буває з грудня по лютий, а також у серпні і вересні. Весняна повідь починається в березні і триває до травня. Висока вода до впадіння Самошу (в межах Угорщини) стоїть 4-6 тижнів, а нижче від нього - 2-3 місяці. Буває так, що влітку дощі викликають короткочасне підвищення рівня води тільки в верхній течії Тиси. Гірська частина Тиси в зв'язку з великою швидкістю течії взимку не замерзає майже до Солотвини. Нижче с. Вилка у суворі зими в грудні на річці утворюється тонкий лід, який стоїть від одного до трьох місяців.
Судноплавство на Тисі майже не розвинене. Однією з найбільших приток Тиси є Тересва, що утворюється від злиття річок Мокрянки і Брустрянки. Більша з них, Мокрянка, починається в Горганах на південному схилі гори Попадді. Долина Тересви до селища Усть-Чорної дуже вузька, з крутими, високими, вкритими лісами схилами. Від Усть-Чорної до с. Дубового річка прорізує магурські пісковики і тече у вузькій долині. Трохи нижче за течією долина її розширюється до 2-2,5 км. Гори тут знижуються. Навколо колгоспні поля і пасовища. Дно Тересви до с. Дубового кам'янисте. Річка не дуже глибока, але швидкість її течії досить велика. Під час поводі по Тересві сплавляють ліс. Взимку вона замерзає.
Притока Тиси Теребля бере початок на південних схилах Вишківського Горгану. Тече з півночі на південь у дуже вузькій і глибокій долині. Б'ля с. Синевира вона повертає у південно-східному напрямі і до с. Лазів на протязі 10 км тече у Центральнокарпатській депресії. Долина її в цій частині має ширину, до 1 км. Нижче за течією, в смузі магурських пісковиків, долина річки звужується до 0,3 км. Лише нижче с. Драгового і аж до впадіння в Тису долина її розширюється до 2-3 км. У нижній течії Теребля поділена на ряд рукавів.
Теребля використовується для одержання електричної енергії (Теребля-Ріцька ГЕС).
Головні притоки Тереблі: Озерянка, Сухар і Велика Уголина.
Ріка. Бере початок на схилах гори Чорна Ріка на висоті 1,3 км і до с. Торунь має назву Прислоп (Пришлоп). До селища Міжгір'я вона спочатку прорізує лісистий гірський масив Смерек, а потім Центрально-карпатську депресію. На цій дільниці долина річки то звужується до 250-300 м, то розширюється до 1, місцями до 3-4 км. У розширеній частині долини є численні поселення. Нижче Міжгір'я Ріка тече у вузькій долині, яка біля с. Березового розширюється до 4 км, вкрита луками, полями і пасовищами. У долині Ріки прокладено шосейну дорогу, яка йде з м. Хуста через Торунський перевал у Передкарпаття.
Там, де Ріка впадає в Тису, лежить м. Хуст.
Ріка має багато приток, серед яких щодо довжини виділяються Голятинка і Ріпинка.
У центральній частині Закарпатської області розташований басейн р. Боржави. Боржава починається біля гори Стій на південних схилах полонини Боржави і у своїй верхній частині тече у глибокій ущелині. На дільниці між селами Березником і Довгим долина річки є частиною Внутрішньокарпатської депресії. Нижче с. Довгого, аж до с. Білок схили долини круті, гористі, вкриті лісом і зайняті пасовищами. Дно річки кам'янисте, швидкість течії стрімка. Після виходу Боржави у передгір'я долина розширюється до 3-4 км.
Нижче с. Шаланок Боржава виходить на Закарпатську низовину, яка в цій своїй частині подекуди заболочена і вкрита луками. На більш підвищених і сухих ділянках розкинулись поля, а також дубовий ліс. Швидкість течії річки тут невелика. Нижче с. Боржави вздовж правого берега річки спорудили дамбу, яка сполучається з дамбою правого берега Тиси.
Для боротьби з поводями, а також для меліорації заболочених земель тут з другої половини минулого століття провадяться водногосподарські роботи, які мають велике значення для поліпшення використання земель і захисту населених пунктів від затоплення.
