61

План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади процесів управління фінансовими ресурсами підприємства

1.1 Економічна суть фінансових ресурсів

1.2 Особливості процесів формування фінансових ресурсів суб`єктів господарювання

1.3 Організація управління фінансовими ресурсами підприємства

Розділ 2. Аналіз та оцінка ефективності управління фінансовими ресурсами ТЗОВ „Моноліттрансбуд”

2.1 Загальна характеристика фінансово-економічної діяльності ТзОВ „Моноліттрансбуд”

2.2 Аналіз джерел та оцінка ефективності процесів формування фінансових ресурсів підприємства

2.3 Аналіз показників ефективності використання фінансових ресурсів ТзОВ «Моноліттранбуд»

Розділ 3. Шляхи вдосконалення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства

3.1 Вибір та обґрунтування основних напрямів удосконалення організації фінансової служби на підприємстві

3.2 Розробка системи контролю з оптимізації використання фінансових ресурсів підприємства

3.3 Обґрунтування заходів щодо оптимізації податкових платежів ТзОВ «Моноліттрансбуд»

Розділ 4. Охорона праці

Висновки

Перелік використаних джерел і літератури

Вступ

Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов'язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.

Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарювання) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го, 1979-го, 80-х років, практично тільки зараз розробляються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва. За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових ресурсів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.

Відповідно до Закону України "Про підприємство", фінансові ресурси підприємств - це переважно прибуток і амортизаційні відрахування, прибутки від цінних паперів, пайові внески, ресурси спонсорів.

Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі, формуванні власних грошових фондів і централізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.

Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства. Фінансові умови господарювання потерпіли суттєвих змін, котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомасштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств. В результаті проведених в країні реформ з'явились: недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринки товарів і послуг, капіталу. Але головним надбанням, на нашу думку, є те, що з'явилися умови для початкового формування, так званого, середнього класу підприємців. Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентноспроможної продукції, а головне - це отримання високих прибутків від своєї діяльності. А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, розширеного виробництва, росту доходів підприємства і його власників. Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але і від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижувати витрати. Цієї мети можна досягти лише при оптимальній організації фінансів на підприємстві, котра дозволить не лише закріпити фінансовий стан підприємств, але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні.

Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання являються підприємства, які виступають в ролі господарюючих суб'єктів. Вони для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень використовують певні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти.

Наявність в достатньому об'ємі фінансових ресурсів, їх ефективне використання, зумовлюють хороше фінансове положення підприємства платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. В зв'язку з цим найважливішим завданням підприємств є знаходження резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найбільш ефективне їх використання в цілях підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.

Рано чи пізно керівники підприємства стикаються з проблемами управління фінансовими ресурсами. З'ясовується, що показники і процедури, що використовувалися раніше для планування діяльності підприємства, не дозволяють йому успішно конкурувати через високу собівартість продукції. Поява конкурентів не тільки починає перешкоджати отриманню звичних прибутків, але й зводить іноді прибуток до нуля.

Розуміння того, що на підприємстві необхідно міняти систему управління, знижувати витрати, ефективніше управляти фінансовими ресурсами приходить швидко. Питання в тому, як це зробити? Як підрахувати дійсну собівартість виду продукції, як спланувати закупівлі при наявних запасах, у вдосконалення яких процесів в першу чергу необхідно інвестувати засоби тощо. Розгляду цих питань присвячена ця робота.

Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію і ефективність використання фінансових ресурсів досліджуваного підприємства, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і дати рекомендації по управлінню фінансовими ресурсами.

Стратегічними завданнями розробки рекомендацій були: максимізація прибутку підприємства, оптимізація структури підприємства і збільшення його фінансової стійкості, забезпечення інвестиційної привабливості підприємства, створення ефективного механізму управління фінансовими ресурсами.

Об'єктом дослідження є система управління фінансовими ресурсами. ТзОВ «МонолітТрансБуд»

При проведенні аналізу управління фінансовими ресурсами підприємства ТзОВ „МонолітТрансБуд” були застосовані такі прийоми і методи як горизонтальный аналіз, вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз.

