Валютна система України та її розвиток

ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА КОМЕРЦІЙНА АКАДЕМІЯ

Інститут економіки і фінансів

Кафедра банківської справи

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

“ВАЛЮТНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ТА ЇЇ РОЗВИТОК”

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1.Теоретико-методологічні засади дослідження валютної системи

1.1 Суть валютної системи і її класифікація

1.2 Світова і міжнародна валютна система і її елементи

1.3 Національна валютна система і її звязок зі світовою і міжнародною

РОЗДІЛ 2. Аналіз та оцінка валютної системи України

2.1 Валютний ринок України його аналіз і оцінка

2.2 Валютна політика України

2.3 Стан платіжного балансу України

РОЗДІЛ 3. Перспективи європейської та світової інтеграції України

РОЗДІЛ 1

Теоретико-методологічні засади дослідження валютної системи

1.1 Суть валютної системи і її класифікація

Економічні, політичні, культурні та інші зв'язки між країнами породжують грошові відносини між ними, пов'язані з оплатою отриманих товарів та послуг. Державно-правова форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин країн представляє собою валютну систему. Таким чином, валютна система представляє собою сукупність двох елементів: валютного механізму та валютних відносин. Під валютним механізмом мають на увазі правові норми та інститути, які діють на національному та міжнародному рівнях. Валютні відносини мають повсякденні зв'язки, в які вступають приватні особи, фірми, банки на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій.

Валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Розрізняють три форми валютних систем:

- національна;

- світова;

- регіональна (міжнаціональна).

Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та зовнішньоекономічних зв'язків країни.

Національна валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин країни, яка регламентована національним законодавством і становить частину грошово-кредитної системи держави, що обслуговує переважно зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг і капіталів.

Основні функції національної валютної системи:

- формування механізмів взаємодії національних і світових грошей (засіб їхньої конвертованості, котирування, регулювання валютних курсів);

- формування і використання міжнародної ліквідності (ліквідні - це кошти, цінні папери, що можуть використовуватися для погашення боргових зобов`язань);

- формування золото - валютного запасу країни;

- формування кредитних ресурсів.

Органами національної валютної системи є:

- біржа;

- банківські і кредитно - фінансові установи;

- спеціальні органи валютного контролю;

- приватні комерційні інститути.

Регіональна валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між певною групою країн, її структурними елементами стають: формування регіональної міжнародної розрахункової одиниці, визначення спеціального режиму регулювання валютних курсів, утворення спільних валютних фондів, розвиток регіональних валютно-розрахункових установ. Діяльність регіональних валютних систем зосереджується навколо вирішення двох проблем:

- регіональної інтеграції;

- зменшення амплітуд коливання курсів національних валют та їх взаємного погодження.

Найдосконалішою формулою регіональних валютних систем стала Європейська валютна система, яка переросла в Європейський валютний союз. Він:

- створив Європейський центральний банк;

- у безготівковий оборот вже ввів єдину валюту євро, яка з 01.01.2002 р. замінила 11 національних валют і в готівковому обороті;

- забезпечив реальне наближення показників економічного розвитку країн-учасників (за рівнем інфляції, державного дефіциту, процентних ставок, коливання курсів національних валют).

Основні функції регіональної валютної системи:

- формування і використання міжнародної грошової одиниці;

- розробка і закріплення заходів для регулювання валютних відносин в інтеграційному об`єднанні;

- підтримка взаємозв`язків національної валютної системи і світової валютної системи;

- узгодження режиму регулювання валютних курсів.

Основні органи регіональної валютної системи:

- міжнародні валютні фонди;

- міжнародні кредитно-розрахункові організації (Європейський банк реконструкцій і розвитку).

Світова валютна система - це спільно розроблена державами світу й закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин, що включає в себе сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий обіг у межах світового господарства. Вона склалася внаслідок розвитку інтеграції національних економік у світове господарство та світових валютних відносин, нині регулюється статутом МВФ, а її принципи функціонування та організаційні засади визначено Ямайською угодою країн - членів МВФ у січні 1976 р. Основні функції світової валютної системи:

- формування міжнародних ліквідних ресурсів (золото і платіжні засоби);

- забезпечення дії механізму регулювання валютних курсів;

- забезпечення функціонування валютних ринків і ринків золота;

- розвиток міжнародного кредитування і міжнародних розрахунків.

