Актуальні питання цінних паперів та фондового ринку

10) порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів та/або порядку передачі ведення реєстру власників іменних цінних паперів - у розмірі від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із зупиненням перереєстрації прав власності на цінні папери такого емітента;

11) умисні дії, що мають ознаки маніпулювання на фондовому ринку, визначені цим Законом, - у розмірі від десяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до ста п'ятдесяти відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій;

12) умисне незаконне розголошення, передачу або надання доступу до інсайдерської інформації (крім розкриття інсайдерської інформації в межах виконання професійних, трудових або службових обов'язків та в інших випадках, передбачених законом), а так само надання з використанням такої інформації рекомендацій стосовно придбання або відчуження цінних паперів чи похідних (деривативів), а також вчинення з використанням інсайдерської інформації на власну користь або на користь інших осіб правочинів, спрямованих на придбання або відчуження цінних паперів чи похідних (деривативів), яких стосується інсайдерська інформація, - у розмірі від десяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до ста п'ятдесяти відсотків прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій.

За ті самі дії, вчинені повторно протягом року, - у розмірі від п'ятдесяти до ста тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі від ста п'ятдесяти до трьохсот відсотків до прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій.

Крім застосування фінансових санкцій за правопорушення, зазначені у цій статті, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може зупиняти або анулювати ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, яку було видано такому професійному учаснику фондового ринку.

Крім застосування фінансових санкцій за правопорушення, зазначені у ст. 11 Закону, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку може анулювати свідоцтво про реєстрацію об'єднання як саморегулівної організації фондового ринку, яке було видано такому об'єднанню.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення штрафу може бути оскаржено в суді.

Штрафи, накладені Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, стягуються у судовому порядку.

Про накладення штрафів на комерційні банки Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку інформує Національний банк України у триденний термін.

інвестування ринок кредитний акція

2. Правове регулювання окремих видів цінних паперів

2.1 Правове регулювання випуску та обігу інвестиційних цінних паперів

Правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності (англ. investment business) на території України визначає Закон України "Про інвестиційну діяльність" [1].

Інвестиційна діяльність - сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій [1].

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів);

- рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності;

- майнові права інтелектуальної власності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау");

- права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних засобів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень (ст.1 [1]).

Механізм регулювання, підтримки і мотивації інвестиційної діяльності ґрунтується на двох альтернативних теоріях: монетаристській і кейнсіанській. З погляду останньої, нестабільність інвестицій зумовлює дестабілізацію економіки і держава відіграє позитивну роль, застосовуючи відповідні стабілізаційні заходи, а з погляду монетаристів, держава негативно впливає на економіку, послаблює здатність ринкової системи забезпечувати стабільність, вона проводить фіскальні й кредитно-грошові заходи, які хоча й мають позитивну мету, але призводять до дестабілізації (Пушкін В.А. Інвестиції та економічний розвиток. - Житомир, 2002 . - 256 а).

Правове регулювання інвестицій у цінні папери

Історія сучасного українського ринку цінних паперів розпочинається з моменту введення в дію 18.06.1991 р. Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" № 1201-ХІІ, який втратив чинність 12.05.2006 р. Цей закон визначав умови випуску цінних паперів, а також регулював посередницьку діяльність із організації обігу цінних паперів.

12.05.2006 р. набрав чинності Закон України "Про цінні папери і фондовий ринок" № 3480-IV від 23.02.2006 р. [2], який, як і його попередник, має регулювати відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку. У пояснювальній записці до нього зазначено, що новий закон про цінні папери є необхідним для врахування досвіду функціонування вітчизняного фондового ринку, приведення його у відповідність із Цивільним кодексом України і Господарським кодексом України, а також із законодавством ЄС...

Слід зазначити, що на початку минулого століття Одеська і Київська фондові біржі вважались одними з найзначніших у Європі, однак традиції було зруйновано.

Визначення цінного паперу (англ. - securities), яке міститься в Законі України про цінні папери і фондовий ринок [2], у Цивільному кодексі України (ЦКУ) [28], у Господарському кодексі України (ГКУ) [30] наведено в таблиці 2.1.

Згідно зі ст.4 ЦКУ основним актом цивільного законодавства України є ЦКУ, що фактично означає вищу юридичну силу ЦКУ порівняно з іншими актами цивільного законодавства України, отже будь-які закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні використовуватися в частині, яка не суперечить положенням ЦКУ.

