Фінансова діяльність підприємства "Донбасенерго"

Фінансовий стан підприємства "Донбасенерго", проблеми його фінансової діяльності. Характеристика майна підприємства: основних і оборотних коштів. Шляхи удосконалення фінансової діяльності підприємства з застосуванням концепції фінансового оздоровлення.

Рубрика Финансы, деньги и налоги
Вид дипломная работа
Язык русский
Дата добавления 03.07.2010
Размер файла 226,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

  • ВСТУП
  • На сучасному етапі досить гостро стоїть проблема незадовільного фінансового стану учасників енергетичного ринку України. У всіх на слуху проблеми з неплатежами за електроенергію, вугілля, газ та інші енергоносії. Внаслідок того, що ці проблеми накопичувалися роками підприємства, виробники цих енергоносіїв, опинилися в кризовій ситуації, перед загрозою банкрутства. Загалом така ситуація може призвести до богатьох негараздів. Може бути поставлена під загрозу стабільність роботи единої енергетичної системи України, а це в свою чергу ставить під загрозу нормальну роботу багатьох підприємств, у тому числі особливо небезпечних підприємств, підприємств та закладів, які здійснюють забезпечення життєдіяльності громадян. Тобто порушення роботи єдиної енергосистеми, особливо в аварійному порядку, несе в себе небезпеку для всієї країни.
  • В Україні немає невживаних (запасних) енергетичних потужностей, тому у роботі мають бути практично всі наявні, і країна не може дозволити собі щоб такі потужності незавантажувалися в наслідок нестачі палива або незадовільного технічного стану обладнання електричних станцій, які виникають внаслідок нестачі коштів у виробників електроенергії.
  • Є ще один аспект цієї проблеми, який особливо відчутний у Донбасі - соціальний. Бо приблизно третина працюючих це робітники шахт, які добувають енергетичне вугілля. Тобто їх заробіток, фінансування соціальних, комунальних програм, розробка нових лав напряму залежать від оплати за відвантажене вугілля.
  • У зв'язку з цим актуальною є проблема поліпшення фінансового стану підприємств енергетичного комплексу. Розглянемо суть цієї проблеми на прикладі енергогенеруючої компанії ВАТ «Донбасенерго».
  • Головна мета роботи - дослідити фінансовий стан підприємства ВАТ «Донбасенерго», виявити основні проблеми фінансової діяльності і розробити шляхи покращення фінансової діяльності підприємства.
  • Виходячи з поставлених цілей, можливо сформувати задачі цієї роботи:
  • - попередній огляд балансу і аналіз його ліквідності;
  • - характеристика майна підприємства: основних і оборотних коштів і їх оборотності, виявлення проблем;
  • - характеристика джерел коштів підприємства: власних і позичкових;
  • - оцінка фінансової стійкості;
  • - розрахунок коефіцієнтів ліквідності;
  • - аналіз прибутку і рентабельності;
  • - розробка заходів щодо поліпшення фінансового стану.
  • Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Донбасенерго».
  • Місце знаходження Товариства:
  • 84601, м. Горлівка Донецької обл, пр. Леніна,11
  • Предмет аналізу - фінансові процеси підприємства і кінцеві господарські результати його діяльності.
  • При проведенні даного аналізу були використані наступні прийоми і методи:
  • - горизонтальний аналіз
  • - вертикальний аналіз,
  • - аналіз коефіцієнтів (відносних показників),
  • - порівняльний аналіз,
  • - факторний аналіз,
  • - інтегральний аналіз.

1 СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Фінансова діяльність та зміст фінансової роботи

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

У нормативних актах, науково-практичній літературі, безпосередньо в контексті фінансово-господарської діяльності підприємств, їх фінансової звітності оперують дефініціями „фінансова діяльність”, „інвестиційна діяльність” та „операційна діяльність” суб'єктів господарювання. З метою формування каталогу функціональних завдань фінансових служб підприємства та чіткого розмежування зазначених понять розглянемо економічний зміст кожного з них.

Інвестиційна діяльність. Згідно з П(С)БО, інвестиційна діяльність - це придбання та реалізація таких необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів.

Отже ця діяльність пов'язана з ефективним вкладенням залученого капіталу. Загалом під інвестиціями розуміють усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід).

Операційна діяльність. Це основна діяльність підприємства, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечує основну частку його доходу, а також інші види діяльності, які не підпадають під категорію інвестиційної чи фінансової діяльності. До типових прикладів руху коштів у рамках операційної діяльності належать такі:

- грошові надходження від продажу товарів, робіт, послуг;

- грошові виплати постачальникам за товари і послуги;

- грошові виплати з оплати праці;

- оплата податків.

Фінансова діяльність. Успішна інвестиційна та операційна підприємницька діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів називається фінансуванням. З іншого боку, система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей називається фінансовою діяльністю. Згідно з П(С)БО фінансова діяльність - діяльність, яка веде до змін розміру і складу власного та позичкового капіталу підприємства ( який не є результатом операційної діяльності). Отже, основний зміст фінансової діяльності ( у вузькому розумінні) полягає у фінансуванні підприємства. Рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності визначається на основі змін у статтях балансу за розділами:

- «Власний капітал»;

- «Довгострокові зобов'язання»;

- «Поточні зобов'язання».

