Фінансові ресурси підприємства

Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використання - коефіцієнт фінансової незалежності? заборгованості, співвідношення між довго- і короткостроковими зобов'язаннями? оборотність і рентабельність активів і власного капіталу).

2. Оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості? кон'юнктура товарного і фінансового ринків? рівень прибутковості поточної діяльності підприємства? рівень податків, які сплачує підприємство? ступінь концентрації акціонерного капіталу).

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу.

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

Управління капіталом (пасивами балансу) здійснюється за допомогою оцінки його вартості.

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу (cost capital) - це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процента ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталу використовується як:

- вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства?

- базовий критерій ефективності фінансових інвестицій?

- механізм управління структурою капіталу?

- критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно)?

- вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна підприємства - це величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства, і навпаки. (Цей взаємозв'язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімається - знижується), то змінюється і вартість капіталу товариства).

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК - WACC).

Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

; (3.1)

де К_ВК - очікувана ставка вартості власного капіталу; К_ПК - очікувана ставка вартості позикового капіталу; ВК - сума власного капіталу; ПК - сума позикового капіталу; S - коефіцієнт ставки податку на прибуток

Обчислимо середньозважена вартість капіталу для ТзОВ „МонолітТрансБуд”

для 2005 р.

для 2006 р.

Структура капіталу на даному підприємстві складає 36% власних коштів та 64% залучених.

Завдання фінансового менеджера - слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівереджу.

Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%. Таким чином для даного підприємства є можливість додатково залучити кошти. Це дозволить зменшити середньозважену вартість капіталу.

Аналіз, проведений в ІІ розділі показав, що власний капітал підприємства формується переважно за рахунок нерозподіленого прибутку. В зв'язку з цим, доцільно розглянути схему розподілу та використання прибутку на ТзОВ «МонолітТрансБуд», яку наведено на рис. 3,1, з метою вдосконалення системи управління нерозподіленим прибутком.



Рис.3.1 Схема розподілу і використання прибутку ТзОВ «МонолітТрансБуд»

Порядок і напрями розподілу й використання прибутку визначаються підприємством самостійно й фіксуються у його фінансовій політиці. Сьогодні, створення фондів не є обов'язковим, тобто процес розподілу не пов'язаний із фондоутворенням.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знати оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Чистий прибуток умовно поділяється на дві частини. Перша збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження. При цьому не обов'язково весь прибуток, що спрямовується на нагромадження, використовується повністю. Залишок прибутку, невикористаний на поповнення активів підприємства, має важливе резервне значення й може бути використаний у наступні роки для покриття можливих збитків, фінансування різноманітних витрат. Такий прибуток носить назву нерозподіленого.

Прибуток, використаний на нагромадження й нерозподілений прибуток минулих років свідчить про фінансову стійкість підприємства, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Друга частина прибутку характеризує ту його частку, яка використовується на нагромадження й споживання і називається розподіленим прибутком. За своєю економічною сутністю нерозподілений прибуток є однією з форм резерву власних фінансових ресурсів підприємства, що забезпечує його виробничий розвиток у наступному періоді.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років поряд із статутним (реєстрованим) капіталом та резервним (страховим) капіталом є складовими власних коштів (власного капіталу) підприємства. Як вже було відзначено, наявність достатнього обсягу власних коштів забезпечує розвиток підприємства, позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання. Цей показник є одним із найважливіших при визначенні таких істотних ознак підприємства як забезпеченість коштами для функціонування підприємства, кредитоспроможність підприємства, його платоспроможність.

На відміну від статутного фонду (вкладу внеску), основними функціями якого є:

1) інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);

2) регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо);

3) управління підприємством (кількість голосів кожного учасника пропорційна (або дорівнює його внеску), нерозподілений прибуток - добровільний додатковий внесок виконує лише першу із зазначених функцій - інвестування. Його кошти можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-матеріальних цінностей, покриття збитків тощо.

Нерозподілений прибуток визначається як різниця між сумою одержаного у звітному році прибутку та сумою його використання протягом року на внутрішні й зовнішні цілі (тобто частка прибутку поточного року, що лишається не спожитою). Нерозподілений прибуток може перебувати у двох формах:

- власне нерозподіленого прибутку;

- створених відповідно до статуту підприємства спеціальних фондів (преміювання, надання допомоги, розвитку соціальної сфери тощо).