Залежно від показника, в якому виражені цінні папери, їх поділяють на: цінні папери, виражені у валюті України; цінні папери, виражені в іноземній валюті; цінні папери, виражені в банківських металах (ст.1 [6]). До банківських металів, у яких можуть бути виражені цінні папери, Декрет КМУ [6] (ст.1) зараховує золото, срібло, платину, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Таблиця 2.1. Визначення цінного паперу в законодавстві України

Закон України про цінні папери фондовий ринок (ст.3, п.1 [2])	ГКУ (ст.163, п.1 [29])	ЦКУ (ст.194 [28])
Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного паперу (особи, яка видала цінний папір), і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам	Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини емітента цінного паперу (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має право на цінний папір, на виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером	Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, і визначає взаємовідносини емітента (особи, яка видала цінний папір і особи, яка має права на цінний папір, а також можливість передачі прав, на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам

Залежно від способу визначення уповноваженої особи, цінні папери поділяються на: цінні папери на пред'явника; іменні цінні папери; ордерні цінні папери.

Права, посвідчені цінним папером, можуть належати: пред'явникові цінного паперу (цінний папір на пред'явника); особі, зазначеній в цінному папері (іменний цінний папір); особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама реалізовувати такі права або призначити своїм наказом іншу уповноважену особу (ордерний цінний папір) (п.1 ст.197 ЦКУ [28]).

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів: 1) пайові цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають їх власнику право на участь в управлінні емітентом (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН) і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН); 2) боргові цінні папери, які посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання; 3) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів; 4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ст.195 ЦКУ [28]).

Установлюючи в частині другій ст.195 ЦКУ поділ цінних паперів на групи, законодавець водночас не визначає окремі види цінних паперів, а обмежується лише фразою, згідно з якою види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.

Поділ цінних паперів на види в нормативно-правових актах, які мають юридичну силу закону, подано в ст.163 ГКУ, в ст.3 Закону про цінні папери [2] та ст.16 Закону про забезпечення вимог кредиторів [10].

Класифікація цінних паперів за різними ознаками надана на рис. 2.1.



Рис. 2.1. Класифікація цінних паперів за різними ознаками

Поділ цінних паперів на види в нормативно-правових актах представлений на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Поділ цінних паперів на види у нормативно-правових актах

Акція (англ. stock, share) -- іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств (ст.6 [2]).

Міжнародна фінансова організація - міжнародна організація, яка на умовах, визначених своїм установчим актом, та/або відповідно до міжнародного договору України здійснює емісію облігацій на території України (ст.10-1 [2]).

Акція корпоративного інвестиційного фонду - цінний папір, емітентом якого є корпоративний інвестиційний фонд та який посвідчує майнові права його власника (учасника корпоративного інвестиційного фонду), включаючи право на отримання дивідендів (для закритого корпоративного інвестиційного фонду), частини майна корпоративного інвестиційного фонду у разі його ліквідації, право на управління корпоративним інвестиційним фондом, а також немайнові права, передбачені законодавством про інститути спільного інвестування (ст.6-1 [2]).

Облігація (англ. bond) -- цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений проектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) строк та виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено проектом емісії (для державних облігацій України - умовами їх розміщення) (ст.7 [2]).

Казначейське зобов'язання України - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України (ст.11 [2]).

Інвестиційний сертифікат -- цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді (ст.12 [2]).

Іпотечні облігації - іменні цінні папери. Вони засвідчують внесення коштів її власником і підтверджують зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу в порядку, встановленому Законом проспектом емісії. У разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити свою вимогу за рахунок іпотечного покриття (ст.3 Закону про іпотечні облігації [27]).

Закон дозволяє випускати такі іпотечні облігації:

- звичайні іпотечні облігації. її емітентом є іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покриттям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення;

- структуровані іпотечні облігації. її емітентом є спеціалізована іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаціями лише іпотечним покриттям.

Правові засади емісії та обігу іпотечних облігацій, вимоги до їх іпотечного покриття, а також особливості державного регулювання і нагляду у цій сфері визначає Закон про іпотечні облігації [27].

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст.13 [2]).

Установи банків, що приймають на депонування кошти від юридичних осіб та громадян, видають їм письмові свідоцтва, які посвідчують право вкладників на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому (ощадні (депозитні) сертифікати) (п.5, ст.164 ГКУ [29]).

Інвестиційний сертифікат (англ. certificate of investment) - цінний папір, який випускається компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді (ст.3 [11]).

Компанія з управління активами - господарське товариство, яке здійснює професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ст.3 Закону про інститути спільного інвестування (ісі) [11]).

ІСІ -- корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який проводить діяльність, пов'язану з об'єднанням (залученням) коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість (ст.3 [11]).

Вексель -- цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю) (ст. 14, п.1 [2]).

