Теоретичні аспекти оцінки фінансового стану підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність оцінки фінансового стану ідприємства

1.1 Необхідність та значення оцінки фінансового стану підприємства

1.2 Класифікація методів та прийомів фінансового аналізу

1.3 Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємства

2. Аналіз показників фінансового стану підприємства

2.1 Показники оцінки майнового стану підприємства

2.2 Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства

2.3 Характеристика ділової активності підприємства

2.4 Оцінка фінансової стійкості підприємств

2.5 Оцінка рентабельності підприємства

3. Оцінка фінансового стану підприємства (на прикладі ТОВ «Суми-Трейд Плюс»)

3.1 Організаційно-економічна характеристика ТОВ «Суми-Трейд Плюс»

3.2 Оцінка майнового стану підприємства

3.3 Оцінка ліквідності підприємства

3.4 Оцінка ділової активності підприємства

3.5 Оцінка фінансової стійкості підприємства

3.6 Оцінка рентабельності підприємства

Висновки

Перелік посилань

Додаток А Баланс підприємства

Додаток Б Звіт про фінансові результати

Додаток В Звіт про рух грошових коштів



Вступ

Актуальність теми випускної роботи.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Оцінка фінансового стану підприємства повинна бути своєчасною та об'єктивною, оскільки кожне підприємство, несе повну відповідальність за своїми зобов'язаннями перед ланками фінансово-кредитних систем, постачальниками, власними працівниками, а також за результатами виробничо-фінансової діяльності.

Головним завдання будь-якого підприємства є отримання прибутку. Оцінка фінансового стану підприємства дає змогу визначити наскільки ефективно чи неефективно працює підприємство. У сучасних умовах господарювання оцінка фінансового стану - необхідна складова процесу управління підприємством. Основним напрямком його практичної реалізації є виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування підприємства, визначення перспектив його розвитку.

Для того, щоб оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства, необхідно здійснити фінансовий аналіз. Він є методом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на підставі даних бухгалтерського обліку і звітності. Його завдання - визначити якісно фінансовий стан, з'ясувати можливості підвищення ефективності функціонування підприємства, а також оцінити напрямки розвитку підприємства, виходячи із потреби у фінансових ресурсах.

Мета роботи - дослідити теоретичні та практичні аспекти оцінки фінансового стану підприємстата надати рекомендації щодо його покращення

. Завдання дослідження,які поставленні для досягнення мети в роботі:

- розглянути цілі і завдання оцінки фінансового стану підприємства;

- розглянути проблеми і методи фінансового аналізу;

-розглянути основні показники та методи фінансового стану підприємства (показники оцінки майнового стану, показники ліквідності, рентабельності, фінансової стійкості, діловой активності підприємства).

Об'єкт дослідження - методика комплексного фінансового аналізу результатів фінансово-господарської діяльності підприємства.

Предмет дослідження - фінансові відносини, які виникають в процесі фінансового-господарської діяльності підприємства, функціонують і трансформуються за допомогою фінансових механізмів та інструментів.

Методи дослідження, які використовувалися в процесі дослідження та обробки матеріалів: абстрактно-логічний, порівняльний, коефіцієнтний, вертикальний (структурний) і горизонтальний (часовий) фінансовий аналіз.

Структура роботи. Основна частина дипломної роботи складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуті цілі та завдання оцінки фінансового стану підприємства, а також прийоми та методи, інформаційна база фінансового аналізу стану підприємства.

У другому розділі розглянуті показники, які використовуються для оцінки фінансового стану підприємства (показники оцінки майнового стану, показники ліквідності, рентабельності, фінансової стійкості, діловой активності підприємства).

У третьому розділі проведено аналіз результатів фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства (ТОВ Суми-Трейд Плюс») за 2012-2014 рр., визначені відповідні показники, на основі яких зроблені висновки стосовно фінансового стану підприємства та заходів з його поліпшення.

фінансовий платоспроможність рентабельність ліквідність



1. Сутність оцінки фінансового стану підприємства

1.1 Необхідність та значення оцінки фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства , визначається сукупністю виробничо-господрських факторів і характеризується системою показників ,що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виpoбничої, кoмеpцiйної тa фiнaнсово-господapської дiяльнoстi. Тoму нa ньoго впливaють усi цi види дiяльностi пiдпpиємства. В першу чергу на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що чим вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Кожнe пiдприємство нaмагається дoсягти стaбільного фінaнсового стaну, ствoрюючи достaтній oбсяг фінaнсових ресуpсів, які, у свoю чеpгу, є гaрантом свoєчасності рoзрахунків з пoстачальниками, бюджeтом тa iншими лaнками фінaнсової сиcтеми, пoдальшого eкономічного та cоціальногоpозвитку пiдприємства.