Інформаційною базою фінансового аналізу була бухгалтерська звітність підприємства за 2007 рік, а саме: бухгалтерський баланс (Форма 1), звіт про фінансові результати (форма 2), звіт про рух грошових коштів (форма 3) і ін. При висвітленні теоретичних питань управління фінансовими ресурсами були використані різні навчальні посібники, статті періодичних видань, законодавчі акти.

Структурно робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і пропозицій, переліку використаних джерел та літератури і додатків.

В першому розділі магістерської роботи розглядаються теоретико-методологічні засади процесів управління фінансовими ресурсами, а саме висвітлюється економічна сутність фінансових ресурсів, їх визначення, особливості процесів формування фінансових ресурсів, та теоретичні аспекти формування фінансових ресурсів на підприємстві.

В другому розділі розглядається система управління фінансовими ресурсами на ТзОВ «МонолітТрансБуд», проводиться аналіз джерел та оцінка ефективності використання фінансових ресурсів, а також аналізуються показники ефективності використання цих ресурсів.

В третьому розділі розглядаються та обґрунтовуються шляхи підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства.

В четвертому розділі розглядаються питання охорони праці на промисловому підприємстві.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть покращити фінансову стійкість та ліквідність досліджуваного підприємства, а також дане дослідження може використовуватися керівниками інших промислових підприємств України, а також студентами вищих навчальних закладів.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади процесів управління фінансовими ресурсами підприємства

1.1 Економічна суть фінансових ресурсів

Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

З трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки у відтворювальному процесі[18 c 23].

Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансів будь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні форми й методи створення та використання фінансових ресурсів.

Тому введення в науковий обіг поняття "фінансові ресурси" дає змогу точніше визначити об'єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків і наукових досліджень.[12 c 45]

Місце й роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі й досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

На нашу думку, для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинно відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення.

З огляду на це фінансові ресурси -- це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній склад і структуру.

В український думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративний системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.

М.Я. Коробов вважає, що “Фінансові ресурси підприємства - це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства”.[28 c 15]

На думку В.М. Родіонова: “Фінансові ресурси підприємства - це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.”

В.Г. Бєлолипецький стверджує, що “Фінансові ресурси фірми - це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення”.

За О.Д. Василиком “Фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються і відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб”.

І.В. Зятковський фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: “Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств”.

Проте В.М. Опарін дає одне з найпростіших і найактуальніших визначень: “Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства”.

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина “простоювання” коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом - через купівлю основних і оборотних засобів - у капітал.

Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття “фонди” як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі “фонди” трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені прости поняттям “капітал”. Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: “Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед не бухгалтерів) - активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн”.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг - операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових - фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати ця сукупність набуває форми капіталу.

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

Ані виручка, ані доход як величини, пов'язані з проміжком часу, не належать до фінансових ресурсів. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що даний прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в підприємство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

Проаналізувавши запропоновані різними авторами підходи до трактування фінансових ресурсів, можна зробити висновок, що вітчизняна наукова думка сформувала достатньо цілісне та докладне уявлення про фінансові ресурси і, у той же час, практично не нагромадила теоретичного та практичного досвіду розробки шляхів їх цільового та ефективного використання.

В результаті виникає потреба комплексного дослідження процесів формування та розподілу фінансових ресурсів в умовах ринкової трансформації економіки України, що дасть змогу забезпечити більш повне та всебічне висвітлення сутності терміна “фінансові ресурси підприємств”. У контексті цієї роботи акцент робиться на процес розподілу фінансових ресурсів, а не їх формування. Керуючись цим, у магістерській роботі, пропонуємо таке визначення фінансових ресурсів підприємств: це грошові кошти фондового та нефондового характеру, що є в розпорядженні підприємств і використовуються ними для споживання, трансформації в інші види ресурсів або виконання фінансових зобов'язань.

1.2 Особливості процесів формування фінансових ресурсів суб`єктів господарювання.

