Текстильна промисловість України. Проблеми і перспективи розвитку

Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинський державний технічний університет

Кафедра економіки, менеджменту та маркетингу

Курсова робота

з дисципліни «Розміщення продуктивних сил»

на тему:

«Текстильна промисловість України. Проблеми і перспективи розвитку»

виконала: студентка

І курсу групи МЕО-08-1д

Дніпродзержинськ - 2008

ЗМІСТ

Вступ

1 Особливості розвитку і фактори розміщення

продуктивних сил текстильної промисловості України

1.1 Трудові ресурси - перша складова продуктивних сил

1.2. Значення та місце текстильної промисловості в економіці України

1.3 Передумови розвитку та розміщення текстильної промисловості України: історичні, природно-екологічні, соціально-економічні

1.4 Основні принципи і фактори розміщення підприємств текстильної промисловості

2 Оцінка розвитку сучасного стану текстильної промисловості

2.1 Галузева структура текстильної промисловості

2.2 Сучасна територіальна організація текстильної промисловості

2.3 Сировинна база та сучасна географія головних центрів текстильного виробництва

2.4 Трудоресурсна складова та її характеристика

3 Перспективи розвитку текстильної промисловості в умовах ринкової економіки

3.1 Основні проблеми розвитку текстильної промисловості України

3.2 Внутрішня та зовнішня торгівля текстильною продукцією

3.3 Реструктуризація текстильних підприємств України

3.4 Заходи Міністерства промислової політики щодо розвитку текстильної промисловості України

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

В усі часи для того, щоб забезпечити нормальне життя, людині були необхідні певні засоби: одяг, взуття тощо. Виготовленням цієї продукції сьогодні займається легка промисловість.

Ефективність забезпечення населення товарами народного споживання, які виробляє легка промисловість, багато в чому залежить від раціонального територіального розміщення і територіальної організації галузі. Раціональне розміщення підприємств з випуску товарів народного споживання - це важлива передумова ефективного використання економічних і природних ресурсів, збільшення обсягів їх випуску, підвищення якості і покращення реалізації товарів народного споживання, скорочення нераціональних перевезень, зменшення втрат товарів, повнішого задоволення потреб населення.

Текстильна промисловість, її проблеми вже неодноразово привертали увагу науковців (Мазаракі А.А., Карсскін В.І., Воронова С.М., Дорошенко В.І.),проте і на сьогодні є актуальними ще багато питань.

Текстильна промисловість на території України за радянських часів була досить розвинена, але з зміною суспільного устрою, змінилися і умови, необхідні для нормального функціонування галузі. Тому на сьогодні однією з важливих задач розвитку текстильної промисловості є визначення раціонального територіального розміщення з найбільш ефективним використанням усіх ресурсів.

Предметом дослідження в моїй роботі виступає розміщення текстильної промисловості на території України. Мета роботи - визначити фактори та умови розміщення текстильної промисловості України. На шляху досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

- визначити структуру та значення текстильної промисловості у господарському комплексі України;

- з'ясувати передумови розвитку і розміщення текстильної промисловості;

- охарактеризувати сучасний стан, особливості розміщення і територіальної організації;

- простежити місце тканин у торгівлі;

- визначити перспективи розвитку і розміщення текстильної промисловості.

1 ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І ФАКТОРИ РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1.1 Трудові ресурси - перша складова продуктивних сил

Трудові ресурси (або трудові резерви) - поняття «марксистсько-ленінське» (тобто комуністичної, сталінської - лагерної) «політичної економії», яке за дегуманізацію і інструменталізацію людини та методологічну необґрунтованість багатократно піддавалося критиці - під яким розуміються працездатне населення (дійсне і потенціальне) на території крани, адміністративної, територіальної одиниці або підприємства.

Трудові ресурси - населення у працездатному віці (чоловіки 16-60 років та жінки 16-55 років), крім інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють. Вони є основною продуктивною силою суспільства, одним з головних чинників його територіальної організації. Але позаяк одні і ті самі трудові ресурси в різних умовах можуть виробляти різну кількість продукції з неоднаковою якістю, тим самим по різному впливаючи на соціально економічний розвиток регіону; можливості людей щодо праці можуть бути різними в умовах неоднакових виробничих відносин. Тому поряд з поняттям «трудові ресурси» вживають термін «трудоресурсний (або працересурсний) потенціал». Під останнім розуміють поряд з трудовими ресурсами можливості людей до праці. Працересурсний потенціал визначаться як кількістю та якістю (статево - віковий, професійний склад) трудових ресурсів, так і особливостями соціально - економічного розвитку території, впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, матеріальними і духовними потребами населення регіону, екологічними особливостями її діяльності. Людей із їх знаннями, професійною підготовкою і навичками до праці ще називають капіталом «або людським капіталом».