Оцінкa фінaнсового стaну підприємствa прoводиться зaдля пoшуку рeзервів збiльшення йогo прибутковoсті, рентaбельності тaплaтоспроможності.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Аналіз фінансового стану має дві основні цілі:

- поточна і наступна оцінка фінансово-господарської діяльності підприємства;

- підготовка інформації, яка необхідна для прогнозування.

Цілі аналізу будуть досягнуті в результаті розв'язання взаємозалежного набору аналітичних задач:

- визначення фінансового стану підприємства на момент проведення аналізу;

- виявлення тенденцій і закономірностей розвитку підприємства;

- визначення «вузьких» місць, які негативно впливають на фінансовий стан підприємства;

- виявлення резервів, які підприємство може використовувати для поліпшення фінансового стану.

Аналіз фінансового стану підприємства повинен дати відповідь на два запитання: перше -чи має підприємство прибуток за результатами своєї господарської діяльності; друге- чи спроможне підприємство виконати взяті на себе зобов'язання і чи не призведе таке виконання до його ліквідації у зв'язку з нестачею ресурсів.

1.2 Класифікація методів та прийомів фінансового аналізу

Майже вся теорія по здійсненню фінансового аналізу, яку використовують на практиці в нашій країні, базується на зарубіжних джерелах. Це пояснюється тим, що дана теорія пройшла десятилітню пере- вірку практикою управління підприємствами за кордоном, а також тим, що розвиток фінансового аналізу в Україні почався значно пізніше ніж у передових країнах світу. Досі існує проблема адаптації закордонної теорії до умов господарювання України. У сфері фінансового менеджменту результати фінансового аналізу суб'єктів господарювання виступають інформаційною базою для розробки, прийняття та реалізації управлінський рішень. Тому одним з найважливіших інструментів фінансової діяльності підприємств є саме фінансовий аналіз. Достовірність інформаційної бази, коректність здійснених аналітичних розрахунків, а також надання відповідних ви- сновків є необхідною передумовою для уникнення нестійкого фінансового стану та забезпечення стабільного. розвитку господарюючого суб'єкта. На даний час різними українськими відомствами та міністерствами надається значна кількість різноманітних методик фінансового аналізу за спеціалізова- ними напрямками. Тому актуальним є подальше дослідження наявних методичних рекомендацій щодо оцінки фінансовогоаналізу.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства. Специфіка методів фінансового аналізу полягає у використанні групи показників, які дають всеосяжне уявлення про діяльність досліджуваного об'єкта, визначають причини їх зміни, встановлюють та вимірюють силу взаємозв'язку між ними. Фінансовий аналіз сьогодення, як і будь-який інший напрямок науки, внаслідок посилення впливу зовнішнього середовища на діяльність підприємств, перебуває у постійному розвитку. Під час цього процесу традиційні методи аналізу вдосконалюються, виникають нові напрями досліджень, у розрізі яких створюються нові методи фінансового аналізу, які кардинально відрізняються від вже існуючих класичних. Основною метою фінансового аналізу поступово стає обґрунтування управлінських рішень, визначення напрямів вкладення капіталу та оцінки ефективності цих вкладень, а контролююча функція послаблює свої позиції.

Враховуючи практику фінансового аналізу, виділяють шість основних прийомів аналізу фінансової звітності:

1) горизонтальний або часовий;

2) вертикальний або структурний ;

3) трендовий аналіз;

4) аналіз відносних показників;

5) порівняльний аналіз;

6) факторний аналіз.

Горизонтальний (часовий) аналіз полягає у порівнянні кожної позиції звітності з попереднім періодом. Порівняння - це метод, за допомогою якого предмет (явище), що вивчається, характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одно скісними предметами та явищами (норми, нормативи, планові показники, ціни тощо).

Вертикальний (структурний) аналіз дозволяє визначити структуру підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Можна виділити дві основні ознаки, що спричиняють необхідність і доцільність проведення вертикального аналізу.

