Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
• 1.1 Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують
• 1.2 Інформаційна база аналізу фінансової стійкості
• 1.3 Методика проведення аналізу фінансової стійкості
• 2. Аналіз фінансової стійкості ЗАТ „АВК”
• 2.1 Аналіз економічних показників діяльності ЗАТ „АВК”
• 2.2 Визначення ефективності використання капіталу
• 2.3 Аналіз фінансово стійкості
• 3. Основні напрямки покращення фінансової стійкості підприємства
• 3.1 Розширення зони фінансової стійкості
• 3.2 Модель оптимізації фінансової структури капіталу підприємства
• 3.3 Напрямки підвищення показників фінансової стійкості
• Висновки
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• Додатки

Вступ

Проблема визначення фінансово-господарського стану підприємства завжди характеризувалась актуальністю і посідала помітне місце серед напрямків економічних досліджень. Становлення ринкових відносин в Україні підвищило її значимість у зв'язку з розширенням кола споживачів подібної інформації: до нього, зокрема, додались комерційні банки, зацікавлені у ретельному вивченні кредитоспроможності потенційного позикоодержувача; акціонери підприємств, що бажають впевнитись у компетентності управління вкладеними коштами; аудиторські фірми; податкові служби тощо. Тому очевидними є вимоги щодо підвищення якості аналізу стану підприємства, вдосконалення методів його проведення, охоплення перевіркою максимальної кількості аспектів діяльності суб'єкта господарювання, застосування нових перспективних засобів автоматизації.

В ринкових умовах заставою виживання та основою стабільного стану підприємства є його фінансова стійкість. Вона відображає такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, а також витрати по його розширенню та оновленню.

Визначення фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності у підприємства коштів для розвитку виробництва, їх неплатоспроможності і , в кінцевому підсумку, до банкрутства, а "надмірна" стійкість буде гальмувати розвиток, збільшувати витрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відображають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів.

Мета аналізу полягає не тільки і не стільки в тому, щоб встановити та оцінити фінансовий стан підприємства, а також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його покращення. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямкам необхідно вести цю роботу. У відповідності з цим результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші засоби покращення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Актуальність теми. В умовах переходу до ринкової економіки питання пов'язані з аналізом фінансового стану підприємства мають важливе практичне значення. Визначення умов діяльності підприємства, напрямків покращення його фінансового стану та перспектив розвитку безпосередньо пов'язані з проведенням фінансового аналізу.

Недостатній фінансовий стан підприємства є причиною його неплатоспроможності, погіршення фінансової стійкості і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи підприємства є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів.

Теоретичне і практичне значення теми. Тема дослідження має важливе теоретичне значення. Питання методології та інструментарію проведення аналізу фінансової стійкості підприємства є недостатньо розробленими в нашій фінансовій науці. Разом з тим, практика потребує використання різноманітних ефективних засобів аналізу фінансового стану підприємства з метою підвищення ефективного його розвитку. До найбільш складних і мало розроблених проблем з даної теми в нашій теорії відносяться:

- аналіз формування структури фінансових активів підприємства;

- оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості;

- аналіз використання необоротних і оборотних активів підприємства;

- інвестування в умовах інфляції;

- аналіз ефективності використання активів підприємства;

- розробка фінансової стратегії підприємства в умовах інфляції;

- та інші.

Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи є проведення аналізу фінансової стійкості ЗАТ "АВК". Дослідження проводиться з метою розробки рекомендацій і пропозицій направлених на покращення фінансової стійкості об'єкта дослідження. До основних задач дослідження відносяться:

1. Проведення аналізу ділової активності підприємства.

2. Оцінка його платоспроможності та фінансової стійкості.

3. Аналіз структури та динаміки капіталу підприємства.

4. Аналіз ефективності використання капіталу.

Методи дослідження. До основних методів аналізу що використовується в роботі відносяться внутрішній та зовнішній аналіз. Використовується вертикальний і горизонтальний аналіз фінансової діяльності об'єкта дослідження. Розроблена система показників які відображають фінансовий стан та його динаміку.

Характеристика об'єкту дослідження. ЗАТ „АВК” є українським підприємством. Воно займається виробництвом кондитерських виробів у широкому асортименті, какао, шоколаду; сухарів, печива, пирогів, тістечок. Фінансовий стан підприємства є стабільним. За останні роки обсяги виробленої продукції та доходи ЗАТ „АВК” збільшуються. До задач дослідження відноситься розробка пропозицій щодо підвищення платоспроможності підприємства та його фінансової стійкості, а також рентабельності використання власного та запозиченого капіталу і як наслідок - покращення інвестиційної привабливості підприємства.

