Кваліфіковане управління ліквідністю вимагає підтримання достатнього рівня ліквідності, для того щоб банк міг вчасно, повною мірою і без збитків для себе відповідати за своїми зобов'язаннями. За виняткових обставин, в разі необхідності найшвидшого залучення ліквідних коштів, керівництво банку може здійснити продаж активів із збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоча це й негативно відіб'ється на рентабельності банківської установи.

Постійне утримання відповідної частки активів у ліквідній формі є найпростішим, і як правило, застосовується в умовах слаборозвинутої банківської системи. Але застосовуючи цей метод, треба виявляти обережність, оскільки він може негативно впливати на розмір прибутків.

Банки мають визначати обсяг необхідних ліквідних коштів, враховуючи при цьому два фактори:

- якою мірою банк має виконувати свої зобов'язання за залученими коштами у найближчому та дещо віддаленішому майбутньому. Це, як правило, пов'язане із строками вкладів та інших пасивів і передбачає проведення аналізу обсягів депозитів, які, напевно, залишаться у банку (основні депозити), з тими депозитами та іншими пасивами, які, будуть зняті з рахунку або терміново сплачені (вони називаються “летючими” коштами).

- якою мірою банк буде змушений виконувати свої майбутні зобов'язання, пов'язані з наданням кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику своєму клієнту, він повинен врахувати це зобов'язання в управлінні своєю ліквідністю.

По мірі розвитку і розширення фінансового ринку у банків з'являються ширші можливості для управління рівнем своєї ліквідності, для утримання значної частини активів у ліквідній формі. Наприклад:

- шляхом здійснення швидкого продажу активів центральному банку (як правило, у формі державних цінних паперів), або здійснення реалізації на вторинному ринку відповідних типів активів;

- шляхом залучення запозичених коштів інших банків, (як правило, на короткий строк), часто у вигляді короткострокових позик;

- шляхом укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну суму;

- шляхом залучення коштів у центрального банку з метою задоволення потреб у ліквідності на короткий строк або на довгостроковій основі. Центральний банк у цьому відіграє роль кредитора “в останній інстанції”.

Аналіз ліквідності не обмежується тільки коефіцієнтним показником, а вимагає більш суб'єктивної оцінки, ніж аналіз капіталу, якості активів або надходжень.

При визначенні рівня ліквідності банку необхідно враховувати такі фактори:

обсяг “летючих” вкладів, тобто яка частка депозитів банку може розглядатись як основні депозити (ті, що залишатимуться у розпорядженні банку) порівняно з тією частиною вкладів, які, напевне, будуть зняті з рахунків, часто без завчасного попередження;

наявність активів у ліквідній формі або активів, що можуть бути швидко перетворені на ліквідні (чим вищий відсотковий показник, тим краща ліквідність);

рівень, за яким банк покладається на запозичені кошти, тобто на кошти, придбані на міжбанківському ринку, або на залучення коштів центрального банку (чим вищий рівень цієї залежності, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

обсяг зобов'язань банку за наданням кредитів у майбутньому (чим більший їх обсяг, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

здатність керівництва банку керувати рівнем ліквідності, а також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регулювання ліквідності.

Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

1) Дотримання встановлених показників і нормативів ліквідності;

2) Встановлення експертної оцінки за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1. Сильний:

високий рівень ліквідних активів;

постійно підтримується показник, що перевищує всі встановлені нормативи;

високий рівень залучених коштів у формі основних депозитів;

здатність швидко залучати кошти за помірну плату;

коефіцієнти ліквідності кращі, ніж в інших банках.

Рейтинг 2. Задовільний:

достатній рівень ліквідних активів;

постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;

рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за середній;

є змога залучати кошти у разі першої вимоги;

коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими банками.

Рейтинг 3. Посередній:

як мінімум, достатній рівень ліквідних активів на сьогодні;

як правило, дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;

припустимий рівень основних депозитів щодо загального обсягу депозитів;

обмежена можливість негайного залучення коштів;

показники ліквідності середні порівняно з іншими банками;

Рейтинг 4. Граничний:

деяка нестача ліквідних коштів;

невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періоди часу;

залежність від придбаних коштів або непостійних джерел фінансування;

наявна неспроможність негайно залучати запозичені кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

показники ліквідності постійно нижчі середніх показників інших банків.

Рейтинг 5. Незадовільний:

значна нестача ліквідних активів;

постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;

відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучення коштів через центральний банк;

надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими банками.

При цьому загальна рейтингова оцінка ліквідності банку враховує, що порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох одночасно) відносить стан ліквідності банку до категорії незадовільний [2,3,7,8,].

У світовій банківській теорії та практиці ліквідність прийнято розуміти як “запас” або як “поток”. При цьому ліквідність як “запас” включає в себе визначення рівня можливості комерційного банку виконувати свої обов'язки перед клієнтами у певний конкретний момент часу шляхом зміни структури активів на користь високоліквідних статей за рахунок невикористаних резервів, що маються у цій області [27].

Щонайперше, на ліквідність балансу банку впливає структура його активів: чим більше доля першокласних ліквідних коштів у загальній сумі активів, тим вище ліквідність банку. Роздивимося спочатку існуючий рівень високоліквідних коштів у активі балансу банку. Як було вже вказано раніше, найпростіше підтримувати ліквідність банку за рахунок збереження потрібної частини активів у ліквідній формі. У цьому відношенні дії банку справляють добре враження (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Доля високоліквідних активів у валюті балансу у 2003 - 1 кварталі 2004 років

Велику частину цих ліквідних коштів можливо було б перенаправити на видачу приносячих прибутки кредитів, але для здійснення операційної діяльності, зв'язаної з залученням грошових коштів та їх розміщенням в умовах ринкової непевності майбутнього попиту і надходжень готівкових коштів за певний період, банку потрібні кошти у їх ліквідній формі, а саме такі активи, що могли б бути легко та швидко перетворені у готівкові гроші з невеликим ризиком втрат або взагалі без нього. Крім того, ліквідний резерв потрібен для задоволення практично всіх непередбачених фінансових потреб: здійснення банком вигідних угод по кредитуванню або інвестуванню; по компенсації сезонних та непередбачених коливань попиту на кредит, відновленню коштів при несподіваному вилученні вкладів і т. д.