1) перехід до відносних показників (коефіцієнтів), який дозволяє проводити міжгосподарські порівняння економічного потенціалу і результатів діяльності різних підприємств (за величиною використовуваних ресурсів, доходами, витратами, асортиментом тощо);

2) відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності й тим самим ускладнюють їх зіставлення в динаміці.

Вертикальний прийом фінансового аналізу досить корисний при розгляді структури доходів і видатків підприємства (вертикальний аналіз звіту про прибутки і збитки).

Трендовий аналіз ґрунтується на порівнянні кожної позиції звітності з низкою попередніх періодів і визначенні тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів факторів зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства та індивідуальних особливостей його діяльності в окремих періодах. За допомогою трендового аналізу формуються можливі значення показників у майбутньому.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) застосовується для встановлення взаємозв'язку між показниками фінансової звітності підприємства. Найчастіше виділяють такі шість груп аналітичних коефіцієнтів: ліквідності, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності ділової активності, майнового стану.

Показники ліквідності дозволяють описати і проаналізувати здатність підприємства відповідати за свої поточні зобов'язання. В основу розрахунку цих показників покладено ідею зіставлення поточних активів з короткостроковою кредиторською заборгованістю. У результаті розрахунку встановлюється, чи у достатньому ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для розрахунків з кредиторами за поточними операціями.

Показники фінансової стійкості характеризують ступінь покриття запасів "нормальними" джерелами фінансування (власними оборотними коштами, довгостроковими і короткостроковими кредитами), а також структуру капіталу підприємства.

Показники рентабельності призначені для оцінки загальної ефективності вкладення коштів у підприємство, аналіз якого здійснюється. Найбільш інформативними серед них є рентабельність авансованого капіталу і рентабельність власного капіталу.

Показники ділової активності відбивають ефективність поточної фінансово-господарської діяльності підприємства. До них відносяться: коефіцієнти оборотності матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; тривалість операційного, виробничого і фінансового циклів тощо.

Показники майнового стану підприємства характеризують стан та структуру активів підприємства у сукупності з джерелами їх покриття (пасивами).

Порівняльний (просторовий) аналіз - це внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками самого підприємства та його дочірніх підприємств (філій), а також міжгосподарський аналіз показників даної фірми з показниками конкурентів або середньогалузевими та середніми показниками.

Факторний аналіз - це аналіз впливу певних факторів (причин) на результативний показник за допомогою побудови детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку) прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли результативний показник розділяють на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Формалізовані методи аналізу базуються на досить жорстко формалізованих аналітичних залежно стях між показниками.

До них відносять:

- метод дисконтування;

- логарифмічний метод;

- метод ланцюгових підстановок;

- метод арифметичних різниць;

- диференційний метод;

- метод відсоткових чисел;

- метод простих і складних відсотків;

- інтегральний та балансовий метод.

Неформалізовані методи аналізу не використовують жорсткі аналітичні залежності, а базуються на дослідженнях за допомогою логіки, інтуїції, певних знань, досвіду експер- та, тому їм характерний певний суб'єктивізм.

До них відно сять:

- морфологічний метод,

- порівняльний метод;

- метод експертних оцінок та сценаріїв;

- побудова системи фінансових показників;

- побудова аналітичних таблиць.

Ці методи застосовують в основному для прогнозування стану об'єкта на перспективу в умовах неповної використаної інформації, неможливості обліку всіх чинників, спрощеної уяви про явища економічної дійсності, тобто в умовах часткової або повної невизначеності. Невизначеність присутня через відсутність точної інформації про подальший напрямок розвитку чи про ймовірність здійснення конкретних дій у майбутньому.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структуру вати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками.

Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі, що ґрунтуються на використанні фактичних даних бухгалтерського обліку та звітності:

- побудова системи звітних балансів;

- подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах;

- вертикальний та горизонтальний аналіз звітності;

- система аналітичних коефіцієнтів;

- аналітичні записки до звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них:

- розрахунки точки критичного обсягу продажу;

- побудова прогностичних фінансових звітів;

- динамічний аналіз.

Нормативні моделі застосовуються на порівнянні фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними. Сутність моделей полягає у встановленні нормативів на кожну статтю виробничих витрат установлюється норматив і з'ясовуються причини відхилень фактичних даних. Моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансовому аналізі.

