Фінансовий механізм формування та реалізації інноваційних програм національного рівня

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ

СЛУЖБИ УКРАЇНИ

УДК 336:330:341:1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Фінансовий механізм формування та реалізації інноваційних програм національного рівня

спеціальність 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит

ХАНДЮК ІРИНА МИКОЛАЇВНА

ІРПІНЬ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Черкаському державному технологічному університеті Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівникдоктор економічних наук, професор

Пасічник Юрій Васильович,

Черкаський державний

технологічний університет,

декан фінансово-економічного

факультету,

завідувач кафедри фінансів.

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор

Косова Тетяна Дмитрівна,

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, професор кафедри контролю і аналізу господарської діяльності; кандидат економічних наук, доцент

Соляник Людмила Григорівна,

Державний вищий навчальний заклад „Національний гірничий університет” доцент кафедри економічного аналізу і фінансів.

Захист відбудеться „21” квітня 2011 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.01 у Національному університеті державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, 55.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31.

Автореферат розісланий „17” береззня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор С.В. Онишко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Основним завданням фінансової політики держави та необхідною передумовою підвищення рівня життя населення є забезпечення стійкого економічного розвитку. На початку ХХІ століття особливої актуальності набуває істина ринкової економіки: „Щоб розвиватися - варто оновлюватися”. Нині у будь-якій державі реалізація цього завдання неможлива без активної інноваційної діяльності. Згідно зі статистичними даними Національного інституту стратегічних досліджень інвестиційно-інноваційна модель розвитку економіки в Україні забезпечує 50 % економічного зростання, з яких 21 % - за рахунок інвестицій і 29 % - за рахунок інновацій. Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 роки „Шляхом Європейської інтеграції” передбачено інноваційний шлях, спрямований на забезпечення принципів і механізмів соціально-орієнтованої, структурно-інноваційної моделі економічного розвитку в ХХІ столітті.

Необхідною умовою для успішного впровадження будь-якого інноваційного продукту є залучення та використання фінансових ресурсів, яких у сучасних реаліях України недостатньо. Нестача фінансових ресурсів у інноваційній сфері зумовлена: відсутністю їхнього необхідного обсягу на корпоративному та державному рівнях; недостатністю довгострокових банківських кредитів; високими процентними ставками банків щодо послуг на ці цілі; обмеженням внутрішніх і зовнішніх інвестицій, враховуючи ризиковість упровадження інноваційних програм і значний термін окупності. За таких обставин необхідним і важливим є оптимальне використання традиційних джерел фінансування інноваційних програм і пошук нових.

Проблемам фінансування інноваційної діяльності приділялася значна увага у працях зарубіжних авторів, зокрема: Г. Барнета, Дж. Батлера, П. Друкера, Дж. Залтмена, Р. Мюллера, М. Портера, Б. Санто, Б. Твісса, Й. Шумпетера, зокрема, російських: С. Валдайцева, П. Завліна, В. Родіонової, Е. Уткіна, Р. Фатхутдінова, Ю. Яковця та багатьох інших.

Вітчизняні науковці плідно працюють у напрямі дослідження проблем інноваційного розвитку. Вирішенню загальних проблем формування інноваційної моделі розвитку економіки України присвячені праці О. Амоші, Ю. Бажала, Л. Безчасного, А. Гальчинського, В. Гейця, Н. Краснокутської, М. Крупки, Ю. Пасічника. Питання поділу життєвого циклу інновацій на стадії вивчали І. Возняк, О. Лапко, І. Сердюк. Оподаткування інноваційних підприємств досліджено у працях З. Варналія, В. Вишневського, А. Крисоватого, П. Мельника, Л. Тарангул, В. Хобти, А. Яковлева. Проблему фінансового забезпечення інновацій висвітлено у працях В. Александрової, Т. Косової, С. Онишко, Л. Соляник, Ю. Шкворця, О. Юркевич та інших.

Але нині залишаються ще недостатньо з'ясованими механізми формування та реалізації інноваційних програм в умовах подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні. Необхідність розробки ефективного фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня, його теоретична і практична значимість зумовили актуальність обраної теми дослідження, визначили його об'єкт, предмет, мету та завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до плану науково-дослідних тем кафедри фінансів Черкаського державного технологічного університету. Зокрема, теми „Бюджетний потенціал економічного зростання в Україні” (номер державної реєстрації 0106U004494), у межах якої автором виконано підрозділ „Ресурсне забезпечення темпів економічного зростання”, де виявлено чинники впливу інноваційного змісту на темпи економічного зростання; теми „Підвищення ефективності використання фінансових ресурсів” (номер державної реєстрації 0107U002519), де автором запропоновано наукові підходи щодо удосконалення організації виробничого процесу та підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами інноваційного спрямування ВАТ „Богуславський кар'єр”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування теоретичних, науково-методичних та практичних рекомендацій щодо функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня в сучасних умовах розвитку України.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

- удосконалити розуміння сутності інноваційної програми національного рівня та поглибити роль і значення інноваційних програм у розвитку національної інноваційної системи;

- проаналізувати існуючі фінансові методи державного регулювання економіки та обґрунтувати напрями участі держави у функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм;

- з'ясувати науково-методичні підходи щодо функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм та визначити основні його складові;

- оцінити ефективність використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм за допомогою сукупності показників;

- виявити специфіку впливу інновацій на економічний розвиток України;

- проаналізувати взаємодію учасників національної інноваційної системи в напрямі сприяння активізації інноваційної діяльності, спрямованої на формування та реалізацію інноваційних програм;

- розробити методичний підхід щодо оптимізації використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня;

- обґрунтувати напрями розвитку фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня у контексті організації Фонду інноваційного розвитку України, який би координував та аналізував діяльність учасників національної інноваційної системи, сприяв ефективному формуванню та реалізації інноваційних програм.