Пріоритет обтяжень, що виникли внаслідок передачі прав за борговими або товаророзпорядчими цінними паперами, зокрема, облігаціями, векселями, заставними, складськими свідоцтвами, коносаментами, визначається з моменту їх реєстрації, якщо права за такими цінними паперами не переходять до обтяжувача шляхом їх передачі у його володіння (ст.16 [10]).

Отже, частиною першою ст.16 [10] до складу боргових цінних паперів віднесено векселі. Вексель містить у собі ознаки кількох груп цінних паперів, а тому для правильного розуміння, а отже, правильного застосування відповідних норм законодавства України необхідно чітко розмежовувати ці ознаки. Зокрема, вексель має і ознаки боргових цінних паперів, і ознаки розрахункових цінних паперів. Розрахункові цінні папери прямо не названо як окрема група в частині першій ст.195 Цивільного кодексу України, однак вони є окремою групою цінних паперів. Те, що вексель має ознаки розрахункового документу, підтверджується ст.4 Закону про обіг векселів в Україні [21]: "Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів та фінансових казначейських векселів. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі".

Крім того, п.1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, однією з форм розрахунків названа вексельна форма розрахунків.

Чітке розуміння того, що вексель містить, крім інших, ще й ознаки розрахункових цінних паперів, має досить важливе практичне значення. Адже виокремлення тих ознак векселя, які притаманні розрахунковим цінним паперам, та, як наслідок - надання векселю статусу розрахункового документа покладено в основу підходу, згідно з яким операція, де вексель виконує функцію розрахункового документа, не визнається бартерною.

Зауважимо, що згідно зі ст.1102 ЦКУ [28] розрахунковим чеком (чеком) є документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку переказати вказану у чеку грошову суму одержувачеві (чекодержателю).

Приватизаційні цінні папери - це особливий вид державних цінних паперів, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (ст.3 п.5 [2]).

Іпотечний сертифікат - особливий вид цінного паперу, забезпечений іпотечними активами або іпотеками (ст. 1 [8]).

Опціон (англ. option) -- цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона контракту одержує право на придбання (продаж) базового активу, а інша сторона бере на себе безумовне зобов'язання продати (придбати) базовий актив у майбутньому протягом строку дії опціону чи на встановлену дату (дату виконання) за визначеною під час укладання такого контракту ціною базового активу. За умовами опціону покупець виплачує продавцю премію опціону (п.14.1.45.2 Податкового кодексу [30]). Базовий актив - предмет деривативу: цінні папери, товари або кошти.

Використання опціонів значно увійшло в практику західних компаній. Поступово опціони приживаються й в Україні. Випуск і обіг опціонів, оподаткування, бухгалтерський облік уже регламентовані в українському законодавстві. На фондовому ринку здійснюються деякі види опціонних угод. Розглянемо приклад однієї з них. Холдингова компанія зацікавлена у придбанні акцій вітчизняного емітента за умови зростання їх курсової вартості. Щоб захистити себе від втрат при покупці акцій за курсом, що виріс, холдинг придбаває у фірми (торговця цінними паперами) опціон, або право на покупку у неї акцій протягом трьох місяців за курсом, зафіксованим на момент підписання опціону. Торговець цінними паперами (він же емітент опціону) отримує за прийняті на себе зобов'язання певну винагороду - опціонну премію (її виплачує покупець опціону). Надалі обставини складаються так, що курс акцій, указаний у опціонному контракті, зростає до рівня, коли вигода від їх покупки перевищує понесені витрати на придбання опціону. Таким чином, холдинг реалізує своє опціонне право. В результаті цього торговець цінними паперами може понести збитки від продажу акцій за курсом менше курсу покупки (оскільки продавали опціон у розрахунку, що рост курсу акцій буде несуттєвим, унаслідок чого держатель опціону не буде вимагати продажу акцій і отримана премія складе чистий дохід продавця опціону).

Дериватив - стандартний документ, що засвідчує право та/або зобов'язання придбати чи продати у майбутньому цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених умовах (п.14.1.45 [30]).

До деривативів належать:

- своп - цивільно-правова угода про здійснення обміну потоками платежів (готівкових або безготівкових) чи іншими активами, розрахованими на підставі ціни (котирування) базового активу в межах суми, визначеної договором на конкретну дату платежів (дату проведення розрахунків) протягом дії контракту (п.14.1.45.1 [30]);

- форвардний контракт - цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором. Усі умови форварду визначаються сторонами контракту під час його укладення. Укладення форвардів та їх обіг здійснюються поза організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами (п.14.1.45.3 [30]);

- ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) - стандартизований строковий контракт, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк (дата виконання зобов'язань за ф'ючерсним контрактом) передати базовий актив у власність покупця на визначених специфікацією умовах, а покупець зобов'язується прийняти базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену сторонами контракту на дату його укладення. Ф'ючерсний контракт виконується відповідно до його специфікації шляхом постачання базового активу та його оплати коштами або проведення між сторонами контракту грошових розрахунків без постачання базового активу. Виконання зобов'язань за ф'ючерсом забезпечується шляхом створення відповідних умов організатором торгівлі стандартизованими строковими контрактами (п.14.1.45.4 [30]).

