Податкова політика і її вплив на макроекономічні показники

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Економічний зміст податкової політики та характеристика основних макроекономічних показників

2. Оцінка реалізації податкової політики в Україні та її вплив на макроекономічні показники

3. Перспективи розвитку державної податкової політики

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

податкова політика макроекономічний показник

В умовах сучасних соціально-економічних перетворень та переходу української економіки до ринкових відносин особливої актуальності набуває дослідження впливу податкової політики, як одного з головних елементів державної економічної політики в цілому, на економічні процеси в державі. Податкова політика впливає на усі етапи відтворювального процесу та процесу розподілу доходів між членами суспільства. Цей вплив може проявитися як в стримуванні відтворювання та уповільненні темпів економічного розвитку країни, так і в стимулюванні підприємницької активності, забезпеченні умов для стійкого і швидкого економічного зростання та підвищенні рівня суспільного добробуту в Україні.

Податкова політика -- це складова фінансової політики: система заходів, які проводить держава у галузі податків.

Високі податки зменшують структурний попит на ринку і, як наслідок, зменшують обсяг внутрішнього валового продукту. У той же час, низькі податки знижують доходи держави. Тому завжди існує проблема визначення оптимальних меж податкових ставок стосовно конкретних умов.

В останні роки в Україні відзначається зростання ВНП, обсягів промислового виробництва та реальних доходів населення. Водночас вітчизняні та закордонні вчені в галузі економіки відзначають уповільнення темпів ринкових перетворень в Україні та вважають за необхідне активізацію державної системи стимулювання розвитку підприємницької діяльності. Збереження позитивних економічних тенденцій можливе лише за умови проведення зваженої економічної, в тому числі податкової, політики, що потребує розробки відповідного наукового забезпечення, зокрема, поглиблення досліджень впливу податкової політики на економічні процеси.

В даній курсовій роботі ми поетапно з'ясували суть податкової політики, здійснили оцінку її реалізації в Україні, охарактеризували основні макроекономічні показники, на які вона має вплив та виявили перспективи її розвитку.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю розвитку та удосконалення податкової політики з метою підтримки економічного зростання шляхом впровадження нових принципів побудови податкової системи країни.

Об'єктом дослідження є податкова політика як один з головних важелів державного регулювання економічних процесів на етапі трансформації економіки України.

Предметом дослідження є вплив податкової політики на поведінку суб'єктів економіки.

Мета роботи - теоретичне обгрунтування та розробка методичних підходів і практичних рекомендацій до використання податків як інструмента регулювання економічних процесів в умовах перехідної економіки з метою активізації підприємницької діяльності та підвищення рівня добробуту населення України.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

· проаналізувати сучасну податкову систему України і чинники, що зумовлюють вплив податкової політики на відтворювальний процес;

· визначити роль податкової політики як важеля державного регулювання економічних процесів на етапі трансформації економіки;

· провести порівняльний аналіз податкової політики і рівня оподаткування в розвинутих країнах та в Україні;

· проаналізувати рівень податкового навантаження та його вплив на підприємницьку діяльність в умовах діючої в Україні податкової системи;

· розробити загальні принципи подальшого розвитку та удосконалення податкової політики в Україні з метою стимулювання економічного розвитку та підвищення рівня добробуту населення.

Методи дослідження. При проведенні досліджень були використані системний підхід та комплексний аналіз, порівняльно-аналітичні методи дослідження, а також методи математичного моделювання економічних процесів. Така наукова методологія передбачає теоретичні узагальнення, спостереження, аналіз та критично-порівняльне вивчення сукупності фактів та динаміки процесів (у тому числі і у міжнародних зіставленнях), котрі стосуються теорії та практики оподаткування, регулювання економічних процесів за допомогою податкової політики. Методологічну основу курсової роботи складають праці вітчизняних та зарубіжних вчених, Закони України, Укази Президента України, законодавчі акти Верховної Ради і постанови Кабінету Міністрів України.

1. Економічний зміст податкової політики та характеристика основних макроекономічних показників

Податки виникли на певному етапі історичного розвитку суспільства разом із появою держави. Саме необхідність виконання державою своїх функцій спричинила формування нового специфічного типу економічних зв'язків.

Історія розвитку оподаткування свідчить, що податки можуть бути не тільки джерелом поповнення бюджетів, а й інструментом регулювання тих чи інших соціально-економічних процесів. Свідоме використання податків для досягнення відповідних цілей проходить в межах податкової політики, яку проводить держава.

Податкова політика - це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Класифікацію податкової політики відображено в Додатку А [4, c.80].

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування[2].

Саме у податках перетинаються інтереси економіки і політики, людини і держави, особисте благополуччя і суспільні інтереси.