Об'єктом дослідження є інноваційний напрям фінансової політики держави. інноваційний програма фінансовий розвиток

Предметом дослідження є фінансовий механізм формування та реалізації інноваційних програм.

Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувалися такі методи емпіричного і теоретичного дослідження: історичний підхід і діалектичний метод (при вивченні еволюції інноваційного розвитку та поглядів науковців на інноваційні категорії та проблеми); метод індукції і дедукції (при дослідженні ролі інноваційних програм у національній інноваційній системі, розробці науково-методичних підходів щодо фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня та визначенні сутності його елементів); системний підхід (при виявленні взаємозв'язків між методами державного регулювання та стадіями інноваційного процесу, розробці пропозицій щодо удосконалення фінансової взаємодії учасників національної інноваційної системи); метод групувань, графічний і трендовий методи (при аналізі сучасного стану інноваційного розвитку України, зокрема, фінансуванні інноваційних програм); метод економіко-математичного моделювання (при розробці моделі оптимізації використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня).

Теоретичною та методологічною основою дослідження є праці українських і зарубіжних учених стосовно проблематики інноваційного розвитку. Інформаційною базою дослідження стали юридичні акти України та зарубіжних країн, статистичні дані Державного комітету статистики України, звітні дані Державного агентства з інвестицій та розвитку, Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Міністерства освіти і науки України, Національного банку України, Державного казначейства України та Головного контрольно-ревізійного управління України, а також власні публікації, викладені у фахових статтях і тезах науково-практичних конференцій.

Наукова новизна одержаних результатів. До найбільш вагомих результатів, які відображають наукову новизну дослідження, належать такі:

вперше:

- обґрунтовано науково-методичні підходи щодо структурно-організаційної будови фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм, які полягають у комплексному поєднанні понятійного апарату, видів забезпечення інноваційних програм, засад функціонування фінансового механізму за участі керівних органів, що забезпечуватиме оптимальне використання обмежених фінансових ресурсів держави;

удосконалено:

- обґрунтування відповідного інноваційного вектора фінансової політики держави, де з'ясовано роль державних органів у функціонуванні фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня залежно від фінансових методів державного регулювання та стадій інноваційного процесу, що, на відміну від існуючих підходів, дозволяє виявити взаємозв'язок прямих і непрямих методів державного регулювання в реалізації життєвого циклу інноваційних програм;

- схему фінансової взаємодії учасників національної інноваційної системи, яку представлено у вигляді руху грошових потоків між учасниками чотирьох сфер - наукових досліджень, спеціалізованих об'єднань, власників фінансових ресурсів, практичного використання результатів досліджень. На відміну від відомих, ця схема дозволяє перманентно та ієрархічно врахувати поведінку основних учасників національної інноваційної системи;

- методичний підхід щодо оптимізації використання фінансових ресурсів із застосуванням багатофакторної моделі формування та реалізації інноваційних програм національного рівня в окремих секторах економіки, що дозволяє коригувати напрями вкладення фінансових ресурсів в умовах стабільного і нестабільного розвитку економіки, що, на відміну від відомих розробок, дозволяє розраховувати варіантні прогнозні значення темпу приросту ВВП з оптимальною структурою фінансових ресурсів інноваційного змісту;

дістали подальшого розвитку:

- авторське тлумачення терміна „інноваційна програма національного рівня” як комплекс взаємоузгоджених завдань, які направлені на інноваційний розвиток галузей економіки країни, та заходів по їх реалізації із визначеними фінансовими, кадровими і матеріальними ресурсами та термінами їх використання. У цьому терміні зосереджено увагу на комплексному використанні фінансових, кадрових і матеріальних ресурсів у чітко встановлені терміни;

- обґрунтування напрямів імплементації зарубіжного досвіду щодо технопарків, створення інноваційних фондів, пільгового оподаткування, бюджетного фінансування тощо;

- рекомендації щодо створення Фонду інноваційного розвитку України у складі Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України, що сприятиме більш оперативній та ефективній координації діяльності учасників національної інноваційної системи, а також аналізу використання вільних фінансових ресурсів фізичних і юридичних осіб на інноваційний розвиток.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці пропозицій та методичних рекомендацій, які можуть бути використані органами державної влади, а також господарюючими структурами (підприємствами, фінансовими посередниками, зарубіжними та вітчизняними інвесторами, домогосподарствами тощо) для забезпечення інноваційного розвитку.

Окремі наукові результати дослідження використано в діяльності таких організацій та установ:

- Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України - при здійсненні науково-методичної діяльності (довідка від 22.12.2010 р. № 1.4/18-5005);

- Фінансового управління Виконавчого комітету Черкаської міської ради - при плануванні доходів і видатків бюджету розвитку м. Черкаси, а також під час формування спеціального фонду та при розробці інноваційних програм Черкаського регіону (довідка від 03.12.2007 р. № 1412/4);

- Відкритого акціонерного товариства „Богуславський кар'єр” - при придбанні шведського бурильного станка Atlas Copco ROC L6H, що дало змогу реалізувати інноваційну політику підприємства та збільшити його рентабельність (довідка від 25.11.2009 р. № 137);