Для визначення ліквідності банку використовуються коефіцієнти. Три з них на даний момент є нормативними і дотримання перевищення їх мінімальних значень є однією з основних вимог НБУ.

2.6.1 Норматив миттєвої ліквідності (Н4)

Цей коефіцієнт - основний. Норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках). Нормативне значення показника Н4 має бути не менше 20 % [3].

Розраховується як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку (Ккр) та в касі (К) до зобов'язань банку (розрахункових (Р) і поточних зобов'язань (Пр)):

(2.1)

Перелік балансових рахунків, що використовуються для розрахунків нормативів та їх найменування наведені у Плані рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України [6, 11].

Використовуючи баланс ЗАТ “Агробанк” та розподіл його статей за строками, знайдемо його величину на протязі періоду, що аналізується Для аналізу нормативів ліквідності ЗАТ “Агробанк” береться період з 01.07.2003 до 01.04.2004 в силу того, що на протязі першого півріччя 2003 року майже всі кошти були ліквідними - банк активно займався розміщенням коштів, та все ж об'єм операцій був замалим.. Результати розрахунку представлені на рис. 2.5.

Рис. 2.5. Динаміка коефіцієнту миттєвої ліквідності

Дивлячись на діаграму, видно, що на протязі ІІ кв. 2003 року миттєва ліквідність банку зростає, та досягає свого максимального значення на 01.01.2004 р. На початку 2004 р. коефіцієнт стрімко зменшується, але при нормативі НБУ для нього у 20 %, можна говорити про суттєве перевищення норм. Цей фактор, приємний для клієнтів та Нацбанку, не дуже привабливий для самого банку у плані зменшення рентабельності.

Тому подальше зменшення коефіцієнту з утриманням його на досить високому рівні виглядає все-таки як поліпшення структури балансу. Взагалі величина коефіцієнту показує здатність банку погасити всі обов'язки до запитання на протязі кількох банківських днів. Але ймовірність пред'явлення всіх обов'язків до запитання банку одночасно не дуже велика. Однак, якщо банк починає відчувати труднощі у своїй роботі, зняття клієнтами коштів з розрахункових та поточних рахунків може прийняти лавиноподібний характер. У цьому випадку неспроможність банку оперативно розплатитись за цією часткою обов'язків може привести до наростання збоїв у його роботі.

Коефіцієнт миттєвої ліквідності дозволяє клієнтам банку судити про те, як швидко банк може здійснити платежі за їх платіжними дорученнями. І, таким чином, представляє великий інтерес для потенційних клієнтів, котрі цікавляться умовами розрахунково-касового обслуговування в банку. При оцінці величини коефіцієнту за одними методиками коефіцієнт миттєвої ліквідності Н4, що перевищує 30 % (за другими - не менш 40 %), має змогу гарантувати своєчасність здійснення банком платежів за поточними обов'язками. Допустимим є 70 %, а критичне значення - 20 %. Хоча і у великого значення Н4 є свої плюси. При настанні кризи банківської системи (наприклад, якщо б ситуація 1999 року повторилась), то навіть при знятті всіх коштів (Н4 дорівнює 47 %), що розташовані на рахунках до запитання, банк справився б з виконанням своїх обов'язків, зберігши свою платоспроможність.

Далі перейдемо до розгляду нормативу поточної ліквідності.

2.6.2 Норматив поточної ліквідності (Н5)

Величина коефіцієнту поточної ліквідності говорить про збалансованість строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку (мається на увазі строки менше 30 днів).

Розраховується як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності (А₁₂) до зобов'язань банку з відповідними строками виконання (З₁₂):

(2.2)

Результати розрахунку коефіцієнту приведені на рис. 2.6.

Рис. 2.6. Динаміка коефіцієнту поточної ліквідності

Норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку. Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 30 днів (включно).

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках;

строкові депозити, які розміщені в Національному банку та інших банках;

боргові цінні папери, що рефінансуються та емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та на інвестиції;

боргові цінні папери в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

надані кредити.

До зобов'язань належать:

кошти до запитання;

короткострокові та довгострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

кошти бюджету України;

строкові депозити інших банків та клієнтів;

цінні папери власного боргу, емітовані банком;

субординований борг банку;

зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, що надані клієнтам і банкам.

Його величина за нормами НБУ має перевищувати 40 % [3]. Як правило, до моменту пред'явлення строкових обов'язків банку до сплати, у випадку призупинення останнім проведення операцій, йому вже будуть пред'явлені обов'язки до запитання, тому для погашення строкових обов'язків у банку лишається тільки частина ліквідних активів.

На ділі ситуація буде декілька другою. Крім ліквідних активів, до моменту погашення строкових обов'язків банк буде мати у розпорядженні повернуті кредити, строк за якими закінчився (за винятком прострочених позик за цими ж строками), і ймовірність повернення, відповідно, може значно зрости. Крім того, до справжніх фінансових труднощів (саме для такої ситуації і розраховується коефіцієнт) банк приводить, в основному, ризикова кредитна політика, а у цьому випадку значна частина кредитів виявляється неповернутою. Тому реально розрахунок за обов'язками банку проводиться за рахунок ліквідних активів, котрі банк має у розпорядженні.