Основні органи світової валютної системи:

- міжнародні валютні організації (наприклад, Міжнародний Валютний Фонд);

- міжнародні банківські заснування (наприклад, Міжнародний Банк Реконструкцій і розвитку).

У своєму розвитку світова валютна система пройшла етапи золотомонетного стандарту, золотозливкового і золотодевізного стандарту, золотодоларового стандарту або Бреттонвудська система і нині діє як Ямайська валютна система (рис.1.1).

Рис.1.1. Етапи світової валютної системи

У своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи :

етап золотого стандарту;

етап золотовалютного (доларового) стандарту;

етап паперово-валютного (девізного) стандарту.

“Принципи і організаційні засади сучасної світової валютної системи були визначені Ямайською угодою країн-членів Міжнародного валютного фонду (1976 р.)”.

Ямайська валютна система грунтується на наступних вихідних принципах:

- по-перше, Ямайська угода проголосила повну демонетизацію золота у сфері валютних відносин. Було анульовано офіційний золотий паритет, офіційну цінк на золото та фіксацію масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць. Золото перетворилося на звичайний товар, але воно продовжує залишатися високоліквідним товаром, який в разі необхідності стабілізації платіжного балансу можна продати за відповідну валюту.

- по-друге, Ямайська угода поставила за мету перетворити колективну міжнародну одиницю - СДР (specail drawing rigts, тобто спеціальні права запозичення) на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунку і платежу. Зараз СДР розраховується не на підставі золотого еквівалента, а на базі “кошика валют”, до якого входять американський долар, німецька марка, французький франк, фунт стерлінгів та єна. Проте і долар як такий не втратив статусу провідної міжнародної валюти, отже сучасна СВС функціонує за принципами не паперово-валютного (як передбачалося Ямайською угодою), а паперово-доларового валютного стандарту.

- по-третє, в сучасній СВС діють так звані “плаваючі” валютні курси національних грошових одиниць. Це дозволяє валютній системі точніше відбивати внутрішньоекономічний стан окремих країн, але водночас коливання валютних курсів порушують стабільність торговельних зв”язків, породжують спекулятивні операції. “У зв'язку з цим Кінгстонською угодою передбачається збереження елементів регулювання системи валютних співвідношень через здійснення відповідних операцій на валютному ринку. Йдеться, отже, про функціонування системи не просто “плаваючих”, а “регульовано плаваючих” валютних курсів”[Гальч.,328].

СВС продовжує розвиватися відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах.

Отже, світова валютна система виступає однією з головних рушійних сил, які можуть або сприяти розширенню міжнародних економічних відносин, або навпаки, обмежувати їх інтенсивність.

1.2 Світова і міжнародна валютна система і її елементи

Як результат еволюції світового господарства та інтернаціоналізації господарських зв'язків на базі національних валютних систем формуються механізми міждержавного регулювання валютних відносин - світова та міжнародні (регіональні) валютні системи.

Світова валютна система - це спеціально розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма організації валютних відносин між усіма чи переважною більшістю країн світу. Дана валютна система містить низку елементів, кожен з яких юридично визначається відповідними міжнародними договорами і угодами.

Складовими елементами світової валютної системи є:

· форми міжнародних засобів платежу. Першим із них було золото, з часом у міжнародних розрахунках задіяні були векселі, банкноти, чеки, депозити. У 70-ті роки з'явилися спеціальні міжнародні і регіональні платіжні засоби під загальною назвою міжнародної ліквідності. До них належать золото, вільно конвертовані валютні запаси держав і міжнародні гроші;

· уніфікований режим валютних паритетів і курсів;

· режим валютних ринків. Започаткував його ринок золота. Золото вільно продавалося і вивозилося з країн на основі міжнародно закріпленої офіційної ціни. Наприклад, офіційна ціна золота 1 ун. (31,1035 г золота) у 1837-1934 рр. становила 20,67 дол., у 1934-1968рр.-35дол., у 1968-1971 рр. - 42,22 дол. Після останньої дати офіційна ціна золота ліквідована, а ринок золота перетворився у різновид звичайного товарного ринку, що функціонує на основі взаємодії законів попиту і пропозиції;

· міжнародні валютно-фінансові організації. Найважливішими з них нині є Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Членом МВФ Україна стала у 1992 р. Рішенням Ради керуючих від 22 січня 1999 р. сумарний капітал МВФ зріс до 210,9 млрд SDR (СПЗ), а квота України - з 997,3 млн до 1372,0 млн СПЗ, що помітно розширює обсяги наших можливих запозичень.