- Черкаського державного технологічного університету - при викладанні дисциплін кафедри фінансів, зокрема, „Фінанси”, „Фінансування інноваційної діяльності” (довідка від 01.12.2009 р. № 1768/01-10).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною науковою роботою, у якій викладено авторський підхід до функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня. Усі подані в дисертації наукові пропозиції отримані здобувачем особисто і викладені в опублікованих працях.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення і практичні рекомендації дослідження обговорювались і дістали схвалення на десяти міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнська науково-практична конференція „Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках” (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); VІII Міжнародна науково-практична конференція „Теорія і практика сучасної економіки” (м. Черкаси, 2007 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції” (м. Донецьк, 2007 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція „Управління у сфері фінансів, страхування та кредиту” (м. Львів, 2007 р.); Науково-практична конференція „Бюджетно-податкові чинники активізації розвитку фінансових ринків та фінансового посередництва” (м. Ірпінь, 2008 р.); VІI Международная научно-практическая конференция „Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины” (Алушта, 2008 г.); VI Miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji „Naukowa przestrzec Europy _ 2010” (Przemysl, 2010).

Публікації. Основні положення і наукові результати дисертації висвітлено в 19 наукових працях загальним обсягом - 4,71 друк. арк., з яких: 9 статей - у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць обсягом 3,26 друк. арк., 10 публікацій - у матеріалах науково-практичних конференцій обсягом 1,45 друк. арк. Усі публікації одноосібні.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи викладено на 245 сторінках. Дисертація містить 15 таблиць, 19 рисунків. Список використаних джерел налічує 273 найменування на 28 сторінках. У роботі представлено 8 додатків, розміщених на 33 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі „Теоретичні основи функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм” визначено специфіку інноваційних програм та обґрунтовано їх роль у розвитку національної інноваційної системи; проаналізовано фінансові методи державного регулювання механізму формування та реалізації інноваційних програм в Україні та економічно розвинутих країнах світу; виявлено науково-методичні підходи щодо фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм.

Аналіз нормативно-правового забезпечення інноваційних програм дозволив виявити нечіткість окремих положень, тому запропоновано доповнити статтю 1 Закону України „Про інноваційну діяльність” таким терміном: „інноваційна програма національного рівня - це комплекс взаємоузгоджених завдань, які направлені на інноваційний розвиток галузей економіки країни, та заходів по їх реалізації із визначеними фінансовими, кадровими і матеріальними ресурсами та термінами їх використання”. Це визначення відрізняється від наявних тим, що в ньому зосереджено увагу на комплексному використанні відповідних ресурсів, зокрема, фінансових, як основного джерела забезпечення інноваційного розвитку держави, а також кадрових і матеріальних ресурсів у визначені терміни, оскільки будь-які ресурси повинні мати чітку схему використання.

Виявлено чинники, які впливають на функціонування національної інноваційної системи та подано їх класифікацію за такими ознаками: законодавчі, організаційно-управлінські, фінансові, техніко-технологічні, соціальні, екологічні, гуманітарні, інформаційні. Доведено, що одним із основних чинників є фінансовий - низький рівень державного фінансування інновацій, недостатність власних коштів підприємств, низька інвестиційна активність вітчизняних та зарубіжних інвесторів, відсутність дієвого механізму фінансування інноваційних програм.

Проаналізувавши вітчизняну практику формування та реалізації інноваційних програм і порівнявши їх із аналогічною практикою у зарубіжних державах, є доцільним імплементація їх за такими напрямами:

1) сформувати на законодавчому рівні дієвий механізм функціонування технопарків, передбачивши їх фінансування за рахунок місцевих податків та зборів, встановлення податкових пільг, прискореної амортизації, субсидій та кредитів;

2) на законодавчому рівні визначити механізм створення інноваційних фондів при закладах Національної академії наук України та при науково-дослідних інститутах при міністерствах і відомствах;

3) для інноваційних програм, які нині є стратегічно важливими для України за узгодженням із відповідними структурами Національної академії наук України, встановити систему пільг (зниження ставок податків, встановлення додаткових квот, надання пільгових інноваційних кредитів, державних дотацій на кредитні ставки за інноваційними кредитами комерційних банків);

4)виділення бюджетних коштів на інноваційні програми повинно сприяти інноваційному розвитку держави;

5)частину загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних та інноваційних програм фінансувати за рахунок декількох джерел;

6)розробити державну програму, на зразок STTR (США) і IRAP (Канада), яка б сприяла просуванню на ринок розроблених неприбутковими організаціями (Національною академією наук України, університетами тощо) інноваційних продуктів, зокрема, перетворення інновацій на комерційний продукт.

Запропоновано напрями участі держави у фінансовому механізмі формування та реалізації інноваційних програм, що відображено у вигляді схеми, яка дозволяє виявити взаємозв'язок прямих і непрямих методів державного регулювання в реалізації життєвого циклу інновацій (рис. 1).

Рис. 1. Схема участі держави у фінансовому механізмі формування та реалізації інноваційних програм залежно від методів державного регулювання та стадій інноваційного процесу

Обґрунтовано, що для початкових стадій інноваційного процесу необхідною умовою є домінування прямих методів державного регулювання над непрямими, а у подальшому - співвідношення цих методів повинно змінюватися в напрямі збільшення непрямих методів державного регулювання з наближенням до кінцевих стадій інноваційного процесу. Таке співвідношення методів державного регулювання буде ефективним і оптимальним, оскільки враховує всі особливості стадій інноваційного процесу.

Запропоновано структурно-організаційну будову фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм (рис. 2).