Якщо величина коефіцієнту вище одиниці, то банк гарантовано має змогу погасити усі свої строкові зобов'язання перед клієнтами. Якщо ж величина коефіцієнту знаходиться у діапазоні від одиниці до нуля, то банк гарантовано погасить лише частку строкових зобов'язань. У цьому випадку грає роль тривалість строку за укладеною угодою. Чим коротше строк, тим вище ймовірність гарантованого повернення коштів за зобов'язаннями. Значення нормативу, що приведений на рис. 2.6 знаходиться у діапазоні 70 - 150 %. Таке значення коефіцієнту дозволяє зробити висновок про високу ступінь покриття короткострокових зобов'язань банку ліквідними активами (за строком менш ніж 30 днів).

2.6.3 Норматив короткострокової ліквідності (Н6)

Останнім коефіцієнтом ліквідності, що має нормативний характер, є норматив короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів (Ал) до короткострокових зобов'язань (Зк) і розраховується за формулою:

(2.3)

Цей норматив встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:

готівкові кошти;

банківські метали;

кошти на кореспондентських рахунках, що відкриті в Національному банку та інших банках;

короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках;

короткострокові кредити, що надані іншим банкам.

До короткострокових зобов'язань включаються:

кошти до запитання;

кошти бюджету України;

короткострокові кредити, які одержані від Національного банку та інших банків;

короткострокові депозити інших банків і клієнтів;

короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

зобов'язання за всіма видами гарантій, порук, авалів;

зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше ніж 20 %.

Результати здійснених розрахунків його величини занесені до рис. 2.7.

Рис. 2.7. Динаміка коефіцієнту короткострокової ліквідності

З діаграми видно, що після деякого зниження цього коефіцієнта до 38% на 01.07.2003 банк стабільно підтримує коефіцієнт короткострокової ліквідності на досить високому рівні 50 - 72 % (при нормативному значенні не менше 20 %).

Усі вище приведені розрахунки свідчать, що фактичне значення основних нормативних коефіцієнтів ліквідності виявляється набагато більшим, ніж встановлене мінімально допустиме.

Це може привести до того, що діяльність банку буде негативно оцінюватися його пайовиками з погляду невикористаних можливостей, для одержання прибутку. Варто зауважити, що аналіз ліквідності балансу повинен проводитися одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки одержують більше прибутку, коли функціонують на грані мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, тобто коли цілком використовують надані їм права по притягненню коштів у якості кредитних ресурсів. У нашій ситуації, коли співвідношення виданих кредитів і суми розрахункових поточних рахунків, внесків і депозитів систематично перевищує нормативно встановлене, банку варто змінити свою стратегію і тактику в бік активізації депозитної політики, розвитку супутніх способів залучення вкладів з метою розширення ресурсного потенціалу.

3 Розробка заходів по удосконаленню управління ліквідністю ЗАТ “Агробанк”. Застосування економіко-математичних методів

3.1 Визначення об'єму ефективних ресурсів кредитування

Результати аналізу, виконаного у розділах 1 та 2, розгляд та вивчення нормативних документів НБУ, а також теорії управління банківською діяльністю дозволили визначити основні заходи по удосконаленню управління ліквідністю ЗАТ “Агробанк”.

У практиці світової банківської справи поки не знайдено всеосяжної формули або набору нормативів, які б достатньо точно визначали потребу комерційного банку у необхідних ліквідних коштах.

Керівництво ЗАТ “Агробанк” постійно приділяє велику увагу питанням ліквідності, проте дотепер не визначило основного “інструменту”, доступного і легкого у використанні, для визначення потреб банку в ліквідних коштах. На визначення їх треба врахувати залежить від коливань загальної суми вкладів і попиту на кредит.

У свою чергу, ці коливання залежать від становища в економіці країни взагалі і регіонів дислокації банку окремо. Тут постійно відбуваються зміни: програмно-цільові, випадкові, сезонні, циклічні довгострокові та інші. Випадкові зміни і їхні масштаби важко передбачити, оскільки вони не слідують якійсь устояній схемі, проте вони, безумовно, впливають на рівень внесків і потреби в кредитах. Прикладами випадкових подій можуть служити страйки, наслідки таких катастроф, як землетрус, повінь, паніка в період війни, а також деякі неординарні економічні або політичні події. До подій, що напевне вплинуть на ситуацію навколо фінансового ринку, можна віднести вибори Президента України.

Зміни, прямо пов'язані з сезонністю, відрізняються від випадкових тим, що повторюються щорічно. Згодом звична для сезону ситуація може трохи змінюватися. Потреба в кредитах на будівництво в літні місяці звичайно вище, ніж зимою. Чинником, що визначає сезонність є, безумовно, погода, але впливають також і традиції: прикладом може служити збільшення роздрібних продажів у грудні напередодні новорічних свят.

Циклічні зміни ще сутужніше передбачати, ніж сезонні. У період спаду ділової активності попит на кредити і вклади скорочуються.

Проте остаточний вплив на банківську систему у цілому буде залежати від дій Національного банку по здійсненню грошово-кредитної політики.

Довгострокові коливання або тенденції діють протягом більш тривалого періоду, ніж окремий економічний цикл. Вони можуть охоплювати декілька циклів і є результатом таких короткострокових і довгострокових чинників, як зрушення в споживанні, заощадженнях, інвестиційному процесі, чисельності населення і зайнятих, технічному рівні виробництва.

Цілком очевидно, що на рівень банківських вкладів впливають багато економічних чинників, що роблять планування ліквідності вкрай необхідним.

У розрахунках потреби в ліквідних ресурсах на той або інший період банк може виходити з очікуваних змін рівня внесків і кредитів щодо даного базисного періоду. На динаміку ліквідності або надлишку резервів впливають три чинники:

- придбання або втрата коштів у зв'язку зі збільшенням або зменшенням вкладів;

- те саме у зв'язку зі зростанням або скороченням кредитів і/або інвестицій;

- збільшення або зменшення розміру обов'язкових резервів внаслідок зростання або скорочення вкладів.

