Аналіз валютного ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз валютного ринку України

валютний ринок економічний

Вступ

Фактично валютний ринок України започатковано в серпні 1992 р. після утворення Валютної біржі Національного ринку України, яку згодом, у липні 1993 p., було реформовано в Українську міжбанківську валютну біржу. Створення валютою ринку України характеризувалося тим, що від самого ночі він був переважно біржовим, але починаючи з кінця 1995 р. активно розвивається міжбанківський ринок.

Розвиток валютного ринку в Україні можна умовно поділити на три етапи:

- Перший етап припадає на 1991 р. - жовтень 1994 p., період болісного пошуку цілісної концепції розбудови економіки нової незалежної держави, коли було закладено фундамент ідеології Національного банку, визначено її головні орієнтири і пріоритети.

- Другий етап розпочався з жовтня 1994 р. і тривав до серпня 1996 p., після проголошеної урядом програми макроекономічної стабілізації.

- Третій етап триває з вересня 1996 р., коли було введено гривню як повноцінну національну валюту України.

Валютний ринок -- це система економічних та правових відносин між споживачами, продавцями валюти та державою з приводу купівлі-продажу іноземних валют, банківських металів, платіжних документів та цінних паперів в іноземних валютах, а також здійснення кредитно-депозитних та інших операцій з валютою.

Основними операціями, що проводяться суб'єктами ринку з валютними цінностями, є обмінні (конверсійні) операції, кредитно-депозитні операції, інвестиції в цінні папери, пономіновані в іноземних валютах, інші інвестиції. Обмінні операції тісно пов'язані з іншими операціями, що проводяться учасниками валютного ринку і часто викликані необхідністю залучати валютні ресурси або здійснювати інвестиції в валюті. Крім того, обмінні операції часто пов'язані з виконанням зобов'язань перед нерезидентами щодо оплати товарів і послуг та іншими розрахунками.

Для резидентів країн з вільноконвертованою валютою більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, відрізняються від звичайних операцій на кредитному чи фондовому ринках наявністю валютного ризику і потребують для проведення знання інфраструктури валютного ринку та механізму проведення спекулятивних операцій з валютою. Такі операції здійснюються через фінансових посередників і не пов'язані з численними законодавчими обмеженнями. Для проведення кредитно-депозитних операцій та інвестиційної діяльності на міжнародному ринку необхідні знання та використання основних законів і механізмів функціонування кредитного, фондового ринку, основ інвестиційної діяльності та механізму управління валютним та кредитним ризиками.

Для резидентів України більшість операцій, що проводяться на валютному ринку, мають специфіку, яка обумовлена специфікою країни зі "слабкою" валютою та жорстко регульованим валютним ринком. Проведення будь-якої з валютних операцій потребує від учасника валютного ринку не тільки знання основ функціонування валютного ринку взагалі, а й вивчення та кваліфікованого застосування численних законодавчих та нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів валютного ринку.

Дослідження валютного ринку України є актуальною темою за сучасних умов господарювання, бо, саме, він впливає на розвиток і ефективність економіки нашої держави.

Об'єкт дослідження - валютний ринок.

Предмет дослідження - особливості валютного ринку України.

Мета дослідження - розглянути особливості валютного ринку, а також проаналізувати стан сучасного валютного ринку України.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) проаналізувати теоретико-методичні основи дослідження валютного ринку;

2) розглянути сутність та структуру валютного ринку;

3) проаналізувати сучасний валютний ринок України

4) розглянути шляхи удосконалення валютного ринку України.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

1. Теоретико-методичні основи дослідження валютного ринку

1.1 Сутність та структура валютного ринку

Валютний ринок - дуже складне економічне поняття. Тому в економічній літературі важко знайти два однакових його визначення.

Саме поняття валютного ринку не є новим, воно зустрічається ще в Українській радянській енциклопедії 1978 р. та має таке трактування: «Валютний ринок - це особлива сфера економічних відносин за капіталізму, пов'язаних із проведенням операцій з іноземною валютою і платіжними документами в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні й поштові перекази, акредитиви)» [1, 8].