Фінансові ресурси МВФ використовуються для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютному співробітництву шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням, багатосторонньої системи платежів, усунення валютних обмежень, надання країнам-членам коштів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів. Кредити МВФ поділяються на два види:

· кредити в межах резервної позиції країни. Надаються строком до 3-5 років у формі позички іноземної валюти в обмін на національну. Погашення позички здійснюється оберненими операціями-викупом національної валюти на вільно конвертовану. При цьому в межах 25% квоти країна отримує позики без обмежень, а також на суму кредитів у іноземній валюті, що надані МВФ раніше. Загалом, цей кредит не повинен перевищувати 200% квоти;

· кредити, що надаються понад резервну позицію. Такі позички надаються країні-членові МВФ після попереднього вивчення її валютно-економічного становища і виконання усіх вимог МВФ щодо реалізації стабілізаційних заходів. І хоч стабілізаційні програми МВФ часто обтяжливі, передбачають обмеження внутрішнього кредитування бюджетних видатків і заробітної плати, здатні знижувати темпи економічного зростання та викликати на перших порах інші негативні явища, але їх отримання сприяє залученню крупних кредитів приватних банків, а отже, стимулює економічний розвиток країни-позичальника.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку як провідний структурний елемент світового банку є спеціалізованим закладом ООН і міждержавним інвестиційним інститутом, що здійснює операції кредитування для сприяння розвитку економіки країн-членів МВФ, гарантування приватних інвестицій, надання допомоги у здійсненні приватизації, зміни форм власності та впровадження антимонопольних заходів . Сприяння в економічному розвитку здійснюється шляхом надання довгострокових позик і кредитів та гарантування приватних інвестицій. Кредити для розширення промислового потенціалу надаються переважно на 20 років під гарантію уряду.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції. Загальна сума підписаного капіталу становить 186,4 млрд дол.США Підписка України складає 10908 акцій із загальної суми 1581724 акцій номінальною вартістю 0,1 млн СПЗ кожна. Тобто Україна має в МБРР 11158 голосів (0,7% від загальної кількості), підписалася на 1315,9 млн дол. при сплаченому внеску - 79,3 млн дол. США, який внесли Нідерланди як країна-опікун нашої держави у цій банківській структурі.

Іншими спорідненими організаціями, що входять до складу групи Світового банку, є: Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінарсова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), а також Міжнародний центр урегулювання івестиційних конфлікт. Наприклад, МАР створена для пільгових кредитів країнам, що розвиваються, строком до 50 років з оплатою 0,75% річних. Таких пільгових кредитів за рік надається нині різним країнам на суму до 5 млрд.дол.США.

Міжнародна фінансова корпорація свою діяльність спрямовує на стимулювання вкладів приватного капіталу у промисловість країн, що розриваються. Кредити міжнародна фінансова корпорація надає насамперед високорентабельним приватним підприємствам, строком на 15 років в розмірі 20% вартості проекту і без гарантій уряду.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) страхує капіталовкладення від політичних ризиків (на випадок війни, розриву контракту). Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення і урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами

Важливою фінансово-кредитною установою, яка не входить до складу групи Світовий банк, є Банк міжнародних розрахунків у Базелі, що охоплює членство центральних банків 30 країн-членів ОЕСР та інших міжнародних організацій. Він здійснює розрахунки між країнами Європейської валютної системи, виконує депозитно-позикові, валютні, фондові та інші операції та регулює міжнародні валютно-кредитні відносини.

