Державне казначейство та організація виконання державного бюджету в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

44

Курсова работа

на тему:

Державне казначейство та організація виконання державного бюджету в Україні

з дисципліни Управління державними та місцевими фінансами

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади касового виконання державного бюджету за видатками

1.1 Сутність, класифікація та принципи розмежування видатків між бюджетами

1.2 Розпорядники бюджетних коштів

1.3 Огляд нормативно-правової бази та економічної літератури з питань касового виконання державного бюджету за видатками

2. Організація роботи щодо виконання державного бюджету за видатками

2.1 Сутність касового виконання державного бюджету за видатками

2.2 Перерахування бюджетних коштів через органи Державного казначейства

3. Напрямки вдосконалення казначейського виконання державного бюджету

3.1 Сучасні інформаційно-обчислювальні технології в системі казначейства

3.2 Досвід касового виконання державного бюджету у світовій практиці

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки та соціальної сфери. За ринкових умов господарювання він не повинен втрачати своєї ролі в економічному розвитку держави. Незважаючи на заходи, що провадяться урядом щодо роздержавлення та приватизації, та поглиблення ринкових відносин необхідно однак залучати державні кошти. Це зумовлено, по-перше, тим, що значною залишається частка державного сектора економіки, що вимагає розробки державних інвестиційних програм, згідно з якими здійснюється бюджетне фінансування капітальних витрат. По-друге, для стабілізації економіки та розвитку підприємництва потрібна фінансова допомога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій. Необхідність існування державного сектора економіки і бюджетного фінансування є об'єктивною і незаперечною, про що свідчить також досвід розвинутих країн світу.

Разом з тим, при переході до ринкової економіки суттєво повинні змінитися методи бюджетного впливу на суспільне виробництво, що зумовлено кардинальною перебудовою бюджетних відносин, побудовою нового дієвого бюджетного механізму.

За нових умов потрібно змінити напрямки вкладень бюджетних коштів. Важливого значення набувають державні інвестиції у прогресивні галузі економіки для забезпечення стратегічних напрямів її розвитку, створення необхідної виробничої інфраструктури. Видатки бюджетів на розвиток економіки повинні спрямовуватися насамперед на стабілізацію економіки, створення необхідних умов для зростання економічного потенціалу держави.

З огляду на вищевказане, тема дипломної роботи є актуальною.

Метою написання дипломної роботи є дослідження й аналіз сутності видатків державного бюджету, їх структури, організації проведення фінансування, достатності та ефективності, а також визначення місця і ролі органів Державного казначейства в системі касового виконання бюджету за видатками.

Об'єктом дослідження є управління Державного казначейства у Вінницькій області.

Курсова робота базується на діалектичному методі пізнання і принципах системності та послідовності. В процесі дослідження використовувались методи аналізу та синтезу, індукції і дедукції, класифікації та порівняння.

До джерел інформації, що використовувались, належать: наукові праці та публікації вчених-економістів України та інших держав з даного кола проблем; законодавчі, нормативні та інструктивні матеріали, що регулюють діяльність органів казначейства та використовуються в практиці управління казначейською системою в Україні та в інших країнах; інформативні та аналітичні матеріали казначейства України.

1. Теоретичні засади касового виконання державного бюджету за видатками

1.1 Сутність, класифікація та принципи розмежування видатків між бюджетами

Видатки бюджету згідно з Бюджетним кодексом - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. У Кодексі наводиться також термін витрати бюджету, під яким слід розуміти видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Бюджетні установи витрачають бюджетні кошти відповідно до кошторисів доходів та видатків, що складаються за функціями з деталізацією за економічними кодами бюджетної класифікації.

Залежно від економічного змісту видатки бюджету поділяються на поточні та видатки розвитку, їх групування встановлюється за економічною класифікацією видатків бюджету.

До поточних видатків бюджетів належать видатки, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, бюджетних установ та організацій, надання державою міжбюджетних трансфертів іншим бюджетам і окремим галузям економіки у формі дотацій та субвенцій на поточне функціонування.