В роботі використані наукові розробки та навчальні посібники, періодична література, а також матеріали, що відображають господарську та фінансову діяльність об'єкту дослідження.

Методологія аналізу фінансово-господарського стану підприємства створена і розкрита у роботах Є.С.Стоянової, А.Д. Шеремета, Е. Хелферта, Ж. Рішара, Л. М. Павлової, І. Т. Балабанова, Д. Міддлтона та багатьох інших вітчизняних і зарубіжних економістів. Але, на мою думку, в основному в працях названих авторів акцент робиться на поточному стані досліджуваного суб'єкта господарської діяльності, без достатнього заглиблення у визначення перспективних шляхів майбутнього розвитку, заходів поліпшення фінансово-господарського стану.

1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття фінансової стійкості підприємства та фактори, які її забезпечують

Умовою життєздатності підприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабільність (стійкість). На неї впливають різні причини- як внутрішні, так і зовнішні : виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит, міцне становище підприємства на ринку, високий рівень матеріально - технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій, налагодженість економічних зв'язків із партнерами, ритмічність кругообігу засобів, ефективність господарських і фінансових операцій, незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо. Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішній і зовнішній аспекти.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально - речової й вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально - речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його операції. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Можливе й виділення так званої спадкової стійкості, яка визначається наявністю певного запасу міцності, досягнутого підприємством за період його попередньої діяльності, і яка захищає від впливу несприятливих дестабілізуючих факторів.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально - культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Тобто загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом (умовою) загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність підприємства, тобто здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших операцій платіжного характеру.

Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство при наявності в нього передумов для одержання кредиту і спроможності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок прибутку або інших фінансових ресурсів.

За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності.

Успіх фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і його фінансова стійкість, багато в чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

Один з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка може забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміни його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат.

Найвища ознака фінансової стійкості підприємства - його здатність функціонувати й розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища, які істотно змінюються. Для цього підприємство повинно володіти гнучкою структурою фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позичкові засоби, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсів і здатне своєчасне повернути одержану позику з виплатою належних процентів за рахунок прибутку та інших фінансових ресурсів.

Кредитоспроможність підприємства тісно пов'язана з його фінансовою стійкістю. Вона характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк ) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятих умовах тощо.Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, - це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов`язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучі тісно пов`язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування за ознаками:

за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;

за важливістю результату - основних і другорядних;

за структурою - простих і складних;

за часом дії - постійних і тимчасових.

Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб`єктом, і об`єктом відносину ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяьність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов`язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу увиробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості - склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку,а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

по-перше, для фінансування поточної діяльності - на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;

по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізується на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

галузева належність суб`єкта господарювання;

структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

розмір оплаченого статутного капіталу;

величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ше більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб`єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, -- істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв`язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

1.2 Інформаційна база аналізу фінансової стійкості, ліквідності та інвестиційної привабливості підприємства

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є, в основному, фінансова звітність.

Фінансова звітність являє собою систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи фінансової звітності на підприємствах України регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р №87. Згідно з цим П(С)БО фінансова звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до них. Головними вимогами до фінансової звітністі є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.

Основним джерелом інформації для фінансового аналізу підприємства є бухгалтерський баланс.

Бухгалтерський баланс - це найважливіша форма бухгалтерської звітності, що відображує стан коштів підприємства та їх джерел у грошовій оцінці та кінцевий результат його виробничо-господарської діяльності на визначену дату. Складається за уніфікованою формою.

Бухгалтерський баланс вміщує інформацію, на основі якої можна встановити кошти, які має підприємство в своєму розпорядженні, джерела їх формування, напрям та ефективність використання, стан розрахунків з юридичними та фізичними особами, платоспроможність, фінансову стійкість. Він дає змогу визначити склад і структуру майна підприємства, ліквідність та оборотність оборотних коштів, наявність власного капіталу та зобов`язань, стан та динаміку дебіторської та кредиторської заборгованості. Одержання такої інформації - необхідна умова для прийняття обґрунтованих управлінських рішень, а також для оцінювання ефективності наступних вкладень капіталу і розміру фінансових ризиків.