Держава використовує податки як регулятор ринкової економіки. Завдяки фіскальній функції податків формуються державні доходи, а, виконуючи регулятивну функцію податків, держава впливає на весь відтворювальний процес, стимулює його темпи, посилює або послаблює накопичення капіталу, поширює або зменшує платоспроможний попит населення.

Безпосередньо через урядові витрати здійснюється не тільки фінансування державного сектору, системи соціального забезпечення, а й закупівля на ринку ресурсів, товарів, послуг. Урядові витрати відповідають тій частці національного продукту, яка надходить у сумісне користування всіх верств населення. Вони впливають на динаміку валового національного продукту (ВНП) [11, c.259].

Валовий національний продукт (ВНП) -- сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств. Він характеризує кінцеве споживання матеріальних благ і послуг, кінцеві результати економічної діяльності у сфері матеріального і нематеріального виробництва; позбавлений повторного рахунку а отже, дає змогу зіставити обсяг перенесеної та новоствореної вартості у складі річного продукту.

Можна сказати, що податки відіграють в економіці подвійну роль. З одного боку, вони формують доходи держави, а з іншого -- впливають на поведінку споживачів і виробників. Високі податки зменшують структурний попит на ринку і, як наслідок, зменшують обсяг ВНП. У той же час, низькі податки знижують доходи держави. Тому завжди існує проблема визначення оптимальних меж податкових ставок стосовно конкретних умов.

Податкові відносини можуть існувати тільки за наявності відповідного закону про податок і тільки у формі правових відносин.

Суб'єктами податкової політики виступають, з одного боку, органи податкової служби, що діють від імені держави, а з іншого -- юридичні та фізичні особи (платники податків) [11, c.260].

Що ж стосується сучасної податкової політики, то вона полягає у встановленні і зміні елементів податкової системи (різновидів податків, ставок, структури податкової системи, суб'єктів, об'єктів оподаткування, податкової бази, пільг тощо) для забезпечення надходжень до бюджету, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій та стимулювання економічного зростання, тобто йдеться про оптимальне поєднання фіскальної і регулюючої функцій податків. З огляду на це, формулюються основні теоретичні засади податкової політики.

Досконалість податкової політики свідчить про рівень розвитку держави, ступінь узгодженості інтересів громадян як виробників вартості і інтересів держави як повноважного представника, який від імені своїх громадян реалізує право розпорядження часткою суспільного національного багатства [9, c.29].

Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування справляє значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених перед суспільством завдань, серед яких виділяють довгострокові і короткострокові. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі довгострокові цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення.

Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної діяльності.

Важливою характеристикою податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника податків. Для його вимірювання використовують декілька показників.

Так, на макрорівні податковий тиск визначає частка податкових надходжень до бюджету (П₁) у ВВП:

П₁ = ПБ/ВВП * 100%,

де ПБ - податкові надходження до бюджету;

ВВП - валовий внутрішній продукт.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів та послуг, вироблених у даній країні протягом певного періоду часу, - як правило року. ВВП, обчислений у поточних ринкових цінах, називається номінальним ВВП. Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює як кількість вироблених товарів і послуг, так і рівень їхніх цін. Інакше кажучи, на динаміку номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і зміни рівня цін. Часто буває так, що фізичний обсяг ВВП скорочується, а номінальний ВВП збільшується за рахунок зростання цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів та послуг, тому макроекономіка досліджує динаміку фізичного обсягу ВВП, тобто зміни в кількості виготовленої вітчизняною економікою продукції. З цією метою обчислюють реальний ВВП, - ВВП, обчислений у постійних цінах. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже й про стан справ в економіці країни.

Також серед основних макроекономічних показників можна виділити чистий внутрішній продукт (ЧВП) - це валовий внутрішній продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахунь. Він вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка - домогосподарства, фірми, уряд та іноземці - може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років.

При характеристиці податкового навантаження на підприємстві використовують такі показники:

- частку податкових виплат підприємства (П₂) в загальній сумі прибутку:

П₂ = ПВ/БП * 100%,

де ПВ - податкові виплати підприємства;

БП - прибуток підприємства;

- частку податкових виплат підприємства (П₃) в об'ємі реалізації:

П₃ = ПВ/О_р * 100%,

де О_р - об'єм реалізації підприємства.

Податкове навантаження на загальнодержавному рівні показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляються через бюджет.

Податкове навантаження в країнах - членах Організації Економічної Співдружності і розвитку коливається від 25% (у Швеції) до 30% (у Туреччині). В основній групі країн воно становить 40-45%.