Видатки розвитку або капітальні видатки - це видатки, що забезпечують інноваційну й інвестиційну діяльність, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства; кошти, що надаються як бюджетні позички на інвестиційні цілі юридичним особам; видатки, при здійсненні яких створюється або збільшується майно, що знаходяться у власності держави або органів місцевого самоврядування; субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Залежно від розподілу функцій між державою і органами самоврядування видатки поділяються на видатки з фінансування державних повноважень та фінансування власних повноважень.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання АР Крим та місцевому самоврядуванню. Ці видатки здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України;

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання АР Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків АР Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Останні два види видатків здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.

Розмежування видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

Перша група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Друга група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського АР Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Третя група - видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Такі видатки здійснюються з бюджету АР Крим та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 Бюджетного кодексу:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України.

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

а) загальну середню освіту: спеціалізовані школи (в тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності; загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (навчальні та інші заклади освіти, засновані на державній формі власності);

в) вищі навчальні заклади, засновані на державній формі власності;

г) післякурсову освіту;

ґ) позашкільні навчальні заклади та заходи з позашкільної роботи з дітьми, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

8) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу строкової служби та членам їх сімей, пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, пенсії, призначені за іншими пенсійними програмами);

б) державні програми соціальної допомоги (грошову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду України соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадянам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськотатарського народу та осіб інших національностей, які були незаконно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія для учасників бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціального страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів);

в) державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських;

г) державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

ґ) державну підтримку молодіжних громадських організацій на виконання загальнодержавних програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

д) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян.

10) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники національного значення, міжнародні культурні зв'язки, державні культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри, національні філармонії, національні та державні музичні колективи і ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державну підтримку громадських організацій культури і мистецтва, що мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

ґ) державну архівну справу;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення (утримання центральних спортивних шкіл вищої спортивної майстерності, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, формування національних команд, проведення навчально-тренувальних зборів і змагань державного значення з традиційних та нетрадиційних видів спорту; підготовка і участь національних збірних команд в олімпійських та параолімпійських іграх, у т.ч. фінансова підтримка баз олімпійської підготовки);

б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації (центр „Інваспорт”, участь у міжнародних змаганнях з інвалідного спорту, навчально-тренувальні збори до них);

в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів;

21) інші програми, які мають виключно державне значення.

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту: дошкільну освіту; загальну середню освіту (школи - дитячі садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

1) державне управління:

а) органи місцевого самоврядування міст республіканського АР Крим і міст обласного значення;

б) органи місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського АР Крим та міст обласного значення);

б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у т.ч.: школи - дитячі садки (для міст республіканського АР Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні (змінні) школи;

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості учнів загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, допомога на дітей, які перебувають під опікою і піклуванням;

г) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебувають в цих закладах, формується на території відповідного міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї;

5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту:

а) утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл всіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

Так, видатки, що можуть потенційно вплинути на соціальне забезпечення мешканців області, закріплюються за обласними бюджетами. Йдеться, зокрема, про спеціалізовані середні заклади освіти для учнів з вадами розвитку, середні школи-інтернати, професійно-технічні училища та вищі учбові заклади, багатопрофільні лікарні обласного значення, спеціалізовану медичну допомогу, спеціалізовані установи соціального захисту для сиріт, інвалідів, літніх громадян та спеціалізовані спортивні програми.

Видатки, від яких опиняться у виграшному становищі мешканці компактно розташованого адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та районними бюджетами. Зокрема, це загальна середня освіта, загальна медична допомога, включаючи програми санітарної освіти та соціального захисту для соціальне незахищених в місцевому регіоні, як-от у випадку соціальної допомоги людям похилого віку.

Видаткові завдання суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст республіканського (в АРК), обласного, районного значення, сіл та селищ. Всі ці бюджети відповідають за дошкільну освіту, первинну медичну допомогу, що надається місцевими клініками, фельдшерсько-акушерські пункти та культурно-видовищні програми. У містах районного значення з середніми школами та районними лікарнями саме районні бюджети відповідатимуть за утримання цих установ.