За балансом визначають, чи зуміє підприємство в найближчій час виконати свої зобов`язання перед третіми особами - акціонерами, інвесторами, кредиторами, покупцями, тощо, чи йому загрожують фінансові труднощі.

Також за балансом визначають кінцевий фінансовий результат роботи підприємства як нарощування власного капіталу за звітний період, який відображають у вигляді чистого прибутку або збитку в пасиві балансу [19, c.74].

Отже, бухгалтерський баланс призначений не тільки для відображення стану господарських засобів і джерел їх формування на певну дату, але й для одержання інформації, необхідної для управління діяльністю підприємства, як правило, зовнішнім користувачам.

Баланс повинен бути правильно побудованим, а саме:

- повністю охопити господарський процес підприємства в усій його різноманітності;

- дати належне групування господарським явищам;

- вивчити зв`язок між цими явищами, тобто встановити правильну кореспонденцію рахунків, що дасть змогу аналізувати не тільки фінансово-господарську діяльність, але й рух майнових засобів підприємства.

Бухгалтерський баланс складають на підставі даних поточного бухгалтерського обліку, згрупованих в Головній книзі, журналах-ордерах, і даних аналітичного обліку. Більшість балансових статей заповнюють безпосередньо за даними Головної книги про залишки (сальдо) синтетичних рахунків на звітну дату.

Бухгалтерський баланс складається з двох частин: ліва - актив, права - пасив. В активі відображаються склад і розміщення засобів підприємства, в пасиві - джерела створення цих засобів (зобов`язання перед державою, банками, постачальниками, бюджетом тощо).

Кожен вид засобів або джерел їх утворення називається статтею бухгалтерського балансу. Схожі за економічним змістом статті бухгалтерського балансу поєднані в розділи, а розділи - в економічно однорідні групи. Це підвищує пізнавальні якості балансу, полегшує контроль за використанням засобів, забезпечує проведення аналізу фінансового стану підприємства. Сума активу завжди повинна дорівнювати сумі пасиву. Кожна стаття балансу має грошовий вираз, що називається оцінкою статті [14, c. 45].

Для оцінювання і прогнозування фінансового стану підприємства необхідно вміти читати бухгалтерський баланс і добре володіти методикою його аналізу.

Баланс підприємства (форма №1) (додаток 1) служить індикатором для оцінки фінансового стану підприємства. Підсумок балансу дає орієнтовну суму коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства.

Для загальної оцінки фінансового стану підприємства складають ущільнений баланс, у якому об'єднують у групи однорідні статті. При цьому скорочується число статей балансу, що підвищує його наочність і дозволяє порівнювати з балансами інших підприємств.

Для одержання загальної оцінки динаміки фінансового стану можна зіставити зміни результату балансу зі змінами фінансових результатів господарської діяльності (виручкою від реалізації продукції, прибутком від реалізації, прибутком від фінансово-господарської діяльності), використовуючи форму №2 "Звіт про фінансові результати" (додаток 2).

Примітки до фінансової звітності повинні розкривати суть поданої звітної інформації, облікову політику організації і забезпечувати користувачів звітності додатковими даними, які недоцільно включати в баланс, звіт про фінансові результати та ін. звітні документи, але котрі є необхідними користувачам фінансової звітності для реальної оцінки майнового, фінансового стану організації і фінансових результатів її діяльності.

На вітчизняних підприємствах часто здійснюють аналіз характеру змін окремих статей балансу. Такий аналіз проводиться за допомогою горизонтального (часового) та вертикального (структурного) аналізу.

На сучасному етапі переходу економіки України до ринкових відносин відбувається реформування бухгалтерського обліку Постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.1998р. №1706 затверджено Програму реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів .

Федерацією професійних бухгалтерів і аудиторів України розроблені нормативні документи з бухгалтерського обліку, спрямовані на використання цієї програми.

Перші схвалені методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України нормативні документи стосуються саме інформаційної бази фінансового аналізу. До них належать перші п`ять Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999р. №87 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 21.06.1999р. за № 391-3684 :

1. „Загальні вимоги до фінансової звітності”;

2. „Баланс”;

3. „Звіт про фінансові результати”;

4. „Звіт про рух грошових коштів”;

5. „Звіт про власний капітал”.