Величина і структура працересурсного потенціалу, особливості його розміщення значною мірою впливають на галузеву і територіальну структуру господарства, процес природокористування. В тих регіонах, де трудових ресурсів не вистачає, розміщують трудодефіцитні виробництва, а там де їх надлишок - трудомісткі. До трудових ресурсів тяжіє і виробництво легкої промисловості. Воно висуває певні вимоги до статевого складу ресурсів: переважно жіноча праця. Особливо значна роль трудових ресурсів у розвитку господарства густозаселених регіонів, які недостатньо забезпечені трудовими ресурсами: тут вони визначають провідний розвиток трудомістких галузей в структурі господарства, значною мірою обумовлюють потужність і структуру потоку продукції, яка вивозиться за межі даної території розвиток виробництв внутрішньо регіонального значення та ін.. За забезпеченістю працересурсним потенціалом всі регіони України в сучасний кризовий період відносяться до праценадлишкових, але за умови соціально-економічного піднесення багато з них належали до працедефіцитних. Про це свідчать показники, що характеризують сучасний працересурсний потенціал (частка працездатного населення, рівні зайнятості, освіченості, безробіття), а також природний і механічний рух населення (додаток А). Найбільшу чисельність трудових ресурсів мають відповідно ті області, які мають найбільшу кількість населення і високу частку працездатних людей. В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди - 91,2%, незначну частку становлять зайняті особи старшого віку (8,7%) та підлітки (0,1%). За забезпеченістю трудоресурсним потенціалом всі регіони України можна поділити на три групи:

1) із значною часткою працездатного населення, але дуже низькими показниками природного руху, значним механічним відсотком людей (Харківська, Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Київська обл.);

2) із значною часткою працездатних людей, високими показниками «старіння» населення, від'ємними або незначними додатними показниками природного приросту населення, значним механічним відсотком населення (Одеська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Львівська. Тернопільська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська обл., АРК);

3) з найнижчою в Україні часткою працездатного населення, дуже низьким (від'ємним) природним приростом населення, найвищою часткою осіб пенсійного віку, із значним відтоком населення (Хмельницька, Житомирська, Винницька, Черкаська, Сумська. Полтавська, Кіровоградська, Чернівецька області).

В умовах постійно зростаючого безробіття відбувається формування ринку праці. Ринок праці - це співвідношення між попитом і пропозицією на робочу силу.

Потреба у працівниках різних галузей господарства на 1.01.2005 р. в Україні становила 166.5 тис. осіб, найбільше - у промисловості. Але попит і пропозиція робочої сили не є збалансованими ні за професіями, ні за регіонами.

Найбільше навантаження працівників на одне вільне робоче місце спостерігається у тих областях, які мають невисокий рівень диверсифікації виробництва, в яких ринкові перетворення в економіці відбуваються повільно (Івано-Франківська, Полтавська, Рівненська, Тернопільська та ін.). Саме тут знаходиться значна кількість підприємств текстильної промисловості: бавовняні і лляні комбінати, прядильні і ткацькі фабрики.

Нині значна кількість робітників у текстильній промисловості зайнята на ручних роботах. Безперечно, вони будуть вивільнені з цих галузей господарства за умови підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

Перехід підприємств легкої промисловості на нові умови господарювання передбачає плату державі за трудові ресурси. Це передусім змушує їхніх керівників серйозно зважувати можливість додаткового залучення робочої сили. Поряд з цим підприємства намагатимуться вивільнятися від зайвої робочої сили завдяки механізації, автоматизації й роботизації виробництва.

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси - головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення - не лише виробник матеріальних благ та послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку.

1.2 Значення та місце текстильної промисловості в економіці України

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції однієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів - 7,4%, взуття -

45%, трикотажішх виробів - 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушенням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке. крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно прядильний комбінат), Нікополі (прядільно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість країни забезпечувала 62,5% загального виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові. Києві, Донецьку, Кривому Розі. Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сировині. Підприємства - основні виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові - канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція однієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина експортується.

Текстильна промисловість, як і будь-яка галузь виробництва непродовольчих товарів, відіграє особливу роль у соціально-економічному житті будь-якої території України в цілому. У першу чергу ця роль визначається призначенням цієї продукції: вона в основному йде на споживання населенню. Товари текстильної промисловості є необхідними для захисту людини від кліматичного впливу (холоду, жари, вітру, опадів), прикрашають зовнішній вигляд людини, допомагають у праці, побуті. Частина товарів йде на виробничі потреби (технічна одежа).

Щоб текстильна промисловість України розвивалася краще, потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок. Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію - 18%, натомість у нас - 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами на шляху до реалізації продукції.