Рис. 2. Структурно-організаційна будова фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм

Ця схема комплексно поєднує понятійний апарат, види забезпечення інноваційних програм, правила функціонування фінансового механізму та керівні органи. До видів забезпечення інноваційних програм віднесено фінансове, інституційне і нормативно-правове.

Запропоновано визначення терміна „фінансовий механізм формування та реалізації інноваційних програм” - це складова фінансового механізму держави, який включає фінансове забезпечення у вигляді методів, форм, видів та інструментів фінансування, інституційне та нормативно-правове забезпечення.

Таке визначення об'єднує всі елементи фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм і доповнено інституційним забезпеченням інноваційних програм.

Сформульовано визначення фінансового забезпечення інноваційних програм - це планові фінансові ресурси інституціональних інвесторів всіх форм власності на макро- і мікрорівні, які призначені для формування і реалізації напрямів наукових досліджень, експериментальних розробок, удосконалення технології та організації виробництва з метою ефективного функціонування національної інноваційної системи. Це визначення враховує використання фінансових ресурсів інституціональних інвесторів і такі важливі ознаки, як плановість, форми власності та напрями інвестування фінансових ресурсів.

Інституційне забезпечення інноваційних програм включає сукупність державних і недержавних інституцій, які забезпечують правові, організаційні й економічні умови, необхідні для формування та реалізації інноваційних програм.

Оцінка чинного законодавства України щодо формування та реалізації інноваційних програм свідчить про наявність низки недоліків. Зокрема, у Законі України „Про інноваційну діяльність” недостатньо обґрунтовано політику пільгового оподаткування інноваційних підприємств; не обумовлено ефективного механізму повної або часткової компенсації відсотків, що сплачують інноваційні підприємства комерційним банкам та відсутність державної гарантії повернення кредитів; не передбачено комунальних спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ для підтримки місцевих інноваційних програм;

Для удосконалення правового поля запропоновано: застосовувати податкові пільги тільки до конкретної інноваційної програми; узгодити порядок розроблення, затвердження та виконання пріоритетних напрямів інноваційної діяльності із порядком розроблення, затвердження та виконання державних цільових програм; у законі України „Про Державний бюджет” у функціональній структурі видатків включити статтю „Фінансування пріоритетних напрямів інноваційної діяльності”.

Визначено засади функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм, зокрема: комплексно поєднувати фінансове, інституційне та нормативно-правове забезпечення інноваційних програм; враховувати етапи розвитку національної економіки та стратегічні цілі інноваційної політики держави; поєднувати ресурси загальнодержавного рівня та регіональних структур; передбачати фінансування інноваційних програм за рахунок коштів Державного бюджету України та за сприяння Фонду інноваційного розвитку України; здійснювати видатки відповідно до кошторису; враховувати принципи адресності та цільового напряму; здійснювати постійний контроль за використанням фінансових ресурсів.

У другому розділі „Оцінка фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня” проаналізовано використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм, виявлено специфіку впливу інновацій на економічний розвиток, виконано аналіз взаємодії учасників національної інноваційної системи.

Аналіз використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм в Україні виконано за такими напрямами:

1. Аналіз джерел фінансування наукових та науково-технічних робіт. Виявлено тенденцію до зростання загального обсягу фінансування наукових та науково-технічних робіт: із 2046,3 млн грн у 2000 р. до 8024,8 млн грн у 2008 р., тобто у 3,9 рази. У загальному розподілі асигнувань на науку у 2008 р. з державного бюджету профінансовано 48,7 %; другим за обсягом джерелом фінансування були кошти вітчизняних замовників - 25,8 %; п'яту частину загального обсягу фінансування становили кошти іноземних замовників - 15,6 %; власні кошти підприємств, які здійснювали інноваційну діяльність, склали 7,4 %.

2. Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності. Виявлено, що відбулося збільшення обсягу фінансування інновацій з 1757,1 млн грн у 2000 р. до 11994,2 млн грн у 2008 р., тобто у 6,8 рази. Більшість інноваційних програм у 2008 р. фінансувалися за рахунок власних коштів підприємств, які здійснювали інноваційну діяльність, - їх частка у загальному обсязі фінансування становила 60,6 %; банківським кредитам належало 33,7 %; державному бюджету - 2,8 %; кошти вітчизняних інвесторів становили 1,4 %, а зарубіжних інвесторів - 1,0 % (табл. 1).

Таблиця 1 Структура джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні у 2000-2008 рр.^*

Роки	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Власні кошти	79,6	83,9	71,1	70,2	77,2	87,7	84,6	73,7	60,6
Державний бюджет	0,4	2,8	1,5	3,0	1,4	0,5	1,9	1,3	2,8
Місцеві бюджети	0,1	0,1	0,1	0,1	0,0	0,3	0,2	0,1	0,1
Позабюджетні кошти	1,9	1,2	0,2	0,0	0,0	0,004	0,0	0,0	0,0
Вітчизняні інвестори	2,8	1,8	1,9	3,7	0,2	1,4	0,4	0,2	1,4
Зарубіжні інвестори	7,6	3,0	8,8	4,2	2,5	2,7	2,9	3,0	1,0
Кредити	6,3	6,0	12,6	18,0	17,8	7,1	8,5	18,5	33,7
Інші джерела	1,3	1,2	3,8	0,7	0,8	0,3	1,5	3,2	0,4
Всього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Джерело: Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

3. Аналіз показників інноваційної діяльності. Упродовж останніх років відбулося скорочення кількості промислових підприємств, які впроваджують інновації з 1491 у 2000 р. до 1160 у 2008 р., тобто на 22,2 %; зростання обсягу реалізованої інноваційної продукції з 12148,3 млн грн у 2000 р. до 45830,2 млн грн у 2008 р., тобто у 3,8 рази; зменшення частки реалізованої інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції з 9,4 % у 2000 р. до 5,9 % у 2008 р., тобто на 3,5 відсоткових пункти; збільшення середньорічного обсягу реалізованої інноваційної продукції, яка припадає на одне підприємство, що впроваджує інновації, з 8,1 млн грн у 2000 р. до 39,5 млн грн у 2008 р., тобто у 4,9 рази.