Зазначені Положення (стандарти) № 1-5 застосовуються для складання бухгалтерської звітності за операціями, що відбуваються з 2000 року.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” визначає мету фінансової звітності, її склад, основні елементи, звітний період, якісні характеристики, принципи підготовки і розкриття інформації. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 вводить у використання 16 термінів, які переважно є принципово новими і трактуються згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку. П`ять з них присвячені новим формам фінансових звітів, а ще п`ять - основним елементам фінансових звітів (активам, зобов`язанням, власному капіталу, доходам, витратам). Вперше дається визначення консолідованої фінансової звітності, принципу бухгалтерського обліку, розкриття суттєвої інформації [1, c. 126].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 2 „Баланс” містить вимоги до форми і змісту балансу. Баланс має три розділи активу та п`ять розділів пасиву.

Актив	Пасив

1. Необоротні активи	1. Власний капітал
2. Оборотні активи	2. Забезпечення майбутніх виплат і платежів
3. Витрати майбутніх періодів	3. Довгострокові зобов'язання
	4. Поточні зобов'язання
	Доходи майбутніх періодів
Баланс	Баланс

Рисунок 1.1. Структура бухгалтерського балансу згідно з П(с)БО №2 „Баланс”

Структура балансу приведена у повну тотожність з його рівнянням, що використовується в міжнародній практиці.

У фінансовому аналізі також використовується „Звіт про фінансові результати” форма та зміст якого визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 3 „Звіт про фінансові результати”, що є аналогом звіту про доходи та збитки згідно з Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку [2, c. 65].

1.3 Методика проведення аналізу фінансової стійкості та ліквідності

Умовою життєдіяльності і основою стабільності стану підприємства в ринковій економіці виступає його стійкість. На стійкість підприємства впливає дуже багато факторів. Від того, які саме фактори впливають на неї, розрізняють декілька видів стійкості.

Відповідно до підприємства як господарюючого суб`єкта існує [6, c. 63]:

- внутрішня стійкість;

- фінансова стійкість;

- загальна стійкість.

Внутрішня стійкість - це такий фінансовий стан підприємства, за якого забезпечується достатньо високий результат його функціонування.

Фінансова стійкість відображає постійне стабільне перевищення доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

Загальна стійкість відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над витрачанням. Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища.

Недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва і в загалі діяльності господарюючого суб`єкта.

Надлишкова фінансова стійкість також негативно впливає на виробничо-торговельну діяльність, оскільки виступає гальмом її розвитку, збільшуючи затрати підприємства надлишковими запасами і резервами.

В умовах ринку, коли господарська діяльність підприємства і його розвиток здійснюється за принципами самофінансування, а при нестачі власних фінансових ресурсів - за рахунок позичкових коштів, дуже важливо проаналізувати фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел, оскільки саме вони впливають на запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти більші від позичених. Фінансова стійкість оцінюється за співвідношенням власних і позичкових коштів в активах підприємства за темпами нагромадження власних коштів в результаті господарської діяльності, співвідношенням довго- і короткострокових зобов'язань підприємства, достатнім забезпеченням матеріальних оборотних засобів власними джерелами, що і є сутністю фінансової стійкості підприємства.

Стійкість фінансового стану підприємства характеризується системою фінансових коефіцієнтів. Вони розраховуються, як співвідношення абсолютних показників активу і пасиву балансу. Аналіз фінансових коефіцієнтів полягає в порівнянні їх значень з базовими величинами, а також у вивченні їх динаміки за звітний період та за декілька років. У якості базових величин можуть бути використані значення показників даного підприємства за минулий рік, середньогалузеві показники, значення показників найперспективніших підприємств. Крім того в якості бази порівняння можуть служити теоретично обґрунтовані або отримані в результаті експертних оцінок величини, що характеризують оптимальні або критичні (порогові) з точки зору стійкості фінансового стану значення показників.

Значення і сутність фінансової стійкості яскраво відображається в її показниках. Розрізняють абсолютні і відносні показники фінансової стійкості.

Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше починається з визначення коштів підприємства, а також джерел їх виникнення - власних та позикових, що знаходяться в його розпорядженні. Велічина джерел власних коштів, особливо прибутку, залежить не тільки від комерційних результатів діяльності підприємства, але й від вартості його активного майна, яка змінюється в залежності від коливання ринкових цін на матеріальні ресурси, цінні папери, валютні кошти і таке інше.