Можна стверджувати, що фінансова діяльність (фінансування) має вирішальний вплив на процеси генерування вартості підприємства. Так, оптимізація структури капіталу ( оптимізація фінансування) веде до зменшення затрат на його залучення і створює фінансову базу для успішної операційної та інвестиційної діяльності.

У теорії і практиці досить часто зміст фінансової діяльності трактується ширше, ніж фінансування. У широкому значенні під фінансовою діяльністю розуміють усі заходи, пов'язані з мобілізацією капіталу, його використанням, примноженням (збільшенням вартості) та поверненням. Інакше кажучи, фінансова діяльність ( широкому розумінні) включає весь комплекс функціональних завдань, здійснюваних фінансовими службами підприємства і пов'язаних з фінансуванням, інвестиційною діяльністю та фінансовим забезпеченням (обслуговуванням) операційної діяльності суб'єкта господарювання.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів фінансового забезпечення функціонування підприємства та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань:

-фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

-пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабнльності та платоспроможності;

-виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

-мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

-контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

-фінансове прогнозування та планування;

-аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

-оперативна, поточна та фінансово-економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складення фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обгрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачення матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак - прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати зниження її собівартості, до яких належить:

-поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

-раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

-зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

-скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

-зменшення витрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

-економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні , поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний - у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньо. Точністю оцінити потоні та стратегічні можливості підприємства. Аналогічну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

- аналіз та оцінка рівня і дінаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

- аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

- аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

- аналіз взаємозв'язку, витрат обсягів виробництва продукції та прибутку;

- аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

- аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

- факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

- аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

- аналіз фінансової стійкості підприємства;

- аналіз ліквідності балансу;

- комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

- постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;

- своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

- забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

- своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

- своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

- здійснення платежів за фінансовими операціями.

Основним джерелом інформації для фінансового аналізу є бухгалтерська (фінансова) звітність підприємства. Відповідно до національних бухгалтерських стандартів ПСБУ це вперше за усе відкрита фінансова звітність:

- форма №1 «Баланс підприємства»;

- форма №2 «Звіт про фінансові результати»;

- форма №3 «Звіт про власний капітал»;

- форма №4 «Звіт про рушення грошових коштів»;

- форма №5 «Пояснювальна записка до річного звіту».

У загальному вигляді фінансовий аналіз підприємства складається з наступних етапів:

- Оцінка майнового стану і динаміка його зміни;

- Аналіз ділової активності;

- Аналіз ліквідності і платоспроможності;

- Аналіз фінансової стійкості;

- Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;

- Аналіз рентабельності;

- Аналіз положення на ринку цінних паперів.

Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Практика фінансового аналізу виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед можна виділити основні:

Горизонтальний аналіз (почасний) - базується на вивченні динаміки окремих фінансових показників у часі. У процесі використання цієї системи розраховуються темпи зростання окремих показників фінансової звітності за ряд періодів. У фінансовому менеджменті найбільше поширення отримали наступні види горизонтального фінансового аналізу:

- порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками попереднього періоду;

- порівняння фінансових показників звітного періоду з показниками аналогічного періоду минулого року;

- порівняння фінансових показників за ряд попередніх періодів.

Всі види горизонтального фінансового аналізу доповнюються звичайно дослідженням впливу окремих чинників на зміну відповідних результативних показників.

Вертикальний аналіз (структурний) базується на структурному розкладанні окремих показників фінансової звітності підприємства. У процесі цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складаючих агрегированих фінансових показників. У фінансовому менеджменті найбільше поширення отримали наступні види вертикального аналізу:

- Структурний аналіз активів. У процесі цього аналізу визначається питома вага оборотних і необоротних активів; елементарний склад оборотних активів склад активів підприємства по рівню ліквідності; склад інвестиційного портфеля і інші. Результати цього аналізу використовуються в процесі оптимізації складу активів підприємства.

- Структурний аналіз капіталу. У процесі цього аналізу визначаються питома вага власного і позикового капіталу, що використовується підприємством; склад позикового капіталу, що використовується по періодах його надання (короткостроковий, довгостроковий); склад позикового капіталу, що використовується по його видах. Результати цього аналізу використовуються в процесі оцінки фінансового левериджа, визначення середньозваженої вартості капіталу, оптимізації структури джерел формування позикових фінансових ресурсів і т.д.

- Структурний аналіз грошових потоків. У процесі цього аналізу в складі загального грошового потоку виділяють грошові потоки по операційній, інвестиційній і фінансовій діяльності підприємства; в складі кожного з цих видів грошового потоку більш глибоко структуризуються надходження і витрачання грошових коштів, склад залишку грошових активів по його окремих елементах.

Трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, т. е. Основні тенденції динаміки показника. За допомогою тренда ведеться перспективний прогнозний аналіз.

