Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема "Демократичні засади формування громадського бюджету: міжнародна та національна практика"

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Характеристика та економічна сутність громадського бюджету
• 1.1 Поняття і функції формування громадського бюджету
• 1.2 Економічна сутність дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів
• Висновок до Розділу 1
• Розділ 2. Демократичні основи бюджетного процесу та їх впровадження в Україні
• 2.1 Демократичні засади формування громадського бюджету
• 2.2 Національні практики формування і використання місцевих бюджетів
• Висновок до розділу 2
• Розділ 3. Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення
• 3.1 Роль громадськості у формуванні "бюджету участі"
• 3.2 Шляхи вдосконалення бюджетного процесу в Україні за міжнародним досвідом
• Висновок до Розділу 3
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Державний бюджет є комплексним інструментом державного регулювання економіки і соціальних потреб суспільства на всіх етапах його розвитку. Важливість цієї категорії, очевидно, з точки зору обсягу ресурсів, які розподіляються через систему грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та підприємств, організацій, установ і населення-з іншого. Держава як суверенна інститут громадянського суспільства, зобов'язується виконувати свої функції, а також забезпечення процесу відповідними ресурсами здійснюється через бюджетну систему і державний бюджет як основна ланка.

Централізації частини валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів держави у бюджет різних рівнів дає можливість для проведення ефективної грошово-кредитної політики, щоб забезпечити виконання поставлених завдань перед державою, підтримувати окремі галузі, регіонів, категорій населення, з метою стабільного та реального зростання економіки України.

Актуальність теми дослідження полягає в важливості забезпечення ефективного формування, раціонального використання та оптимального розподілу бюджетних коштів у ході виконання державного бюджету України. На тлі останніх кількох років, які характеризувалися значним зниженням темпів розвитку всіх галузей економіки, девальвація національної валюти, збільшення фактичних значень показників за борги-безумовно, погіршення ситуації у банківському секторі та на ринку фінансових послуг, зниження реальних доходів окремих категорій громадян, проблеми, формування доходів і витрат державного бюджету, не мають значення. Економіка України потребує вдосконалення практики формування і виконання державного бюджету, так як реального підвищення рівня життя населення неможливо без застосування новітніх розробок у всіх сферах життя суспільства.

Деякі аспекти проблеми проектування і реалізації, доходів і видатків державного бюджету, розглядаються в працях О.Д. Василике, В.Г. Дем'янишина, І.В. Запатріна, голова, О.П. Кириленко, K.В. Павлюк,. М. Федосов, І. Чугунова, С.І. Юрій. Однак багато питань залишаються відкритими, що створює можливистк 565с подальших досліджень з цього питання.

Метою курсової роботи є аналіз нуль-методологічних засад та сучасних практик та розробка шляхів удосконалення формування та виконання державного бюджету України.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

- вивчити теоретичні засади формування та виконання державного бюджету;

- ознайомитися з особливостями організації та правового забезпечення державного бюджету України;

- аналіз практики виконання дохідної та видаткової частин державного бюджету;

- опишіть особливості бюджетного балансу і стану бюджетного дефіциту;

- розробка рекомендацій щодо перспектив розвитку методів формування державного бюджету;

- запропонувати напрями модернізації механізму виконання державного бюджету України.

Об'єктом дослідження є державний бюджет України як централізованого фонду коштів і основного фінансового плану держави.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні засади формування і реалізації державного бюджету України.

Розділ 1. Характеристика та економічна сутність громадського бюджету

1.1 Поняття і функції формування громадського бюджету

Держава є одним з найпотужніших соціальних інститутів, створених людиною для потреб суспільства. Як і будь-яка інша юридична особа, держава потребує певних ресурсів для здійснення своєї діяльності та виконання покладених на неї функцій. За останні кілька сотень років були сформовані окремі частини категорії, які зараз можна назвати бюджетом.

Сьогодні, слово "бюджет" означає кілька понять. Саме слово походить від старого французького "bougette" - шкіряний мішок. З нього пізніше утворилося англійське слово budget. Коли міністр фінансів Англії представив Палаті громад бюджет на наступний рік, він відкрив портфель з відповідним законопроектом. Це називалося відкриттям бюджету, пізніше ця назва була перенесена на сам документ. З кінця VIII століття слово "бюджет" було поширено на документ, який представляв собою план збору доходів та здійснення державних витрат, який був затверджений парламентом. Як тільки ідея бюджету увійшла в загальну свідомість, для її вираження знадобилося коротке і влучне слово [12, С. 5].

Існує більш 50 різних тлумачень бюджету в літературі, але є й ті, які можуть бути згруповані за різними ознаками, зокрема:

- фактично;

- феномен;

- за обсягом;

- за змістом;

- у формі;

- за юридичною природою;

- організаційна структура;

Класичне визначення бюджету було сформульовано у Франції в Кодексі державної звітності від 31 травня 1862 року. Це визначення є загальним, яке може застосовуватися до всіх видів бюджету, а не тільки в законі Про державний бюджет, який передбачає та встановлює річні доходи і витрати держави та інших організацій [12, С. 6].

Відомий німецький вчений К.Г. Рау ототожнив бюджет з Державним бюджетом, заявивши в 1868 році, що " державний бюджет-це нарахування очікуваних доходів і витрат на певний період..."[14, C. 561].