Відповідно до Закону України “Про підприємства” від 25 листопада 1998р. “підприємство - це самостійний суб'єкт, що господарює, створений для ведення господарчої діяльності, що здійснюється з метою отримання прибутку і задоволення суспільних потреб”.

Як правило, підприємство виступає юридичною особою, що визначається сукупністю ознак: відокремленістю майна, відповідальністю по зобов'язаннях цим майном, наявністю розрахункового рахунку в банку, виступом від свого імені. Відокремленість майна виражається наявністю самостійного бухгалтерського балансу, на якому значиться майно підприємства.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства[17 c 112].

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо-господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим чинником при утворенні прибутку. Таким чином, початковий капітал інвестується у виробництво, в процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції. Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виручки від реалізації зроблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

“Виторг - це ще не прибуток, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції коштів та формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства.” В результаті використання виторгу з її виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це пов'язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у вигляді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Відокремлення витрат у вигляді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування коштів у виробництво продукції відображається в одержанні чистого прибутку, і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у вигляді прибутку.

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки її використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

“Прибуток від реалізації продукції - представляє собою різницю між виторгом від реалізації продукції без податку на додану вартість, акцизів, експортних тарифів і витратами на виробництво і реалізацію, включених у собівартість продукції”. Виторг від реалізації продукції визначається або по мірі її оплати (при безготівкових розрахунках - по мірі надходження фінансових коштів за товари на рахунки у банки, а при розрахунках готівкою - по надходженням коштів у касу), або по мірі відвантаження товарів і представлення покупцю розрахункових документів. Метод визначення виторгу від реалізації продукції визначається підприємством на довгостроковий період виходячи з умов господарювання і укладених договорів. В галузях товарного обігу (торгівля, громадське харчування, заготівля) замість категорії “виторг від реалізації продукції” використовується категорія “товарооборот”. Зміст товарообороту становлять економічні відносини, пов'язані з обміном грошових доходів на товари в порядку купівлі-продажу. В іноземній практиці часто використовується замість терміна “виторг” термін “валовий дохід”[11 c 45].

Балансовий прибуток - представляє собою суму прибутків від реалізації продукції, від іншої реалізації і доходів по позареалізаційним операціям за вирахуванням витрат по них. При цьому слід зауважити, що доходи від дольової участі в інших господарюючих суб'єктах, доходи по цінним паперам оподатковуються по іншій ставці, ніж прибуток. Тому ці доходи потрібно відокремлювати від оподаткованого прибутку в окрему групу.

Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрями використання прибутку, якщо інше не передбачене статутом.

Резервний фонд створюється суб'єктами на випадок припенення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості. Він є обов'язковим для акціонерного товариства, кооперативу, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду, а для акціонерного товариства - не менше 15%.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу коштів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, її значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого прибутку.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що спрямовуються на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п. Інша частина прибутку, використовувана на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, в результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

Оскільки фінанси підприємства, як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи з цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у результатах фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово - господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. “Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву продукції і поширенню виробничо-технічної бази підприємства. Він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні і капітальні витрати за рахунок власних джерел”. При тимчасовій недостатності в коштах потреба в них може забезпечуватися за рахунок короткострокових позичок банку і комерційного кредиту, якщо мова йде про поточні витрати, і довгострокові банківські кредити, використовувані на капітальні вкладення.

Господарська діяльність підприємства нерозривно пов'язана з його фінансовою діяльністю. Підприємство самостійно фінансує всі напрямки своїх витрат відповідно до виробничих планів, розпоряджається наявними фінансовими ресурсами, інвестуючи їх у виробництво продукції з метою одержання прибутку.

Фінансові ресурси підприємства, що спрямовуються на його розвиток, формуються не тільки за рахунок: амортизаційних відрахувань; прибутку, одержуваної від усіх видів господарської і фінансової діяльності але й від:

· додаткових пайових внесків учасників у товариствах;

· коштів, одержуваних від випуску облігацій;

· коштів, що мобілізуються за допомогою випуску і розміщення акцій в акціонерних товариствах відкритого і закритого типів;

· довгострокового кредиту банку й інших кредиторів (крім облігаційних позик);

· інших законних джерела (наприклад, добровільних безоплатних внесків підприємств, організацій, громадян).

Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачу продукцію з високими витратами на її виробництво й забезпечуючих недостатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно і для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою і фінансується за рахунок коштів, отриманих відреалізації продукції, тому для цього існують інші джерела фінансових ресурсів, а звідси і шляхи їх використання:

Табл.1.1. Джерела фінансових ресурсів і шляхи їх використання
Джерела фінансових ресурсів	Використання фінансових ресурсів
	капітал	Інвес-тиції в невироб-ничу сферу	Витра-ти на спожи-вання	Фінан-совий резерв
	Прямі інвестиції	Венчурний капітал	Портфельні інвестиції	Ануітет
1	2	3	4	5	6	7	8
Прибуток	*				*	*	*
Амортизаційні відрахування	*				*		*
Кредиторська заборгованість	*	*			*	*
Кошти,отримані від продажу цінних паперів		*	*				*
Пайові внески	*				*	*	*
Страхові внески				*
Кредит і позички	*	*			*	*
Кошти від реалізації майна			*
Інші надходження	*				*	*	*

Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахування до позабюджетних фондів, пов`язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів, в які господарюючий суб`єкт ще повинен виплатити її робітникам. “Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження коштів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані кошти не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до момента погашення даної заборгованості”.

Кошти, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Пайовий внесок - представляє собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов`язковим для вступу до товариства з обмеженою відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими коштами; шляхом передачи у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання вираходів, “ноу-хау”); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб`єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат власника (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту).

“Ноу-хау”(знаю як) - комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань, які практично необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальним надбанням”.

При визначенні ціни “ноу-хау” необхідно пам`ятати, що вона окупиться майбутнім прибутком, який отримає користувач, в іншому випадку у нього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна “ноу-хау” складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.

Інвестиційний внесок представляє собою джерело самокредитування діяльності підприємства. Інвестиційний внесок - це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

Кредит - буквально означає "розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок коштів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах".

Кредит виступає в двох головних формах: комерційного і банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають кредит, наданий одним функціонуючим підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругоборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

В останній період велике значення має лізинг. “Лізинг - довгострокова оренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення з погашенням заборгованості протягом декількох років”.Використання лізингу має свої переваги, оскільки "при цій формі співробітництва для перебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідає самим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливих коштів. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не є банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близької до банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств.

1.3 Організація управління фінансовими ресурсами підприємства

Успішна діяльність підприємства не можлива без розумного управління фінансовими ресурсами. Сформулюємо декілька цілей для досягнення яких необхідно раціональне управління фінансовими ресурсами:

- виживання фірми в умовах конкурентної боротьби;

- запобігання банкрутства і великих фінансових невдач;

- лідерство в боротьбі з конкурентами;

- максимізація ринкової вартості фірми;

- прийнятні темпи росту економічного потенціалу фірми;

- ріст обсягів виробництва і реалізації;

- максимізація прибутку;

- мінімізація витрат;

- забезпечення рентабельної діяльності і т.п.

Організаційна структура системи управління фінансами суб'єкта, що хазяює, а також її кадровий склад можуть бути побудовані різними способами в залежності від розмірів підприємства і виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерне відокремлення спеціальної служби, керованої віце-президентом по фінансам (фінансовим директором) і, як правило, включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера звичайно виконує головний бухгалтер.

Управління фінансовими ресурсами фірми, через багатоваріантність його прояву, на практиці неможливо здійснювати без професійної організації цієї роботи.

Пріоритетність тієї чи іншої мети може вибиратися підприємством у залежності від галузі, положення на даному сегменті ринку і від багато чого іншого, але вдале просування до обраної мети багато в чому залежить від досконалості управління фінансовими ресурсами підприємства.

Логіка функціонування управління фінансовими ресурсами представлена на рис.1.1.