Порівняльний аналіз - це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності по окремих показниках фірми, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз показників даної фірми з показниками конкурентів, зі середньогалузевими і середніми господарськими даними. Найбільше поширення отримали наступні види порівняльного фінансового аналізу:

- порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і средньогалузевих показників;

- порівняльний аналіз фінансових показників даного підприємства і підприємств конкурентів;

- порівняльний аналіз фінансових показників окремих одиниць і підрозділів даного підприємства;

- порівняльний аналіз звітних і планових фінансових показників. Такий аналіз складає основу организованого на підприємстві моніторинга поточної фінансової діяльності.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) базується на розрахунку співвідношень різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства. У процесі використання цієї системи аналізу визначаються різні відносні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності і рівень фінансового стану підприємства. У фінансовому менеджменті найбільше поширення отримали наступні групи аналітичних показників: коефіцієнти оцінки фінансової стійкості підприємства; коефіцієнти оцінки платоспроможності (ліквідність) підприємства; коефіцієнти оцінки оборотності активів; коефіцієнти оцінки оборотності капіталу; коефіцієнти оцінки рентабельності і інші.

Інтегральний фінансовий аналіз дозволяє дістати найбільш глибоку (багатофакторну) оцінку умов формування окремих агрегованих фінансових показників. У фінансовому менеджменті найбільше поширення отримали наступні системи інтегрального фінансового аналізу:

- Дюпоновская система інтегрального аналізу ефективності використання активів підприємства. У основі цієї системи аналізу лежить «Модель Дюпона», відповідно до якої коефіцієнт рентабельності активів підприємства являє собою твір коефіцієнта рентабельності реалізації продукції на коефіцієнт оборотності активів:

Ра=Ррп х КОа, (1.1)

де Ра- коефіцієнт рентабельності активів;

Ррп коефіцієнт рентабельності продукції;

КОа коефіцієнт оборотності активів.

Для інтерпретації результатів може бути використана спеціальна матриця, з допомогою якою можна виявити основні резерви подальшого підвищення рентабельності активів:

- об'єктивно-орієнтована система інтегрального аналізу формування прибутку підприємства;

- інтегральна система портфельного аналізу.

Більшість існуючих в цей час методик аналізу діяльності підприємства, його фінансового стану повторюють і доповнюють одина одну, вони можуть бути використані комплексно або роздільно в залежності від конкретних цілей і задач аналізу, інформаційної бази, що є в розпорядженні аналітика.

Аналіз методик оцінки фінансового стану підприємств, що застосовуються в Європі і США і порівняння цих методик з вітчизняними, показує, що основні методичні положення обох підходів в основному співпадають. Відмінності і особливості виявляються в наступному.

По-перше, в Росії, Україні (тобто на пострадянському просторі) в ході аналізу балансу основний акцент робиться на розрахунок коефіцієнтів платоспроможності. Явно недостатня увага приділяється аналізу структури і особливо динаміки майна підприємств і його реальної вартості. Це викликане тим, що до цього часу сучасним банківським законодавством передбачається можливість надання кредиту без його забезпечення майном. Однак останнім часом отримує розвиток система заставних банків, і комерційні банки в умовах жорсткої конкуренції, нарешті, починають розуміти, що їм більш вигідно і надійно видавати кредити під заставу майна. Крім того, в Росії вже є дуже широка мережа спеціалізованих чекових інвестиційних фондів, створюються і інші фінансові інститути, працюючі з чеками, акціями і іншими цінними паперами. У цих умовах мова йде про реальну цінність цінних паперів, тобто про їх реальну забезпеченість майном. Тому аналіз майна організації, вдосконалення методики його проведення, об'єктивна оцінка майна виходять на перший план.

По-друге за рубежем велике значення приділяється враховуванню впливу інформації на фінансове положення підприємства, організації. У нашій країні це питання недостатньо розроблене в теоретичному і практичному планах.

По-третє для пострадянських країн величезне значення має комп'ютеризація розрахунків по аналізу фінансового стану, на відміну від країн Європи і США, в яких цей процес досяг високого рівня. Для російської науки і практики автоматизація економічного аналізу є одним з самостійних актуальних напрямів розвитку.

1.2 Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств. Платоспроможність як показник фінансового стану

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним майном. Специфіка фінансової діяльності АТ визначається особливостями формування статутного капіталу.

Організація фінансово-господарської діяльності у формі акціонерних товариств є найприйнятнішою з погляду залучення капіталу, зокрема власного. Це пояснюється такими чинниками:

-поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, яка може бути досить малою, що дає можливість залучення як дрібних, так і великих інвесторів;

- високий рівень мобільності корпоративних прав ( акцій), особливо, якщо вони котируються на біржі, а отже, мінімальні затрати на передачу прав власності;

- спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;

- можливість розміщення емісії серед величезного числа інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством;

- досить детальне нормативне регулювання діяльності АТ, що створює умови для захисту інтересів акціонерів, у т.ч. від „розмивання капіталу”;

- акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства лише в межах належних їм акцій;

- оплата вартості акцій може здійснюватися як у грошовій , так і в майновій формі.

Повнота участі акціонера в управлінні товариством та контролі за цього діяльністю залежить від величини належного йому пакета акцій та їх виду - прості чи привілейовані. Дрібні акціонери мають право на участь у загальних зборах товариства, що з формального боку дає можливість участі в управлінні підприємством. Фактичне управління АТ та контроль за його діяльністю здійснюється крупними акціонерами, які володіють контрольним чи блокуючим пакетом корпоративних прав і мають можливість реально впливати на призначення членів наглядової ради та виконавчих органів.

Фінансування акціонерного товариства може здійснюватися за рахунок надходження коштів від емісії акцій , випуску облігацій, цінних паперів, що конвертуються в акції. Окрім цього, джерелом поповнення капіталу може бути тезаврований прибуток, банківські та комерційні позички.

