Характеристика держави Вірменія

4

РЕФЕРАТ

На тему

Характеристика держави Вірменія



Зміст

• Вступ
• 1. Природа
• 2. Клімат
• 3. Грунт
• 4. Копалини
• 5. Водні ресурси
• 6. Господарство
• 7. Промисловість
• 8. Сільське господарство
• 9. Транспорт
• 10. Населення
• 11. Культура: традиції і сучасність
• Висновки
• 
• Вступ

Вірменія - спадкоємиця історичної Вірменії, що збігає по території з обширним Вірменським нагір'ям.У межах цього нагір'я виникло і протікало життя вірмен - одного з давніх і культурних народів світу.Проте в довгій історії країни в результаті часто повторюваних навал чужоземних завойовників (арабів, турків-сельджуків, татаро-монголів, турків-османів і ін) наступали і трагічні періоди.

Вірменія перетворилася на квітучу республіку з потужною багатогалузевою промисловістю, сучасним сільським господарством, передовою наукою та культурою. Її вважають своєю батьківщиною мільйони трудящих вірмен, розкиданих волею долі по країнам багатьох материків Землі.



1. Природа

Вірменія займає на півдні Закавказзя невелику північно-східну частину великого Вірменського нагір'я і частково обрамляють його з північного сходу і сходу хребти Малого Кавказу.

Вірменське нагір'я складається з численних високих гірських хребтів, вулканічних гір, лавових плато і рівнин. Найвища точка нагір'я в межах Вірменії -вершина Арагац (4090 м).

Більше 90% території республіки розташовано вище 1000 м над ур. моря; найнижчі точки (близько 400 м над ур. моря) знаходяться на крайній півночі (ущелина р. Дебед) і півдні (р. Аракс).

На північному сході республіки в субширотному і північно-західному - південно-східному напрямах простягаються складчасто-брилові хребти центральної частини Малого Кавказу: Сохметскій, Базумскій, Памбакскій, між якими розташовані глибокі тектонічні долини.

До Вірменському нагір'ї відносяться складчасто-брилові хребти, орієнтовані в субширотному напрямку, - Айоцдзорскій, Ераносскій, Баргушатскій та ін - і субмеридіонального Зангезурського, що розташовуються на півдні і південному заході республіки.Хребти складені породами палеозойського (Айоцдзорскій), юрського, крейдового і палеогенового віку: пісковиками, вапняками, конгломератами, прорваними гранітоїдними інтрузіями, багатими металевими корисними копалинами.

У центральній частині республіки на великих площах поширені молоді вулканічні покриви, що утворюють лавові плато і рівнини, хребти і масиви, серед яких виділяються масив Арагац, Лорійскій, Ширакського, Апаранское плато (рівнини), Гегамскій і Варденісскій щитовидні хребти.

На відміну від складчастих хребтів вулканічні нагір'я і плато слабо розчленовані, обриси їх поверхні більш м'які, а в рельєфі переважають характерні вулканічні форми - конуси, кратери, лавові потоки і т.д.Річки пропилами тут глибокі каньйони з прямовисними скелястими бортами.

На південному заході республіки на висоті 800-1200 м над ур. моря розташована Араратська улоговина, складена озерними і алювіальними відкладеннями.

Сучасний рельєф формувався в кайнозойську еру, коли в альпійсько-гімалайської складчастої зоні відбувалися новітні тектонічні рухи, що супроводжувалися великими підняттями, локальними опускання, освітою складчастості і потужним вулканізмом. Гороутворюючі процеси ще тривають, тому нерідко тут відбуваються землетруси (Ленінаканське в1926 р., Зангезурського в 1931 р., Єреванське у 1937 р. та ін), обвали, селі, зсуви, що завдають величезної шкоди народному господарству.

Рослинний і тваринний світ Вірменії багатий і різноманітний. Тут росте близько 3200 видів рослин, налічується до 450 видів хребетних тварин і більше 10 тис. видів безхребетних. Така різноманітність органічного світу обумовлено географічним положенням республіки на межі двох це фітогеографіческіх провінцій (Кавказької і Північно-Іранської) і трьох зоогеографічний округ (Іранського, Малоазіатського і Кавказького).

Характерна риса рослинного світу - високий ступінь ендемізму.Основні типи рослинності -напівпустинна, гірничо-степова і гірничо-Лугова (субальпійська), альпійська. Лісова рослинність поширена дуже обмежено.

Напівпустельна рослинність, місцями разом з пустельними представниками, розвинена в Араратській долині до висоти 1300-1400 м, на крайньому північному сході та півдні республіки (в ущелину р. Араку). Найбільші площі займають полинові напівпустелі з плямами солянок, які мають багато перехідних форм до фриганоідні (сухолюбівой) рослинності. На сухих, головним чином звернених на південь схилах (Араратська улоговина, басейн р. Арна, Мегрінскос ущелина р. Араку) поширена фриганоідні рослинність.На скелястому і кам'янистому грунті ростуть чагарники - мигдаль, дика груша, жостір Наласса, держи-дерево, а також подушковідних рослини - трагакантовий астрагал, акантолімон та інВелике поширення мають чістец, чебрець, шавлія.

У напівпустелях живуть численні гризуни - полівка, ховрах, піщанка, сліпак, тушканчик, з плазунів - кавказька Агама, грецька черепаха, ящірка, гюрза, вірменська гадюка.У прибережних заростях Араксу водяться кабан, очеретяний кіт, шакал: з пернатих - качка, гусак, чайка, орел, жайворонок, одуд.З комах pacпpocтранени саранових - тметіс, сфінготус, сітчасті-токрилие - немоптери, коники, саги.

Найпоширеніший тип ландшафту в республіці -степу, що займають більше половини всієї території.Вельми характерні ковилові, бородачовие, злаково-різнотравні, лугові степи. Зростають ковила, типчак, Тонконог, костриця, пирій. На більш сухих схилах поширені трагантовие степу з подушкоподібними астрагали. Тваринний світ степів схожий з напівпустельним і представлений головним чином гризунами. Тут мешкають також лисиця, заєць-русак, борсук, вовк. У Вірменії ведеться величезна робота з лісонасадження (в прибережній смузі озера Севан, в пріереванском районі, в Лорі, Шираку та інших районах).У республіці проводиться акліматизація промислових тварин - єнотовидного собаки, нутрії.На Севані організовані рибозавод по штучному розведенню форелі.Створюються штучні водойми для розвитку риб на Араратській рівнині.