Організаційна структура системи управління фінансами суб'єкта, що хазяює, а також її кадровий склад можуть бути побудовані різними способами в залежності від розмірів підприємства і виду його діяльності. Для великої компанії найбільш характерне відокремлення спеціальної служби, керованої віце-президентом по фінансам (фінансовим директором) і, як правило, включає бухгалтерію і фінансовий відділ. На невеликих підприємствах роль фінансового менеджера звичайно виконує головний бухгалтер.

Управління фінансовими ресурсами фірми, через багатоваріантність його прояву, на практиці неможливо здійснювати без професійної організації цієї роботи.

Рис.1.1. Функціонування і управління фінансовими ресурсами

Довгий час у вітчизняній практиці фінансові служби фірм не мали самостійного значення, їхня робота зводилася до обслуговування розрахунків з використанням строго визначених форм, складанню елементарних фінансових планів і звітів, що не мають реальних наслідків. Реальні наслідки мала тільки робота бухгалтерії, тобто було доцільним поєднувати фінансову роботу з бухгалтерської в рамках однієї служби - бухгалтерії.

Така практика організації фінансів існувала й існує дотепер на більшості українських підприємств. Але керівнику підприємства варто взяти до уваги, що одночасно бути гарним бухгалтером і гарним фінансистом людина не може.

Фінансові ресурси фірми - це частина коштів у формі доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворення.

Головне в роботі бухгалтера - здатність уважно розібратися в первинних документах і відповідно до інструкцій і циркулярів точно відбити їх у бухгалтерських регістрах.

Зовсім інше потрібно від фінансового менеджера. Робота цієї професії зв'язана з прийняттям рішень в умовах невизначеності, що випливає з багатоваріантності виконання однієї і тієї ж фінансової трансакції. Робота фінансиста вимагає гнучкості розуму, це повинна бути натура творча, здатна ризикувати й оцінювати ступінь ризику, сприймати нове у швидко мінливому зовнішньому середовищі.

Сьогодні підприємство при організації адекватній часу фінансової роботи стикається з великими труднощами. Досвід успішно працюючих фірм показав, що найкоротший шлях рішення цієї проблеми знаходиться в руках керівника підприємства. Сьогодні визнання одержали два підходи до реорганізації фінансової служби фірми:

- якщо керівник - професійний фінансист, він сам координує реорганізацію фінансової служби. Це оптимальний варіант, але у вітчизняній практиці це скоріше виключення, чим правило;

- керівник, що розуміє задачі і функції сучасної фінансової служби фірми, але не будучи професійним фінансистом, не знаючий тонкостей цієї професії, залучає сторонню організацію для постановки і впровадження на практиці необхідної моделі організації фінансової роботи.

Виділені напрямки діяльності одночасно визначають і основні задачі, що стоять перед менеджером. Склад цих задач може бути деталізований у такий спосіб.

У рамках першого напрямку здійснюється загальна оцінка:

- активів підприємства і джерел їхнього фінансування;

- величини і складу ресурсів, необхідних для підтримки досягнутого економічного потенціалу підприємства і розширення його діяльності;

- джерел додаткового фінансування;

- системи контролю за станом і ефективністю використання фінансових ресурсів.

Другий напрямок припускає детальну оцінку:

- обсягу необхідних фінансових ресурсів;

- форми їхнього представлення (довгостроковий чи короткостроковий кредит, готівка);

- ступеня приступності і часу представлення (приступність фінансових ресурсів може визначатися умовами договору; фінанси повинні бути доступні в потрібному обсязі й у потрібний час);

- вартості володіння даним видом ресурсів (процентні ставки, інші формальні і неформальні умови надання даного джерела засобів);

- ризику, асоційованого з даним джерелом засобів (так, капітал власників як джерело засобів набагато менш ризикована, чим термінова позичка банку).

Третій напрямок передбачає аналіз і оцінку довгострокових і короткострокових рішень інвестиційного характеру:

- оптимальність трансформації фінансових ресурсів;

- ефективність фінансових вкладень.

Прийняття фінансових рішень з використанням приведених оцінок виконується в результаті аналізу альтернативних рішень, що враховують компроміс між вимогами ліквідності, фінансовій стійкості і рентабельності.