Після переходу до ринкової економіки, більшиість вітчизняних підприємств зіткнулися з багатьма проблемами, які були не відомі за радянських часів. Неефективний менеджмент, невміння виживати в конкурентному оточенні негайно реагувати на тенденції ринку призвели до масових кризових явищ у фінансовому стані цих підприємств. Підприємства через незмогу сплачувати або повернути свої борги опинялися на межі банкрутства. Тому реальна оцінка платоспроможності є дуже актуальною. Тільки платоспроможне підприємство може нормально функціонувати.

Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової перспективи сплачувати свої зобов'язання оцінюється показниками ліквідності і платоспроможності, які характеризують в найбільш загальному вигляді, чи може воно своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за короткостроковими зобов'язаннями перед контрагентами. Для цього цілком логічно порівнювати оборотні активи і короткострокові зобов'язання. Зазначимо, що в ряді робіт вітчизняних авторів підходи до проблеми оцінки ліквідності і платоспроможності загалом подібні, хоч є ряд модифікацій і уточнень.

Так деякі автори ототожнюють поняття ліквідність і платоспроможність, що на думку інших не є виправданим.

З позиції довгострокової перспективи стабільна фінансова діяльність підприємства характеризується показниками фінансової стійкості

Під ліквідністю якого-небудь активу треба розуміти здатність його трансформуватися в грошові кошти, а міра ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротше період, тим вище ліквідність даного вигляду активів. У такому розумінні будь-які активи, які можна обернути в гроші, є ліквідними. Проте в обліково-аналітичній літературі часто поняття ліквідних активів озвучується до активів, споживаних протягом одного виробничого циклу (року).

Кажучи про ліквідність підприємства, мають на увазі наявність у нього оборотних коштів в розмірі, теоретично достатньому для погашення короткострокових зобов'язань, хоч би з порушенням термінів погашення, передбачених контрактами. Основною ознакою ліквідності, отже, служить формальне перевищення (у вартісній оцінці) оборотних активів над короткостроковими пасивами. Чим більше це перевищення, тим сприятливіше фінансове становище підприємства з позиції ліквідності. Рівень ліквідності підприємства оцінюється за допомогою спеціальних показників коефіцієнтів ліквідності, заснованих на зіставленні оборотних коштів і короткострокових пасивів.

Платоспроможність означає наявність у підприємства грошових коштів і їх еквівалентів, достатньо для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основними ознаками платоспроможності є:

а) наявність в достатньому обсязі коштів на розрахунковому рахунку і в касі;

б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Ліквідність менш динамічна в порівнянні з платоспроможністю. Справа в тому, що по мірі стабілізації виробничої діяльності підприємства у нього поступово складається певна структура активів і джерел коштів, різкі зміни якої порівняно рідкі. Тому і коефіцієнти ліквідності звичайно змінюються в деяких цілком передбачуваних кордонах, що, до речі, і дає частково підставу аналітичним агентствам розраховувати і публікувати средньогалузеві і середньогрупові значення цих показників для використання в міжгосподарчих порівняннях і як орієнтири при відкритті нових напрямів виробничої діяльності.

Навпаки, фінансовий стан в плані платоспроможності може бути вельми мінливим, причому з дня на день: ще учора підприємство було платоспроможним, однак сьогодні ситуація кардинально змінилася , прийшов час розрахуватися з черговим кредитором, а у підприємства немає грошей на рахунку, оскільки не поступив своєчасно платіж за поставлену раніше продукцію. Іншими словами, воно стало неплатоспроможним через фінансову недисциплінованість своїх дебіторів.

Ліквідність і платоспроможність можуть оцінюватися за допомогою ряду абсолютних і відносних показників. З абсолютних - основним є показник, що характеризує величину власних оборотних коштів. Показник характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства. При інших рівних умовах зростання цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Показник розраховується як різниця між оборотними активами і короткостроковими пасивами.

Економічне трактування показника може бути і таким: він показує, яка сума оборотних коштів залишається в розпорядженні підприємства після розрахунків за короткостроковими зобов'язаннями. У деякому розумінні, це характеристика свободи маневру і фінансової стійкості підприємства з позиції короткострокової перспективи. Часто в літературі використовуються синоніми цього показника, а саме «чистий оборотний капітал», «робочий капітал», «чисті оборотні активи». Показник «чистий робочий капітал» є абсолютним, тобто непристосованим для просторово-часових зіставлень; не існує і яких-небудь орієнтирів по його величині або бажаності тієї або іншої динаміки, хоч цілком резонно передбачити, що із зростанням обсягів виробництва величина власних оборотних коштів, як правило зростає. Для того щоб мати можливість порівняти міру ліквідності разновеликих підприємств, застосовують відносні показники - коефіцієнти ліквідності.

З балансу видно, що оборотні активи досить різнорідні з позиції їх ролі в кругообігу засобів, зокрема, кількісна оцінка ліквідності може бути виконана з використанням різноманітних видів активів, що розрізнюються оборотністю, тобто часом, необхідним для перетворення їх в грошові кошти. З позиції мобільності оборотні активи можуть бути розділені на три групи

Перша група - це грошові кошти в касі і на розрахунковому рахунку, тобто тобто найбільш мобільні кошти, які можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно.