Особливу роль відіграє оцінка фінансового положення. Стійкість фінансів підприємства є необхідною умовою діяльності при ринкових відносинах, тому від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов'язань по оплаті праці робітників, розрахунках з бюджетом, банками та постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів і таке інше.

Одним з найважливіших критерієв фінансового стану підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою розуміють здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі розраховуватись по своїм довгостроковим зобов'язанням. Слід, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов'язання. Здатність підприємства своєчасно та без затримки платити по своїм короткостроковим зобов'язанням називається ліквідністю. Тобто підприємство вважається ліквідним, якщо взмозі виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби (якщо тільки вони не придбаються з метою подальшого перепродажу) не є джерелами погашення поточної заборгованості підприємства , оскільки грають специфічну роль в процесі виробництва, а також через складні умови їх строкової реалізації. Для попередньої оцінки ліквідності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Інформація, що відображається в ІІ та ІІІ розділах активу баланса, характеризує велічину поточних активів на початок та кінець звітного року. Дані про короткострокові зобов'язання підприємства містяться в ІІІ розділі пасиву баланса.

Підприємство може бути ліквідним в тому чи іншому ступені, оскільки до складу поточних активів належать різноманітні оборотні кошти, серед яких є як ті, що швидко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються в цілях погашення зовнішньої заборгованості.

В той же час у складі короткострокових пасивів виділяють зобов'язання різного ступеню строковості. Звідси одним із способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є співставлення деяких елементів активу та пасиву між собою. З цією метою зобов'язання підприємства групуються по ступеню їх строковості, а його активи - по ступеню ліквідності (швидкості мржливої реалізації). Так, найбільш строкові зобов'язання підприємства (строк сплати яких наступає в поточному місяці) співставляються з велічиною активів, які мають максимальну ліквідність (грошові кошти, цінні папери, що швидко реалізуються). При цьому частина строкових зобов'язань, які залишаються незабезпеченими, повинна бути врівноважена менш ліквідними активами дебіторської заборгованості підприємств із стійким фінансовим станом, запасами товарно - матеріальних цінностей, що швидко реалізуються. Інші короткострокові зобов'язання співставляються з такими активами, як готова продукція, виробничі запаси і таке інше. В практиці оцінки фінансового стану, платоспроможності підприємства використовується ціла гама показників. Розглянемо найважливіші з них.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (коефіцієнт строковості) розраховується як співвідношення грошових коштів та цінних паперів, що швидко реалізуються (ІІІ розділ активу) та короткострокової заборгованості (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу конкретну дату.

Уточнений коефіцієнт ліквідності визначається як відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості (ІІІ розділ активу) до короткострокових зобов'язань (підсумок ІІІ розділу пасиву баланса). Цей показник характеризує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але і за рахунок очікуємих надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи або надані послуги. Слід мати на увазі, що ефективність висновків по результатам розрахунків вказаного коефіцієнта та його динаміки в значній мірі залежать від “якості” дебіторської заборгованості (фінансового стану боржника і таке інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу фінансової стійкості підприємства.

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) являє собою відношення всіх поточних активів (підсумок ІІ розділу + підсумок ІІІ розділу активу) до короткострокових пасивів (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він дозволяє встановити, в якої кратності поточні активи покривають короткострокові зобов'язання. В загальному випадку нормальним вважається значення цього показника, що знаходиться в межах від 2 до 3. Якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче, чим 1:1, то можна казати про високий фінансовий ризик, пов'язаний з тим, що підприємство не взмозі сплатити свої рахунки. Справа в тому, що співвідношення 1:1 передбачає рівність поточних активів та короткострокових зобов'язань. Приймаючи до уваги різний ступінь ліквідності активів, можна з впевненістю передбачити, що не всі активи будуть реалізовані в терміновому порядку, тобто в даній ситуацій буде загроза фінансовій стабільності підприємства. Якщо ж це значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна бути впевненим в тому, що підприємство володіє значними вільними ресурсами, що формуються за рахунок власних джерел.

З позиції кредиторів підприємства подібний варіант формування оборотних коштів є найбільш бажаним. З точки зору менеджера значне акумулювання запасів, відовлікання коштів в дебіторську заборгованість може бути пов'язане з невмілим управлінням активами.