Територія Вірменії представляє собою «музей ландшафтів». На відстані всього 30 км, від Араратській рівнини до вершини Арагац, можна перетнути ландшафти напівпустель, сухих і гірських степів, ксерофітного рідколісся, субальпійських і альпійських лугів.

У республіці проводяться важливі заходи але охорони природи. Для збереження цінних і рідкісних видів рослин і тварин створені заповідники: Хосровскій (у басейнах річок Гарна і Веди), Діліжанскій (у басейні р..Агстев) і Шокахохскій (на крайньому півдні республіки), чотири заповідника та кілька заказників в районі озера Севан, а також севанская національний парк.

Лісами і чагарниками покрито тільки 11% території, головним чином на північному сході та півдні республіки.

У лісах переважають листяні породи - бук, дуб (грузинський, східний, Араксинська), граб, клен, в'яз, ними дикі яблуні, груші, черешні, сливи, кущі кизилу, шипшини та інУ сухих районах поширені сухолюбівие рідколісся з кизилу, жасмину, крушини, шипшини, ялівцю, каркаса, фісташки, інжиру. З рідколіссями пов'язаний шібляк - чагарникова рослинність, головним чином з держідерева.Шібляк поширений на півдні Вірменії і на крайньому північному сході республіки в нижньогірського ярусі.

Фауна лісів багата. Тут живуть козулі, кабани, ведмеді, перські білки, олені, рисі, лісові коти, лісові соні.Із пернатих зустрічаються соловей, славка, синиця, пищуха, сойка, яструб.

На висотах від 2200 - 2400 до 2800-2900 мпростягаються субальпійські луки, представлені високотравьем зі злаків і різнотрав'я.Альпійські луки займають вершинний пояс гір (вище 2800 -2900м).Тваринний світ лугового високогір'я різноманітний: лисиця, вовк, безоаровий козел, муфлон; з птахів - куріпка, улар, рогата жайворонок та ін

У республіці є сприятливі умови для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. У районах до висоти 1300 -1400 м над рівнем моря на базі штучного (аричного) зрошення вирощуються виноград, фрукти, овочеві, баштанні та ефіроолійні культури.Середньогір'ї, в основному лавові плато і рівнини, до висоти 2200 -2400 м освоєно під зернові, тютюн, картопля, цукровий буряк, овочеві культури та кормові трави.Райони вище 2400 -2500 м використовуються для пасовищного скотарства.

2. Клімат

Вірменія розташована в субтропічному поясі, що поряд з рельєфом визначає найбільш суттєві риси клімату республіки. Клімат тут формують повітряні маси помірних широт. Влітку з півдня - з Іранського нагір'я -вторгаються тропічні континентальні повітряні маси.Іноді вони перетворюються на місці з повітряних мас помірних широт. Взимку внаслідок радіаційного вихолажіванія над Вірменським нагір'ям повітря сильно охолоджується і тут встановлюється високий атмосферний тиск.

Для клімату характерні багатство сонячною енергією, велика мінливість погодного режиму в часі і добре виражена вертикальна кліматична поясність, яку створює складний гірський рельєф. Якщо в Араратській долині, в Мегрінском ущелині і на крайньому північному сході республіки клімат сухий субтропічний, то з висотою він переходить до помірно теплого з м'якою зимою, помірного, а потім до континентального з холодною зимою і нетривалим влітку.

У розподілі тепла у Вірменії сильно виражений сезонний ритм. У Араратській долині і в низькогір'я середньомісячна температура липня становить 25 -27°, абсолютний максимум +42°; в січні середньомісячна температура -5-6°, абсолютний мінімум - 30°.У середньогір'ї влітку температура 18 -20°, взимку -8 - 12°.На березі озера Арпі зареєстрований абсолютний мінімум -46°

У Араратській долині і в низькогір'я безморозний період у році триває до 250 днів, у середньогір'ї - від 150 до 200, у високогір'ї - від 30 до 50 днів.

У середньому за рік у республіці випадає 550 мм опадів, максимум спостерігається навесні і на початку літа, мінімум - у другій половині літа і взимку.Мінімальна кількість опадів - 200-250 мм випадає в Араратській долині; у середньогір'ї - 400-600 мм і у високогір'ї - 700-900 мм.В умовах континентального клімату атмосферні опади навесні і влітку часто випадають у вигляді злив, викликаючи селеві явища. Нерідко дощі супроводжуються сильним градом.

Взимку в республіці випадає сніг. У низькогір'я сніговий покрив нестійкий, а у середньогір'ї і високогір'ї він тримається досить довго і його потужність сягає 30 -100 см.Вище 3000 -3200 м снігові плями зберігаються цілий рік.Сучасні гірничо-долінпие льодовики відсутні, але у вершині поясі гір зберігаються стародавні льодовикові цирки і Трог. Лише на Арагац розвинені невеликий льодовик і фірнові поля.

3. Грунт

Грунтовий покрив республіки дуже різноманітний.У найбільш низьких частинах - в Араратській долині, на крайній півночі та півдні республіки - поширені напівпустельні буроземні і сіроземи.Вони використовуються під виноградники, фруктові сади, баштанні. При зрошенні тут отримують високі врожаї багатьох цінних сільськогосподарських культур.

На висотах від 1300 до 1700 м в сухих степах поширені буро-каштанові і каштанові грунти, сприятливі для обробітку плодових культур, а в нижній частині зони і винограду.На цих грунтах отримують також хороші врожаї пшениці і кращих сортів тютюну.

У середньогір'ї, на висоті від 1600-1700 до 2000-2400 м, розвинені гірські чорноземи.Вони використовуються під посіви зернових, цукрових буряків, картоплі та інших овочевих культур. Для одержання стійких і високих врожаїв на значних просторах застосовується штучне зрошення.

У лісистих районах (на північному сході та півдні республіки) поширені горнолесние бурі і коричневі грунти.Вище 2000 -2400 м, в субальпійському та альпійському поясах гірничо-луговий зони, простягаються гірничо-лугові грунти.