Італійський учений Л. Косса інтерпретує бюджет, виходячи з концепції державних фінансів або власності. Він писав: "для того, щоб державні союзи могли виконувати свої обов'язки, вони повинні мати певний обсяг матеріальних ресурсів... Бюджет являє собою попереднє подальше звітне визначення доходів і витрат, виражене цифрами у певному порядку й за певною системою " [13, с. 156].

Російські вчені внесли значний внесок у розвиток доктрини бюджету. Російська фінансова наука прийшла до висновку про триєдину природу бюджету, який визначається його фінансовим змістом - управління фінансовою діяльністю держави; економічні - планове начало, яке виражається в переліку державних доходів і витрат; правове держава має право отримувати та витрачати бюджетні кошти, передбачені в проекті списку, тільки після затвердження цього проекту законодавчими органами країни [12, стор. 10].

Значний внесок у визначення бюджету внесли і сучасники української економічної науки. В принципі, їх трактування принципово не відрізняється від російських фінансистів, хоча є деякі відмінності, які змінюють суть.

Бюджет як самостійна економічна категорія є формою існування реальних, об'єктивно детермінованих розподільних відносин, виконує конкретну задачу задоволення потреб суспільства в цілому і його адміністративно-територіальних структур у фінансових ресурсах. Сутність бюджету, на думку вченого, проявляється в тому, що він є основною ланкою державних фінансів, а також основним фінансовим планом держави, яке повинно забезпечувати виконання всіх функцій держави на національному та місцевому рівнях [12, С. 270, 272-274].

С.В. Юрій також зазначив, що зміст бюджету-це централізовані кошти держави, однак формою є фінансовий баланс, що відображає плани державних витрат і джерела їх покриття [11, С. 12-15].

Основним джерелом державного бюджету є ВВП. Держава, як учасник розподільчих процесів, організовує розподіл та перерозподіл ВВП в інтересах усіх членів суспільства та суб'єктів суспільного відтворення. З одного боку, держава як власник засобів виробництва має право на певну частку ВВП на стадії його первинного розподілу. З іншого боку, держава виконує державні функції (адміністративні, соціальні, економічні), які закріплені за ним Конституцією.

Без необхідної суми грошей, ці функції не можуть бути виконані. Тому держава організує процеси перерозподілу з метою централізації частини ВВП на відповідний бюджетний фонд, що є, по суті, платою суспільства за виконання державою своїх функцій [10].

Особливості державного бюджету як основного централізованого фонду грошових коштів є такі ознаки:

- належні державним органам, які мають право розпоряджатися коштами від імені держави;

- державно-правове регулювання процесів формування та використання фонду;

- односторонній рух грошових коштів в процесі формування та використання коштів Фонду. Згідно з цим, гроші з бюджету не витрачаються, а видаються, тому витрат немає;

- цільовий характер розподілу коштів;

- масштаб бюджету, який містить близько третини валового внутрішнього продукту країни;

- багаторазове проходження одних і тих самих коштів через цей фонд.

Таким чином, державний бюджет формується на основі законодавчих актів і законів України, а джерело валового внутрішнього продукту. Права держави в його розподілі засновані на двох факторах. По-перше, на виконання ним зазначених публічних функцій.

Централізація частини ВВП в бюджеті-це, по суті, плата суспільства за виконання своїх функцій державою. По-друге, держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто здійснюють підприємницьку діяльність.

Характер і масштаби участі держави у розподілі ВВП залежать від моделі фінансових відносин у суспільстві. Причому саме порядок і рівень бюджетної централізації ВВП визначають той чи інший вид моделі[9, с. 119].

Бюджетне законодавство України згідно Бюджетного кодексу складається з:

- Конституції України;

- Бюджетного кодексу;

- Закону про Державний бюджет України;

- Інших законів, що регулюють бюджетні відносини, передбачених статтею 1 Бюджетного кодексу;

- Нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;

Нормативно-правових актів органів виконавчої влади, прийнятих на підставі і на виконання Бюджетного кодексу;

- Рішень про місцевий бюджет;

Рішень органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийнятих відповідно до Бюджетного кодексу.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України, який оприлюднюється через офіційні урядові засоби масової інформації.

Згідно Конституції України, контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 № 2456-VI є чинний на сьогоднішній день і саме в ньому передбачаються та регламентуються більшість питань бюджетної сфери.

У першому розділі визначаються відносини, що регламентуються Бюджетним кодексом, окреслено бюджетний період, принципи побудови бюджетної системи, описана бюджетна класифікація. Визначено головних розпорядників бюджетних коштів та їх функції.

Розділ другий визначає склад доходів державного бюджету, що містить 50 пунктів, описаний механізм складання, прийняття, виконання та звіт про виконання. Окреслює основи ведення бухгалтерського обліку, порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду.

Розділом третім передбачені доходи і видатки, які закріплені за місцевими бюджетами. Описаний бюджетний процес на місцевому рівні.

У четвертому розділі визначені критерії розмежування видів видатків між бюджетами, перелічені видатки, що здійснюються з Державного бюджету та місцевих бюджетів. Врегульовано питання міжбюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету України.