Повсякденна робота комерційного банку по управлінню ліквідністю спрямована на самозбереження банку, умовою якого виступає безперебійне виконання зобов'язань перед клієнтами. З організаційної точки зору вона припускає дотримання співвідношень окремих груп і статей пасивів і активів балансу, зафіксованих у визначених показниках. Такі показники розподіляються на зовнішні і внутрішні. До зовнішіх відносяться показники, що встановлюються, відповідно до чинного законодавства, Національним банком. Вони являють собою форму державного управління діяльністю комерційного банку. Що стосується внутрішніх показників, то, відповідно до державної функції, вони визначають найбільш загальні пропорції, необхідні для забезпечення фінансової стійкості банку.

Для комерційного банку, як і будь-якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості виробничої діяльності (виконуваних операцій). У той же час особливості його роботи як установи, що засновує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування специфічних показників ліквідності. Хоча загальна і специфічна ліквідність комерційного банку доповнюють одна одне, спрямованість їх дії взаємно протилежна. Максимальна специфічна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах і на кореспондентських рахунках стосовно інших активів. Але саме в цьому випадку прибуток банку мінімальний. Максимізація прибутку потребує не збереження коштів, а їх використання для видачі позичок і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами.

Отже, суть банківського управління ліквідністю складається в гнучкому сполученні протилежних вимог загальної і специфічної ліквідності. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком полягає в максимізації прибутку при обов'язковому дотриманні встановлених і обумовлених самим банком економічних нормативів.

Проведення такої роботи потребує відповідного оперативно-інформаційного забезпечення. Банк повинен володіти оперативною інформацією про наявні у нього ліквідні кошти, очікувані надходження і майбутні платежі. Таку інформацію доцільно подавати у вигляді графіків надходжень і платежів, що випливають із прийнятих зобов'язань, на відповідний період (декаду, місяць і т.д.). Вона є основою для розгляду пакету кредитних пропозицій на даний період.

Забезпечуючий реалізацію зазначеної цільової функції механізм банківського управління має істотні особливості. Традиційно, як і в будь-якого комерційного підприємства, максимізація прибутку досягається збільшенням надходжень (виручки) і скороченням витрат. Проте зміст цих показників для комерційних банків специфічний. Вони включають не загальний (валовий) оборот банківської “виручки”, а лише ту його частину, що забезпечує формування і використання прибутку. Основний елемент обороту - видача і погашення позичок - регулюється відповідно до законів руху позиченої вартості.

Обсяг валового прибутку банку залежить від розміру позичених коштів і їх “ціни”, тобто процентних ставок. Дія кожного з цих чинників, крім природного впливу ринкової кон'юнктури, залежить від специфічних вимог забезпечення ліквідності.

Розмір кредитних вкладень комерційного банку визначається обсягом власних і залучених коштів. Проте, відповідно до принципів регулювання діяльності банку вся сума цих коштів (навіть якщо виключити з їх складу будівлі, устаткування й інші матеріальні ресурси) не може бути використана для кредитування. Тому завданням банку є визначення обсягу ефективних ресурсів, що можуть бути спрямовані на здійснення кредитних вкладень. Для розрахунку їхнього обсягу пропонується така формула [27]:

КР_е= С_ф + З_вк + Д + З_р + І_зк - НА - 0,15(Д + З_р) - 0,2 З_р , (3.1)

де КР_е - ефективні кредитні ресурси;

С_ф - статутний фонд;

З_вк - залишки власних коштів банку;

Д - депозити;

З_р - залишки на розрахункових та інших рахунках клієнтів у банку;

І_зк - інші залучені кошти;

НА - ресурси, вкладені в будівлі банку, устаткування й інші низьколіквідні активи.

Відповідно до приведеної формули, обсяг ефективних ресурсів визначається як різниця між загальною сумою пасивів балансу банку (за відрахуванням вкладень в активи - будівлі й ін., що в умовах нерозвиненості ринків цінних паперів і нерухомості не можуть бути вивільнені і спрямовані на кредитні вкладення) і залишків залучених коштів, що спрямовуються в обов'язкові резерви (15 %, від залишків депозитів - 0,15 (Д + З_р)), а також розміщених у ліквідні активи, що виключають їхнє використання для видачі позичок (0,2 З_р).

Реалізація цільової функції управління ліквідністю банку складається у встановленні обсягу і розподілі вільних ресурсів, або розміру і джерела покриття дефіциту ресурсів. Обсяг вільних ресурсів (КР_в), або дефіцит ресурсів (КР_д), визначаються як різниця суми ефективних ресурсів і фактичних кредитних вкладень банку (КВ_ф):

КР_в(КР_д) = КР_е - КВ_ф (3.2)

Розміщення вільних ресурсів проводиться з урахуванням чиннику часу - можливого періоду їх застосування. Для цього необхідно розподілити ресурси і кредитні вкладення за термінами використання.

Розподіл кредитних ресурсів за термінами використання відбиває структуру пасивів балансу банку. Ресурси, що повертаються по пред'явленні, включають залишки на розрахункових і інших рахунках клієнтів із нерегламентованим терміном їх застосування. Депозити, терміни збереження яких визначені договором, дозволяють встановити конкретний період використання ресурсів. Групу безстрокових ресурсів складають власні кошти банку - його статутний капітал.

На рис. 3.1 показані величини ефективних та вільних ресурсів ЗАТ “Агробанк”, розраховані за формулами (3.1) - (3.2).

Рис. 3.1. Динаміка ефективних ресупсів та долі в них вільних ресурсів

3.2 Постановка задачі

Приступимо до постановки задачі. Банк має кошти, які треба таким чином розподілити у активи, щоб отримати максимальний прибуток при мінімальному ризику втрат та збереженні ліквідності. Банк виступає інвестором.

Припустимо, на сьогодні у розпорядженні банку є певна сума коштів Р. Банк повністю переводить ці кошти у різні види активів на певний строк. По проходженні цього строку вартість цих активів зміниться і складе Р`. Хай строк розміщення дорівнює одному року. Тоді прибутковість активів на одиницю вартості у річних процентах буде дорівнювати

.