Податкова політика є однією із найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки вона має здатність впливати на сукупний попит. Рішення уряду підвищити процентні ставки приводить до скорочення витрат приватного сектору на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних витрат веде до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення. Таким чином, відбувається ефект заміщення, який має місце в тому разі, коли виникає бюджетний дефіцит і уряд змушений збільшувати борги для покриття своїх видатків. Зріст державних видатків підвищує сукупний попит і приводить до того, що набирає силу тенденція до збільшення виробництва. Однак зростання виробництва підвищує процентну ставку на ринках активів і тим самим пом'якшує вплив податкової політики на виробництво. Найбільш ефективною податкова політика є за умови стабільного обмінного курсу і стійкого руху капіталів.

При аналізі податкової політики країни велику увагу приділяють структурі оподаткування. У країнах з низькими доходами структура оподаткування виглядає таким чином:

- більшу частину надходжень становлять податки на вітчизняні товари і зовнішньоторговельні операції, які в сукупності дорівнюють близько 70% всіх податкових надходжень, причому частка лише імпортного мита - понад 40%;

- внутрішні прибуткові податки не є значними (понад 25% податкових надходжень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі, ніж фізичні. Це пов'язано зі зручністю використання великих (часто іноземних) компаній як джерела доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткування ефективним прибутковим податком, приватних осіб.

Зазначимо, що надзвичайно важливою умовою ефективності податкової політики є її передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб'єктів господарювання стабільний інтерес до перспективної фінансової політики, а з другого - забезпечує високий рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Визначальний вплив на структуру податкової системи має політичний устрій держави. Відповідно до того, чи є країна унітарною, чи федеративною, відтворюється структура податкової системи. Держава не може виконувати покладених на неї функцій без фінансових ресурсів. Тому система розподілу бюджетів різних рівнів має бути адекватною системі делегування влади.

Розв'язання проблеми формування ефективної податкової політики має здійснюватися шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як наявної в країні законодавчої бази, так і набутого у світі досвіду у сфері оподаткування, у напрямі запровадження такої податкової політики, яка гарантувала б або хоча б не гальмувала розвитку економіки.

При цьому векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням податкової бази. Дискреційний зріст надходжень є результатом змін у податковій системі, таких, як перегляд податкових ставок, введення нових податків тощо.

Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;

б) здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу.

Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові надходження при відносно низьких податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоб забезпечити відповідні доходи бюджету. Внаслідок цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

в) спрямованість політики податків на мінімізацію витрат на їх сплату.

Податкова система повинна забезпечувати фінансування державної діяльності при мінімальних витратах, а також при мінімальних порушеннях характеру виробництва [4, c.81].

2. Оцінка реалізації податкової політики в Україні та її вплив на макроекономічні показники

Економічна політика держави реалізується шляхом взаємодії державного бюджету і ринкових регуляторів. Держава формує регулюючий вплив на економічну діяльність за допомогою системи оподаткування і податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій і процентних ставок [4, c.84].

Історія сучасної податкової системи України починає свій відлік від 25 червня 1991 р. з дня прийняття Закону України «Про систему оподаткування», в якому закладені основні її домінанти [2].

Розвиток системи оподаткування України свідчить про те, що податкові надходження можуть бути не лише основним джерелом наповнення бюджету, а й інструментом регулювання соціально-економічних процесів - перерозподілу доходів між членами суспільства (розрізняють два аспекти: скорочення реальних доходів конкретних платників унаслідок сплати податків і повернення частки номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ), стимулювання окремих видів господарської діяльності й обмеження розвитку інших тощо.

Дотримання основних принципів оподаткування надзвичайно важливо для ефективної реалізації податкової політики сьогодні й створення оптимально справедливої та економічно виправданої системи оподаткування в найближчому майбутньому.

Загальноприйнятою є точка зору, що під принципами слід розуміти закономірності, відносини, взаємозв'язки та керівні засади, які можуть бути сформульовані в певні правила.

Кожна конкретна податкова система є відображенням відповідної податкової політики, яка реалізується за допомогою державного управління у сфері оподаткування. Іншими словами - державна податкова політика реалізується через державне управління у сфері оподаткування та податкову систему. З огляду на це, вважаємо, що принципи державної податкової політики випливають із загальних принципів державного управління, оскільки державне управління у сфері оподаткування є його складовою, та відповідних принципів оподаткування.

Під принципами державного управління слід розуміти об'єктивні закономірності і відносини суспільно-політичної природи, що визначають зміст, організаційну структуру та життєдіяльність компонентів державного управління, вони сформульовані у вигляді певних наукових положень, закріплених у своїй основі правом і застосовуються у теоретичній та практичній державно-управлінській діяльності людей [15, c.162].

За змістом принципи державного управління поділяють на суспільно-політичні, культури управління та спеціальні. Перші дві групи принципів властиві для всіх сфер управління [23, c.162].