Взаємовідносини України з міжнародними фінансово-кредитними установами охоплюють проекти, що покликані сприяти економічному розвитку і залученню ресурсів іноземних інвесторів для стабілізації виробництва і його структурної перебудови. При цьому МВФ більше співпрацює з Україною в реалізації короткострокових програм фінансової стабілізації, а Світовий банк зосереджується переважно на середньо та довгострокових проектах структурних і галузевих перетворень. Зокрема, відносини України з МВФ охоплюють три типи програм:

- програма системної трансформації економіки, що закладає основи розвитку співробітництва;

- програма короткострокового фінансування, яку називають «стенд-бай». Вона розрахована на 1-13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів макроекономічної стабілізації;

- програма розширеного фінансування, що розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації та здійснення структурної перебудови галузей економіки.

Міжнародна (регіональна) валютна система - договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Є складовою світової валютної системи і пов'язана з національною валютною системою країн-членів, що входять до її складу. Найважливішими елементами такої системи є регіональна міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи. Прикладом регіональної валютної системи може бути Європейська валютна система, яка була заснована у 1979 році, і одночасно виступає як елемент сучасної світової валютної системи.

1.3 Національної валютної системи і її зв'язок зі світовою і міжнародною

Національна валютна система є частиною грошово-кредитної системи держави, обслуговує переважно зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг і капіталів. Її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів.

Національна валютна система України формується з урахуванням структурних принципів світової валютної системи, оскільки країна взяла курс на інтеграцію у світове господарство і вступила в МВФ. Загальну схему структури і призначення національної валютної системи можна зобразити схемою (додаток А).

Основними системоутворюючими елементами національної валютної системи є:

· національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії. В Україні національною валютою з 1996 р. стала гривня;

· ступінь конвертованості національної валюти. Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частково вільно конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті 8 статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платижами;

· режим курсу національної валюти. Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні Верховна Рада України поклала на НБУ та Кабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступово змінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання в межах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього вільного плавання з 2000 р. під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;

· режим використання іноземної валюти на національній тереторії в загальноекономічному обороті. Цей режим, як правило, стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів. Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Україні введена лише у 1995 р. Водночас за деякими платежами її використання дозволене ще й зараз, в тому числі надання інвалютних позичок комерційним банкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та інших зовнішньоекономічних розрахунків;

· режим формування та використання державних золотовалютних резервів. Він встановлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися у двох аспектах:

- як форма жорсткої прив'язки вартості національної валюти до певної іноземної валюти чи кошика валют. Тоді іноземна валюта на 100% стає забезпеченням наявної в обороті маси національних грошей. Емісія національних грошей за такого режиму здійснюється тільки шляхом купівлі цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення - через її продаж. Курс національної валюти коливається разом із курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає певні свої функції як органу національної монетарної політики. Не випадково такий режим у світовий практиці відомий під назвою валютного бюро, органом якого стає центральний банк;

- форма використання валютних запасів для підтримки рівноваги на національному валютному ринку і стабільності зовнішньої і внутрішньої вартості грошей. За такого режиму центральний банк країни зберігає функцію незалежного органу проведення національної монетарної політики та інші свої функції. Наприклад, Україна ввела таку форму використання валютних резервів, що дозволило їй у 2001 р. розпочати процес переходу до ревальвації відносно чужоземних валют, а у 2002 р. зберегти стабільність вартості гривні. Оптимальними для безпеки країни пропорціями співвідношення між складовими частинами валютних резервів мають бути валютні резерви у формі: доларів - 4 частини, євро - 2, золото - 1 частина. Найменша питома вага золота у валютних резервах пояснюється його найнижчою дохідністю, що досягає лише 1,75% річних. Водночас ці пропорції ще не досягнуто. За зовнішні борги Україна розраховується такими валютними засобами: доларом - 80%, євро - 5%, інші валюти - 15%. Тобто долар в міжнародних платежах ще тривалий період часу залишиться головним валютним резервом;

· режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Наприклад, якщо економіка розбалансована, а національні гроші нестабільні, то в країні доцільно вводити певні заборони, обмеження, лімітування тощо. Зокрема, в Україні загострення економічної і фінансової кризи 90-х років супроводжувалося обмеженням на відкриття рахунків у іноземних банках для юридичних осіб і забороною переказування інвалюти на них: експортери зобов'язані були повністю чи частково продавати свою валютну виручку на валютній біржі. Діяли інші обмеження, але як тільки ситуація покращується, обмеження слабшають або й зовсім скасовуються. Зокрема, розвинені країни організації ОЕСР взагалі скасували валютні обмеження і встановили вільне «плавання» курсів своїх національних валют;

· регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку коштовних металів. Скажімо, нормативно-законодавчими актами України визначається:

- порядок функціонування біржового і позабіржового (міжбанківського) валютного ринку;

- НБУ здійснює ліцензування діяльності комерційних банків на право ведення валютних операцій, видає дозволи резидентам - юридичним особам на відкриття рахунків у іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну та визначає порядок її продажу на міжбанківському валютному ринку;

- в 1998 р. в Україні не дозволялися операції з коштовними металами на ринку, регламентувався режим поточних і строкових вкладів у чужоземній валюті. Але оздоровлення економіки і фінансів, перехід до економічного зростання створюють достатні умови і в Україні для усунення більшості обмежень і формування ліберального валютного ринку;

· регламентація міжнародних розрахунків і міжнародних кредитних відносин. Усі параметри визначаються, нормативними актами України. Вони чітко визначають:

- порядок, строки відкриття в банках України кореспондентських рахунків іноземних банків і навпаки;

- порядок платежів за окремими видами комерційних угод та форм розрахунків;

- порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо;

· визначення національних органів, на які покладено обов'язки розробки і реалізації валютної політики. Українським законодавством до числа таких органів віднесено: Кабінет Міністрів України, який за участі Адміністрації Президента, Верховної Ради і НБУ визначає цілі та завдання валютної політики; Національний банк України здійснює валютне регулювання, має право частину цих функцій за допомогою ліцензій делегувати уповноваженим комерційним банкам; Державна податкова адміністрація здійснює контроль за дотриманням правил валютних операцій на території України резидентами і нерезидентами; Державний митний комітет контролює дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон; Міністерство зв'язку та його органи контролюють дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон. Загалом, ці органи творять інфраструктуру валютної системи, центром якої є НБУ - орган регулювання й координації грошово-кредитної діяльності усіх учасників господарського життя.

Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей.

Кінцевими цілями валютної політики е стратегічні цілі монетарної політики взагалі -- зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори -- масу грошей в обороті та процентну ставку.

Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема:

- лібералізація валютних відносин у країні;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;

- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;

- захист іноземних та національних інвестицій у країні;

- забезпечення стабільності курсу національної валюти. Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Валютно-курсова політика НБУ упродовж січня-червня була спрямована на збереження стабільності валютного курсу національної грошової одиниці - гривні з метою забезпечення її внутрішньої і зовнішньої стабільності. З початку 2006 року ситуація на валютному ринку формувалася переважно під впливом факторів, що знаходилися за межами впливу валютно-курсової політики НБУ. Серед цих факторів слід зазначити зменшення обсягів експорту товарів через несприятливу кон'юктуру зовнішніх ринків, збільшення потреби імпортерів у іноземній валюті, невизначеність щодо обсягів та цін на газ, який має бути імпортований Україною у 2006 році.

Валютне регулювання -- це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:

- процес курсоутворення;

- виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;

- діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

- здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу;

- здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

- ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

- формування та використання золотовалютних резервів.

Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах.

Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду, були:

- введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті (на 100% чи на 50%);

- заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;

- заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;

- заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок коштів, позичених на зовнішньому ринку;

- заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму;

- контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збалансування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих інвестицій нерезидентів в Україні;

- лімітування валютної позиції комерційних банків-резидентів та контроль за дотриманням установлених нормативів відкритої позиції ;

- жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.

Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:

- курсова політика;

- облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики;

- валютна інтервенція (девізна політика);

- регулювання сальдо платіжного балансу;

- формування та використання золотовалютних резервів.

Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів (енергетичних, сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін.

Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом.

Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими “споживачами імпорту”, то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.

Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі.

У такий же спосіб -- через регулювання маси грошей в обороті -- можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики -- зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку.