Розроблено математичну модель впливу обсягу витрат на інноваційну діяльність на обсяг реалізованої інноваційної продукції, яка має вигляд:

де: _ загальна сума витрат на інноваційну діяльність у році t;

_ обсяг реалізованої інноваційної продукції у році t;

_ коефіцієнт еластичності;

- мультиплікатор.

Коефіцієнт детермінації R²=0,97.

На основі статистичних даних методом найменших квадратів знаходимо параметри регресії:

; ; .

Таким чином, при збільшенні обсягу витрат на інноваційну діяльність на 1 %, обсяг реалізованої промислової продукції зросте на 0,88 %, а обсяг реалізованої інноваційної продукції збільшиться у 13,06 разів.

З метою формування ефективного механізму взаємодії учасників національної інноваційної системи, їх згруповано в чотири сфери: наукових досліджень; практичного використання результатів досліджень; власників фінансових ресурсів; спеціалізованих об'єднань. До цього досліджувалася поведінка лише окремих учасників. Розроблено схему фінансової взаємодії учасників національної інноваційної системи, яка показує зв'язки між учасниками національної інноваційної системи у вигляді грошових потоків, які так запропоновані вперше (рис. 3).

Рис. 3. Фінансова взаємодія учасників національної інноваційної системи

На рис. 3 грошові потоки пронумеровані цифрами і означають наступне:

1 _ залучення фінансових ресурсів у вигляді інвестицій, трансфертів, розміщення цінних паперів;

2 _ повернення залучених фінансових ресурсів із виплатою відсотків, дивідендів тощо;

3 _ виплата заробітної плати науковцям, які виконують наукові розробки;

4 _ виплата коштів за придбання матеріальних цінностей, необхідних для формування інновацій;

5 _ виплата коштів за купівлю розроблених інновацій.

У третьому розділі „Розвиток фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм” розроблено модель оптимізації використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня; запропоновано створення Фонду інноваційного розвитку України.

Модель оптимізації використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня дозволяє найбільш раціонально розподілити фінансові ресурси інноваційного змісту між секторами економіки: 1 - паливно-енергетичний комплекс; 2 - промисловість, транспорт і зв'язок; 3 - інше (сільське господарство, торгівля, готельно-житлове господарство тощо) та отримати при цьому максимальний приріст валового випуску в наступному році , при відомому валовому випуску X(t) у момент часу t. Модель має два напрями застосування залежно від умов розвитку економіки:

1. Стабільна економіка. У цьому випадку модель оптимізації має такий вигляд щодо максимального приросту валового продукту:

при обмеженнях, які застосовуються на змінні:

де: - коефіцієнти моделі, які в Україні мають такі значення:

- сума коефіцієнтів оберненої матриці для і-ого сектора, і = 1, 2, 3;

- частка інвестицій і-ого сектора в загальних інвестиціях, і = 1, 2, 3;

- частка темпу приросту заробітної плати в загальному прирості для і-ого сектора, і = 1, 2, 3;

- частка ВВП у валовому випуску і-ого сектора, і = 1, 2, 3;

- валовий випуск і-ого сектора, і = 1, 2, 3;

- фінансові ресурси.

За допомогою цієї моделі визначено, що фінансові ресурси інноваційного змісту розподілялися між трьома секторами економіки неефективно (табл. 2).

Таблиця 2 Оптимальна структура фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня^*

Показник	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Назва	Формула
Оптимальна частка інвестицій 1-ого сектора в загальних інвестиціях		0,902	0,90	0,917	0,90	0,85	0,86	0,90
Оптимальна частка інвестицій 2-ого сектора в загальних інвестиціях		0,048	0,05	0,043	0,043	0,05	0,04	0,05
Оптимальна частка інвестицій 3-ого сектора в загальних інвестиціях		0,05	0,05	0,04	0,047	0,1	0,1	0,05
Фактичний темп приросту валового випуску		0,153	0,007	0,047	0,083	0,005	-	-
Оптимальний темп приросту валового випуску		0,142	0,173	0,15	0,13	0,027	від -13,2 до -24,8	-
Фактичний темп приросту ВВП		0,122	0,027	0,074	0,079	0,022	-0,153	від 0,03 до 0,04
Оптимальний темп приросту ВВП		0,131	0,035	0,09	0,09	0,03	0,11	від 0,03 до 0,04

^*Джерело: розрахунки автора

У 2007 р. було б оптимальним 90% фінансових ресурсів спрямувати на розвиток інноваційних технологій у паливно-енергетичний комплекс України, зокрема, нові ресурсозберігаючі технології у галузі електроенергетики, атомної і гідроенергетики, а також промисловості, яка перероблює і транспортує енергетичні матеріали, що забезпечило б приріст валового випуску на 13 %, а фактичний приріст становив лише 7,9 %.

2. Нестабільна економіка. У цьому випадку модель оптимізації має вигляд:

де: - коефіцієнт, який характеризує сальдо „експорт-імпорт”, у і-ому секторі, і=1,2,3.

Обмеження, які застосовуються на змінні аналогічні стабільній економіці.