4. Копалини

Вірменія багата корисними копалинами. Відомі родовища міді в Алаверді і Кафане, алюмінієвої сировини (нефелінових сієнітів) у Памбакском хребті, залізної руди в Разданської районі і на Баргушатском хребті, молібдену в Каджаране, золота в Зоде. Республіка має значні запаси будівельних матеріалів та сировини для хімічної промисловості. Так, великі родовища вулканічних туфів і туфів лав різних відтінків знаходяться в Артика, Аніпемзе, Леніна-кане, Агараке та інших районах; пемзи - у Аніпемзе, Пемзашене; перліту - в Джрабере; мармуру - в Агверане, Мармарашене; травертином - в Арараті: вапняків - у Джаджуре, Іджсване.У Аван (Єреван) відкриті родовища повареної солі. Велике значення мають мінеральні джерела, пов'язані з тріщиною-жильними і артезіанськими водами. Найбільш відомі серед них джермукскіе, анкаванскіе, діліжанскіе і севанская.

5. Водні ресурси

Вірменія не багата водними ресурсами. Загальна маса опадів становить 17 куб. км, при цьому випаровується 10 куб. км.

Райони на північному сході республіки, утвореніскладчасто-брилові хребтами (Малий Кавказ), за водністю різко відрізняються від вулканічних.У перших режим дуже нерівномірний, влітку значна частина річок пересихає. У вулканічних же районах атмосферні опади у значній мірі просочуються в сільнотрещіноватие лави і створюють запаси підземних вод. За рахунок потужних виходів підземних вод утворені, наприклад, озеро і річка Мецамор в Араратській долині, а багато річок навіть влітку не пересихають.

Річкова мережа розподілена по території вкрай нерівномірно. Річки живляться сніговими, дощовими та грунтовими водами. На весну, коли тануть сніги і випадає максимум опадів, припадає 7 0% річного стоку.Танення снігу в горах відбувається не одночасно, тому повінь річок розтягнуте. У другій половині літа і взимку спостерігаються стійкі низькі рівні, річки живляться тільки підземними водами.

Велика частина території Вірменії (76,5%) належить басейну р..Араку, яка бере початок у гірському масиві Бюракн в Туреччині. Вона носить транзитний характер і тече по кордону СРСР з Туреччиною та Іраном.Довжина Араксу - 1072 км, площа водозбору - 102 тис. кв. км.У межах Араратській долини річка тече повільно, меандріруя і утворюючи багато рукавів. Основні притоки впадають ліворуч - е. то Ахурян, Касах (з Мецамор), Раздан, Азат, Веди, Арпа.На Раздані побудований каскад гідроелектростанцій (Севанська, Атарбекянская, Гюмушская, Арзнінская, Канакерская, Єреванська) загальною потужністю 556 тис. кВт. З Раздан беруть початок зрошувальні канали (Арзні-Шамірамскій, Арта-Шатський, Ніжнеразданскій, Ечміадзін-ський, Котайкскій).

На багатьох річках для регулювання стоку споруджено водосховища: Апа-ранское на р. Касах, Зовашенское на р. Азат та ін Спільно з Туреччиною побудовано найбільше водосховище на прикордонній річці Ахурян. Для затримання талих вод і даний час споруджуються нові водосховища.

Річки Куринського басейну нечисленні. Серед них виділяється Дебед - найбільш повноводна (після Араксу) ріка Вірменії.

На території республіки озер небагато, і більшість з них - дрібні.Проте тут знаходиться одне з найбільших високогірних озер СНД - Севан.Воно розташоване на Вірменському нагір'я на висоті близько 1900 м над ур. моря і займає площу понад 1200 кв. км.Севан живлять кілька десятків дрібних річок, атмосферні опади та підземні води. Щорічно в озеро надходить приблизно 1,3 куб. км води, з яких 1,2 куб. км випаровується, а природний стік з озера через Раздан становить лише близько 0,1 куб. км.

У зв'язку з використанням вікових запасів води озера і зниженням його рівня природну рівновагу було порушено. Для його відновлення та часткового підняття рівня озера споруджений тунель Арпа - Севан довжиною 49 км.З басейну Арпи щорічно в Севан перекидається 250 - 270 млн. куб. м води.Інший канал споруджується у верхів'ях Воротана для перекидання в озеро 200 млн. куб. м води на рік. Для скорочення пропусків води з Севана і підняття його рівня використовуються підземні, переважно артезіанські, води Араратській долини.

Через велику випаровування в озері відбувається концентрація солей, зміст яких досягає 726 мг / л. Після перекидання частини прісних вод з басейнів Арпи і Воротана мінералізація води знизиться і її можна буде використовувати для водопостачання.

Севан - ц енний у рибогосподарських відносно водойму.У ньому ловлять форель, сига, храмуля і інших риб. У басейні озера створені севанская національний парк, чотири заповідника і десять заказників.Благодатний клімат району, численні мінеральні джерела, унікальні природні об'єкти надають неповторну привабливість околицями Севана і створюють виключно сприятливі умови для розвитку тут туризму і культурного відпочинку.

Вірменія багата мінеральними водами різного хімічного складу (гідрокарбонатні, хлоридні, натрієві та ін), що володіють певними лікувальними властивостями.На території республіки знаходиться до 700 джерел вулканічного походження. На базі цих мінеральних джерел побудовані лікарні, виникли бальнеологічні курорти Джермук, Арзні, Анкаван.

6. Господарство

Ще з глибокої давнини територія Вірменії стала важливим центром господарської діяльності людини.Археологічні розкопки поблизу Ечміадзіна свідчать про те, що в V-IV тисячоліттях до н.е. тут існувала мідна металургія, а одним з основних занять населення в неоліті було землеробство.У II тисячолітті до н.е. на Вірменському нагір'я починається використання заліза, виникають постійні поселення типу сіл, а на початку I тисячоліття до н.е. з'являються перші міста.Великий розвиток отримало землеробство, засноване на штучному зрошенні (до наших днів збереглися зрошувальні канали, побудовані в IX-VIII ст. До н.е.).

Економіка древньої Вірменії досягала високого для свого часу рівня розвитку в середні століття. У кінці I - на початку II тисячоліття (IX-XI ст.) Дерев'яна соха замінюється залізним плугом, вводиться трипільна система обробки землі, будуються нові зрошувальні канали.Широкий розвиток отримують ремесла, що налічують більше 50 видів. Серед них металургія, гончарне виробництво, художня обробка дерева та каменю, ювелірне, ткацьке ремесла, будівельна справа. В інші країни Вірменія вивозить пшеницю, мідь, залізо, свинець, олово, срібло, золото, миш'як, металеві вироби, кам'яну сіль, шовкові та бавовняні тканини.