П'ятий розділ містить положення про контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Також визначає повноваження щодо контролю за дотриманням бюджетного законодавства Верховної Ради, Рахункової палати, Міністерства фінансів, Державної казначейської служби, Державної контрольно-ревізійної служби, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад. Передбачено відповідальність за порушення законодавства у бюджетній сфері, визначено критерії, за якими витрачання коштів вважається нецільовим [8, с. 346-348].

Закон "Про Державний бюджет України" приймається щорічно на наступний на звітним роком. В Україні календарний та бюджетний роки збігаються, тому цей закон приймають до 1 січня року наступного за звітним. У ньому передбачаються всі джерела доходів, напрямки використання коштів, нормативи відрахувань, обсяги міжбюджетних трансфертів, джерела покриття дефіциту бюджету, пояснення до здійснення виконання бюджету.

1.2 Економічна сутність дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів

бюджет громадськість демократичний

Потенційні можливості місцевих бюджетів для впливу на процеси суспільного розвитку полягають в їхній економічній природі. Економічна сутність місцевих бюджетів випливає з поняття фінансів і визначається функціями місцевої влади.

У наш час загальновизнано підхід до розгляду фінансів як економічної категорії, що є економічною формою реальних, об'єктивних розподільчих відносин. Місцевим бюджетам, крім якостей, які притаманні категорії фінансів узагалі, властиві і специфічні риси[1].

Надання населенню суспільних благ стає однією з функцій органів місцевого самоврядування в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів. Бюджет посідає провідне місце у фінансовій системі кожної держави незалежно від політичної системи, адміністративного і територіального устрою. На відміну від інших ланок фінансової системи, він охоплює все суспільство, усіх юридичних і фізичних осіб. Економічна природа місцевого бюджету якраз і проявляється у тому, що за його допомогою місцеві органи самоврядування намагаються надати суспільству унікальні блага та послуги за принципом територіального поділу, які істотно впливають на рівень добробуту і якість життя.

Отже, поняття місцевого бюджету можна сформулювати як фонд фінансових ресурсів, які перебувають у розпорядженні органів виконавчої влади відповідного органу місцевого самоврядування для виконання покладених на нього функцій, передбачених Конституцією.

За своєю формою місцевий бюджет - це основний фінансовий план органів місцевого самоврядування, за матеріальним змістом - централізований фонд їхніх фінансових ресурсів[2].

Таким чином, місцеві бюджети - це фонди грошових коштів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на органи самоврядування. За рахунок фондів грошових коштів місцевих бюджетів - складової бюджетної системи держави і фінансової бази діяльності органів самоврядування - забезпечується фінансування заходів економічного і соціального розвитку на відповідній території.

Згідно зі статтею 43 Конституції України місцеві органи самоврядування здійснюють управління майном, що є у комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють контроль за їх виконанням; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх виконанням; установлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

У процесі виконання своїх завдань і функцій між місцевими бюджетами, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, що функціонують на цій території, - з другого, складаються економічні відносини щодо мобілізації і витрачання грошових коштів цих бюджетів. Крім того, між місцевими бюджетами різних рівнів та між ними і державним бюджетом виникають економічні відносини, зумовлені перерозподілом фінансових ресурсів. Останнє пов'язане з необхідністю забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету[3].

Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що їх здійснюють органи влади управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їхній території, і населенням тієї території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету[4].

Відновлення в Україні інституту місцевого самоврядування об'єктивно пов'язано зі зростанням ролі місцевих органів влади, діяльність яких у попередній період була надзвичайно обмеженою. У 1991-2001 роках в Україні виразно проявилася тенденція до розширення завдань та функцій, які покладаються на місцеві органи влади. Разом з цим помітною є й інша тенденція - відставання процесу становлення фінансів місцевих органів влади щодо нових завдань місцевої влади. У зв'язку з такими завданнями місцевого бюджету зростає роль дохідної бази бюджету органу місцевого самоврядування для їх виконання[5].

Згідно з прийнятим 2016 року Бюджетним кодексом України та закріпленими Конституцією України нормами до місцевих бюджетів віднесено:

- обласні бюджети, бюджет АРК, бюджети міст Києва та Севастополя (з огляду на особливості їхнього правового та економічного статусу);

- районні бюджети;

- бюджети територіальних громад (бюджети міст, сільські, селищні та районів у містах)[6].

Найбільш численна група - це сільські, селищні та міські бюджети. Місцеві бюджети одного рівня не можуть бути включені до бюджетів іншого рівня (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Структура місцевих бюджетів України

Самостійність місцевих бюджетів, згідно з Бюджетним кодексом[7], гарантується власними та закріпленими за ними законом на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Втручання державних органів у процесі складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Класифікація місцевого бюджету за різними ознаками За структурою місцеві бюджети умовно поділяються на дві частини (рис 3.3):

- доходи і видатки, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів - делеговані повноваження;

- доходи і видатки, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів - власні повноваження.

Рис. 3.3. Структура бюджету

Доходами, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються ті, які закріплені державою за місцевим бюджетом для забезпечення фінансування видатків, що розраховуються за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості. Якщо сума вказаних доходів менша за суму видатків, що передані державі і обчислені за формулою, то на різницю тому місцевому бюджету надається трансферт (дотація вирівнювання).

Доходами, що не враховуються за умови визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, вважаються такі, що повністю залишаються в розпорядженні відповідного бюджету та не враховуються у розрахунках обсягів дотації вирівнювання або обсягів вилучення. Ці доходи призначено для забезпечення видатків, які в межах чинного законодавства повністю передані на розгляд місцевих органів влади[8].