Наявність реінвестованого прибутку означає, що активи компанії були збільшені за рахунок операцій, за якими одержаний прибуток. Самий же нерозподілений прибуток дорівнює сумі прибутку компанії (з початку її надходження) за вирахуванням різноманітних збитків, сплати за дивідендами та прибутку, трансформованому в авансований капітал (суми, вкладені акціонерами у корпорацію). Прибуток вважається реінвестованим, якщо активи фірми у цілому збільшилися.

Однією з найдискусійніших проблем у сфері фінансового менеджменту є питання ефективності розподілу сформованого суб'єктами господарювання прибутку як джерела фінансового забезпечення різних за економічним змістом потреб.

Без сумніву, визначальною складовою цього процесу є розподільчі грошові відносини, характер впливу яких на виробництво цілком залежить від адекватності форм і методів системи розподілу та її організації інтересам держави, потребам суб'єктів господарювання й окремим працівникам.

Механізм розподілу чистого прибутку на сучасному етапі включає виплати власникам акцій дивідендів, спрямування прибутку до статутного капіталу та відрахування до резервного капіталу, все решта це нерозподілений прибуток ТзОВ «МонолітТрансБуд».

Протягом 2005-2006 рр. підприємство не спрямовувало отриманий прибуток на виплати дивідендів, та на збільшення статутного капіталу. Саме тому на підприємстві необхідно приділити увагу саме цим напрямкам управління власним капіталом.

3.3 Обґрунтування заходів щодо оптимізації податкових платежів ТзОВ «МонолітТрансБуд»

Система оподаткування підприємств є важливим регулятором економіки держави, і може стимулювати виробництво і науково - технічний прогрес, обмежувати зростання І та інфляцію. Але, водночас, вона стримує інвестиції, скорочує споживання, уповільнює процеси заощаджень та нагромадження. В сучасних умовах господарювання податки суттєвим фактором впливу на фінансове - господарську діяльність підприємств. Тому забезпечити нормальне функціонування підприємницьких структур у нестабільному соціальне - економічному середовищі, та якісне управління фінансовими ресурсами керівники та бухгалтери можуть лише при наявності розробленої ними концепції управління податками.

Ефективна податкова політика підприємства здатна суттєво сприяти удосконаленню методів господарювання, підвищенню рентабельності виробництва, зміцненню комерційного розрахунку як основи стійкого фінансового стану і стабільної роботи підприємства та виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком, контрагентами. Податкова політика підприємства враховує, в першу чергу, особливості його діяльності та динаміку розвитку. Саме тому важливо розуміти, яким чином кожен податок впливає на показники фінансового стану підприємства, тобто досконально володіти об'єктивним аналізом податків. Основними показниками фінансове - господарської діяльності, на які впливають податки є: - собівартість продукції; - прибуток від реалізації товарів (робіт, послуг); - прибуток підприємства; - обсяг реалізації; - виручка від реалізації; - платоспроможність підприємства; - фінансова стійкість підприємства; - іммобілізація оборотних коштів; - прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства; - залишки нереалізованої продукції; - чистий прибуток; - обсяг залучених кредитів; - використання прибутку. Прогнозування податкових відрахувань на мікро рівні передбачене при складанні бізнес плану підприємства.

Слід зауважити, що невірний або недостатній облік податкового факт може призвести не лише до несприятливих фінансових наслідків, але й навіть виклик банкрутство підприємства. В той же час застосування на підприємстві податкового плануванні може забезпечити не тільки збереження капіталу підприємства, але й можливість фінансуванні розширення діяльності, нових інвестицій. Можливість і необхідність податкового планування закладені в самому податкової законодавстві. Діюче українське законодавство (до речі, як і нормативне - правова баї розвинутих країн) містить в собі різні податкові режими для різних ситуацій (наприклад, про торгівлі на ринку - один механізм оподаткування, а при торгівлі в магазині він дещо інший) припускає різні методи для визначення податкової бази і пропонує платникам різні податкові пільги. Методами податкового планування є поточний фінансовий контроль, попередні податкова експертиза, порівняльний аналіз. Поточний фінансовий контроль (короткострокове оперативне податкове планування передбачає контроль за податковими платежами при періодичному складанні прогнозів їх зміг спостереження у відповідності з прогнозами реальних платежів податків за ті ж періоди. У випадку суттєвих розбіжностей між прогнозами і реальними платежами з'ясовують» причини розбіжностей і розробляються пропозиції щодо їх усунення. Базою при застосуванні методу виступають нормативні податкові документи, обговорення даних питань податковою інспекцією, придбана література по податках. Попередня податкова експертиза (середньострокове перспективне податкове планування передбачає експертизу нових проектів і найважливіших управлінських рішень. Цей мете передбачає вже наявності на підприємстві ґрунтовної інформаційно - аналітичної бази і податках: не лише текстів нормативних документів, але коментарів до них провідних юристі бухгалтерів, аудиторів, матеріалів державних органів, рішень судів за податковими спорам матеріалів по податках з періодики, проектів податкового законодавства.