Описову характеристику валютного ринку подає Ф.С. Мишкін: «Більшість країн світу мають свої власні валюти: США мають долар, Франція - франк, Бразилія - крузейро, а Індія - рупію. Торгівля між країнами викликає обмін різних валют (або, як кажуть, банківських депозитів, пойменованих у різних валютах) одна на одну» [1,8].

Н.А. Міклошевська і А.В. Холопов при визначенні валютного ринку акцентують увагу лише на функції обміну валюти: «Валютний ринок - це особливий ринок, на якому здійснюють обмін валюти однієї країни на валюту іншої країни за визначеним номінальним валютним курсом».

Савлук M. подає таке визначення: «Валютний ринок за своїм економічним змістом - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта» [1, 8].

В.А. Ющенко та В.І. Міщенко пропонують розглядати валютний ринок і як економічну категорію, і з практичної точки зору, подаючи таке визначення: «Валютний ринок як економічна категорія відображає певну сукупність відносин щодо здійснення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти, інших валютних цінностей, цінних паперів у іноземній валюті та руху іноземних капіталів. З тактичної точки зору під валютним ринком розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення валютних операцій» [1, 9].

Отже, валютний ринок України повинен мати всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації.

Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, що пов'язані з купівлею або продажем валют різних країн.

До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До другої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, що спрямовані на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку можна виділити:

- міжнародний валютний ринок;

- національний валютний ринок.

Чим вищий ступінь конвертації національної валюти, тим більшою мірою національний валютний ринок інтегрується в міжнародний. Для країн з вільноконвертованою валютою визначальним є міжнародний валютний ринок, на якому резиденти даної країни можуть здійснювати будь-які операції з валютою. Для нашої країни, як для країни з перехідним типом економіки та неповністю конвертованою валютою, характерним є досить жорстко регульований національний валютний ринок. Структуру національного та міжнародного валютних ринків подано на рис. 1.1.



Рис. 1. Структура валютного ринку

Перший складається з системи тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями регіональних ринків. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський - із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський - із центрами в Токіо, Гонконзі, Сінгапурі; Американський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі. На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

За територіальною ознакою валютний ринок поділяють на північноамериканський, європейський та далекосхідний ринки. Найбільшими міжнародними валютно-фінансовими центрами на європейському ринку виступають Лондон, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Париж; у Північній Америці -- Нью-Йорк, Бостон, Чикаго, Сан-Франциско; в Азії -- Токіо, Сінгапур, Гонконг.

Валютні ринки функціонують цілодобово. Свою роботу вони починають на Далекому Сході в Новій Зеландії, потім проходять послідовно годинні пояси -- в Сіднеї, Токіо, Франкфурті-на-Майні, Лондоні й закінчують день у Нью-Йорці та Лос-Анжелесі. Відлік годинних поясів традиційно ведеться від нульового меридіану, що проходить через Гринвіч (передмістя Лондону), а час має назву світового, або GMT (Greenwitch Meridian Time) [15, 234].

Національні валютні ринки працюють, як правило, 8-9 год. Зручне розташування України в середньому часовому поясі дає змогу українським банкам у звичайні робочі години зв'язуватись майже з усіма валютно-фінансовими центрами: з ранку до півдня можна зв'язатись з Токійським центром, Лондонський ринок починає працювати приблизно з 10.00 за київським часом, а після 15.00 починаються операції в Нью-Йорку.

1.2 Основні поняття та категорії валютного ринку

Функціонування валютного ринку пов'язане з використанням деяких економічних категорій та понять.

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки -- зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв'язки.

Валютний курс чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет. На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, відсоткові ставки. Усі ці обставини ускладнюють визначення і вибір режиму валютного курсу.

Котирування - це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами [15, 235].

У світовій практиці існує два методи котирування:

1. Пряме котирування, коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти.