Важливу роль текстильна промисловість відіграє і у формуванні бюджету країни: при цьому враховується швидкий обіг продукції та нетривалість її використання.

Загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає: продажі тканин, вироблених в Україні впали на 20% від виробництва 2002 року.

Але тут потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для людей середнього достатку, які все ж таки віддають перевагу якості за більш дорогу ціну, а не дешевим, але зовсім неякісним товарам з Китаю.

Декілька років тому продукція на внутрішньому ринку забезпечувала продавцям приблизно 50% продажів. Після кризи 1998 року укр.. виробникам вдалося заповнити ніші, які звільнилися постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях виявилося не так просто.

Українські фірми, які не збанкрутили протягом перехідного перехідного періоду, вже встановили прямі зв'язки щодо постачання сировини з західними імпортерами.

Українські компанії, і це особисто виразно видно на текстильній галузі, є дуже обмеженими в своїх можливостях «знаходити фінансові ресурси для впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так склалося завдяки дуже жорстким фінансовим регуляція та інструментам, які діють зараз на укр.. ринку.

В цілому, текстильний ринок України оцінюється в 354 млн. євро щорічно.

Для укр.. виробника дуже важливо зараз відчувати впевненість на своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств текстильної промисловості, то я б назвала її як «імпортозаміщувальний підхід».

Для нормальної роботи текстильній галузі потрібні інвестиції. Згідно з даними Держкомстату, об'єм інвестицій до легкої промисловості України приблизно дорівнює 1,5%. Ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого розвитку інвестицій. Також ясно, що на об'єм інвестицій в укр.. економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну,. Як про державу з нестабільною політичною ситуацією, з нереформованим законодавством. Інвестиції для текстильної промисловості дорівнюють 0,8% від усіх інвестицій, які вкладені в укр.. економіку.

Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР, припинили своє існування впродовж останніх 10 років. 29% з тих підприємств, які залишились на українському ринку, орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів.

Так само, як і в 1999 році, в 2000 році Німеччина є основним партнером України. Її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України : Англія, Італія, Голландія, Данія.

Стосовно місця текстильної промисловості у соціально-економічному розвитку нашої держави слід відзначити, що на її долю у загальній товарній структурі роздрібного товарообороту України у 2001 році припадало 0,8%.

1.3 Передумови розвитку та розміщення текстильної промисловості: історичні, природно - екологічні, соціально - економічні

Серед найважливіших передумов розвитку текстильної промисловості можна виділити такі: історичні (зародження галузі та спадщина, отримана від минулого), наявність власних сировинних ресурсів, необхідної матеріально-технічної бази виробництва, кваліфікованих трудових ресурсів, платоспроможного споживача тощо.

Виробництво тканин та одягу є найдавнішою галуззю ремісництва: в Україні з кінця ХV ст. існували цехи кравців, шевців, ткачів тощо. Як галузь великої машинної індустрії текстильна промисловість почала розвиватись в Україні у ХІХ ст. У 1896 році було збудовано канатний завод у Харкові. Легка промисловість України була на низькому рівні розвитку. Так, у 1913 році текстильна промисловість України виробляла тільки 0,9% продукції текстильної промисловості Російської імперії. У радянський період в 20-30-х роках було реконструйовано і технічно переоснащено діючі підприємства, введено в дію близько ЗО конопле- і льонозаводів. Під час війни більшу частину підприємств було зруйновано, але у повоєнний період галузь було відновлено. Після війни прискореними темпами текстильна промисловість розвивалась у Донбасі і в західних областях України (Донецький бавовняний комбінат, фабрики білизняного трикотажу в Мукачовому, трикотажного полотна у Горлівці). Також у післявоєнний період почала інтенсивно розвиватись шовкова промисловість. У складі колишнього СРСР Україна мала всі передумови для розвитку текстильної промисловості. На сьогодні Україна має свою непогану сировинну базу для розвитку лляної та вовняної підгалузей: у 2001 році під льон-довгунець було зайнято 27 тис. га та 2 тис. га під коноплі, також поголів'я кіз та овець становило 1965,0 тис. голів. Проте немає власної сировинної бази для окремих галузей. Наприкінці вісімдесятих і на початку дев'яностих років текстильна промисловість досягла найвищих показників. Це яскраво відображено у наведеній нижче таблиці.