Порівняльний аналіз (довгострокове стратегічне податкове планування) передбачає аналіз нових проектів діяльності підприємства в цілому. У відповідності з цим методом проводиться порівняння різних варіантів діяльності підприємства з метою визначення їх податкової ефективності: на короткій період діяльності (при постійних значеннях податкових ставок) і на тривалі періоди (при різних варіантах очікуваних змін у законодавстві та ставках). Важливо розуміти, що при податковому плануванні не слід орієнтуватись лише на розміри ставок податків, платити які доведеться при виборі певної сфери діяльності. Ставки податків відіграють переважно другорядну роль: в іншому випадку західні підприємства віддавали б перевагу діяльності виключно в офшорних зонах. Вирішальними при виборі сфери застосування підприємницької діяльності є такі фактори, як близькість сировинних джерел, наявність кваліфікованого персоналу, якість транспортного сполучення, тощо.

При здійсненні податкового планування потрібно усвідомлювати, що використання сприятливих податкових режимів вимагатиме від платника податків у багатьох випадках зміни форми і навіть змісту його діяльності. В першу чергу, такі зміни стосуються тих ознак, на які орієнтується податкове законодавство при визначенні податкових зобов'язань юридичних і фізичних осіб:

1) об'єкта оподаткування (заміна (зміна) об'єкта оподаткування, або перенесення терміну виникнення податкових зобов'язань);

2) суб'єкта оподаткування (заміна самого платника податків);

3) податкової юрисдикції (перехід з однієї в іншу);

4) різноманітних пільг.

Першоосновою при застосуванні на підприємстві податкового планування, звичайно, досконале знання і належне розуміння податкового законодавства. Крім того, найбільшу ефективність забезпечує послідовне та узгоджене використання різних методів податкового шанування, які мають враховувати особливості діяльності підприємства і можуть бути розроблені тільки для кожного окремого платника податків.

Податкове планування на підприємстві передбачає можливість вибору пільгового режиму оподаткування, запровадженого державою з метою підтримки пріоритетних; секторів економіки видів діяльності або для соціального захисту населення, використовуючи систему наданих законодавством пільг, підприємство може переорієнтувати свою фінансово-господарську діяльність із метою оптимізації оподаткування та збільшення доходів.

Отже, прийняттю рішення про здійснення певного пільгового напрямку роботи має передувати відповідний розрахунок доцільності використання податкових пільг. Крім того, підприємство може оптимізувати порядок справляння податків шляхом застосування спрощених систем оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва Важливим ланцюгом у розрахунку ефективності податкових платежів є використання системи планування та моделювання баз оподаткування. Для цього податкові платежі розраховуються різними варіантами, а потім підставляються результати моделювання. Ефективність обраної податкової політики характеризується такими коефіцієнтами: - коефіцієнт податкомісткості, що характеризує суму всіх податкових платежів підприємства, які припадають на одиницю реалізованої продукції: Загальна сума податкових платежів підприємства. Обсяг реалізації продукції - коефіцієнт частки окремого податку в загальній сумі передбачуваних зборів та податків: Сума окремого податку, чи збору. Загальна сума, передбачуваних зборів та податків Важливою виявляється також оцінка зміни питомої ваги податків в обсягах виробництва товарів (робіт, послуг), аналіз співвідношення нарахованих (сплачених) податків та собівартості продукції; валових доходів підприємства; чистого доходу від реалізації; прибутку підприємства. Ефективність податкової політики досягається дотриманням наступних принципів:

1. Суворе дотримання діючого законодавства по оподаткуванню.

2. Доцільність застосування на підприємствах малого бізнесу спрощених систем оподаткування.

3. Управління виробничим процесом у залежності від зміни діючої системи оподаткування.

4. Вплив на елементи бази оподаткування в залежності від групи податків, зборів та платежів.

Таким чином, система оптимізації податків належним чином сприяє підвищенню економічної ефективності підприємств, що прямо пропорційно впливає на зміцнення економіки країни. Рівень сплати податків та добросовісність обох сторін цього процесу - платників податків і держави - свідчить про цивілізованість суспільства, бо податки - це плата за цивілізацію.

Під цим терміном слід розуміти певний обсяг заходів, спрямованих на правильну сплату податків з метою недопущення сплати їх зайвих сум та припущення помилок у правильності їх розрахунку. Оптимізувати податкові платежі можна так.