Наприклад, в Україні 1 долар США прирівнюється до певної кількості гривень, або у США 1 англійський фунт стерлінгів прирівнюється до певної кількості доларів чи центів. Таке котирування нині застосовується в більшості країн світу.

2. Побічне котирування, коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така система застосовується в небагатьох країнах.

Конвертованість - це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.

Це дуже важлива характеристика валюти. За ступенем кон-вертованості валюта поділяється на такі типи:

- вільно конвертована;

- частково конвертована;

- неконвертована;

- клірингова.

Вільноконвертована валюта (ВКВ) -- валюта, що вільно та без "обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, Сполученні Штати Америки та інші. Вільна конвертованість у першу чергу, свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами.

Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн. До них відносять долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці п'ять валют становлять практично 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від'ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред'являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій із валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, має частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання [15, 236].

Клірингова валюта -- розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

1.3 Учасники валютних ринків

Основними учасниками валютних ринків є великі комерційні банки, брокерські фірми, інші фінансові інститути, найбільші корпорації та центральні банки країн. Безпосередніми учасниками при укладанні угод з валютою виступають комерційні банки, спеціалізовані брокерські контори та інші фінансові інститути, що мають право укладати угоди з валютою. Ці суб'єкти валютного ринку здійснюють операції з валютою від свого імені за свій рахунок або за рахунок клієнтів. До 85-95% валютних угод, що здійснюються на валютних ринках, припадає на банки та брокерські фірми. Тому валютний ринок часто називають міжбанківським.

Комерційні банки проводять основний обсяг валютних операцій. У банках тримають рахунки інші учасники ринку. Крім задоволення потреб клієнтів банки проводять операції самостійно за рахунок власних коштів.

Центральні банки управляють валютними резервами, проводять валютні інтервенції, здійснюють вплив на рівень валютних курсів, а також регулюють рівень процентних ставок по вкладах у національній валюті. Центральні банки значною мірою впливають на точку рівноваги ринку. Вони можуть гальмувати падіння національної валюти через продаж іноземної валюти і зменшення своїх валютних резервів або купувати іноземну валюту, підвищуючи попит на неї та збільшуючи валютні резерви. Найбільший вплив на світові валютні ринки мають центральні банки США (Федеральна Резервна Система), Германії (Бундесбанк), Великої Британії (Банк Англії).

Валютні брокерські фірми зводять покупців і продавців валюти та здійснюють між ними конверсійні та кредитно-депозитні операції. За своє посередництво брокерські фірми отримують комісійні у вигляді процента від суми угоди. Брокерські фірми та комерційні банки володіють інформацією про валютні курси і беруть участь у формуванні поточних, форвардних валютних курсів та процентних ставок.

Великі корпорації, які здійснюють зовнішньоторгові операції, підтримують стійкий попит на валюту (імпортери) і пропозицію валюти (експортери), а також розміщують і залучають вільні валютні ресурси. Як правило, ці суб'єкти ринку прямого доступу на валютний ринок не мають, а проводять операції через комерційні банки.

Крім комерційних банків, які відіграють головну роль на валютному ринку, значний обсяг валютних операцій на ринку проводять також інші фінансові інститути -- інвестиційні банківські фірми, страхові та інвестиційні компанії, пенсійні фонди. Останні залучають вільні валютні ресурси, здійснюють інвестиції в різних валютах, проводять хеджування строковими контрактами, купують та продають валюту з метою виконання своїх зобов'язань перед іншими суб'єктами ринку [10, 125].

Фізичні особи проводять на валютному ринку широкий спектр неторгових операцій. Це закордонний туризм, перекази заробітної плати, пенсій, гонорарів, купівля та продаж іноземної валюти.

Валютний ринок є дуже конкурентним позабіржовим ринком. Ринок переважно організований як оптовий, на якому сотні дилерів-банків купують-продають валюту, що фактично являє собою купівлю-продаж депозитів, пономінованих в іноземних валютах. Юридичні та фізичні особи купують валюту у ділерів валютного ринку на роздрібному ринку за роздрібними цінами, які вищі від оптових.