Валютна інтервенція полягає в оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну. Щоб зупинити падіння курсу національної валюти і зростання курсу іноземної валюти, центральний банк повинен збільшити продаж іноземної валюти на ринку, піднявши цим її пропозицію до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити підвищення курсу національної валюти і падіння курсу іноземної, він повинен зменшити продаж чи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, центральний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги. Для цього він повинен мати достатній обсяг валютних резервів. Валютні інтервенції дуже широко застосовуються у світовій практиці валютного регулювання. Активно застосовує його також НБУ, періодично скуповуючи іноземну валюту, а також продаючи її у разі погіршення кон'юнктури валютного ринку. Проте слід мати на увазі, що валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку валютного курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обороті і пропозиції грошей, що спричинює зростання рівня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкритому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізованою інтервенцією.

Особливу роль у валютному регулюванні відіграють такі інструменти, як платіжний баланс та золотовалютні резерви.

РОЗДІЛ 2

Аналіз та оцінка валютної системи України

2.1 Валютний ринок України його аналіз і оцінка

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продавати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати своїх валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення свої зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним. Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків.

За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти, суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, валютні біржі, які забезпечують операції купівлі-продажу. Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій.

Основними принципами формування валютних ринків є :

- розвиток постійних міжнародних економічних відносин;

- створення світової валютної системи;

- поширення міжнародних розрахунків;

- розвиток фінансових відносин між банками різноманітних країн;

- розвиток інформаційного забезпечення валютних ринків.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному майданчику, який називається валютною біржею. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти виступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу.

Головними особливостями функціонування валютного ринку є :

- посилення фінансових взаємозв'язків між ринками на основі використання сучасної техніки;

- неперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;

- застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;

- нестабільність курсів валют.

До основних напрямків функціонування валютних ринків відносять:

- сучасне здійснення міжнародних розрахунків;

- страхування валютних і кредитних ринків;

- забезпечення взаємозв'язку валютних і кредитних ринків;

- диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, тобто обмін їхніх ресурсів на різні валюти (долари, євро);

- одержання спекулятивного прибутку учасниками валютних ринків у виді різниці курсів валют;

- сприяння проведенню валютної політики в окремих країнах і групах країн.

На валютному ринку України в 2004 році обсяг операцій з купівлі та продажу іноземних валют (долари США, євро і російські рублі) становив у доларову еквіваленті 92.7 млрд.дол.США (рис.2.1).

Рис.2.1 Динаміка обсягів купівлі та продажу іноземних валют на валютному ринку України за 2003-2004 рр.

Зокрема, обсяг операцій з доларами США зменшився на 20.5% до 6.8 млрд.дол.США й російськими рублями - на 2.5% і становив 0.5 млрд.США, разом з тим обсяг операцій з євро збільшився на 10.9% до 0.9 млрд.дол.США.

Розвиток валютного ринку України упродовж 2005 року характеризувався збільшенням попиту і пропозиції іноземних валют зі збереженням стабільності курсу гривні.

Загальний обсяг операцій у 2005 році з купівлі та продажу доларів США, євро і російських рублів порівняно з 2004 роком збільшився на 24.4% і становив у доларовому еквіваленті 115.3 млрд.дол.США. У грудні 2005 року обсяг валютних операцій порівняно з листопадом зменшився на 43% і дорівнював у доларовому еквіваленті 10.6 млрд.дол.США, або 53.6 млрд.грн. Зокрема, обсяг операцій з доларами США зменшився на 48% і дорівнював 8.8 млрд.дол.США у доларовому еквіваленті, разом з тим обсяг операцій з євро і російськими рублями зріс відповідно на 5.8 і 4.3% і становив 1.2 та 0.6 млрд.дол.США (рис.2.2).

Рис. 2.2 Динаміка обсягів купівлі та продажу іноземних валют на валютному ринку України за 2004-2005 роки

Упродовж 2006 року валютний ринок України характеризувався збільшенням обсягу операцій з іноземними валютами та збереженням стабільності курсу гривні.

Динаміка попиту і пропозиції іноземної валюти на валютному ринку протягом 2006 року була нерівномірною. Так, з початку року через погіршення сольдо торговельного балансу, зростання інфляційних очікувань у зв'язку з підвищенням цін на газ та політичну напруженість передвиборчого періоду спостерігається підвищений попит на іноземну валюту як на безготівковому, так і на готівковому ринку. Для зниження напруженості та врівноваження ситуації на ринку були застосовані інтервенції з продажу іноземної валюти, загальний обсяг яких у І кварталі становив 1,8 млрд. дол. США.