Латориця - найбільша річка в західній частині Закарпаття. Вона бере початок у горах на висоті 740 м недалеко від Верецького перевалу, її долина майже на всьому протязі зайнята численними населеними пунктами. Скрізь луки, поля і пасовища, які піднімаються по схилах прилеглих гір. Долина Латориці вище м. Сваляви розрізає впоперек Полонинські Карпати. Вона тут вузька (до 1 км), трудно доступна і лише нижче селища Чинадієвого розширюється до 2-2,5 км. Частина долини, розташована нижче м. Сваляви, густо заселена. Заплава річки і пологі схили зайняті під орні землі. Тут проходить залізниця і шосейна дорога. Нижче с. Великих Лучків на протязі 10 км русло Латориці з обох боків оточене дамбами.
Басейн Латориці має добре розвинуту річкову сітку. Більшість приток припадає на верхню і середню течію річки. Серед них найбільшими є: Віча, Свалявка, Пініє, Візниця і Стара. Значне підняття рівня води в Латориці під час паводків і зв'язане з цим затоплення земельних угідь, розташованих у нижній частині течії, потребує створення захисних дамб та інших гідротехнічних споруд. У межах області Латориця є водоприймачем гідромеліоративних систем.
У північно-західній частині Закарпатської області протікає притока Латориці Уж. Вона бере початок у Полонинських горах біля Ужоцького перевалу, У верхній течії, до селища Великого Березного, долина Ужа дуже вузька (12-20 м), з високими крутими схилами, береги вкриті валунами. Між Великим Березним і Перечином гори знижуються і долина річки розширюється до 0,8-1,2 км. Але далі, у Вулканічних Карпатах, Уж знову перетворюється в гірську річку і тільки біля Ужгорода долина його розширюється до 2-2,5 км. Вся долина вкрита полями, луками, садами і порівняно густо заселена. Біля с. Кам'яниці збудовано канал, який у м. Ужгороді і між селами Невицьким і Оноківцями перегороджено греблями.
На енергії Ужа та на вугіллі працює Ужгородська парогідроелектростанція.
У долині Ужа в горах проклали залізницю і шосейну дорогу, які через їжоцький перевал ведуть у Передкарпаття.
Закарпатська область багата на гідроресурси, які становлять приблизно 15% (або приблизно 700 тис. кет) потенціальної потужності всіх річок і понад 30% малих річок УРСР, хоч площа області становить приблизно 2% території республіки.
Головними джерелами енергії можуть бути річки Уж, Тересва, Теребля, Ріка. Уже споруджено Теребля-Ріцьку та Оноківську, Ужгородську гідроелектростанції. Річки області несудноплавні. Тиса, Латориця і Боржава використовуються як джерела штучного зрошування.
Озера. Озер на Закарпатті небагато, площа їх незначна і мають вони місцеве значення. Майже всі озера льодовикового походження, але деякі дослідники вважають, що окремі з них утворилися в карстових воронках.
Найбільш відоме єдине велике високогірне озеро Синевирське, в верхів'ях р. Тереблі, на висоті 980 м. Синевирське озеро, або як його тут називають "Морське Око", дуже мальовниче. Загальна площа його 7 га, найбільша глибина - 24 м. В ньому водяться. лососеві породи риб, зокрема форель. У південно-східній частині області, на Свидівці і в Чорногорах. також є кілька невеликих високогірних озер.
Іноземна буржуазія, яка протягом довгого часу панувала на Закарпатті, не була заінтересована в комплексному використанні водних ресурсів краю. Лише за Радянської влади тут розпочато планові роботи по комплексному їх використанню. Здійснюється регулювання режиму річок, використання їх водних ресурсів для меліорації земель, енергетики, водопостачання, розведення риби тощо.