Відстрочення терміну виникнення податкових зобов'язань шляхом його перенесення на майбутній податковий період, а може й ще далі. Так, наприклад, товар можна передати покупцеві не 30 вересня, а 1 жовтня, перенісши дату виникнення валового доходу, що збільшує базу оподаткування податком на прибуток підприємств, на наступний четвертий квартал, та дату виникнення податкового зобов'язання з ПДВ на наступний місяць.

Передачі податкових зобов'язань іншим особам. Наприклад, якщо одне підприємство із певної групи платників ПДВ, керованих з одного центру має велику суму до відшкодування цього ПДВ, а у іншого виникають податкові зобов'язання зі сплати цього податку, то чому б не компенсувати ці зобов'язання другого платника ПДВ бюджетним відшкодуванням першого.

Зменшення податкових зобов'язань. Наприклад, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості з покупця товару, продавець такого товару має право збільшити валові витрати на суму такої заборгованості, зменшивши при цьому, відповідно, суму зобов'язань з податку на прибуток підприємств.

«Оптимізувати податкові платежі можна шляхом відстрочення терміну виникнення податкових зобов'язань, їх переданням іншим особам або зменшенням податкових зобов'язань»

Податкова оптимізація має власні інструменти, серед яких слід виокремити так звані економічні - правильне формування облікової політики, застосування пільгових підприємств, офшорів; тактичні - правильна поведінка з тими, хто перевіряє; та суто правові, до яких можна віднести правильний вибір організаційно-правової форми здійснення підприємництва, правильний вибір цивільно-правового правочину для здійснення операції, заміна одного правочину іншим...

Щодо вибору форми та схеми діяльності слід звернути увагу на той факт, що здійснення підприємницької діяльності у різних організаційно-правових формах має наслідком й різний механізм оподаткування доходів. Так, наприклад, в одних випадках досить вигідним може бути створити головне підприємство в якомусь центрі (географічному чи адміністративному) та мережу філій. Адже передача товарно-матеріальних цінностей у межах одного підприємства не матиме наслідком їх відчуження, тобто перехід права власності, а отже, й не матиме наслідком виникнення об'єкта оподаткування податками на прибуток та додану вартість.

В інших випадках більш зручним може якраз стати створення не головного підприємства, а кількох окремих юридичних осіб. Так, якщо виробниче підприємство працюватиме на орендованих основних засобах, власником яких буде інше підприємство, яке ніякої діяльності, окрім здачі в оренду цих ОЗ, не здійснюватиме, відтак, й буде нести менший ризик у разі помилок у застосуванні податкового законодавства, то цілком логічним буде припущення, що ризик втрати активів (ОЗ) та прибутку від виробничої діяльності (якщо цей прибуток матиме вигляд орендної плати) у випадку податкових помилок можна буде суттєво знизити.

Іншим прикладом може бути залучення бухгалтера не на підставі трудових правовідносин, а на підставі цивільно-правового договору. Якщо такий бухгалтер буде зареєстрований платником єдиного податку, то зрозуміло, що у цьому разі економія коштів може бути досягнута шляхом зниження розміру сум податку на доходи фізичних осіб та відрахувань на загальнообов'язкове соціальне страхування до суми єдиного податку, сплаченого бухгалтером. При цьому суми, що їх отримуватиме бухгалтер, на суму єдиного податку впливу не матимуть.

Наступним правовим інструментом податкової оптимізації: правильний вибір цивільно-правового правочину та заміну одного правочину іншим. Уявімо собі ситуацію, коли одна особа готова позичити іншій особі певну суму коштів на певний термін - 1 рік. Маємо дві податкові проблеми:

- відповідно до норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо позикодавцем є платник податку на прибуток підприємства на загальних підставах, то на суму, отриману від нього, позичальник нараховуватиме умовно проценти, які і будуть збільшувати його валовий дохід, а отже, й об'єкт оподаткування.

- якщо ж позика отримана від іншої особи, що сплачує податок на прибуток не на загальних підставах, або взагалі не сплачує, то сума такої позики, не повернутої на кінець звітного податкового періоду, збільшуватиме валовий дохід позичальника, а отже, і його податкові зобов'язання.

За таких обставин отримувати поворотну фінансову допомогу почасти стає невигідним. Чим її можна замінити, коли кошти вкрай необхідно отримати? Наступним.