Також місцевий бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає надходження, що визначені для забезпечення ресурсами загальних виплат і не призначаються на конкретні цілі. Загальний фонд є джерелом більшості видатків бюджету.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей. Спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якою певні види доходів призначаються на фінансування деяких видів видатків. Спеціальний фонд був застосований з метою поліпшення звітності за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості використання державних коштів[9].

Також можна поділити місцевий бюджет на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів стосовно соціального захисту населення.

Головна мета створення бюджету розвитку - фінансування програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із розширеним відтворенням. Якщо поточний бюджет покриває щоденні витрати на надання послуг, то бюджет розвитку фінансує нерутинні витрати на розвиток інфраструктури, громадські споруди, обладнання та викуп земельних ділянок. Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. В такому разі насамперед фінансуються видатки, що включені в поточний бюджет[7].

Місцеві фінанси, що функціонують в Україні на сучасному етапі її розвитку, потребують певного удосконалення, яке неможливе без формування поняття самих місцевих фінансів. Управління бюджетом може бути ефективним лише тоді, коли бюджетна модель держави відповідатиме конкретним історичним і соціально-економічним умовам та спиратиметься на організований бюджетний процес. Формування бюджетних відносин на місцевому рівні - найскладніший етап в організації місцевих бюджетів.

Висновок до Розділу 1

Місцеві фінанси як цілісна і складна система економічних відносин відіграють важливу роль у реформуванні вітчизняної економіки, створенні основ ринкового господарювання, формуванні демократичної та соціально орієнтованої держави. Як наслідок, ефективним напрямом забезпечення збалансованості бюджетної системи в Україні має стати перетворення місцевих бюджетів на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку регіонів.

Слід відмітити, що від ефективності регіональної політики прямо пропорційно залежить обсяг бюджетного фінансування регіональних потреб, отже, і життєвий рівень населення регіону. Тільки за умови досягнення максимального збалансування між напрямами місцевої бюджетної політики, направленої на задоволення соціальних та економічних потреб суспільства, місцеві органи влади мають можливість досягти як фінансової стабільності суб'єктів господарювання відповідної адміністративно-територіальної одиниці, так і добробуту суспільства загалом.

Розділ 2. Демократичні основи бюджетного процесу та їх впровадження в Україні

2.1 Демократичні засади формування громадського бюджету

Одним з ключових етапів бюджетного процесу є підготовка проекту бюджету, що вимагає застосування сучасних підходів і методів, що забезпечують поліпшення його якісних і кількісних характеристик. Подальші дії щодо його розгляду, затвердження та виконання залежать від того, як підготовлено проект бюджету.

У науковій літературі існує значна кількість методів бюджетування, які можуть бути використані, але ми приділяємо особливу увагу таким як: програмно-цільовий, прямий облік, нормативний, аналітичний, екстраполяційний, економіко-математичний, балансовий.

Узагальненим методом є балансовий метод, суть якого полягає в обов'язковому балансі доходів і видатків. Він встановлює правильну пропорцію розподілу бюджетних ресурсів між центральними та місцевими органами влади та адміністрації з метою задоволення їхніх потреб у фінансових ресурсах.

Розрахунки окремих статей доходів і витрат здійснюються за допомогою таких методів: прямого рахунку, нормативного, аналітичного, екстраполяції. В основі кожного з цих методів лежить економічний аналіз, який визначає рівень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, які на них вплив. В процесі аналізу за даними попереднього періоду з'ясовуються причини неповної накопичення коштів у бюджет, установлюється ступінь ефективності виділених бюджетних асигнувань.

Методи економічного аналізу широко використовуються при розробці бюджетних показників на планований рік. Основною метою аналітичної роботи є виявлення резервів додаткового збільшення доходів бюджету і визначення шляхів найраціональнішого використання бюджетних коштів.

Метод прямого рахунку-це виконання планових детальних розрахунків за кожною статтею доходів або видатків бюджету. Планування здійснюється за алгоритмом, який відображає формування даного індикатора. Метод прямого рахунку також включає кошторисне планування, яке здійснюється за статтями витрат. Цей метод досить трудомісткий, вимагає значної інформаційної підтримки, але в той же час є самим надійним і надійним.

Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених норм. Проте використання цього методу не є досконалим, оскільки встановлені стандарти вимагають постійного перегляду та уточнення. На основі показників розробляються розміри різних видів соціальних допомог і гарантій населенню тощо.

Сутність аналітичного методу полягає в тому, що він не визначається сумарне значення показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних факторів порівняно з базовим періодом. В даному методі дуже важливо прогнозувати динаміку показників, що визначають вплив окремих факторів. Цей метод є досить точним і не вимагає значного часу. Вона цілком прийнятна при здійсненні прогнозних розрахунків і дозволяє зв'язати окремі показники.

Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їх розвитку. Розрахунок бюджетних показників залежно від рівня розвитку, досягнутого в попередньому періоді і його коригування щодо стабільного розвитку країни. Однак при цьому не враховується можливість значного збільшення або зменшення доходів бюджету залежно від різних обставин у плановому році, різке збільшення або зниження виробничих показників, змін податкового законодавства, роботи податкових та інших контролюючих органів, оскільки вважається, що умови попереднього періоду залишаються незмінними в планованому році. Також це негативно позначається на економному використанні бюджетних коштів, так як їх планування базується на рівні, досягнутому в попередньому році.