Загальний обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют (долари США, євро і російські рублі) на валютному ринку України за 2006 рік порівняно з 2005 роком зріс на 19,4 % і становив у доларовому еквіваленті 137,5 млрд. дол. США ( у гривневому - 694,8 млрд. грн.) (рис.2.3).

Рис.2.3 Динаміка обсягів купівлі та продажу іноземних валют на валютному ринку України у 2005-2006 роках

У структурі загального обся операцій на валютному ринку в 2006 році частка операцій з доларами США дорівнювала 80.1%, частки операцій з євро і російськими рублями становили 13.8 та 6.1%.

На готівковому сигменті валютного ринку попит на іноземну готівку протягом року перевищував її пропозицію. В цілому за рік чистий попит становив майже 3.3 млрд.дол.США (у доларовому еквіваленті) проти 1.3 млрд.дол.США у 2005 році.

У структурі загального обсягу операцій на готівковому валютному ринку у 2006 році частка операцій з доларами США становила 85,8 %, частка операцій з євро і російськими рублями 11,5 та 2,7% (рис.2.4).

Рис. 2.4 Динаміка обсягів операцій з купівлі та продажу за видами іноземних валют на готівковому валютному ринку України в 2006 році

2.2 Валютна політика України

Ефективну організацію повноцінних валютних відносин в Україні визначають умови їх належного регулювання, що є об'єктивним процесом інтеграції національного господарства у світову валютну систему і міжнародну економіку. Одне з ключових місць у цьому процесі належить розробці та реалізації валютної політики держави, що охоплює всі необхідні важелі впливу на валютні відносини і є одним із найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної та фінансової стабільності, а також стимулювання економічного росту. Зазначені обставини визначають актуальність дослідження проблем реалізації валютної політики в Україні, що нерозривно пов'язана із процесом становлення та розбудови нашої незалежної держави, а також є відображенням послідовності тих перетворень, які визначали ринкову трансформацію національної економіки і відмову від адміністративно-командних методів управління господарством, у тому числі й валютні відносини. Особливо важливим є роль і значення ефективної реалізації валютної політики в умовах трансформаційних змін в економіці України. Адже саме валютна політика як одна з головних форм регулювання зовнішньоекономічних відносин набуває ключового значення у практичній реалізації державного впливу на перебіг усіх господарських процесів з метою реалізації стратегії економічного розвитку та розбудови в Україні ефективно функціонуючого ринкового механізму.

Валютна політика - це комплекс заходів (економічних, правових, організаційних), які здійснюються органами державної влади та центральними банками у сфері міжнародних валютних та інших відносин з тактичними та стратегічними цілями економічної політики країни. Валютна політика як складова грошово-кредитної політики у відкритій економічній системі спрямована на забезпечення стабільності цін, високої зайнятості, економічного зростання, підтримку рівноваги платіжного балансу та забезпечення стабільності обмінного курсу національної грошової одиниці. Валютна політика в залежності від її спрямування (змісту) та форм (засобів) поділяється на поточну та структурну. Змістом поточної валютної політики є оперативне регулювання обмінного курсу національної валюти, регламентація ступеня конвертування національної валюти, управління валютними резервами країни, забезпечення безперебійності зовнішньоекономічних розрахунків, створення сприятливих умов для вкладів інвесторів та подолання валютних криз. Структура валютної політики спрямована на забезпечення послідовних змін у світовій валютній системі в ході проведення валютних реформ в інтересах країн, що беруть участь в міжнародному обміні.