Проте в подальшому, протягом багатьох століть, в результаті втрати незалежності, що супроводжувалася жорстоким політичним і соціальним гнобленням вірменського народу, продуктивні сили країни прийшли до повного занепаду.

Їх новий підйом почався в XIX ст., Який ознаменувався входженням Східної Вірменії до складу Росії.Створилися сприятливі умови для мирного історичного розвитку Вірменії в умовах капіталістичного господарства. У цей прем я були закладені основи фабрично-заводської промисловості високими темпами зростало товарне виробництво цінних сільськогосподарських культур. На початку ХХ ст.Східна Вірменія стала одним з найважливіших районів Росії (Алаверди, Кафан) по виплавці міді (до 2 8%загальноросійської виплавки) і виробництва коньячно-горілчаних виробів.Були побудовані залізні дороги, які зв'язали Вірменію з центральними районами Росії.

Тим не менше Східна Вірменія залишалася напівколоніальній, відсталою окраїною царської Росії.Перехід до розвинутого капіталістичного господарства тут здійснювався повільніше, ніж у Центральній Росії і в деяких районах Закавказзя.

До початку першої світової війни 90% населення республіки було зайнято в сільському господарстві, число робочих ледь сягало 5 тис. осіб.На душу населення припадало в 3 рази менше національного доходу, ніж у середньому по Росії. За роки першої світової війни і дашнакского буржуазного правління катастрофічно впав рівень як сільськогосподарського, так і промислового виробництва.

В даний час економіка Вірменії має основні риси галузевої структури, характерні для високоіндустріальних країн.

У народному господарстві (за вартістю валового суспільного продукту) частка промисловості становить 67%, будівництва - 11, сільського господарства - 11, транспорту і зв'язку - 2, Інших галузей матеріального виробництва - 9%.

У системі всесоюзного поділу праці Вірменія спеціалізується на галузях машинобудування, кольорової металургії, хімічної, легкої та харчової промисловості, промисловості будматеріалів, а також на виноградарстві, південному плодівництві і овочівництві.

На спеціалізацію і розвиток господарства Вірменії впливають такі фактори, як наявність різноманітних корисних копалин, висока щільність населення, резерви трудових ресурсів, обмеженість земельних і водних ресурсів.

Важливим якісним зрушенням в економіці республіки стало створення потужної енергетичної бази.Вона спирається на привізне паливо, використання енергії атома і місцеві гідроенергетичні ресурси.Спочатку будувалися тільки гідроелектростанції (Разданської каскад ГЕС, Дзорагетская, Ленінаканське і десятки колгоспних гідроелектростанцій на малих річках).Завдяки цьому на початку 60-х років було завершено створення єдиної енергосистеми Вірменії, і всі населені пункти отримали електроенергію.У подальшому на привізній мазуті і природному газі Азербайджану, Північного Кавказу та Ірану (газопровід Карадаг - Єреван) були побудовані Єреванська і Кіроваканская теплоелектростанції, Разданської ГРЕС, а також станції Воротанского каскаду ГЕС та Вірменська АЕС - первісток атомної енергетики Закавказзя.Республіка була підключена до єдиної енергосистеми Закавказзя. У 1981 р. сумарна потужність електростанцій республіки склала 3,5 млн. кВт (у тому числі ГЕС - 0,9 млн. кВт), а виробництво електроенергії - 14,3 млрд. кВт - год Для порівняння зазначимо, що до революції енергетичні потужності на сучасній території Вірменії становили 3,1 тис. кВт з річним виробництвом електроенергії в 5,1 млн. кВт-год.

Сучасний промисловий потенціал Вірменії характеризується десятками потужних виробничих і науково-виробничих об'єднань і сотнями підприємств, що випускають найрізноманітнішу продукцію, що поставляється не тільки в усі республіки та економічні райони. Понад 200 видів цієї продукції експортується в десятки країн світу - в Англію, Францію, Італію, Бельгію, Австрію, у всі соціалістичні і багато інші капіталістичні країни, що розвиваються.

7. Промисловість

Промисловість республіки має сильно виражений багатогалузевий характер. У її структурі провідне місце займає машинобудування і металообробка, питома вага яких у загальному обсязі промислової продукції складає більше 3 0%.

У машинобудівній промисловості найбільш інтенсивно розвиваються неметаллоемкіе галузі: радіотехнічна, електронна, електротехнічна, приладобудівна, верстато інструментальна. Об'єднання і підприємства галузі випускають електронно-обчислювальні прилади та засоби автоматизації, в тому числі промислові роботи, генератори, електродвигуни, пересувні електростанції, силові трансформатори, кабельні вироби, насоси відцентрові, автонавантажувачі й автомобілі, годинники та іншу продукцію машинобудування.

Хімічна промисловість виникла на базі дешевої гідроенергії і мінеральної сировини і спочатку мала електроємна і матеріаломістких характер. Було організовано багатотоннажні виробництво, що випускає азотні добрива, карбід кальцію, ацетилен, синтетичний каучук, латекси, гюлімерізаціонние пластикат, синтетичні смоли і багато іншої продукції.

В даний час прискореними темпами розвивається легка хімія, виробництво хімічних реактивів, матеріалів високої чистоти і інший, менш електроємна малотоннажної продукції.

Найстаріша галузь важкої промисловості Вірменії - кольорова металургія - за роки Радянської влади зазнала докорінних змін.Крім традиційної для республіки чорнової міді, було налагоджено виробництво електролізної міді, почалася утилізація відходів виробництва. У післявоєнні роки приступили до експлуатації мідно-молібденових родовищ, виробництво молібденового концентрату, металевого алюмінію, прокату і фольги, розширилося виробництво концентратів цинку і свинцю, виникла нова для республіки золотодобувна промисловість.

У даний час з урахуванням охорони навколишнього середовища та раціонального використання мінерально-сировинних таких відносно мало що зустрічаються на території СНД вулканічних порід, як різнокольорові туфи, перліти, пемза, а також вапняки, базальти, граніти, мармур.Значна питома вага виробництва збірних залізобетонних та бетонних виробів і конструкцій (близько половини валової продукції галузі).