Програмно-цільовий метод бюджетування передбачає дещо інший підхід до формування бюджетних показників. Цей процес починається з приділення першочергової уваги результатами, які повинні бути досягнуті в державному секторі, і тільки після цього постає питання про те, які ресурси слід ефективно використовувати для досягнення намічених результатів і яким чином.

Ми вважаємо, що описані вище методи повинні використовуватися при формуванні бюджету комплексно, що дозволить більш точно визначити обсяг доходів і витрат, сконцентрувати кошти і ті галузі, які цього найбільше потребують, збалансувати державний бюджет.

Також необхідно створити єдину стратегію соціально-економічного розвитку країни на довгострокову перспективу, яка дозволила б визначити конкретний вектор розвитку держави, а також привести у відповідність правову базу всіх сфер діяльності.

Ми згодні з цими пропозиціями. Дем'янишина [1, С. 414] в частині формування державної стратегії соціально-економічного розвитку країни на 25 років, яка містила основні доктрини, зокрема: соціально-економічну, податкову доктрину, військову, зовнішньоторговельну та інші.

Забезпечення єдності всіх планів і прогнозів держави дозволить підвищити ефективність планування і забезпечення досягнення стратегічних цілей. В цілому, як тактичні, так і стратегічні цілі повинні виконуватися одночасно, і в цілому їх можна інтерпретувати наступним чином:

- встановлення прогнозованого обсягу валового внутрішнього продукту на планований рік, при цьому обов'язковим є пошук резервів для підвищення рівня ВВП і забезпечення його стабільного зростання;

- визначення обсягу фінансових ресурсів, які будуть управлятися фізичними та юридичними особами, з одного боку, а також державою-з іншого, але обов'язково децентралізувати ресурси, що характерно для розвинених ринкових економік;

- відповідно до функцій, виконуваних державою, визначення обсягу фінансових ресурсів, що підлягають мобілізації податковими або неподатковими методами. У той же час, варто пам'ятати, що при нестабільній економічній ситуації перевага віддається податковим методом з подальшим визначенням частки податкового навантаження юридичних і фізичних осіб на бідних і багатих, встановленням видів податків на даному етапі розвитку, визначенням виду податкової системи;

- визначення обсягу надходжень з окремих джерел та загального обсягу надходжень до бюджету з урахуванням резервів їх збільшення;

- визначення видатків за всіма одиницями бюджетної класифікації та загальних видатків;

- забезпечення рівномірного і раціонального розподілу доходів і видатків бюджету між окремими частинами бюджетної системи;

- забезпечення ефективного управління державним боргом;

- створення матеріальних і нематеріальних бюджетних резервів.

Наступний важливий крок поліпшення методів формування державного бюджету є застосування середньострокового планування, яке було впроваджене із прийняттям Бюджетного кодексу в 2017 році.

Запровадження середньострокового планування дасть змогу підвищити дисципліну державних видатків, також покращить процес аналізу використання коштів та підвищить ефективність управлінських рішень щодо використання бюджетних коштів головними розпорядниками на всіх рівнях.

Згідно з положеннями Бюджетного кодексу, середньострокове планування охоплює три бюджетні роки, а тому воно дає змогу отримати такі переваги:

- можливість покращення та модернізація бюджетної політики;

- посилення загального бюджетного контролю за використанням коштів, їх спрямуванням та доцільністю;

- передбачення поточних видатків, які можуть виникнути у зв'язку із завершенням проектів бюджетних капіталовкладень;

- покращити рівень бюджетного прогнозування та планування на основі розроблених раніше середньострокових прогнозів;

- підвищити ефективність використання бюджетних коштів через запровадження бюджетних програм.

Середньострокове бюджетне планування має ряд особливостей, які можна охарактеризувати за допомогою визначення переваг та недоліків цього процесу.

Таблиця 3.1 Переваги та недоліки середньострокового бюджетного планування в Україні*

Середньострокове бюджетне планування
Переваги	Недоліки
Надає бюджетному процесові характерних рис безперервності та наступності. Дає оцінку відповідності поточної політики та її майбутнього впровадження фіскальній стратегії держави. Поліпшує ефективність розподілу державних ресурсів, підвищуючи прозорість і підзвітність у бюджетному процесі й забезпечуючи механізм систематичного перегляду бюджетних зобов'язань та пріоритетів витрачання бюджетних коштів. Може слугувати своєрідним механізмом підвищення взаємодії між різними державними установами, заохочуючи галузеві міністерства до вищого рівня залучення у бюджетний процес.	Надмірне покладання на оцінки майбутніх показників при формуванні бюджету може призвести до негнучкості й інертності у фіскальній політиці. Занадто оптимістичні проектування багаторічного бюджету можуть бути використані як виправдання для необґрунтованих програм витрачання бюджетних коштів. Залежно від цілей впровадження багаторічного бюджетування і обраного підходу до цього на практиці повномасштабне багаторічне бюджетування може бути складним і адміністративно затратним інструментом.