Увесь процес реалізації валютної політики Національним банком України можна умовно поділити на декілька основних історичних етапів, що відображають складність, проблемність і суперечливість процесів ринкових перетворень у нашій державі та докорінної зміни тієї системи стосунків, які охоплюють не лише зовнішньоекономічну та валютну сфери, а й увесь спектр економічних відносин суспільства. На першому етапі (1991-1993 рр.) реалізація валютної політики відбувалася у системі заходів щодо створення організаційних засад валютного регулювання і валютного контролю та формування національної валютної системи. На другому етапі (1994-1996 рр.) здійснення Національним банком України валютної політики відбувалось у контексті макроекономічних завдань із подолання гіперінфляції, забезпечення фінансової стабілізації, а також подальшого розвитку національної грошової та банківських систем. На третьому етапі (1997-1998 рр.) реалізація валютної політики була невід'ємною складовою державного регулювання механізму у період кризових явищ на фінансовому ринку, що відображало об'єктивні потреби його стабілізації та недопущення руйнації економічної системи через валютні відносини. Четвертий етап (починаючи з 1999р.) відображає вже реалізацію валютної політики у контексті виконання завдань підтримання зовнішньої стабільності національних грошей, стримування інфляції та сприяння забезпеченню стійкого економічного росту. Таким чином, зростання інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя суспільства, дедалі більша взаємозалежність національних економік є факторами посилення ролі валютної політики як інструмента економічної політики держави, оскільки вона безпосередньо впливає не лише на зовнішньоекономічну діяльність, а й на всю національну економіку.

Сучасна валютна політика Національного банку України проводиться у контексті єдиної державної економічної політики, спрямованої на сприяння досягненню макроекономічної стабільності та зростанню виробництва. На сьогодні основними завданнями валютної політики Національного банку України є :

- забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

- сприяння процесу де доларизації української економіки;

- збільшення золотовалютних резервів;

- вдосконалення структури внутрішнього валютного ринку;

- забезпечення збалансованості платіжного балансу та гармонізації інтересів імпортерів та експортерів;

- створення сприятливих умов для вкладання коштів резидентами і нерезидентами у національну економіку.

Особливості реалізації валютної політики Національним банком України на сучасному етапі економічного розвитку визначають важливість і масштабність завдань, які постають перед нею в контексті тих стратегічних цілей, що визначають потреби забезпечення стійкого економічного зростання, стабільність національної валюти, створення нових робочих місць і підвищення добробуту населення, а відтак мають бути вагомим економічним підтвердженням незмінності курсу нашої країни на європейську інтеграцію.

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 цього Декрету;

- установлює за погодженнями з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України;

- бере участь у складанні платіжного балансу України;

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей;

- забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України;

- визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Національний банк України є головним органом валютного контролю, що:

- здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів;

- забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Національний банк України протягом 2005 року проводив валютно-курсову політику, яка була спрямована на збереження стабільності валютного курсу гривні в цілях економічного зростання та забезпечення внутрішньої і зовнішньої цінової стабільності.

Офіційний курс гривні щодо долара США підвищився на 4.8%, починаючи з липня 2005 року залишався на рівні 505.00 гривні за 100 доларів США, тоді як за відповідний період 2004 року підвищився на 0.5%. Курс гривні щодо євро порівняно з початком 2005 року підвищився на 17.3% на відміну від зниження на 8.3% за відповідний період минулого року. У тому числі в грудні 2005 року офіційний курс гривні щодо євро знизився на 0.3% і станом на 31.12.2005 року дорівнював 597.16 гривні за 100 євро.

Протягом 2005 року офіційний курс гривні щодо російського рубля підвищився на 8.4% на противагу від зниження на 5.5% у минулому році й на 31.12.2005 р. становив 1.75 гривні за 10 російських рублі. Зокрема в грудні 2005 року спостерігалося підвищення офіційного курсу гривні щодо російського рубля на 0.2% (рис.2.5).



Рис.2.5 Динаміка зміни офіційного валютного курсу гривні щодо іноземних валют (у відсотках до попереднього місяця)

Валютно-курсова політика НБУ у 2006 році була спрямована на підтримку стабільності обмінного курсу гривні щодо курсоутворюючої валюти-долара США, накопичення міжнародних резервів НБУ та своєчасне виконання зовнішніх боргових зобов'язань держави.

Протягом 2006 року офіційний курс гривні щодо долара США залишався незмінним-505.00 грн. за 100 доларів США. Динаміка офіційного курсу гривні щодо євро та російського рубля відображала кон'юнктуру міжнародних ринків. За станом на 31.12.2006 року офіційний курс гривні щодо євро дорівнював 665.09 грн. за 100 євро і порівняно з листопадом гривня подешевшала на 0.1%, або порівняно з початком цього року-на 11.4%.