Суспільно-політичні принципи відображають та розкривають соціальну природу державного управління, його детермінованість і обумовленість суспільством. Систему цих принципів характеризують демократизм, законність, об'єктивність, гласність.

До принципів культури державного управління належать принципи, що синтезуються через дослідження функціональної та організаційної структур державного управління: функціональність (потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для їх задоволення); диференціація та фіксування функцій шляхом видання правових норм; сумісність функцій, концентрація функцій; необхідність (по відношенню до управлінських об'єктів); комбінування функцій; відповідність функцій потребам і запитам управлінських об'єктів [15, c.163].

До спеціальних принципів передусім належать ті принципи, які безпосередньо стосуються державного управління у сфері оподаткування, а саме: взаємна відповідальність платників податків та держави, дотримання основних прав і свобод платників податків, юридична (фінансова) відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства тощо [13, c.31].

В Україні у практиків та вчених попереду спільна робота по затвердженню сучасних принципів податкової політики. Суть їх у наступному:

1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб не однакові, то для них повинні встановлюватись диференційовані податкові ставки, тобто податок з доходу повинен бути прогресивним.

Оподаткування доходів повинне бути однократним. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустимо.

Сплата податків повинна бути обов'язковою. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні повинні бути сформовані так, щоб несплата або невчасна сплата податків була менш вигідною платникові, ніж своєчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

Система і процедура сплати податків повинна бути простою, зрозумілою і зручною для платників податків й економічною для установ, що збирають податки.

Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до змін суспільно-політичних і економічних потреб. Один з важливих аспектів цього положення -- практика надання різних пільг. Основою пільг мусить бути економічне обґрунтування і найдокладніші розрахунки.

Податкова система повинна забезпечувати розумний перерозподіл ВВП і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики [11, c.50]

Українська держава протягом останніх років будує свою власну податкову систему, враховуючи досвід інших країн, що не є простим його копіюванням. Адже не можна переносити податкові систему будь-якої країни на реалії нашої економіки. Об'єктивно необхідно будь-які новації в податковому законодавстві запозичувати тільки після глибокого вивчення певної проблеми і досвіду окремих елементів системи оподаткування країн із ринковою економікою, проведення групового аналізу доцільності зазначеної норми й можливості її застосування в українському законодавстві.

Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) у взаємозв'язку і взаємодії із платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і є критерієм її ефективності.

Як відомо, податки в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших - засобом нестабільності та економічного саморуйнування . Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має паретооптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян-виборців.

За інтерпретацією італійського економіста Парето, оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення «оптимуму Парето» в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності діяльності платників податків, без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців. Досягти цього можна за умови наукового поєднання таких критеріїв:

- критерій фіскальної достатності (інтереси держави);

- критерій економічної ефективності (інтереси платників податків);

- критерій соціальної справедливості (інтереси громадян-виборців);

- критерій стабільності:

- критерій гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є оптимально бажаною, виходячи із проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію простежується чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі розміри податкових надходжень. Залежність цю можна відобразити простою математичною формулою

Y = A₁ * T * B,

де Y - загальна величина податкових надходжень;

А₁ - коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому A₁ 1;

Т - рівень оподаткування в державі;

В - величина ВВП.

При нульовому рівні оподаткування - податкові надходження будуть відсутні. При збільшенні норми оподаткування - податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи зросту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але процес цей повинен проходити не хаотично та спонтанно, а відповідно до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.

Математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування має вигляд:

ЧД = (ВД - ВД * А₂) /Т,

де ЧД - величина чистого доходу;

А₂ - коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т - рівень оподаткування;

ВД - величина валових доходів.

Із графічного зображення видно: якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу по гіперболічній кривій прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно розуміти в двох аспектах:

- скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;

- повернення частини номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених з допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю

РД = НД - А₃Т * БО

де РД - реальні доходи платників податків;

НД - номінальні доходи платників податків;

А₃ - коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування;

Т - рівень оподаткування;

БО - база оподаткування.

З графіка видно, що розмір реальних доходів безпосередньо залежить від величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі реальні доходи конкретних платників податків. Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю

СБ = ПН,

де СБ - фінансовані й бюджету суспільні блага та трансфертні платежі;

Т - рівень оподаткування;

А₄ - коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування;

ПН - податкові надходження.

Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (правда, це повернення відносне - через отримання фінансованих з бюджету суспільних благ та трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому, збільшення норми оподаткування в державі веде до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів з бюджету. Але темпи зростання фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподаткування.

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов'язані, взаємозалежні і не можуть існувати окремо один від одного.