Отже, у ході фінансового аналізу підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу та визначаються його завданнями в кожному конкретному випадку.

1.3 Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану підприємства

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

- балансу (форма № 1);

- звіту про фінансові результати (форма № 2);

- звіту про рух грошових коштів (форма № 3);

- звіту про власний капітал (форма № 4);

- примітки до фінансової звітності (форма № 5);

- дані статистичної звітності та оперативні дані.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

- Форма № 1 "Баланс" складається з активу та пасиву і свідчить про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу на дату балансу. Інформація використовується для оцінки структури ресурсів підприємства, їхньої ліквідності і платоспроможності підприємства, прогнозування майбутніх потреб у позиках, оцінки і прогнозування змін в економічних ресурсах.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської звітності.

Вона повинна уможливлювати:

-оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

-оцінку наявних у підприємства фінансових ресурсів та ефективності їх використання;

-прийняття обґрунтованих управлінських рішень у сфері фінансів для здійснення інвестиційної політики.

Форма № 2 "Звіту про фінансові результати" відображає ефективність (неефективність) діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та доходи дає картину фінансових результатів за відповідний період (квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про фінансові результати наводяться дані про дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові результати від операційної діяльності (прибуток чи збиток); дохід від участі в капіталі; інші доходи та фінансові доходи; фінансові результати від звичайної діяльності до оподаткування (прибуток чи збиток); фінансові результати від звичайної діяльності (прибуток чи збиток); надзвичайні доходи чи витрати; чисті прибуток чи збиток.

Форма № 3 "Звіт про рух грошових коштів" відображає вхідні й вихідні грошові потоки за статтями за видами діяльності: операційній, інвестиційній, фінансовій. Чистий грошовий потік та залишок коштів на кінець року. Призначення інформації для оцінки грошових потоків за видами діяльності та аналіз їх ефективності. Прогнозування грошових потоків від операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.

Форма № 4 "Звіт про власний капітал" відображає зміни в складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Інформація використовується для оцінки і прогнозування зміни власного капіталу.

Форма №5 "Примітки до фінансової звітності" включає інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності, потрібної для забезпечення її зрозумілості та доречності.

Дані статистичної звітності та оперативні дані, наприклад: звіт керівників підприємств, звіт аудитора, звернення ради директорів до аудиторів тощо.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони підприємства та резерви поліпшення фінансового стану підприємства у перспективі.

Неможливо переоцінити значення повної та достовірної інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства для вирішення поточних та перспективних фінансово-господарських проблем. Для прийняття правильних фінансових управлінських рішень на рівні підприємства треба використовувати дані, які відповідають певним правилам, вимогам і нормам, є зрозумілими та прийнятними для користувачів. Зокрема, щоб порівняти фінансові результати, досягнуті у попередньому та поточному звітних періодах, необхідно використовувати лише порівнянні відповідні показники, тобто такі, які визначені за єдиною методологією з використанням однакових баз розрахунку, критеріїв та правил.

З цією метою підприємство повинно розробити свою фінансову облікову політику, яка підпорядковується потребам внутрішнього менеджменту. Але, як правило, для прийняття ефективних управлінських рішень менеджери не обмежуються суто внутрішньою фінансовою інформацією, а порівнюють її з відповідними показниками подібних підприємств, підприємств-конкурентів чи партнерів по бізнесу. Тому закономірно виникає потреба в уніфікації вимог до фінансової інформації в рамках галузі, регіону, усієї економічної системи країни.

Процес такої уніфікації називають стандартизацією бухгалтерського обліку. Стандарт у широкому розумінні - зразок, еталон, модель, що беруться за вихідні для порівняння з ними інших подібних об'єктів. Стандартизація бухгалтерського обліку - це процес розробки та послідовного застосування єдиних вимог, правил та принципів до визнання, оцінки і відображення у фінансових звітах окремих об'єктів бухгалтерського обліку.

Загальні вимоги до фінансової звітності викладено в положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 (далі - П(С)БО 1), затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 №87. Дане положення визначає мету фінансових звітів, їх склад, звітний період, якісні характеристики та принципи, якими слід керуватися під час складання фінансових звітів, вимоги до розкриття інформації у фінансових звітах.

П(С)БО 1 треба застосовувати за підготовки й надання фінансових звітів підприємствами, організаціями, установами та іншими юридичними особами (далі - підприємствами) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). Проте тут не розглядаються правила складання консолідованої фінансової звітності.