При характеристиці ліквідності та платоспроможності фірми визначається величина власних оборотних коштів, яка характеризується часткою власного капіталу підприємства, який є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів з обертаємістю менше 1 року). Цей показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів . Він має важливе значення для підприємств , що займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. При інших рівних умовах зростання даного показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція.

Ще один показник - коефіцієнт покриття. Він надає загальну оцінку ліквідності активів, демонструє, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство може бути віднесено до успішно функціонуючих. Розмір перевищення характеризується коефіцієнтом покриття. Значення показника може суттєво змінюватися по галузям та видам діяльності, а його зростання в динаміці розглядається як сприятлива тенденція. Коефіцієнт покриття дорівнює сумі поточних активів, поділеної на поточні зобов'язання.

Практикується також коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховується по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключені виробничі запаси. В умовах ринкової економіки типічною є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів.

До абсолютних показників фінансової стійкості відносять такі групи показників [6, c. 63]:

для характеристики джерел формування запасів і затрат що відображають різний ступінь охоплення різних видів джерел:

1. Наявність власних оборотних коштів (НВОК). Розраховується як різниця між джерелами власних і прирівняних до них коштів (І розділ пасиву балансу) і позаоборотними активами (розділ І активу балансу). Він характеризує чистий оборотний капітал:

НВОК=Ір.ПБ-Ір.АБ (1.1)

де Ір.ПБ - підсумок розділу І пасиву балансу;

Ір.АБ - підсумок розділу І активу балансу.

2. Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД). Отримується шляхом додавання до власних оборотних коштів величини довгострокових пасивів (ІІ розділ пасиву балансу):

ВДПД=НВОК+2р.ПБ (1.2)

де 2р.ПБ - підсумок розділу ІІ пасиву балансу;

3. Загальна величина основних джерел формування запасів і затрат (ЗВОД). Розраховується додаванням до власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат суми короткострокових кредитів і позикових коштів:

ЗВОД= ВДПД+КК (1.3)

де КК - короткострокові кредити і позикових кошти;

- показники забезпеченості запасів і затрат джерелами їх формування:

1. Лишки (+) або нестача (-) власних оборотних коштів (НВОК):

НВОК= НВОК-ЗЗ (1.4)

де ЗЗ - запасів і затрати (розділ 2 активу балансу);

2. Лишки (+) або нестача (-) власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат (ВДПД):

ВДПД= ВДПД-ЗЗ (1.5)

3. Лишки (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (ЗВОД):

ЗВОД=ЗВОД-ЗЗ (1.6)

У наукових роботах останнього часу вчені-економісти виділяють один абсолютний показник фінансової стійкості - наявність власних оборотних коштів [8, c. 57]. Даний показник розраховується як різниця між перманентним (постійним) капіталом і величиною позаоборотних активів:

НВОК=(Ір.ПБ + І Ір.ПБ)-Ір.АБ (1.7)

де Ір.ПБ + І Ір.ПБ - постійний (перманентний) капітал, тобто сума підсумків розділів І і І І пасиву балансу;

Ір.АБ - величина позаоборотних активів підприємства, тобто підсумок розділу І активу балансу.

Крім розрахунку та аналізу в динаміці наявності власних оборотних коштів при оцінці фінансової стійкості досліджується також ряд її відносних показників.

Коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами розраховується відношенням суми власних оборотних коштів до матеріальних запасів:

 (1.8)

де Кмз - коефіцієнт забезпечення матеріальних запасів власними коштами;

?ВОК - сума власних оборотних коштів;

ЗЗ - матеріальні запаси (розділ І І активу балансу).

Кмз показує, якою мірою матеріальні запаси покриті власними коштами і не потребують залучення позикових.

Даний коефіцієнт необхідно розглядати у взаємозв`язку із станом виробничі запасів. Якщо на підприємстві значні надлишкові запаси то власні оборотні кошти не покриють їх повністю, тому коефіцієнт буде набагато менше одиниці.

За умови нестачі запасів для проведення нормальної виробничо-торговельної діяльності підприємства коефіцієнт буде більше одиниці, але це не свідчить про стійкість фінансового стану. Нормальним явищем є рівень коефіцієнта 60-80%.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу (власних коштів) розраховується як відношенням власних оборотних коштів до власного капіталу [21, c. 60]:

(1.9)

де Кмвк - коефіцієнт маневреності власного капіталу;

ВК - власний капітал (підсумок розділу І пасиву балансу).