За цією моделлю обчислено, що у 2008 р. оптимальною була така структура фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня: у перший сектор необхідно було спрямувати 85 % фінансових ресурсів, у другий - 5 %, а у третій - 10 %. Такий розподіл фінансових ресурсів забезпечив би приріст валового випуску на 2,7 %, що на 2,2 відсоткових пункти більше від фактичного, який становив 0,5 % (табл. 2).

За допомогою цієї моделі розраховано, що у 2009 р. необхідно було очікувати падіння валового випуску, при чому, при збільшенні від'ємного сальдо збільшувалося б падіння валового випуску: при коливанні сальдо „експорт-імпорт” від - 0,02 до - 0,06 валовий випуск буде зменшуватися від 13,2 до 24,8 % відповідно.

Для прискорення науково-технічного розвитку, активізації ефективної інноваційної діяльності, сприяння динамічному розвитку економіки країни запропоновано створити Фонд інноваційного розвитку України як окремий структурний підрозділ Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України.

У дисертації визначено його мету, завдання, принципи функціонування, юридичну та організаційну основу, обґрунтовано терміни його створення та виявлено взаємозв'язок Фонду з учасниками національної інноваційної системи.

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Роль інноваційних програм у розвитку національної інноваційної системи полягає в мобілізації ресурсного, фінансового, науково-технічного і кадрового потенціалу; використанні ефективних методів і механізмів щодо формування і реалізації інновацій; раціональній побудові оптимальної структури інноваційних програм; ефективній взаємодії всіх учасників національної інноваційної системи; забезпеченні доступу малих і середніх підприємств до сучасного високотехнологічного обладнання; створенні нових робочих місць з використанням кваліфікованого персоналу; підвищенні конкурентоспроможності національних товаровиробників, що в сукупності буде сприяти розвитку економіки країни.

У Законі України „Про інноваційну діяльність” немає тлумачення терміна „інноваційна програма національного рівня”. Для удосконалення розуміння сутності цього терміна запропоновано у статтю 1 цього Закону ввести зазначений термін. Це тлумачення увагу на обов'язковому визначенні строків використання фінансових, кадрових та матеріальних ресурсів, направлених на формування та реалізацію інноваційних програм.

2. Існують прямі і непрямі методи державного регулювання механізму формування та реалізації інноваційних програм. За допомогою виявлення взаємозв'язку цих методів із стадіями інноваційного процесу запропоновано напрями участі держави у фінансовому механізмі формування та реалізації інноваційних програм. Таким чином, на початкових стадіях інноваційного процесу повинні переважати прямі методи, а на кінцевих - непрямі.

Вітчизняний і зарубіжний досвід використання фінансових методів державного регулювання механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня свідчить про необхідність імплементації сприйнятливих для реалій України методів. Україні необхідно сформувати сприятливі умови розвитку технопарків, створювати інноваційні фонди, розробити дієвий механізм пільгового оподаткування інноваційних програм національного рівня, що забезпечуватиме комплексне фінансування інноваційних програм.

3. Функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня подано у вигляді структурно-організаційної будови його складових. До основних складових фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня відносяться: понятійний апарат, види забезпечення інноваційних програм, засади функціонування фінансового механізму, керівні органи. Комплексне поєднання цих складових сприятиме оптимізації використання обмежених фінансових ресурсів.

В основу розуміння сутності терміна „фінансовий механізм формування та реалізації інноваційних програм” покладено комплексне поєднання всіх його основних елементів - фінансове, інституційне та нормативно-правове забезпечення. Термін „фінансове забезпечення інноваційних програм” ґрунтується на плановості, формах власності та напрямах інвестування фінансових ресурсів.

4. Аналіз основних показників формування та реалізації інноваційних програм в Україні свідчить про відсутність досконалого механізму фінансування інноваційної діяльності та ефективних механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок і передачі їх у виробництво; нерозвиненість інноваційної інфраструктури; недостатність коштів банківських та небанківських фінансових інститутів для поповнення інноваційних підприємств України фінансовими ресурсами; відсутність дієвого механізму залучення державних коштів для фінансування ранніх стадій інноваційних програм через венчурні фонди; відсутність реального механізму надання кредитів під заставу підприємств-виконавців інноваційних програм. Це свідчить про неефективність використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня та про необхідність удосконалення існуючого фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня.

5. Економічний розвиток будь-якої країни ґрунтується на інноваціях, які знаходять практичне втілення в інноваційних програмах. Позитивний вплив інновацій на рівень економічного розвитку проявляється у зростанні ВВП, продуктивності праці, структурному оновленні економіки, зростанні питомої ваги високотехнологічних, наукоємних видів продукції, підвищенні якості продукції і, як наслідок, розширенні ринків збуту. Це підтверджує математична модель впливу обсягу витрат на інноваційну діяльність на обсяг реалізованої інноваційної продукції.

6. Національна інноваційна система включає значну кількість учасників. З метою виявлення їхньої взаємодії, запропоновано чотири сфери учасників національної інноваційної системи: сфера наукових досліджень; сфера спеціалізованих об'єднань; сфера власників фінансових ресурсів; сфера практичного використання результатів досліджень. Схема фінансової взаємодії учасників цих сфер відображає рух грошових потоків між ними, що дозволяє стверджувати про неефективність такої взаємодії.