Положенням [45] визначено, що до деривативів належать: форвардний контракт, ф'ючерсний контракт, опціон. У кінці 2011 р. Комітетом з питань політики і європейської інтеграції КМУ схвалено підготовлений НКЦПФР проект Закону "Про похідні (деривативи)". Самі деривативи будуть двох видів: строкові контракти (ф'ючерси, опціони, форварди, свопи) і похідні цінні папери (опціонні сертифікати і фондові варанти).

Фондовий дериватив -- дериватов, щодо якого Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку зробила внесок про його віднесення до похідного цінного паперу як опціону чи ф'ючерсу згідно з частиною 5 ст.1 Закону про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні ([9]).

Варант (англ. warrant) - різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надає його власнику право на придбання простих акцій даного емітента протягом певного періоду за певною ціною.

В Україні відповідно до ст.16 [10] статус товаророзпорядчих цінних паперів надано складським свідоцтвам і коносаментам.

Сьогодні використання складських свідоцтв в Україні врегульовано Законом про заставу [3] та Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 4.07.2002 року № 37-IV. У ст.5 Закону про заставу вказується, що застава майна може здійснюватися шляхом передачі товаророзпорядчого документа (коносамента, складського посвідчення -- варанта тощо) кредиторові. Закон України про зерно більш детально регулює використання складських посвідчень у правовідносинах, пов'язаних із зерном. Даним Законом визначається порядок зберігання зерна на складах, види та особливості складських документів на зерно. Складські посвідчення можна визначити як товаророзпорядчі складські документи, які посвідчують зобов'язання товарного складу зберігати товар і видавати за вимогою особи, якій належить складське посвідчення.

Кодекс торговельного мореплавства України [31] передбачає можливість видачі такого ордерного цінного папера, як коносамент (фр. connaissement). Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу є:

1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент - якщо договір не передбачає умови, зазначеної в п.1 цієї статті (ст.134 [31]).

Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом (ст.135 [31]). У коносаменті зазначаються: найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні; найменування перевізника та відправника; місце приймання або навантаження вантажу; місце призначення вантажу чи, за наявності чартеру, місце призначення або направлення судна; найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або зазначення, що коносамент видано "наказу відправника", або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент видано "наказу одержувача" (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент на пред'явника); найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних випадках - дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу; фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, викладеними в рейсовому чартері або іншому документі, або зазначення, що фрахт повністю сплачено; час і місце видачі коносамента; кількість складених примірників коносамента; підпис капітана або іншого представника перевізника (ст.138 "Реквізити коносамента" [19]).

Фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин)для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом (п.14.1.260 [30]).

Класифікація цінних паперів за різними ознаками за Законом про цінні папери і фондовий ринок [2] та Декрет [6] наведена на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Класифікація цінних паперів за різними ознаками(ст. 1 [6], ст.3 [2])

Класифікація цінних паперів, які можуть бути в цивільному обігу України за ст.3 Закону про цінні папери [2] представлена на рис. 2.4. Однак, три групи цінних паперів - приватизаційні, похідні та товаророзпорядчі - не розшифровані в тексті Закону (з точки зору їх видового наповнення). Наприклад, раніше за причиною недостатнього врегулювання виникала проблема, пов'язана з віднесенням компенсаційних сертифікатів до числа приватизаційних цінних паперів.

Восени 2009 р. набрав чинності Закон про акціонерні товариства [25]. Акціонерні товариства, зареєстровані до набрання чинності цього закону протягом 2-х років (до 30.04.2011 р.) повинні були переєструватися, внісши ряд змін до статуту; змінити організаційно-правові форми існування відкритих і закритих акціонерних товариств на приватні та публічні з одночасним переведенням форм випуску цінних паперів з документарної форми існування в бездокументарну. Усі акції АТ повинні бути іменними і існувати виключно у бездокументарній формі (ч II, ст.20 [26]). З 30.04.2011 р. втратили чинність ст.1-49 Закону України "Про господарські товариства" в частині, що стосується акціонерних товариств.