Таблиця 1 - Виробництво тканин за їх видами в Україні

Продукція	1985	1991	1994	1998	2002	2006
Тканини всіх видів, млн. м2	1160	1031	169	80,5	50	75
У тому числі: Бавовняні	534	505	78	32,2	26	41
Вовняні	67	67	15	11,3	5	6
Лляні	96	80	20	18,3	5	6
Шовкові	283	237	19	6,7	6	7
Неткані матеріали типу тканин	139	113	23	9	8	15

За рівнем виробництва тканин у Європі Україна посідала провідне місце. Випуск бавовняних тканин в Україні знаходився приблизно на рівні Франції, Румунії, Польщі вовняних - Великобританії, Болгарії. За випуском шовкових тканин Україна відставала від більшості країн Європи, крім Польщі і Румунії. Наведені показники розвитку текстильної промисловості в Україні за період 1985-1991 рр. свідчать, що наша країна володіла значними потенційними можливостями щодо виробництва цих товарів. Згодом це виробництво значно скоротилося, про що свідчать показники виробництва за 1995-1997рр. Проте воно стало в десятки разів меншим майже по всіх групах товарів. Причина цього - загальна економічна криза в Україні. Також було значно зруйновано матеріально-технічну базу. Внаслідок катастрофічного згортання виробництва, країна почала втрачати основну продуктивну силу - висококваліфіковані трудові ресурси. Також у 90-ті роки все менш впливовою на розвиток виробництва текстильних товарів ставала одна з передумов цього розвитку - споживач: у 1997 році середньомісячна номінальна заробітна плата робітників і службовців становила 56,1 грн. Проте останнім часом спостерігається збільшення розміру середньомісячної заробітної плати (2000 р. - 230 грн. 2001р. - 311 грн.). а відповідно, збільшується і платоспроможність населення.

Якщо коротко проаналізувати тенденцію розвитку текстильної промисловості по регіонах України ,то не важко виділити такі групи: регіони, де поступово збільшуються обсяги виробництва тканин: Волинський, Подільський, Столичний; регіони з нерівномірним розвитком: Донецький, Придніпровський, Північно-Східний, Карпатський, Причорноморський, Центральний.

Таблиця 2 - Виробництво тканин по регіонах України (загальний обсяг)

	Регіон	1997	1999	2001	2003	2005
1	Донецький	2,4	5,9	1,1	1,7	1,5
2	Придніпровський	1,4	1,0	0,6	0,4	0,9
3	Північно-Східний	1,5	1,2	1,1	0,7	1,6
4	Столичний	19,1	12,2	8,8	10,3	11,1
5	Карпатський	9,4	7,2	1,4	3,5	2,3
6	Волинський	16,6	10,8	9,5	13,4	15,9
7	Подільський	13,3	29,1	18,1	20,9	29,6
8	Причорноморський	10,8	17,6	7,4	13,1	8,7
9	Центральний	7,4	4,9	2,4	2,7	3,1
ВСЬОГО	81,9	89,9	50,4	66,7	74,7

Також варто приділити увагу обсягу виробництва текстильної промисловості України на душу населення. Після спаду виробництва у 1999 (1 м2 на душу населення) у 2001 році вироблено 1,5 м² тканин.

Таблиця 3 - Виробництво тканин на душу населення

	1997	1999	2001	2003	2005
Тканини, м2	1,6	1,8	1,0	1,3	1,5
Бавовняні	0,6	1,1	0,5	0,7	0,8
Вовняні	0,2	0,.1	0,1	0,1	0,1
Лляні	0,.4	0,.2	0,1	0,1	0,1
Шовкові	0,1	0,2	0,1	0,1	0,2
Трикотажні вироби, шт	0,2	0,1	0,2	0,3	0,5

За даними на 2005р. було зареєстровано 4637 підприємств легкої промисловості, з яких 3367 - підприємства текстильної промисловості.

1.4 Основні принципи і фактори розміщення підприємств Текстильної промисловості

Однією з особливостей розміщення підприємств текстильної промисловості є територіальне їх сполучення з важкою індустрією, наприклад металургією, що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси. Текстильна промисловість, частіше за все, є в тому або іншому територіальному комплексі як додаткова галузь (або галузі), що обслуговує, але іноді вона відіграє ще й районотвірну роль. Ключові фактори розміщення підприємств текстильної промисловості: споживчий, сировинний. забезпеченість трудовими ресурсами. Якщо розглядати розміщення даної промисловості, то слід сказати про те, що її галузі поширились у багатьох країнах світу, незалежно від рівня їхнього розвитку.

В основу закономірностей розміщення продуктивних сил покладено економічні закони. Закони розміщення виробництва - категорії того самого порядку, що й економічні закони розвитку суспільства, що обумовлено своєрідністю розміщення виробництва на території країни, його значною територіальною диференціацією в розрізі економічних районів. Ця своєрідність зумовлюється складними взаємозв'язками розміщення продуктивних сил з географічним середовищем і залежністю розміщення окремих виробництв від локальних природних умов і ресурсів; значними регіональними відмінностями заселення територій і рівнів розвитку продуктивних сил у районах; різноманітним поєднанням галузей і виробництв промисловості та сільського господарства у районах і країнах; значними техніко-економічними відмінностями розміщення різних галузей і виробництв.