Під час проведення середньострокового планування обов'язковим є дотримання основних положень довгострокової стратегії розвитку, так само як і дотримання середньострокових цілей під час оперативного та поточного планування. Взаємозв'язок цих складових дозволить структурувати та організувати процес соціально-економічного розвитку держави в цілому.

Застосування середньострокового бюджетного планування в Україні пов'язане з тривалим періодом виконання більшості проектів, а особливо інвестиційних. А це у свою чергу вимагає прив'язки їх до показників бюджетів кількох років та обсягів фінансових ресурсів держави на перспективу, адже її відсутність негативно впливає на виконання проектів та використання бюджетних коштів.

Основою середньострокового планування вважається програмно-цільовий метод складання бюджету, який базується на вченні про бюджет держави та про програмно-цільове управління як інструменту регулювання економіки.

Найважливішою відмінністю програмно-цільового методу та постатейного методу є формування бюджету не за функціями, а за програмами, що дає змогу контролювати результати, які досягаються у процесі виконання програми. Крім того, програмно-цільовий метод дозволяє забезпечити єдність стратегічного і поточного бюджетування, пріоритетність спрямування бюджетних коштів.

Більшість вітчизняних економістів виділяють наступні характерні ознаки для програмно-цільового методу [2, с. 59; 51, с. 161]:

- зосередженість на результатах, які необхідно отримати внаслідок виконання програми;

- можливість оцінки наслідків бюджетних рішень на стадії їхньої розробки та прийняття;

- посилення відповідальності конкретних учасників бюджетного процесу за витрачання бюджетних коштів;

- можливість проведення ґрунтовного аналізу витрат бюджетних коштів на основі показників результативності;

- забезпечення прозорості бюджетного процесу.

Як наслідок, програмно-цільовий метод має відчутні переваги над традиційними підходами, що дозволяє значно підвищити ефективність використання бюджетних коштів.

Ми підтримуємо думку В. Дем'янишина [1, с. 426], що у цілому складання проекту державного бюджету на основі програмно-цільового методу має здійснюватися у такі послідовності:

стратегічне планування шляхом розроблення та уточнення стратегічних цілей, завдань, пріоритетів, приведення у відповідність до стратегії соціально-економічного розвитку усіх державних, галузевих та регіональних програм;

- формування стратегічних бюджетних прогнозів та складання стратегічного бюджету відповідно до стратегії соціально-економічного розвитку держави;

- розроблення та уточнення показників середньо-термінових прогнозів соціально-економічного розвитку країни відповідно до стратегічних засад та обраних сценаріїв розвитку або групи сценаріїв;

- складання середньо-термінового бюджету з виділенням щорічних видатків (поточних та капітальних) для забезпечення виконання заходів та державних цільових програм відповідно до обраних сценаріїв та завдань, визначених середньо-терміновими прогнозами соціально-економічного розвитку країни;

- формування річного плану (програми) соціально-економічного розвитку країни на наступний рік, виходячи з показників та завдань середньо-термінового плану соціально-економічного розвитку та річних державних цільових програм;

- складання річного бюджету держави на основі показників середньо-термінового бюджету, річного плану соціально-економічного розвитку країни та бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів.

Взаємозв'язок оперативного, середньострокового і стратегічного планування повинен забезпечуватися послідовністю та підпорядкованістю у процесі формування державного бюджету. Відповідність планів різних рангів дозволить не виходити за межі визначеної державної політики та сприятиме досягненню цілей, які стоять перед державою.

2.2 Національні практики формування і використання місцевих бюджетів

Економічна сутність і зміст місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, призначених для підтримки діяльності місцевих органів влади і самоврядування. Стану місцевої економіки, місцевої економічної та соціальної інфраструктури, стан освіти, охорони здоров'я, ЖКГ, культури і загального рівня життя населення регіону залежить від наповнюваності місцевих бюджетів.

Активний вплив місцевого Пороку на соціально-економічні процеси в регіоні можливий тільки за наявності достатніх фінансових ресурсів. Оскільки основу місцевих фінансових ресурсів складають місцеві бюджети (вони містять понад 90% фінансових ресурсів регіону), в сучасних умовах обсяг і склад їх доходів вкрай важливі.

Еволюція концепції доходів місцевого бюджету у фінансовій науці пройшла довгий шлях розвитку. До XIX століття доходи місцевих бюджетів не використовувалися, а доходи місцевих органів влади поряд з доходами центрального уряду розглядалися як державні чи громадські.

У своїй праці "добробут народів. У дослідженні про природу і причини добробуту народів " вперше була виражена доцільність проведення відмінності між державним і місцевим бюджетами і, відповідно, їх доходами. Він підкреслив, що крім державної фінансової економіки існує і місцева фінансова економіка, виділяє такі види доходів, як неподаткові (доходи від капіталу, підприємств, державного майна) і податки.

Вивчення категорії доходів місцевого бюджету тривало і в радянський час. Так, вчений Н. рівно в 1944 році вказує на цільове використання доходів місцевого бюджету та класифікації доходів на основі відновлення, він розрізняє податкових надходжень та доходів, які є результатом економічної діяльності місцевих органів влади.