Унікальним і найпоширенішим будівельним матеріалом у Вірменії є вулканічний туф різних кольорів і відтінків - рожевий, червоний, жовтий, чорний.Споконвіку туф служив основним матеріалом для кладки стін і лише починаючи з 60-х років у зв'язку з широким впровадженням індустріальних методів будівництва туф стали замінювати залізобетонними конструкціями і деталями і в основному будуть використані для зовнішнього та внутрішнього облицювання будівель.Республіка не тільки повністю забезпечує свої потреби в будівельних ресурсів структура галузі поліпшується. Зокрема, обмежений випуск чорнової міді, розвивається порошкова металургія з безвідходним і маловідходних виробництвами, здійснюються заходи щодо більш повного вилучення корисних компонентів з металевих руд, які, як правило, крім основного металу містять інші цінні компоненти - срібло, золото, рідкісні і розсіяні елементи (селен, телур, реній, германій та ін.)

Високого рівня розвитку досягла промисловість будівельних матеріалів, яка базується на використанні матеріалах, але й вивозить в інші економічні райони країни туф, пемзу, перліт, мармур і т.д.

У дореволюційній Вірменії основні види харчових продуктів, за дуже невеликим винятком, не мали товарного значення. Продукція сучасної багатогалузевої харчової промисловості користується великим попитом на всесоюзному ринку і вивозиться за кордон. У республіці побудовані новий великий молочний комбінат у Єревані, пивоварний завод у Абовяне, три консервних і 15 сироварних заводів в різних районах. Харчова промисловість спеціалізується на галузях, переробних різні сільськогосподарські продукти. Славетні на весь світ коньяки і вина, цитрусові і плодові консерви, високоякісні сири, мінеральні води, ефірні масла - ось далеко не повний перелік тих виробів, які виробляє харчова промисловість республіки.

Легка промисловість Вірменії випускає найрізноманітніші товари народного споживання.Побудовано нові сучасні текстильні, трикотажні, швейні, взуттєві та інші фабрики, що випускають білизняний та верхній трикотаж, панчішно-шкарпеткові вироби, бавовняні і шовкові тканини, шкіряне взуття, килимові вироби.

Нині у Вірменії важко знайти населений пункт, будь він містом чи селом, де б не було промислового підприємства. Це стало можливим завдяки взятому в республіці курсу на будівництво філій діючих підприємств, особливо в малих і середніх містах, в гірських і передгірських районах.

8. Сільське господарство

Природна база розвитку сільського господарства Вірменії вкрай обмежена і в силу своїх особливостей створює ряд специфічних проблем. З 2,97 млн. га загальної площі тільки 4 7% складають сільськогосподарські угіддя, більш Уз частини - круті гірські схили, кам'янисті поля, яри та інші землі, непридатні для сільськогосподарського використання.Інша площа зайнята під лісами і чагарниками (близько 1 3%), під водою (5%), дорогами і будівлями.Для орних земель з-за гірського рельєфу характерна велика роздробленість і мелкоконтурность.Необхідною умовою землеробства на більшій частині території республіки виступає штучне зрошення, що має абсолютне значення для районів, розташованих на гіпсометричних висотах до 1000 -1200 м над ур. моря.

За радянських часів здійснено великий обсяг іригаційного будівництва, споруджені великі магістральні зрошувальні канали: Октемберянскій, Арташатського, Арзні-Шамірамскій, Ні-жнеразданскій, Котайкскій, Ширак-ський, Воротанскій і десятки потужних насосних станцій.

Якщо перші зрошують самопливом головним чином рівнинні донні частини міжгірських улоговин, то насосні станції, які набули широкого поширення в республіці в останні два десятиліття, дозволяють зрошувальну воду з глибоких ущелин річок подавати на гірські плато. Характерною рисою сучасного іригаційного будівництва Вірменії є спорудження водосховищ для сезонного регулювання річкового стоку та освоєння нових зрошуваних площ, а також для підвищення водозабезпеченості вже освоєних земель.

За даними 1981 р., вся площа сільськогосподарських земель Вірменії (1 387 тис. га) по угіддях розподілялася таким чином (в тис. га): рілля - 483, багаторічні насадження - 87, сіножаті - 138, пасовища-680.

У структурі сільського господарства частка рослинництва становить 52%, тваринництва -48%.Велика різноманітність грунтово-кліматичних умов історично зумовило і великий асортимент вирощуваних культур, хоча за останні десятиліття відбулися помітне поглиблення спеціалізації в рослинництві та раціоналізація його галузевої структури. У ній провідне місце в даний час займають виноградарство, плодівництво і південне овочівництво.

Протягом тисячоліть народна селекція створила тут великий набір різних сортів винограду і плодових. Вона спиралася як на багату аборигенних дикорослу флору, так і на взаємний вплив садівництва Вірменії і суміжних країн, що також мають давню культуру виноградарства та плодівництва.

Вироблені століттями досвід і навички дозволили землеробам на напівпустельних грунтах створити оригінальну, що відповідає місцевим умовам тумбовую систему обробітку винограду. Особливість її полягає в тому, що виноградну лозу до зими пригинають і засипають шаром землі, що охороняє виноградники від вимерзання в умовах низьких зимових температур.Останнім часом у зв'язку з впровадженням нових морозостійких сортів відмовляються, де це можливо, від трудомісткого закапування виноградників. Площі виноградників постійно розширюються.

Швидко розвивається плодівництво.Найбільше поширення мають кісточкові плодові породи, особливо традиційні для Вірменії абрикоси та персики. Зерняткові представлені головним чином яблуками, грушами, айвою, горіхоплідні - волоським горіхом і фундуком.Основні масиви виноградників розміщені в Араратській долині, а також у низинних районах південно-східної і північної частин республіки на гіпсометричних висотах до 1400 м над ур. моря.

Плодові ж вирощуються в більшості районів.Сильне розширення їх площі за останні десятиліття відбувалося за рахунок передгірної та гірської зон, де закладені великі масиви садів промислового типу. На обмежених територіях низинній зони вирощуються сухі субтропічні плоди (гранат, інжир, мигдаль).

У валової продукції рослинництва значне місце займає овочівництво. Овочі вирощують повсюдно.Помідори, перець, баклажани, огірки, різні види пряної зелені не тільки використовуються у свіжому вигляді, але і задовольняють попит консервної промисловості.

У минулому, аж до 30-х років, у Вірменії було панівним відгінне-пасовищне тваринництво.Тепер же для нього характерні інші форми: стійлово-пасовищна і стійлово. Половину тваринницької продукції становлять молоко і м'ясо. В останні роки створені великі тваринницькі комплекси та підприємства. Друга галузь тваринництва - вівчарство.Для його розвитку є найбільш сприятливими передгірська і гірська зони, є великі літні пасовища.