Міста Київ та Севастополь наділяються всіма видатковими повноваженнями, закріпленими за областями, містами, Районами, селами та селищами з урахуванням законів України, які визначають спеціальний статус цих адміністративно-територіальних одиниць.

До видатків, що їх держава залишає на розсуд місцевого самоврядування і, які не беруться до розрахунку при визначенні обсягів трансфертів, належать передусім видатки на підтримку та розвиток комунальної інфраструктури населених пунктів - заходів, пов'язаних із упорядкуванням житлового фонду, ремонтом і утриманням доріг тощо.

Для фінансування видатків, що обраховуються за нормативами бюджетної забезпеченості, призначається кошик джерел доходів бюджетів територіальних громад. Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування - це податки і збори (обов'язкові платежі), що закріплені Кодексом на постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності бюджету міста чи району на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

Слід наголосити, що на сьогодні прибутковий податок в Україні ще несповна відповідає цьому критерію. Можна сподіватися, що майбутній Податковий кодекс відкоригує цю ваду та покращить ситуацію у сфері місцевого оподаткування. Так, 25% прибуткового податку з громадян, стягненого на території області чи АРК, спрямовується на часткове фінансування діяльності обласних бюджетів та республіканського бюджету АРК [ 18 ]. Окрім того, держава встановлює додатковий алгоритм розподілу прибуткового податку з громадян для бюджетів міст районного значення, села та селища, з одного боку, та районних бюджетів у співвідношенні 25:50 (решта 25 зараховуються до обласного бюджету). Інші доходи визначені статтею 64 Бюджетного кодексу, у повному обсязі використовуються для фінансування бюджетів територіальних громад.

Таким чином, кожен орган місцевого самоврядування матиме доступ до набору доходів, зібраних в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, обсяг яких може виявитися достатнім або недостатнім для фінансування делегованих видаткових повноважень. Ті місцеві бюджети, які здатні забезпечити фінансування видатків бюджетів власними ресурсами, отримуватимуть трансферти.

Від районів вимагається залишати бюджетам територіальних громад щонайменше 25% прибуткового податку громадян, які працюють (а у майбутньому - які проживають) на території міст районного підпорядкування, сіл та селищ [ 16 ]. Такий алгоритм розподілу найперспективнішого джерела наповнення бюджетів місцевого самоврядування покликаний забезпечити певну фінансову незалежність бюджетам міст, сіл та селищ.

На фінансування видаткових повноважень, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, а отже, фактично є власними і характерними місцевому самоврядуванню, місцеві бюджети скеровують надходження від місцевих податків та зборів, податку на прибуток підприємств комунальної власності, 75% надходжень від плати за землю (60% - для бюджетів міст районного значення, сіл та селищ), а також інших порівняно незначних доходних джерел [ 18 ].

Таким чином, кожна гривня місцевих доходів не витісняє автоматично гривню трансфертів. Усі інші, крім згаданих вище, доходні джерела мають використовуватися на фінансування видатків державного бюджету.

1.2 Розпорядники бюджетних коштів

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради АР Крим та Ради міністрів АР Крим, а також міністерства та інші органи влади АР Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.

Головний розпорядник бюджетних коштів:

1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;

2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;

3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;

4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;

5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;

6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.

Головним розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи, на утримання апарату управління. При розподілі коштів і перерахуванні їх підвідомчим установам розпорядники коштів є головними, а при витрачанні на утримання апарату управління або на централізовані заходи вони є розпорядниками коштів третього ступеня.

Розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього ступенів.

Розпорядниками бюджетних коштів II ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам III ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Розпорядниками коштів III ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.

Для всіх розпорядників коштів Державного бюджету є обов'язковим здійснення операцій по видатках через органи Державного казначейства. При казначейській формі виконання Державного бюджету розпорядникам коштів відкриваються реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства. Бюджетні кошти, які знаходяться на реєстраційних рахунках використовуються розпорядниками коштів відповідно до затверджених асигнувань у кошторисах доходів та видатків, та лімітів видатків.