Позначимо частину коштів, що розміщена у активи і-го виду, через , а прибутковість і-го виду активів у річних процентах, через . Прибутковість усього портфеля позначимо через . Усі кошти, вкладені у активи, приймемо за одиницю. Тоді через один рік вартість усіх активів стане

.

З іншого боку, вартість активів і-го виду стане

,

звідки також можна знайти сумарну вартість активів через рік:

.

Якщо прирівняти отримані нами вирази для сумарної вартості активів, отримаємо:

,

звідки

,

де n - кількість різних видів активів.

Таким чином, задача про примноження вартості портфеля аналогічна задачі про прибутковість портфеля та його часток.

Модель Марковіца ґрунтується на наступній гіпотезі: ефективність активів (норма прибутку) є величиною випадковою D(t), розподіленою по нормальному закону . Кожне конкретне значення d(t_i), підраховане за минулі моменти часу, є реалізаціями цієї випадкової величини.

На практиці зручно за ефективність приймати математичне очікування випадкової величини:

Для підрахунку ефективності активів можна використати різноманітні методи: прямий статистичний аналіз , метод провідних факторів і т.д. В найпростішому випадку, коли відоме t₀ та знаючи реалізацію випадкової величини d_i =d(t_i), де t_i - минулий момент часу і використавши статистичний аналіз, отримаємо:

Якщо ефективність постійна , наприклад, завжди 20 % у рік , то тоді немає місця невизначеності, отож, і ризику. Марковіц припустив, що чим більше коливається ефективність, тим вище ризик та запропонував оцінювати ризик по амплітуді коливань (варіації) ефективність активів, причому незалежно від знаку цього коливання. Згідно Марковіцу ризик оцінюється

де н - варіація (амплітуда коливань).

На практиці зручніше користуватися стандартним (середньоквадратичним) відхиленням:



Назвемо цей параметр ризиком і-го виду активів.

Через дисперсію визначимо коваріацію прибутковості активів і-го та j-го видів (або кореляційний момент ).

Прибутковість активів у цілому також є величиною випадковою, так як складається з випадкових величин прибутковості і-го виду активів:

(3.3)

Знайдемо ризик портфеля:

(3.4)

(3.5)

Додавши прийняту нами по визначенні умову

, (3.6)

отримаємо модель Марковіца, що повністю описується формулами (3.3) -(3.6).

За звичаєм до портфелю активів стараються вибирати незалежні активи, тому що у цьому випадку коливання різних видів активів, взагалі кажучи , будуть раптово погашатися , ризик буде меншим. А так як активи в основному незалежні, то v_ij = 0 при i ? j.

Перед інвестором стає складне питання: при якомога меншому ризику мати великий прибуток. Однак питання таке неможливо вирішити з максимальною ефективністю. Треба чимось поступатися.

Модель Марковіца, яка забезпечує мінімальний рівень ризику для певної доходності, виглядає так:

(3.7)

По цій моделі визначаються невідомі .

Для визначення максимальної очікуваної доходності при заданому рівні ризику використовується наступна модель:

(3.8)

Необхідно знайти частку кожного активу при заданому рівні прибутковості (тобто провести розподіл вільних ресурсів). Розрахунки проводяться для моделі з мінімальним рівнем ризику. Ефективність активів у цілому приймаємо рівною 20 %.

Кошти можуть бути розподілені у наступні активи:

- кредити фізичним особам у національній валюті;

- кредити фізичним особам у іноземній валюті;

- кредити юридичним особам у національній валюті;

- кредити юридичним особам у іноземній валюті;

- міжбанківське кредитування;

- портфель цінних паперів.

3.3 Розв'язання задачі розподілу активів

Для моделі з мінімальним рівнем ризику використовується система рівнянь (3.7). Для обраної задачі система буде виглядати так:

(3.9)

У нашому випадку прибутковість активів у цілому ;

- частка активів, розподілена на кредитування фізичних осіб в національній валюті;

- частка активів, розподілена на кредитування фізичних осіб в іноземній валюті;

- частка активів, розподілена на кредитування юридичних осіб в національній валюті;

- частка активів, розподілена на кредитування юридичних осіб в іноземній валюті;

- частка активів, розподілена на міжбанківське кредитування;

- частка активів, розподілена на портфель цінних паперів.

Для розв'язання задачі приймемо наступні початкові дані, занесені до таблиці 3.1. Дані для таблиці 3.1 взяті з урахуванням розбігу реальних на сьогодні ставок на українському фінансовому ринку.

Великий розбіг даних по міжбанківському кредитуванню пояснюється різницею ставок за строками кредиту (нічні, до тижня, до місяця). Мінімальна ставка за кредитами в іноземній валюті в основному пов'язана з кредитами, що надаються міжнародними фінансовими інститутами (наприклад ЄБРР) та іноземними юридичними особами. Отримати такий кредит можливо, але для цього треба досконало знати і виконати вимоги закордонних кредиторів, що під силу далеко не всім українським фірмам.

Таблиця 3.1

	18,8	13,6	17,9	14,4	8,2	14,7	20
	20,2	14,7	18	14,6	11,3	15,9
	21	14,8	19,4	14,7	12,1	16,5
	21,8	14,9	20,1	15	12,9	16,8
	24,3	15,1	22	16,1	13,7	17,3
	24,4	15,9	22,5	16,3	16,6	18,6
Середнє значення	21,8	14,8	20,0	15,2	12,5	16,6

Рішення задачі шукаємо за допомогою табличного редактора Microsoft Excel та його додаткових функцій у “Пакеті аналізу” - “Пошук рішення” та “Аналіз даних”, що містить функції та інтерфейси для аналізу наукових та фінансових даних.

Першим етапом рішення робимо настройку Microsoft Excel для нашої задачі. Потрібно у меню “Сервіс” вибрати розділ “Надбудови”, а у цьому розділі помітити “Пакет аналізу”.