Основою П(С)БО 1 є Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 (переглянутий у 1997 р.) Комітету з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.

Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень (табл.1.1).

Компоненти фінансової звітності (таблиця 1.2) відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття обікової політики т а її змін.

Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності підприємства, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1 передбачає наявність у ній даних про:

- підприємство;

- дату звітності та звітний період;

- валюту звітності та одиницю її виміру;

- відповідні показники (статті) за звітний та попередній періоди;

- облікову політику підприємства та її зміни;

- аналітичну інформацію щодо статей фінансових звітів;

- консолідацію фінансових звітів;

- припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

- обмеження щодо володіння активами;

- участь у спільних підприємствах;

- виявлені помилки та пов'язані з ними коригування;

- переоцінку статей фінансових звітів;

- іншу інформацію.

Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою актуальність.

Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.

Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників - фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому у фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників стосовно їхніх внесків до капіталу та обов'язкового розподілу частини доходу між власниками (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо). Цей принцип дістав назву принципу автономності підприємства.

Фінансові звіти складаються також виходячи з принципу безперервності діяльності підприємства, тобто визнання того, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності (принаймні протягом наступного звітного періоду).

За інших обставин, коли події після складання балансу засвідчать наміри підприємства припинити свою діяльність або покажуть неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО 1 як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п. 18 П(С)БО 6). Тоді поділ його активів і зобов'язань на необоротні та оборотні (довгострокові і короткострокові) втрачає сенс. Адже підприємство повинне в процесі ліквідації покрити усі свої зобов'язання (спочатку перед кредиторами, потім перед власниками). Тому всі активи стають оборотними, а зобов'язання - короткотерміновими. Переважна оцінка статей балансу за собівартістю також не може бути використана, їх слід переоцінити за ринковою вартістю.

Фактично скасовуються майже всі принципи формування фінансової звітності безперервно діючого підприємства

Принцип періодичності передбачає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період становить календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою.

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року.

Тепер активи, підприємства (незавершене виробництво, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи) будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

- ціна придбання;

-податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

- витрати на їхню доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

- витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації);

- інші витрати, безпосередньо пов'язані з придаванням цих активів.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інформації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів. Вона містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачено форму № 3 "Звіт про рух грошових коштів" та форму № 4 "Звіт про власний капітал" та пояснювальну записку. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі задовольняє потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності.



Таблиця 1.1 «Інформаційні потреби основних користувачів фінансової звітності»

Користувачі звітності	Інформаційні потреби
Інвестор, власники	Придбання, продаж та володіння цінними паперами, участь у капіталі підприємства, оцінка якості управління, визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу.
Керівництво підприємства	Регулювання діяльності підприємства
Банки, постачальники та інші кредитори	Забезпечення зобов'язань підприємства Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання
Замовники	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання
Працівники підприємства	Оцінка здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання. Забезпечення зобов'язань підприємства перед працівниками
Органи державного управління	Формування макроекономічних показників

Таблиця 1.2 «Призначення основних компонентів фінансової звітності»

Компоненти фінансової звітності	Зміст	Використання інформації
Баланс	Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством, на дату балансу	Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності підприємства: Прогнозування майбутніх потреб у позиках; оцінка та прогнозування змін в економічних ресурсах, які підприємство, ймовірно, контролюватиме в майбутньому
Звіт про фінансові результати	Доходи, витрати і фінансові результати підприємства за звітний період	Оцінка та прогноз: прибуткової діяльності підприємства;структури доходів та витрат
Звіт про власний капітал	Зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду	Оцінка та прогноз змін у власному капіталі
Звіт про рух грошових коштів	Генерування в складі грошових коштів протягом звітного періоду	Оцінка та прогноз операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.
Примітки	Обрана облікова політика: інформація, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але обов'язкова за П(С)БО; додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її зрозумілості	Оцінка та прогноз: облікової політики; ризиків або невпевненості,які впливають на підприємство, його ресурси та зобов'язання діяльність підрозділів підприємства тощо



2. Аналіз показників фінансового стану підприємства

2.1 Показники оцінки майнового стану підприємства

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Показники майнового стану підприємства характеризують стан та структуру активів підприємства у сукупності з джерелами їх покриття (пасивами).