Одержувачі бюджетних коштів - це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

1.3 Огляд нормативно-правової бази та економічної літератури з питань касового виконання державного бюджету за видатками

Нормативно-правова база з питань становлення та функціонування Державного казначейства в Україні характеризується нормативними актами різної юридичної сили, змісту та форми. Юридична форма зазначених актів залежить від значення державного органу, який регулює діяльність казначейства та його економічного змісту. Визначаючи нормативно-правову базу з досліджуваної проблеми, слід взяти до уваги, що вона охоплює як безпосередньо закони, так і інші нормативні акти у сфері казначейських відносин (укази, постанови, декрети, положення, інструкції, правила тощо). Передусім тут слід назвати Положення про Державне казначейство, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. №590 В Положенні визначені функції та права Державного казначейства і функції відділень Державного казначейства у районах, містах, районах у містах. Головне управління Державного казначейства та його територіальні органи у своїй діяльності взаємодіють з міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, Національним банком, установами інших банків, державною податковою службою, місцевими фінансовими органами, державною контрольно-ревізійною службою в Україні [ 39 ].

Порядок виконання державного бюджету за доходами розроблено відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.95р. №590 [ 41 ].

У зв'язку з набуттям Державним казначейством України статусу учасника системи електронних платежів Національного банку України і розгортанням роботи розрахункових палат Державного казначейства, змінюються функції органів Державного казначейства і порядок відкриття рахунків для обліку доходів бюджету. Рахунки для зарахування платежів відкриваються на балансі обласних управлінь Державного казначейства. Зазначені рахунки відкриваються відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів та Інструкції про відкриття аналітичних рахунків для обліку операцій по виконанню бюджетів в системі Державного казначейства України, затверджених наказом Державного казначейства України від 28.11.2000р. № 19.

Порядок касового виконання державного бюджету за видатками регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державного казначейства, розпорядниками, одержувачами бюджетних коштів та іншими клієнтами Державного казначейства України, а також розподіл прав, обов'язків та відповідальності між ними в процесі виконання державного бюджету за видатками [ 31 ]. В даному нормативному акті визначаються взаємовідносини органів Державного казначейства з розпорядниками коштів бюджету щодо обліку зобов'язань.

Органи Державного казначейства приймають від розпорядників коштів бюджету, які в них обслуговуються, реєстри зобов'язань та фінансових зобов'язань разом з копіями первинних документів у межах залишків на відповідних позабалансових рахунках “Асигнування на взяття зобов'язань”. Органи Державного казначейства реєструють та беруть на облік зобов'язання та фінансові зобов'язання розпорядників коштів бюджету, які в них обслуговуються, ведуть картки обліку зобов'язань та фінансових зобов'язань.

Відділення Державного казначейства України узагальнюють інформацію про наявність фінансових зобов'язань і подають її у встановлені терміни територіальному управлінню Державного казначейства України. Територіальні управління Державного казначейства України узагальнюють отриману від відділень Державного казначейства України інформацію, формують зведену інформацію за територією і подають її у встановлені терміни Державному казначейству України. Державне казначейство України консолідує інформацію, одержану від територіальних органів Державного казначейства, про наявність фінансових зобов'язань для прийняття відповідних рішень. Зазначена інформація доводиться до головного розпорядника коштів.

Порядок виконання державної бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державного казначейства, розпорядниками, одержувачами бюджетних коштів та іншими клієнтами Державного казначейства України, а також розподіл обов'язків та відповідальності між ними в процесі виконання Державного бюджету України за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи. Даний порядок визначає здійснення видатків державного бюджету в національній валюті шляхом проведення грошових розрахунків [ 42 ]. Згідно з даним нормативним актом, Державне казначейство України веде довідник відкритих реєстраційних та/або спеціальних реєстраційних рахунків, форма якого визначається окремим внутрішнім документом Державного казначейства. На кожному рівні органи Державного казначейства здійснюють перевірку відповідності даних, отриманих від вищого органу Держказначейства, з переліком розпорядників бюджетних коштів та отримувачів, що безпосередньо обслуговуються у відповідному органі Держказначейства. У разі невідповідності або відсутності в базі необхідної інформації про це повідомляється вищому органу Державного казначейства для здійснення відповідних організаційних заходів [ 42 ].