Питання сутності та формування доходів місцевого бюджету у фінансовій науці отримали найбільший розвиток за часів незалежності України. Розробка концептуальної основи доходів місцевих бюджетів в даний час тісно пов'язана з визнанням місцевого самоврядування та розширенням фінансової незалежності місцевих органів влади. А. Бабич і Л. Павлова розглядають доходи республіканських бюджетів як частину національного доходу, який централізований в бюджетах різних рівнів. Із зазначенням джерел їх мобілізації, вони виділяють податкові та неподаткові доходи, доходи від використання майна, що перебуває у державній та муніципальній власності.

Таким чином, розглянувши різні інтерпретації доходів місцевого бюджету, що зустрічаються у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, зазначимо, що вони не в повній мірі розкривають зміст цього явища. Доходи місцевих бюджетів-сукупність економічних відносин, пов'язаних з розподілом ВВП на формування юридично затверджених цільових фондів органів місцевого самоврядування та самоврядування, призначених для фінансування власних і делегованих повноважень.

Склад доходів місцевого бюджету та форми мобілізації ресурсів у місцевих бюджетах залежать від побудови фінансово-бюджетних систем, економічної моделі держави та завдань, які вирішує суспільство у певний період свого розвитку. Сукупність усіх видів доходів місцевих бюджетів, що формуються різними методами, їх взаємопов'язане застосування становить систему доходів місцевих бюджетів.

Практика наповнення місцевих бюджетів в Україні свідчить про недостатність доходів місцевих бюджетів для ефективного вирішення завдань, що стоять перед суспільством в перехідний період.

Основним джерелом доходів бюджету є податки. Частка податкових надходжень до державних бюджетів зазвичай вища, ніж до місцевих бюджетів. Так, у 2009 році частка податкових надходжень до державного бюджету України склала 70,3%, а до місцевих бюджетів-41,7%. Але якщо в 2003 році частка податкових надходжень у доходах місцевого бюджету становила 59,1%, то в наступні шість років вона постійно знижувалася, а в 2009 році-40,8%. У 2009 і 2010 роках частка податкових надходжень поступово збільшувалася і склала 43,1% в 2011 році.

Тенденція постійного зниження частки податкових надходжень у доходах місцевих бюджетів негативна, оскільки звужує фінансову самостійність місцевих органів влади. Перерозподіл у структурі доходів спостерігається тенденція до зниження частки податкових доходів здійснюється в основному за рахунок збільшення частки офіційних трансфертів в доходах місцевих бюджетів. Стверджувальна відповідь. у 2001-2006 роках цей показник демонстрував стійку тенденцію до зростання.

Отже, можна зробити наступні висновки і пропозиції:

- в цілях зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів доцільно включити до складу місцевих податків: прибутковий податок муніципальних підприємств, земельний податок, плату торгового патенту на підприємницьку діяльність та єдиний податок на малий бізнес.

- для збільшення надходжень до місцевих бюджетів необхідно ввести податки на нерухомість і розкіш (багатство) для фізичних осіб і включити їх в місцеві податки. Додатковим джерелом доходів місцевого бюджету може стати консолідація частки державних податків у місцевих бюджетах. Такими податками можуть бути акцизи на вітчизняні товари, прибутковий податок і ПДВ.

Подальші дослідження повинні бути зосереджені в напрямку визначення оптимального значення частки власних доходів місцевих бюджетів, їх склад, визначення частки відрахувань від загальнодержавних податків у місцеві бюджети.

Висновок до розділу 2

Місцеві бюджети як основа фінансового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування є важливим інструментом впливу на темпи і пропорції соціально-економічного розвитку суспільства в цілому та окремих адміністративно-територіальних одиниць зокрема.

Практика формування доходів місцевого бюджету визначає рівень і стійкість економіки країни та її регіонів. У той же час, особливості формування дохідної частини бюджету міста за рахунок розмежування повноважень між рівнями Центральної та місцевої влади. Згідно з чинним законодавством України, сфери діяльності та завдання органів місцевого самоврядування поділяються на власні та делеговані повноваження, що стало вихідною передумовою для вирішення проблеми ефективного формування місцевих бюджетів.

Тому, з метою забезпечення ефективного здійснення своїх завдань і функцій, а також ефективної реалізації повноважень органів виконавчої влади, уповноваженим законом органам місцевого самоврядування, доходи міського бюджету складають власні та закріплених доходів, а також міжбюджетних трансфертів.

Розділ 3. Проблеми формування місцевих бюджетів та шляхи їх вирішення

3.1 Роль громадськості у формуванні "бюджету участі"

За даними аналітичної записки "Напрями активізації участі громадськості у місцевому самоврядуванні в містах України"[1] основні проблеми участі громадськості в бюджетному процесі зводяться до: -

- невпевненості громадськості у власних силах;

- недооцінки громадських об'єднань у бюджетотворенні;

- ігнорування думки людей при прийнятті рішень стосовно бюджету; неналежної якості інформування населення про бюджет;

- пасивності громадян в пошуку інформації про діяльність органів місцевого самоврядування; недостатньо ефективного використання інструментів і методів співпраці місцевої влади з територіальною громадою.

Без їх вирішення неможливо забезпечити відкритість інформації про формування і використання бюджетних коштів, а участь населення в контролі за їх розподілом не буде мати жодної ваги. В умовах демократизації суспільного життя залучення громадськості до бюджетного процесу пов'язане з тенденціями фінансової децентралізації та деконцентрації державної влади. Через інформування у ЗМІ й Інтернеті, участь у загальних зборах і громадських слуханнях, письмові звернення населення до органів влади, інші заходи мешканці територіальних громад мають реальну здатність впливати на бюджет (табл. 6.4).