Для окремих держав можливі різні варіанти поєднання критеріїв при проведенні податкової політики. Все залежить від вибраних коефіцієнтів залежностей А₁, А₂, А₃, А₄, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливе місце у проведенні оптимальної податкової політики в державі відводиться й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно вносити до нього поправки та зауваження.

Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних явища:

суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, у змозі правильно обрати напрями фінансової стратегії і отримати заплановані прибутки;

поліпшується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але необхідно зауважити й те, що податкова політика має бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання входить в суперечність із реаліями економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому при проведенні податкової політики необхідно враховувати критерій гнучкості. Цей критерій передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства необхідно змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема та у сфері податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний період часу, тоді як критерій гнучкості є вже податкова стратегія.

Оптимальне врахування названих критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємостосунки платників податків та держави [4, c.92]

Удосконалення процесу здійснення державної податкової політики в Україні, ефективне застосування всіх наявних засобів та інструментів формування, реалізації та контролю за її виконанням неможливі без відповідного інституціонального механізму ( див. Додаток Б).

Функцію реалізації державної податкової політики, на нашу думку, слід визначити як діяльність компетентних державних органів, що спрямована на досягнення тактичних і оперативних цілей, а також на забезпечення вирішення конкретних завдань та застосування відповідних засобів державного впливу на суспільні відносини у сфері оподаткування.

Обов'язок виконання функції реалізації державної податкової політики покладено на відповідні державні органи, до яких насамперед належать державні податкові органи України.

Загальновідомо, що ефективність виконання державними органами покладених на них завдань залежить від раціонального співвідношення між організаційною структурою таких органів та здійснюваними ними функціями. Виходячи з таких міркувань, пропонуємо розглянути організаційну структуру такої підсистеми державних органів, як податкові органи, ставлячи при цьому за мету відповісти на запитання: чи відповідає організаційна структура вказаної підсистеми державних органів покладеній на неї функції реалізації державної податкової політики?

Досліджуючи питання організаційної структури системи податкових органів як єдності її (системи) елементного складу та взаємозв'язків, взаємовідносин між цими елементами, змушені констатувати, що на даний момент у науковій літературі, на жаль, відсутня єдина загальноприйнята точка зору щодо визначення системи вказаних органів.

На нашу думку, до державних податкових органів слід відносити ті органи, основним завданням діяльності яких є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ч. 2 ст. 2 Закону "Про державну податкову службу в Україні") [3].

Стосовно інших державних органів, які так чи інакше задіяні в процесі адміністрування податків, то вони, як правило, поряд зі своїми основними функціональними обов'язками в силу об'єктивно обумовлених причин здійснюють окремі контрольні функції щодо обчислення, нарахування або сплати окремих податків, обов'язкових зборів та платежів, що, на нашу думку, не є підставою для віднесення їх до системи державних податкових органів.

Досліджуючи організаційну структуру органів державної податкової служби України, зауважимо, що на даний момент правовий статус центрального органу державної податкової служби - Державної податкової адміністрації України (далі - ДПА України) залишається нормативно не визначеним. Така парадоксальна ситуація зумовлена насамперед існуванням одразу двох нормативних актів, що визначають правовий статус даного центрального органу, між якими існує суттєва невідповідність. Так, відповідно до статті 4 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ДПА України є центральним органом виконавчої влади, а відповідно до пункту 1 Положення "Про Державну податкову адміністрацію України", затвердженого Указом Президента України від 13 липня 2000 року [17] та пункту 3 Указу Президента України "Про схему організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року [21] - центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом. Невідповідність має суттєве значення для діяльності ДПА України, оскільки нормативне наповнення категорій "центральний орган виконавчої влади" та "центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом" відповідно до Указу Президента України "Про систему центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 року [20] суттєво відрізняються.

Наведені невідповідності Закону та Указу в частині правового статусу ДПА України не можуть не позначитися на діяльності та ефективності виконання покладених на ДПА України завдань. А беручи до уваги той факт, що центральний орган організовує діяльність усієї системи органів державної податкової служби України, неможливо не погодитись, що зазначені вище колізії негативно впливають на рівень ефективності роботи державних податкових органів загалом.

Положення про Державну податкову адміністрацію України від 13 липня 2000 року [17] передбачає, що ДПА України поряд з іншими завданнями забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики безпосередньо, а також з цією метою організовує роботу державних податкових адміністрацій та державних податкових інспекцій.

Реалізуючи державну податкову політику, ДПА України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президенту України та Кабінету Міністрів України.

З метою підвищення ефективності державного управління у сфері оподаткування, економії витрат на утримання системи органів державної податкової служби Законом (ч.З ст.1) передбачена можливість створення ДПА України міжрайонних (на два і більше районів) і об'єднаних (на місто і район) державних податкових інспекцій залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов.