7. За допомогою економіко-математичних методів було розроблено методичний підхід щодо оптимізації використання фінансових ресурсів із застосуванням багатофакторної моделі формування та реалізації інноваційних програм національного рівня. За допомогою цієї моделі для стабільної і нестабільної економіки можна розрахувати оптимальну структуру розподілу фінансових ресурсів на інноваційні програми у визначені сектори економіки: 1) паливно-енергетичний комплекс; 2) промисловість, транспорт і зв'язок; 3) інші (сільське господарство, торгівля, готельно-житлове господарство тощо). Використання цієї моделі для економіки України у 2004-2009 рр. свідчить про неефективність розподілу фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм.

8. В Україні доцільно створити спеціалізовану структуру, яка б здійснювала моніторинг і аналіз, виконувала координаційні функції учасників національної інноваційної системи. З цією метою запропоновано створити Фонд інноваційного розвитку України. Цей Фонд має бути структурним підрозділом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформації України. Фонд інноваційного розвитку України сприятиме ефективній співпраці приватних інвесторів, держави та населення в напрямі стимулювання економічного зростання України за рахунок інноваційного фактору.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

статті у наукових фахових виданнях:

1. Хандюк І. М. Шляхи вдосконалення прибуткового податку з громадян / І. М. Хандюк // Формування ринкових відносин в Україні : [зб. наук. праць]. - 2003. - № 4 (23). - С. 69-73.

2. Хандюк І. М. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності / І. М. Хандюк // Проблеми науки : міжгалузевий наук.-практ. журнал. - 2004. - № 7. - С. 2-5.

3. Хандюк І. М. Фінансування інноваційних програм у місцевих бюджетах / І. М. Хандюк // Економіка : проблеми теорії і практики : [зб. наук. праць]. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2005. - Випуск 210 : у 4 т. - Т. ІІІ. - С. 743-749.

4. Хандюк І. М. Двофакторна модель впливу на обсяг фінансування інноваційної діяльності в промисловості / І. М. Хандюк // Формування ринкових відносин в Україні : [зб. наук. праць]. - 2006. - № 4 (59). - С. 64-69.

5. Хандюк І. М. Пріоритетні джерела фінансування інноваційних програм / І. М. Хандюк // Збірник наукових праць Черкаського державного технологічного університету. - Черкаси : ЧДТУ, 2007. - Вип. 17. - С. 318-321 - (Серія : Економічні науки).

6. Хандюк І. М. Роль заощаджень фізичних осіб у фінансуванні інноваційної діяльності в Україні / І. М. Хандюк // Фінансова система України : [зб. наук. праць]. - Острог : Видавництво „Національний університет „Острозька академія”, 2007. - Вип. 9. - Ч. 4. - С. 358-366.

7. Хандюк І. М. Роль пільгового оподаткування у стимулюванні інноваційних процесів в Україні / І. М. Хандюк // Вісник Національного університету „Львівська політехніка”. Менеджмент та підприємництво в Україні : етапи становлення і проблеми розвитку. - 2007. - № 606. - С. 324-328.

8. Хандюк І. М. Методика визначення оптимізації інноваційних програм національного рівня / І. М. Хандюк // Економіка : проблеми теорії і практики : [зб. наук. праць]. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. - Випуск 255 : в 9 т. - Т. І. - С. 218-248.

9. Хандюк І. М. Роль фінансового механізму у функціонуванні інноваційних програм / І. М. Хандюк // Економіка : проблеми теорії і практики : [зб. наук. праць]. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2009. - Вип. 253 : в 7 т. - Т. V. - С. 1100-1107.

за матеріалами конференцій:

10. Хандюк І. М. Вплив податкової політики на розвиток інноваційного підприємства в Україні / І. М. Хандюк // „Стан і проблеми оподаткування в умовах ринкової економіки” : матеріали VI Міжн. наук.-практ. конф. (24 листопада 2006 р.) - Донецьк : ДонДУЕТ, 2006. - С. 586-589.

11. Хандюк І. М. Пріоритетні джерела фінансування інноваційних програм / І. М. Хандюк // „Теорія і практика сучасної економіки” : матеріали VII Міжнар. наук.-практ. конф. (Черкаси, 4-6 жовтня 2006 р.). - Черкаси : ЧДТУ, 2006. - С. 133-135.

12. Хандюк І. М. Фінансування інноваційних програм у місцевих бюджетах / І. М. Хандюк // „Інвестиційні стратегії підприємств України на міжнародних товарних та фінансових ринках” : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (3-4 лютого 2006 р.). - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2006. - Т. 3- С. 16-18.

13. Хандюк І. М. Специфіка фінансування інноваційного процесу / І. М. Хандюк // „Напрями і моделі трансформації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції” : міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 18-19 жовтня 2007 р.). - Донецьк, 2007. - С. 50-52.

14. Хандюк І. М. Механізм залучення вільних фінансових ресурсів на інноваційний розвиток / І. М. Хандюк // „Управління у сфері фінансів, страхування та кредиту” : Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 8-10 листопада 2007 р.) : тези доповідей. - Львів : Видавництво Національного університету „Львівська політехніка”, 2007. - С. 38-40.

15. Хандюк І. М. Пільгове оподаткування як пріоритетний напрям стимулювання інноваційних процесів в Україні / І. М. Хандюк // „Теорія і практика сучасної економіки” : матеріали VІII Міжнар. наук.-практ. конф. (Черкаси, 26-28 жовтня 2007 р.). - Черкаси : ЧДТУ, 2007. - С. 501-504.

16. Хандюк И. Н. Взаимосвязь инновационной и налоговой политики / И. Н. Хандюк // „Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины” : материалы VІI Междун. научно-практ. конф. (Алушта, 26-28 сентября 2008 г.). - Симферополь : 2008. - С. 140-141.