Закономірності розміщення виробництв - це об'єктивні категорії, які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності. При проведенні господарської політики суспільство на основі пізнання закономірностей формулює і втілює в життя певні принципи. Закономірності розміщення продуктивних сил є власне законами територіальної організацій народного господарства.

Принципи - це лаконічно сформульовані суспільством керівні положення, що визначають об'єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності для досягнення визначення мети.

Принципами, які служать керівництвом до дії в народногосподарському будівництві, виражаються потреби певного історичного етапу. Інакше кажучи, це дії, свідомо спрямовані на більш повний вияв об'єктивних закономірностей розміщення продуктивних сил з урахуванням відповідних чинників.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розподілу підприємств і галузей, такі:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

- охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів і впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- забезпечення здорових гігієнічних умов життя і праці населення;

- обмеження надмірної концентрації промисловості в містах:

- вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей:

- зміцнення обороноздатності країни;

- урахування інтересів економічної інтеграції в європейський і світовий простір.

Важливість кожного принципу визначається стратегією і завданнями, конкретизованими у відповідній концепції. Наприклад, на сучасному етапі розміщення продуктивних сил в Україні пріоритетними можуть бути соціальне спрямовані принципи, ті, що сприятимуть розв'язуванню соціальних проблем.

Принципи реалізуються на основі врахування конкретних умов - факторів розміщення, що впливають на вибір розташування промислових підприємств і формування територіально-виробничих комплексів.

Фактори розміщення можна згрупувати за чотирма напрямами:

а) природно-географічні;

б) демографічні;

в) техніко-економічні;

г) соціально-економічні;

Природно-географічні фактори включають якісну і кількісну

характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природнокліматичних й природно-транспортні умови.

Демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів.

Техніко-економічні фактори: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва.

Соціально-економічні фактори мають винятково велике значення в розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціально-економічних відмінностей між селом і містом, промисловістю і сільським господарством, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці і життя людей, розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг.

Фактором розміщення текстильної промисловості є наявність жіночих трудових ресурсів. Виходячи з особливостей галузі, комплекси її підприємств створюються у кожному економічному районі з урахуванням головним чином споживчого фактора.

Усі галузі текстильної промисловості за їх тяжінням до джерел сировини і районів споживання можна поділити на такі групи:

1. Галузі з одночасною орієнтацією на джерела сировини і на споживача.

2. Галузі з орієнтацією на джерела сировини.

Розміщення текстильної промисловості вигідно поєднується з розміщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості-чоловіки. При розміщенні галузей враховуються забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окремих економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід враховувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Текстильна промисловість тісно пов'язана із сільським господарством на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо. Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війні, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовняно-прядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунавецької (Хмельницька обл.) і Богуславської (Київська обл.) суконних фабрик.

Для бавовняної промисловості характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовняно прядильний комбінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (ниткова фабрика). Вовняна промисловість первинне обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську - тонкосуконна фабрика, Чернігові - камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі-бавовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють крепдешин і креп-жоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штучного і синтетичного волокон, у Луганську - меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість випускає тканини на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.

Трикотажна промисловість має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Феодосії, Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики.

2 ОЦІНКА РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО СТАНУ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

2.1 Галузева структура текстильної промисловості

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до першої світової війни, проте більшість підприємств тоді були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві. Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тернополі, камвольно-суконний -у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопря-цильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

Схема 1 - Галузі текстильної промисловості

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає 62,2% всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовна є ос-новною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон. Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат - у Донецьку; бавовняна фабрика -в Нововолинську, прядильна фабрика - в Полтаві, ватно ткацька - в Києві; ткацькі фабрики - в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика - в Нікополі та ін.

Вовняна промисловість - одна з найстаріших підгалузей текстильної промисловості - виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі. Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську - тонкосуконна, Кривому Розі - вовнопрядильна фабрика. Чернігові - камвольно-суконний комбінат. У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Закарпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробляють крепдешин і креп-жоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську - меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11,1% тканин країни і зосереджена переважно на Рівненському й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни. Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції експортується.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 2005 році 27,0 млн. шт.. трикотажних виробів. За 1991 - 2005 рр. обсяги виробництва скоротилося з 351 млн. шт. виробів до 6,5 млн. шт. виробів. Найбільші трикотажні підприємства зосереджені майже в усіх обласних центрах України.

Розглянемо обсяги виробництва галузей текстильної промисловості.