Гірський рельєф Вірменії сильно обмежує площу, придатну для сільськогосподарського використання, тому на сучасному етапі розвитку інтенсифікація виробництва - це головний шлях подальшого збільшення сільськогосподарської продукції та зміцнення агропромислового комплексу.На сьогоднішній день досягнуто відносно високий рівень механізації і - хімізаціі сільського господарства.Кожне сільськогосподарське підприємство має десятки тракторів, вантажних автомобілів і сільськогосподарських машин і механізмів.

9. Транспорт

Основні контури сучасної транспортної мережіреспубліки склалися в кінці XIX-початку XX ст., Коли в Закавказзі були побудовані залізниці Тіфліс - Олександропіль - Ері-вань - Каре, Олександропіль - Улу-ханлу і потім Еривань - Улуханлу - Джульфа, реконструйовані шосейні дороги ( Казах - Діліжан - Севан - Єреван та ін.)

Головна магістраль сучасної транспортної системи Вірменії - Єреван - Севан - Іджеван і далі Казах.Споруджені дороги, що зв'язують важливі районні центри Кафан, Артік, Севан, ЗОД з головною магістраллю. Завершується будівництво залізниці Іджеван - Раздан, яка дасть Вірменії новий важливий залізничний вихід до закавказької магістралі й істотно поліпшить зовнішні транспортні зв'язки республіки.

Експлуатаційна довжина залізниць республіки невелика - 755 км (1981 р.), тобто 25 км на кожні 100 кв. км території.Але ці дороги майже повністю електрифіковані і, незважаючи на гірський рельєф території і складний профіль траси, мають відносно високу пропускну здатність. Вантажообіг залізничного транспорту в 1981 р. склав 5620 млн. ткм (54% загального вантажообігу).

В умовах пересічний рельєф виключно важливу роль відіграє автомобільний транспорт. Автомобільні дороги з'єднують між собою всі населені пункти республіки. Загальна протяжність їх дорівнює 8,8 тис. км (7,1 тис. км з твердим покриттям). Столиця республіки і віддалені райони пов'язані між собою повітряними лініями. Десятки авіаліній з'єднують Єреван з найбільшими містами світу. Діють міжнародні авіалінії.Повітряним транспортом республіки на рік обслуговується понад 1 млн. пасажирів.

10. Населення

За національним складом Вірменія - найбільш однорідна республіка: 90% її населення (2725 тис. чоловік) складають вірмени.У республіці живуть також азербайджанці, росіяни, курди, українці, греки, ассірійці.

У СНД проживає 4 151 тис. вірмен; при цьому у Вірменії -2725 тис. (66%), в Азербайджані - 475 тис., у Грузії - 448 тис., в інших районах країни (Росія, Україна і республіки Середньої Азії) - близько 503 тис. чоловік.За межами СНД вірмени живуть більш ніж в 60 країнах світу: США, Ірані, Франції, Лівані, Туреччині, Сирії та інших країнах. Їх загальна чисельність за кордоном понад 2 млн. осіб.

Вірменська діаспора утворилася як результат національного і релігійного переслідування, гоніння і насильницьких переселень, яким піддавалися вірмени з боку чужоземних завойовників, особливо за останні десятиліття існування султанської Туреччини (кінець XIX - початок XX ст.).Незважаючи на це, ще до першої світової війни основна частина вірменського населення компактно жила на території історичної Вірменії (1,5 млн. у Східній Вірменії, в основному в складі Росії, більше 2,5 млн. в Західній Вірменії, в межах Туреччини).У роки першої світової війни правляча кліка султанської Туреччини організувала винищення і депортацію вірменів. Лише невеликій частині населення вдалося врятуватися у Закавказзі (в Росії) або в інших країнах, утворивши більшість з існуючих нині зарубіжних вірменських громад.

Вірмени - корінне (автохтонне) населення Вірменського нагір'я.Вони називали себе «хай», а свою країну - Хайк (Хайастан).У древ неперсідскіх текстах країна називається Арміна, в давньогрецьких - Вірменія.

Антропологічно вірмени відносяться до передньоазіатського, або арменоідному, типу південної гілки європеоїдної раси, формування якого хронологічно збігається з епохою неоліту. Тип цей характеризується дуже розвиненим третинним волосяним покривом, сильно виступаючим носом, порівняно темною пігментацією волосся і очей.

Тим не менш сучасні вірмени, як і більшість древніх народів, не відрізняються антропологічної однотипністю, що пов'язано з великою тривалістю історичного розвитку на шляхах пересування народів і на стику різних цивілізацій.

Вірменська мова утворює особливу гілку в індоєвропейській сім'ї мов і є одним з древнепісьменних.Вважається, що серед живих індоєвропейських мов вірменську мову найбільш близько стоїть до індоєвропейської прамови. У давнину він разом з фракійським і фригійських мовами входив в південну групу індоєвропейської сім'ї. Разом з тим ця мова має окремі елементи схожості з кавказькими мовами.

Давньовірменської літературна мова склався на основі ряду діалектів Центральної Вірменії. Алфавіт, застосовуваний майже без змін і в наші дні, був створений вірменським просвітителем Месропом Маштоцем ще в кінці IV ст.Давньовірменської мова зберігався до XIX ст. в якості літературної мови.Однак внаслідок еволюції живої мови давньовірменської мова поступово ставав лише мовою писемності, отримавши назву «грабар» (письмова мова). Простий народ перестав розуміти його, і він став надбанням лише вузького кола освічених людей і церкви.

У період пізнього середньовіччя почав створюватися новий літературну мову, поступово очищується від віджилих структурних форм Грабара, так само як і від особливостей місцевих народних говірок.Ця мова, що отримав назву «ашхарабар» (світський мова), утвердився в середині XIX ст. в якості національного літературної мови.

Вірменський літературна мова склався у двох варіантах: восточноармянском і западноармянском, які розпадаються на безліч діалектів. Однак відмінності між цими варіантами не настільки істотні, і тому можна говорити про єдиний національному літературній мові при провідній ролі східного варіанту, який і став мовою вірменської соціалістичної нації.

Визначну роль у його створенні зіграв основоположник нової вірменської літератури і нового літературної мови просвітитель-демократ Хачатур Абовян.