Оцінка майнового стану підприємства дає можливість визначити абсолютні і відносні зміни статей балансу за визначений період, відслідкувати тенденції їхньої зміни та визначити структуру фінансових ресурсів підприємства.

Для оцінки майнового стану доцільно використовувати такі показники:

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. Це є валютою балансу.

Валюта балансу - це сума (підсумковий показник) активу і пасиву балансу.

2. Частка оборотних виробничих фондів в обігових коштах. Економічний зміст - яка частка обігових коштів використовується у виробничій сфері. Показник повинен зростати.

(2.1)

Оборотні виробничі фонди = Виробничі запаси + Незавершене виробництво.

3. Частка основних засобів в активах показник, який показує частку коштів, інвестованих в основні засоби у валюті балансу. Повинен зменшуватись за умов незмінних або зростаючих обсягів реалізації;

(2.2)

4. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Для аналізу динаміки змін зношеності основних засобів, даний коефіцієнт розраховується на початок та на кінець року. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності. Визначає і показує рівень фізичного і морального зносу основних засобів. Повинен зменшуватись.

(2.3)

5. Коефіцієнт придатності ОЗ відображає частину ОЗ, придатну для експлуатації в процесі господарської діяльності. Визначається за формулою:



(2.4)

6. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

(2.5)

7. Частка довгострокових фінансових інвестицій в активах характеризує частку фінансових (портфельних) інвестицій у валюті балансу, позитивною тенденцією зміни варто вважати збільшення за умови збільшення доходів від фінансових інвестицій.

(2.6)

8. Коефіцієнт мобільності активів визначає скільки обігових коштів припадає на одиницю не обігових. Показує потенційну можливість перетворення активів у ліквідні кошти. Повинен зростати, рекомендована межа 0,5.

(2.7)

2.2 Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств унаслідок їх банкрутства, одним з найважливіших показників фінансового стану є ліквідність.

Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші.

Ліквідність підприємства - це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів.

Найліквіднішою є готівка. Наступним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки у разі необхідності їх швидко можна реалізувати.

Дебіторська заборгованість - теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-яко го активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активів.

Короткострокові зобов'язання - це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

- найбільш ліквідні активи (А1) - це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей (це рядки 150, 220, 230, 240 другого розділу активу балансу);

- активи, що швидко реалізуються (А2) - це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість. Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо;

- активи, що реалізуються повільно (А3), -- це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи. Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

- активи, що важко реалізуються (А4), -- це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу («Необоротні активи»).

Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства.

Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

- негайні пасиви (П1) - це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу);

- короткострокові пасиви (П2) - це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, векселі видані. Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу («Поточні зобов'язання»).

- довгострокові пасиви (П3) - це довгострокові зобов'язання;

- постійні пасиви (П4) - це статті 1-го розділу пасиву балансу («Власний капітал»).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капіталскладається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу.

Ліквідність балансу -- це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови:

- найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм;

- активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них;

- активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них;

- активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної..

Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами.

Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами.

Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства.

Для складання фінансового плану одним із джерел інформації є баланс ліквідності, за допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства.

Аналіз ліквідності балансу підприємства допомагає визначити можливість покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань.

Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.

Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передусім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності та формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом, страховими та іншими соціальними фондами, а також виплати дивідендів.

Аналіз ліквідності потребує ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Він здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов'язань із наявності ліквідних коштів.

Аналіз ліквідності балансу показує, у якій мірі підприємство здатне розплатитися по короткострокових зобов'язаннях поточними активами.

Аналіз ліквідності підприємства проводиться на основі даних балансу і може бути проведений шляхом співставлення безпосередньо балансових показників активів і пасивів, а також шляхом розрахунку фінансових коефіцієнтів.

На другому етапі аналізу ліквідності підприємства розраховують та аналізують основні показники ліквідності. Їх застосовують для оцінки можливостей підприємства виконувати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення про платоспроможність підприємства не тільки на конкретну дату, а й на випадок надзвичайних ситуацій.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але за змістом переважно однакові як на українських підприємствах, так і в закордонних фірмах та компаніях.

Ліквідність балансу оцінюють за допомогою спеціальних показників, що виражають співвідношення певних статей активу та пасиву балансу чи структуру балансу.