Наступним кроком буде знаходження коефіцієнтів коваріації . Для цього заносимо дані таблиці 3.1 до таблиці Excel, вибираємо у меню “Сервіс” розділ “Аналіз даних”, а у ньому - розділ “Коваріація”. Підставивши дані таблиці у програму, отримаємо наступні коефіцієнти (табл. 3.2):

Таблиця 3.2

i/j	1	2	3	4	5	6
1	5,03900
2	1,47600	0,55067
3	4,29500	1,21667	3,80567
4	1,77300	0,49667	1,54167	0,66167
5	5,75800	2,03933	4,87133	1,97333	7,69867
6	2,77200	0,95467	2,37467	0,95667	3,63533	1,72667

Далі приступимо вже до розподілення портфелю. Для цього заносимо до таблиці Excel, де вже знаходяться дані таблиць 3.1 та 3.2, рівняння системи (3.9). У меню “Сервіс” вибираємо розділ “Пошук рішення”. Заповнюємо у розділі потрібні дані та отримуємо у виділених позиціях таблиці у потрібний розподіл активів (таблиця 3.3):

Таблиця 3.3

кредити фізичних осіб у національній валюті	кредити фізичних осіб в іноземній валюті	кредити юридичних осіб в національній валюті	кредити юридичних осіб в іноземній валюті	міжбанківське кредитування	портфель цінних паперів
43 %	3 %	37 %	3 %	0 %	14 %

Таким чином, щоб отримати прогнозований прибуток 20 %, потрібно розподілити кошти наступним чином:

- 43 % - кредитування фізичних осіб в національній валюті;

- 3 % - кредитування фізичних осіб в іноземній валюті;

- 37 % - кредитування юридичних осіб в національній валюті;

- 3 % - кредитування юридичних осіб в іноземній валюті;

- 0 % - міжбанківське кредитування;

- 14 % - портфель цінних паперів.

При цьому розподіленні ризик буде мінімальним, а саме:

%.

Як видно з розподілу найбільш привабливими активами є кредити фізичних та юридичних осіб в національній валюті, а також портфель цінних паперів. В силу великої розбіжності ставок за міжбанківським кредитуванням, вкладення великих коштів в нього не рекомендується.

3.4 Прогнозні результати застосування розподілу активів

В главі 3.1 був проведений аналіз стану активів, з якого був зроблений висновок щодо доцільності розподілу коштів у прибуткові активи. Цей висновок був оснований на занадто великій частці “вільних” коштів у ефективних ресурсах. Тож продовженням роботи буде конкретний розподіл частини цих “вільних” коштів, що не приносить прибутків та зменшення яких не визве погіршення нормативів.

При більш детальному аналізі балансу банку на останню звітну дату (01 квітня 2004 р.), стає ясно, що основним джерелом перерозподілу є такі статті активу балансу, як коррахунки банків, коррахунок НБУ, інші активи.

Були знайдені невикористані резерви для перерозподілу активів у балансі. Сума цих коштів розрахована за методикою розділу 3.1 і приведена на рис. 3.1. Вона досить значна - 12156,7 тис. грн.

Використавши розрахований вище розподіл активів (таблиця 3.3), знайдемо конкретні суми коштів, що повинні перейти у інші активи (таблиця 3.4).

Таблиця 3.4 - Оптимальний розподіл вільних коштів

кредити фізичних осіб у національній валюті	кредити фізичних осіб в іноземній валюті	кредити юридичних осіб в національній валюті	кредити юридичних осіб в іноземній валюті	міжбанківське кредитування	портфель цінних паперів
відсотки
43 %	3 %	37 %	3 %	0 %	14 %
тис. грн.
5239,43	318,27	4556,23	394,02	0,00	1648,75

На основі отриманих сум складемо баланс на початок наступного року. При цьому робляться такі спрощуючи припущення:

- баланс по пасиву не змінюється;

- баланс у частині активу змінюється тільки по розрахованим показникам;

- ситуація на фінансовому ринку суттєво не відрізняється від сьогоднішньої.

Отриманий таким чином прогнозний баланс приведений у Додатках до проекту разом з іншими балансами на попередні дати.

За балансом розраховуємо прогнозні нормативи ліквідності банку:

Н4 = 31,5 %;

Н5 = 70,0 %;

Н6 = 50,0 %.

Ми бачимо, що усі коефіцієнти ліквідності по величині попадають у зону, яка влаштовує Національний банк (Н4 > 20%; H5 > 40%; H6 > 20%). Порівнюючи розраховані коефіцієнти з показниками на 01 квітня 2004 року, ми бачимо, що суттєвих змін зазнав тільки норматив короткострокової ліквідності Н4: його величина зменшилась на 15,5 %. Але таке його падіння не є великою загрозою ліквідності банку.

Наступним питанням, що нас цікавить, є ефективність застосування вищевказаних кроків. Якщо не враховувати затрат на ці кроки, легко знайти річний прибуток від впровадження таких мір (при описаних припущеннях). Використавши дані таблиць 3.1 та 3.4, отримаємо:

Такий результат можна отримати і простіше:

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок, що завдяки уважному і науково обґрунтованому ставленню до проблеми ліквідності можливо винайти чималі резерви стабілізації роботи і отримання прибутку.

3.5 Рекомендації по покращенні структури ліквідних коштів

У якості висновків усього вище переказаного у даній дипломній роботі я хочу надати рекомендації, що сприяють покращенню ситуації з ліквідністю банку, який, можливо, з-за помилок у його політиці, недооцінки ринку, недоліків у аналітичній роботі та других причин, мусить приймати швидкі міри.

По-перше, для покращення несприятливої ситуації можливо порадити покращити організаційну структуру банку, а саме приділити увагу розвитку менеджменту, наприклад, посилити службу внутрішнього аудиту, що дозволило б знизити зловживання всередині банку [5].

