Податкова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

В часи існування різних державно організованих суспільств завжди існував такий важливий соціальний інститут, як система оподаткування, яка в сучасній інтерпретації часто вживається як податкова система. Завдяки податкам держава має можливість накопичувати матеріально - фінансові ресурси, необхідні для її функціонування. Податки є основою формування бюджету держави, завдяки якому вона здійснює видатки на різні суспільні потреби. Оскільки держава є інститутом загальносуспільного представництва, то й її невід'ємна складова - податки мають загальносуспільну сутність. Таким чином, актуальністю даної курсової роботи є вивчення теоретико-прикладних аспектів розвитку податкової системи України. Проаналізувавши теоретичні засади організації податкової політики України можна визначити проблеми та перспективні напрями розвитку податкової системи.

У вітчизняній економічній науці вивченню податкової системи України приділяється значна увага, особливо у працях таких дослідників, як С.М. Ониська, І.М. Тофана, О.В. Грицина, В.І. Довгалюка, А.І. Крисоватого, І.А. Золотько, В.М. Суторміної.

Метою курсової роботи є вивчення теоретико - практичних аспектів становлення податкової системи України.

Для досягнення мети дослідження в роботі поставлені такі завдання:

визначення суті та принципів побудови податкової системи України;

вивчення становлення податкової системи України;

розгляд прямих і непрямих податків в податковій системі України ;

розгляд функцій контролюючих органів в процесі стягнення податків до бюджету;

розглянути проблеми, що виникають у процесі використання Податкового кодексу.

Об'єктом дослідження є податкова система України.

Предметом дослідження є теорія та практика податкової системи: стан та шляхи реформування.

Методи дослідження. Теоретичною основою курсової роботи є положення сучасної економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері дослідження податкових систем.

У роботі використано такі загальнонаукові методи пізнання: методи теоретичного узагальнення (при дослідження теоретичних положень податкової системи Україні); методи логічного аналізу (при формуванні погляду на роль та місце податкової системи в економіці України); метод системного підходу (при розгляді організаційно - методичних засад податкової системи); методи порівняльного аналізу й узагальнення даних (при аналізі напрямів становлення податкової системи України в її теоретико - прикладному аспекті).

Розділ 1. Теоретичні основи податкової системи

1.1 Огляд економічних джерел

Економічна інформація -- інформація про суспільні процеси виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, корисні дані сфери економіки, що відображають через систему натуральних, трудових і вартісних показників планову й фактичну виробничо-господарську діяльність та причинний взаємозв`язок між керуючим і керованим об`єктами.

Економічна інформація використовується на всіх рівнях управління народним господарством країни, зокрема в усіх галузях агропромислового комплексу.

Вона може бути викладена як і в звітах підприємствах, так і в періодичних виданнях. Вона допомагає користувачам приймати необхідні рішення.

Розглянемо економічні джерела, які допоможуть зрозуміти суть податкової системи у табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Огляд економічних джерел податкової системи

Отже, розглянувши дані економічні джерела, ми можемо зробити висновок, що багато вчених займається вивченням та дослідженням податкової системи, її структуру та функціонуванням в Україні.

1.2 Нормативно-правове забезпечення

Державно-правове регулювання здійснюється шляхом прийняття законів, постанов та інших нормативно - правових актів, що регулюють ті чи інші відносини, що пов'язані з діяльністю податкової системи та її функціонуванням на території України.

Нормативні акти, що регулюють процес здійснення податкової політики та податкових відносини, що здійснюються у процесі взаємодії між суб'єктами податкової системи.

податковий контролюючий податок

Таблиця 1.2 Нормативно-правове забезпечення грошового ринку

Отже, роль, яку відіграє держава у регулюванні всіх сегментів податкової системи є досить великою. Податкова система та її функціонування в Україні регулює Конституція України та Податковий кодекс , які визначають правові засади здійснення регулювання податкової системи. Також до регулюючих документів відносимо постанови, положення та інструкції, що дають змогу краще зрозуміти яким чином регулюється діяльність податкової системи . Вище наведені нормативно - правові документи відіграють вадливу роль у формуванні та розвитку сегментів податкової системи України.