Якщо позика потрібна аби придбати певне майно, то позикодавець може купити це майно собі, а потім продати його позичальнику із відстроченням платежу на один рік. У результаті маємо: позика використана з тією метою, яка й ставилася для її отримання; повертається у той термін, який сторони погодили між собою заздалегідь; негативних податкових наслідків не маємо, позаяк повертається вже не сума позики, а заборгованість за товар.

Якщо ж потрібно поповнити обігові кошти, то суму позики можна отримати, наприклад, на підставі договору купівлі-продажу від третьої особи. У цьому разі позикодавець має придбати товар, необхідний третій особі, продати його позичальнику із відстроченням платежу на один рік, а позичальник продасть товар та отримає кошти від третьої особи одразу. Цими коштами позичальник матиме можливість розпоряджатися аж до настання терміну оплати товару позикодавцеві.

Аналогічно наведеним правочинам можуть бути використані договори комісії чи доручення. Відповідно до одних договорів комітет може отримати товар від комітента, продати його, отримавши виручку, та повернути цю виручку із затриманням її у себе на строк, обумовлений сторонами. А відповідно до інших договорів комісії комісіонер може отримати від комітента гроші, необхідні для виконання доручення останнього, а саме: це доручення виконати через рік. Протягом цього року комісіонер користуватиметься коштами на законних та договірних підставах без негативних податкових наслідків договору позики. У цьому разі застосування договорів комісії чи доручення може мати додаткові переваги, позаяк пп. 4.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено спеціальний порядок оподаткування посередницьких операцій. Використовуючи цей спеціальний порядок, сторони можуть оптимізувати власні суми податкових зобов'язань зі сплати ПДВ, передаючи податковий кредит у рамках операції комісії/доручення від однієї сторони іншій. Залежно від потреби.

Іншим варіантом заміни позики може бути так звана кредитно-депозитна схема, за якою позичальник укладає з банком кредитний договір, а позикодавець - депозитний. Сумою депозиту забезпечуються зобов'язання позичальника щодо погашення кредиту. Не думаю, що відкрию велику таємницю, коли акцентуватиму увагу на тому факті, що сума процентів, сплачених банку позичальником, перетвориться фактично у суму процентів, яку отримає позикодавець за використання банком депозиту. Цифри - це вже технічне питання. У цьому разі зникає проблема ліцензування фінансових послуг, оскільки використовується ліцензія банку. Крім того, фактичним позичальником може бути фізична особа, котра не сплачуватиме податок з доходів фізичних осіб із суми отриманих процентів.

Договори й супровідні документи

Крім наведених способів, перелік яких не є вичерпаним, та таким, що передбачає вчинення активних дій щодо контролю над базою оподаткування, слід вказати на існування ще й необхідності контролю за текстом договорів, котрі укладає підприємство, та документів, якими супроводжується виконання договорів. Так, наприклад, якщо за договором купівлі-продажу товар повинен отримати на складі продавця сам покупець, то продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання перед покупцем, коли приготував товар та належним чином повідомив покупця про це. А, враховуючи, що зобов'язання продавця полягає у передачі товару у власність покупця, слід вказати, що з моменту такого повідомлення до покупця перейде право власності на товар. А, отже, у продавця виникнуть зобов'язання нарахувати валові витрати у зв'язку з продажем товару. Відтепер товар має зберігатися на складі продавця, який права власності на товар вже не має.

Розділ 4. Охорона праці

Загальновідомо, що економічне зростання автоматично ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов, його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, працівники похилого віку і некваліфіковані працівники. Ні система освіти і підготовки, ні механізм регулювання ринку праці, ні навіть соціальні кошти не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами.

Тому поряд із намаганням одержувати хоча б невелику, але пристойну заробітну плату, трудящі надають важливого значення такому чинникові, як охорона праці, можливості само-удосконалення, просування по службі. Виробниче становище впливає не тільки на здоров'я працюючих, а й на їх фізичний, соціальний та психологічний стан.

Крім того, “Загальна декларація прав людини” також закріпила право кожного на справедливі та сприятливі умови праці, складовою частиною якого є такі умови, які відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Враховуючи вище зазначене, Україна закріпила право на безпечні та нешкідливі умови праці в одним з конституційних прав людини і громадянина. Забезпечення цього права здійснюється за допомогою системи правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що утворюють охорону праці.

У науковій літературі охорона праці розглядається як економічна, соціальна та правова категорії. Більше того, охорону праці як правову категорію розглядають у широкому та вузькому. При вживанні терміну «охорона праці» відповідно до його етимологічного значення, тобто в широкому розумінні, до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзвичайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих. Або така гарантія, як можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тільки за попередньою згодою профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП).