Згідно з наказом Міністерства фінансів “Про бюджетну класифікацію та її запровадження” №604 від 27.12.2001р. з 1 січня 2002 року затверджується та вводиться в дію бюджетна класифікація. Надання роз'яснень з питань застосування класифікації доходів бюджету, функціональної класифікації видатків бюджету, класифікації фінансування бюджету та класифікації боргу належить до компетенції Департамент по бюджету Міністерства фінансів України. Надання роз'яснень з питань застосування економічної класифікації видатків бюджету належить до компетенції Державного казначейства України.

Затверджена тимчасова класифікація видатків місцевих бюджетів (з перехідною таблицею до нової функціональної класифікації видатків бюджету, яка використовується до впровадження програмно-цільового методу при складанні та виконанні місцевих бюджетів. Згідно з вищеозначеним нормативним актом, Державному казначейству України при складанні та поданні звітності у 2002р. потрібно було застосовувати:

- у звіті про виконання Зведеного бюджету України - функціональну класифікацію видатків бюджету, яка затверджується цим наказом;

- у звіті про виконання Державного бюджету України - програмну класифікацію видатків державного бюджету, затверджену у відповідному додатку до закону про Державний бюджет України, та функціональну класифікацію видатків бюджету, яка затверджується цим наказом;

- у звіті про виконання місцевих бюджетів - тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів та функціональну класифікацію видатків бюджету, які затверджуються цим наказом [ 33 ].

Дослідженням різних аспектів казначейської системи виконання бюджету, зокрема видаткової частини, в Україні займається цілий ряд науковців та практиків.

Так, А.Ю.Дерлиця розділяє бюджетний процес на два відмінних за суттю та завданнями етапи: здійснення бюджетного вибору та практичної його реалізації [ 6, 32]. Для першого головною метою є раціональність, реальність, оптимальне представлення суспільних інтересів, для другого - законність, ефективність руху фінансових ресурсів, дотримання строків, прозорість та контрольованість.

В.І. Стоян підкреслює, що більшість країн світу має банківську систему касового виконання бюджету, за якої банки на чолі з центральним вирішують широкий спектр питань пов'язаних із касовим виконанням бюджету. Далі, автор на основі світового досвіду, національних особливостей, доводить доцільність застосування у наших умовах казначейської системи касового виконання бюджетів. Крім того, значну увагу В.І.Стоян приділяє взаємодії органів Державного казначейства з іншими учасниками бюджетного процесу та фінансовими інституціями. Лише за умови чіткої і скоординованої діяльності, спрямованої на забезпечення своєчасного надходження та цільового використання державних ресурсів, органи Державного казначейства зможуть розв'язувати важливі завдання бюджетної політики держави [ 48 ].

Запровадження ефективного процесу управління бюджетними коштами вимагає оптимального розподілу функцій між центральним апаратом Держказначейства та його територіальними підрозділами із закріпленням здійснення повного комплексу функцій лише на центральному рівні, вказує О.Даневич [ 4, 10 ], і підкреслює: ефективне управління бюджетними ресурсами можливе за умови впровадження автоматизованої системи Дерказначейства, що потребує значних ресурсів на стадіях впровадження системи та достатніх бюджетних асигнувань для її функціонування [4, 12 ].

З переходом на казначейське виконання бюджетів почалося реформування економіки України. Держказначейство в процесі руху фінансових коштів спочатку виконувало допоміжну функцію. Проте по мірі зміцнення структури казначейства, його матеріально-технічної та інформаційної бази воно все більше почало виконувати функції обліку, зберігання, розподілу та контролю бюджетних коштів в масштабах держави, відзначає М.Огданський [ 21, 8 ].

На сьогодні основним завданням Державного казначейства, стверджує П.Петрашко, є забезпечення урядової політики щодо управління бюджетними коштами, яка повинна бути спрямована на створення такої оптимальної системи оперативного управління державними фінансами, що забезпечить своєчасні розрахунки за зобов'язаннями держави і сприятиме вирішенню проблеми незбалансованості ресурсної та видаткової частини державного бюджету в часі [ 26, 4 ].