Рис. 2.4. Класифікація цінних паперів, які можуть бути в України у цивільному обороті (ст.3 Закон України про цінні папери і фондовий ринок [2])

Придбані підприємствами цінні папери виступають фінансовими інвестиціями. У світовій практиці цінні папери, придбані з метою їх перепродажу, відносяться до поточних інвестицій.

Методологічні принципи обліку фінансових інвестицій, їх оцінка та вимоги щодо розкриття інформації у фінансовій звітності регламентуються П(С)БУ 12 "Фінансові інвестиції" ([37]).

На практиці підприємство може володіти цінними паперами різних підприємств, у такому випадку вони розглядаються як портфель цінних паперів.

Фінансові інвестиції - господарські операції, що передбачають придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та/або інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на: прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою; портфельні інвестиції - господарські операції, що передбачають купівлю цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку або біржовому товарному ринку (п.14.1.81 [30]).

2.2 Правове регулювання випуску та обігу цінних паперів

Ключові слова і поняття: учасник ринку цінних паперів, привілейована акція, голосуюча акція, емісія акцій, публічне розміщення акцій, приватне розміщення акцій, консолідація акцій, дроблення акцій, лістинг, примусовий викуп акцій, зменшення статутного капіталу, збільшення статутного капіталу.

1. Правовий статус учасників ринку цінних паперів

Акція являє собою документ, який засвідчує право на певну частину власності акціонерного товариства і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують різні види акцій, які встановлюють різні права їх власників, зокрема прості й привілейовані. Використання різних видів акцій пов'язане з різними цілями, якими керуються акціонери (засновники) акціонерних товариств. Перехід права власності на акції передбачає встановлення певного ступеня контролю щодо акціонерного товариства, проте залежно від того, на яких засадах відчужуються акції (оплатно або безоплатно) застосовуються різні юридичні конструкції. Проте загальним правилом є те, що операції з акціями, найчастіше, здійснюється за участю професійних торговців.

Одним із базових законодавчих актів, окрім Закону України "Про акціонерні товариства", в цій частині є Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок", який визначає умови розміщення та подальшого обігу акцій. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" обіг цінних паперів - вчинення правочинів, пов'язаних із переходом прав власності на цінні папери і прав за цінними паперами, за винятком договорів, що укладаються під час розміщення цінних паперів.

Стаття 2 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначає, що учасниками фондового ринку:

* є емітенти;

* інвестори (у даному випадку акціонери певного акціонерного товариства);

* саморегулівні організації;

* та професійні учасники фондового ринку.

Відповідно фондовий ринок (ринок цінних паперів) - сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). При цьому фондовий ринок поділяється на первинний та вторинний. Первинний ринок цінних паперів сукупність правовідносин, пов'язаних із розміщенням цінних паперів. Вторинний ринок цінних паперів - сукупність правовідносин, пов'язаних із обігом цінних паперів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" професійні учасники фондового ринку - юридичні особи, утворені в організаційно-правовій формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України.

Професійна діяльність на фондовому ринку - діяльність акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю із надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення й обігу цінних паперів, обліку прав на цінні папери та прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим законодавством.

Професійна діяльність на фондовому ринку провадиться акціонерними товариствами та товариствами з обмеженою відповідальністю, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а також банками. На фондовому ринку здійснюються такі види професійної діяльності:

* діяльність із торгівлі цінними паперами;

* діяльність з управління активами інституційних інвесторів;

* депозитарна діяльність;

* діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку;

* клірингова діяльність.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" професійна діяльність із торгівлі цінними паперами залежно від умов договору включає:

¦ брокерську діяльність;

¦ дилерську діяльність;

¦ андеррайтинг;

¦ діяльність з управління цінними паперами.

Торговець цінними паперами може провадити:

* дилерську діяльність, якщо має сплачений грошима статутний капітал у розмірі не менше ніж 500 тис. грн;

* брокерську діяльність та діяльність з управління цінними паперами - не менше ніж 1 млн грн;

* андерайтинг або діяльність з управління цінними паперами - не менше 7 млн грн.

У статутному капіталі торговця цінними паперами частка іншого торговця не може перевищувати 10 відсотків. Торговцю цінними паперами забороняється перепродавати (обмінювати) цінні папери власного випуску.

Брокерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. Такий торговець цінними паперами може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом.

Дилерська діяльність - укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів від свого імені та за свій рахунок із метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом.

Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента (передбачає укладення відповідного договору при первісному розміщенні акцій - емісії).

У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер може брати на себе зобов'язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов'язань.