Діаграма 1 - Виробництво текстильної продукції у 1985 - 2008 рр.(млн.м²)

З даної діаграми можна побачити, що найбільшу частку вироблених тканин у 1985 - 2008рр. займають бавовняні тканини, у 2008 р. їх частка складає 52%. Абсолютний приріст виробництва тканин у 2006-2008 рр. складає 34млн.м² , середній абсолютний приріст у 1985-2008 рр.: (109 - 1160) / 22 = -47,8 млн.м². Виробництво продукції усіх галузей текстильної промисловості у листопаді 2008 року складає 7,2% від виробленої кількості тканин за січень - листопад 2008 року. Приріст виробництва продукції даних галузей у листопаді 2008 р. до жовтня 2008 р. від'ємний і становить - 9,2%; до листопада 2007 р. він також від'ємний і становить - 30,6%. Приріст січня - листопада 2008 р. до січня - листопада 2007 р. складає - 2,5%.

2.2 Сучасна територіальна організація

Текстильна промисловість набула розвитку у кожному з дев'яти економічних районів України (додаток 2).

Головна галузь текстильної промисловості - бавовняна - знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у таких економічних регіонах України: Донецький (Донецьк - бавовняно-прядильний комбінат; Луганськ); Придніпровському (Павлоград; Нікополь - ниткова фабрика); Північно-Східному (Харків; Вовчанськ; Люботин; Полтава); Столичному (Коростень; Коростишев - ткацька фабрика; Прилуки; Остер); Подільському (Хмельник; Тернопіль - бавовняний комбінат); Карпатському (Львів, Долина, Коломия, Великий Бичків; Чернівці -ткацька фабрика); Центральному (Стеблів); Волинському (Нововолинськ - бавовняна фабрика; Дубровиця); Причорноморському (Сімферополь; Керч; Одеса; Херсон - бавовняний комбінат).

Вовняна промисловість виробляє 7,0% усіх тканин України. На території країни діє майже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості розміщені у Луганську, Кривому Розі, Харкові, Сумах (2), Глухові, Богуславі (2), Березані, Чернігові (3), Одесі, Дунаївцях, Славуті, Стрії, Коломиї, Косові, Великому Бичкові, Чернівцях, Бахчисараї, Татарбунарах (Донецький, Придніпровський, Північно-Східний, Столичний, Подільський, Карпатський, Причорноморський райони).

Виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон зосереджено у Києві, Богуславі (Київська область), Черкасах та в ряді населених пунктів Чернівецької та Закарпатської областей.

Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України. Підприємства шовкової промисловості розташовані у Верхньодніпровську, Нікополі, Запоріжжі, Києві (2), Хотині, Черкасах (2), Кіровограді, Луцьку. На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет). Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. Також у Києві виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість випускає 7,3% тканин країни. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Сумах, Ямполі, Житомирі, Рівному. Центри виробництва лляних тканин знаходяться у Чернігівській (10 льонозаводів), Івано-Франківській (5 льонозаводів), Львівській (9 льонозаводів), Волинській (7 льонозаводів), Рівненській (3 льонозаводи) областях.

Майже всю конопляно-джутову продукцію випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину.

Трикотажне виробництво орієнтується на споживача та трудові ресурси, тому розміщується у великих містах та економічних районах: Донецьк (3), Горлівка, Луганськ, Рубіжне, Нікополь, Бердянськ, Мелітополь, Харків (5), Кременчук, Суми, Київ (3), Біла Церква, Бровари, Сквіра, Житомир, Прилуки, Черкаси, Кіровоград, Львів, Чернівці тощо. На підприємствах цієї підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості.

Якщо розглядати розміщення текстильної промисловості по економічним районам, то по виробництву тканин в 2005 році на першому місці - Подільський район (Вінницька, Хмельницька, тернопільська області) - 29,6; на другому -Північно-Західний (Волинська, Рівненська) - 16,9. Найменше тканин вироблено у Придніпровському районі (Дніпропетровська, Запорозька області) - 0,9.

Діаграма 2 - Виробництво тканин по районам за 2005 р.

Якщо розглядати розвиток текстильної промисловості у Дніпропетровській області, то можна побачити , що питома вага галузі в загальному обсязі продукції промисловості у період з 1997 по 2001 рр. зросла на 2%, в період з 2001 по 2003 рр. вона була сталою, а в 2005 році зменшилась до 1,7%.

Графік 1 - Питома вага галузі в загальному обсязі продукції промисловості Дніпропетровської області ,% від фактичних цін

Низку підприємств переоснащено і обладнано найсучаснішим технологічним устаткуванням. Продукція, яка виробляється за прогресивними технологіями фірмами «Дніпро», «Оветрі», «Універсал», експортується до Франції, Канади, Німеччини, Англії та ін.

У Дніпропетровській області центром лляної промисловості є Дніпропетровськ, бавовняної - Нікополь та Кривий Ріг, трикотажної - Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Магдалинівка, хлопчато-бумажняної - Марганець, Дніпродзержинськ, Нікополь.(Додаток 3).