Друга група. Інші мобільні активи - грошові еквіваленти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість, для обернення яких в грошові кошти потрібний певний час.

Третя група. Найменьш ліквідні активи матеріально-виробничі запаси, витрати в незавершеному виробництві, готова продукція і інші.

Наведений розподіл оборотних активів на три групи і дозволяє побудувати три основних аналітичних коефіцієнта, які можна використати для оцінки ліквідності і платоспроможності підприємства:

Коефіцієнт поточної ліквідності-

Клп=Поточні активи/Короткострокові пасиви, (1.2)

Критичне нижнє значення цього показника рівне 2.

Коефіцієнт швидкої ліквідності :

Клш=(Дебіторськаз аборгованість+корткострокові фінансові вкладення +грошові кошти)/Короткострокові пасиви, (1.3)

Орієнтовне нижнє значення показника приводиться рівне 1.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності :

Кла=Грошові кошти/Короткострокові пасиви., (1.4)

У роботі приводиться значення цього коефіцієнта рівні 0,05 до 0,1, такі величини визначає досвід роботи з російськими підприємствами. Саме цей коефіцієнт названий коефіцієнтом платоспроможності.

В.В. Ковалевим приводиться ще декілька коефіцієнтів, які використовують для оцінки ліквідністі і платоспроможністі:

Коефіцієнт забезпечення поточної діяльності власними оборотними коштами. Він розраховується по формулі:

Ксо=Власні оборотні кошти/оборотні активи, (1.5)

І показує, яка частина оборотних активів фінансується за рахунок власних коштів підприємства.

Коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів. Характеризує ту частину власних оборотних коштів, яка знаходиться в формі грошових коштів, тобто коштів, що мають абсолютну ліквідність:

МК= Грошові кошти/ власні оборотні кошти, (1.6)

Для нормально функціонуючого підприємства цей показник зазвичай змінюється від 0 до 1, хоч теоретично можливі і інші варіанти. При інших рівних умовах зростання показника МК в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах

Частка власних оборотних коштів в покритті запасів. Характеризує ту частину вартості запасів, яка покривається власними оборотними коштами, і розраховується таким чином:

ДС= Власні оборотні кошти/запаси і витрати, (1.7)

Найнижче значення показника, яке рекомендується і традиційно склалося за ці роки, - 50%. Економічна інтерпретація: по поточних операціях банки можуть надавати пільгове кредитування підприємствам, в яких не менше за половину вартості запасів і вкладень в незавершене виробництво покривається власними коштами. Безумовно приведений ліміт є орієнтиром, а його конкретна величина визначається в кредитних договорах.

Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується співвіднесенням величини «нормальних» (обгрунтованих) джерел покриття запасів і суми запасів. У відповідності від отриманих результатів виділяється чотири типи короткострокової (поточної) фінансової стійкості і ліквідністі господарюючого суб'єкта.

Виділимо наступний перелік джерел покриття запасів: власні оборотні кошти (ВО) і нормальні джерела формування запасів (НДЗ).

НДЗ= ВО+ПБ+КЗт, (1.7)

де ПБ-позика банка для покриття запасів;

КЗт -розрахунки з кредиторами по товарних операціях.

У залежності від співвідношення розглянутих показників (Зз, ВО, НДЗ) можна з певною мірою умовності виділити наступні типи короткострокової (поточної) фінансової стійкості і ліквідність господарюючого суб'єкта:

а) Абсолютна короткострокова фінансова стійкість:

Зз<ВО (1.8)

Показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами.

Б) нормальна короткострокова фінансова стійкість:

ВО<Зз<НДЗ (1.9)

Відповідає положенню, коли успішно функціонуюча комерційна організація використовує для покриття запасів різні нормальні джерела коштів власні і залучені.

В) Нестійке поточне фінансове становище:

Зз>НДЗ. (1.10)

Дане співвідношення відповідає стану, коли підприємство для фінансування частини своїх запасів вимушене залучати додаткові джерела покриття, що не є у звичному значенні “нормальними”, тобто обгрунтованими (наприклад, затримка заробітної плати, розрахунків з бюджетом і інш.)

Г) Критичне поточне фінансове положення.

Характеризується ситуацією, коли в доповнення до попередньої нерівності підприємство має кредити і позики, не погашені в строк, а також прострочену кредиторську і дебіторську заборгованість.

Вперше поняття “кризове фінансове становище” на пострадянському просторі з'являється в роботі авторів Шеремета А.Д., Сейфуліна Р.С., Негашева. Під кризовим фінансовим становищем розуміється ситуація, при якій підприємство знаходиться на грані банкрутства, оскільки грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають кредиторської заборгованості і прострочених позик.

Автори також виділяють чотири типи фінансового становища. Перший тип - абсолютна стійкість. Цьому типу відповідають мінімальні величини запасів і витрат. Другий тип - нормальна стійкість. Для даного типу характерні нормативні величини запасів і витрат. Третій тип - нестійкий фінансовий стан, якому відповідають збиткові величини запасів і витрат. Четвертий тип - кризовий стан. Для нього характерні нерухомі і малорухомі запаси і затоваренність готовою продукцією в зв'язку зі зниженням попиту.