При розрахунку всіх показників використовують загальний знаменник - короткострокові зобов'язання, що обчислюються як сукупна величина короткострокових кредитів, короткострокових позик, кредиторської заборгованості.

Аналіз ліквідності підприємства здійснюється шляхом розрахунку основних показників (коефіцієнтів):

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, яку частину поточних зобов'язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобов'язань.

Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт загальної ліквідності розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства. Формула розрахунку:

(2.8)

Він виявляє, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка застосування цього показника заснована на тому факті, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання переважно за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Оптимальне значення, яке має бути не меншим 2,0. Визнано, що поточні активи мають вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання, тобто нормативне значення цього показника дорівнює 2. Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2:1), свідчить про можливість підприємства погашати поточні зобов'язання.

Скорочення величини коефіцієнта покриття може відбутися під впливом двох чинників: збільшення поточних активів і значного зростання короткострокових зобов'язань.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (іноді його називають коефіцієнтом "лакмусового папірця") показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів - грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов'язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. Цей коефіцієнт обчислюється за формулою:

(2.9)

Матеріальні запаси виключаються не тільки через свою меншу ліквідність, а переважно тому, що грошові кошти, одержані у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їх закупівлю. Оптимальним коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1, тобто бажано, щоб цей коефіцієнт дорівнював 1. Оскільки на практиці це буває нечасто, то можна задовольнитись його значенням 0,8 - 0,9.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності - показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язань (боргів) підприємства може бути за необхідності погашена негайно. Він обчислюється як відношення грошових засобів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов'язань і визначається за формулою:

(2.10)

4. Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості, яке показує здатність розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів. Нормативне значення - 1. Формула для розрахунку:

(2.11)

5. Чистий робочий капітал - показник, який показує величину оборотних активів, що фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань . Розраховується за формулою :

Чистий капітал = Поточні активи - Поточні зобов'язання(2.12)

6. Коефіцієнт відволікання оборотних коштів у запаси

Показує питому вагу запасів у оборотних коштах. Формула для розрахунку:

(2.13)

Якшо у підприємства більшу питому вагу приймають запаси, в порівнянні з іншими більш ліквідними активами, то це знижує ліквідність підприємства.

Слід зазначити, що коефіцієнти ліквідності - показники відносні і протягом деякого часу не змінюються, якщо пропорційно зростають чисельник і знаменник дробу. Проте за цей час фінансовий стан підприємства істотно змінюється: може зменшитися прибуток, рівень рентабельності, коефіцієнт оборотності.

Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші.

Різні показники ліквідності потрібні не тільки для керівників підприємства, а й для різних користувачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності - для постачальників сировини і матеріалів; коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт поточної ліквідності - для покупців і власників акцій і облігацій підприємства.

Зниження значення ліквідності найчастіше говорить про загальне погіршення ситуації з забезпеченістю оборотними коштами і про необхідність серйозних заходів для керування ними.

Динаміка показників ліквідності говорить про незначне зниження загальної ліквідності при різкому падінні коефіцієнта швидкої ліквідності. Це свідчить про ріст низьколіквідних елементів (запасів) у структурі поточних активів. Усе це говорить про ріст ризикованості діяльності компанії з погляду неповернення боргів і зниження реального рівня платоспроможності. Крім того, необхідно проаналізувати ступінь ліквідності дебіторської заборгованості і запасів, щоб одержати більш реальну картину.

Аналіз ліквідності доцільно доповнити аналізом платоспроможності.

Платоспроможність характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру. Вона визначається здатністю підприємства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов'язань за платежами. Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів та їх еквівалентів, достатніх для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення.

Для здійснення таких операцій необхідні кошти, які підприємство може отримати, перевівши у гроші найбільш ліквідну частину своїх мобільних запасів або маючи достатній запас грошей у банку й у касі. Оцінювання платоспроможності проводиться за даними балансу на підставі характеристики ліквідності оборотних активів, тобто часу, необхідного для переведення їх у грошову масу. Збільшення частки грошових коштів і цінних паперів у загальній сумі оборотних засобів сприяє зростанню платоспроможності.

Розрізняють поточну та перспективну (очікувану) платоспроможність.

Поточна платоспроможність визначається на дату складання балансу. Підприємство вважається платоспроможною, якщо в нього немає простроченої заборгованості перед постачальникам, за банківськими позиками та іншими розрахунками.