По-друге, банку необхідно більш принципово оцінити ліквідність балансу, приділивши більшу увагу аналізу коефіцієнтів ліквідності. У процесі аналізу балансу на ліквідність були б виявлені великі відхилення у сторону підвищення мінімально допустимих значень. Тому банку необхідно у мінімальний строк привести показники ліквідності у відповідні для прибуткової роботи рамки. Для комерційного банку, як і будь якого іншого підприємства, загальною основою ліквідності виступає забезпечення прибутковості діяльності (операцій, що виконуються). Таким чином, якщо фактичне значення основного нормативного коефіцієнта ліквідності виходить набагато більше, ніж встановлене мінімально допустиме, то діяльність банку буде негативно оцінюватись його акціонерами з точки зору невикористаних можливостей для отримання прибутку. В зв'язку з цим слід відмітити, що аналіз ліквідності балансу повинен проводитись одночасно з аналізом прибутковості банку. Досвід роботи комерційних банків показує, що банки отримують більші прибутки, коли функціонують на межі мінімально допустимих значень нормативів ліквідності, а саме повністю використовують надані їм права по залученню грошових коштів у якості кредитних ресурсів.

У той же час особливості роботи банку як установи, що будує свою діяльність на використанні коштів клієнтів, диктує необхідність застосування показників ліквідності. Максимальна ліквідність досягається при максимізації залишків у касах та на кореспондентських рахунках по відношенню до інших активів. Але у цьому випадку прибуток банку мінімальна. Максимізація прибутку потребує не зберігання коштів, а їх використання для надання позик і здійснення інвестицій. Оскільки для цього необхідно звести касову готівку і залишки на кореспондентських рахунках до мінімуму, то максимізація прибутку ставить під загрозу безперебійність виконання банком своїх обов'язків перед клієнтами.

Сутність банківського управління ліквідністю складається у гнучкому сполученні протилежних вимог ліквідності та прибутковості. Цільова функція управління ліквідністю комерційним банком є максимізацією прибутку при обов'язковому дотриманні економічних нормативів, що встановлюються та визначаються самим банком.

По-третє, банк повинен визначати необхідність у ліквідних коштах хоч би на короткострокову перспективу. Як вже відмічалося, прогнозування цієї потреби може здійснюватись двома методами. Один з них має на увазі аналіз потреб у кредиті та очікуваного рівня внесків кожного з ведучих клієнтів, а інший - прогнозування об'єму позик і внесків. Обидва цих методи мають недолік: вони опираються на середній, а не крайній рівень ліквідності. Це може бути достатнім для оцінки ліквідності банківської системи у цілому, але не підкаже керівництву банку, якою повинна бути його касова готівка наступного тижня, щоб покрити стягнення внесків та заяви на кредит. Тільки аналіз рахунків окремих клієнтів банку дозволить визначити необхідність у готівкових коштах на даний момент.

У рішенні цієї задачі поможе також попереднє вивчення господарських та фінансових умов на місцевому ринку, специфіки клієнтури, можливостей виходу на нові ринки, а також перспективи розвитку банківських послуг, у тому числі відкриття нових видів рахунків, проведення операцій по трасту, лізингу, факторингу і т.д. Причому, крім місцевих факторів, необхідно враховувати також і загальнонаціональні. Наприклад, зміни у грошово-кредитній політиці, у законодавстві тощо.

Вивчення усього цього, а також прогнозування допоможе банку більш точно визначити необхідну долю ліквідних коштів у активі банку. При цьому банк повинен спиратися на свій досвід.

Виходячи з прогнозованої величини необхідних ліквідних коштів банку необхідно сформувати ліквідний резерв для виконання непередбачених обов'язків, появлення яких може бути спричинене зміною стану грошового ринку, фінансового положення клієнта або банку партнера.

В-четвертих, підтримка ліквідності на потрібному рівні здійснюється за допомогою проведення певної політики банку у області пасивних та активних операцій, що розробляється з урахуванням конкретних умов грошового ринку і особливостей виконуваних операцій. Таким чином, банк повинен розробити грамотну політику управління активними та пасивними операціями [27].

Якщо скласти разом вищесказане, для розпізнавання ризиків незбалансованості ліквідності балансу банку потрібно створити спеціальну систему щоденного контролю за рівнем приведених у другому розділі показників, аналізу факторів, що впливають на їх зміну. Для цього доцільно створення бази даних, що дозволяла б оперативно отримувати усю необхідну інформацію для виконання аналітичної роботи, на основі якої буде формуватися політика банку.

На основі бази даних банком щоденно повинні розраховуватись значення показників ліквідності і проводитись аналіз перспектив розвитку операцій банку з урахуванням норм ліквідності. Це дозволить взаємно зв'язати рішення питань по розміщенню коштів, залученню ресурсів, збільшенню власних коштів банку, розширенню участі банку у других підприємствах і банках, по пошуку джерел додаткових доходів і розвитку нових операцій банку з вимогами дотримання його ліквідності і платоспроможності. Такий аналіз дає можливість передбачити різні зміни рівня ліквідності і платоспроможності банку та своєчасно прийняти необхідні міри по їх стабілізації.

4 Інформаційна система

4.1 Основні принципи, мета та актуальність створення інформаційної системи

Створення комп'ютерної інформаційної системи, є важливою і актуальною задачею. Така система повинна бути гнучкою, вміти швидко пристосовуватися до умов, що змінюються, і надавати найбільш оперативну і важливу інформацію. Здатність швидко обробляти початкові дані і одержувати корисну для бізнесу інформацію дає можливість ухвалити краще рішення, і це призводить, до збільшення доходів. Слід зазначити, що розробити достатньо універсальні програми для цих цілей просто неможливо, оскільки постійно змінюються норми законодавства, та умови ринку. Стає очевидним, що використання таких могутніх засобів програмування як, наприклад, С++ або Delphi не дає очікуваного ефекту через складність алгоритмів і великих термінів розробки проектів, а ідеальний засіб інформаційних систем на базі ПК повинен об'єднувати обчислювальні можливості електронних таблиць і сучасних візуальних засобів розробки програм.