Із метою організації публічного розміщення цінних паперів андеррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Щодо інвестора спеціальних вимог законодавство не висуває, проте це визначено іншими актами законодавства. У найзагальнішому розумінні інвестором може бути будь-який суб'єкт, який набуває корпоративні права щодо акціонерних товариств (права на акцію) в обмін на певний майновий актив.

Визначаючи особливості здійснення проведення операцій на фондовому ринку маємо зазначити, що купівля-продаж акцій може здійснюватися на фондовій біржі, на якій товариство пройшло процедуру лістингу. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" лістинг - це сукупність процедур із включення цінних паперів до реєстру організатора торгівлі та здійснення контролю за відповідністю цінних паперів і емітента умовам та вимогам, установленим у правилах організатора торгівлі. Безпосередньо категорія "лістинг" у Законі України "Про акціонерні товариства" не закріплено, проте в ст. 24 передбачено, що акції публічного акціонерного товариства можуть купуватися та продаватися на фондовій біржі. При цьому публічне акціонерне товариство зобов'язане пройти процедуру включення акцій до біржового списку хоча б однієї фондової біржі, що слід розглядати як імперативну вимогу. Недоліком є те, що законодавець безпосередньо в Законі України "Про акціонерні товариства" не визначає, які санкції можуть бути застосовані державним регулятором у разі недотримання вимоги щодо включення акцій до реєстру організації торгівлі (біржі). Щодо акцій приватного акціонерного товариства, то вони не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.

Зокрема до торгівлі на Українській фондовій біржі за категорією лістингових цінних паперів можуть бути допущені цінні папери, які відповідають наступним умовам (не стосується державних цінних паперів, емісія яких згідно із законодавством України не підлягає регулюванню НКЦПФР): * випуск та проспект емісії цінних паперів зареєстровані відповідно до чинного законодавства України;

* здійснена державна реєстрація звіту про результати розміщення цінних паперів;

* згідно із законодавством України не існує заборони щодо торгівлі цінними паперами на фондовій біржі;

* емітент та його цінні папери відповідають лістинговим вимогам, установленим біржею.

Ініціатором лістингу на біржі може бути лише емітент цих акцій, за винятком державних цінних паперів, які можуть бути внесені до біржового реєстру за ініціативою біржі на підставі проспекту їх емісії відповідно до законодавства. Для розгляду питання щодо включення цінного паперу до відповідного котирувального списку біржового реєстру емітент повинен подати (на прикладі УФБ):

1) письмову заяву;

2) пакет документів, необхідних для розгляду питання щодо включення цінного паперу до біржового реєстру, що встановлює біржа.

Визначаючи вимоги щодо фондової біржі ст. 21 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначає, що фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю та провадить свою діяльність відповідно до ЦК України, законів, що регулюють питання утворення, діяльності та припинення юридичних осіб, з особливостями, визначеними Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок". Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками). Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, або їх об'єднанням, що налічує не менше ніж двадцять торговців цінними паперами. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Із метою здійснення належного державного контролю на фондовому ринку фондова біржа зобов'язана оприлюднювати та надавати Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію, передбачену законом та/або нормативно-правовими актами Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, у тому числі про:

* перелік торговців цінними паперами, допущених до укладання договорів купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів на фондовій біржі;

* перелік цінних паперів, які пройшли процедуру лістингу/ делістингу;

* обсяг торгівлі цінними паперами та іншими фінансовими інструментами (кількість цінних паперів та інших фінансових інструментів, їх загальну вартість згідно з укладеними договорами, біржовий курс цінних паперів щодо кожного цінного паперу, що перебуває в обігу на фондовій біржі) за період, установлений Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

2.3 Основи захисту прав та законних інтересів учасників ринку цінних паперів

Заходи захисту прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів передбачені Законом "Про акціонерні товариства" та Законом "Про ринок цінних паперів" (права акціонерів, розміщення цінних паперів, вимоги до здійснення великих угод, вимоги до проспекту цінних паперів, вимоги до діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, система ведення реєстру, розкриття інформації про ринок цінних паперів та ін). Більш повно ця проблема вирішується законом "Про захист прав і законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів", яким передбачено ряд особливих заходів захисту.

Метою зазначеного Закону є забезпечення державного і суспільного захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, об'єктом інвестування яких є емісійні цінні папери, а також визначення порядку виплати компенсацій та надання інших форм відшкодування шкоди інвесторам - фізичним особам, заподіяної протиправними діями емітентів та інших учасників ринку цінних паперів.

Законом встановлюються:

o умови надання професійними учасниками послуг інвесторам, які не є професійними учасниками;

o додаткові вимоги до професійним учасникам, що надають послуги інвесторам на ринку цінних паперів (див. параграфи 9.3.3 і 9.3.5);

o додаткові умови розміщення емісійних цінних паперів серед необмеженого кола інвесторів;

o додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів інвесторів на ринку цінних паперів та відповідальність емітентів та інших осіб за порушення цих прав та інтересів.