Основний об'єкт дослідження С.А.Буковинського - державні видатки. Автор дослідив процес трансформації явища управління державними видатками в історичній ретроспективі, довів комплексність поняття процесу управління та зв`язок його з етапами бюджетного процесу. Аналізуючи функції управлінських структур фінансової системи, С.А. Буковинський відзначив, що здійснене останніми роками відокремлення від Міністерства фінансів державної податкової служби, а також виділення з його складу в окремі центральні органи державної виконавчої влади Державного казначейства і Контрольно-ревізійної служби України (хоча їх діяльність і спрямовується Міністерством фінансів України) не сприяє цьому, а навпаки призводить до роздрібненості у виконанні державної фінансової політики, унеможливлення проведення єдиних спрямованих дій щодо її здійснення [ 1, 33].

С.І. Юрій зазначає, що збільшення державних видатків можливе лише в одному випадку, через збільшення прибутків та податкових надходжень, які пов`язані з населенням. Знайти рівновагу між необхідними видатками та можливими надходженнями досить складно - це скоріше можна назвати фінансовим мистецтвом [ 60, 8]. І далі в роботі визначаючи державний бюджет як економічну категорію за формою, за матеріальним змістом, за характером, за організаційною структурою, автор наголошує, що державний бюджет функціонує як цілісна система взаємозалежних, взаємозумовлених, взаємопов'язаних сегментів, що не вступають у суперечність між собою та із системою загалом [ 60, 10]. Для фахівців зрозуміло, що Державне казначейство на сьогодні є тим елементом, без якого мистецтво управління державними фінансами не можливо, більш того, саме працівники цієї структури мають бути основними ініціаторами бюджетного прогресу.

І.Мітюков стверджує, що вже декілька років поспіль потреба у видатках перевищує розрахунковий обсяг доходів. Але щороку прийняття таких рішень - це непрогнозований і майже драматичний процес. Довго так тривати не може. Економічні інтереси держави і соціальна політика вимагають негайного перегляду і скасування актів законодавства, які прийняті без врахування фінансових можливостей держави. Інакше ми ніколи не зможемо досягнути збалансованості державних фінансів [20, 19]. Продовжуючи тему видатків, автор зазначає, що обмеженість бюджетних ресурсів визначається не лише їх номінальною величиною, а перш за все двома факторами: обсягом прийнятих рішень щодо потреби у видатках; ефективністю використання наявних бюджетних ресурсів [ 20, 20]. І саме розв'язання другої проблеми, за думкою І.Мітюкова, здебільшого залежить від ефективної роботи Державного казначейства. Тому, основним завданням Державного казначейства є удосконалення системи ефективного управління коштами державного бюджету та процедур попереднього контролю за їх витрачанням, розробка нової політики бухгалтерського контролю і звітності, чітке визначення й розподіл функцій між учасниками бюджетного процесу, створення єдиного комплексу технічних і програмних засобів інформаційної системи [ 20, 21].

О.Чечуліна вважає, що тільки за умови вдосконалення діючого процесу управління бюджетними коштами та створення Внутрішньої платіжної системи можна забезпечити прозорість бюджетного процесу, створити цілісну систему контролю за рухом бюджетних коштів та досягти їх ефективного використання [ 56, 9 ]. Надання Державному казначейству України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.09.1999р. статусу учасника системи електронних платежів НБУ та створення Внутрішньої платіжної системи Держказначейства вимагає зміни форми ведення бухгалтерського обліку - перехід до автоматизованої форми ведення бухобліку. Крім того, за умов функціонування Державного казначейства як безпосереднього учасника СЕП НБУ, структура рахунків бухгалтерського обліку має відповідати вимогам Національного банку [ 57, 10 ].