Проте термін «охорона праці» в чинному трудовому законодавстві вживається не в такому широкому, тобто буквальному, значенні цих слів, а в більш вузькому. У вузькому значенні під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосередньо в процесі роботи нормальних і безпечних технічних і санітарно-гігієнічних умов для всіх працюючих.

Наукою трудового права охорона праці розглядається також як інститут трудового права, правовий принцип, елемент трудових правовідносин та система законодавства.

Охорона праці як інститут трудового права є сукупністю правових норм, що регулюють відносини з охорони життя, здоров'я та працездатності шляхом встановлення безпечних і нешкідливих умов праці. До цього інституту входять норми, що встановлюють загальні вимоги охорони праці; профілактичні норми, спрямовані на попередження виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань; норми, що встановлюють обов'язки роботодавців та працівників з питань охорони праці; норми, що містять додаткові заходи охорони праці окремих категорій працівників.

Як правовий принцип трудового права охорона праці відображає зміст усіх норм трудового права, які своєю сутністю спрямовані на охорону здоров'я та працездатності працівників. У цьому значенні охорона праці є галузевим правовим принципом, оскільки відображає його соціальну спрямованість на захист трудових прав працівників.

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Працівники мають право на безпечні та нешкідливі умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної діяльності. Роботодавець зобов'язаний створити у кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'язань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудовими договорами і угодами.

Законодавством на працівника також покладаються зобов'язання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і нешкідливих умов праці. Порушення працівниками зазначених обов'язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно роботодавець має право застосувати до працівника заходи дисциплінарної відповідальності.

Центральне місце у системі законодавства України про охорону праці займає Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХП, а Законом України від 21 листопада 2002 р. № 229-ІУ його викладено у новій редакції. Він містить дев'ять розділів, що встановлюють загальні положення з охорони праці, гарантії прав працівників на охорону праці, організацію охорони праці на виробництві, стимулювання охорони праці, державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці, відповідальність за порушення законодавства про охорону праці. Окремий розділ присвячено нормативно-правовим актам з охорони праці, який визначає види, порядок опрацювання, прийняття та їх скасування.

За сферою дії нормативні акти про охорону праці поділяються на міжгалузеві та галузеві. До державних міжгалузевих нормативних актів про охорону праці належать акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої належності та виду трудових відносин. До державних галузевих нормативних актів про охорону праці належать акти, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації, що відносяться до певної галузі економіки.

В Україні прийнято ряд нормативно-правових актів, які регулюють порядок опрацювання, прийняття, перегляду та скасування нормативних актів про охорону праці (далі -- НПАОП), принципи їх прийняття та побудови.

Нормотворчий процес прийняття НПАОП має плановий характер, оскільки здійснюється на основі перспективного (п'ятирічного) та поточного (річного) зведених планів. Зведені плани складаються шляхом узагальнення галузевих планів нормотворчої діяльності, що затверджуються міністерствами, пропозицій зацікавлених організацій, результатів перевірки нормативних актів на відповідність чинному законодавству, рівню розвитку науки і техніки. На підставі зведеного та галузевих планів формуються відповідні розділи з питань нормотворчої діяльності у національній та галузевих програмах поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Принцип плановості є характерним не лише для порядку прийняття НПАОП, коли на основі календарного плану і технічного завдання визначаються строки початку та закінчення робіт, етапи опрацювання, строки виконання та виконавці, але й для порядку перегляду і внесення змін до них. НПАОП переглядаються в міру необхідності, але не рідше одного разу в десять років, а роботи щодо їх перегляду включаються до плану опрацювання НПАОП.

Процес опрацювання та прийняття НПАОП базується на засадах науковості, що передбачає врахування досягнень науки (у тому числі міжнародного досвіду) та залучення до нормотворчого процесу спеціальних науково-дослідних установ та організацій. З цією метою створена мережа головних і базових організацій. На Національний науково-дослідний інститут охорони праці покладено функції головної організації України, яка координує роботу у цьому напрямі, надає методичну допомогу фахівцям базових організацій, опрацьовує проекти НПАОП. Базові та головні організації створюються у більшості галузей економіки згідно з рішеннями міністерств, відомств, концернів, корпорацій та інших об'єднань підприємств. До розробки проекту нормативного акта можуть залучатися окремі організації або творчі колективи, групи фахівців. З метою профілактики нещасних випадків Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України має право брати участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці.