Вірменська церква - одна з найдавніших християнських церков.Християнство стало проникати до Вірменії ще до II ст. через сірійські міста, але утвердилося в якості офіційної релігії в 301 р. при архієпископа Григора Лусаворіч (Григорія Просвітителя).Вірменська церква виробила своє вчення і з 506 р. набула самостійності. На чолі вірменської церкви стоїть верховний патріарх - католікос всіх вірмен.

Величезні соціальні і культурні зрушення, що відбулися в Радянській Вірменії, зумовили масовий відхід населення від релігії. Тим не менше серед осіб похилого віку, особливо серед жінок, є невеликий відсоток віруючих.

Незважаючи на багатовікову історію заселення території Вірменії, вирішальний вплив на формування сучасного населення і розселення надали останні 150 років після входження Східної Вірменії до складу Росії.На початку цього періоду на сучасній території Вірменії проживало близько 100 тис. чоловік. У подальшому в зв'язку з поліпшенням військово-політичного та економічного становища Східної Вірменії у складі Росії різко збільшився природній приріст населення. Крім того, починаючи з 1829 -1830 рр.. в міграційних рухах населення стала переважати імміграція.Особливо багато вірмен переселилося в Східну Вірменію із Західної Вірменії і з вірменських областей на півночі Ірану. У середині минулого століття в ряді районів Східної Вірменії з'явилося постійне російське населення, що складається з представників російських релігійних сект - молокан, духоборів та ін, які переселялися сюди, як і на інші окраїни імперії, царський уряд.

Чисельність населення у Східній Вірменії за 1830-1913 рр.. зросла в 10 разів, досягнувши 1 млн. чоловік.Проте в роки першої світової війни вірменський народ зазнав величезних жертви:

до моменту встановлення Радянської влади населення на сучасній території Вірменії скоротилося майже в 3 рази і складало в 1920 р. 720 тис. чоловік.

У цей час в етнографічному відношенні населення становило досить строкату картину: разом з місцевим населенням тут влаштувалися переселенці майже з усіх областей історичної Вірменії зі своїми звичаями і традиціями. Ця етнографічна різноликих населення Вірменії зберігалася досить довго також з тієї причини, що переселення вірмен із зарубіжних країн (нащадків біженців із Західної Вірменії) у Східну Вірменію продовжується і донині. За період 1921 -1982 рр.. репатрійовано понад 230 тис. вірмен.

За останні десятиліття сильно змінилися показники природного приросту населення. Для демографічної ситуації характерні різке зниження смертності і разом з тим високий рівень народжуваності. Природний приріст населення (1 7%) у Вірменії в 2 рази вище приросту в деяких інших республіках СНД.

Загальна чисельність населення республіки за останні 60 років зросла більш ніж у 4 рази і становить 3,2 млн. чоловік (1982 р.).

Для статевовікової структури населення характерні помітне переважання кількості жінок над числом чоловіків (відповідно 51,3 і 48,7%) і порівняно низький відсоток працездатного населення.

До кінця 20-х років у складі населення переважали селяни-одноосібники і некооперірованние ремісники.Робітники і службовці становили всього 13%.В даний час у галузях матеріального виробництва зайнято 7 лютого% самодіяльного населення, з них 60% - робітники і службовці, 9% - колгоспники; у галузях нематеріального виробництва працюють 28% (з них 19% - в охороні здоров'я, народну освіту, сфері соціального забезпечення , культурі, мистецтві та науці).

Зараз 2,1 млн. чоловік проживає у містах, чисельність сільського населення практично не міняється, перебуваючи на рівні трохи більше 1 млн. чоловік. Це означає, що весь природний приріст і сільського і міського населення відбувається за рахунок населення міст.

За середньою щільністю населення (104,7 особи на 1 кв. Км - 1982 р.) республіка займає 2-е місце в СНД. Це майже в 9 разів більше щільності населення в середньому по СНД.

Розміщення населення нерівномірне і знаходиться в прямій залежності від особливостей рельєфу: найбільша щільність спостерігається в донних частинах міжгірських улоговин і на гірських плато. З адміністративних районів найменш щільно заселені периферійні Гукасянскій і Мегрінскій, а також Сісіанскій і Ехегнадзорскій райони, найбільш щільно - Масісскій, Ечміадзинського, Арта-Шатський, Октемберянскій райони, розташовані в зоні зрошуваного землеробства Араратській рівнини.

За минулі десятиліття, незважаючи на створення десятків нових поселень на новоосвоенних зрошуваних землях, загальна кількість населених пунктів у республіці скоротилося майже на ј, г оловна чином за рахунок ліквідації високогірних дрібних сіл.Це призвело до помітного зростання числа жителів сільських поселень, серед яких зараз переважають великі (1000 -3000 жителів) і дуже великі (3000-6000 жителів) села.

Зараз у Вірменії 24 міста і 33 селища міського типу, розміщені по території нерівномірно. Близько 7 0% усього міського населення зосереджено в трьох головних містах - Єревані, Ленінакані і Кіровакане.Решта населення живе в малих містах з чисельністю жителів до 50 тис. чоловік. Особливо швидкими темпами розвиваються регіональні центри - Раздан, Кафан, Іджеван, Камо, а також міста, що входять в єреванському агломерацію, - Абовян, Ечміадзін, Октемберян, Арташат, Масіс.



11. Культура: традиції і сучасність

Здавна на території Вірменії в умовах вертикальної зональності і різко континентального клімату склався господарсько-культурний тип ріллі землеробів і скотарів посушливої зони, причому в долинах і на низовинах переважало землеробство, в першу чергу хліборобство, а у високогірній зоні - скотарство.Обробляли пшеницю, ячмінь, полбу, коноплі. Виявлені на Вірменському нагір'я кілька видів дикої пшениці свідчать про те, що тут міг бути один з початкових осередків її культивування.

Основні риси землеробської культури Вірменії відносяться до вельми віддаленого минулого.Ще з часів держави Урарту ведуть початок Терасове землеробство і техніка пристрої іригаційних каналів. У рабовласницьку епоху переважаючим стало орне землеробство, і у вірменській землеробської культури склалася певна система сільськогосподарських трудових процесів, що зберігалася у Вірменії аж до кінця XIX - початку XXст.Земля орати або примітивної дерев'яної сохою з залізним лемешем, або важким колісним плугом з резалом і широким лемешем. Для боронування застосовувалася борона з гілок у вигляді широкої мітли, для збирання врожаю - широкі й вузькі серпи.Молотили за допомогою дошки з гострими крем'яними камінням.Зерно розмелюють за допомогою ручних зернотерок або водяних млинів з жорнами. З вирощуваних технічних культур - кунжуту, льону та ін - в маслодавильних отримували рослинна олія.