З фінансової точки зору , чим вище цей коефіцієнт, тим краще. Він характеризує ступінь мобілізації власного капіталу, показує, яка частина власного капіталу знаходиться в обігу, тобто в тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими засобами. Чим вище показник, тим краще фінансовий стан підприємства, забезпечуються більш достатня гнучкість у використанні власних коштів господарюючого суб`єкта. Оптимальне значення дорівнює 0,5.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів розраховується як відношення суми довгострокових залучених коштів до величини довгострокового капіталу:

(1.10)

де Кдзк - коефіцієнт довгострокового залучення коштів;

?ДЗК - сума довгострокових залучених коштів.

Характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника є негативною тенденцією, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

Стабільність структури оборотних коштів розраховується як відношення суми власних оборотних коштів до всієї сукупності оборотних коштів:

(1.11)

де ССОК - стабільність структури оборотних коштів;

Використовується для оцінки власних оборотних коштів. Зростання цього показника є позитивною тенденцією.

Індекс постійного активу розраховується як відношення основного капіталу до власного:

(1.12)

де Іпа - індекс постійного активу;

ОСК - основний капітал.

ВК - власний капітал.

Коефіцієнт накопичення амортизації розраховується як відношення суми амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів до первісної вартості основних засобів і нематеріальних активів що амортизується:

(1.13)

де Кнам - коефіцієнт накопичення амортизації;

?АМ(З) - сума амортизації (зносу) основних засобів і нематеріальних активів;

ПВОЗНА - первісна вартість основних фондів.

Цей коефіцієнт показує інтенсивність накопичення коштів для оновлення основних засобів.

Коефіцієнт реальної вартості основних засобів розраховується як відношення залишкової вартості основних фондів до сукупності усіх активів підприємства [21, c. 60]:

(1.14)

де Крвоз - коефіцієнт реальної вартості основних засобів;

ЗВОФ - залишкова вартість основних фондів;

?АП - сума активів підприємства.

Коефіцієнт відображає питому вагу основних фондів у загальному капіталі підприємства.

При проведенні фінансового аналізу підприємства важливо визначити запас фінансової стійкості, під яким розуміють той обсяг реалізації, який забезпечує підприємству певну стійкість його фінансового становища.

Для цього використовують такі показники [17, c. 210]:

- виручка від реалізації (без ПДВ і АЗ);

- повна собівартість продукції;

- прибуток;

- постійні витрати;

- змінні витрати;

- маржинальний дохід;

- поріг рентабельності;

- запас фінансової стійкості.

Для того щоб отримати прибуток від реалізації (П), необхідно від виручки (ВР) відняти повну собівартість продукції (ПС):

(1.15)

У короткостроковому періоді всі витрати відносно обсягу виробництва поділяють на умовно змінні та умовно постійні.

Умовно-змінні витрати змінюються із зміною обсягів виробництва. Це насіння, корми, посадковий матеріал, паливо, заробітна плата робітників, які виконують основні технологічні роботи, тощо.

Умовно-постійні витрати не змінюються із зміною обсягу виробництва це, наприклад, амортизація основних засобів, орендна плата, витрати на управління та організацію виробництва, заробітна плата службовців, керівного складу і т. ін.

Постійні витрати і прибуток складають маржинальний дохід підприємства.

Поріг рентабельності являє собою відношення суми постійних витрат у собівартості продукції до питомої ваги маржинального доходу у виручці [17, c. 210]:



(1.16)

де Прен - поріг рентабельності;

ПЗ- постійні витрати у собівартості продукції;

ПВМД - питома вага маржинального доходу у виручці.

Економічний зміст цього показника полягає у тому, що визначається та сума виручки, яка необхідна для покриття всіх постійних витрат підприємства. Прибутку при цьому не буде, але не буде і збитку. Рентабельність тут дорівнює нулю. Показник використовується для розрахунку запасу фінансової стійкості (ЗФС):

або (1.17)

Показник показує на скільки повинна зменшитися виручка щоб досягти нульової рентабельності, а надалі і збитковості виробництва.