Прийняття НПАОП має комплексний характер, оскільки при опрацюванні враховуються різнобічні інтереси зацікавлених суб'єктів, охоплюється широкий спектр регульованих питань. Одночасно, з прийняттям проекту НПАОП розглядаються і інші взаємопов'язані нормативні акти. Розробники зобов'язані одночасно підготувати обґрунтовані пропозиції про їх перегляд, зміну чи скасування.

Законодавство України передбачає два самостійних поняття щодо зупинення дії НПАОП у часі -- скасування і тимчасове припинення. Скасування НПАОП допускається лише у разі розробки і затвердження замість нього іншого нормативного акта або визнання недоцільним подальше використання НПАОП. Припинення НПАОП застосовується як тимчасовий захід з обов'язковим зазначенням строку припинення, допускається у виключних випадках, передбачених законодавством України, з дотриманням спеціально встановленої процедури. Рішення про припинення чи скасування НПАОП приймається державним органом, що затвердив цей акт.

Особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації. Порядок їх прийняття встановлюється централізованим законодавством.

За порядком прийняття локальні нормативні акти поділяються на такі, що приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, і такі, що приймаються загальними зборами (конференцією) найманих працівників.

За предметом правового регулювання локальні нормативні правові акти можна поділити на ті, що регулюють, наприклад:

організацію управління охороною праці на виробництві;

забезпечення перспективного і поточного планування з питань поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

організацію проведення навчання (інструктажу) з питань охорони праці;

встановлення безпечного виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства.

За зовнішньою формою вираження локальні нормативні акти з охорони праці можна поділити на:

положення (наприклад, «Положення про комісію з питань охорони праці», «Положення про службу охорони праці на підприємстві»;

правила (наприклад, «Правила внутрішнього розпорядку, які визначають обов'язки персоналу, що працює з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань»);

інструкції (наприклад, «Інструкція про порядок організації та проведення зварювальних та інших вогневих робіт на підприємстві»);

накази (наприклад, наказ «Про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці») та ін.

Прийняті локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стандартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів.

До розробки проекту локального нормативного акта про охорону праці залучаються представники працівників -- уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілок, члени комісії з питань охорони праці підприємства; що представляють інтереси найманих працівників. Інформування працівників здійснюється не лише на етапі розроблення проекту акта про охорону праці, але й після прийняття акта шляхом ознайомлення всіх працівників з його змістом. На роботодавця покладається обов'язок розповсюдження інструкцій шляхом їх видання (тиражування), придбання у вигляді брошур, односторонніх аркушів, плакатів.

Отож, підводячи підсумки, дамо легальне визначення поняття охорони праці, що нам подається в ст. 1 Закону України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці»: Охорона праці -- це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Також до поняття охорони праці входять і всі ті заходи, що спеціально призначені для створення особливих полегшених умов праці для жінок і неповнолітніх, а також працівників зі зниженою працездатністю! Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих -- жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо

Висновки

Отже, для здійснення господарської діяльності, виготовлення продукції, отримання доходів і накопичень підприємства використовують різні види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також кошти. При цьому матеріальні ресурси є основою виробничого процесу. Вони формуються, як правило, за рахунок різних джерел: власних, позичених та залучених.

При цьому, власні джерела фінансування підприємства формуються за рахунок власного капіталу, тобто частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань.

Позичені джерела фінансування підприємства формуються в основному за рахунок довго- та короткострокових кредитів банку.

Залучені джерела фінансування підприємства формуються за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі перелічені джерела беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і у здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств -- це їх власний, позичений та залучений грошовий капітал, який вони використовують для формування власних активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання доходу, прибутку.

Фінансові ресурси підприємств -- це не грошові кошти підприємств, як це стверджують деякі економісти, а джерела підприємств, спрямовані на формування активів.

Фінансові ресурси як джерела формування активів підприємства відображаються у пасиві балансу, а засоби, у тому числі й грошові кошти, -- у активі балансу.

Зв'язок між фінансовими ресурсами і грошовими коштами виявляється у тому, що грошові кошти є матеріальним вираженням фінансових ресурсів.

В даній роботі було проаналізовано фінансові ресурси ТзОВ „МонолітТрансБуд”.

Як висновок, можна зазначити, про те, що збільшення коефіцієнта фінансової незалежності та зменшення коефіцієнтів фінансової залежності та фінансового ризику свідчать про стійкий стан ТзОВ „МонолітТрансБуд”, що склався протягом 2005-2007р.р.