У ряді країн функціонують валютні біржі, до функцій яких входить здійснення обміну валют для суб'єктів ринку і формування ринкового валютного курсу. Встановлений на біржових торгах курс називають офіційним валютним курсом.

Угоди з валютою учасники ринку укладають як на біржовому, так і на позабіржовому валютних ринках. Основна частина угод з валютою укладається на позабіржовому міжбанківському ринку. Більшість валютних операцій, що проводяться на ринку, мають спекулятивний характер. Одні торговці валютою безперервно протягом дня купують-продають валюту з метою отримання прибутку від незначних коливань курсів. Інші вибирають надійніші позиції і утримують їх протягом більш тривалого часу.

Обсяги торгів на зовнішньому ринку кратні мільйонам доларів. Щоденні обсяги угод на міжнародному валютному ринку вимірюються в трильйонах доларів. Більша частина угод укладається в доларах США. Близько 40% -- це угоди з іншими валютами, які також часто укладаються при посередництві долара. Наприклад, у разі потреби продати німецькі марки і купити єни спочатку обмінюють марки на долари, потім за долари купують єни.

Чим більш ліквідний ринок, тим менший розрив між курсами попиту та пропозиції. Причому на початку дня розрив між курсами, як правило, менший, ліквідність ринку вища. Межі коливань курсів валют на євроринку становлять 2--6% (для більшості валют -- близько 2%, для нових валют -- до 6%) [10, 126].

З метою запобігання ризикам і мінімізації впливу спекулятивних операцій на валютних ринках банкам встановлюються відповідні ліміти -- так звана відкрита позиція продажу й купівлі валюти від власного імені і за власний рахунок. Ліміт відкритої валютної позиції визначається Центральним банком у розрахунку на кінець робочого дня уповноваженого банку. її розмір визначається як різниця між сумою іноземної валюти, купленої банком за власний рахунок, та сумою проданої банком за той же час іноземної валюти. Ліміт встановлюється залежно від розміру власних коштів банку.

1.4 Валютні операції

Для характеристики прав і обов'язків суб'єктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи. До першої входять резиденти, до другої -- нерезиденти. До резидентів належать фізичні особи, які постійно проживають в певній країні, та ті, що тимчасово перебувають за її межами. До резидентів належать також юридичні особи й організації, створені відповідно до законодавства певної країни, разом із їхніми представництвами за кордоном. До нерезидентів належать фізичні особи, які постійно проживають за кордоном, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають в країні. Сюди ще зараховують юридичних та неюридичних осіб, їхні представництва і фірми, що створені відповідно до законів іноземної держави і функціонують на території країни.

При розгляді прав резидентів і нерезидентів в операціях на валютному ринку країни необхідно мати на увазі, що всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види -- поточні та пов'язані з рухом капіталу [12, 26].

До поточних операцій належать:

- перекази в країну або з країни іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

- отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;

- перекази в країну та з країни відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу;

- перекази неторгового характеру в країну та з країни, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать:

- прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;

- портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

- переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

- надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін.

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв'язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

курс покупця -- курс, за яким банк купує валюту;

курс продавця -- курс, за яким банк продає валюту.

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею.

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів:

Крос-курс -- це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс.

Спот-курс -- ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди.

Форвард (терміновий курс) -- ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому. Таким чином, при укладанні такого роду угод сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу.

Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна із сторін отримає додатковий прибуток від курсової різниці, а друга зазнає збитків.

Ф'ючерс -- курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту.

Курси, що використовуються при укладанні угод, цілком залежать від видів таких угод.

Угода "своп" -- це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з. одночасним укладанням оберненої форвардної угоди. Своп-угоди застосовуються для покриття валютного ризику, а також отримання прибутку в майбутньому. Своп-угоди розповсюджені не лише у валютній сфері. Вони широко застосовуються в кредитних операціях як страхування від підвищення або зниження відсоткових ставок [12, 28].