Дещо відмінне від Ковальова В.В. пропонують ці автори розподіляти в активів. Пропонується розподіл всіх активів на чотири групи по мірі ліквідності. До першої групи відносяться всі статті грошових коштів підприємства і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери). До другої групи відносяться дебіторська заборгованість і інші активи. До третьої групи відносяться статті другого розділу активу балансу "Запаси і витрати" за винятком витрат майбутніх періодів, а також довгострокові фінансові вкладення. До четвертої групи відносяться статті першого розділу активу "Основні кошти і вкладення". Крім того, ці автори рекомендують згрупувати всі пасиви балансу по мірі терміновості їх оплати. А. Шеремет, Е. Негашев, Р. Сейфулін декілька інакше підходять до встановлення нормативної бази показників. Якщо в світовій практиці вважається, що нормативною величиною коефіцієнта абсолютної ліквідності є 0,20 - 0,25, то названі автори рекомендують встановити його нормативну величину в межах 0,20 0,70. Для проміжного коефіцієнта ліквідності норматив встановлений на рівні 0,80 - 1,00. Нормативи коефіцієнта абсолютної ліквідності в методиці А. Шеремета відповідають світовим і становлять 2,0 - 2,5.

Останнім часом достатнє поширення отримала методика аналізу фінансового становища, яка розширила кордони існуючих методик і має деякі відмінності в оцінки ліквідності і платоспроможності.

Ліквідність виступає одним з важливих критеріїв фінансової стійкості, під якою розуміється здатність підприємства розраховуватися за своїми короткостроковими зобов'язаннями. Оцінка ліквідності передбачає розрахунок наступних коефіцієнтів:

-коефіцієнт абсолютної ліквідності,

-уточнений коефіцієнт ліквідності,

-загальний коефіцієнт ліквідності.

Нормативні значення відповідно 0,2, 1. 0 і 2,0 3,0. Всі три показники розраховуються аналогічно коефіцієнтам платоспроможності. Необхідно зазначити, що дані показники ліквідності (платоспроможність) не враховують чинник часу. А це необхідне, оскільки різні види оборотних коштів і різні види кредитів мають різний період оборотності.

Для усунення цього недоліку Ефімова пропонує розраховувати платоспроможність підприємства по наступній формулі:

Кп=(ОБЗ ·К1-ПРС ·ПРС· К2/(КСК · К2-Г), (1.11)

де Кп - коефіцієнт платоспроможності,

ОБЗ - конкретний вигляд оборотних коштів,

ПРС - прострочені позики і проценти по них,

КСК - конкретний вид короткострокових позик (кредитів),

Г - грошові кошти,

К1 - коефіцієнт оборотності конкретного вигляду оборотних коштів,

К2 - коефіцієнт оборотності конкретного вигляду короткострокових кредитів.

Аналогічний подхід до оцінки платоспроможності використовувався в аналітичній практиці ще в 20-і роки і називався методом нормативних знижок. За допомогою даного методу здійснювався перерозподіл активів і пасивів у відповідності зі середньостатистичними оцінками ліквідності активів і термінами погашення зобов'язань.

У цей час в певних, дуже рідких випадках, підприємства мають велику довгострокову заборгованість. У цих умовах коефіцієнт покриття всієї заборгованості приймає вигляд:

Кп=(ОПС ·К1-ПРС) ·ПРС ·КЗ/(КСК ·К2-Д)( ·ДСК ·К4), (1.12)

де ОПС - основні засоби;

ДСК - довгострокові позики (кредити);

КЗ - коефіцієнт оборотності конкретного вигляду основних коштів;

К4 - коефіцієнт оборотності конкретного вигляду довгострокових коштів (кредитів).

По мірі фінансової стабілізації, підйому економіки підприємства всі в більшій мірі будуть використати різні види довгострокових позикових коштів і фактичне значення формули, що пропонується зросте.

Іншим показником, що характеризує ліквідність підприємства є оборотний капітал.

Ок = Пк - Кз , (1.13)

де Ок - оборотний капітал;

Пк - поточні активи;

Кз - короткострокові зобов'язання.

Підприємство має оборотний капітал доти, поки поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання. Однак, потрібно зазначити, що в умовах високих темпів інфляції зростання величини оборотного капіталу не можна однозначно оцінити як підвищення ліквідності підприємства. Доцільно розраховувати відносний показник, наприклад, питома вага оборотного капіталу в загальній сумі активів. Це нівелює вплив інфляції на показник ліквідності, що розглядається.

На етапі попередньої оцінки фінансового стану автор пропонує також визначати коефіцієнт маневреності, що показує яка частина власних джерел коштів вкладена в найбільш маневрені (оборотний капітал) активи. Даний показник, нарівні з коефіцієнтом ліквідності, є критерієм фінансової стійкості господарюючого суб'єкта. Його оптимальне значення дорівнює 0,5.

На другому етапі аналізу фінансового стану групуються всі оборотні кошти по категоріях ризику, що дає оцінку "якості" оборотних коштів з точки зору їх ліквідності. Виділяються наступні чотири групи оборотних коштів:

1. Мінімальний ризик - готівкові грошові кошти, що легко реалізовуються короткострокові цінні папери.

2. Малий ризик - дебіторська заборгованість підприємств з стійким фінансовим положенням, запаси товарно-матеріальних цінностей (виключаючи позикові), готова продукція, що користується попитом.

3. Середній ризик - продукція виробниче-технічного призначення, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.