Вводяться наступні обмеження.

1. Забороняється рекламувати та (або) пропонувати необмеженому колу осіб цінні папери емітентів, що не розкривають інформацію про цінні папери в обсязі і порядку, передбачених законодавством.

2. Умови укладених з інвесторами договорів, що обмежують права інвесторів порівняно з правами, передбаченими законодавством України, визнаються нікчемними.

Порушення вимог, зазначених у п. 1 та п. 2, професійним учасником ринку цінних паперів є підставою для анулювання або призупинення дії його ліцензії і (або) накладення штрафу.

3. Забороняються публічне розміщення, реклама і пропозиція .будь-якій іншій формі необмеженому колу осіб цінних паперів, випуск яких не пройшов державну реєстрацію (за винятком цінних паперів, розміщення яких здійснюється без державної реєстрації їх випуску), цінних паперів, розміщення яких заборонено або не передбачено законодавством України, а також документів, що засвідчують грошові та інші зобов'язання, але не є цінними паперами відповідно до законодавства України.

У чому значення заборони розміщення цінних паперів до реєстрації їх випуску? Відповідно до Закону про ринку цінних паперів, якщо в ході державної реєстрації випуску емісійних цінних паперів виявляються порушення вимог законодавства України про цінні папери, випуск може бути визнаний недійсним, хоча паперів уже обертаються на ринку. При цьому покупці на вторинному ринку ризикували втратити куплене. Введення заборони на розміщення цінних паперів до проведення державної реєстрації випуску усуває цю небезпеку для інвестора.

4. Забороняється вчинення власником цінних паперів будь-яких угод з належними йому цінними паперами до їх повної оплати і реєстрації звіту про підсумки їх випуску. Відповідно до Закону про акціонерні товариства до оплати 50% акцій суспільства, розподілених серед його засновників, товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з установою суспільства.

5. Емісія облігацій та інших емісійних цінних паперів некомерційними організаціями допускається тільки при наявності забезпечення у випадках, передбачених законодавством. Ця норма закону, покликана гарантувати інвесторів від втрати їх вкладів.

Основи захисту прав та інтересів учасників і кредиторів банку

Нормальне функціонування банківської системи, підвищення довіри до неї з боку юридичних і фізичних осіб неможливі без захисту прав та інтересів засновників, акціонерів, пайовиків, учасників й інших кредиторів банку. Без захисту інтересів банку та його учасників неможливий захист інтересів вкладників і кредиторів. Чинне законодавство віддає перевагу у ряді випадків захисту прав боржників перед кредиторами. Про це свідчить, зокрема, практика збанкрутілих банків, наприклад АКБ «Україна» та «Слов'янський». Окремі позичальники, одержавши кредити у банках, успішно працюють й отримують доходи, проте не поспішають їх повертати, вишукуючи для цього різні підстави. Схожою є ситуація щодо погашення окремими позичальниками банківських кредитів, одержаних під гарантію уряду. Отже, з метою забезпечення ефективного захисту інтересів банків-кредиторів необхідно посилити законодавчу відповідальність учасників договірних відносин за невиконання умов договорів.

Варто зазначити, що в економічній літературі та окремих нормативних актах наголос робиться лише на захисті вкладників і кредиторів банку, акціонери та інші учасники банку повинні самі потурбуватися про власні інтереси, зокрема шляхом включення до статуту, інших внутрішніх документів банку необхідних норм і механізмів. Однак недостатній рівень правової та економічної освіти більшості учасників і кредиторів банків зумовив бездумне копіювання у засновницьких та інших внутрішніх документах банків положень, зокрема, Законів України «Про господарські товариства» та «Про банки і банківську діяльність». Ці положення (окремі з них мають суперечливий характер) виявилися недостатніми, щоб запобігти порушенням інтересів інвесторів. Керівники деяких банків доповнювали внутрішні документи положеннями, які запобігали зміні контролю над банком та існуючого керівництва, а інколи встановлювали за рахунок банку (тобто усіх його власників) пільги окремим клієнтам чи учасникам (переважно керівництву чи членам колективу). Більшість таких положень не суперечили і тепер не суперечать нормам чинного законодавства, що дало змогу деяким банкам на цілком законних підставах створити перепони не лише для сторонніх потенційних інвесторів, а й для учасників і кредиторів банку. Закономірним результатом такої політики стали відсутність контролю за діяльністю окремих банків з боку більшості їх учасників, погіршання результатів діяльності банків, неплатоспроможність і банкрутство деяких з них.