Управління фінансовими ресурсами є однією з ключових підсистем загальної системи управління підприємством. У її рамках зважуються наступні питання:

- Які повинні бути величина й оптимальний склад активів підприємства, що дозволяють досягти поставлені перед підприємством мету і задачі?

- Де знайти джерела фінансування і який повинний бути їхній оптимальний склад?

- Як організувати поточне і перспективне управління фінансовою діяльністю, що забезпечує платоспроможність і фінансову стійкість підприємства?

Існують різні підходи до трактування поняття "фінансовий інструмент". У найбільш загальному виді під фінансовим інструментом розуміється будь-який контракт, по якому відбувається одночасне збільшення фінансових активів одного підприємства і фінансових зобов'язань іншого підприємства.

Фінансові активи включають:

- кошти;

- контрактне право одержати від іншого підприємства кошти або будь-який інший вид фінансових активів;

- контрактне право обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;

- акції іншого підприємства.

До фінансових зобов'язань відносяться контрактні зобов'язання:

- виплатити кошти або надати якийсь інший вид фінансових активів іншому підприємству;

- обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах (зокрема, така ситуація може виникнути при змушеному продажі дебіторської заборгованості).

Функціонування будь-якої системи фінансового управління здійснюється в рамках діючого правового і нормативного забезпечення. Сюди відносяться: закони, укази Президента, постанови уряду, накази і розпорядження міністерств і відомств, ліцензії, статутні документи, норми, інструкції, методичні вказівки й ін.

Отже, наукові дослідження, що базуються на системному підході дозволяють знаходити в усіх галузях суспільного життя, науки, техніки, управління, специфічні утворення, в основі яких лежать різні зовнішні зв'язки і комбінації взаємодіючих властивостей і сторін предметів та процесів. Це дає можливість здійснювати найефективнішу (за визначених умов впливу як внутрішнього, так і зовнішнього середовища) організацію управління фінансовими ресурсами підприємства. Системні методи наукових досліджень дозволяють озброїти управлінців, що займаються питаннями управління фінансовими ресурсами, необхідним інструментарієм для побудови ефективної системи, адекватної сучасному рівню фінансової безпеки господарюючих суб'єктів.

Щодо трактування терміну “система управління фінансовими ресурсами підприємства” існують різні підходи, які на нашу думку, можна згрупувати у два наукові напрями. Представники першого трактують систему управління фінансовими ресурсами як сукупність форм, методів та прийомів за допомогою яких здійснюється управління грошовим оборотом та фінансовими ресурсами (процесний підхід до управління фінансовими ресурсами)[23]. Представники другого під системою управління фінансовими ресурсами розуміють частину загальної системи управління підприємством, яка в свою чергу складається з двох підсистем: об'єкту та суб'єкту управління (системний підхід до управління фінансовими ресурсами)[25]. На думку останніх завданням системи управління фінансовим ресурсами є здійснення управлінського впливу на рух фінансових ресурсів з метою підвищення ефективності їх використання та розподілу. Враховуючи системний характер процесу управління фінансовими ресурсами, на нашу думку, найбільш зручним для цілей дослідження є другий підхід.

Окремої уваги заслуговує розгляд об'єкту та суб'єкту системи управління фінансовими ресурсами підприємства. В економічній літературі її об'єкт прийнято розглядати[25 с.57]:

або як комплекс фінансових задач, під якими розуміються показники фінансово-господарського діяльності підприємства;

або як грошовий оборот, під яким розуміється безперервний потік грошових виплат та поступлень, що здійснюється через розрахункові та інші рахунки підприємства;

або як сукупність умов здійснення грошового потоку, кругообігу вартості, руху фінансових ресурсів між господарюючими суб'єктами та їх підрозділами в процесі виробничо-господарської діяльності.

Враховуючи це в даній роботі під об'єктом системи управління фінансовими ресурсами підприємства пропонується розуміти фонди грошових коштів, що характеризуються зміною своєї величини та структури, а також фінансові відносини, що виникають згідно діючого фінансового законодавства між різними учасниками процесу формування та використання фінансових ресурсів.