Кіреєв О.І. зазначає, що входження Держказначейства в СЕП НБУ, запровадження Внутрішньої платіжної системи та відкриття системи кореспондентських рахунків в НБУ потребує вирішення ряду організаційних, технічних, технологічних питань: створення нових підрозділів - розрахункових палат, операційних управлінь; впровадження нової бухгалтерської моделі та відповідного програмного забезпечення; здійснення інших заходів для забезпечення функціонування ЄКР та оптимізації процесу виконання бюджетів. Тільки за умови створення внутрішньої платіжної системи можна забезпечити прозорість бюджетного процесу, створити цілісну систему контролю за рухом бюджетних коштів [ 12, 39].

Звичайно, для впровадження казначейської моделі виконання бюджетів необхідні значні вкладення грошових ресурсів, вказує Л.Осипчук. Безперечно, Державне казначейство повинно постійно вдосконалювати свою роботу щодо касового виконання бюджетів усіх рівнів. І певна позитивна робота в цьому напрямі ведеться [ 24 ].

Сутності та особливості функціонування інформаційних систем управління та контролю за виконанням бюджету, зокрема ТАСК, досліджує Т.В.Жибер [ 7 ]. Учасниками ТАСК є казначейство, установи та організації, що утримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, спеціальні та інші власні кошти бюджетних установ та організацій і цільові фонди, виконання яких здійснюється органами казначейства.

Предметом наукових досліджень С.О.Булгакової є дослідження світового досвіду розвитку казначейства в зарубіжних країнах та виявлення практики проведення казначейських операцій, функцій казначейства, його ролі в бюджетному процесі на матеріалах Російської Федерації, Великобританії, Франції, Австрії, США [ 2 ].

Отже, дослідження засад функціонування казначейської системи виконання бюджету є важливим напрямом наукових розробок науковців та практиків, про що свідчить значна кількість розглянутих публікацій.

2. Організація роботи щодо виконання державного бюджету за видатками

2.1 Сутність касового виконання державного бюджету за видатками

державний бюджет видатки казначейство

Практичну дієвість бюджетної системи України у розрізі фінансового функціонування забезпечує касове виконання державного бюджету за доходами і видатками.

Його суть полягає в організації роботи щодо прийому та зарахування коштів, які надходять на рахунки відповідних бюджетів, зберіганні грошових коштів, видачі цих коштів на заходи, передбачені бюджетом на відповідний рік, здійсненні обліку та складанні звітності про касове виконання бюджетів.

Порядок виконання державного бюджету за видатками за умови функціонування внутрішньої платіжної системи забезпечується наказом Державного казначейства України за №40 від 10.08.2001р. Дія цього порядку поширюється на органи Державного казначейства, які здійснюють видатки бюджету за умови функціонування внутрішньої платіжної системи. На інші органи Державного казначейства поширюється дія Порядку касового виконання державного бюджету за видатками, затвердженого наказом Державного казначейства від 22.01.2001 р. №3.

Основним документом, на підставі якого формуються кошториси доходів та видатків розпорядників коштів, є розпис доходів та видатків державного бюджету.

Розпис доходів і видатків - це розподіл бюджету за підрозділами бюджетної класифікації. Він є головним документом, на підставі якого здійснюється виконання бюджету, тобто забезпечуються надходження доходів і здійснення видатків. Складається він відповідно до прийнятого Верховною Радою України Закону України „Про Державний бюджет” на відповідний рік з урахуванням необхідної деталізації доходів і цільового спрямування видатків згідно з бюджетною класифікацією з визначенням річних призначень і поквартальним їх розподілом відповідно до Бюджетного кодексу:

Кошториси бюджетних установ, підприємств, організацій приводяться у відповідність до бюджетного розпису, який затверджується міністром фінансів, а по місцевих бюджетах - відповідними фінорганами.

Управління Державного казначейства групують і узагальнюють дані і доводять витяги з розписів доходів і видатків в цілому до районних та міських відділень. На підставі витягів бюджетного розпису складається кошторис доходів і видатків бюджетної установи, який є основним документом, що визначає загальний обсяг, цільовий напрямок і поквартальний розподіл коштів.