Зауважимо, що законодавець неодноразово вносив зміни до чинного законодавства, зокрема до Законів України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери і фондову біржу». Однак ці зміни мали переважно обмежений, косметичний характер, не були концептуально узгоджені між собою та часто, намагаючись усунути одну ваду чи прогалину, породжували інші. На жаль, чинне сьогодні законодавство (не дивлячись на прийняття у грудні 2000 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність») не в змозі захистити інтереси вкладників (особливо дрібних) від порушень з боку учасників, що мають істотну участь у банку, і навіть останніх від керівництва банку чи власників контрольних пакетів акцій (часток).

Висновок є очевидним -- необхідно прийняти окремі законодавчі акти про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю (ці дві організаційно-правові форми є найпоширенішими серед суб'єктів, включаючи банки), а також у законодавчому порядку чіткіше визначити порядок створення і функціонування кооперативних банків. Зазначені законодавчі акти мають детально врегулювати всі суттєві аспекти діяльності товариств, включаючи захист прав акціонерів та інших учасників, розподіл компетенції та відповідальності між органами товариств, організацію їх взаємодії тощо. Важливо надійно захистити права учасників товариств, зробити ці права максимально чіткими, щоб вони не залежали від кількості придбаних акцій (часток) або своїх особистих стосунків з керівними органами чи власниками контрольного пакета акцій (часток), тобто щоб учасник зміг реально скористатися своїми правами. Зауважимо, що всі учасники вклали в банк свої грошові кошти і відповідно несуть ризик їх втрати у разі банкрутства банку. Тому несправедливим є повне усунення дрібних учасників від формування органів управління та від контролю за діяльністю банку. Так, чинним Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що призначення і звільнення голови та членів правління (ради директорів) банку відноситься до компетенції спостережної ради банку. На наш погляд, доцільно до компетенції загальних зборів учасників віднести прийняття рішення про призначення і звільнення голови та членів правління банку. Крім того, проблема участі дрібних учасників у контролі за діяльністю банку має розв'язуватися шляхом установлення та дотримання вимог щодо розкриття банками інформації про фінансово-господарську діяльність і забезпечення представництва дрібних акціонерів у складі спостережної ради.

Доцільною видається пропозиція щодо законодавчого врегулювання не лише повноважень, але й відповідальності між органами управління банком. Учасників банку цікавить кінцевий результат його діяльності, турбує факт втрати своїх грошових коштів і не дуже хвилює, з чиєї вини вони їх втратили. Тому правління (рада директорів) банку повинна завжди нести конкретну відповідальність за все, що було (або не було) ним зроблено, перед спостережною радою. Остання теж має відповідати перед учасниками банку за неналежну діяльність призначеного нею виконавчого органу та/або відсутність контролю за його діяльністю.

У нинішніх економічних умовах необхідним видається створення механізму, який би сприяв уникненню ситуації, коли банк потрапляє в скрутне становище і не може вийти з нього зі «старими» учасниками і керівниками виконавчого органу, протягом тривалого часу має вади у фінансово-господарській діяльності. Тому слід створити умови, коли особа чи кілька осіб, які мають необхідні грошові кошти і бажають отримати контроль над банком, були б у змозі без штучних перешкод придбати в учасників пакет акцій (частки) і суттєво впливати на діяльність та управління банком. Унаслідок впровадження механізму оперативного переходу банку під контроль нових учасників у виграші залишаються всі: і держава, яка отримуватиме податки, і старі учасники (акціонери, пайовики), яким вдасться уникнути знецінення чи навіть втрати своїх коштів, і працівники банку, більшість з яких збереже робочі місця, і банківські наглядові органи, в яких зменшиться кількість проблем у роботі з такими банками, і «нові» учасники, яким скоріше і дешевше придбати контроль за діючим банком, ніж займатися створенням і реєстрацією нового. Зрештою виграє банківська система в цілому та підвищиться довіра до неї з боку інвесторів.

Розглядаючи питання захисту інтересів учасників, кредиторів і вкладників банків потрібно враховувати макроекономічні та мікроекономічні рівні такого захисту. Макроекономічний рівень захисту базується на довірі всіх суб'єктів правовідносин до держави, органів її управління, спроможності останніх проводити виважену політику, спрямовану на мінімізацію банківських ризиків та зміцнення довіри до банківської системи. Істотно впливає на рівень захисту довіра юридичних і фізичних осіб до національної валюти, створення за участю держави фондів страхування вкладів на випадок банкрутства окремих банків або кризи банківської системи, наявність та ефективність функціонування системи регулювання і нагляду за діяльністю банків.