Що ж стосується суб'єкту системи управління фінансовими ресурсами підприємства, то в даному дослідженні підтримується думка щодо розгляду його як спеціальної групи людей (фінансової дирекції, фінансової служби, фінансового менеджера тощо), що за допомогою різних форм управлінського впливу забезпечує ціле направлене та ефективне функціонування системи в цілому.

З позицій системного підходу організація управління фінансовими ресурсами підприємств передбачає визначення структури системи управління фінансовими ресурсами, її комунікацій та функціональності. Структура системи управління фінансовими ресурсами - це склад та функції її основних частин; комунікації - це її інформаційні зв'язки; функціональність - це механізм її діяльності. [21 c 54]

Пошук варіанту формування концепції побудови досконалої системи управління фінансовими ресурсами підприємства почнемо з визначення її структури. В даній роботі пропонується систему управління фінансовими ресурсами підприємства трактувати як функціональну єдність об'єкту системи управління (фінансових ресурсів та фінансових відносин), суб'єкту управління (фінансової служби підприємства) та зовнішнього середовища.

Таке розуміння даної системи на нашу думку, дозволяє: чітко визначити проблему та ціль дослідження; вибрати правильний об'єктивний спосіб дослідження складних економічних процесів; відібрати комплекс методів і засобів, що дозволяють досягнути поставлену ціль шляхом проектування здатної до адаптації економічної системи; побудувати та забезпечити функціонування цієї системи.

Система управління фінансовими ресурсами підприємства повинна відповідати деяким вимогам, а саме: між елементами системи повинні існувати причинно-наслідкові зв'язки; система повинна бути динамічною, тобто володіти здатністю змінювати свій якісний стан; система повинна володіти параметром, впливаючи на який можна змінити протікання економічного процесу.

Задоволення цих вимог здійснюється шляхом визначення системних об'єктів, їх властивостей та зв'язків, що виникають між ними. До системних об'єктів відносять вхід, процес, вихід, зворотний зв'язок та обмеження. Входом називається те, що змінюється в результаті протікання даного процесу. По відношенні до системи управління фінансовими ресурсами підприємства - це величина та структура фондів фінансових ресурсів, що були сформовані з метою їх використання в процесі господарювання. Вихід - результат чи кінцевий стан процесу. Спроектувавши це на систему управління фінансовими ресурсами бачимо, що це залишкова величина та структура фондів фінансових ресурсів на кінець системного циклу. Зв'язок забезпечує узгодження входу та виходу процесу.

Основний процес перетворює вхід у вихід. Це діяльність суб'єкту управління, що забезпечує протікання фінансових потоків з метою досягнення основної цілі організації - максимізації (збільшення) вартості підприємства. Зворотній зв'язок порівнює вибірку виходу з моделлю виходу та виділяє відмінності (порівняння реального об'єму та структури активів, що склалися та аналогічних показників, досягнення яких було заплановано), оцінює зміст розбіжностей, напрацьовує управлінське рішення (визначаються чинники, що вплинули на результат, а також оцінюється їх вага у кінцевому результаті), формує процес реалізації цих рішень, впливає на основний процес системи управління фінансовими ресурсами підприємства з ціллю зближення виходу і моделі виходу.

В залежності від результату порівняння вибірки виходу з моделлю суб'єкт управління може виконувати або функції контролю та інформації, або - організації та планування.

Щодо функціональності системи управління фінансовими ресурсами підприємства, то вона проявляється через функції об'єкту та суб'єкту системи управління. В даній роботі в якості функцій об'єкту системи пропонується розглядати три функції, а саме: відтворювальну (забезпечення ефективного відтворення фінансових ресурсів, що авансовані в поточну діяльність та інвестовані в капітальні та фінансові вкладення), виробничу (регулювання виробничо-господарської діяльності підприємства із забезпечення ефективного розміщення фінансових ресурсів, створення необхідних грошових фондів та джерел фінансування поточної діяльності), та контрольну (контроль за використання фінансових ресурсів керуючись принципом - кожна господарська операція повинна відповідати інтересам підприємства виходячи з його кінцевої мети).