4. Високий ризик дебіторська заборгованість підприємств, що знаходяться у важкому фінансовою положенні, запаси готової продукції, залежалі запаси.

Для побудови такого групування вже недостатньо даних, що містяться в бухгалтерській і статистичній звітності, необхідно використати показники внутрішнього обліку.

Чим більше коштів вкладено в активи, що попали в категорію високого ризику тим нижче фінансова стійкість підприємства, зокрема, його ліквідність. У розвиток аналізу доцільно оцінити тенденцію зміни співвідношень важкореалізуемих активів і їх загального розміру, а також співвідношення між важкореалізуемимі активами і активами, що легко реалізовуються. Тенденція до зростання названих співвідношень вказує на зниження ліквідність. При проведенні такого аналізу потрібно пам'ятати, що класифікація оборотних коштів на важко- і легкореалізуємі не може бути постійною, вона змінюється із зміною конкретних економічних умов. Так, в умовах нестабільного постачання і наростаючій інфляції підприємства зацікавлені вкладати грошові кошти у виробничі запаси і інші види товарно-матеріальних цінностей, що дає підставу прирахувати вказану групу активів до легкореалізуємих .

Щомісячне ведення подібної відомості дозволяє відстежувати стан дебіторської заборгованості на підприємстві.

Аналогічно ведеться облік і аналізується стан заборгованості підприємства по отриманих позиках банку, позиках іншим кредиторам.

Третім етапом аналізу є оцінка структури джерел коштів на основі наступних фінансових коефіцієнтів:

Коефіцієнт незалежності. Він показує частку коштів, вкладених власниками підприємства, в загальній вартості майна. Нормальне значення цього показника 0,5. Цей показник важливий як для інвесторів, так і для кредиторів підприємства.

Коефіцієнт фінансової стійкості (стабільності). Показує питому вагу джерел фінансування, які підприємство може використати тривалий час (джерела власних коштів і довгострокові позикові кошти), в загальній сумі майна.

Коефіцієнт фінансування, який показує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власних коштів і яка за рахунок позикових. Ситуації, при якій величина даного коефіцієнта менше 1, свідчить про небезпеку неплатоспроможності і ускладнює можливість отримання кредиту.

Фінансовий стан підприємства знаходиться в безпосередній залежності від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються в реальні гроші. Тому четвертим етапом аналізу в методиці, що розглядається є розрахунок коефіцієнтів оборотності: поточних активів, дебіторської заборгованості, товарно-матеріальних запасів за кожним видом (виробничі запаси, паливо, готова продукція) і разом з цим, визначаються такі показники як тривалість одного обороту поточних активів, середній термін погашення дебіторської заборгованості, термін зберігання товарно-матеріальних запасів, а також питома вага дебіторської заборгованості в загальній сумі поточних активів і частка сумнівної дебіторської заборгованості в сумарній дебіторській заборгованості підприємства.

Для розрахунку і аналізу всіх названих показників повинні бути використані дані бухгалтерської звітності, внутрішньовиробничого обліку.

Ще одним з найбільш відомих вчених в області вивчення фінансового становища підприємства є І.Т. Балабанов.

Згідно з його методикою фінансовий стійким вважається таке підприємство, яке за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи (основні фонди, НМА, оборотні кошти), не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості і розплачується в термін за своїми зобов'язаннями. Головним в фінансовій діяльності є правильна організація і використання оборотних коштів. Тому в процесі аналізу фінансового становища питанням раціонального використання оборотних коштів приділяється основна увага.

Характеристика фінансової стійкості включає в себе аналіз:

- складу і розміщення активів господарюючого суб'єкта;

- динаміки і структур джерел фінансових ресурсів;

- наявності власних оборотних коштів;

- кредиторської заборгованості;

- наявності і структури оборотних коштів;

- дебіторської заборгованості;

- платоспроможність.

Під кредитоспроможністю господарюючого суб'єкта розуміється наявність у нього передумов для отримання кредиту і здатність повернути його в термін. Кредитоспроможність позичальника характеризується його акуратністю при розрахунках по раніше отриманих кредитах, його поточним фінансовим становищем і перспективами зміни, здатністю при необхідності мобілізувати грошові кошти з різних джерел.

При аналізі кредитоспроможності використовується цілий ряд показників. Найбільш важливими з них є, норма прибутку на вкладений капітал і ліквідність. Норма прибутку на вкладений капітал визначається відношенням суми прибутку до загальної суми пасиву по балансу.

Описані вище методики показують, що автори використовують досить схожі підходи до оцінки ліквідності і платоспроможності підприємства. Далі, у другому розділі цієї роботи будуть розраховані показники що характеризують ліквідність та фінансову стійкість підприємства.

1.3 Оцінка імовірності банкрутства

Порушення нормальної роботи підприємства може викликати такі кризові явища як неплатоспроможність перед кредиторами, що в свою чергу може привести підприємства до банкрутства.

Основні поняття про банкрутство і положення процедури банкрутства сформульовані в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 30 червня 1999 року № 784-XIV.