Серед усіх форм участі громадськості у бюджетному процесі найрадикальніший характер має місцевий референдум. Він є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. При цьому його предметом можуть бути будь-які питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, у тому числі ті, що стосуються бюджету. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території, а порядок його призначення та проведення, перелік питань, що вирішуються виключно з його допомогою, визначаються законом про референдуми.

Форми участі громадськості у бюджетному процесі

Форми	Характеристика
Місцевий референдум	Проводиться з питань місцевого значення, а його результати є обов'язковими до виконання місцевими органами влади.
Громадські слухання	Можуть проводитися з будь-яких питань, що належать до місцевої юрисдикції, включаючи бюджетні питання.
Дорадчий комітет	Виконує консультативну роль при місцевих органах виконавчої влади та зазвичай керується регламентом місцевої ради.
Громадська комісія	Створюється на коротший проміжок часу, ніж дорадчий комітет, як правило, для надання місцевим радам допомоги при розгляді певних питань.
Загальні збори громадян	Можуть висувати рекомендації для місцевих органів щодо вирішення певних питань в межах їх компетенції.
Місцеві ініціативи	Право членів громади ініціювати закриті та відкриті обговорення будь-якого питання в межах компетенції місцевих органів на засіданнях місцевої ради.

Загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні місцевих питань (як показує практика, бюджетні питання обговорюються рідше, ніж питання, пов'язані з житлово-комунальним господарством, громадським транспортом, соціальними посібниками і платежами). Головна перевага такої форми участі громадськості в бюджетному процесі є те, що воно відкриває певні можливості для порозуміння між місцевою владою та населенням. Той факт, що рішення Генеральної Асамблеї громадян є законним з точки зору закону, ускладнює можливість для місцевих органів влади ігнорувати їх.

Місцеві ініціативи є ще однією формою участі громадськості в бюджетному процесі. Зокрема, члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у Раді (в якості місцевої ініціативи) будь-якого бюджетного питання, що перебуває у віданні місцевого самоврядування.

Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд Ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування та Статутом територіальної громади. Місцеві ініціативи подав до місцевої ради, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні районної ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Члени територіальної громади мають право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть почути їх, порушувати питання та вносити пропозиції. Пропозиції, які вносяться за їх результатами, підлягають обов'язковому розгляду місцевими органами влади. Вони часто організовуються з метою залучення загальної підтримки громадян з певних загальних бюджетних питань, мобілізації громадської підтримки для протидії несправедливому бюджетному рішенню вищих органів влади.

Перераховані форми участі громадськості в бюджетному процесі розрізняються за способом участі (делеговане або пряма участь), видами прийнятих рішень (дорадчі або обов'язкові), масштабами прийняття рішень (вузькі або широкі). Більш того, цей перелік може бути доповнений іншими правовими заходами і засобами громадської боротьби за прозорість бюджету та підзвітність органів влади. їх використання в односторонньому порядку, а не комплексно, може привести до незначного і неефективного впливу на бюджетні рішення, але в сукупності вони володіють великим потенціалом. Приклади бланків заявок наведені в таблиці. 6.5.

Таблиця 6.5 Напрями застосування форм участі громадськості у бюджетному процесі

Стадії	Форми
Складання проекту бюджету	Фокус-групи; дискусії за круглим столом: робочі групи і консультативні комітети: громадські слухання; загальні збори громадян; опитування громадської думки; участь у сесіях ради та засіданнях комітетів.
Прийняття бюджету	Громадські наглядові та моніторингові комітети або ради: опитування громадської думки; участь громадян у комітетах.
Виконання бюджету	Одержання громадськими організаціями субпідрядів на виконання програм або надання послуг; самомобілізація і самоорганізація населення.
Розгляд звіту про виконання бюджету	Проведення обговорень та фокус-груп; дискусії за круглим столом; опитування громадської думки; публічні слухання щодо бюджету: участь у сесіях ради та засіданнях комітетів.

Таким чином, сьогодні виникає потреба в розширенні сфери участі громадськості у бюджетному процесі та побудові ефективного механізму взаємодії таких інститутів, як влада і суспільство. Поточний механізм формування та використання бюджетних коштів потребує змін у правовому, організаційному і методичному руслі з тим, щоб сприяти демократичним зрушенням.

З одного боку, ці зміни можливі тільки при відкритості влади та її політичній волі співпрацювати з громадськістю, а з іншого - при бажанні самих мешканців територіальних громад брати активну участь у бюджетному процесі.

Широкі можливості участі громадськості у бюджетному процесі надає партиципаторне бюджетування. На сьогоднішні більше 1500 міст на усіх континентах запроваджують механізми "партиципаторного бюджету", або "бюджету участі", які є формою прямої демократії та означають відкритий процес дискусії та прийняття рішень, в якому кожен мешканець населеного пункту шляхом голосування вирішує, в який спосіб витрачати частину місцевого бюджету. Партиципаторне бюджетування є формою прямої демократії, визначається як відкритий процес дискусії та прийняття рішень, в якому кожен мешканець населеного пункту має можливість подати власну пропозицію та шляхом голосування вирішити, в який спосіб витрачати частину місцевого бюджету.