Розділ 2

2.1 Суть та принципи побудови податкової системи України

Податкова система - це сукупність загальнодержавних і місцевих податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, а також форм, методів установлення, зміни, обчислення, сплати, стягнення, також податкова служба, яка займається податковим контролем. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Україна не маючи достатнього практичного досвіду й наукового обґрунтування формування та реалізації податкової політики розвивалася експериментальним шляхом нерідко роблячи при цьому хибні кроки. Податки, що вводилися в практику оподаткування певною мірою були новими скоріше за формою ніж за змістом. Так чи інакше вони базувалися на надмірній централізації процесу формування та розподілу фінансових ресурсів держави. Посткризове відновлення української економіки на основі нової якості розвитку неможливе без розбудови прогнозованої ефективної та дієвої податкової системи. В нових ринкових економіках якою сьогодні стає і українська виважена і збалансована фіскальна політика є одним із ключових факторів розбудови національної економіки. Вперше принципи податкової політики були визначені шотландським економістом та філософомE основоположником теорії виробництва та розподілу Адамом Смітом у фундаментальній праці «Дослідження про природу та причини багатства народів», який виокремив чотири основні принципи: співмірність податку (equality), визначеність податку (certainty), зручність оподаткування (convenience), економічність оподаткування (economy).Вчення А.Сміта доповнив німецький економіст ХІХ ст. А.Вагнер, який виокремив дев'ять принципів оподаткування які об'єднав у чотири групи фінансові (достатність обкладання податками, еластичність); етичні (всезагальність оподаткування, рівномірність); народногосподарські (вірний вибір об'єкту оподаткування, комбінація податків у систему, яка б враховувала наслідки й умови їх перекладання) та принципи податного управління(визначеність, зручність сплати податку, максимальне зменшення витрат на стягнення податків).У сучасній науці широке розповсюдження отримала система принципів оподаткування розроблена послідовником вчення А. Вагнера німецьким вченим Ф. Ноймарком, який виокремив наступні чотири групи принципів: фіскально-бюджетні (достатності податкових надходжень, здатності податкових надходжень до збільшення); етичні (все загальності, співмірності, пропорційності, перерозподілу доходу та майна за допомогою податків); політико-економічні(активної податкової гнучкості, пасивної податкової гнучкості, забезпечення зростання економіки податкової нейтральності); організаційно-правові (наочності, безсуперечності, прозорості, практичності, постійності, все доступності). Практична реалізація принципів оподаткування здійснюється шляхом формування відповідних правил стягнення податків, що знаходить відображення у податковому законодавстві національних економік, кожна з яких будується у відповідності із соціально-економічною сутністю держави станом економіки політичними умовами тощо. Можемо стверджувати, що в Україні зроблено спробу створити податкову систему як баланс фіскальної і регулюючої функції податків на основі завдань економічної політики держави. Вирішальним у складному та довготривалому процесі становлення податкової системи, що розпочався ще у 1991році із проголошенням незалежності, став прийнятий 2 грудня 2010 року Податковий кодекс України, який набрав чинності з 1січня 2011року. Прийняття Податкового кодексу в Україні стало першим кроком у створенні прогнозованого і зрозумілого правового поля. Водночас , законодавчі зміни не повинні полягати виключно у кодифікації діючих норм. Податкова політика нині потребує не лише коригування переліку податків та їх ставок, а й реформування ідеології, пріоритетів діяльності та механізмів реалізації поставлених цілей, виражених за допомогою ключових принципів. Даний документ містить як прогресивні нововведення, так і певні дискусійні норми, які суперечать завданням та пріоритетам податкової політики в умовах посткризового відновлення економіки. Принципи податкової політики напряму залежать від принципів податкової системи викладених у чинному законодавстві. Їх умовно можна поділити на три групи: Перша група-принципи, яких раніше не було. Першим у ч.41.ПКУназвано принцип загальності оподаткування. За ним кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені ПКУ, законами з питань митної справи податки та збори, 228933 платником яких вона є згідно з Кодексом. Також варто пригадати ст.67 Конституції України, яка, говорить, що «…кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку й розмірах, установлених законом[1]. В новому податковому законодавстві офіційно зафіксовано невідворотність настання визначеної законом відповідальності в разі порушення податкового законодавства як один з ключових принципів податкового законодавства. Стало окремим принципом і правило конфліктів інтересів - принцип презумпції правомірності рішень платника податку. Цей принцип починає працювати, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або норми різних законів чи нормативно правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Нагадаємо, що раніше правило конфлікту інтересів вимагало, щоб рішення було прийнято на користь платника податків. Новими є:

- принцип фіскальної достатності, за яким встановлення податків та зборів відбувається з урахуванням необхідності досягнення збалансованості видатків бюджету з його надходженнями;

- принцип економічності оподаткування - введені податки та збори, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищуватиме витрати на їх адміністрування;

- принцип нейтральності оподаткування. Вважається, що встановлення податків та зборів має відбуватися в спосіб, який не впливатиме на збільшення чи зменшення конкурентоздатності платника податків;

Друга група - принципи, у яких змінилося звучання. До останніх відносять рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - згідно ст.4 Податкового кодексу України трактується як «забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу» на відміну від принципу, визначеного Законом України” Про систему оподаткування”, який вимагав, щоб однаковий підхід був забезпечений саме при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів. По-іншому став звучати принцип соціальної справедливості - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків. Пригадаємо трактування даного принципу згідно Закону [3] - «забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи».Третя група - принципи, яких не вистачатиме.А саме, говоримо про принципи, які є в Законі та які не знайшли своє відображення по суті в ПКУ -стимулювання підприємницької, виробничої, діяльності та інвестиційної активності, доступність та ін.(див табл. )

Таблиця Трансформація принципів податкової політики у податковому законодавстві держави

Таким чином, щодо принципів податкової політики, обґрунтованих у податковому законодавстві держави, вважаємо за доцільне:

- викласти принцип презумпції правомірності рішень платника податку в такому розумінні, щоби виконувалось правило конфлікту інтересів за яким рішення приймалось би на користь платника податків;

- конкретизувати принцип соціальної справедливості, оскільки його порушення призводить до невиконання податковою системою функції перерозподілу доходів від багатих до бідних;

- відновити принцип стимулювання НТП технологічного оновлення виробництва виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної конкурентоздатної продукції, а також принцип стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інноваційно-інвестиційної активності.

Отже, сучасна податкова політика повинна бути спрямована на створення економічно обґрунтованого балансу між фіскальною і регулюючою функціями податків та побудову ефективної системи державного податкового регулювання і його узгодженість із завданнями економічної політики держави.

В межах реформи податкової системи необхідно вирішити п'ять стратегічних завдань (табл. 1).

2.2 Становлення податкової системи України

Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї древньої держави. І що важливо, давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання великого князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави. Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30. З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників. З XVI століття приходить в Україну так зване Магдебурзьке право, яке стає визначальним у податковому та митному регулюванні. Магдебурзьке право -- це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами. За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків. Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки. В роки революції і громадянської війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет). Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи -- з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану. За даними Світового банку за підсумками 2011 року Україна зайняла перше місце у світі за кількістю податків і зборів: український бізнес у той чи іншій формі сплачує 135 різних податків.[2] Для порівняння, друге місце в цьому рейтингу зайняла Румунія, у неї кількість податків 113. На третьому місці перебуває Ямайка з 72 видів податків. У Гонконзі стягуються всього три податки, в Грузії, Швеції, Норвегії -- чотири податки, у Сингапурі -- п'ять податків. У Франції всього сім податків, у Великобританії, Чехії, Нідерландах, Португалії, Іспанії, Фінляндії -- вісім податків. У США -- 11. У середньому на податкову звітність та сплату податків українські підприємці витрачають 657 годин на рік.