2.3 Сировинна база текстильного виробництва

До текстильної продукції відносять текстильні волокна, пряжу, нитки, трикотажні волокна, полотна, комплексні текстильні матеріали та основу для нанесення покриття (штучні і синтетичні шкіри, виробів будівельного призначення).

Як сировина для текстилю найширше використовують такі текстильні волокна: бавовна; шовк (натуральний, сирець та ін.); вовна; льон; джут; та ін.

Останнім часом сировинну базу текстильної промисловості України спіткають проблеми. І не через нестачу сировини, а через низьку її якість.

Однією із проблем текстильної промисловості, що пов'язана з галузевою специфікою - відсутність коштів для сезонних закупок сировини.

Бавовняна промисловість України працює на привізній сировині. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому в нашій країні передбачається відновлення бавовництва в південних районах. Завдяки цьому Україна зможе забезпечити свою бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і на стільки ж відсотків знизити собівартість виробництва тканин. В Херсоні вже введена в дію експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується тут у відповідності з Державною програмою розвитку легкої промисловості.

Натуральний шовк - натуральне, органічне волокно тваринного походження. У світі торгують натуральним шовком певних сімейств шовкових рядів: бомбіцидів одомашнених та справжніх (що харчуються листям шовковиці); сатурнідів лісових (харчуються листям дуба) та ін.

Найбільш поширені три види натурального шовку:

- шовк-сирець - отримують зваренням коконів у кип'ятку та розмотуванням;

- шовковий здір - верхній шар кокону, отриманий після обробки спеціальними пристроями (віничками) замочений у гарячій воді коконів;

- шовкове павутиння - елементарні нитки шовку, з яких гусениця виготовляє місце для замотування кокону.

Використовуються побічні продукти з виробництва хімічної промисловості, зокрема хім. волокна та бавовняна пряжа.

Шерсть, вовна - натуральне волокно, яке піддається прядінню та в'язанню, отримується стриженням тварин. Вовняна промисловість орієнтується як на власну, так і на імпортну сировину. У 2005 р. в усіх категоріях господарств України настригли 3195 т вовни, майже стільки одержали в попередньому році. За дев'ять місяців 2006 р. господарства всіх категорій настригли 3079 т вовни, що на 1,2% більше, ніж за відповідний період 2005 року. Збільшення сталося в основному за рахунок господарств населення. За увесь 2006 р. у всіх категоріях господарств очікується одержати 3279 т вовни (зростання на 2,6% проти 2005 р.), у тому числі в сільськогосподарських підприємствах - 734 т (+ 6,1%) та в господарствах населення - 2545 т (+ 1,7%). Найвищі середньорічні настриги вовни від однієї вівці в сільськогосподарських підприємствах були в господарствах Харківської області - 4 кг, Донецької - 3,4, Кіровоградської і Харківської - 3, АР Крим - 3,1; у господарствах населення: Херсонської - 4,8, Харківської - 3,8 кг.

Лляні волокна отримують з лубу однолітньої рослини льону. 90% льону вирощують на Поліссі, а саме: у Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській, Чернівецькій областях. В 1999 році, за даними Держкомстату, обсяги врожаю льону становили 5,5 тис. тонн, що майже на 40% менше порівняно з 1998 роком (9 тис. тонн). 2000 року з полів України було зібрано майже 15 тис. тонн льону на волокно з майже 27 тис. га земельної площі. В останні роки врожайність льону зросла на в Поліссі.

Графік 2 - Динаміка урожайності льону - довгунцю в Поліській зоні Волинської області

2.4 Трудоресурсна складова текстильної промисловості та її характеристика

Трудові ресурси - це всі працюючі на підприємстві громадяни, які вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання, практичні навички у виробничо-фінансову діяльність для виконання місії підприємства та досягнення його цілей.

В Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі переважають працездатні люди - 91.2%, незначну частку становлять зайняті особи старшого віку (8.7%) та підлітки (0.1%).



Діаграма 3 - Трудові ресурси України (тис. осіб)

З даної діаграми можна побачити, що в 2000р. році показники трудових ресурсів були значно вищими, ніж у наступні шість років в 1995 році показники трудових ресурсів були значно вищими, ніж у наступні п'ять років.

На підприємствах текстильної промисловості, що розташовані майже у всіх регіонах України, зосереджене близько 6% загальної чисельності промислово-виробничого потенціалу промисловості (з них 80% - жінки). Кількість штатних працівників текстильної промисловості становить майже 4% всіх штатних працівників промисловості України.

Це можна побачити в нижче наведеній діаграмі.