Форвардні угоди виникли як форма страхування при зовнішньоторговельних операціях. Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валютної виручки, укладає термінову угоду на продаж валюти за сьогоднішнім курсом. Імпортер, купуючи товар у кредит і страхуючи себе від підвищення курсу валюти країни походження товару, може виступити як покупець цієї валюти за фіксованим на момент укладання термінової угоди курсом.

Форвардні угоди укладають кредитори, що прагнуть застрахувати себе від можливого зниження курсу валюти, в якій надається позика.

Ф'ючерсні угоди виникли у вигляді торгових договорів із погодженою ціною товарів та їх поставкою на певну дату.

Крім вище перелічених, розрізняють такі види операцій, як валютний арбітраж та складний арбітраж.

Валютний арбітраж -- одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках.

Складний арбітраж передбачає роботу з низкою валют на різних ринках.

Арбітражні операції завжди пов'язані з ризиком затримки моменту перепродажу і втрати очікуваного прибутку.

Таким чином, валютний ринок - один із найважливіших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно пов'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів.

2. Аналіз валютного ринку України

2.1 Інфраструктура валютного ринку України

Об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку є валютні цінності. Загальноприйнято суб'єктами валютного ринку вважати: валютні біржі, комерційні банки; Національний банк України; підприємства, фінансові установи, які здійснюють зовнішньоекономічні операції; фізичних осіб; підприємства, міжнародні корпорації, фінансові установи, які здійснюють іноземні вкладення активів; валютні брокерські фірми. Попит і пропозиція на валютному ринку мають таку особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту водночас є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти - попитом на національну валюту. Проте, коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземний валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією - пропозиція іноземної валюти як бажання її продати. Ціною на валютному ринку є валютний курс, оскільки економічні операції між учасниками валютного ринку неможливі без обміну однієї національної валюти на іншу. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.

Існує декілька точок зору різних науковців на інфраструктуру валютного ринку, наприклад, С.О. Маслова і О.А. Опалов здійснюють розподіл валютного; ринку на міжнародний валютний ринок і національний валютний ринок; М.І. Савлук включає у структуру ринку національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок; у навчальній літературі розглядається ще така інфраструктура ринку: оптовий ринок міжбанківських операцій, роздрібний ринок та міжнародний ринок банків-кореспондентів.

Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному «майданчику», який називається валютною біржею. Хоч біржі зазвичай не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються.! до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.¹ Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції поширюються вже й в Україні. З початку 2000 р. припинила здійснення операцій з торгівлі валютою Українська міжбанківська валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджуються переважно окремі валютні операції, технологія яких передбачає централізоване їх виконання через біржу (ф'ючерси, опціони та ін.).

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляються його призначення й економічна роль. Основними його функціями є [14, 34]:

- забезпечення умов та механізмів реалізації валютної політики держави спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки та розширення зовнішньоекономічних зв'язків;

- створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

- забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; визначення і формування попиту та пропозиції на іноземні валюти; регулювання валютного курсу;

- страхування і хеджування валютних ризиків;

- диверсифікація валютних резервів.

Інфраструктура валютного ринку України перебуває в стадії деформування й уособлена комерційними банками, що отримали ліцензію на проведення операцій з іноземною валютою. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму (правові норми та інститути) і валютних відносин (щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти)., У системі валютного ринку України і можна виділити міжбанківський валютний ринок (МБВР) та готівковий валютний ринок.

Останнім часом на українському міжбанківському валютному ринку пропозиція валюти постійно перевищувала попит, що пов'язано зі значним зростанням експорту українських товарів, значним позитивним сальдо платіжного балансу України за поточними операціями, а також обов'язковим продажем 50 % валютних надходжень на валютному ринку, що і забезпечило стабільну пропозицію валюти на ринку. У розрізі сегментів валютного ринку питома вага міжбанківського ринку в 2001 р. дорівнювала 95,3 %, а в 2005 р. - 81%; та готівкового-4,7% і 19% відповідно, що свідчить про збільшення операцій на готівковому валютному ринку.