Найважливішими галузями землеробства в долинних і передгірних районах були поливне садівництво та виноградарство. З найдавніших часів оброблялась у Вірменії ендемічні сорти винограду, з якого робили вино. Зберігали його під вкопаних у землю великих глиняних глечиках. Вірменія - батьківщина абрикоса, відомого в ряді місць під назвою «вірменське яблуко».

Повсюдне поширення мало скотарство, що носила в основному відгінний характер. Розводили велику і дрібну рогату худобу: волів, корів, буйволів, овець, кіз, а також коней, ослів, мулів. Звичайно на літні пасовища разом з пастухом відправлялися жінки і діти на чолі зі старшою домогосподаркою. На гірських пасовищах жінки готували сир, масло, кисле молоко та інші молочні продукти. Чоловіки залишалися в селі і займалися польовими роботами.

До традиційних занять вірмен відносяться бджільництво, шовківництво, рибальство. Велику роль в господарському житті грали різні домашні промисли і ремесла: ткацтво, гончарство, кружевоплетенія, виготовлення килимів, різноманітних мідних, ювелірних та інших виробів.

Традиційні типи поселень у різних областях Вірменії мають свої особливості, проте для всіх старовинних вірменських поселень була характерна скупчена планування, часто з поділом на квартали родичів. У районах розселення східних вірмен житлові та господарські приміщення будувалися на деякій відстані один від одного. У західних вірмен будинку тісно примикали один до одного і нерідко (на випадок небезпеки) мали потайні сполучені внутрішні отвори в стіні. Постійна загроза нападу змушувала вірмен селитися у важкодоступних гірських місцях, де будинки розташовувалися ярусами по схилу гори, а дах одного будинку служила двором для іншого.

Традиційне селянське житло у Вірменії являло собою квадратну в плані споруду з кам'яними стінами і східчасто - пі рамідальним дерев'яним перекриттям, яке всередині будинку встановлювалося на дерев'яних стовпах.Єдиним джерелом світла був димар у даху.Відомі два найбільш поширених типу цього житла.

У східних областях розселення вірмен була поширена наземна, а іноді й кілька заглиблена в землю кам'яна будівля із ступінчастим склепінням, що закінчується квадратом світлового вікна. Зовні дерев'яною перекриття засипали землею. У будинку на невеликому піднесенні містився відкрите вогнище, в який була вкопаний глиняна піч. Використовувався також і пристінний вогнище - камін.

Для західних вірмен був характерний значно складніший тип житла з багатоступінчастим венцеобразним склепінням і конусоподібним дахом.У садівничих і виноградарських районах Ай-рарата здавна були поширені півтора-й одноповерхові глинобитні будинки з пласкими земляним дахом.

Внутрішнє оздоблення житлових приміщень у вірмен довгі роки залишалося незмінним. У традиційному вірменському будинку основне місце займали скрині, полиці з глиняною, мідної та дерев'яним посудом, а також особливого виду рухомого дерев'яний закрою (комору) на ніжках з відділеннями для зерна та борошна. Сиділи на підлозі на підстилках; для прийняття їжі використовувалися стіл з короткими ніжками або растеленная на підлозі скатертину. Ніші з дверцятами замінювали шафи. Замість ліжок уздовж стіни тяглися великі дерев'яні тахти.

Безумовно зараз оздоблення житла, образ освоєння культури прийняв вплив європейської культури і це в поєднанні з глибокими традиціями отримало своєрідна привабливість і своєрідність.



Висновки

Резюмуючи все вищесказане, хотілося б також відзначити внутрішні відмінності Вірменії, сказати про міста і адміністративних районах Республіки.

Внаслідок природних (зокрема, орографічних і грунтово-кліматичних), господарських та етнографічних відмінностей між окремими частинами республіки сфер економічні райони, багато в чому збігаються з традиційним поділом республіки на естественноісторіческіе райони - ашхари. тобто світи.

У межах республіки виділяються п'ять естественноісторіческіх районів: Араратський, Ширакського, Гугаркскій, Сенанскій і Сюнікскій.

Як на географічному положенню, так і за рівнем господарського розвитку центральне місце займає Араратський район. Територіально він збігається з лівобережної частиною Араратській улоговини, що утворює великий амфітеатр між прикордонної річкою Араку і горами, що оточували улоговину з півночі. На відносно невеликій території району (6 тис. кв. Км), де коливання висот досягають 3000 м і більше, чергуються вертикальні природні пояси - від напівпустельне з фрагментами пустелі (до 1300-1400 м над ур. Моря) до гірничо-тундрового (вище 3500 м над ур. моря).

Важко переоцінити значення Араратській району для історичних доль вірменського народу. Досить сказати, що з усіх, що існували у Вірменії впродовж 2500 років столичних міст п'ять розміщувалося в лівобережній частині Араратській рівнини, і серед них столиця (Советской Вірменії - Єреван.

Араратський район історичної Вірменії простягався від Гегамского хребта до вододільній лінії між Євфратом і Аракс. Його серцевина - Араратська улоговина завжди вирізнялася серед інших районів відносно високим рівнем розвитку продуктивних сил і господарської освоєності території.Таким стою ает Араратський район і в настою щее час.На його території проживає 5 5% населення республіки.Район дасть 6 5% валової продукції промисловості і 50%сільськогосподарської продукції республіки.Тут зосереджено близько половини всієї площі зрошуваних земель. Галузева структура промисловості, як і сільського господарства, в головних своїх рисах повторює структуру галузей республіки, однак у промисловості Араратській району значно вища частка переробних галузей, а в сільському господарстві - інтенсивних галузей, пов'язаних з зрошуваного землеробства.

Під впливом багатовікової господарської діяльності людини природне середовище Араратській улоговини, особливо її донної частини, сильно змінена.

До висоти 1000 м над р. моря землі майже всюди розорані і окультурити.Широко поширені так звані культурно-поливні грунти, «відвойовані» у напівпустелі.Рівнина покрита густою мережею зрошувальних каналів, шосейних доріг, ліній електропередачі, виноградними плантаціями і обширні ми полями овоче-баштанних культур, багаторічних кормових трав і ефіроолійної герані.