фінансова оптимізація капітал

2. Аналіз фінансової стійкості ЗАТ „АВК”

2.1 Аналіз економічних показників діяльності ЗАТ „АВК”

ЗАТ „АВК” є спеціалізованим підприємством кондитерської промисловості. За майже 70 років свого існування фабрика перетворилася на підприємство здатне виробляти до 1500 тонн різноманітних кондитерських виробів в доба і займаюче стійку позицію на ринку кондитерських виробів.

Традиційними ринком збуту продукції кондитерської фабрики є східний регіон України.

ЗАТ «АВК» має самостійний баланс, розрахунковий рахунок в банку, друк з своїм найменуванням, а також товарний знак. Підприємство не має в своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство має право створювати філіали, представництва, відділення і інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків. Підприємство діє на основі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна.

Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном, одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок в банку, де знаходяться грошові кошти, які використовуються для розрахунків з іншими підприємствами, на зарплату.

Майно підприємства складають основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові і матеріальні внески засновників;

- доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

- кредити банків і інших кредиторів;

- надходження від роздержавлення і приватизації власності;

- придбання майна іншого підприємства, організації;

- інші джерела, не заборонені законодавчими актами України.

Підприємство має на меті; на підставі більш широкої спеціалізації, комплексної механізації, прискорення удосконалення техніки, технологи і організації виробництва при кращому використанні праці інженерно-технічних працівників, кращої організації роботи основного і допоміжних цехів, служб, працівників, забезпечити підвищення продуктивності праці, збільшення виробничих потужностей, підвищення якості і зменшення собівартості продукції, підвищення рентабельності виробництва, а також більш ефективного використання основних фондів і оборотних коштів. На основі одержаних прибутків, задоволення суспільних потреб населення у його продукції, роботах, послугах, задоволення соціальних та економічних інтересів членів трудового колективу та інтересів власників майна підприємства.

Предметом діяльності ЗАТ «АВК» є:

- виготовлення, реалізація та перевезення кондитерських, сухарних виробів та інших продуктів харчування;

- роздрібна та оптова торгівля товарами народного споживання власного виробництва та інших виробників, продуктами харчування, іншими продовольчими та промисловими товарами;

- заготівля, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції;

- торгівельно-закупівельна і посередницька діяльність;

зовнішньоекономічна та благодійна діяльність;

- підвищення технічного рівня виробництва продукції;

- організація фірмених магазинів з продажу кондитерських, сухарних виробів та інших продуктів харчування;

- сприяння розвитку нових форм торгівлі та пошук вигідних партнерів та посередників;

- надання платних послуг населенню;

- здійснення природоохоронних заходів;

- здійснення інвестицій у розвиток підприємств торгівлі та інших галузей господарської діяльності;

- інші види діяльності, що не заперечуються чинним законодавством України.

Асортимент фабрики налічує більше 150 найменувань кондитерських виробів. В даний час виробничі потужності фабрики дозволяють випускати в рік більше 1500 тис. тонн кондитерських виробів - карамелі, шоколаду, іриса.

Багато виробів фабрики на сьогоднішній день користуються підвищеним попитом, і потреба в цих виробах не задовольняється в повному об'ємі.

Висока якість продукції досягається за рахунок використання у виробництві якісної натуральної сировини і контролю за виробничим процесом на всіх його стадіях. Проте зношеність технологічного устаткування є перешкодою до подальшого зростання якості кондитерських виробів фабрики.

Популярністю серед споживачів користуються всі види продукції, що випускаються фабрикою, особливо цукерки з начинкою між шарами вафель: «червона шапочка», «Артек», «Золотий фазан»; карамель з шоколадно-горіховою начинкою «Гусячі лапки», «Сніжок», льодяникова карамель;

Для просування продукції в регіони широко використовується участь в загальноукраїнських і регіональних виставках, де продукція фабрики була відзначена численними дипломами і медалями. В 2006 році: на Міжнародному конкурсі «Кращий продукт-2006», який проходив в середині лютого в Києві в рамках виставки «Продекспо 2006» фабрика була удостоєна Золотій медалі. Нагородою були відзначені вироби фабрики «Чорнослив в шоколаді» і «Курага в шоколаді»

Будь-яке підприємство не може існувати без наявності організаційної структури управління. Ця структура є основою підприємства, завдяки чому відбувається розподіл повноважень, визначаються вищі і нижчі рівні управління. Тобто відбувається розподіл керівників, відділів і працівників. Без такої впорядкованості на підприємстві може виникнути хаос, а це загрожує існуванню організації.