Під час реалізації державної податкової політики та виконання визначених Законом завдань органи державної податкової служби України керуються Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади.

Органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків, а також з податковими службами інших держав [13, c.69].

Основною метою функціонування такого інституціонального механізму має бути забезпечення раціонального використання державної податкової політики для подальшого соціально-економічного розвитку країни. Щодо розробленого Урядом Бюджету 2009 року на основі прогнозу макроекономічних показників, то можна навести наступні підсумки соціально-економічного розвитку України у таблиці, яка відображає прогнозні та фактичні дані за основними макроекономічними індикаторами [26].

Відомо, що податкова політика має значний вплив на соціальні процеси, що відбуваються у державі. Щодо такого впливу в суспільстві є актуальним вивчення кінцевого податкового тиску.

Вирішення цієї проблеми вимагає застосування всіх сучасних засобів економічного аналізу з метою розробки наукового підходу до визначення можливостей кожного конкретного суб'єкту -- платника податків.

Платниками податків є суб'єкти сфери виробництва і сфери споживання, тому необхідні детальні дослідження щодо їхньої поведінки в умовах ринку.

Основу податкової системи складають податки підприємств: з прибутку і на додану вартість, базові ставки яких відповідно складають 25 і 20%.

Для нинішньої податкової системи характерна значна частка соціальних податків, які обчислюються у відсотках від заробітної плати і відносяться на собівартість продукції (фонди: пенсійний, страховий, зайнятості, страхування від нещасних випадків).

Таким чином, якщо враховувати кількість податків і їхні базові ставки, то дійсно відчувається значне податкове навантаження.

Про масштаби приховування доходів свідчить порівняння кількості громадян, зайнятих у сфері торгівлі і громадського харчування, і частки сплачуваних ними податків.

Спостерігається значна диспропорція нарахувань податку з доходів фізичних осіб на заробітну плату одного працівника, зайнятого у сфері торгівлі і громадського харчування, порівняно з працівником соціальної сфери, що фінансується з бюджету (вчителів, лікарів).

Гострою залишається проблема сплати податків, зростає податкова заборгованість, значною залишається кількість податкових пільг.

Світова податкова практика виробила цілий комплекс принципів у сфері встановлення пільгового оподаткування. Основними серед них є наступні:

застосування податкових пільг не повинне носити виборчого характеру залежно від форми власності, виду діяльності, суб'єктивної оцінки їх важливості окремими групами;

податковому пільгуванню не властиве неекономічне примушення і обов'язковість застосування;

податковим пільгам за їхньою внутрішньою природою не притаманний суто адміністративно-командний характер застосування;

інвестиційні податкові кредити надаються виключно групам платників, що забезпечують виконання інвестиційних програм загальнодержавного значення;

застосування податкових пільг не повинне завдавати збитків ні доходам бюджету, ні корпоративним й особистим економічним інтересам;

порядок формування пільгового податкового портфеля визначається на загальнодержавному рівні, затверджується в законодавчому порядку центральною владою;

на місцевому рівні застосування пільг обмежено рамками, що визначені верховним законодавством.

Дуже важливим стає ефективне надання пільг, адресність, це забезпечить проведення більш досконалої податкової політики у державі [11, c.52]

Сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового тягаря немає проблеми. На шляху реалізації такої політики стоять такі проблеми:

1. наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ;

2. дефіцит бюджету, який нині набув латентного характеру;

3. великі обсяги загальнодержавного споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться.

Крім того, ми дотримуємося думки, що зниження податкового навантаження не обов'язково веде до економічного зростання. В умовах неконкурентоспроможної економіки та відсутності механізмів її створення зниження податкового тягаря - надзвичайно обмежений метод короткої дії, що не дає довгострокових результатів [4, c.82]

Для більшого усвідомлення величини рівня податкового навантаження на фізичних осіб в Україні пропонуємо порівняти його з відповідним показником у розвинутих країнах світу. Зауважимо, що цей показник є відносною величиною і тісно пов'язаний з рівнем доходу на душу населення у відповідній країні. За офіційними даними валовий внутрішній продукт на душу населення в Україні становить менш ніж 1000 дол. США за рік, що є занадто низькою величиною для підтримання податкового навантаження на фізичних осіб. У розвинутих країнах світу, в яких рівень доходу на душу населення становить понад 25 тис. дол. США, рівень податкового навантаження на фізичних осіб складає 40-50%, тоді як у країнах із низьким рівнем доходу на душу населення відповідний показник дорівнює 15-30% [14, c.59]. Порівняння переконливо свідчить, що рівень податкового навантаження на фізичних осіб в Україні є невиправдано високим і потребує його перегляду у напрямі зменшення шляхом зниження діючих в Україні податкових ставок [13, c.110].