В цілому, фінансово-господарська діяльність підприємства протягом 2005-2007 рр. була ефективною, про це свідчать показники рентабельності, коефіцієнти платоспроможності та ліквідності, які практично відповідають нормативним значенням. Однак, є й такі, які знаходяться в межах норми, зокрема: коефіцієнт абсолютної ліквідності, хоча й не великий, проте відповідає нормі. Однак в цілому фінансовий стан підприємства задовільний і прибутковий

Щоб підприємство мало позитивний інвестиційний імідж, воно обов'язково повинно бути платоспроможним. Тому керівництво повинно слідкувати за підтриманням платоспроможності на вищому рівні.

Ситуацію можна покращити, зменшуючи частку кредиторської заборгованості у пасивах, а також збільшивши величину грошових коштів на розрахунковому рахунку.

Одним з напрямків покращення інвестиційної привабливості є покращення показників рентабельності. Рентабельність загального капіталу можна покращити, зменшуючи частку активів, які не приносять прибутку, їх можна здати в оренду або реалізувати.

Зміцнення фінансової стійкості має важливе значення, для покращення інвестиційної привабливості. Фінансову стійкість можна покращити, збільшуючи розмір власного оборотного капіталу та зменшуючи поточні зобов'язання.

Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не зажди може пройти, оскільки на сучасному етапі розвитку нашої країни підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари.

Отже, резерви зростання прибутку - це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:

1. Збільшенню обсягу реалізації продукції;

2. Зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції: усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загально-виробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку;

3. Постійному зниженню позареалізаційних збитків.

Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції - основний резерв збільшення прибутку підприємства. Враховуючи специфіку виробництва даного підприємства суттєво зменшити витрати на виробництво можна завдяки технічним і технологічним заходам.

Перелік використаних джерел і літератури

1. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 p., №996-XIV.

2. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” N 335/94-вр від 28.12.94. В редакції Закону N 440-ІV від 16.01.2003.

3. Указ Президента України ”Про Концепцію амортизаційної політики” від 7 березня 2001 року N 169/2001.// Урядовий кур'єр. -2001. -№55.

4. Наказ Мінфіну „Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування” N 291 від 30.11.99.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності". Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затверджене Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99.

7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 87 від 31.03.99

10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене Наказом Міністерства фінансів України N 92 від 27.04.2000.

11. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246

12. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України N 290 від 29.11.1999

13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. №318.

14. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства. К: Либідь, 1998. - 312 с.

15. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. Киев, МП „ИТЕМ лтд”, СП „АДЕФ-Украина”, 1996. - 534 с.

16. Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. - К.:Лібра, 2003. -704 с.

17. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. - Х.:ВД «ІНЖЕК», 2003 р. - 240 с.

18. Горицкая Н.Г. Бухгалтерский учет и финансовый анализ: практическое пособие. - К.: ООО Редакция газеты «Бухгалтерия. Налоги. Бизнес», 2001. - 288 с.

19. Горицька Н. Порядок використання чинних з 01.07.2000 р. методів нарахування амортизації згідно з П(С)БО 7 та порівняння його з існуючою міжнародною практикою.// Дебет-Кредит. -2000. -№25.

20. Грачова Р. Як визначити реальний фінансово-майновий стан свого підприємства.//Дебет-Кредит. - 2000. - №34

21. Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник./ За ред. Й.М. Петровича. 3-тє вид., випр. -- К.: Т-во “Знання”, КОО, 2002. -- 405 с.

22. Каруца С.М.. Фінансова звітність як предмет державного фінансового контролю.// Фінансовий контроль(всеукраїнський науково-теоретичний, інформаційно практичний журнал) № 1 від 09.01.2002

23. Ковбасюк М.Р. Економічний аналіз діяльності комерційних банків і підприємств. / Навчальний посібник. - К: Видавничий дім «Скарби», 2001. - 336 с.

24. Кожанова Є. П., Отенко І. П. Економічний аналіз: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни- X.: ВД «ІНЖЕК», 2003. -208 с.

25. Матеріали серверу http://www.istock.com.ua.

26. Савчук В.П. Управление финансами предприятия. М:"Бином" - 2003 г., 480 с.

27. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. - К.:”Каравела”, 2003. - 432 с.

28. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 360 с.

29. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

30. Фінансовий аналіз: Навчальний посіб. / Г.В. Митрофанов, Г.О. Кравченко, Н.С. Барабаш та ін.; За ред. проф. Г.В. Митрофанова. - К.: Київ нац. торг.-екон. ун-т.: 2002, - 301 с.

31. Фінансовий звіт ТзОВ «МонолітТрансБуд», за 2007 рік.

32. Фінансовий менеджмент./За ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. - Київ:ЦУЛ, 2002. -496 с.

33. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа. М:Инфра-М, 1996. - 176 с.