Microsoft Excel є могутнім засобом розробки інформаційних систем, поєднуючи в собі переваги як табличного процесора, та і засобів візуального програмування - вбудованої мови Visual Basic for Applications (VBA). За допомогою VBA розробники можуть використовувати більше 100 об'єктів і близько 400 інших вбудованих додатків (функцій, надбудов і тому подібних), що дозволяє створювати гнучкі і розвинені інформаційні системи. У Exсel можна також об'єднувати частини систем, розроблені в інтерактивному режимі, і за допомогою програмного коду, легко інтегрувати їх з іншими офісними програмами. Exсel може бути використаний для будь-якої інформаційної системи, що містить аналіз даних, оскільки включає набір об'єктів обробки даних, який є одним з найкращих у світі.

Зручність створеної інформаційної системи очевидна. Вона полягає в наступному:

1) значно спрощується робота з програмою побудови і розрахунку оптимізаційних моделей;

2) спрощується економічний аналіз, що виконується для того чи іншого підприємства, автоматизується процес розрахунку коефіцієнтів, необхідних для проведення аналізу до і після побудови оптимізаційних моделей;

3) збільшується швидкість роботи з програмою;

4) спрощується сприйняття матеріалу програми, оскільки кожен етап розрахунку або побудови розташовано на окремому листі;

5) програма проста і приємна для зорового сприйняття матеріалу, що міститься в ній;

6) програма відповідає сучасним вимогам до подібних матеріалів.

4.2 Структура інформаційної системи. Значення кнопок

Інтерфейс користувача є невід'ємною частиною будь-якої інформаційної системи, що визначає всі можливі шляхи і зручності доступу до її окремих компонентів.

Для реалізації задач поставлених в даній роботі була розроблена інформаційна система на базі робочої книги Exсel з використанням принципів і інструментів двох типів призначених для користувача інтерфейсів:

- кнопкового інтерфейсу робочого листу;

- інтерфейсу призначених для користувача форм.

Створена інформаційна система має наступну структуру:

1) Заставка;

2) Головне меню;

3) Листи розрахунку показників та коефіцієнтів.

Стартова сторінка (заставка) призначена для переходу в головне меню і продовження роботи в системі або виходу з системи. Для цього на сторінці створено дві кнопки „Головне меню” і „Вихід”.

Головне меню призначене для переходу за допомогою кнопок в одну з підсистем або повернення на стартову сторінку для виходу з системи.

На рис. 4.1 наведено один з листів робочої книги

Рис 4.1. Лист робочої книги (Кредитно-інвестиційний портфель Марковіца)

Нижче наведено значення кнопок, що містяться на листі інформаційної системи „Головне меню”.

1) „Заставка” - після натиснення даної кнопки відбувається перехід на стартовий лист - „Заставка”;

2) „Вихідні дані” - після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить баланси досліджуваного банку за 2003 та І квартал 2004 року, за даними балансу розраховуються всі основні показники, використані для аналізу, проведеного в першому та другому розділах;

3) „Динаміка росту валюти балансу” - після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить дані та графік темпів росту валюти балансу;

4) „Структура балансу” - після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить аналіз балансу банка по статтям на 01.04.2004 р.;

5) „Доля високоліквідних активів” - після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить розрахунок долі високоліквідних активів в балансі;

6) Поле „Аналіз коефіцієнтів ліквідності ЗАТ „Агробанк” містить 3 кнопки, натискання на які призводить до переходу на листи робочої книги, де виконані розрахунки відповідних нормативів ліквідності - Н4, Н5 та Н6; дані показники використовуються для проведення фінансового аналізу банку;

5) „Розрахунок ефективних ресурсів кредитування” - після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить розрахунки таких показників: динаміка зміні ефективних ресурсів кредитування, динаміка зміни вільних ресурсів, що при перерозподілі балансу мають принести банку значний прибуток;

6) „Кредитно-інвестиційний портфель Макровіца” - після натиснення даної кнопки відбувається перехід на лист, що містить економіко математичну модель розподілення вільних ресурсів в залежності від прибутковості видів активних статей, їх ризиковості та загальної ліквідності банку.

На кожному з робочих листів інформаційної системи містяться кнопки „Головне меню”, після натиснення на які відбувається перехід на лист головного меню.

4.3 Методи створення кнопок інформаційної системи

Для створення кнопок на листах інформаційної системи, потрібно користуватися наступною методикою:

1) відкрити нову робочу книгу;

2) додати панель інструментів „Форми” (далі - ПІ);

3) на цій ПІ розташовані 16 елементів управління, але тільки 9 з них доступні - це ті елементи управління, які можна використовувати в робочих листах.

4) далі необхідно вставити кнопки, наприклад, „Старт” і „Вихід” та призначити цим кнопкам макроси.

Текст макросу для кнопки „Старт” має вигляд:

Sub Главноеменю_Щелкнуть ()

Worksheets ("Лист2"). Activate

End Sub

„Лист2” - ім'я листа, на якому знаходиться форма „Головне меню”.

При натисканні кнопки „Старт” відкривається лист „Головне меню”. Текст макросу для кнопки „Вихід”:

Sub Выход_Щелкнуть ()

ActiveWorkbook.Close

End Sub

При натисканні „Вихід” відбувається вихід з Excel.

Кнопкам, що знаходяться на другому листі інформаційної системи „Головне меню” призначені макроси, текст яких має вигляд:

Sub *_щелкнуть ()

Worksheets ("Лист*"). Activate

End Sub

У першому рядку макросу після команди Sub стоїть ім'я, дане даному макросу, тобто те, яке було привласнене після виклику команди „Призначити макрос”. Після команди Worksheets в другому рядку макросу вказується назва листа, на який повинен здійснюватися перехід після натискання даної кнопки. Макроси забезпечують перехід на необхідний лист при натисканні кнопки.