3. Перспективи розвитку державної податкової політики

Одним із ключових завдань уряду є забезпечення переорієнтації бюджетного механізму, перетворення його на ефективний інструмент соціально-економічної стратегії. Хронічна незбалансованість та низька ефективність державних фінансів, що зберігаються і під час економічного зростання, зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю.

Головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств.

Потрібно тісніше узгодження національного податкового законодавства із законодавством Євросоюзу. Слід рішуче знижувати податковий тиск, максимально спрощувати процедури оподаткування, вводити податкові стимули в інноваційній діяльності та накопиченні капіталі.

Взагалі можна констатувати, що подальше вдосконалення податкової політики держава мусить проводити у напрямках:

створення умов сприяння виробничому процесу, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, продуктивного використання трудового та науково-технічного потенціалу;

стабілізації грошової та фінансової системи, зростання доходів державного і місцевих бюджетів, гарантування встановлених податкових надходжень та подолання тінізації економіки;

-- регулювання доходів населення.

Таким чином, податкова політика мусить сприяти вирішенню цілої низки завдань: від національної безпеки і соціальної справедливості до забезпечення цінової стабільності, повної зайнятості та прискорення темпів економічного зростання.(Омелянович)

Отже, організаційно-правовими питаннями щодо вдосконалення державної податкової політики України є:

1. Вдосконалення державної політики України щодо податкового навантаження на платників податків

Загальновідомо, що надмірне податкове навантаження є негативним фактором державної податкової політики, який відповідним чином впливає на розвиток економічних відносин у країні, стримує ділову активність суб'єктів господарювання, уповільнює зростання валового внутрішнього продукту та є однією з причин виникнення таких кризових явищ в суспільстві, як соціальна напруженість та загальне зубожіння населення.

Проблема надмірного податкового навантаження доволі гостро постала сьогодні і перед Україною. За різними даними рівень податкового навантаження в Україні складає “70% - 80% отриманого доходу без урахування податкових навантажень на заробітну плату та собівартість продукції”, тоді як у розвинутих країнах світу розмір цього показника коливається від 30% - в Сполучених Штатах Америки та Туреччині до 52% - в Швеції [24, c.84].

Детально не зупиняючись на всіх теоретичних питаннях податкового навантаження в Україні, акцентуємо увагу лише на відсутності в даний момент єдиної загальноприйнятої точки зору серед науковців щодо методики обчислення рівня податкового навантаження. Це питання є досить дискусійним і неоднозначно розглядається у працях вітчизняних економістів [16, c.217], що, в своєю чергою, є підґрунтям для існування великої кількості відповідних методик обчислення рівня податкового навантаження. Саме тому, досліджуючи запропоновану категорію, можна зустріти її різні числові значення для України за один і той самий період часу. В окремих працях вимірювачами податкового навантаження є самі податкові ставки, частка чистих податків у валовому внутрішньому продукті, рівень податків у розрахунку на одного зайнятого на душу населення, частка податків у виручці від реалізації продукції, обсяг чистих податків, відображених у національних рахунках, де, крім податків на продукти, виробництво та імпорт, враховуються податки на дохід і майно, а також податки на заробітну плату. Для оцінки придатності вказаних вимірювачів податкового навантаження необхідно досконало дослідити умови їх порівняння з аналогічними показниками інших країн (розвинутих та з перехідною економікою), що дозволить обґрунтувати відповідні обмеження та припущення.

Зазвичай під рівнем податкового навантаження розуміють показник, що характеризує податкову систему країни та визначається як співвідношення загальної суми податкових платежів до валового внутрішнього продукту [6, c.48].

Як вважає М.П. Кучерявенко, податкове навантаження (тиск) реалізується на чотирьох рівнях:

1-й - податковий тиск безпосередньо податкових важелів;

2-й - податковий тиск усієї сукупності податків, зборів і платежів;

3-й - використання механізму пільг платниками, надання пільгових кредитів, дотацій. При цьому податковий тиск переміщується з одних платників податків на інших;

4-й - використання податкової техніки, при якій посилюється податковий тиск на платника податку [6, c.49].