Для природи Закарпатської області характерна вертикальна поясність. Верхній пояс з абсолютними висотами від 1200-1500 до 2000 м над рівнем моря;
Під гірськими луками і високогірним рідколіссям сформувалися торфові гірсько-лучні дернові і гірсько-лучно-лісові грунти. Нижче поясу гірських луків ростуть ялинові, ялиново-смерекові, буково-ялинові ї часто букові ліси, під якими утворилися гірсько-лісові бурі кислі насичені і залишково-карбонатні опідзолені і неопідзолені грунти. Нижче 350-400 м над, рівнем моря з'являються бурі лісові опідзолені поверхневоглеюваті грунти, які формуються під буково-дубовими, буково-грабовими і чистими дубовими лісами. На великій території надзаплавної тераси Тиси, де значно вирубано ліс і поширена лучна і лучно-болотна рослинність, переважають бурі глейові і лучні дерново-глейові грунти. Заплави річок вкриті заливними луками і зайняті дерново-алювіальними і алювіально-галечниковими грунтами.
Грунти Закарпатської області сформувалися в помірному кліматі з надмірним або достатнім зволоженням. Переважають буроземи з недостатнім вмістом гумусу і жовто-бурим забарвленням.
Мішані буроземно-підзолисті грунти Закарпаття свідчать про перехідний кліматичний і рослинний характер цієї території. В окремих деталях розподіл грунтів визначається геологічними умовами і рельєфом.
Подобные документы
Географічне положення Південної Америки. Геологічна будова, Південно-Американська платформа та складчастий гірський пояс Анд; корисні копалини. Клімат, внутрішні води та береги. Ґрунти і рослинність континенту, тваринний світ та природне районування.
реферат [18,3 K], добавлен 26.10.2009Територія Аргентини, її рослинний і тваринний світ, мінерально-сировинна база. Історія становлення держави, її населення. Головні промислові центри, культура й економіка. Географічне положення Перу, рельєф та корисні копалини. Історичний розвиток країни.
реферат [25,6 K], добавлен 13.01.2011Економіко-географічне та політичне положення держави. Адміністративний поділ Польщі. Клімат, рельєф, ріки, озера, рослинний та тваринний світ країни. Державний устрій, населення, господарство, промисловість, транспортна система Польщі. Пам'ятки культури.
презентация [36,3 M], добавлен 25.01.2011Економічна та географічна характеристика Австралії, її природні умови і ресурси, корисні копалини, річки і озера, рельєф та клімат. Рослинний та тваринний світ континенту. Кількість та структура населення, мови, господарство, зовнішня політика держави.
реферат [23,2 K], добавлен 14.06.2010Географічне положення Австралії, геологічна будова та корисні копалини. Характеристика клімату, рельєфу, ґрунтів, води, рослинності та тваринного світу країни. Ландшафти та фізико–географічне районування. Основні екологічні проблеми країни.
курсовая работа [310,1 K], добавлен 16.01.2013Економічно географічне положення Китаю. Площа, населення, релігія, державний лад, склад території, великі міста, грошова одиниця. Клімат, водні, лісові, земельні ресурси та корисні копалини. Промисловість, сільське господарство та зовнішня торгівля.
презентация [5,0 M], добавлен 05.05.2015Географічне положення, площа, рельєф, клімат, внутрішні води, природні умови та ресурси, столиця, населення, адміністративний поділ, форма правління, глава держави, великі міста, релігія та етнічний склад Бразилії. Господарство та промисловість.
презентация [5,6 M], добавлен 04.03.2014Історико-географічні, природно-географічні особливості формування та розвитку регіону Сахари. Рельєф, геологічна будова та корисні копалини. Географічне положення, водні ресурси, ґрунти, клімат, флора та фауна. Антропогенний вплив та екологічні проблеми.
курсовая работа [2,7 M], добавлен 29.11.2015Африка як найбільший з трьох материків "південної групи". Географія. Рельєф. Геологічна будова і корисні копалини. Внутрішні води. Ґрунти. Клімат, флора і фауна. Фізико-географічний нарис. Гідрографія. Ґрунтово-рослинний покрив. Мови. Політичний поділ.
реферат [40,5 K], добавлен 29.01.2009Держані символи, економіко-географічне положення та склад території Білорусі. Особливості рельєфу, корисні копалини, клімат країни. Демографічний склад населення та релігія. Рівень розвитку економіки, промисловості, транспортної системи Білорусі.
презентация [7,2 M], добавлен 05.04.2012