Структура міжбанківського валютного ринку з початку 2003 р. по квітень 2006 р. відзначається найбільшою кількістю здійснених операцій в доларах СІЛА в межах від 70% до 92%, разом з цим, частка операцій з російськими рублями становить близько 9%. При дослідженні структури міжбанківського валютного ринку в розрізі валют спостерігається взаємозв'язок між операціями в доларах США та євро, тобто при зменшенні операцій у доларах США відповідно, збільшується кількість операцій в євро, і навпаки [14, 35].

Щодо структури готівкового валютного ринку за видами валют, тут, як і на міжбанківському ринку, домінуючою валютою виступає долар США, його частка перебуває в межах 74-88% всіх операцій на ринку. Всі операції, що здійснюються на готівковому ринку, залежать лише від. попиту та пропозиції на певну валюту, і між ними немає жодного зв'язку.

2.2 Функціонування валютного ринку в Україні

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволено здійснювати тільки суб'єктам цього ринку, до яких належать Національний банк України, уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи, а також валютні біржі.

Уповноваженими банками називають будь-які комерційні банки, офіційно зареєстровані на території України, що мають генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснюють валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Відповідно уповноваженими кредитно-фінансовими установами називають установи, що мають генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій і здійснюють контроль за валютними операціями клієнтів.

Генеральні ліцензії видаються Національним банком України комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам на весь період дії режиму валютного регулювання на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії.

Індивідуальні ліцензії Національний банк України видає на здійснення разових валютних операцій на період, необхідний для їх здійснення. Індивідуальних ліцензій потребують операції:

* вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей;

* надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

* використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

* розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком відкриття:

-- фізичними особами -- резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном;

-- кореспондентських рахунків уповноваженими банками;

-- рахунків у іноземній валюті філіями та представництвами підприємств і організацій України за кордоном, які не здійснюють підприємницької діяльності;

* здійснення інвестицій за кордон, у тому числі через придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами -- резидентами як дарунок або у спадщину.

Вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей не завжди потребує ліцензування. Зокрема, не потребують індивідуальних ліцензій такі операції:

* здійснення платежів у іноземній валюті, що провадяться резидентами за межі України на виконання зобов'язань у валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей;

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України;

* вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами -- резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах;

* здійснення платежів за межі України в погашення кредитів, наданих в іноземній валюті;

* вивезення за межі України в іноземній валюті прибутку від іноземних інвестицій (репатріація прибутку);

* вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності.

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами -- юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що отримали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів, а також для власних потреб. Уповноважені банки зобов'язані купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів з метою забезпечення виконання ними зобов'язань перед нерезидентами. Усі поточні валютні операції здійснюються на умовах тод, том або спот.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються уповноваженими банками та уповноваженими кредитно-фінансовими установами на міжнародних валютних ринках або на міжбанківському валютному ринку України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб -- резидентів і нерезидентів і продавати її фізичним особам -- резидентам. Вони також можуть відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на основі агентських угод з іншими юридичними особами -- резидентами.

Пункти з обміну валют здійснюють конверсійні операції з готівковою іноземною валютою, що віднесена Національним банком України до групи вільно конвертованих валют. Обмінні пункти здійснюють обмін валют як для резидентів, так і для нерезидентів. Режим роботи пункту встановлюється банком або установою, яка відкрила пункт. При цьому в прикордонних зонах, морських та річкових вокзалах, аеропортах пункти обміну повинні працювати не менше 20 год. на добу, в усіх інших місцях -- не менш як 8 год.