17. Хандюк І. М. Законодавче регулювання пріоритетних напрямів інноваційної діяльності / І. М. Хандюк // „Бюджетно-податкові чинники активізації розвитку фінансових ринків та фінансового посередництва” : матеріали наук.-практ. конф. (27-28 березня 2008 р.). - Ірпінь : Національний університет ДПС України, 2008. - С. 508-509.

18. Хандюк І. М. Критеріальні ознаки поняття інновації / І. М. Хандюк // „Naukowa przestrzec Europy - 2010” : materialy VI мiedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji (07-15 kwietnia 2010 roku) : Volume 9. - Przemysl : Nauka i studia, 2010. - Str. 46-48. - (Ekonomiczne nauki).

19. Хандюк І. М. Оцінка впливу обсягів інноваційних ресурсів на економічний розвиток України / І. М. Хандюк // „Актуальні проблеми фінансової системи України” : зб. тез доповідей та виступів VIІ Всеукр. наук.-практ. конф. молодих вчених, аспірантів і студентів : (Черкаси, 23 квітня 2010 р.).- Черкаси : ЧДТУ, 2010. - Т. ІІ. - С. 139-142.

АНОТАЦІЯ

Хандюк І. М. Фінансовий механізм формування та реалізації інноваційних програм національного рівня. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.08 - гроші, фінанси і кредит. - Національний університет державної податкової служби України. - Ірпінь, 2011.

Дисертацію присвячено обґрунтуванню фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм. Досліджено теоретичні основи функціонування фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм національного рівня. Запропоновано тлумачення терміну „інноваційна програма національного рівня”. З'ясовано сутність інноваційних програм та визначено їх роль у розвитку національної інноваційної системи. Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні фінансові методи державного регулювання механізму формування та реалізації інноваційних програм. Запропоновано напрями участі держави у фінансовому механізмі формування та реалізації інноваційних програм. Визначено науково-методичний підхід щодо структурно-організаційної будови фінансового механізму формування та реалізації інноваційних програм.

Виконано аналіз використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм та оцінено за допомогою математичної моделі вплив інновацій на економічний розвиток України. Доведено доцільність поступового збільшення обсягу фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні. Згруповано учасників національної інноваційної системи в чотири сфери та схематично відображено механізм їх взаємодії. Розроблено методичний підхід до оптимізації використання фінансових ресурсів для формування та реалізації інноваційних програм національного рівня, що дозволяє визначити структуру розподілу фінансових ресурсів у різні сектори економіки за умов стабільної та нестабільної економіки. Запропоновано створити Фонд інноваційного розвитку України, який сприятиме ефективному формуванню та реалізації інноваційних програм.

Ключові слова: фінансовий механізм, ресурси, національна, інноваційна, система, програма, модель, фонд, розвиток.

АННОТАЦИЯ

Хандюк И. Н. Финансовый механизм формирования и реализации инновационных программ национального уровня. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.08 - деньги, финансы и кредит. - Национальный университет государственной налоговой службы Украины. - Ирпень, 2011.

Диссертация посвящена поиску путей усовершенствования финансового механизма формирования и реализации инновационных программ национального уровня. Исследуются теоретические вопросы функционирования финансового механизма формирования и реализации инновационных программ национального уровня. На основе анализа основных показателей развития научно-инновационной деятельности Украины доказана необходимость создания в нынешних условиях развития страны национальной инновационной системы и выявлены особенности ее формирования. Определена сущность инновационной программы национального уровня и ее роль в развитии национальной инновационной системы. Предложено дополнить статью 1 Закона Украины „Про инновационную деятельность” этой дефиницией.

В диссертации проанализированы методы государственного регулирования механизма формирования и реализации инновационных программ, в т.ч. и финансовые методы, которые используются как экономически развитыми странами мира, так и в нашей стране. Доказано, что при проведении инновационной политики необходимо использовать и прямые, и косвенные методы государственного регулирования. Предложены подходы относительно принятия участия государством в финансовом механизме формирования и реализации инновационных программ в зависимости от методов государственного регулирования и стадий инновационного процесса. Определена взаимосвязь прямых и непрямых методов государственного регулирования в развитии жизненного цикла инновационной программы, что представлено в виде схемы, на которой на первых стадиях инновационного процесса преобладать должны прямые методы, а на последних - непрямые.

В работе обоснованы научно-методические подходы к финансовому механизму формирования и реализации инновационных программ. Дано определение терминам „финансовый механизм формирования и реализации инновационных программ” и „финансовое обеспечение инновационных программ”. Разработаны предложения по усовершенствованию законодательства относительно льготного налогообложения инновационных предприятий и бюджетного финансирования приоритетных направлений инновационной деятельности. В результате анализа доказана неэффективность использования финансовых ресурсов для формирования и реализации инновационных программ. Определено влияние инноваций на экономическое развитие Украины. Проведено группирование участников национальной инновационной системы в четыре сферы - национальных исследований, владельцев финансовых ресурсов, практического использования результатов исследования, специализированных исследований. Схематически отображено механизм взаимодействия этих групп, который представлено в виде движения денежных потоков между ними, что дает возможность утверждать про неэффективность такого взаимодействия.

Разработана модель оптимизации использования финансовых ресурсов для формирования и реализации инновационных программ национального уровня, которая позволяет определить структуру распределения финансовых ресурсов в разные сектора экономики в условии стабильной и нестабильной экономики. Определено три сектора экономики: 1) топливно-энергетический комплекс; 2) промышленность, транспорт и связь; 3) другие (сельское хозяйство, торговля, жилищное хозяйство и т.д.).