2.3 Прямі та непрямі податки в податковій системі України

Податки є досить складною фінансовою категорією, а тому в створенні та реформуванні податкової системи в сучасному світі чи не головне місце посіла розробка концептуальних основ структури національних систем оподаткування. Проблема полягає в знаходженні меж оптимального співвідношення прямих і непрямих податків у структурі податкової системи, тобто у визначенні, на які економічні дії суб'єктів національної економіки спрямовуватиметься податковий тиск на споживання, одержання доходів та використання природних ресурсів тощо. Українська фінансова наука досі не визначила категорії учасників економічних відносин, що буде основним носієм податкового тягаря. Натомість ведуться постійні спроби модернізувати та трансформувати чинну податкову систему. Це робиться, насамперед з метою більшого наповнення бюджету, тобто інтереси держави є домінуючими. На сьогодні залишається відкритим питання довіри населення до держави у виборі податкової політики та побудови справедливої і зрозумілої системи оподаткування. Основне завдання полягає у визначенні переваг та недоліків прямих і непрямих податків, а також у проведенні аналізу їх співвідношення в економіці України.

Поділ податків на прямі та непрямі пов'язаний з методом їх встановлення. Прямі податки (податок на прибуток, на доходи, на власність тощо) безпосередньо пов'язані з характеристиками платника податку: ними обкладаються доходи фізичних та юридичних осіб, а непрямі (акцизи, мито, фіскальні монополії) - з діяльністю, якою займається платник податків. Тому ними обкладаються ресурси, види діяльності, товари та послуги. Отже, прямі податки орієнтовані на обкладання доходів підприємництва чи населення, а непрямі - спрямовані на кінцеве споживання. Способи розмежування прямих та непрямих податків відбито в таблиці 1. У сучасному світі характерною рисою більшості розвинутих держав є поєднання прямих та непрямих податків. Однак є певна відмінність у їх співвідношенні. За дослідженнями фахівців, в останні два десятиріччя загальна картина прямого та непрямого оподаткування в розвинених країнах мала такий вигляд:

прямі податки переважають у Голландії, Данії, Канаді, Австрії, Швейцарії, США;зростання їх ролі відбулося у Великобританії, Німеччині, Японії, Канаді, США;

непрямі податки переважають у Норвегії, Франції, Австралії. Італії, Греції, Іспанії; зростання їх ролі відбулося в Австралії, Італії та, особливо, у Швеції [4].

Основним чинником, який визначає співвідношення між прямими та непрямими податками, є життєвий рівень основної маси населення. Низький рівень об'єктивно обмежує масштаби прямих податкових надходжень. Саме тому, як правило, переважання непрямих податків у структурі зведених Державних бюджетів спостерігається у країнах, що розвиваються.

Таблиця 1 Способи розмежування прямих і непрямих податків

Прямі податки -- податки, що стягуються державою безпосередньо з доходів або майна платника податків. Історично є найбільш ранньою формою оподатковування.

Прямими податками в Україні є податки на прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно. Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживчого попиту.

В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати. Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті і реальні.

Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника, в залежності від його доходу чи майна. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал. Наведена вище класифікація прямих податків є вже дещо застарілою, оскільки деякі з вказаних податків не застосовуються не лише в Україні, а й у світі. Тенденції розвитку практики оподаткування свідчать про те, що реальні податки, які були досить поширеними на початку минулого століття поступаються місцем особистим податкам.

Тому прямі податки можна поділити на дві підгрупи в залежності від об'єкта оподаткування: податки на доходи та податки на власність. До податків на доходи, які стягуються в Україні належать податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, єдиний податок з суб'єктів малого підприємництва, фіксований сільськогосподарський податок. Серед податків на власність в Україні стягується земельний і податок з власників транспортних засобів. Передбачається введення податку на нерухоме майно громадян і на майно підприємств. Найбільш поширеними в сучасних умовах є прибуткові податки.