Спостерігаючи динаміку кількості найманих робітників, можна побачити, що в період з 2000 по 2005 роки середньорічна кількість найманих робітників текстильної промисловості спадає приблизно від 220 тис. осіб у 2000 році до 120 тис. осіб у 2005 році, тобто майже на 46%.

Якщо встановити співвідношення між зайнятістю у легкій промисловості взагалі та зайнятістю у текстильній промисловості, то можна побачити наступне (табл. 4).



Діаграма 4 - Кількість найманих працівників у серпні 2007 року (Без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та зайнятих у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.).

Діаграма 5 - Середньорічна кількість найманих робітників (тис. чол.)

Таблиця 4 - Відношення зайнятості у легкій і текстильній промисловості за 2002 рік

Галузь	Відношення у % за кількістю зайнятих
Легка промисловість	100
Текстильна промисловість	32,1
первинна обробка льону	2,3
бавовняна	8,9
лляна	2,0
вовняна	4,8
шовкова	2,8
трикотажна	11,3

Найбільше кількість працівників на одне місце зосереджена в Івано-Франківській, Тернопільській, Полтавській та ін. областях. Проте заробітна плата працівників текстильної промисловості менше 69% середнього по економіці. Номінальна середньомісячна заробітна плата за 2000 р. за даними Держкомстату складала 163,82 грн.

3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТЕКСТИЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1 Основні проблеми розвитку текстильної промисловості

На початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик, які були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств текстильної промисловості входила до «групи Б» - саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи «А». (За класифікацією СРСР вся промисловість країни, поділена на галузі була розподілена також на групи пріоритетного (А) та непріоритетного розвитку (Б). Такі галузі як машинобудування, паливна, металургійна - були визнані пріоритетними та були найголовнішими кандидатами на отримання інвестиції на свій розвиток від держави. Ті ж галузі, які потрапили до групи Б - були недорозвинені і мало робилося для того, щоб покращити ситуацію).

Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів населення.

Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе бідними - текстильній промисловості доводиться брати до уваги і перешкоди до свого успішного розвитку.

Проаналізуємо проблеми даної галузі промисловості.

І Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від СРСР, серед них:

1. Неможливість здійснення міжгалузевого обміну:

- підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних комплектуючих. Так, рівень міжгалузевого обміну дорівнював 70-80% продукту який було вироблено.

- після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в'язані та незв'язані тканини).

2. Сировинна проблема тісно пов'язана з проблемою втрачених взаємозв'язків між галузями та країнами:

- хоча Південна Україна і була головним виробником котону для всього СРСР, але після 1956 року, коли поля котону були «перепрофільовані» в кукурудзяні - місцеве виробництво котону було знищено. А це означає, що зараз Україна не може похвалитися розвиненою субіндустрією, яка б постачала сировину для українських виробників текстилю.

- головним постачальником бавовни для України був Узбекистан з Україна імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки - сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу - майже не виробляється Україною.

3. Тому зараз текстильні виробництва зіткнулися з проблемою відносно великих виробничих витрат.

4. Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини:

- більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту. Компанія «давалець» завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй більшості - стоять на місці, а платить вона українському виробнику - частиною продукції, яку було вироблено, таким чином українське виробництво має кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках Західної Європи.

- в 2000 році з неї було виготовлено більш як 70% трикотажних виробів. Так, більшість фірм - такі фірми як «Дана», «Желань» (власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистриб'юторних магазинів «Михаил Воронин») - починали працювати з давальницькою сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об'єму випуску продукції.) Тепер - планується зменшити цю цифру до 40%.

5. Проблема дистрибуції товару:

- централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу своєї продукції.

- як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5 років кількість магазинів, які займалися продажем одягу скоротилася на 23%. Натомість з'явилася безліч базарів.

6. Застаріле обладнання:

- обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року. Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої основні фонди. Але це було зроблено не на всіх виробництвах, за ініціативою Міністерства легкої промисловості.

Таблиця 5 - Вікова структура основних виробничих фондів легкої та текстильної промисловості на 1998 рік (в дужках подано дані за 1990 рік)

Галузь	Вік обладнання
Вік	До 5-ти років	6-11 років	11-15 років
Легка промисловість	14(41)*	55(31)*	43(23)*
Текстильна промисловість	14(37)*	55(33)*	30(24)*

З таблиці 5 ми можемо побачити, що більшість обладнання в текстильної промисловості - застаріле. А це означає, що деякі наші виробництва навіть і без іноземних інвестицій в їх основні фонди, на цьому ж застарілому обладнанні виробляють продукцію.

ІІ Проблеми економіки перехідного періоду: з іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики реформування української держави:

1. Проблема захисту українського виробника:

- в Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція - за оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70% одягу без відома фіскальних органів. Так, роздрібний продаж офіційно імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж Держкомстату - імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. (за 2000 рік).