Обмінні пункти ведуть облік купленої та проданої валюти за встановленою формою суворої звітності, надають квитанції про купівлю-продаж іноземної валюти і подають звіт уповноваженим банкам, а також є підзвітними НБУ. Як правило, один із працівників обмінного пункту зараховується до штату банку, оскільки обмінний пункт-агент здійснює операції не з власною валютою, а з валютою банку за його дорученням. Уповноважений банк забезпечує власні обмінні пункти авансом у національній та іноземній валютах, бланками суворої звітності, іншими матеріалами до початку робочого дня. Порядок забезпечення обмінних пунктів, які здійснюють свою діяльність на основі агентської угоди, обумовлюється самою угодою.

Протягом робочого дня уповноважені банки повинні забезпечувати безперебійну діяльність обмінних пунктів, підкріплювати національною та іноземними валютами, здійснювати оперативний контроль за їх діяльністю.

Сума комісії, що сплачується агенту з обміну валюти, не має перевищувати 2% від суми валюти, наданої для конверсії, і повинна сплачуватись у національній валюті за курсом НБУ валюти, наданої для конверсії.

На період до стабілізації ситуації на валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів -- юридичних осіб підлягають обов'язковому продажу через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку у порядку, встановленому Національним банком України за винятком деяких випадків. Обов'язковому продажу не підлягають кошти в іноземній валюті:

* що надходять у вигляді кредитів, позик і фінансової допомоги від уповноважених банків, уповноважених кредитно-фінансових установ, нерезидентів і міжнародних фінансових організацій;

* суми надходжень в іноземній валюті, які повністю направляються резидентами на погашення заборгованості за кредитами, позиками, фінансовою допомогою та зобов'язаннями за договорами міжнародного лізингу;

* що перераховуються на територію України з метою здійснення інвестицій;

* які придбані на міжбанківських валютних біржах через уповноважені банки та кредитно-фінансові установи протягом терміну, встановленого валютним законодавством України для розрахунків з нерезидентами;

* що надійшли на користь резидентів-посередників за договорами консигнації або за агентськими угодами і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам (крім комісійної винагороди, яка підлягає обов'язковому продажу);

* що належать уповноваженим банкам та уповноваженим кредитно-фінансовим установам;

* депозити, розміщені резидентами в уповноважених банках та уповноважених кредитно-фінансових установах, включаючи проценти, нараховані по них, а також інвестиції, здійснені резидентами за межі України, у разі їх повернення власнику;

* що надходять транспортним організаціям та підприємствам зв'язку від експорту власних послуг та направляються ними на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням їх транспортних засобів або наданням послуг зв'язку за межами України, а також що надходять риболовецьким суднам та направляються ними на експлуатаційні витрати, пов'язані з обслуговуванням цих суден за межами України;

* що надходять безплатно у вигляді добровільних пожертвувань;

* проценти, нараховані на залишки коштів в іноземній валюті на рахунках резидентів -- юридичних осіб.

Розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту здійснюються через уповноважені банки в іноземній валюті. Розрахунки у валюті України допускаються тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Резиденти і нерезиденти -- фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які отримали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом іншим фізичним особам-резидентам. Крім того, фізичні особи-резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах або за їх посередництвом у інших фізичних осіб -- резидентів і нерезидентів.

Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України в готівковій або безготівковій формі.

Як переконує світовий досвід, Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:

- фіксований валютний курс;

- "вільно плаваючий" курс;

- "регульований плаваючий" валютний курс;

- систему множинних валютних курсів;

- подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс -- це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпортних цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед Центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у жорсткій відповідності до долара США. Деякі країни прикріпили свої національні валюти до євро, деякі до валют сусідніх держав (Бутан -- до індійської рупії, Лесото -- до ранда ПАР) або до декількох валют (кошика валют), наприклад до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 1970-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючий курс -- це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам; але не змінюючи розміру ^валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу.

Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуванішим і таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим "регульованого плаваючого" курсу, зокрема визначений "валютний коридор". Валютний коридор -- можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют. В Україні встановлювався валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні щодо долара США, яке визначалося урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної, грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції. При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стійкості національної валюти.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кожний із яких використовується для певних цілей. Ці режими називають системами множинних валютних курсів. Множинні валютні курси можуть бути:

- валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

- вільними ринковими-курсами, встановленими під впливом попиту і пропозиції.

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше як один курс або коли курси купівлі та продажу різняться більше як на 2 % (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою і не передбачає присутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб для отримання доходів. Доходи виникають під час продажу Центральним банком іноземної валюти імпортерам за ціною (курс продажу Центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі Центрального банку).

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для субсидіювання або оподаткування певних секторів економіки. Порівняно високий курс продажу для імпортерів окремих товарів є своєрідним податком на ці товари. Низький курс купівлі для окремих експортерів діє як податок на експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найприйнятніша для країн, які роблять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці.

В умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинених країн використовують режим подвійного валютного курсу, що є різновидом системи множинних валютних курсів. Він полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними та фінансовими операціями.

Тому вибір валютної стратегії має враховувати фактори, які значно впливають на валютний ринок, а саме: темпи інфляції, стан платіжного балансу, різницю відсотка ставок за кредит, спекулятивні валютні операції, прискорення або затримування міжнародних платежів, ступінь довіри до національної грошової одиниці на національному та світових валютних ринках.

Чим вищий темп інфляції в країні, тим, як правило, нижчий курс її валюти. Залежність валютного курсу від темпів інфляції особливо висока в країнах із великим обсягом міжнародного обміну (товарами, послугами, капіталом), адже найтісніший зв'язок між динамікою валютного курсу та відносними темпами інфляції виявляється під час розрахунків курсу на базі експортних цін.

Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної грошової одиниці, бо зростають попит на неї іноземних боржників та надходження іноземної валюти на національний валютний ринок. Пасивний платіжний баланс призводить до зниження курсу національної грошової одиниці, адже боржники обмінюють її на вільно конвертовану валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань, й одночасно скорочуються надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Вплив різниці відсоткових ставок за кредит виявляється в тому, що у разі збільшення відсотка ставки в певній країні відносно ставок в інших країнах зростають надходження іноземних короткострокових капіталів у цю країну і навпаки.

Фактор прискорення або затримування міжнародних платежів також впливає на курсове співвідношення валют. Очікуючи падіння курсу національної грошової одиниці, імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб уникнути можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти. У разі зміцнення національної грошової одиниці імпортери прагнуть затримати платежі у вільно конвертованій валюті. Така тактика має певний вплив на платіжний баланс і, як наслідок, на валютний курс національної грошової одиниці.

Що стосується центральних банків, то вони можуть впливати на валютний курс або за допомогою своєї монетарної політики, або за рахунок інтервенцій на валютному ринку.

Валютна інтервенція - це операція купівлі або продажу іноземної валюти Центральним банком країни з метою підтримання ринкового курсу національної валюти на рівні, бажаному для влади, з точки зору економічної політики, що проводиться урядом.

Центральний банк продає іноземну валюту зі своїх резервів, якщо вважає за необхідне підтримати курс національної валюти на високому рівні, й, навпаки, скуповує її, якщо вважає, що курс національної валюти на ринку надто завищений і не стимулює розвитку експорту.

Валютні інтервенції здійснюються в тому разі, коли на ринку спостерігаються короткострокові зміни в попиті й пропозиції. Центральний банк очікує швидкого відновлення попередньої рівноваги. Якщо такі зміни мають довгостроковий характер, зумовлений глибинними макроекономічними процесами, валютні інтервенції не приведуть до позитивного результату. Вони можуть лише відтягнути відповідні зміни валютного курсу на якийсь час, протягом якого уряд повинен застосувати заходи щодо врівноважування платіжного балансу. В іншому випадку після вичерпання валютних резервів неминуче ще більш катастрофічне потрясіння валютного ринку.