Як свідчить досвід податкових реформ у розвинутих країнах, зменшення рівня оподаткування шляхом зниження податкових ставок зазвичай не супроводжується швидким зростанням податкових надходжень до бюджету через уповільнену реакцію економічних суб'єктів на зниження податкових ставок. За оцінками різних економічних моделей, що розраховані для країн з розвинутою ринковою економікою, тривалість часового ланцюгу від моменту зменшення податкового навантаження до моменту зростання рівня податкових надходжень до бюджету становить 2,5-3 роки. Зміни у темпах економічного зростання настають ще пізніше. Таким чином, як свідчить досвід, зниження податкових ставок у перші роки супроводжується зменшенням податкових надходжень до бюджету. І якщо не вдається суттєво скоротити обсяг державних видатків, то показники бюджетного дефіциту зростатимуть. Саме тому, на нашу думку, зменшення податкового навантаження повинно відбуватись поступово, шляхом зниження ставок не відразу щодо більшості податків, які забезпечують левову частку дохідної частини державного бюджету, а поетапно, на кожен з податків окремо, що дасть можливість уникнути як скорочення державних витрат, яке, як правило, реалізується шляхом відмови держави від фінансування різного роду соціальних програм, так і підвищення показників бюджетного дефіциту.

Вперше на нормативному рівні, необхідність зменшення рівня податкового навантаження була закріплена в Постанові Верховної Ради України "Про Основні положення податкової політики в Україні" від 4 грудня 1996 року [19], де акцентовано увагу на "доцільності пом'якшення податкової політики щодо податкового навантаження на суб'єктів господарювання шляхом зменшення розмірів ставок податків та інших обов'язкових платежів, компенсуючи втрати дохідної частини державного бюджету розширенням бази для нарахування податків та інших обов'язкових платежів, скороченням і скасуванням пільг при визначенні об'єктів оподаткування. Але слід зауважити, що з моменту прийняття постанови Верховною Радою України не було вжито конкретних заходів щодо зменшення як рівня податкового навантаження загалом, так і скорочення та скасування надання податкових пільг зокрема.

2. Вдосконалення державної політики України щодо гармонізації відносин платників податків з контролюючими органами у сфері оподаткування

Загальновідомо, що вітчизняна система оподаткування сьогодні є недосконалою, її характерними особливостями на даному етапі податкової реформи є наявність цілого ряду правових проблем, які постають на шляху її еволюційного та динамічного розвитку. Не останнє місце серед них займає проблема гармонізації відносин між контролюючими органами у сфері оподаткування та платниками податків, суть якої полягає не лише у відсутності партнерських відносин між суб'єктами податкових правовідносин, айв існуванні між ними постійних і численних протистоянь та конфліктів.

Гармонізація публічних і приватних інтересів у межах податкових правовідносин - "це на сьогодні, при всіх безсумнівних здобутках податкової системи, - клубок проблем, суперечностей і навіть глухих кутів" [10, c.8]. Складність досліджуваного питання полягає не тільки у завданнях і методах діяльності податкових органів - наповненні бюджету, а й у становленні механізму справляння податків з чітко визначеними, взаємопідтримуючими одна одну функціями: стимулювання економічного розвитку та наповнення бюджету.

За твердженням екс-голови Державної податкової адміністрації України М.Я. Азарова, в Україні розв'язання проблеми гармонізації відносин у сфері оподаткування ускладнює той фактор, що понад половину сімей в Україні сьогодні перебуває на межі бідності або поза нею, а масовою свідомістю державна податкова політика сприймається як політика пограбування. З огляду на це, Україні потрібна така методологія адміністрування податків і формування державного бюджету, в основі якої стояв би бюджет сім'ї. Тобто державна податкова політика повинна мати родинний вимір, який повинен бути забезпечений на рівні кожної окремо взятої сім'ї щонайменше у розмірі прожиткового рівня, а у перспективі - у розмірі споживчого кошика [1, c.12].

Вивчаючи проблему гармонізації відносин контролюючих органів у сфері оподаткування та платників податків, слід зауважити, що це передусім соціальна проблема, де присутні економічні, соціальні, фінансові, правові, політичні та інші відносини.

Аналіз наукової літератури з питань гармонізації відносин контролюючих органів у сфері оподаткування та платників податків демонструє різноманітність поглядів і точок зору щодо першопричини існування проблеми гармонізації та шляхів її розв'язання.

У науковій літературі також поширена точка зору, що розглядати питання гармонізації відносин платників податків та податківців - це все одно, що намагатися узгодити дві суспільні категорії, які виключають одна одну. Вивчаючи проблему таких відносин, важливо, на нашу думку, дослідити першопричини виникнення конфліктів і протистояння між вказаними суб'єктами податкових правовідносин. Лише віднайшовши ці першопричини і дослідивши їх соціальну та правову природу, можна запропонувати органам законодавчої та виконавчої гілок влади конкретні пропозиції щодо розв'язання проблеми гармонізації, які мають бути враховані під час розроблення та реалізації державної податкової політики України, а також лягти в основу адміністративної реформи в державному управлінні у сфері оподаткування.