Під банкрутством розуміється визнана арбітражним (зараз господарчим) судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Іншими словами це пов'язана з недостатністю активів в ліквідній формі нездатність юридичної особи, суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для цього термін пред'явлені йому з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Банкрутство має економічний і правовий характер. З економічної точки зору банкрутство викликається нездатністю суб'єктів підприємницької діяльності продовжувати господарську ( підприємницьку ) діяльність внаслідок нерентабельності. Борги суб'єкта підприємницької діяльності перевищують вартість майнових активів в ліквідній формі,

Юридичний аспект банкрутства полягає в тому, що кредитори мають підтверджені документально майнові вимоги. Процедура банкрутства дозволяє кредиторам в примусовому порядку погасити свої вимоги, точніше кажучи, документи, підтверджуючі кредиторську заборгованість, за рахунок боржника-банкрута або його дебіторів.

Процедура банкрутства, будучі крайньою мірою впливу на боржника, дозволяє кредитору вийти з, так би мовити, екстремальної ситуації, коли у боржника на розрахунковому рахунку немає коштів для погашення заборгованості або коли за останній період часу рушення грошових коштів на розрахунковому рахунку боржника знаходилося на мінімальному рівні, а виявити яке-небудь майно для погашення заборгованості (для забезпечення позову) достатньо важко, оскільки підприємство боржник зовсім не зобов'язано звітувати перед кредиторами про свою фінансову спроможність.

Крім того, справа про банкрутство може бути збуджена самим боржником, якщо керівник підприємства бачить нерентабельність його основної діяльності і неможливість розрахунку з кредиторами і бюджетом, сам звертається до арбітражного суду, заявляючи про фінансову неспроможність свого підприємства.

Однак, вищезгаданим Законом України передбачаються також можливості по відновленню платоспроможності підприємства, навіть після ухвалення справи про банкрутство. Тому підприємству важливо вчасно реагувати на загрози, що з'явилися, щоб уникнути крайньої міри - ліквідації підприємства

У такій ситуації велике значення має діагностика банкрутства, як метод, здатний (покликаний) зазделегідь визначити можливість втрати підприємством всіх активів, а значить, і дати можливість прийняти запобіжних заходів.

Як показує світовий досвід, банкрутство окремих суб'єктів є неминучим слідством ринкової конкуренції, являючи собою, по суті, досить ефективний механізм перерозподілу капіталу. Банкрутство підприємства не відбувається в один момент, воно може бути зумовлене комбінацією різних чинників, зовнішніх і внутрішніх.

Однією з перших спроб використати аналітичні коефіцієнти для прогнозування банкрутства вважається робота У.Бівера [3,18], який проаналізував 30 коефіцієнтів за п'ятирічний період по групі компаній, половина з яких збанкрутувала. Всі ці коефіцієнти були згруповані ним в шість груп, при цьому дослідження показало, що найбільшу значущість для прогнозування мав показник, що характеризував співвідношення притоку грошових коштів і позичкового капіталу.

Найбільшу популярність в цій області отримала робота відомого західного економіста Е Альтмана, що розробив за допомогою апарату мультиплікативного дискримінантного аналізу методику розрахунку індексу кредитоспроможності. Цей індекс дозволяє в першому наближенні розділити господарюючі суб'єкти на потенційних банкрутів і не банкрутів. При побудові індексу Альтман обстежував 66 підприємств промисловості, половина з яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 рр., а половина працювала успішно, і досліджував 22 аналітичних коефіцієнта, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників від відібрав п'ять найбільш значущих для прогнозу і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від деяких показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за минулий період. У загальному вигляді індекс кредитоспроможності (Z) має вигляд:

Z=3,3 K1 + 1,0K2 + 0,6K3 + 1,4K4 + 1,2K5, (1.14)

де К1= Прибуток до виплати процентів і податків/ Всього активів;

К2= Виручка від реалізації/ Всього активів;

К3= Власний капітал (ринкова оцінка)/залучений капітал (балансова оцінка);

К4= Нерозподілений прибуток/ Всього активів;

К5= Чистий оборотний капітал/ Всього активів.

Критичне значення індексу Z розраховувалося Альтманом за даними статистичної вибірки і становило 2,675. З цією величиною порівнюється розрахункове значення індексу кредитоспроможності для конкретного підприємства. Це дозволяє провести кордон між підприємствами і висловити можливість в близькому майбутньому (2-3 роки) банкрутстві одних (Z< 2,675) і досить стійкому фінансовому положенні інших (Z>2,675) [7c/ 211-220 ]. Відомі і інші подібні критерії, зокрема, в 1977 р. британські вчені Р. Тафлер і М.Тішоу випробовували підхід Альтмана на даних 80 британських компаній і побудували чотирьох факторну прогнозну модель з відмінним набором чинників.

Важливість методики Альтмана визначається не стільки приведеним в ній критериальным значенням показника Z, скільки власне технікою оцінювання. Застосування критерію Z для російських компаній якщо і можливо, то з дуже великими обмовками. Причин тому декілька. По-перше, модель побудована за даними американських компаній, разом з тим очевидно, що будь-яка країна має свою специфіку (про це, до речі, свідчить і дослідження британських вчених). По-друге, критерій Z побудований в основному за даними 50-х років; за минулі роки економічна ситуація змінилася у всьому світі, тому абсолютно не очевидно, що повторення аналізу по методиці Альтмана на більш пізніх даних залишило б структурний склад моделі без зміни. По-третє, по суті, модель Альтмана може бути реалізована лише в відношенні великих компаній, що котирують свої акції на біржах.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.