Розпорядники коштів усіх рівнів наступного робочого дня після отримання витягу з розпису подають затверджені кошториси доходів та видатків і плани асигнувань відповідним органам Державного казначейства, де вони звіряються з даними отриманого розпису, відображаються на відповідних бухгалтерських рахунках, про що на оригіналі цих документів ставиться відбиток казначейського штампу. На кожному рівні органи Державного казначейства здійснюють перевірку відповідності даних, отриманих від вищого органу Держказначейства, з переліком розпорядників бюджетних коштів та отримувачів, що обслуговуються у відповідних органах Держказначейства. У разі невідповідності або відсутності в базі необхідної інформації про це повідомляється вищому органу Державного казначейства для здійснення відповідних організаційних заходів.

Перерахування коштів та оплата витрат органами Державного казначейства провадяться за наявності даних про територіальне розташування мережі установ, підприємств і організацій та на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Наявність цих двох документів є обов'язковою умовою для перерахування коштів або оплати витрат.

Не пізніше ніж за 15 днів до початку бюджетного року головні розпорядники бюджетних коштів подають до Державного казначейства на паперових та електронних носіях дані про територіальне розташування мережі установ, підприємств та організацій, яким вони розподіляють кошти на відповідній території.

Державне казначейство узагальнює отриману інформацію та доводить її на електронних носіях до управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Слід зазначити, що Державне казначейство України є користувачем мережі головного розпорядника коштів, який несе повну відповідальність за достовірність даних, наведених у мережі.

Розпорядники коштів ІІ ступеня подають управлінням на паперових та електронних носіях дані про мережу розпорядників коштів ІІІ ступеня та одержувачів у територіальному розрізі. Управління узагальнюють отримані дані, групують за територіями (місто, район) та доводять до відповідних відділень Державного казначейства.

Про зміни у територіальному розташуванні мережі підвідомчих установ, які виникли в процесі виконання бюджету, головні розпорядники коштів повідомляють Державне казначейство України. Державне казначейство України доводить зміни до відповідних управлінь, а управління Держказначейства аналогічно доводять зміни до відповідних відділень.

Установи та організації вищого рівня затверджують кошториси доходів та видатків і плани асигнувань своїм підвідомчим установам та організаціям, діяльність яких координується через них.

На всіх етапах проводиться звірка доведених витягів з річних розписів призначень державного бюджету та помісячних розписів асигнувань загального фонду з розподілами показників зведених кошторисів та зведених планів асигнувань (кошторисів та помісячних планів асигнувань на рівні районів та міст). Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю вказаних у зазначених документах загальних сум у розрізі територій сумам, зазначеним у розписі видатків бюджету, та відображає зазначену інформацію на відповідних рахунках бухгалтерського обліку в автоматизованому режимі.

ДКУ протягом п'яти робочих днів узагальнює одержані дані, формує річний розпис призначень державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету за територіями, у розрізі розпорядників коштів нижчого рівня для кожного управління ДКУ, та відображає зазначену інформацію на відповідних бухгалтерських рахунках.

Державне казначейство України здійснює реєстрацію довідок і щоденно формує базу даних уточненого розпису призначень державного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду державного бюджету з урахуванням отриманих довідок. Копії довідок протягом одного робочого дня з моменту реєстрації надсилаються головному розпоряднику, що є підставою для внесення змін до кошторисів та планів асигнувань установ, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Головні розпорядники коштів протягом трьох робочих днів після отримання довідок, але не пізніше ніж за 10 днів до закінчення звітного місяця подають до Державного казначейства України реєстр змін зведеного кошторису видатків та реєстр змін помісячних планів асигнувань загального фонду бюджету у територіальному розрізі.

Подані реєстри змін перевіряються Державним казначейством на відповідність даним бухгалтерського обліку виконання державного бюджету, групуються за територіями та відображаються на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. Після цього складається повідомлення про зміни річного розпису призначень державного бюджету та повідомлення про зміни в помісячному розписі асигнувань Державного бюджету. Повідомлення складається у двох примірниках: оригінал повідомлення надсилається відповідному управління на паперових носіях, а підтвердження - на електронних носіях наступного дня після подання реєстру змін головним розпорядником, копія - залишається у Державному казначействі України. Про зміни в розписі видатків управління повідомляють відділення Державного казначейства в порядку, аналогічному тому, який встановлений для Державного казначейства.